Функції та механізм фінансового менеджменту

Економічна сутність і класифікація інвестицій

Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті яких створюється прибуток чи досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: 1)грошові кошти, цільові банківські вклади; 2)Рухоме та нерухоме майно; 3)Майнові права та інші інтелектуальні цінності; 4)Право користування землею та ін природними ресурсами. Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікують за наступними ознаками: 1)за об'єктами вкладення коштів: реальні інвестиції - це вкладення коштів в реальні активи як матеріальні, так і нематеріальні; капіталоутворюючі інвестиції - вкладення капіталу безпосередньо в засоби вир-ва та предмети споживання; фінансові інвестиції - це вкладення коштів в різні фінансові інструменти (в осн - ЦП). 2)за характером участі в інвестуванні: прямі - пов'язані з безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування; непрямі - інвестування, опосередковане іншими особами (посередниками). 3)за періодом інвестування: довгострокові - більше року; короткострокові - не більше року. 4)за формами власності: приватні - здійснюються громадянами та підприємствами недержавної форми власності; державні - вкладення за рах бюджетів різних рівнів та державних підприємств; іноземні - здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільні - здійснюються суб'єктами даної країни та іноземних країн. 5)за регіональною ознакою: внутрішні - в об'єкти інвестування, що знаходяться в межах даної країни; іноземні - вкладення коштів в об'єкти інвестування, що знаходяться за межами даної країни, а також в фінансові інструменти інших країн.

Інвестиційна політика підприємства

Інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що заключається у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності. Етапи розробки інвестиційної політики: 1) формування окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства у відповідності з стратегією його економічного і фінансового розвитку. Воно дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності по окремим етапам наступного періоду. 2) дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку: правові умови, поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори, що її визначають, прогноз кон'юнктури в розрізі окремих сегментів ринку. 3) пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямам інвестиційної діяльності підприємства: вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти, фінансові інструменти, розглядаються можливості і умови придбання окремих активів, проводиться експертиза відібраних об'єктів інвестування. 4) забезпечення високої ефективності інвестицій: аналіз економічної ефективності відібраних об'єктів інвестування, ранжування їх по критерію доходності. 5) забезпечення мінімізації рівня ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. 6) забезпечення ліквідності інвестицій. 7) визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел: прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності підприємства, визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел, визначається доцільність залучення позикових коштів. 8) формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства.

Управління реальними інвестиціями

Реальні інвестиції - це вкладання в основний капітал та в приріст матеріально-технічних запасів. Вони класифікуються за групами: 1) за формами власності: державні, кап. вкладення колективних підприємств, кап. вкладення населення; 2) за джерелами фінансування: централізовані, децентралізовані; 3) за призначенням: виробничі, невиробничі; 4) за адресою: галузеві, регіональні; 5) за формами відтворювання ОФ: нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння; 6) за складом витрат: на будівельно-монтажні роботи, на придбання обладнання, інструментів і проектно-дослідні роботи. Нове будівництво - це створення виробничих потужностей на нових площах за новими проектами. До нього можна також віднести будівництво філіалів, цехів, окремих виробництв, які після завершення будівництва переводяться на самостійний баланс. Розширення - це будівництво нових підприємств, цехів, окремих виробництв, які після завершення будівництва не переводяться на самостійний баланс. Реконструкція - це перебудова діючих цехів, виробництв за єдиним комплексним проектом реконструкції підприємства в цілому. Технічне переозброєння - це комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня окремих цехів, виробництв, ділянок за допомогою механізації, автоматизації виробничих процесів, впровадження прогресивної технології та ноу-хау, заміни фізично зношеного і морально застарілого обладнання. Технічне переозброєння здійснюється за окремими проектами і кошторисами на окремі види робіт і витрат. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи: придбання готової науково-технічної продукції і інших прав, розробка нової науково-технічної продукції. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів: це інвестиційна операція, направлена на розширення обсягу операційних оборотних активів, які використовуються, що забезпечує тим самим необхідну пропорційність (збалансованість) в розвитку необоротних і оборотних операційних активів в результаті здійснення інвестиційної діяльності.

Класифікація інвестиційних проектів підприємства

За об'єктами інвестицій: фінансові проекти - передбачають одержання прибутку від вкладень капіталу в інвестиційні (фондові) інструменти - акції, облігації, паї, внески тощо. Реальні - одержання прибутку від вкладення капіталу в реальні активи в формі придбання, будівництва, реконструкції, лізингу, тощо. Інтелектуальні - приносять прибуток від реалізації нематеріальних активів. За напрямками використання активів: споживчі - це плани вкладення заощаджень (нагромаджень) в предмети особового або сімейного довгострокового використання - житло, засоби транспорту, предмети тезаврування та ін. Паперові проекти - плани придбання активів у вигляді ЦП, як майнових так і боргових (кредитних), які будуть не тільки приносити інвестору прибуток (доход), а й гарантувати йому певний рівень безпеки вкладених коштів. Підприємницькі інвестиційні проекти - плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької (виробничої або комерційної) діяльності. За напрямками інвестування: інвестиції прямі - безпосередньо спрямовані на створення виробничих потужностей. Портфельні - зумовлені сукупністю паперових представників (документів), що віддзеркалюють права власності на активи, або прибуток, що вони приносять. Венчурне інвестування вкладання капіталів у науково-місткі, високотехнологічні виробництва, які одночасно є високо ризиковими і потребують захисту з боку держави. Галузеві і регіональні проекти мають місце лише в тих випадках, коли суб'єктом інвестування є керівний орган галузі (міністерство) або представники місцевих органів влади. Міжнародні проекти здійснюються за міждержавними угодами за участю, як правило міжнародних фінансово-кредитних інституцій. За розміром інвестиційні проекти можуть бути: великі, середні або дрібні. Така градація залежить від країни, де реалізується проект. За мотивацією, тобто з точки зору прибутковості проектів, їх можна ранжувати від таких, де інвестиції не дадуть прибутків (вимушені проекти), до таких, де очікуються надприбутки; ті, що забезпечують позицію на ринку, і ті які здійснюються з метою скорочення витрат, і збільшення доходів. За рівнем ризику проекти можуть бути ранжовані від позаризикових (придбання державних цінних паперів) до авантюрних. (позаризикові, з мінімальним ризиком, з середнім ризиком, високо ризикові, авантюрні.) За рівнем технологічної готовності: зародковий; попередній (передінвестиційний); готовий до будівництва або експлуатації; той що потребує розширення будівництва, реконструкції, техпереозброєння; той, що потребує реорганізації (зміни менеджменту); той що потребує санації або ліквідації.

Методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів

Реальні інвестиції - це вкладення в виробничі фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи - будівлі, обладнання, споруди і інші товарно-матеріальні цінності. Світовий досвід нагромадив значну кількість методів та прийомів інвестиційного аналізу. Найвідоміші методи можна розподілити на три групи: 1)методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками); 2)методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю; 3)методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей. Система основних показників оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів: чистий приведений дохід; індекс доходності; індекс рентабельності; період окупності; внутрішня ставка доходності. В основу цих методів покладено порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Метод чистого приведеного доходу базується на співставленні дисконтованої вартості грошових надходжень за прогнозований період і інвестицій. Індекс доходності - це дисконтована вартість грошових надходжень від проекту в розрахунку на гривню інвестицій в даний момент. Метод внутрішньої норми доходності зводиться до знаходження такої ставки дисконтування, при якій поточна вартість очікуваних доходів буде рівна поточній вартості необхідних грошових вкладень. Внутрішню норму доходності можна охарактеризувати і як дисконтну ставку, при якій чиста приведена вартість в процесі дисконтування буде приведена до нуля. Показник поточної окупності визначає мінімально необхідний період для інвестиції, щоб була забезпечена ставка доходності. Іншими словами, період поточної окупності інвестиційного проекту - це число років, необхідних для відшкодування стартових інвестиційних витрат.

Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції (ФІ) - це активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу. У зв'язку з цим здійснення інвестицій має ряд особливостей, основними з яких є: а)ФІ - самостійний вид господарської діяльності, яка стосується як операційної діяльності підприємства, так і процесу реального інвестування; б)ФІ використовуються підприємством з метою отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових коштів; в)процес обґрунтування управлінських рішень, пов'язаних із здійсненням фінансових інвестицій, порівняно з реальними інвестиціями, є простішим і не таким трудомісткім. З врахуванням особливостей і форм фінансового інвестування організується управління ними на підприємстві. При достатньо високій періодичності здійснення фінансових інвестицій на підприємстві розробляється спеціальна політика такого управління. Політика управління ФІ представляє собою частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує вибір найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасне його реінвестування. Формування політики управління фінансовими інвестиціями здійснюється за наступними основними етапами: 1)аналіз стану фінансового інвестування в попередньому період - вивчення тенденцій динаміки масштабів, форм і ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі; 2)визначення обсягу фінансового інвестування в наступному періоді - визначається розмірами вільних фінансових коштів, заздалегідь накопичених для здійснення наступних реальних інвестицій або інших витрат майбутнього періоду; 3)вибір форм фінансового інвестування - залежить від характеру задач, що вирішуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності; 4)оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів - основним показником оцінки виступає рівень їх доходності, ризику і ліквідності; 5)формування портфеля фінансових інвестицій - він має відповідати стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому; 6)забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій - своєчасна його реструктуризація з метою підтримання цільових параметрів його формування.

Портфель фінансових інвестицій як об'єкт управління

Інвестиційний портфель представляє собою ціленаправлено сформовану сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування у відповідності з розробленою інвестиційною політикою. Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів. З врахуванням головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфелю, основними з яких є: а)забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді; б)забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі; в)забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків; г)забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфелю; д)забезпечення максимального ефекту "податкового щита" в процесі фінансового інвестування. Основні типи фінансових портфелів: в залежності від цілей формування інвестиційного доходу - портфель доходу(орієнтований на максимізацію прибутку), портфель росту (зростання інвестованого капіталу); по відношенню до інвестиційних ризиків - агресивний (спекулятивний) портфель (максимізація прибутку з високим ризиком), компромісний портфель (ризик середній), консервативний портфель (мінімальний ризик). Основні етапи формування портфелю фінансових інвестицій підприємства у відповідності з сучасною портфельною теорією: 1)оцінка інвестиційних якостей окремих видів фінансових інструментів інвестування; 2)формування інвестиційних рішень відносно включення в портфель індивідуальних фінансових інструментів інвестування; 3)оптимізація портфеля, направлена на зниження рівня його ризику при заданому рівні доходності; 4)сукупна оцінка сформованого інвестиційного портфелю по співвідношенню рівня доходності і ризику.

Розробка політики управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції (ФІ) - це активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу. У зв'язку з цим здійснення інвестицій має ряд особливостей, основними з яких є: а)ФІ - самостійний вид господарської діяльності, яка стосується як операційної діяльності підприємства, так і процесу реального інвестування; б)ФІ використовуються підприємством з метою отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових коштів; в)процес обґрунтування управлінських рішень, пов'язаних із здійсненням фінансових інвестицій, порівняно з реальними інвестиціями, є простішим і не таким трудомісткім. З врахуванням особливостей і форм фінансового інвестування організується управління ними на підприємстві. При достатньо високій періодичності здійснення фінансових інвестицій на підприємстві розробляється спеціальна політика такого управління. Політика управління ФІ представляє собою частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує вибір найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасне його реінвестування. Формування політики управління фінансовими інвестиціями здійснюється за наступними основними етапами: 1)аналіз стану фінансового інвестування в попередньому період - вивчення тенденцій динаміки масштабів, форм і ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі; 2)визначення обсягу фінансового інвестування в наступному періоді - визначається розмірами вільних фінансових коштів, заздалегідь накопичених для здійснення наступних реальних інвестицій або інших витрат майбутнього періоду; 3)вибір форм фінансового інвестування - залежить від характеру задач, що вирішуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності; 4)оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів - основним показником оцінки виступає рівень їх доходності, ризику і ліквідності; 5)формування портфеля фінансових інвестицій - він має відповідати стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому; 6)забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій - своєчасна його реструктуризація з метою підтримання цільових параметрів його формування.

Методи оцінки ефективності фінансових інвестицій

Фінансове інвестування здійснюється в таких основних формах: 1)вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств; 2)вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів; 3)вкладення капіталу в дохідні інструменти фондових бірж. Основними фондовими інструментами є боргові цінні папери, державні цінні папери, емітовані комерційними банками, цінні папери підприємств та ін. Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку. Такими нормами прибутку є: проценти по вкладах у статутні фонди; проценти на депозитні вклади в комерційних банках; проценти по облігаціях й інших боргових цінних паперах; дивіденди по акціях та інших пайових цінних паперах. Взагалі, оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвестування, як і реальних інвестицій, здійснюється на основі співставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум вхідного грошового потоку (ГП)по них, з іншого. Однак, є певні особливості. Так, у сумі ГП при фінансовому інвестуванні відсутній показник амортизаційних відрахувань. Основу грошових потоків по фінансовим інвестиціям складають проценти і дивіденди. Крім того, до ГП входить вартість реалізації фінансових інструментів інвестування по закінченні строку їх використання. Інвестор сам обирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень в різні фінансові інструменти. Оцінка ефективності фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очікуваної норми інвестиційного прибутку по ньому. Модель оцінки вартості фінансового інструменту інвестування: С = У ( ГП / (1+нп)n ), де С - реальна вартість фінансового інструменту інвестування; ГП - очікуваний зворотній грошовий потік; нп - очікувана норма прибутку; n - число періодів формування зворотних грошових потоків.

Сутність і класифікація фінансових ризиків

Фінансові ризики - ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрат доходів, капіталу чи ліквідності. За джерелами виникнення ризики можна класифікувати як операційні, інвестиційні та ризики структури капіталу (або фінансові ризики у вузькому значенні). Сукупний ризик розраховується як сумарна величина ризиків за всіма джерелами. Операційні ризики можуть призвести до отримання збитків від основної діяльності підприємства. Вони є наслідком прорахунків у виробничій сфері, постачанні та збуті. Інвестиційні ризики - ризики отримання збитків від інвестиційної діяльності підприємства. На рівень цього ризику впливають такі фактори, як ліквідність, прибутковість, склад, структура та інші параметри інвестиційного портфеля. Фінансові ризики у вузькому розумінні характеризують ті ризики, джерелами яких є фінансова діяльність, тобто діяльність, результатом якої є зміни в складі та структурі капіталу (пасивів) підприємства. У разі незадовільної структури капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою процентною ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і щодо нього буде порушена справа про банкрутство. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу та оптимізація портфеля боргових зобов'язань. Операційний та інвестиційний ризики характеризують ризик отримання збитків на вкладений капітал, під який підпадає інвестор, а фінансовий ризик - це ризик того, що суб'єкт господарювання, який залучив фінансові ресурси, виявиться неспроможним вчасно погасити зобов'язання, строк сплати яких настав, в результаті чого він може виявитися банкрутом. Слід зауважити, що на практиці вказані ризики тісно переплітаються і являють собою складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків.

Місце ризиків у фінансовому менеджменті

Фін ризик - це ймовірність виникнення непередбачених фін втрат в ситуації невизначеності умов фін д-ті під-ва.

Джерело ризиків (що супров всі видм діяльн) є б-яке управлінське рішення щодо господ операції.

Ризики поділ на 2 групи: зовнішні та внутрішні. До зовн ризиків відносять: 1 передбачувані: ринковий ризик - підвищ вартості сировини, зміна вимог споживачів та інш; зміна валютних курсів; зміна відсоткових ставок; 2 непередбачені: держ рег-ня (ціноутвор), природні катастрофи. До внутр ризиків належать: 1 виробничі (недосконале управ-ня, не викон-ня плану постач-ня, зростання мат і труд витрат); 2 правові (порядок ліцензування, невиконання контрактів); 3 комерційний ризик (зменш реаліз-ї прод-ї, як наслідок збільш цін і витрат); 4 фін ризик: кредитний - несплата кредиту і відсотків; відсотковий - зв з втратами у зв'язку з підвищ вартості позики; валютний ризик - зміна курсу валюти; ризик втраченої вигоди -недоотримання суми прибутку внаслідок не здійс-ня господар операцій; інвест ризик - вклад-ня фін рес-сів (відволікання з поточ обороту ре-сів в майбутньому принесе збитки або меншу суму прибутку ніж очікувалося); податковий ризик - пов'яз. з неможливістю отрим-ня прибутку внаслідок зміни податк. закон-ва.

Ризики також бувають динамічні - ризики не передбач. змін (управлінь., ринк., політ обставин), такі зміни можуть приносити як втрати так і додаткові доходи, та статичні - ризик втрат реальних активів; вони приносять тільки збитки

Політика управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту - ризик-менеджмент. Система управління ризиками включає такі блоки завдань: 1)ідентифікація ризиків - виявлення та інвентаризація всіх ризиків, які загрожують підприємству; 2)оцінка ризиків - відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі; 3)нейтралізація ризиків - вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу. Організація ефективного ризик-менеджменту забезпечується в результаті розробки дійової політики управління ризиками, яка містить систему цілей та завдань управління ризиком; методи і засоби досягнення цих цілей. Політика управління ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків. Базовими величинами, які розраховуються під час оцінки ризиків, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів щодо їх нейтралізації. До основних інструментів нейтралізації ризиків відносять: формування резервів, диверсифікація ризиків, хеджування, страхування ризиків за допомогою страхових компаній.

Концепції організації управління ризиками

Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків здійснюється по наступним 3 етапам: 1) в розрізі кожного напряму фінансової діяльності визначаються притаманні ним зовнішні або систематичні види фінансових ризиків. 2) визначається перелік внутрішніх або несистематичних (специфічних) фінансових ризиків, притаманних окремим видам фінансової діяльності або намічуваних фінансових операцій підприємства. 3) формується передбачуваний загальний портфель фінансових ризиків, пов'язаних з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (включаючи можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики). Вибір конкретних методів оцінки ризиків визначається факторами: видом фінансового ризику, повнотою і достовірністю інформаційної бази, сформованої для оцінки рівня ймовірності різних ризиків, рівнем кваліфікації фінансових менеджерів, можливістю залучення кваліфікованих експертів тощо.

У Фін літ-рі виділ 3 основні концепції:

1. оцінка мах можливого рівня втрат - негативного відхилення

Роздроблення декількох альтернативних варіантів, цільовий показник розрах. за критеріями оптимістичного і песимістичного розвитку справ.

2. оцінка найбільш ймовірного рівня втрат - негативного відхилення

Ризик = поточний рівень фін показника і найбільш ймовірний сценарій розвитку. Належать моделі САРМ, АРМ (арбітр ціноутворення),

3. оцінка відхилення, приведеного на ризик (рентаб. капіталу, приведена на ризик-RAROC, рентаб. активів, приведена на ризик-RAROA, капітал, приведений на ризик).

Викор. останніми роками, іноді викор. Суб'єктами господ на законод. рівні (США, банки).

Ефективність концепцій залежить від інформац. забезпечення та обізнаності фін менеджерів (ціність інф., її доступність, корисність, зміст, незалежні джерела, глобальний доступ).

Всі 3 концепції викор. переважно для обґрунтування і розроблення часткових моделей виявл., ідентиф. та кільк. оцінки ризику, які відповідаю специ потребам конкретного замовника даної моделі.

Модель управління фінансовими ризиками та її сутність

- це специфічний функт.-огран. блок у структурі фін менедж., що відповідає за виявлення та ідентифікацію, оцінювання та нейтралізації ризику в процесі здійснення інв. фін. опер. діял., а також сукупного ризику фін-господ діяльності.

Її впровадження потребує: групування і локалізації господ операцій за центрами формування ризику з метою їх подальшого аналізу.; виявл та ідентиф. ризиків видів діяльності; структурування сукупного ризику, виділення його видів; обґрунтування викор. фін-матем методів і моделей кількісного оцінюв. ризику., визначення доцільності використання окремих фін показників і коеф. для оцінюв. окремого виду ризику, визначення та зведення основних критеріїв прийняття фін управл. рішень в умовах невизначеності; формулювання критерії моніторингу ризику та оцінки рез-ті управління ризиком чи групою ризиків.

Практичне застосування - спирається на систематизацію системного та структурування сукупного ризику. За окремими видами ризику

Ризик-менеджмент-система управління ризиком і екон., точніше, фінан. відносинами, які виникли в процесі його управління. Організація ризик-менеджменту представляє собою систему заходів,направлених на раціональне сполучення всіх його елементів в єдиній технології процесу управління ризиком.1-м етапом орг-ції ризик-менеджменту є визначення цілі ризику і цілі ризикованих вкладів капіталу.2-м етапом є отримання інф-ї про навколишню обстановку,яка необхідна для прийняття рішення на користь тої чи ін.дії.На основі аналізу такої інф-ї можна визначити ймовірність настання події,виявити ступінь ризику і оцінити його вартість.3-м етапом на основі даної інф-ї про навколишнє оточення, ймовірності, ступення і величини ризику розробляються різні варіанти ризикованого вкладу капіталу і проводиться оцінка їх оптим-ті шляхом співставлення очікуваного прибутку і величини ризику.4-м етапом є вибір стратегії і прийомів упр-ня ризиком,а також способи зниження ступеня ризику.5-м етапом є розробка програми дій по зниженню ризика.5-м-орг-я виконання намічених програм.6-м-контроль виконання намічених програм. 7-м-аналіз і оцінка результатів вибраного ризикованого рішення.

Орг-я ризик-менеджменту передбачає визначення органу упр-ня ризиком. Органом упр-ня ризиком може бути фін. менеджер,менеджер по ризику або відповідний апарат упр-ня: сектор страх. операцій,сектор венчурних інвестицій,відділ ризик. вкладень капіталу.

Хеджування як інструмент нейтралізації ризиків

Хеджування - один з поширених способів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів, який полягає в здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів). До хеджування твердих контрактів належать форвардні, ф'ючерсні та аналогічні щодо них контракти. До хеджування умовних належать опціони та аналогічні щодо них контракти. Опціон - інструмент хеджування ризиків, стандартний контракт, що дає його власнику право (але не зобов'язання) купити (опціон call) або продати (опціон put) цінні папери, товари або валютні цінності за визначеною ціною протягом встановленого періоду. Ф'ючерс - інструмент хеджування ризиків, який полягає в укладанні контракту, що засвідчує зобов'язання з купівлі (продажу) відповідної кількості базового активу (цінних паперів, товарів, валютних цінностей) у встановлений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни активу під час укладання контракту. Розрізняють товарні ф'ючерси та фінансові. Форвардний контракт - інструмент хеджування ризиків, один з видів ф'ючерсних контрактів, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання подібного форвардного контракту. Однак, фінансові інструменти можуть використовуватись і у спекулятивних цілях. Як хеджування фінансові інструменти використовуються, якщо: 1)точно визначена позиція активів, за якою існує ризик втрат від зміни цін і яку підприємство з цієї причини хеджує; 2)фінансовий інструмент точно визначений як хедж у момент його придбання або продажу; 3)існує зворотна залежність між зміною ціни на актив і зміною ціни на інструмент, визначений як хедж, у результаті чого ризик втрат від зміни цінн на активи суттєво знижується. Якщо фін. інструмент не задовольняє ці вимоги, він визначається як спекулятивний.

Зовнішнє страхування фінансових ризиків

У ряді випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації неможливо. В цьому разі з метою уникнення збитків від настання ризиків фінансовим службам підприємства доцільно звернутися до послуг страхових компаній. Страхування фінансових ризиків представляє собою захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями (страхувальниками) за рахунок грошових фондів, що формують ними шляхом отримання від страхувальників страхових премій. В процесі страхування підприємству забезпечується страховий захист по всім основним видам його фінансових ризиків - як систематичних, так і несистематичних. При цьому обсяг відшкодування негативних наслідків фінансових ризиків страховиками не обмежується - він визначається реальною вартістю об'єкта страхування, страхової суми і розміром сплачуваної страхової премії. Вдаючись до послуг страховиків, підприємство повинно в першу чергу визначити об'єкт страхування - ті види фінансових ризиків, по яким воно сподівається забезпечити зовнішній страховий захист. Склад таких фінансових ризиків визначається рядом умов, основними з яких є: можливість страхування ризику; обов'язковість страхування фінансових ризиків; наявність у підприємства страхового інтересу; неможливість повністю повернути фінансові втрати по ризику за рахунок власних фінансових ресурсів; високий ступінь імовірності виникнення фінансового ризику; не прогнозованість і нерегульованість ризику в рамках підприємства; прийнятна вартість страхового захисту по ризику. На ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків: кредитів (товарних, експортних тощо); інноваційних ризиків; депозитних ризиків; відповідальності; на випадок недосягнення планового рівня рентабельності і т. ін.

Механізм диверсифікації фінансових ризиків

Диверсифікація - один із способів зниження ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об'єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо. Розрізняють диверсифікацію інвестицій, активів, продукції та виробництва. Законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в ряді інших випадків. Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найліквіднішими, безпечнішими і прибутковішими категоріями, наприклад: кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); нерухоме майно; цінні папери, що передбачають одержання прибутків; цінні папери, імітуються державою; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси. При розробці політики диверсифікації активів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену сум коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також слід диверсифікувати.

Сутність, цілі та завдання аналізу фінансових звітів

Головна мета аналізу фінансових звітів - своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішити такі завдання:

1. На підставі вивчення взаємозв'язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.

2. Прогнозування можливих фінансових результатів, тобто прибутку та рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і позикових ресурсів, розроблення моделей фінансового стану за різних варіантів використання ресурсів.

3. Розроблення конкретних заходів, які спрямовані на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Найважливіше завдання - з'ясування фінанси. стану за звітний період.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті звітів.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо: участі співвласників у капіталі підприємства; придбання, продажу та володіння цінними паперами; оцінки якості управління; оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання; оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов'язання; забезпеченості підприємства джерелами формування фінансових ресурсів; визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу; своєчасного коригування фінансової діяльності підприємства.

За допомогою аналізу фінансових звітів проводять: попереднє (загальне) оцінювання фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період; аналіз оборотності оборотних активів; аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства; аналіз фінансових результатів підприємства; оцінювання потенційного банкрутства; аналіз дохідності (рентабельності); аналіз використання капіталу; аналіз рівня самофінансування; аналіз валютної самоокупності.

Аналізуючи фінансові звіти, використовують різні методи та прийоми.

До прийомів аналізу відносять: горизонтальний (часовий) аналіз; вертикальний (структурний) аналіз; трендів аналіз; аналіз відносних показників (коефіцієнтів); порівняльний аналіз; факторний аналіз.

Методи аналізу можна звести до двох основних груп:1)неформалізовані:експертних оцінок;порівняльні;побудова системи показників; 2) формалізовані:ланцюгових підставок;арифметичних різниць;балансовий;відсоткових чисел;простих і складних процентів;дисконтування. 109. Звіт про фінансові результати та його роль в фінансовому менеджменті.

Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати роботи підприємства. Звіт про фінансові результати (форма № 2) складається з трьох розділів. 1 розділ Фінансові результати включає: ОПЕРАЦІЙНА Д-СТЬ - Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), Податок на додану вартість, Акцизний збір, Інші вирахування з доходу, Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), Валовий:прибуток/збиток, Інші операційні доходи,

Адміністративні витрати, Витрати на збут та інші операційні витрати, Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток збиток, Дохід від участі в капіталі. ІНША ДІ-СТЬ - Інші фінансові доходи (прибутки),Інші доходи (прибутки), Фінансові витрати, Втрати від участі в капіталі, Інші витрати,Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток/збиток,Податок на прибуток від звичайної діяльності, Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток/збиток;

НАДЗВИЧАЙНА ДІЯ-ТЬ - Надзвичайні: прибуток/збиток, Податки з надзвичайного прибутку.

Чистий:прибуток/збиток.2 розділ - операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) подаються в розрізі економічних елементів: матер. витрати, витрати на оплату праці, відрахув. на соц. заходи, амортизація, інші операц. витрати. 3 розділ звіту про фінансові результати містить розрахунок показників прибутковості акцій - Середньорічна кількість простих акцій, Скоригована середньорічна кількість простих акцій, Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію, Скоригований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію, Дивіденди на одну просту акцію.

За звітом про фінансові результати визначають чистий прибуток (збиток) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі етапи:

1) визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2) розрахунок валового прибутку (збитку);

3) визначення фінансового результату - прибутку (збитку) - від операційної діяльності;

4) розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування;

5) визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування;

6) визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

У розділі II звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) подаються в розрізі економічних елементів.

Доцільно здійснювати як горизонтальний, так і вертикальний наліз фінансових результатів роботи підприємства.

Горизонтальний аналіз дає змогу визначити приріст у звітному році порівняно з попереднім усіх складових прибутку підприємства.

У процесі оцінювання звіту про фінансові результати доцільно аналізувати вплив факторів на формування прибутку як у цілому по підприємству, так і за основними видами продукції підприємства.

Бухгалтерський баланс, його характеристика як об'єкта фінансового менеджменту

Баланс - звіт по фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує. Елементами балансу, безпосередньо пов'язаними є визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є: активи; зобов'язання; власний капітал. Активи і зобов'язання при їх аналізі не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу. Під час аналізу балансу підприємства рекомендується використовувати горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності. Горизонтальний аналіз полягає у зіставленні фінансових даних підприємства за два періоди у відносному та абсолютному вимірюваннях.

Аналіз звіту про рух грошових коштів в управлінні фінансами суб'єктів господарювання

Наступним звітом, який складає підприємство, є звіт про рух грошових коштів (форма № 3). Він містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.

Для складання звіту про рух грошових коштів використовують показники балансу, звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Процес складання звіту про рух грошових коштів включає п'ять основних етапів.

1. Визначення зміни залишків грошових коштів та їх еквівалентів2. Визначення руху грошових коштів у результаті операційної діяльності3. Визначення руху грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності 4. Визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності5. Подання отриманої інформації у формі звіту про рух грошових коштів

У примітках до фінансової звітності слід розкрити інформацію про рух грошових коштів: склад грошових коштів та їх еквівалентів;склад статей "Інші надходження", "Інші платежі" та інших статей, які об'єднують кілька видів грошових потоків; не грошові операції інвестиційної і фінансової діяльності; наявність значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які доступні для використання групою, до якої належить підприємство.

У разі придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду слід розкривати:загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;частину загальної вартості майнового комплексу, яка була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані;суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) і зобов'язань придбаного або реалізованого майнового комплексу в розрізі окремих статей.

Фінансовий стан підприємства будь-якого виду діяльності і форми власності значною мірою залежить від руху грошових коштів та правильного управління грошовими потоками.

Аналіз стану грошових коштів підприємства здійснюється на основі бухгалтерського звіту про рух грошових коштів. Розглянемо методичну послідовність такого аналізу, побудованої за структурою звіту про рух грошових коштів. Звіт про рух грошових коштів дає змогу аналізувати джерела та сфери споживання грошових коштів компанії. Аналіз руху грошових коштів багато в чому сприяє виявленню тенденцій у змінах ліквідності та платоспроможності підприємств.

Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування і планування

Прогнозування та планування є основою для ефективного управління підприємством. В процесі прогнозування та планування розробляються орієнтири яких потрібно досягти та конкретні заходи, які повинні бути виконані для їх досягнення. Від ефективності виконання цих функцій залежить ефективність діяльності всього підприємства, оскільки діяльність будується на основі складених планів. Таким чином у план діяльності повинні бути включені всі господарські процеси та грошові потоки. Фінансове планування - це процес розробки системи фінансових планів і бюджетів по забезпеченню функціонування і розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в наступному періоді. Основною метою внутрішньо-фірмового фінансового планування є забезпечення фінансових можливостей для успішної діяльності, досягнення прибутковості і конкурентоспроможності підприємства. Серед них можна виділити: забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання, виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів, здійснення контролю за утворенням та використанням грошових засобів. В процесі планування використовується балансовий метод. Його суть полягає у тому, що врівноважуються не тільки загальні показники доходів та витрат, а для кожної статті витрат визначається конкретне джерело покриття.

Поточне фінансове планування: зміст, задачі, принципи. Оперативне фінансове планування

Поточне фінансове планування розглядається як складова перспективного фінансового плану і є конкретизацією його показників на плановий період. Дане планування полягає в розробці конкретних видів поточних фінансових планів, які дозволяють визначити на наступний період усі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів і капіталу на кінець періоду. Основними видами поточних фінансових планів підприємства є: план доходів і видатків з операційної діяльності; план доходів і видатків з інвестиційної діяльності; план руху грошових коштів; прогнозний баланс. План доходів і видатків з операційної діяльності є одним з основних, метою якого є визначення суми чистого прибутку від виробничо-комерційної діяльності підприємства. План доходів та витрат з інвестиційної діяльності відображає основні напрями фінансового забезпечення цієї діяльності. Метою його розробки є визначення обсягу та потреби у фінансових ресурсах для реалізації запланованих інвестиційних програм, а також можливість надходження цих ресурсів у процесі здійснення інвестиційної діяльності. Метою розробки плану руху грошових коштів є забезпечення постійної платоспроможності підприємства на всіх етапах планового періоду. Прогнозний баланс відображає результати прогнозування складу активів і структури фінансових засобів, що склалися на кінець прогнозованого періоду. Мета його розробки полягає у визначенні необхідного приросту окремих видів активів для забезпечення їх внутрішньої збалансованості, а також фінансування оптимальної структури капіталу, що забезпечує достатню фінансову стійкість п-ва.

Бюджетування в управлінні підприємством

Бюджет розробляється на етапі оперативного планування фінансової діяльності підприємства. Його суть полягає у тому, що він є оперативним фінансовим планом на короткостроковий період (до 1 року). Бюджет є ключовим інструментом системи управлінського контролю. Його складання передує виконанню будь-яких дій, пов'язаних з діяльністю підприємства. Бюджет - це план, в якому відображаються надходження та витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово-господарської діяльності підприємства. Бюджет є інструментом як планування, так і контролю. Розробка бюджетів на підприємстві характеризується терміном бюджетування, і спрямована на вирішення 2-х основних завдань: 1)визначення обсягу видатків, що пов'язані із діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів п-ва, 2)забезпечення покриття цих видатків фінансовими ресурсами з різних джерел. За сферами діяльності п-ва розрізняють бюджети: бюджет по операційній діяльності - деталізує в рамках відповідного часового періоду склад показників, що відображаються в поточному плані доходів та витрат по операційній діяльності; бюджет по інвестиційній діяльності - направлений на відповідну деталізацію показників поточного плану доходів та витрат по цій діяльності; бюджет по фінансовій діяльності - призначений відповідним чином деталізувати показники поточного плану надходження і витрат грошових коштів.

Значення прогнозного бухгалтерського балансу в управлінні фінансами підприємств

Складання прогнозного балансу є завданням поточного фінансового планування. Дане планування полягає в розробці конкретних видів поточних фінансових планів, які дозволяють визначити на наступний період усі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність та фінансову стійкість підприємства, визначити структуру його активів і капіталу на кінець періоду. Прогнозний баланс розробляється на основі попереднього складання таких поточних фінансових планів: план доходів і видатків з операційної діяльності, план доходів і витрат з інвестиційної діяльності, план руху грошових коштів. Ці плани відображають рух майна підприємства та джерел його утворення. В балансі відображаються результати діяльності та стан підприємства на кінець прогнозованого періоду. Прогнозний баланс відображає результати прогнозування складу активів і структури фінансових засобів, що використовуються підприємством, на кінець планового періоду. Мета його розробки полягає у визначенні необхідного приросту окремих видів активів для забезпечення їх внутрішньої збалансованості, а також фінансування оптимальної структури капіталу, що забезпечує достатню фінансову стійкість п-ва. Баланс - це зведена таблиця, в якій відображаються джерела капіталу і напрями його розміщення. Баланс активів та пасивів необхідний для того, щоб визначити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів пасивів підприємство фінансує створення цих активів.

Зміст бюджету капітальних інвестицій та його роль у фінансовому менеджменті

Бюджет капітальних інвестицій. Бюджетування капітальних інвестицій відображає планові витрати, вибір проектів та джерела фінансування. Бюджетування капітальних інвестицій визначає розвиток підприємства та ефективність діяльності..

Бюджет капітальних інвестицій на основі вибраного критерію рентабельності інвестицій визначає, які довгострокові активи необхідно придбати або побудувати. Бюджет капітальних інвестицій впливає на бюджет руху грошових коштів, на бюджетний звіт про прибутки і збитки, на бюджетний бухгалтерський баланс (змінюючи величину основних засобів та інших довгострокових активів).