Переробки повісті М. Гоголя "Тарас Бульба" в контексті українського національного руху другої пол. XIX ст.: лібрето опери П. Сокальського "Осада Дубно"

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.1:782(477)

Переробки повісті М. Гоголя 'Тарас Бульба" в контексті українського національного руху другої пол. XIX ст.: лібрето опери П. Сокальського "Осада Дубно"

Г.В. Самойленко

У статті вперше проводиться текстологічне співставлений повісті М. Гоголя 'Тарас Бульба" і її переробки в лібрето опери П. Сокальського "Осада Дубно" в тісному контексті з політичними і соціальними процесами українського національного руху другої пол. XIX ст. Також проаналізована робота лібретиста у напрямку збереження гоголівського тексту та введення нових авторських уривків, яких немає в повісті Гоголя, з метою поглиблення актуальних соціальних процесів, які відбувалися в суспільстві.

Ключові слова: повість, М. Гоголь, лібрето, П. Сокальський, композитор, опера, Україна, національний рух.

В статье впервые производится текстологическое сопоставление повести Н. Гоголя Тарас Бульба" и ее переделки в либретто оперы П. Сокальского "Осада Дубно" в тесном контексте с политическими и социальными процессами украинского национального движения второй пол. XIX века. Также проанализирована специфика работы либреттиста, направленные на сохранение гоголевского текста и введения новых авторских отрывков, которых нет в повести Гоголя, с целью углубления актуальных социальных процессов, которые происходили в обществе.

Ключевые слова: повесть, Н. Гоголь, либретто, П. Сокальский, композитор, опера, Украина, национальное движение.

The article is the first attempt of textological comparison of N. Gogofs novel Taras Bulba" and its transformation into the libretto of P. Sokalsky's opera "Dubno's Siege" in the context of the social and political processes of Ukrainian nathnal movement in the second half of the 19th century. The paper also explores the libretto writers activity towards preserving Gogol's text and introducing original authored excerpts lacking in the novel so as to deepen the descriptbn of social processes taking place in society. Key words: novel, N. Gogol, libretto, P. Sokalsky, composer, opera, Ukraine, national movement.

Спадщина M. Гоголя на сьогодні уже добре вивчена як українськими, так і зарубіжними вченими. Опубліковані монографії, тематичні збірники, статті, захищені дисертації [20]. Проте кожний історичний час відкриває Гоголя по-новому, дає можливість прочитати твори письменника значно глибше в контексті загально-мистецьких та соціальних процесів. Однією з важливих проблем є осмислення творчості Гоголя різними діячами культури, що давало можливість продовжити життя гоголівським творам у нових жанрах.

Метою нашої статті було вперше здійснити текстологічне зіставлення двох текстів - повісті М. Гоголя "Тарас Бульба" і лібрето П. Сокальського "Осада Дубно", розкрити своєрідність останнього і виявити як спільні текстові уривки, так і нові, яких не було в повісті, осмислити ці новації лібретиста у тісному контексті з соціально- політичними процесами українського національного руху другої пол. XIX ст.

Першим, хто звернувся до повісті Гоголя 'Тарас Бульба" для написання опери "Облога Дубно" (1878) із українських композиторів був Петро Петрович Сокальський (1832-1887), визначний український композитор, фольклорист, музикознавець, автор різножанрових музичних творів, серед них опери "Мазепа", "Майська ніч" (за Гоголем), оркестрові фантазії "На луках", кантата "Бенкет Петра Великого" та інших камерно-вокальних і камерно-інструментальних творів. Спадщина композитора була в центрі уваги О. Ізваріної [1], Т. Каришевої [2], О. Лисяної [3], А. Жарик [4] та інших.

Дослідники творчості П. Сокальського зазначають його широку ерудицію. Закінчивши Харківський університет і захистивши магістерську роботу з хімії, він цікавився й іншими науками та мистецтвом. У "Щоденнику", який П. Сокальський почав вести, працюючи вчителем природничих наук у Єкатериноспаві, читаємо запис від 10 грудня 1852 р.: "Я обожнюю музику і вдало пишу, пристрасно люблю поезію і після читання Пушкіна, Лєрмонтова, Гоголя, Діккенса, Жорж Санд і т. п. завжди ранком засмучений, проте і насолоджуюсь. Дуже люблю політичні науки, політичну економію, статистику, право, також природничі науки, фізику, хімію, зайнятися жодним чимось, кинувши все інше, здається мені надто однобічним. Окреме не в моїй натурі: склад мого розуму - скрізь бачити спільність, гармонію, отже факти знати для загальної ідеї" [5].

П. Сокальський був першим із композиторів України, хто звернувся до жанру опери, пов'язаної з творчістю Гоголя. Серед інших сюжетів були "Майська ніч", 1863; "Облога Дубна", 1878 і "Ніч під Різдво". Композитор захоплювався творчістю Гоголя ще з дитинства. Переважну більшість свого життя він прожив в Одесі, перериваючи його на рік-два поїздками до Петербургу, Америки, Харкова, Тирасполя. Оперу "Облога Дубно" він писав в Одесі 1877-1878 рр.

Якщо говорити про 60-70 рр. у взаємозв'язку з інтересом композиторів до творчості Гоголя, то можна вказати лише на декілька творів, це опери М. Лисенка "Утоплена" (1872), "Різдвяна ніч" (1873), М. Мусоргського "Сорочинський ярмарок" (1891), а також незавершена його опера "Одруження" (1868), М. Римського-Корсакова "Майська ніч" (1879), М. Соловйова "Коваль Вакула" (1875), П. Щуровського "Коваль Вакула" (1873), П. Чайковського "Черевички" (1885). Інтерес П. Сокальського до творчості Гоголя був пов'язаний з загально- російським та українським музичним контекстом, хоча, як свідчить хронографія, він стояв у перших рядах цих інтересів. І все ж не це було визначальним для композитора. На потяг до Гоголя, зокрема до повісті "Тарас Бульба", вплинула та історична ситуація, яка склалася навколо України у 60-70-х рр. XIX ст. Це був своєрідний час проявів діяльності членів національного руху.

Амністія членів Кирило-Мефодіївського товариства укріпила надію на пом'якшення репресивної політики царизму по відношенню до учасників українського національного руху. М. Костомаров став професором Петербурзького університету, Т. Шевченко, відбувши десять років солдатчини, знову зміг друкувати свої твори і картини, які були високо оцінені і відзначені присвоєнням звання академіка Академії мистецтв, був заснований М. Білозерським, П. Кулішем журнал "Основа", який видавався українською і російською мовами, виникли перші українські Громади у Петербурзі, Києві, Чернігові, Харкові, Одесі. Український рух, у якому брала участь значна кількість української інтелігенції, розділився на "українофілів", які орієнтувалися на "суто українську культуру", і на "космополітів" з орієнтацією на всесвітню культуру. Але і серед "космополітів" було немало справжніх українських патріотів, як, наприклад, Михайло Драгоманов. Виникли недільні школи в містах і містечках України, відновили видання фольклорних збірників тощо.

Проте тимчасове послаблення царизму по відношенню до українського руху було призупинено циркуляром П. Валуєва 1863 р., який стверджував, що "малоросійської мови не було, нема і бути не може", а тих, хто відстоював незалежність української мови, віднесли до "сепаратистів". Заборонено було видавати переклад українською мовою Святе Письмо, зроблений інспектором Ніжинського Юридичного ліцею кн. Безбородька Пилипом Морачевським. Були заарештовані деякі активні діячі Громад, зокрема історик етнограф П. Чубинський, історик П. Єфименко (Київської), лікар, етнограф С. Ніс (Чернігівської) та інші, хоча ці організації офіційно могли займатися культурно-просвітницькою діяльністю. Проте царський уряд звинуватив членів Громад у тому, що вони під виглядом поширення грамоти сіяли у народі антиурядові ідеї.

Дещо активізувалася діяльність українофілів, коли було засновано 1873 р. у Києві Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, члени якого займалися вивченням української історії, економіки, народної творчості та етнографії. В їх духовному напівофіційному органі газеті "Киевский телеграф" висвітлювалися різні події з українського життя, питання про можливі перспективи України у складі Російської імперії тощо.

Активними учасниками українського руху були у цей час також В. Антонович, П. Житецький, Б. Грінченко, О. Кониський, М. Драгоманов та ін. Царський уряд боявся активізації українського руху, пов'язував його діяльність з подальшим відстоюванням права українців на існування самостійної держави. А тому Олександр II підписав Емський указ 1876 р., яким заборонялося не лише видання українською мовою літератури, а й її ввезення із-за кордону, використовування її на сцені, в школах тощо.

У цих складних умовах шукали найрізноманітніші заходи щодо пропаганди українського слова, українських ідей. Одним із яскравих прикладів цього можуть служити переробки повісті Гоголя "Тарас Бульба" (другий варіант) для сцени. Одним із перших це здійснив композитор П. Сокальський, який захоплювався творчістю Гоголя, про що свідчать багаточисельні сторінки "Щоденника". Він порівнює місцевих чиновників з персонажами "Мертвих душ" і "Ревізора", з захопленням перечитує статтю Гоголя "О малороссийских песнях", яка наштовхнула його на збирання разом з братом Іваном, який вчився на філологічному факультеті Харківського університету одночасно з Сокальським, на збирання творів усної народної творчості. І цей інтерес до фольклору супроводжував його все життя. Навчаючись в університеті, він продовжував цікавитись народно-пісенною творчістю. Захоплення Гоголем відбилося і в словесних замальовках викладачів університету [6].

Т. Каришева зазначала, що критично налаштований юнак підмічав у деяких педагогах смішне, інколи гидке і відображав це в формі маленьких сценок, невеличких нарисів. Ці замальовки також і по сторінках його "Щоденника". В них відчувається молодість автора, його безпосередність, а також великий вплив творця "Мертвих душ" та "Ревізора" [7].

Інтерес до української культури, історії супроводжував П. Сокальського все життя. Перебуваючи деякий час в Америці, він написав фортепіанну фантазію "Віють вітри буйнії по степу широкому" та оперу "Мазепа" за сюжетом поеми О. Пушкіна "Полтава".

Про це свідчить і його програмна стаття "Малороссийская национальность рядом с польскою", яка передбачалась для однієї із європейських газет. Ця стаття була написана у зв'язку з розповсюдженими слухами про відділення Польщі від Росії у зв'язку з польським повстанням 1863 р. в межах 1772 р. Це означало, що до Польщі повинна була перейти і Правобережна Україна.

В статті П. Сокапьський розповів про складні відносини між Польщею і Україною, про гноблення українського народу польською шляхтою, яка окупувала в XVI - поч. XVII ст. всю Україну, насаджуючи католицизм, забороняючи українську мову й експлуатуючи народ. При цьому П. Сокапьський нагадував, що "соединяясь с Московией, Южная Русь чувствовала старинную историческую связь свою со всею русскою землею и с северорусскою народностью. Но Южная Русь знала также, что, соединяясь с Московией, она встретится с московским абсолютизмом царей и воевод и со всеми неудобствами централизованной правительственной системы, которую тяжело чувствовали северорусский народ. В этом случае оба народа приобрели общего врага: деспотизм, который еще сплотил собственно народные элементы" [8].

Дослідниця Т. Каришева говорить, що ця стаття в рукописному вигляді обговорювалася в колі українців - письменників, істориків, які проживали у Петербурзі. Вона називає М. Костомарова, братів Білозерських, Лазаревських, Сухомлинова, Г. П. Данилевського, Щербину. Слід зауважити, що 1863 р. О. Герцен у газеті "Колокол" надрукував статтю, пов'язану з польським питанням. Відгукнувся про це й історик Микола Костомаров. Думки останнього про долю українського народу співпадають із твердженнями П. Сокальського.

Саме це підштовхнуло композитора до творчого задуму написати оперу "Боротьба в Україні" ("Богдан Хмельницький"). У П. Сокальського проявляється особливий інтерес до українського. Він пише декілька романсів на слова Т. Шевченка: "Полюбила молодого козака дівчина" та "Протирила я тропинку" ("Утоптала стежечку"). 1861 р. композитор пише симфонічну фантазію "На лугах" ("Отголоски Украины"), яка заснована на українських національних традиціях. Проживаючи в Петербурзі, П. Сокапьський шукав сюжети, пов'язані з життям України. Йому хотілося написати оперу про боротьбу українців проти татар та польської шляхти. В основу лібрето "Боротьба на Україні" він поклав уривки з поем Т. Шевченка "Гаццамаки", "Катерина", "Наймичка", які розкривали ліричні теми опери, та народні пісні про боротьбу українського народу за свободу.

В архіві П. Сокальського збереглися начерки лібрето цієї опери, які дають можливість познайомитися з козаком Андрієм Соколом, який покохав селянську дівчину Горлину, яку змусив польський пан бути його коханкою. Загін козаків, серед них і Андрій під проводом Богдана Хмельницького, проникає в замок пана і звільняє Горпину та їх батька. Вони разом з Андрієм повертаються у своє село. Але по дорозі їх захопили в полон татари. Загін запорожців їде в Крим і звільняє полонених українців. Завершується опера подіями 1654 р., коли Богдан Хмельницький оголошує про укладання договору України з Росією.

Всі ці факти засвідчують про значний інтерес П. Сокальського до української тематики. І лібрето "Осада Дубно" було продовженням цих пошуків української тематики.

У 70-х рр. XIX ст. йшла російсько-турецька війна, в якій кореспондентом газети "Голос" брав участь і П. Сокальський. По завершенні її композитор почав працювати над оперою "Осада Дубно", захоплюючись у цей час і збиранням українських та білоруських пісень, написанням опери "Мазепа".

ЗО березня (11 квітня) 1887 р. від розриву серця пішов з життя П. Сокальський. Його брат Іван Петрович, відомий одеський журналіст, та сини композитора Костянтин Петрович та Леонід Петрович доклали багато зусиль, щоб надрукувати текст опери "Осада Дубно" (за порадою петербурзьких музикантів перейменовану на "Андрій Бульба"). Близькі П. Сокальського залучили компетентних музикантів для підготовки нот опери до друку, яка вийшла в С.-Петербурзі у видавництві В. Бесселя и К* під назвою "Осада Дубно". Опера в четырех действиях с прологом. Сюжет взят из поэмы Гоголя "Тарас Бульба". Либретто и музыка Петра Сокапьского". Дозвіл на публікацію цензура СПб надала 15 травня 1884 р.

Лібрето до опери "Осада Дубно", як уже вказано вище, написав сам композитор.

П. Сокальський розумів, що лібрето слід було б писати українською мовою, про що він зазначав у листі до свого друга Н. Бороздіна: "Після довгої праці над цим сюжетом я упевнився, що добре він може бути трактований тільки на малоросійському тексті та народних малоросійських піснях. Поза цим елементом буде фальш, підробка, фальшивий тон" [9].

Але композитор добре розумів, що в час валуєвського циркуляра 1863 р. та емського указу царя Олександра II (1876 р.) про заборону видання та ввезення літератури українською мовою в імперію, опублікувати свою оперу з українським лібрето не вдасться, хоча П. Сокальський дуже цінував мову свого народу. У статті про "Кобзар" Т. Шевченка він писав: "Для тих, кому доступна краса малоросійської мови, - це цінний подарунок... Якби народ, на говірці якого вона [книга - Г. С.], написана, міг читати її, скільки б моральної насолоди виніс він із цього невеличкого, але багатоговорячого тому! Його слід було б пустити по найдоступнішій ціні, тому що призначення його для маси, яка, читаючи його, укріпилась би в любові до рідної мови і рідних характерів. Майже весь південь і південний захід Росії говорить цією виразною і благозвучною говіркою... Мова, якою стільки століть говорять мільйони, яка мала власну історію, свою літературу, свою фізіономію, у нас до цього часу мало визнана не лише в літературі, але і в середовищі туземних освічених людей... Зрозуміло, що люди, незнайомі з мовою, можуть назвати її по незнанню жаргоном, провінціалізмом, якоюсь мішаниною говірок, але тим, які з колиски скрізь себе чують звуки малоросійської мови, непростимо відмовлятися від неї..." [10].

Не дивлячись на свою любов до української мови, композитор змушений був писати лібрето для опери "Облога Дубно" російською мовою, слідуючи за текстом гоголівської повісті. У цей час він зазначав: "Я продумав кожну деталь. Навіть справжні слова Гоголя часто збережені і сам стиль лібрето підігнаний під дух мови гоголівського "Тараса Бульби". Я прагнув відповідності музики та лібрето у загальному тоні та у деталях" [11].

В основу лібрето П. Сокальський поклав сюжет перших дев'яти розділів повісті Гоголя. Композитор назвав свою оперу не "Тарас Бульба", як це робили переважна більшість митців, а "Облога Дубно", обмеживши себе лише подіями, у яких брав участь Андрій. В одному із варіантів лібрето опери стояла назва "Тарас Бульба", але від неї композитор відмовився, бо це б змінювало сюжетну основу опери. А П. Сокальський акцентував увагу не на побутовій лінії як основній, що робили деякі композитори, звертаючись до цієї теми, а на показі героїчної боротьби українського народу проти загарбників вітчизни. "Лібрето "Тараса Бульби" є перш за все героїчний епос, - підкреслював композитор, - і драма в ньому - епізод, який отримав драматичний зміст тільки при повному освітленні його побутового життя" (П. Сокальський - В. В. Бесселю від 15 грудня 1878 р.) [12].

Свою оперу П. Сокальський адресував перш за все українцям, які краще за всіх могли зрозуміти і синовбивство Тараса Бульби, і зраду Андрія в контексті національно-визвольної війни. У листі до В. Бесселя від 10 квітня 1880 р. композитор писав: "... Мій "Тарас Бульба" більше написаний для провінції, особливо для півдня Росії, де він знайде більше співчуття, бо проникнутий народним характером і з любов'ю відноситься до побуту і осіб Запоріжжя" [13].

Композитор надав опері назву українською мовою - "Облога Дубно", бо російською треба б було називати "Осада Дубно". Та й у самому лібрето знаходимо чимало українізмів.

Висуваючи на передній план історію кохання Андрія, П. Сокальський, слідуючи за гоголівським сюжетом, показує паралельно і Тараса, Остапа, запорожців, а також козацтво, яке брало участь у житті Запорозької Січі та в бойових операціях, зокрема в облозі Дубна, в якому зосередилися польські війська. На відміну від Гоголя П. Сокальський дав імена всім головним персонажам: дружину Тараса і матір Остапа і Андрія він назвав Катериною, панночку, дочку воєводи - Урсулою, її служницю, турчанку - Аглаєю, ксьондза - Патер Пій Тітом та ін. Збереглося і декілька імен з повісті Гоголя - Тарас Бульба, Остап, Аццрій, Бовдюг - старий козацький полковник, Кирдяга - кошовий, Янкель - єврей, шинкар. Безіменні козацькі старшини, сотники, хуторяни, запорожці, польські жовніри, євреї, жителі міста Дубна виступають у масових сценах лібрето, або ж як учасники хору.

Сюжет лібрето розбитий на п'ять частин. Крім них композитор вводить пролог, у якому розповідає про зустріч Андрія з панночкою, у Києві на Подолі. Про це згадує Бульбенко у другій частині повісті Гоголя, в якій описано перехід Тараса з сином по степу на Запорозьку Січ. П. Сокальський як лібретист і композитор вирішив розпочати свою оперу саме з цього епізоду, який давав можливість далі розкрити ліричну тему.

Починається опера з розмови панночки Урсули зі служницею, турчанкою Аглаєю про зустріч на балу з молодими людьми, які добиваються її руки. "Уж эти гости вертопрахи... Боже! Как тошно слушать все одно и тоже! Иль все мужчины глупы? Что за люди! Как не понять, что приторна их сладость, что их улыбки, льстивый шум речей, и лицемерно-нежный блеск очей... все это холод, скуку нагоняет! К чему слова и уверенья, когда душа нема и холодна?" [14, с. 6]. Урсула починає замислюватися над своїм станом у оточенні молоді, замислюється над питанням, невже її ніхто не любить ніжно, палко? А вона ж мріє про справжнє кохання.

Розповідь служанки Аглаї про своє кохання в юності - це майже повторення передачі того стану, який виникає при зустрічі молодих людей, захоплених глибокими і справжніми почуттями.

Всього цього майже немає в тексті гоголівської повісті. Але тут слід пам'ятати ще про одну важливу особливість: звертання П. Сокальського до теми твору Гоголя. Його перш за все цікавили в ній національно-визвольні ідеї, які були актуальними і для епохи композитора. На жаль, все це прямо продемонструвати в опері він не міг, тому на перший план ніби то висуває Андрія Бульбенка з його почуттями до панночки. То ж саме для цього і потрібний був в опері пролог, який дав можливість познайомити глядачів із центральними героями, їх почуттями і навести місточок до тих епізодів, у яких буде розгорнута тема кохання. Про взаємини Андрія і панночки говориться не лише у пролозі, а і в 3-й дії опери, в якій події відбуваються в Дубно, коли Андрій і дочка воєводи зустрінуться вдруге.

Ті характеристики, які дає Урсула Андрію в пролозі, засвідчують про її захоплення юнаком. У її уяві - це сильний бурсак, "румяный, чернобровый, высокий, тонкий ус едва пушком чернеет, словом красавчик знатный, хоть куда!" [14, с. 24]. У неї з'явилося навіть бажання його розцілувати. Андрій, побачивши у вікні панночку, проникає через димохід до її кімнати. І перші кроки були пов'язані з нерішучістю і збентеженістю. Під час зустрічі з Урсулою він називає її "о жизнь души моей", "готов хоть смерть принять из ручек панны". Для Андрія зустріч з Урсулою - це щастя, про яке міг тільки мріяти юнак. Композитор П. Сокальський використовує музичний прийом арієти, що давав можливість авторові лібрето розкрити Андрію свої почуття до панночки, не знаючи, навіть, її імені: "День и ночь мечтал я об одном, тебя увидеть, слышать голос твой! За счастья миг готов я жизнь отдать! Ужель не молвишь слово ласки? Ужель иль из камня твое младое сердце" [14, с. 35]. Урсула зізнається, що слова Андрія схвилювали її, як ніжне почуття пробудження, що виникає "в душе не опытной младой". Реакція Андрія на приємний голос полячки була миттєвою, він характеризує визнання Урсули, як "сладкий вздох любви святой".

Текстологічне порівняння двох творів - повісті і лібрето дає можливість виявити як спільне, що знаходимо у двох текстах, так і відмінне. У гоголівському тексті 2-го розділу повісті, де подається цей епізод зустрічі Андрія і панночки, немає ні монологу, ні діалогу. Думки Андрія передані через авторський текст розповіді. Проте П. Сокальський використовує цей описовий текст для монологу своїх героїв. Порівняємо обидва тексти:

У Гоголя

"Иногда он [Андрий - Г. С.] забирался и в улицу аристократов, в нынешнем старом Киеве, где жили малороссийские и польские дворяне, и домы были выстроены с некоторою прихотливостью. Один раз, когда он зазевался, наехала почти на него колымага какого-то польского пана, и сидевший на козлах возница с престрашными усами хлыснул его довольно исправно бичем. Молодой бурсак вскипел: с безумною смелос- тию схватил он мощною рукою своею за заднее колесо и остановил колымагу. Но кучер, опасаясь разделки, ударил по лошадям, они рванули, - и Андрий, к счастию, успевший отхватить руку, шлепнулся на землю, прямо лицом в грязь. Самый звонкий и гармонический смех раздался над ним. Он поднял глаза и увидел стоявшую у окна красавицу, какой еще не видывал отроду: черноглазую и белую, как снег, озаренный утренним румянцем солнца. Она смеялась от всей души, и смех придавал сверкающую силу ее ослепительной красоте. Он оторопел. Он глядел на нее, совсем потерявшись, рассеянно обтирая с лица своего грязь, которою еще более замазывался. Кто бы была эта красавица? Он хотел было узнать от дворни, которая кучею, в богатом убранстве, стояла за воротами" [15, с. 55].

У П. Сокальського "Панна Урсула (співає)

Вчера присевши у окна, я все на улицу глядела, толпа и давка, как всегда. И вдруг колымага четверней на пешехода налетела. Как он вскипел! Дворянская, Знать, кровь, хотя с вццу и бурсак; схватил за колесо, и панская ни с места колымага! Представь, силач какой, силач какой! Козак, как видно, удалой Молодой, совсем младой. Тогда возница, такие страшные усища! Глядит: беда! Бичом как свиснет...

(во время рассказа п. Урсуллы Андрий тихо, никем не замеченный, влезает у окно и прячется за занавескою) рванули лошади вперед и наш бурсак с размаху в грязь. Вот как вспомню тот случай, а, как смешно! Ах как смешно!

Аглая: Ну ч то же он?

Урсула: Ты хочешь знать? Вот видишь, как тут сказать? Вот он привстал, взглянул кругом, потом вдруг прямо мне в глаза и стал, как истукан немой средь улицы фигурой без движенья, такой испачканный, смешной. .. А я все у окна ха-ха, ха-ха. Он нежно, страстно так смотрел, как будто мы давно знакомы, впился глазами, все забыл! Асам румяный, чернобровый, высокий, тонкий, ус едва пушком чернеет, словом красавчик знатный, хоть куда! Вот так бы взять, расцеловать, а я стояла у окна и продолжала хохотать... все хохотала. (Аадрий громко вздыхает)"[14, с. 25]

Як бачимо, лібретист досить природно гоголівський текст вкладає у вуста героїні опери. Більше того, вона деталізує портрет Аццрія, створюючи романтичний образ героя. Події, які розгортаються в повісті Гоголя далі, коли Андрій на другий день проникає через димохід в кімнату панночки і стояв, "потупив глаза не смея от робости поворотить рукою", а вона, пізнавши бурсака, продовжила сміятись, шуткувати, одягаючи на нього предмети жіночого туалету". "Она убирала его и делала с ним тысячу разных глупостей с развязностью дитяти, которою отличаются ветреные полячки, и которая повергла бедного бурсака в еще большее смущение. Он представлял смешную фигуру, раскрывши рот и глядя неподвижно в ее ослепительные очи" [15, с. 56]. У цій сцені гоголівського тексту Андрій не промовив жодного слова. Гоголь звертає більше увагу на психологічний стан юнака, який вперше близько зустрівся з коханою і втрачає мову.

П. Сокальський же не міг залишити безсловесним основного героя опери і, відтворивши забави полячки над Андрієм, який проник у кімнату через вікно і слухав розповідь Урсули про його пригоду, коли він упав у грязюку, про що говорить і Гоголь, залучає до розмови у цій сцені, крім панночки і бурсака, ще й служницю-татарку Аглаю. Відбувається діалог, під час якого Андрій дає свою першу характеристику Урсулі... "О жизнь души моей". І далі заявляє: "Какой-то силой чудной меня влекло сюда. Готов хоть смерть принять из ручек панны! Какого лучше счастья, какого лучше счастья?. О жизнь души моей, о панна!" [14, с. 35].

І далі композитор-лібретист вводить оперний елемент - арієту Андрія, яка дає можливість розкрити стан почуттів героя і показати реакцію на його слова коханої. Андрій співає: "День и ночь мечтал я об одном, тебя увидеть, слышать голос твой! За счастья миг готов я жизнь отдать! Ужель не молвишь слова ласки? Ужель иль из камня твое младое сердце?

Урсула: Как нежно чувство пробужденья в душе не опытной младой.

Андрий: То первой страсти выраженье, то сладкий вздох любви святой. Как мне отрадно быть здесь с ней! Как сладок звон ее речей!

Аглая: Теперь понятно.

Урсула: Теперь понятно, зачем сюда пришел наш гость.

Андрий: Как мне отрадно быть здесь с ней! О жизнь души моей. День и ночь мечтанья об одном: тебя увидеть, слышать голос твой. За счастья миг готов я жизнь отдать! Ужель не молвишь слово ласки? Уже ль из камня твое младое сердце" [14, с. 35-38].

Все це лірика, яка ллється із вуст закоханого юнака-романтика, якого можна зустріти і в інших творах початку XIX ст. Лібретист намагався глибокі почуття Андрія до полячки передати уже в перших сценах твору. Цього немає в повісті Гоголя, але ці емоційні слова оперного героя не вступають у протиріччя з тими почуттями, які описує Гоголь.

Хоча в сцені присутні троє дійових осіб, але Андрій розкриває свої почуття більше для себе, Аглая і Урсула тільки короткими репліками реагують на сказане. Для Урсули ця зустріч з бурсаком тимчасова випадковість. Вона зайнята ще тим, що проходить у сусідній залі. І коли Андрій намагається доторкнутись до руки полячки для поцілунку, вона б'є його пустотливо по руці, кидаючи при цьому репліку: "Знай честь". І після того, як Аглая супроводжує Андрія через сад, Урсула відправляється до гостей, роздумуючи: "Вот дерзкий мальчик! Вьщумал забаву! Какой смешной! Он весь дрожал, горел, но терпелив был и покоен и с честью вынес испытанье! И впрочем, что он мне? Пойду к князьям и рыцарям вельможным" [14, с. 40-41]. Із ремарки, яких чимало у лібрето, довідуємося, що один і кавалерів під руку повів Урсулу у натовп гостей. Конкретне змістове наповнення почуттів Андрія і панночки буде розкрите Гоголем і П. Сокапьським під час останньої їх зустрічі у фортеці Дубно.

Порівнюючи обидва тексти слід пам'ятати про цільову спрямованість діянь лібретиста, який не лише турбувався про збереження думки Гоголя, а й про свою громадянську позицію, яка була пов'язана з діяльністю представників українського національного руху, їх ідеями. Це помітно уже на початку лібрето опери П. Сокальського. Зміст першого дійства опери і першого розділу повісті - зустріч Тараса Бульби з синами і підготовка до поїздки у Запорізьку Січ майже співпадають. Лібретист використовує всі репліки Тараса, Остапа, Андрія і матері (в опері - Катерина), а там, де їх не вистачало, бо йшов далі у Гоголя авторський прозовий текст, він вставляв свої слова, що відповідали ситуації.

П. Сокальський у цьому епізоді підсилює патріотичні мотиви, що відповідало ідеям українського національного руху. Він включає заздравну промову Тараса: "Так боже нас благослови! Будьте здоровы, сынки! Ты, мой Остап! Ты мой Андрий! Будьте красою и гордостью матери нашей Украины! Славой Отчизны, живите, вере христианской радейте! Предков заветы храните! В брани себя не жалейте! Честь нашу, славу казачества пуще всего берегите!" [14, с. 78-79]. Ці слова Тараса, яких нема у Гоголя, стають центральними у розвитку сюжету опери і визначають не лише позицію героя, а й композитора.

П. Сокальський окремі репліки героїв повісті розширює, надає їм особливого патріотичного змісту. Так, у Гоголя на слова Тараса Бульби про те, чи били синів під час навчання, Андрій відповів: "Пусть теперь попробует, пускай только теперь кто-нибудь зацепит. Вот пусть только подвернется теперь какая-нибудь татарва, будет знать она, что за вещь казацкая сабля!" [14, с. 105-108]. Лібретист, крім цих спів, вставив ще й пісню Андрія, яку емоційно він виконує: "Брошусь в битву, весь пылая, растопчу врагов Украйны! Брошусь в битву, ринусь в схватку, будет крепкий знатный бой!" Подібні слова виголошує і Остап, закликаючи до боротьби з ворогами. Якщо в повісті звучать заклики боротися за "русскую землю", то в опері - за Україну. Поняття "русская земля" майже не зустрічається в лібрето. І це підтверджує патріотичну позицію композитора. І Тарас, і Остап, і Андрій в цій сцені виступають як патріоти України.

Важливе місце в повісті і лібрето займає тема матері. Гоголь з глибокою теплотою створив образ жінки, дружини козацького полковника, яка майже все життя проживає у тривозі, бо чоловік постійно знаходився в походах, у битвах з татарами, турками та ляхами і кожного разу міг загинути. "В самом деле она была жалка, как всякая женщина того удалого века. Она миг только жила любовью, только в первую горячку страсти, в первую горячку юности, и уже суровый прельститель ее покидал ее для сабли, для товарищей, для бражничества. Она видела мужа в год два-три дня, и потом несколько лет о нем не бывало слуха. Да и когда виделась с ним, когда они жили вместе, что за жизнь ее была? Она терпела оскорбления, даже побои; она видела из милости только оказываемые ласки, она была какое-то странное существо в этом сборище безженных рыцарей, на которых разгульное Запорожье набрасывало суровый колорит свой. Молодость без наслаждения мелькнула перед нею, и ее прекрасные свежие щеки и перси без лобзаний отцвели и покрылись преждевременными морщинами. Вся любовь, все чувства, всё, что есть нежного и страстного в женщине, всё обратилось у ней в одно материнское чувство" [15, с. 48-49].

Ці прекрасні слова Гоголя П. Сокальський не використовує у лібрето. Його турбує Катерина, так названа вона в оперному творі, більше як мати її дітей - Остапа і Аццрія. І у гоголівському тексті знаходимо декілька деталей, пов'язаних з переживаннями матері, у якої відривають її дітей, яких вона "вскормила их собственною грудью, она возрастила, взлелеяла их - и только на один миг видит их перед собою. "Сыны мои, сыны мои милые! что будет с вами? что ждет вас?" - говорила она, и слезы остановились в морщинах, изменивших ее когда-то прекрасное лицо" [15, с. 49].

П. Сокальський посилює ці материнські почуття.

Звернемось до порівняння текстів.

У Гоголя

"Вся любовь, все чувства, всё, что есть нежного и страстного в женщине, всё обратилось у ней в одно материнское чувство. Она с жаром, с страстью, с слезами, как степная чайка, вилась над детьми своими. Ее сыновей, ее милых сыновей берут от нее, берут для того, чтобы не увидеть их никогда! Кто знает, может быть, при первой битве татарин срубит им головы, и она не будет знать, где лежат брошенные тела их, которые расклюет хищная подорожная птица, и за каждый кусочек которых, за каждую каплю крови она отдала бы всё...

Она всё сидела в головах милых сыновей своих, ни на минуту не сводила с них глаз своих и не думала о сне" ... "Подойдите, дети, к матери: молитва материнская и на воде и на земле спасает". Мать, слабая как мать, обняла их, вынула две небольшие иконы, надела им, рьщая, на шею. "Пусть хранит вас... божья матерь... Не забывайте, сынки, мать вашу... пришлите хоть весточку о себе..." Далее она не могла говорить" [15, с. 50].

У П. Сокальського

Катерина:

"О, тяжко для матери бедной любимых детей потерять! В чужбине далекой, бесследной, кто станет жалеть, жалеть их как мать? Ах, что их ждет там? Быть может горе или плен, удар судьбы жестокий! О, тяжко для матери бедной любимых детей потерять в чужбине далекой, бесследной, кто станет ждать их как мать? Что ждет их в чужбине?

Зачем им путь далекий, не здесь ли кров родной? Зачем им край чужой? Ах, что их ждет там, какая доля? Быть может при первой же битве татарин стрелой их пронзит! И встретит их смерть без молитвы, нежданно сразит средь поля нежданно сразит! Зачем им путь далекий? Не здесь ли кров родной? Зачем им край чужой? Чтоб черный ворон черны очи расклевал? Очи расклевал, орел степной их тело растерзал, чтоб мать родная всю жизнь страдала, что не увидит сыновей никогда... О, тяжко для матери бедной любимых детей потерять, в чужбине далекой, печальной, кто станет жалеть их как мать? Зачем им край далекий, не здесь ли кров родной" [14, с. 141-151].

Гоголь і далі передає велике горе матері, яка втрачає своїх синів, які їдуть у невідомість "Когда увидела мать, что уже и сыны ее сели на коней, она кинулась к меньшому, у которого в чертах лица выражалось более какой-то нежности; она схватила его за стремя, она прилипнула к седлу его и с отчаяньем во всех чертах не выпускала его из рук своих. Два дюжих казака взяли ее бережно и унесли в хату. Но, когда выехали они за ворота, она со всею легкостию дикой козы, несообразной ее летам, выбежала за ворота, с непостижимою силою остановила лошадь и обняла одного из них с какою-то помешанною, бесчувственною горячностию; ее опять увели" [15, с. 51].

П. Сокапьський вводить у текст оперний елемент - арієту. Катерина на сцені одна, в задумі дивиться у той бік, куди пішли Тарас Бульба і її сини, проговорює: "У иного доля, в поле колоски сбирает, а моя далеко где-то за морем гуляет! А моя далеко где-то за морем гуляет! Я останусь здесь одна, как сиротина? Кто-то мне глаза закроет? Не родная мне детина? Кто заплачет надо мною, бедной сиротиной? Кто посадит на могилу красную калину? Кто помянет, кто молиться будет надо мною?" [14, с. 153]. Лібретист тут використовує елементи народних пісень про жіночу долю, сумні мотиви. В опері ця партія набуває патріотичного звучання. Глибокий ліризм допомагає створити яскравий образ матері.

Порівняльна характеристика текстів повісті і лібрето дала можливість виявити як спільність у трактуванні образу матері, коли обидва автори з глибокою теплотою передають трагічну долю жінки козака-запорожця і матері, що посилає в овіяне війною, вбивствами і невідомістю життя своїх синів. Гоголь зумів створити хвилюючий образ матері, використовуючи засоби словесної художньої виразності, черпаючи їх в усній народній творчості. Слідуючи за текстом повісті, П. Сокальський, автор музично-драматичного матеріалу, більше звертає увагу на материнські почуття Катерини. Обидва автори своїми властивими для художніх творів засобами глибоко передали біль і гіркоту розлуки матері зі своїми дітьми. Тарас Бульба- чоловіку цій прощальній сцені залишається поза увагою обох митців. Вся увага звернена на материнські почуття, а не на дружину, яка виряджає в похід свого судженого.

Запорозька Січ та її козаки

Уже на перших сторінках повісті Гоголя виникає своєрідний образ Запорозької Січі. Тарас Бульба, який відправив у дванадцятилітньому віці своїх синів у Київ на навчання, раптом заявляє: "Это всё дрянь, чем набивают головы ваши; и академия, и все те книжки, буквари, и философия, всё это казна что, я плевать на всё это!.." Здесь Бульба пригнал в строку такое слово, которое даже не употребляется в печати. "А вот, лучше, я вас на той же неделе отправлю на Запорожье. Вот где наука, так наука! Там вам школа; там только наберетесь разуму" [15, с. 42]. Для Тараса основою для цієї науки було чисте поле, добрий кінь та гостра шабля. Старий Бульба мислить обмеженими практичними категоріями, які пов'язані з безпосередньою діяльністю синів у військовій справі. Саме на це звернули увагу і гості, представники полкового чину Дмитро Товкач та інші. "Гости поздравили и Бульбу и обеих юношей и сказали им, что доброе дело делают, и что нет лучшей науки для молодого человека, как Запорожская Сечь" [15, с. 43].

У Гоголя Тарас Бульба і козаки протиставляють Запорозьку Січ як Київській академії, так і сільському життю: "Чтоб я стал гречкосеем, домоводом, глядеть за овцами, да за свиньями, да бабиться с женой? Да пропади она: я козак, не хочу! Так что же, что нет войны? Я так поеду с вами на Запорожье" [15, с. 44].

П. Сокальський теж у монолозі Тараса вказує на деталі, які зазначені у попередньому тексті: "Еще наука впереди: что академия твоя? Что буквари твои? Все вздор, все хлам негодный! Не та, не та наука нам нужна! Вам поле чистое да степь широкая! Вам сабля острая на страх врагам Украины, да верный, добрый конь, что в воду и огонь!" [14, с. 51]. І тут ми бачимо, що лібретист переносить у свій текст чимало висловів із гоголівської повісті.

Тарас Бульба в лібрето, пригощаючи гостей, сповіщає, звертаючись до синів: "Надо на Сечь вас послать, разума там лишь добудете. Учитесь саблю держать и смело с врагом воевать". І товариш Тараса Бовдюг додає: "Доброе дело! На свете лучшей науки козаку нет и не будет другой, как Сечь Запорожская! В свете наука одна: как супостата сломить, вере, отчизне врага в прах разметать, истребить" [14, с. 81].

Перш ніж попасти на Січ, Гоголь дає можливість Остапу і Аццрію відчути свободу, коли вони разом з батьком і козаками потрапили у степові простори по дорозі на Запоріжжя. Гоголь описує чаруючу красу навколишнього світу: "Вся поверхность земли представлялася зелено-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. Сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; желтый дрок выскакивал вверх своею пирамидальною верхушкою; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесенный, бог знает откуда, колос пшеницы наливался в гуще. Под тонкими их корнями шныряли куропатки, вытянув свои шеи. Воздух был наполнен тысячью разных птичьих свистов. В небе неподвижно стояли ястребы, распластав свои крылья и неподвижно устремив глаза свои в траву". І завершує Гоголь свою чудову замальовку степу гаслом: "Чорт вас возьми, степи, как вы хороши!" [15, с. 58].

Весь чаруючий світ природи надихав юних героїв на свої особисті роздуми. Але степ приховує у собі і загрозу, яка виникла з появою татарина. Цей чудовий ліричний вступ у повісті не зміг використати композитор, бо, зрозуміло, що весь текст, яким би він не був прекрасним, не можна втиснути в лібрето. Тому його автор використовував лише ті уривки повісті, які безпосередньо були пов'язані з розвитком сюжету.

Переправившись через Дніпро на поромі до острова Хортиця, де розмістилася Січ, Тарас Бульба раптом підтягнувся, поправив свій пояс, а молоді сини оглянули себе з ніг до голови і з якимсь острахом і невизначеним задоволенням в'їхали у передмістя.

Що ж бачать вони у "справжній школі", про яку говорив батько і Товкач? Хто є його жителями? Хто йшов сюди? Гоголь так визначає майбутнього запорожця: "Всякий приходящий сюда позабывал и бросал всё, что дотоле его занимало. Он, можно сказать, плевал на всё прошедшее и с жаром фанатика предавался воле и товариществу таких же, как сам, не имевших ни родных, ни угла, ни семейства, кроме вольного неба и вечного пира души своей. Это производило ту бешеную веселость, которая не могла бы родиться ни из какого другого источника..." Гоголь зауважує, що це товариші по духу. "Веселость была пьяна, шумна, но при всем том это не был черный кабак, где мрачно-искаженными чертами веселия забывается человек; это был тесный круг школьных товарищей. Разница была только в том, что, вместо сидения за указкой и пошлых толков учителя, они производили набег на пяти тысячах коней; вместо луга, на котором производилась игра в мячик, у них были неохраняемые, беспечные границы, в виду которых татарин выказывал быструю свою голову, и неподвижно, сурово глядел турок в зеленой чалме своей" [15, с. 64].

Автор повісті розкриває детально різницю між шкільною братією і тими, хто прийшов сюди на Січ, кинувши батька-матір, родину, чи втік від неминучої смерті уже з вірьовкою на шиї, відчувши вільне життя, а також ті, хто не беріг копійки і не ганявся за багатством. "Здесь были все бурсаки, которые не вынесли академических лоз и которые не вынесли из школы ни одной буквы; но вместе с этими здесь были и те, которые знали, что такое Гораций, Цицерон и римская республика" [15, с. 64]. Тут були і офіцери, які пізніше відзначалися у королівських військах, виявивши себе партизанами, із благородним відчуттям того, що необхідно воювати, а також романтиків, які могли назвати себе, після перебування в Січі, рицарями. І кого тут тільки не було! Гоголь називає Запорозьку Січ "странною республікою", яка була потребою того самого історичного часу. Її автор поділяє на дві нерівні половини: передмістя, де працювали 50 ковалів у 25 ковальнях, де чинбарі м'яли бичачі шкіри, євреї продавали свої товари. Передмістя Січі було нагромаджене майстернями, в яких відточувалися різні ремесла, тут проявляли себе представники різних національностей, наповнюючи передмістя, яке було схоже на ярмарку, "которое одевало и кормило Сечь, умевшую только гулять да палить из ружей" [15, с. 61].

А що ж застають Остап і Андрій в основній частині Січі? П'яних запорожців, які валяються посеред вулиці, або ж п'яних музик, що грають на площі, чи козака, що сидить на бочці і латає собі сорочку. Немає ніяких огорож, фортець. Лише були помітні фізично здорові запорожці, які загартували себе у битвах і пережили чимало всіляких пригод, а тепер лежали на землі і курили люльки.

І після всього показаного Гоголь вигукував: 'Так вот она, Сечь! Вот то гнездо, откуда вылетают все те гордые и крепкие, как львы! Вот откуда разливается воля и козачество на всю Украйну!" [15, с. 61].

Чи не насміхається Гоголь над Січчю, виголошуючи ці гасла? Хіба такою хотіли бачити Запорізьку Січ Остап і Андрій та й Тарас. Деякі дослідники повісті говорять, що Гоголь тут використовує сатиру і ніби грається з читачем, зображуючи дві Січі - "справжню", трудову, що знаходиться в передмісті, і "несправжню", яка живе у постійному загулі. І цю останню письменник зображує нагативно, карикатурно, а потім поступово нівелює цей негатив, трансформуючи його в позитив [16].

Але тут треба згадати, про яку "справжню школу" говорить Тарас Бульба і чому ті, що наповнювали Січ, про яких Гоголь говорить з теплотою, перетворювалися у п'яниць?

Якщо уважно прочитати текст, то можемо з'ясувати, що, крім пияцтва, було й інше життя у цій республіці. Існували суворі закони, які торкались тих, хто прокрався, чи не платив борг, або ж убив людину. Козаки, проживаючи в тому чи іншому курені, виходили на полювання, ловили рибу, тобто забезпечували його харчами.

Остап і Андрій, які опинилися в цьому своєрідному середовищі, проявляли себе у господарських справах. І Гоголь підкреслює, що "прямо стреляли в цель, переплывали Днепр против течения - дело, за которое новичок принимался торжественно в козацкие круги" [15, с. 67].

Звичайно, Тарас Бульба не про таку школу говорив синам і побратимам.

Гоголь чимало приділяв уваги у повісті пияцтву, наголошуючи на тому, що це страшне зло в житті людини. За "прокляте зілля" козак готовий був віддати останню одежину, а напившись, втратити розум, навіть потрапити у полон до ворога. А все це траплялося, підкреслював Гоголь, від бездіяльності. Це проявиться і пізніше, коли козаки стояли під Дубно, чекаючи моменту, коли шляхтичі і жителі міста помруть від голоду. Козак не може жити без активної діяльності. Він проявляє свої справжні козацькі риси - мужність, відвагу, кмітливість, самовідданість лише у бойовій ситуації при зустрічі з ворогом.

П. Сокальський у другій дії опери, присвяченій Запоріжжю, не зупиняється на детальній характеристиці Січі. Композитор-лібретист для характеристики життя козаків використовує декілька пісень, зокрема: "Ой, Днепр, ты наш, Днепр! Наш широкий да глубокий", яку співає сліпий бандурист у супроводі хору. Це пісня про Морозенка, який зустрівся в бою з ордою. Через побутові жартівливі пісні, які виконують запорожці, що сидять біля корчми Янкеля з кухолями вина (цього немає у Гоголя), П. Сокальський розкриває життя козаків у таборі. При цьому лібретист вилучає з нього негативні моменти. Автор опери вводить глядачів в атмосферу Запорозької Січі і шляхом передачі розмови Тараса Бульби з кошовим. Ця бесіда важлива як для Гоголя, так і П. Сокальського, бо від її результатів буде залежати подальша доля як синів Бульби, так і самої Січі. Лібретист цей діалог будує майже повністю на гоголівському тексті, вносячи лише деякі уточнення та зміни, акцентуючи на патріотичних почуттях, які пов'язані з захистом України від ворогів.

Весь діалог, що подає Гоголь, так до кінця і повторює лібретист в опері. Обидва автори особливу увагу звертають на слова Тараса, які носять визначальний у цій розмові характер.

Гоголь, і П. Сокальський, використовуючи по суті майже один і той же текст, намагалися показати, що ситуація "тихого життя" на Січі, яку проповідував кошовий, іде лише на шкоду. Кошовий відстоює мир, який не можна порушувати. Це так. Але підкріплювати бойовий дух запорожців можливо й іншими заходами, а не бездіяльністю. І для Тараса стало зрозумілим, що без зміни кошового стан Січі не зміниться.

Сцена виборів нового кошового в опері і роль у цьому процесі Тараса Бульби відповідають, переважно, гоголівському тексту і його духові. Але лібретист по-своєму розподіляє текст між персонажами, розділяє персонажів на декілька груп, що дає можливість показати різні точки зору на кандидатури, що пропонувалися запорожцями. Хор висловлює негативну оцінку діяльності попереднього кошового та урядовців. Якщо в повісті у процесі виборів нового кошового відіграє Тарас Бульба, підказавши обрати Кирдяга, то в лібрето цю кандидатуру називає одна із груп запорожців. В лібрето, як і в повісті, ця сцена проходить досить динамічно, хоча в оперному варіанті переважають дієслова, які доповнюються авторськими ремарками: "2 група: Да что Кирдяга? Пусть будет Шила.

1 група: А что ваш Шила! Хотим Кирдяга! Двайте нам Кирдяга! Хотим Кирдяга!

2 група: Нет, Шила!

1 група: Кирдяга! Ступайте за Кирдягой! Скорей сюда. Сыскать, позвать, привести сюда Кирдяга! (происходит замешательство, раздаются угрозы, видим поднятые кулаки, дело доходит почти до драки).

Громада хочет, громада хочет, позвать Кирдяга, позвать Кирдяга! (вдали показывается Кирдяга, которого ведут под руки).

Скорей сюда, сюда! Идет, идет! Скорей! (показывается Кирдяга).

Сюда! Кирдяга! Вот он! Сюда! Вот он! Кирдяга!.." [14, с. 187-188].

"Старшины: Ну, что панове? Вы согласны, что б сей козак был кошевым?" [14, с. 187-188]. І після згоди громади, яку виголошує хор, у лібрето іде розширена ремарка, яка розкриває сам процес посвяти Кошового в новий сан та реакція на цю подію козаків.

М. Гоголь декількома рядками розкриває це явище: "Толпа разбрелась тут же праздновать избранье, и поднялась гульня, какой еще не видали дотоле Остап и Андрий. Винные шинки все были разнесены; мед, горелка и пиво забирались просто, без денег; шинкари были уже рады и тому, что сами остались целы. Вся ночь прошла в криках и песнях, славивших подвиги" [15, с. 71].

У лібрето П. Сокапьський гоголівський текст драматизує, веселощі козаків, їх радість, надії, що вони підуть у похід, відтворені у піснях і танцях. Лібретист детально розписує постановку козацького бенкетування, яке переривається звісткою про те, що на поромі по Дніпру прибули гості з України. І далі в лібрето подається розповідь про тяжке життя людей на Гетьманщині, які страждають від утисків поляків та євреїв.

У повісті на другий день після обрання кошового, Гоголь розповідає про раду, яку проводить Кирдяга: пропонує, не порушуючи миру все ж "пустить с челнами одних молодых, пусть немного пошарпают берега Наталии", хоча у похід готові йти всі. Зміни в ситуацію вносить гість із України, який розповідає про стан, у якому опинився український народ під гнітом поляків та євреїв. Репліки гостя і козаків, які подаються в тексті повісті і лібрето, співпадають. І в повісті і в опері ця сцена зустрічі з гостями з України завершується закликом козаків до розправи над євреями, під час якої Тарас спасає Янкеля.

У лібрето П. Сокальський широко показує розправу запорожців над євреями і, як і Гоголь, закінчує її врятуванням Янкеля Тарасом Бульбою.

Завершальна сцена зібрання козаків у Січі різна за змістом у Гоголя і П. Сокальського. У повісті Гоголь, сповістивши про рішення всіх старшин, курінних, кошового і всього запорізького війська йти прямо на Польщу, дає портретну характеристику новому кошовому, який "вырос на целый аршин. Это уже не был тот робкий исполнитель ветреных желаний вольного народа; это был неограниченный повелитель. Это был деспот, умевший только повелевать. Все своевольные и гульливые рыцари стройно стояли в рядах, почтительно опустив головы, не смея поднять глаз, когда он раздавал повеления тихо, не выкрикивая и не торопясь, но с расстановкою, как старый и далеко опытный в деле, приводивший не в первый раз в исполненье разумно замышленные подвиги" [15, с. 79].