Теоретико-методологічні підходи мотиваційного забезпечення розвитку творчого потенціалу

Для країн Центральної і Східної Європи загалом властива активна політика в сфері науково-технічного розвитку: витрати на НДДКР до радикалізації реформ становили 2,5-3 % ВВП , С. 152-163.

У Польщі після періоду захоплення ліберальною моделлю економічної реформи в 1993 р. розроблено програму державної підтримки експорту, яка передбачала надання експортерам податкових і митних пільг (повернення сплачених ПДВ, акцизів, мита на імпортні матеріали і комплектуючі), створення спеціалізованого державного експортно-імпортного банку для кредитування зарубіжних споживачів польських машин і устаткування. Зокрема, експортерам за додержання певних умов було дозволено вираховувати вартість більшості видів засобів виробництва у розмірі до 50 % оподатковуваного доходу, якщо їх експорт перевищує 10 млн. ЕКЮ у рік придбання активів. Ці заходи істотно сприяли сплеску науково-технічної активності. Загальною метою державної науково-технологічної політики стало наближення Польщі до “єдиного європейського технологічного простору”, створеного в рамках ЄС, підтягування рівня науки та вищої школи до стратегічних завдань. Процес перебудови організації національної системи реалізації високотехнологічної продукції був пов'язаний з численними системними цілями та пріоритетами в галузі НДДКР - технологія матеріалів та біотехнологія; інфраструктура інформаційної технології та програмне забезпечення; дослідження в галузі охорони здоров'я та медицини. Це було важливим, оскільки показники розвитку інноваційної сфери до цього були дуже низькими, поступаючись за часткою високотехнологічного виробництва провідним країнам світу (США, Німеччині, Японії) в 6--7 разів, низькими були й показники патентування наукових результатів (якщо частка Польщі в наукових публікаціях про полімерні матеріали у провідних наукових журналах становила в останні роки 2--3 %, то відповідна частка в патентах - лише 0,1 %).

У Чехії цілі та пріоритети науково-інноваційної політики визначені в Основних принципах діяльності ЧР у галузі науки і техніки, ухвалених постановою уряду ЧР у 1994 р. Згідно з цим документом відбувається реорганізація системи прикладних досліджень шляхом підвищення конкуренції в галузі науки та техніки, організації відкритих конкурсів на проведення НДДКР, залучення науковців ВНЗ до розробки інновацій. Змінився також і вектор науково-технологічного обміну країни -- пріоритетними визначені науково-технічні зв'язки з розвинутими країнами, передусім - з європейськими, а не з країнами колишнього соціалістичного блоку. Завдяки підписанню Угоди про асоційоване членство Чехія отримала повний доступ до всіх програм та заходів ЄС у галузі науки та техніки. Саме через входження до “єдиної технологічної Європи” країна намагається наблизитися до ринку високих технологій, одночасно підвищуючи вимоги до вищої школи.

Огляд зарубіжних джерел свідчить, що у ланці “університет-підприємство” важливим напрямком інвестиційного забезпечення розвитку творчого потенціалу стало венчурне фінансування. Як відомо, визначення “венчурний“ походить від англійського venture “ризиковане підприємство або починання”. На відміну від інших форм інвестування цей спосіб фінансування має низку особливостей: фінансові кошти інвестуються у венчурний капітал без матеріального забезпечення і без гарантій , відповідно інвестори обтяжують себе великим ризиком; венчурний інвестор, як правило, не намагається придбати контрольний пакет акцій венчурної фірми (у всякому разі при первинному інвестуванні), таким чином, менеджери фірми, маючи в своєму розпорядженні контрольний пакет, зберігають всі стимули для прояву творчості та активної участі в розвитку бізнесу.

Дослідження зарубіжного досвіду управління венчурним підприємництвом свідчить про суттєву державну підтримку сприяння розвитку венчурного фінансування наукових розробок, що передбачає передусім наступне: пільгове оподаткування (зменшення податку на прибуток - в США 60% доходу не оподатковується; у Великобританії податок зменшується на 10%; в Японії - на 12%; в Бразилії - на 50%, але лише в галузі мікроелектроніки); пільгові кредити (Японія 5-6% річних); субсидії (в США адміністрація в справах малого бізнесу надає субсидії до 100 тис. $ на 8 років і до 1 млн. $ на 25 років, а також гарантує повернення 90% приватного капіталу, який вкладається в венчурний бізнес; в Японії надаються субсидії до 2 млн. ієн і гарантується повернення 80% вкладеного приватного капіталу). До речі, обсяг залученого в ЄС венчурного капіталу в 2000 році склав 48 млрд. євро, що на 89% вище, ніж у 1999 р.

Рис. 1.6. Система стимулів розвитку творчого потенціалу (зарубіжний досвід)

Отже, аналіз переконує в тому, що розвиток творчого потенціалу наукових та науково-педагогічних працівників у розвинутих країнах ринкової економіки спирається на мережу стимулів, які проявляють себе на макро- та мікрорівнях, можуть мати як державні, так і приватні джерела. На рисунку 1.6. пропонується систематизація таких стимулів.

Узагальнюючи зарубіжний досвід стимулювання творчої активності науково-педагогічних працівників, можна зробити наступні висновки:

В країнах розвиненої ринкової економіки держава є потужним спонсором розвитку творчого потенціалу суспільства, вона постійно удосконалює систему стимулювання творчої активності, яка базується на застосуванні патентної форми правової охорони творчих ідей і винаходів. Програми державного регулювання творчої активності науковців вищої школи ґрунтуються на використанні механізму економічної зацікавленості у науково-технічному розвиткові і прискоренні впровадження його досягнень у виробництво. Варто підкреслити в цьому відношенні не стільки розширення масштабів втручання держави, скільки посилення вибіркового підходу до розподілу державних асигнувань, а також розвиток спектра інструментів стимулюючого впливу держави на регулювання творчої активності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів.

З метою мотивації розвитку творчого потенціалу уряди держав з розвиненою ринковою економікою використовують поряд з державним фінансуванням також систему ринкових стимулів для припливу приватних інвестицій у розвиток інноваційної активності вищої школи. Велику роль в активізації і стимулюванні розвитку творчого потенціалу професорсько-викладацького складу університетів відіграє венчурний бізнес.

Прискоренню процесів передання результатів фундаментальних та прикладних досліджень у сферу науково-технічних розробок і безпосередньо у виробництво сприяє тісний зв'язок між університетами і підприємствами, який реалізується через розвинену систему інноваційних структур - науково-технологічних парків, консультаційних центрів, інноваційних фірм, що створюються на базі вищих закладів освіти і промислових фірм.

Практика застосування університетами різноманітних форм заохочення прояву творчої активності викладачів (підвищення заробітної плати адекватно творчим зусиллям, кар'єрне зростання, публічне визнання творчих досягнень та преміювання авторів творчих ідей і винаходів, статусні стимули, створення сприятливих психологічних умов для творчості тощо) свідчить про те, що в більшості випадків регулювання творчого потенціалу є гнучким і керованим, йому притаманне застосування комплексу різноманітних важелів стимулювання творчої активності працівників і зростання трудового внеску у творчі (інноваційні) досягнення організацій.

творчий потенція мотивація працівник

Висновки

Грунтуючись на даних науково-метричного аналізу наукової літератури із сфери економіки праці, соціальної економіки та політики у частині, співвідносній об'єкту та предмету дослідження, здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів до мотиваційного забезпечення розвитку творчого потенціалу працівників взагалі та науково-педагогічних, зокрема. Відтворено еволюцію наукових уявлень стосовно тконкурентоспроможностіворчого потенціалу в контексті загальносвітових тенденцій суспільного розвитку, зібрано та систематизовано дані щодо мотиваційних основ формування творчого потенціалу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів, проаналізовано зарубіжний досвід регулювання їхньої творчої активності.

З'ясовано:

Становлення конкурентоспроможності економіки України на тлі загальносвітових тенденцій глобалізації, інформатизації, визнання здатності до творчості та інновацій потребує переорієнтації розвитку соціальної економіки і політики в бік пріоритетності науки та освіти, формулювання завдання розвитку творчого потенціалу особистості як стратегічно важливої для держави проблеми.

Розв'язання проблеми активізації творчої праці в установах, організаціях, на підприємствах грунтується на залученні висококваліфікованих працівників, здатних до творчості, на формуванні й розвиткові необхідного для забезпечення конкурентоздатності творчого потенціалу, пошуку прийнятних методів його стимулювання та регулювання на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях.

Праця науково-педагогічних працівників вищої школи є одним із найбільш складних і відповідальних видів трудової діяльності, від якої залежить формування особистостей, здатних до сприйняття і творіння змін, адаптованих до професійної діяльності. Вагоме значення для успішної творчої науково-педагогічної діяльності мають творчі здібності викладача вищої школи, його обдарованість, професійна ерудиція, прагнення до саморозвитку.

Запропоновано:

Творчу працю розглядати як різновид інтелектуальної діяльності людини, спрямованої на створення нових ідей, нових знань. Визнати, що застосування творчих здібностей відбивається на змістовності праці, породжуючи такі її специфічні особливості, які дозволяють створювати інновації, продукуючи конкурентні переваги як їхньому носієві, так і оточенню, де він виконує певні функції як працівник.

Творчий протенціал працівника розглядати як здатність його до генерації нових ідей, яка потребує достатнього для її реалізації рівня здоров'я, освіти, виховання, культури, професіоналізму, кваліфікації, самомотивації, самоорганізації.

Розробити механізм мотиваційного регулювання розвитку творчого потенціалу вищої школи, узгодженого з інтересами суспільства, трудового колективу ВНЗ, окремих працівників, здатного виступати дієвим засобом забезпечення стійкості мотивів до творчості. Необхідність вирішення цієї складної задачі та забезпечення оптимізації розвитку творчого потенціалу, потребує глибокого аналізу низки таких питань: стан використання творчого потенціалу у вищій школі, умов його формування та розвитку; провідні мотиваційні важелі для активізації творчих зусиль науково-педагогічних працівників в умовах перехідної економіки; система оцінки та стимулювання професійної діяльності науково-педагогічних працівників, і зокрема, наукової творчості; структура механізму мотивації до творчої активності і саморозвитку, запровадження інновацій у навчальному процесі; можливості регіональної підтримки розвитку творчого потенціалу ВНЗ та залучення науково-педагогічних кадрів до інноваційної діяльності.

Размещено на Allbest.ru