Функції та механізм фінансового менеджменту

Типова сукупність вихідних грошових потоків суб'єкта господарювання

Призначення вихідних грошових потоків полягає у використанні коштів за різними напрямами фін-господ д-ті. Ці потоки справляють суттєвий вплив на поточний фін стан, платоспроможність і кінцеві рез-ти д-ті п-ва. Особливості вихідних потоків під-ва: 1)більша частина вихідних потоків п-ва здійснюється у безготівковій формі. 2)формування вихідних потоків в часі обумовлена контрактами, угодами. 3)джерелами здійснення вихідних потоків виступають оборотні кошти, виручка від реалізації прод-ї, тобто всі кошти, які знах-ся на розрах. рах-ку. 4)вихідні потоки впливають на поточний фін стан і кінцеві фін рез-ти д-ті. Склад вихідних потоків: 1)оплата рахунків за ТМЦ - його абсолютна сума залежить від обсягу господ д-ті, рівня цін, форми розрах-в. Джерелом сплати можуть бути власні і залуч кошти. 2) платежі державі. Обсяг потоку форм-ся під впливом податкової політики і показників діяльності п-ва. Строки формування і джерела потоків визнач державою. Розмір потоку впливає на фін господ д-ть через собівартість і розподіл приб-ку. 3)Виплата з/п. Обсяг залежить від обсягу вир-ва, трудомісткості праці і прод-ті праці робітників. П-во може впливати на обсяг потоку в часі (строки виплати З/П регулюються законодавством і визначаються самостійно п-вом). Джерелом потоку виступає собів-ть (основн. і додаткова з/п) і прибуток (мат допомога, заохочення, соц виплати). 4)Перерахування коштів банківським установам. Абсол сума потоку формується під впливом: обсягу вир-ї д-ті, сезонних коливань в вироб-ві і реаліз прод-ї, фін стану під-ва, політики держави у визначенні облікової ставки. 5)Проведення інвестицій. Обсяг інвестицій визначається під-вом самостійно і залежить від наявних фін ресурсів.

Необхідність і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей у часі

Перехід до ринкових умов господарювання супроводжується появою нових видів діяльності для підприємств. Відкриваються нові можливості використання капіталу: участь у різноманітних ризикованих проектах, придбання цінних паперів, нерухомості, вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків тощо. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об'єктивно існуючої характеристики, як часова вартість. Зміну вартості грошей у часі можна пояснити таким чином: грошова одинця в попередньому році була такою самою, як і в поточному. Але наслідки інфляції чітко ілюструють, що купівельна спроможність грошей змінюється з плином часу. Розглядаючи реальну вартість грошей, слід брати до уваги не тільки дії інфляції, а також здатність інвестування. Отже, основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддавання підприємцями переваги наявним грошам. Інфляція пов'язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчої, ніж у попередні. Таким чином, купівельна спроможність грошової одиниці сьогодні вища, ніж виявиться завтра. Ризик, або невпевненість у майбутньому, також зменшують вартість грошей. Підприємці прагнуть уникнути ризику, тому вище цінують гроші, які є сьогодні, ніж ті, що мають бути в майбутньому. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись на доходи у майбутньому, то цей "обмін" можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі. Це необхідно, щоб виправдати ризик. Т.ч.: сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра; гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик , схильність до ліквідності.

Поняття і сутність компаундирування. Просте компаундирування. Компаундирування ануїтетів (ренти)

Поняття звичайної і вексельної ренти.

Компаундирування - визначення майбутньої вартості грошей (FV). Це арифметична дія визначення кінцевої вартості потоку готівки або кількох потоків готівки із застосуванням складних відсотків. Майбутня вартість FV початкової суми (PV) на кінець n-ї кількості років може бути визначена за допомогою рівняння: FVn = PV (1+і)n, . Завдання компаундирування грошей: а)вкладених одночасно на певний термін під певний процент (просте компаундирування); б)вкладення рівними частками через рівні проміжки часу під певний процент (FV ануїтетів або ренти): компаундирування звичайної (відстроченої) ренти - визначення FV ренти, вклади по якій проводяться в кінці кожного періоду; компаундирування вексельної ренти - визначення FV ренти, вклади по якій проводяться на початку кожного періоду. Рентою (ануїтетом) називається серія рівних витрат, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість років. Майбутня вартість ренти: FVAn = PMT * ((1+і)n-1) / і, де PMT - рівномірні виплати ренти. Компаундирування звичайної ренти - визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться у кінці кожного періоду. Компаундирування вексельної ренти - визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться на початку кожного періоду. FV вексельної ренти є більшою, ніж звичайної, оскільки кожна виплата компаундирується на один рік (період) більше (за інших однакових умов). Переведення FV звичайної ренти в FV вексельної ренти може бути виконано за допомогою формули: FVA вексельної ренти = FVA звичайної ренти * (1+i).

Поняття і сутність дисконтування. Моделі дисконтування та їх характеристика. Просте дисконтування

Дисконтування звичайної і вексельної ренти.

Дисконтування - визначення поточної (теперішньої) вартості грошей (PV). Дисконтування - процес визначення поточної вартості потоку готівки або групи потоків готівки; даний процес є прямою протилежністю компаундируванню: PV = FVn / (1+i)n, де і - відсоткова ставка. Завдання дисконтування грошей: а)отриманих у майбутньому одночасно (просте дисконтування); б)отриманих у майбутньому через проміжки часу: в кінці кожного періоду - це визначення теперішньої вартості звичайних ануїтетів, або PV звичайної (відстроченої) ренти; на початку кожного періоду - це визначення PV вексельної ренти. Рентою (ануїтетом) називається серія рівних витрат, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість років. Поточна вартість ренти: PVAn = PMT ((1 - 1 / (1+i)n) / i), де PMT - рівномірні виплати ренти. Дисконтування звичайної ренти - визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу в кінці кожного періоду. Дисконтування вексельної ренти - визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу на початку кожного періоду. PV вексельної ренти є більшою, ніж звичайної, оскільки кожна виплата дисконтується на один період більше (за інших однакових умов). Переведення PV звичайної ренти в PV вексельної ренти може бути виконано за допомогою формули: PVA вексельної ренти = PVA звичайної ренти * (1+i).

Оцінка майбутньої і теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції

Методичний інструментарій оцінки вартості грошових коштів з урахуванням фактора інфляції дозволяє здійснювати розрахунок як майбутньої, так і поточної їх вартості з відповідною інфляційною складовою. Для оцінки майбутньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції використовується формула: FV = PV * [(1+i) * (1+TI)]n, де ТІ - прогнозований темп інфляції, виражений десятковим дробом. За оцінки теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції використовується така формула: PV = FV / [(1+I) * (1+TI)]n.

Особливості моделі управління прибутком підприємства

Модель управління прибутком суб'єкта господарювання представляє собою сукупність взаємопов'язаних функціонально організаційних блоків, що пов'язані із вирішенням конкретних завдань, а також сукупність фінансово-математичних методів, які формують методологічну основу узгодження окремих блоків моделі. У свою чергу, метод управління прибутком підприємства можна визначити наступним чином: сукупність конкретних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень формування затрат та доходів підприємства, а також форм їх виконання з метою забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності такого суб'єкта господарювання.

Порівнюючи особливості моделі управління прибутком суб'єкта господарювання із іншими функціонально-організаційними блоками фінансового менеджменту (наприклад, моделі управління грошовими потоками, управління структурою капіталу та іншими) можна визначити ряд особливостей, у тому числі: (1) об'єктом управління в моделі являється не факторний, а результуючий показник - прибуток як результат взаємодії затрат суб'єкта господарювання та його доходів; (2) модель управління прибуток цілісно інтегрує функціонально - організаційні блоки інших моделей (наприклад, бюджетування, управління дебіторською заборгованістю та інші); (3) модель управління прибутком взаємоузгоджується із потребами управління фінансуванням суб'єкта господарювання за рахунок власного капіталу; (4) управління прибутком суб'єкта господарювання основуються, переважно, на методах фінансового контролінгу (наприклад. О/Р-аналіз, АВС-аналіз та інші) тощо.

Організація і інструментарій управління прибутком

Організаційна модель управління фінансами суб'єкта господарювання - фінансовий менеджмент - спрямована на забезпечення стабільності його фінансово-господарської діяльності та підтримання конкурентоспроможності у короткостроковій та довгостроковій перспективах, це можливо досягти, перш за все, за рахунок забезпечення прийнятного та стабільного рівня самофінансування потреби підприємства у капіталі для фінансування операційної та інвестиційної діяльності. Тому, зважаючи на той факт, що основним джерелом самофінансування підприємств є прибуток, важливим напрямком фінансового менеджменту залишається управління прибутком. У свою чергу, ефективність та результативність моделі управління прибутком суб'єкта господарювання в ринковому середовищі безпосередньо залежить від рівня адекватності інформаційне методологічного забезпечення такої моделі, під яким необхідно розуміти сукупність інформаційних каналів отримання, первинного зведення, увільнення та обробки фінансової інформації з метою покриття потреб планування та контролінгу процесу формування, розподілу та споживання прибутку суб'єкта господарювання як інтегрального показника ефективності його підприємницької діяльності.

Мета і завдання управління формуванням прибутку підприємства

Прибуток - форма доходу підприємця, але він не виступає гарантованим доходом. П. створює базу для ек. розвитку держави в цілому, а також виступає критерієм ефективності конкретної продукції, діяльності і взагалі підприємства. Види прибутку за ознаками: 1) за джерелом його формування: від реалізації продукції; від реалізації майна; від позареалізаційних операцій. 2) відповідно до видів діяльності: від операційної дія-ті; від інвест. дія-ті; від фін. дія-ті. 3) відносно складу елементів, що формують прибуток: маржинальний прибуток; валовий П.; чистий прибуток. 4) стосовно оподаткування П: П який оподатковується; не оподатковується; 5) відносно інфляційної очистки П: номінальний; реальний; 6) стосовно хар-ру використання: капіталізований (нерозподілений); розподілений. Роль прибутку визначає необхідність управління ним. Це процес визначення і прийняття упр. рішень по всім аспектам його формування, розподілу і використання. Ефект-не упр-ня прибутком визначає ряд вимог до цього процесу: * інтегрованість системи управління, * комплексний характер формування упр. рішень. * певний динамізм управління. Ця вимога передбачає прийняття альтернативних дій, тобто упр. рішення повинні мати варіанти. *орієнтованість на стратегічні цілі розвитку під-ва. Головною метою управління прибутком виступає його максимізація. Для цього під-во повинне вирішувати такі задачі: досягнення оптимальної структури ресурсного потенціалу під-ва (мат., фін., труд ресурси); забезпечення оптимальної пропорційності між прибутком і рівнем ризику; забезпечення якості прибутку - при формуванні П слід реалізувати резерви його росту від операційної діяльності під-ва ; забезп виплат на інвестований капітал. Цей рівень виплат повинен бути не нижчий середньої норми доходності на ринку капіталу, для того щоб мати змогу при необхідності відшкодувати підприємницький ризик. Забезп постійного збільшення ринкової вартості капіталу (темп зростання ринкової вартості визначається рівнем капіталізації прибутку в звітному періоді).

Управління формуванням доходів суб'єкта господарювання

Прибуток - форма доходу підприємця, але він не виступає гарантованим доходом. П. створює базу для ек. розвитку держави в цілому, а також виступає критерієм ефективності конкретної продукції, діяльності і взагалі підприємства. Види прибутку за ознаками: 1) за джерелом його формування: від реалізації продукції; від реалізації майна; від позареалізаційних операцій. 2) відповідно до видів діяльності: від операційної дія-ті; від інвест. дія-ті; від фін. дія-ті. 3) відносно складу елементів, що формують прибуток: маржинальний прибуток; валовий П.; чистий прибуток. 4) стосовно оподаткування П: П який оподатковується; не оподатковується; 5) відносно інфляційної очистки П: номінальний; реальний; 6) стосовно хар-ру використання: капіталізований (нерозподілений); розподілений. Роль прибутку визначає необхідність управління ним. Це процес визначення і прийняття упр. рішень по всім аспектам його формування, розподілу і використання. Ефект-не упр-ня прибутком визначає ряд вимог до цього процесу: * інтегрованість системи управління, * комплексний характер формування упр. рішень. * певний динамізм управління. Ця вимога передбачає прийняття альтернативних дій, тобто упр. рішення повинні мати варіанти. * орієнтованість на стратегічні цілі розвитку під-ва. Головною метою управління прибутком виступає його максимізація. Для цього під-во повинне вирішувати такі задачі: досягнення оптимальної структури ресурсного потенціалу під-ва (мат., фін., труд ресурси); забезпечення оптимальної пропорційності між прибутком і рівнем ризику; забезпечення якості прибутку - при формуванні П слід реалізувати резерви його росту від операційної діяльності під-ва ; забезп. виплат на інвестований капітал. Цей рівень виплат повинен бути не нижчий середньої норми доходності на ринку капіталу, для того щоб мати змогу при необхідності відшкодувати підприємницький ризик. Забезп. постійного збільшення ринкової вартості капіталу (темп зростання ринкової вартості визначається рівнем капіталізації прибутку в звітному періоді).

Цінова політика суб'єкта підприємництва як елемент моделі управління прибутком

Під формуванням цінової політики підприємства розуміють обґрунтування системи диференційованих цін на реалізовану продукцію і розробка заходів по забезпеченню оперативної їх корегування в залежності від ситуації на товарному ринку і умов здійснення операційної діяльності. Принципи формування цінової політики: 1) забезпечення ув'язки цінової політики підприємства із загальною політикою управління прибутком і пріоритетними цілями здійснення операційної діяльності; 2) забезпечення ув'язки цінової політики з кон'юнктурою товарного ринку і особливостями вибраної ринкової ніші; 3) забезпечення комплексності підходу до встановлення цін на товар в поєднанні з рівнем післяпродажного обслуговування покупців; 4) здійснення активної цінової політики на ринку; 5) забезпечення високого динамізму цінової політики. Етапи формування цінової політики: 1) вибір визначаючих цілей формування цінової політики (орієнтир на покупця, на поточні витрати, на прибуток); 2) оцінка рівня цін на продукцію, що склався; 3) оцінка потенціалу і особливостей товарного ринку; 4) диференціація цілей цінової політики в розрізі окремих видів продукції з урахуванням можливостей ринку і рівня операційних витрат; 5) вибір моделі розрахунку рівня цін на окремі види продукції; 6) формування конкретного рівня цін на окремі види продукції; 7) формування механізму своєчасного корегування рівня цін. Таке коригування може носити характер запланованих і незапланованих відхилень від розрахункового рівня ціни в бік її збільшення або зменшення. Механізм такого корегування може бути розроблений на підприємстві заздалегідь в процесі формування цінової політики.

Управління використанням прибутку

Отриманий прибуток підприємство розподіляє за двома основними напрямами: 1) на фінансування певних витрат на рівні держави шляхом сплати в державний та місцеві бюджети податку на прибуток; 2) на формування на рівні підприємства фінансових ресурсів або грошових фондів, які мають певне призначення і виконують певні функції в його діяльності. 2 напрям поділяється на такі: капіталізована частина прибутку (кошти, що направляються на інвестування виробничого розвитку, на формування резервного і інших страхових фондів, інші форми капіталізації) та частина прибутку, що споживається (кошти, що направляються на виплату доходів власникам майна, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток персоналу, інші форми споживання прибутку). Відповідно управління розподілом прибутку підприємства передбачає вирішення таких завдань: 1) забезпечити збільшення абсолютної суми прибутку після сплати податку на прибуток; 2) забезпечити збільшення абсолютної суми чистого прибутку підприємства; 3) визначення оптимального співвідношення у використанні чистого прибутку на споживання і накопичення; 4) визначення оптимального розміру прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів. Дані завдання фінансові менеджери вирішують, враховуючи особливості чинної податкової політики (шляхом оптимального зменшення оподатковуваної суми прибутку, використання діючих податкових пільг, оптимізації податкових платежів у часі, врахування чинних умов оподаткування дивідендних виплат тощо). Процес розподілу прибутку підприємства базується на принципах: 1) зв'язок політики розподілу із загальною політикою управління прибутком підприємства; 2) пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників підприємства; 3) стабільність політики розподілу прибутку; 4) передбачуваність політики розподілу прибутку. 5) оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку.

Чистий прибуток підприємства. Фактори, що впливають на його формування

Чистий прибуток - частина прибутку підприємства, отримана після зменшення балансового прибутку на суму здійснених за його рахунок платежів у бюджет. На формування чистого прибутку впливають фактори: прибуток від реалізації продукції (собівартість продукції, середні ціни реалізації, структура продукції, обсяг реалізації продукції), прибуток від іншої реалізації, позареалізаційні фінансові результати (від ЦП, від здачі в оренду ОЗ, штрафи і пені, від списання боргів), податки з прибутку, економічні санкції, відрахування в благодійні фонди, інші витрати, що покриваються за рахунок прибутку. Також чистий прибуток залежить від пропорцій розподілу загального прибутку між державою і підприємством. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Вплив використання прибутку на забезпечення фінансової стійкості та розвитку підприємства

Фінансова стійкість -- це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість -- один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.

Важливим за своєю значущістю внутрішнім чинником впливу на фінансову стійкість є стратегія управління капіталом -- оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Зі збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.

Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

Податкове планування в управлінні формуванням і використанням прибутку підприємства. Активи підприємства як об'єкт фінансового менеджменту

Податкове планування використовується для формування, організації та інформаційно-методологічного забезпечення контролю за затратами підприємства, на сплату податків та інших обов'язкових платежів суб'єкта господарювання до державного та місцевого бюджетів, інших централізованих цільових фондів.

Під податковим планування в структурі моделі управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово - математичних форм та методів організації інформаційних каналів, первинного зведення, узагальнення та обробки фінансової інформації з метою обґрунтування та оптимізації управлінських рішень щодо основних параметрів структурування розподілу прибутку суб'єкта господарювання у частині фінансових відносин із державою, а також форм інтеграції та взаємоузгодження із іншими функціональними блоками моделі управління прибутком суб'єкта господарювання (перш за все, управління затратами).

Для потреб податкового планування можуть використовуватися наступні фінансово - правові механізми, зокрема:

зниження бази оподаткування з метою скорочення абсолютної величини податкових зобов'язань шляхом (1) зменшення грошових потоків, що є об'єктом оподаткування, (2) збільшення грошових потоків, що зменшують об'єкт оподаткування, а також (3) використання податкових пільг;

оптимізація перерозподілу податкових зобов'язань у часі шляхом (1) максимального відстрочення дати визнання господарських операцій, що призводять до збільшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання, а також (2) максимальне наближення дати визнання господарських операцій, що призводять до зменшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання; використання у діяльності підприємства чи його окремих підрозділів (або, навіть, дочірніх підприємства та підконтрольних компаній) законодавчо затверджених альтернативних режимів оподаткування (для суб'єктів

господарювання у правовому полі України доступні, наприклад, окрім загальної системи оподаткування спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, єдиний податок тощо);

переміщення окремих виробництв, структурних підрозділів або ж дочірній компаній до вільних економічних зон з метою використання можливих переваг для оптимізації абсолютної величини та структури податкових зобов'язань суб'єкта господарювання;

використання легальних механізмів офшорних зон з метою законного уникнення оподаткування тих чи інших доходів суб'єкта господарювання та інші.

При цьому базова модель обґрунтування управлінського рішення в рамках податкового планування у системі цільового планування та прогнозування прибутку передбачає виконання наступної взаємоузгодженої послідовності операції:

(1) оцінка поточного рівня податкового навантаження у розрізі підприємства в цілому, окремих структурних підрозділів, виробництва та господарських операцій;

(2) ідентифікація та якісний аналіз нормативно-правових та фінансових характеристик центрів формування податкових зобов'язань;

(3) пошук, кількісна оцінка та обґрунтування напрямків мобілізації резервів зменшення витрат на обслуговування податкових зобов'язань відповідно до чинного законодавства; (4) оцінка якісних параметрів та можливості узгодження визначених напрямків мобілізації резервів зменшення податкових зобов'язань відповідно до нормативне правового поля здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання;

визначених податковим планування, контроль за їх реалізацією та визначення ефективності податкового планування; формування інформаційної та методологічної бази податкового планування на наступні періоди тощо.

Сутність і класифікація активів підприємства

Активи підприємства є одною із найважливіших категорій фін. менеджмента. Основні сутнісні характеристики активів підприємства як об'єкта управління: 1) активи - це економічні ресурси, що використовуються в процесі господарської діяльності; 2) це майнові цінності, що формуються за рахунок капіталу, що в них інвестується; 3) це майнові цінності, що мають вартість, яка може бути визначена; 4) економічні ресурси, що повністю контролюються підприємством; 5) економічні ресурси, що мають продуктивність; 6) ресурси, що генерують дохід; 7) майнові цінності, що знаходяться в процесі постійного обороту; 8) ресурси, використання яких пов'язано з фактором часу, ризику; 9) майнові цінності, формування яких пов'язано з фактором ліквідності. Класифікація активів підприємства: 1) по формам функціонування: матеріальні, нематеріальні, фінансові; 2) по характеру участі в господарському процесі з позицій особливостей обороту: оборотні активи, позаоборотні активи; 3) по характеру участі в різних видах діяльності: операційні активи, інвестиційні активи; 4) по характеру фінансових джерел формування: валові, чисті; 5) по характеру володіння: власні, орендовані і ті, що використовуються безкоштовно; 6) по ступеню агрегованості як об'єкта управління: індивідуальний актив, група комплексно управляємих активів, сукупний комплекс активів підприємства; 7) по ступеню ліквідності: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні, неліквідні; 8) по характеру використання в поточній господарській діяльності: ті, що використовуються і ті, що не використовуються; 9) по характеру знаходження активів по відношенню до підприємства: внутрішні, зовнішні.

Управління оборотними активами

Управління активами включає: 1) формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах; 2) управління дебіторською заборгованістю; 3) стратегію фінансування поточних активів; 4) управління джерелами формування оборотного капіталу; 5) управління необоротними активами; 6) управління фінансуванням необоротних активів; 7) управління грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями. Потреба в грошових коштах для забезпечення безперервності процесу виробництва залежить від багатьох факторів, зокрема тривалості експлуатаційного циклу, темпів росту виробництва, строків постачання сировини та матеріалів, стану кон'юнктури ринку збуту готової продукції та інших факторів. Основне завдання раціонального управління оборотними активами полягає у скороченні періоду обороту виробничих запасів і дебіторської заборгованості і збільшенні строків сплати кредиторської заборгованості, що дозволяє знижувати поточні фінансові потреби підприємства в обігових коштах. Потреба в ОЗ розраховується по їх групам. Поб = ОП*Во/ПРе + У, де Поб - потреба в устаткуванні конкретного виду, ОП - обсяг виробництва продукції, що планується, та потребує використання даного виду обладнання; ПРе - експлуатаційна продуктивність виду обладнання, що розглядається, Во - вартість одиниці даного виду устаткування, У - вартість встановлення даного виду обладнання. Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології здійснення операційного процесу. Потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси ТМЦ кожного виду, визначається шляхом множення одноденного їх витрачання на норму запасу в днях. Потреба в грошових активах визначається на основі наступного їх використання на розрахунки по оплаті праці, по різних платежах тощо. Потреба в інших активах визначається методом прямого розрахунку по окремим їх різновидам з урахуванням особливостей підприємства. Розрахунок здійснюється окремо по оборотним і позаоборотним активам.

Управління виробничими запасами і запасами готової продукції

Управління товарними запасами (УТЗ) - складний комплекс заходів, в якому задачі ФМ тісно переплітаються з задачами вир-го мен-та. Всі ці задачі підпорядковані єдиній меті - забезпеченню безперервного процесу вир-ва і реал-ції продукції при мінімізації поточних витрат. Політика упр-ня тов запасами являє собою частину загальної політики упр-ня оборотними активами п-ва, що заключається в оптимізації заг розміру і структури запасів ТМЦ, min в-т по їх serve і забезп ефект контролю за їх рухом. Етапи форм-ня політики упр-ня тов запасами: аналіз запасів ТМЦ в попередньому періоді, визначення цілей форм-ня запасів (забезп пот вир-ї д-ті, збутової д-ті, накопичення сезонних запасів), оптимізація розмру осн груп поточних запасів, запасів ТМЦ вкл до складу оборотних активів, побудоваоптимізація заг ефективних с\м контролю за рухом запасів на п-ві, реальне відобр-ня в фін обліку вартості запасів ТМЦ в умовах інфляції. В теорії упр-ня тов запасами розробляється спец модель, що має назву "Модель Вілсона (model EOQ), за help якої def оптимальний обсяг розміру пот запасів ТМЦ. Розрах мех-м д моделі заснован на min сук-х операц з-т по закупці і save запасів на п-ві. Д операційні в-т по в-т по розм-ню заказів і в-ти попередньо розподіляються на 2 групи: save запасів на п-ві. Математично модель Вілсона вир-ся формулою:

РПП0 - оптимальний сер розмір партії постаки товарів, ОЗ - плановий обсяг закупки товарів, В1 - сер в-ть розм-ня 1 заказу, В2 - в-ть save од товару в певному періоді. Іноді застосовується метод техніко-економічних розрахунків нормативу запасів:

Нз - норматив запасів, О - одноденний оборот запасві, N - норма запасів на 1 день. Показники, що використовуються для контролю сукупного запасу на підприємстві: 1) Обертання сир-ни = сир-на*к-ть днів місяця / сб\в sell на місяць; 2) Обертання незав вир-ва = незав вир-во*к-ть днів в місяці/ сб\в sell за місяць; 3) Обертання готової продукції = ГП*к-ть днів в місяці/ сб\в sell в місяць; 4) Період обертання запасу = (запаси ан поч + запаси на кін)*к-ть днів / 2.

Управління грошовими коштами

Політика управління грошовими коштами являє собою частину політики управління оборотним капіталом підприємства і полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності та ефективного використання в процесі зберігання. Управління гр. коштами включає: 1)визначення часу обертання грошей (фін. цикл); 2)аналіз і прогнозування гр. потоку; 3)визначення оптимального рівня гр. потоку; 4)складання бюджету гр. коштів. (1)фін. цикл - час, на який гроші відволікаються з обороту. Тривалість фін. циклу= період обертання запасів+ період обертання Д-т заборгов-ті- період обертання К-т заборгованості. Період обертання запасів= (середні товарні запаси/ затрати по запасам)*365. Період обертання Д-т заборгов-ті= (середня Д-т заборгов-ть/ виручка від реалізації)*365. Період обертання К-т заборгов-ті= (середня К-т заборгов-ть/ затрати по закупівлі товарів (с/в))*365. (2)аналіз гр. потоку проводиться прямим та непрямим методом. Прямий - визначення вхідних та вихідних потоків. Непрямий - заснований на обліку операцій, пов'язаних з рухом гр. коштів. Мета: отримання чистого прибутку. Прогнозування гр. потоку зводиться до складання бюджету гр. коштів в плановому періоді (на квартал, місяць). (3)запас гр. коштів на під-ві повинен мати верхню та нижню межу. Упр-ня повинно зводитись до визначення оптимального їх розміру. Це передбачає: 1)оцінювати загальний обсяг гр. коштів. 2)визначити частину коштів, яку доцільно тримати на рах-ках і частину, яку доцільно вкласти в активи, що швидко реалізуються. 3)визначити строк такого вкладання. (4)бюджет готівки під-ва відображає всі надходження і готівкові платежі за відповідний період часу. Складається щомісяця з розбивкою по декадах, тижнях, а якщо треба - щоденно. Бюджет складається з двох частин - надходження коштів; витрати. Виводиться сальдо (за тиждень, декаду). Якщо в якомусь інтервалі часу готівка (надходження) більше ніж витрати - слід приймати дії по інвестуванню, а якщо їх недостатньо - треба приймати управлінські рішення з питань додаткового отримання готівки (збільшення вхідних потоків).

Управління дебіторською заборгованістю

На розмір дебіторської заборгованості впливають фактори: дотримання платіжної дисципліни покупцями, прогнозні фінансові можливості покупців по сплаті замовленого обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансового стану покупця та ін. Управління дебзаборгованістю включає кілька етапів. Особливу увагу треба приділити сумнівним боргам і фактичним витратам, які пов'язані з непогашенням дебіторської заборгованості. У зв'язку з цим на підприємстві повинен створюватись резерв по сумнівних боргах, як правило, у розмірі від 1% до 6% загальної суми дебіторської заборгованості. Суч етап економічного розвитку країни характеризується значним Д-заборг-ті. Тому, важливоюуповільненням платіжного обороту, що викликають оптимізація заг її розміру і забезпзадачею ФМ є ефективне упр-ня Д=-заборг-тю своєчасної інкасації боргу. Види Д-заборг-ті: Д-заборг-ть за товари, строк оплати яких ще не настав, Д-заборг-ть за товари несплачені вчасно, Д-заборг-ть по векселям отриманим, Д-заборг-ть по розрах з бюджетом, Д-заборг-ть по розрах з Д-заборг-сті залежить: від обсягу кредитного продажу; сер.персоналом, інше. тривалості часу між відвантаженням прод. і отриманням оплати. Упр-ня Д-т заборгов-тю передбачає контроль за обертанням коштів в розрах-ках, тому контроль за Д-т заборг-тю передбачає ранжування строків Д-т заборг-ті. Найбільш розповсюджене ранжування: 0-30 днів, 31-60, 61-90, 91-120, більш 120 днів. Крім того на під-ві доцільно контролювати безнадійні борги з метою створення необхідного резерву. Контроль рівня Д-т заборгов-ті на під-ві здійснюється за допомогою показника "коеф. погашення Д-т заборгованості". Коеф. погашення Д-т заборгованості= сер. Д-т заборг-ть по основній діяльності/ виручка. Рівень цього показника залежить від строків визначених контрактами. Строк погашення Д-т заборг-ті= (дебітори* к-ть днів в періоді)/ сума продажу товарів. Задачі при упр-ні Д-т заборг-тю: 1)визначення ризику неплатоспроможності покупця. 2)визначення прогнозного значення резерву по сумнівним боргам. 3)розробка рекомендацій по роботі з неплатоспроможними покупцями.

Управління необоротними активами

Сформовані на первісному етапі діяльності підприємства позаоборотні активи потребують постійного управління ними. Управління позаоборотними активами здійснюється в різних формах і різними функціональними підрозділами підприємства.

Політика управління використанням операційних позаоборотних активів представляє собою частину загальної стратегії управління активами підприємства, що полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного їх оновлення і високої ефективності використання. Етапи формування політики управління використанням операційних позаоборотних активів підприємства: 1) аналіз операційних позаоборотних активів підприємства в попередньому періоді; 2) оптимізація загального об'єму і складу операційних позаоборотних активів підприємства; 3) забезпечення своєчасного оновлення операційних позаоборотних активів підприємства; 4) забезпечення ефективності використання операційних позаоборотних активів підприємства.

Капітал і його сутність

Капітал виникає в контексті не тільки економічних, але й юридичних відносин, що пов'язані з функціонуванням підприємства. Внаслідок цього для різних форм підприємств існують різні визначення основних категорій, наприклад статутного капіталу. Статутний капітал слід розглядати як початковий, тобто такий капітал, з якого починається діяльність суб'єкта господарювання. Разом з тим на підприємствах різних організаційних форм кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності, мають різну економічну сутність. Так статутний капітал для АТ - це номінальна вартість всіх емітованих акцій, для ТОВ - це сума частин всіх власників, для державних підприємств - це вартість всього майна, яке закріплене за економічним суб'єктом на правах повного господарського розрахунку, для кооперативу - це вартість майна, яке надане учасникам для здійснення господарської діяльності. Отже, створення юридичного суб'єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головна мета функціонування капіталу - це його рух. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення або зменшення як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших на товар або інші види цінностей. При цьому важливо з'ясувати, що звичайні матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь в господарському обороті. Характерною ознакою капіталу виступає його постійний рух. Капітал має властивість відображатися у виробленій продукції. При цьому вироблена продукція формується за участю різних складових капіталу, але слід зазначити, що вартість продукції складається з окремих ланцюжків, кожен з яких пов'язаний з відповідною частиною капіталу. За класичною економічною теорією в процесі створення нового продукту створюється і нова споживча вартість, і тільки нова вартість поряд з іншою визначається капіталом.

Сутність власного капіталу підприємства

Формула, за якою обчислюється власний капітал, має такий вигляд: ВК = А - З, де З - боргові зобов'язання. Тобто слід вважати, що власний капітал - це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Слід взяти до уваги, що власний капітал є важливою частиною капіталу підприємства і виконує такі функції: 1) довгострокового фінансування - перебуває в розпорядженні підприємства необмежено довго; 2) відповідальності і захисту прав кредиторів - власний капітал підприємства є для зовнішніх користувачів орієнтиром відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу; 3) компенсації понесених збитків - тимчасові збитки мають погашатися за рахунок власного капіталу; 4) кредитоспроможності при наданні кредиту - за інших рівних умов перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом; 5) фінансування ризику - власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій; 6) самостійності - розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності підприємства; 7) розподіл доходів і активів - частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна в разі ліквідації підприємства. Власний капітал може утворюватися 2 способами: 1) грошовими внесками та іншими активами власників підприємства; 2) методом накопичення суми доходу, що залишається на підприємстві. Т.ч. власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, який без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Власний капітал складається з інвестованого капіталу та нерозподіленого прибутку. Інвестований капітал - це сума простих і привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами. Інформація про власний капітал вміщується в першому розділі пасиву балансу.

Оптимізація структури капіталу

Основна проблема при управлінні капіталом = визначення оптимальної структури. Для цього треба визначити зважену ціну капіталу. З ростом частки залучених коштів в загальній сумі джерел довгострок. капіталу ціна власного капіталу постійно збільшується, а залученого спочатку не змінюється, а потім теж збільшується. Це пов'язано з ризиком. Щоб узнати наскільки ціна залученого капіталу в середньому менша ціни власного капіталу, використовуємо поняття оптимальна структура капіталу = показник ціна авансованого капіталу має мінімальне значення, тоді ціна буде максимальною. В повному визначенні ціни капіталу і ціни під-ва не можуть застосовуватись в Україні, тому що ринок ЦП відсутній, а для тих АТ, які випускають акції він не значний. Головна мета фін. менеджера - вибрати таку структуру капіталу, яка б за мінімальної ціни капіталу допомогла б під-ву підтримувати стабільний дивідендний доход. Для визначення потрібної структури капіталу застосовується поняття фін. леверіджу. Він має справу з практикою використання боргових ЦП для фін-ня проектів. Рівень фін. важеля (показує наскільки є ризиковим вкладання) = зміна доходу на акції у %/ зміна доходу до вирах. % за позику і сплати податку на прибуток. Ефект фін. важеля показує прибутковість на залучені кошти. Перш ніж прийняти рішення щодо інвестицій, треба вирішити, як краще їх фінан-сувати. Сутність методів щодо визначення оптимальних джерел фінансування зводиться до: слід визначити рівень фін. леверіджу для акцій і облігацій окремо; визначити доходність акцій і облігацій та порівняти; визначити доходність до вирахування % за позику і податків і доход на 1 акцію, при яких результат буде однаковий незалежно від того, чи випускає під-во акції або облігації. Це граничний рівень доходу до нарахування відсотків за позику і податків (ДВПП). Граничний рівень ДВПП= (ДВПП - інтерес (витрати по сплаті %)) * (1 - ставка податку) / кількість звичайних акцій (або кількість облігацій).

Теорії структури капіталу

У генезисі теорій структури капіталу, які почали формуватися з середини ХХ століття, виділяються чотири основних етапи. Ці етапи пов'язані з формуванням наступних узагальнювальних теоретичних концепцій:

традиційною концепцією структури капіталу;

концепцією індиферентності структури капіталу;

компромісною концепцією структури капіталу;

концепцією суперечності інтересів формування структури капіталу.

В основі цих концепцій лежать альтернативні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства і виділення пріоритетних чинників, що визначають механізм такої оптимізації.

Традиційна вартість капіталу залежить від його структури. Визнач оптимальна структура, що мін середньозв. вартості капіталу сприяє мах ринковій вартості підп-ва.

Основа - положення про можливу оптимізацію структури кап шляхом обліку різної вартості окремих його складових частин. Початковою теоретичною посилкою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вища за вартість позикового капіталу. Ринкова вартість підп-ва, що викор Позичк Кап (до певної межі) може бути вищою за за ті п-ва, що не викор позик кошти.

Індифер Міллер-Модільяні 1 - розгляд вплив стр капіталу на ринкову вартість п-ва при відсутності податків, а також з податками та їх впливом на прибуток.

Ф. Модільяні і М. Міллер математично довели, що ринкова вартість підприємства, (а відповідно і середньозважена вартість капіталу) залежить тільки від сумарної вартості його активів незалежно від складу елементів капіталу, авансованого в ці активи. Початковим положенням цього доказу є їх твердження, що в процесі господарської діяльності підприємства його прибутковість генерують не окремі елементи капіталу, а сформовані ним активи.Висновок ММ1 - ціна капіталу і вартість п-ва не зал від стр капіталу. = опер прибутку (до сплати ПП. і %).

Міллер-Модільяні 2. з податками - ринкова вартість п-ва, що викор Позик Кап є вищою - діє фін важіль. Бо є податкові пільги (сплата % за кредит), тому вартість залученого капіталу буде нижчою. З врах ПП. фін важіль буде впливати на ринкову вартість п-ва і пдвищ його ринкової ціни.

Основу компромісної концепції структури капіталу складає положення про те, що вона формується під впливом ряду суперечливих умов, що визначають співвідношення рівня прибутковості і ризики використання капіталу підприємства, які в процесі оптимізації його структури повинні бути враховані шляхом відповідного компромісу їх комплексної дії.

Висновок - стр кап має бути такою, при якій гран вартість кап = гран ефект від фін важеля.

Основу концепції суперечності інтересів форми структури капіталу складає положення про відмінність інтересів і рівня інформованості власників, інвесторів, кредиторів і менеджерів в процесі управління ефективністю його використання, вирівнювання яких викликає збільшення вартості окремих його елементів. Суть концепції суперечності інтересів формування капіталу підприємства складають теорії асиметричної інформації, сигналізації, моніторингових витрат і деякі інші.

Модель Росса - менеджер може впливати на дії інвесторами своїми рішеннями - обґрунтовується вибір сигналів з погляду благополуччя менеджера.

Модель Майерса -Майлуфа - менелд приймає ріш, виходячи з інтерсів акціонерів. Якщо компанія має перспективи - краще залучати позик кап. Якщо підп-во оголошує додатк емісію - сигнал, що вартість підп-ва завищена (курс акцій впаде)

Основи теорії Міллера-Модільяні

Модільяні і Міллер математично довели, що ринкова вартість підприємства (а відповідно і середньозважена вартість капіталу, що ним використовується) залежить тільки від сумарної вартості його активів незалежно від складу елементів капіталу, авансованого в ці активи. Початковим положенням цього доказу є їх твердження, що в процесі господарської діяльності підприємства його доходність генерують не окремі елементи капіталу, а сформовані ним активи. Функціонування ринку капіталу в процесі обґрунтування теорії обмежено рядом умов: 1) ринок є "досконалим"; 2) на ринку діє єдина для всіх інвесторів і кредиторів без ризикова ставка проценту на капітал, що вкладається і передається в позику; 3) всі підприємства на ринку можуть бути класифіковані по рівню ризику своєї господарської діяльності тільки на основі показників розміру очікуваного доходу на сформовані сукупні активи і ступеню ймовірності його отримання; 4) вартість будь-якого елементу залучаємого капіталу не пов'язана з діючою системою оподаткування прибутку підприємства; 5) в розрахунок вартості окремих елементів капіталу не включаються витрати, пов'язані з його купівлею-продажем. З урахуванням викладених передумов зміст концепції механізму формування середньозваженої вартості капіталу підприємства, висунутої Модільяні і Міллером, зводиться до наступного: ринкова вартість підприємства (а відповідно і середньозважена вартість його капіталу) не залежить від структури капіталу. Зростання питомої ваги позикового капіталу в загальній його сумі не призводить до відповідного зниження рівня середньозваженої вартості капіталу незважаючи на те, що рівень вартості позикового капіталу набагато нижче рівня вартості власного капіталу. Будучи принципово правильною в умовах висунутих авторами обмежень, концепція незалежності механізму формування середньозваженої вартості капіталу і ринкової вартості підприємства від його структури носить лише теоретичний окремий характер, який не сумісний з ситуацією формування підприємством структури капіталу в реальній практиці.

Леверидж в управлінні активами підприємства

Леверидж - фінансовий механізм управління співвідношенням окремих видів капіталу. Операційний леверидж - показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії. Характеризує співвідношення основного і обігового капіталу, тобто чим вища частка постійних витрат стосовно поточних, тим вище операційний леверидж. Чим вищий операційний леверидж, тим вищий інвестиційний ризик, адже постійний капітал потрібно збільшувати вже сьогодні, а позитивні грошові потоки залежать від завтрашньої кон'юнктури ринку і обсягів продажу. Фінансовий леверидж встановлює міру зв'язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто доход окремого акціонера (компаньйона). Фінансовий леверидж для капіталу АТ показує, в якому співвідношення знаходяться звичайні акції і обігові зобов'язання: облігації і позички. Операційний та фінансовий леверидж тісно пов'язані. Наприклад, коли компанія зменшує свій операційний Л, це може призвести до збільшення фінансового Л, і навпаки, якщо вона вирішує збільшити свій операційний Л, це може призвести до зменшення позичкового капіталу. Міра операційного Л (МОЛ) визначається як співвідношення процентної зміни в операційному доході до процентної зміни в продажу: де ОД - операційний доход, прибуток (надходження до розподілу); ОП- обсяг продаж (реалізації). МОЛ може бути також розрахована за формулою: ; або ; де ОП - обсяг продаж (кількість одиниць продукції); ЦП - середня зміна продажу одиниці продукції; ЗВ- змінні витрати на одиницю продукції; ПВ - обсяг продажу у вартісному вимірі; ЗВ- змінні витрати на всю продукцію. Перша формула використовується для розрахунку МОЛ одиниці продукції, друга - для оцінки МОЛ фірми, що має широку номенклатуру продукції. За допомогою МОЛ оцінюється плив обсягу продажу на доходи компанії до їх розподілу. Міра фінансового левериджу (МФЛ) - це оцінка його впливу на чистий прибуток, тобто прибуток за відрахуванням податків та процентів за кредит. МФЛ розраховується за формулою: ; де ОД - операційний доход, прибуток (надходження до розподілу); П - очікувані або сплачені податки та проценти. Загальний леверидж показує вплив змінності обсягу продаж на дивіденди акціонерів або доходи компаньйонів. Міра загального левериджу розраховується добутком МОЛ і МФЛ. За допомогою міри загального левериджу (МЗЛ) оцінюється чутливість впливу змін в продажу на рентабельність власного капіталу, тобто рівень надходжень на одну акцію.

Вимірювання фінансового левериджу

Фінансовий леверидж - це фінансовий механізм управлінням співвідношенням залучених і власних фінансових коштів. Результат такого управління оцінюється за допомогою показника "ефект фінансового левериджу". Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Показник, що відображає рівень додатково генеруємого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, називається ефектом фінансового лівериджу = (2/3)*диференціал*плече фінансового важеля. Диференціал = (2/3)*(економічна рентабельність - середня розрахункова ставка %). Плече фінансового важеля = залучені кошти / власні кошти. Фінансовий леверидж встановлює міру зв'язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто доход окремого акціонера (компаньйона). Міра фінансового левериджу (МФЛ) - це оцінка його впливу на чистий прибуток, тобто прибуток за відрахуванням податків та процентів за кредит. МФЛ розраховується за формулою: ; де ОД - операційний доход, прибуток (надходження до розподілу); П - очікувані або сплачені податки та проценти.