Зовнішньо-економічна діяльність підприємства ТОВ "Моргун Груп"

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Теоретичний аналіз законодавчої бази розвитку ЗЕД підприємства

1.2 Основні шляхи вдосконалення ЗЕД підприємства

1.3 Місце і роль систем стимулювання розвитку ЗЕД підприємства

1.4 Планування діяльності ЗЕД підприємства

1.5 Маркетинг в ЗЕД та його вплив на ефективність діяльності підприємства

Висновки до розділу 1

2. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства і його продукту

2.1.1 Опис підприємства

2.1.2 Опис продукції

2.1.3 Послуги підприємства

2.1.4 Організаційна структура підприємства

2.2 Аналіз загальних показників фінансово-господарської діяльності підприємства

2.2.1 Господарські результати ТОВ «Моргун Груп»

2.2.2 Ділова активність ТОВ «Моргун Груп»

Показники оборотності капіталу, трансформації активів

2.3 Аналіз ЗЕД підприємства

Висновки до розділу 2

3. РОЗРОБКА І ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ ЩОДО РОЗВИТКУ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Визначення сегменту діяльності підприємства на зарубіжному ринку

3.2 Розробка заходів щодо поліпшення і розвитку ЗЕД підприємства

3.2.1 Заходи спрямовані на просування продукції

3.2.2 SWOT-аналіз підприємства

3.2.3 Рекомендації і пропозиції для підвищення ефективності ЗЕД ТОВ «Моргун Груп»

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність роботи полягає в тому, що в умовах глобалізацій них та уінтеграційних процесів, які відбуваються в українській та світовій економіці та намагання України посилити свою позицію як конкурентоздатного суб'єкта світових економічних відносин постає нагальна потреба в удосконаленні механізму зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств. Саме тому держава повинна більше уваги приділяти стимулюванню виходу суб'єктів господарських відносин на зовнішні ринки та в той жи час приймати заходи щодо захисту вітчизняного товаровиробника на внутрішньому ринку. В цих заходах має простежуватися звадений підхід, перш за все, з економічної точки зору щодо сприяння зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі; її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Ось уже сім років Україна виступає на світовій арені як незалежна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може позитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).

Перехід України до фази економічного пожвавлення та піднесення в нових умовах господарювання може здійснюватися за рахунок ефективного використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх технологій. Основою нової економічної стратегії у сфері зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також упровадженні ринкових відносин; запровадження в обіг твердої конвертованої грошової одиниці; НТП із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики; рівноправне співіснування різних форм власності.

Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової економічної системи; проходження стабілізаційного періоду, подолання кризи економіки; усунення бар'єрів у спілкуванні із зовнішнім світом; налагодження активних і взаємовигідних зв'язків з країнами-партнерами. Для цього має бути створена інфраструктура, сумісна із західноєвропейською та здатна функціонувати з нею в одній системі координат. Головні її елементи -- це самостійні суб'єкти господарської діяльності; економічний раціоналізм у відносинах з країнами-учасницями; створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів; формування мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної підтримки державних та приватних інвестиційних проектів; комплексне використання й охорона природних ресурсів; співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази; раціональне використання енергетичних ресурсів; співробітництво в технологічному оновленні металургійних підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості; створення сучасних телекомунікацій; розвиток уніфікованої митної системи.

Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні необхідно максимально використовувати переваги міжнародного! розподілу праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному етапі понад половину експорту України припадає на Європу. Одним з найважливіших завдань зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація ринків збуту та просування українських товарів у Африку, Латинську Америку, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних надходжень.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність підтримки державою експортерів продукції машинобудування зумовлена й тим фактором, що Захід не зацікавлений у прониканні наших товарів на світові ринки, тому створює додаткові квоти та митні бар'єри. Не дуже поспішають розвинені країни з наданням Україні вигідних кредитів під реалізацію проектів, що стимулюють експорт машинобудівної продукції.

Без розробки й реалізації державної програми розвитку експорту продукції машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила 6 честь економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна, ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

Метою даної роботи є удосконалення існуючої системи управління і функціонування системи зовнішньоекономічної діяльності підприємства з урахуванням сучасних теоретичних напрацювань в цій галузі.

Для досягнення цієї мети необхідно виконати такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

2) проаналізувати фінансову, господарську діяльність підприємства;

3) розробити ефективну маркетингову стратегію для підприємства.

Об'єктом дослідження виступає зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Предметом дослідження є побудова взаємозв'язків в системі дослідження та їх реалізація на практиці.

Методами аналізу, що застосовуються в роботі є аналіз, синтез, узагальнення, статистичний, порівняльний методи.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЗЕД ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Теоретичний аналіз законодавчої бази розвитку ЗЕД підприємства

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин -- світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів. Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, -- приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання.

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв'язків. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а відтак і підвищенню рівня життя населення.

Зовнішньоекономічна діяльність -- це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого -- недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.

Рис. 1.1 Система органів державного правління що регулюють зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання

Органи державного управління, що здійснюють свої функції на макрорівні, поділяються на: загальнодержавні структури, які регулюють діяльність усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності та територіального розміщення. До них належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк, Державний митний комітет, Антимонопольний комітет. У компетенцію Верховної Ради України входить ухвалення та зміна законів, затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики та структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, укладання міжнародних угод, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності тощо. Кабінет Міністрів України визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики країни, координує діяльність міністерств та комітетів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ухвалює нормативні акти з питань такої діяльності, укладає міжнародні угоди та ін. Національний банк регулює курс національної валюти, проводить розрахунки за отриманими державними кредитами та боргами, здійснює використання золотовалютного резерву країни. Міністерство економіки забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координує зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів підприємництва та контролює додержання ними умов міжнародних угод, уживає заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Державний митний комітет здійснює митний контроль в країні, а Антимонопольний комітет контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства (рис. 1.1).

До територіальних органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Місцеві Ради народних депутатів та їхні виконавчі органи можуть виконувати свої зовнішньоекономічні функції лише через створені ними зовнішньоекономічні організації, які мають статус юридичної особи, і лише щодо суб'єктів підприємництва, розміщених на їхній території. Державні органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за погодженням з місцевими Радами народних депутатів у межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання [10].

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні -- діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого -- обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була тією початковою формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток інших її видів. Міжнародна торгівля -- це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг. До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної діяльності -- патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.

Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм -- це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого -- може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм -- за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни [26].

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі [10].

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон “Про єдиний митний тариф”. Митний тариф -- це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.

Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито -- це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали.

Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалерні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалерне та специфічне мито по-різному здійснюють свою регулюючу функцію. За підвищення цін ефективнішим є адвалерне мито, а за зниження -- специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалерними і специфічними видами мита (наприклад, 40% вартості, але не менш як 3 ЄВРО за штуку).

Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі -- є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ і організацій.

Щодо окремих імпортних товарів (тютюнові вироби та ін.) держава встановлює їхню мінімальну митну вартість. Метою її запровадження є забезпечення повноти сплати податку на додану вартість та недопущення заниження митної вартості товарів, що ввозяться в Україну. Так, якщо контрактна ціна товару менша за мінімальну митну вартість, то податок на додану вартість визначатиметься з мінімальної митної вартості. Перелік товарів та їхня мінімальна митна вартість затверджуються Кабінетом Міністрів України, а пропозиції щодо внесення змін до такого переліку розробляються Міністерством економіки та Державною митною службою країни.

До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування. Квотування -- це кількісне обмеження імпорту або експорту певної категорії товарів, а ліцензування -- це умови і порядок надання державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких товарів. Перелік товарів, щодо яких встановлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки. Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі за умови сплати ввізного (експортного) мита.

Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, макроекономічній стабілізації економіки й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки [27].

Політика України щодо державного регулювання іноземних інвестицій визначається Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про захист іноземних інвестицій” тощо, а також постановами Кабінету Міністрів України “Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”, “Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора” та ін. Цими документами визначаються загальні засади державного регулювання іноземних інвестицій, суб'єкти, види і форми інвестування, порядок контролю за здійсненням інвестицій та державні гарантії їхнього захисту.

Одним з видів міжнародного руху капіталів є експорт позичкового капіталу, який виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит -- це економічні відносини, що виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою позичання валютних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки та сплати винагороди (процентів) за користування. Іноземні кредити є важливим інструментом фінансування зовнішньої торгівлі, проведення комплексної модернізації та реконструкції підприємств, підтримування стабільності міжнародних розрахунків.

Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іноземних кредитів регламентуються відповідними законами та постановами уряду. Згідно з цими документами вповноваженими щодо залучення кредитів установами є Кабінет Міністрів України або Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України має право залучати іноземні кредити в тому разі, коли Законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік для покриття дефіциту державного бюджету визначені джерела фінансування. У разі, коли одержання позик від іноземних держав, банків і міжнародних організацій не передбачене Державним бюджетом, прийняття рішень про одержання кредитів та здійснення контролю за їх використанням належить до повноважень Верховної Ради України. Свою згоду на таку позику та надання повноважень уряду на її залучення Верховна Рада України підтверджує ухвалою окремого Закону “Про ратифікацію угоди про залучення іноземного кредиту”.

Основним документом, що регулює відносини в галузі іноземного кредитування, є постанова Кабінету Міністрів Україні від 5 травня 1997р. №414 “Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу”. Вона встановлює порядок залучення іноземних кредитів для фінансування проектів пріоритетних напрямів розвитку економіки країни та надання платіжних гарантій Кабінетом Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осіб -- резидентів за іноземними кредитами [14].

Юридичні особи -- резиденти, які отримали такі гарантії несуть повну відповідальність за повне та своєчасне погашення кредиту, сплати процентів за користування ним, а також сплати комісійних. Контроль за цільовим та ефективним використанням і своєчасним погашенням кредитів здійснюється центральними органами виконавчої влади відповідно до галузі, Кабінетом Міністрів України, Мінфіном, Мінекономіки та іншими державними органами.

На ділі, роль держави при деякій зміні його функцій у перехідній економіці зростає. Якщо в колишній системі всесильна тоталітарна держава в зовнішньоекономічній сфері, насамперед здійснює функцію збереження сформованої і планової економіки, яка роз'їдається кризою, що поширюється, то в перехідному процесі воно закликано активно сприяти формуванню нової майбутньої системи, шляхом регулювання зовнішньоекономічної діяльності -- однієї з найважливіших складових економіки. Адже, один з найбільш потенційних шляхів «порятунку і процвітання» національної економіки -- це інтеграція національної економіки у світове господарство і зовнішню торгівлю.

1.2 Основні шляхи вдосконалення ЗЕД підприємства

Відновлення внутрішнього економічного зростання -- єдина мета, на яку повинно бути зорієнтовано регулювання розвитку зовнішнього сектору економіки України, що вимагає вжитку цілеспрямованих заходів політичних реформ, зокрема у сфері сприяння експорту, політики обмінного курсу та сприяння іноземним інвестиціям.

Стратегічним напрямком державного регулювання зовнішньоекономічної сфери є проведення експортоорієнтованої політики підприємств, що передбачає оптимізацію структури експорту, розширення асортименту товарів та послуг, підвищення частки високотехнологічної продукції в загальному обсязі, пошук нових ринків збуту. Однак, з огляду на надто високу імпортозалежність (насамперед енергозалежність) України, досягнення зростання експорту без росту імпорту неможливе. А оскільки торговельні обмеження на імпорт практично вичерпали свої можливості, то основним напрямом скорочення імпорту повинно стати зменшення енергоємності ВВП за рахунок інтенсифікації впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Першочергові протекціоністські заходи з підтримки експорту власних товаровиробників доцільно реалізувати в таких напрямках:

стимулювання експорту високотехнологічної і наукомісткої машинотехнічної продукції цивільного та військового призначення;

скасування ввізного митного збору і ПДВ на продукцію, отриману вітчизняними підприємствами у якості плати за поставлену ними продукцію на експорт у межах міжурядових угод;

захист сегментів внутрішнього ринку, пов'язаного з виробництвом складної побутової техніки, текстилю, одягу, продукції конверсійних підприємств шляхом введення квот, підвищення ввізного митного збору, а також використання засобів нетарифного регулювання на основі сертифікації експортної продукції та послуг;

державне субсидування вітчизняних підприємств, які отримують патенти і ліцензії на виробництво сучасного обладнання і технологічних ліній на основі розробки Положення про порядок оформлення документів, необхідних для придбання обладнання за імпортом з використанням коштів державного бюджету;

державна підтримка патентування вітчизняних промислових розробок за кордоном на основі подання на розгляд уряду України Положення про порядок відбору вітчизняних розробок, які підлягають патентуванню за кордоном з використанням коштів державного бюджету.

Влив політики обмінного курсу на стан торговельного балансу держави па сучасному етапі досить обмежений. Отже, спроби форсувати експорт підприємств за допомогою різкої девальвації національної валюти за умов несприятливих очікувань, високих політичних ризиків та інтенсивних потоків короткострокового капіталу можуть призвести до дестабілізації фінансової системи держави та зламу новостворюваних ринкових механізмів.

Рис. 1.2 Система державної підтримка експорту

Шляхами поступового вдосконалення зовнішньоекономічної стратегії вітчизняних підприємств є:

формування і розвиток нових зв'язків, побудованих на спільному використанні прогресивних технологій та технічних рішень;

розвиток кооперації у виробництві технічно складних і капіталомістких виробів, орієнтованої на реалізацію продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

підвищення конкурентоспроможності основних товарів українського експорту (машинобудівна продукція, продукція агропромислового та хімічного комплексу, продукція металургії) з метою збереження традиційних ринків збуту;

створення на взаємовигідних умовах транснаціональних і міжнаціональних корпорацій у пріоритетних галузях, сферах і видах виробництва та експорту;

сприяння на вигідних для інтересів держави умовах експорту українського капіталу в формі прямого інвестування гірничовидобувних підприємств держав СНД або концесійного освоєння родовищ корисних копалин.

Державна підтримка експорту підприємств повинна передбачати більш активне та чітке застосування найважливіших економічних, правових і адміністративних важелів, спрямованих на пріоритетний розвиток зовнішньоекономічної сфери (рис. 1.2.).

Для цього слід реалізувати такі основні заходи з боку держави:

у сфері валютної політики -- стабілізація курсу гривні, зменшення валютних ризиків, пов'язаних з її нестабільністю.

у сфері кредитної політики -- створення на добровільних засадах за рахунок коштів підприємств у галузевих міністерствах Фондів підтримки експортного виробництва та цільових запозичень; введення пільгового кредитування виробництв, зорієнтованих на експорт наукомісткої та високотехнологічної продукції за рахунок покриття бюджетними коштами різниці між повною та пільговими ставками.

у сфері страхування -- формування страхового фонду для покриття можливих збитків, які виникають у зв'язку з появою непередбачених ситуацій, надання державних гарантій щодо кредитів на участь у міжнародних тендерах; сприяння страхуванню операцій з освоєння зовнішніх ринків.

у сфері податкової політики -- запровадження механізму, згідно з яким експортери не сплачуватимуть податок з прибутку на приріст експортної продукції, забезпечення гарантованого, своєчасного та повного повернення ПДВ у разі експорту продукції; підтримка виробників-експортерів наукоємної і високотехнологічної продукції шляхом врахування прибутку, що буде одержаний ними при експорті цієї продукції, у валовому прибутку при розрахунку податку на прибуток лише після закінчення року; звільнення експортерів від сплати податку на рекламу експортних товарів.

у сфері митної політики - проведення митної тарифної політики, яка базуватиметься на зваженій системі тарифів [28].

Державна політика стосовно іноземних інвестицій повинна бути зорієнтована на істотне збільшення іноземних інвестицій у вітчизняні та спільні підприємства, насамперед у пріоритетні галузі економіки України для сприяння модернізації та підвищенню технологічного рівня виробництва, забезпечення просування українських товарів і послуг на міжнародні ринки. Крім цього слід:

забезпечити спрямування іноземних кредитів, які надаються під гарантії Кабінету Міністрів України, на придбання новітніх технологій, ноу-хау, що підвищують конкурентоспроможність української продукції та послуг;

спрямувати іноземні кредити та міжнародну технічну допомогу у галузі, пов'язані зі структурною перебудовою і пріоритетами, визначеними Державною програмою соціально-економічного розвитку;

передавати в оренду спільним підприємствам, іноземним юридичним і фізичним особам окремі родовища корисних копалин, земельні ділянки з метою комплексної переробки природних ресурсів і розширення експорту за умови дотримання жорстких екологічних нормативів;

здійснювати аукціонний продаж або оренду іноземним юридичним і фізичним особам нерухомого майна, насамперед об'єктів незавершеного будівництва;

вдосконалювати умови приватизації стратегічних об'єктів в Україні, впроваджуючи конкурентний підхід при залученні іноземних інвесторів;

скасовувати невиправдані пільги для всіх без винятку підприємств;

проводити незалежну експертизу інвестиційних проектів;

Значний резерв підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності підприємств міститься у підвищенні якості самих зовнішньоторговельних контрактів. Сучасний стиль торгівлі має включати супровід постачання товарів відповідними послугами розміщення на території покупця торговельних представництв і сервісних центрів. Це сприяє стійкості і передбачуваності торговельних контрактів, дає можливість поліпшити маркетингове забезпечення торгівлі, максимально підняти планку прибутковості операцій.

Сучасна маркетингова концепція передбачає багатоплановість стратегічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Такою метою може бути, наприклад, застосування стратегічного маркетингу у дослідженні та оцінці можливостей суб'єкта відносно агресивного зовнішнього середовища з метою запобігання небажаним проблемам.

За три останніх роки Україна за індексом людського розвитку перемістилась з 45 місця в світі на 95, зайнявши за цим показником місце серед країн «третього світу». Купівельна здатність населення в порівнянні з 1990 роком знизилась у п'ять разів.

Політика, спрямована на лібералізацію економічних відносин, ще не є достатньою умовою для стимулювання розвитку ринкового механізму. Потрібен комплекс заходів, об'єднаних в одну стратегію.

Перебудова економічного механізму, центральне місце в якій займав виробник, на економічний механізм, центральне місце в якому належить структурі збуту, є складною справою. Виконати такі трансформаційні перетворення можливо за рахунок маркетингу організацій, який вивчає проблему господарських структур та розробляє комплекс заходів для вирішення виявленої проблеми. Дослідження стратегій міжнародних торговельних компаній показують, як у залежності від зовнішнього середовища та позиції на ринку змінюються їх маркетингові стратегії. На сьогодні для переважної більшості українських виробників серйозною проблемою є узгодження виробничої та збутової діяльності. Шляхи розв'язання даної проблеми можуть бути знайдені за допомогою маркетингу.

Внутрішні економічні фактори помітно впливають на організаційну структуру та функціональні завдання господарської структури. Основними внутрішніми факторами є ємність внутрішнього ринку і забезпечення його сировиною, відкритість економічної системи та її розвиток.

За своїми стартовими умовами ринок України залежить від зовнішніх ринків і буде залежати в майбутньому. Тому внутрішній український ринок може успішно розвиватися тільки тоді, коли буде добре взаємодіяти зі світовим ринком. Інструментом такої взаємодії є торгівля [10].

Розвиток світових торговельних відносин свідчить, що торговельна компанія в складі корпоративної структури є ефективним інструментом для завоювання ринків. Українському національному виробнику важко конкурувати з міжнародними виробниками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках без такого ефективного збутового забезпечення.

Для збільшення українського експорту в межах здійснення експортоорієнтованої стратегії вітчизняних підприємств необхідно:

1) розвивати конкурентоспроможне експортне виробництво;

2) стримувати інфляцію;

3) активно сприяти залученню іноземних інвестицій; Найважливішим аспектом реформування економіки вважається перехід «тіньової» економіки та її зв'язків з корумпованими колами державного управління до легальних інституціональних відносин. Доки існує узаконена можливість отримання ренти, розпоряджаючись державним, колективним, корпоративним майном, зусилля багатьох управлінців будуть спрямовані не на підвищення ефективності використання цього майна, а на підвищення розміру ренти. Радикальним розв'язанням подібної ситуації є швидка приватизація.

Необхідною умовою розвитку як експортного, так і орієнтованого на внутрішній ринок виробництва є зменшення податкового тягаря. Як показують дослідження, найбільший вплив на ціну має податок на дохід підприємств. У такій ситуації можливо досягти компромісу між фіскальним інтересом держави та його інтересом щодо розвитку своїх підприємств. Доцільно було б встановити невелику ставку податків у розмірі 10--15%. Такий крок позитивно вплине на різні аспекти національної економіки: полегшить нелегкий стан підприємств, зробить невигідним ухиляння від податків, буде стимулювати перехід підприємств із тіньового сектору до легального, дасть можливість підприємствам збільшити доходи.

Усі викладені заходи, певною мірою відносяться і до ПДВ. Будемо вважати, що задля такої стрімкої, дієвої і перспективної реформи міжнародні фінансові організації нададуть уряду України фінансову допомогу на підтримку держбюджету на перші кілька років. Потім підвищення обсягів виробництва забезпечить виконання бюджету і при низьких ставках податків. Переговори, які проводяться із зарубіжними партнерами на міждержавному рівні, підтверджують це.

Для інтеграції економіки у світовий економічний простір Україна має оволодіти часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природно-економічного і науково-технічного потенціалу. Це створить додаткові можливості для інтеграції її експортоздатних підприємств у відкриту ринкову систему глобалізації зовнішньоторговельних зв'язків.

Як для кожної національної економіки, так і для України, включення в міжнародний розподіл праці пов'язане з необхідністю проходження складного шляху перебудови власних виробничих і організаційних структур та регулюючих механізмів державного впливу. Найголовнішим для цього є:

вибір найбільш раціональних сфер взаємодії національної економіки зі світовим господарством;

визначення напрямків розвитку кожної зі сфер взаємодії;

розробка і забезпечення правовою регулюючою базою учасників відносин;

забезпечення механізму організації управління зовнішньо-економічними зв'язками та поетапне диференційоване включення національної економіки у світове господарство з обумовленою об'єктивністю для народного господарства;

створення умов для гнучкого перетворення механізму включення у міжнародний розподіл праці як на макро-, так і на мікрорівні (державному, регіональному, галузевому) та рівні підприємств для маневрування у виборі напрямів і пріоритетів співробітництва.

Міжнародні відносини розподіляються в залежності від сфер громадського життя на політичні, економічні, стратегічні, культурні, ідеологічні тощо, або (ґрунтуючись на взаємодіючих учасниках) -- на міждержавні відносини, відносини між міжнародними організаціями та іншими учасниками. Залежно від ступеня розвитку та інтенсифікації вони розподіляються на різні рівні, серед яких одним із найважливіших є рівень державних зовнішньоекономічних торговельних зв'язків.

У фундаментальному плані вивчення моделей регулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків в аспекті міжнародних відносин потребує подальшого сполучення різноманітних підходів, що спираються на теорію, а в прикладному плані -- на вивчення фактів, пояснень та прогнозування подальшої еволюції ситуації, на підготовку, а надалі -- на прийняття рішень щодо регулювання можливих змін ситуації. Розробку та удосконалення сфери організації і регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід постійно звіряти з розвитком такої основоположної економічної категорії, як міжнародний розподіл праці. Перед зростаючою кількістю учасників зовнішньоекономічних зв'язків постає питання пошуку своєї економічної ніші у світовій системі розподілу праці, а одним із найважливіших моментів дослідження сучасної зовнішньої сфери виступає необхідність глибинного осмислення взаємодії змін у виробництві товарів і послуг та еволюції організаційно-економічних структур суб'єктів світогосподарського спілкування. Об'єктивні закономірності підштовхують Україну до пошуку відповідних методів, які можуть бути застосовані державою для удосконалення регулювання відносин на світовому ринку з метою забезпечення максимального ефекту [14].

Зміни у податковій системі разом з прийняттям зваженого бюджету можуть зменшити в Україні диспропорцію перенакопичення боргів у державній фінансовій системі. Для цього необхідно залучити весь національний інтелектуальний потенціал. Адже соціальна спрямованість політики в країні є основою багатьох програм. Все це дає підставу вважати, що основним є не формальна стабільність національної валюти, не формальний баланс бюджету, не формальний збір податків, а реальна купівельна спроможність, реальний рівень життя людини, реальний товарообіг усередині країни, реальна платоспроможність України у зовнішньоторговельних операціях. Для здійснення таких практичних кроків або прийняття правильних рішень потрібні теоретичні розробки в галузі зовнішньоекономічних зв'язків.

Світогосподарські зв'язки постійно розвиваються, мають досить гнучку систему, а вітчизняні господарники та підприємці зі своєю необізнаністю виявляються нерідко безпорадними у вирішенні багатьох питань. Багато в чому Це пояснюється тим, що і досі превалює тільки торговельна спрямованість зовнішньоекономічної діяльності, бо саме під цю концепцію будувалась управлінська ланка, розвивались організаційні форми, розроблялася методологія експортно-імпортної діяльності. Сьогодні ж актуальними є подальші спроби сформулювати своєрідні орієнтири зародження і регулювання нової зовнішньоекономічної моделі господарювання в Україні.

Крім пошуків шляхів підтримки та розвитку виробництва у випуску високотехнологічної конкурентоспроможної на світових ринках продукції, назріла також необхідність у просуванні наукоємних технологій та виробництв, що дозволить зберегти на достатньо високому рівні експортний потенціал промислово розвинених областей України і відпрацювати можливий загальний курс подолання фінансових проблем.

Набір теоретичних і методологічних орієнтирів є необхідним для прийняття правильних рішень. Це стосується практично всіх сфер діяльності людини, що спостерігаються в економічному житті, а тим більше у зовнішньоекономічній діяльності, і має особливо важливе значення, адже принципіальні рішення визначають розвиток цілих секторів і галузей народного господарства. Припущення помилок у цій сфері може призвести до значних перекосів, виявити які буде значно складніше, що займе багато зусиль і часу.

Особливості передумов переходу від керованої державою до відкритої ринкової економіки викликають необхідність при формуванні зовнішньоекономічних зв'язків враховувати рівень конкурентоспроможності товарів у системі адміністративно-ієрархічних рівнів, починаючи з підприємств, міст, областей, регіонів і закінчуючи виходом експортоспроможної продукції на глобальний рівень. При вирішенні питань якості, складової експортного потенціалу регіону і визначенні об'єктивної конкурентоспроможності регіону та країни в цілому слід застосовувати рейтинг оцінки ієрархічного рівня пропозиції продукції підприємств.

Обґрунтування нової моделі зовнішньоекономічної діяльності повинно бути адекватним зовнішній господарській сфері і відштовхуватись від внутрішніх реалій.

Проблема взаємозв'язку і взаємовпливу внутрішніх і зовнішніх відносин -одна з найбільш складних проблем, яка була і залишається предметом гострої полеміки між різними теоретичними напрямками науки. Кожен з цих напрямків виходить із трактувати проблеми, що розглядається, із власних уявлень про джерела та рушійні сили взаємовідносин.

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин, а світогосподарські зв'язки стають одним із найважливіших факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва. Розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливість у розвитку соціальної сфери та у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України. Входження в систему тісних світогосподарських зв'язків суттєво модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучатися до останніх надбань світової науки і техніки, а для України особливо цінним є досвід взаємного узгодження інтересів, накопичений іншими країнами, оскільки він ґрунтується на політико-економічних інструментах, а не директивно-командних методах.