Формування конкурентних переваг підприємств хлібопродуктів на засадах реінжинірингу процесу управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний економічний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Спеціальність 08.00.04 - економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

Формування конкурентних переваг

підприємств хлібопродуктів на засадах реінжинірингу процесу управління

Кузнецова Інна Олексіївна

Одеса - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному економічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 25 лютого 2010 р. о 12⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.055.01 Одеського державного економічного університету за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 8, ауд. 217.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського державного економічного університету за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 8.

Автореферат розісланий 22січня 2010 р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному кризовому стані національної економіки підсилюється роль зернового ринку як стратегічно важливого сектора, який вирішує не тільки завдання продовольчої безпеки, а й забезпечує надходження валютних коштів до торговельного балансу держави. Зростання зернового експортного потенціалу України, входження її до світового ринку зерна, прихід на ринок могутніх транснаціональних компаній докорінно змінили умови й способи ведення бізнесу і гостро поставили проблему формування стійких конкурентних переваг вітчизняних підприємств хлібопродуктів.

Засновком їх адаптивної дифузії в конкурентне середовище за умов швидкоплинних змін зовнішнього середовища стає конкуренція не тільки товарів і послуг, а й інноваційних способів управління. Саме в сучасних технологіях управління та відповідних компетенціях персоналу приховані джерела конкурентних переваг та істотні можливості підвищення ефективності діяльності підприємства.

Проблемам розробки дієвих механізмів функціонування ринку зерна присвячені роботи вчених В.І. Бойко, В.А. Бутковського, П.І. Гайдуцького, А.В. Гордєєва, С.І. Дем'яненко, А.Н. Жигалова, А.О. Заїнчковського, С.М. Кваші, І.І. Кукурудзи, Т.Ф. Рябової, П.Т. Саблука, Л.М. Худолій. Разом із тим питання узагальнення та систематизації еволюційних чинників розвитку зернового ринку, визначення тенденцій його функціонування як ринкового середовища підприємств хлібопродуктів, а також галузеві особливості формування конкурентних переваг недостатньо досліджені. Водночас структурна трансформація цих підприємств та динамічні зрушення, що відбуваються на зерновому ринку, вимагають негайного вирішення зазначених питань.

У напрямі розвитку підходів галузевого позиціонування та ресурсного щодо формування конкурентних переваг вагомі наукові результати отримали вітчизняні та зарубіжні вчені Р. Акофф, І. Ансофф, Є.А. Бельтюков, А.Е. Воронкова, В.С. Єфремов, Ю.Б. Іванов, В.С. Катькало, М.О. Кизим, К. Прахалад, М. Портер, Д.Тіс, О.М. Тіщенко, О.М. Тридід. Проте поза увагою науковців залишилися питання визначення природи й механізму формування конкурентних переваг, які враховували б галузеву специфіку діяльності підприємств хлібопродуктів; визначення ролі управління у створенні конкурентних переваг підприємства.

Теоретичні й методичні аспекти управління підприємством висвітлені в багатьох фундаментальних працях науковців, зокрема, значна увага приділяється розвитку процесного підходу в роботах Б.І. Валуєва, В.М. Гриньової, П. Друкера, В.Г. Єліферова, Г.В. Козаченко, О.Є. Кузьміна, І.А. Маркіної, В.І. Осипова, О.В.Оліфірова, М.С. Пушкаря, В.В. Репіна, Д. Хана, Г.М. Чорного, Н.Г. Чумаченко, А.В. Шегди, Л.М. Шульгіної; формуванню методологічних підходів до реінжинірингу - в роботах О.В. Виноградової, Т. Давенпорта, А.І Ковальова, Е. Попова, О.С. Редькіна, А.А.Садєкова, М. Хаммера, Д. Чампі та ін. Незважаючи на вагомі надбання попередників, є певне коло завдань, які ще не отримали достатнього розвитку, а саме: узагальнення здобутків щодо розвитку сучасної парадигми процесного підходу; формування раціональної технології управління на підставі вдосконалення його структури та забезпечення необхідних компетенцій управлінського персоналу; розробка підходів щодо здійснення моніторингу зовнішнього середовища підприємств хлібопродуктів.

Актуальність вищезазначених питань, їх недостатня розробленість на теоретичному рівні та невирішеність проблем концептуального, методологічного й практичного характеру щодо вдосконалення процесу управління як необхідної передумови формування стійких конкурентних переваг, а також відсутність розробок, які б враховували специфіку функціонування підприємств хлібопродуктів в умовах динамічних змін зернового ринку обумовили вибір теми й визначили мету та завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Одеської національної академії харчових технологій під керівництвом автора за темами: „Розробка концепції управління зернопереробними та заготівельними підприємствами в умовах нестабільності зовнішнього середовища“ (2006 р., номер державної реєстрації 0300U008666) та „Методологічні аспекти управління діяльністю підприємств заготівельної та зернопереробної галузей“ (2007-2008 рр., номер державної реєстрації 0309U007053), а також у рамках госпрозрахункової роботи на замовлення ДАК „Хліб України“ за безпосередньою участю автора „Розробка положення з планування, обліку та калькулювання витрат виробництва на заготівельних і переробних підприємствах“ (2002-2004 рр., номер державної реєстрації 0204U006212).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад та прикладних положень реінжинірингу процесу управління підприємств хлібопродуктів як передумови формування конкурентних переваг через удосконалення його структури, створення раціональної технології виконання окремих стадій та визначення вимог щодо компетенцій управлінського персоналу.

Відповідно до мети поставлено і вирішено такі завдання:

- узагальнити та розвинути існуючі підходи до класифікації конкурентних переваг, визначити відмінності переваг домінуючої позиції;

- обґрунтувати концептуальну модель формування стійких конкурентних переваг;

- дослідити елементи концептуальної моделі: галузеві фактори успіху й ключові здібності організації та обґрунтувати роль управлінської здібності як важливої передумови формування стійких конкурентних переваг;

- визначити методологічне підґрунтя реінжинірингу процесу управління;

- систематизувати наукові доробки щодо процесного підходу в менеджменті;

- поглибити змістовні положення нової парадигми процесного підходу за рахунок обґрунтування принципу циклічності управління; побудови структури процесу управління; розробки його ієрархічної моделі та введення дефініцій „операція“ й „стадія“ процесу управління;

- визначити структуру ринку зерна як середовища функціонування підприємств хлібопродуктів;

- виявити чинники, що впливають на попит зернових ресурсів;

- визначити основні етапи розвитку ринку зерна та дослідити характерні риси кожного з них;

- дослідити специфічні тенденції та провести прогнозний експеримент розвитку національного зернового ринку;

- обґрунтувати доцільність виокремлення „післязбиральної обробки й зберігання зерна“ як окремого рівня в ланцюгу накопичення вартості товарного зерна та як виду економічної діяльності в КВЕД;

- розробити методичні підходи щодо ідентифікації домінуючої позиції підприємства в ланцюгу накопичення вартості товарного зерна;

- виконати наукове узагальнення специфічних відмінностей провідних підприємств галузі хлібопродуктів, що дозволяють отримувати конкурентні переваги на ринку зерна;

- розробити науково-методичні засади побудови моделі компетенцій менеджерів вищої ланки підприємств хлібопродуктів;

- розробити технологію виконання стратегічного та поточного моніторингу;

- розробити метод оцінювання інтенсивності галузевих силових полів для здійснення операцій моніторингу та провести його апробацію за допомогою ретроспективного аналізу розвитку галузі хлібопродуктів;

- оцінити ефективність використання запропонованої технології управління для підтримки стійких конкурентних переваг.

Об'єкт дослідження процес управління як передумова формування конкурентних переваг підприємства хлібопродуктів в умовах динамічних змін зернового ринку.

Предмет дослідження теоретико-методологічні основи вдосконалення процесу управління на засадах реінжинірингу.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять: діалектичний метод наукового пізнання, методологія системного аналізу, інжинірингова парадигма. У роботі використано сучасні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема: логічний та аналізу й синтезу для розробки концептуальної моделі формування ключових конкурентних переваг; побудови структури процесу управління та інформограми моніторингу; абстрактно-логічний - для дослідження сутності дефініцій операція та стадія процесу управління, технологія управління, моніторинг, управлінська здібність; обґрунтування принципу циклічності; ієрархічної класифікації - для виокремлення суб'єктів зернового ринку, що мають спільні ознаки та дослідження взаємозв'язків між ними; фасетної класифікації - для систематизації типів ринків, що мають специфіку та є складовими агрегованого ринку зерна, а також угрупування конкурентних переваг; логічний та історичний для систематизації даних з процесів економічних змін національного зернового ринку, що дозволило визначити низку специфічних тенденцій його розвитку та запропонувати періодизацію за якісними ознаками; лонгітюдний аналіз - для визначення відповідності дій суб'єктів зернового ринку динамічним змінам зовнішнього середовища; Герфіндаля-Гіршмана та індексу цінової конкуренції - для порівняння рівня концентрації серед основних суб'єктів зернового ринку на різних етапах його розвитку; гіпотеко-дедуктивний та рангової кореляції для проведення дослідження зв'язку між управлінськими компетенціями менеджерів вищої ланки та результатами діяльності підприємств хлібопродуктів; формалізації - для розробки математичної моделі взаємозв'язку якісних показників оцінки інтенсивності галузевих силових полів, функцій приналежності силових полів, систем нечітких логічних рівнянь; моделювання для розробки карти галузевих силових полів; побудови архітектури ланцюга накопичення вартості товарного зерна та ланцюгів провідних зернових компаній; ретроспективного аналізу - для апробації методу оцінювання інтенсивності галузевих силових полів; статистичні методи (спостереження, статистичного групування, обробки й порівняння даних, динамічних рядів, кореляційно-регресійного аналізу) - для проведення аналізу еластичності попиту на зерно як ресурс, визначення домінуючої позиції у ланцюгу накопичення товарного зерна; обробки анкет з компетенцій персоналу.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані наукові результати вирішують важливу науково-практичну проблему вдосконалення процесу управління як необхідної передумови формування стійких конкурентних переваг підприємства. Основні положення дисертаційної роботи, які визначають її новизну та винесені на захист, полягають у такому:

вперше:

- розроблено концептуальну модель формування стійких конкурентних переваг, яка окреслює необхідні й достатні умови їх створення через галузеві фактори успіху та ключові здібності організації. Опанування галузевими факторами успіху забезпечує отримання загальноприйнятого на ринку набору цінностей, оволодіння ключовими здібностями організації дозволяє запропонувати споживачу унікальну додаткову цінність по відношенню до конкурентів;

- запропоновано методологічні засади моніторингу зовнішнього середовища підприємств хлібопродуктів, які чітко визначають об'єкти та окреслюють його межі на підставі запропонованої карти галузевих силових полів, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки, що дозволяють відстежувати зміни галузевих факторів успіху та зумовлюють спосіб систематизації зібраної інформації, а також містять методичний підхід щодо його виконання як стадії процесу управління;

- розроблено метод оцінювання інтенсивності галузевих силових полів, заснований на використанні здобутків теорії нечіткої логіки. Метод передбачає використання графа нечітких відносин, математичної моделі, нечіткої бази знань, а також рекомендацій щодо вимірювання лінгвістичних змінних;

- обґрунтовано класифікацію суб'єктів зернового ринку, яка заснована на ієрархічному підході до їх угрупувань та представлена підпорядкованими рівнями за ознаками: функціональна, роль у забезпеченні продовольчої держбезпеки, місце у структурі обміну, вид ресурсів, напрями обслуговування, що дозволило повно й однозначно ідентифікувати класи та встановити взаємозв'язки між ними;

удосконалено:

- методичний підхід щодо перепроектування процесу управління, який, на відміну від існуючих, базується на інжиніринговій парадигмі, що дозволило вдосконалити структуру процесу управління як низку послідовних стадій та операцій, а також на підставі обґрунтованого принципу циклічності запропонувати ієрархічну модель процесу управління з вкладеною структурою циклів, яка у повному обсязі відповідає принципам управління, що відрізняє її від розроблених попередниками;

- методичний підхід до ідентифікації та підтримки домінуючої позиції підприємства в ланцюгу накопичення вартості. Особливістю запропонованого підходу є акцентування уваги на визначенні чинників, що дозволяють формувати конкурентні переваги домінуючої позиції. У межах удосконаленого підходу побудовано модель структури загального ланцюга накопичення вартості товарного зерна, яку, на відміну від попередників, обґрунтовано на підставі запропонованої класифікації суб'єктів зернового ринку й принципу виокремлення меж рівнів ланцюга накопичення вартості, що дозволило повно й однозначно визначити останні;

- класифікацію видів економічної діяльності шляхом обґрунтування відокремлення діяльності “післязбиральна обробка та зберігання зерна” від „оптової торгівлі зерном“ на підставі змістовної конкретизації та порівняльного аналізу функцій розподілу й промислових послуг підприємств хлібопродуктів;

- науковий підхід до виокремлення етапів розвитку національного зернового ринку, в основу якого, на відміну від попередників, покладено якісні ознаки: склад суб'єктів ринку, рівень їх концентрації; інтенсивність держрегулювання; обсяги експорту зерна; товарно-грошові відносини між суб'єктами ринку;

набуло подальшого розвитку:

- понятійно-категоріальний апарат, який доповнено дефініціями „стадія“ й „операція“ процесу управління та поглиблено зміст дефініцій: „моніторинг“ - підкреслено його місце у процесі управління та роль у створенні інформаційного підґрунтя для прийняття управлінських рішень превентивного характеру; „технологія управління“ яку відрізняє від існуючих визначень акцентування на необхідності формалізації знань про виконання процесу управління;

- науково-методичні засади побудови моделі компетенцій менеджера вищої ланки підприємств хлібопродуктів, які ґрунтуються на визначеному автором зв'язку між управлінськими компетенціями та результатами діяльності підприємств;

- класифікація агрегованого зернового ринку через доповнення ознак: за місцем у структурі обміну, за географічною ознакою та за організаційними формами функціонування, що сприяє системності дослідження розвитку зернового ринку;

- узагальнено тенденції розвитку зернового ринку, що представлено у вигляді двох векторів розвитку та обґрунтовано результатами прогнозного експерименту;

- методичні підходи до аналізу попиту на зернові ресурси, які враховують специфічні характеристики зерна як товару, що дозволило визначити тенденції попиту на зерно як ресурс та обґрунтувати об'єктивну потребу в державному регулюванні зернового ринку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні й методологічні положення дисертаційної роботи доведено до рівня методичних рекомендацій із формування стійких конкурентних переваг підприємств хлібопродуктів у вигляді розроблених: технології моніторингу, яка надає можливість формувати склад галузевих факторів успіху, відстежувати та прогнозувати їх зміни, а також складових управлінської здібності, що зумовлюють створення унікальних споживчих цінностей на ринку.

До того ж теоретичні узагальнення й висновки уможливили отримати такі практичні результати: розроблено логічні схеми процесу управління та інформограми, які формалізують типові процедури, що дозволяє менеджерам виконувати чітко скоординовані дії без додаткових вказівок та розпоряджень, а також визначати кваліфікаційно-професійні вимоги до персоналу; систематизовано дані з розвитку зернового ринку за тривалий період та помилки з реагування підприємств хлібопродуктів на зміни зовнішнього середовища, що складає інформаційно-аналітичну базу для здійснення моніторингу; розроблено методичні підходи щодо ідентифікації домінуючої позиції у ланцюгу накопичення вартості товарного зерна, які можуть використовуватися для розробки конкурентної стратегії підприємств хлібопродуктів; визначено спосіб сортування інформації та її оптимальний обсяг для виконання моніторингу; за результатами лонгітюдного аналізу встановлено чинники впливу на кон'юнктуру зернового ринку, що дозволяє відстежувати й прогнозувати останню в поточному періоді; розроблено модель компетенцій менеджера вищої ланки, яка уможливлює проведення оцінювання персоналу та здійснення вибору необхідних тренінгів і семінарів для його розвитку.

Розроблені автором рекомендації стосовно вектора розвитку зернового ринку використані в Міністерстві аграрної політики України при складанні програми з державної продовольчої безпеки (лист про впровадження № 3721-1-15/21471 від 19.11.09 р.).

Обґрунтовані в дисертації висновки та рекомендації впроваджено у практичну діяльність зернових компаній: ПІІ „Об'єднана елеваторна компанія“ (акт впровадження № 121 від 12.10.2009 р.), ТОВ „Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)“ (акт впровадження № 51 від 14.09.2009 р.), ТОВ „Рамбурс-Трайгон“ (акт впровадження від 12.10.2009 р.), ДАК „Хліб України“ (акт впровадження № 1-20-24/2493-1 від 24.09.2009 р.) та окремих підприємств ВАТ „Білгород-Дністровський КХП“ (акт впровадження № 2015 від 10.10.2009 р.), ЗАТ „Іллічівський зерновий термінал“ (акт впровадження № 318 від 08.09.2009 р.)

Результати дослідження використані під час проведення семінарів із підвищення кваліфікації для фахівців економічних служб „Контролінг діяльності зернопереробних та заготівельних підприємств” (14-16 червня 2006 р., ОНАХТ) та „Планування діяльності заготівельних та зернопереробних підприємств“ (11-13 грудня 2007 р., ОНАХТ), для директорів „Сучасні технології управління підприємством хлібопродуктів“ (15-17 лютого 2007 р., ОНАХТ), а також для розробки програми з підвищення кваліфікації директорів підприємств хлібопродуктів (довідка про впровадження № 751/12 від 02.11.09 р.).

Теоретичні та практичні результати дисертації використовуються в навчальному процесі Одеського державного економічного університету при формуванні курсу лекцій з дисципліни “Управління стратегічними змінами” (довідка про впровадження № 01-17/1399 від 26.11.2009 р.) та Одеської національної академії харчових технологій при формуванні робочих програм, методичних рекомендацій, проведенні лекцій і практичних занять із дисциплін „Контролінг“, „Операційний менеджмент“, „Планування діяльності підприємств хлібопродуктів і харчової промисловості“. Певні методичні підходи використовувалися в дипломних роботах за відповідною тематикою (довідка про впровадження № 193/02 від 01.11. 2009 р.). Окремі результати дослідження знайшли відображення в розділах навчального посібника „Основи підприємництва в харчовій промисловості“, рекомендованого МОН України (лист № 1/11-2168 від 30.05. 2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використано лише ті положення та ідеї, що є результатом особистих досліджень здобувача. Конкретний внесок здобувача в цих роботах зазначений в авторефераті в переліку публікацій за темою дисертації. У даній роботі наукові результати, отримані у кандидатській дисертації, не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні положення та практичні результати дослідження апробовані на 22 науково-практичних конференціях протягом 2006-2009 рр., серед яких найважливішими були: ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні перспективи“ (м. Полтава, 10-12 травня 2006 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку” (м. Київ, 15-16 березня 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Проблеми підвищення ефективності господарювання на мезо- та мікроекономічному рівні” (м. Одеса смт „Чабанка”, 16-18 травня 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Корпорації та інтегровані структури: проблеми науки та практики” (м. Харків, 22-23 травня 2007р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах” (м. Черкаси, 26-28 вересня 2007 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення” (м. Ялта, 4-6 жовтня 2007 р); VІІ Міжнародна науково-практична конференція „Хлібопродукти - 2007” (м. Одеса, 18-19 жовтня 2007р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Економіка підприємства: теорія та практика» (м. Київ, 13-14 березня 2008 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Конкурентоспроможність національної економіки», (м. Київ, 28-29 березня 2008 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики” (м. Львів, 29-31 травня 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів» (м. Київ, 20-21 листопада 2008 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Економічне зростання національної економіки: глобалізація, інноваційність, стійкість“ (м. Мінськ, 19-20 травня 2009 р.); ІV Міжнародна науково-практична конференція „Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення“ (м. Севастополь, 1-3 жовтня 2009 р.), ІХ Міжнародна науково-практична конференція „Хлібопродукти - 2009” (м. Одеса, 7-9 жовтня 2009 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано в 64 наукових працях загальним обсягом 77,68 др. арк., у тому числі - 2 одноосібні монографії обсягом 33,4 др. арк.; 2 монографії у співавторстві (особисто автору належить 3,0 др. арк.); 6 статей у наукових фахових журналах та 24 у фахових збірниках наукових праць (із них - 2 у співавторстві), з яких автору належить 21,7 др. арк.; 6 статей у галузевих журналах обсягом 5,7 др. арк.; 21 публікація - тези та матеріали конференцій 4,28 др. арк.; два розділи у навчальному посібнику з грифом Міністерства освіти і науки України (обсяг авторського внеску 6,5 др. арк.), галузеві методичні рекомендації у співавторстві (обсяг авторського внеску 3,1 др. арк.).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації 504 сторінок, у тому числі 380 сторінки основного тексту. У роботі розміщено 74 таблиці та 69 рисунків (із них 8 таблиць та 8 рисунків займають 24 окремих сторінки), 21 додаток на 90 сторінках. Список використаних джерел містить 514 найменувань на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет і методи; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію, публікації, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі „Теоретичні засади формування стійких конкурентних переваг підприємства“ визначено сутність та місце конкурентних переваг у системі категорій конкуренції, узагальнено та розвинуто існуючі підходи до класифікації конкурентних переваг, визначено відмінності переваг домінуючої позиції, обґрунтовано концептуальну модель формування стійких конкурентних переваг.

Конкурентні переваги є концентрованим проявленням першості над конкурентами, що схиляють покупців віддавати перевагу продукції підприємства та забезпечують отримання ним більш високого прибутку. Досягнення високого рівня конкурентоспроможності та підтримування його довгий час неможливо без володіння певними конкурентними перевагами.

Розглянуті автором методичні підходи з оцінки конкурентоспроможності, а також концепції конкурентоспроможного й стратегічного потенціалів підприємства мають низку недоліків, які спрямовують наукові дослідження на виявлення відставання від конкурентів та прийняття рішення стосовно їх подолання, тобто на копіювання конкурентних переваг, що не може забезпечити сталої першості.

Необхідною умовою дослідження конкурентних переваг організації є їхня класифікація, яка дозволяє встановити різні прояви переваг. Проведений автором аналіз існуючих класифікацій конкурентних переваг дозволяє стверджувати, що вони розроблені з порушенням принципів однозначності класифікації та виділення однорідних взаємопов'язаних класів, що утруднює їх використання. Зважаючи на те, що класифікація конкурентних переваг, насамперед, повинна поглиблювати їх сутність, тобто розкривати відмінності за рахунок яких можна привернути покупців до продукції підприємства, доведено доцільність виокремлення двох істотних ознак з численних класифікаційних: спосіб проявлення та ступінь стійкості.

Конкурентні переваги формують у ланцюгу цінностей підприємства. На мікрорівні він представлений сукупністю послідовних видів діяльності (процесів або сукупності процесів) певного суб'єкта, які створюють цінність його продукції. На мезо- й макрорівні доцільно розглядати ланцюг накопичення вартості як систему видів діяльності в галузі або між галузями, які утворюють вартість кінцевого продукту чи послуги.

Систематизація наукових доробок відповідної концепції дозволила встановити, що роль у створенні вартості та присвоюванні доходу окремих суб'єктів у ланцюгу накопичення вартості є неоднаковою. Рівень у ланцюгу накопичення вартості, суб'єкти якого можуть встановлювати контроль над іншими рівнями і привласнювати більшу частку доходу при незначних витратах, запропоновано називати домінуючим. Доведено доцільність введення переваги „домінуючої позиції“ до класифікації конкурентних переваг за ознакою „спосіб проявлення“ разом із перевагами за витратами, диференціації та комерційними.

Визначено їх істотну відмінність, яка полягає в тому, що вони вищі за рангом, ніж переваги за витратами, диференціації та комерційні, бо їх можна отримати в ланцюгу накопичення вартості відносно підприємств, розташованих на інших рівнях. Решту переваг отримують лише у ланцюгу цінності підприємства по відношенню до тих підприємств, які знаходяться на одному рівні ланцюга накопичення вартості.

Підприємство досягає комерційного успіху завдяки стійким конкурентним перевагам, що потребує визначення джерел їх формування. На підставі вивчення наукових доробок щодо розв'язання даної проблеми виокремлено два фундаментальні підходи: галузевого позиціонування та ресурсний.

Систематизація доробків науковців стосовно згаданих підходів дозволила визначити логіку пошуку конкурентних переваг, що притаманна кожному з них. На цій підставі автор дійшов висновку стосовно головної відмінності підходів: перший зосереджений на виборі галузевої позиції фірми, другий, навпаки, передбачає, що стійкі конкурентні переваги можна отримати лише за рахунок розвитку відмінного від конкурентів набору здібностей організації. Принципово важливим є обґрунтоване положення, що витоками конкурентних переваг є галузеві фактори успіху (ГФУ) та здібності організації.

Під ГФУ розуміємо фактори галузевого середовища загальні для всіх підприємств однієї галузі, що визначають спроможність фірм оперувати на відповідному ринку. Підґрунтям визначення джерел формування галузевих факторів успіху в роботі використано модель галузевої конкуренції. Доведено, що структурні детермінанти створюють галузеві силові поля. Ефективне функціонування підприємства в умовах перехресної дії силових полів забезпечують галузеві фактори успіху, що виникають як протидія утвореному перехресному полю. Розглянуто силові поля з точки зору їхнього впливу на зміну галузевих факторів успіху. На підставі цього обґрунтовано їхній склад: галузеві конкуренти, постачальники, покупці, субститори та компліментори.

Причинно-наслідкові зв'язки, що визначають склад ГФУ, та їх вірогідні зміни узагальнено в запропонованій моделі системи формування ГФУ, графична інтерпретація якої представлена в роботі у вигляді карти. Систематизовані пошукачем характеристики силових полів визначають спосіб сортування та оптимальний обсяг інформації для їх опису.

На відміну від попередників, розглядаємо здібність організації не як сукупність бізнес-процесів, що створюють можливість досягати успіху, а як уміння ефективно виконувати їх. У цьому зв'язку обґрунтовано, що здібності організації реалізуються через дві складові, які є носіями формалізованого та неформалізованого знання, а саме: технологію та компетенції персоналу. Це знайшло відбиття у визначені здібності організації, наданої автором.

Проблему формування стійких конкурентних переваг доцільно вирішувати на підставі комплексного підходу, який покладено в основу відповідної концептуальної моделі (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Концептуальна модель формування стійких конкурентних переваг

Запропонована модель демонструє, що стійкі конкурентні переваги формуються на перетині використання зовнішніх можливостей та внутрішніх унікальних властивостей підприємства, виражених відповідно через галузеві фактори успіху та ключові здібності організації. Опанування галузевими факторами успіху створює необхідні умови (загальноприйнятий набір цінностей для споживачів), а формування ключових здібностей організації через залучення її внутрішніх ресурсів дозволяє запропонувати споживачу унікальну додаткову цінність по відношенню до конкурентів, яка буде відрізняти підприємство на ринку, тобто достатні умови для отримання ним стійких конкурентних переваг.

Доведено, що управління в ланцюгу отримання цінності є особливим процесом, який виконує наскрізну роль та за рангом стоїть вище за інші процеси. До того ж без нього неможливе опанування галузевими факторами успіху та ключовими здібностями організації, котрі є базовими компонентами запропонованої концептуальної моделі. Відповідно до цього доведено, що створення та підтримка управлінської здібності організації є важливою передумовою формування стійких конкурентних переваг. Розробка складових управлінської здібності: технології управління та компетенцій управлінського персоналу визначила напрями подальшого дослідження.

У другому розділі „Методологічні основи реінжинірингу процесу управління підприємством“ визначено методологічне підґрунтя вирішення проблеми формування раціональної технології процесу управління, систематизовано наукові доробки стосовно процесного підходу та змістовно поглиблено положення його нової парадигми.

Управлінська технологія формалізує типові операції й у такий спосіб стає носієм так званих організаційних рутин, завдяки чому вона дозволяє менеджерам виконувати чітко скоординовані дії без додаткових вказівок та розпоряджень. Технологію можна вважати раціональною за умов виконання таких вимог: об'єктивного складу стадій та операцій процесу; спеціалізації; мінімуму зв'язків між складовими процесу; встановлення раціональних методів виконання стадій та операцій процесу управління. Зважаючи на вимоги до раціональної технології, формалізація знань управлінської технології повинна здійснюватися в логічних моделях структури процесу управління та інформаційних моделях його стадій. У якості останніх автором запроваджено інформограми, в яких за кожною стадією вміщують інформацію щодо змісту операцій та складу методів їх виконання.

Додержання вимог раціональної технології потребує визначити структуру процесу управління, тобто розглянути його як процес, що можна сконструювати. У цьому зв'язку як методологічне підґрунтя вирішення проблеми формування раціональної технології процесу управління доцільно використати інжинірингову парадигму. На підставі принципів інжинірингу та його концептуальної схеми запропоновано загальну схему проектування раціональної технології управління, яка визначила логіку дослідження та представлена етапами: постановка проблеми, аналіз існуючих підходів щодо вирішення проблеми; визначення апріорного фундаменту вирішення проблеми; проектування моделі структури процесу управління; проектування раціональної технології управління. За своєю сутністю розглянута сукупність дій забезпечує перепроектування процесу управління з метою формування раціональної його технології, тобто є реінжинірингом.

Проведені відповідно до запропонованої логічної схеми дослідження з аналізу існуючих підходів дозволили виокремити дві парадигми процесного підходу.

Базовим засновком традиційної парадигми є положення: управління це процес, що складається із серії безперервних, взаємопов'язаних дій або функцій у межах організації. Визначено її протиріччя, сутність якого полягає в тому, що вимогу побудови раціональної структури процесу управління неможливо виконати через відсутність єдиного складу функцій управління, єдиної послідовності їх виконання та поєднання в переліку функцій різних за природою складових. Визначене протиріччя дає підставу стверджувати, що для вирішення завдання структурування процесу управління немає сенсу використовувати традиційну парадигму. Оскільки вона представляє управління у вигляді ланцюга взаємопов'язаних функцій, її варто розглядати як функціональний підхід.

До сучасних концепцій, які фактично складають нову парадигму процесного підходу, треба віднести: реінжиніринг бізнес-процесів, процесне управління або процесно-орієнтоване управління, управління за цілями та її сучасні модифікації (BSC, піраміда результативності, призма ефективності та ін.), контролінг, загальний менеджмент якості. Сучасна парадигма процесного підходу, на відміну від традиційної, представляє організацію як набір процесів, з яких можна побудувати певну конструкцію, що буде відповідати встановленим вимогам.

У дисертації розглянуто перелічені концепції управління та визначено низку їх недоліків, серед яких головними є відсутність теоретичного обґрунтування спроби виокремити етапи (фази) управління (зазвичай, планування та контроль); відсутність формалізованого опису запропонованого процесу управління (входів і виходів, складових та методів їх виконання); недоречність застосування термінології функціонального підходу при виділенні складових процесу управління. Унаслідок визначених недоліків нова парадигма процесного підходу потребує розвитку.

Із цією метою з різноманіття принципів управління в науковій літературі виокремлено перелік вимог до побудови, функціонування й розвитку системи управління в цілому: наявність цілі управління; наявність спостережуваності об'єкта управління; наявність керованості; наявність вільного вибору; наявність ресурсів; ієрархічності; адаптивності; зворотного зв'язку; необхідного різноманіття; постадійного завершення. На підставі принципів управління та дуальності „ентропія-інформація“ обґрунтовано доцільність розгляду процесу управління як складного інформаційного процесу з вирішення проблем. Такий засновок дозволив дійти логічного висновку, що апріорним фундаментом вирішення проблеми формування раціональної технології управління є загальна теорія систем.

Доведено, що для визначення елементів процесу управління більш доречно використати поняття „стадія“ та „операція“, які підкреслюють його сутність як процесу. На підставі теорії організації виробництва та інформаційної сутності процесу управління в роботі дані власні визначення згаданих понять.

Забезпечення стійкого розвитку підприємств у сучасних умовах потребує зміщення акцентів на рішення превентивного характеру та урахування слабких сигналів. Обґрунтовано, що для виконання цього завдання потрібна специфічна інформація, яка повинна бути результатом відповідної стадії процесу управління - моніторингу. На відміну від попередників, котрі зазвичай моніторинг розглядають як систему слідкування за фінансовими показниками діяльності підприємства або спостереження за процесами, що здійснюються на підприємстві з метою порівняння цільових результатів із фактично досягнутими, тобто ототожнюють його із завданням зворотного зв'язку, обґрунтовано призначення моніторингу як упередження негативних впливів зовнішнього середовища на підприємство й використання нових можливостей через розпізнавання слабких сигналів та підготовку управлінських рішень превентивного характеру.

Із використанням логічного методу та методології системного аналізу автором обґрунтовано таку послідовність стадій процесу управління: цілепокладання; моніторинг; формування плану діяльності; спостереження; діагностика; регулювання. На цій підставі розроблено загальну модель процесу управління в графічному й табличному видах як складного інформаційного процесу.

На підставі визначених відмінностей у рівнях та характері вирішуємих завдань управління й розв'язуємих проблем безперервної діяльності підприємства, принципів наявності цілі управління й постадійного завершення обґрунтовано принцип циклічності управління повинно мати циклічний характер: складатися з вкладених циклів спадних за рівнем.

Кожний з ієрархічних циклів управління (стратегічний, поточний та оперативний) має свій склад операцій. На підставі загальної моделі процесу управління та систематизованих ознак кожного з циклів автором розроблено їхню структуру, що дозволило запропонувати ієрархічну модель процесу управління (рис.2), яка відтворює взаємозв'язки між його циклами, повністю відповідає принципам стосовно вимог до побудови й функціонування системи управління і насамперед у повному обсязі реалізує вимоги принципу зворотного зв'язку. Саме це відрізняє запропоновану модель процесу управління від розроблених попередниками.

Критичний огляд наукових джерел дозволив дійти висновку, що на сьогодні немає задовільного рішення виконання моніторингу як стадії управління, що забезпечує превентивний характер останнього.

У третьому розділі „ Ринкове середовище функціонування підприємств хлібопродуктів: структура та специфічні тенденції розвитку“ визначено структуру ринку зерна як середовища функціонування підприємств хлібопродуктів; чинники, що впливають на попит на зерно як ресурс; виокремлено етапи розвитку ринку зерна та визначено їх характерні риси; досліджено специфічні тенденції та проведено прогнозний експеримент розвитку національного зернового ринку.

Дефініція „ринок зерна” є у певному сенсі узагальненою. Практично вона характеризує систему окремих неоднорідних типів ринків, які мають свою специфіку розвитку. З метою їх структурування запропоновано доповнити існуючу типологію з використанням фасетного методу класифікації і у такий спосіб отримати більш повний її склад, який включає не тільки типи ринків за єдиною ознакою - об'єктом обмінних операцій, а ще й такі ознаки: географічну; за місцем у структурі обміну; за організаційними формами функціонування; за терміновістю реалізації угод купівлі-продажу зерна.

Розробка раціональної технології управління неможлива без класифікації суб'єктів зернового ринку, яка дозволяє ідентифікувати класи, що мають спільні ознаки, встановити взаємозв'язки між ними та визначити місце кожного з них в системі. Автором обґрунтовано ієрархічну класифікацію суб'єктів зернового ринку, що дозволяє повно й однозначно їх структурувати та виокремити декілька рівнів за ознаками: функціональною, за роллю у забезпеченні продовольчої держбезпеки, за місцем у структурі обміну, за видами ресурсів, за напрямками обслуговування.

Ринок зерна розглянуто з позиції економічної теорії як ринок ресурсів. У цьому зв'язку запропоновано логічну схему аналізу цінової еластичності попиту на зернові ресурси, яка враховує специфічність зерна як товару та типові чинники, що формують попит. Для виконання аналізу були складені динамічні ряди за 8 років: структури валового збору зернових; споживання пшениці; обсягів виробництва та середньорічних цін на: пшеницю продовольчу й фуражну; борошно; хліб і хлібобулочні, макаронні та кондитерські вироби; продукцію тваринництва.

Проведений відповідно до запропонованої схеми аналіз переконливо свідчить, що попит на продовольче та фуражне зерно відрізняється. На продовольче зерно він нееластичний за ціною, на фуражне еластичний. Виокремлено головний чинник еластичності фуражного зерна еластичність попиту на продукцію тваринництва. Визначено тенденцію зменшення поголів'я тварин при зменшенні валового збору зерна і відповідно підвищенні цін на нього. Зважаючи на два протилежні фактори: стабільність попиту на зерно і нестабільність його виробництва обґрунтовано об'єктивність потреби у державному регулюванні зернового ринку.

Аналіз змін на зерновому ринку за роки незалежності України дозволив за якісними ознаками (склад суб'єктів ринку, рівень їх концентрації; інтенсивність держрегулювання; обсяги експорту зерна; товарно-грошові відносини між суб'єктами ринку) обґрунтувати доцільність виокремлення чотирьох етапів його розвитку: державна монополія на зерно (1991-1994 рр.); інституціоналізація ринкових відносин (1995-1998 рр.); розвиток експортної торгівлі зерном (1998 -2001рр.); структуризація ринку зерна (з 2001 р. по теперішній час). Визначено найважливіші характеристики кожного з етапів.

Головною характеристикою першого етапу розвитку зернового ринку були всі зовнішні прояви монополії держави на зерно (один покупець ресурсу - держава, яка встановлювала обов'язковий обсяг заготівлі зерна до державного фонду за державною ціною та вирішувала питання його розподілу). Відповідним чином збережена система централізованої державної заготівлі зерна, в якій головну роль відіграє заготівельна галузь та державна форма управління галуззю хлібопродуктів.

Специфіку другого етапу визначено як низку важливих перетворень, спрямованих на формування ринкових механізмів: відмінено державну монополію на зерно; розпочато приватизацію хлібоприймальних підприємств; завершено реструктуризацію галузі хлібопродуктів.

Специфічні ознаки третього етапу визначені як розвиток експортної торгівлі зерном: обсяги експортної торгівлі значно зросли (рис. 3); вона вперше переорієнтувалася на світові ринки; Україна ввійшла до десятки найбільших світових експортерів зерна; почалося стрімке будівництво перевалочних зернових комплексів.

Рис.3. Динаміка експорту зерна з України

Для характеристики четвертого етапу проведений аналіз структури товарних ринків основних суб'єктів ринку зерна з використанням індексу цінової конкуренції, розрахованому за зібраними даними з 104 підприємств 7 областей, а також коефіцієнту Герфіндаля-Гіршмана та якісних характеристик ринкової структури. За результатами аналізу встановлено, що впродовж розглянутого етапу відбулося підсилення концентрації серед основних суб'єктів зернового ринку (характер конкуренції змінився з досконалої на монополістичну) та в найбільшій мірі на ринку послуг зернотрейдерів (характер конкуренції став олігополістичним). Отже, на ринку зерна інтенсивність конкуренції між його суб'єктами підвищилася.

Результати проведеного автором економіко-історичного аналізу становлення та розвитку національного зернового ринку дозволяють обґрунтовано стверджувати, що темп змін на ринку є високим.

Визначено чинники, що створюють сприятливі умови експортування зерна з України: постійно зростаючий попит на зерно на світовому ринку; низька собівартість вітчизняного зерна порівняно із закордонним; можливість істотно впливати на ціни збіжжя з боку зернотрейдерів за рахунок слабкого державного регулювання та нерозвинутого біржового ринку. Усе перелічене разом з існуванням умов для збирання високих врожаїв зерна обумовлює привабливість національного ринку для іноземних зернових компаній. Вітчизняні підприємства можуть їх потіснити лише за рахунок формування стійких конкурентних переваг.

Проведений аналіз із використанням методу динамічних рядів за зібраними даними впродовж 18 років з валових зборів зерна та частки фуражного й продовольчого зерна, структури його споживання, обсягів заставних закупівель та біржової торгівлі, коливання цін, дозволив дійти обґрунтованих висновків, що національному ринку притаманні такі стійкі тенденції: помірне зростання виробництва зерна; погіршення його якості (збільшення частки фуражного зерна); скорочення внутрішнього споживання зерна; нарощування темпів експортування зерна; слабке державне регулювання зернового ринку. Перелічені тенденції обумовлюють вектор розвитку національного зернового ринку, який визначено автором як вектор „голодного експорту“ в силу виокремлених його недоліків: нарощування експорту зерна відбувається не стільки за рахунок зростання його валового виробництва, скільки за рахунок зменшення внутрішнього споживання (табл.1); вектор не відповідає умовам продовольчої безпеки держави, які вимагають гарантованого забезпечення населення харчовими продуктами в необхідній і достатній кількості та якості.

Таблиця 1. Середньодушове виробництво зерна в основних країнах-експортерах

Обґрунтовано доцільність розвитку вектору „продовольчої безпеки“, який забезпечить тенденцію нарощування внутрішнього споживання зерна та його експортування за рахунок зростання обсягів виробництва. Доведено, що тваринництво варто розглядати як рівень в ланцюгу накопичення вартості товарного зерна, котрий є відправною точкою розвитку згаданого вектора. На підставі запропонованої концептуальної моделі формування стійких конкурентних переваг доведено необхідність державної підтримки створення галузевих факторів успіху тваринництва. Запропоновано систему заходів, що будуть сприяти збільшенню обсягів виробництва та внутрішнього споживання зерна, які включають: комплексне розвинення тваринництва; зниженням сезонних коливань цін на зерно та забезпечення прогнозованого для сільгоспвиробників доходу за рахунок збільшення заставних та інтервенційних закупок; створення потужного державного оператора з експортування зерна за рахунок опанування ним стійких конкурентних переваг.

Проведений прогнозний експеримент, результати якого представлені в табл. 2, переконливо свідчить, що розвиток вектору „забезпечення продовольчої безпеки“ дасть змогу досягти цивілізованого рівня виробництва зерна на душу населення (830 кг/чол.) та зайняти стабільну позицію країни-експортера на світовому ринку зерна.

Таблиця 2. Результати прогнозного експерименту

Рух за будь-яким із розглянутих векторів призведе до посилення концентрації на ринку зерна, а отже, й будуть підвищені вимоги до складу конкурентних переваг підприємств галузі хлібопродуктів.

У четвертому розділі „Дослідження конкурентних переваг підприємств хлібопродуктів на сучасному етапі розвитку зернового ринку“ визначено трансформаційні зрушення в галузі хлібопродуктів, проведено аналіз діяльності провідних зернових компаній та виконано наукове узагальнення їх конкурентних переваг, розроблено методичні підходи щодо ідентифікації домінуючої позиції підприємства в ланцюгу накопичення вартості товарного зерна, розроблено науково-методичні засади побудови моделі компетенцій менеджерів вищої ланки підприємства хлібопродуктів.