Теоретико-методологічні підходи мотиваційного забезпечення розвитку творчого потенціалу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні підходи мотиваційного забезпечення розвитку творчого потенціалу

1. Творчий потенціал працівників: еволюція наукових уявлень в контексті глобальних тенденцій суспільного розвитку

Сучасні умови становлення ринкових відносин в Україні докорінно змінюють всю економічну систему суспільства, об'єктивно вимагають ефективного використання й розвитку трудового потенціалу населення України, передусім, такої важливої його компоненти як творчий потенціал. Акцент на необхідності розвитку творчого потенціалу набуває особливого значення з урахуванням загальносвітових тенденцій, які стверджуватимуться у ХХІ сторіччі і впливатимуть на всі сфери трудової діяльності людини і життя суспільства в цілому. Йдеться, передусім, про три тенденції: глобалізацію світового розвитку, перехід людства від індустріального до інформаційного суспільства, визнання здатності до творчості та інновацій як головної продуктивної сили у зростанні матеріального і духовного багатства людства, основи конкурентоспроможності країн світу.

Перша тенденція (глобалізація світового розвитку) відзеркалює факт зближення та інтеграції економік держав, посилення залежності прогресу кожної держави від відносин із зовнішнім оточенням, загострення міжнародної конкуренції, небезпеки поглинання найбільш економічно розвиненими країнами слаборозвинених, перетворення останніх у сировинні придатки, постачальників дешевої робочої сили, інтелектуальні плантації.

Друга тенденція (перехід людства від індустріального до інформаційного суспільства) відзеркалює зміни стосовно предмету трудової діяльності, який зміщується від матеріальної основи виробництва, характерної для індестріального суспільства, до інформаційної, з характерною для неї інтелектуалізацією, яка стосується знань і визначається рівнем розвитку та станом використання творчого потенціалу кожної окремої особистості та нації в цілому.

Третя тенденція стосується утвердження та поширення у загальносвітовому вимірі провідної ролі здатності людини до трудової діяльності інноваційного змісту, визнання людського капіталу як головної продуктивної сили, якою визначається можливість зростання матеріального і духовного багатства людства, конкурентоспроможність країн. Із зростанням вимог до рівня знань, компетенції, вміння постійно набувати нові знання та ефективно їх використовувати, досягнення конкурентних переваг країною стає все більш залежним від максимального залучення, використання та розвитку згаданої творчої компоненти трудового потенціалу, яка визнається найефективнішим джерелом економічного зростання цивілізованого суспільства. В кожній окремій країні темпи розвитку науково-технічного прогресу, можливості засвоєння моделі інноваційного розвитку все частіше пов'язуються з інтелектом, реалізацією творчого потенціалу, створенням умов для творчої праці. Констатується як факт, що інноваційним процесам все більш притаманною стає інтегруюча функція, уже сьогодні вони досить комплексно об'єднують освіту, науку, техніку, економіку, підприємництво і управління, охоплюючи увесь спектр відносин (виробництва, обміну, споживання) від зародження творчої ідеї до її комерційної реалізації.

Згадані нові глобальні тенденції світового розвитку, своєрідно переломлюючись крізь призму особливостей розвитку економіки України, проявляють себе у наступному:

перш за все, вони вказують на необхідність пріоритетного розвитку таких сфер як наука, що продукує знання, та освіта, яка олюднює ці знання, забезпечуючи індивідуальний розвиток людини;

вони вказують на об'єктивну необхідність висунення небачених раніше вимог як до наукових та науково-педагогічних працівників, так і в цілому до наукових установ, вищих навчальних закладів;

орієнтування на них змушує ставити завдання щодо стимулювання розвитку творчого потенціалу особистості, підносячи його на рівень загальнонаціональної, стратегічно важливої проблеми, розв'язання якої дозволило б Україні претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві у якості конкурентоспроможного партнера .

Виходячи з означеного, вивчення питань, пов'язаних з формуванням, використанням, розвитком та регулюванням творчого потенціалу людини і суспільства в цілому заслуговує особливої уваги і ретельних наукових досліджень.

Зазначимо, що унікальний характер творчого процесу і роль творчих здібностей людини ще в далекому минулому привертали до себе увагу мислителів. На наш погляд, перший етап формування уявлень про творчий потенціал людини розпочався ще до нашої ери, з ідей та наукових пошуків давньогрецьких мислителів Платона, Аристотеля, Сократа, їхніх однодумців та учнів, завдячуючи яким до нас дійшла перша спроба систематизації наукових знань, перші досягнення фундаментальних і прикладних досліджень, цінні положення філософської думки. Поняття творчості у людській діяльності вони трактували по-різному, через призму свого часу, укладу життя, стану розвитку виробничих відносин, проте саме їхні погляди ми вважаємо першими витоками наукової думки, що стосуються творчого потенціалу людини та його використання.

Так, антична філософія пов'язувала творчість зі сферою кінцевого, мінливого буття. Такі філософські течії, як прагматизм, інструменталізм, неопозитивізм розглядають творчість як прагматичний інструмент вирішення життєвої задачі, що постає в певній конкретній ситуації. З точки зору неореалізму творчість розглядалася як інтелектуальне спостереження, проте не діяльність С. 642-643. Платон, відомий давньогрецький філософ-ідеаліст, поняття творчість визначав дуже широко, вважаючи, що “все, що викликає перехід з небуття в буття, - творчість, і, відповідно, створення будь-яких творінь мистецтва і ремісництва можна назвати творчістю, а всіх осіб, які їх створили - творцями” С. 115. Дивну прозорливість виявив Сократ, стверджуючи що людина за своєю природою є творцем, прагне ініціативи, намагається всю себе реалізувати в своїй творчості і утвердитись в середовищі собі подібних як творча особистість.

Уявлення про творчість отримали подальший розвиток в епоху Відродження і після v-vi ст. одночасно із стрімким розвитком природних і прикладних наук, ремесла, інженерної справи, що обумовило наступ промислової революції, зародження капіталістичних відносин. З цього періоду і майже до 20-х років ХХ-го сторіччя (другий етап розвитку наукової думки) відбувається поширення уявлень про сфери життєдіяльності, де може мати місце творчість, - вони вже не обмежуються сферою науки, культури, мистецтва, своєрідним проявом творчості стає також підприємницька та організаторська активність на ринку, створення власної справи, підприємства. До цього періоду відносяться спроби А. Сміта, Д. Рікардо та їх послідовників аналізувати трудову поведінку людини, мотиви її діяльності на ринку. Наш геніальний співвітчизник Г. Сковорода (ХVІІІ ст.) висловлює ідеї “спорідненості праці”, які є співзвучними сучасним уявленням: мислитель відстоював думку, що людина найкраще розкриває себе у праці (“промислі Божому”) лише тоді, коли та відповідає його природним обдаруванням, творчим здібностям С. 3. Український мислитель вважав, що реалізувати ідею спорідненості праці можна завдяки освіті, бо лише за допомогою освіти можна “розбудити” в кожній людині закладені природою талант, індивідуальні можливості, нахили, обдарованість. В межах цього етапу (на початку ХХ ст.) на основі дослідження трудового процесу Ф. Тейлор вперше пропонує методи управління працею, закладаючи основи наукового менеджменту. Проте спектр потреб працівника, зокрема творчих, ще не підлягає окремому науковому аналізу, мотивація трактується досить обмежено, найманий працівник сприймається як пасивний об'єкт зовнішнього управління, виконання трудових завдань пов'язується виключно з розміром оплати праці.

Визрівання нових матеріальних і культурних передумов (поступові зміни у розвитку капіталізму, економічній і соціальній структурі виробництва, піднесення робітничого і профспілкового руху) обумовило настання третього етапу у розвитку наукової думки, який продовжувався до 80-х - початку 90-х рр. ХХ сторіччя. Цей етап характеризується визнанням складної структури трудових мотивів людини, необхідністю врахування в управлінні працею не лише матеріальних, але й морально-психологічних, соціальних, статусних чинників, специфіки духовного стану людини. До цього підводять тривалі дослідження Е. Мейо та його послідовників (відомий експеримент у Хотторні) , С. 375, результати досліджень М. Туган-Барановського, Д. Чижевського, О. Гастєва, П. Керженцева, П. Єсманського, І. Шпильрейна та ін. Принциповою відмінністю цього етапу стає об'єднання творчих можливостей окремих особистостей у великі творчі колективи на тлі розгортання НТР. В різних країнах формується мережа науково-дослідницьких установ, центрів, швидко розвиваються наукові школи, нові наукові напрямки досліджень. Спостереження за працею колективів, які займались науковими дослідженнями приводять до важливого висновку: творчий потенціал колективів наукових та науково-педагогічних працівників, як правило, значно перевищує сумарні можливості окремих особистостей, але для цього є необхідною чітка організація їхньої роботи , С.18 та продумана система ефективного стимулювання. На цьому етапі починають змінюватися уявлення науковців про роль і місце людини в економічному житті, людина як суб'єкт характеризується не лише багатьма інтересами і потребами у сфері праці, а й трудовим потенціалом, що знаходить свій відбиток в дослідженнях зарубіжних і вітчизняних вчених, які займаються проблемами економіки праці (див. далі).

Наступна еволюція світової і вітчизняної наукової думки стосовно ролі та призначення трудового потенціалу та його творчої складової відбувалася у тісному зв'язку з досягненнями науки і культури, зрушеннями в економіці, НТП. Поступовий перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання призвів до перегляду технократичних поглядів на роль людини у виробництві на користь антропосоціальних (“людських”) підходів до управління суспільством C. 5, взаємопов'язаного реформування, гуманізації та соціалізації трудових відносин. Якщо наприкінці ХІХ-го - початку ХХ ст. людина частіше сприймалася у трудовому процесі як пасивний суб'єкт зовнішнього управління (в теорії йшлося про управління “робочою силою”, “трудовими ресурсами”), то у другій половині ХХ-го ст. уявлення про роль людини у виробництві якісно змінюється: людина все більше визнається ключовою фігурою в науці, на виробництві, від мотивації людини, врахування її потреб та інтересів, залежить активізація трудової діяльності, якісні та кількісні зрушення в економіці, одержання конкурентних переваг. Теорія відповідно починає акцентувати увагу на ролі “людського фактору”, ефективному використанні та розвиткові “трудового потенціалу”. Нові уявлення тісно пов'язуються з досягненнями у сфері мотивації. Йдеться про змістовну і процесуальну теорії, теорію управління людськими ресурсами, “якості життя”, розроблені за авторством Мак-Грегора, Г. Кунца, А. Маслоу, Д. Мак-Клелланда, Ф. Герцберга, В. Врума та інших.

У 90-ті роки ХХ ст. і на початку ХХІ ст. (початок нового, четвертого етапу розвитку наукових уявлень) світова наукова думка збагачується поглядами на людину як на носія знань і творчих здібностей, які визнаються людським капіталом, тобто цінністю, що приносить доход. Людина починає розглядатися як об'єкт найефективніших вкладень, а стимулювання та заохочення розвитку творчого потенціалу персоналу - як основа конкурентної політики провідних фірм та організацій. Окреслені вище глобальні тенденції світового розвитку, безперечно, посилюють “людиноцентристську” спрямованість еволюції наукової думки, яка тяжіє до уявлень, що індивідуальний розвиток людини, її творчого потенціалу стає одночасно і показником прогресу, і головною передумовою подальшого розвитку суспільства.

Розглянемо докладніше, які саме дослідження і наукові школи наприкінці ХХ-го - початку ХХІ ст. мали провідне значення у формуванні та розвитку наукових поглядів на низку понять “трудовий потенціал” -“людський капітал” - “творчий потенціал”.

Необхідність заохочення розвитку і використання творчих потенцій особистості як найефективнішого економічного ресурсу обґрунтовується у працях зарубіжних вчених Дж. Грейсона, К. О'Дейла, П. Друкера, М. Портера, Й. Шумпетера, Б. Твисса, Х. Хекхаузена. Вагоме місце у дослідженні трудового потенціалу людини належить А. Маршаллу. В окремому розділі книги “Принципи політичної економії” , С. 268 під назвою “Здоров'я і сила людини” він по суті розкриває зміст людського потенціалу країни, застосовуючи поняття “сила населення” - фізична, моральна, розумна, яка служить основою продуктивності праці і матеріального багатства. А. Маршалл зазначає, що людина - основний засіб творення багатства, тобто розглядає людину як носія людського капіталу.

Окремі аспекти проблем формування та мотивації розвитку трудового потенціалу країни, зокрема його творчої компоненти, досліджували ще в межах колишнього Радянського Союзу вчені-економісти В. Білоусов, Л. Бляхман, А. Вишняк, Г. Добров, Б. Генкін, А. Здравомислов, В. Іноземцев, Ю. Кокін, Р. Колосова, Є. Саруханов, Г. Слезінгер, І. Чанглі, В. Ядов та інші.

Зазначимо, що за радянських часів проведення досліджень ролі творчого потенціалу було непростим завданням, адже тривалий відбиток тоталітаризму на трудових відносинах був несумісним з повагою до творчих здібностей працівника, не було поширеним, м'яко кажучи, шанування особистості, її свободи, права на індивідуальність. Трагічні сторінки історії і періоду радянської влади (і значно раніше) свідчать про те, що зневага до окремішньої людини, нехтування талантами, вели не тільки до трактування людини як гвинтика у великому механізмі управління державою, а й до фізичного знищення мільйонів людей, серед них таких всесвітньо відомих творчих особистостей, наших співвітчизників, як Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Володимир Вернадський, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Лесь Курбас, Василь Стус та інших. Переслідування, репресії охоплювали і широке коло науково-педагогічних кадрів, які були прибічниками неординарних творчих поглядів, внаслідок чого в колишньому Союзі РСР загальмувався розвиток багатьох напрямів наукового пошуку - генетики, кібернетики, археології та ін.

Реальні зрушення у дослідженні ролі трудового потенціалу та його творчої складової в Україні стали можливими з розпочатком процесів демократизації суспільства у 80-ті роки та набуттям незалежності держави. Серед українських дослідників окреслених питань слід виділити таких відомих вчених як С. Бандур, Д. Богиня, М. Долішній, С. Злупко, Т. Заяць, І. Лукінов, В. Онікієнко, С. Пирожков, В. Стешенко, яким належить суттєвий внесок у розвиток наукової думки стосовно формування і використання трудового потенціалу, передусім в його демографічному, соціально-економічному, соціально-психологічному аспектах. Поширенню наукових уявлень про мотивацію розвитку та реалізації творчого потенціалу особистості сприяли праці Л. Безчасного, І. Бондар, А. Бугуцького, В. Данюка, Г. Дмитренка, А. Колота, Г. Кулікова, В. Лагутіна, І. Петрової, М. Семикіної, О. Уманського. Питання теорії та практики використання і відтворення кадрового потенціалу ВНЗ, ролі вищої освіти і підготовки кадрів у формуванні людського капіталу суспільства ґрунтовно висвітлено у працях таких українських вчених як В. Куценко, М. Карлін, О. Грішнова.

Поміж тим, пошук ефективних важелів використання творчих здібностей особистості, зокрема викладача вищої школи, мотивації його до наукової праці в ринкових умовах в економічній літературі висвітлено недостатньо. Передусім, залишається нез'ясованим механізм оцінки і регулювання розвитку творчого потенціалу, що потребує, у свою чергу, уточнення наукових підходів до висвітлення категорії творчого потенціалу як складової трудового потенціалу.

Нагадаємо, що категорія “трудовий потенціал” у вітчизняній науковій літературі з'явилася відносно недавно (у 70-80-ті роки ХХ століття) у зв'язку з потребою інтенсифікації виробництва, необхідністю піднесення ролі людського фактора в економіці. Виникла потреба застосування категорії, яка б дозволяла характеризувати робочу силу з якісного боку, робити висновок про виробничі та творчі можливості суспільства, тобто була б значно ширшою за змістом, ніж традиційне поняття трудових ресурсів. Як зазначалося вище, до цього у вітчизняній економічній теорії та економіці праці людина досить тривалий час розглядалася лише з точки зору елемента у системі продуктивних сил і виробничих відносин, проте не як носій творчих здібностей. Величезний інерційний вплив на мислення економістів мала Марксова концепція “робочої сили”, згідно за якою витрати на освіту і виховання є “... цілком незначні для звичайної робочої сили” , С. 183. Це твердження не витримало перевірки часом: досвід країн з соціально орієнтованою ринковою економікою привів до утвердження нової філософії економічного розвитку, яка визнала продуктивними вкладення капіталу в освіту, виховання, охорону здоров'я, в розвиток людини, її інтелектуального, творчого потенціалу. Поступово в поглядах вітчизняних вчених відбулося принципове переосмислення ролі людини у виробничому процесі, в науковий обіг увійшла категорія “трудовий потенціал”, прийшло визнання вагомості накопиченого в суспільстві творчого, інтелектуального, освітнього і наукового потенціалу.

Аналіз наукових джерел свідчить, що стосовно визначення трудового потенціалу існує декілька підходів. Так, Г. Погосян і Л. Жуков пропонують розглядати трудовий потенціал “як можливу кількість і якість праці, що містить сукупність якостей, що визначають працездатність людей, в т.ч. фізичний, психологічний і моральний потенціал, обсяг загальних і спеціальних знань і навиків” , С. 257. Вчені розглядають трудовий потенціал як ресурси праці, які суспільство має на певному етапі свого розвитку, його якісними характеристиками виступають сукупність фізичного, психологічного, освітньо-професійного і морального потенціалів суспільства. Однак не можна погодитись з думкою, що “якісні параметри (трудового потенціалу - авт.) здебільшого зумовлюються демографічною ситуацією“ С. 25. В основі формування трудового потенціалу регіону або країни, безумовно, лежить відтворення населення, але поряд з природнім рухом населення на трудовий потенціал впливає низка факторів. Тому мають сенс уявлення, що “трудовий потенціал суспільства розглядається як сукупність працездатного населення з урахуванням його демографічних, професійно-кваліфікаційних та соціально-культурних структур” С. 37.

Комплексний підхід до розкриття цієї категорії запровадив С. Пирожков: “Під трудовим потенціалом розуміємо сукупність трьох його підсистем: демографічної, соціально-економічної та соціально-психологічної, що відтворюють кількісні й якісні параметри його динамічного розвитку”. Він же підкреслює: “Тісний зв'язок має трудовий потенціал з розвитком продуктивних сил, рівнем розвитку виробничих відносин, які існують на тому чи іншому етапі суспільно-історичного розвитку”. Дійсно, суспільні відносини є основою формування якісних характеристик трудового потенціалу, визначають його соціальну сутність. Проте, на нашу думку, цей підхід потребує подальшого розвитку з позицій урахування глобальних трансформацій у світі, стратегічне завдання регулювання трудової сфери полягає в тому, щоб максимально розкрити творчий потенціал людини, бо в гуманному, демократичному суспільстві саме людина має стати мірою усіх речей, вищою суспільною цінністю, рушієм і найважливішою складовою суспільного прогресу.

У багатьох випадках, зазначаючи багатогранність змісту трудового потенціалу, дослідники виокремлюють лише деякі його складові, які відносно легко піддаються обчисленню та узагальненню. Так, зокрема А. Панкратов вважає, що трудовий потенціал є похідною від трьох основних величин: чисельності населення працездатного віку; кількості необхідного для потреб виробництва часу; суспільно необхідної інтенсивності трудової діяльності С. 29-30. У такому визначенні не враховуються інтереси, можливості і здібності не тільки окремої людини, а також і їх сукупності, оскільки мова йде лише про потреби виробництва, а не потреби людей.

Більш вдалим, на нашу думку, є підхід Л. Бляхмана, В. Сидорова, в якому зазначається, що саме індивідуальні якості особистості стають вирішальними в умовах НТР С. 10-11. Дві групи факторів визначають якість трудових ресурсів: природні, що зумовлюють розподіл праці (стать, вік, фізична сила тощо) та історично зумовлені, а також ті, що залежать від моральних причин (вони зумовлюють якісну цінність праці). Друга група чинників, на наш погляд, потребує уточнення, адже не зовсім зрозуміло, чому саме історично зумовлені фактори (тобто такі, що склалися в певному суспільстві протягом досить тривалого періоду часу, інакше кажучи соціальні норми життя та трудової поведінки, загальноприйняті цінності тощо) він вважає підґрунтям індивідуальних якостей працівника. На нашу думку, такі фактори є необхідною, проте не достатньою умовою розвитку високорозвинутого трудового потенціалу людей, значний вплив мають також і індивідуальні психологічні особливості, вроджені здібності, нахили, здатність до творчості, готовність до творчої праці, про які не слід забувати.

Вагомий внесок у розвиток наукової думки щодо визначення сутності та структури трудового потенціалу здійснив М. Долішній. Відомий український вчений розглядає формування якості трудового потенціалу на загальнодержавному, регіональному (галузевому ) і індивідуальному рівнях. При цьому він виділяє такі складові трудового потенціалу: демографічну, медико-біологічну, освітню, професійно-кваліфікаційну і моральну С. 8-23. Очолюваний М. Долішнім колектив Інституту регіональних досліджень НАН України у своїх працях суттєво поглибив уявлення про трудовий потенціал, розглядаючи цю категорію як “прогнозовану інтегральну здатність групи, колективу, підприємства, працездатного населення до продуктивної трудової професійної діяльності, результатом якої є новостворені духовні та матеріальні цінності”. Основними структурними складовими частинами трудового потенціалу (його компонентами) визнається: інтелектуальний, професійний, морально-психологічний потенціали. Трудовий потенціал включає сукупність різних характеристик працездатного населення, які визначають його кількісно-якісну оцінку, що реалізується в процесі трудової діяльності” С. .

Ідею цілісного, інтегрального підходу до людини, до людського потенціалу продовжує розвивати у своїх працях відомий український вчений Г. Щокін. Вважаючи трудовий потенціал поняттям ширшим та глибшим, ніж робоча сила, трудові ресурси, персонал, кадри, автор стверджує, що це узагальнюючий, підсумковий показник людського фактора суспільного розвитку” С. 16.

Близьким до позиції попередніх авторів є підхід до визначення трудового потенціалу Д. Богині і О. Грішнової. На їх думку трудовий потенціал визначається як “інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення” С. 42.

Зауважимо, що на еволюцію наукових уявлень вітчизняних науковців значний вплив останніми роками оказує концепція “людського капіталу”, яка розглядає трудовий потенціал як частину всеохоплюючого капіталу. Ця теорія посідає особливе місце серед неокласичних економічних теорій на Заході. Розробка її основних положень пов'язана з іменами Г. Беккера, Т. Шульца, С. Фішера, Р. Дорнбуша, Я. Мінсера та багатьох їхніх прихильників.

Зокрема Т. Шульц, аналізуючи економічний розвиток різних країн за декілька десятків років, відстежив, що приріст національного доходу відбувається більш швидкими темпами в порівнянні з приростом капіталу, далі з'ясував, що джерело економічного зростання слід пов'язувати саме з якісним розвитком людського чинника: лише розглядаючи “соціальні витрати” на освіту та охорону здоров'я як виробничі інвестиції в людський капітал, можна було синхронізувати криві приросту національного доходу в порівнянні з приростом капіталу.

Виникнення теорії людського капіталу обумовлено утвердженням розвинутих ринкових відносин і переглядом ролі людини у створенні матеріальних і духовних багатств суспільства. Ця теорія обґрунтовує витрати на освіту, професійну підготовку робочої сили на виробництві, витрати на медичне обслуговування як такі, що формують “людський капітал” і впливають на зростання виробництва і доходів. Теорія одержала наукове визнання, знайшла застосування на практиці в країнах розвинутої ринкової економіки. У цьому зв'язку відомі американські менеджери і вчені Дж. Грейсон і К. О'Делл підкреслюють: “Саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запаси, є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання і ефективності” С. 196.

Окреслене ще раз говорить на користь вагомості проблеми стимулювання всебічного розвитку людини, її творчих потенцій.

Істотний внесок у розвиток вітчизняної наукової думки з цього приводу належить О. Грішновій, яка запропонувала ґрунтовний підхід до визначення “людського капіталу”, довела, що це економічна категорія, яка “характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу” ,С. 16. При цьому автор вважає, що “умовно і спрощено людський капітал можна трактувати як трудовий потенціал, що реалізується в ринковому просторі при визнанні продуктивного характеру вкладень в економіку людини” С. 14.

Розвиваючи підхід О. Грішнової, вважаємо, що саме творчий потенціал працівника уособлює найбільш продуктивні здібності, які сприяють підвищенню продуктивності праці і накопиченню національного багатства; розвиток творчих здібностей слід вважати передумовою зростання власного доходу працівника, доходів підриємства, національного доходу країни.

Зростання ролі творчості, розвитку творчого потенціалу суспільства простежується у появі нових видів продукції і послуг, удосконаленні технології, збільшенні серед зайнятого населення частки вчених, педагогів, лікарів, висококваліфікованих працівників. Експерти вважають, що за останні 30 років ознакою інтелектуалізації сфери праці стало збільшення частки працівників творчих професій у загальній чисельності зайнятих, зокрема в США - більш ніж в 1,2 рази, в Німеччині і Великобританії - майже в 1,3, в Японії - в 1,4 рази. Саме на працю з елементами творчості припадає найбільша питома вага попиту в країнах розвиненої ринкової економіки: у Великобританії - 95% в загальному поповненні робочої сили в економіці, в Японії - 90%, в Німеччині - 89%, в США - 85% С. 78. Найбільших успіхів в економічному розвитку і підвищенні якості життя досягають ті країни, де створені найкращі умови для реалізації творчих здібностей, особливо в сфері освіти, науки, винахідництва і раціоналізаторства С. 87.

Тому, поділяючи думку наведених вчених стосовно важливості усіх компонент трудового потенціалу (освітньо-професійної, культурної, інтелектуальної тощо), вважаємо за необхідне приділити увагу ролі творчої складової. Аналіз та узагальнення наукових джерел стосовно тлумачення природи творчого потенціалу працівників свідчать про недостатню висвітленість в літературі особливостей цього феномену, аспектів його прояву, механізмів регулювання. Отже, виникає необхідність поглиблення уваги до предмету дослідження, визначення його структури, кількісних та якісних характеристик, з'ясування ролі творчої компоненти в ефективній реалізації трудового потенціалу.

Перш, ніж запропонувати тлумачення категорії “творчий потенціал”, зробимо спробу визначити сутність творчості, особливості творчої праці, фактори формування творчого потенціалу працівника та умови успішної його реалізації.

Звертання до словника С. 1314 показує, що творчість визначається як діяльність, що породжує дещо якісно нове, те, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість є специфічним видом діяльності людини, творча праця завжди передбачає наявність людини-творця - суб'єкта творчої діяльності. Шляхом творчої розумової діяльності свідомо об'єднуються протилежності і розв'язуються протиріччя, в результаті чого створюється дещо нове. Це нове може бути предметом, річчю, але це може бути і нове знання, нова якість самого творця. Процес творчості неможливий без свободи думки і без свободи обговорення результатів творчості. Окрім того, в основі будь-якого творчого процесу лежить незадоволеність вже раніше досягнутим, сумніви, готовність до заперечення або відмови від відомих істин, адже для того, щоб створити щось нове, необхідно не тільки засумніватись в існуючому, але й думати інакше, вільно, незалежно від усталених в суспільстві стереотипів, не боячись засудження або несприйняття своєї думки.

Результати прояву творчості безпосередньо пов'язані із розумовою діяльністю, особливостями вищої нервової системи людини, її природними здібностями. Тому творчість є глибоко індивідуальною формою праці, вона важко піддається зовнішній раціоналізації і, разом з тим, вкрай чутлива до емоційного стану. Їй у великій мірі притаманні творчий підйом, інтуїція, емоційна розкутість, нетерпимість до примушення. З наукової точки зору є цікавим спостереження одного із засновників японської фірми “Соні” А. Моріти: “Я можу звеліти робітнику фабрики почати працювати о сьомій ранку. Проте я не можу досліднику-інженеру звеліти вийти на роботу о сьомій ранку і при цьому мати творчу ідею” С. 119. З цього ж приводу Б. Генкін справедливо підкреслював, що найбільш ефективною творча праця є тоді, коли виконується по натхненню С. 4.

Отже, піднесення творчості в праці прямо і безпосередньо залежить від ступеня свободи прийняття рішень, який утворює простір свободи для творчості. Творчий процес може руйнуватися диктатом та зайвим контролем, обмеженням самостійності автора ідей. На нашу думку, лише творчість найбільше відповідає сутності самої людини, вона є цілком гуманізованою формою праці, бо є невідчуженою. Творчість максимально сприяє суспільній ефективності праці. Творча діяльність, якщо нею займається велика кількість людей, суттєво впливає на подолання або пом'якшення соціальної ексклюзії, на поліпшення як особистого психологічного здоров'я працівників, так і на соціально-психологічний стан суспільства.

Саме творчість, на нашу думку, передує новаторству, оскільки творчість є процесом вигадування чогось нового, а новаторство, інноваційність - втілення творчої ідеї в інноваційному продукті. Таким чином, творчість є умовою розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, людської цивілізації. Чим більше творчості містить праця людини, тим вагоміше результати трудової діяльності, що особливо важливо в епоху бурхливого інноваційного розвитку.

Аналізуючи творчість з цих позицій, доречно нагадати міркування, авторство якого належить Б. Генкіну. Серед багатьох найважливіших компонентів трудового потенціалу (здоров'я, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, активність, організованість, ресурси робочого часу) він виокремлює творчий потенціал , С. 53 і досліджує вплив творчої компоненти на результати праці. Вчений пропонує в людській діяльності побачити дві компоненти: перша характеризує працю, що виконується згідно заданої технології, інструкції чи схеми, коли виконавець роботи не вносить до неї ніяких елементів новизни, власної творчості (б-праця, регламентована праця); друга компонента характеризує працю, спрямовану на створення нових духовних чи матеріальних благ, а також нових методів виробництва - новаційна, творча праця (в-праця) , С. 87. Результат прояву другої компоненти безпосередньо залежить від здібностей до даного виду творчості і активності, що зорієнтована в даному напрямку, умов ефективної творчої діяльності (необхідні рівні здоров'я, моральності, освіти, професіоналізму, мотивованості) С. 89. На нашу думку, такі підходи, слід визнати, безперечно, цікавими для теорії, проте на практиці вони майже не знайшли застосування внаслідок відсутності обґрунтування автором методики вимірювання тієї чи іншої компоненти праці.

Творчу працю ми розглядаємо як різновид інтелектуальної діяльності людини, спрямованої на створення нових ідей, нових знань. Працю викладача, інженера, науковця, лікаря, менеджера, будь-яку іншу, де необхідні розумові здібності, можна вважати неоднаковою за часткою творчості, проте останнє може залежати не стільки від професійних ознак, функційних обов'язків, скільки від наявності, готовності та можливостей застосувати творчі здібності в процесі трудової діяльності. Варто звернути увагу, що наявність творчих даних у людей від природи не є однаковою; готовність застосовувати такі здібності залежить від багатьох чинників - здоров'я, виховання, освіти, рівня кваліфікації, професіоналізму, мотивованості працівника; можливості застосування творчих здібностей частіше обмежуються умовами зовнішнього середовища, які створюються на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях і визначають особливості трудового вибору на ринку праці (зміст праці, її оплата, організація, умови та режим праці, види заохочення, соціальна захищеність, престижність праці). Застосування творчих здібностей неодмінно відбивається на змісті праці, породжує такі специфічні її особливості, які дозволяють, в кінцевому рахунку, створювати інновації, забезпечувати конкурентні переваги.

Рис.1.1. Зв'язок творчого потенціалу і особливостей творчої праці

На рисунку 1.1. пропонується схема, що ілюструє зв'язок творчого потенціалу і особливостей творчої праці. Узагальнення наукової думки дозволяє систематизувати найбільш суттєві, на наш погляд, особливості творчої праці.

По-перше, творча праця базується на інтелектуальних здібностях людини та спеціальних нахилах до окремих видів професійної діяльності, які залежать від розумових, вербальних, числових, просторових здібностей, ці здібності мають уроджений характер , С.10 і не можуть бути притаманними усім людям в однаковій мірі, індивідуальні відмінності супроводжуються різною швидкістю протікання розумових процесів, отже, творча за змістом праця для досягнення бажаних результатів потребує спеціального відбору здібних, талановитих та кваліфікованих працівників.

По-друге, до особливостей творчої праці слід віднести невизначеність предмету такої праці, засобів і продуктів, в ролі яких виступає інформація. Зрозуміло, що інформація як предмет праці матиме завжди суб'єктивний характер сприйняття, суб'єктивним буде і вибір методів, засобів, інструментарію дослідження, і реакція на майбутній результат праці в межах різного часу. Стосовно невизначеності дійсної корисності виконаної роботи, слід сказати, що результат творчої праці може отримати визнання не відразу, а, можливо, через багато років (зокрема, в зовсім інших галузях).

По-третє, до особливостей творчої праці слід віднести: невизначеність меж інтенсивності праці; в процесі використання інтелектуальних здібностей вони не вичерпуються і часто не лише не зменшуються, а зростають; на відміну від фізичних можливостей межі інтелектуальної діяльності мозку не встановлені (навіть інтелектуально розвинуті люди використовують розумові здібності не більш як на 10%, а люди з середнім розвитком інтелекту -до 5% , С.17).

По-четверте, особливістю творчої праці слід вважати безпосередню участь суб'єкту праці у формуванні того, що називають “складністю” праці, адже не завдяки жорсткому регламенту, передбаченому інструкціями (алгоритмом) трудових функцій, а завдяки розумовим зусиллям, суб'єктивно визначеним витратам часу, енергії, емоцій відбувається вивчення сутності проблеми (явища, процесу), яке в разі необхідності поглиблюється (поширюється) з метою дослідження задач, які межують з нею, отже суб'єкт праці визначає саму складність праці, співставляючи свої можливості з очікуваними результатами роботи.

По-п'яте, для творчої праці притаманні можливості необмеженого вдосконалення якості результату праці; чим більш розвинутими є творчі здібності людини, тим спроможніше працівникові на основі досягнутих результатів (нових ідей, продукції, послуг) отримати надалі в процесі накопичення досвіду і нових знань результати більш досконалі, кращі, ніж попередні.

По-шосте, продуктивність творчої праці не може підлягати жорсткому нормуванню: неоднаковість від природи творчих здібностей, працездатності, здоров'я обумовлює різну продуктивність праці у різних працівників, тому цілком закономірним має бути розрив не тільки у часі, необхідному для виконання творчих завдань, але й у цінності для суспільства продукту, що стає результатом такої праці.

Виходячи з окресленого, вважаємо, що розв'язання проблем творчої праці в установах, організаціях, підприємствах ґрунтується, передусім, на залученні кваліфікованих працівників із творчими здібностями, формуванні необхідного творчого потенціалу і пошуку прийнятних методів його регулювання.

На формування і розвиток творчих здібностей особистості, на нашу думку, впливає низка чинників: природне здоров'я, виховання, творча “атмосфера” у сім'ї, вибір професії, освіта, трудовий колектив, зовнішнє середовище з притаманною системою соціального захисту, культурою, рівнем життя, станом трудових відносин, відповідним попитом на творчу (інтелектуальну працю), формами її заохочення і стимулювання, поширеними ціннісними орієнтаціями, національними особливостями трудового менталітету, суто національним ставленням до творчості, ініціативи, підприємливості, креативності, інноваційності тощо.

Важливо підкреслити, що творчі здібності людини є унікальним ресурсом, який може бути невичерпним в разі натхнення (зовнішньої мотивації не досить, вкрай необхідна самомотивація). Одночасно унікальною є кожна окрема творча особистість - вона є неповторною і незамінною, адже кожна людина має свій певний запас знань, здібностей, свій суто індивідуальний механізм пам'яті, сприйняття і обробки нової інформації, свої можливості до опанування новими знаннями. З цієї думки випливає, що повна і рівноцінна заміна одного працівника іншим майже неможлива, заміна працівника у творчому колективі обов'язково веде до якісно інших результатів творчої праці.

Виходячи з викладеного, творчий потенціал працівника можна тлумачити як здатність людини до генерації нових ідей і образів, яка потребує певної сукупності необхідних рівнів здоров'я, освіти, виховання, культури, професіоналізму, індивідуальних природних здібностей до самостійного, нетрадиційного, оригінального мислення, прояву ініціативи, навичок самомотивації та самоорганізації.

З урахуванням творчої складової структура трудового потенціалу працівника приймає вигляд (рис. 1.2.):

демографічна компонента (вік, стать);

медико-біологічна (здоров'я, працездатність, витривалість, тип нервової системи);

освітня (обсяг і глибина загальних і спеціальних знань, необхідних для праці певного змісту);

Рис. 1.2. Компоненти трудового потенціалу

професійно-кваліфікаційна (сукупність трудових навиків і вмінь, професійна компетентність, професійна придатність та мобільність, організованість);

моральна (чесність, правдивість, порядність, працелюбність, добросовісність, надійність, несхильність до кримінальної діяльності);

творчий потенціал (природні розумові здібності, здатність до генерування нових ідей та вигадування нових образів, нахили до певного виду творчості, талант);

мотиваційний потенціал , C.360 (готовність працівника до праці певного змісту і складності, прояву трудової активності, розвиненість потреб, ціннісних орієнтацій, інтересів, трудовий менталітет).

Розвиваючи підходи О. Грішнової, вважаємо доцільним проводити розгляд творчого потенціалу на декількох рівнях: особистісному (творчий потенціал працівника), мікрорівні (творчий потенціал підприємства, організації), мезорівні (творчий потенціал регіону, галузі), макрорівні (творчий потенціал суспільства).

У таблиці 1.1 пропонується систематизація факторів, що визначають формування, використання і розвиток трудового потенціалу з урахуванням творчої компоненти на особистісному рівні, мікро-, мезо-, макроекономічному рівнях.

На нашу думку, творчий потенціал підприємства (організації) не можна ототожнювати із сумою творчих потенціалів працівників. За умов дієвої організації та стимулювання творчої праці синергічний ефект від використання творчого потенціалу підприємства має перевищувати ефект від використання окремих творчих потенціалів працівників.

Досить по-різному уявляються резерви зростання творчого потенціалу індивіду і творчого потенціалу організації: якщо для першого це можливо за рахунок навчання, перенавчання, поповнення знань, що обмежується психофізіологічними та розумовими можливостями індивіда, то для організації такі резерви є значно ширшими, вони ґрунтуються на підборі талановитих кадрів, заміні окремих працівників більш здібними, кваліфікованими, мотиваційному регулюванні розвитку творчого потенціалу за рахунок використання продуманої системи стимулів.

Зауважимо, що творчий потенціал підприємства слід також відрізняти від творчого ресурсу підприємства, який уявляє собою сукупність кількісних та якісних характеристик складу суб'єктів творчої праці.

На відміну від останнього, творчий потенціал підприємства (організації) характеризує можливості цього складу суб'єктів вирішувати задачі творчого змісту. Автор дотримується думки, що організація, маючи певний творчий ресурс, може за різних обставин володіти різним творчим потенціалом для досягнення тих чи інших цілей діяльності.

Таблиця 1.1 Фактори формування, використання і розвитку творчої компоненти трудового потенціалу

Отже, на основі вивчення еволюції наукової думки, досліджуючи сутність творчого потенціалу, його місце серед компонент трудового потенціалу, особливості творчої праці, необхідно констатувати наступне:

розвиток творчого потенціалу працівника призводить до радикальних перетворень не тільки знарядь і предметів праці, а й самого працівника; активне залучення та використання творчого потенціалу інтенсифікує процес виробництва, змінюючи зміст, характер і умови праці;

творчий потенціал є однією з головних компонент трудового потенціалу людини, підприємства, регіону, суспільства, на його формування, використання і розвиток впливає сукупність чинників особистісного рівня, мікро-, мезо-, макроекономічного рівнів;

забезпечення розвитку творчого потенціалу є передумовою створення усього нового, є запорукою інноваційної активності, -- це головний рушій науково-технічного прогресу, зростання конкурентоспроможності економіки країни;

майбутнє цивілізації визначається нині переходом до якісно нового економічного розвитку - інформаційно-індустріального, в якому виключно важливу роль має відіграти творчий потенціал людини-дослідника, людини-творця;

проблема створення умов та стимулів для всебічного розвитку творчого потенціалу особистості і суспільства в цілому набуває особливої актуальності.

Сьогодні творчий потенціал окремої людини, колективу, суспільства в цілому має розглядатися як важлива передумова подолання економічної кризи в нашій державі, забезпечення економічного зростання і підвищення добробуту населення, а в майбутньому -- як гарант позитивних зрушень у напрямі наближення до інформаційного суспільства.

Вважаємо, що провідну роль у цьому зв'язку належить творчому потенціалу викладачів вищої школи, оскільки саме у вищих навчальних закладах зосереджена велика кількість висококваліфікованих наукових кадрів, сучасне наукове обладнання, потужна інформаційна база. Крім того, специфіка наукової діяльності у вищому навчальному закладі (ВНЗ) полягає в тому, що тут природнім чином може здійснюватись “підживлення” творчого потенціалу за рахунок талановитої молоді з числа студентів. Створення сприятливих умов для активізації розвитку творчого потенціалу наукових кадрів ВНЗ може і повинно сприяти збільшенню числа результативних наукових досліджень, зростанню кількості винаходів, інтенсифікації процесу навчання у вищій школі. В цьому контексті важливим завданням є з'ясування мотиваційних основ розвитку творчого потенціалу, специфіки мотивів до творчої праці у вищій школі.

2. Мотиваційні основи формування творчого потенціалу працівників вищих навчальних закладів

творчий мотивація працівник

Праця науково-педагогічних працівників вищої школи є одним з найбільш складних і відповідальних видів трудової діяльності, від якої залежить формування особистостей, здатних до сприйняття і творіння змін, професійно і духовно адаптованих до життя у світі багатоманітних зв'язків. Розвиваючи думки Т. Парсонса, Н. Сторера , С.28, В. Гейця, відмітимо особливості, які найбільш притаманні науково-педагогічній праці:

праця науково-педагогічного працівника вимагає від нього високого рівня освіти (бажаною є наявність наукового ступеня і вченого звання);

така праця має особливий зв'язок між її якістю і системою оплати, оскільки результати праці проявляються лише через певний час;

праця науково-педагогічного працівника вимагає від нього вміння аналізувати дійсність, науково її обґрунтовувати прогнозувати розвиток подій, щоденно обробляти нову інформацію;

така праця потребує використання загальнонаукових принципів навчання: науковості, гуманізації, демократизації, нейтралізації, гуманітаризації, відкритості навчання, принципу динамізму, активності;

така праця включає різні види діяльності, пов'язані з підготовкою та проведенням занять, науковими дослідженнями, розробкою методичного забезпечення навчального процесу, виховною і організаційною роботою;

праця науково-педагогічного працівника обтяжена його особистою відповідальністю за збереження, передачу, використання і примноження спеціалізованої суми знань;

умовою успішності і внутрішнім сутнісним компонентом праці науково-педагогічного працівника є високий рівень духовності і моральності фахівця, його відповідне ставлення до справи;

така праця несе додаткове моральне й етичне навантаження, пов'язане з вихованням молодого покоління, формуванням і розвитком людської особистості;

праця науково-педагогічного працівника вимагає від нього неординарного, творчого мислення, постійного прагнення до самовдосконалення, творчого підходу до пошуку нових рішень, до використання досвіду інших.

В сучасних умовах головні завдання вищих навчальних закладів (згідно чинному законодавству України) окреслюються переліком, наведеним у схемі на рисунку 1.3.

Рис. 1. 3. Основні завдання вищих навчальних закладів

З урахуванням впливу загальносвітових тенденцій, які стверджуватимуться у ХХІ сторіччі (див. підрозділ 1.1.), зростання пріоритетності науки і освіти у подальшому розвиткові суспільства, окреслені завдання багатократно ускладнюються. Їх виконання працівниками вищої школи, з одного боку, передбачає наявність та постійний розвиток творчого потенціалу науково-педагогічних кадрів, з іншого боку, - має безпосередній вплив на формування інтелектуального потенціалу країни, адже від персоналу вищої школи у значній мірі залежить кваліфікований відбір та пошук талановитих і перспективних молодих людей, створення у ВНЗ сприятливих можливостей розвитку молодих обдаровань, залучення талановитої молоді до виконання науково-дослідних робіт, роботи наукових центрів і шкіл, а головне, - проведення багатогранної роботи, що стосується не тільки передачі наукових знань молодому поколінню, а також, що дуже важливо, - сприянню становлення принципів, основ інтелекту, особистості, що у світі визнається товаром унікальним.

Дослідження сутності і змісту науково-педагогічної праці дозволяє не лише робити акцент на її складності, унікальності, творчому характері, але й вказати на таку важливу рису як необхідність відповідності суб'єктів такої праці сучасному критерію “педагогічна майстерність + мистецтво комунікування + нові технології”. Вирішального значення для успішної творчої науково-педагогічної діяльності набувають творчі здібності викладача вищої школи, його обдарованість, культура, професійна ерудиція, життєвий досвід, прагнення до постійного саморозвитку.