Охорона праці на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Охорона праці на підприємстві

1. Вимоги безпеки при виконанні лабораторних робіт

З метою запобігання нещасним випадкам, пожежам і вибухам треба знати та виконувати правила техніки безпеки, виробничої санітарії. Неуважність, недбале поводження з приладами, недостатнє знання властивостей речовин і правил безпеки можуть призвести до нещасного випадку.

Перед виконанням робіт необхідно:

ознайомитися з правилами техніки безпеки та станом робочого місця;

не займати, не вмикати і не вимикати без дозволу викладача або старшого лаборанта рубильники та прилади;

уважно і ретельно вивчити завдання, прилади, устаткування, матеріали, запобіжні заходи;

негайно повідомити викладача або старшого лаборанта при виявлені порушень в роботі приладів або в разі іншої небезпеки;

не захаращувати робоче місця речами які не мають відношення до виконання робіт;

не заходити в лабораторій, де працює інша група.

Мати за правило:

виконувати тільки роботу задану викладачем або старшим лаборантом, забороняються інші роботи, не передбачені завданням;

не ходити без потреби по лабораторії, аби не відвертати увагу своїх товаришів;

не залишати без нагляду свою роботу, бо це може спричинити нещасний випадок;

зберігати державне майно, прилади та аудиторне устаткування;

під час роботи в лабораторії обов'язкова присутність другої людини, необхідної для подання допомоги в разі нещасного випадку;

при виникненні аварійної ситуації або передумов до неї негайно вимкнути устаткування, прилад або залишити робоче місце і одразу ж повідомити про це. викладача або старшого лаборанта.

Після закінчення роботи необхідно:

упорядкувати своє робоча місце;

повідомити викладача або старшого лаборанта про завершену роботу і тільки після цього можна залишити аудиторію чи лабораторію.

2. Технічні засоби пожежогасіння

2.1 Загальні положення

Пожежогасіння - це процес припинення горіння внаслідок дії вогнегасник речовин та сполук. До основних вогнегасник речовин та сполук, що застосовуються для гасіння пожеж та окремих вогнищ, належать вода, водяна пара, хімічна і повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні гази, галоїдно-вуглеводні сполуки, сухі порошки та пісок [16, с. 370-336 ].

Вода найпоширена речовина для пожежогасіння. Потрапляючи на горючі матеріали, вода змочує і зволожує їх, знижує температуру горіння за рахунок поглинання теплоти на пароутворення, а водяна пара зменшує концентрацію летких горючих речовин в зоні горіння і стримує проникнення до неї кисню повітря.

Для посилення вогнегасних властивостей води (у 2...2,5 рази), підвищення змочуючої її здатності до води у деяких випадках спеціальними пристроями додають поверхнево-активні речовини (змочувачі). За допомогою води можна створювати водяні завіси, а її струменем збивати полум'я.

Для гасіння твердих речовин переважно рослинного походження, а також пожеж всередині приміщення, відкритих поверхонь застосовують компактні струмені, а для гасіння важких нафтопродуктів - тонко розпилені струмені.

Воду як вогнегасну речовину не можна застосовувати у таких випадках:

при температурах нижче О °С, внаслідок чого можуть рватися пожежні рукави, псуватися насоси;

при загорянні рідин з питомою масою меншою за воду;

при гасінні електроустановок під напругою;

завдання шкоди приміщенням та архівним цінностям (намокання, набрякання покрить, розчинення, що може стати причиною обвалів приміщень);

при займанні матеріалів, що зберігаються поряд з карбідом кальцію і негашеним вапном, металевого натрію, калію, магнію та інших речовин, при дії води на які можуть виділятися горючі або вибухонебезпечні речовини;

при пожежах на складах отрутохімікатів та мінеральних добрив;

при гасінні речовин, що горять без доступу кисню.

Водяна пара застосовується для гасіння твердих, рідинних і газоподібних речовин що знаходяться в закритих приміщеннях. Вона знижує концентрацію кисню в зоні горіння, завдяки чому гальмується процес горіння. Найдоцільніше використовувати там, де є джерела необхідної кількості водяної пари. Концентрація пари становить 35% від об'єму приміщення. Водяну пару застосовують у приміщеннях до 500 м3 і в разі невеликих вогнищ н .відкритих майданчиках і установках.

Піни бувають хімічні та повітряно-механічні. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних пожежних стволів, де вода (9,7%) під тиском 0,3...0,6 МПа спочатку змішується з піноутворювачем (0,3%), а потім з повітрям (90%). При цьому утворюється піна,, яка за об'ємом у 20 разів (кратність 20) перевищує початковий об'єм матеріалів, з. яких вона утворюється.

Кратність піни - це відношення об'єму піни до об'єму речовини, з якої вона одержана. Піни з кратністю до 5 належать до малої кратності, до 100 - середньої і більше 100 - високо кратні. Для гасіння пожеж на нафтоскладах, нафтобазах, у приміщеннях небезпечних виробництв використовують піну з кратністю понад 200.

Хімічну піну одержують при змішуванні лужного та кислотного розчинів, що зберігаються окремо перед початком вогнегасіння (вогнегасник ОХП-ІО) або при змішуванні піноутворюючого порошку (піноутворювача) з потоком води в піногенераторах (ІІГ-50, ПГ-100).

Вуглекислота це безбарвний газ в 1,5 рази важчий від повітря. Вона ізолює доступ кисню. Застосовується для гасіння пожеж в електроустановках, двигунах внутрішнього згоряння, в архівах, бібліотеках, музеях тощо.

Змочувачі - речовини, здатні поліпшувати змочуючі властивості води при гасінні слабо змочуваних горючих речовин (нафта, гума, вугільний пил, волокнисті матеріали, торф тощо) до них належать мило, синтетичні розчини, амілосульфати, алкілсульфати і ін.).

Інертні гази (аргон, гелій, димові або відпрацьовані гази) застосовуються для заповнення резервуарів при газозварювальних роботах. Вогнегасна концентрація інертних газів при тушінні у закритих приміщеннях становить 31...36% від об'єму.

Порошки призначені для гасіння займання матеріалів і речовин, що горять без доступу кисню. Випускають у вигляді спеціальних сумішей різних марок: ПСБ-3, П-2АП, ПФ, Пірант-А, ПС, П-ІА та ін. До складу порошків входять переважно бікарбонат натрію, стеаринові сполуки калію, цинку, магнію, графіту, амофос з апатитового концентрату, фосфати, тальк, стеарити важких металів, силіконові рідини, хімічно чиста крейда, полімерні смоли тощо.

Механічні засоби (брезент, повсть, пісок, землю тощо) застосовують для гасіння загорянь невеликих кількостей розлитих горючих рідин. Вони знижують температуру горіння; припиняють доступ кисню у зону горіння.

2.2 Прилади та обладнання

вогнегасники пінно-хімічні ОХП-10; вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8; брометилові ОУБ-3, ОУБ-7; вогнегасники порошкові ОП-І "Супутник", ОП-І "Турист", ОП-2, ОП-2Б, ОП-5, ОП-10; пожежна установка ПУ-І; стенди, плакати, таблиці.

Вогнегасник ОХП-10

Це хімічний пінний вогнегасник, рекомендований для гасіння твердих горючих матеріалів, а також рідин, що мають поверхню горіння не більше 1 м2. Такими вогнегасниками обладнують пожежні щити на фермах, в майстернях, на складах та інших об'єктах або встановлюють в окремих приміщеннях.

Вогнегасник ОХП-10 мас сталевий балон з чавунною кришкою, горловину з отвором для виходу піни і ручку для перенесення. Всередині балона - поліетиленовий стакан, що закривається гумовим клапаном, закріпленим на штоці з пружиною. У верхній частині шток прикріплений до ексцентрика ручки, поворотом якої на 180° можна підняти шток і відкрити клапан стакана.

В поліетиленовому стакані знаходяться кислотна частина заряду (сірчанокисле оксидне залізо - 115 г, сірчана кислота -120 г) і лужка (водний розчин бікарбонату натрію - 450... 530 г з екстрактом солодкого кореня). За таким складом заряду вогнегасник працює при температурі повітря вище + 5 °С. Для зберігання вогнегасника при температурі до -20 °С у лужну частину до 5 л води, додають 3 л етиленгліколю, а для кислотної частини беруть 320 г технічної сірчаної кислоти густиною 1,42 г/см3.

Після зарядки вогнегасника до нього прикрі плюють ярлик, де вказують дату зарядки, а на отвір розбризкувача встановлюють паперову мембрану. Строк придатності - один рік.

Вогнегасник приводять у дію поворотом ексцентрика ручки. Після цього його перевертають догори дном, що сприяє змішуванню кислотної і лужної частин заряду, внаслідок чого відбувається хімічна реакція з виділенням вуглекислого газу і утворенням піни.

Робочий тиск вогнегасника 1,4 МПа, кількість піни - 90 л, довжина струменя 6...8 м, тривалість дії вогнегасника - 60-70 с, стійкість піни - 40 хв, маса вогнегасника 13...14 кг(без заряду).

Переваги хімічних вогнегасників:

піна виходить під власним тиском;

у процесі зберігання заряд у вогнегаснику знаходиться під звичайним атмосферним тиском.

Вади вогнегасників:

неможливість застосовувати при температурах нижче - 20 °С (уповільнюється реакція);

забруднює, а інколи і пошкоджує матеріали, що вкриваються піною;

неможливість застосування для тушіння електроустановок під напругою.

Перевіряють вогнегасники двічі на рік у квітні та жовтні.

Вогнегасники вуглекислотні

Вогнегасники ОУ-2, ОУ-2А, ОУ-5, ОУ-8 та інші мають майже однакову будову і відрізняються один від одного розмірами і місткістю балона (на це вказують цифри у марках).

Основні технічні дані вуглекислотних вогнегасників

Показник	ОУ-2	ОУ-5	ОУ-8
Маса з зарядом	6,4...6,5	13,95....14,15	20,5...20,7
Робочий тиск при +20° С, МПа	6	6	6
Тиск розриву запобіжної мембрани ±50° С, МПа	18	18	18
Довжина струменя, м	1,5	2,0	3,5
Тривалість дії, с	25...30	40...50	50...60

Сталевий балон корпуса наповнений зрідженим двуокислом вуглецю. У горловині балона змонтований спеціальний пусковий пристрій з сифонною трубкою. Вогнегасник має шарнірну ручку.

Для приведення його в дію взятись лівою рукою за ручку вогнегасника, а правою спрямувати розтруб на загоряння. Повільно відкрити вентиль. Гасити треба в рукавицях, бо при виході вуглекислоти температура знижується до - 70 °С.

Переваги вуглекислоти:

не проводить електроструму і застосовується для тушіння електроустановок;

не пошкоджує матеріали, тому застосовується для тушіння особливо цінних матеріалів.

Вади вуглекислоти:

відсутність змочувальних властивостей, тому не припиняє жевріння;

мала ефективність при температурах нижче О °С (вуглекислота замерзає у вентилі ) ;

при температурах більше + 50 °С утворюється тиск понад 20 МПа.

Балон перевіряють на тиск раз у 4 роки.

Застосовують вуглекислотні вогнегасники для гасіння загорянь на сільськогосподарських машинах, автомобілях, невеликих об'єктах нафтопродуктів, електричних установках під напругою до 1000 В, у музеях, архівах та гасіння цінних матеріалів.

Ручні брометилові вогнегасники

Брометилові вогнегасники ОУБ-3, ОУБ-7 мають тонкостінний сталевий балон, зварений з двох напівбалонів. У верхній частині вварена нарізна бобишка, в яку вкручується вентиль з струменоутворюючою насадкою та ручкою для перенесення. Для виділення заряду з балона при відкриті вентиля у вогнегасник закачують повітря під тиском 0,8 МПа при 20 °С. Заряд містить вуглекислоту та бромистий етил.

Технічна характеристика вогнегасників

Показники	ОУБ-3	ОУБ-7
Місткість балона, л	3,2	7,4
Маса бром етилу, кг	3,4±0,007	7,7±0,15
Маса вуглекислоти, кг	0,1±0,03	0,24±0,05
Маса незарядженого вогнегасника, кг	2,5	4,9
Тривалість дії, с	35	35
Довжина струменя, м	3...4	3,5...4,5

Для приведення в дію вогнегасника треба відкрити вентиль або натиснути на ручку, спрямувати струмінь на вогонь скраю, тримаючи балон догори дном; при гасінні балон не нахиляти горизонтально; при гасінні в закритому приміщенні його слід добре провітрити, щоб запобігти отруєнню.

У порівнянні з вуглекислотним вогнегасником брометиловий має переваги:

діє в діапазоні температур від - 60 °С до + 60 °С;

невеликий тиск у балоні;

менш металомісткий;

більш продуктивний.

Недосконалість брометилового вогнегасника:

не можна застосовувати для речовин, що горять бел доступу кисню;

не можна використовувати в зачинених приміщеннях.

Придатний для невеликих джерел пожеж усіх видів горючих речовин та жевріючих матеріалів, а також електроустановок під напругою.

Перевірку заряду (ваги) вогнегасника проводять не рідше одного разу в три місяці.

Повітрянопінний вогнегасник

Повітрянопінний вогнегасник ОВП-10 має балон високого тиску, в якому знаходиться 10 л водного розчину піноутворювача.

Для приведення в дію вогнегасник ставлять на підлогу, натискують на пусковий важіль, який штоком проколює бронзову мембрану, що закриває вихід з балончика з вуглекислоти під тиском. Газ тисне на поверхню розчину зверху і витісняє його знизу вгору через сифонну трубку, а через викидну трубку центробіжний розпилювач і насадку з сіткою всмоктується повітря. При цьому утворюється повітряно-механічна піна (мінімум 50-кратна), значно ефективніша хімічної. Довжина струменя 4,5 м, тривалість дії - 20 с. Застосовується так само, як хімічно-пінний вогнегасник.

Порошкові вогнегасники

Порошковий вогнегасник ОП-1 "Момент" має поліетиленовий корпус, сталевий балон, наповнений діоксидом вуглецю (робочий газ) і закритий алюмінієвою мембраною, запірно-пусковий пристрій зі спеціальним бойком з головкою, пружиною і розпилювачем порошку.

Вогнегасник ОП-1 „Турист” не має балона з робочим газом. Вихід порошку з корпуса забезпечується повітрям, закачаним у корпус під тиском 0,5 МПа. В разі виходу повітря із корпуса його можна наповнити автомобільним насосом.

Вогнегасник ОП-2 мас металевий корпус, кришку, запірно-пусковий пристрій важільного типу, балон з робочим газом, що знаходиться всередині корпуса. Місткість вогнегасника близько 2л, вміщує майже 2 кг порошку. Робочім газом може бути повітря або азот. Період дії близько 10 с.

Вогнегасник ОП-2В мас алюмінієвий корпус, заряджений порошком ПСБ-3 його застосовують для гасіння загорянь у побутових приміщеннях, гаражах, на транспортних засобах (порошок П-1А та ПФ - для гасіння жевріючих матеріалів), електричного обладнання та кабелів напругою до 1000 В, мінерального масла та інших матеріалів. Застосовують при температурі повітря від - 30 °С до + 40 °С.

Вогнегасник ОП-5 має корпус, в якому розміщені балон з робочим газом і сифонна трубка. Балон з робочим газом перекривається мембраною, яку можна проколоти спеціальною голкою з важільним приводом. До вихідного отвору, приєднується спеціальний шланг Довжиною 0,6 м із стволом, перекритим клапаном. За допомогою клапана, що відкривається спеціальним важелем, можна подавати порошок у зону горіння певними порціями або зразу весь заряд.

Вогнегасник має робочий тиск 1,2 МПа, заряд порошку масою 5 кг, який при роботі розвіюється струменем до 5 м.

Призначений вогнегасник для гасіння загорянь нафтопродуктів, легкозаймистих рідин, розчинників, твердих речовин, а також електроустановок напругою до 1000 В. Його застосовують переважно в складах та на транспортних засобах. Може працювати при температурі в діапазоні під -50 °С до +50 °С. Тривалість дії 12..,15 с.

Піногенератори.

Піногенератори ПГ-50 і ПГ-100 призначені для одержання хімічної піни, що застосовується для гасіння пожеж і горючих легкозаймистих рідин.

Він має корпус, сопло, бункер з-клапанним пристроєм, зібраним у горловині бункера. В середині бункера встановлена сітка. На вхідній частині бункера - манометр. Робочий тиск піногенератора 0,4...0,6 МПа, продуктивність піни ПГ-50 - 45...90 л/с,.ПГ-100 - 90...100 л/с. Витрати води ПГ-50 - 8,5...10 л/с,.ПГ-100 - 17...20л/с, Витрати порошку ПГ-50 1...І,2 кг/хв, ПГ-100 -І,9...2 кг/хв.

Піногенератор працює так: до сопла по рукавах чи трубці підводиться вода під тиском 0,4...О,8 МПа. Виникаючий на виході з сопла струмінь води утворює розрідження 600...700 мм рт.ст. під клапаном піногенєратора, внаслідок чого клапан відкривається і в утворений отвір потрапляє порошок з бункера. Піноутворюючий порошок, попадаючи у воду, розчиняється в ній і в результаті хімічної реакції утворюється піна, спрямовувана по рукавах або трубах до місця горіння.

Пожежна установка ПУ-І

Пожежна установка являє собою модернізований пожежний щит і призначена для швидкої ліквідації пожеж. Це металевий каркас, у нижній частині закінчується опорами для установки на поверхні. До каркасу в середній частині приварені два кінці, що являють собою вісі коливання місткості води. У верхній частині площадки є заглиблення для фіксації вогнегасників. Місткість для води у нижній частині має зливну пробку.

Устаткування, що входить до ПУ-І

Місткість для води, л200

Пінні вогнегасники ОХП-10, шт.2

Порошкові вогнегасники, ОП-І, шт.2

Пожежні відра, шт.2

Багор, шт.1

Потреба у вогнегасниках для виробничих приміщень визначається за формулою:



де m - число вогнегасників на 1 м2 площі, шт./м2 (для матеріальних складів, гаражів, тваринницьких приміщень, котелень, млинів, їдалень, магазинів на 100 м2 приймається один вогнегасник, лабораторії до 50 м2 - два вогнегасники, в тому числі один хімічний пінний, другий вуглекислотний);

S - площа виробничого приміщення.

3. Метеорологічні умови у виробничих приміщеннях

3.1 Загальні положення

Метеорологічні умови виробничого середовища - температура, вологість, швидкість руху повітря, барометричний тиск, теплові випромінювання - значно впливають на перебіг життєвих процесів в організмі людини і дуже важливі при оцінці гігієнічних умов праці.

Мікроклімат виробничих приміщень - це поєднання фізичного, хімічного і біологічного стану навколишнього середовища, яке змінюється під час перебування у приміщенні людей; та роботи виробничого обладнання [ 1, с. 99-119 ].

Порушення гігієнічних норм у виробничих приміщеннях спричинюють передчасне стомлення, зниження уваги, послаблення реакції, можуть призвести до професійних захворювань та виробничих травм. Аби уникнути вказаних наслідків, необхідно створити умови, які забезпечили б нормальний режим праці (ГОСТ 12.1.005-88).

За результатами аналізу досліджень комплексу метеофакторів необхідно встановити відповідність всіх параметрів середовища їх оптимальним значенням. Якщо є якісь відхилення, треба змінити ті чи інші параметри, щоб комплекс їх у залежності від різних комбінацій був би найбільш сприятливим. Усі фактори разом повинні створювати умови комфорту в робочій зоні.

Робочою зоною вважається простір висотою до 2 м над рівнем підлоги або площадки, на яких розташовані робочі місця. За межами робочої зони стан повітряного середовища не нормується і може відрізнятися від вимог санітарних норм.

Прилади та обладнання: барометри НД-49-2; БР-5З; барограф; баротермогігрометр БМ-2; термометри ртутний і спиртовий; парний термометр; психрометр МВ-4М; гігрометр М-2І; анемометр - крильчастий АСО-3, чашковий анемометр МС-13; актинометр.

3.2 Порядок виконання роботи

І. Вивчити будову і правила користування приладами, які застосовують для дослідження різних факторів виробничого середовища.

2. Провести експериментальні виміри показників атмосферного тиску, швидкості руху повітря, інтенсивності теплових випромінювань.

3. Охарактеризувати виробниче середовище приміщення і, порівнюючи його з СН-245-71 і СНіП-4-79, намітити заходи щодо поліпшення метеорологічних умов на робочих місцях.

3.3 Визначення атмосферного тиску

Для вимірювання атмосферного тиску повітря використовують барометри МД-49-2 і БР-53, а для систематичного спостереження за ходом зміни барометричного тиску на протязі певного часу - барографи.

Дія барометра-анєроїда основана на властивості мембранної анероїдної коробки деформуватися при зміні атмосферного тиску. Лінійні переміщення мембран у кутове положення, вказане стрілкою, проводиться передавальним механізмом приладу.

Барограф - самописний пристрій, який реєструє зміну атмосферного тиску на діаграмну стрічку, що відповідає спеціальним технічним умовам для даних приладів.

Баротермогігрометр БМ-2 призначений для вимірювання атмосферного тиску, температури та відносної вологості у побутових приміщеннях. Всі ці параметри визначають за положенням стрілки на шкалах пристрою.

Атмосферний тиск вимірюється в міліметрах ртутного стовпа (1 мм рт. ст. = 133,322 Па).

Атмосферний тиск значною мірою впливає на стан організму людини. Коливання в межах 740...765 мм рт. ст. помітного впливу на людину практично не мають. При нормальному атмосферному тиску внутрішній тиск у тканинах і порожнинах організму відповідає зовнішньому, тобто атмосферному. В цьому разі людина почувається нормально, а при значному коливанні у неї з'являються слабкість, запаморочення, нудота, носова кровотеча.

3.4 Вимірювання температури повітря

Для вимірювання температури повітря використовують звичайні, максимальні, мінімальні, парні та електричні термометри і термографи.

Звичайним термометром (ртутним або спиртовим) визначають температуру повітря тільки в даний момент часу. Шкали цих термометрів мають поділки 0,2; 0,5; 1. При вимірюванні в кожній знімають два покази з інтервалом 5...7 хвилин, які повинні бути однаковими. Прилад слід тримати за верхню частину на максимально можливому віддаленні від себе

Максимальний термометр (медичний) слугує для встановлення найвищої температури за весь період спостереження. В термометрі є звуження капіляра в місці сполучення його з резервуаром, за рахунок чого ртутний стовпчик фіксується в досягнутій точці, не опускаючись. Для проведення дальших вимірювань термометр необхідно сильно струснути, щоб проштовхнути ртуть з капіляра до сполучення її з ртуттю у резервуарі.

Мінімальний термометр використовують для встановлення найнижчої температури в приміщенні між строками спостереження. Всередині капіляра є скляний штифтик, що вільно рухається, він і фіксує мінімальну температуру. Для проведення наступних вимірів термометр слід злегка підняти резервуаром вгору, щоб штифтик дійшов до поверхні стовпчика спирту, і покласти його горизонтально.

Парний термометр використовують для вимірювання істинної; температури в приміщеннях, що мають джерела значних теплових випромінювань (сушильні відділи, котельні, ковальські цехи). При вимірюваннях температур у таких приміщеннях показ термометрів описаних типів не можуть відповідати істинній температурі повітря, оскільки вони показують тільки температуру поверхні самого термометра, який нагрівається тепловим випромінюванням [ 6, с. 66-70.].

Парний термометр складається з двох термометрів, в одного з яких резервуар посріблений, а в іншого зачорнений. Тому один відбиває основну частину променевого тепла, а інший поглинає. Дійсна температура повітря (°С).визначається за формулою:

Tд = tч - k·(tч - tс),(1)

tч - покази зачорненого термометра;

tс - покази посрібленого термометра;

k - константа даного приладу.

Електричні термометри за принципом дії поділяють на два типи: термометри опору і термоелектричні. Будова, перших ґрунтується на використанні властивості металів змінювати свій електричний опір залежно від температури. Дія термоелектричних термометрів базується на різниці потенціалів між двома стичними різнорідними матеріалами.

Термограф - самописний прилад для безперервної реєстрації зміни температури повітря. Приймальна частина приладу виконана у вигляді біметалічної пластини з двох смужок різнорідних металів, що мають різні коефіцієнти розширення. Один з кінців в приймальної частини термографа закріплюється нерухомо, а другий - вільний, переміщується при деформаціях, пов'язаних зі зміною температури.

Через систему важелів ці переміщення передаються в збільшеному масштабі перу, що торкається паперової стрічки, закріпленої на барабані. Барабан обертається за допомогою часового механізму зі швидкістю один оборот за добу або один оборот за тиждень, в результаті чого на стрічці фіксується безперервний запис зміни температури.

Інтенсивність теплового випромінювання вимірюється актинометром. В ковальських, ливарних, термічних, зварювальних цехах слід враховувати інтенсивність теплового випромінювання, щоб людина не дістала опіків. Допускається 0,4...0,8 кал/(хв·см2). При такій напрузі променевої енергії можна працювати тривалий час, а при 0,8.- 1,5 кал/(хв·см2) - тільки до 5 хв.

3.5 Вимірювання вологості повітря

У повітрі завжди знаходиться деяка кількість вологи у вигляді водяної пари. Розрізняють абсолютну, максимальну та відносну вологість повітря. У виробничих умовах для характеристики стану повітряного середовища використовують фактор відносної вологості.

Відносна вологість ( В ) - це відношення абсолютної вологості до максимальної, виражене у процентах:

(2)

де: А - абсолютна вологість, мм рт.ст.;

Во - максимальна вологість, або пружність насиченої пари при температурі "сухого" термометра, мм рт.ст.

Абсолютна вологість ( А ) - пружність водяної пари - на момент дослідження, виражена в міліметрах ртутного стовпа, або вагова кількість водяної пари, що знаходиться в 1 м3 повітря на момент дослідження, виражена в грамах.

Абсолютну вологість психрометром Августа визначають за формулою:

А = В'- k·(tс - tв) ·Р, (3)

В' - пружність насиченої пари при температурі "вологого" термометра, мм рт.ст. (додаток. 1);

k - психрометричний коефіцієнт, що залежить від швидкості руху повітря біля приладу (табл. І);

Р - атмосферний тиск за барометром, мм рт.ст.

tс, tв - відповідно показання “сухого” і “вологого” термометрів за психрометром, °С.

Максимальна вологість (Во) - пружність (мм рт.ст.), або вага водяних парів, які можуть розчинитися в 1 м3 повітря при даній температурі та атмосферному тиску.

Для наближеного обчислення відносної вологості можна користуватися психрометричною таблицею на психрометрі Августа. Вона складена для вимірювання швидкості руху повітря 0,2 м/с при барометричному тиску 755 мм рт.ст.

Таблиця 1 Значення психрометричного коефіцієнта " k " в залежності від швидкості руху повітряного потоку

Швидкість руху повітряного потоку, м/с	Значення психрометричного коефіцієнта	Швидкість руху повітряного потоку, м/с	Значення психрометричного коефіцієнта
0,13	0,00130	0,80	0,00079
0,16	0,00120	2,30	0,00071
0,20	0,00110	3,00	0,00069
0,30	0,00100	4,00	0,00067
0,40	0,00090	0,00	0,00060

Примітка. В закритих приміщеннях при швидкості повітряного потоку менше 0,14 м/с коефіцієнт " k " приймається рівним 0,001.

У порівнянні з психрометром Августа психрометр Асмана забезпечує вищу точність вимірювань за рахунок створювання постійного повітряного потоку навколо резервуарів двох термометрів. В цьому приладі резервуари обох термометрів розміщені в подвійних трубках, які являють собою розгалуження однієї довгої трубки. У верхній її частині встановлений вентилятор, який всмоктує повітря з постійною швидкістю 2 м/с, що створює навколо резервуарів стандартний повітряний потік. Перед проведенням вимірювань за допомогою піпетки змочують водою батистову прокладку на "вологому" термометрі. Через 4-5 хв. після запуску вентилятора знімають покази термометрів. Завдяки потоку повітря і зволоженій прокладці, термометри показуватимуть різну температуру. Використовуючи ці дані, можна визначити відносну вологість за спеціальними таблицями, психрометричними графіками, номограмами, а також розрахунковим способом. Спочатку визначають абсолютну вологість за формулою

А = В'- 0,5·(tс - tв) ·Р/755,(4)

де 0,5 - постійний психрометричний коефіцієнт;

755 - середній барометричний тиск, мм рт.ст.

Знаючи абсолютну та максимальну вологість за формулою (2), визначають відносну вологість.

Для вимірювання вологості поряд з психрометрами використовують гігрометри волосяні та плівкові типу ГМВ-І і гігрографи М-2І, М-21А.

3.6 Вимірювання швидкості руху повітря

В приміщеннях з наскрізними повітряними потоками необхідно контролювати швидкість руху повітря, тому що переміщення повітря понад 0,2...0,5 м/с може призвести до переохолодження тіла людини, а отже, і до простудних захворювань.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують кататермометри і анемометри різних конструкцій.

Кататермометри використовують для вимірювання малих швидкостей руху повітря від 0,04 до 2 м/с. Цей прилад являє собою видозмінений спиртовий термометр, капіляр якого вгорі розширений, а знизу має кульовий або циліндричний резервуар, звідси і назва - кульовий та циліндричний кататермометр.

Використання кататермометра базується на залежності швидкості; охолодження його резервуара від швидкості руху повітря. Швидкість руху повітря (м/с) визначається за спеціальною методикою. Пристрій нагрівають до 60-70 °С, потім встановлюють на досліджуване місце і при досягненні 38 °С вмикають секундомір та відмічають час охолодження приладу ( Т ) до 35 °С, тобто на 3 °С.

Кількість тепла, (мкал), що втрачається з 1 см2 поверхні резервуара, називається фактором кататермометра (Б) і вказується на. зворотному боці шкали приладу.

Поділивши показ фактора на показ часу охолодження кататермометра (Т) в секундах з 38 до 35 °С, одержимо охолоджуючу силу повітря.

(5)

Швидкість руху повітря (V) визначають за емпіричною формулою

(6)

де Дt - різниця між середньою температурою кататермометра (36,5) °С і температурою навколишнього повітря, °С.

Існують також готові таблиці, за допомогою яких, знаючи відношення Д/Дt, можна визначити швидкість руху повітря. Для вимірювання швидкості від 0,3 до 5 м/с використовують крильчастий анемометр АСО-3, а від 1 до 20 м/с - чашковий анемометр типу МС-13.

Принцип дії крильчастого і чашкового анемометрів однаковий. Перед вимірюванням швидкості руху повітря записують початкові покази лічильника ( n1 ) по всіх трьох шкалах. Потім крильчатка анемометра встановлюється в робочій зоні назустріч повітряному потоку.

Через І0-20 с після того як крильчатка почне обертатися з постійною швидкістю, вмикають лічильник приладу і секундомір. Час кожного вимірювання - 100 с, після чого його показання ( n2 ) записують.

Шляхом поділу різниці кінцевого і. початкового показів лічильника ( n2 - n1 ) на час дослідження визначають число поділок, що припадають на одну секунду.

Швидкість руху повітря визначають за графіком, що входить в комплект приладу. На вертикальній шкалі знаходять точку, що відповідає числу поділок в секунду. Від неї проводять горизонталь до перетину з лінією графіка і з точки перетину опускають вертикальну лінію на вісь, де вказана швидкість руху повітря ( м/с).

У звіті студент повинен викласти короткий зміст роботи, вивчити обладнання та прилади для визначення основних параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях; виконати всі виміри і зробити розрахунки, а результати дослідів оформити у вигляді протоколу.

Результати дослідження порівняти зі санітарними нормами СН-245-7І. Зробити короткі висновки, в яких треба порівняти результати досліджень з унормованими значеннями температури, відносної вологості і швидкості руху повітря.

Звіт повинен бути підписаний студентом та викладачем. В нижньому лівому кутку ставиться дата.

Пружність водяних парів при різних температурах, мм рт. ст..

оС	Частки градуса
	0	1	2	3	4	5	6	7	8	9
0	4,58	4,61	4,65	4,68	4,72	4,75	4,78	4,82	4,86	4,89
1	4,93	4,96	5,00	5,03	5,07	5,11	5,14	5,18	5,22	5,26
2	5,29	5,33	5,37	5,41	5,45	5,49	5,52	5,56	5,60	5,64
3	5,68	5,72	5,77	5,81	5,85	5,89	5,93	5,97	6,02	6,06
4	6,10	6,14	6,19	6,23	6,27	6,32	6,36	6,41	6,45	6,50
5	6,54	6,59	6,64	6,68	6,73	6,78	6,82	6,87	6,92	6,96
6	7,01	7,06	7,11	7,16	7,21	7,26	7,31	7,36	7,41	7,46
7	7,51	7,56	7,62	7,67	7,72	7,78	7,83	7,88	7,94	7,99
8	8,04	8,10	8,16	8,21	8,32	8,38	8,44	8,47	8,49	8,55
9	8,61	8,67	8,73	8,79	8,84	8,90	8,96	9,02	9,09	9,15
10	9,21	9,27	9,33	9,40	9,46	9,52	9,58	9,65	9,71	9,76
11	9,84	9,91	9,98	10,04	10,11	10,18	10,24	10,31	10,38	10,45
12	10,52	10,59	10,66	10,73	10,80	10,84	10,87	11,01	11,08	11,16
13	11,23	11,30	11,38	11,45	11,58	11,60	11,68	11,76	11,83	11,91
14	11,99	12,06	12,14	12,22	12,30	12,38	12,46	12,54	12,62	12,71
15	12,79	12,87	12,95	13,04	13,12	13,20	13,29	13,38	13,46	13,55
16	13,63	13,72	13,81	13,90	13,99	14,08	14,17	14,26	14,35	14,41
17	14,53	14,62	14,72	14,81	14,90	15,00	15,09	15,19	15,28	15,38
18	15,48	15,58	15,67	15,77	15,87	15,97	16,07	16,17	16,27	16,37
19	16,48	16,58	16,67	16,79	16,89	17,00	17,10	17,21	17,32	17,48
20	17,54	17,64	17,75	17,86	17,97	18,08	18,20	18,31	18,42	18,54
21	18,65	18,76	18,88	19,00	19,11	19,23	19,35	19,47	19,59	19,71
22	19,83	19,95	20,07	20,19	20,32	20,44	20,56	20,69	20,92	20,94
23	21,07	21,20	21,32	21,45	21,58	21,71	21,84	21,98	22,11	22,24
24	22,38	22,51	22,65	22,78	22,92	23,06	23,20	23,34	23,48	23,62
25	23,76	23,90	24,04	24,18	24,33	24,47	24,62	24,76	24,91	25,06
26	25,21	25,36	25,51	25,66	25,81	25,96	26,12	26,27	26,43	26,58
27	26,74	26,90	27,06	27,21	27,37	27,54	27,70	27,86	28,02	28,18
28	28,35	28,51	28,68	28,85	29,02	29,18	29,35	29,52	29,70	29,87
29	30,04	30,22	30,39	30,57	30,74	30,92	31,10	31,28	31,46	31,64
30	31,81	32,01	32,19	32,38	32,56	32,75	32,98	33,12	33,31	38,50

4. Вивчення та добір засобів індивідуального захисту в сількогосподарському виробництві

В умовах виробництва неможливо повністю уникнути шкідливої дії різних факторів на працюючих, необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту (ЗІЗ). їх добирають залежно від фізичних і хімічних властивостей цих факторів .

Засоби індивідуального захисту - це засоби які використовують для попередження або зменшення дії на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Виконання більшості сільськогосподарських робіт пов'язаних з обробкою ґрунту, переробкою різної продукції, застосуванням мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних матеріалів супроводжується виділенням значної кількості виробничих шкідливостей у вигляді пилу, парів, газів та аерозолів.

При доборі засобів індивідуального захисту (органів дихання) необхідно враховувати ГДК (граничнодопустиму концентрацію) повітря робочої зони.

За призначенням засоби індивідуального захисту поділяються на такі:

спецодяг (комбінезони, штани, куртки, кожухи, костюми, халати, скафандри, фартухи, нарукавники);

засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, .пневмошлеми, пневмомаски);

спеціальне взуття (чоботи, напівчоботи, черевики, напівчеревикики туфлі, калоші, боти, бахили);

засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);

засоби захисту голови (каски, шоломи, берети, капелюхи);

засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);

засоби захисту органів слуху (протишумні шоломи, навушники, вкладки);

засоби захисту органів зору (захисні окуляри);

засоби захисту від паління з висоти;

захисні дерматологічні засоби (миючі пасти, креми, мазі).

Спецодяг - основний засіб індивідуального захисту від шкідливої дії зовнішнього середовища і різних виробничих факторів: кислот, лугів, мастил, іскор, краплин рідин і розплавленого металу тощо. В процесі роботи він повинен створювати необхідні гігієнічні умови, забезпечувати нормальну терморегуляцію організму, бути зручним, легким, не обмежувати рухи, добре очищатися від забруднень. Цим вимогам відповідають бавовняні, вовняні та синтетичні тканини .

Залежно від призначення спецодягу встановлені його класифікація і позначення .

Класифікація одягу. Одяг поділяється на два види: побутовий та виробничий. Вид виробничого одягу в свою чергу, ділиться на чотири класи, що включають: робочу, спеціальну, відомчий та технологічний одяг.

Робочий одяг (одяг загального призначення) призначений для захисту від забруднень й механічних ушкоджень та застосовується у всіх галузях сільського господарства для працівників ведучих спеціальностей (тракторист, комбайнер, фуражир, вантажник, різноробочий, доярка, дояр й ін.).

Спеціальний одяг призначається для .захисту працюючих у сільськогосподарському виробництві від дії небезпечних факторів зовнішнього середовища (вологи, холоду й т.п.) й різних виробничих шкідливостей: агресивних рідин, парів, газів, пилу, органічних розчинників, масел, іскор, бризгів розплавлених солей, металу, води.

Маркування по захисним властивостях, на підставі котрих спецодяг ділиться на: спецодяг загального призначення; вологозахисний (водонепроникнений, водовідштовхувальний, вологостійкий), що захищає від радіоактивних забруднень; пилозахисний, що захищає від нетоксичного пилу; санітарну, що захищає від біологічних шкідливостей; хімядозахисний - від аерозольних токсичних речовин й інші види.

Відомчий одяг розробляється як фірмовий одяг за проектами відповідних міністерств.

Технологічний одяг призначений для працюючих на високоточних виробництвах.

Виробничий одяг для працюючих у всіх галузях сільського господарства випускається за розробленою й затвердженою документацією наступних видів: костюми, куртки, штани, комбінезони, напівкомбінезони, плащі, напівплащі, жилети, наспинники, халати, фартухи, рукавиці, рукавички, головні убори, напівпальто, нарукавники, наплічники, бахили.

Робочий одяг й спецодяг загального призначення забезпечують один й той вид захисту: від забруднень й механічних ушкоджень. У сільському господарстві прийнято вважати робочим одягом такий виробничий одяг, що реалізується через торгівельну мережу; спецодяг видається відповідно до норм безкоштовно й в установлені строки.

Одяг повинен створювати навколо людини штучний мікроклімат, що забезпечує оптимальні умови для підтримки постійної температури тіла. Завдяки одягу чоловік здатний порівняно легко переносити різні кліматичні умови, фізико-механічні, хімічні й інші впливи. Придатність одягу характеризується сукупністю гігієнічних, експлуатаційних, економічних, технологічних й естетичних вимог.

Гігієнічні вимоги включають теплозахист, повітропроникність, гігроскопічність, водонепроникність.

Експлуатаційні вимоги забезпечують відповідність одягу умовам .праці. Одяг повинен забезпечувати волю руху, дихання людини й бути зручним за носкою. Під надійністю одягу розуміється його безвідмовна служба протягом заданого часу в визначених умовах носки.

Естетичні вимоги до одягу включають художнє оформлення одягу, підбор матеріалів по кольору та фактурі.

Економічність виробу характеризується мінімальною нормою витрати матеріалів.

Технологічність виготовлення одягу означає зменшення трудомісткості виготовлення за рахунок ліквідації окремих операцій, спрощення способу обробки, створення умов для максимальної механізації технологічних процесів та підвищення продуктивності праці.

В якості матеріалів для виготовлення спецодягу застосовуються хлопчатобумажні, льняні й шерстяні тканини, пропитані й покриті найчастіше з одного боку речовинами, що надають цим матеріалам окремі захисні властивості: водонепроникність, пиленепроникність, кислотостійкість, масло-бензостійкість та ін.

Для захисту окремих частин тіла застосовують фартухи, нарукавники, гетри.

Вибір того або іншого спецодягу проводиться за нормою видачі його залежно від контингенту працівників та строку користування.

Необхідну кількість спецодягу або інших ЗІЗ на рік можна визначити за формулою

(7)

деQ - необхідна кількість спецодягу, ЗІЗ та ін.; N - кількість працівників за фахом; q - строк служби, .міс.

До спецодягу працівників сільського господарства можна віднести: костюми чоловічі, жіночі, блузи і косинки жінкам-механізаторам ; халати чоловічі та жіночі; комбінезони чоловічі та жіночі; напівкомбінезони чоловічі та жіночі; утеплені куртки жіночі та чоловічі . Для роботи з пестицидами призначений костюм чоловічий літній для польових умов, при обробці тварин, сигнальникам на авіахімроботах, при застосуванні аміачної води, для зварників рекомендується костюм , фартухи робочі усіх типів .

На кожного робітника, кому видасться спецодяг та інші ЗІЗ, заводиться "Особиста картка" (дод. 4).

Спецодяг і засоби індивідуального захисту щодня після роботи необхідно знешкодити (очищати, провітрювати, промивати, протирати розчинами, та ін.). Ремонт і прання здійснюють за рахунок господарства, або відповідного роботодавця.

Засоби захисту органів дихання (ЗІЗОД)

Засіб індивідуального захисту - пристрій, що забезпечує захист органів дихання людини від небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які діють інгаляційно .

За принципом дії ці засоби поділяють на фільтруючі (респіратори, протигази, шоломи, що очищають вдихуване повітря від шкідливих речовин за допомогою фільтрів, сорбентів) та ізолюючі (шлангові і автономні апарати дихання, що ізолюють органи дихання від навколишнього середовища).

Фільтруючі засоби захисту органів дихання використовуються в наступних умовах: відома назва забруднюючої речовини; концентрація шкідливої речовини перевищує норми , але не більше ніж на 0,5 %; вміст кисню в повітрі, що вдихають не менш 16-18 %.

Респіратори, що належать до фільтруючих, поділяються на три групи: протипилові і протиаерозольні; протигазові; універсальні

До протипилових і протиаерозольних належать респіратори: ШБ-1 "Лепесток-200", ШБ-1 "Лепесток-40", ШБ-1 "Лепесток-5", "Кама-200", "Кама-40", У-2К, РП-К (РП-КМ), "Астра-2", Ф-62ШМ (Ф-62Ш), РПА-1 (РПА), РПШ-741, "Снежок К-М".

До протиаерозольних (протипилових) ЗІЗ належать маски та респіратори; протигазових : респіратори та протигази та універсальних - респіратори та протигази, що захищають від аерозолів, парів та газів при одночасному їх вмісту в повітрі робочої зони.



Рис. 1. Респіратори:

а, б, в, г, д, е, е, ж -- протипилові і протиаерозольні марок: ШБ-1 "Лепесток", У 2К; "Астра-2М". Ф-62Ш, Ф-62ШМ, РПА-1, "Кама", "Снежок-П"; з -- протигазовий РПГ-67; й. і, ї універсальні: "Лепесток-Г", "Снежок-ГП", РУ-60М.

Респіратор ШБ-1 "Лепесток" має три модифікації: "Лепесток-5", "Лепесток-40", "Лепесток-200", відповідно захищаючі від аерозолів з концентраціями, перевищуючими ГДК в 5, 40 й 200 разів. Вказані респіратори виготовлені у вигляді легкої напівмаски із двох шарів марлі, між котрими поміщений фільтруючий матеріал ФПП (фільтри перхлорвінілові Петрякова). Пластмасова вставка й шнур по периферії фільтра надають респіратору форму напівсфери, яка закриває область рота й носа. Алюмінієва пластинка дозволяє обжати респіратор на переніссі. Тому що ці фільтри безклапанні, так як вдих й видох тут відбувається через фільтруючий матеріал.

Строк служби респіраторів ШБ-1 "Лепесток" при роботі з аерозолями від 1 до 10 змін. Він захищає органи дихання від шкідливих аерозолів та пилу в кабінах тракторів, комбайнів і на відкритому повітрі при виконання с.-г. робіт.

Респіратор не рекомендується застосовувати при від"ємних температурах та підвищеній вологості, а також при температурі понад +300С.

Респіратор одноразового використання.

Респіратори "Кама-40" й "Кама-200" за пристроєм й принципу роботи аналогічні респіратору "Пелюсток", відмінність заключається в тім, що вони мають трикутну форму напівмаски.

Респіратор У-2К рекомендується використовувати для захисту органів дихання від пестицидів та мінеральних добрив, при роботі не пов'язаній з великим фізичним навантаженням.

Респіратор "Астра-2" складається з м'якої гумової напівмаски й двох з'ємних фільтрів у формі всеченіх гофрированих конусів з матеріалу ФПП. Вдих здійснюється через фільтри й клапан вдиху, а видох -- через клапан видоха. Респіратор "Астра-2" випускають двох розмірів (1, 2). Він призначений для захисту від високодисперсних аерозолів токсичних та нетоксичних речовин в концентраціях до 100 ГДК. Його використовують для захисту від великих концентрацій пилу при різних за характером та інтенсивністю роботах.

Респіратор Ф-62Ш складається з гумової напівмаски, коробки для змінного фільтра, клапанів вдиху й видоха. Цей респіратор призначений для захисту від нетоксичних виробничих запилень. Таких як цемент, вапно, вугільний пил, малотоксичних нелетучих пестицидів. Особливо ефективно його використання при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт незатарених сипучих матеріалів.

Респіратор РПГ-67 призначений для захисту органів дихання від впливу шкідливих газів й парів. Він складається з гумової напівмаски ПР-7 із клапаном вдоха в середині й двох противогазових патронів зі спеціальними поглиначами, котрі розташовані з боків напівмаски. Респіратор комплектується чотирьмя марками патронів А, В, КД, Г.

Респіратор РУ-60М призначений для захисту органів дихання від шкідливих газів, аерозолів, диму. Він складається з гумової напівмаски ПР-7 із клапаном видоха й двома змінними патронами. Респіратор комплектується чотирьмя марками патронів А, В, КД, Г.

Патрон відповідної марки, що вказана на його зовнішньому боці, захищає: А -- від аерозолів і парів (бензину, хлоретилу, бензолу, ксилолу, толуолу, ацетону, скипидару), фосфор- і хлорорганічних речовин (хлорофосу, метафосу, метилмеркаптофосу, фосфаміду та ін.), парів і пилу ртуторганічних препаратів (гранозану, меркурану, агроналу); В -- від аерозолів і кислих парів (сірчистого газу, сірководню, хлористого водню, хлору в суміші і окремо) та усіх препаратів сірки; Г -- від аерозолів і парів ртуті і ртутних сполук; КД -- від аерозолів, парів (газів) аміаку і сірководню (окремо і в суміші.

В універсальному респіраторі "Сніжок-КУ" як сорбент використовують іонообмінні волокнисті матеріали, застосування котрих знижує масу респіратора. Респіратор захищає від кислих газів, парів й пилу. Він складається із пластмасової напівмаски з гумовим клапаном видоха, на яку зовні надягнутий протиаерозольний фільтр із тканини ФПП, із зовнішньої сторони захищеної шаром марлі. Із внутрішнього боку в напівмаску вставлений протигазовий фільтр із волокнистого матеріалу.

Для захисту від високотоксичних речовин типу синильної кислоти і миш'яковистого водню респіратор РУ-60М застосовувати заборонено.

Універсальні протигазові респіратори непридатні, якщо концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищує допустимі норми (ПДК) у 5--10 разів. Коли концентрація перевищує вказані норми, то необхідні фільтруючі протигази.

Розмір напівмаски респіратора добирають за відстанню між точками найбільшого поглиблення переносиці та нижньої точки підборіддя.

При відстані до 109 мм - розмір респіратора 1, якщо виміряна величина знаходиться в межах 109,,,119 мм - 2, при відстані більш 119 мм - 3 розмір.

Рис 2. Схема вимірювання розмірів обличчя і голови для вибору напівмаски респіратора (а) і шолом-маски протигаза (б).

Промисловий фільтруючий протигаз призначений для одночасного захисту органів дихання, шкіри й очей від дії шкідливих речовин у вигляді газів, парів й аерозолів. Він складається з гумової маски, яка закриває особі й голову. Маска обладнана смотровими стеклами й клапанною коробкою. За допомогою гофрованої трубки вона з'єднана із клапаном й фільтруючою коробкою.

Повітря при вдиханні надходить спочатку у фільтруючу коробку, де очищається поглиначем, що складається з активованого вугілля й хімічного сорбенту.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, обличчя і очей людини від паро-, газоподібних речовин і аерозолів при наявності у повітрі об'ємної частки кисню не менше 18 % і сумарної (об'ємної) частки паро-, газоподібних речовин не більше 0,5%, за винятком фосфористого і миш'яковистого водню. Об'ємна частка для фосфорного водню у повітрі не повинна перевищувати 0,2 %, а миш'яковистого водню -- 0,3 %.

Промислові фільтруючі протигази можуть комплектуватися коробками малого і великого габариту, а шолом-маска випускається п'яти розмірів: 0, 1, 2, 3, 4.

Фільтруючі коробки малого габариту з фільтром і без фільтра мають марки: А, В, Г і КД, які розрізняються пофарбуванням корпуса. Коробка з аерозольним фільтром має дно білого кольору, незалежно від кольору самої коробки.

Фільтруючі коробки великого габариту випускаються двох типів: без аерозольного фільтра з підвищеним часом захисної дії і з аерозольним фільтром. Аналогічні типи коробок малого габариту виготовляють із пластмаси (корпус) і мають позначення: з фільтром (МКПФ) і без фільтра (МКП).

А (коричнева) захищає від парів органічних сполук (бензину, ацетону, бензолу, ксилолу, аніліну, тетраетилсвинцю, фосфор- і хлорорганічних пестицидів). Якщо коробка має аерозольний фільтр, вона захищає від пилу, диму, туману;

В (жовта) - від кислих парів і газів (сірчистого ангідриду, хлору, сірководню, синильної кислоти, оксидів азоту, хлористого водню, фосгену);

КД (сіра) -- аміаку, сірководню та їх сумішей. З аерозольним фільтром захищає від аерозолів у вигляді пилу, диму і туману;

Г (чорно-жовта) -- парів ртуті, ртутьорганічних пестицидів. з аерозольним фільтром захищає від різних аерозолів (пилу, диму, туману);

Е (чорна) -- миш'яковистого і фосфористого водню. При наявності аерозольного фільтра -- від аерозолів у вигляді пилу, диму і туману;

СО (біла) --оксиду вуглецю;

М (червона)--оксиду вуглецю при невеликих концентраціях парів органічних речовин, кислих газів, аміаку, миш'яковистого і фосфористого водню. З аерозольним фільтром -- від різних аерозолів (пилу, диму, туману). Наявність у коробці протигаза великого габариту аерозольного фільтра відповідно позначається білою смугою вздовж всієї бокової поверхні коробки.

При зниженні вмісту кисню в повітрі робочої зони до 16-- 17 % або при підвищенні концентрації шкідливих речовин до 0,5% застосовувати фільтруючі протигази забороняється. Такі умови можуть створюватися при виконанні робіт у цистернах чи інших резервуарах, каналізаційних та асенізаційних спорудах, криницях-гноївкозбірниках та інших.

Безпечним виконання робіт у зазначених умовах може бути при використанні шлангових протигазів ПШ-1 та ПШ-2. Крім зазначених шлангових протигазів, у таких умовах можна застосовувати пневмошлеми ЛИЗ-4, пневмомаски

Рис.3. Загальний вигляд протигазів:

а, б -- фільтруючі протигази великого (БК) і малого (МКП) габариту; в -- ізолюючий шланговий протигаз ПШ-1.

Протигази шлангові ПШ-1 й ПШ-2 застосовуються працюючими в робочій зоні з недостатнім вмістом кисню в замкнутих об'ємах, у котрих можуть міститись шкідливі речовини (колодязи, резервуари й т.п.).

Протигаз шланговий ПШ-1 складається із шолома-маски й резинотканевого шланга довжиною 10 м, на кінці якого знаходиться фільтруюча коробка, розташовувана під час роботи у зоні чистого повітря.

ПШ-1 є самовсмоктуючим і комплектується страховочною мотузкою, довжина якої 15 м.

Протигаз шланговий ПШ-2 на відміну від протигаза ПШ-1 має повітродувку подачі чистого повітря та комплектується шлем-маскою(2 шт.), двома армірованними шлангами довжиною 20 м. До комплекту входить 2 страховочних пояса та 2 сигнальні мотузки довжиною 25 м.

Розмір маски протигаза визначають виміром голови по круговій лінії, що проходить через підборіддя, по щоках й через вищу крапку голови (верхівку), й відстані між вухами по чолу через надбрівні дуги.

По отриманій сумі двох вимірів підбирають шлем-маску за наступними розмірами: 0, 1,2, 3, 4. При сумі до 93 см розмір шлем-маски 0, при сумі 93...95 см - 1, при 95...99 см - 2, при 99...103 см - З, при сумі більш 103 см - 4.

Для перевірки правильності добору шлем-маски протигаза або напівмаски респіратора необхідно надягти їх, закрити отвір коробки протигаза або отвір патронів респіраторів долонями й попитатися кілька разів глибоко вдихнути. Якщо диханнє неможливо, то маска або напівмаска підобрана правильно.

До ізолюючих шлангових ЗІЗОД належать пневмомаски ППМ-І, ЛИЗ-5 і пневмошоломи ЛИЗ-4.

В залежності від умов праці використовують спеціальне взуття: шкіряне, гумове і валяне, гумові чоловічі та жіночі чоботи, черевики жіночі та чоловічі , калоші чоловічі та жіночі , валяне взуття , с. І04-ІІО 1 ,

Рис.4.. Спеціальне взуття

а - чоботи комбіновані, для захисту від механічних ушкоджень та впливу високих і низьких температур; б - чоботи гумові або з полімерів; в - діелектричні боти; г - калоши; д - боти шкіряні для работників с високою запиленістю та вибухо-небезпечністю цехів; е - туфлі, для захисту від контакту с подогрітими поверхностями