Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Планування як розділ економіки підприємства становить собою систему упорядкованих знань про сутність, методологію та принципи розробки планів, організацію планової роботи в підприємствах.

Планування - одна з функцій керування підприємством. В умовах ринкової економіки для підприємців планування є способом забезпечення становлення та розвитку бізнесу, воно є необхідним для приведення господарчої діяльності підприємства до відповідності з вимогою ринку.

У вітчизняній економічній науці неодноразово дискутувалося питання про необхідність планування господарчої діяльності. Особливо заперечувалось планування в ринкових умовах господарювання. «План» та «ринок» вважалися несумісними. «Ринок» сам відрегулює та вирішить всі проблеми.

З переходом до повної господарчої та юридичної самостійності підприємств та з формуванням ринкової економіки, безумовно, змінився зміст планування, призначення планів підприємств.

Значення планування полягає в тому, що заздалегідь визначаються шляхи, засоби й методи реалізації обраної стратегії діяльності підприємства. За відношенням до «стратегії» «планування на короткий термін» часу називають оперативним. Воно виступає у вигляді тактичних планів, основна ціль яких - оволодіння ефективним інструментом досягнення стратегічних цілей підприємства.

Теоретичні основи планування безперервно розвиваються і, оскільки планування - це функція управління, то по мірі змінювання принципів господарювання змінювались принципи та методи планування.
В історії економіки України відомі такі крупні зміни, як створення, а потім руйнування централізованого (із єдиного центру) планування, створення в масштабах держави індикативного планування.

Підтвердженням тому, що «планування, як одна з функцій управління, не належить тільки соціалістичній системі господарювання, є те, що в інших державах здобуло розвитку вчення про планування в масштабах держави (індикативне планування) та внутрішньогосподарське планування.
План - це документ, в якому на конкретний господарчий період відображені завдання з економічного та соціального розвитку підприємства.
Планування здійснюється на основі комплексу певних принципів та методів, їх сполучення створює наукові основи планування.

Принципи планування визначають характер та зміст планової роботи.
В даний момент немає єдності в трактуванні принципів планування.

1. Теоретико-методичні основи маркетингових досліджень на підприємстві

1.1 Економічна сутність маркетингу

менеджмент планування електронний платіж

Після визначення комплексу цілей діяльності організації постає потреба в упорядкованому плануванні - прийнятті рішень про те, що робити, як робити, хто і що повинен робити. Організація приступає до планування своєї діяльності.

Планування як функція менеджменту - конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії й тактики виробничої, управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів.

Планування в менеджменті має такі завдання:

- свідома організація виробничо-господарської діяльності;

- спонукання працівників «заглядати в майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку організації;

- використання плану як критерію для контролю фактичних параметрів;

- організація щоденної особистої праці всіх працівників управління.

Система планів організації, окремих працівників і їх груп зумовлюється комплексом цілей організації і охоплює економічну, соціальну, організаційну і технічну підсистеми (рис. 1.1). Класифікувати плани можна за різними ознаками (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Класифікація планів організації

Класифікаційна ознака	Види планів
1. Підсистеми організації	1.1. Економічні 1.2. Соціальні 1.3. Організаційні 1.4. Техніко-технологічні
2. Предмет	2.1. Плани процесів 2.2. Плани використання ресурсів
3. Терміни	3.1. Довготермінові (стратегічні) (більше 3-5 років) 3.2. Середньотермінові (0,5-1 рік - 3,5 років)
	3.3. Короткотермінові (до 0,5-1 рік) 3.4. Оперативні (день, декада, місяць, квартал)
4. Масштаби	4.1. Загальні плани 4.2. Плани галузей діяльності 4.3. Проекти (завдання) 4.4. Бізнес-плани
5. Види діяльності	5.1. Фінансові 5.2. Плани виробництва 5.3. Плани маркетингової діяльності

Рис. 1.1. Схема формування планів організації та її працівників

Класифікація дає змогу упорядкувати процеси розроблення і взаємно пов'язати всі плани організації.

Отже, планування спрямоване на оптимальне використання можливостей організації, у тому числі на найефективніше використання всіх видів ресурсів і усунення помилкових дій, які можуть призвести до спаду ефективності діяльності організації. Планування як діяльність охоплює:

- деталізацію цілей у формі завдань, вирішення яких необхідне для досягнення загальних цілей;

- визначення засобів і способів вирішення завдань;

- забезпечення виконання завдань необхідними ресурсами - пошук їх джерел і способів оптимального розподілу в часі, між сферами (галузями) діяльності організації та між виконавцями.

План - це не довільний набір цифр, продиктований суб'єктивними побажаннями того чи іншого керівника чи плановика. Планування - це наука, і як кожна наука вона не терпить суб'єктивізму, необґрунтованих рішень. Методична сторона науки охоплює поняття «метод», «методика» і «методологія».

Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.

Методика планування - це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, системи розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Наприклад, методика складання обороту стада, розрахунку потреби в кормах, фінансового плану і т.д.

Методологія науки - це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів планування.

При плануванні діяльності підприємства використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об'єктів планування та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної підприємницької мети - збільшення прибутку (валового доходу).

В умовах жорсткої конкуренції на ринку як ресурсів, так і товарів кожному підприємству важливо визначити вихідну позицію для розробки плану. У багатьох з них планування фактично йде від витрат до випуску (ресурсний метод планування): спочатку визначають, якими ресурсами і за якими цінами може розпоряджатися підприємство (ресурсна стратегія), а потім, спираючись на ці дані, підприємство визначає свою продуктово-ринкову стратегію. Цей метод може використовуватись також при монопольному становищі підприємства або за слабо розвиненої конкуренції. З посиленням конкуренції вихідною позицією для розробки плану стають уже потреби ринку, попит на продукцію (продуктово-ринкова стратегія). Фактично ж ці групи стратегій - ресурсні й продуктові - розробляються у взаємозв'язку.

Залежно від рівня структуризації планових проблем і ринкової позиції підприємства застосовують різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. При вирішенні неструктурованих і слабоструктурованих проблем використовують експертні (оцінні) чи евристичні методи. Вони ґрунтуються на використанні непрямої і неповної інформації, досвіду спеціалістів-експертів, інтуїції. Конкретними формами їх використання є:

а) масова оцінка - з'ясування думки окремих груп населення під час соціальних досліджень щодо суті певної проблеми планування;

б) організація систематичної роботи експертів (експертні комісії законодавчих і виконавчих органів влади, наукові ради при Міністерстві економіки України і т.д.). Особи, що залучаються як експерти, є висококваліфікованими спеціалістами у відповідних галузях знань, що володіють великим професійним і практичним досвідом;

в) організація роботи експертів на основі спеціальної системи їхньої діяльності. Широко відомі такі методи організації роботи експертів, як: «Мозкова атака», «Дельфі», «Паттері» та ін.

Під час розв'язання добре структурованих проблем, що мають більш-менш чіткі кількісні характеристики, використовують методи екстраполяції та інтерполяції. Перший застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих (на кінець планового періоду) планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнені на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому. Цей метод ефективний у випадках більш-менш стабільної технології і умов виробництва, при монопольному становищі підприємства та за відсутності загрози з боку конкурентів.

Метод інтерполяції є принципово протилежним. Згідно з ним підприємство встановлює мету для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на противагу наступальному рухові при екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух - від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин. Цей метод використовують, зокрема, під час програмування врожайності сільськогосподарських культур

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

дослідно-статистичний (середніх показників) - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

факторний (чинниковий) - більш обґрунтований, оскільки за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників. Використовується передусім при плануванні технологічних (урожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;

нормативний - планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Обов'язковою умовою використання цього методу є створення на підприємстві відповідної нормативної бази.

Суть балансового методу полягає в тому, що план розвитку підприємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне, запобіганню диспропорцій та встановленню ефективних пропорцій. Подальшим розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами і показниками.

Типовим недоліком планів є їхня одноваріантність. З огляду на це дедалі більшого поширення на підприємствах набуває розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими етапами його є: вивчення об'єктивної реальності; розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого завдання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту. Варіантний метод планування досить трудомісткий. Тому для скорочення витрат праці й коштів застосовують графіко-аналітичні прийоми. Перший передбачає використання для проектних розрахунків математичних рівнянь прямої, гіперболи, параболи та ін., а другий - спеціальних формул для розв'язання окремих питань.

Істотному підвищенню ефективності планування сприяє використання економіко-математичних методів і ПК. Це дає можливість здійснити моделювання складних економічних процесів, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність і, що дуже важливо, забезпечити визначення оптимального варіанта плану з усіх можливих.

Необхідно розрізняти поняття «оптимальний план» і «ефективний план» (у літературі їх часто вживають як синоніми). Ефективний варіант плану - це варіант, який за існуючих умов макро- і мікросередовища забезпечує максимальну економічну вигоду для підприємства. Оптимальний варіант плану - це варіант, що його розраховано за допомогою економіко-математичних методів на екстремум (максимум чи мінімум) функції за певним критерієм оптимальності (максимум прибутку, мінімум витрат) і відповідно до поставлених у задачі умов і обмежень. І якщо вони коректні, то оптимальний план буде найефективнішим. Але в разі некоректності поставлених умов і обмежень такий варіант плану може бути оптимальним з погляду математичних критеріїв, однак неефективним, оскільки не забезпечує високої результативності використання ресурсів і прибутковості господарства.

В останні роки на зміну традиційному методу планування із застосуванням найпростіших обчислювальних засобів приходять і набувають поширення механізовані й автоматизовані методи з використанням ПК та складних електронно-обчислювальних машин (комплексів). Форма подання розрахованих показників планів (таблиці, малюнки, схеми, сітьові графіки тощо) відбиває культуру і наочність того чи іншого методу планування діяльності підприємства.

Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування, що є предметом вивчення в даному підручнику. Але воно є тільки однією з форм прийняття управлінських рішень. Окрім формального планування практично кожен менеджер використовує так зване «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника, а також на сукупності таких індивідуальних якостей, як інстинкт, винахідливість, творчі здібності, особливе чуття («нюх») та ін., що асоціюються з обдарованим підприємцем.

Інтуїтивне планування може успішно поєднуватись із формальним, а в окремих випадках навіть буває ефективнішим. Пояснюється це тим, що формальне планування - це узагальнення типових ринкових явищ, які повторюються. Тим часом багато ринкових ситуацій є поєднанням неповторних, унікальних обставин, і тут формальне планування не завжди допомагає. Більш ефективним виявляється інтуїтивне. Ще однією причиною використання інтуїтивного планування є те, що менеджеру, як і кожній людині, притаманний страх, що не повністю піддається контролю свідомості. Характерним прикладом ірраціональної поведінки у фінансовій сфері є дії в разі біржових панік або, навпаки, спекулятивних бумів, що охоплюють різні біржі світу і пов'язані з масовими зрушеннями в психологічному стані учасників біржової діяльності.

У системі планування останнім часом дедалі більшу роль відіграє прогнозування.

Економічне прогнозування (від грец. prognosis - передбачення) являє собою наукове обґрунтування можливих змін або якісного стану економіки в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення цього стану.

Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка плану; виконання плану, його контроль і коригування), яка передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. Прогнозування має здійснюватись на будь-якому рівні і стосуватись усіх видів планів - довго-, середньо- і короткострокових (див. рис. 2.1), проте особливо велике значення воно має для перспективного планування.

Спільними рисами прогнозування і планування є те, що, по-перше, вони є видами передбачення, оскільки мають справу з одержанням інформації про майбутнє. По-друге, в основі наукового прогнозування, як і планування, лежить наукове передбачення.

Однак між ними є істотні відмінності:

у прогнозах ураховують імовірно можливі досягнення науково-технічного прогресу, очікувані й прогнозовані, а також наукові відкриття, що ґрунтуються на наукових пошуках. У планах же враховуються вже наявні науково-технічні відкриття і досягнення передового досвіду, що перевірені на практиці;

у планів значно вищий, порівняно з прогнозами, ступінь обов'язковості їх виконання підприємством чи його підрозділами;

на відміну від планів прогнози не містять конкретних завдань (це передбачення розвитку науки і техніки впродовж певного часу, економічних і суспільних передумов для цього та обумовлених ними наслідків).

Значення прогнозування у плануванні сільського господарства набагато більше, ніж в інших галузях народного господарства. Пояснюється це перш за все впливом на результати виробництва погодних факторів, масових захворювань тварин у періоди епідемій і враження сільськогосподарських культур комахами та грибковими захворюваннями.

Завданнями прогнозування є: аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів; виявлення закономірностей, чинників і тенденцій, які визначають подальший соціально-економічний розвиток; вивчення та оцінка можливостей для досягнення поставленої мети і на цій основі прийняття оптимального рішення, в якому потреби суспільства чи підприємства узгоджуються з реальними можливостями їх забезпечення. Результати прогнозів ураховуються при розробці на перспективу питань економічної і соціальної політики та при складанні планів.

Роль прогнозування полягає не в розв'язанні конкретних проблем, тобто поєднанні знань з діями, що є функцією планування, а лише у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство у перспективі, імовірнісних методів, строків і результатів їх вирішення різними способами, оцінці ефективності того чи іншого варіанта. Його роль також у тому, щоб значно скоротити ділянку невизначеності, окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану. За періодом часу відповідно до класифікації планів прогнози поділяють на довгострокові (більш ніж на 10 років), середньострокові (на 5-10 років) і короткострокові (до 5 років).

Спочатку прогнозування в рамках фірми виникло як передбачення економічних параметрів діяльності бізнесу (як зовнішніх стосовно фірми, так і внутрішніх). Згодом фірми освоїли технологічне і соціально-політичне прогнозування свого середовища.

Якість прогнозів значною мірою залежить від методів прогнозування, якими називають сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставі аналізу минулих (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв'язків, притаманних об'єктові, а також їхніх змін з певною ймовірністю зробити висновок щодо майбутнього розвитку об'єкта. Сьогодні кількість відомих методів і прийомів, що їх використовують для прогнозування, перевищує 150. За принципом інформаційного обґрунтування їх можна класифікувати таким чином:

І. Фактографічні методи, що базуються на фактичному інформаційному матеріалі про об'єкт прогнозування і його минулий розвиток:

1) статистичні методи:

- екстраполяції та інтерполяції;

- кореляційно-регресійний аналіз;

- факторні моделі;

2) аналогії:

- математичні;

- історичні;

3) випереджальні методи прогнозування, що ґрунтуються на певних принципах спеціальної обробки науково-технічної інформації і реалізують у прогнозі її властивість випереджати розвиток науково-технічного прогресу (методи аналізу динаміки патентування, публікаційні методи прогнозування).

ІІ. Експертні методи, що базуються на суб'єктивній інформації, яку надають спеціалісти-експерти в процесі систематизованих процедур виявлення й узагальнення їхньої думки щодо майбутнього стану справ. Для цих методів є характерним передбачення майбутнього на основі як раціональних доказів, так і інтуїтивних знань. Вони, як правило, мають якісний характер. До цих методів належать такі:

1) прямі:

- експертного опитування;

- експертного аналізу, коли експерт чи колектив експертів самі ставлять і вирішують питання, що ведуть до поставленої мети;

2) зі зворотним зв'язком:

- метод «комісій», що може означати організацію «круглого столу» та інших подібних заходів, у межах яких відбувається
узгодження думок експертів;

- метод «мозкових атак», для якого характерні колективна генерація ідей і творче розв'язання проблем. «Мозкова атака» являє собою вільний, неструктурований процес генерації будь-яких ідей з вибраної теми, що їх спонтанно висловлюють учасники зустрічі. Оптимальна чисельність учасників - 6-12 чоловік, бажано, щоб це були люди різних професій і спеціалізації;

- метод Дельфі, що передбачає проведення анкетних опитувань спеціалістів обраної галузі знань. Одержані анкети статистично обробляються, і формується діапазон думок експертів, що віддзеркалює їхню колективну думку щодо конкретної проблеми. У зв'язку з тим, що, як правило, після першого опитування виявляється значний діапазон думок, метод передбачає проведення ще 3-4 опитувань, перед якими кожного з експертів знайомлять з підсумками опитування.

ІІІ. Комбіновані методи зі змішаною інформаційною основою, в якій як первинну використовують фактографічну і експертну інформацію:

- балансові моделі;

- оптимізаційні моделі.

Існують такі фактори, які впливають на вибір методу планування:

1. складності визначення показника, що планується і його взаємозв'язків з іншими показниками;

2. термін планування (довгостроковий, середньостроковий, короткостроковий);

3. забезпеченість вихідною інформацією з зовнішнього середовища, так і використання внутрішніх факторів підприємства;

4. матеріали аналізу відповідних показників у передплановому періоді.

При виборі методів планування необхідно враховувати певні вимоги до них:

1. повинні бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин;

2. повинні найбільш повно враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної підприємницької мети - збільшення прибутку;

3. відрізнятися в залежності від виду розроблюваного плану.

1.2 Структура функції планування

Реалізація функції «планування» повинна ґрунтуватися на принципах повноти, точності, економічності, гнучкості, безперервності, участі виконавців у розробленні планів.

Принцип повноти. Передбачає необхідність охоплення планом усіх параметрів чи дій у сфері (галузі) яких стосуватиметься майбутня діяльність. Якість планування визначають тим, наскільки точно і вичерпно сплановано окремі види діяльності.

Принцип точності. За комплесного планування ризик допустимих неточностей є високоймовірним. Неточності можуть бути настільки відчутними, що це суттєво впливатиме на достовірність результату. Необхідно також уникати ілюзорної точності. Принцип точності конкурує з принципом економічності.

Принцип економічності. Планування не може бути самоціллю. Якщо пов'язані з ним витрати становитимуть 100 тис. грн., а очікуваний результат - 1 млн. грн., то такі витрати невиправдані. Економічний аспект важливий передусім при одержанні інформації, необхідної для процесу планування.

Принцип гнучкості. Якщо плани виявилися нездійсненними, то їх необхідно переглянути. На користь гнучкості планування свідчить і кризове планування. На момент кризи бажано мати заздалегідь підготований план.

Принцип безперервності. Планування не повинно бути разовим. Перші етапи планування не завжди приносять бажаний ефект, однак на помилках та їх аналізі вчаться. Це свідчить, що чим послідовніше здійснюють планування, тим повніші й точніші плани.

Принцип участі виконавців у розробленні планів. Обґрунтованими плани можуть бути тільки за умови залучення до їх розроблення не тільки співробітників, які відповідають за планування, а й співробітників інших функціональних відділів менеджменту організації та майбутніх

виконавців планів. План повинен спиратися на широку інформаційну базу, а ізольоване планування може спричинити негативну реакцію всіх, кого стосується.

Ці принципи є базовими, а дотримання їх - обов'язковим для досягнення ефекту планування. Базові принципи планування можуть доповнюватися специфічними, розробленими організацією відповідно до специфіки виробничо-господарських умов.

Економіко-організаційний зміст планування в менеджменті

Планування як функція менеджменту не зводиться лише до розроблення планів економічного або соціального розвитку, а є складним комплексом робіт та попередніх рішень для забезпечення ефективної поточної і майбутньої діяльності організації. Водночас воно є не просто сукупністю певних робіт або документів, у яких зафіксовані певні рішення, а й інструментом впливу на людей, тобто однією з організаційних складових процесу менеджменту. З огляду на функціональну спрямованість виокремлюють економічне й організаційне планування.

Економічне планування - розроблення планів господарської діяльності, виражених певним переліком економічних показників.

Номенклатуру економічних показників кожна організація встановлює для себе самостійно, орієнтуючись на цілі та потреби управління виробничо-господарською діяльністю. У процесі економічного планування застосовують такі методи: балансовий, техніко-економічних розрахунків, екстраполяції, нормативний, економіко-математичного моделювання та ін.

Наука менеджменту основну увагу приділяє організаційному плануванню, специфіка якого полягає у розробленні стратегічних і оперативних планів організаційної роботи працівників менеджменту.

Організаційне планування - комплекс планів праці менеджерів, інших управлінських працівників усіх рівнів і ланок, а також заходів, виконання яких забезпечує реалізацію економічних, виробничих, технічних, соціальних та інших планів діяльності організації.

Рис. 1.2. Контур організаційного планування в середовищі менеджменту організації

В організаційному плануванні задіяні всі лінійні та функціональні менеджери організації - та їх підлеглі (рис. 1.2). Розробляють організаційні плани, використовуючи чинні регламенти: статут, положення про відокремлені виробничі підрозділи організації та відділи апарату менеджменту, посадові інструкції. На їх основі лінійні та функціональні менеджери визначають роботи, які вони протягом певного періоду часу виконуватимуть самостійно згідно зі своїм службовим становищем, і конкретизують підлеглим види робіт, які, згідно з посадовими інструкціями, підлягають виконанню останніми. Менеджер на власний розсуд може делегувати підлеглим роботи, які за посадовим статусом повинен виконувати сам. Крім того, працівники самостійно планують роботи, передбачені посадовою інструкцією, але не регламентовані або не делеговані безпосереднім керівником. Отже, план виконавця охоплює заплановані або делеговані безпосереднім керівником і самостійно визначені роботи.

Організаційне планування має власні прийоми та методи, які відрізняють його від економічного. До них належать: метод послідовного опису операцій, графіки виконання, метод мережевого планування й управління, метод робочого календаря.

1. Метод послідовного опису операцій. Полягає у складанні деталізованого плану послідовного виконання робіт, який може бути поданий у формі послідовного опису операцій, схеми або таблиці (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Приклад послідовного опису операцій у схематичному вигляді (план дій зі створення спільного підприємства)

2. Графіки виконання. Передбачають, що, коли і ким має бути зроблене у межах певних строків (початок і закінчення роботи) (табл. 1.2.).

3. Метод мережевого планування й управління. Його процес полягає у побудові таблиці робіт, в якій указують їх тривалість, та мережевого графіка із зазначенням послідовності робіт. Основними поняттями мережевого планування є «події», «роботи», «мережа», «критичний шлях».

Таблиця 1.2

Події - певні проміжні або остаточні результати роботи. Моментом здійснення події є досягнення відповідної проміжної або кінцевої мети. Кожна подія, крім початкової і кінцевої, означає закінчення будь-якої роботи (кількох робіт) і можливість почати іншу (наступну) роботу. Роботи зображують на мережевому графіку колами.

Роботами (діями) є процеси, необхідні для здійснення всіх подій, крім початкових. Між подіями, як правило, встановлюються такі зв'язки:

- робота у звичайному розумінні слова, яка характеризується тривалістю, вартістю, витратами трудових, фінансових матеріальних ресурсів;

- очікування, яке відбувається тоді, коли обладнання, робоча сила чи інший ресурс зайняті іншим видом робіт. Очікування супроводжується витратами часу;

- логічна залежність, тобто неможливість початку одних робіт до закінчення інших. Вона не пов'язана з витратами часу і ресурсів.

Мережею (мережевим графіком) називають графічне зображення послідовності робіт і подій.

Критичний шлях - послідовність взаємопов'язаних подій, яка має найбільшу тривалість у часі і, отже, визначає тривалість усієї операції. Таблиця робіт та мережевий графік наведені на рис. 1.4.

Мережеве планування передбачає проведення аналітичних операцій за складеним графіком. При аналізі мережевого графіка встановлюють критичний шлях, виявляють резерви часу на інших шляхах, скорочують кількість робіт на критичному шляху з урахуванням обмежень щодо вартості, ресурсів та ін., визначають тривалість операцій (нормальна, найбільш ранніх і пізніх строків, ймовірна оцінка часу), ймовірність виникнення інших критичних шляхів.

Стратегія планування - різновид управлінської діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із визначенням стратегії діяльності організації, тобто комплексного плану перспективного розвитку організації. [О.Е кузьмін, 67] Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функцій організації, мотивації і контролю орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування забезпечує основу для керування членами організації. Можна відзначити, що стратегічне планування стає усе більш актуальним для українських підприємств, що вступають у жорстоку конкуренцію як між собою так і з іноземними корпораціями.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно і швидко вирішувати різноманітні завдання управління.

Завдання планування діяльності підприємства:

* підвищення контрольованої частки ринку;

* передбачення вимог споживача;

* випуск продукції більш високої якості;

* забеспечення узгоджених термінів постачань;

* установлення рівня цін з урахуванням умов конкуренції;

* підтримка репутації фірми в споживачів.

Завдання планування визначаються кожною фірмою самостійно в залежності від діяльності, якою вона займається. Загалом, завдання стратегічного планування будь-якої фірми зводяться до наступного:

1. Планування зростання прибутку.

2. Планування витрат підприємства, і, як наслідок, їх зменшення.

3. Збільшення долі ринку, збільшення долі продаж.

4. Поліпшення соціальної політики фірми.

Система планів - це сукупність конкретних завдань по цілеспрямованому економічному управлінню, що забезпечує пропорційний і ефективний розвиток підприємства.

Процес стратегічного планування складається із семи взаємозалежних етапів здійснюється спільно керівництвом фірми і співробітниками маркетингових служб.

Стратегічні господарські підрозділи - самостійні відділення або підрозділи, відповідальні за асортиментну групу, або якийсь товарний відділ у рамках організації з концентрацією на конкретному ринку і керуючим, наділеним повною відповідальністю за об'єднання усіх функцій у стратегію.
Кожний стратегічний господарський підрозділ в організації повинен установлювати власні цілі маркетингової діяльності. Вони звичайно визначаються як у кількісних показниках, так і в якісних поняттях.
Ситуаційний аналіз - визначення маркетингових можливостей і проблем, із якими вона може зіткнутися.

Стратегія маркетингу - визначення того, як потрібно застосовувати структуру маркетингу, щоб залучити і задовольнити цільові ринки і досягти цілей організації. У рішеннях про структуру маркетингу головне - планування продукції, збут, просування і ціна.

Спостереження за результатами включає порівняння планових показників із реальними досягненнями протягом визначеного періоду часу.
Для цього можна використовувати бюджети, тимчасові графіки, дані збуту й аналіз витрат. Якщо реальне функціонування відстає від планів, то необхідно застосовувати відповідні міри після того, як будуть визначені галузі, у яких виникають проблеми.

У деяких випадках плани доводиться переглядати через вплив неконтрольованих перемінних на збут і витрати. Деякі далекоглядні компанії розробляються такі плани, що заздалегідь визначають, що потрібно робити у випадку несприятливих обставин.

Етапи планування:

- аналіз стратегічних проблем;

- прогноз майбутніх результатів діяльності і визначення завдань;

- вибір оптимального варіанта розвитку;

- виконання складених планів, розробка планів, що забезпечують удосконалення методів і процедур, мобілізація людських і фінансових ресурсів фірми.

Самий процес планування проходить в 4 етапи:

розробка загальних цілей;

визначення конкретних, деталізованих цілей та завдань, порівняно на короткий період часу (2, 5, 10 років);

- визначення шляхів і засобів їхнього досягнення;

- контроль за досягненням поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними.

Планування завжди орієнтується на дані минулого, але прагне визначити і контролювати розвиток підприємства в перспективі. Тому надійність планування залежить від точності фактичних показників минулого.

Сучасний темп зміни і збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування являється єдиним засобом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву засіб створення плану на тривалий термін. Стратегічне планування дає також основу для ухвалення рішення. Знання того, чого організація хоче досягти, допомагає уточнити найбільше підхожі шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при ухваленні рішення. Приймаючи обгрунтовані і систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик прийняття неправильного рішення через помилкову або недостовірну інформацію про можливості підприємства або про зовнішню ситуацію. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної цілі усередині організації.

1.3 Роль маркетингу в плануванні діяльності фірми

Для менеджера важливо знати методи та прийоми розпізнавання та задоволення потреб і запитів споживачів, оскільки успіх організації в сучасних умовах господарювання залежить від уміння оперативно адаптуватися до змін ринкового середовища. Відповідь на це запитання дає маркетинг, який вчить визначати потреби ринку та якнайкраще їх задовольняти - і не лише відносно виробництва якісного товару, а й стосовно зручності його придбання, обслуговування тощо.

Під маркетингом розуміють таку систему внутріфірмового управління, яка спрямована на виявлення та врахування попиту та вимог ринку для більш обґрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на створення конкурентоспроможних видів продукції у завчасно встановлених обсягах та відповідно до визначених техніко-економічних характеристик.

Філософія маркетингу проста: виробник повинен випускати таку продукцію, якій завчасно забезпечено збут і отримання фірмою запланованого рівня рентабельності та маси прибутку.

Система маркетингу на підприємстві - це реальний процес інтеграції та координації всіх функцій, які сприяють виявленню та прогнозуванню розвитку потреб, їх поєднанню з науковими дослідженнями підприємства, розробками та виробництвом, формуванням та стимулюванням попиту на продукцію та доведенням виробленого продукту до споживача.

Отже, маркетинг доцільно розглядати як інтегративну функцію менеджменту, яка ставить за мету перетворити потреби покупця у доходи виробника. Маркетинг на підприємстві - це лише частина системи менеджменту (спрямовуюча, формуюча, але все ж частина), і якщо не будуть здійснюватися інші функції, такі як управління персоналом, управління операційною системою тощо, то й маркетинг буде непотрібний. Маркетинг - інтегративна функція менеджменту, оскільки він досить чітко спрямовує та видозмінює всі інші функції у напрямі задоволення потреб споживачів, забезпечує зв'язок мікросередовища організації із зовнішнім середовищем.

Споживач висуває свої вимоги до продукту, його техніко-економічних характеристик, кількості, термінів доставки і тим самим створює передумови для розподілу ринку між виробниками. Зростає значення конкуренції, боротьби за споживача. Це спонукає виробника ґрунтовно вивчати конкретних потенційних споживачів і запити ринку, який висуває певні вимоги о якості та конкурентноздатності продукції. Отже, виробник цілеспрямовано ставить завдання перед своїми підрозділами, які здійснюють наукові розробки, вимагаючи, щоб їх проекти відповідали певним вимогам, прогнозує витрати виробництва, рівень ціни, визначає найбільш раціональну технологію.

Вимоги до продукту, що диктуються споживачем, зумовлюють необхідність використання найбільш оптимальних структур управління, поєднання

управлінні централізованих та децентралізованих форм, більш повного рахування у виробничій програмі вимог споживачів, підвищення конкурентноздатності, реалізації програмно-цільового підходу до вироблення та прийняття управлінських рішень.

Маркетинг має свої принципи, функції, структури, нормативні та правові акти. У науковій літературі принципам маркетингу надається достатньо ваги, але вчені по-різному формулюють основоположні правила цього виду управлінської діяльності. Відповідно до одного з підходів, принципами маркетингу є:

- знання ринку;

- пристосування до ринку;

- вплив на ринок.

Здійснення маркетингової діяльності виступає як об'єктивна необхідність орієнтації науково-технічної, виробничої та збутової діяльності фірми підприємства) на врахування ринкового попиту. Маркетингова діяльність фірми спрямована на те, щоб достатньо обґрунтовано, спираючись на запити ринку, встановити конкретні поточні і, головним чином, довготермінові, цілі, шляхи їх досягнення та реальні джерела ресурсів господарської діяльності, визначити асортимент і якість продукції, оптимальну структуру виробництва та очікуваний прибуток.

Вивчення попиту - це не тільки точне виявлення попиту на конкретні товари та послуги, а й формування цього попиту, передбачення, в якому напрямі він буде змінюватися під впливом науково-технічного прогресу, зростаючих потреб споживачів, вимог до якості і надійності продукції.

Зміна економічної ситуації змусила фірми так будувати виробничі про-рами, визначати райони розміщення виробництва і напрямки інвестицій з рахуванням переваг, що висуваються новим будівництвом, або виробленням нових технологій і покращенням якості продукції, щоб мати можливість зміцнити позиції на конкретних ринках, протистояти конкурентам і досягати високих і стійких прибутків. Вимоги ринку виступають обов'язковою передумовою орієнтації виробництва і збуту на такий асортимент продукції, який дозволяє раціонально господарювати.

Новий підхід до вироблення виробничої програми фірми базується на принципах маркетингу, який розглядається як інструмент регулювання виробництва і збуту. Суть механізму полягає в тому, що споживач диктує свої умови на ринку, вимоги до конкретного продукту за кількістю і якістю, а виробник до них пристосовується, але не пасивно, а активно, шляхом формування, в свою чергу, певних потреб.

Сучасна науково-технічна революція безпосередньо пов'язана із швидко змінюваними запитами ринку, виникненням все складніших наукомістких виробництв, орієнтованих на завчасно відомого споживача. Утворюється замкнений і постійно діючий процес безперервного впливу споживача на виробника. Споживач активно впливає на визначення цілей виробництва в умовах змінюваних вимог до товару. Сучасна реалізація науково-технічних досягнень є обов'язковим засобом формування нових потреб.

Основні завдання маркетингу як складової частини менеджменту:

- дослідження потреб реальних, і потенційних споживачів фірми,

- маркетингове забезпечення вироблення нових товарів і послуг фірми;

- аналіз, оцінка та прогнозування стану та розвитку ринків, на яких оперує або оперуватиме фірма, включаючи дослідження діяльності конкурентів;

- формування асортиментної політики фірми;

- участь у формуванні стратегії і тактики ринкової поведінки фірми, включаючи розробку цінової політики;

- збут продукції та послуг фірми;

- комунікації маркетингу, рекламна діяльність;

- організація сервісу;

- формування пропозицій, рекомендацій, інформаційне забезпечення в інтересах всіх функцій менеджменту та різних галузей діяльності підприємства тощо.

Враховуючи вищевказане, правомірно розглядати маркетинг як функцію внутріфірмового управління, призначення якої полягає в тому, щоб забезпечити діяльність фірми з врахуванням всебічного, глибокого вивчення ринкового попиту, потреб та вимог конкретних споживачів до продукту для реально можливого отримання найвищих кінцевих результатів: максимального та стабільного прибутку.

Для більш повного і глибокого розуміння суті цієї функції необхідно підкреслити наступне: найважливіша невід'ємна риса маркетингу - це певний спосіб мислення, підхід до прийняття конструктивних, виробничих, збутових рішень з позицій найбільш повного задоволення вимог споживача. Тому маркетинг - це не лише принципи, функції, методи, структури організації, але й обов'язкове маркетингове мислення. Без цього неможливо досягти високого рівня якості, конкурентноздатності продукції, закріплення позицій на ринках. Тому маркетинг як теорія, спосіб мислення, філософія підприємницької діяльності вимагає своєї реалізації в практиці управління.

Управління вітчизняними підприємствами вже сьогодні потребує реалізації принципів маркетингового підходу. Проблеми маркетингу є особливо актуальними для підприємств, які прагнуть займатися зовнішньоекономічною діяльністю, адже їм потрібно знати закони зарубіжних ринків, «правила гри», отримувати інформацію про зміну ринкової ситуації, розробляти методи просування своїх товарів на зарубіжних ринках тощо. Крім того, вітчизняний ринок також насичується окремими видами товарів, тому підприємствам, що працюють у цих сферах виробництва, необхідно оволодівати методами конкурентної боротьби, формувати свої конкурентні переваги. В умовах структурної перебудови економіки України маркетингові дослідження дають змогу прогнозувати попит, виявляти пріоритетні галузі, сфери діяльності і створювати відповідну основу для формування інвестиційної політики. Маркетинговий підхід реалізується вітчизняними підприємствами і у формуванні цінової політики.

Як відомо, маркетингова діяльність по природі завжди зв'язана з пошуком оптимального рішення (консенсусу) у процесі взаємодії виробників, споживачів, постачальників і посередників. У цьому змісті маркетингове рішення розглядають як один чи кілька варіантів (альтернатив) здійснення маркетингових заходів, необхідних для забезпечення задоволення економічних інтересів усіх суб'єктів, що сприяють насиченню і розвитку попиту споживачів на товари і послуги.

Управлінські рішення в системі маркетингів-взаємодій розрізняються по напрямках. Вони можуть бути спрямовані на об'єкт, процес і функції.

1. Система напрямків маркетингових впливів фірми - це цілеспрямований процес формування тривалих взаємовигідних контактів фірми з її найближчими ринковими контрагентами.

2. Фірма може направити управлінські зусилля на удосконалювання суб'єктного впливу (на суб'єкти маркетингу), об'єктного (на об'єкти) чи функціонального (на функції своєї маркетингової діяльності).

3. Вибір напрямків впливів являє собою найважливішу управлінську проблему і залежить від оцінки ресурсного і фінансового потенціалів компанії, прийнятої концепції маркетингу, що склалася організаційної структури керування, особливостей зовнішнього і внутрішнього маркетингового середовища.

4. Якщо фірма має достатній ресурсний потенціал, насамперед фінансовий, то вона може впливати на весь комплекс своїх маркетингових взаємодій. У будь-якому випадку критерієм вибору пріоритетних впливів є підвищення ефективності функціонування маркетингової системи, інтегрованою фірмою.

Одним з результатів політики цілеспрямованого формування ефективної конкурентноздатної маркетингової системи компанії є розширення діапазону її «економічної волі» на ринках, що представляють економічний інтерес.

Організація конкурентноздатної маркетингової системи припускає розробку і здійснення основних принципів ефективного керування маркетинговими комунікаціями фірми. Помітимо, що принципи маркетингу взаємодій є подальшим розвитком правил керування традиційною маркетинговою системою фірм.

Більшість авторів, що аналізують проблеми теорії і практики маркетингу, формують наступні правила традиційного маркетингу:

1. Фірмі варто виходити на ринок не з реченням товару, а з засобами рішення проблем споживача.

2. Організація виробництва чи товарів надання послуг повинна здійснюватися після ретельного дослідження потреб і попиту, з одного боку, і власних виробничих можливостей - з іншої.

3. Фірма повинна активно пристосовувати виробництво товарів (послуг) до вимог ринку з одночасним цілеспрямованим впливом на нього.

4. При розробці і здійсненні маркетингових заходів необхідно повніше враховувати зміни маркетингового середовища фірми, безупинно здійснюючи маркетингові дослідження.

5. Фірма повинна оптимально розподіляти свої маркетингові зусилля на досягнення проміжних і кінцевих цілей підприємницької діяльності.

6. Діяльність компанії в цілому і маркетинговій службі зокрема повинна бути орієнтована не на сиюминутную вигоду, а на довгострокову перспективу, що більшість фірм бачить у встановленні довгострокових, ефективних взаємодій з ринковими партнерами.

Фірмі, що прийняла концепцію маркетингу взаємодій, варто враховувати наступні правила побудови своїх маркетингових комунікацій, згідно яким вона визначає стратегічні і тактичні задачі, розробляє відповідні маркетингові програми і плани:

1. Фірма повинна визначити пріоритети власних комунікацій і відповідно до них будувати свої маркетингові мережі. У сучасних ринкових умовах будь-яка фірма своїм головним пріоритетом повідомляє споживача. Якщо пріоритетом стає споживач як покупець, то фірма може обмежитися до продажним обслуговуванням, що в ситуації ринку продавця припустимо, але в моделі ринку споживача може привести до скорочення попиту і зменшенню ринкової частки фірми. Якщо пріоритетом фірми стає споживач як користувач, то система її маркетингових взаємодій ускладнюється: допродажне обслуговування сполучається з посляпродажним сервісом; компанія намагається утягнути покупців у процес удосконалювання споживчих товарів, дізнаючись думки і побажання клієнтів.

2. Якщо головною метою підприємницької діяльності фірма визначить одержання прибутку (ця мета ставиться завжди, але, як правило, вона підлегла мети задоволення купівельного чи попиту потреб), то вона буде прагнути скорочувати будь-які витрати, у тому числі витрати на організацію маркетингових комунікацій, щоб забезпечити збільшення прибутку. До витрат по маркетингу буде застосований функціонально-вартісний підхід - мінімізація витрат на здійснення маркетингових функцій компанії. Усе це буде суперечити мети задоволення купівельних потреб клієнтів фірми й у кінцевому рахунку негативно позначиться на одержанні прибутку.

3. У системі цілей маркетингу взаємодій фірма вибирає такий рівень, що найбільше повно відповідає її концепції, схемі функціональної діяльності і потенційних можливостей. Відповідно до цього рівня фірма визначає стратегічні і тактичні задачі, розробляє відповідні маркетингові програми і плани на основі застосування системи оцінних прийомів і методів планування.

Правильно спланована стратегія і тактика маркетингу взаємодій дозволить фірмі оптимізувати функції планової підсистеми, а отже, і системи її маркетингових комунікацій.

Ситуаційний аналіз - це перший рівень планування маркетингової діяльності фірми. Наступні рівні - це оцінка ситуації з погляду того, наскільки вона сприяє (або заважає) досягненню поставлених підприємством цілей. Потім ухвалюють рішення про нові цілі (якщо необхідно замінити раніше поставлені).

Визначення цілей розвитку здійснюється з урахуванням виявлених можливостей і небезпек із боку зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства через «маркетинговий синтез».

Маркетинговий синтез передбачає: висунення цілей; оцінку цілей; ієрархію завдань.

Цілі маркетингу як ринкової концепції управління підприємством завжди є засобом досягнення довго- і короткострокових цілей підприємства.

Таблиця 1.3 - Напрямки висунення цілей і їх характеристики

Напрямок	Характеристики
1. Екстенсивний розвиток	Не змінює цілей. Орієнтир - збільшення прибутків через зростання обсягів продажу на завойованому ринку
2. Інтенсивний розвиток	Проникнення на ринок. Розширення ринку збуту. Розробка нового товару
3. Інтегрований розвиток: Вертикальна інтеграція

* регресивна;

* прогресивна Горизонтальна інтеграція

Через збільшення контролю над постачальниками або поглинання їх.

Через завоювання мережі проведення товару або збільшення контролю над нею. Через придбання деяких конкуруючих фірм або збільшення контролю над ними

4. Диверсифікований розвиток Концентрична диверсифікація

Горизонтальна диверсифікація Багатогалузева диверсифікація

Розширення асортименту за рахунок нових товарів, які в сукупності з наявним асортиментом приведуть до синергізму. Розширення асортименту за рахунок нових товарів-аналогів.

Розширення асортименту за рахунок нових товарів, не пов'язаних із тими, що є, ні технологією, ні сировиною, ні ринками збуту

Від чіткості поставленої мети щодо кількості, місця і часу залежить, чи вдалою буде розробка цілей маркетингу і проведення контролю.

Маркетинговий синтез передбачає не тільки висунення цілей, але і їх оцінювання, а потім ієрархію завдань, необхідних для досягнення головної кінцевої мети.

Для побудови ієрархії цілей маркетингу необхідно використати один із видів ієрархії - домінантну ієрархію, яка будується з вершини і визначає: місію підприємства через цілі підприємства, загальні цілі маркетингу, цілі маркетингу на окремих ринках для конкретних товарів, цілі за кожним елементом комплексу маркетингу.