Правовідносини, які виникають у зв’язку із захистом прав споживачів

Права споживачів є одними із основних прав людини, які гарантовані статтею 42 Конституції України, в якій зазначається, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30.. В умовах нестабільності, спричиненої пандемією, військовою агресією Росії проти України, економічною кризою, несумісністю законодавства у досліджуваній сфері із законодавством ЄС дослідження правовідносин, що виникають у зв'язку з порушенням прав споживачів набувають особливого значення.

Правовідносини за участю споживачів є суспільними відносинами, регульованими нормами цивільного права, договірними умовами, правовими звичаями. Їм властивий вольовий характер. Саме споживач визначає власну модель поведінки щодо реалізації своїх прав. Правовідносинам у сфері захисту прав споживачів властива подвійна правова природа приватноправова і публічно-правова. Відносини між виробниками (продавцями) товарів, виконавцями робіт (послуг) і споживачами мають приватноправовий характер. А відносини між органами державної влади і виробниками (виконавцями, продавцями) є публічно-правовими. Ці відносини є різноманітні і неоднорідні. Спільна їх ознака належна якість товарів, робіт (послуг) для задоволення потреб споживача.

Отже, правовідносини за участю споживача можна поділити на такі види: регулятивні, що виникають з укладених договорів і спрямовані на регламентацію взаємовідносин між продавцем (виробником, виконавцем) та споживачем; охоронні, що виникають з метою захисту порушених суб'єктивних цивільних прав споживачів Яновицька Г. Б. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів в Україні: монографія. Львів: Видавництво «Растр-7», 2018. 400 с.

Можна стверджувати, що правовідносини за участю споживачів це суспільні відносини, які виникають між споживачем, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника шляхом укладення різних договорів (купівлі-продажу, про виконання робіт [надання послуг], кредитного договору тощо) із суб'єктом підприємницької діяльності (продавцем, виконавцем, виробником), що забезпечуються державним захистом прав споживача як слабкої сторони цих відносин.

Закон України «Про захист прав споживачів» Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30. регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Суб'єктами у правовідносинах, які виникають при відшкодуванні шкоди, завданої неякісними товарами, роботами і послугами, є споживачі і продавець, виробник, виконавець.

Поняття «споживач» бере свої витоки з положень економічної теорії, яка оперувала ним з моменту свого виникнення. Економічна теорія демонструє місце і роль споживача на ринку товарів, описує умови, в яких діє споживач, визначає розвиток масового споживчого попиту, заснованого на виробництві та просуванні на ринку необхідної кількості товарів і послуг. У такому розумінні споживач це суб'єкт ринку товарів, робіт, послуг, що володіє фінансовим потенціалом, що визначає можливості задоволення матеріальних і духовних потреб, тобто сторона, що є протилежною виробникові Яновицька Г. Б. Наділення суб'єктів цивільних правовідносин правовим стату-сом споживача. Ольвійський форум-2018: стратегії країн Причорноморського регіону в геополітичному просторі: збірник Міжнародної науково-практичної конференції, м. Миколаїв, 7-10 червня 2018. Миколаїв: ЧДУ імені Петра Моги-ли, 2018. С. 45-47..

У юридичній науці немає єдиного спільного визначення терміна «споживач». товар споживач право цивільний

Як справедливо зазначає Г. М. Грабовська, розходження у трактуванні цього терміна стосуються не дії (споживає, замовляє, придбаває, використовує тут суперечностей немає), а саме особи споживача і цілей, на які спрямована його дія Грабовська Г. М. Теоретико-правові основи забезпечення дотримання прав споживачів. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2014. № 1. С. 101-104..

Вперше визначення поняття «споживач» було сформульовано у Європейській соціальній хартії, якою передбачалося, що споживач це фізична і юридична особа, яка користується товарами і послугами з особливою метою Фесько М. М. Класифікація прав за Європейською соціальною Хартією (перег-лянуто). Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. Одеса: Астропрінт, 2000. Вип. 9. С. 227-230..

Ю. В. Білоусов, О. Ю. Черняк під споживачем пропонують розуміти особу, яка з метою задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, придбаває, замовляє, користується продукцією (товарами, роботами, послугами) Білоусов Ю. В., Черняк О. Ю. Цивільно-правовий статус споживача: у контекс-ті адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Сою-зу: монографія. К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємни-цтва АпрН України, 2010. 239 с..

Г. Б. Яновицька зазначає, що споживачем має вважатися фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для задоволення особистих, зокрема сімейних, домашніх, культурно-побутових, фінансових та інших особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю Яновицька Г. Б. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів в Україні: монографія. Львів: Видавництво «Растр-7», 2018. 400 с..

О. П. Письменна пропонує категорії «потенційний споживач» особа, яка оглядає товар чи контактує з ним іншим чином і потерпає від його шкідливих властивостей; «похідний споживач» особа до якої на правомірній підставі переходять права споживача Письменна О. П. Захист прав споживачів при торгівельному обслуговуванні: монографія. Вінниця: ВНАУ, 2014. 206 с..

Визначення науковцем таких категорій споживачів є слушним, адже під «споживачем» розуміється не тільки та особа, яка безпосередньо придбала продукцію, а й особа, яка має намір її придбати або користується нею. У випадку заподіяння шкоди останній, вона має право на захист за Законом України «Про захист прав споживачів».

У науці також використовуються терміни «потенційний споживач», «доступний споживач», «перспективний споживач», «кінцевий споживач». Потенційні споживачі всі ті, які проявляють достатній рівень інтересу до пропонованого на ринку продукту або послуги і, ймовірно, можуть їх придбати. Доступні споживачі та частина потенційних споживачів, яка не тільки виявляє інтерес, але й має необхідний дохід і доступ до конкретної ринкової пропозиції. Перспективними споживачами вважається та частина потенційних споживачів, які найбільш зацікавлені в продукті і здатні за нього заплатити. Серед перспективних споживачів особливо виділяють тих, хто вперше і повторно звернулися. Зрозуміло, що останні залишилися задоволеними товаром і обслуговуванням. Кінцеві споживачі окремі особи і сім'ї, які купують товари і послуги для особистого (сімейного, домашнього) споживання Шевченко Л. С. Введение в маркетинг: учебно-практическое пособие. База даних. URL: http:// library.nlu.edu.ua/poln_text/kompleks/et/kurs/osnova_marketing/ konsultacii.htm.

Як бачимо з вищевикладеного, науковці більше схильні називати споживача лише фізичною особою, яка придбаває товари для власного споживання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. Тому з метою усунення неточностей, різних тлумачень поняття «споживач» є потреба додаткового теоретичного осмислення цього терміна на основі сучасних наукових досягнень і правових позицій судових органів.

У чинному законодавстві термін «споживач» зустрічається досить часто. Трактування цього терміна в різних нормативно-правових актах різноманітне.

Відповідно до визначення, яке надається у п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Інші нормативно-правові акти надають визначення споживача як фізичної чи юридичної особи щодо його приналежності:

- яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (індивідуальний споживач); яка об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (колективний споживач (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») Про житлово-комунальні послуги: Закон України від 9 листопада 2017р. Голос України. 2017. № 231.;

- яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит (ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування») Про споживче кредитування: Закон України від 15 листопада 2016 р. Голос України. 2016. № 236.;

- яка купує електричну енергію для власного споживання (ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії») Про ринок електричної енергії: Закон України від 13 квітня 2017 р. Голос Украї-ни. 2017 № 243.;

- невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама (ст. 1 Закону України «Про рекламу») Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 39.; яка використовує теплову енергію на підставі договору (ст. 1 Закону України «Про теплопостачання») Про теплопостачання: Закон України від 2 червня 2005 року. Відомості Верхов-ної Ради України. 2005. № 45.;

- яка замовляє та/або одержує лікарські засоби та товари медичного призначення для власних потреб (розд. 2 Проєкту правил надання транспортних та кур'єрських послуг при просуванні лікарських засобів суб'єктами фармацевтичної діяльності через заклади поштового зв'язку «Ліки на замовлення») Проєкт правил надання транспортних та кур'єрських послуг при просуванні лікарських засобів суб'єктами фармацевтичної діяльності через заклади пошто-вого зв'язку «Ліки на замовлення», розд. 2: Лист Міністерства охорони здоров'я України / Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробниц-твом лікарських засобів і виробів медичного призначення від 30.09.2002 № 18НЛ/Л-3772.;

- яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги), що реалізуються відповідними суб'єктами господарювання (п. 1.7 Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання) Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимо-нопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання: розпо-рядження Антимонопольного комітету України від 12.02.2002 / Офіційний вісник України. 2002. № 11..

Лише в окремих випадках споживачем може бути тільки фізична особа, або тільки юридична особа. Наприклад, при виникненні правовідносин під час надання готельних послуг споживачем визнається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари, роботи, послуги для власних (побутових) потреб (п. 1.3 Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг) Про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг: наказ Державної туристичної адмініс-трації України від 16.03.2004 № 19. Офіційний вісник України. 2004. № 14.. У разі виникнення відносин з надання послуг конфіденційного зв'язку споживачем визнаються тільки орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, установа та організація, які уклали з оператором зв'язку договір про надання послуг конфіденційного зв'язку (п. 2 Порядку надання послуг конфіденційного зв'язку органам державної влади та органам місцевого самоврядування, державним підприємствам, установам та організаціям) Про затвердження Порядку надання послуг конфіденційного зв'язку органам державної влади та органам місцевого самоврядування, державним підприємст-вам, установам та організаціям: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1519. Офіційний вісник України. 2002. № 42..

Отже, законодавчий термін «споживач» використовується у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні споживач це юридична або фізична особа, фізична особа суб'єкт підприємницької діяльності, що придбаває товари, роботи (послуги) для особистих потреб не пов'язаних із підприємницькою діяльністю чи з виконанням обов'язків найманого працівника, а у вузькому це лише фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства).

У юридичній літературі наводяться аргументи на користь розширення поняття «споживач». В. В. Мачуський зазначає, що визначення законом споживача тільки як фізичної особи видається не зовсім прийнятним у контексті ГК України, бо зникають споживачі юридичні особи Мачуський В. В., Постульга В. Є. Господарське законодавство: навч. посібник. К.: КНЕУ, 2004. 275 с..

О. М. Коршакова вважає, що обмеження сфери дії споживчого законодавства лише для споживача фізичної особи є недоцільним Коршакова О. М. Правовий статус споживача в Україні. Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав: зб. наук. пр. НДІ прив. права і підпр. ім. акад. Ф. Г. Бурчака НАПрН України: ред. журн. «Право України», 2013. С. 77-80..

Є. Г. Корнілов вважає за необхідне внесення змін у поняття «споживач», включивши до нього, крім фізичних, ще юридичних осіб, обмеживши межі застосування норм закону до останніх сферою особистого споживання.

Як приклад автор статті приводить організацію, що придбала для задоволення потреб своїх співробітників холодильник, який виявився несправним.

Є. Г. Корнілов ставить запитання: чому при пред'явленні позову не можна застосувати Закон України «Про захист прав споживачів» тільки на тій підставі, що холодильник знаходиться на балансі організації, хоча страждають від несправного агрегату конкретні громадяни її працівники, що використовують його для збереження своїх товарів у робочий час? Корнилов Э. Вопросы совершенствования законодательства о защите прав пот-ребителей. Хозяйство и право. 1999. № 4. С. 68..

Такі пропозиції з огляду на рівність учасників споживчих правовідносин досить слушні.

Іншою стороною у відносинах зі споживачем є виробник (виконавець, продавець).

Закон України «Про захист прав споживачів» дає такі визначення: виробник суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар (п. 4 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»); виконавець суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»); продавець суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (п. 18 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів») Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30..

Отже, під поняттями виробник, виконавець і продавець законодавець насамперед має на увазі суб'єкта господарювання (юридичну особу, фізичну особу підприємця), який здійснює продаж товарів, виконання робіт, надання послуг у різних сферах діяльності.

Доцільно зауважити, що контрагентом споживача може бути і самозайнята особа. Згідно з ч. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 13-17..

Відповідно до ст. 512 ЦК України Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // База даних «Законодавство Украї-ни». URL: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 виконання зобов'язань може бути покладене на третю особу, якщо з закону, інших правових актів, умов зобов'язання або його сутності не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому випадку споживач зобов'язаний прийняти виконання своїх вимог, запропонованих за продавця (виготовлювача) третьою особою. Іншими словами, споживач не вправі звертатися зі своїми вимогами до продавця, якщо останній уклав договір із третьою особою про виконання його функцій.

Як зазначається у ч. 3 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником.

Зі змісту закону випливає, що третя особа діє від свого імені і за свій рахунок і відносини споживача з третьою особою мають самостійний юридичний характер. У цих відносинах споживач і третя особа мають права й обов'язки, що випливають із закону і можуть набувати прав та обов'язків, які виникають з їхніх власних дій, за які несуть самостійну відповідальність.

Продавець (виробник) у договорах із зазначеними організаціями повинний передбачати їхні функції у межах своїх зобов'язань за Законом.

Такі організації у випадку продажу товару неналежної якості можуть: обміняти товар; забезпечити доставку товару і повернення його споживачеві або відшкодувати витрати останнього по доставці; забезпечити проведення експертизи товару; здійснити ремонт товару; надати на час ремонту товар з обмінного фонду; відшкодувати споживачеві завдані збитки тощо.

Об'єкти правовідносин із захисту прав споживачів. Діяльність учасників правовідносин у сфері захисту прав споживачів здійснюється з приводу певних об'єктів. У тлумаченні поняття «споживач» зазначено, що таким об'єктом є «продукція для особистих потреб».

Закон України «Про захист прав споживачів» тлумачить досить широко термін «продукція». Згідно зі статтею 1 Закону це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляється, надається чи виконується для задоволення суспільних потреб Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30.. У Законі України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», продукція будь-яке рухоме майно, включаючи готову продукцію, сировину та комплектувальний виріб, зокрема майно, що є складовою частиною іншого рухомого або нерухомого майна Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції: Закон України від 19 травня 2011 р. Голос України. 2011. № 108..

Видом продукції є виріб (товар), робота чи послуга. У Законі України «Про захист прав споживачів» законодавець ототожнює поняття товар і виріб. У ст. 656 ЦК України зазначено, що предметом договору купівлі-продажу є товар.

Визначення поняття «товар» є в різних нормативно-правових актах, однак трактується у них по-різному. Зокрема, товар це:

- будь-які рухомі речі, зокрема ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі (п. 57 ст. 4 Митного кодексу України) Митний кодекс України від 13 березня 2012 р. Урядовий кур 'єр. 2012. № 86-87.;

- продукція, об'єкти будь-якого виду та призначення, зокрема сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов'язані з постачанням таких товарів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів (п. 34 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі») Про публічні закупівлі: Закон України від 25 грудня 2015 р. (редакція 15.08.2020). Голос України. 2016. № 30.;

- будь-яка переміщувана через митний кордон України продукція, зокрема продукція, на яку поширюються права інтелектуальної власності, що є об'єктом купівлі-продажу або обміну (п. 1 наказу Державної митної служби «Про Порядок декларування валютних цінностей, цінностей, предметів, що переміщуються через митний кордон України громадянами, та оформлення митної декларації») Про Порядок декларування валютних цінностей, цінностей, предметів, що пе-реміщуються через митний кордон України громадянами, та оформлення митної декларації: наказу Державної митної служби від 23 листопада 2001 року. Офі-ційний вісник України. 2001. № 142..

Наступними видами продукції є робота та послуга.

У чинному законодавстві України надається таке визначення робіт:

- діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 21 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів») Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30.;

- будівельні, монтажні, проєктні, пусконалагоджувальні та інші роботи, пов'язані з будівництвом об'єкта (загальні умови, п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві») Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. Офіційний вісник України. 2005. № 668.;

- проєктування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація об'єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, технічне переоснащення діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, зокрема геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро та супутникова фотозйомка та інші послуги, які включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості самих робіт (розділ 1 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту «Про затвердження Порядку закупівлі товарів, робіт та послуг на залізничному транспорті на тендерній основі, зразка Положення про тендерний комітет з питань закупівлі товарів, робіт, послуг на залізничному транспорті») Про затвердження Порядку закупівлі товарів, робіт та послуг на залізничному транспорті на тендерній основі, зразка Положення про тендерний комітет з пи-тань закупівлі товарів, робіт, послуг на залізничному транспорті: наказ Держав-ної адміністрації залізничного транспорту України // База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.Ua/rada/show/v0072328-05#Text.

Щодо попереднього терміна, то і тут є очевидною термінологічна різниця, але й прослідковуються загальні ознаки робота це цілеспрямована діяльність у певній сфері зі створення певної матеріальної цінності з метою задоволення потреб замовника робіт.

Послуга визначається як:

- діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів») Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30.;

- результат безпосередньої взаємодії між виконавцем та замовником і внутрішньої діяльності виконавця для задоволення потреб замовника (наказ Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів)» Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремо-нту колісних транспортних засобів: наказ Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2014 № 615 // База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z1609-14# Text;

- наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником і споживачем, внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача (Державний класифікатор України. Класифікатор відходів ДК 005-96) Державний класифікатор України. Класифікатор відходів ДК 005-96: затвер-джено і введено в дію наказом Держстандарту України 29.02.1996 № 89 // База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/ v0089217-96#Text.

До основного переліку послуг в Україні належить: туризм, житлово-комунальні послуги, реклама, перевезення, страхування, кредитно-фінансові операції, ритуальні послуги, медичні послуги, телекомунікаційні послуги, юридичні послуги, нотаріальні послуги, освіта, консалтинг, технічні послуги, побутові послуги тощо.

Важливою умовою для споживача є якість продукції і споживач повинен отримувати тільки якісні продукти, які відповідають міжнародним стандартам.

Якість як правова категорія це відповідність фактичних і виробничих властивостей продукції, передбачена у законі чи договорі, кількісним та якісним показникам продукції. До властивостей продукції належать: безпечність, надійність, технічний ресурс, функціональна придатність, досконалість проєктування, престижність і новизна, довговічність, гарантійність, надійність, економічність, естетичність, екологічність та ін. Іваненко Л. М., Язвінська О. М. Захист прав споживачів: підручник. К.: Юрінком Інтер, 2014. 496 с..

Згідно з ч. 13 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», належна якість товару, роботи, послуги властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативноправових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає права споживача при придбанні товару належної якості. У статті 9 Закону України встановлено, що споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.

Суб'єктивні права споживачів. Зміст правовідносин у сфері захисту прав споживачів становить суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

У ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплені такі загальні (основні) права споживачів:

1) захист своїх прав державою;

2) належна якість продукції та обслуговування;

3) безпека продукції;

4) необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;

4^-1) обслуговування державною мовою;

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Крім вище зазначених прав, споживачі мають й інші права, що в юридичній літературі названі спеціальними. До спеціальних прав споживачів належать: права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості; права споживача при придбанні товару належної якості; права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг); права споживача у разі придбання ним продукції у кредит; права споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями; право споживача у разі укладення договору на відстані; права споживача у сфері торговельного та інших видів обслуговування Яновицька Г. Б. Особливості цивільно-правового захисту прав споживачів. Ак-туальні проблеми підготовки фахівців для підрозділів Державної служби боро-тьби з економічними злочинами: матеріали третьої звітної наукової конференції, м. Львів, 6 березня 2009 року / Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів: ЛьвДУВС, 2009. С. 67-70..

І. О. Дудла пропонує таку класифікацію прав споживачів: а) права, що реалізуються у взаємовідносинах з державними органами: державний захист прав споживачів; об'єднання споживачів у громадські організації; звернення до суду та до інших уповноважених органів; б) права, що реалізуються у відносинах з підприємствами торгівлі та сфери послуг: право на належну якість товарів (робіт, послуг); право на безпеку товарів (робіт, послуг); право на інформацію про товари (роботи, послуги); право на відшкодування шкоди, завданої товарами (роботами, послугами) неналежної якості Дудла І. О. Захист прав споживачів: навчальний посібник. К.: Центр учбової літератури. 2007. С. 448.. З такою класифікацією прав споживачів можна лише частково погодитись тому, що вона не охоплює усе коло суспільних відносин, учасником яких є кожен споживач.

О. Ю. Черняк пропонує поділ прав споживачів за динамікою розвитку правовідносин за участю споживача: а) загальні права споживача: право на інформацію про продукцію; право на належну якість продукції; право на безпеку продукції; право на гарантійне та післягарантійне обслуговування продукції; право на захист; б) спеціальні права: права споживача при купівлі товарів; права споживача при виконанні робіт, права споживачів при наданні послуг Черняк О. Ю. Класифікація прав споживачів за законодавством України та Єв-ропейського Союзу // База даних. URL: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/20082/08coytes.pdf.

Також, серед науковців існує така класифікація прав споживачів:

а) за джерелом закріплення: права споживача, що закріплені у Цивільному кодексі України; права, що закріплені у Законі України «Про захист прав споживачів»;

б) права споживача, що зобов'язують до вчинення певних дій продавцем: право на демонстрацію зразку товару; право на надання повної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар;

в) права, що гарантуються споживачеві з приводу товару: право на якість; право на асортимент; право на належну тару / упаковку; право на кількість; право на об'єктивно визначену ціну;

г) права, що випливають з гарантії придатності: право на гарантійне обслуговування; право на строк придатності; право на післягарантійне обслуговування; право на абонентське обслуговування; право на право споживача на ознайомлення з певними документами: підтвердження дозволу на зайняття певним видом діяльності; право на визначення джерела отримання товару, що підтверджують якість товару Хавронюк Н. И., Мельник Н. И. Законодательство Украины о торговле. К., 1997. Ч. 2. С. 512..

Така класифікація прав споживачів не є повною, тому що вона не поширюється на роботи і послуги та навіть не охоплює усіх прав споживачів при купівлі-продажу товарів.

Крім прав, Законом України «Про захист прав споживачів» у ч. 3 ст. 4 передбачено і обов'язки споживачів:

1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;

2) у разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, яка виконує їх функції;

3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;

4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару застосовувати передбачені виробником у товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил у документації дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для таких товарів.

Виконання обов'язків, покладених на споживачів, слугує гарантією використання наданих їм можливостей, передбачених чинним законодавством.

Споживач має й інші обов'язки, що обумовлені характером укладеного договору і передбачені в ЦК України, Законі України «Про захист прав споживачі», а також інших актах чинного законодавства. Наприклад,

- у разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена;

- для здійснення права на розірвання договору споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані;

- про відступи від умов договору та інші недоліки в роботі (послузі), що не могли бути виявлені при звичайному способі її прийняття, споживач зобов'язаний повідомити виконавцеві не пізніше трьох діб після їх виявлення;

- здійснити витрати на проведення експертизи у випадку, передбаченому законодавством;

- споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» Про споживче кредитування: Закон України від 15 листопада 2016року. Голос України. 2016. № 236.;

- упродовж семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит споживач зобов'язаний повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з цим договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит;

- споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом та вартість усіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом;

- повернути товар продавцеві (виробникові) у разі розірвання договору внаслідок порушення права споживача на належну якість товару;

- доплатити різницю у ціні у разі заміни товару неналежної якості на такий самим товар належної якості, але іншої марки, моделі тощо.

Отже, права споживачів як учасників конкретного цивільного правовідношення виникають з приводу продажу товарів, виконання робіт та надання послуг і визначають міру можливої їх поведінки.

Цивільно-правові способи захисту прав споживачів. З урахуванням проблематики дослідження розглянемо цивільно-правові способи захисту прав споживачів.

На підставі аналізу законодавства про захист прав споживачів до таких належать: виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, стягнення неустойки, компенсація моральної шкоди, припинення або зміна правовідносини, медіація.

Застосування щодо захисту прав споживачів цивільно-правових засобів здійснюється у передбаченому законодавством порядку, що іменується формою захисту. Т. М. Ярова під формою захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміє комплекс внутрішніх взаємоузгоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав, що відбуваються у рамках єдиного правового режиму і здійснюваних уповноваженими органами, а також самою уповноваженою особою (носієм права) Ярова Т. М. Поняття і види форм захисту суб'єктивних цивільних прав та інтере-сів. Науковий вісник Чернівецьк. ун-ту. Сер. «Правознавство». 2007. Вип. 375. С. 63-67..

Розрізняють дві основні форми захисту юрисдикційну і неюрисдикційну. Юрисдикційна це діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Юрисдикційна форма захисту має такі різновиди: судовий захист, коли кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права й інтересу; адміністративний захист Президентом України, органами державної влади України, Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених Конституцією, законом, але рішення цих органів не є перешкодою для звернення до суду; нотаріальний захист здійснюється шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом.

Неюрисдикційна це застосування особою засобів протидії, які повинні бути не заборонені законом та не суперечити моральним засадам громадянського суспільства.

Ці протидії здійснюються ними самостійно без звернення до компетентних державних органів, тому забезпечується швидка та досить економна охорона права.

Види неюрисдикційних форм захисту: застосування мір оперативного впливу щодо порушника цивільних прав, наприклад припинення, зміна правовідносин, переведення на попередню форму оплати; самозахист це юридична можливість особи на свій розсуд і самостійно (без звернення до компетентних органів) використовувати примусові засоби протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства і які повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, заподіяним цим порушенням, з метою захисту правових благ, охоронюваних цивільним законодавством Тимченко Г. П. Способи та процесуальні форми захисту цивільних прав: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2002. 202 с..

Відповідно до ст.ст. 16-19 ЦК України захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, Президентом, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, нотаріусом. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Можливість застосування судової влади для захисту прав, законних інтересів і свобод громадян і організацій постійно розширюється і є найбільш об'ємною процесуальною формою захисту суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, про що свідчить установлена підвідомчість суду справ по трудових, земельних, адміністративних, фінансових правовідносинах.

Серед засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальна й ефективна роль належить суду, оскільки демократичні принципи судочинства стають надійною гарантією захисту всіх суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб на території української держави.

Судовий захист прав споживачів здійснюється через звернення споживачів до судів загальної юрисдикції з позовами про захист їх прав на: належну якість продукції; на безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця); обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону тощо. Судовий захист споживчих прав здійснюється зазвичай в індивідуальній формі, тобто завдяки поновленню в правах позивача (співпозивача), який є безпосереднім споживачем продукції чи послуг або відшкодування збитків, заподіяних порушенням прав суб'єкта.

Непоодинокі судові справи стосуються оскарження дій і бездіяльності органів та організації державного захисту прав споживачів (адміністрування споживчих відносин) щодо забезпечення належної якості продукції та послуг на момент продажу (надання) Грабовська Г. М. Форми та способи захисту прав споживачів у випадку прид-бання ними товарів неналежної якості. Право і суспільство. 2014. № 4. С. 62-67..

Найбільшими проблемами у судовому захисті прав споживачів є перевантажені суди, брак спрощених процедур подання позовів споживачами і залежність судів від бізнес-структур і виконавчої влади. Попри це у судовій практиці є прецеденти рішень на користь споживачів Конак Є. І. Особливості процесів захисту прав споживачів в Україні. Молодий вчений. 2017. № 2 (42). С. 267-271..

Відповідно до статті 19 ЦК України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства Цивільний кодекс України від 16.01.2003. База даних «Законодавство України». URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

Законодавець визначає право на самозахист загалом, не намагаючись його деталізувати.

Способи самозахисту повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, які заподіяні цим порушенням (ст. 19 ЦК України).

Самозахист цивільних прав це форма їхнього захисту, яка допускається тоді, коли потерпілий має можливості правового впливу на порушника, не звертаючись за допомогою до судових або інших органів. У межах цієї форми захисту особа, право якої порушено або оскаржується, може використовувати різноманітні засоби самозахисту, які повинні бути співрозмірними порушенню і не виходити за межі дій, необхідних для його запобігання. Для самозахисту, як способу захисту цивільних прав, є характерним те, що особа захищає свої цивільні права й інтереси самостійно, своїми власними діями. Іншими словами, це захист без звернення до суду чи іншого органу, який здійснює захист цивільного права. Він може здійснюватися у різні способи.

Підставами для його застосування є порушення конкретного права, необхідність запобігти порушенню і відповідність вжитих заходів характеру порушення. Можна зробити висновок, що умовою самозахисту є факт порушення права. Немає правопорушення неможливий і самозахист.

Отже, самозахист можливий, якщо:

1) має місце порушення цивільного права або небезпека його порушення;

2) існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами;

3) відбувається застосування заходів, які відповідають характерові правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушникові чи іншій особі має бути санкціонованим законом, не можна виходити за межі дозволеного.

Л. Л. Стецюк визначає самозахист як певну дію, прийом або систему прийомів, яка дає можливість запобігти порушенню права за наявності реальної загрози такого порушення протидіяти порушенню, яке вже відбувається, відновити порушене право силами особи без звернення до компетентних органів влади Стецюк Л. Л. Самозахист як форма захисту цивільних прав. Університетські наукові записки. 2008. № 3 (27). С. 151-158..

У ЦК України не зовсім точно кваліфіковано самозахист. Це, ймовірно, форма, а не спосіб захисту прав та інтересів. Можна погодитися з думкою Г. А. Свердлика та Е. Л. Страунінга про те, що самозахист дійсно повинен бути визнаний як форма захисту цивільних прав та інтересів, оскільки ст. 19 ЦК України допускає захист порушених цивільних прав та інтересів самостійно, встановлюючи фактичні обставини, застосовує норми матеріального права, визначає спосіб захисту від посягань і приймає конкретне рішення, яке особа сама і втілює, тому логічно представити самозахист як форму захисту цивільних прав.

Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства Силенко Л. М. Цивільне право України. Київ, 2004. С. 137..

Вважається, що самозахист цивільних прав потрібно відносити до цивільно-правових засобів захисту прав споживачів, адже юридичне означення самозахисту міститься у статті 8 і 9 Закону України «Про захист прав споживачів».

Самозахист здійснюється шляхом безпосереднього звернення споживача до продавця або виробника, коли таке звернення стосується безпеки чи якості продукції, або ж інформації про продукцію.

Така форма захисту законодавчо передбачена для заміни чи повернення товарів неналежної якості; для заміни чи повернення товарів належної якості, якщо вони не підійшли за формою, фасоном чи розміром або з інших причин не можуть бути використані за призначенням; у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи; пред'явленні вимоги про безоплатне усунення недоліків товару; у зв'язку з вимогою про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою; у зв'язку з вимогою про відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності тощо.

Заходи оперативного впливу також можна віднести до цивільноправових засобів захисту прав споживачів.

Під ними розуміють такі юридичні засоби правоохоронного характеру, що застосовуються до порушника цивільних прав і обов'язків безпосередньо правомочною особою як стороною цивільних правовідносин, без звертання за захистом прав до компетентних державних органів Цивільне право України: підручник: у 2 т. Т. 2 / кол. авторів; за ред. Г. Б. Яновицької, В. О. Кучера. Львів: Новий Світ-2000, 2014. 428 с..

Для заходів оперативного впливу характерні такі особливості: 1) вони застосовуються, коли зобов'язана сторона допустила ті або інші порушення; 2) під час використання зазначених мір не враховується провина порушника, а також, чи поніс потерпілий збитки й у якому розмірі; 3) ці міри тягнуть відповідну зміну прав і обов'язків і насамперед для порушника (наприклад, під час пред'явлення відповідної вимоги споживачем у його контрагента з'являється обов'язок безоплатно усунути недоліки в проданому товарі або замінити товар та ін.); 4) міри застосовуються безпосередньо правомочною особою, без звертання до компетентних органів. Зазначені міри є оперативними, оскільки це засоби швидкого і чуттєвого для порушника реагування на правопорушення, у чому полягає сутність їхньої ефективності Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: під-ручник / [3-є вид., перероб. і доп.]. К.: Істина, 2013. 808 с..

Потрібно погодитися з позицією науковців, що застосування при захисті прав споживачів заходів оперативного впливу має свою специфіку. Так, у відносинах за участю споживачів можна зазначати про розширення кола суб'єктів, до яких можуть бути застосовані заходи оперативного впливу, а отже, і про те, що ці міри можуть застосовуватися споживачем не тільки в рамках договірних правовідносин, але і за їх межами Коссак В. М. Теоретико-практичні проблеми захисту прав споживачів. Спогади про Людину, Вчителя, Цивіліста-епоху: (до 85-річчя від Дня народж. акад. Ярос-лавин Миколаївни Шевченко) / ГО «Ліга проф. права, д-рів юрид. наук та д-рів філософії у сфері права»; [за заг. ред. Р. О. Стефанчука]. Київ: АртЕк, 2017. 389 с.. Ця особливість характерна у разі придбання товарів неналежної якості, коли споживач може висунути вимогу не тільки продавцеві, але і виробникові товару або організації, що виконує функції продавця або виробника. Іншою особливістю є те, що у випадку невиконання контрагентом вимог споживача у строки, передбачені законом, споживач вправі за своїм вибором висунути інші вимоги, установлені цим законодавчим актом, тобто споживач може знову застосувати заходи оперативного впливу.

До мір правоохоронного характеру, що застосовуються до порушників цивільних прав компетентними державними органами, належать ті способи захисту цивільних прав, що реалізуються у юрисдикційній формі у судовому або адміністративному порядку.

Також зазначені міри поділяються на два блоки: до першого відносять міри державно-примусового порядку, що не володіють ознаками цивільно-правової відповідальності (наприклад, присудження до виконання обов'язку в натурі); до другого міри цивільноправової відповідальності (відшкодування збитків, стягнення неустойки, компенсація моральної шкоди та ін.).

Примусове виконання обов'язку в натурі спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов'язання. Цей спосіб полягає у зобов'язанні вчинити дію або утриматись від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної [немайнової шкоди], накладення штрафу, пені та ін.) Майданик Р. А. Поняття та обмеження матеріально-правових способів захисту цивільних прав та інтересів судом. Проблеми здійснення та захисту суб'єк-тивних цивільних прав: зб.наук. пр. НДІ прив. права і підпр. ім. акад. Ф. Г. Бур-чака НАПрН України / ред. журн. «Право України». 2013. 236 с..

Наприклад, за ст. 684 ЦК України «Правові наслідки передання некомплектного товару» у разі передання некомплектного товару покупець має серед інших право вимагати від продавця доукомплектування товару в розумний строк.

Під цивільно-правовою відповідальністю розуміється одна з форм державного примусу, що полягає у стягненні судом із правопорушника на користь потерпілого майнових санкцій, що перекладають на правопорушника невигідні майнові наслідки його поводження і спрямованої на відновлення порушеної майнової сфери потерпілого. До особливостей цивільно-правової відповідальності варто віднести: