Охорона праці на підприємстві

Засоби захисту рук

Для захисту рук рекомендуються рукавички:

зимові з тканини;

гумові кислотостійкі;

гумові анатомічні;

спеціальні для захисту від механічних пошкоджень;

брезентові - від води і лугів;

суконні - від кислот;

для захисту від води (робітникам-рибоводам; тим, що знімають шкіру з тварин; працюючим у парниках);

робочі рукавиці (у гарячих цехах).

Рукавиці маркірують залежно від призначення

Рис.5. . Засоби захисту рук:

а, б, в - рукавиці спеціальні (типу А, Б, В); г - рукавиці із хутра (тип В); д - рукавиці зимові двухпальцеві тканеві; е - перчатки тканеві

Засоби захисту голови і обличчя

Від механічних пошкоджень, вологи, уражень електричним струмом, високочастотного шуму використовують:

каски будівельні ;.

каски захисні "Труд" з підшоломником .

Захисні каски виготовляють п'яти кольорів: білого, червоного, жовтого, оранжевого, коричневого;

каски захисні склопластикові ;

каски "ВЦНИИОТ-2" ;

наголовний щиток з каскою - для газоелектрозварників і газорізальників;

наголовний щіток з прозорим ударостійким корпусом НБТ-І - для захисту обличчя і очей від стружок, дрібних осколків і крапель хімічних неагресивних рідин;

щиток захисний зі світлофільтрами С-4, С-5, С-6, С-7, С-8, С-9 - для газо-, електрозварників, газорізальників;

головний убір "Дружба" з підшоломником - для лісозаготівельників;

косинки або шапочки - для працівників тваринництва і ветслужби;

шолом ЛШОТ-49 - рекомендується в умовах сильного запилення повітряного середовища.

Рис.6. Засоби захисту обличчя:

а'--прозорий наголовний щиток НБТ-1; б, в -- ручний та наголовний щиток електрозварювальника.

Обличчя захищають частково масками респіраторів та протигазів, а також за допомогою спеціальних щитків. Промисловість випускає прозорі наголовні щитки НБТ-1, а також ручні і наголовні щитки для електрозварників (рис. ).

Універсальний щиток електрозварника постачається у комплекті зі світлофільтрами різної густини, які підбирають залежно від сили струму при зварюванні: 35--75 А; 75--200 А; 200--400 А і понад 400 А.

Захист голови від механічних пошкоджень, крім масок, відлог та щитків, здійснюють за допомогою спеціальних касок (козиркових з текстоліту, вініпласту, склопластика та поліетилену). Захисний пристрій "Дружба", крім каски, має підшлемник і застосовується лісозаготівельниками і будівельниками.

Засоби захисту органів слуху.

Для індивідуального захисту органів слуху від шкідливої дії шуму застосовують індивідуальні захисні засоби у вигляді різних протишумних навушників, протишумних заглушок - антифонів і протишумних вкладишів "Беруші ":

навушники протишумні ВЦНИИОТ-І застосовують для захисту органів слуху від дії високочастотного виробничого шуму до 110 дБ. (рекомендуються для роботи на пилорамах клепальникам, машиністам на молотах і пресах);

навушники ВЦНИИОТ-2М (рівень шуму до 120 дБ);

навушники В4НИИОТ-74 (рівень шуму до 115 дБ);

протишумні заглушки-антифони (ТУ 400228-152-76) призначені для захисту органів слуху від дії середнього і високочастотного шуму до 110 дБ (на земляних, слюсарних, столярних роботах, трактористам-машиністам, компресорникам, машиністам дизелів). Протишумні вкладиші "Беруші " призначені для індивідуального захисту органів слуху. від високочастотного шуму рівнем до 110 дБ (земляні, слюсарні, столярні роботи, монтаж будівельних конструкцій) [ 7, с. 60-61 ].

Засоби захисту органів зору.

Для захисту органів зору застосовують різні типи окулярів від небезпечних і шкідливих виробничих факторів (пил, тверді частинки, краплі не роз'їдаючих рідин, ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання, засліплююча яскравість видимового випромінювання).

Для захисту органів зору на виробництві застосовують окуляри, які залежно від призначення стандартом (ГОСТ 12.4.003--80) поділяються на: відкриті (О), подвійні відкриті (ОД), закриті з прямою вентиляцією (ЗП), закриті з непрямою вентиляцією (3Н), герметичні захисні окуляри (Г) та інші.

Для правильного замовлення і застосування окулярів необхідно вміти розрізняти ще й їх марки. Наприклад, марка окуляра О2-76-У (ГОСТ 12.4.013--85) означає: О -- відкриті; 2 -- модель; 76 -- міжцентрова відстань; У -- зі змінним склом (рис. ),

Захисні окуляри випускають відповідно різних марок і призначень:

ЗП 1-80 - з прямою вентиляцією (трактористам-машиністам комбайнерам та їх помічникам, машиністам та ін.), хто працює на копнуванні і переробці соломи, молотьбі, слюсарям-ремонтникам;

ЗП 2-80 - окуляри з непрямою вентиляцією (застосовую для тих, що і ЗП І-80, а також для вантажників пильних вантажів);

ЗП 3-30 - окуляри захисні з непрямою вентиляцією. Відрізняються від окулярів ЗП 2-80 лише склом. Рекомендуються трактористам-машиністам, вантажникам порошкоподібних вантажів, операторам котельних установок;

ЗИ 4-72 - окуляри захисні закриті. Призначені верстатникам при обробці металів із застосуванням охолоджуючих рідин, механізаторам і будівельникам

ЗИ 8-72 - окуляри з непрямою вентиляцією (трактористам-машиністам при вапнуванні і внесенні мінеральних добрив у грунт, слюсарям-жерстяникам, заточувальникам інструменту);

02-76, 02-У76, 03-76 - окуляри захисні відкриті (верстатникам);

02-76 (ВІ, В2, ВЗ) - окуляри зі світлофільтрами різної інтенсивності ;

04-64 - окуляри захисні, відкриті (школярам, підліткам на час виробничої практики у господарстві);

ЗН-8-72 зі світлофільтрами Г1, Г2, ГЗ для захисту від бризок металу і ультрафіолетового випромінювання при газозварювальних роботах;

ЗН-8-72 зі світлофільтром ДІ, Д2, ДЗ - від бризок металу і інфрачервоного випромінювання;

Рис.7.. Засоби індивідуального захисту очей

а - окулярі захисні С-2; б - окулярі захисні ОЗН; в - окулярі захисні (рамка) для сталеварів; г - окулярі захисні сетчасті С-15; д - окулярі герметичні ПО-2; е - окулярі захисні від електромагнітних випромінювань ОРЗ-5.

ЗИР1 - з непрямою вентиляцією для захисту очей спереду і з боків від засліплюючої яскравості видимого і інфрачервоного випромінювання бризок розплавленого металу і твердих частинок матеріалів;

КІ - окуляри захисні козиркові захищають очі спереду від засліплюючої яскравості видимого й інфрачервоного випромінювання;

ОРЗ - окуляри захисні від електромагнітних випромінювань;

ЗІМ-72Т - з прямою вентиляцією, від твердих частинок (при рубані, клепанні і обробці металів).

Засоби захисту від падіння з висоти - запобіжні пояси, діелектричні килимки, наколінники, налокітники, наплічники.

Дерматологічні засоби захисту рук (профілактичний крем "Силіконовий", пасти „ТЕР-1” та „ТЕР-2”, крем "Плівкостворюючий", пасти "Айро", „Невидимка", "Церигель", очищувачі шкіри "Фея", "Раллі", мазь автолова та ін.

Необхідність спецодягу, спецвзуття, запобіжних засобів визначають відповідно до контингенту працівників та норм безплатної видачі.

5. Природне та штучне освітлення на робочому місці

5.1 Загальні положення

Відношення світлового потоку (F) до освітлюваної поверхні (S) характеризує освітленість даної площі (Е). Отже,

Е = F / S (8)

Освітленість виміряється в люксах.

Люкс - освітленість, що створюється світловим потоком в один люмен, рівномірно розподілений на площі в 1 м2 [ 16, с. 184-200 ].

Освітлення поділяється на: природне, штучне та сумісне.

Найбільш доцільне природне освітлення, в разі нестачі воно доповнюється штучним.

Природне освітлення в залежності від напрямку світлового потоку буває бічне, верхнє та комбіноване (верхнє разом з бічним, наприклад, в теплицях).

Згідно з СНіПом П-4-79 усі виробничі приміщення за умов зорової роботи поділяються на 8 розрядів (додаток 10).

За критерій природної освітленості якоїсь точки в приміщенні прийнята величина - коефіцієнт природної освітленості (К.П.О.). К.П.О. - це відношення освітленості точки в приміщенні до одночасно заміряної освітленості зовнішньої точки. Ці дві точки знаходяться в одній горизонтальній площині, що освітлюється рівномірно розсіяним (дифузним) світлом всього небосхилу.

Освітлення приміщення природним світлом характеризується К.П.О. рядом точок, розміщених в перетині двох площин: вертикальної площини характерного розрізу приміщення (наприклад, посередині приміщення по осі вікон або між ними) і горизонтальної площини, що приймається за умовну робочу площину приміщення.

При бічному освітленні нормують мінімальне значення К.П.О.. (lmin) в межах робочої зони.

При верхньому і комбінованому освітленні нормують середнє значення К.П.О. (l сер.) в межах робочої зони

Lсер. = (l1/2 + l2 + l3 + …+ ln/2) / n - 1 (10)

де l1, l2, l3, - значення К.П.О. в окремих точках приміщення, які перебувають на рівних відстанях одна від одної; n - кількість точок, в яких визначається К.П.О. (таких точок береться не менш 5).

Штучне освітлення за системами освітлення поділяється на: загальне, місцеве та комбіноване.

Загальне освітлення досягається рівномірним розміщенням світильників одного типу та лампочок однакової потужності в одній площині.

Місцеве освітлення - це освітлення безпосередньо робочого місця.

Поєднання систем загального і місцевого освітлення дає комбіноване освітлення. Застосування тільки місцевого освітлення всередині приміщення не допускається. При цьому частка загального освітлення в комбінованому повинна бути не менше 10 відсотків, але не менше 100 лк при люмінесцентних лампах і 30 лк при лампах розжарювання. Комбіноване освітлення дозволяє створити потрібний рівень освітленості безпосередньо на робочому місці.

Штучне освітлення за видами поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, чергове та охоронне. Воно нормується згідно з СНіПом П-4-79 "Природне і штучне освітлення. Норми проектування".

Робоче - це освітлення робочих місць в робочий час. Аварійне - це негайна нестача робочого.

Евакуаційне - це освітлення найбільш небезпечних проходів, переходів.

Чергове - освітлення в неробочий час.

Охоронне - освітлення по периметру охоронного об'єкта.

Штучне освітлення вимірюється в п'яти рівномірно розміщених точках, приймається як середнє арифметичне і нормується згідно з відповідним розрядом залежно від фону та контрасту (табл.).

Для вимірювання освітленості використовується фотоелектричний люксметр типу Ю-116. Прилад складається з гальванометра та окремого фотоелементу, котрій з'єднується з гальванометром за допомогою шнура в 1,5 м. Гальванометр має дві шкали для вимірювання освітленості в межах від 0 до 30 лк та від 0 до 100 лк. При поглинаючих світлофільтрах М, Р, Т, які дають змогу збільшити межі вимірювання у 10, 100 і 1000 разів, ці показники відповідно збільшуються до 30000 лк та 100000 лк, в залежності від шкал [15, с. 8-10].

Вимірюючи освітленість від різних джерел, необхідно враховувати поправочні коефіцієнти (табл.1). Покази люксметра при цьому слід помножити на коефіцієнт К.

Таблиця 1 Значення поправного коефіцієнта для різних джерел освітлення

Джерело освітлення	Коефіцієнт, К
Лампи: розжарювання	1
люмінесцентні (ДС)	0,9
люмінесцентні (БС)	1,1

Фон та контраст нормується величиною, яка називається коефіцієнтом відбиття (Р). Це відношення відбитого освітлення до падаючого.

Р = Евід / Епад (11)

де Евід - відбита освітленість, залежно від кольору поверхні, лк;

Епад - падаюча освітленість, лк.

Рис. 8. Люксметр та світлопоглиначи до нього для виміру освітленя:

1 - фотоэлемент; 2 - світлофільтр; 3 - гальванометр;

Фон (ступінь освітленості) - це поверхня, на якій розглядається об'єкт. При коефіцієнті відбиття менш 0,2 - фон вважається темним, від 0,2 до 0,4 - середній і більше -0,4 - світлим.

Контраст об'єкта розрізняється з фоном і визначається як

К = (Рф - Роб) / Рф (12)

де К - контраст об'єкта

Рф - коефіцієнт відбиття фону;

Роб - коефіцієнт відбиття об'єкта.

Якщо К менше 0,2 то контраст вважається малим, від 0,2 до 0,5 - середнім і більші 0,5 - великим .

Доповнення природного освітлення штучним дає сумісне. Воно нормується, як і природне освітлення.

6. Запиленість повітря виробничих приміщень

Пил - це тонкодисперсні тверді частки речовини, здатні довгий час знаходитись у повітрі або у виробничих газах в зважуваному стані (аерозоль).

Пил різного походження, що утворіться внаслідок механічної дії на тверді тіла подрібненням, розмелюванням, розтиранням, при завантажувально-розвантажувальних, вибухових, зварних, земляних та інших роботах, згубно діє на органи дихання, очі і шкіру людини. Пил класифікується за ступенем дисперсності, за речовиною, шкідливістю для організму та вибухонебезпечністю.

За характером дії на організм людини пил поділяється на подразнюючий і токсичний. До подразнюючого належить мінеральний (вугільний, наждаковий, кварцовий тощо), металевий (чавунний, сталевий, цинковий та ін.) і деревний пил.

Проникаючи в легені і лімфатичні залози, він спричинює захворювання - пневмоконіоз, силікоз. Може проявлятися механічна дія пилу у вигляді шкірних гноячкових захворювань і подразнення слизових оболонок очей - кон'юнктивіт.

Токсичний пил (ртуті, миш'яку, свинцю та ін.), розчиняючись у біологічному середовищі, діє як введена в організм отрута і завдає величезної шкоди здоров'ю.

При роботі в приміщеннях з високою запиленістю-потрібно користуватися індивідуальними засобами захисту; респіраторами, спецодягом і протипиловими окулярами [ 6, с. 288-300].

Крім шкідливої дії на організм людини, пил також підвищує зношення обладнання, збільшує брак продукції і є вибухонебезпечним.

Пил, що знаходиться у повітрі в аерозольному стані утворює вибухові суміші, які при відповідних концентраціях та наявності джерела теплоти, що має температуру, достатню для загорання горючої речовини пилу можуть вибухнути [18. с.31].

Санітарними нормами проектування промислових підприємств (СН 245-71) та ГОСТ І2.І.ОО5-88 (Повітря робочої зони) встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих аерозолів, які не мають згубної дії на організм людини.

Для оцінки запиленості повітряного середовища даного приміщення і встановлення правильних методів боротьби з пилом необхідно знати концентрацію пилу в повітрі (мг/м3), ступінь дисперсності (розміри часток пилу), хімічний склад, розчинність і токсичність, а також їхню форму [ 4, с. 4-6].

Ступінь запиленості повітря можна визначити ваговим розрахунковим, електричним (електростатичним) і фотоелектричним акустичним (ультразвуковим) та радіоізотопним методами. Радіоізотопний метод визначення запиленості повітря є зручним. Сутність методу заключається у визначені масової концентрації нерадіоактивного пилу в повітрі, яке не містить парів, кислот та лугів, безпосередньо в робочій зоні. Для цього застосовують переносний концентратомір пилу ПРИЗ-2, який забезпечує вимірювання концентрації пилу в повітрі в межах від 1 до 500 мг/м3. робота концентратоміру основана на визначенні маси затриманого фільтром пилу по ступеню ослаблення потоку бета-часток (в приладі застосовано радіоактивне джерело бета-випромінювання), які пройшли через фільтр до і після відбору проби пилу.

В даних методичних вказівках викладено ваговий спосіб, який дозволяє визначити кількість міліграмів пилу в одному кубічному метрі досліджуваного повітря. Для цього повітря фільтрують через ватяний тампон, закладений у скляну трубку (алонж), або спеціальні фільтри АФА, закладені в патрон-фільтротримач.

Місце для проби повітря в робочій зоні вибирають на висоті І,5....1,7 м від підлоги ( на рівні дихання працівника). В кожній зоні беруть дві паралельні проби [ 1, с. 13-223].

Прилади та обладнання:

аспіратор для відбору проб повітря; патрон-фільтротримач; пісковий годинник; аерозольні фільтри (АФА); ваги аналітичні (ВА-200); рівноваги до 200 г; пінцет; термометр; барометр; вата.

Експериментально-дослідницька робота

Робота проводиться з використанням пристрою для прокачування запиленого повітря через фільтр аспіратора. Схема обладнання для взяття проби запиленого повітря зображена на рис.

Аспіратор має повітряний насос з електродвигуном та чотири скляних ротаметри (2) з поплавцями (3) всередині для виміру швидкості проходження просачуваного через фільтр повітря. Два ротаметри градуйовані від 0 до 20 л/хв. Вони використовуються для відбору проб повітря на запиленість. Два інші призначені для проведення газових аналізів і градуйовані від 0 до 1 л/хв. Для регулювання швидкості протягування повітря кожний ротаметр обладнаний вентилем (4). Проходячи через ротаметр повітря піднімає поплавець тим вище, чим більше швидкість та втрата повітря.

Рис. 9. Схема установки для взяття проби запиленого повітря:

1 - аспіратор; 2 - ротаметри; 3 - поплавець ротаметру; 4 - вентилі ротаметрів; 5 - вихідні штуцери; 6 - гумовий шланг; 7 - патрон-фільтротримач (з фільтром АФА); 8 - вимикач.

Для аналізу пилу використовують фільтри АФА (аналітичний фільтр аерозольний), виготовлені з синтетичних волокон. Цей фільтр з нетканого матеріалу, вкладений в захисне кільце з ручкою, виготовлений з двох шарів паперу. Загальна маса фільтра 75 мг, діаметр 70 мм [ 14, с. 157-162 ].

Фільтри АФА практично повністю затримують аерозолі будь-якого ступеня дисперсності і мають малий аеродинамічний опір потоку повітря порівняно з фільтрами з вати.

Фільтр АФА зберігається в спеціальному пакеті, який відкривають перед використанням. Зважений фільтр вставляють ручкою у проріз кришки спеціального металевого патрона фільтротримача. Загвинчуванням кільця притискують його до кришки патрона, що має в центрі отвір з штуцером, на який натягнуто гумовий шланг від аспіратора.

Порядок виконання роботи

Зважити паперовий фільтр АФА, попередньо витягнувши його з пакета, на аналітичних вагах з точністю до міліграма.

Паперовий фільтр встановити в патрон фільтротримача.

Увімкнути аспіратор і ручкою вентиля відрегулювати необхідну об'ємну швидкість відбору проби повітря.

Увімкнути аспіратор і протягом 5 хв всмоктувати запилене повітря через патрон, одночасно за пісковим годинником засікти час початку досліду.

Через 5 хв. вимкнути аспіратор.

Обережно вийняти фільтр з патрона фільтротримача. Паперовий фільтр тримати осадком догори.

Зважити фільтр і вату з точністю до міліграма.

Відповідними приладами зняти показання барометричного тиску і температури повітря в місцях відбору проби.

Привести робоче місце в початковий стан.

Підрахувати концентрацію пилу в повітрі і скласти звіт.

Патрон-фільтротримач з фільтром розміщують в робочій зоні виробничого приміщення на рівні дихання працівників.

Під час експерименту визначають масу фільтра і вати до і після досліду. Різниця цієї маси і становитиме масу пилу відфільтрованою повітря, об'єм якого визначається за ротаметром аспіратора (л/хв) множенням на час відбору проби (хв).

Концентрація пилу X1в 1 м3 повітря (мг/м3) визначається за формулою

(13)

де Р1 , Р - маса (мг) фільтра Р і після досліду Р1,

V1 - об'єм (л) просоченого через фільтри повітря; визначається за формулою

V1 = V·Т (14)

де V- показання поплавця ротаметра аспіратора, об'ємна швидкість, л/хв; Т - час досліду, хв.

Об'єм просоченого повітря V0 , приведеного до нормальних умов (до такого об'єму, який він займав би при температурі 0 °С і тиску 760 мм рт.;:г.). дорівнює:

(15)

де В - барометричний тиск в місці відбору проби. мм рт.ст.;

t - температура повітря в місці відбору проби, °С.

Концентрація пилу Хо в 1 м3 повітря за нормальних умов становитиме:

(16)

Оцінку результатів дослідження провести порівнянням їх з ГДК за СН І245-7І та ГОСТ І2.І.005-88 (див. додаток).

Дослідження виконати двічі і вивести середні результати запиленості повітря.

Результати вимірів звести у табл.2. За результатами дослідження зробити висновки.

У звіті дати короткий виклад теоретичної частини та методики вимірювання запиленості повітря, описати прилади, які використовуються, та виконати схему установки.

Поставте дату і підпис.

7. Дослідження концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень

Багато технологічних процесів у. сільськогосподарському виробництві пов'язано з застосуванням або виділенням токсичних газів, забруднюючих повітря робочої зони. Проникаючі в організм людини крізь органи дихання, шкіру, шлунково-кишковий тракт, вони можуть визвати отруєння та поразку органів і систем. У зв'язку з цим своєчасне виявлення шкідливих речовин у повітрі та захист від них має велике значення для забезпечення безпечної та безшкідливої роботи дяких шкідливих газів.

За токсичною дією шкідливі речовини поділяються на слідуючі групи:

кров'яні яди (окис вуглецю, миш'яковистий водовод, бензол, толуол, ксилол, свинець). Ці яди понижують вміст кисню в повітрі, яким ми дихаємо, що може призвести до смерті;

нервові яди (наркотин-вуглеводи, сірководень, кофеїн, аміак, нікотин) визивають повишену взбудженість, виснаження нервової системи, зруйнування частки нервової тканини;

подразнюючі яди (хлор, аміак, фосфоген) поражають верхні дихальні шляхи та легені;

припалюючі та подразнюючі шкіру, слизові оболонки (сірчана, соляна, азотна, мурав'їна, азотна кислоти) визивають опіки.

ферментні яди (синильна кислота та її солі, миш'як) визивають тяжкі порушення нервової системи, задушення та смерть.

гепатропні (печіночні) яди (хлороформ, фосфор) визивають структурні зміни тканин печінки, запалення печіночних тканин.

Для визначення шкідливих домішок у повітрі робочої зони проводять аналіз повітряного середовища на висоті 1,5 м від підлоги.

Дослідження повітряного середовища з метою визначення вмісту шкідливих газів та парів проводять різними методами:

колориметрнчннй метод ґрунтується на зміні забарвлення розчину реактиву внаслідок взаємодії його зі шкідливими речовинами;

фотоелектричний метод засновано на світо поглинанні фотоелементами світлової енергії від забарвлення або групових розчинів;

нефелометричний метод полягає у порівнянні каламутних розчинів. При взаємодії реактиву зі шкідливою речовиною утворюєшся закисла муть, за кількістю якої визначають концентрацію шкідливої речовини;

кондуктометричний метод ґрунтується на вимірах електричної провідності розчинів;

експресний метод - це калориметричний метод, який спирається на швидкоплавні реакції.

У практиці сільськогосподарського виробництва широко використовують універсальний газоаналізатор УГ-2. У ньому забруднення повітря проходить через спеціальні скляні трубки з індикаторним порошком. Залежно від концентрації шкідливої речовини в повітрі порошок змінює колір. Вимірюючи спеціальною шкалою довжину забарвленої частини трубки, визначають концентрацію (мг/м3) речовини в повітрі.

Універсальним газоаналізатором визначають присутність таких шкідливих речовин як: ацетон, ацетилен, аміак, бензин, бензол, ксилол, окисли азоту, окис вуглецю, сірчаний ангідрид, сірководень, толуол, хлор, вуглеводи нафти, етиловий ефір (рис.9)

В закритій частині корпусу (рис. 10.) знаходиться гумовий сильфон з двома фланцями та стаканом з пружиною. На верхній панелі корпусу передбачена нерухома втулка, через неї вставляють шток, яким стискають сильфон. На циліндричній частині штоку дві повздовжні канавки, кожна з двома заглибинами для фіксації об'єму засмоктуваного повітря.

На нижній кінець штуцера надіта гумова трубка, другий кінець якої з'єднаний з порожниною сильфона. На зовнішній кінець штуцера також надіта гумова трубка, другий кінець якої з'єднаний з індикаторною рубкою, а остання - з фільтруючим патроном.



Рис.. 9. Газоаналізатор УГ-2: 1 - повітрозабірне пристосування; 2 - шток; 2 - індикаторна трубка; 4-трубка з поглинаючим порошком, 5-шкала, 6-футляр для трубок, 7 - футляр для складання приладу, 8 - ампули з індикаторним порошком; 9 - ампули з поглинаючим порошком, 10- порожня запасна ампула для індикаторного порошку, 11- ампула для поглинаючого порошку; 12 - воронка з витягнутим кінцем; 13 - стержень; 14 - пижі; 15 - штирьок; 16 - шаблон для виготовлення пижів; 17 - воронка; 18 - індикаторна трубка з ковпачками із сургучу; 19 - відпрацьована індикаторна трубка; 20 - термометр.

Рис.10. Повітрозабірне пристосування газоаналізатора типу УГ-2: 1 - трубка із штуцера до нерухомого фланця сильфона; 2 - гумовий сильфон; 3 - пружина; 4 - гумова трубка; 5 - стопор; 6 - канавка на штоці з двома заглибинами; 7 - шток; 8 - напрямна втулка.

7.1 Приготування індикаторних трубок

Скляні трубки довжиною 90 ± 2 мм з внутрішнім діаметром 2,6...2,6 мм перед приготуванням старанно промивають хромовою сумішшю, водою та висушують при температурі 120-130°С.

В один кінець скляної трубки вкладають тампон з вати та ущільнюють його за допомогою стержня. Товщина тампона повинна бути 2...З мм В скляну трубку через воронку насипають до краю індикаторний порошок з ампули, відкритої перед приготуванням.

Обережно постукують по трубці стержнем для ущільнення порошку. Довжина ущільненого стовбчика порошку в трубці повинна бути 68-70 мм. Після ущільнення порошку вкладають тампон. Тампони з вати закривають пижами. Для остаточного ущільнення індикаторного порошку ще раз постукують по стінкам трубки і натиснувши штирьком, осаджують вату і пиж.

Слабке увільнення порошку, збільшує довжину, забарвленої частини. Відстань від тампонів вати до кінця трубки повинна бути 0,5 см. Приготовлені індикаторні трубки необхідно герметично закрити. Для цього в ванні нагрівають конторський сургуч до повного розплавлення. Обгортають фольгою кінці трубки і опускають їх у розплавлений сургуч так, щоб уся частина трубки в фользі вкрилася розплавленою масою.

Строк придатності індикаторних трубок для аналізу - один місяць.

Індикаторні трубки готують в сухому, добре провітрюваному приміщенні.

7.2 Порядок приготування фільтруючих патронів

а) виготовлення фільтруючого патрону для визначення концентрації ацетилену

Для визначення концентрації ацетилену застосовують скляний патрон з двома перетяжками довжиною 70 ± 2 мм (рис.).

В вузький кінець вкладають тампон з вати за допомогою воронки в широкий кінець патрона до другої перетяжки насипають селикагель, опрацьований розчином хлориду (УІ) окислу в сірчаній кислоті (поглинач №4).

На цей шар насипають хлористий кальцій (поглинач №1), ущільнюючи стержнем, вкладають тампон та негайно закривають заглушками обидва кінці за допомогою гумової трубки довжиною 15-20 мм.

б) приготування поглинаючої трубки для визначення концентрації ацетону

Для визначення концентрації ацетону застосовують скляну трубку довжиною 90 ± 2 мм. В один кінець трубки вкладають тампон з вати товщиною 4-5 мм та за допомогою воронки насипають поглинач №9 з ампули шаром 9-11 мм Постукавши по трубці стержнем ущільнюють шар порошку. Довжина його повинна бути 8-10 мм. Після ущільнення порошку вкладають тампон. Кінці трубки герметизують.

в) виготовлення фільтруючого патрону для визначення концентрації бензину та вуглеводів нафти

Для визначення концентрації бензину та вуглеводів нафти використовують скляні патрони з двома мітками .довжиною 86 ± 2 мм.

В вузький кінець патрону вкладають тампон з вати, за допомогою воронки насипають через широкий кінець патрону до другої перетяжки шар вогнестійкого шамоту, обробленого розчином азотнокислого срібла в сірчаній кислоті (поглинач №3). На цей шар насипають до половини останньої оливи (розширена частина патрона) вогнестійкий шамот, оброблений розчином сірчанокислої закисі ртуті (поглинач №2). Кожний шар ущільнюють стержнем.

Виймають воронку, вкладають тампон та негайно закривають заглушками обидва кінці патрону.

г) виготовлення фільтруючого патрону для визначення концентрації бензолу, толуолу, ксилолу

Для визначення концентрації бензолу, толуолу, ксилолу використовують скляні патрони без перетяжки довжиною 42 ± 2 мм.

В вузький кінець патрона вкладають тампон з вати і через широкий кінець насипають хлористий кальцій (поглинач №1), ущільнюють стержнем знімають воронку, вкладають тампон та негайно закривають заглушками обидва кінці патрону.

д) виготовлення фільтруючого патрону для визначення концентрації окису вуглецю

Для визначення концентрації окису вуглецю застосовують скляний патрон з трьома перетяжками .

В вузький кінець патрону вкладають тампон з вати і через широкий кінець патрону насипають до першої перетяжки селикагель, оброблений розчином хрому (УІ) окису в сірчаній кислоті (поглинач №4). Силікагель ущільнюють постукавши стержнем по стінкам патрону. На шар селикагелю насипають активований вугіль (поглинач №7) до третьої перетяжки, ущільнюючи стержень.

Останню оливу заливають силікагелем, обробленим розчином сірчанокислої закисі ртуті (поглинач №6), вкладають тампон та негайно закривають заглушками.

е) приготування окислювальної та поглинально-окислювальної трубки для визначення концентрації окису азоту

Для визначення концентрації окислу азоту, готують окислювальну та поглинально-окислювальну трубки.

Окислювальна трубка призначена для окислення окису азоту в двоокис при визначенні концентрації суми окису та двоокису азоту, так як індикаторний порошок відчутен тільки до двоокису азоту.

Для приготування окислювальної трубки застосовують скляні трубки довжиною 90 ± 2 мм.

В один кінець трубки вкладають тампон з вати та за допомогою воронки насипають селикагель, оброблений розчином марганцевокислого калію, підкисленого ортофосфорною кислотою шаром 17-19 мм. Цей шар ущільнюють постукавши стержнем по стінкам трубки. Довжина ущільненого стовбчика повинна бути 15-18 мм. Вкладають другий тампон та герметизують трубку.

Поглинально-окислювальна трубка призначена для поглинання двоокису азоту та окислення окису азоту в двоокис.

В один кінець трубки вкладають тампон з вати і через воронку насипають окислювальний порошок шаром 17-20 мм, ущільнюють порошок до шару 15-18 мм та вкладають тампон.

Насипають поглинаючий порошок, який містить селикагель оброблений розчином натрію вуглекислотного та дифениламином (поглинач №5), шаром 10-12 мм, вкладають тампон та ущільнюють стовбчик порошку до 9-11 мм.

Кінці трубок герметизують.

ж) приготування фільтруючого патрону дай визначення концентраті сірчаного ангідриду

Для визначення концентрації сірчаного ангідриду застосовують скляні патрони довжиною 42 ± 2мм.

В вузький кінець патрону вкладають тампон з вати і через широкий кінець патрону насипають шамот, оброблений розчином міді сірчанокислої та дифеламіном (поглинач №8) до звуженої частини патрону. Шамот ущільнюють постукуванням стержня по патрону. Вкладають тампон та надівають заглушки.

з) приготування фільтруючого патрону для визначення концентрації етилового ефіру

Для визначення концентрації етилового ефіру застосовують скляний патрон з трьома перетяжками довжиною 86 ± 2 мм.

В вузький кінець патрона вкладають тампон з вати і через широкий кінець патрону насипають до першої перетяжки хлористий кальцій (поглинач №1). На цей шар поміщають сумісь фосфорного ангідриду та кварцового піску (поглинач №10) до третьої перетяжки. Потім до половини останньої оливи насипають шар їдкого натра і на нього хлористий кальцій (поглинач №11 та поглинач №1) до звуженої частини патрону.

Кожний шар порошку ущільнюють постукуванням стержня по патрону.

Укладають тампон та закривають заглушками обидва кінці патрону

.

Рис. 11. Фільтруючі патрони

1 - патрон; 2 - патрон з двома перетяжками;

3 - патрон з трьома перетяжками.

Порядок виконання роботи

Перед проведенням аналізу індикаторні трубки необхідно витримати 30 хв. для того, щоб їх температура дорівнювала температурі середовища, в якому будемо проводити аналіз.

Для визначення концентрації визначаємого газу (пару) відкриваємо кришку повітрязабірного пристрою, відводимо фіксатор, окремо з гнізда шток і вставляємо його в направляючу втулку так, щоб наконечник фіксатора ковзався по канавці штоку, над яким вказаний об'єм просочуваного повітря (табл.1).

Тиском руки на головку штока сильфон зжимають до того часу, поки кінець фіксатора попаде в верхнє заглиблення на канавці штоку.

Таблиця 7 Об'єм просочуваного повітря

Внзначаємий газ (пар)	Просочуваємий об'єм мл	Верхнє значення шкали, мг/м3	Тривалість ходу штока до фіксації, с	Загальний час просочування повітря, с
Аміак	200 100	30 100	30-60 4-10	120 40
Ацетон	300	2000	180-240	420
Ацетилен	300	1400	260-300	420
Бензин	300	1000	200-230	420
Бензол	300	200	230-280	420
Ксилол	300	500	100-132	240
Окис вуглецю	200	120	180-240	420
Окис азоту	300	50	220-300	420
Сірчаний ангідрит	300 100	30 120	110-160 15-45	300 60
Сірководень	300 100	30 200	140-200 10-30	300 60
Толуол	300	500	200-230	420
Вуглеводи нафти	300	1000	200-230	420
Хлор	300	15	270-330	420
Етиловий ефір	400	3000	405-435	600

Беруть індикаторну трубку звільнюють від герметизуючих ковпачків, уникаючи запорушення її герметизуючим матеріалом.

Постукуючи стержнем по стінках трубки, перевіряють її ущільнення, якщо при цьому між стовбцем порошку та тампоном утворився просвіт, його усувають нажимом стержня на тампон.

Після цього її приєднують до гумової трубки повітрязабірного пристрою.

При наявності в досліджуваному повітрі парів (газів), заважаючих визначенню, їх уловлюють фільтруючим патроном, котрий приєднують за допомогою гумової трубки до індикаторної трубки вузьким кінцем.

При визначенні концентрації окислів азоту окислювальну та поглинально-окислювальну трубки приєднати до індикаторної трубки кінцем, котрий має темно-фіолетовий порошок.

Надавлюючи однією рукою на головку штоку, другою відводять фіксатор. Як тільки шток почне рухатись, фіксатор відпускають та включають секундомір.

Коли фіксатор ввійде до нижнього заглиблення канавки штоку, чути щиголь, але засмоктування повітря повинно відповідати вказаному в табл. 1.

При засмоктуванні заданого об'єму повітря тривалість хода штоку повинна відповідати межам, вказаним на етикетці вимірювальної шкали для визначаємого газу (пару). Якщо тривалість ходу штока менша за вказану, за шкалою, то стовбчик порошку в трубці ущільнений слабо або навпаки.

Забарвлення індикаторного порошку після , застосування визначаємого газу (пару) повинно відповідати вказаному в табл.

Таблиця 8 Граничнодопустима концентрація для визначаємих парів (газів)

№ п/п	Визначаємий газ (пар)	Колір індикаторного порошку після досліду	ГДК газу (пару), мг/м3
1	Аміак	Синій	20
2	Ацетон	Жовтий	200
3	Ацетилен	Світло-коричневий	140
4	Бензин	Світло-коричневий	300
5	Бензол	Сіро-зелений	2
6	Ксилол	Червоно-фіолетовий	50
7	Толуол	Темно-коричневий	50
8	Окисли азоту	Червоний	5
9	Окис вуглецю	Коричневий	20
10	Хлор	Червоний	15
11	Сірководень	Коричневий	10
12	Сірчаний ангідрид	Білий	10
13	Вуглеводи нафти	Світло-коричневий	300
14	Етиловий ефір	Зелений	0,15

Концентрацію визначаємого газу (пару) знаходять поєднавши нижню границю стовбчика забарвленого порошку індикаторної трубки з початком вимірювальної шкали етикетки.

Цифра за шкалою сукуплююча з верхньою границею забарвленого стовбчику, вказує концентрацію внзначаємого газу (пару).

Вимірювання кожного об'єму проводять не менше 2-3 раз.

Після проведення аналізу патрон від'єднують від індикаторної грубки, закривають заглушками та вкладають на зберігання до наступного аналізу до ексикатору.

Таблиця 9

Температура	Коефіцієнт
10	1,2
15	1,075
20	0,975
25	0,925
30	0,85

2. Визначення концентрації окислів азоту проводити індикаторною та поглинально-окислювальною трубками, концентрації двоокисів азоту індикаторною трубкою та визначення концентрації сум окислу та двоокису азоту - індикаторною та окислювальною трубками.

3. Визначення концентрації ацетону в присутності кислих газів та парів проводять індикаторною та поглинальною трубками, а при відсутності - індикаторною.

4. При визначенні концентрації парів вуглеводів нафти за температурою аналізу, яка відрізняється від градуйованої, результат показів індикаторної трубки помножують на поправочний коефіцієнт (табл. ).

Таблиця 10 Поправочний коефіцієнт для визначення концентрації вуглеводів нафти

Температура	Коефіцієнт
10	1,22
15	1,44
20	1,00
30	0,95

Зробити висновки.

Дати санітарно-гігієнічну оцінку умов праці щодо вмісту шкідливих газів (парів) у повітрі виробничих приміщень: одержана концентрація шкідлива; одержана концентрація відповідає нормі.

8. Визначення шуму у виробничих приміщеннях

8.1 Загальні положення

Коливальні рухи різних пристроїв, механізмів, живих організмів, а також природного походження породжують безладне змішування звуків різної частоти й сили і називаються шумом. Шум у діапазоні від 16 до 20 000 гЦ спричинює швидку втомлюваність, головний біль, запаморочення, неврози і серцево-судинні захворювання. Це призводить до виробничих травм, є фактором зниження продуктивності праці. Особливо шкідливі шуми великої інтенсивності і частоти, а також безперервні одноманітні звучання того чи іншого джерела шуму. З гігієнічної точки зору допустимий рівень шуму в такому інтервалі частот, який не має шкідливої дії на організм людини.

Максимальний і мінімальний звуковий тиск (P1, P0) і його інтенсивність (J1, J0), що сприймається людиною як звук, називається - пороговим. Мінімальне значення (поріг чутливості), прийняте за одиницю порівняння, відповідає ледь чутним звукам при частоті 1000 гц і дорівнює:

P0 = 2 х 10-4 н/м2;

J0= 10-16 Вт/м2.(17)

Максимальне значення (поріг больового відчуття) збігається із звуком, який породжує в органах слуху больове відчуття і при частоті 1000 гЦ дорівнює:

Р = 2 х І0-2 Н/м2;

J= І0-2 Н/м2(18)

Таким чином, енергія звуку на межі больового відчуття в 10-14 раз перевищує енергію порогу чутливості.

Орган слуху людини здатний розрізняти збільшення звуку в 0,1 Б, а на практиці при вимірюванні звуків і шумів застосовується величина децибел (дБ).

Рівень сили звуку L (в дБ) визначається за формулою

(19)

Інтенсивністю (силою) звуку називають кількість звукової енергії, яка проходить через одиницю площі, перпендикулярної до напрямку звуку в одиницю часу. Ця величина вимірюється в Вт/м .

Рівень інтенсивності, або силу звуку, можна визначити за звуковим тиском

(20)

Рівень інтенсивності різноманітних звуків на відстані 1м, дБ:

шепіт 10...20;

тиха мова 40...50;

голосна мова 60...70;

шум на вулиці 70...80;

шум реактивного двигуна 160...130.

Стандарт 12.1.003-88 встановлює таку класифікацію шумів: постійні (рівень звуку за 8-годинний робочий день змінюється в часі не більше ніж на 5дБ) і непостійні (рівень звуку за 6-годинний робочий день змінюється в часі не менше ніж на 5дБ) при вимірюваннях на тимчасовій характеристиці "повільно" шумоміра [4, с. 4-6].

Непостійні шуми бувають:

коливні - рівень звуку безперервно змінюється в часі;

переривчасті - рівень, звуку різко спадає. до рівня фонового шуму;

імпульсні - складаються з одного або кількох звукових сигналів, кожний тривалістю менше 1с і при цьому рівень звуку в децибелах при включенні характеристик "повільно" і "імпульс" відрізняється не менш як на 10дБ.

Характеристикою постійного шуму на робочих місцях є рівні звукових тисків в активних смугах в децибелах із середньо геометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 6000 Гц.

Дотримуючись СН 245-88 рівень звукового тиску на постійних робочих місцях (кабіна трактора, місце оператора АВМ та ін.) у виробничих приміщеннях повинен бути обмежений величиною 80дБ при частоті 1000 Гц. Цими нормами передбачається пониження допустимого рівня звукового тиску на 5 дБ (додаток 7).

Прилади і обладнання: магнітофон із записаними на плівку шумами, інші джерела шуму, шумомір ІШВ-І, генератор ГЗ-І8, частотомір ЧЗ-7.

8.2 Порядок виконання роботи

Вимірювання сили і рівня чутності шуму може бути виконано шумоміром. Високочутливий мікрофон шумоміра сприймає шум, а коливання мікрофона трансформуються і реєструються індикатором, шкала якого градуйована в децибелах.

Шумомір ІШВ-І показує рівень сили шуму і частотні характеристики шуму. Коректуючи частотні характеристики "А" і "В" відповідають рівню чутливості 40 і 70 фон.

Вимірювання загального рівня чутності шуму повинно проводитись при установці перемикача частотних характеристик шумоміра в такі положення:

40 фон (А) - при вимірюванні рівня від 30 до 55 дБ;

70 фон (В) - при вимірюванні від 35 до 85 дБ, а при рівні чутливості від 85 до 130 перемикач характеристик потрібно поставити в положення "С".

Шумомір розташувати поблизу джерела шуму. Зняти верхню кришку, встановити перемикач рівнів шуму в положення "калібрування" (120 дБ); перемикач характеристик - в положення "О"; перемикач швидкості вимірювань - у положення "швидко".

Зняти піддон у нижній частині футляра і ввімкнути комплект батарей, встановивши фішки в гніздо батареї, потім закрити піддон. Увімкнути живлення, поставити перемикач в положення "ВКЛ". При цьому повинна загорітись сигнальна лампочка.

Встановити перемикач характеристик в положення „Анод". Стрілка індикатора повинна зупинитися в червоному секторі або праворуч нього.

Встановити перемикач характеристик знову в положення "С”, перемикач рівнів - у положення "калібрування" (зачекати 10 хв, поки стрілка приладу зупиниться).

Зняти ковпачок регулятора підсилювача і, повертаючи викруткою вісь регулятора підсилювача, знайти положення осі, при якому стрілка встановиться в проміжках зеленого сектора шкали.

Витягти мікрофон і подовжувач із кришки. В залежності від роду роботи можна встановити мікрофон на лицьовій панелі, викручуючи його стійку в стакан або тримати його в руках. Роз'єднання мікрофонного кабелю вставити в гніздо на лицьовій панелі. Надіти ковпачок регулятора підсилення, поставити перемикач рівня в положення 120 дБ, після цього шумомір готовий до роботи. При вимірюванні рівня сили шуму потрібно слідкувати за стрілкою приладу. Якщо стрілка зупинилася ліворуч поділки "О" шкали, слід перевести ручку перемикача рівня в бік менших рівнів (проти годинникової стрілки), поки стрілка приладу не опиниться праворуч поділки "О". Рівень сили шуму дорівнює алгебраїчній сумі показників перемикача рівнів і стрілки індикатора.

Наприклад: показники перемикача - 80 дБ;

показники стрілки приладу - 7 дБ;

вимірюваний рівень 80 + 7 = 87 дБ ,

Такий результат можливий при положенні лімба проти "90" і показу стрілки "-3", тоді 90 + (-3) = 87. Бажано проводити виміри таким чином, щоб стрілка приладу завжди розміщувалась на правій частині шкали.

Лівою (від'ємною) ділянкою шкали слід користуватися тільки при вимірюванні сили шуму менше 30дБ. Якщо стрілка приладу дуже коливається і відлік утруднений, слід встановити перемикач швидкості вимірювання в положення "повільно". При перервах між вимірюваннями понад 10с прилад слід вимикати.

У виробничих приміщеннях з рівномірним розподілом шумного обладнання шум слід вимірювати у двох точках по поздовжній осі приміщення на відстані 1/3 від поперечних стін на висоті 1,5 м від підлоги.

При скупченому розміщенні шумових агрегатів дослідження проводять на відстані 1 м від агрегату збоку джерела на висоті 1,5 м від підлоги.

Шум робочого двигуна трактора або самохідного шасі вимірюють у кабіні на рівні вуха тракториста при різних положеннях дверей і вікон, різних режимах роботи двигуна; на двигуні - при піднятих бокових щитах капота і встановленому мікрофоні шумоміра на відстані 20-25 см від досліджуваного вузла (передавальний механізм, вихлопна система). Від заданих джерел провести виміри рівня шумів і результати занести до протоколів № 1 і 2.

Зробити висновки про порівняння шумності різних джерел (протокол №1) і про ступінь точності методу розрахунку сумарного шуму у порівнянні з його безпосереднім виміром (протокол № 2). Слід враховувати, що сумарний рівень сили шуму від однакових за силою шуму джерел і рівнем віддаленої від неї точки дорівнює

 (21)

де: L - сумарний рівень шуму, дБ;

L1- рівень шуму одного джерела;

n - число джерел шуму.

Звідси при двох (n = 2) однакових за інтенсивністю джерелах шуму сумарний рівень сили шуму збільшується всього на 3 дБ відносно кожного з них окремо (оскільки 10lgn=10·0,3=3). Сумарний рівень сили шуму двох різних за інтенсивністю джерел L1 і L2 можна визначити з формули

(22)

де:L - сумарний рівень шуму, дБ;

L1 - більший з двох сумарних рівнів;

L2 - додаток, визначений за табл. 7, дБ.

Якщо є декілька різноманітних джерел шуму, додавання за формулою (22) виконується послідовно.

Таблиця 13 Визначення додатку

Різниця рівнів двох джерел	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Величина додаткова до більшого з рівнів шуму	3	2,5	2	1,7	1,2	1	0,8	0,7	0,6	0,5

Якщо різниця рівнів двох джерел перевищує 6-8 дБ, то з рівнем гучного джерела порівняно з більш гучним можна не рахуватися.

9. Вивчення виробничої вібрації

9.1 Загальні положення

Вібрація - це коливання окремих точок або цілої механічної системи відносно первинного положення.

Найпростіша форма вібрації - гармонічна, або синусоїдальна, де значення коливальної величини змінюється у часі за законом, що характеризує синусоїду.

Гармонічна вібрація належить до періодичних коливань, при яких кожне значення коливної величини повторюється через рівні інтервали, менший з яких має назву період коливань T. Величина обернення періоду коливань, називається частотою f вимірюється в герцах (Гц):

(23)

За способом впливу на людину розрізняють вібрацію загальну і локальну. Загальною визначають таку вібрацію, яка передасться через опорні поверхні на тіло людини, що сидить або стоїть. Локальна вібрація - це така, що сприймається руками або ногами людини.

Людина у змозі відчувати вібрацію в діапазоні від частин герца до 8000. Вібрації більш високих частот сприймаються як теплові відчуття. Умовно за спектральним складом виділяють низько- і високочастотну вібрацію. Низькочастотна вібрація в діапазоні нижче 8 Гц характерна для загальної на транспортних засобах під час пересування, особливо по нерівній поверхні, зокрема на робочих місцях тракторів і сільськогосподарських машин.

Високочастотною називають, наприклад, локальну вібрацію у діапазоні більше 125 Гц. Така вібрація спостерігається на органах керування (рульове колесо, важелі) тракторів та інших сільськогосподарських машин [ 16, с. 142-154 ].

За особливостями спектра розрізняють широкосмугову і синусоїдальну вібрацію. За часовими характеристиками її можна розділите на постійну (рівень змінюється не більш як на 6 дБ/хв) і непостійну (змінюється більше, ніж на 6 дБ/хв). Непостійну вібрацію поділяють на коливальну у часі, переривчасту та імпульсну.

Джерелами вібрації, що діють на водіїв самохідних машин, є ходова частина, привод і двигун.

Ходова частина створює на робочому місці водія переважно загальну низькочастотну вібрацію, що виникає внаслідок взаємодії гусениць та коліс з нерівним рельєфом шляхів та полів і передається через раму на кабіну або робочу площадку. Такої ж вібрації зазнають працівники на причіпних агрегатах.

Рівні низькочастотної вібрації у зв'язку з особливостями її виникнення при подоланні перешкод у вигляді нерівностей шляху, як правило, більші за рівні горизонтальної.

Вібрація зростає з підвищенням швидкості руху машин по ґрунту, особливо це виявляється у діапазоні від 5 до 10 км/год. На транспортних роботах найбільша вібрація під час руху на ґрунтових дорогах та бруківці із швидкістю 18-26 км/год, а також при рухові по стерні впоперек борозни. Рівень низькочастотної вібрації значною мірою визначається конструкцією самого сидіння, його, підресорюванням осей, тиском повітря в балонах коліс.

Найбільші рівні вібрації на робочих місцях тракторів і сільськогосподарських машин під час виконання польових робіт знаходиться в межах 2-5Гц, що загрожує виникненням резонансних явищ, оскільки це збігається із власними коливанням людини (4-8Гц). Низькочастотна вібрація на сидінні водія збільшується з віддаленням його від центра ваги машини і наближенням до задньої осі, а також із збільшенням тиску повітря в балонах коліс.

З роботою двигуна самохідної машини пов'язана загальна високочастотна вібрація на робочому місті водія, найбільші рівні її знаходяться в межах октанових смуг із середньо геометричними частотами 65-125, рідше 31,5 Гц. Робочі органи комбайна також є істотнім джерелом високочастотних вібрацій на робочому містку комбайна: при вмиканні всіх робочих органів рівні вібрації збільшуються на 3-7 дБ в деяких октавних смугах.

Прилади та обладнання

Вібростіл з електродвигуном, комплект віброізолюючих підкладок; стілець, на якому закріплено датчик Д-13. За допомогою З'єднуючого кабелю сигнал від датчика передаеться на прилад ІШВ-1.

9.2 Порядок виконання роботи

Прилад ІШВ-1 забезпечує вимірювання віброшвидкостей від 70 до 160 дБ та віброприскорення від 30 до 130 дБ відносно порогових значень в діапазоні частот відповідно 10....12500 та 10-2800 Гц.

При визначені рівня віброшвидкості в кабель між датчиком і приладом встановлюють інтегратор. Перемикач „Вид виміру” встановлюють в положення „Лін”, а перемикач „Мікрофон-датчик” - в положення „Датчик”.

Перед вмиканням приладу в мережу з напругою 220В слід перевірити заземлення. Ввімкнути перемикач „Вид роботи” в положення „Контр”. При цьому сигнальна лампочка має миготіти, а стрілка знаходиться а стрілка знаходитись у секторі „Батарея”. Встановити перемикач на приладі в положення: „Децибел-1-90”; „Децибел-ІІ-40; „Вид вимірювання” - „Лін”, „Мікрофон-датчик” - „Датчик”, „Вид роботи” - „Швидко”.

Якщо при вимірюванні стрілка приладу знаходиться в лівій частині шкали, її треба перевести у праву частину зміною положення перемикачів „Децибел-І”і „Децибел-ІІ”. Результати вимірів обраховують складанням показників шкал „Децибел-1”; „Децибел-ІІ” і показань приладу.

Після цього знімають віброізолюючи прокладки і замірюють без них. Результати підраховують за формулою

А=Д1+Д2+n+Kn (24)

де: А - значення віброшвидкості (віброприскорення), дБ;

Д1 - показник перемикача „Децибел-І”;

Д2 - показник перемикача „Децибел-ІІ”;

N - показники шкали приладу;

Kn - показник послаблення інтегратора (50 дБ).

Встановивши перемикач частот на відповідну частоту, знімають частотну характеристику. Результати вимірів записують у звіт.

Встановлюючи послідовно прикладки з гуми, поролону, дерева під стілець, визначають рівень віброавидкості (віброприскореаня) в різних частотних смугах. Результати заносять у звіт.

10. Електробезпека робочих місць

10.1 Загальні положення

З метою забезпечення електробезпеки на робочому місці всі металеві частини електроустановок, які знаходяться під напругою, повинні бути заземлені шляхом з'єднання з нульовим проводом мережі.

Заземленими мають бути: корпуси електрифікованих машин, електродвигуни, електрокалорифери, переносні електроприймачі, електроінструмент, металеві каркаси та кожухи розподільчих щитів та силових шаф, корпуси пускових і захисних апаратів, металева освітлювальна та опромінювальна апаратура, металева ізоляція кабелів, стальні труби для електропроводки та ін. [9, с. 38-50].

Як природні заземлювачі використовуються прокладені в ґрунті водопровідні та інші металеві трубопроводи (окрім трубопроводів горючих рідин, горючих і вибухонебезпечних газів, а також трубопроводів, покритих ізоляцією для захисту від корозії), труби артезіанських свердловин, металеві конструкції та арматура залізобетонних будинків та споруд, які мають з'єднання з землею, свинцеві оболонки кабелів, прокладених у ґрунті.

Штучними заземлювачами можуть бути звичайні вертикальні і горизонтальні електроди зі сталевих труб або стержнів діаметром 30-50 мм, сталі кутового профілю розміром від 40x40 до 60x60 мм, довжиною 2,5 м, штабової сталі площею перерізу не менше 4x12 мм або круглого перерізу діаметром більше 6 мм.

Згідно з ПУЕ в електроустановках напругою до 1000 В з глухо заземленою і ізольованою нейтраллю опір заземлюючого пристрою повинен бути не більш 10 Ом при потужності трансформаторів і генераторів менше 100 КВа і 4 Ом в інших випадках.