Удосконалення системи організації та оплати праці на ГПУ "Львівгазвидобування" на засадах менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний інститут ім. В. Чорновола

Економічний факультет

Кафедра менеджменту

Магістерська робота

Удосконалення системи організації та оплати праці на ГПУ "Львівгазвидобування" на засадах менеджменту

Студент групи МНс - 51

Спеціальності

"Менеджмент організацій"

Караман Юрій Володимирович

Науковий керівник

Cвітлічна Наталя Романівна

Львів - 2009

Анотація

Організація праці об'єднує безпосередніх виконавців із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих результатів, є одним з важливих елементів управління всією організацією. Організація праці включає відповідні компоненти, законодавчо регламентується, насамперед стосовно безпеки та охорони праці, тривалості робочого часу.

Проаналізувавши систему організації праці на ГПУ "Львівгазвидобування" подано шляхи вдосконалення організації праці, основні положення атестації та раціоналізації робочих місць, заходи з покращення умов праці та посилення мотивації праці.

Дана робота містить: сторінок - 97, рисунків - 4, таблиць - 11, додатків - 13, використаних джерел - 62.

Ключові слова: організація праці, умови праці, охорона праці, промислова безпека, зарплата, мотивація праці.

Abstract

Labor unites direct agents with mass production to create favorable conditions for obtaining high-end results are an important element of the entire organization. Labor includes matching components, governed by law, especially concerning safety/and/health,working/time.

After reviewing the system of labor on the GPU "Lvivhazvydobuvannya" There were ways to improve work organization, the main provisions of certification and streamlining jobs, measures to improve working conditions and increased motivation.

This work includes: pages - 97 figures - 4, 11 tables, applications - 13 of sources-/62.

Keywords: Labour, working conditions, labor protection, industrial safety, wages, motivation.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації праці в господарських системах

1.1 Сутність, принципи і завдання організації праці суб'єктів господарювання в ринкових умовах

1.2 Правові засади організації праці в підприємницьких структурах

1.3 Головні компоненти організації праці на підприємствах газовидобувної галузі

Розділ 2. Організація праці на ГПУ "Львівгазвидобування"

2.1 Методичні положення організації праці на ГПУ "Львівгазвидобування"

2.2 Особливості організації праці персоналу підприємства

2.3 Аналіз функціонування системи організації праці на ГПУ "Львівгазвидобування"

Розділ 3. Шляхи вдосконалення організації праці на ГПУ "Львівгазвидобування"

3.1 Раціоналізація та атестація робочих місць

3.2 Покращення умов праці на підприємстві

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Ринкові відносини та прискорення науково-технічного прогресу потребує постійної зміни та вдосконалення організації праці. З одного боку, він породжує нові продукти праці, виробництво яких опирається на нові технічні засоби і нову технологію. З іншого боку, він веде до появи нових предметів праці і більш прогресивної технології навіть у виробництві традиційних продуктів праці. Все це веде до зміни і удосконалення організації праці.

Організація праці - це спосіб об'єднання безпосередніх виконавців із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці частково є об'єктивною необхідністю й невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона впливає на вдосконалення всіх процесів праці для досягнення високої ефективності суспільного виробництва.

Організація праці - це система використання живого праці, певний порядок побудови та здійснення трудового процесу, що дозволяє найбільш ефективно з'єднати техніку та людей у єдиному виробничому процесі і забезпечує підвищення продуктивності праці, охорону здоров'я працівника, його професійне та духовне зростання.

Організувати працю працівників можна по-різному: на основі використання досвіду фахівців, форм і методів виконання роботи, але найбільш ефективний шлях - це використання досягнень науки (фізіології і психології праці, ергономіки і т.д.) і передового досвіду трудових колективів і окремих працівників. Наприклад, робоче місце можна просторово запланувати шляхом довільного розміщення на робочій площі устаткування, допоміжного приладдя, але в умовах наукової організації праці (НОП) ці питання вирішуються на основі використання даних антропометрії, фізіології, планування виконання трудового процесу з врахуванням використання принципу економії рухів тощо.

Організація праці на підприємствах відіграє важливу роль у вирішенні економічних і соціальних завдань як засіб ефективного використання трудового потенціалу, підвищення діяльності господарського механізму, доведення його принципів до первинних ланок виробництва, кожного робочого місця, забезпечення відповідності розмірів заробітної плати трудовому внеску працівників. Тому структура організації праці і система її управління на підприємстві повинна бути високоефективною, що дозволить забезпечити мобілізацію резервів зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва.

Під управлінням організацією праці на підприємстві розуміється сукупність організаційно-технічних, економічних і соціальних заходів з праці, здійснюваних з метою випуску продукції з найменшими витратами трудових зусиль на основі використання всіх резервів зростання їх продуктивності: на рівні дирекції підприємства - це розробка методології організації нормативно-дослідницької роботи, розробка заходів по удосконаленню організації праці; планування, обліку і аналізу організації праці, а на рівні цеху чи дільниці - впровадження, освоєння, аналіз, перегляд норм трудових витрат, облік їх виконання, аналіз використання робочого часу.

В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не лише розвитку, але і виживання підприємства. Тому суттєво зростає значення чинників, які впливають на результативність виробництва. Одним з найсуттєвіших серед них є науково обґрунтована організація праці. У зв'язку з цим організація праці на підприємствах ось уже більше сотню років є предметом дослідження науки та практики.

Метою підвищення рівня організації праці є вивчення шляхів подальшого поліпшення управління господарством, найбільш раціонального використання ресурсів, природних багатств, усунення зайвих витрат і втрат. Досягнення в інтересах суспільства найоптимальніших результатів при якнайменших витратах є непорушним законом виробничо-господарської діяльності.

Сучасне виробництво та підприємницька діяльність вимагають від управління господарством значного підвищення рівня економічних розрахунків та аналітичних обґрунтувань.

Суттєве місце у системі аналізу показників праці належить обліку та аналізу. На жаль, ще й досі результати статистичного аналізу та методики аналізу показників праці свідчать про необхідність розробки та удосконалення системи базових показників, визначення доцільності та оптимальності звітності, економічного обґрунтування та розрахунків окремих показників праці, організації аналітичної роботи у кожній ланці управління працею та виробництвом. Інструменти статистичних досліджень та основних показників праці потребують вдосконалення.

Метою даної дипломної роботи є узагальнення досвіду провідних іноземних та вітчизняних вчених щодо організації праці робітників її аналізу та покращення ефективності праці на вибраному підприємстві.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

- охарактеризувати теоретичні основи організації праці на підприємствах;

- дати організаційно-економічну характеристику вибраного підприємства та зробити аналіз його діяльності;

- намітити шляхи підвищення рівня організації праці на підприємстві.

Об'єктом дослідження наукової роботи є вибране підприємство "Львівгазвидобування".

Предмет дослідження - управління організацією праці на підприємстві, а також обґрунтування шляхів його поліпшення.

При вирішенні виробничих завдань одну з провідних ролей відіграє рівень організації праці на підприємстві. Тому на сучасному етапі вкрай актуальним є покращення діяльності різних підприємств державного та приватного сектору.

Встановлення й використання найбільш раціональних методів і прийомів праці є одним із центральних питань організації праці. Воно припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову й координацію рухів, вибір зручного робочого положення, способу володіння інструментом і управління машинами й механізмами.

Кроком до того, щоб зробити працю робітника більш продуктивною, є професійна орієнтація і соціальна адаптація в колективі. Якщо керівництво зацікавлене в успіху працівника на новому робочому місці, воно повинно завжди пам'ятати, що організація - це суспільна система, а кожен працівник - це особистість. Коли нова людина приходить в організацію, вона приносить із собою раніше набуті досвід і погляди, що можуть вписатися або не вписатися в нові рамки.

У роботі використовувались статистичні методи порівняння, за допомогою яких узагальнювались та порівнювались дані по різних періодах.

Дана дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

У першому розділі висвітлено теоретичні аспекти організації праці на підприємствах газовидобування, розкрито сутність основних елементів та правову їх регламентацію.

У другому розділі, на основі проведених досліджень розкрито особливості організаційних процесів по використанню праці, викладено основні положення колективного договору, а також проаналізовано відповідні документи регламентуючі трудові процеси.

У третьому розділі обґрунтовуються шляхи покращення організації праці, зокрема поліпшення її умов, заходи посилення мотивації праці, а також основні положення атестації та раціоналізації робочих місць.

Розділ 1. Теоретичні основи організації праці в господарських системах

1.1 Сутність, принципи і завдання організації праці суб'єктів господарювання в ринкових умовах

Ринкові відносини та прискорення науково-технічного прогресу потребує постійної зміни та вдосконалення організації праці. З одного боку, він породжує нові продукти праці, виробництво яких опирається на нові технічні засоби і нову технологію. З іншого боку, він веде до появи нових предметів праці і більш прогресивної технології навіть у виробництві традиційних продуктів праці. Все це веде до зміни і удосконалення організації праці [21, С. 192].

Будь-яка трудова діяльність незалежно від фаху працівника та його галузевої належності передбачає наявність щонайменше п'яти основних складових частин.

До них відносять:

а) предмет праці, тобто те, на що спрямована праця;

б) засоби праці - машини, механізми, інструменти, пристосування, тобто знаряддя праці, а також будівлі та споруди, в яких відбувається трудовий процес;

в) спосіб дії на предмет праці, або технологія діяльності;

г) організацію праці, тобто упорядкування процесу праці в просторі і часі;

д) саму працю, як доцільну діяльність працівника, який за допомогою засобів праці, технології і певної організації впливає на предмет праці з метою пристосування його до своїх потреб.

Залежно від вибору тих чи інших предметів праці, засобів праці та технології будуть змінюватись кількісні та якісні показники виробництва, рівень досягнення поставленої мети. Це саме відноситься до організації праці: по-різному організована праця призведе до різних екологічних і соціальних результатів. Таким чином, організація праці, як система взаємодії працівників один з одним, із засобами виробництва в процесі трудової діяльності, є важливим постійно діючим чинником досягнення високих кінцевих результатів.

Організація праці - це спосіб об'єднання безпосередніх виконавців із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці частково є об'єктивною необхідністю й невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона впливає на вдосконалення всіх процесів праці для досягнення високої ефективності суспільного виробництва [28, С. 56].

Організація праці - це система використання живого труда, певний порядок побудови та здійснення трудового процесу, що дозволяє найбільш ефективно з'єднати техніку та людей у єдиному виробничому процесі і забезпечує підвищення продуктивності праці, охорону здоров'я працівника, його професійне та духовне зростання [29, С. 87].

Організувати працю працівників можна по-різному: на основі використання досвіду фахівців, форм і методів виконання роботи, але найбільш ефективний шлях - це використання досягнень науки (фізіології і психології праці, ергономіки і т.д.) і передового досвіду трудових колективів і окремих працівників. Наприклад, план робочого місця можна виконати шляхом довільного розміщення на робочій площині устаткування, допоміжного приладдя, але в умовах наукової організації праці (НОП) ці питання вирішуються на основі використання даних антропометрії, фізіології, планування виконання трудового процесу з врахуванням використання принципу економії рухів тощо.

Визначають наукову організацію праці як процес внесення в існуючу організацію праці здобутих наукою і практикою вдосконалень, що підвищують загальну продуктивність праці. Практика визначила, що такі вдосконалення треба проводити в трьох напрямках: ведення нових і вдосконалених знарядь праці; поліпшення використання праці при даному стані устаткування на підприємстві (поліпшення розташування робітників, удосконалення виробничих взаємозв'язків, стандартизація матеріалів та продукції і т.д.); підвищення продуктивності живої праці (підвищення кваліфікації, інтенсифікації, поліпшення умов праці і т.ін.) [24, С. 147].

Відрізняють: загальні організаційні принципи і принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці.

До загальних принципів відносяться:

а) принцип плановості організації праці (на рівні підприємства плануванням охоплюються всі етапи виробничого циклу);

б) принцип комплексності (враховувати взаємодію всіх елементів системи організації праці та різних рівнів управління виробництвом);

в) принцип науковості (використання прогресивних методів організації праці);

г) принцип нормативності (використання у організації праці прогресивних нормативів та стандартів);

д) принцип ефективності (максимальний матеріальний та соціальний ефект із мінімальними витратами).

Друга група принципів охоплює:

- принцип обов'язкової відповідності між технічним оснащенням виробництва та рівнем організації праці;

- принцип системності та комплексності вирішення усіх практичних питань організації праці;

- принцип пропорційності та узгодженості у праці окремих груп, які працюють із метою утворення з часткових працівників єдиного виробничого колективу;

- принцип безперервності та ритмічності процесу праці у всіх ланцюгах та на усіх етапах виробничого процесу [29, С. 87].

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях керування можна виділити економічні й соціально-психологічні завдання поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої і упредметненої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції й надання послуг.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності людей зайнятих у виробництві. Крім того, працівники повинні одержувати моральне задоволення від праці, що виконують [28, С. 56].

Організацію праці можна розглядати з двох сторін: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов'язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей по впровадженню нововведень у існуючу організацію праці для приведення її у відповідність до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології.

Праця людей в процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи:

- поділ і кооперування праці, що передбачає науково-обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

- нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

- організація і обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування і оснащення згідно з антропогенними і фізіологічними даними та естетичними смаками людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

- організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію та профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

- покращення умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

- ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;

- раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці;

- планування і облік праці;

- мотивація праці;

- зміцнення дисципліни праці [20, С. 315].

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах. До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

а) науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

б) система організації виробництва;

в) психофізіологічні фактори і особливості екологічного середовища;

г) фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

При проектуванні трудових процесів (при побудові робіт) типовою є ситуація альтернативного вибору між різними формами організації праці, прийомами та методами виконання робіт. В таких випадках, приймаючи рішення, слід керуватися економічними, соціальними і психофізіологічними критеріями. Економічна доцільність певного варіанта організації праці визначається тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, ефективна зайнятість персоналу, рівномірна напруженість праці, краще використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позиції соціального критерію оцінюється привабливість для працівника сконструйованої форми організації праці, а саме міра змістовності праці, її різноманітності, відповідальності, умов для розвитку. Поєднання трудових функцій повинне бути оптимальним і у відношенні фізичних та нервових навантажень, не повинне викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та психологічних критеріїв [20, С. 319].

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. В певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім'ї і робочого місця.

Принцип поділу праці сформував ще Анрі Файоль. Відповідно до його суджень принцип поділу праці ґрунтується на спеціалізації і виробничому кооперуванні - це природний спосіб зробити більше і краще з тими ж зусиллями. За допомогою спеціалізації скорочується кількість об'єктів, на які повинні бути спрямовані увага і зусилля. Як зазначав Файоль, спеціалізація розглядається як кращий засіб використання індивідів і груп людей [31, С. 105].

Під поділом праці розуміють розподіл діяльності людей при сумісному здійсненні приватних трудових процесів. Поділ праці дозволяє значно скоротити тривалість виробничого циклу, підвищити продуктивність праці [24, С. 151].

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці:

1) між галузями,

2) усередині цих галузей,

3) усередині підприємств.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини загальної роботи.

Існують такі основні види поділу праці:

1) технологічний,

2) поопераційний,

3) функціональний,

4) професійний,

5) кваліфікаційний,

1) Технологічний поділ праці передбачає розподіл виробничого процесу за видами, функціями і циклами.

2) Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

3) Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівці й службовці), а також між основними й допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми й стану предметів праці й виконують технологічні операції по виготовленню основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної й ефективної праці основних робітників. Вони трудяться на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції й т.п.

4) Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознаками технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва.

5) Кваліфікаційний поділ праці визначає різний ступінь складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Разом з тим ураховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій для підготовки й здійснення трудових процесів, а також контролю якості продукції.

Кваліфікація вказує на рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами - розрядами, категоріями, класами й т.п. [28, С. 59].

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації праці. Він є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дозволяє організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметів праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціальної точки зору межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі [20, С. 322].

Розрізняють такі взаємозалежні форми кооперації:

1) усередині суспільства, якщо обмін діяльністю й продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

2) усередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або загальна участь ряду підприємств у виробництві певної продукції;

3) усередині підприємства. Здійснюється між цехами, ділянками, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов тип виробництва, особливостей техніки й технології й ін. [22, С. 535].

Одним з основних напрямків удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщення працівниками фахів і трудових функцій розширення зон обслуговування.

Суміщення фахів - це така форма організації праці працівника, коли він у свій робочий час (законодавче встановлений і передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку дня) виконує, поряд з роботами по основній професії (спеціальності), також роботи по одній чи декількох інших професіях (спеціальностях). Віднесення робіт до того чи іншого фаху (спеціальності) здійснюється відповідно до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і робітників, кваліфікаційних довідників посад керівників, спеціалістів і службовців для виробничих галузей, кваліфікаційного довідника посад службовців бюджетної сфери.

Суміщення функцій - це виконання поряд з обов'язками по основному фаху окремих функцій, які раніше виконувалися працівниками інших професій. Зберігаючи профіль °єі роботи, працівник-частково виконує роботу іншого працівника. Наприклад, токар виконує функції налагодження свого верстата, хоча Це є обов'язком робітника іншого фаху - слюсаря-наладчика.

Суміщення професій і функцій слід розвивати в таких напрямках:

- суміщення різнорідних професій, що обумовлено використанням багатопрофільного технологічного обладнання,

- суміщення основної роботи з роботою по технічному обслуговуванню свого обладнання (наладка, дрібний ремонт),

- суміщення основної роботи з господарським обслуговуванням робочого місця (прибирання);

- суміщення різнорідних, але взаємопов'язаних робіт допоміжного характеру;

- укрупнення надмірно подрібнених операцій, підвищення змістовності праці.

Розширення зон обслуговування відрізняється від суміщення професій тим, що тут відбувається суміщення робіт в рамках одного фаху. Завдяки цьому можна досягти поліпшення використання робочого часу; вивільнення працівників, робочий день яких завантажений не повністю, підвищення змістовності праці.

Провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада - це група працівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, що виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різнорідних робіт) [20, С. 322].

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них:

1) неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

2) необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними й допоміжними робітниками для досягнення високого результату в праці;

3) необхідність розподілу обов'язків і обсягу робіт через відсутність постійних робочих місць;

4) наявність загальної мети й зв'язків між робітниками в процесі праці;

5) взаємозамінність і сполучення професій в окремих робочих групах;

6) відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

7) неможливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних витрат на кожну з операцій, а тільки на кінцеву продукцію;

8) можливість обліку трудових і матеріальних витрат по операціях і по кінцевій продукції;

9) наявність системи планування й обліку кінцевої продукції [28, С. 60].

Важливим елементом організації праці на підприємстві є удосконалення планування, організації й обслуговування робочих місць із метою створення на кожній з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона прикладання праці одного або кількох виконавців, визначена на підставі трудових та інших діючих норм і оснащена необхідними засобами для трудової діяльності [20, С. 323].

Робоче місце є основним елементом системи управління персоналом. Можна виділити дві групи завдань, що необхідні для визначення даного поняття. Першу складають технологічні, організаційні та ергономічні завдання, пов'язані з проектуванням технологічних та трудових процесів, вдосконаленням умов праці, оперативним регулюванням виробництва. Другу - завдання планування чисельності персоналу, аналізу ринку праці та забезпечення зайнятості (рис. 1).

Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами й предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації [28, С. 73].

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення в просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема, устаткування, технологічного й організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочі, основну й допоміжну, зони. В основній зоні, що обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщаються засоби праці, які постійно використовуються. У допоміжній зоні розміщаються предмети, які застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, оснащенням, допоміжними матеріалами, запасними частинами й устаткуванням для їхнього збереження й розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою).

Рис. 1. Аспекти поняття "робоче місце"

Типовими основними видами оснащення робочого місця є такі: основне технологічне обладнання, призначене для виконання основної роботи на даному робочому місці;

- допоміжне обладнання - підйомне, транспортне устаткування;

- технологічне оснащення - робочі та вимірювальні інструменти, пристосування, запасні частини, канцелярське приладдя та ін.;

- робоча документація і спеціальна література - інструкції, технологічні карти, довідники, посібники;

- організаційне оснащення - робочі меблі, столи, стільці, шафи стелажі, інші засоби та пристосування для розміщення технологічного оснащення;

- засоби безпеки - огорожі, засоби індивідуального захисту, протипожежної безпеки, вентиляції та ін.;

- засоби освітлення, зв'язку та сигналізації;

- робоча тара, господарські засоби.

Засоби оснащення поділяють на постійні та тимчасові. Постійні засоби оснащення є на робочому місці завжди, незалежно від виду та характеру робіт. Тимчасові, на відміну від постійних, надаються робочому місцю для проведення одноразових або випадкових робіт.

Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, у яких враховані необхідні рекомендації щодо оснащення й планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки й передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість робіт, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів [28, С. 74].

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати за різними ознаками:

- за професіями (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);

- за кількістю виконавців (індивідуальні або колективні);

- за мірою спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);

- за рівнем механізації (робочі місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні);

- за кількістю обладнання, що обслуговується (одно верстатні, багатоверстатні);

- за специфікою умов праці (стаціонарні і рухомі, підземні і висотні, робочі місця із шкідливими або небезпечними умовами праці та ін.).

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування. Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (наладку, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне та господарське обслуговування (прибирання, чистка обладнання) [20, С. 323].

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

енергетичне забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

транспортно-складська - доставка предметів праці до робочого місця, вивіз готової продукції й відходів виробництва, збереження, облік і видача матеріалів, сировини й інших цінностей;

заготівельно-технологічна - розподіл робіт з робочих місць; комплектування технічної документації; підготовка інструменту й допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

інструментальна - збереження, заміна, комплектування й видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

налагоджувальна - налагодження й регулювання технологічного устаткування;

міжремонтна - профілактичне обслуговування;

контрольна - контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

облікова - облік бракованої продукції й аналіз причин браку, профілактичні заходи щодо підвищення якості продукції.

Всі ці функції повинні виконувався безперебійно й у певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць [28, С. 74].

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, для пошуку і приведення в дію резервів підвищення ефективності праці, використовується механізм атестації і раціоналізації робочих місць. В ході атестації комплексно оцінюються технічний і організаційний стан робочих місць, умови праці й техніки безпеки, розглядаються можливості зростання фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дозволяє виявити відхилення від нормативних вимог або від конкретних потреб виробничого процесу чи виконавця і вдосконалити організацію робочого місця. В результаті атестації по кожному робочому місцю приймається одне з таких рішень: продовжувати експлуатацію без змін; до завантажити; раціоналізувати; ліквідувати.

Раціоналізація - це приведення в дію резервів покращання організації робочих місць, виявлених в ході атестації. Основною метою атестації і раціоналізації робочих місць, як і всіх заходів з їх організації, має бути підвищення ефективності праці та дотримання вимог щодо охорони і безпеки праці. [20, С. 324].

1.2 Правові засади організації праці в підприємницьких структурах

В Україні організація праці на підприємстві регламентується законодавством. Чітко зафіксованими є положення щодо тривалості робочого часу, нормування праці, умов праці, охорони і безпеки праці, а також дисципліни праці.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними й психологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці [28, С. 57].

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше як 36 годин на тиждень [4, С. 27].

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Надається, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи [4, С. 32].

Відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці для працівників встановлюються норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності. В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися укрупнені і комплексні норми.

Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці [4, С. 40].

Перебуваючи на роботі, людина витрачає комплекс життєвих сил і енергії не лише на досягнення певних результатів праці, але і на реакцію організму, пов'язану з умовами праці. Умови праці - це сукупність факторів зовнішнього середовища, що вливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці. Відповідно до Кодексу законів про працю на всіх підприємствах створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган [4, С. 61].

Умови праці на кожному робочому місці формуються під впливом таких груп факторів: виробничих, санітарно-гігієнічних, факторів безпеки, інженерно-психологічних, естетичних та соціальних.

Виробничі фактори обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервова напруга, робоче положення працівника, темп і монотонність роботи.

Санітарно-гігієнічні фактори - це температура, вологість, забрудненість повітря, шум, вібрація, освітленість на робочому місці.

Фактори безпеки передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Інженерно-психологічні фактори визначають комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.

Естетичні фактори визначають красу виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.

Соціальні фактори визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат [20, С. 328].

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять основних груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають у неї втому:

1) фізичне зусилля (пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці). Розрізняють чотири рівні фізичного зусилля: незначне, середнє, важке і дуже важке;

2) нервова напруга (складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров'я). виділяють три рівні нервової напруги: незначна, середня, підвищена;

3) темп роботи (кількість трудових рухів за одиницю часу). Розрізняють три рівні: помірний, середній, високий;

4) робоче положення (положення тіла людини щодо засобів виробництва). Розрізняють чотири види робочого положення: обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне;

5) монотонність роботи (багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів). Розрізняють три рівні: незначна, середня, підвищена;

6) температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Розрізняють п'ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений (знижений), середній, високий, дуже високий;

7) забрудненість повітря (вміст домішок в 1 куб. м або 1 літрі повітря і шкідливість їх для організму людини). Розрізняють п'ять ступенів забрудненості повітря: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна;

8) виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

9) вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

10) освітленість у робочій зоні (в люксах). Розрізняють два рівні значень цього фактора: недостатня і погана або осліплююча [20, С. 328].

На працездатність людини також впливають особистісні фактори: її настрій, відношення до праці, стан здоров'я.

Фактори виробничого середовища мають психологічні й фізіологічні границі.

Психологічна границя характеризується певними нормативами, перевищення яких викличе в працюючого відчуття дискомфорту.

Фізіологічна границя характеризується такими нормативами, перевищення яких вимагає припинення праці.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища й трудового процесу на працюючого.

На підставі комплексної оцінки робочі місця відносяться до одного з видів умов праці:

з особливо шкідливими й особливо тяжкими умовами праці;

з шкідливими й тяжкими умовами праці;

з шкідливими умовами праці [28, С. 76].

Ці дані заносяться в Карту умов праці. За результатами атестації складаються переліки:

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких працівникам підтверджене право на пільги й компенсації, передбачені законодавством;

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких працівникам пропонується встановити пільги й компенсації за рахунок засобів підприємства;

робочих місць із несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їхнього поліпшення.

Умови праці визначаються певними критеріями факторів виробничого середовища й трудового процесу. На кожному робочому місці на працездатність впливають, здебільшого, деякі фактори, а не всі, і їхній вплив можна знайти через інтегральну оцінку умов праці. Крім особистих факторів, вплив яких неможливо врахувати прямими показниками, а лише через показники приросту вироблення в одиницю часу у випадку незмінних умов виробничого середовища і якісного стану робочої сили, і обслуговування робочих місць [28, С. 77].

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Охорона праці на підприємстві - це здійснення комплексу заходів технічного характеру (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, зміна технологій з метою ліквідації небезпечних для життя і здоров'я людини робіт) і санітарно-гігієнічних (раціональне освітлення, створення сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях) та навчально-інформаційних заходів, які забезпечують нормальні умови і безпеку праці.

Найгострішим питанням охорони праці є боротьба з виробничим травматизмом. Документи Міжнародної організації праці, Кодекс законів про працю України, Закон України "Про охорону праці" в цих питаннях спрямовані: на вивчення і врахування виробничого травматизму, забезпечення роботодавцями безпеки праці, відшкодування збитків потерпілим, профілактику травматизму, забезпечення працівників інформацією з охорони праці й техніки безпеки [19, С. 331].

На підприємствах з кількістю працівників 50 і більше осіб роботодавці зобов'язані створювати службу охорони праці. На підприємстві з кількістю працівників менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Роботодавці зобов'язані за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавці повинні забезпечити вжиття відповідних оздоровчих заходів [2, С. 19].

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії [2, С.20].

Фінансування охорони праці здійснюється власником підприємства. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової та технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір [4, С. 58].

Дисципліна як ознака людської діяльності виховується, встановлюється і зміцнюється під впливом таких чинників:

а) примушення з боку авторитарної влади або вплив суворої соціальної необхідності викликають примусову дисципліну, яка може втримуватися неекономічними або економічними методами, але швидко і практично повністю руйнується при послабленні дії чинників, що її утримували;

б) усвідомлення необхідності дотримання юридично встановлених або традиційних норм і правил, схвалення їх як таких, що в кінцевому підсумку відповідають власним інтересам, означає добровільну, свідому дисципліну, яка є набагато надійнішою і тривалішою, ніж примусова, і не потребує контролю за її дотриманням. Свідома дисципліна громадянської поведінки є ознакою високої культури особи.

в) внутрішнє само переконання людини, що висуває до себе особисто високі вимоги і постійно виконує їх, означає самодисципліну, що є однією з основних характеристик цілеспрямованої, сильної особистості.

Будь-яке суспільне виробництво передбачає узгоджену діяльність людей, яка неможлива без певної організації праці і без того, щоб кожен учасник виробництва окремо і всі працівники разом дотримувалися єдиних загальних правил ведення трудового процесу.

Дисципліна праці є об'єктивно необхідною формою зв'язку між працівниками, що беруть участь у спільному процесі праці. Її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов'язаних між собою процесах праці, дотримувалися певного чітко визначеного порядку трудової поведінки.

Хоча розвиток людського суспільства характеризується тенденціями руху до все більш добровільних форм праці, однак у сучасних умовах ще існує нагальна необхідність застосовувати різноманітні методи зміцнення дисципліни праці: адміністративні, правові, організаційні, економічні, матеріальні і моральні.

На практиці розрізняють різні види дисципліни залежно від того, ким вони встановлені і якої сфери людської діяльності стосуються правила, що складають зміст відповідної дисципліни. Крім трудової дисципліни, не можна обійтися без дисципліни виробничої, технологічної, фінансової, договірної та ін.

У вузькому розумінні трудова дисципліна трактується передусім як дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Точне виконання всіх вимог технології за кожним виробничим процесом складає дисципліну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих завдань, виконання посадових обов'язків, правильна експлуатація обладнання, дотримання правил охорони праці й техніки безпеки складають зміст виробничої дисципліни. У широкому розумінні дисципліна праці об'єднує перераховані вимоги і передбачає сумлінне виконання працівниками всіх своїх службових обов'язків.

Зростання значення дисципліни праці в наш час зумовлене дією таких чинників:

- ускладнення виробничих зв'язків на підприємствах, в галузях, в економіці в цілому під впливом науково-технічного прогресу, що вимагає підвищеної чіткості і точності в організації взаємодії всіх виробничих ланок;

- в сучасному високомеханізованому і автоматизованому виробництві у зв'язку із залученням у виробничий процес величезної кількості високопродуктивних і дорогих знарядь праці різко зростає ціна одиниці робочого часу, який може втрачатися внаслідок порушення дисципліни праці;

- такі фактори, як складність управління великими комплексними виробничими, господарськими і соціальними системами, астрономічна ціна можливих помилок і прорахунків і, відповідно, необхідність запобігання їм, забезпечення підконтрольності людині технічних, природних і соціальних процесів висувають на перший план в структурі професійних вимог свідому дисципліну праці, що ґрунтується на широкому соціальному світогляді та високому інтелекті працівників;

- принципові зміни в системі господарського управління з переходом до ринкових відносин особливо гостро висувають вимоги відповідальності кожного працівника за кінцеві результати своєї праці, її високу якість і абсолютну надійність.

В умовах ринкової економіки підприємство не зможе досягти успіхів у конкурентній боротьбі, якщо у трудовому колективі не пануватиме висока дисципліна праці, що ґрунтується на колективній і особистій зацікавленості працівників у високих кінцевих результатах діяльності [20, С. 333].

1.3 Головні компоненти організації праці на підприємствах газовидобувної галузі

На підприємствах різних галузей організація праці може відрізнятись. Хоча повинна містити такі основні елементи: поділ та кооперування праці; нормування праці; організація і обслуговування робочих місць; організація добору персоналу та його розвиток; покращення умов праці; ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці і відпочинку; раціоналізація трудових процесів; планування і облік праці; мотивація праці; зміцнення дисципліни праці.

Поділ праці на таких підприємствах відбувається згідно з усталеними нормами, тобто працівників поділяють за функціями, машинами, механізмами, робочими місцями та групують у відділи чи підрозділи. Для нормування праці використовуються галузеві, міжгалузеві та відомчі норми і нормативи праці, впроваджені в порядку, встановленому чинним законодавством. Щодо організації та обслуговування робочих місць, то кожне робоче місце має бути відповідно обладнане. Проводяться атестації робочих місць та інші роботи пов'язані із правильною організацією робочих місць.

Для підприємств газовидобувної галузі важливим елементом організації праці є охорона праці та промислова безпека. Управління охороною праці на підприємствах здійснюють:

1) на підприємстві в цілому - роботодавець;

2) у структурному підрозділі - керівник структурного підрозділу;

3) на робочому місці - безпосередній керівник робіт.

Роботодавець повинен визначити і внести в посадові інструкції обов'язки з питань охорони праці для всіх своїх заступників, начальників відділів і служб, які йому безпосередньо підпорядковані [56, С. 53].

Згідно із Законом України "Про охорону праці" для організації і контролю виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням і аваріям в процесі праці в апараті управління на одному з таких підприємств як наприклад, ГПУ "Львівгазвидобування", створений відділ охорони праці та промислової безпеки. Цей відділ підпорядковується безпосередньо заступнику начальника з охорони праці та промислової безпеки та начальнику.