2

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Тернопільська академія народного господарства

Інститут економіки і менеджменту інвестицій

Кафедра економіки і управління інвестиціями

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Економічний механізм управління ефективністю праці в будівництві»

Тернопіль 2001

Зміст

Вступ

1. Зміст і складові економічного механізму управління працею будівництва

1.1 Суть управління ефективністю праці будівельно-виробничого персоналу

1.2 Фактори і резерви зростання продуктивності праці

1.3 Нові підходи до планування і аналізу праці в будівництві

2. Методика планування показників з праці

2.1 Принципи планування показників з праці в будівництві

2.2 Методи планування продуктивності праці

2.3 Планування чисельності персоналу і витрат на оплату праці

3. Аналіз трудових показників будівельно-монтажної організації

3.1 Методи аналізу продуктивності праці

3.2 Аналіз ефективності використання фонду оплати праці

3.3 Аналіз зростання резервів продуктивності праці

Висновки

Література

Вступ

Ринкові перетворення в економіці України докорінно змінюють умови розвитку і методи господарювання у всіх сферах і структурах національного господарювання, у тому числі і в капітальному будівництві, завданням якого і надалі залишається забезпечення розширеного відтворення і докорінного оновлення основних фондів виробничого і невиробничого призначення. При цьому оптимального значення набуває створення об'єктивних умов для вископродуктивної праці в сфері матеріального виробництва, реформування економічного механізму підвищення продуктивності праці.

Радикальні зміни в економіці будівельного комплексу, зумовлені демонтажем командно-адміністративної системи і переходом до ринкових відносин, передбачають суттєву перебудову системи управління працею в галузі. Підвищення ефективності господарювання, дотримання нормативних строків спорудження об'єктів може лише за умови забезпечення високопродуктивної праці. Як показали практичні дослідження, продуктивність праці в будівельних організаціях залишається сьогодні на рівні початку 90-х років. Не повністю реалізуються можливості зростання продуктивності праці за рахунок підвищення ступеня збірності будівництва, механізації будівельно-монтажних робіт, скорочення частки ручної праці.

З переходом підприємств будівельного комплексу на ринкові умови господарювання появляється тенденція до різкого зниження віддачі їх виробничого потенціалу. Чисельність будівельно-виробничого потенціалу за 1995-2000 рр. скоротилася на 34%, плинність робочих кадрів зросла більше ніж у два рази, кількість фактично відпрацьованих днів одним робітником у році зменшилася в середньому на 22,0%.

У будівельно-монтажних організаціях України не знайшли широкого застосування прогресивні системи оплати праці. Нестабільність її умов руйнують механізм зацікавленості працівників у підвищенні продуктивності праці, розширенні будівельного виробництва. Частка винагород у загальній сумі коштів на оплату праці становить 17-18%, що не стимулює зростання продуктивності праці у скорочення строків будівництва.

У зв'язку з цим актуальне значення має проблема вдосконалення системи управління трудовими ресурсами на рівні будівельних фірм. Управління трудовими ресурсами повинно бути націлено на підвищення ефективності використання робочої сили. З метою досягнення високої конкурентоспроможності будівельних організацій необхідні нові підходи до формування і функціонування системи управління працею, більш жорсткі. Вимоги до структури, складу і форм роботи кадрової служби. Забезпечення більш раціонального використання трудового потенціалу обумовлює необхідність подальшого розвитку теорії і практики прогнозування, планування і аналізу трудових показників підрядних організацій будівельного комплексу.

Необхідно здійснити комплекс заходів щодо скорочення втрат робочого часу, впровадження нової техніки, новітніх технологій будівельного виробництва, широкого застосування прогресивних форм наукової організації праці, підвищення державної, виконавчої і трудової дисципліни.

Робота по виявленню і мобілізації резервів зростання продуктивності праці по кожному підприємстві повинна мати цілеспрямований характер, бути чітко організованою конкретною дієвою. Це обумовлює необхідність її організаційного і методичного забезпечення. Дана дипломна робота, виконана на тему «Економічний механізм управління ефективністю праці в будівництві», складається із вступу, трьох розділів, висновків та джерел використаної літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми і завдання дослідження.

В першому розділі «Зміст і складові економічного механізму управління працею в будівництві» розкривається суть управління продуктивністю праці, фактори і резерви зростання продуктивності праці. В даному розділі згадується про нові підходи до планування і аналізу праці в будівництві.

Другий розділ «Методика планування показників з праці в будівництві» висвітлює принципи планування показників з праці, методи планування продуктивності праці та планування чисельності персоналу і витрат на оплату праці.

У третьому розділі «Аналіз трудових показників будівельно-монтажної організації» розкрито суть методів аналізу продуктивності праці, ефективності використання фонду оплати праці, а також виявлено резерви зростання продуктивності праці.

1. Зміст і складові економічного механізму управління працею в будівництві

1.1 Суть управління ефективністю праці будівельно-виробничого персоналу

Реформування економіки, спадання масштабів капітального будівництва обумовлюють необхідність вдосконалення системи управління трудовими ресурсами на рівні будівельних фірм. Діючі сьогодні служби управління персоналом в госпрозрахункових ланках галузі, як правило, мають низький організаційний статус, є слабкими в професійному відношенні. У зв'язку з цим вони не виконують цілий ряд завдань по управлінню персоналом і забезпеченню нормальних умов його праці.

Якщо в умовах командно-адміністративної системи ці завдання розглядались як другорядні, то при переході до ринку вони висуваються на перший план і в їх рішенні зацікавлена кожна будівельно-монтажна організація. Основою концепцією управління персоналом будівельної фірми сьогодні є зростаюча роль особистості працівника, знання його мотиваційних установок, уміння їх формувати і направляти у відповідності із завданнями, які стоять перед організацією.

В умовах ринкової економіки кожна система управління трудовими ресурсами повинна бути націлена на підвищення ефективності використання робочої сили. Завдання управління персоналом сьогодні носять двоякий характер. З одного боку необхідно враховувати недоліки попередньої системи, створеної і функціонуючої в умовах адміністративно-командних методів управління економікою, а з другого - напрацювати нові, адекватні вимогам «українського ринку праці», і методи ефективного управління працею на підприємствах будівельного комплексу.

Аналіз управління персоналом в госпрозрахункових ланках галузі за роки командно-адміністративної системи свідчить, що тут допускалися формалізм роботи по профорієнтації, підбору і розподілу за місцями роботи як робітників, так і спеціалістів; недооцінка особистих якостей і результатів діяльності окремих працівників, що негативно впливало на ефективність праці; нерівномірне інтенсивне завантаження працівників, що призводило до погіршення морально-психологічного клімату і зниження рівня виробничої дисципліни; протекціонізм при прийомі на роботу; зниження відповідальності за результати праці; відсутність уміння самопрезентації.

Для досягнення високої конкурентоспроможності будівельних організацій необхідні нові підходи до формування та функціонування системи управління працею, більш жорсткі вимоги до структури, складу і форми роботи кадрової служби. Нові підходи управління персоналом рекомендується створювати на базі традиційних служб: відділу кадрів, відділу організації праці і заробітної плати, відділу охорони праці і техніки безпеки та ін. Завдання нових служб полягають в реалізації кадрової політики і координації діяльності по управлінню трудовими ресурсами будівельно-монтажної фірми. У зв'язку з цим вони повинні мати розширене коло своїх функцій від чисто кадрових питань до розробки системи стимулювання трудової діяльності, управління професійним просуванням, вивченням ринку трудових ресурсів та ін.

В крупних будівельних фірмах, на нашу думку, доцільно ввести посаду заступника директора з питань управління персоналом. В дрібних і середніх організаціях відділи по управлінню персоналом пропонується залишити в підпорядкуванні першого керівника. Досвід останніх підтверджує, що ряд функцій по управлінню персоналом тут виконують лінійні керівники.

Вивчення досвіду вітчизняних і зарубіжних підприємств дозволяє сформувати головну ціль системи управління персоналом: забезпечення кадрами, організація їх ефективного використання, професійного і соціального розвитку. У відповідності з визначеною метою повинна формуватися система управління персоналом будівельної фірми.

Всі принципи побудови системи управління персоналом можуть бути поділені на дві групи: перша - принципи, що характеризують вимоги до формування системи управління персоналом; оптимальності співвідношення інтра- і інфрафункцій управління персоналом; економічності; прогресивності; перспективності; оптимальності; простоти; научності; автономності; стійкості та ін. друга група - принципи, що визначають напрями розвитку системи управління. До них можна віднести принципи концентрації, спеціалізації, паралельності, гнучкості, безперервності, ритмічності та ін.

Названі принципи побудови системи управління персоналом реалізуються у взаємодії. Поєднання їх залежить від конкретних умов функціонування системи управління персоналом фірми.

Не вдаючись до конкретного розбору елементів системи управління персоналом, науково-практичний інтерес представляє проект, висунутий А.Я. Кібановим. Він вважає, що система управління повинна складатися із таких 9-ти функціональних підсистем: умов праці, трудових відносин; оформлення і обліку кадрів; планування; прогнозування і маркетингу персоналу; розвитку кадрів; аналізу і розвитку засобів стимулювання праці; юридичних послуг; розвитку соціальної інфраструктури; розробки оргструктур управління. По кожній із названих функціональних підсистем автором обґрунтована структура складових. Впровадження подібного проекту в госпрозрахункових ланках галузі сприятиме ефективному використанню трудових ресурсів.

Ефективність праці персоналу істотно залежить від умілого поєднання методів управління, під якими розуміють способи впливу на колективи і окремих працівників з метою здійснення координації їх діяльності в процесі виробництва. Всі методи пропонується поділяти на три групи: адміністративні, економічні і соціально-психологічні. З переходом підприємств до ринкових відносин подальшого розвитку набувають економічні методи, основані на використанні економічного механізму.

Ефективність використання трудових ресурсів підприємств сфери матеріального виробництва оцінюється досягнутим рівнем продуктивності праці. З переходом організацій будівельного комплексу до ринкових відносин підвищується роль якісних чинників росту продуктивності праці - науково-технічного прогресу, вдосконалення управління виробництвом, підвищення кваліфікації робітників, поліпшення умов праці, вдосконалення системи економічного стимулювання, розширення наукових досліджень. Принципове значення сьогодні мають

питання поліпшення використання робочого часу, організації управління і дисципліни. Актуальність цієї проблеми полягає у тому, що темпи росту продуктивності праці визначають в значній мірі динаміку таких показників ефективності, як матеріаломісткість, капіталомісткість, собівартість продукції. Більш високі темпи приросту продуктивності праці по відношенню до фондоозброєності обумовлюють зниження фондомісткості будівельного виробництва.

З переходом до ринкових відносин важливе значення має вдосконалення економічного механізму управління продуктивністю праці, до основних елементів якого можна віднести: вимірювання, планування, облік, аналіз і стимулювання. Економічний механізм управління продуктивністю праці - складна, багаторівнева і слабоструктуризована система, яка складається із ряду елементів. Разом з тим сукупність елементів, які утворюють економічний механізм управління продуктивністю праці, і зв'язки між ними можна розглядати ізольовано. Але ця ізольованість відносна, оскільки на неї впливає комплекс факторів зовнішнього середовища. Кожний елемент системи може бути відокремлений від інших, тобто ідентифікований, оскільки він володіє характерними тільки для нього поведінкою і станом, відмінним від поведінки і стану інших елементів.

На основі викладеного підходу до управління продуктивністю праці нами зроблена спроба визначити шляхи щодо вдосконалення окремих елементів і системи економічного механізму в цілому.

В спеціальній економічній літературі дається неоднозначна оцінка діючих методів вимірювання продуктивності праці, висуваються різноманітні рекомендації щодо їх вдосконалення. Спільним в методиках, які рекомендуються в працях вчених економістів, є схема побудови співвідношення продукції і затрат праці на її виробництво. Відмінність між методиками полягає в одиницях виміру і ступені повноти обсягу продукції і чисельності працюючих, що приймаються в розрахунок при визначенні даного показника. У зв'язку з цим розглянемо деякі аспекти щодо можливого вдосконалення методів вимірювання продуктивності праці.

Вважається, що найбільш об'єктивно ефективність праці в галузі відображає виробіток в натуральних показниках за видами будівельно-монтажних робіт, оскільки на нього не впливають вартісно-цінові фактори. Натуральні показники продуктивності праці використовуються в більшій мірі при оперативно-виробничому плануванні, аналізі результативності роботи бригад, окремих робітників.

На нашу думку, натуральний метод має право на подальше розповсюдження і вдосконалення. Його доцільно ширше використовувати в планово-економічній роботі і, в першу чергу, при оцінці продуктивності праці на всіх рівнях планування і управління будівельним виробництвом. Цьому сприяють подальший розвиток індустріалізації будівництва, механізації і уніфікації будівельних конструкцій, проектно-кошторисних рішень будівель і споруд. З допомогою натуральних показників можна цілеспрямовано планувати організаційно-технічні заходи і розробляти плани з нової техніки щодо більш раціонального використання її, науково обґрунтувати можливості зростання продуктивності праці як на окремих видах робіт, так і в цілому по організації, дільницях, потоках, бригадах.

Натуральні показники можуть служити важливим інструментом управління резервами підвищення продуктивності праці. З цією метою рекомендується провести аналіз досягнутого рівня і динаміки зміни виробітку в базовому періоді; розробити кількісну статистичну модель продуктивності праці, з метою застосування її при прогнозуванні росту продуктивності праці в плановому періоді. При виконанні розрахунків необхідно прийняти до уваги, що прогноз буде настільки достовірним, наскільки прийнята математична модель відповідає реальності розвитку виробничих процесів.

В якості основного показника продуктивності праці в будівництві прийнятий виробіток на одного працівника у вартісному виразі. Він обчислюється шляхом ділення обсягу будівельно-монтажних робіт, що виконується власними силами організації, на середньооблікову чисельність персоналу. Не дивлячись на простоту цього показника, впродовж останніх 15 років у спеціальній галузевій економічній літературі «точилась» відносно вибору оцінки обсягу робіт і чисельність працівників для розрахунку продуктивності праці.

До 90-х років обчислення продуктивності праці здійснювалась на основі чисельності працівників, зайнятих на будівельно-монтажних роботах і в підсобних виробництвах. Персонал, зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах, який безпосередньо бере участь у будівельному виробництві, до уваги не брався. Це призвело до необґрунтованого зростання допоміжного персоналу будівельних організацій, необ'єктивної оцінки досягнутого рівня продуктивності праці, оскільки частку допоміжного персоналу в обліку і звітності нерідко відносили до працівників підсобних виробництв з метою «досягнення» високого показника. Тому прийняття в розрахунок загальної чисельності будівельно-виробничого персоналу при визначенні продуктивності праці слід вважати одним із елементів вдосконалення самої методики щодо розрахунку цього показника.

Показник вартісного виробітку дозволяє порівнювати продуктивність праці в будівельно-монтажних організаціях різного профілю, планувати і аналізувати її зростання на всіх етапах і рівнях будівельного виробництва. Однак цей показник не відповідає теоретичним положенням про працю як процес створення вартостей в результаті впливу, з одного боку, природних ресурсів і предметів праці, а з другого - живої праці та засобів праці. Він не поєднується з концепцією продуктивності праці як економії витрат живої та минулої праці при створенні споживчих вартостей. В цьому відношенні показник вартісного виробітку в повній мірі не відображає дійсний рівень продуктивності праці, оскільки на нього часто впливає зміна структури виконаних робіт, і перш за все їх матеріаломісткістю. Висока матеріаломісткість може збільшувати величину виробітку майже без інтенсифікації праці робітників.

У середині 80-х років були неодноразові спроби удосконалити економічний зміст виробітку, зокрема, шляхом застосування при оцінці і плануванні продуктивності праці показника нормативної умовно-чистої продукції. До її складу включалися: основна заробітна плата робітників; витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів; частка накладних витрат; інші витрати. Вартість матеріалів і конструкцій в НУЧП не входила, що звільняло вплив матеріаломісткості на виробіток, розрахований на основі НУЧП.

Використання НУЧП як основи вимірювання продуктивності праці не виправдало себе. Однією з причин недостатньо об'єктивної оцінки НУЧП є те, що при виборі нового показника продуктивності праці переслідувалася лише одна мета - ліквідувати вплив на нього матеріаломісткості робіт. Однак, першочергове значення має зниження нормативної трудомісткості робіт, яке НУЧП не забезпечує.

При визначенні виробітку за показником НУЧП для будівельно-монтажних організацій не має значення досягнутий рівень індустріальності конструкцій. Навпаки чим вища трудомісткість зведення об'єкта, тим вища питома вага живої праці на даний об'єкт і більша заробітна плата.

Об'єктивну оцінку рівня ефективності живої праці, на нашу думку, можна одержувати і на основі розрахунку прибутку на середньооблікового працівника будівельно-монтажної організації, зіставляючи цього фактичне значення з планово-розрахунковим і показником попереднього періоду.

1.2 Фактори і резерви зростання продуктивності праці

Продуктивність праці в значній мірі визначається тим, наскільки повно при інших умовах реалізуються фактори її зростання. Під факторами слід розуміти рушійні сили або причини, що обумовлюють зміну структури трудових ресурсів і результатів живої праці стосовно нормативів, плану, попереднього періоду, передових підприємств. Фактори росту продуктивності праці нами розглядаються як зміни матеріально-технічних, організаційних і соціально-економічних умов безпосередньо в процесі виробництва і поза його межами, під впливом яких скорочуються затрати праці на виробництво одиниці продукції.

Форми прояву цих факторів досить різноманітні, практично безмежні і можуть виступати не тільки як конкретні заходи, але і як глибинні процеси, пов'язані із зміною форм власності, вдосконаленням господарського механізму, появою конкуренції в сфері будівельного виробництва. Найбільш повне використання яких може бути здійснено самою будівельно-монтажною організацією і не вимагає прийняття рішень на більш високому рівні управління.

Класифікуючи фактори росту продуктивності праці в будівництві, слід враховувати особливості галузі, виходячи з того, що на кожному рівні управління виробництвом фактори не будуть однозначними. Одні фактори діють постійно, інші носять тимчасовий характер, тобто впливають на ефективність господарювання в певні періоди діяльності будівельних організацій. Крім того, у будівництві необхідно брати до уваги фактор природних умов: коливання температури, атмосферні опади, стан ґрунтів, сейсмічність району забудови тощо.

Пошуки глибинних резервів зростання продуктивності праці можливі на основі деталізації народногосподарських, галузевих і внутрішньовиробничих факторів з врахуванням специфіки галузі. У кожній групі названих факторів нами пропонується виділити чотири підгрупи факторів: індустріальні, організаційні, економічні і соціально-економічні. У свою чергу, кожну підгрупу доцільно диференціювати на ряд простіших однозначних факторів, мета дослідження яких - визначити кількісний вплив на продуктивність праці.

Таблиця 1.1. Класифікація факторів росту продуктивності праці в будівництві

№ групи факторів	ФАКТОРИ	Обчислювальні показники	Вплив на вартісний показник виробітку
1	2	3	4
1.	Індустріальні
1.2.	Розширення повнозбірного будівництва і впровадження ефективних будівельних матеріалів і конструкцій	Зниження трудових витрат	Позитивний
1.3.	Підвищення рівня механізації будівельно-монтажних робіт і скорочення питомої ваги робітників, зайнятих ручною працею	Зниження трудових витрат	Позитивний
1.4.	Впровадження нової, більш вдосконаленої технології ведення будівельно-монтажних робіт.

Ступінь приросту продуктивності праці під впливом того чи іншого фактора, може визначатися шляхом зіставлення фактичного і нормативного значення показника, який характеризує даний фактор. Нормативні значення цих показників являють собою обґрунтовані кількісні і якісні параметри найбільш ефективного використання чинників, яким відповідають мінімальні затрати праці на виконання одиниці робіт. У відповідності з основними елементами процесу праці розрізняють нормативи використання знарядь праці, предметів і знарядь живої праці.

На практиці нормативне значення показника, який характеризує той чи інший фактор, не завжди досягається з причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Внаслідок цього створюються резерви росту продуктивності праці, під якими слід розуміти можливості економії праці, реалізація яких забезпечує досягнення мінімальних трудових витрат на одиницю продукції, обумовлених можливістю даного фактора при незмінних інших умовах. Величину резервів зростання продуктивності праці можна визначати шляхом зіставлення затрат праці при нормативному значенні фактора і фактично досягнутому.

Зміна продуктивності праці в діючій практиці планування і аналізу характеризується абсолютною і відносною економією затрат під впливом окремих факторів або їх сукупності. Абсолютна економія створюється в результаті зменшення чисельності працюючих при незмінному обсязі будівельного виробництва або при його скороченні в меншій мірі, ніж зменшення чисельності будівельно-виробничого персоналу. Відносна економія затрат праці створюється в результаті зростання обсягу будівельно-монтажних робіт при незмінній чисельності працюючих або при збільшенні їх чисельності в меншій мірі, ніж зростання обсягу будівельного виробництва.

Ці економічні вимірники доцільно застосовувати і при оцінці резервів зростання продуктивності праці, оскільки вони дають можливість визначати величину резервів за окремими виробничими підрозділами і по будівельно-монтажній організації в цілому.

Приріст продуктивності праці за рахунок реалізації резервів можна розраховувати за формулами:

а) резерви приросту продуктивності праці, які не були реалізовані в аналізованому періоді:

Птр = Ечп *100;

б) резерви приросту продуктивності праці у плановому періоді, які передбачається одержати за рахунок реалізації організаційно-технічних заходів:

Птп = Ечп *100.

де Птб - нереалізований у базовому періоді приріст продуктивності праці через неповне використання потенційних можливостей факторів у відсотках;

Ечб - загальна розрахункова відносна економія чисельності будівельно-виробничого персоналу, яка відображає наявні резерви в будівельно-монтажній організації, чол;

Чб - середньооблікова чисельність БВП у базовому періоді, чол;

Птп - можливий приріст продуктивності праці за рахунок реалізації резервів у плановому періоді, у відсотках;

Чвих - вихідна чисельність БВП, яка розрахована на основі планового обсягу виробництва і рівня продуктивності праці, досягнутого в базовому періоді, з врахуванням впливу структурних зрушень в плановому періоді, чол.;

Ечп - відносна економія БВП, яка може бути одержана в результаті реалізації заходів, чол.

Резерви зростання продуктивності праці мають багатопланову структуру в залежності від місця, часу і джерел їх виникнення. За місцем утворення резерви рекомендується поділяти на народногосподарські, галузеві і внутрішньовиробничі.

Основою народногосподарських резервів росту продуктивності праці є пропорційний розвиток всієї національної економіки, економічне і раціональне використання ресурсів.

До галузевих резервів зростання продуктивності праці можна віднести: вдосконалення системи управління, розвиток комбінування, кооперування і спеціалізації будівельних організацій, удосконалення проектно-кошторисної справи та ін.

Серед важливих внутрішньогалузевих резервів слід відзначити вдосконалення проектів будівель і споруд, підвищення заводської готовності і якості конструкцій і деталей, які виготовляються на підприємствах будівельної індустрії. Тільки принципово нові об'ємно-планувальні рішення в повній мірі сприятимуть використанню досягнень науково-технічного прогресу і зниженню трудомісткості будівництва. Разом з тим, у зв'язку із розширенням прав будівельно-монтажних організацій у ринкових умовах господарювання, деякі галузеві резерви переходять у ранг внутрішньовиробничих.

Важливе значення для зростання продуктивності праці в будівельно-монтажних організаціях має мобілізація внутрішньовиробничих резервів. Через цей вид резервів в підрядних організаціях реалізується певна частка галузевих і народногосподарських резервів. Оскільки резерви зростання продуктивності праці виступають як невикористані можливості скорочення затрат праці під впливом тих чи інших факторів, то кожний резерв можна розглядати відносно окремого фактора, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати у відповідності з класифікацією факторів. Такий підхід дає можливість найбільш повно виявити склад і структуру резервів, провести комплексний аналіз, визначити основні причини і намітити конкретні шляхи усунення втрат і непродуктивних затрат праці.

У відповідності з класифікацією, що рекомендується, внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці можуть бути об'єднані у такі групи:

а) за часом використання;

б) за місцем утворення;

в) за джерелами утворення.

Використання резервів зростання продуктивності праці залежить від реальних можливостей виробництва в конкретних умовах. У зв'язку з цим при плануванні продуктивності праці резерви необхідно враховувати повністю або поетапно з розподілом реалізації за періодами. При проведенні економічного аналізу необхідно розглядати потенційні і перспективні резерви. Такий поділ стосується не лише виробничих, але і народногосподарських і галузевих резервів.

Потенційними вважаються резерви, створені в результаті науково-технічного прогресу, але ще не повністю використані у зв'язку з недоліками в організації праці, управління і технології виробництва. Оцінюючи поточні резерви, розрахункову економію чисельності робітників необхідно коригувати на час введення їх в дію шляхом множення розрахованої економії чисельності на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення кількості часу з моменту мобілізації резервів до кінця року на загальну тривалість року.

Перспективні резерви виникають у результаті прискорення науково-технічного прогресу, в процесі технічного і організаційного вдосконалення будівництва. Для реалізації перспективних резервів потрібні певні умови: впровадження нової технології, високопродуктивного устаткування, машин, прогресивних матеріалів, удосконалення організації виробництва. Це вимагає проведення технічних, соціально-економічних заходів і відповідних капітальних вкладень.

Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці на будівельно-монтажних роботах і в підсобних виробництвах рекомендується поділяти на дві групи: резерви зниження трудомісткості продукції і резерви більш повного використання робочого часу. Останній складається із необхідних затрат на виконання заданого обсягу робіт і витрат робочого часу. Можлива економія затрат праці від зменшення необхідних затрат вважається резервом скорочення трудових витрат.

Явні втрати виникають в період порушення нормального ходу комплексного або індивідуального робочого процесу і створюються за рахунок цілозмінних і внутрішньозмінних втрат.

Приховані втрати робочого часу, на відміну від явних, виникають при безперервних будівельних процесах і називаються відхиленнями від прийнятої, розрахованої у відповідності з нормами, технології. Їх поява виникає в результаті невдосконалення предметів чи знарядь праці, при організації процесів, що не відповідають проектним рекомендаціям.

Оцінюючи різновиди явних і прихованих втрат робочого часу, які мають місце при виконанні будівельно-монтажних робіт, рекомендується виділити ті із них, які під дією окремих факторів перетворюються в резерви, що можуть бути реалізовані. Останні доцільно диференціювати на дві групи: резерви скорочення нормованих затрат або втрат робочого часу. У кожній з цих груп можна виділити окремі підгрупи.

Класифікуючи резерви зростання продуктивності праці за джерелами утворення рекомендується виділити такі групи факторів:

а) вдосконалення предметів праці: підвищення ступеня збірності будівництва, більш широке впровадження прогресивних конструкцій високої заводської готовності і ефективних будівельних матеріалів, в результаті чого будівельні процеси перетворюються у монтажні, а трудомісткі «мокрі» процеси переносяться у заводські умови де є можливість застосування ефективної технології. Необхідна передумова реалізації резервів цієї групи - удосконалення проектних рішень будівель і споруд і повне матеріально-технічне забезпечення будівництва;

б) вдосконалення знарядь праці - будівельних машин і механізмів, що виражається в заміні ручних процесів менш трудомісткими механізованими; підвищення механооснащеності будівельного виробництва і праці, удосконалення структури парку машин і засобів малої механізації, поліпшення їх використання. Удосконалення предметів і засобів праці впливає на трудомісткість будівельно-монтажних робіт шляхом удосконалення технології будівельного виробництва;

в) вдосконалення організації виробництва, праці і управління будівництвом - скорочення втрат машинного робочого часу, зміцнення трудової і виробничої дисципліни, підвищення ритмічності будівельного виробництва, класифікації робітників та ін.

Застосування на практиці наведеної класифікації сприятиме більш ефективному використанню наявних предметів і засобів праці, а також трудових ресурсів та інтенсивному виконанню будівельно-монтажних робіт.

1.3 Нові підходи до планування і аналізу праці в будівництві

В умовах переходу до ринкових відносин актуального значення набуває подальший розвиток теорії і практики прогнозування, планування і аналізу показників з праці. Ці питання повинні вирішуватися у взаємозв'язку з формуванням виробничих програм в умовах проведення тендерних торгів, роздержавленням економіки і створення підприємств різних форм власності.

Нові підходи до прогнозування, планування і аналізу господарської діяльності підприємств зумовлені змінами організаційних структур, форм і методів управління будівництвом, до яких відносяться:

децентралізація управління будівельним комплексом і демонополізація його господарської діяльності на основі різних форм власності;

передача частки державних підприємств промисловості будівельних матеріалів та будівельної індустрії, будівельно-монтажних організацій в оренду з правом формування на їх основі акціонерної власності і викупу орендованих засобів виробництва, а також перетворення підприємств і організацій в акціонерні товариства;

розукрупнення надто великих і створення дрібних підприємств і організацій;

формування інфраструктури інвестиційного ринку, який охоплює мережу регіональних фондів, трудових бірж, постачальницьких компаній матеріально-технічних ресурсів, комерційних інвестиційних банків, тощо.

У зв'язку з цим вдосконалення прогнозування, планування і аналізу стає важливим на рівні будівельних фірм, підприємств, акціонерних товариств. При цьому прогнози необхідно розглядати як важливу передпланову стадію. Вони, з одного боку, дають можливість визначити темпи приросту економічних показників, а з другого - на основі варіантних розрахунків намітити найбільш раціональні шляхи досягнення необхідних значень цих показників. Однак, питання організації прогнозування в системі будівельного комплексу України має чималу складність через відсутність достатнього досвіду такої роботи в низових ланках галузі.

Ми вважаємо, що проведення прогнозу повинно передбачати: аналіз тенденцій розвитку будівельного виробництва, визначення складу і характеру факторів, які обумовлюють зміну продуктивності праці в перспективі; визначення структури і характеру дії цих факторів і взаємодії між ними; вибір способу прогнозування і найбільш реальних альтернатив зміни темпів зростання продуктивності праці. Прогнози повинні бути передусім науково обґрунтовані, своєчасні і надійні, насичені інформацією, необхідною для розробки планів на перспективу. Варіанти складання прогнозів можуть мати кілька рівнів прогнозних показників, що дозволяє враховувати ряд факторів, які виникають.

Ми вважаємо, що вихідним пунктом прогнозування продуктивності праці в будівництві є аналіз тенденцій процесу праці, які склалися. Так, показники виробітку і трудомісткості в значній мірі залежать від діяльності будівельної фірми у попередні роки, тобто від ефективності організації виробництва, праці та управління у передпрогнозний період.

Методологічні принципи відбору факторів, які забезпечують надійність прогнозування продуктивності праці, відносяться в значній мірі і до планування, і аналізу цього показника.

В процесі планування і аналізу продуктивності праці важливе значення має правильне визначення чисельності працівників для обчислення виробітку. Розрахунок продуктивності праці в будівельній організації здійснюється виходячи з чисельності будівельно-виробничого персоналу.

У будівельних підприємствах розрізняють такі групи персоналу:

персонал, зайнятий на будівельно-монтажних роботах;

персонал, зайнятий неосновною діяльністю;

персонал підсобних виробництв;

в обслуговуючих та інших господарствах.

До будівельно-виробничого персоналу належать: працівники, які зайняті на будівельно-монтажних роботах та в підсобних виробництвах; персонал, зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах, який безпосередньо бере участь у будівельному виробництві; працівники транспортних організацій; працівники управлінь виробничо-технологічної комплектації, контор, баз і складів матеріально-технічного постачання; працівники груп проектування організації робіт та проектних бюро; працівники будівельних лабораторій; працівники дирекції підприємства, що будується, ВКБ підприємства, а також окремі працівники, які здійснюють технічний нагляд за будівництвом.

До персоналу, зайнятого на будівельно-монтажних роботах, зокрема, належать працівники:

зайняті на роботах по будівництву споруд та будівель, у тому числі на будівництві тимчасових будівель, споруд, пристроїв та улаштувань, що здійснюються за рахунок накладних витрат;

зайняті на роботах по монтажу устаткування;

зайняті на роботах по капітальному ремонту будівель та споруд;

зайняті на роботах по виготовленню безпосередньо на будівельному майданчику нестандартизованого і котельно-допоміжного устаткування і пов'язаного з ним ремонту по відновленню, і на пусконалагоджувальних роботах.

Стандартизоване і котельно-допоміжне устаткування виготовляється в майстернях будівельної організації, то персонал, зайнятий виготовленням цього обладнання, враховується в складі працівників, зайнятих у підсобних виробництвах. Вдосконалення методів планування і економічного аналізу має важливе значення в системі заходів щодо підвищення ефективності праці будівельно-виробничого персоналу. Однак вивчення практики планування в підрядних організаціях Івано-Франківської області свідчить про те, що в процесі формування виробничих програм не видержуються науково обґрунтовані підходи. Зокрема, проектно-кошторисна документація в ході будівництва часто переглядається, що призводить до появи виробничого браку, непланованих обсягів робіт.

Важливою вимогою до планування є наукове обґрунтування плану техніко-економічними розрахунками. З цією метою рекомендується здійснювати передплановий аналіз рівня продуктивності праці за попередній рік, які не були реалізовані. При обґрунтуванні плану з праці повинні бути оцінені внутрішні резерви виробництва, які, як правило, пов'язані з організаційно-економічними факторами, спрямованими на підвищення ступеня інтенсивності використання трудових ресурсів. Таким чином, виявлення резервів можливого приросту продуктивності праці необхідно здійснювати на стадії підготовки проекту плану, використовуючи результати аналізу за попередній рік.

2. Методика планування показників з праці

2.1 Принципи планування показників з праці в будівництві

У системі заходів щодо підвищення ефективності будівельного виробництва важливе значення має вдосконалення методів планування і підвищення рівня обґрунтованості показників з праці. План з праці повинен бути тісно ув'язаний з структурою і обсягами будівельно-монтажних робіт, які передбачається виконати власними силами організації, а також з планом оргтехзаходів, спрямованих на підвищення ефективності господарської діяльності будівельної організації. Наукове обґрунтування плану з праці вимагає виконання значного обсягу аналітичних і планово-розрахункових робіт. Зокрема, необхідно:

провести аналіз досягнутого у базовому році рівня продуктивності праці, невикористані резерви зростання виробітку, звітних рівня середньої заробітної плати;

дати оцінку співвідношення темпів приросту продуктивності праці і середньої заробітної плати;

розглянути зростання обсягів будівельно-монтажних робіт, які передбачається виконати власними силами організації у плановому році, оцінити зміну структури робіт та вплив її на зміну трудомісткості будівельного виробництва;

проаналізувати рівень забезпеченості будівельної організації робітниками за професійно-кваліфікаційною ознакою і вирішити питання покриття дефіциту робочої сили;

обґрунтувати можливе зростання продуктивності праці на плановий рік по факторах з врахуванням структури і обсягів робіт, потужності будівельної організації;

визначити витрати на оплату праці працівників в цілому по організації та за окремими категоріями працівників.

До основних показників, які характеризують економічну ефективність використання живої праці в будівництві, відносяться: темпи зростання продуктивності праці, частка приросту обсягів будівельно-монтажних робіт за рахунок підвищення продуктивності праці, економія живої праці, питома вага фонду заробітної плати в обсязі робіт, що виконуються власними силами.

Для характеристики ефективності живої праці можуть використовуватися річний виробіток на одного працівника, а також виробіток за годину, зміну, місяць, квартал.

Годинна продуктивність праці, яка визначається діленням обсягу будівельно-монтажних робіт на число відпрацьованих люд.-год., характеризує рівень продуктивності праці без простоїв та внутрішньозмінних втрат. Денна продуктивність праці, яка визначається діленням обсягу будівельно-монтажних робіт на кількість відпрацьованих люд.-днів, враховує внутрішньозмінні втрати робочого часу впродовж робочого дня. Місячна продуктивність праці, визначається діленням об'єму будівельно-монтажних робіт за місяць на чисельність працівників. Вона втрати робочого часу протягом місяця.

Найбільш повно враховує вплив всіх факторів, на продуктивність праці річний виробіток. Звичайно, що найбільш об'єктивним показником за порівняльний період є темпи зростання годинної продуктивності праці.

Розрахунок частки приросту обсягів будівельно-монтажних робіт за рахунок зростання продуктивності праці здійснюється за формулою:

П = *100,

де С - темп приросту чисельності робітників зайнятих на будівельно-монтажних роботах і в підсобних виробництвах;

Q - темп приросту обсягу будівельно-монтажних робіт.

Для визначення цієї частки в плановому періоді значення С і Q приймаються за плановими показниками, за попередній період - за фактичними даними.

Економія живої праці визначається різницею між чисельністю робітників, яка розрахована на плановий обсяг за базовим виробітком, і запланованою чисельністю. Розрахунок проводиться наступним чином:

Еч = Чб *Р - Чп,

де Еч - відносна економія робітників;

Чб, Чп - чисельність робітників в базовому та плановому роках;

Р - темп зростання обсягу будівельно-монтажних робіт.

Економія живої праці може характеризуватися також зменшенням кількості робітників у розрахунку на 1 млн. грн. кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт.

За договірними цінами свідоцтвом економії живої праці, раціонального співвідношення між зростанням продуктивності праці та середньою заробітною працею є зменшення питомої ваги фонду заробітної плати в обсязі робіт. Цей показник розраховується за формулою:

Упл = Убаз *К,

де Упл - питома вага фонду заробітної плати робітників, які зайняті на будівельно-монтажних роботах та підсобних виробництвах в плановому році;

Убаз - питома вага фонду заробітної плати робітників, які зайняті на будівельно-монтажних роботах в базовому році;

К - коефіцієнт, що відображає зниження питомої ваги фонду заробітної плати.

Чим менший цей коефіцієнт, тим в більшій мірі знижується питома вага заробітної плати в обсязі робіт в плановому періоді.

Встановлене за планом зменшення питомої ваги фонду заробітної плати в обсязі робіт та відповідного коефіцієнта дозволяє визначити економію фонду заробітної плати в плановому році.

Е = Q* Убаз,

де Q - обсяг будівельно-монтажних робіт в плановому періоді.

Визначення темпів зростання продуктивності праці на тривалий перспективний період має деякі відмінні особливості в порівнянні з розрахунками зростання продуктивності праці на поточний період. Хоча в розрахунках можливого зростання продуктивності праці на тривалий період в якості одного з методів використовується розглянутий вище метод економії затрат праці за факторами або метод прямого розрахунку, при цьому виникають певні труднощі, які пов'язані перш за все з тим, що більшість параметрів розвитку техніки, технології, організації виробництва, праці та управління до моменту розробки прогнозу не мають точного кількісного значення.

Для визначення можливого темпу зростання продуктивності праці на перспективний період необхідно приймати до уваги загальні тенденції науково-технічного прогресу, які знаходять відображення в таких синтетичних показниках, як фондооснащеність, механооснащеність та енергооснащеність праці.

Економічне обґрунтування зростання продуктивності праці на перспективний період необхідно здійснювати з використанням методів математичного моделювання, математичної статистики. В практиці використовують метод укрупнених економіко-статистичних розрахунків, кореляційно-регресивний метод, метод виробничої функції. Однак ні один з них не може бути універсальним, враховувати багатосторонність факторів та умов зміни продуктивності праці.

Одним із укрупнених економіко-статистичних розрахунків, який обґрунтовує можливе зростання продуктивності праці в будівництві, є екстраполяція показників фондоозброєності та механоозброєності праці з врахуванням співвідношення між ними та динамікою продуктивності праці. Ці розрахунки здійснюються у двох варіантах:

а) співвідношення між ними не змінилися;

б) співвідношення, які склалися між ними поліпшилися, тобто в перспективі на 1% приросту фондоозброєності буде дещо більший процент приросту продуктивності праці.

Кореляційно-регресивний метод, суть якого полягає в проведенні багатофакторного аналізу динамічних рядів, відкриває широкі можливості для поліпшення більшості економічних показників. До позитивних його сторін слід віднести перш за все можливість використання при визначенні темпу зростання продуктивності праці як на поточний період, так і на більш тривалий період, а також з метою виявлення впливу окремих факторів на продуктивність праці. Кореляційно-регресивний метод надає можливість широкого використання ЕОМ.

Процес побудови багатофакторних моделей поділяється на декілька етапів, зокрема:

попередній економіко-статистичний аналіз опрацьованих факторів для подальшої їх математичної обробки на ЕОМ;

кореляційний економіко-статистичний аналіз окремих груп факторів з використанням ЕОМ. За його допомогою виявляється щільність зв'язку факторів з функцією продуктивності праці;

оцінка правильності змістовного направлення зв'язку фактора з функцією за знаками коефіцієнтів парних кореляцій;

виключення негативних факторів змістовому відношенню;

побудова багатофакторних моделей продуктивності праці по програмі багатокрокового регресивного аналізу з використанням ЕОМ та визначенням статистичних оцінок якості отриманих моделей;

відбір оптимальних моделей за сукупністю статистичних та змістовних характеристик;

верифікація моделей шляхом підстановки значень факторів в модель; зіставлення отриманих значень з фактичними в аналізованому періоді, з плановими - в плановому та з прогнозними - в прогнозованому періоді;

економічна інтерпретація моделей, що дозволяє визначити абсолютний та відносний вплив кожного фактора на зміну продуктивності праці;

оцінка сукупності впливу факторів на продуктивність праці за різні періоди часу;

розрахунок питомих нормативів для визначення факторів при аналізі та плануванні темпів зростання продуктивності праці;

відбір варіантів планових рішень темпів зростання продуктивності праці на перспективу на основі коригування прогнозних значень факторів.

Кореляційно-регресивний метод створює передумови для підготовки математичної, інформаційної та нормативної бази впровадження АСПР та АСУ. У зв'язку з цим необхідна розробка системи економіко-математичних моделей, яка дозволяє обґрунтовано визначати можливі темпи зростання продуктивності праці в залежності від передбачених параметрів зростання основних засобів, матеріальних та трудових ресурсів. Для різних часових періодів в економіко-статистичних моделях повинна передбачатися залежність між продуктивністю праці та факторами, які впливають на її величину.

Метод виробничої функції відображає кількісну залежність між виробничими факторами та обсягом виконаних робіт. Цей метод дозволяє виразити продуктивність праці як функцію його фондозалежності з врахуванням незалежного часового фактора, тобто:

,

де V - продуктивність праці;

F - фондоозброєність праці;

t - фактор часу;

А - коефіцієнт пропорційності;

a - коефіцієнт еластичності;

у - коефіцієнт автономного технічного прогресу;

l - основа натурального алгоритму.

Показник фондоозброєності праці дозволяє враховувати рівень механізації будівельно-монтажних робіт, впровадження збірних конструкцій та ефективних будівельних матеріалів та ін. Часовий фактор враховує тенденції розвитку технології, організації виробництва, праці та управління.

Виробнича функція в самому прирості продуктивності праці відокремлює вплив екстенсивних та інтенсивних факторів: екстенсивні фактори виражаються за допомогою показника фондоозброєності праці, який може бути диференційований за видами виробничих фондів, інтенсивні фактори - за допомогою агрегованого показника автономного технічного прогресу.

Практика планування продуктивності праці в будівельних організаціях свідчить про негативні наслідки в тих випадках, коли завдання встановлюються заниженими та не враховують реальних можливостей трудових колективів, так і в тих випадках, коли завдання явно завищені.

Виявлення реальних резервів зростання продуктивності праці суттєво важливими при обґрунтуванні планового зростання продуктивності праці в натуральних показниках в бригадах - важливих ланках управління будівельним виробництвом.

Таблиця 2.1. Показники зростання продуктивності праці, які встановлені для бригади Марцишина О.П. фірми «Івано-Франківськбуд»

Показники	1995	План, роки
		1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2000 р. до 1995 р. у%
1	2	3	4	5	6	7	8
Виробіток в натуральних показниках на 1 люд.-день, м2	16,3	16,8	17,3	17,8	18,3	19,9	122,1
Обсяг роботи бригади, м2	61156	63032	64908	66784	68660	70911	115,9
Затрати на річний обсяг робіт за виробітком базового періоду, люд.-дні	3752	3867	3982	4097	4212	4350	115,4
Зниження затрат праці, люд.-днів	-	115	115	115	115	138	-
1	2	3	4	5	6	7	8
Приріст продуктивності праці до попереднього року, %	-	3,0	3,0	2,9	2,8	3,3	-
Те ж до базового року, %	-	3,0	6,1	9,2	12,3	12,2	-

Отже, за 1995-2000 роки виробіток у натуральних показниках за зміну зріс на 122,1%, а обсяг робіт бригади - на 115,9%. Приріст обсягу робіт бригади, досягнутий за рахунок продуктивності праці, становить 975,5 м² або 115,9%.

2.2 Методи планування продуктивності праці

Обґрунтування планового темпу зростання продуктивності праці є важливим завданням будівельних організацій при плануванні трудових показників. Вихідними даними для розробки плану з праці, зокрема, є:

обсяг будівельно-монтажних робіт, що планується виконати власними силами організації;

план технічного розвитку і підвищення ефективності виробництва;

норми затрат праці;

план впровадження НОП.

Важливою вимогою до планування продуктивності праці є наукове обґрунтування плану. З цією метою рекомендується здійснювати передплановий аналіз рівня продуктивності праці за попередній рік, що дає можливість виявити резерви економії трудових витрат; які не були реалізовані. При обґрунтуванні плану з праці повинні бути оцінені внутрішні резерви виробництва, які, як правило, пов'язані з організаційно-економічними факторами, спрямованими на підвищення ступеня інтенсивності використання трудових ресурсів. Таким чином, виявлення резервів можливого приросту продуктивності праці необхідно здійснювати на стадії підготовки проекту плану. використовуючи результати аналізу за попередній рік.