Епідемією називається швидке розповсюдження інфекційних хвороб серед людей. До них відносяться: азіатська холера, природна віспа, брюшний тиф, сипний тиф, снід, грип та інші.

Епізоотія - розповсюдження хвороб серед тварин. Серед них: сибірська виразка, сап, ящур, пситакоз, туляремія, чума великої рогатої худоби, африканська чума свиней та вепрів. Деякі хвороби тварин небезпечні і для людини.

Епіфітотія - це захворювання рослин і характеризується наступними хворобами: ржа хлібних злаків, прокулріоз рису, фітофтороз та інші. Велику шкоду сільському господарству приносить також масове розповсюдження шкідників.

Екологічна надзвичайна ситуація - обстановка на визначеній території або акваторії, яка призвела до гострих несприятливих змін у середовищі проживання людей і, як правило, масової загибелі живих організмів, економічних збитків.

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях - все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій.

Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природнього середовища або здатні створити її ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення навколишнього середовища [10].

Основним причинами аварій та катастроф на залізничному транспорті є: несправності рухомого складу: засобів сигналізації, централізації, та блокування; помилки диспетчерів; неуважність та халатність машиністів. Найчастіше виникають надзвичайні ситуації при сході рухомого складу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключаються розмиви залізничних колій, обвали, осипи, засуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів, таких, як гази, легкозаймисті, вибуховогненебезпечні, ядучі, отруйні та радіоактивні речовини, виникають вибухи, пожежі цистерн та інших вагонів.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційне небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, становлять особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження та захисту. У зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження людей через їхню несвідомість і недостатню захищеність. До типових РНО відносяться: атомні електростанції, підприємства з виготовлення та переробці ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідні організації, які працюють з ядерними реакторами, ядерні установки на об'єктах транспорту та інше.

Радіаційні аварії - це аварії з викидом радіоактивних речовин або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційне небезпечних об'єктів, у кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації. Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами.

Об'єкти господарювання, на яких використовуються сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об'єкти. При аваріях на цих об'єктах можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

- заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

- заводи з переробки нафтопродуктів;

- виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

- підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

- залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

- транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

- склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

- склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Пожежі на вибухонебезпечних об'єктах - це неконтрольований процес горіння, який супроводжується знищенням матеріальних цінностей та складає небезпеку для життя людей.

Вибухи, і як наслідок, пожежі бувають на об'єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском, а також на газо- і нафтопроводах. У процесі виробництва при певних умовах стають небезпечними і легко займаються деревинний, вугільний, торф'яний, алюмінієвий, борошняний та зерновий пил, пил з бавовнику та льону. Особливо небезпечні нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, склади нафтопродуктів, цехи з виготовлення та транспортування вугільного пилу, дерев'яного борошна, цукрової пудри, лісопильні, деревообробні, столярні, модельні та інші виробництва. Під час аварій ці об'єкти зазнають значних збитків і гинуть люди.

Техногенні пожежі і вибухи, які виникають на об'єктах, призводять до виникнення до таких факторів ураження, як повітряне ударна хвиля і теплове випромінювання. На характер і масштаби таких аварій суттєво впливають наступні показники: кількість, тип і категорія вибухових і пожеженебезпечних речовин, вогнестійкість будівель і споруд, пожежна небезпека виробництва, стан систем пожежегасіння, метеорологічні умови.

До гідродинамічних аварій належать прориви гребель (дамб, шлюзів) з утворенням хвиль прориву та катастрофічних затоплень або проривного паводку.

Під час прориву греблі виникає проран, від розмірів якого залежить об'єм і швидкість падіння води від верхнього б'єфу в нижній б'єф і параметри хвилі прориву - головного фактору ураження гідродинамічної аварії.

Зоною катастрофічного затоплення вважають територію, яку хвиля прориву проходить за 4 години. Все це призводить до великих матеріальних збитків, руйнування будівель та споруд, знищення природного ландшафту. А оскільки такі події трапляються здебільшого несподівано, то можуть призвести до значних людських жертв.

Таким чином, внаслідок дії стихійних лих та техногенних аварій і катастроф складається надзвичайна ситуація, раптове виникнення якої призводить до значних соціально-екологічних і економічних збитків, виникає необхідність захисту людей від дії шкідливих для здоров'я факторів, проведення рятувальних, невідкладних медичних і евакуаційних заходів, а також ліквідації негативних наслідків, які сталися [10].

ВИСНОВКИ

Досвід України, країн СНД та Східної Європи переконливо свідчить про те, що система господарювання, побудована на філософії зрівняльного розподілу і зрівняльного спокою, рано чи пізно переживає себе.

Не можна не помічати того факту, що відмова від колишнього жебрацького, але стабільно гарантованого державою достатку без зв'язку з результатами праці багатьма членами суспільства сприймається як відмова від соціальної справедливості, знижує почуття впевненості. Цілком очевидно, що настрої утриманства та зрівнялівки відійдуть ще не скоро. Тому необхідна тривала психологічна перебудова свідомості, докорінна зміна в мотивації праці.

У цілому нелегкий, але необхідний для долі держави перелом, який треба здійснити, полягає в тому, що на зміну державному опікуванню, утриманству та зрівнялівці, апатії й безгосподарності, які породжені командно-адміністративною системою, повинні прийти вільна господарська діяльність і відповідальність кожного громадянина за свій добробут, напружена й добре організована праця, винагорода у відповідності з її результатом. А це, в свою чергу, передбачає встановлення нової мотивації праці.

Безумовно, ефективність трудової діяльності залежить від мотивації. Проте ця залежність досить складна і неоднозначна. Буває так, що людина, яка під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників-мотиваторів дуже заінтересована в досягненні високих кінцевих результатів, на практиці матиме гірші результати, ніж людина, яка значно менше змотивована до ефективної праці. Відсутність однозначного взаємозв'язку між мотивацією і кінцевими результатами діяльності зумовлена тим, що на результати праці впливає безліч інших чинників, як, наприклад, кваліфікація працівника, його професійні здібності та навички, правильне розуміння поставлених завдань, зовнішнє середовище тощо.

Неоднозначність залежності між мотивацією і результатами праці породжує вагому управлінську проблему: як оцінювати результати роботи окремого працівника і як його винагороджувати? Якщо рівень винагороди зв'язувати лише з результатами праці, то це буде демотивувати працівника, що отримав дещо нижчий результат, але виявляв ретельність, докладав більше зусиль. З іншого боку, якщо винагороджувати працівника лише «за добрі наміри», без повного врахування реальних результатів його праці -- це може бути несправедливим щодо інших працівників, продуктивність праці яких вища. Зрозуміло, що вирішення цієї проблеми має ситуаційний характер. Менеджери повинні пам'ятати, що такі проблеми на практиці виникають досить часто, а їх вирішення потребує комплексного підходу.

Загальновизнано, що економічна роль держави за умов ринкових відносин має зводитися до трьох функцій: ефективності, стабільності і справедливості.

Дії держави відносно ефективності полягають у створенні правових і економічних умов для ефективного функціонування економіки, забезпеченні всім суб'єктам господарювання однакових стартових умов, захисті інтересів власного товаровиробника, коригуванні таких недоліків ринку, як, наприклад, вияви монополізму.

Функція стабільності полягає в тому, що держава, використовуючи фінансові, податкові, інші економічні важелі, впливає на рівень і темпи виробництва, підтримує зайнятість, здійснює антиінфляційні заходи. Образно кажучи, держава має «охолоджувати перегріту» економіку й «підігрівати охолоджену».

Державна справедливість полягає в забезпеченні суспільне прийнятного рівня диференціації доходів. Це має досягатися введенням прогресивного оподаткування, індексацією доходів, реалізацією спеціальних програм підтримки населення з низькими доходами, встановленням державних соціальних гарантій для різних верств населення.

Сучасна практика господарювання незаперечне свідчить, що роль не матеріальних мотивів та стимулів постійно зростає. На поведінку людей в процесі діяльності все більший вплив справляє трудова мотивація. Остання породжується самою роботою, тобто її змістом, умовами, організацією трудового процесу, режимом праці тощо. Отже, йдеться про складову внутрішньої мотивації праці, про сукупність внутрішніх рушійних сил поведінки людини, що зв'язані з роботою як такою.

Інтереси глибокого розуміння сутності трудової мотивації потребують її розгляду в контексті теорії двох факторів Герцберга. Провідною ідеєю цієї теорії, як вже зазначалось, є твердження, підкріплене численними практичними дослідженнями, що мотивація може посилюватися лише під впливом чинників, зв'язаних із самою роботою (зміст роботи, відповідальність, успіх, просування по службі тощо). Інші чинники, як доводить Герцберг, можуть усунути невдоволення, проте не дають справжнього задоволення від роботи, а отже не здатні суттєво активізувати діяльність людини. Можна сперечатися щодо можливої недооцінки Герцбергом впливу зовнішніх чинників (політика організації, стосунки з колегами, заробітна плата тощо) на мотиваційну компоненту, проте не викликає сумніву пріоритетність внутрішніх чинників-мотиваторів перед зовнішніми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Офіційний вісник України. - 2000. - № 13. - С. 31 - 51.

3. Закон України “Про зайнятість населення” // Закони України. - т.1. - К.: Ін-т законодавства, 1997. - С.252 - 268.

4. Закон України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001 -2004 роки” // Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. - С. 2 - 25.

5. Аналітично - статистичний матеріал до розширеної наради директорів центрів зайнятості східного регіону. / Державна служба зайнятості України. Харківський обласний центр зайнятості. - Х, 2004. - 70 с.

6. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник (стереотипне видання). - К.: Знання-Прес, 2002. - 313 с.

7. Братута А. Совершенствование механизма управления депрессивными регионами // Экономика Украины. - 2002. - № 10. - С. 47 - 49.

8. Геньбач О.Є. Характерні риси зайнятості в Україні та її державне регулювання / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 19 -23.

9. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятістю населення // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 7. - С. 17 - 19.

10. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона: Підручник. - Львів.: Афіша, 2001. - 332 с.

11. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. - 2002. - № 2. - С. 3 - 7.

12. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України / Ін-т підготовки кадрів державної служби зайнятості України. - К., 2000. - 304 с.

13. Жеребятнікова І.В. Мета політики зайнятості населення в умовах соціально - економічних змін / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 92 - 94.

14. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці: Підручник. - Львів.: Афіша, 2002. - 318 с.

15. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні: Навч. посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 200 с.

16. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

17. Задорожний Г.В. та ін. Соціальне партнерство - реальний шлях до відкритого суспільства. - Х., 2000. - 192 с.

18. Зинченко Ю. Эксперимент удался // Вечерний Харьков. - 2004. - № 30. - С. 5.

19. Зубрєва Н.В. Основні напрямки формування організаційної культури соціальних служб зайнятості / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 27 - 30.

20. Іванілов О. Стан економіки та зайнятості населення Харківського регіону // Україна: аспекти праці. - 2002. - № 5. - С. 16 - 22.

21.Кім М.М., Краснопьорова С.В. Удосконалення структури механізму управління зайнятістю // Актуальні проблеми державного управління. Наук. збірник. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - № 3. - С. 132 - 136.

22. Коваль О. Структура і функції державного регулювання управлінням ринком праці в Україні // Збірник наукових праць УАДУ. - 2001. - № 1. - С. 97 - 101.

23. Ковальський В., Коверзнев А. Регіональний ринок праці та особливості його формування та регулювання // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 4 - С. 3 - 7.

24. Краснопьорова С.В. Державне управління зайнятістю: орієнтація на людину // Актуальні проблеми державного управління. Наук. збірник. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - № 3. - С. 132 - 136.

25. Краснопьорова С.В. Деякі нові погляди щодо механізмів вдосконалення зайнятості населення в Україні // Актуальні проблеми державного управління. Наук. збірник. - Х.: УАДУ (ХФ), 1999. - № 1. - С. 128 - 135.

26. Краснопьорова С.В. Механізм удосконалення регіонального управління в сфері зайнятості населення: Автореф. дис. к-та наук з держ. управління: 25.00.04 / УАДУ (ХарРІ), - Х., - 19 с.

27. Кузнєцова Р. Напрямки вдосконалення механізму розвитку самозайнятості населення // Соціальний захист. - 2000. - № 3. - С. 47 - 53.

28. Кучер Г. Соціально вразливі категорії населення і ринок праці в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. - 2002. - № 2. - С. 8 - 13.

29. Лапчук Т.Ю. Правовое обеспечение занятости населения (сравнительный анализ) / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 61 - 64.

30. Лебедева С. Макроэкономические аспекты регулирования рынка труда в республике Беларусь // Україна: аспекти праці. - 2004. - № 2. - С. 11 - 16.

31. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

32. Логунова М. Соціально - психологічні чинники державного управління // Вісник УАДУ. - 2000. - № 2. - С. 295 - 303.

33. Маршавін Ю. Удосконалення нормативно - правового регулювання зайнятості населення // Україна: аспекти праці. - 2002. - № 7. -

С. 7 -10.

34. Міненко В.Л. Держава як суб'єкт регіонального ринку праці та зайнятості населення / за ред. О.Ю. Амосова. Х.: УАДУ (ХФ)., 2001. - 40 с.

35. Міненко В.Л. Регіональна політика зайнятості населення // Збірник наукових праць ХарРІ УАДУ. - 2003. - № 3. - С. 181 - 185.

36. Моніторинг стану ринку праці та виконання заходів соціального захисту незайнятого населення Харківської області в 2002 році / Державна служба зайнятості України. Харківський обласний центр зайнятості. - Х., 2003. - 200 с.

37. Мостовий Г.І. Державне регулювання ринку праці / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 3 - 6.

38. Пазюк О., Пономарьова О. Проблеми безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. - 2004. - № 2. - С. 3 - 11.

39. Петрова І. Економіко - правові засади забезпечення зайнятості населення України // Україна: аспекти праці. - 2002. - № 6. - С. 8 - 11.

40. Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 288 с.

41. Пилипенко А.А., Пилипенко С.М. Безробіття та державна політика його обмеження на регіональному рівні / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 23 - 27.

42. Підсумки роботи служби зайнятості Харківської області за 2003 рік та прогнози на 2004 рік / Державна служба зайнятості України. Харківський обласний центр зайнятості. - Х., 2004. - 42 с.

43. Прасол В.М. Удосконалення механізму зайнятості населення в депресивних регіонах / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 185 - 189.

44. Приймак В. Регіональні особливості безробіття в Україні // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 4. - С. 8 - 13.

45. Солдатенко М. Державні зусилля подолання бідності // Соціальний захист. - 2001. - № 10. - С. 10 - 11.

46. Соціальне партнерство на ринку праці України: Навч. посібник. / Ю.Н. Маршавін, С.В. Бакуменко та ін. - К., 1998. - 152 с.

47. Соціальне партнерство: Навч. курс / проект TACIS. - К., 1998. - 57 с.

48. Тумакова С. Держава і організація ринку робочої сили // Вісник УАДУ. - 2002. - № 3. - С. 132 - 137.

49. Ушенко Н. Інноваційна модель менеджменту зайнятості // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 7.- С. 9 - 16.

50. Федяй В. Стан та шляхи поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення // Соціальний захист. - 2000. - № 3. - С. 40 - 43.

51. Черепанов В.О. Методологічні аспекти зайнятості населення в контексті регіональної політики / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах . - Х.: 2000. - УАДУ (ХФ) 2000. - С. 80 - 83.

52. Якобінчук В. Політика зайнятості та її вплив на зменшення рівня бідності в Україні з огляду на досвід США та країн ЄС // Україна: аспекти праці. - 2002. - № 3. - С. 13 - 17.

Размещено на Allbest.ru