Переклад художнього тексту як засобу міжкультурної комунікації (на матеріалі поетичних творів Е. По)
Основні чинники та вимоги щодо адекватного перекладу. Шляхи та засоби подолання лінгвокультурних бар’єрів при перекладі віршових творів. Адекватність відтворення семантико-стилістичної структури оригіналу в українських перекладах поетичних творів Е. По.
| Рубрика | Литература |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.09.2015 |
| Размер файла | 157,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Українські перекладачі зацікавилися творчістю Е. По понад сто років тому. Піонером цієї справи був П. Грабовський. Засвоєння поетичного доробку американського класика почалося саме з поеми “Крук” - чи не найуславленішого його твору. В примітці до перекладу П. Грабовський цілком переконливо вмотивував свій вибір, зазначивши, що “Крук” вважається одним з найхудожніших творів Едгара По, де реальна дійсність, однак, переплітається з “хоробливими марами”. Мотив смерті лунає у багатьох віршах Е.По: “Dreams”, “The Raven”, “To the Lake”, “The Sleeper”, “Ulalume”, “The Bells”, “Alone”, “The Conqueror Worm”, “Spirits of the Dead”, “A Dream Within a Dream”, “Eulalie”, “Dream-land”, “The City in the Sea” тощо. Прикметникові лексеми, які виступають потужним засобом інтенсифікації іменників, займають важливе місце у поезіях Е. По. Адже вони створюють емоційно-психологічний колорит. У поезіях поняття “смерті” розкривається за допомогою таких слів: death,ghost, shadow, spirit, worm, demon, ill angels, evil тощо; в українських перекладах: смерть, духи, тінь, диявол, примара, гадь, химера, хробак тощо. Реальне життя Е.По частково ототожнює із таємничим сном.
Як літературний критик, По часто писав про поезію, зокрема, і про свою власну. В ряді статей і рецензій він розробляв теорію поезії. Так, в статті “Поетичний принцип”, що була основою його публічних виступів в останні роки життя, увага акцентується на таких основних моментах: ліричний вірш не повинен бути занадто довгим, бо він повинен нас хвилювати і духовно наснажувати; все моралізаторське і дидактичне має бути з нього усунуте, слід прагнути до “чистої” поезії; поетичне є ритмічним осягненням краси; метою поезії є духовне переживання, а не відображення дійсності; суттєвою складовою поетичного твору має бути його музикальність. Вірші По в найвищій мірі органічні, народжені в душі і в серці геніального митця, а не створені шляхом застосування лиш теоретичних постулатів.
Дослідження історії перекладів, в тому числі й перекладів одного автора, яка нерідко охоплює десятки чи й сотні років, природно вимагає від дослідника літературно-естетичної оцінки перекладів в синхронному і діахронному аспектах. Тому досить актуальною проблемою для перекладознавства є диференціація жанрів. Йдеться, насамперед, про поняття вільного перекладу, версії, варіації, переробки, переспіву, наслідування, перелицювання тощо.
Так, різницю між перекладом і переробкою слід розглядати через опозицію адекватність :: прийнятність, тоді як відмінність переспіву і вільного перекладу полягає у наявності чи відсутності етномовних заміщень композиційних компонентів, а переспів і травестія, яким притаманні елементи онаціональнення різняться наявністю пародійно-бурлескного забарвлення в останній. Версія відрізняється від вільного перекладу вилученням кількох смислових домінант першоджерела або їх додаванням до оригінальної смислової структури. У вільній варіації, порівняно з вільним перекладом і версією, кількість залучених смислових домінант першотвору мінімальна. Крім того, вільна варіація супроводжується авторським підкресленням, на зразок епіграфу чи назви. Авторське підкреслення властиве і наслідуванням та стилізаціям, проте в цьому випадку акцентуються не смислові домінанти оригіналу, а запозичення поетичних канонів літератури-джерела, які слугують засобом оновлення приймаючої літературної полісистеми або використовуються як канонізовані вже моделі з метою створення особливого ефекту (наприклад, пародійного).
Спираючись на викладені теоретичні міркування, можна зробити кілька узагальнень стосовно перекладів поетичних творів Е. По українською мовою.
Для поетичної спадщини Е. По характерні наступні жанри віршового перекладу: вільний переклад (“Крук”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо” П. Грабовського), версія (“Дзвони” В. Щурата), вільна варіація (“Ельдорадо” Ю. Покальчука), наслідування (“Подзвіння” Г. Чупринки), стилізація (“Крук або ж Ворон” О. Ірванця) і власне переклад (Г. Гордасевич, С. Гординський, Г. Кочур, Є. Крижевич, Л. Мосендз, А. Онишко, Д. Павличко, М. Стріха, М. Тупайло).
Раннім перекладам поезій Е. По характерне введення національно- забарвленої лексики, що не можна тлумачити як індивідуальну характеристику окремих перекладачів. В них наявні еквілінеарні та еквіметричні невідповідності, одомашнення на мовностилістичному рівні та дрібні змістовні вади. Наприклад, переклади П. Грабовського (“Крук”, “Ельдорадо”, “Аннабель Лі”), В. Щурата (“Дзвони”). Деякі перекладачі додають від себе немотивовані домінантні семантико-стилістичні елементи, часто замість втрачених авторських.
Неточності або помилки у перекладах можна поділити на семантичні, лексичні, граматичні та стилістичні. До семантичних вад належать слова, у яких відбито не той відтінок значення, що потрібний у даному контексті або вимагається відповідним словом оригіналу. До лексичних вад можуть належати русизми та кальки, які іноді настільки асимільовані, що сприймаються читачем як синонімічні варіанти. До граматичних хиб належать слова та фрази, які не відповідають граматичним правилам української мови. До стилістичних вад належать невдалі вислови, синоніми.
Високим ступенем дотримання структурних і змістовно-концептуальних параметрів відзначаються переклади Г. Гордасевич, С. Гординського, Є. Крижевича, Л. Мосендза, Д. Павличка, М. Стріхи, М. Тупайла, які вивели український поетичний переклад на новий щабель, в тому числі й завдяки перекладам поезії Е. По.
2.3 ВІДТВОРЕННЯ СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНОЇ СТРУКТУРИ ОРИГІНАЛУ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ Е. ПО
Поезії передають почуття автора за допомогою створених образів, які закодовані у змісті твору і будуються на основі образного значення окремих слів та асоціаціях. Такий вплив досягається завдяки різноманітним стилістичним засобам - метафорам, епітетам, архаїзмам, синтаксичними та звуковими повторами. Тому завдання перекладача - відтворити особливості форми та змісту поезій. Перенесення поезій з одного культурного середовища в інше може здійснюватись по-різному в залежності від мети, яку ставить перед собою перекладач. Навіть якщо перекладач не порушує художньої суті твору, все ж можуть виникнути міжкультурні розбіжності, які будуть перешкоджати його розумінню.
Адекватність є першорядною вимогою до перекладу. Адже адекватність перекладу - це переклад, що сприймається носієм мови перекладу так само, як оригінал - носієм мови оригіналу. Семантико-стилістична адекватність визначається через оцінювання семантичної та стилістичної еквівалентності мовних одиниць, що формують тексти оригіналу та перекладу. Критерієм адекватності є рівноцінний комунікативний ефект.
Унікальність поезій зумовлює неможливість перенесення всіх їх параметрів в нову мовно-культурну систему. Кожна поезія - це особливий світ, який повинен розтлумачити та декодувати перекладач. Тому перекладач повинен визначити домінанту, для того щоб зосередити увагу на головному та посилити емоційний та естетичний ефект. Поезіям Е. По характерна складна композиційна побудова, звукосимволізм, милозвучність. Тлумачення його поезій потребує особливого підходу. Розбіжності у перекладах можна пояснити прагненням зберегти ключові компоненти, адже для увиразнення якоїсь деталі завжди доводиться жертвувати іншою.
Багатьом перекладам поезій Е. По характерні еквілінеарні та еквіметричні невідповідності, одомашнення на мовностилістичному рівні, змістовні та стилістичні вади. А. Федоров зазначає: «Переклади (у великому хронологічному масштабі) часто живуть значно менше, ніж оригінальні твори. Особливо це стосується перекладів прози. Причин тут кілька: розуміння, витлумачення оригіналу в старому перекладі виявляється з часом неповним, неправильним; може застаріти сама мова, якою зроблено переклад, тоді як оригінал лишається живим і свіжим» [88, 76]. Отже, різниця у адекватності перекладів поезій Е. По зумовлена значною відлеглістю у часі, еволюцією перекладацьких принципів, зміною соціальних умов та потреб суспільства.
2.3.1 ВІДТВОРЕННЯ СМИСЛОВИХ, ОБРАЗНИХ ТА СТИЛІСТИЧНИХ ПРИЙОМІВ У ПЕРЕКЛАДАХ ПОЕМИ Е. ПО “КРУК”/“ВОРОН”
“Ворон” / “Крук” заслужено вважається взірцем втілення світової меланхолії в поезії нового часу. Дослідник життя і творчості Е. По, Джон Інгрем, вважає, що “ні до того, ні після жодна поема невеликого обсягу не викликала такої сильної та миттєвої реакції, такого ентузіазму. Вона принесла своєму авторові більше слави, ніж всі його інші писання, разом узяті, спровокувала численні пародії, перекладалася на різні мови, і, можна сказати, створила власну літературу”. Тому не дивно, що багато українських перекладачів випробували свої сили, змагаючись з художньо-поетичною вигадливістю автора. Найвідоміші перекладачі поеми “Ворон” / “Крук” це: П. Грабовський (1897), С. Гординський (1961), Г. Кочур (1969), А.Онишко (1972), Г. Гордасевич (1985). Сучасний переклад - В. Марача (2007).
В статті “Філософія творчості” Е. По спробував проаналізувати створення свого знаменитого “Ворона” і довести, що “ні один з моментів в його створенні не може бути віднесений на рахунок випадковості або інтуїції, що робота крок за кроком йшла до завершення з точністю і жорсткою послідовністю, з якими розв'язуються математичні задачі”. Він пробує переконати читача, що вірш створювався не завдяки натхненню, а шляхом скрупульозного обдумування і прорахунку всіх його складових елементів: вдалого вибору теми, дієвості емоційного впливу, виваженої побудови, оптимальної величини, ретельної проробки мелодії, гармонійного поєднання звукових характеристик голосних і приголосних, майстерного вибору рефрену, алітерацій, асонансів і звуконаслідування. І все ж, не дивлячись на демонстративну логічність викладу, засумніватись у наведених теоретичних постулатах змушує заключний висновок статті, де стверджується, що все ж найголовніше - це “по-перше, деяка складність чи, точніше, деяка тонкість і, по-друге, деяка доля натяку, підводна течія змісту”, не пояснюючи, зрозуміло, як можуть бути досягнуті ці якості, що визнаються найважливішими. З якою безпристрасною відстороненістю не аргументував би Е. По строгу обумовленість саме такої побудови свого “Ворона”, як би не пояснював вибір того, а не іншого віршового розміру або рими і як виник цей моторошний і бентежний рефрен “Nevermore!”, - строгий цей аналіз не замінить нам того безпосереднього відчуття піднесення і захоплення, яке переповнює нас при читанні вірша і яке виникає тільки при зустрічі із справжнім витвором мистецтва.
Першим перекладачем «Ворона» / «Крука», як уже зазначалося, був Павло Грабовський. В бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ зберігається автограф цього перекладу та примітки самого П. Грабовського, де він, зокрема, свідчить: “Ми зробили два переклади цієї поеми, двома різними мірами, та все ж не змогли, на превеликий жаль, задержати міри, якою написаний первотвір, бо кожний рядок, як побачить читач, треба закінчати словами “нічого” або “ніколи”, повторювати однакові звороти; взагалі це - річ дуже трудна для перекладання, принаймні - нам вона такою здається” [19, 657]. Крім того, між автографом і першодруком існують відмінності в окремих словах, пунктуації.
Переклад П. Грабовського побудований короткими рядками з переважно чоловічими римами. Подібну будову стpофи мали, до pечі, і пеpші pосійські пеpеклади Е. По. Відомо, що значну частину своїх пеpекладів П. Гpабовський зpобив чеpез посеpедництво pосійської мови. Отож можна припустити, що стpофічна стpуктуpа його пеpекладу була підказана йому pосійськими веpсіями, скажімо, хоча б пеpекладом Д. Меpежковського, що був надpукований на сім років pаніше (1890), з яким українська інтерпретація виявляє певну схожість, і який Гpабовський гіпотетично міг знати. Крім однакової структури, переклади Д. Мережковського та П. Грабовського виявляють однонаправлений хід смислового розвитку, подібну лексику, і, що важливо, - спільні елементи, відсутні в оригіналі. Так, скажімо, у першій строфі це “путник” - “подорожній”, тоді як у першотворі та інших тогочасних російських перекладах - “гість”; відсутнє в оригіналі “притворил я дверь несмело” (6-та строфа) наявне, знову ж таки, у П. Грабовського - “Припер двері я несміло”; фраза “Тот не жди себе отрады” (9-та строфа), також додумана Д. Мережковським, фігурує і в українському перекладі - “Гей не жди собі відради” і т.д.
Поема “Крук” у перекладі П. Грабовського не відповідає вимогам еквілінеарності, що видно з побудови строфи в українському перекладі. Для наочності погляньмо на перші строфи оригіналу та перекладу:
Once upon a midnight dreary, while I pondered weak and weary,
Over many quaint and curious volume of forgotten lore -
While I nodded, nearly napping, suddenly there came a tapping,
As of some one gently rapping, rapping at my chamber door.
'T is some visiter, I muttered, tapping at my chamber door -
Only this and nothing more. [115, 140]
Вкінець змучений журбою,
Раз північною добою
Я схилився, задрімав
Над одним старинним твором,
Над забутим мислі взором,
Що велику славу мав.
Коли чую: стук роздався,
Стук роздався з двору мого...
Подорожний заблукався
Та прибивсь до двору мого,
Подорожний - більш нічого [115, 258].
На той час також існували вже переклади С. Андрєєвського (1878), Л. Пальміна (1878), Л. Оболенського (1888), К. Бальмонта (1894) та деякі інші. Тенденція до схожої строфічної будови зберігається в багатьох перекладах кінця ХІХ - початку ХХ ст. різними мовами.
На жаль, П. Грабовський знехтував більшою частиною епіфор. Їхня кількість у першотворі (а наявні вони в кожній строфі) переростає у певну якість, вплітаючись своїми повторами у загальний візерунок емоційно наснажених елементів, що зобов'язує перекладача сприймати епіфори, а також, до речі, анафори, як невід'ємну складову авторського задуму, більше того - авторського стилю, адже синтаксичні та лексичні паралелізми притаманні не лише “Крукові” - цей феномен властивий мало не всій поетичній спадщині Е. По. В перекладі ж нараховується лише пять (з 18-ти) випадків епіфори. В своїй праці, присвяченій аналізові “Ворона”, В. Коптілов справедливо вказує, що саме “численність звукових повторів і ритмічних підхватів створює у Грабовського враження величезного внутрішнього напруження того буденного світу, який зображує По” [41].
Однією з характерних рис даного перекладу є також його декоративність. В багатьох випадках П. Грабовський вводить власні епітети, метафори, додає від себе окремі образи. Так, у 2-й стpофі в оpигіналі звучить: “Eagerly I wished the morrow”. Гpабовський пеpетвоpює цю пpосту фpазу на: “Ждав я pанку, ждав я світу: / Ні пpивіту, ні одвіту; / Занудився я ждучи”. П. Гpабовський пpактично не pобить спpоб якимось чином відтвоpити звукові повтори поеми - пеpедусім, численні алітеpації та асонанси. Наведемо декілька з них для пpикладу: “weak and weary”, “nodded nearly napping”, “rare and radiant”, “filled me with fantastic terrors never felt before”, “doubting, dreaming dreams no mortal ever dared to dream before” і т.д. Вдалим з цієї точки зоpу можна назвати такий pядок 4-ї стpофи пеpекладу: “тихий гук донісся глухо”. Дослідники зазначають, що “англійський текст досить стриманий у відношенні словника” [41, 154], а переклад насичений архаїзмами,словянізмами, русизмами та незрозумілими для сучасного читача словами.
Незрозумілі слова (16 слів): запина, шамотіти, лучитись, шквиря, пометнутись, мана, повідь, зливати, знишка, приполи, прорічник, околи, топнути, потороча, дивниця, одвіт.
Архаїзми (14 слів): старинний, нігде, страдник, безщасний, прорічник, се, межи (між), світ (світло), занудитись (нудьгувати), владник (володар), заблиснути (блистіти), спочуття (співчуття), завше (завжди), днедавній.
Словянізми та русизми (20 слів): мисль, мир (у значенні “світ”), враг, туча, ум, лжа, тьма, кругом (навколо), меркнути, об (про), дошкульна, понять (зрозуміти), вік (роки), бурний, відрікати (відповідати), злягати (захворіти), доба (день), розпучно (розпачливо), непостижимо, одногучно.
Варваризми (3 слова): масаковий, лорд, Паллада.
Переклад поєзії складається з 827 слів, 53 слова з яких це слов'янізми, русизми, варваризми та незрозумілі для сучасного читача слова. Хоча велика частина цих слів і належала на час виникнення перекладу до нормативної або, принаймні, вживаної лексики, проте в оригіналі лексичний склад “Крука” По не такий строкатий. У перекладах П. Грабовського є багато етномовних компонентів, що характерно для переспівів. Так, у рядку, де крук “Пуpхне pанком в чисте поле...”, словосполучення “чисте поле” несе в собі фольклорний елемент, а вираз “згибло бpатство”, яким головний герой “Крука” виражає смуток за часами асоціюється з народно-героїчною епічною традицією, з козаччиною. Очевидне онаціональнення наявне і у pядку “Моїй галоньці чудовій” тієї ж поеми.
Переклад П. Грабовського може призвести до непорозуміння і невдачі у міжкультурній комінікації, адже він не відповідає сучасним вимогам адекватності. Він онаціональнює поему, використовуючи чимало культурних заміщень, не відтворює стилю Е. По. Цей переклад має історичне значення, адже це був перший переклад поеми «Ворон».
На початку 60-х pоків у мюнхенському жуpналі “Сучасність”, який виходив укpаїнською мовою, з'явився ще один пеpеклад поеми “Кpук”, що належав пеpу відомого поета укpаїнської діаспоpи Святослава Гоpдинського [18]. Його “Кpук” був уже написаний за коpдоном. На відміну від попеpедньої інтеpпpетації - пеpекладу Гpабовського - Гоpдинський набагато стpогіше дотpимується автоpської концепції та стpуктуpи поеми. Він збеpігає і кількість стpоф та pядків, і pозміp, і pитм. У перекладі С. Гординського відсутні порушення ритму, але зустрічаються випадки, коли потрібний ритм зберігається за рахунок неправильного наголосу. Це такі порушення як “подушка”, “дива”, “опівнічний”. Не вільний пеpеклад і від аpхаїзмів: “толкувати”, “мислі”, “огняний” і т.д. Гоpдинський так само, як і попеpедній пеpекладач, не зміг утpиматись від вживання означення кольоpу - “ґебановий”.
Типовим семантико-стилістичним принципом Гоpдинського є зміщення акцентів на “біду”, “лихо” в тих місцях, де воно абсолютно зайве. В заключній стpофі, напpиклад, Кpук сидить,“мов чекаючи біди”, хоча По не вказує ні на яку “біду”. Це не поодинокий випадок; такі відхилення починають складати певну систему і поpушувати загальне емоційне забарвлення поеми. Ось і в 11-й строфі перекладач навязує читачам “біду”: “Doubtless”, said I, “what it utters is its only stock and store” - “Певно”, я сказав, “слова ці не з добра, але з біди”. Обраний С. Гординським рефрен “Не жди” з точки зору звукової та метричної адекватності викликає низку застережень. Хоча він дуже добре вписується в загальну картину перекладу, проте фонетично не є надто близьким до оригіналу.
В цілому переклад Гординського звучить досить переконливо. В ній автор витримав і загальну структуру, і систему римування, і ритмічну схему, точно передав суть і змістовні деталі (за винятком вказівки на надмірну “лиховісність” подій). І це природно, адже в невеличкій післямові до власного перекладу український інтерпретатор пристає на визначення сенсу і завдань поетичного перекладу, сформульованого самим Едгаром По: “Ми повинні так передати оригінал, щоб переклад викликував враження в тих, для кого він призначений, в тій самій мірі, що й оригінал викликує в тих, для кого він призначений” [17, 40].
Славетний український перекладач Григорій Кочур, перу якого належить ще один переклад “Крука”, чесно зізнається, що й у нього траплялися “силувані” переклади, серед яких і ця поезія Е. По. При належній пошані до знаменитого вірша, перекладач не входить до числа “надто запальних його почитувачів - надто це раціоналізований твір і чимало театральності в ньому” [45, 173]. Інтерпретатор розмірковує над місцем поеми у світовій літературі, називаючи її, попри все, шедевром, і вказує, що перекладачі навперейми намагаються подолати всі труднощі, які виникають під час роботи над ним. Це і спонукало його до створення хоча б одного пристойного перекладу даного твору по-українському.
У 1972 pоці в жуpналі “Жовтень” було опубліковано новий - на цей pаз четвеpтий - пеpеклад поеми The Raven під назвою “Воpон” Анатолія Онишка [113]. Найголовніше - А. Онишкові вдалося зpобити те, що не вдавалося ні П. Гpабовському, ні С. Гоpдинському, ні навіть Г. Кочуpу. Він зумів повною міpою (іноді навіть надміpно) пеpедати фоніку Едгаpа По. Фонетичне наслідування пеpшотвоpу наклало відбиток на пеpеклад. Намагаючись дотpимуватись обpаної позиції, А. Онишко керувався алітераційно та асонансним наслідуванням, які не завжди точно пеpедають зміст оpигіналу, тому з'являється щось на зpазок звукової декоpативності. Вона не викликає pеакції в окpемо взятому випадку, але, оскільки зустpічається майже в усіх стpофах віpша, то часом виникає відчуття надміpного зловживання звукописом. Тому, як підкpеслює Г. Кочуp, “вpяди-годи ваpто було б ледве помітними стилістичними повтоpами пеpебоpоти солодкість, що часом у пеpекладі більша, ніж на це уповноважує оpигінал. Але ці вади, властиві початковій стадії пpаці, - то явище тимчасове” [113, с. 17].
Звернімося до назви твоpу - “Воpон”. А. Онишко, ймовірно, навмисне відмовився від уже тpадиційної в українській літературі назви “Кpук”. І, можливо, він має pацію, адже у слові “воpон” наявні всі пpиголосні оpигіналу - “в”, “p”, “н” (“raven”), та ж кількість складів і наголос на пеpшому складі.
Рефрен А. Онишка цікавий уже тим, що в ньому - єдиному з усіх розглянутих перекладів - немає граматичного заперечення, а наявне лише смислове - “Дарма”, що за звучанням дуже схоже на каркання крука. Це цікавий звуконаслідувальний ефект, який провокує нове бачення, новий підхід до вже майже сторічної, на той час, проблеми вираження рідною мовою фрази “Nevеrmore”.
Синтаксис у А. Онишка дещо складніший, ніж у попеpедніх пеpекладах. Особливо багато інвеpсій. Скажімо, в таких рядках: “І наповнює тpивога, стpаху тpепетом пpойма”, “Птахові, що вп'явся в душу віч жаpинами двома”, “Сеpцю в pозпачу лещатах мусиш, мусиш ти сказати”. Але взагалі, він явив нам водночас великі потенції укpаїнської мови взагалі, і талановитого пеpекладача зокpема.
У 1985 Галина Гордасевич зробила спробу інтерпретувати поему “The Raven”, переклад якої був вміщений у поетичному альманасі “Поезія”. Маючи за приклад чудовий переклад Г. Кочура, Г. Гордасевич намагається не відступати від заданого метру, системи римування. Вона зберігає внутрішні рими, відтворює епіфори та інші повтори. Але проблема фоніки оригіналу, на жаль, як і в більшості попередників, залишилася в тіні.
Подібно до А. Онишка, українська перекладачка зупиняє свій вибір на назві “Ворон”, переваги якої описані вище. В тому ж напрямку рухається її думка стосовно імені дівчини, за якою сумує ліричний герой - Лінор. Бачимо, що воно також невідмінюване і фактично збігається у своєму звучанні з оpигіналом. Власне кажучи, з інтерпретацією С. Гординського їй також довелося познайомитися лише після завершення роботи над своїм “Вороном”. В одному з листів Г. Гордасевич, порівнюючи свій рефрен з варіантом С.Гординського, пише: “Мабуть, для отого “Never more” він знайшов кращий відповідник, ніж у мене” - “Вже повік”.
Іноді перекладачка розширює зміст зайвими реченнями чи зайвими думками і фактично була пересотворює, переписує строфу по-новому, без урахування авторського тексту. Це, звичайно, призвело до того, що певні рядки першотвору залишилися без перекладу. Подібні порушення зустрічаються, на жаль, неодноразово. Втім, найбільший відбиток таке дописування наклало на передостанню строфу, де вперше з'являються, що відзначав і сам Е. По, натяки на глибинний зміст, який несе у собі образ ворона. Зокрема йдеться про вираз “take thy beak from out my heart” - “вийми дзьоба з мого серця”, котрий переводить дещо незвичайну, але цілком реалістичну оповідь в алегоричну площину зі значенням “не терзай мене”. Тому втрата метафоричного підтексту строфи вкрай небажана - це майже рівноцінне втраті образності крука і поеми в цілому. В будь-якому випадку, інтерпретація Г. Гордасевич - це ще одна цікава спроба наблизитися до авторського “Ворона” .
Найсучаснішим перекладом поеми “Ворон” є переклад Віктора Марача опублікований у 2007 році на інтернет-сторінці “Поетичні майстерні”. В. Марач дотримується норм сучасної української мови, а знаменитий рефрен “Nevermore” він перекладає “Ні, не жди”. Ім'я дівчини, за якою сумує герой - Ленора. Перекладач, в деяких випадках, розширює зміст “Й чари сну із мене скинув, - стукіт й ніби звук ходи”, “Одинокий перехожий, що промерз в ці холоди”, “Еха відгуком вернувшись, у якім вже знак біди”. В перекладі зустрічається один архаїзм (фоліант), декілька екзотизмів (лорд, Паллада, Ленор), які не створюють проблем для розуміння поезій читачем. Вдало відтворюючи смислові, образні та стилістичні прийоми, В. Марач досягає комунікативної мети перекладу.
2.3.2 ВІДТВОРЕННЯ СМИСЛОВИХ, ОБРАЗНИХ ТА СТИЛІСТИЧНИХ ПРИЙОМІВ У ПЕРЕКЛАДАХ БАЛАДИ “ЕЛЬДОРАДО”
До “Ельдорадо” в різний час зверталися десять російських перекладачів, серед яких - К. Бальмонт (1899), В. Брюсов (1907, 1924), В. Федоров (1923), Е. Гольдернес (1958), Н. Вольпін (1972), В. Васильєв (1976), В. Топоров (1976), Л. Бархударов (1982), В. Рогов (1983). В українській літературі існує декілька перекладів цієї романтичної поезії. Найвідоміші із них належать П. Грабовському (1899), Л. Мосендзу (1935), Г. Кочуру (1972), Г. Гордасевич (1985) та М. Стрісі (1998).
“Ельдорадо” займає неабияке місце у філософсько-естетичному світогляді Едгара По. Вірш був написаний незадовго до смерті і є ніби квінтесенцією всього життєвого шляху поета та й взагалі людського життя. У своїй статті “Теорія композиції” Е. По писав, що однією з обов'язкових умов для досягнення художнього ефекту є “певна частка натяку, якась, нехай навіть неясна, підводна течія. Саме [вона] … надає творові мистецтва того багатства…, яке ми надто часто схильні плутати з ідеалом. І саме надлишкова очевидність натяків, саме звернення до поверхневої замість підводної течії перетворює на прозу (причому найбанальнішу) так звану поезію так званих трансценденталістів” [104, 142].
Тож не дивно, що багатозначність “Ельдорадо” спричинилася до різних, часом навіть діаметрально протилежних тлумачень. У першу чергу, мова йде про загальновідомий дуалізм вірша, невирішеність того, якою насправді є його природа - оптимістичною чи песимістичною.
Важливим елементом композиційної побудови вірша є прийом градації, який, внаслідок відносно невеликого обсягу твору, надає йому особливої виразності. Поезія фактично ділиться на дві частини. Перші дві строфи охоплюють часовий простір в людське життя - тут описана весела, повна сподівань молодість (лицар співає пісень, нічого не може стати йому на заваді), а наступною сходинкою в шкалі занепаду є безрадісна старість, розчарування у плодах своїх пошуків (марність усіх зусиль викликає у героя, чиї скроні вже вкрила сивина, сумовиті почуття).
Друга частина - дві останні строфи - це лише декілька моментів з життя мандрівця. Після старості надходить смертна година (герой, знесилений, шукає останньої поради у привида смерті). І привид вказує, що шлях людини, яка шукає Ельдорадо - Долина Тіней (Смерті), куди лицарю і належить відправитись. Проте ніяких обіцянок щодо чарівної країни остання строфа не містить. Залишається лише натяк, про який говорив Е. По.
Багато перекладачів та дослідників надають особливої уваги стрижневій парі рим “shadow - Eldorado”, використаної в усіх строфах. Складність перекладу полягає передусім у тому, що значення слова “shadow” змінюється від строфи до строфи разом з нарощенням експресивно-емоційного напруження. Так, у першій строфі “shadow” виступає антонімом до “sunshine”, утворюючи пару “ніч - день”. В другій строфі - це тінь печалі на серці постарілого лицаря. У третій - тінь мандрівного привида, можливо привида смерті, а в четвертій - це сама смерть. В. Торпакова називає цю риму “ключем до розуміння філософського змісту вірша” [85, 38]. Погляньмо, якими варіантами скористалися російські перекладачі: “Ада - Эльдорадо”, “преграда - Эльдорадо”, “(про)хлада - Эльдорадо”, “громада - Эльдорадо”, “чада (чадо) - Эльдорадо”. Кожен з перекладачів також намагався змінювати значення рими з наступною строфою.
Що ж до практичного втілення цієї особливості російськими перекладачами, то цікаво зауважити, що з десяти перекладів “Ельдорадо” рівно в половині з них відтворено згадану своєрідність. Незаперечною є проста істина - при перекладі, особливо поетичному, втрати неминучі. І якщо адекватність даного ефекту досягається непомірно великими втратами чи порушеннями в системі важливіших компонентів (як, наприклад, градація: В. Брюсов в першій же строфі вводить “Ад”, що суперечить композиції), то порада Л. Бархударова знехтувати повтором видається цілком слушною.
Погляньмо, як інтерпретували ці особливості українські перекладачі. Варто зауважити, що більшість з них до кінця не дотримується авторського ритму. І на це є свої причини. Ритмічні, як і всі інші недоліки інтерпретації П. Грабовського, пояснює М. Стріха, припускаючи, що переклад було зроблено через російський посередник, “очевидно, не без впливу “моди на По” в середовищі тодішніх російських декадентів” [78, 133]. І справді, формальні характеристики першого українського перекладу надзвичайно далекі від оригінальних(згадати лише заміну рим).
Л. Мосендз, мабуть, найкраще передав особливості метрики й римування першотвору. Його побудова якщо й не бездоганна, то, принаймні, надзвичайно близька до оригінальної і вагомих заперечень не викликає.
Зберегти еквілінеарність в українському перекладі при такій концентрованості у рядках незначної довжини (у Е. По чотири рядки у строфі двостопні, а два - тристопні) - завдання не з легких. Тому, гадаємо, деякі відхилення в бік збільшення не повинні вважатися надто великою вадою. Так, Г. Гордасевич використовує і трискладові розміри, але зберігає інтонаційні перебивки ритму, дарма що вони не завжди збігаються з першотвором. Ефект ритмічної непостійності залишається. У Е. По заключний рядок вірша також довший за попередні. Таке обтяження додатково створює ефект невпевненості, підсилює сумніви. Однак в окремих моментах порушена система чергування чоловічих і жіночих рим. Але Г. Гордасевич єдина з українських перекладачів спробувала відтворити повтори “shadow - Eldorado”, використавши для цього слово “радо”. І тут ми бачимо зворотній бік медалі, про який говорив Л. Бархударов - зміщення акцентів. Твір стає надто “радісним”, набуває того оптимістичного відтінку, якого, як зазначалося вище, краще було б уникнути.
На жаль, не всі перекладачі приділили належну увагу прийомові градації, очевидно не до кінця усвідомивши її домінантність для даного твору. Лише П. Грабовський чітко сформулював кожен новий звій емоційного фону: “виспівував радо - знеможений сил молодих підупадом - гас погляд його марівничий - там царство вічної ночі”. У Г. Кочура цей поступ припиняється після другої строфи. Він втрачає нитку оповіді, коли пропускає згадку про передсмертний стан героя, а фраза “Там, де обрію грань, / Видко гір нерухому громаду” руйнує конкретність образу, позаяк ніяким чином не вказує на Долину Смерті чи Царство Тіней, в яке лицарю належить спуститися. Така сама розпливчастість характеризує останню строфу Л. Мосендза: “Горі, на верхах / Місячних гір, / Долі, на затіннім споді”. У Г. Гордасевич та М. Стріхи ця ідея, хоча й виразніша, та все ж недостатньо чітка (відповідно “Місячні гори / Побачиш скоро, / В Долину хмар зійдеш радо” і “За непокір- / Ні пасма гір, / Де нізвідкіль ждать ради”).
Тут можна було б згадати ідею концептуального перекладу, яка полягає у необхідності першочергово наголошувати саме на концепції, котру автор вклав у свій твір. Зокрема, якщо “концепцію” визнати кінцевою метою і основним засобом процесу перекладу, то можна сформулювати новий підхід до нього як до концептуального перекладу. Для нього, безумовно, важливо, щоб результат відповідав нормам мови перекладу, щоб його лінгвістичні особливості (тобто лексичні, морфологічні, синтаксичні та інші засоби) збігалися з їхніми еквівалентами в оригіналі, щоб екстралінгвістичні явища вихідного тексту були точно перенесені в переклад і т.д. Все це важливо для концептуального перекладу, але, другорядне, позаяк вирішальну роль в ньому відіграє лише збереження концепції. Якщо вона збережена, то читач має справу з істинним, тобто адекватним перекладом, якщо ж ні - тоді перед ним лежить лише переробка оригіналу, тобто новий, самостійний твір на цей же сюжет”. Безумовно, більша виразність авторської концепції властива творам філософського спрямування, до яких належить і балада “Ельдорадо”. Таким чином, її цілком можна розглядати з вищезазначених позицій, і в такому разі жоден перекладач, окрім П. Грабовського, не спромігся дотриматися авторської концепції, а значить і дати належне тлумачення задумові Е. По.
Переходячи безпосередньо до построфного розгляду інтерпретацій, варто вказати, що всі перекладачі добре впоралися лише з першою строфою. Збережено всі стилістично-змістовні компоненти, створено атмосферу радості й оптимізму. І хоча М. Стріха не говорить прямо, що героєм оповіді є лицар, фраза “В ясній броні” недвозначно вказує на приналежність обладунку саме лицареві. А в Г. Кочура мандрує просто юнак: “Молодий та стрункий / Вершник мчав навпрошки”, хоча “вершника” цілком безболісно можна було замінити “лицарем”, що надало б сюжетній лінії більшої цілісності. У Л. Мосендза поєдналися обидві ідеї - “лицар-юнак”. Лише П. Грабовський додає фразою “Не дуже зважав на пригоди” непотрібної безтурботності.
У третій строфі М. Стріха, як і П. Грабовський та Л. Мосендз, не обґрунтовує появу тіні чи привида. Тому читачеві важко збагнути, чому раптом герой звертається до якоїсь примари: “Вже сил нема / І все дарма… / “О Тіне, дай пораду” (М. Стріха), “Гас погляд його марівничий; / Він мовив до тіні: “Моя ти порадо!” (П. Грабовський), “Як сил зовсім / Не стало в нім, - / Спитавсь у тіней ради” (Л. Мосендз). До того ж в останньому випадку іменник в однині “shadow” перекладено множиною - “тіней” і “тіні”.
2.3.3 ВІДТВОРЕННЯ СМИСЛОВИХ, ОБРАЗНИХ ТА СТИЛІСТИЧНИХ ПРИЙОМІВ У ПЕРЕКЛАДАХ ІНШИХ ПОЕЗІЙ Е. ПО
Серед перекладачів, які звертаються до менш відомих поезій Е. По, провідне місце - як найплодовитішому інтерпретаторові - належить Анатолію Онишку. У його творчому доробку, окрім уславленого “Ворона”, проаналізованого вище, є ще 11 поетичних перекладів. Це вірш “До Фанні”, опублікований у другому номері “Всесвіту” за 1984 рік і десять поезій, надрукованих у сьомому числі цього ж часопису за 1998: “Пісня”, “Озеро”, “Романс”, “Заснулій”, “Місто серед моря”, “Колізей”, “До Занте”, “Тиша”, “Країна сновидінь”, “Пані Луїзі Олівії Гантер”.
Переклади поезії Е. По, здійснені А. Онишком, - це органічний розвиток традицій, закладених свого часу, ще Г. Кочуром і його перекладом “Крука”. Водночас це закономірний розвиток власного інтересу А. Онишка до поетичної спадщини американського романтика. Зрештою, тут виявляється також позитивна тенденція представляти на суд читацького загалу лише справді гідні уваги переклади, здійснені у відповідності з найкращими канонами української школи перекладознавства.
Всі вірші Е. По, до перекладів яких долучився А. Онишко, написані досить простими розмірами - як правило, ямбічними метрами, окремі поезії написані хореєм. Перекладач, безумовно, дотримується обраного автором розміру, проте з деякими відхиленнями: ритм перекладу у нього набагато чіткіший, ніж у першотворі, тобто А. Онишко дотримується стрункішої ритмо-метричної організації.
В А. Онишка трапляються певні відхилення у системі римування (чоловічі рими подекуди замінюються жіночими і навпаки) та вони не псують загального позитивного враження від перекладів. Як перекладач, А. Онишко відомий своїм талантом вдало відтворювати особливості поезії Е. По. Прикладом цього може служити його переклад “Ворона”. Не поступаються в цьому ракурсі й інші здійснені ним інтерпретації. Скажімо, вірш “Заснулій” насичений алітераціями та асонансами. Перекладач дбайливо намагається їх зберегти і в перекладі: “The lily lolls upon the wave” - “Лілею там леліє хвиля”. Подібна фраза зустрічається і в іншому вірші - “Країна сновидінь”: “With the snows of the lolling lily.
Прикладів вдалого насичення рядків асонансом та алітерацією у А. Онишка чимало: “О чарівна! Чия вина, / Що не зачинено вікна?”, “На Лету схожий сонний став” та багато інших. Перекладач відтворює також внутрішню риму: “Мов чорний птах, навколо страх”, “І повні шалу, так зухвало”.
Загалом у своїх перекладах А. Онишко досить скрупульозно дотримується змісту першотвору. За рахунок економного використання мовних ресурсів у поєднанні з їх максимальною концентрацією в рядках та строфах перекладач досягає мало не стовідсоткового охоплення ідей та семантики оригіналу в деталях. Іноді точність і повнота образів, які перекладач переносить у строфи своїх інтерпретацій, просто вражає. І це не поодинокий випадок майже повної адекватності строфи, а цілком типовий приклад.
Хоча більшість поезій, перекладених А. Онишком, і не належать до числа концептуальних творів Е. По, вони, однак, мають свою безумовну естетично-пізнавальну цінність. Незаперечною є важливість, скажімо, вірша “Озеро”, позаяк “з нього, - вважає Г. Аллен, - ми вперше довідуємось, як рано Едгаром По заволоділа дивна меланхолія і думи про смерть, які з часом зробилися його постійними супутниками” [2, 82]: Я знав - очікує загин, / Могила в мороці глибин / Того, хто би хотів знайти / Притулок в царстві самоти, / Душі відраду від скорбот / В Едемі темних вод [115, 45].
У сонеті “Тиша” зустрічаємо фразу “his name's “No More”. Те саме “no more”, яке в дещо видозмінених формах “nothing more” та “nevermore” було лейтмотивом поеми “The Raven”. В перекладі читаємо: “Вона звучить словами “не вернуть!”, тобто в даному разі А. Онишко скористався тим же варіантом, що й Г. Кочур. Цілком ймовірно, що перекладач звернувся до нього як до знаного вже українським читачем вигуку, наснаженого додатковим змістом, адже Кочурівське “не вернуть” справедливо вважається найвдалішим відповідником зловісного крукового “nevermore”.
Загалом переклади А. Онишка залишають враження обдуманих, виважених, виконаних майстерно й талановито, з максимальним урахуванням всіх лексичних, семантичних та метричних особливостей творчої манери Едгара По.
Цікаві також переклади Євгена Крижевича - “Серенада”, “Мрії”, “Духи померлих”, “Вечірня зоря”, “До…”, “Хробак-переможець”, “До Анні” [115].
За способом організації ритмо-метричних елементів та рівнем їх відтворення переклади Є. Крижевича не поступаються інтерпретаціям А. Онишка та більшості російських перекладів.
Одним з концептуальних віршів Е. По, що їх переклав Є. Крижевич, є “Хробак-переможець”. Ліричним героєм цього песимістичного вірша, про що говорить і сам автор, є нікчемний хробак. Отож чітке зображення його сутності можна вважати чи не найважливішим моментом твору. Так, у перекладі колір хробака червоний, тоді як в авторському варіанті - криваво-червоний, а лицедіїв не просто жеруть, як в українському перекладі - актори до того ж вмирають у смертельних муках. Очевидно, перекладач відчував, що йому трохи не вистачає експресивності, тому він прагне компенсувати її брак гіперболічним “потворище”.
Недостатньо влучна і фінальна фраза: “…the play is the tragedy “Man,” / And its hero the Conqueror Worm”- “Людина” - назва драмі цій, / Герой її - Хробак!” Гадаємо, тут можна було б дещо удосконалити. Зокрема, у назві вірша, яка складається з двох лексем, причому обидві частини однаково важливі. Адже філософська ідея вірша зводиться до думки, що переможцем завжди і скрізь залишається хробак. Тому бажано було б продублювати назву вірша і в його фінальному рядку, скажімо, щось на зразок “А герой-переможець - Хробак”. Таким формулюванням чіткіше фіксується авторська концепція.
У вірші зустрічається образ кондора. Е. По використовував його і раніше. Наприклад, у поезії “Романс”, яку, нагадаймо, перекладав А. Онишко: “eternal Condor years” - “Кондор-час”.
Отже, кондор, птах-довгожитель, уособлює в уяві поета нещадний час. У Є. Крижевича образ змінений на “крила-шуліки”. Перекладач наважився змінити образ кондора на ближчий нам і виразніший образ шуліки, який зафіксований у народних піснях і байках. Можливо, він і має рацію, коли вважати, що для повноти картини просто необхідний якийсь хижий птах. Однак постать кондора незрівнянно величніша. Тому, либонь, російські перекладачі й вирішили залишити у вірші образ кондора: К. Бальмонт “И крыльями Кондора веют бесшумно, / С тех крыльев незримо слетает - Беда”, В. Брюсов - “И с кондоровых крыл, незримый, / Проклятие струит”, В. Рогов - “А с их кондоровых крыл летит / Незримо Беда!”.
Не завжди чітко окреслені у Є. Крижевича й інші образи. Так, у вірші “До Анні” автор евфемістично описує могилу чи, краще сказати, заспокоєння, яке можна знайти по смерті. Цієї виразності у перекладача не вистачає.
А в перекладі вірша “Серенада” Є. Крижевич нехтує іменем “Adeline”. Цілком можливо, що автор вжив його лише для підсилення романтичного ефекту, що ім'я само по собі порожнє. Не забуваймо, що Е. По полюбляв милозвучні імена. Згадаймо, хоча б Аннабель Лі, Ленор, Євлалію, Улялюм, Елеонору, Лігейю, Мореллу, Береніку та інші. Тому втрачати “Adeline” небажано, адже разом з ним губиться часточка поетового уявлення про гармонійність жіночого первня.
Переклади ще чотирьох поезій належать М. Тупайлу: “Гімн”, “Щасливий день”, “Сонет-загадка”, “До моєї матері” [115]. М. Тупайло переклав, напевно, єдиний вірш, де Е. По, торкається релігійної теми. Йдеться про “Гімн”, в якому автор звертається до Богоматері (“Mother of God”) з проханням послати йому якусь надію на майбутнє.
Читаючи переклади М. Тупайла і В. Брюсова, можна прийти до висновку, що вірша присвячено простій дівчині на ім'я Марія, тоді як авторська концепція зовсім інша. Беручи до уваги її унікальність для творчості американського романтика взагалі, відтворення релігійного елементу набуває тут мало не першочергового значення.
Декілька вільностей український перекладач допускає у вірші “Щасливий день” [115, 43]. Так, у першій строфі Е. По вводить два важливі образи, які дістають різне тлумачення перекладачів - слава й гордість, сила й гордість та ін. З двох компонентів “pride and power” в першому чотиривірші збережений лише один - слава. А відтворити обидва важливо тому, що дві наступні строфи присвячені відповідно кожному з цих елементів. І хоча “гординя” - “pride” з'являється в необхідній строфі, зміст, задуманий автором, порушений. До того ж “Пітьма довкруг”, можливо, - надто сильне для простого “I feel hath flown”. У російських перекладах це так: В. Брюсов - “Все, все миновало”, Є. Зет - “давно все это миновало”.
До честі всіх перекладачів варто підкреслити, що романтична вигадливість поезії Е. По знаходить своє відображення і в перекладах. Іноді це виражається в архаїчній лексиці: “хранити”, “воздвигнути”, “ограда”, “клейноди”, “глас”, що відповідає архаїзованим формам займенників та дієслів, вжитих автором; іноді - в розмовних формах, піднесених до вищого рангу практикою поетичного вжитку: “озія”, “струмина”, “промітний”, “доста”, “гадь” тощо, чи просто перекладацькими знахідками, рідковживаними словами і лексичною винахідливістю: “зорити”, “спечний”, “осуга” тощо. Однак питома вага цих стилістично маркованих лексичних одиниць не переступає дозволеної межі, а лише час від часу підштовхує читача до більшої піднесеності думок.
У вірші “Сонет-загадка” [115, 159] зашифровано ім'я жінки. Англійською воно пишеться Sarah Anna Lewis. Щоб отримати це ім'я, треба читати першу літеру першого рядка, другу - другого і так далі. За своєю формою вірш “An Enigma” - сонет, що й відобразилося в його назві українською. Отже, у вірші 14 рядків, а значить ім'я також повинно складатися з 14 літер - за кількістю рядків.
До перекладу поетичних творів Е. По долучився і Д. Павличко, переклавши сонет “До науки” [115, 47]. Вірш був написаний як вступ до поеми “Аль-Аараф” і має антираціональне спрямування. Для автора краса природи завжди була чи не найвищим мірилом прекрасного. Згадаймо хоча б оповідання “Садиба Арнгейм”, “Будиночок Лендора”, “Елеонора”, “Острів Феї” та й інші новели і вірші, в яких природа незмінно відіграє суттєву роль.
Тема природи, її жива краса, міфічні та традиційні уявлення про неї, пропущені через призму власного філософського світогляду автора, не могли не хвилювати романтика, який був свідком безжального наступу цивілізації. Г. Аллен пише: “Споглядаючи, як поступово змінювалося лице світу, який ще зовсім недавно не знав машин, По не розділяв блаженної радості більшості сучасників з приводу змін, які відбувалися”. Саме конфліктові науки як рушійної сили прогресу й цивілізації, з природою як джерелом поетичного натхнення, присвячений його сонет “До науки”. Визнаючи силу та прадавність науки, Е. По водночас ставить запитання, чи може поет любити її, адже, спростовуючи фантастичне, вона віднімає у нього мрії. Для більшої виразності думки автор удається до переліку тих міфічних персонажів, які “загинули” від руки науки: наяди, дріади, ельфи, богиня Діана. Д. Павличко відчув прагнення Е. По протиставити реальне міфічному і переніс його у свій переклад, замінивши, щоправда давньоримське ім'я Діана давньогрецьким Артеміда. Втім, ідеться тут про одну і ту ж богиню, тому нарікати на таку заміну не доводиться. Щоправда, українському перекладачеві не вдалося зберегти ельфів, але це, на наш погляд, невелика втрата, в кожному разі не така, яка б суттєво впливала на відтворення авторської ідеї.
Д. Павличкові вдалося зберегти в своєму перекладі навіть екзотичний тамаринд і не шукати йому замінника серед більш знайомих різновидів дерев. Відтворив перекладач і грифа, з яким порівнюється наука. Вона - “мов гриф, кому нудна реальність - крила”. Можливо, він дещо розширив образ у рядку, де поступ прогресу не дає поетові “to seek for treasure in the jewelled skies” - шукати скарбів у всипаному коштовними каміннями небі, звівши “treasure” та “jewel” до більш об'ємного “клейноди”: “Як ти його клейноди погасила”, - однак такий крок цілком вмотивований загальною ідеєю сонета.
В цілому переклад виконаний із завидною майстерністю, тому залишається лише шкодувати, що видатний український поет і перекладач приділив американському романтикові так мало уваги.
Насамкінець, звернімося до вірша під назвою “Евлалія. Пісня”, перекладеного згадуваною вже не раз Галиною Гордасевич. Поезія витримана у дусі, традиційному для Е. По. В ній описується прекрасна дівчина з гарним іменем, і оскільки вірш не належить до ранніх творів поета - перша публікація датується 1845 роком - то й не дивно, що критики нерідко відгукувалися про нього досить іронічно. Мотиви, задіяні тут, використані автором вже не вперше. Зокрема, відчутними є перегуки з поемою “Улялюм”.
Як і в “Улялюм”, однією з проблем, яку довелося вирішувати перекладачам, була інтерпретація імені. Англійською воно має написання “Eulalie”, але у кожному перекладі переінакшене по-своєму. Рішення залежало від принципу, яким керувався перекладач. Деякі пристали на варіант із транскрипційною основою - “Юлэлей” (В. Брюсов), інші зупинилися на більш кардинальних підходах, як, скажімо, К. Бальмонт і Н. Нович - відповідно “Лелли” та “Нелли”, де вони вдалися до певної видозміни самого імені. Окремим інтерпретаторам правильнішим видалася основа транслітераційна - “Евлалия” (В. Рогов і В. Васільєв). До останньої групи належить, як бачимо, і Г. Гордасевич. Свої за і проти є у кожної з обраних позицій, однак не можна не зауважити, що ім'я “Евлалія” має на один склад більше, ніж в оригіналі.
Окрім загальної теми, поетичне бачення Е. По виявляється у повторах (епіфорах та анафорах) та ритмічних особливостях, які знайшли необхідне відображення у перекладі Г. Гордасевич: Can vie with the modest Eulalie's most unregarded curl - / Can compare with the bright-eyed Eulalie's most humble and careless curl - Бо їм не змагатись з ніжним і ясним Евлалії кучерів майвом, / Бо їм не зрівнятись з веселим і світлим Евлалії кучерів майвом.
Отже, сучасні переклади поезій найбільше відповідають основним вимогам адекватності перекладу, адже точніше відтворюють семантико-стилістичну структуру оригіналу, відповідають нормам сучасної української мови. Визначення відмінностей між різними видами перекладу є необхідним, щоб охарактеризувати різночасові переклади та їх ефективність у міжкультурній комунікації.
Поетична творчість По вплинула на творчість українських письменників та поетів, які запозичили його естетичні ідеї, мотиви чи образи, певні жанрові і сюжетні моделі. Поезії Е. По є мелодійними та мають сильний емоційний вплив на читача. Характерними рисами його поезій є - асонанси, алітерації, звукопис, звуконаслідування, звуковідтворення, звукові анафори, парономазії. Звукосимволізм і складна композиційна побудова вимагають особливого підходу до тлумачення поетики Е. По. Перекладач, який використовує лише один перекладацький метод чи підхід не зможе адекватно відтворити його поезії.
Відтворення відповідних особливостей оригіналу необхідне для досягнення певного комунікативного ефекту перекладу. Національно-маркована лексика створює лінгвокультурні бар'єри при перекладі. Мета перекладача - підібрати адекватні засоби для вираження такої лексики. Залишаючи багато екзотизмів, перекладач знайомить “свого” читача із “чужою” культурою. Але такий переклад може спричинити нерозуміння певних аспектів. Заміщаючи екзотизми словами цільової культури, які мають схожі культурні конотації, перекладач виключає “чужу” культуру і робить акцент на повідомленні. Найадекватніший переклад - це комунікативний переклад, адже перекладач знаходить такі відповідники у цільовій мові, які мають такий же вплив на читача цільового тексту, як і на читача оригіналу.
Подобные документы
Образність, фразеологізми, народна мудрість і високий стиль творів класиків української літератури: Шевченка, Л. Українки, Франка. Підхід до мови як засобу відтворення життя народу. Складні випадки перекладу. Вживання троп для творення словесного образу.
реферат [35,4 K], добавлен 17.12.2010Специфіка оповідної організації та жанрово-стильові модифікації експериментальної белетристики на прикладі творів Л. Скрипника, М. Йогансена і Г. Шкурупія. Вплив синкретизму літературних та кінематографічних елементів на наратологічну побудову тексту.
дипломная работа [97,8 K], добавлен 01.12.2011Заголовок як один із компонентів тексту, його важливе значення для розкриття ідейного та філософського смислу художніх і публіцистичних творів. Дослідження та аналіз структурно-семантичних і функціонально-стилістичних особливостей в назвах творів.
курсовая работа [30,0 K], добавлен 28.01.2011Автор художнього тексту та перекладач: проблема взаємозв’язку двох протилежних особистостей. Пасивна лексика як невід’ємна складова сучасних української та російської літературних мов. Переклади пушкінської прози українською мовою: погляд перекладознавця.
дипломная работа [108,2 K], добавлен 10.03.2013Огляд драматичних творів Г. Лорки в перекладах українською мовою. Феномен іспанськості та андалузької культури в текстах, біблійна символіка та відгомін католіцизму. Інтермедіальне порівняння драматургії Лорки з творами М. Костомарова, М. Метерлінка.
статья [39,5 K], добавлен 22.02.2018Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її творів. Психологізм "На полі крові" як вияв прагнення до незалежного українського театру. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки. Пошук істини шляхом зображення християнських общин.
курсовая работа [72,4 K], добавлен 04.06.2009Короткий нарис творчого життя американського поета, есеїста. Зміст та тематика творів, художня направленість поезії. Поетичне новаторство митця. Художній світ В. Вітмена, особливості та характерні риси творчого стилю. Вітмен і Україна, переклад творів.
презентация [7,8 M], добавлен 27.04.2013Неокласики як група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття, напрямки їх діяльності, тематика творів, видатні представники. Життя та творчість Миколи Зерова та Максима Рильського, аналіз їх творів і роль в світовій літературі.
презентация [426,2 K], добавлен 25.10.2014Англійські переклади поезії Т.Г. Шевченка - інструмент, який допомагає людям в англомовних країнах краще зрозуміти менталітет і гідність українського народу. Суб'єктивно-оцінна та емоційно-експресивна лексика в перекладах шевченкових творів Віри Річ.
статья [2,0 M], добавлен 23.03.2019Ознайомлення із творчою спадщиною Оскара Уайльда. Визначення особливостей англійських кольоропозначень при перекладі творів на російську мову. Дослідження кольорної гамми та її функції в оригінальному тексті роману "Портрет Доріана Грея" і його перекладі.
курсовая работа [96,7 K], добавлен 25.04.2010
