У дипломній роботі об'єктом дослідження є інвестиційна діяльність підприємства;

Предметом роботи стали напрямки управління реальними інвестиціями, оцінка привабливості інвестиційних альтернатив. На основі заданого набору вихідних даних проведено економічний інвестиційний аналіз капіталовкладення в освоєння нової технології виробничої діяльності, закупівлю нового обладнання, його установку підприємством для підвищення ефективності виробничої діяльності й оцінений економічний стимул підприємства профінансувати цей проект.

Практична значимість дипломної роботи полягає в тому, що був проведений аналіз діяльності ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе», зроблені відповідні висновки щодо менеджменту ЗЕД на підприємстві. Виявлені як позитивні так і негативні тенденції у розвитку підприємства.

1. Теоретичні основи менеджменту інвестиційних проектів у ЗЕД підприємств

В результаті комплексних економічних перетворень, які відбуваються в Україні, створюються нові, впроваджуються існуючі моделі та механізми побудови сучасних економічних відносин як у державі, так і підприємстві. Відповідно, будь-який підприємець розуміє, що для подальшої прибуткової діяльності, насамперед, необхідно досконало управляти виробничо-господарською діяльністю. Важливе місце при цьому належить проектному управлінню, а саме, необхідності розв'яння таких питань:

- як спланувати та скоординувати реалізацію проекту;

- як залучити кошти із зовнішніх джерел фінансування для реалізації проекту;

- як краще розпорядитись власними коштами;

- як досягти максимальних прибутків за мінімальних витрат;

- як створити команду працівників для реалізації проекту;

- як мотивувати персонал до ефективної діяльності;

- як уникнути конфліктів у команді проекту.

Розв'язуючи всі перелічені питання, ми стикаємося з проблемою управління проектами, тобто з особливим мистецтвом, яке можна виокремити і вивчити. Що ж ми розуміємо під поняттям «проект»?

Під проектом розуміють комплекс науково-дослідних, проектно-конструкторських, соціально-економічних, організаційно-господарських та інших заходів, пов'язаних з ресурсами, виконавцями та термінами, відповідно оформлених і направлених на зміну об'єкта управління, що забезпечує ефективність розв'язання основних завдань та досягнення відповідних цілей за певний період. Кінцевими цілями проектів є створення та освоєння нової техніки, технології та матеріалів, що сприяє виходу вітчизняної продукції на світовий рівень.

Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації з метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організаційного результату.

Відповідно до теоретичних та методологічних вимог необхідно розрізняти поняття проекту, бізнес-плану та техніко-економічного обґрунтування інвестицій:

1) інвестиційний проект - це сукупність документів, що характеризують проект від його задуму до досягнення заданих показників ефективності та обсягу, що включають передінвестиційну, інвестиційну, експлуатаційну і ліквідну стадії його реалізації; це будь-який комплекс забезпечених інвестиціями заходів. Усі проекти є інвестиційними, оскільки без вкладення коштів реалізувати проект неможливо;

2) бізнес-план - це детальний виклад цілей та шляхів досягнення виробництва, що створюється для обґрунтування інвестицій. Бізнес-план проекту (підприємства) може входити до інвестиційного проекту як його складова частина, замінювати інвестиційний проект або включати декілька інвестиційних проектів (при розширенні, модернізації, реконструкції і реструктуризації підприємства);

3) техніко-економічне обґрунтування інвестицій - включає в себе передпроектну розробку інженерно-конструкторських, технологічних і будівельних рішень, порівняння альтернативних варіантів і обґрунтування вибору конкретного способу здійснення проекту. Техніко-економічне обґрунтування проекту передбачає поглиблену й детальну розробку, а також всебічну оцінку вибраного способу реалізації проекту.

Є проекти наукові, технічні, комерційні, виробничі, фінансові тощо. Але кожний конкретний проект визначають такі чинники, як: складність, терміни реалізації, масштаб, вимоги до якості тощо.

Таким чином, можна зробити висновок, що проект має ряд лише йому властивих ознак, наявність яких допоможе здійснити ефективну реалізацію проекту. Основними ознаками проекту є:

- зміна стану проекту задля досягнення його мети;

- обмеженість у часі;

- обмеженість ресурсів;

- неповторність.

До основних властивостей проекту, які випливають із його ознак та за якими вони можуть бути класифіковані на типи, належать: масштаб проекту, його розмір, кількість учасників та ступінь впливу на навколишнє середовище (таб. 1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація проектів

проект інвестиційний управління

До малих проектів належать - науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки на промислових підприємствах, включаючи конструкторську, технологічну і організаційно-економічну підготовку виробництва, виготовлення дослідно-промислових зразків нової продукції, ре конструкцію, технічне переозброєння й модернізацію виробництва. В американській практиці до таких проектів належать нововведення з капітальними затратами до 10-15 млн. дол. і трудовитратами до 40-50 тис. людино-годин. Такі проекти, як правило, виконуються силами самих підприємств. Термін розробки таких проектів не виходить за межі одного-двох років.

Середні проекти - включають роботи з проектування і будівництва підприємств, освоєння й облаштування невеликих родовищ корисних копалин (нафтових, газових, вугільних), якщо їх проектування ведеться на основі типових проектних рішень, а будівництво здійснюється комплектно-блочним методом. Суть його в тому, що більша частина об'єкта, що будується, виготовляється не на будівельному майданчику, а на потужностях підрядчика (виробника конструкцій).

Великі проекти виконуються за цільовими народногосподарськими програмами і містять у собі багато мультипроектів, об'єднаних загальною ціллю, використовуваними ресурсами і єдиним планом-графіком розробки й реалізації. Такі програми можуть бути національними, міжнародними, регіональними, галузевими, міжгалузевими і т.ін. Вони формуються й координуються на макрорівні, як правило, за участю держави.

Великі проекти характеризуються великими витратами, наприклад, в американській практиці - понад 1 млрд. дол., різними джерелами фінансування, великою трудомісткістю розробки проекту (більше 2 млн. людино-годин) і будівництва (15-20 млн. людино-годин). Термін реалізації великого проекту виходить за межі 5-7 років.

До великих проектів, наприклад, можна віднести проекти створення магістральних трубопроводів, будівництва атомних електростанцій, комплексного освоєння великих родовищ корисних копалин тощо.

За ступенем складності розрізняють проекти прості, складні та дуже складні.

За класом проекту (складом і структурою самого проекту та його предметної галузі) існують такі проекти:

- мопопроекти - це окремі проекти різних типів, видів та масштабів;

- мультипроекти - комплексні проекти, що складаються з ряду монопроектів і потребують застосування багато проектного управління;

- мегапроекти - цільові програми розвитку регіонів, галузей та інших утворень, які включають ряд моно - і мультипроектів. Як правило, мега - та мультипроекти належать до складних чи дуже складних проектів.

Крім того, проекти поділяються на:

1) взаємовиключні (альтернативні) проекти - це проекти, які здійснюються, якщо неможливим або неціле направленим є здійснення інших проектів;

2) альтернативні по капіталу - проекти, які здійснюються в тому випадку, коли кожен із них не може бути здійсненим без використаний фінансових засобів, необхідних для здійснення інших проектів;

3) незалежні проекти - проекти, які здійснюються в тому випадку, коли результати реалізації одного не впливають на результати реалізації інших, і будь-яка інформація про параметри одного не змінює інформацію про результати інших;

4) взаємовпливаючі - проекти, які здійснюються в тому випадку, якщо при їх спільній реалізації виникають допоміжні (системні, синергетичні, емерджентні) позитивні або негативні ефекти, але не виявляються при реалізації кожного із проектів окремо;

Необхідність управління проектами, а саме необхідність координації використання людських та матеріальних ресурсів протягом життєвого циклу проекту за допомогою сучасних методів і техніки управління для досягнення відповідного рівня прибутків учасників проекту, високої якості продукції, пов'язана з масовим ростом масштабів і складності проектів, зростанням вимог до термінів їх здійснення, якості виконуваних робіт.

На сьогодні управління проектами - це визнана у всьому світі методологія вирішення організаційно-технічних проблем, це філософія керівництва проектами. Умови ринку стають більш вибагливими, підвищуються темпи змін, що відбуваються.

Управління проектами - це процес управління командою, ресурсами проекту за допомогою спеціальних методів та прийомів з метою успішного досягнення поставленої мети.

Важливим елементом є оточення проекту, оскільки важливо визначити середовище, в якому виникає, існує і завершується проект. Оточення проекту - це чинники впливу на його підготовку та реалізацію. Тому їх можна поділити на внутрішні й зовнішні.

До зовнішніх належать політичні, економічні, суспільні, правові, науково-технічні, культурні та природні.

До політичних чинників належать: політична стабільність, підтримки проекту державними установами, міжнаціональні взаємини, рівень злочинності, міждержавні стосунки тощо. До правових - стабільність законодавства, дотримання прав людини, прав власності, прав підприємництва. До економічних - структура внутрішнього валового продукту, умови регулювання цін, рівень інфляції, стабільність національної валюти, розвиненість банківської системи, стан ринків, рівень розвитку підприємництва і т. п. Важливим при визначенні оточення проектів є рівень розвитку фундаментальних та прикладних наук, рівень інформаційних та промислових технологій, рівень розвитку енергетики, транспорту, зв'язку, комунікацій тощо.

До внутрішніх належать чинники, пов'язані з організацією проекту. Організація проекту є розподілом прав, відповідальності та обов'язків між учасниками проекту.

Учасниками управління проектами є юридичні або/та фізичні особи, які зобов'язані виконати деякі дії, передбачені проектом, та інтереси яких будуть задіяні при реалізації проекту.

До числа учасників можуть входити інвестори, банки, підрядчики, постачальники, гуртові покупці продукції, лізингодавці та інші фізичні чи юридичні особи. Учасником проекту може бути також держава (Рис. 1).

Рис. 1.1. Схема учасників проекту

Автором головної ідеї проекту, його попереднього обґрунтування є ініціатор проекту. Ділова ініціатива у здійсненні проекту, як правило, належить, замовнику. Замовник - це зацікавлена сторона в здійсненні проекту, майбутній власник та користувач результатів проекту. Він визначає основні вимоги та масштаби проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок власних коштів або коштів інвесторів, укладає угоди з виконавцями проекту, несе відповідальність за ці угоди та в цілому за проект перед суспільством та законом, керує процесом взаємодії між учасниками проекту. Якщо інвестор, тобто та сторона проекту, яка забезпечує його фінансування, не є замовником, то вкладення коштів у проект можуть здійснювати банки, інвестиційні фонди та інші кредитні організації.

Вони вступають у договірні відносини із замовником, контролюють виконання контрактів, здійснюють розрахунки з іншими сторонами по мірі виконання робіт. Ціллю інвесторів є максимізація прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Вони є повноцінними партнерами проекту й власниками всього майна, придбаного за рахунок інвестицій, до того часу, поки не будуть виплачені всі кошти по контракту (кредитному договору) із замовником.

Свої повноваження по керівництву роботами зі здійснення проекту, а саме: планування, контроль та координацію робіт всіх учасників проекту, замовник та інвестор делегують керівнику проекту. Склад функцій та повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Перед керівником та його командою ставиться завдання керівництва та координації робіт протягом життєвого циклу проекту до досягнення поставлених цілей та результатів при дотриманні встановлених термінів, бюджету та якості. Команда проекту - це специфічна організаційна структура, яку очолює керівник проекту. Вона створюється на період здійснення проекту і завданням її є здійснення функцій управління проектом.

Склад команди залежить від характеристик проекту, а саме від його масштабу, складності. Членами команди є: інженер проекту, керівник контрактів, контролер проекту, бухгалтер проекту, керівник відділу матеріально-технічного забезпечення, керівник робіт із проектування, керівник виробництвом (будівництвом), адміністративний помічник. Крім того, учасниками проекту є: контрактор або генеральний контрактор (сторона, яка бере на себе відповідальність за виконання робіт по контракту), субконтрактор (вступає в договірні відносини з контрактором чи субконтрактором більш високого рівня), координатор робіт з експлуатації, проектувальник (юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту), генеральний підрядчик (юридична особа, чия пропозиція прийнята замовником, несе відповідальність за виконання робіт відповідно до умов контракту), ліцензори (організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих робіт тощо), постачальники, органи влади, власник земельної ділянки, виробник кінцевої продукції проекту, споживачі продукції. На здійснення проекту можуть впливати й інші сторони з оточення проекту, які можуть бути віднесені до учасників проекту, це: конкуренти основних учасників проекту, спонсори проекту, різні консалтингові, юридичні, посередницькі організації, залучені до процесу здійснення проекту.

Важливим елементом управління проектами є своєчасна та точна підготовка проектних матеріалів.

Проектні матеріали - це сукупність документів, що містять опис і обґрунтування проекту.

Існує також багато інших елементів та характеристик, які відіграють важливу роль при управлінні проектами, а саме: початкові умови, обмеження та вимоги до проекту, види забезпечення проекту, методи та техніка управління проектами тощо.

Найважливіша передумова успішного застосування прийомів та методів управління проектами полягає у визначенні й розумінні цілей. Вони визначають сутність проекту. Визначення цілей та їх опис є основою для подальшої роботи над проектом.

Ціль проекту - це бажаний результат діяльності, який намагаються досягти за певний проміжок часу при заданих умовах реалізації проекту. При постановці цілей проекту потрібно знайти відповіді на такі питання:

Як конкретно повинен виглядати результат проекту (характеристика результатів проекту)?

Які умови повинні враховуватись у процесі реалізації проекту (вимоги та обмеження)?

Хто це буде робити? Коли це буде зроблено?

Скільки це буде коштувати?

Як цілі проекту можуть висуватися економічні і соціальні результати, вирішення соціальних й екологічних проблем і т. ін. Цілі проекту повинні бути чітко визначені, досягнуті результати - вимірюваними, а обмеження і вимоги повинні бути реально виконуваними. Визначення цілей - процес творчий, але обґрунтування цілей повинно стати документальною угодою основних сторін. Тобто цілі проекту повинні бути описані [Тарасюк].

1.2 Обґрунтування доцільності інвестиційного проекту

Щоб виявити кращий варіант проекту, потрібно розглянути широке коло можливих його варіантів. Надто часто вибір якогось одного способу чи варіанта проекту робиться передчасно. Корисно внести всі можливі варіанти до початкового переліку обговорюваних ідей, а потім, шляхом використання логічної схеми відбору, відкинути ті варіанти, які очевидно гірші. В міру відсіву альтернативних варіантів, деталі й розрахунок кожного аспекту проекту уточнюються. Відхилення варіантів проекту відбувається на основі відбору ідей, які згодом буде прийнято і піддано детальному аналізові на стадіях розробки та експертизи проекту, щоб переконливо мотивувати відхилення якогось варіанта проекту.

Початкова фаза проекту розпочинається з процесу формування його концепції та її обґрунтування. Розробка концепції проекту передбачає виконання таких основних робіт:

- обґрунтування цілей проекту на основі вивчення ринку та аналізу виробничих можливостей;

- попередню оцінку капітальних витрат на проект та прогноз оборотного капіталу;

- оцінку тривалості проекту;

- прогноз збільшення капіталу від реалізації проекту;

- визначення джерел та розмірів фінансування;

- визначення основних характеристик проекту тощо.

Стадія підготовки проекту поділяється на два етапи - попередня оцінка та додаткові дослідження.

Ідея проекту повинна бути детально розроблена на стадії ретельного дослідження. Ідея проекту може бути обумовлена:

- прагненням виконати завдання, що стоять перед країною;

- незадоволеними потребами й пошуком можливих шляхів їх задоволення;

- ініціативою приватних чи державних підприємств, які прагнуть одержати переваги у використанні нових можливостей;

- труднощами або обмеженнями в перебігу розробки, викликаними браком важливих виробничих потужностей, нерозвиненістю сервісу, нестачею матеріальних і людських ресурсів або адміністративними чи іншими перешкодами;

- наявністю невикористаних або недовикористаних матеріальних чи людських ресурсів та можливістю їх застосування в продуктивніших галузях;

- необхідністю зробити додаткові капіталовкладення;

- прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури виробництва й управління;

- стихійними лихами (посухи, повені та землетруси).

Ідеї щодо проекту надходять також із-за кордону в результаті:

- пропозицій іноземних громадян або фірм про інвестиції;

- інвестиційних стратегій, розроблених іншими країнами, а також можливостей, що виникають у зв'язку з міжнародними договорами;

- домінуючих поглядів фахівців або ж консенсусу в рамках міжнародної спільноти з таких питань, як: народонаселення, стан навколишнього природного середовища та боротьба із зубожінням;

- діяльності організацій по наданню двосторонньої допомоги і поточних проектів цих організацій у даній країні.

Ідея проекту піддається попередній перевірці в дослідженнях можливостей. Попередні дослідження ґрунтуються здебільшого на загальних оцінках, ніж на детальному аналізі, тому їх можна проводити у трьох напрямках:

- дослідження регіонів (виявлення можливостей у даному регіоні);

- виробничі дослідження (виявлення можливостей у даній галузі промисловості);

- дослідження природних ресурсів, сільськогосподарської та промислової продукції тощо.

Інколи добре виконані дослідження щодо підготовки проекту можуть служити достатнім його обґрунтуванням, проте, якщо економічна сторона проекту викликає сумніви, слід неодмінно провести додаткові дослідження за проектом.

Додаткові дослідження включають:

- вивчення ринку за конкретними групами товарів (попит, його стійкість та ціна);

- оцінка конкретних сировинних і матеріальних ресурсів за ступенем доступності існуючих та призначених цін на ці ресурси;

- відбір можливих для використання технологій;

- визначення та уточнення масштабів проекту, можливі транспортні втрати;

- уточнення екологічної допустимості, тобто чіткий план впливу на довкілля;

- визначення потенційних джерел фінансування, порівняння альтернатив;

- визначення часових меж альтернативних проектів. Коли проектна ідея конкретизована, вона піддається поточній перевірці на можливість виконання, проводиться дослідження цих можливостей.

Попередній аналіз повинен показати підтвердження можливості технічної реалізації у відповідній країні, регіоні чи місті та виявити всі шанси економічного впровадження.

Передпроектне дослідження повинне дати відповіді на такі питання:

1. Технічна можливість виконання проекту:

- особливі вимоги до місця реалізації та порівняння з потенційними місцями проекту (клімат, власність на землю і т. ін.);

- наявність або можливість забезпечення машинами та обладнанням, виробнича потужність;

- гнучкість обладнання в розрахунку на диверсифікацію виробництва;

- наявність необхідної інфраструктури;

- кваліфікаційні вимоги до управлінського апарату та обслуговуючого персоналу;

- вимоги до інших ресурсів;

- планові терміни.

2. Економічна можливість виконання проекту:

- очікуваний збут, поділений на найважливіші групи продуктів та регіональні ринки (експорт або внутрішній ринок);

- витрати на створення підприємства, очікувані річні поточні витрати, в тому числі умовно-постійні адміністративно-управлінські витрати і т. ін.;

- розвиток ринку робочої сили та ринків сировини, основних та додаткових матеріалів;

- можливі інвестори (власний капітал, кредити банків і т. ін.);

- фінансовий результат проекту.

3. Обов'язково потрібно визначити також джерело ризику.

У заключних проектних дослідженнях, на основі яких приймаються інвестиційні рішення, використовують елементи попередніх етапів аналізу. Як правило, заключні дослідження складаються з таких частин: техніко-економічний аналіз, фінансовий аналіз та загальноекономічний аналіз.

При проведені техніко-економічного аналізу розглядаються питання технічних можливостей, питання ринку збуту та закупівель, потреб матеріалів з урахуванням використовуваної техніки тощо, при цьому враховується потреба в додатковій інформації з боку потенційних партнерів та інвесторів.

Взагалі, техніко-економічний аналіз розбивають на такі пункти:

Передісторія та зародження проекту. Зазначається ім'я та адреса ініціатора проекту, галузь і ціль підприємницької діяльності, орієнтація проекту (наприклад, на збут чи на сировинну базу), орієнтація проекту на внутрішній ринок або на експорт, політико-економічна підтримка проекту.

Ринок збуту та виробничі потужності. Аналізується річний попит для всієї економіки та регіону, досліджується тенденція розвитку на ринку збуту, виробнича програма, експорт та імпорт продукції галузі, абсолютна виробнича потужність та порівняння з обсягами всього ринку.

Ринки матеріалів та інших ресурсів. Розглядаються питання наявності сировини, основних та допоміжних виробничих матеріалів, комплектуючих виробів, наявність комунікацій, тенденції розвитку на ринках закупівель (ціни та обсяги), конкретизується необхідність у ресурсах тощо.

Місцезнаходження. Необхідно надати точні дані про місцезнаходження, клімат, можливості забезпечення землею, відстань до ринків сировини та ринків інших закупівель, відстань до ринків збуту, потенціал робочої сили в регіоні, транспортну систему.

Техніка проекту. Вибраний спосіб виробництва, необхідне обладнання, інженерне забезпечення.

Юридична форма та організаційна структура, а також інші витрати на організацію.

Потреба в робочій силі для проекту, при цьому виділяють кваліфікованих та некваліфікованих робітників та менеджерів.

Визначення термінів реалізації проекту. Визначається тривалість різних етапів проекту та тривалість можливих випробувань.

Фінансовий аналіз може складатися з таких етапів:

Спільне представлення потоків надходжень та виплат проекту.

Представлення джерел фінансування (власний та позиковий капітал).

Складання планових балансів для зовнішнього представлення, планування ліквідності.

Розрахунок економічної ефективності.

Оцінка проекту за допомогою стандартних критеріїв інвестиційних розрахунків.

Загальноекономічний аналіз включає опис загальної економічної ситуації, спільне представлення витрат та вигод проекту, які торкаються національних економічних суб'єктів, переоцінку витрат та результатів за національно-економічними критеріями тощо.

Необхідно здійснити екологічну та соціальну експертизу майбутнього проекту та зробити загальні висновки.

Екологічна експертиза дозволяє оцінити вплив проекту на навколишнє середовище за такими напрямками:

- забруднення повітряного басейну, ґрунтів та водойм;

- зниження біологічної різноманітності;

- перевезення, використання або віддалення небезпечних чи токсичних відходів;

- засоленість та заболоченість земель.

Соціальна експертиза дозволяє визначити масштаби впливу проекту на соціальне середовище, вигоди, які отримують мешканці регіону від реалізації проекту, а також можливий негативний вплив проекту на населення.

Проект може вважатися вивіреним і готовим для передачі на стадію детальної розробки та реалізації за дотримання таких умов:

- проведено відбір альтернативних варіантів проекту, визначено основні переваги та недоліки;

- ідентифіковано основні організаційні й політичні проблеми, які можуть вплинути на долю проекту, і визначено як вони можуть бути розв'язані;

- визначені очікувані вигоди й витрати, можливий ризик та шанси реалізації;

- існує цілковита підтримка як влади, так і інших учасників проекту[Тарасюк].

Отже можна зробити висновок, що освоєння інвестицій означає їх капіталізацію, тобто створення фінансових та реальних активів. Введенням в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту. В процесі експлуатації проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку[Пересада].

1.3 Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів - це способи визначення доцільності довгострокового вкладення капіталу в різні об'єкти (проекти, заходи) із метою оцінки перспектив їхньої прибутковості й окупності. Інвестиційні проекти повинні піддаватися детальному аналізу з погляду кінцевих результатів - критерію оптимальності - показника, що виражає граничну міру економічного ефекту прийнятого рішення для порівняльної оцінки можливих альтернатив і вибору з них найкращого.

Критеріями для обґрунтування ефективності інвестицій можуть бути максимум прибутку або прибутковості, мінімум трудових витрат, часу досягнення мети, частка ринку, якість продукції, беззбитковість і ін. Украй важливо при цьому розрахувати і простежити напрямки потоків коштів.

Критерії, використовувані для оцінки інвестиційних проектів, повинні відбивати головні аспекти й умови їх застосування. При всьому їхньому різноманітті вони об'єднуються в наступні групи: фінансово-економічні, нормативні і ресурсні.

До фінансово-економічних відносять вартість проекту, чисту справжню вартість, прибуток, рентабельність, внутрішню норму прибутковості, період окупності й ін.

До числа нормативних критеріїв відносять правові критерії-норми національного і міжнародного права на інтелектуальну власність, вимоги стандартів, конвенцій і т. п.

Ресурсні критерії визначають потенційну можливість здійснення проекту. Вони підрозділяються на групи: науково-технічні ресурси, виробничі ресурси, технологічні варіанти, об'єм і джерела фінансових ресурсів і ін.

Сукупність методів, що застосовуються для оцінки ефективності інвестицій, можна розбити на дві групи: статичні (облікові) і динамічні (що враховують чинник часу).

До статичних методів оцінки ефективності інвестицій відносяться визначення терміну окупності та облікової норми прибутку.

Метод розрахунку терміна окупності інвестицій одержав на практиці дуже широке поширення. Окупність - це кількість років, необхідних для повного відшкодування початкових витрат, тобто визначається момент, коли сумарний грошовий потік прибутків зрівняється із сумою грошових потоків витрат.

(1.1)

де ІК - сума інвестованих коштів, що направляються на реалізацію інвестиційного проекту (приведена до теперішньої вартості); ГПс - середня за період існування проекту сума грошового потоку (у теперішній вартості).

Недоліком методу є ігнорування грошових надходжень за межами терміна окупності, що може мати істотне значення при виборі інвестиційних проектів. Водночас у цього методу є дуже важлива перевага - він забезпечує надійну оцінку ліквідності інвестицій.

Метод облікової норми прибутку полягає в обчисленні для кожного з альтернативних проектів відношення середнього за період життя проекту чистого бухгалтерського прибутку до середніх інвестицій (витрат на основний і оборотний капітал) у проект за той же період. Метод простий, але дуже ненадійний, тому може бути використаний лише для швидкого відбраковування проектів. Слабкі боки цього методу:

- ігнорується вплив податкового щита по амортизації і інше;

- не враховується вплив ліквідаційної вартості активів;

- не враховується тимчасова вартість грошей.

Динамічні методи оцінки ефективності інвестицій включають в себе наступні.

Метод чистої приведеної (теперішньої) вартості (NPV - Net Ргеsent Valuе), по загальноприйнятій думці вважається основним і самим надійним методом оцінки інвестицій. У загальному випадку чистий дисконтований (приведений) прибуток можна визначити по формулі:

 (1.2)

де Rt - прибутки від реалізації проекту в період І; Еt - витрати, здійснювані в період і; п - число періодів реалізації проекту; r - ставка (норма) дисконту.

Чим більше NPV, тим ефективніше проект, при NPV = 0 проект тільки окупається, але не приносить прибутку, якщо NPV < 0 - інвестиції в даний проект неефективні.

Однак і цей метод не позбавлений недоліків:

введення поняття залишкової вартості інвестицій сильно ускладнює розрахунок;

значно спотворюється результат, якщо порівняти різні по розміру інвестиції, оскільки не враховується «ціна шансу»;

не дає інформації про момент, з якого інвестиція стає прибутковою.

Метод внутрішньої норми прибутковості також широко використовується останнім часом на практиці. Для її розрахунку застосовується ітеративний процес, тобто поступово крок за кроком підбирається така бар'єрна норма дисконту (IRR), при котрій чиста приведена вартість буде-дорівнює 0.

(1.3)

Метод ґрунтується на знаходженні показника IRR. Якщо IRR > r, то проект приймається, інакше його варто відхилити.

Крім чисто технічних складностей у цього методу є й інші слабкі сторони:

не завжди виділяється самий прибутковий проект, тому що головне відібрати проекти з перевищенням заданої норми прибутковості;

при завищеній нормі прибутковості частина перспективних проектів може бути не розглянута;

припускає ситуацію реінвестування всіх проміжних потоків грошових надходжень по однієї і тієї ж ставці прибутковості, хоча в дійсності усе інакше.

Метод індексу рентабельності показує скільки одиниць справжнього розміру грошового потоку доводиться на одиницю майбутніх початкових витрат. Для розрахунку цього показника використовується формула:

(1.4)

Якщо розмір критерію РІ > 1_Д то справжня вартість грошового потоку проекту перевищує початкові інвестиції, забезпечуючи тим самим наявність позитивного розміру NPV. При цьому норма прибутковості перевищує задану і проект варто прийняти.

Головна перевага методу полягає в тому, що можливі в окремі роки негативні грошові потоки не спотворюють реальну картину, оскільки береться в розрахунок їх сума за весь період.

Таким чином, оцінку інвестиційного проекту можна здійснювати різними методами, а застосування того, або іншого методу повинно опиратися на знання їх позитивних і негативних сторін.

Якщо підприємство буде функціонувати і без інвестицій, про доцільність яких йде мова, то має сенс враховувати тільки так звані додаткові грошові потоки, що виникнуть в результаті можливих інвестицій. Таким чином, здійснюється порівняння ситуацій із проектом і без проекту. Як правило, інвестор стоїть перед проблемою вибору найбільш надійного і вигідного варіанта інвестування.

2. Аналіз управління інвестиційними проектами на ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе»

Відкрите акціонерне товариство «Сумське НВО імені М.В. Фрунзе» унікальний машинобудівний комплекс, який здійснює свою виробничо-господарську діяльність в умовах ринкових відносин в Україні та за її межами і функціонує на підставі діючого законодавства країни та статуту підприємства.

ВАТ «СНВО ім. Фрунзе» є одним з найбільших підприємств нашої області. Підприємство розміщене на сприятливій для зовнішньоекономічної діяльності території. По-перше, місто Суми перебуває недалеко від кордонів з Росією й Білорусією. По-друге, у підприємства є прямий вихід на залізницю (станція «Суми»).

На підприємстві працює близько 20000 чоловік, з яких 7000 - виробничі робітники, 12000 - конструкторські й технологічні підрозділи, 1000 - управлінський персонал. У наш час в об'єднанні працює близько 19 тисяч робітників.

Підприємство було засноване 15 листопада 1896 року (за старим стилем) згідно Наказу Його Імператорської Величності, яким дозволялася діяльність Російсько-Бельгійського акціонерного товариства під назвою «Сумські машинобудівні майстерні» (анонімне товариство)». Підприємство розпочало діяльність, що передбачала експлуатацію будівельної, котельної і ливарної майстерень, випуск парових машини, апарати для цукрових заводів, приладдя для залізниці, а також виготовлення казанів та лиття заліза, сталі й інших металів. В 1897 році на підприємстві працювало 350 чоловік.

У 1900-1902 роках почате виробництво випарних апаратів, фільтруючих пресів, бурякових пресів для цукрових заводів. У 1908 р. виготовлена перша вітчизняна парова машина.

Далі підприємство продовжувало розвиватися освоюючи нові види продукції і вже в 1928 році воно було перейменоване в «Сумський машинобудівний завод їм. М.В. Фрунзе». На цьому розвиток підприємства не закінчився, в 1929 році вперше в Україні була освоєна сварка електродуги. Впродовж 1930-1931 рр. завод спеціалізується як підприємство хімічного і нафтового машинобудування. Побудовані насосно - компрессорний, ливарний і інструментальний цехи. У 1935 році був побудований перший спеціалізований цех по випуску центрифуг.

Під час Великої вітчизняної війни підприємство виконувало замовлення для потреб фронту, а після неї відбувалося відновлення виробничих потужностей. Підприємство поступово нарощувало випуск продукції. Були виготовлені перші післявоєнні зразки вакуум-фільтрів. Знов почався випуск відцентрових насосів для цукрової промисловості.

У 1976 році було створено Сумське машинобудівне виробниче об'єднання до складу якого ввійшли: Сумський машинобудівний завод ім. М.В. Фрунзе, Сумський завод важкого компресоробудування, ВКВ хімобладнання, ремонтно-будівельне управління. І вже в 1985 році до складу об'єднання ввійшов Всесоюзний науково-дослідний і конструкторсько - технологічний інститут компресорного машинобудування. Підприємство одержало найменування «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе».

Італійською фірмою «Danieli» для об'єднання в 1988 році був побудований завод по виробництву бурильних і провідних труб для нафтової і газової промисловості.

У лютому 1994 року об'єднання шляхом корпоратизації було перетворене на відкрите акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе».

До 1997 року підприємством був одержаний сертифікат схвалення, підтверджуючий відповідність діючої у ВАТ системи якості міжнародному стандарту ІSО 9001. Через два роки ВАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» освоїло виробництво трубопровідної арматури, відповідної вимогам міжнародного стандарту АРІ-6D. У квітні 2000 року, після продажу останнього державного пакету акцій, процес приватизації повністю закінчився.

Починаючи з 2001 по 2003 рік була розширена номенклатура продукції, що випускається, а також відбулася реструктуризація підприємства і нарощування виробничих потужностей.

За період свого розвитку, що перевищив століття, підприємство значно розширилося, кілька разів реорганізовувалося та змінювало номенклатуру продукції.

Основний профіль як машинобудівного підприємства воно набуло лише у тридцятих роках нашого сторіччя, коли завод став спеціалізованим підприємством по виготовленню машинобудівної продукції для хімічної та нафтодобувної та нафтохімічної промисловості.

ВАТ «СНВО ім. М.В. Фрунзе» входить у п'ятірку найбільш потужних підприємств України, а за чисельністю працюючих займає друге місце. Обладнання, що виготовляється підприємством поставляється підприємствам хімічної, харчової, переробної та енергетичної промисловості. Об'єднання вже визнане на території України та за її межами.

На підприємстві також удосконалюються й освоюються нові технологічні процеси, серед яких: газотермічне і плазмове нанесення захисного покриття, застосування нових методів електрозварювання та гибки труб.

Номенклатура основних видів продукції ВАТ «СНВО ім. М.В. Фрунзе» надана у таблиці 2.1

Таблиця 2.1. Номенклатура основних видів продукції підприємства

Вартість всієї продукції ВАТ у 2006 році в порівнянні з 2005 роком збільшилась на 293077 тис. грн. (або 23%). Питома вага окремих видів продукції в загальній структурі в 2006 році майже не змінилася в порівнянні з 2005 роком.

Організаційно-управлінська структура ВАТ СМНВО ім. Фрунзе відповідає дивізійній продуктовій структурі.

Завдяки тому, що СМНВО ім. Фрунзе є акціонерним товариством відкритого типу, його головним органом правління виступають Збори акціонерів, У безпосередньому підпорядкуванні Зборів акціонерів знаходиться Правління.

Правління має склад у кількості 9 чоловік, очолює його Голова Правління, котрий має 4 замісника: головний інженер (перший замісник), начальник управління фінансів і збуту, головний економіст та начальник управління матеріально-технічного забезпечення.

Діяльність правління контролюється Спостережною радою.

Всі функціональні підрозділи і виробництва підпорядковані правлінню.

Об'єднання має дві дирекції: Дирекція з матеріально-технічного забезпечення та Дирекція маркетингу і зовнішньоекономічної діяльності, а також Структурний підрозділ директора по персоналу і соціальним питанням, що об'єднує кілька відділів та інших структурних одиниць: відділ кадрів, бази відпочинку, палац культури, оздоровчий центр, житлово-комунальний відділ, комбінат громадського харчування та ін.

Організаційно-управлінська структура ВАТ СМНВО ім. Фрунзе зображена на Рис. 2.1.

Рис. 2.1. Організаційна структура ВАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе»

Діяльність об'єднання обслуговує 16 управлінь:

– бухгалтерського обліку, звітності і контролю;

– виробничо-диспетчерське (здійснює нагляд і контроль за організацією трудового процесу, розробляє оперативні плани по випуску продукції);

– головного енергетика (займається ремонтом, монтажем, демонтажем енергетичного обладнання);

– головного зварника (розробляє процеси і оснащення для зварювальних робіт);

– головного металурга (займається розробкою технологічних процесів ливарного, ковальського і термічного цехів);

– головного механіка (займається ремонтом, монтажем обладнання, демонтажем старого обладнання);

– головного технолога (розробляє процеси обробки і зборки нових виробів, керує їх запровадженням у виробництві, установлює технологічні режими, проектує і виготовляє спеціальні інструменти, займається технічною уніфікацією);

– інструментального виробництва (забезпечує підприємство інструментами, керує виготовленням, зберіганням і використанням інструментів, організує їх ремонт);

– комплексної автоматизованої системи управління;

– монтажу і наладки (займається зборкою, наладкою запуском продукції (обладнання), що виготовлене підприємством);

– організації труда і заробітної плати (розробляють заходи підвищення праці, установлюють тарифи робіт, запроваджують заходи матеріального стимулювання і т. ін.);

– планово-економічне (займається плануванням і контролем виконання планів, аналізує господарську діяльність підприємства);

– по реалізації газу і електроенергії;

– промислової електроніки;

– технологічного контролю (здійснює контроль якості, виявляє і попереджає брак);

– фінансів і збуту (контролює грошові потоки, здійснює реалізацію продукції, оформлює необхідну документацію і т. ін.).

Кожне управління, відділ чи бюро очолює начальник.

Об'єднання в цілому налічує близько 40 відділів і бюро. Більшість з них підпорядкована безпосередньо Правлінню:

– будівель і споруд;

– бюро по організації режиму і охороні матеріальних цінностей;

– бюро промислової естетики;

– економіки;

– канцелярія;

– матеріального нормування;

– науково-виробничий центр зварювання;

– не руйнуючих методів контролю;

– охорона;

– охорони навколишнього середовища;

– охорони праці і техніки безпеки;

– спецвідділ;

– технагляду обладнання;

– технічна бібліотека;

– централізована лабораторія об'єднання.

Окремі виробництва, завдяки винятковій спеціалізації, мають власні відділи та бюро, наприклад, існує спеціальне конструкторське бюро (СКБ) хімічного обладнання, СКБ компресорного машинобудування, відділ головного конструктора насосного виробництва (ці підрозділи займаються підготовкою конструкторської документації, проводять виготовлення, випробовування і доводку нових зразків техніки, уніфікують вироби, що впускаються підприємством, розробляють умови експлуатації нової техніки і т. ін.).

Дані про трудові ресурси ВАТ відображені у таблиці 2.2.

Динаміка персоналу ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» (чол.)

Проаналізувавши дані, можна зробити відповідні висновки: за досліджуваний період кількість працюючих зменшилася на 417 чол., що складає 2%, що є не дуже позитивним моментом, пов`язане це з скороченням основного складу робітників. Кількість робітників зменшилася на 1043 чол. Найбільше збільшення бачимо серед спеціалістів та службовців - 425 чол., тобто більше на 6,9% у 2007 році порівняно з 2003, це можна пояснити посиленням системи управління підприємством та забезпеченням більш ефективної роботи виробництва та збуту продукції. Але в той же час скоротилася кількість начальників самостійних відділів на 25 чол., що складає 11%, за рахунок об'єднання цих структурних підрозділів.

Вартість основних фондів ВАТ «СНВО ім. М.В. Фрунзе» протягом 5-ти років зменшилась на 7,31% (або на 45070 тис. грн.). Вартість основних фондів виробничого призначення у 2006 році в порівнянні з 2002 роком зменшилась на 14253 тис. грн або на 2,49%. Вартість основних фондів невиробничого призначення зменшилась суттєво - на 30817 тис. грн або на 68,80%. Це пов'язано з передачею дитячих садків, поліклініки, школи та інших установ соціально-культурного призначення, а також з реструктуризацією підприємства та утворенням дочірнього підприємства, яке займається транспортом.

Розрахунок комплексу основних показників ефективності використання основних фондів ВАТ «СНВО ім. М.В. Фрунзе» будемо також проводити за 2002-2006 рр.

Динаміка і структура основних фондів ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» (тис. грн)

Проаналізувавши дані таблиці можна зробити висновок, що за досліджуваний період основні фонди виробничого призначення зменшилися на 4,9%, що складає 27 712 тис. грн., а невиробничого - на 60,8%, що складає 15227 тис. грн., причому головним чинником зниження фондів невиробничого призначення є знос та виведення з балансу будівель та споруд (у 2003-2004 роках значна частина була передана на баланс міста). Зменшення залишкової вартості основних засобів відбулося, головним чином, за рахунок накопичення зносу основних засобів, сума якого перевищує вартість придбаних.

Але також ми повинні відмітити зростання інших фондів виробничого призначення, куди відносимо інформаційну та обчислювальну техніку, так як вкладення в цю техніку сприяють прискоренню розвитку наукових розробок, а також вдосконаленню організації виробництва та управління.

За допомогою таблиці 1.2. розглянемо коефіцієнти, що характеризують ефективність використання основних фондів.

Таблиця 1.2. Ефективність використання основних фондів ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе»

Отримані коефіцієнти в таблиці 1.2. дозволяють зробити відповідні висновки щодо ефективності використання основних фондів на підприємстві за період з 2003 по 2007 роки.

По-перше, коефіцієнт фондовіддачі зріс на 1,65, тобто на кожну гривню вартості основних фондів припадає 2,92 грн. чистого доходу від реалізації продукції.

Коефіцієнт фондоозброєності зменшився на 1,54 за рахунок значного зниження загальної вартості основних фондів (на 7,2%, що складає 42939 тис. грн.).

Порівнюючи коефіцієнти зносу та придатності основних засобів у 2007 та 2003 роках, можна спостерігати обернену протилежність змінам, що каже про тенденцію до збільшення зносу основних фондів, і зменшення придатності їх корисного використання. Підтвердженням цьому є значне зниження коефіцієнта відновлення, що знизився на 0,08. Коефіцієнт вибуття залишився майже не змінним і зменшився на 0,01. Це може свідчити про поступове старіння матеріальної бази підприємства.

Фінансовий стан ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» можна охарактеризувати як стійкий. Протягом 2003-2007 років виробництво було забезпечене сировиною, матеріалами та комплектуючими виробами, що дало можливість стабільно та своєчасно виконувати укладені контракти. Фінансовий стан було покращено за рахунок введення системи платежів векселями, в тому числі і взаєморозрахунків з бюджетом. Обсяги товарної та валової продукції останніми роками мали тенденцію до збільшення.