Організація діяльності підприємства зі створення програмного забезпечення недержавних пенсійних фондів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження ринку інформаційних послуг

1.1 Особливості розвитку сучасного ринку інформаційних послуг

1.1.1 Інформаційна інфраструктура та індустрія

1.1.2 Галузі інформаційного сервісу

1.1.3 Національна Стратегія Розвитку Інформаційного Суспільства України

1.2 Маркетинг інформаційних продуктів та послуг

1.2.1 концепція маркетингу інформаційних продуктів та послуг

1.2.2 Підходи до вивчення об'єктів і суб'єктів маркетингу

1.2.3 етапи маркетингової діяльності

1.3 Висновки

2. Дослідження поточного стану у системі пенсійного забезпечення та аналіз потреби у програмних засобах

2.1 Реформування пенсійної системи в Україні

2.1.1 Створення Недержавних Пенсійних Фондів (НПФ)

2.1.2 Принципи функціонування Недержавних пенсійних фондів

2.1.3 Аналіз слабких та сильних сторін НПФ

2.2 Дослідження галузі створення автоматичних систем керування пенсійними фондами

2.2.1 Перелік задач в системі керування НПФ, що підлягають автоматизації

2.2.2 Наявність конкуренції на ринку програмного забезпечення для пенсійних фондів

2.2.3 Сегментування ринку програмного забезпечення НПФ з виявленням цільового сегменту

2.2.4 Оцінка конкурентоспроможності програмних засобів

2.2.5 Особливості застосування програмного продукту

2.3 Висновки

3. Організація діяльності по створенню програмного забезпечення

3.1 Опис програмного забезпечення

3.2 Маркетинговий план

3.2.1 Цінова політика та методи ціноутворення

3.2.2 Реклама, виставки, ярмарки.

3.2.3 Комунікаційна політика

3.3 Організаційний план та управління персоналом

3.4 План виробництва

3.4.1 Стадії та етапі створення

3.4.2 Обладнання, амортизація

3.4.3 Технологія виробництва

3.5 Фінансовий план

3.5.1 План доходів і витрат

3.5.2 Розрахунок ціни програмного засобу

3.5.3 Очікувані фінансові показники

3.5.4 Визначення рівня беззбитковості

3.6 Оцінка ризиків і страхування.

3.7 Безпека життедіяльності та техногенна безпека

3.7.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці

3.7.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

3.7.3 Розробка заходів з охорони праці

3.8 Висновки

Висновок

Анотація

Перелік використаних джерел

Вступ

Вдосконалювання інформаційної техніки і технології, розширення областей їхнього застосування, індустріалізація виробництва інформаційних продуктів і послуг спричинили за собою бурхливий розвиток інформаційного ринку. Процеси концентрації інформаційних ресурсів у комерційно організованих автоматизованих системах, приватизація державних джерел інформації помітні скрізь. Комерційні принципи інформаційного обслуговування вимагають від керівників інформаційних служб вироблення визначеної ринкової стратегії. Тому закономірним наслідком розширення інформаційного бізнесу стало виділення з загальної концепції маркетингу самостійного напрямку - маркетингу інформаційних продуктів та послуг (ІПП), поряд зі споживчим (для товарів масового попиту) і індустріальним (для товарів виробничого призначення) маркетингом.

Практика інформаційного маркетингу показала, що до виробництва інформаційних продуктів і послуг застосовні традиційні методи маркетингу. Однак та ж практика виявила обмеженість цих методів у сфері керування інформаційними ресурсами суспільства, оскільки в деяких випадках комерційний підхід ставить під загрозу загальнодоступність і гласність інформації. В останні роки просліджується також тенденція використання некомерційними інформаційними інститутами (наприклад, публічними бібліотеками) деяких прийомів маркетингу ІПП з метою подолання серйозних фінансових ускладнень. Уведення платності послуг саме по собі ще не говорить про маркетингову діяльність цих служб, однак проходження визначеним ціновим, рекламно-збутовим стратегіям може з'явитися показником використання маркетингових принципів у деяких сферах їхньої діяльності. Як правило, у некомерційних інформаційних службах маркетингові дослідження обмежуються областю вивчення інформаційних потреб, вибору ключових сегментів ринку, створення образа (іміджу) фірми, а практика маркетингу - формуванням "паблік рілейшнз" (зв'язків із громадськістю).

Найбільш повно принципи маркетингу втілюються в діяльності комерційних інформаційних служб.

З погляду сучасних компаній, нинішній світ - це вир ринків, що змінюються, технологій, споживачів і продуктів, що переміняють один одного так швидко, що це не укладається в головах менеджерів.

Питання ефективного менеджменту стоїть на порядку денному практично всіх компаній. Головним завданням менеджерів стає задача створити структуру, стійку до зовнішніх ударів, здатну швидко знаходити ефективні способи існування компанії.

Для того, щоб вижити в таких умовах, компанія повинна знати ціль свого існування, володіти методами досягнення цих цілей, уміти пристосовуватися до свого оточення й умов роботи

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи дослідження ринку інформаційних послуг

1.1 Особливості розвитку сучасного ринку інформаційних послуг

Україна робить лише перші кроки у формуванні інформаційного суспільства. І те, наскільки успішно вона зможе «вписатися» у цей загальносвітовий процес, значною мірою залежить від розвитку освіти, впровадження новітніх технологій навчання, від уваги держави до освітньої галузі.

Останнім часом дослідники виділяють три види економіки: аграрну, індустріальну та інформаційну. Якщо перша орієнтована переважно на виробництво достатнього обсягу продуктів харчування, друга -- товарів, то третя -- на виробництво і застосування інформації з метою підвищення ефективності всіх інших форм виробництва, тобто, в кінцевому підсумку, на збільшення матеріального багатства. Ця, третя, форма й лежить в основі інформаційного, або, як його ще називають, постіндустріального суспільства -- суспільства послуг, високих технологій, де економіка ґрунтується на знаннях. Саме такі тенденції визначають його розвиток у ХХІ столітті. У США, скажімо, впровадження знань у виробництво вже зумовило те, що у переробних галузях нині залишилось усього 15% трудового потенціалу, тоді як у сфері послуг зайнято 70--80%. Звичайно, Україні ще далеко до таких пропорцій. Однак останнім часом у нашій економіці теж спостерігаються дві цікаві тенденції, що свідчать про випереджаючий розвиток зайнятості саме у сфері послуг. Так, якщо в 1998--2000 роках кількість зайнятих загалом у народному господарстві зменшувалась, то у сфері обслуговування цього не сталося. Навпаки, у 2000 р. частка працевлаштованих у торгівлі і громадському харчуванні вдвічі перевищувала цей показник у галузях матеріального виробництва. Відносно висока зайнятість і у житлово-комунальному господарстві, інформаційно-обчислювальному обслуговуванні тощо 1. Отже, і в нашій державі намітилась тенденція до поступової переорієнтації у структурі народного господарства на сферу нематеріального виробництва.

Інформаційне суспільство -- це свого роду прояв інстинкту самозбереження людства як біологічного виду. Таке суспільство зорієнтоване на отримання інформації не лише власне про себе, а й про навколишнє природне середовище, що має допомогти тонше і гнучкіше адаптуватися до нього, виключаючи будь-які економічні потрясіння. Ще в середині ХХ ст. американський учений Норберт Вінер констатував, що, на відміну від сировини та енергії, інформація має специфічну властивість: у міру використання її величина не лише не зменшується, а, навпаки, значно зростає. Оволодівши інформацією, людина може змінити хід розвитку суспільства.

Ось чому інформаційні технології стали стимулом розвитку не лише для гуманітарної сфери, а й для економіки в цілому. Дослідники виділяють чотири інформаційні революції, які відбулися впродовж історії людства. Перша була пов'язана з появою писемності, що дало змогу зберегти знання для майбутніх поколінь. Друга -- стала результатом винаходу книгодрукування: почали активно поширюватися знання, що радикально змінило суспільство і культуру. Третя інформаційна революція зумовлена появою телефону, телеграфу, радіо, телебачення: це дало можливість оперативно передавати інформацію на будь-яку відстань. Четверта -- пов'язана з винаходом комп'ютера, розвитком електронно-обчислювальної техніки; комп'ютери внесли суттєві зміни у накопичення, зберігання, обробку і використання інформації.

Дослідники інформаційного суспільства (Масуд, Гоффлер, Мойсєєв) підкреслюють кілька моментів, важливих для розуміння його об'єктивної зумовленості. По-перше, інформація має величезне значення у суспільному житті, вона невичерпна, легко і швидко тиражується й передається, має ресурcозберігаючу здатність, економічна, екологічно чиста, відносно незалежна від часу (у банках даних може зберігатися тривалий період). По-друге, в історії суспільства зростання потоків інформації відбувається стрибкоподібно. По-третє, інформація лежить в основі інформаційних технологій, які чималою мірою визначають зміст, масштаби і темпи розвитку інших технологій. По-четверте, інформація перетворюється на основний предмет людської діяльності.

Отже, інформаційне суспільство -- це відповідь людства на виклик часу. Сьогодні основним капіталом будь-якого підприємства стають інтелектуальна власність, ноу-хау, знання, вміння, навички, інформація, а не традиційні ресурси та матеріальні активи. Виникають нові галузі бізнесу -- персоналізоване забезпечення інформацією, дистанційне технічне обслуговування та навчання, електронна індустрія розваг, різні форми електронної торгівлі. Тобто із зростанням обсягу інформації зростає і рівень її використання.

Особливо помітним цей процес став у другій половині ХХ ст., коли, за підрахунками фахівців, обсяг інформації подвоювався кожні 20 місяців, тоді як у ХІХ ст. -- протягом 50 років. Ось динаміка цього процесу: від початку нашої ери подвоєння знань відбулося до 1750 р., друге подвоєння зафіксовано до початку ХХ ст., третє -- до 1950 р. Далі подвоєння знань відбувалося ще більш прискорено: до 1970 р. -- протягом 10 років, після 1970 р.-- кожні 5 років, а з 1991 р. -- щороку 2. Вже до початку ХХІ ст. інформаційні ресурси зросли у 250 тис. разів. Тобто є всі підстави констатувати, що у ХХІ ст. на зміну індустріальному суспільству прийшло інформаційне. У такому суспільстві могутність будь-якої країни визначатиметься інформаційним потенціалом, комплексом аналітико-обчислювальних засобів, здатних швидко й надійно отримувати і обробляти величезну кількість даних, забезпечуючи ними зацікавлені організації та особи.

Інформація, яка доносить до споживачів необхідні знання, є глобальним стратегічним ресурсом і виконує одну з основних ролей в управлінні виробництвом. Адже знання завжди були силою, давали конкурентну перевагу в будь-якій сфері виробничої діяльності. Тому й не дивно, що в ряді країн до життя в інформаційному просторі привчають дітей з раннього віку. В Японії, скажімо, вже з трьох-чотирьох років. Адже чим більшою інформацією володіє людина, тим адекватніше вона зможе сформувати для себе образ об'єктивної реальності, гармонійніше вписатись у навколишній світ. А це дасть їй змогу з максимальною повнотою розкрити свій фізичний, інтелектуальний і духовний потенціал.

Сьогодні показником залученості країни до цього процесу може бути розвиток Інтернету. Найбільших успіхів у формуванні інформаційного суспільства досягли США, Японія, Канада, Німеччина, Великобританія.

Що ж до України, то вона поки що перебуває поза сферою інформаційного суспільства. Досі в нашій державі немає не лише програми, а й концепції його побудови. А звідси і низькі рівні фінансового забезпечення інформаційних розробок.

У процесі подальшого розвитку суспільного поділу праці, формування інформаційної інфраструктури суспільства, розвитку багатогалузевої інформаційної індустрії зміцнюється і розширюється інформаційний ринок.

Ступінь і напрямки розвитку сучасної інформаційної інфраструктури, що базується на застосуванні інформаційної техніки і технології, багато в чому характеризує стан і перспективи економічного і соціального розвитку суспільства.

1.1.1 Інформаційна інфраструктура та індустрія

Інформаційний продукт (ІП) виступає у виді програмних засобів, баз даних і служб експертного забезпечення (визначення дане Г. Поплелем і Б. Голдстайнож), ІП у формі різного роду інформації є джерелом людських знань. Діяльність інтелектуальних працівників у більшому ступені залежить від змісту, точності і своєчасності одержуваної інформації. Інформаційна частина ІП розширює кругозір людей, дозволяє більш ефективно використовувати ресурси, а розважальна забезпечує дозвілля. Якість і приступність обох складових впливають на почуття самозадоволення окремої людини. Наступною тенденцією розвитку ІП є здатність, до взаємодії між усіма фізичними і логічними елементами системи. Один з найважливіших факторів для забезпечення сумісності взаємодія-поява нових стандартів на програмні й апаратні засоби, дисплеї, бази даних і мережі, що спричинило за собою процеси стандартизації.

Нові технології є головною рушійною силою на додаток до існуючого силам світового ринку. Усього кілька ключових компонентів - мікропроцесори, локальні мережі, робототехніка, спеціалізовані АРМ, датчики, програмувальні контролери - перетворили в реальність концепцію автоматизованого підприємства. Однак у даний час технологія може бути і стримуючим фактором: відсутність здатності до взаємодії засобів автоматизації робить нераціональної її реалізацію. Це обумовлено вибуховим розширенням ІТ, у результаті чого стандартизація продуктів не встигає за технічними стандартами. З іншого боку, у результаті більш активної маркетингової діяльності й успіхів у поширенні ІП, захоплення великої ринкової частки якою-небудь компанією, її продукт стає стандартом для всіх інших.

Останнім часом у зв'язку з укрупненням підприємств і досвідом, що збільшується, по інтеграції різних платформ ІП стандартизація діяльності різних виробників проводиться вже на етапі розробки і створення ІП.

Ще одна складність поточного моменту полягає в тому, що розвиток ІТ у значній мірі визначає процеси інтеграції систем і створення стандартів. Це може значною мірою відсунути терміни реалізації тих переваг, що надають новітні технології. Наприклад, виконання програми створення комп'ютерів п'ятого покоління, финансируемой японськими фірмами, стримується тим, що нова архітектура програмного забезпечення поки не сполучається з існуючими центрами штучного інтелекту, нові протоколи не можуть бути використані в старих системах зв'язку, а нові машинні мови не підходять для старих систем і т.д.

Ще однією тенденцією розвитку інформаційних технологій є глобалізація інформаційного бізнесу. Чисто теоретично будь-яка людина (чи фірма) є сьогодні можливим споживачем інформації. Тому можливості інформаційного ринку як і раніше є безмежними, хоча й існує досить тверда конкуренція між основними виробниками. До традиційно сильних виробників, таким, як США, Японія, Франція, Великобританія і ФРН, в останні роки додалися фірми Австралії, Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру й ін. Однієї з головних причин інтенсифікації світової конкуренції є поширення попиту на конкретні види ІТ у світовому масштабі. Можна сказати, що, незважаючи на розходження ринків, продукція, що користається попитом в Америці, фактично аналогічна тієї продукції, на которую існує попит у Японії і Європі. Наявність п'яти основних факторів обумовлює цей процес: різний рівень знань в області ІТ, що визначає темпи її поширення, що варіюють у широких межах у залежності від сфери застосування і від особливостей країни; співвідношення "вартість - ефективність" ІТ; урядова підтримка; стандартизація; порівняльні достоїнства співіснуючих і взаємозамінних технологій.

Глобалізація безпосередньо зв'язана з конвергенцією. Раніше сферу виробництва і сферу послуг можна було легко визначити і диференціювати. Однак описані вище "інформаційні тенденції" змінюють традиційні представлення. Деякі види продукції і. послуг розмежувати досить просто. Друкарські машинки і калькулятори - це продукція, телекс і радіомовлення - це послуги. Складніше обстоїть справа, коли мова йде, наприклад, про телексну апаратуру і Тв-приемникахей, що здобувають конкретну значимість тільки в сукупності з вищезгаданими видами послуг. Деякі системи можуть сполучити в собі пристрою. Прикладами є системи кодування брокерських операцій, банківські апарати, а також системи энергоконтроля. Крім того, визначені види продукції і послуг, виконуючи однакові функції, стають власне кажучи взаємозамінними.

Конвергенція формує сьогодні так називаний потенційний ринок ІТ, основними сегментами якого є наступні. Споживчий сегмент включає передачу інформації і розваг і споживання їх приватними особами. Таке споживання може здійснюватися будинку, в особистому автомобілі, місцевому торговому чи центрі номері готелю. Багато індивідуальних послуг можуть бути отримані також службовцями фірми зі своїх АРМ без спеціального дозволу фірми. Забезпечення бізнесу включає споживання продукції і послуг ІТ у ході реалізації різних видів ділової діяльності: закупівлі, проведення-обслуговування, маркетинг, фізичне поширення продукції й інші стадії створення доданої вартості. Використання ІТ, як правило, надзвичайно інтенсивно носить повторюваний характер і регулюється визначеними процедурами. Інтелектуальна робота відноситься до споживання і передачі інформації серед менеджерів і інших фахівців. Ця сфера діяльності помилково ототожнюється з веденням ділових операцій, насправді вона відрізняється від останніх власне кажучи. Область споживання носить більш спеціальний характер, менше по обсязі і визначається в більшому ступені подіями, чим процедурами при розгляді питання про придбання ІТ.

В американській літературі існують різні підходи до розгляду інформаційної інфраструктури. Так, Роберт М. Хейс виділяє п'ять взаємозалежних ознак, що складають поняття "національної інформаційної інфраструктури"[49]:

- інформаційні працівники;

- інформаційні технології;

- інформаційні інститути;

- споживачі інформації і сфери використання інформації;

- інформаційна політика.

Хэрри М. Кибиридж розглядає інформаційну інфраструктуру суспільства як систему, "функціонуючу у восьми вимірах"[50]. Автор приводить наступні тенденції розвитку цієї системи:

1. Ріст частки продукції інформаційного сектора економіки в обсязі валового національного продукту;

2. Розширення міждисциплінарної наукової бази досліджень в області інформаційної науки: принаймні двадцять галузей знань і наукових дисциплін взаємодіють з інформаційною наукою, серед них - когнітивна психологія, кібернетика, інформатика, бібліотекознавство, лінгвістика, аналіз систем і ін.;

3. Витиснення ручних методів обробки інформації автоматизованими, впровадження безпаперових технологій;

4. Зміни в структурі матеріальних носіїв інформації: поступова заміна друкованих матеріалів електронними носіями - тверді диски, компакт диски, поширення електронної пошти;

5. Зміни в структурі інформаційного ринку, ускладнення попиту та пропозиції з появою нових технологічних можливостей;

6. Збільшення числа зайнятих в інформаційному бізнесі: працівники бібліотек, інформаційних підрозділів фірм, програмісти, інформаційні брокери, консультанти стають безпосередніми учасниками інформаційного ринку;

7. Розширення міжнародного обміну інформацією; загострення конкурентної боротьби на внутрішньому і міжнародному інформаційному ринках;

8. Розширення й удосконалювання доступу до інформації; підвищення комп'ютерної грамотності населення, збільшення швидкодії комунікаційних систем, створення "дружніх" користувачу інформаційних систем (user-friendly information systems).

У підходах до розгляду інформаційної інфраструктури виявляються кілька аспектів: технологічний (застосування інформаційної техніки і технології), соціально-економічний (інформаційний сектор економіки, структура зайнятості, функціонування інформаційних ринків), соціально-політичний і правовий (інформаційна політика держави, захист авторського права і права власності на інформацію, соціально-правова основа доступу до інформації).

Одним з показників наявності в суспільстві розвитої інформаційної інфраструктури є функціонування інформаційного ринку. Структура цього ринку, у частині пропозиції, визначається структурою вироблених інформаційних продуктів і послуг. Формування інформаційного ринку відбувається з одночасно з розвитком інформаційної індустрії.

Американський економіст Марко Порат розглядає галузі інформаційної індустрії в контексті більш складного і широкого поняття "інформаційної економіки"(information economy). До них він відносить:

1. Виробництво і розподіл інформаційних продуктів і послуг (видавничі фірми, бібліотеки, науково-технічні інформаційні служби, професійні суспільства і т.п.);

2. Виробництво знань (науково-дослідна сфера, утворення);

3. Виробництво засобів масової інформації і телекомунікації (радіо, телебачення, телекомунікаційні лінії зв'язку і т.п.);

4. Виробництво фінансової інформації (банківські операції, страхування, операції по керуванню з допущенням ризику, по передачі власності на акції, облігації, операції з нерухомістю і т.д.)[49].

Усе це відноситься до так званих первинних компонентів інформаційної економіки. Структурні підрозділи комерційних фірм, державних і суспільних інститутів, що забезпечують внутрішні інформаційні потреби - спеціальні (корпораційні) бібліотеки, бухгалтерські відділи, організаційні системи обробки інформації - складають вторинні компоненти інформаційної економіки. Відповідно до розрахунків Пората, зайняті в інформаційній економіці розподілені в США приблизно порівну між первинними і вторинними компонентами.

У книзі "Інформаційна дилема" Х. М. Ки6ирдж приводить наступну структуру інформаційної індустрії:

- виробництво обчислювальної техніки;

- виробництво засобів програмного забезпечення;

- інформаційні послуги.

Подібна характеристика інформаційних продуктів і послуг, особливостей їхнього виробництва і збуту дається в книзі "Національні інформаційно-комп'ютерні системи". Інформаційна індустрія розглядається автором як сукупність шести галузей [47]. До них відносяться:

1. Індустрія засобів обчислювальної техніки ( Computer industry) ;

2. Індустрія периферійного устаткування (Auxiliary equipment industry) ;

3. Індустрія засобів передачі інформації ( Data communication industry) ;

4. Індустрія спеціальних обчислювальних систем (Special applications industry) ; а також галузі інформаційного сервісу;

5. Індустрія послуг в області обробки інформації і програмного забезпечення (Computer services industry) .

6. Індустрія інформаційних послуг (Information services industry).

Інформаційний ринок, зокрема співвідношення пропозиції та попиту на визначені види інформаційного обслуговування, регулює виробництво тих чи інших інформаційних продуктів і послуг (ІПП). У випадку, коли ІПП різних галузей інформаційної індустрії стають ланками одного технологічного ланцюжка, у сфері забезпечення інформацією, ринкові взаємозв'язки між різними виробництвами просліджуються особливо чітко. Далі в огляді це буде показано на прикладі інформаційного сервісу.

1.1.2 Галузі інформаційного сервісу

Важливим етапом у розвитку інформаційного ринку, стало формування самостійних галузей інформаційного сервісу. З розвитком інформаційної техніки і технології відкрилися принципово нові можливості в області інформаційного обслуговування. Так, зрощування засобів телекомунікації з комп'ютерами привело до виникнення нових інформаційних систем - телематичних . Функціональні компоненти таких систем схематично зображені на рис.1.1. [53]:

Рис.1.1. Функціональні компоненти телематичних інформаційних систем

Останнім часом різко зросла кількість терміналів у телекомунікаційних системах. У 1965 р. у США нараховувалося 16000 терміналів, у 1979 - 2 млн., у Європі 400000, у 1990 року, по оцінках фахівців, у США було близько 10 млн. терміналів, у Європі - 4 млн. [53]. Основними користувачами термінальних пристроїв є інформаційні інститути, що виступають як посередники між кінцевими споживачами і постачальниками інформації (наприклад, 6і6лиотеки, інформаційні центри і т.д.). Далі, користувачами терміналів стають інформаційні брокери, що проводять платний пошук у базах даних, а також кінцеві споживачі, що користаються терміналами на роботі чи в себе в будинку.

Доступність недорогих термінальних пристроїв і недорогих телекомунікаційних послуг дуже вплинула на формування платоспроможного попиту на ІПП галузей інформаційного сервісу. Так, доступ до всіх документаційних систем і служб Північної Америки коштує 5-10 доларів у годину завдяки трьом телекомунікаційним мережам США [2].

В останні роки автоматизація процесів накопичування, обробки, пошуку і передачі інформації стала однієї з головних сфер додатка капіталу в США.

Надаючи послуги по обробці інформації, компанії або продають машинний час власних систем, або обслуговують споживачів, що мають свої обчислювальні засоби. Асоціація організацій по обслуговуванню в області обробки даних АДАПСО (ADAPSO - Association of Data Processing Service Organization) містить у собі більшість організацій і фірм даної галузі інформаційного сервісу (Computer service industry). В Асоціацію входять різні фірми, що спеціалізуються у наданні послуг по обробці інформації, створенню програмного забезпечення, експлуатації обчислювальних систем. До таких фірм відносять сервісні бюро (servіce bureaus), деякі служби, що працюють у режимі поділу часу ( tіme sharіng servіces).

Послуги по обробці інформації надаються великими фірмами - виробниками обчислювальних систем, у тому числі компанією "ІБМ", а також спеціалізованими фірмами. Серед останніх виділяються незалежні фірми, що спеціалізуються в цій області - "Computer Scіence Corporatіon", "Automatіc Data Processіng" (ADP) та ін. Крім того послуги в області обробки інформації надаються підрозділами великих корпорацій, що володіють надлишковим машинним часом і великими можливостями в області експертизи даних("Cіtіbank", "Mellon Bank", "Boeіng", "McDonnell Douglas", "General Electrіc" і ін.).

Фірми даної галузі (Computer servіces іndustry) займаються також комерційною розробкою програмних засобів, надалі беручи на себе функції в області удосконалювання і доробки своєї продукції. Виробниками комерційних програмних засобів є як дрібні спеціалізовані фірми, так і деякі великі виробники обчислювальної техніки, що розробляють програмне забезпечення до власних обчислювальних систем.

Оскільки усе більше значення в сфері інформаційного забезпечення здобувають змішані файли, що містять як цифрову, так і текстову інформацію, багато служб, що працюють з поділом часу, змушені надавати послуги по обробці інформації одночасно з послугами по пошуку інформації в базах даних (наприклад, компанія ADP Network Servіce). Крім того, розширення області застосування персональних комп'ютерів являє додаткову загрозу для бізнесу сервісних бюро, що пропонують тільки послуги по обробці числової інформації.

Використання інформаційної техніки і технології істотно перетворило іншу галузь інформаційних послуг (Іnformatіon servіces іndustry). Традиційні послуги інформаційних служб стали доповнюватися, а в деяких випадках - витіснятися принципово новими послугами. З'явилися і нові учасники інформаційного ринку сфери обслуговування - виробники баз даних, постачальники інформаційно пошукових систем (hosts), інтерактивні служби(onlіne vendors, іnteractіve servіces), нові посередники, споживачі баз даних.

У структурі індустрії інформаційних послуг виділяються[42]:

- виробники первинної інформації (книг, журналів, газет, повнотекстових баз даних);

- виробники вторинної інформації (покажчиків літератури, бібліографічних збірників, довідників, індексних і бібліографічних баз даних);

- компанії оптової і роздрібної торгівлі інформаційними продуктами і послугами, включаючи різні інформаційні служби пошуку, бібліотеки, інформаційні центри;

- інформаційні посередники (наприклад, брокерські фірми).

Протягом останніх років різко збільшилося виробництво баз даних, зросла кількість служб інтерактивного пошуку. Забезпеченість машиночитаємою інформацією в США - найвища у світі. Поява нових структур інформаційного сервісу нерозривно зв'язана з розвитком індустрії засобів передачі інформації (Data communіcatіon іndustry). Найважливіша продукція цієї галузі інформаційної індустрії - перефирійно-коммутаційні процесори, модеми, термінальні пристрої - відіграє роль технічного забезпечення інформаційного сервісу. У 1987 році зроблено 3,5 млн. модемних пристроїв на суму 2 млрд. дол.(відповідно до оцінки), на відміну від 866 тис. модемів на суму 800 млн. дол. - у 1983 р.[40]. В другий блок індустрії засобів передачі інформації входять компанії, що спеціалізуються в області створення й експлуатації систем передачі інформації, мереж зв'язку між комп'ютерами чи комп'ютерами і терміналами абонентів мережі. Особливу групу складають компанії, що орендують лінії зв'язку чи супутникові канали і високоякісні лінії зв'язку, що створюють - VANs (Value-added networks). Прикладами таких мереж зв'язку можуть служити "Теленет"(Telenet), фірми "Дженерал телефон енд електрікс"(GTE) та "Тімнет"(Tymnet Іnc.). Дж.Мартін приводить наступні види передачі даних, здійснюваної по лініях зв'язку VAN: доставка повідомлень-телеграм, факсиміле (фотокопій), інтерактивних комп'ютерних даних; грошові операції, однобічна передача повідомлень голосом; передача новин, прогнозів погоди по каналах відеозв'язку; проведення інформаційного пошуку - бібліотечні послуги, пошук у базах даних і т.п.[53].

Виробництво баз даних

У 1983 р. у світі нараховувалося 1596 баз даних, з яких 244 були доступні користувачам в інтерактивному режимі пошуку [37]. До середини 1986 р. загальне число баз даних з інтерактивним доступом досягло 3196. Доступ до них надавали 486 різних систем (згідно даним довідника по базах даних "Dіrectory of Onlіne Database")[36].

Бази даних можуть вироблятися як побічні інформаційні продукти при створенні друкованої продукції, або розроблятися спеціально для інтерактивного пошуку. Світовий обсяг реалізації послуг по інтерактивному пошуку склав у 1983 р. 2 млрд. дол., при цьому на частку США приходилося більш 1,5 млрд. дол.[37].

Традиційними в області інформаційного пошуку були бази даних, які зберігають бібліографічну інформацію; а останнім часом все більшу популярність серед споживачів інформації завойовують небібліографічні файли: числові, змішані, повнотекстові. Коли мова йде про числові бази даних, то в більшості випадків мається на увазі, що вони містять ділову, економічну, інформацію, а не науково-технічну.

Найбільші інформаційні служби, що спеціалізуються в області фінансово-економічної статистики, надають доступ до декількох десяток баз даних, називаються числовими банками даних. До таких банків даних відносяться економетричні інформаційні служби "Data Resources, Іnc."DRІ, "Wharton Econometrіcs", "Cіtіcorp Іnformatіon Servіces"(CІ), а також служби з поділом часу - ADP, І.P.Sharp, GE Іnformatіon Servіces. Кожний з ведучих числових банків даних має унікальні бази даних, однак у них є загальне ядро, що містить ключову фінансову й економіко-статистичну інформацію:

1) економічні показники;

2) дані про національний і особистий доходи;

3) дані про промисловий товарообіг, прибутки, замовлення на виробництво й обсягах постачань продукції;

4) демографічна інформація;

5) дані по основних галузях економіки, сільському господарству, енергетиці, будівництву, промисловості, транспорту і т. і. [50].

Числові банки даних містять не тільки числові файли, але і змішані, повнотекстові. Такі інформаційні служби можуть забезпечувати доступ до баз даних будь-яких типів (виключення складають бібліографічні файли). До цих баз даних відносяться наступні:

1. Тимчасові ряди даних являють собою числові файли, що обновляються щорічно, щокварталу, щомісяця, або щотижня. Глибина пошуку в таких базах даних може складати 30 і більш років, відновлення файлів здійснюється дуже оперативно, часто - протягом декількох годин після появи нових даних.

2. Короткострокові і довгострокові прогнози.

3. Довідкові бази даних, що містять інформацію про фірми.

4. Повнотекстові бази даних, що відбивають поточні події в сфері бізнесу.

Числові банки даних мають більш вузький і специфічний контингент користувачів. Це, як правило, - економісти; фахівці в області фінансів, ринкових операцій; фахівці в області планування, що працюють у великих фірмах. Пошук фінансово-економічної інформації в числових банках проводять переважно кінцеві споживачі (не інформаційні посередники).

В останні роки широке поширення одержали повнотекстові бази даних. Доступ до них забезпечують такі великі інформаційні служби, як "Bіblіographіc Retrіeval Servіces"(BRS), DІALOG, "Dow Jones N/R", "Medіa Data Central"(MDC), а також деякі видавничі компанії "McGraw-Hіll", "Wіley" та ін.

Повнотекстові бази даних є аналогами друкованої періодики, книг, енциклопедій і т.п. Як приклади можна привести бази даних, що містять тексти економічних журналів, - "Форбс", "Гарвард бізнес ревью", популярних журналів "Таймс", "Ньюсвік", "Спорт Ілюстрейтід", медичних журналів - "Джорнал оф Америкен медикал ассоціешн", газет - "Уолт Стрит Джорнал", "Нью Йорк Таймс", довідкових видань - "Академічної американської енциклопедії" і т.д.

У 1984 р. близько 3,5 млрд. дол. було витрачено в США на надання доступу до баз даних. Про зростаючу роль числових і повнотекстових баз даних говорить той факт, що більше половини вищевказаної суми пішло на оплату запитів газетно-журнальної інформації і даних про біржові операції[53].

У США бази даних створюються по більш ніж ста галузям наук і напрямкам наукових досліджень, у тому числі, в області техніки, економіки, охорони здоров'я, сільського господарства, суспільних і гуманітарних наук, а також по спорту, мистецтву.

Виробництво баз даних у США здійснюється федеральними агентствами і відомствами, професійними організаціями, науково-дослідними установами, приватними фірмами, комерційними і некомерційними організаціями. Серед користувачів баз даних у США в середині 80-х років 43% складали приватні фірми, 32% - державні відомства, 12% - професійні асоціації, 6% - наукові установи, 5% _ некомерційні організації [19].

В останні роки на ринку інформаційних послуг усе більшого значення набувають служби, що надають доступ до баз даних в інтерактивному режимі пошуку.

Це - так звані інтерактивні служби (onlіne servіces, іnteractіve servіces). У залежності від цілей фірм, організацій, що створюють свої інформаційні підрозділи, інтерактивні служби розробляють свою інформаційну політику. У 1964 р. Національною медичною бібліотекою була створена загальнонаціональна автоматизована бібліографічна система в області біомедицини МЕДЛАРС ( MEDLARS - Medіcal Lіterature Analysіs and Retrіeval System). В даний час пошук ведеться у 20 базах даних; до системи підключені лікарні, органи охорони здоров'я, близько 400 іноземних організацій. Число організацій, що мають доступ до МЕДЛАРС за допомогою терміналів, перевищує 2 тис. [3]. Витрати на створення й експлуатацію баз даних бере на себе Національна медична бібліотека (НМБ), споживачі оплачують тільки доступ до системи. Найважливішим принципом інформаційної політики НМБ вважається те, що ціни, що встановлюються на інформаційні послуги, не повинні стати перешкодою на шляху до одержання життєво важливої інформації.

Мети інформаційних служб можуть варіюватися від досягнення часткової чи повної самооплатності до одержання значних прибутків. Приватному сектору належить левина частка ринку інтерактивних послуг. Останнім часом доходи приватних служб збільшувалися на 30% у рік. За даними фахівців, у 1986 р. на частку служби DІALOG компанії "Локхид" приходилося 53% інтерактивних послуг, що поставляються на інформаційний ринок (крім послуг по наданню юридичної інформації), на частку служби MDC компанії "Мед Дейта" - 19, BRS ( Bіblіographіc Retrіeval Servіces) - 8,4, "STN" - 5,6, "ORBІ" - 3,9; на частку інших служб - 10,1 [35].

Існує кілька типів інтерактивних служб:

1) "Інформаційні супермаркети" - служби, що надають доступ до великої кількості (більш сімдесятьох) різноманітних по тематиці баз даних. До таких служб відносяться - DІALOG (260 баз даних, більш 70 тис. абонентів з 80 країн), BRS (130 баз даних), ORBІ (100 баз даних) та ін.

2) Спеціалізовані служби, що орієнтуються на специфічні групи користувачів. Такі служби експлуатують свої власні бази даних на власному устаткуванні. До них відносяться - служби "LEXІ" і "NEXІ" (MDC), що представляють повнотекстові бази даних (тексти законів і рішень судів - "LEXІ"; інформація з великих газет, журналів, інформаційних агентств - "NEXІ"); служба DRІ Wharton Econometrіcs, CІ, що спеціалізуються в області економічної інформації (економічна статистика, економетрія, економічне прогнозування); служба "Dow Jones N/R", що надає фінансову інформацію. У 1983 році приблизно 300000 терміналів використовувалося в США для інформаційного пошуку в базах даних спеціалізованих служб [35];

3) Інтерактивні служби бібліотечної орієнтації, що забезпечують доступ до електронних каталогів. Ці служби вважаються ведучими постачальниками бібліографічної інформації в інтерактивному режимі, через них йде автоматизована обробка фондів бібліотек-учасниць автоматизованих бібліотечних мереж. До цих служб відносяться: OCLC (Onlіne Computer Lіbrary Center) - центр, що обслуговує державну і приватну, у тому числі вузівську, науку й об'єднуючий більш 3200 спеціальних бібліотек, у яких установлено 4500 відеотерміналів; WLN (Washіngton Lіbrary Network) - бібліотечна мережа Північно-Заходу США, створена на базі бібліотеки університету штату Вашингтон і за підтримкою корпорації "Боінг"; RLІ (Research Lіbrarіes Іnformatіon Network) - автоматизована інформаційно-пошукова система, створена консорціумом бібліотек "RLG, Іnk" (Research Lіbrary Group - група наукових бібліотек), доступ до масивів RLІ забезпечується через 600 відеотерміналів, бази даних містять бібліографічні описи робіт з фундаментальних наук [17].

4) Відеотекстові служби, що забезпечують взаємодію людини з автоматизованою інформаційною системою за допомогою телефону й оснащеного модемом (декодером) телевізора. Перевагами відеотекстних служб є: простота звертання за інформацією (тому вони орієнтовані на масового користувача, що не володіє навичками автоматизованого інформаційного пошуку); невисока вартість термінального устаткування (телевізійні приймачі обходяться дешевше терміналів обчислювальних систем); крім того, інформація, збережена в базах даних відеотекстних служб, може бути найрізноманітнішою . По оцінках фахівців, до 1990 р. у США буде біля восьми мільйонів абонентів відеотекстних систем. Як приклад можна назвати наступні відеотекстні служби: "Vіewtron", створена фірмою "Vіewdata Corporatіon of Amerіca", "Knіght-Rіdder VU/TEXT" фірми "Knіght-Rіdder";

5) Інтерактивні служби, що виконують функції телекомунікаційного шлюзу до різних інтерактивних інформаційно-пошукових систем. До них відносяться: "EasyNet", "ІnfoMaster", "ІNQUEST". Служба "EasyNet", наприклад, організує доступ до 15 різних систем, забезпечуючи можливість пошуку більш ніж у 700 базах даних [34].

Крім того, доступ до інтерактивних баз даних забезпечують деякі інформаційні служби, що працюють у режимі поділу часу (tіme-sharіng companіes) і, що спеціалізуються в області електронної обробки даних і телекомунікаційних послуг. Наприклад, можливість інтерактивного пошуку в базах даних по фінансово-економічній статистиці надають наступні служби: підрозділ "Data Servіces" компанії "ADP Network Servіces", служба "Іnfoservіce" компанії L.P.Sharp ( що базується в Канаді), підрозділ "GE Іnformatіon Servіces" компанії "General Electrіc" та ін.

Необхідно відзначити, що самі інформаційні служби, так само як і бази даних є об'єктами купівлі-продажу на інформаційному ринку. Так у 1987 р. новим власником служби "ORBІ Search Servіce" стала англійська фірма "Пергамон Інфолайн" (Pergamon Іnfolіne), що купила її в американської фірми "Систем Девелопмент Корпорейшн"(SDC). Нова назва служби - "Pergamon ORBІ Іnfolіne". У 1987 р. утворилася також нова економічна інформаційна служба "Wharton Econometrіcs" шляхом злиття двох служб - "Chase Econometrіcs" і "Wharton Econometrіc Forecastіng Assocіates". Придбання було зроблено материнською компанією служби "Wharton" (WEF Assocіates AG).

1.1.3 Національна Стратегія Розвитку Інформаційного Суспільства України

Держзв'язку за участі органів державної влади та ІТ-громадськості розробляє План заходів з реалізації завдань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки. Представники органів державної влади - Мінекономіки, Міносвіти та науки, Держкомтелерадіо, Головдержслужби, Держспецзв'язку - збираються на нараду в Держзв'язку задля погодження редакції проекту зазначеного документа та внесення необхідних змін і доповнень.

Розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування є одним з пріоритетних напрямів державної політики. Саме тому розроблюваний документ повинен стати стратегічним планом розвитку в Україні інформаційного суспільства на наступні 8 років. Водночас потрібно передбачити й механізм щорічного подання (у разі потреби, відповідно до вимог часу) на затвердження Кабінету Міністрів України скоригованого Плану заходів на кожен наступний рік.

Проектом цього документа передбачається розробка та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Приміром, використанню ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становленню електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами, відпрацюванню організаційних і технологічних рішень з інтеграції систем електронного документообігу з використанням цифрового підпису сприятиме розроблення концепції та плану заходів з упровадження в центральних органах виконавчої влади електронної системи “Електронне міністерство”. Створення та впровадження цього пілотного проекту системи відбуватиметься на базі Головдержслужби.

До 2010 року передбачено забезпечення впровадження та функціонування в усіх центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та Київській і Севастопольській міських державних адміністраціях системи електронного документообігу із застосуванням електронного цифрового підпису.

Впровадження Національної системи індикаторів розвитку в Україні є одним з невідкладних завдань, що потребують вирішення найближчими роками.

Проект Плану передбачає вдосконалення механізму формування і виконання Національної програми інформатизації, збільшення її фінансування з включенням до складу зазначеної програми всіх проектів інформатизації, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Адже це забезпечить удосконалення координації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі створення елементів інформаційної інфраструктури; підвищення рівня узгодженості загальнодержавних, галузевих, регіональних програм і бізнес-проектів у сфері розвитку й використання ІКТ; посилення координації та консолідації зусиль держави, бізнесу і суспільства щодо реалізації Закону України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні”.

Окрім того, з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів до 2011 року створюватимуться як державна, так і недержавна мережа пунктів колективного доступу до національних та світових інформаційних ресурсів на основі широкосмугового доступу.

Задля досягнення Україною показників країн Західної Європи щодо кількості мереж теле-, радіо- та мультимедійного мовлення проектом документа передбачено створення та введення в експлуатацію (у рамках реалізації проекту впровадження цифрового телерадіомовлення в Україні), сегменту мережі наземного цифрового мовлення. На створення методологічної основи щодо введення в експлуатацію та використання супутникових систем інформаційного забезпечення спрямовано розроблення і затвердження рекомендацій щодо методів побудови та порядку впровадження інформаційних мереж на основі супутникових каналів зв'язку. А впровадження технологій швидкісної передачі даних з використанням радіодоступу на всій території України забезпечуватиме розширення доступу до Інтернет та інформаційних ресурсів за допомогою сучасних технологій.

Реалізація галузевої програми впровадження державними телерадіоорганізаціями Інтернет-мовлення, розробка якої покладається на Держкомтелерадіо, забезпечуватиме трансляцію аудіо -, відеоновин та іншої інформації в Інтернет.

Загальнодержавні інформаційні системи створюватимуться і в сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля. Зокрема, до 2009 року передбачається створення єдиної електронної бази збереження культурних цінностей, доступної в Інтернет, що забезпечить їх електронне документування. Поліпшення умов доступу української громади та світової спільноти до музейних зібрань України, підвищення їх рівня обізнаності з колекціями та експонатами музеїв через Інтернет забезпечуватиме створення інформаційної системи “Музейний фонд України”. А створення - протягом найближчих трьох років - національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу “Електронна бібліотека” сприятиме не тільки збільшенню кількості послуг, що надаються бібліотеками, а й їх значному поліпшенню, а також забезпеченню безперешкодності доступу користувачів до бібліотечних ресурсів.

У сфері освіти передбачається реалізація ряду державних програм: зокрема Державної програми інформатизації та комп'ютеризації навчального процесу у загальноосвітніх навчальних закладах, Державної програми інформатизації та комп'ютеризації професійно-технічних навчальних закладів на 2004-2007 роки, Державної програми інформатизації та комп'ютеризації вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації на 2005-2008 роки.

З 2010 року передбачається створення загальнодержавної мережі дистанційної освіти на базі навчальних і науково-дослідних закладів та із залученням електронних бібліотечних фондів, спрямованих, зокрема, на забезпечення функціонування центрів підготовки та перепідготовки фахівців. На підвищення якості вищої освіти у сфері ІКТ працюватиме також розроблення і затвердження навчальних програм підготовки спеціалістів у сфері ІКТ, а вже наступного року, відповідно до проекту документа, будуть започатковані нові спеціальності з новітніх ІКТ.

В найближчі два роки - для забезпечення інтеграції освіти, науки і культури України в глобальний культурний, освітній та науково-технічний інформаційний простір - заплановані заходи з подальшої розбудови національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі та приєднання її до європейської науково-дослідної мережі GEANT.

Інформаційні технології забезпечуватимуть і здійснення передплати періодичних видань в е-формі. Вже цього року задля спрощення процедури передплати та підвищення загального обсягу інформаційного обміну серед населення заплановано створення загальнодоступної Інтернет-послуги з передплати на періодичні видання України та зарубіжних країн. Також протягом 2007-2008 років на базі веб-сайту ДП “Преса” передбачається створення порталу електронних каталогів періодичних видань України та зарубіжних країн з організацією доступу до них.

Також, як запевняють фахівці, запровадження сервісу „Електронна поштова марка” дадуть змогу підвищити ефективність функціонування системи електронних поштових відправлень, забезпечити послуги захисту та неспростовності отримання електронних повідомлень із залученням третьої довірчої сторони.

Належить чимало зробити і щодо інтеграції України у глобальний інформаційний простір. Йдеться передусім про забезпечення співпраці із структурами Євросоюзу, зокрема із Генеральним директоратом інформаційного суспільства ЄС, та постійної участі Адміністрації зв'язку України у роботі керівних і робочих органів Міжнародного союзу електрозв'язку, Форуму ООН з управління Інтернет, Всесвітньої асамблеї стандартизації електрозв'язку МСЕ, а також дослідних комісіях і робочих групах, що опікуються питаннями розвитку інформаційного суспільства. А загалом - про реалізацію зобов'язань щодо міжнародного співробітництва, спрямованого на розвиток інформаційної інфраструктури та забезпечення розширення участі України у відповідних міжнародних ініціативах.

1.2 Маркетинг інформаційних продуктів та послуг

1.2.1 концепція маркетингу інформаційних продуктів та послуг

В останні десятиліття відбувалася глобалізація концепції маркетингу по трьох основних напрямках.

1. Розширення сфери об'єктів маркетингу:

- маркетинг товарів масового попиту (consumer marketіng);

- маркетинг товарів виробничого призначення (іndustrіal marketіng);

- маркетинг послуг (marketіng of servіces)

- маркетинг соціальних і політичних проблем, ідей, програм - так званий соціальний маркетинг (socіal marketіng);

2. Розширення масштабів господарських операцій, вихід за рамки національних ринків:

- домашній і внутрішній маркетинг (home marketіng);

- експортний маркетинг (export marketіng);

- міжнародний маркетинг (іnternatіonal marketіng);

3. Зміна рівнів суб'єктів маркетингу:

- маркетингова діяльність некомерційних (не ставлять собі метою витяг прибутків) організацій (marketing for non-profit organization);

- маркетингова діяльність держави (mega-marketing).

В останні роки інформаційні служби як у приватному, так і в державному секторі, різного роду бібліотеки - наукові, публічні спеціальні (при корпораціях), академічні (університетські) - виявляють активну цікавість до проблем використання теорії і практики маркетингу в сфері інформаційного обслуговування. Статті, книги, конференції присвячуються питанням застосування маркетингових методів дослідження ринку, попиту, розробки нових продуктів і послуг, методів реклами і стимулювання збуту, визначення цінових стратегій у діяльності інформаційних служб.

В інформаційний бізнес утягуються не тільки комерційні фірми, що одержують зі своїх операцій багатомільйонний прибуток, але і так звані безприбуткові, некомерційні організації; федеральні агентства, відомства, міністерства, що створюють свої інформаційні підрозділи; науково-дослідні установи, у тому числі університети; професійні суспільства, бібліотеки та т.п.

Надання такими організаціями платних інформаційних послуг переслідує інші цілі, ніж одержання прибутку: прагнення досягти часткової чи повної самооплатності, фінансової незалежності від інших підрозділів; відшкодування витрат на розробку нових інформаційних продуктів і послуг та т.п. Бази даних, що створюються у державному секторі і складають одного п'яту від їхнього загального числа, відіграють важливу роль у сфері забезпечення інформацією, однак вони приносять лише близько 6% усіх доходів, одержуваних на інформаційному ринку від продажу пошукових послуг. Маркетингові дослідження, проведені в некомерційних інформаційних службах, носять трохи інший характер, чим у приватних, але при цьому вони не менш актуальні, а часом від них залежить виживання самих служб. У теоріях маркетингу для некомерційних організацій особливе значення надається філософським аспектам. Так, широко поширені концепції соціального маркетингу, в основі яких лежить все те ж фундаментальне поняття обміну: послуги соціально відповідальних організацій(лікарень, коледжів, бібліотек, політичних, релігійних, благодійних і інших некомерційних організацій) обмінюються на прихильність клієнтів, груп людей, які складають цільові ринки (target markets) цих організацій, на їхню підтримку і заступництво [49]. Ціль маркетингу - знайти відповідність між можливостями організацій і потребами цільових ринків. Вивчення і задоволення потреб у соціальному маркетингу виступають як засіб досягнення цілей організації. Класиками теорії маркетингу для некомерційних організацій є Филип Котлер, С.Дж.Леви, Бенсон П.Шапиро. Об'єктом соціального маркетингу стали інформаційні некомерційні служби, у тому числі бібліотеки. У руслі цих досліджень вивчається суспільна значимість бібліотек і інших інформаційних інститутів, покликаних виконувати роль "критичного інгредієнта в створенні більш сильної, більш інформованої Америки"[51]. Оскільки доступ до інформації розглядається як найважливіший критерій соціальної справедливості, маркетинг, згідно з цими теоріями, повинний стати могутнім засобом забезпечення доступу до інформації тих членів суспільства, що раніш піддавалися дискримінації в цій області.