Правовідносини, які виникають у зв’язку із захистом прав споживачів

1) відповідальність має майновий характер;

2) це відповідальність одного учасника цивільних правовідносин перед іншим (окремі випадки, коли законодавство передбачає можливість застосування санкцій на користь держави є виключеннями);

3) розмір відповідальності, як правило, відповідає розмірові заподіяної шкоди (збитків);

4) рівні за обсягом міри відповідальності застосовуються до різних учасників цивільного обігу за однотипні правопорушення Цивільне право України / за ред. О. А. Підопригори і Д. В. Бобрової. К.: ВЕНТУРІ, 1995. 416 с..

Під час захисту прав споживачів використовуються такі міри цивільно-правової відповідальності: стягнення неустойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди. Перераховані міри посідають важливе місце в ряді правових засобів, що забезпечують захист прав споживачів.

Одними з важливих цивільно-правових засобів захисту прав споживачів є стягнення неустойки і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // База даних «Законодавство Украї-ни». URL: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо розгляненої сфери, характерно те, що неустойка передбачається Законом України «Про захист прав споживачів». Так, за кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений строк (чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару (ч. 9 ст. 8 Закону); у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством; у разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (ч. 5 ст. 10 Закону); якщо всупереч вимогам статті 12 Закону протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей (ч. 9 ст. 12 Закону) Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30..

Неустойці, як формі відповідальності за порушення прав споживачів, властиві такі риси, визначені її предметом та методом правового регулювання, а саме: підставою сплати неустойки є порушення прав споживачів; майновий характер (грошова сума або інше майно, які боржник (продавець, виконавець) повинен передати споживачеві у разі порушення ним його прав споживача; надходження суми сплаченої неустойки на користь споживача; можливість бути передбаченою, крім чинного законодавства, угодою між споживачем та боржником (продавцем, виконавцем); залежність застосування до боржника (продавця, виконавця) неустойки від бажання споживача; компенсаційний характер неустойки; сплата (передання) неустойки не звільняє боржника (продавця, виконавця) від виконання свого обов'язку в натурі перед споживачем; сплата (передання) неустойки не позбавляє споживача права на відшкодування йому збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Передбачений у законі розмір неустойки може бути збільшений угодою сторін, оскільки зазначений нормативний акт цього не забороняє.

Однак суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо вона явно несумісна наслідкам порушення зобов'язань. При цьому судом повинні бути прийняті до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан позивача, а також не тільки майновий, але і будь-який інший, що заслуговує на увагу, інтерес відповідача Цивільне право України. Особлива частина /за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. 3-тє видання. Київ: Юрінком Інтер, 2010. 1176 с..

У Законі України «Про захист прав споживачів» є чимало правових норм, за порушення яких не передбачено жодної юридичної відповідальності, і передбачити в таких випадках стягнення неустойки було б на часі. Це стосується порушення вимог щодо обчислення гарантійних термінів (ст. 7); обмеження прав споживачів на вільний вибір товарів і послуг, примушування споживача придбавати товари і послуги неналежної якості або непотрібного йому асортименту (ч. 2 ст. 17); відмови продавця (виконавця) у визначений законом термін провести експертизу товару (роботи, послуги) для визначення причини втрати його якості (ч. 4 ст. 17); невиконання вимог Закону щодо доставки великогабаритних товарів і товарів вагою понад 5 кг на експертизу (ремонт) за рахунок продавця (виробника) (ч. 5 ст. 8); невиконання вимог та положень законодавства щодо обміну товару належної якості (ст. 9); порушення принципу рівності сторін договору, учасником якого є споживач (ст. 21); ціну продукції визначено неналежним чином (ст. 21); документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не надано споживачу (ст. 21) Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30..

Сторони можуть передбачити неустойку на свій розсуд у договорі, але на практиці це буває досить рідко. Це пов'язано з тим, що сторони не можуть однаково за своїми можливостями впливати на формування його умов. Споживач не завжди має реальні можливості здійснювати вплив на контрагента з метою виконання передбаченого договором зобов'язання, а останній може диктувати свою волю.

Крім стягнення неустойки (пені), споживач має право вимагати відшкодування заподіяних йому збитків. При цьому необхідно мати на увазі, що сплата неустойки і відшкодування збитків не звільняють зобов'язану особу від виконання зобов'язання перед споживачем у натурі.

У ст. 22 ЦК України визначено поняття збитків, якими є Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // База даних «Законодавство Украї-ни». URL: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому в цій статті (ч. 3) встановлюється презумпція відшкодування шкоди повним обсягом (тобто усі види збитків), якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Так, споживач, згідно з положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», має право на застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків у таких випадках Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30.: 1) якщо виконавець своєчасно не приступає до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчення її в обумовлений строк стає неможливим (п. 1 ст. 10); 2) під час невиконання вимоги замовника щодо усунення недоліків послуги у певний строк, якщо у разі надання послуги стане очевидним, що вона не зможе бути виконана відповідно до умов договору (п. 2 ст. 10); 3) у разі виявлення недоліків у виконаній роботі під час усунення недоліків самостійно споживачем або із залученням третьої особи (п. 3 ст. 10); 4) за наявності у послугах істотного відхилення від умов договору або інших істотних недоліках (п. 4 ст. 10); 5) якщо надання недостовірної інформації суб'єктом господарської діяльності про послугу або виконавця спричинило: набуття споживачем продукції за відсутністю в неї необхідних споживачеві властивостей; неможливість використання придбаної продукції за призначенням, а необхідна інформація не була надана у відповідний (не більше одного місяця) строк; нанесення збитків природним об'єктам, що перебувають у власності споживача під час нанесення шкоди життю, здоров'ю або майну споживача (п. 7 ст. 15). В усіх перерахованих випадках споживач має право вимагати відшкодування збитків і розірвання договору.

Законодавство про захист прав споживачів не проводить розмежування категорій збитки та шкода. В одних статтях Закону України «Про захист прав споживачів» вказується на відшкодування збитків, а в інших на відшкодування шкоди. У Законі України «Про захист прав споживачів» не дотримано вимог щодо співвідношення понять «шкода» та «збитки» порівняно зі ст. 22 ЦК України, за якою збитки є лише одним із способів відшкодування майнової шкоди.

Тому термінологію закону в цій частині необхідно привести у відповідність до вимог ЦК України.

Одним з проблемних питань теорії і практики цивільної відповідальності є питання відшкодування негативних наслідків спричинення моральної шкоди. Не втрачає своєї актуальності ця проблема й у сфері захисту прав споживачів.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди у сучасному цивільному законодавстві України визначається як один із способів захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК України). Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // База даних «Законодавство Украї-ни». URL: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15. Чинний Цивільний кодекс України не дає визначення моральної шкоди, але вказує, що вона полягає у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 містить таке визначення моральної шкоди: «...під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб» Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4. Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних справах. 3-тє вид., змін. і доп. К.: Скіф, 2008. С. 178-187..

Науковці визначають моральну шкоду як психічні страждання, що зазнає фізична особа внаслідок протиправних дій. Так, О. В. Грищук під моральною шкодою розуміє протиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани Грищук О. В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретич-ні аспекти) / Львівський національний університет ім. Івана Франка. Львів, 2002. 188 с.. Г. Я. Оверко під моральною шкодою фізичній особі пропонує розуміти шкоду стану душевної рівноваги, яка проявляється у вигляді психічних страждань Оверко Г. Я. Відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медич-них послуг в Україні: монографія / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. К., 2012. 248 с..

Визначення моральної шкоди у разі порушення прав споживачів надане у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 року № 5, в абзаці 2 п. 23 під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виробника, виконавця або через їхню бездіяльність Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав спожива-чів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5. URL: http://zakon3 .rada.gov.ua/ laws/show/v0005700-96.

У ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» вказується на можливість застосування цього способу захисту у випадках, передбачених законодавством, а у п. 2 ст. 22 Закону лише зазначається, що «при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання про відшкодування моральної шкоди» Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991. Відомості Верхов-ної Ради УРСР. 1991. № 30..

За таких обставин визначальними для вирішення питань відшкодування моральної шкоди споживачам є відповідні положення ЦК України. Основні з них сформульовані у ст. 23, яка визначає загальні правові засади відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав.

Крім ст. 23, право на відшкодування моральної шкоди передбачається у ЦК України також у разі: визнання правочину недійсним (стст. 216, 225, 227, 230, 233); посягання на особисті немайнові блага та права на життя та здоров'я (стст. 276, 280, 298, 1167, 1168 та ін.); посягання на майнові права особи (стст. 332, 386, 611); порушення умов договору (стст. 611, 700); розголошення банківської таємниці (ст. 1076) Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // База даних «Законодавство Украї-ни». URL: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

Аналізуючи судову практику з питань відшкодування моральної шкоди споживачам бачимо, що у більшості випадків щодо компенсації моральної шкоди, суди відмовляють у позові, а якщо рішення приймається на користь споживача, то розмір компенсації, як правило, становить суму, що значно менше за розмір вимоги. Так, наприклад, по Справі № 2601/7617/12 від 12.06.2012 позивач просив компенсувати завдану йому моральну шкоду у розмірі 34 600 грн, а рішенням суду було задоволено лише 1 000 грн. Іноді розміри компенсації моральної шкоди взагалі виглядають як знущання над позивачем. Так, у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області по Справі № 200/11414/13-ц від 05.11.2014 розмір компенсації, визначеної судом, становить 25 грн Корщакова О. М. Проблематика відшкодування моральної шкоди за позовами про захист прав споживачів. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного уні-верситету. Серія «Юриспруденція». 2015. Вип. 15(2). С. 27-29..

Розмір компенсації моральної шкоди споживачу не може залежати від вартості продукції або суми стягненої неустойки чи відшкодованих збитків. У кожному конкретному випадку він повинен ґрунтуватися на характері й обсязі завданих споживачеві фізичних та моральних страждань, на їх тривалості та глибині, наслідках цих страждань для нього і членів його сім'ї і ґрунтуватись на принципах справедливості, розумності, добросовісності.

Науковці звертають увагу на те, що в Україні набула поширення судова практика, за якої загальні суди під час вирішення справ про відшкодування моральної шкоди, завданої споживачеві, або ухиляються від дійсно змістового тлумачення низки правових норм, якими закріплено нормативні підстави для застосування зазначеного способу захисту цивільних прав та інтересів, або безпідставно обмежують сферу дії таких норм (зокрема, тієї, що закріплена в п. 5 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII). Водночас нерідко ігноруються приписи пар. 3 гл. 82 ЦК України, які поширюються на всі різновиди деліктних зобов'язань із відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної), завданої недоліками відповідної продукції, зокрема й унаслідок порушення договорів про придбання нерухомості, виконання робіт і надання послуг, включно з тими, що стосуються фінансових послуг Примак В. Д. Нормативні підстави відшкодування моральної шкоди, завдані споживачеві порушенням договору. Науковий вісник Ужгородського національ-ного університету. Серія «Право». 2017. Випуск 41, том 1. С. 97-100..

Захист прав споживачів може здійснюватися також із застосовуванням медіації.

Науковці медіацію відносять до позасудової форми захисту, зазначивши, що це альтернативна форма захисту, яка не пов'язана із здійсненням правосуддя і має договірну природу, хоча вона не виключає і не може виключати судовий захист як основну юрисдикційну форму Гринько Р. В. Заходи оперативного впливу та способи самозахисту: порівняль-но-правовий аналіз. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університе-ту. Серія «Юриспруденція». 2014. № 9-2, том 1. С. 159-162..

У науковій літературі поширеною є думка, що медіація являє собою переговори між двома конфліктуючими сторонами за участю посередника, що має необхідні навички, досвід, освіту для того, щоб допомогти сторонам дійти згоди у врегулюванні їхнього спору Поліщук М. Я. Поняття медіації як альтернативного методу вирішення спорів. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2014. Вип. 65. С. 134-139..

Світова практика свідчить про те, що на сьогоднішні медіація є однією з найбільш популярних форм врегулювання конфліктів, адже практично 90 % усіх процедур медіації успішно завершуються для конфліктуючих сторін Кармаза О. Інститут медіації: основні концепції розвитку. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 2. С. 24-28..

15 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про медіацію». Закон визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту. Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов'язані з проведенням медіації з метою запобігання виникненню конфліктів (спорів) у майбутньому або врегулювання будь-яких конфліктів (спорів), зокрема цивільних.

Відповідно до п. 4 ст. 1 цього Закону медіація позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів Про медіацію: проєкт Закону України // База даних «Законодавство України». URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68877.

Ефективність запровадження медіації під час захисту прав споживачів зумовлена: швидкістю розгляду спору порівняно з розглядом справ судами та його зрозумілістю; активною участю сторін у вирішенні спору, що дає можливість прийняти рішення, яке буде влаштовувати дві сторони спору і враховувати їхні інтереси та побажання на противагу рішенню суду; можливістю у будь-який час звернутися до суду з цього самого предмета спору; конфіденційністю справи, оскільки під час судового розгляду конфіденційність розгляду справи втрачається; неформальністю та гнучкістю процедури медіації спору, відсутністю державного примусу, процесуальних документів тощо.

На думку С. Ф. Демченко, основні відмінності між традиційним судовим розглядом і медіацією полягають у тому, що суддя вислуховує сторони і, ґрунтуючись на відповідних статтях закону, виносить рішення. Тоді як завдання медіатора значно складне: він має допомогти конфліктуючим сторонам самим знайти рішення спірного питання. Тож медіатор повинен мати ще й інші конкретні знання. Знати, як організувати процес розв'язання конфлікту так, щоб його сторони були залучені в процес абсолютно добровільного творчого пошуку такого рішення їх спору, яке задовольняло б обидві сторони і відкривало нові можливості їх подальшої взаємодії Демченко С. Ф. Медіація та додержання публічного порядку як складові функціонування модельних господарських судів. Вісник господарського судо-чинства. 2009. № 5. С. 48..

Медіація не є універсальним способом захисту справ споживачів, але вона може слугувати як один із методів, що спрямовані на попередження, припинення правопорушення, відновлення порушених прав споживачів. А подальше теоретичне дослідження дасть змогу розробити практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення медіації як форми захисту прав споживачів. Важливим також є і ознайомлення споживачів із медіацією, інакше у такому альтернативному способі вирішення споживчих спорів не буде сенсу, якщо він не буде відомим і зрозумілим громадянам.

Споживач самостійно вибирає спосіб захисту порушеного права залежно від правопорушення. З метою максимально повного захисту прав споживачів допускається поєднання декількох способів. Наприклад, якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця (ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Захист прав споживачів може здійснюватися також із застосовуванням медіації. Медіація не є універсальним способом захисту справ споживачів, але вона може слугувати як один з методів, що спрямовані на попередження, припинення правопорушення, відновлення порушених прав споживачів. А подальше теоретичне дослідження дозволить розробити практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення медіації як форми захисту прав споживачів.

Споживач самостійно вибирає спосіб захисту порушеного права, залежно від правопорушення. З метою максимально повного захисту прав споживачів допускається поєднання декількох способів.

Размещено на Allbest.ru