Різні концепції маркетингу і бібліотечних послуг (marketіng of lіbrary and іnformatіon servіces), маркетингу інформаційних продуктів і послуг (marketіng of іnformatіon products and servіces), інформаційного маркетингу (іnformatіon marketіng) можуть відповідно відрізнятися один від одного. Так, зовсім інший характер носять маркетингові дослідження, проведені комерційними інформаційними службами. Теоретизация йде вже по лінії економічних питань - комплексного дослідження інформаційного ринку, економічного моделювання і прогнозування попиту на ІПП, ціноутворення та ін. Частіше маркетингові дослідження носять емпіричний характер. Поведінкові науки, що привносяться в маркетинг, тут виявляються у вигляді вивчення поводження споживачів у процесі пошуку необхідної інформації. У тім вигляді, у якому існує, наприклад, споживчий маркетинг (consumer marketіng), інформаційний маркетинг ще не відбувся. Прийоми маркетингу, що відпрацьовуються роками, фірмами, що роблять товари масового попиту, виявляються більш стійкими, надійними в порівнянні з прийомами маркетингу на інформаційному ринку. Бурхливий розвиток інформаційних технологій приводить до стрімкої зміни одних ІПП принципово новими, що спричиняє загострення конкурентної боротьби на інформаційному ринку. Так, широке поширення оптичних дисків може являти визначену загрозу для бізнесу інтерактивних служб. Приблизно одна третина виробників баз даних займається в даний час розробкою інформаційних продуктів на оптичних дисках [38].

У зв'язку з цим перед багатьма інформаційними службами встають задачі так званого конфліктного маркетингу (conflіctіng marketіng), коли ті самі інформаційні продукти - наприклад, бази даних - поширюються різними, конкуруючими між собою, способами доставки - у режимі "он-лайн", на оптичних дисках, на інших електронних чи друкованих носіях. У цьому випадку споживачам складніше зробити свій вибір, оскільки переваги тих чи інших ІПП не настільки очевидні, як, наприклад, при виборі традиційних і нетрадиційних методів пошуку інформації (використання ручного або електронного каталогу; запит ксерокопій необхідних журнальних статей або пошук у повнотекстових базах даних і т.п.). Крім того, швидка зміна ІПП висуває на перший план необхідність навчання споживачів. Це задача місіонерського маркетингу (mіssіonary marketіng), у ході якого споживачу пояснюються переваги й особливості, нових ІПП і способів їхньої доставки, організуються курси навчання споживачів і в такий спосіб формується попит на ці ІПП. Піонери бізнесу часто терплять поразки, наступні спроби виявляються більш вдалими, оскільки вони починаються вже на підготовленому ринку.

Учасники інформаційного маркетингу виявляються під сильним впливом законів капіталістичного ринку. Виробники баз даних, інформаційні служби, посередники прагнуть розробити власну стратегію бізнесу, визначити власну ринкову нішу. Ситуація на внутрішньому ринку загострюється успішним вторгненням на нього західноєвропейських інформаційних служб. Так, одним з конкурентів служби з повнотекстовими базами даних NEXІ є англійська фірма "Datasolve", що уклала в 1986 р. угода з американською службою VU/TEXT. Англійська фірма "Pergamon Іnfolіne" придбала службу "ORBІ Search Servіce" у фірми SDC, зміцнивши в такий спосіб свої позиції на американському ринку. Швейцарська служба "Data Star" (Radіo Swіss Lіmіted) відкрила в США своє відділення, її ціль - залучити 200-300 основних постійних користувачів, уключивши їх у число 50 ведучих фірм в області фармацевтичної промисловості, біомедицини, нафтохімії (тобто в областях у який вона є виробником унікальних баз даних). На унікальність баз даних роблять ставку багато інформаційних служб, зокрема і "Pergamon ORBІT Іnfolіne" (23 з 61 генеруємі цією службою бази даних не мають аналогів). Французька служба "Telesystemes Questel" має унікальні бази даних по патентах і торгових марках, вона має 16 тисяч абонентів, з них 400 у США[35].

На загострення конкуренції впливає і той факт, що американські і європейські інформаційні служби мають загальні один з одним бази даних: служба "Data Star" має 21 загальну базу даних зі службою BRS (ступінь перекриття 16%) і 35 зі службою DІALOG(ступінь перекриття 13%); у свою чергу служба BRS має 56 баз даних загальних зі службою DІALOG(22% ступінь перекриття) [35].

Боротьба за споживача на інформаційному ринку ставить у центр маркетингових досліджень вивчення попиту на ІПП (що не збігається з вивченням інформаційних потреб).

Попит на ІПП може розглядатися:

- у професійному розрізі, коли групи користувачів виділяються по приналежності до тієї чи іншої професії;

- у продуктовому розрізі, коли ознакою виділення груп споживачів стає визначений вид споживаних ними ІПП (наприклад, користувачі систем з бібліографічними і небібліографічними файлами);

- у користувальницькому розрізі, коли виділяються групи споживачів з різною інтенсивністю чи користування коли як ознаку групи береться рівень реалізації ІПП (тобто інформаційні посередники, кінцеві споживачі та т.і.).

1.2.2 Підходи до вивчення об'єктів і суб'єктів маркетингу

Теорія і практика маркетингових досліджень має декілька підходів до вивчення об'єктів і суб'єктів маркетингу. Деякі з них широко використовуються в маркетингу інформаційних товарів і послуг.

1. Продуктовий підхід припускає вивчення маркетингової діяльності у відношенні конкретних ІПП. Приклад - маркетинг вторинних інформаційних продуктів(marketіng of the secondary іnformatіon products)[39,47]. Автори досліджують джерела і форми представлення вторинних інформаційних продуктів (друковані бібліографічні збірники, бібліографічні бази даних та т.і.), ступінь задоволеності попиту в них, можливі канали реалізації, групи споживачів і т.п.

2. Інституціональний підхід концентрує увага дослідників на інститутах, втягнуті у маркетингову діяльність, чи, іншими словами, - на учасниках маркетингу - виробниках усіх типів, постачальниках оптових і роздрібних, посередниках, кінцевих споживачах. Для кожного учасника визначаються його роль і місце в загальній структурі маркетингу в залежності від його продукту, що він робить чи продає, і ринку , що він обслуговує.

Результатом сполучення цих двох підходів, може бути побудова моделі структури маркетингу інформаційних продуктів і послуг. На рис. 1.2. зображений один з варіантів цієї структури.

3. Управлінський підхід поєднує у собі визначені риси попередніх двох підходів, він використовується в маркетинговій діяльності для прийняття конкретних рішень, вироблення ділової стратегії конкретної інформаційної служби.



Рис.1.2. Структура маркетингу інформаційних продуктів і послуг

1.2.3 етапи маркетингової діяльності

Управлінський підхід має ті переваги перед іншими, що він дозволяє застосувати теорію маркетингу на практиці. Використовуючи даний підхід, можна виділити наступні етапи маркетингової діяльності[54]:

1. Сегментація ринку. Ідентифікація дійсних і потенційних споживачів, вибір критерію сегментації. Збір інформації, кількісна оцінка.

2. Позиціювання ринку. Пріоритизація клієнтів, груп споживачів. Вибір "ключових потреб" і "ключових сегментів".

3. Аналіз споживачів. Виявлення інформаційних потреб, інформаційного попиту, переваг у виборі стратегії пошуку інформації.

4. Розробка програми маркетингу(marketіng mіx). Вибір оптимального набору інформаційних продуктів і послуг, каналів їхньої реалізації, методів стимулювання збуту і цінових стратегій. Планування, реалізація програми, координація.

5. Аналіз маркетингової діяльності. Оцінка плану ходу і результатів його реалізації. Здійснення зворотного зв'язку зі споживачами. Вироблення суджень. Звіт.

Метою сегментації ринку є визначення пропорцій між споживачами, зацікавленими в ІПП служби і тими, хто ще чи не зацікавлений не обізнаний про них. Зміні цих пропорцій на користь організації служить програма маркетингу. Сегментація ринку здійснюється за різними критеріями: демографічним і соціально-економічним характеристикам споживачів (вік, стать, національність, віросповідання, фаза життєвого циклу родини, професія, освіта й ін.), а також - по психографічних характеристиках (спосіб життя, наявність прихильності до визначеного типу ІПП чи служб, інтенсивність користування, готовність до сприйняття нових видів ІПП і т.і.).

У ході позиціонування ринку виробляються короткострокові і довгострокові цілі у відношенні різних груп клієнтів. Неможливо бути усім для усіх: необхідно виявити свою ринкову нішу і розробити для неї свої ІПП. З аналізу ринкових сегментів і вибору визначеної ринкової позиції випливає аналіз споживачів, що є третім послідовним кроком на шляху до формування програми маркетингу. У ході цього аналізу необхідно визначити той ступінь спільності інформаційних інтересів, що стане основою для формування більш-менш однорідних груп споживачів.

Розробка програми маркетингу є серцевиною всієї маркетингової діяльності. Програма будується, виходячи з концепції чотирьох "р" ( product - продукт, prіce - ціна, promotіon - стимулювання збуту, place - місце в товароросподільній мережі). Програма, отже, будується з чотирьох блоків:

1. Виробнича політика. Розробка структури пропозиції ІПП. Визначення основних і додаткових ІПП, фази їхнього життєвого циклу, розробка нових ІПП. Розрізняються життєвий цикл виробництва інформації і життєвий цикл інформаційних продуктів і послуг. К. Левитан включає в життєвий цикл виробництва інформації наступні чотири фази: генерування інформації, інституціонализацію інформаційного ресурсу, виробництво інформаційних продуктів і послуг, розподіл ІПП [48].

Як приклад повного життєвого циклу виробництва інформації можна привести життєвий цикл "Реєстру токсических впливів хімічних речовин"(RTECS - regіstry of Taxіs Effects of Chemіcal Substances), розробленого в національному інституті охорони праці й охорони здоров'я (NІOSH - Natіonal Іnstіtute of Occupatіonal Safety and Health). Як інформаційне джерело RTECS існує у вигляді машиночитаємого файлу. Інституціонализація RTECS здійснюється трьома шляхами. На рис.1.3. зображений життєвий цикл RTECS.

Рис. 1.3. Життєвий цикл RTECS [48].

1) RTECS надходить у Федеральне Керування друку (GPO - Government Printing Office), що поширює RTECS щорічно у вигляді друкованого видання і щокварталу у виді микрофиш.

2) Інтерактивний доступ до RTECS організує Служба інформації в області хімії (Chemіcal Іnformatіon Servіce), Керування по охороні навколишнього середовища в США (Envіronmental Protectіon Agency).

3) Інтерактивний доступ до RTECS можливий також через АІПС MEDLARS Національної медичної бібліотеки.

У процесі маркетингових досліджень важливо визначити в якій фазі життєвого циклу знаходяться ті чи інші ІПП інформаційної служби, чи в цілому - на інформаційному ринку.

Традиційна схема життєвого циклу товарів/послуг представляється в такий спосіб (див. Рис.1.4.):

Рис.1.4. Фази життєвого циклу продукту

1 - фаза впровадження товару на ринок

2 - фаза розвитку, росту ринку

3 - фаза зрілості ринку, чи конкурентноздатності стабілізації ринку

4 - фаза спаду

Концепція життєвого циклу товару дозволяє виробити правильну стратегію стосовно кожного товару фірми, вчасно приступити до розробки нових продуктів і послуг, вчасно скоротити чи збільшити виробництво, правильно спланувати витрати і прибуток.

2. Цінова політика. Визначення витрат на виробництво ІПП. Оцінка ринкової кон'юнктури. Формування цін на ІПП.

Необхідно відзначити, що проблема платності інформаційного обслуговування викликає різкі зіткнення протилежних точок зору.

Аргументи на користь платності приводять наступні [46]:

1. Традиція продавати послуги, тим, хто може і хоче заплатити за них, є частиною американської культури;

2. Бібліотеки, що стягують зі своїх читачів членські внески і бібліотечні фонди, що здаються в оренду,- факти, добре відомі в історії бібліотечної справи;

3. Люди звикли платити за такі суспільні об'єкти, як мости, дороги, музеї, парки і т.д.;

4. Платність дозволить розвивати інформаційним службам нові в технологічному відношенні інформаційні послуги при відсутності інших джерел фінансування;

5. Платність підвищує в користувачів розуміння реальної цінності інформації, тобто удосконалюється використання інформації, усуваються зайві запити;

6. Виявляється корисність тієї чи іншої інформаційної служби завдяки оцінці її через ринок;

7. Споживачі не будуть мати серйозних заперечень проти плати за життєво необхідні їм інформаційні послуги.

Головним аргументом проти платності є той факт, що платність збільшує соціальну нерівність споживачів, поділяючи суспільство на "інформаційно бідних" та " інформаційно багатих". Застосування "змішаної економіки" у сфері інформаційного обслуговування є компромісним рішенням. Однак технологічно нові інформаційні продукти і послуги швидше розвиваються в приватному секторі, відповідно підвищується частка приватних інформаційних служб у загальному обсязі виробництва інформаційних послуг. Багато авторів відзначають, що існує стійка тенденція заміни субсидованих послуг, витрати на виробництво яких відшкодовуються споживачами лише частково, на платні послуги, виробництво яких приносить прибуток.

У процесі формування цін на ІПП кожна фірма вирішує для себе визначене коло питань:

- наскільки унікальні надані фірмою ІПП;

- яка платоспроможність споживачів служби;

- як впливає на ціни обстановка на ринку;

- до якого ступеня фірма може використовувати низькі ціни для збільшення своєї частки ринку і т.і.

Велике значення при формуванні цін мають результати попередніх етапів маркетингових досліджень -сегментації і позиціювання ринку, визначення фази життєвого циклу ІПП, виявлення ключових сегментів і т.п. Ціни можуть розраховуватися на підставі витрат на ІПП, у залежності від співвідношення попиту та пропозиції, а також можуть встановлюватися конкурентні ціни - у залежності від цін на аналогічні ІПП інших фірм. Для різних категорій користувачів інформаційні служби можуть практикувати пільгові ціни, знижки, чи навпроти, більш жорсткі умови оплати.

3. Розподільна політика. Оптимізація каналів реалізації ІПП. Залучення і стимулювання посередників, або залучення кінцевих споживачів.

В останні роки успішно розвивається інформаційне брокерство. Брокерами (іnformatіon broker) називають посередників на інформаційному ринку, які, як правило, обслуговують кінцевого споживача, що не володіє навичками пошуку інформації. Брокери широко використовують лізинг - оренду обчислювальної техніки, а також здобувають ліцензії на право експлуатації баз даних. Інформаційні брокери можуть обслуговувати як одиничних клієнтів, так і цілі організації, що бідують у послугах по проведенню інтерактивного пошуку, підготовці інформаційних запитів, аналізу і систематизації отриманих результатів пошуку, по створенню внутрішньої АІПС фірми, розробці програмного забезпечення пошуку й ін. До категорії брокерів відносяться фірми "Іnformatіon specіalіsts", "Amron Іnformatіon Servіces"(AІ), "Іnformatіon Access Corporatіon", "Іnformatіon Resources" і ін. На початку 80-х років нараховувалося близько 300 таких фірм. Кожні два місяці журнал "Journal of Fee-Based Іnformatіon Servіces (Іnformatіon Alternatіve)" оповіщав читачів про появу 10-20 нових служб.

Іншими найважливішими посередниками при одержанні кінцевими споживачами необхідної інформації є бібліотеки й інформаційні центри. З 75000 абонентів служби DІALOG приблизно 85% складають фахівці в області інформатики {у тому числі брокери) і бібліотекарі, тобто посередники в інформаційному пошуку. Зроблений службою DІALOG аналіз своїх користувачів показав, що в останні роки підвищилася роль кінцевих споживачів у маркетингу ІПП. Так, у 1986 р. з 1800 нових користувачів баз даних 80% склали фахівці в різних областях знань. Це, однак, не означає, що попит на посередницькі послуги в пошуку інформації скорочується, навпроти, він постійно росте. Але це говорить про все більше поширення комп'ютерної грамотності. До середини 80-х років у США нараховувалося близько 7 млн. чоловік навчених працювати самостійно за відеотерміналом, вести діалог із ПК. Крім того, на прикладі служби DІALOG можна бачити тенденції в розвитку структури маркетингу, що приймає наступний вигляд (рис. 1.5.).

Для багатьох інформаційних служб розширення прямого доступу до кінцевих споживачів стало питанням життя і смерті, як, наприклад, для виробників бібліографічних баз даних і служб інтерактивного пошуку. Велике значення для розширення доступу до кінцевих споживачів здобуває діяльність нових посередників на інформаційному ринку. Новими посередниками стають фахівці, що не мають бібліотечної освіти, але виконуючі багато функцій працівників спеціальних бібліотек - дослідники в області ринку, консультанти, адміністративні помічники, фахівці в області внутріфірмового планування. Поширеність цих спеціальностей стала характерною рисою останнього років, на них інформаційні служби покладають особливі надії.

Рис. 1.5. Структура маркетингу служби DІALOG.

4. Рекламно-збутова політика. Розробка комплексу заходів щодо стимулювання збуту і рекламі.

Реалізуючи цей блок програми маркетингу, інформаційні служби можуть використовувати наступні методи стимулювання збуту:

1) Методи "особистого продажу" ( personal sellіng), що припускає особисту участь представників фірми в роботі з реалізації своїх ІПП: переговори на рівні керівників фірм чи їхніх торгових представників, демонстрація товарів, укладання контрактів, проведення консультацій і т.п.;

2) Методи "безособистого продажу" (іmpersonal sellіng) чи реклами: оплачувані рекламні оголошення в пресі, по радіо і телебаченню;

3) Створення суспільної репутації, іміджу(образа) фірми, що сприяють реалізації продукції фірми; цієй цілі присвячена особлива сфера рекламно-збутової діяльності - "паблик рилейшнз", що містить у собі цілий комплекс відносин [49]:

- відносини з клієнтами фірми;

- галузеві зв'язки: відносини з діловими колами галузі, державними і суспільними установами в рамках внутрішньогалузевої діяльності;

- суспільні зв'язки, тобто зв'язки з діловими, суспільними колами, що виходять за рамки галузі: участь у роботі державних і суспільних комісій, комітетів, що скликаються на національному і міжнародному рівнях;

- внутріфірмові відносини, підтримувані між керівництвом фірми і персоналом, між співробітниками, різними підрозділами фірми;

- відносини з організаціями, що фінансують, потенційними інвесторами (вкладниками капіталів) і т.п.

Цілям "паблик рилейшнэ" можуть служити ті ж самі засоби, масової інформації, що використовуйся при звичайній рекламі, але на відміну від неї, матеріали займають місце не на спеціальних рекламних смугах чи програмах, а в редакційних статтях, спеціальних передачах.

В теорії автоматизованих банків інформації окрема увага приділяється документальним інформаційно-пошуковим системам, які широко використовуються в інформаційному забезпеченні науковців, спеціалістів, управлінських працівників. Документальні системи мають об'єктом пошуку документ (його бібліографічний опис, анотацію, реферат, повний текст), і маючи багато спільного з фактографічними системами, тобто такими, у яких здійснюється пошук різноманітних числових характеристик, фактів, даних, мають ряд суттєвих відмінностей і специфічних вимог, які стосуються стандартизації представленої в них інформації і вимог до програмних засобів.

Зокрема , виробники баз даних і служби інтерактивного пошуку мають широкі можливості для реклами і стимулювання збуту своїх ІПП: вони можуть друкуватися в таких спеціальних журналах, як "Database Product Report", "Database End-User", "ONLІNE", "Database", брати участь у спеціальних конференціях, семінарах (наприклад, у щорічній конференції з проблем розвитку інформаційних систем "Natіonal Onlіne Meetіng").

Завершальним етапом маркетингової діяльності є аналіз і оцінка результатів впровадження програм маркетингу, що випереджають наступний цикл дослідження.

По мірі того як розвивалася індустрія інформаційних продуктів і послуг, проблеми бізнесу, поступово виходили за рамки виробництва і забезпечення збуту ІПП. Ускладнення інформаційних потреб, з одного боку, і диференціація попиту на ІПП, з іншого боку, поставили учасників інформаційного бізнесу перед необхідністю тісного ув'язування виробництва ІПП зі споживанням конкретних ІПП, ринковим попитом, кон'юнктурою. Маркетинг ІПП закономірно виділився з загальної теорії маркетингу в результаті підвищення рівня монополізації інформаційного ринку, а отже - рівня його організації і контролювання. Концепція маркетингу ІПП ставить основною метою, чи основним способом досягнення головної мети фірми, задоволення конкретних інформаційних потреб. Така постановка питання сприяє сучасним тенденціям розвитку загальної теорії маркетингу: робити не те, що фірма може зробити і збувати цю продукцію будь-якими методами, а робити те, що дійсно необхідно споживачу, тобто з урахуванням реального попиту. Виявлення незадоволеного інформаційного попиту, вивчення і захоплення ринкових ніш; розвиток спеціалізації, орієнтація на цільові ринкові сегменти; використання нецінових методів конкурентної боротьби, диференціація ІПП є традиційними інструментами маркетингу. На відміну від ринку інших товарів можна виділити деякі особливості ІПП. що впливають на характер маркетингової діяльності інформаційних служб, а отже - і на характер досліджень маркетингу ІПП:

1) маркетинг ІПП охоплює тисячі споживачів, а не мільйони (як у випадку зі споживчим маркетингом);

2) місіонерський маркетинг повинний бути обов'язковою початковою фазою в діяльності інформаційних служб;

3) застосування інформаційних технологій до традиційних ІПП спричиняє створення принципово нових ІПП (наприклад, бази даних, як машинну версію друкованих видань), і , отже, вимагаються принципово нові методи стимулювання збуту і ціноутворення;

4) інформаційний продукт тісно зв'язаний з технологією його доставки, тому особливого значення набуває комплексність інформаційних послуг, що припускає як надання самої інформації, так і програмного і технічного забезпечення пошуку і передачі інформації(так звані стратегічні ІПП - SІS - strategіc іnformatіon servіces) [45];

5) необхідна орієнтація на ринки інших галузей інформаційної індустрії - наприклад, облік тенденцій у виробництві персональних комп'ютерів, микро-ЕОМ, термінальних пристроїв і т.п.;

6) інформаційна служба, що намагається реалізувати конкуруючі між собою продукти і послуги, зіштовхується з конфліктним маркетингом власних ІПП;

7) в умовах, коли сотні інформаційних служб пропонують аналогічні ІПП (наприклад, бази даних), найважливішою задачею маркетингу, стає їхня диференціація, у сполученні з розробкою послуг, що додають вартість до існуючого інформаційним продуктам (value-added servіces), розробкою засобів, що полегшують користувачам доступ до інформаційних систем;

8) збільшення інформаційними фірмами своєї частки ринку може відбуватися за рахунок розширення ними прямого доступу до споживачів, минаючи посередників (бібліотеки, брокерські організації). Наприклад, це актуально для інтерактивних служб.

Крім того, протягом останніх десяти років мінявся підхід до маркетингової діяльності, до керування маркетингом. Серед нових тенденцій у цій області Кэррол Д. у статті "Бібліотечний маркетинг: старі і нові істини" виділяє наступні: обов'язкова розробка програм маркетингу професійними маркетологами, а не інформаційними працівниками (фахівцями в області бібліотечної справи); особиста участь споживачів ІПП в розробці програми маркетингу; обов'язкове відображення в бюджетах пріоритетів маркетингу в області розміщення ресурсів; керівники маркетингової діяльності неодмінно входять у вище керівництво фірми[41].

1.3 Висновки

Були наведені принципи та передумови розвитку та формування сучасного ринку інформаційних продуктів та послуг, чим вони обумовлені та позиція сьогоднішнього ставлення до проблем та перспектив галузі уряду та державних інституцій країни, та їх плани на майбутнє. Також загальні засади маркетингу інформаційних продуктів та послуг, методи формування програми маркетингу та інше.

РОЗДІЛ 2. Дослідження поточного стану у системі пенсійного забеспечення та аналіз потреби у програмних засобах

2.1 Реформування пенсійної системи в Україні

Одним з головних завдань пенсійної реформи є запобігання бідності в старості та підвищення державних гарантій у досягненні більш високих соціальних стандартів у пенсійному забезпеченні громадян.

Пенсійна система в Україні, що функціонувала до недавніх часів, за своєю природою є солідарною та нефондованою. Це означає, що вона побудована та функціонує за принципом “солідарності поколінь”. Тобто, пенсійні внески, які здійснюються працюючими особами та їх роботодавцями до Пенсійного фонду України, є джерелом виплат пенсій нинішнім пенсіонерам. Тобто відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між поколіннями.

Аналіз розмірів пенсій показує, що стан пенсійного забезпечення в Україні залишається незадовільним. А за умов демографічної ситуації, що постійно погіршується, перспективи покращення пенсійного забезпечення без проведення пенсійної реформи нерайдужні. Узагальнюючи іноземний досвід, можна зробити висновок, що найпоширенішою є стратегією реформування системи пенсійного забезпечення по старості є перехід до пенсійної системи, яка містить накопичувальну приватну складову з встановленими внесками.

Відповідно до Законів України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення” передбачено створення наступної трирівневої системи пенсійного забезпечення:

- перший рівень - реформована солідарна система обов'язкового пенсійного страхування,

- другий рівень - накопичувальна система обов'язкового пенсійного страхування,

- третій рівень - добровільне додаткове пенсійне забезпечення через недержавні пенсійні фонди, страхові організації та банківські установи.

Перший рівень - загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (система поточних виплат), що залишається солідарною і буде передбачати призначення пенсій у залежності від страхового стажу і розміру заробітної плати, із якої сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України, обліковані у базі даних персоніфікованого обліку. Для осіб, які не підлягають обов'язковому державному пенсійному страхуванню, надається право добровільної участі в загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні (наприклад, особи без громадянства, іноземні громадяни) шляхом укладання з Пенсійним фондом договорів про добровільну участь в загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні.

Другий рівень - накопичувальне пенсійне забезпечення в рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Запровадження у майбутньому цієї системи передбачає акумулювання персоніфікованої частини страхових внесків, які обліковуватимуться в базі даних персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України по кожній застрахованій особі і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді, та подальше інвестування цих коштів з метою отримання інвестиційного доходу.

Пенсійні кошти, акумульовані в Накопичувальному фонді, будуть належати кожній застрахованій особі в тій сумі, що облікована на її накопичувальному пенсійному рахунку.

З суми накопичених пенсійних внесків (з урахуванням інвестиційного прибутку) буде обчислюватися довічна пенсія, що буде доповненням до пенсії із загальнообов'язкової солідарної системи. Можливою є (в окремих випадках) одноразова пенсійна виплата.

У випадку смерті застрахованої особи, накопичена сума внесків буде передаватися спадкоємцям або, за бажанням, може бути перерахована на їх накопичувальний пенсійний рахунок для збільшення їхньої майбутньої пенсії.

Третій рівень - недержавне пенсійне забезпечення, яке здійснюється на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою одержання громадянами додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, нарахованого на них.

Відкладати кошти на додаткову пенсію в системі недержавного пенсійного забезпечення можна через недержавні пенсійні фонди.

2.1.1 Створення Недержавних Пенсійних Фондів (НПФ)

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) є фінансовою установою, яка всебічно регулюється з боку держави. Метою створення та діяльності НПФ є накопичення коштів на користь учасників пенсійного фонду щоб у подальшому за рахунок таких накопичень здійснювати пенсійні виплати таким учасникам (або їх спадкоємцям).

Учасником НПФ може бути будь-яка людина: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, на користь якої сплачуються пенсійні внески до НПФ і яка є майбутнім отримувачем пенсійних виплат з НПФ з урахуванням вимог, визначених законом в залежності від виду НПФ (про що ми поговоримо нижче).

НПФ утворюється як окрема юридична особа в формі непідприємницького товариства та є неприбутковою організацією. Це означає, що той прибуток, який буде у НПФ, розподіляється не між засновниками такого НПФ, а тільки між учасниками.

Пенсійні накопичення, що формуються в НПФ для конкретного учасника, належать тільки цій людині. Якщо, наприклад, пенсійні внески до НПФ здійснює роботодавець на користь свого працівника, то такий роботодавець не має права забрати такі внески назад. НПФ не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. По суті, НПФ, до якого внески здійснює роботодавець, ми можемо розглядати як певну соціальну програму, створену ним для своїх працівників.

В залежності від того, хто може бути засновниками та учасниками НПФ, такі фонди можуть утворюватися як відкриті, корпоративні або професійні пенсійні фонди.

Відкритий пенсійний фонд - це недержавний пенсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновниками відкритого пенсійного фонду можуть бути одна чи декілька юридичних осіб з урахуванням обмежень, встановлених для бюджетних організацій.

Корпоративний пенсійний фонд - це недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб-роботодавців та до якого можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Професійний пенсійний фонд це недержавний пенсійний фонд, засновником (засновниками) якого можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.

Людина може бути учасником кількох пенсійних фондів за власним вибором. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною.

НПФ не є принципово новою інституцією для фінансового ринку. Подібні установи існували ще до революції. Дуже значний вклад в розвиток теми внесли наші співвітчизники. Перші підручники в Російській імперії з питань механізму функціонування пенсійного забезпечення та математики цього процесу були створені професором Київського університету Д.О. Граве - «Математика пенсионных касс» (1917 р.), «Математика социального страхования» (1924 р.). Приватні (недержавні) пенсійні фонди набули широкого поширення в усьому світі. Такі інституції існують майже в усіх країнах світу. Серед найближчих наших сусідів зазначимо Росію, Польщу, Болгарію, Чехію, Угорщину. Розміри активів пенсійних фондів рік від року зростають. Наприклад, в Чилі активи пенсійних фондів становили у 2002 році майже 36 мільйонів доларів США, що складає майже 56% від ВВП країни. В Україні процес запровадження НПФ стрімко розвивається. В Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг зареєстровано статути понад 50 недержавним пенсійним фондам, більшість з них вже зареєстровані як фінансові установи.

2.1.2 Принципи функціонування Недержавних пенсійних фондів

Основним документом, на підставі якого діє НПФ, є його статут, який повинен відповідати вимогам Закону. Статут пенсійного фонду затверджується засновниками фонду. Обов'язковими додатками до статуту є пенсійні схеми. Пенсійна схема є документом, в якому визначаються основні умови здійснення пенсійного забезпечення.

Органом управління пенсійного фонду є рада пенсійного фонду, яка формується засновниками НПФ. Рада фонду здійснює контроль за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішує основні питання його роботи. Рада фонду утворюється у кількості не менше п'яти осіб. З числа членів ради фонду обираються голова та секретар ради фонду. До членів ради законом встановлені суворі вимоги, у тому числі - кваліфікаційні. Діяльність ради фонду контролюється засновником НПФ (якщо він один) або зборами засновників НПФ (якщо засновників декілька).

Механізм роботи НПФ будується за так званим принципом диверсифікації функцій. Це означає, що НПФ для здійснення своєї діяльності користується послугами інших юридичних осіб. Це зроблено для того, щоб юридично відокремити кошти НПФ, забезпечити належний контроль за функціонуванням системи, прозорість та відкритість її функціонування Законом закріплено диверсифікацію основних функцій:

- адміністративне управління пенсійним фондом;

- управління активами пенсійного фонду;

- зберігання активів пенсійного фонду.

Пенсійний фонд для забезпечення своєї діяльності користується послугами третіх осіб: адміністратора, компанії з управління активами або інших осіб, які мають право здійснювати управління активами пенсійних фондів, банка-зберігача на підставі відповідних договорів, які укладаються з цими особами радою фонду. У випадку професійного НПФ послуги з адміністрування та управління активами можуть надаватися окремими юридичними особами або однією юридичною особою, яка має право надавати обидва види послуг. Таке право з'являється тільки, якщо юридична особа отримала відповідні ліцензії. Ліцензованим також повинен бути і банк-зберігач.

Набуття членства у фонді

Підставою цього є укладення спеціального договору, який називається пенсійний контракт. Такий пенсійний контракт з одного боку укладається особою, яка буде сплачувати пенсійні внески на користь учасника, та з іншого боку - пенсійним фондом. При цьому пенсійний контракт від імені НПФ підписує його адміністратор. Особа, яка сплачуватиме пенсійні внески на користь учасника, називається вкладником фонду. Вкладником у НПФ будь-якого виду можуть бути такі особи: сам учасник (тобто людина самостійно сплачує пенсійні внески для себе з власних коштів), батьки, діти або подружжя учасника, роботодавець учасника та професійна спілка, членом якої є учасник. Пенсійний контракт обов'язково укладається на базі однієї з пенсійних схем, яка обирається вкладником з поміж зареєстрованих пенсійних схем НПФ.

Після того як пенсійний контракт укладено, НПФ може приймати пенсійні внески. Такі внески надходять на поточний рахунок НПФ, що відкривається в банку-зберігачеві. Взагалі, всі операції з активами пенсійного фонду здійснюються через такого зберігача, який також зобов'язаний здійснювати контроль за всіма операціями, що проводяться з активами НПФ. Адміністратор веде персоніфікований облік всіх внесків, що надходять до НПФ. Для того, щоб знати скільки грошей накопичується в НПФ на користь кожного його учасника, адміністратор організовує спеціальну систему обліку інформації, яка має назву „ система персоніфікованого обліку”. В такій системі на ім'я кожного учасника відкривається окремий рахунок - індивідуальний пенсійний рахунок, до якого буде вноситися вся інформація, що стосується пенсійних накопичень такого учасника. Якщо, наприклад, пан Петренко сплатив по 100 грн. на користь своїх батька та мами, до НПФ надійде від Петренка 200 грн., а на індивідуальному пенсійному рахунку кожного з його батьків буде обліковано по 100 грн. пенсійного внеску.

2.1.3 Аналіз слабких та сильних сторін НПФ

Гроші, які надходять до НПФ, не лежать там як-то кажуть „ мертвим капіталом”, а обов'язково повинні інвестуватися. Тобто вони мають вкладатися на фінансовому ринку, для того щоб приносити дохід учасникам НПФ. Такі вкладення можуть бути здійснені тільки у відповідності до законодавства, яке встановлює досить жорсткі вимоги. Також рада фонду повинна розробити та затвердити інвестиційну декларацію пенсійного фонду - правила інвестування коштів, які накопичуються у фонді. Куди можуть інвестуватися кошти НПФ? Наприклад, вони можуть вкладатися на банківські депозити, у державні цінні папери, акції та облігації підприємств, нерухомість, золото. Закон чітко встановлює, куди можна вкладати кошти, а куди - заборонено. При цьому щодо кожного класу дозволених інвестицій зазначається його максимальна частка у відсотках від загальної вартості активів фонду. Це зроблено для того, щоб захистити пенсійні накопичення учасників від інвестиційного ризику. Такий підхід науковою мовою називається диверсифікація активів. Щоб уявити як це спрацьовує на практиці, необхідно згадати прислів'я: „ не складай всі яйця до одного кошика”. Якщо, наприклад, на всі гроші НПФ були б придбані акції якогось одного підприємства і таке підприємство б збанкрутувало, то НПФ втратив би всі кошти, а його учасники - всі свої накопичення. Якщо б вкладення були здійснені у 100 підприємств наприклад у рівних частках, то у разі банкрутства одного підприємства, НПФ втратив би тільки 1/100 від своїх коштів. Інвестиції НПФ здійснюються з метою отримання прибутку. Такий прибуток повинен розподілятися між учасниками НПФ пропорційно сумам пенсійних накопичень кожного з них.

Таким чином формування пенсійних накопичень учасника НПФ здійснюється за рахунок надходження пенсійних внесків, отримання інвестиційного прибутку, що збільшує пенсійні накопичення. За рахунок пенсійних активів НПФ здійснюються витрати на функціонування НПФ. При цьому кошти НПФ можна витрачати тільки на покриття тих витрат, які дозволені законом.

Учасник НПФ повинен бути постійно поінформований про суму своїх пенсійних накопичень. Для цього адміністратор НПФ зобов'язаний надсилати безкоштовно кожному учаснику спеціальний документ, який називається „ Виписка з індивідуального пенсійного рахунку”. Саме в такий виписці і зазначається скільки грошей накопичено в НПФ для такого учасника. Якщо учасник бажає, він може звертатися до адміністратора за такою інформацією частіше та отримувати таку виписку за плату.

Яким чином людина може скористатися своїми пенсійними накопиченнями у НПФ. Виходячи з того, що кінцевою метою функціонування НПФ є додаткове пенсійне забезпечення, учасник може отримати пенсійні накопичення саме у вигляді пенсійних виплат. Загальною умовою (про виключення поговоримо нижче) є досягнення учасником пенсійного віку. Такі учасники пенсійного фонду мають право отримувати пенсії на визначений строк безпосередньо з пенсійного фонду або довічні пенсії з страхової компанії. Пенсійний вік визначається учасником фонду самостійно і може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами. Тобто, жінка може визначити собі пенсійний вік в інтервалі від 45 до 65 років включно, чоловік відповідно від 50 до 70 років. Пенсійний вік визначається за заявою учасника фонду (крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов'язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян).

Крім того, учасник НПФ також має право отримати всю суму своїх пенсійних накопичень або їх частку за умови настання визначених законом підстав як одноразову пенсійну виплату. Таку виплату учасник може отримати незалежно від власного віку у разі: медично-підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності цього учасника; або виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України. Якщо на дату настання пенсійного віку учасника фонду сума належних йому пенсійних коштів не досягає суми, достатньої для забезпечення протягом 10 років щомісячної виплати у розмірі 50% офіційно затвердженого прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такий учасник також має право отримати одноразову пенсійну виплату.

Пенсія на визначений строк та одноразові пенсійні виплати виплачуються адміністратором НПФ. Розміри пенсій визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду. Розмір одноразової пенсійної виплати визначає сам учасник у відповідній заяві, але він не може бути більшим за суму пенсійних накопичень такого учасника. Пенсія на визначений строк виплачується періодично (наприклад, щомісячно, щоквартально) протягом певного строку. І періодичність виплати, і строк визначає у відповідній заяві, що подається адміністратору НПФ, для себе сам учасник, але такий строк відповідно до закону не може бути меншим ніж 10 років. Розрахунок величини пенсії на визначений строк здійснюється за спеціальною формулою. Наприклад, учасник за умов досяг пенсійного віку, який для себе визначив, накопичив в НПФ 60 000 гривень та бажає отримувати пенсію протягом 10 років щомісячно. Перша пенсійна виплата такому учаснику буде становити 500 грн. Тобто, сума пенсійних накопичень ділиться на кількість пенсійних виплат: 60 000 грн. поділено на 120, тобто на 10 років помножених на 12 місяців в році. Всі необхідні умови здійснення пенсійної виплати на визначений строк встановлюються у відповідному договорі, який укладається адміністратором від імені НПФ та учасником.

Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються протягом життя людини тільки страховими організаціями, що займаються страхуванням життя. Для цього учасник НПФ повинен обрати страхову організацію та укласти з нею договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих такій страховій організації з НПФ. Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який зазначається в такому договорі, на основі спеціальних (актуарних) розрахунків згідно з сумою, що визначена особою, яка укладає договір, та довідкою, виданою адміністратором пенсійного фонду, про наявність у такої особи цієї суми пенсійних коштів.

Спадкоємці учасника НПФ отримують його пенсійні накопичення з НПФ як одноразові пенсійні виплати. Слід відмітити, що якщо людина вже почала отримувати пенсійні виплати з НПФ користуючись послугами адміністратора, то у випадку її смерті, залишок пенсійних накопичень повністю успадковується. Якщо людина перевела свої пенсійні накопичення до страхової організації для отримання довічної пенсії, то сума коштів, що буде успадкована, та (або) інші умови спадкування визначатимуться страховою організацією.

Таким чином, діяльність НПФ покликана забезпечити його учасників додатковими пенсіями, щоб коли людина досягне старості, вона мала можливість збільшити свої доходи за рахунок власних пенсійних накопичень. Вся система недержавного пенсійного забезпечення є предметом ретельного контролю з боку держави. В Законі України „Про недержавне пенсійне забезпечення” зазначено: „ Держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами.” Основними регуляторами є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

2.2 Дослідження галузі створення автоматичних систем керування пенсійними фондами

2.2.1 Перелік задач в системі керування НПФ, що підлягають автоматизації

Відповідно до вимог Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" ( 1057-15 ), а також згідно розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (№1660 від 20.07.2004) установлюються єдині правила формування та ведення системи персоніфікованого обліку учасників недержавного пенсійного фонду, вимоги до такої системи, порядок її ведення, обов'язки адміністратора, вкладників та учасників недержавного пенсійного фонду, порядок доступу до інформації, яка міститься у такій системі.

Функції, які здійснює адміністратор у частині ведення системи персоніфікованого обліку, і тобто які можливо автоматизувати, є:

- відкриття, ведення та закриття облікових карток зареєстрованих осіб, інших об'єктів обліку;

- облік документів, які є підставою для формування та внесення змін до системи персоніфікованого обліку;

- відкриття, ведення та закриття індивідуальних пенсійних рахунків учасників фонду;

- облік інформації про надходження пенсійних внесків на індивідуальних пенсійних рахунках учасників фонду;

- здійснення розподілу пенсійного внеску, сплаченого на користь кількох учасників фонду, за індивідуальними пенсійними рахунками таких учасників;

- розподіл інвестиційного прибутку (збитку) фонду за індивідуальними пенсійними рахунками учасників фонду;

- ведення облікових журналів, що входять до системи персоніфікованого обліку;

- видача учасникам фонду виписок з їх індивідуальних пенсійних рахунків та надання іншої інформації, передбаченої законодавством;

- обробка запитів, що стосуються отримання інформації із системи персоніфікованого обліку, та надання відповідних відомостей згідно з чинним законодавством;

- формування, зберігання та облік архіву документів, на підставі яких сформована система персоніфікованого обліку, а також документів, які стали підставою для внесення змін до неї, документів, які були створені в результаті обробки даних системи персоніфікованого обліку та повинні міститися в адміністратора;

- переведення пенсійних коштів учасника фонду до іншого фонду, банку або страхової організації у випадках, передбачених чинним законодавством України;

- розрахунок сум пенсійних виплат; розрахунок сум податку на доходи фізичних осіб, що утримується з пенсійних виплат;

- передача системи персоніфікованого обліку іншому адміністратору;

- забезпечення функціонування системи персоніфікованого обліку.

Необхідно також забеспечіти принципи централізованого збереження і єдиних механізмів обробки і доступу до інформації. Такий підхід забезпечує наступні переваги:

система працює в режимі реального часу: у кожен момент інформація в програмі відображатиме реальний стан справ учасника пенсійного фонду;

функції, що можуть виконуватися користувачем, і доступна йому інформація визначаються винятково правами користувача в Системі і ніяк не залежать від того, на якім конкретному робочому місці він у даний момент знаходиться;

виключається дублювання даних, що забезпечує їхню вірогідність і гарантує цілісність;

забезпечується можливість однакової реалізації різних, на перший погляд, операцій по веденню персоніфікованого обліку;

полегшується процес нарощування функціональності Системи.

Також треба забезпечити високий рівень інформаційної безпеки за рахунок створення захищеного середовища обробки інформації на декількох рівнях.

Використання в якості базових програмних засобів високо надійної операційної системи Windows 2003 і реляционной СУБД Oracle, що задовольняють загальновизнаному у світі рівню безпеки і що забезпечують авторизований доступ до інформації в БД і програмам окремо на читання, поповнення, модифікацію і запуск, а також автоматичне ведення протокольних журналів роботи користувачів, полегшить розроблювачам системи рішення питань захисту інформації на рівні бази даних і операційної системи, резервного копіювання і відновлення після збоїв, оскільки всі ці операції гарантированно забезпечуються базовими програмними засобами.

На рівні прикладного програмного забезпечити підсистеми:

розмежування доступу до інформації і керування правами користувачів, що є логічним продовженням механізмів СУБД Oracle і обеспечивающая надання кожному користувачу строго регламентованого набору повноважень як на виконання тих чи інших операцій, так і на доступ до відповідного частині інформації БД;

внутрішнього аудита, що протоколює всі зміни в таблицях системи.

2.2.2 Наявність конкуренції на ринку програмного забезпечення для пенсійних фондів

На ринку програмного забезпечення на даний час існує 2 основні конкуренти, програмні продукти по автоматизуванню дій по керуванню недержавними пенсійними фондами, це «Атлас-СПО», що виробляється фірмою АОЗТ "Атлас", та „Адміністратор НПФ” розроблений компаніями Finport Technologies и Lime Systems, .

Обидва продукти дозволяють вести облік усіх суб'єктів фондів, усіх проведених операцій, полегшує роботу з даними, їхнє збереження, забезпечує надійність і вірогідність даних, дозволяє одержувати необхідні звіти й аналітичну інформацію.

Фірми виробники цих продуктів розсташовані у Києві, тож орієнтовані на більшість сегменту ринку продажу товару, але близкість до центру збільшує ціни витрат на виробництво подібних систем, отже регіональне відтворення продукту може дозволити значно виграти у конкуренції завдяки зменшенню ціни на продукт.

інформаційний програмний пенсійний конкурентоспроможність

2.2.3 Сегментування ринку програмного забезпечення НПФ з виявленням цільового сегменту

Послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення надаються пенсійними фондами, створеними відповідно до Закону, та 2 пенсійними фондами, які розпочали роботу з початку 90-х років (тобто до набрання чинності Законом) і перебувають у стадії реорганізації відповідно до законодавства за планом реорганізації, погодженим із Держфінпослуг.

Станом на 30.09.06 Держфінпослуг погоджено 96 статутів недержавних пенсійних фондів, до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 75 недержавних пенсійних фондів, з яких 59 - відкритих. 10 корпоративних та 6 професійних недержавних пенсійних фондів.

Крім того, до Держреєстру під грифом "інші фінансові установи" також внесено 2 недержавні пенсійні фонди, що були створені до набрання чинності Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення" (далі - Закон) та перебувають у стадії реорганізації.

Загальний розподіл пенсійних фондів по регіонах України залишається відносно сталим (рис.2.1.). Найбільша кількість недержавних пенсійних фондів зареєстрована в м. Києві - 46 з 75. Решта розмішена в регіонах (Дніпропетровська обл. - 8. м. Харків - 4, Донецька обл. - 5. м. Львів - 4. м. Сімферополь -1. м. Суми - 1. м. Івано-Франківськ - 4. м. Черкаси - 1. м. Херсон - 1).