Основні риси романтизму як художнього напряму

21. Естетична программа Озерної школи. Охарактеризуйте творчість її основних представників

Перший етап англійського романтизму ( 90-е роки XVIII в. ) найбільше повно представлений так званою Озерною школою. Сам термін виник в 1800 р., коли в одному з англійських літературних журналів Вордсворт був оголошений главою Озерної школи, а в 1802 р. Колридж і Саути були названі її членами. Життя й творчість цих трьох поетів пов'язані з Озерним краєм, північними графствами Англії, де багато озер. Поети-Лейкисти (від англ. lake - озеро) чудово оспівали цей край у своїх віршах. Перший спільний добуток Вордсворта й Колриджа - збірник "Ліричні балади" (1798) - був програмним, намітивши відмову від старих зразків поезії і проголосивши демократизацію проблематики та розширення тематичного діапазону. У долях Вордсворта, Колриджа й Саути було багато загального. Всі троє спочатку привітали Французьку революцію, потім, злякавшись якобінського терору, відступилися від неїї. Разом з тим роль представників Озерної школи в історії літератури велика; вони вперше відкрито засудили классицизм. Лейкисти вимагали від поетів зображення не великих історичних подій і видатних особистостей, а повсякденного побуту скромних трудівників, простих людей, тим самим продовжуючи традиції сентименталізму. Вордсворт, Колридж і Саути апелювали до внутрішнього світу людини, цікавилися діалектикою його душі. Відродивши інтерес англійців до Шекспіра, поетів англійського Ренесансу, вони зверталися до національної самосвідомості, підкреслювали на противагу універсальним канонам самобутнє, оригінальне в англійській історії й культурі. Одним з головних принципів нової школи було широке використання фольклору Зображення народного побуту, повсякденної праці, розширення тематики поезії, збагачення поетичної мови за рахунок введення розмовної лексики, спрощення самої поетичної конструкції лейкисти наблизили поетичний стиль до повсякденного мовлення. Виступаючи проти законів буржуазного суспільства, яке збільшило, на їхню думку, страждання й нещастя народу, внаслідок того, що ламав століттями сталі порядки й звичаї, лейкисти зверталися до зображення англійського середньовіччя. Відтворюючи у своїх творах картини минулого, Колридж і Саути, хоча й не призивали до його реставрації, але все-таки підкреслювали його неминущі цінності в порівнянні зі стрімким рухом сучасності. Вордсворт і його однодумці зуміли показати трагізм долі англійського селянства в період промислового перевороту. Вони, щоправда, акцентували увагу читача на психологічних наслідках всіх соціальних змін, що позначилися на моральному вигляді скромного трудівника. При відомому політичному консерватизмі й страху перед можливою революцією в Англії поети Озерної школи зіграли позитивну роль в історії англійської поезії. Сформулювавши естетичні принципи нового романтичного мистецтва, увівши нові категорії піднесеного, чутливого, оригінального, вони рішуче виступили проти поетики, що зжила себе, намітили шляхи зближення поезії з дійсністю за допомогою радикальної реформи мови й використання найбагатшої національної поетичної традиції. Слідом за англійськими сентименталістами Томсоном і Гріємо вони використовували так зване розмите, змішане бачення, породжене не розумом, але почуттям, значно розширивши діапазон поетичного бачення в цілому. Лейкисти ратували за заміну силабічної системи віршування більше відповідної нормам англійської мови тонічною системою, сміло вводили нові лексичні форми, розмовні інтонації, розгорнуті метафори й порівняння, складну символіку, підказану поетичною уявою, відмовлялися від традиційних поетичних образів. Вордсворт і Колридж розглядали Всесвіт як прояв абсолютного духу.Завдання поета - уловити абсолютне в найпростіших явищах сучасного життя. Інтуїтивне сприйняття навколишніх речей веде до найбільш повного пізнання їхнього внутрішнього змісту, розширює кордони пізнання взагалі. Поет повинен підтримувати зв'язок між людиною й Творцем, показуючи видимий, чуттєвий світ як недосконале відбиття надприродного потойбічного миру. Але вже з "Ліричних балад" намітилися й розходження між двома поетами. Колриджа цікавило надприроднє, у той час як Вордсворта захоплювало саме повсякденне, прозаїчне, яке він описував як неймовірне, цікаве, незвичайне. Вордсворт вважається видатним майстром англійського сонета. Між 1802 та 1846 роками він створив 535 сонетів.

22. Пантеїзм як основа світорозуміння в ліриці Шеллі

Творча спадщина Шеллі є напрочуд багатою і різноманітною. Передусім це позначена тематичним і жанровим розмаїттям лірика. Як поет-бунтар, борець проти будь-яких форм насильства, прибічник соціальної справедливості Шеллі постає у рядках віршів, що вирізняються політичною злободенністю і роздумами про природу влади, долі народів та становище пригноблених («До мужів Англії», 1819; «Англія. 1819»; «Ода до захисників свободи», 1819). У віршах «Ода західному вітрові» («Ode to the West Wind», 1819), «Вино фей» (1819), «Жайворонок» («То a Skylark», 1820), «Хмарина» («The Cloud», 1820), «Плач за померлим роком» (1821), «Час» (1821) Шеллі висловлює свої погляди на світ природи, який живе своїм особливим життям, насиченим постійним рухом і змінами, розмаїттям звуків і гармонією. У постійній мінливості («Мінливість», 1821) -- джерело безсмертя природного світу, а людина осмислюється поетом як один зі складників цього світу. У вічному русі та змінах природи Шеллі вбачав невичерпне джерело поетичного натхнення. Особливим було ставлення поета до античності. Які його сучасник Дж. Кітс, Шеллі вбачав у античності еталон прекрасного, основу для творення міфу, польоту фантазії. У поетичних рядках Шеллі оживає історія німфи Аретузи («Аретуза», 1820), лунає пісня Прозерпіни («Пісня Прозерпіни», 1820), сама природа позичає Орфеєві слова, щоби він міг скласти свою пісню («Орфей», 1820); гімн мистецтву як силі, що перетворює світ, та його покровителеві Аполлону звучить у «Гімні Аполлона» (1820). Глибиною ліричного переживання відзначається інтимна лірика Шеллі. Ідеальна любов постає на ґрунті гармонії духу і тіла, сила кохання безмежна і для нього не існує перешкод, силі кохання ніщо і ніхто не можуть опиратися. Хрестоматійними стали вірші Шеллі «До Мері» (1818), «Філософія кохання» (1819), «На добраніч» (1820), «Епіпсихідіон» («Epipsychidion», 1820), «До Джейн. Спомин» («То Jane: The Recollection», 1822), «До Джейн з гітарою» (1822) та ін. Шеллі увійшов в історію світової літератури і як автор поем. «Королева Маб» -- перша поема Шеллі, але вже у ній виявилася низка характерних для автора особливостей: масштабність образів, використання алегорії, емоційність поетичної мови, ораторський пафос.

23. Драматична поема Дж. Байрона «Манфред»: тематика, проблематика, художні особливості

Розквіт драматичної поеми як жанру, в якому органічно поєднуються форми драми та ліро-епічної поеми, на думку багатьох вчених, пов'язаний із перемогою в європейській літературі романтизму. Серед письменників, які своїми творами долучилися до процесу творення нової жанрової структури, найчастіше згадується ім'я видатного англійського поета-романтика Д.Г. Байрона, автора відомої ліро-епічної поеми "Паломництво Чайльд Гарольда". Увагу дослідників привертає його поема "Манфред", яку сам автор вважав містичною. Теми обох творів підказані автору подіями його особистого життя (втрата родини, багаторічне, добровільне вигнання) і бажанням зрозуміти сенс людського існування. І в "Манфреді", і в "Каїні" Байрон звертається до серйозних філософських питань: життя й смерть, призначення людини. Цікаво, що ці проблеми в названих творах хвилюють тільки одного головного героя, що є характерною рисою романтизму. І поема "Манфред", і містерія "Каїн" насичені глибокими переживаннями головних героїв, їх боротьбою з самими собою, і сила почуттів наростає з наближенням трагічного фіналу. Головний герой кожного твору подумки, через моральні страждання шукає правильний шлях, і тільки в кінці виявляється спроможним на вчинок: Манфред іде з життя, Каїн кидає виклик Ієгові й відправляється у вигнання. Власне, подібний кінець є очікуваним, запрограмованим автором із самого початку, як фатум, рок, прокляття, наперед визначеність, у давньогрецькій трагедії. Слід зазначити, що близькість до архітектоніки давньогрецької трагедії спостерігається й у взаємодії головного героя з другорядними. Якщо Манфред і Каїн посідають місце "протагоністів", то про другорядних героїв можна сказати, що їм дісталася роль античного хору: вони розповідають про героя й репліками спонукають до певних роздумів, тобто виконують роль автора. Лінійна композиція, в якій "... моменти індивідуалізму персонажів, їхніх діянь і вчинків наче спроектовані виразним актом волі... ", добігає логічного кінця, запрограмованого автором. Ще В.Г. Белінський пропонував літературу, в якій " поэт… пересоздает жизнь по собственному идеалу, зависящему от образа его воззрения на вещи", назвати ідеальною. Таким чином, критик підкреслив, виділив роль суб'єктивного, ліричного, а в якості прикладу наводив поему Байрона "Манфред". Продовжуючи думку В.Г. Белінського, можна висловити припущення, що саме завдяки пафосно-емоційному забарвленню внутрішнього сюжету й особливо через трагічний кінець, поема набуває драматичного звучання. Але з іншого боку, драматична поема є драматичною не тільки завдяки трагічним переживанням героїв, але і формально, бо нагадує драму переліком дійових осіб, скупими ремарками, власне дійством, яке розгортається ніби-то саме по собі, без участі автора. Хоча можна зауважити, що власне дійства в поемі "Манфред" і в містерії "Каїн" немає: внутрішній сюжет породжує схематичність характерів другорядних героїв, інтер'єру й пейзажу. І як наслідок, проблематичність постановки на сцені, бо "... драматична поема - це твір, написаний у драматичній формі, але без звернення особливої уваги на сцену та її закони. Входи і виходи, рух на сцені, зміна декорацій, слухові і зорові ефекти - все те, що зветься сценічністю, - все це небагато важить у жанрі драматичної поеми... Основний наголос падає на сам текст літературного твору".

24. Образ Робінзона Крузо як зразок просвітницької людини

Робінзон втілює просвітницькі уявлення про «природну людину» в її взаємовідносинах із природою. Вперше у літературі розвивається тема творчої праці. Саме праця допомогла Робінзонові залишитися людиною. Опинившись у цілковитій самотності, герой Дефо із притаманною йому невтомністю і діловитістю працює над виготовленням предметів домашнього вжитку, видовбує човен, вирощує і збирає свій перший урожай. Переборюючи безліч труднощів, він опановує різні ремесла. У найдрібніших подробицях змальовано виготовлення кожної речі, кожен етап трудового процесу. Дефо спонукає читача спостерігати з неослабною увагою за напруженою роботою думки і спритних рук Робінзона. В усьому проявляється діловитість і здоровий глузд героя. Його релігійність і побожність поєднуються з практицизмом ділка. Будь-яку справу він розпочинає з читання молитви, не розлучається з Біблією, але завжди й в усьому керується інтересами вигоди. Він «з цілковитою безсторонністю, наче кредитор», усе зіставляє та зважує, а у своєму щоденнику, який веде з властивою йому акуратністю, він приділяє спеціальну увагу підведенню «балансу» позитивних і негативних сторін свого становища. Характер Робінзона розкривається і в його спілкуванні з П'ятницею. У цьому молодому дикуні, котрого він врятував від смерті, Робінзон хоче бачити свого відданого слугу. Недаремно перше слово, яке він вчить його вимовляти, -- «пан». Робінзонові необхідний слухняний помічник, йому приємно від «смиренної вдячності», «безмежної відданості та покірності» П'ятниці. Але, пізнавши його ближче, Робінзон розуміє, що П'ятниця ні в чому не поступається йому.

25. Символічний зміст і художнє новаторство поеми П.Б. Шеллі «Королева Маб»

Перше велике поетичний твір Шеллі, поема «Королева Маб» (Queen Mab, 1813), написана під безпосереднім враженням від ірландських подій. Перші звістки про задум поеми відносяться до часу перебування Шеллі в Ірландії. «Королева Маб» відображає політичні, філософські та естетичні погляди Шеллі. Демократична критика буржуазного суспільства, характерна для його політичної публіцистики (памфлети, листи), знаходить продовження в гнівних ліричних монологах поеми. Мрія про світле майбутнє, вільному від тиранії і деспотизму, пристрасне бажання змінити суспільство на краще в інтересах широких народних мас становлять основне ядро ??соціальної утопії «Королеви Маб». Ненависть до релігійного фанатизму, що водила пером автора «Необхідності атеїзму», а також «Звернення до ірландському народу», проявилася також у спільній стихійно-матеріалістичної тенденції «Королеви Маб»: усією своєю логікою поема відкидає реакційну ідею бога-творця і вседержителя. Шеллі вловлює багато надзвичайно важливі риси своєї епохи. Це епоха нерівності та жорстоких насильств людини над людиною, коли «залізний бич злиднів» прирікає на рабську, безрадісний працю незаможні маси трудівників. Картина світу загальної купівлі та продажу намальована Шеллі талановито, переконливо і правдиво. За фантастичною і химерної оболонкою «Королеви Маб» відчувається земне, реальний зміст. І це відповідає естетичній програмі Шеллі, викладеної ним вперше в примітках до цієї поеми, де з'ясовується, як багато досвіду, спостережень і фактів таїть у собі кожен на перший погляд суто романтичний образ. У примітках до п'ятої пісні «Королеви Маб», роз'яснюючи сенс намальованою ним картини, Шеллі аналізує сучасний йому стан суспільства. Шеллі характеризує «сучасний стан суспільства» як «суміш феодальної дикості і недосконалої цивілізації». У критиці Шеллі ще багато анархічного, безпідставного бунтарства, яке виражається в беззастережно негативному ставленні до сучасної цивілізації і певною ідеалізації первісних форм людського співжиття. Критикою минулого і сучасності не обмежується ідейний задум «Королеви Маб». У цьому творі вперше виступає Шеллі - пророк і геніальний мрійник. Поема закінчується райдужної картиною майбутнього суспільства. Шеллі глибоко переконаний, що час загального братства неодмінно прийде, а їм закономірно завершиться багатовікова історія людських страждань. Радіє земля, сяє щастям і життям; всюди веселе свято відродження. Зникли в'язниці, війна, розруха, брехня. Пустелі звернулися в квітучі краю. Змінилася людина. Проте реальні контури цього майбутнього неясні. Воно постає у Шеллі у фантастичних обрисах, у вигляді символів і алегорій. Це цілком закономірно для громадської думки початку XIX століття. Характер зображення природи у Шеллі органічно випливає з його філософських поглядів, як і з усього його світогляду в цілому. Сприйняття природи у Шеллі дуже складно. Ми зустрічаємо у нього реалістичні пейзажі - плід безпосереднього спостереження природи. Шеллі прагне знайти наукове пояснення картині світобудови. Так, у примітках до «Королеві Маб» він пояснює космічні образи своєї поеми природничонауковими даними астрономії та фізики. Але часто Шеллі одухотворяє природу, наділяє її свідомістю, переносить на неї властивості її вищого творіння - людини, складає гімни «духу природи», оголошуючи все світобудову його храмом. Атеїзм, як і гострий політичний сенс поеми, були чудово зрозумілі ворогами Шеллі: «Королева Маб» стала однією з головних причин жорсткого цькування поета, яка і призвела до того, що Шеллі був змушений залишити Англію.

26. Сюжет і проблематика поеми Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда»

Романтична поема «Паломництво Чайльд-Гарольда» -- один з найкращих здобутків лірико-романтичного напряму в літературі. У основі поеми лежить ліричний щоденник самого поета. Образ героя, якого Байрон спочатку хотів назвати Бюрюном (середньовічна форма прізвища Байронів), відбивав майже незамасковані автобіографічні риси. Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування в навколишньому, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з усім існуючим непримиренний, але він не втручається в хід подій, усвідомлює себе жертвою долі. У песимізмі та розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після поразки французької революції 1789--1794 pp. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією. Значною мірою воно було наслідком втрати віри у можливість перемоги царства розуму, про яке писали і яке провіщали просвітники. З розвитком поеми ідейний акцент перемішується з образу Гарольда на зображення народів Південно-Західної Європи. Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні строфи про вторгнення до Іспанії військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлість іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу. З розвитком поеми ідея свободи стає провідною. З'являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають поемі нової інтонації -- надії і бадьорості. Навіть велична краса природи протистоїть потворності й убозтву сучасного суспільного життя. Поему «Паломництво Чайльд Гарольда» написано у вигляді щоденника, який пишуть дві особи: сам автор і його герой. Герой поеми після перших рядків автобіографічного характеру стає лише ім'ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає. Прагнення пізнати людей, незадоволеність дійсністю, намагання випробувати свої духовні можливості та сили -- ось цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону. Розчарування і смуток Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особистих мотивів, на відміну від його попередників у літературі. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу -- його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні суперечності, які були характерною рисою сучасності.

27. Наступність і новаторство у творчості Шеллі

В коледжі Шеллі багато читав і пробав писати поезії, в яких наслідував відомого на той час Сауті. Тоді ж уперше Шеллі дізнався про ідеї народовладдя, які проповідував Жан Жак Руссо, і познайомився з атеїстичними поглядами Гельвеція, Гольбаха, Дідро; його улюбленими творами стали твори Вольтера. Під впливом ідей французьких просвітників П.Б.Шеллі написав і надрукував низку поезій, поему "Агасфер" (1809) і 2 романи. Герої його творів - атеїсти, які заперечували релігію та існування Бога. У 1810 р. юнак вступив до Оксфордського університету. І в тому самому році він видав збірку політичних віршів "Записки цареубивці", авторство якої приписав прачці Маргарет Нікольсон, яка у 1797 р. замахнулася на життя короля Георга III і була відправлена у лікарню для душевнохворих. У збірці поет виступив із закликом до миру. В університеті П.Б.Шеллі також анонімно віддрукував і розіслав членам Вченої ради брошуру "Про необхідність атеїзму", але більшість упізнала в авторові молодого студента, за що його виключили з університету. Батько юного поета зрозумів, що всі його плани щодо блискучої парламентської кар'єри сина рухнули. Він прокляв персі, заборонивши йому з'являтися у батьківському домі. П.Б.Шеллі оселився у Лондоні і зайнявся вивченням політекономії та соціально-утопічних ідей Уільяма Годвіна. У 1813 р. він надрукував свій перший значний твір - ліро-епічну поему "Королева Маб", у якій виступив проти монархів та аристократичних привілеїв. Усе своє творче життя Шеллі писав лірику, багатогранну і тематично розмаїту. Це політична і громадянська поезія, вірші про природу і кохання. Культ природи з великою силою втілений у таких поезіях, як "Монблан", "Ода західному вітрові", "Жайворонкові", "Вечір" та ін. Природа у поета персоніфікована, наділена людськими пристрастями і почуттями, вона ніби продовження душі і розуму самого автора у віршах про природу часто змальовано і кохання до жінки. У віршах Шеллі стверджував ідею безсмертя природи, вічного її розвитку. Поет ніби проводив паралель між змінами в житті суспільства і в житті природи. Загальна тональність його поезій оптимістична: як за зимою йде весна, так і період соціальних бід і воєн зміниться періодом миру і процвітання. Найвідомішою серед значних творів поета стала його поема "Аластор, або дух самотності" (1816). Ліричний герой поет-юнак, який прагнув покинути цивілізацію і людей і піти у прекрасний світ природи, де, на його думку, можна знайти щастя. Але марно він шукав ідеал кохання і краси серед пустинних скель і живописних долин. Будучи самотнім, юнак загинув. Природа покарала його за те, що він відмовився від людей, що не захотів стати вище від їхнього горя і радості. Отже, Шеллі в поемі засудив індивідуалізм.

28. Образ розчарованого юнака в поемі Дж. Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда»

Чайльд Гарольд - це особливий тип ліричного героя з високим рівнем інтелекту й гостротою сприйняття, здатний легко пристосовуватися до нових ситуацій і хитро домагатися в них своєї вигоди. Це людина з гострою реакцією на світ, який відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому він завжди постає над оточенням, завжди самотній. Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили -- саме ці риси визначають романтичного героя. Чайльд Гарольд -- це молодий дворянин знатного, старовинного роду. Та їх нащадок своїми розпутними лінощами і гультяйством соромив цей рід. Зовні життя Гарольда залишається веселим, безтурботним, але в галасі й блиску людних зал герой відчуває себе самотнім, все більше переконуючись, що в його колі можна купити все: дружбу, кохання, повагу. Розчарований в сучасному суспільстві, самотній в оточенні друзів, охоплений душевною тугою, Чайльд Гарольд хоче змінити своє життя і відправляється в подорож. Він поривається до чужих, невідомих країн, прагне небезпек та незвичайних пригод. Мандруючи країнами та спостерігаючи, як мужньо борються пригноблені народи за свободу отчого краю, Гарольд ще гостріше відчуває безглуздість свого існування, відсутність у ньому благородної мети. Молодий аристократ, який знав життя лише великосвітських салонів, побачив інший його бік, що призвело до більш критичного погляду на себе. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу -- його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності. Герой поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» -- гордий, розчарований юнак, який тікає від цивілізації. Головна риса його характеру -- індивідуалізм, протиставлення своєї особистості. У поемі Байрон дав зразок романтичного героя, який ілюстрував світогляд цілого покоління молодих людей епохи.

29. Зображення англійського суспільства в романі Д.Дефо «Молль Флендерс»

Молль Флендерс роман, написаний як автобіографія авантюристки Молль Флендерс, котра прожила бурхливе, повне пригод життя. Молль виросла серед злочинців, вихована на кошти приходу, з малих років зазнала багато горя і принижень. Дефо розповідає про її численні зв'язки і шлюби, збагачення і розорення.

У романі «Молль Флендерс » відзначається підвищений інтерес письменника до в'язнів, розбійників і бандитів, злодіїв і вбивць. Це пов'язано з особливостями англійського законодавства та судочинства. Англійське право суддям надавало необмежені можливості, обвинуваченому не давалося права захисту, доля підсудного залежала від його соціального та матеріального становища.

Д. Дефо в романі зупиняється на темних сторонах дійсності, відокремлює порушників закону від добропорядного суспільства. Показуючи бруд і темні сторони життя, письменник піднімав питання про причини бідності і злочинності в сучасному англійському суспільстві. Автор переконаний в тому, що «порядне» суспільство винне в способі життя його героїні і прагне викликати співчуття до цієї жертви важких життєвих обставин, яка на гіркому досвіді пізнала силу грошей, навчилася добувати їх будь-якою ціною. Д. Дефо в щільну підійшов до одного з найважливіших положень критичного реалізму: злочини - породження злиднів народу, наслідок недосконалого соціального ладу, в якому обставини визначають переваги і недоліки людини.

30. Зображення англійського суспільства в романі Д.Дефо «Полковник Джек»

У книзі «Історія полковника Джека» Даніель Дефо описав пригоди ряду порочних і злочинних героїв, розкрив фатальну роль середовища і буржуазного суспільства у формуванні їх характерів.

У романі «Полковник Джек» відзначається підвищений інтерес письменника до в'язнів, розбійників і бандитів, злодіїв і вбивць. Це пов'язано з особливостями англійського законодавства та судочинства. Англійське право суддям надавало необмежені можливості, обвинуваченому не давалося права захисту, доля підсудного залежала від його соціального та матеріального становища.

Полковник Джек - злодій, порушує закони суспільства, змушений до того, суворими обставинами свого життя. Свавілля, жорсткість, обман, презирство до людського життя, штовхає його на злочини, які постійно здійснює буржуазне суспільство. Показуючи бруд і темні сторони життя, письменник піднімав питання про причини бідності і злочинності в сучасному англійському суспільстві. Автор переконаний в тому, що «порядне» суспільство винне в способі життя його героя і прагне викликати співчуття до цієї жертви важких життєвих обставин, який на гіркому досвіді пізнав силу грошей, навчився добувати їх будь-якою ціною. Д. Дефо в близько підійшов до одного з найважливіших положень критичного реалізму: злочини - породження злиднів народу, наслідок недосконалого соціального ладу, в якому обставини визначають переваги і недоліки людини.

31. Особливості зображення «байронічного героя» у творах англійських романтиків

Байронімчний геромй -- тип літературного героя, створений Дж. Байроном: самотня розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з гордим презирством ставиться й мститься суспільству, що відштовхнуло її, але при цьому й сама страждає -- у нього страдницька душа, сильний характер і бунтівлива вдача.

Типовий байронічний герой -- титаноборець, бунтар, одержимий «світовою скорботою», мрійник, ідеаліст, що пережив тяжке розчарування, крах своїх ідеалів -- це самотній мандрівник, вигнанець. Зазвичай це винятковий характер, що діє за виняткових обставин: для нього характерні глибокі та інтенсивні почуття, туга, меланхолія, душевні поривання, палкі пристрасті, він відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому такий герой завжди вивищується над оточенням. Після появи у «Чайльд Гарольді» байронічний герой отримав самостійне життя. Цей образ неодноразово використовувався в романах, фільмах, театральних п'єсах тощо.

32. Сюжет і проблематика роману Д.Дефо «Моль Флендерс»

Молль Флендерс роман, написаний як автобіографія авантюристки Молль Флендерс, котра прожила бурхливе, повне пригод життя. Її мати була злодійкою, висланою в американські колонії Англії.

Дефо розповідає про її численні зв'язки і шлюби, збагачення і розорення. Молль виросла серед злочинців, вихована на кошти приходу, з малих років зазнала багато горя і принижень. Гарна, розумна, енергійна, вона наполегливо прагне «вибитися в люди». Убогість і бездушність оточуючих стають головною причиною її морального падіння і зрештою перетворюють її на хижачку, яка з азартом вступає в боротьбу всіх проти всіх. Страшна потреба змушує її зайнятися крадіжками, до чого вона виявляє неабиякі здібності. У результаті її, як і мати, висилають до Америки. Опинившись спадкоємицею плантацій, що дісталися їй від померлої матері, вона нарешті починає жити мирним, забезпеченим, чесним життям і померла в розкаянні. Автор доходить висновку, що убогість і суспільні вади є набагато більш важливою причиною падіння героїні, ніж її моральна нестійкість.

33. Жіночі образи в романі В. Скотта «Айвенго»

У романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш. Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.

Ровена -- знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов'язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.

Ребекка -- дочка багатого єврея Ісаака. Її плем'я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, щоб вижити в жорсткому світі. Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.

Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.

34. Сюжет і проблематика роману Д.Дефо «Робінзон Крузо»

Робінзон Крузо роман, зміст якого становить історія незвичайних пригод моряка (нібито розказана ним самим), що потрапив після корабельної аварії на безлюдний острів. Подолавши розпач, він рятує з корабля всі потрібні інструменти і припаси, перш ніж він був остаточно зруйнований штормами. Він облаштовується на острові, будує собі добре укрите і захищене житло, вчиться шити одяг, робити посуд з глини, засіває поля ячменем і рисом з корабля. Досліджуючи острів протягом багатьох років, Крузо виявляє сліди дикунів-канібалів, які іноді відвідують різні частини острова і влаштовують людожерські бенкети. В одне з таких відвідувань він рятує полоненого дикуна.

У творі автор опоетизував історію багатовікової боротьби людини за існування, прославив її незламну силу думки, що пізнає і підкорює природу. Праця і напружена робота думки допомагають герою не тільки вижити, але й не здичавіти, не впасти в божевілля, зберегти людську подобу. Саме праця і творча діяльність розуму становлять, на переконання письменника, основу перетворення світу і духовного піднесення людини. Дефо втілив у романі типово просвітницьку концепцію історії людського суспільства. Життя його героя на острові в узагальненому, схематичному вигляді повторює шлях людства від варварства до цивілізації.

35. Апологія буржуазної свідомості в романі Дефо «Робінзон Крузо»

Даніель Дефо був одним з основоположників побутово-реалістичного роману в Англії. Автор багатьох романів, Дефо створивши самого лише "Робінзона Крузо" посів місце в світовій літературі поруч з Рабле, Сервантесом, Свіфтом.Дефо в "Робінзоні Крузо" виступив за прогресивні ідеї. Він оптимістично розглядає життя людини. Джерело цього оптимізму він бачить перш за все в трудовій активній діяльності людини. Історія Робінзона Крузо з усіма її перипетіями - це розгорнута, обросла багатьма подробицями розповідь про Людину, про її зіткнення з Природою, про її боротьбу за життя, про фізичну, інтелектуальну й моральну стійкість. Історія ця не позбавлена філософського змісту. Робінзон Крузо був першою "природною людиною" у великій європейській літературі доби Просвітництва, тобто людиною, вирваною із звичного соціального оточення і поставленою в цілком природні, не обмежені дією будь - яких соціальних інститутів умов. Робінзон втілює просвітницькі уявлення про "природу людини" у його взаємодіях з природою. Однак Робінзон - це не тільки людина "взагалі", яка діє відповідно через свою "природу" і розум; Робінзон - це цілком типовий представник буржуазії, який сформувався під впливом певних суспільних відносин. Уся будова мислення Робінзона характерна для британського буржуа початку 18 ст. Жага до збагачення спонукає його займатись і плантаторством і работоргівлею. Він практичний і ощадливий, старанно накопичує матеріальні цінності.

До природи Робінзон також відноситься як власник: екзотичний куточок землі, на який він, за збігом обставин, потрапив, герой Д.Дефо описує як дбайливий хазяїн, котрий складає реєстр свого майна. Навіть свої стосунки з Богом Робінзон будує за принципами ділової домовленості. Як це і личить буржуа-пуританину, він охоче звертається до Біблії, а в скрутні хвилини апелює до Бога.Але потім, зваживши всі за і проти все ж таки покладається на досвід і здоровий глузд. Практичне ставлення до життя увесь час домінує над містицизмом.Зображуючи стосунки Робінзона і Пятниці Д.Дефо намагається підкреслити благородну цивілізаторську місію англійської буржуазії. Володіння розумом , вважає Робінзон, дає йому право на певне місіонерство, і він намагається прищепити дитині природи свою релігійність. Він переконаний, що сама природа надає йому право зробити Пятницю своїм слугою, хоча обидва вони опиняються на острові в однаково відчайдушному становищі. Але свою місію Робінзон виконує вкрай гуманно, на відміну від європейських колонізаторів і работоргівців які в ті часи діяли прямо протилежними, варварськими методами.Спосіб життя і мислення Робінзона характеризує його як типового буржуа, хоча він і живе далеко від цивілізації. Автор обґрунтовує самою природою певні важливі складові буржуазного життя. Це природний розум, який допомагає герою приймати бездоганно правильні рішення. Це природна релігійність, яка допомагає йому без посередництва церкви виконувати свій важкий обовязок щоденної праці. Це природне право, за яким Робінзонові належить весь острів на тій підставі, що він вклав у нього свою працю. І якщо кращі риси характеру Робінзона - людини змогли виявити себе далеко від суспільства на безлюдному острові, проте вони не змогли поглинути в ньому справжнього буржуа. В цьому ми бачимо його ділову винахідливість, практичність комерсанта. Дефо показує рядового "справжнього англійця", типового "героя" свого класу. Але насправді автор "Робінзона Крузо" віддав належне розуму, волі й працьовитості Людини, яка перемагає в нелегкій боротьбі з відчаєм і зневірою. Робінзон Крузо - це просвітительський ідеал "природної людини".Роман Дефо "Робінзон Крузо" витримав найважче для творів мистецтва випробування - випробування часом. І в цьому, безперечно, заслуга автора.

36. Сюжет і проблематика роману Дефо «Полковник Джек»

У книзі «Історія полковника Джека» Даніель Дефо описав пригоди ряду порочних і злочинних героїв, розкрив фатальну роль середовища і буржуазного суспільства у формуванні їх характерів. Відзначається підвищений інтерес письменника до в'язнів, розбійників і бандитів, злодіїв і вбивць. Це пов'язано з особливостями англійського законодавства та судочинства. Англійське право суддям надавало необмежені можливості, обвинуваченому не давалося права захисту, доля підсудного залежала від його соціального та матеріального становища.

Це історія визначного, повного бурхливих пригод життя вельмишановного полковника Жака , який у просторіччі іменується полковником Джеком, уродженого дворянина, відданого в учні до кишенькового крадія, процвітаючого на злодійстві цілих 26 років, насильно перезеного до Віргінії, звідки він повернувся купцем; п'ять разів був одружений на чотирьох повіях. Приймав участь у війнах, де виказав відвагу, за що отримав посаду полковника. Повернувся до Англії, удостоївся честі іменуватися кавалером ордена Святого Георгія, але був зхоплений під час проестонського повстання. Помилуваний покійним королем, залишається і понині командиром свого полку, що воює у Царициних військах проти турок і завершує своє дивовижне життя, розраховуючи померти генералом.

37. Багатство художньої форми поеми Байрона Дон Жуан

Починаючи з 1818 року, поет працював над своїм великим романом у віршах "Дон Жуан". Він шукав нових можливостей поєднання лірики й епосу, оновлення епічної форми, її осучаснення. У творі відображено сучасну Байрону епоху, глибоко і правдиво показано життя суспільстваПеребравши чимало різних персонажів літератури та історичних постатей, поет зупинився на Дон Жуані. За ті два століття, які іспанська легенда про Дон Жуана прожила в літературі та мистецтві до Байрона - в комедіях Тірсо де Моліна і Мольєра та в опері Моцарта, виробилася більш-менш чітка традиція в зображенні легковажного спокусника. Байронового Дон Жуана з попередніми поєднували лише одне - любов до жінок і майстерність спокусництва. Та й тут Дон Жуан Байрона оригінальний: він нікого не покоряв. Він сам ставав постійно знаряддям, жертвою прекрасних спокусниць. У "Дон Жуані" автор розкрив глибину людської душі. Тема твору - показ того, як середовище і суспільство формує і впливає на людину. Ідея - викриття основи суспільства - практицизму, схиляння перед грішми, лицемірства і намагання процвітати за рахунок інших.

Пригоди Дон Жуана викладені у романі послідовно і самі по собі складали цікавий авантюрний сюжет. Герой навчався і виховувався під впливом високоосвіченої матусі, великого педагога і дуже суворої моралістки. Батько був гультяй і рано помер. Та незважаючи на всі зусилля набожної донни Інес, 16-річний Жуан вступає у любовний зв'язок з одруженою жінкою (подругою матері, яка була не набагато старша від Жуана). Щоб пригасити скандал, юнака відправили подорожувати. Потрапивши після аварії корабля на пустий берег одного з грецьких островів, герой став об'єктом ніжного піклування чарівної Гайде - дочки пірата. Молоді закохалися одне в одного, та батько стає на заваді шлюбу улюбленої доньки і продав Жуана в рабство. Одягненого в жіночі шати юнака купили для султанського гарему. Виникла досить двозначна ситуація, бо султан закохався у нову наложницю. Герою, після пікантних пригод із жінками гарему, вдалося з їхньою допомогою втекти. Він опинився біля Ізмаїла, який штурмували війська Суворова, став героїчним учасником штурму на боці російської армії, і генералісимус з дорученням відіслав юнака до Петербурга. Імператриця Катерина II обрала гарненького юного іспанця своїм черговим фаворитом. Щоб позбутися небезпечного суперника, Жуана відіслали з дипломатичною місією до Англії. Там він став своєю людиною у лондонському і провінційному аристократичному суспільстві. Знову опинився у центрі чергової любовної інтриги з чужою дружиною. В середині розповіді про неї оповідь обірвана. Автор "Дон Жуана" сам наголошував на тому, що головне для нього не пригоди героя, які були лише приводом для того, щоб показати "смішні сторони суспільства" різних країн. У поемі Байрон зробив ніби попередні висновки зі своїх роздумів про долю людини і суспільства, висловив зрілі, виважені думки про все, що його хвилювало як мислителя і людину свого часу, як прихильника іронічних критиків феодалізму і монархії, церкви і суспільної моралі з XVIII ст. Але через хворобу і смерть Байрону не вдалося закінчити роман.

38. Естетичні погляди й поетична спадщина Персі Біші Шеллі

Під впливом ідей французьких просвітників П.Б.Шеллі написав і надрукував низку поезій, поему "Агасфер" (1809) і 2 романи. Герої його творів - атеїсти, які заперечували релігію та існування Бога. У 1810 р. юнак вступив до Оксфордського університету. І в тому самому році він видав збірку політичних віршів "Записки цареубивці", авторство якої приписав прачці Маргарет Нікольсон, яка у 1797 р. замахнулася на життя короля Георга III і була відправлена у лікарню для душевнохворих. У збірці поет виступив із закликом до миру. В університеті П.Б.Шеллі також анонімно віддрукував і розіслав членам Вченої ради брошуру "Про необхідність атеїзму", але більшість упізнала в авторові молодого студента, за що його виключили з університету. У 1813 р. він надрукував свій перший значний твір - ліро-епічну поему "Королева Маб", у якій виступив проти монархів та аристократичних привілеїв. Усе своє творче життя Шеллі писав лірику, багатогранну і тематично розмаїту. Це політична і громадянська поезія, вірші про природу і кохання. Культ природи з великою силою втілений у таких поезіях, як "Монблан", "Ода західному вітрові", "Жайворонкові", "Вечір" та ін. Природа у поета персоніфікована, наділена людськими пристрастями і почуттями, вона ніби продовження душі і розуму самого автора у віршах про природу часто змальовано і кохання до жінки. Описи природи у поета філософічні. У віршах Шеллі стверджував ідею безсмертя природи, вічного її розвитку. Поет ніби проводив паралель між змінами в житті суспільства і в житті природи. Загальна тональність його поезій оптимістична: як за зимою йде весна, так і період соціальних бід і воєн зміниться періодом миру і процвітання. Найвідомішою серед значних творів поета стала його поема "Аластор, або дух самотності" (1816). Ліричний герой поет-юнак, який прагнув покинути цивілізацію і людей і піти у прекрасний світ природи, де, на його думку, можна знайти щастя. Але марно він шукав ідеал кохання і краси серед пустинних скель і живописних долин. Будучи самотнім, юнак загинув. Природа покарала його за те, що він відмовився від людей, що не захотів стати вище від їхнього горя і радості. Отже, Шеллі в поемі засудив індивідуалізм. Особливості творчого методу: твори вражали силою почуттів, музичністю, різнобарвністю ритмів; створення нового для англійської поезії жанру масової пісні, яка близька до народних пісень; введення в поезію нових слів і зворотів; різнобарвність тематики - від політичної до інтимної; схильність до алегорій, великих узагальнень; показ у творах подій від далекого минулого до сучасності.

39. Сюжет і проблематика роману В. Скотта «Квентін Дорвард»

Події твору відбувалися у Франції XV ст. В центрі оповіді - чужинець, який бачив французьке життя доби Людовіка XI неупередженими, зацікавленими очима. Квентін Дорвард - шотландський вояк, який утік від переслідувань своїх кревних ворогів і вступив на службу до короля Франції, брав участь у складних перипетіях політичного життя країни, часто мимоволі. Хлопець із шотландського клану спостерігав важливі події історії сусідньої держави, коли один із найрозумніших і най-далекоглядніших мужів держави вів запеклу боротьбу проти сваволі великих феодалів, своїх непокірних васалів. Автор створив портрет короля-політика мудрого і безжального, для якого підступність, використання злих і добрих якостей людей - нормальні засоби ведення політичної гри в ім'я вищих цілей. У романі описано безліч пригод і романтична любовна історія, яка закінчилася для її героїв, попри всі випробування і перешкоди, шлюбом.

40. Містерія Джорджа Байрона «Каїн»: тематика, проблематика, художні особливості

У січні 1821 Байрону минуло 33 роки. У цей же час прийшла до нього ідея про створення "Каїна". Минулий 1820 був для поета надзвичайно багатий подіями - це і нова любов, графиня Тереза ??Гвіччіолі, і участь у русі карбонаріїв. Одночасно з цим політичні події в Європі приковували його увагу - перемога революції в Іспанії, волелюбні настрої в Італії, які давали надію на порятунок від австро-угорського гніту та на прийняття Конституції. Ці різноманітні явища життя послужили основою для підйому творчості Байрона і переосмислення ідей, які хвилювали його колись. З творів, створити які Байрон планував у цій щоденникового запису, реалізувалися лише два - "Сарданапал", драма про трагічний конфлікт між природним прагненням людини до щастя і його відповідальністю як державного діяча за долю народу, драма, в якій деспотизм героя полягає в нехтуванні обов'язками государя і потурання злу, і трагедія "Каїн". Незважаючи на те, що сам автор у щоденнику називає "Каїна" трагедією, пізніше, у передмові до цього твору він дає йому більш розгорнуту характеристику. "Каїн" визначено там як містерія, так у середньовіччі називали вистави на біблійні сюжети. Однак зміст твору зовсім не носить того повчального характеру, який притаманний "мораліте", його ідея заходить у серйозну суперечність з традиційної християнської трактуванням сюжету про Каїна.

"Каїн" присвячений Байроном іншому знаменитому англійському письменникові 19 століття, серу Вальтеру Скотту, для якого подібний дар був, звичайно, почесним, але при цьому досить небезпечним, адже ставлення більшої частини публіки до "Каїнові" було обуреним. Прекрасно усвідомлюючи непідготовленість суспільства до сприйняття такого нестандартного і багато в чому провокаційного твору, Байрон прагнув пом'якшити враження від нього, коментуючи в передмові ті моменти, які могли здатися його сучасникам особливо богохульственними.

На початку передмови поет пояснює, що намагався в міру сил, зробити так, щоб кожен з героїв висловлювався відповідним йому мовою і, якщо брав що-небудь зі Священного писання, то вкрай рідко. Далі поет відкидає в сторону всі можливі припущення читачів і критиків, що його містерія - лише чергова варіація на тему мільтонівського "Втраченого раю" чи відгомін якого-небудь іншого твору. При цьому не виникає сумнівів, що "Втрачений рай" з його близької Байрону трактуванням Люцифера як гордого борця проти тиранії Бога вплинув на "Каїна". Сам поет не заперечує, що Мільтон справив на нього велике враження, хоча був прочитаний за багато років до створення "Каїна". У примітці до передмови поет згадує про вразила його теорії Кюв'є, яка передбачає, що «... світ був населений розумними істотами, які переважали розумом людей і за своєю потужністю пропорційними мамонтові». Сьогодні таке поетизоване опис динозаврів здається нам навіть забавним, але згадаємо, що в першій половині XIX століття світ, який стояв на порозі великих відкриттів, був вражений фактами, суперечить біблійній картині світу. Байрон ж використовує цю теорію, вклавши її в уста Люцифера, вона допомагає поетові створити фантастичну і величну картину Царства смерті у другому акті п'єси. Думка про існування на Землі більш розвинених істот до появи людини глибоко хвилювала Байрона. Наприклад у "розрізнені думки" він пише: "Іноді я думаю, що Людина - нащадок якогось більш високого матеріального істоти, що вцілів від іншого світу, звироднілий внаслідок поневірянь і боротьби, через Хаос прийшов до якогось із середовищем ...

Отже, "Каїн" - це містерія в п'яти актах, у ній вісім діючих осіб: Адам, Каїн, Авель, Ангел Господній, Люцифер, Єва, Ада, Села. Всі персонажі - біблійні, основна дія відбувається на землі, після вигнання перших людей з раю. Канонічна історія Каїна та Авеля дуже лаконічна. Можна робити різні висновки з цього, безсумнівно, складного, багатогранного твору; правда те, що воно відображає обтяжливість шукань і сумнівів самого Байрона, його просвітницьку віру в нескінченні можливості людського розуму, що поєднується з романтично-трагічним сприйняттям світу, пофарбованого в темні тони. Не будемо забувати, що сам час написання твору диктувало свої умови, адже жодна, навіть абстрактне від сучасної автору реальності твір не може бути позбавлена ??політичного забарвлення.

41. Загальна характеристика англійського романтизму

Романтизм в Англії сформувався раніше, ніж в інших країнах Західної Європи і не був явищем раптовим, бо романтичні тенденції довгий час існували таємно.

Політична та економічна ситуація Англії багато в чому визначила атмосферу, в якому народжувалися нові романтичні ідеї, викликало появу в літературі нових тем, конфліктів, людських характерів і типів.

Своєрідні особливості англійського романтизму:

· звернення до релігійних джерел, зокрема до Біблії, - норма доби;

· захоплення національним фольклором, збирання його скарбів;

· життя селянства, його своєрідна духовна культура, доля робітничого класу, його боротьба за свої права - об'єкт вивчення романтиків;

· розробка нової теми - показ далеких подорожей через моря і пустелі, опанування простором далеких країн і континентів;

· перевага лірики, ліро-епічних форм і роману над епосом та драмою.

В Англії було два покоління письменників, які суттєво відрізнялися один від одного.

Перший етап розвитку романтизму в Англії датувався 90-ми роками XVIII ст. Нове в літературі - наслідок сприйняття революційних подій, їх оцінки.

Другий етап являв собою формування самостійної романтичної традиції. У ці роки одна за одною з'являлися поетичні книги, які знаменували прихід нових авторів, несхожих один на одного і конкуруючих між собою: Т. Мур, В. Скотт, Дж. Байрон.

42. Гротескно-фантастичний романтизм Гофмана

Третій період розвтку називають реставрацією. На пердній план виходить гротескно - фантастичний романтизм і найвидатніший його представник Эрнст Теодор Амадей Гофман (1776--1822)

Ернст Теодор Амадей Гофман називав музику “найромантичнішим зі всіх мистецтв, оскільки їй доступна сфера нескінченного”. Музика, за його словами, “відкриває людині невідоме царство, світ, що не має нічого спільного із зовнішнім, дійсним світом, який його оточує”. Тільки у музиці людина розуміє “піднесену пісню дерев, квітів, тварин, каменів і вод”. Музика -- це “прамова природи”.

Герої його творів ведуть ніби подвійне існування, тобто живуть в двох світах -- дійсному та ідеальному. Для естетики Гофмана характерне, з одного боку, повне знецінення реального суспільного життя, перетворення його на карикатуру, а з іншої -- таке ж знецінення ідеалу, перетворення його в ілюзію. Естетика романтизму відкривала можливість розвитку натуралістичних тенденцій в літературі.

Так, в казкових сюжетах Гофмана рельєфно проступає реальне середовище і побут всіх суспільних прошарків -- чиновників, студентів, вчителів і ін. Внутрішній і зовнішній світ, з погляду Гофмана, тісно взаємодіє. Романтична іронія Гофмана заснована на розумінні цінності і значення двох світів -- світу людського духу і зовнішнього світу.

43. Самобутність поетики Шаміссо

Як лірик, Шаміссо займає одне з перших місць в німецькій літературі. Всі його вірші дихають любов'ю до свободи, кілька невизначеною і романтичної, співчуттям до бідних і пригноблених ("Стара праля" і "Пісня про старої працівниці"), м'якістю і ніжністю тони. Належачи взагалі до романтичної школі, він користувався повагою і молодий Німеччині. Ліриці Шамиссо властиві відомий демократизм, інтерес до соціальної проблематики - переклади і наслідування П. Ж. Беранже, поема "Вигнанці" (1831). Цикл "Любов і життя жінки" (1830) покладено на музику Р. Шуманом (1840). Вірші Шамиссо з'явилися окремо вперше в 1831 році; потім вийшли інші його вірші окремими збірками і потім багато разів перевидавалися, цілком або по частинах