Соціальна політика: формування, оцінка ефективності, аудит

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна політика: формування, оцінка ефективності, аудит

А.М. Волківська,

к.е.н., доцент, заступник директора з науково-методичної роботи, доцент кафедри управління та адміністрування, Житомирський інститут ПрАТ«ВНЗ «МАУП»

О.В. Аксьонова,

к.е.н., директор, доцент кафедри управління і адміністрування, Житомирський інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП»

О.М. Яценко,

д.е.н, професор, професор кафедри міжнародної торгівлі і маркетингу, ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

О.C. М'ясковський,

начальник ДПІ Житомирської державної податкової інспекції ГУ ДПС у Житомирській області

Н.Є. Осипович,

магістрант кафедри менеджменту та адміністрування, Житомирський інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП»

Соціально-політичний фон, який було створено за умов ринкового розвитку економіки в Україні, а також поширення таких негативних явищ як бідність, надприбутки у певних сферах діяльності, не належне врегулювання та контроль за ринковою діяльністю суб'єктів господарювання, сприйняття більшої частини населення «обов'язковості минулих соціальних традицій», слабкий розвиток громадянського суспільства та слабка позиція державної влади щодо здійснення контролю та за потреби і покарання за економічну та соціальну діяльністю, у своїй сукупності, ускладнює розв'язання соціальних проблем. Тому, метою даного дослідження було здійснення діагностики теоретико-методологічних основ щодо формування соціальної політики на державному та регіональному рівнях, а також перспектив їх розвитку.

Поставленні завдання наукового пошуку дозволили встановити наступне:

1) при дослідженні сутності соціальної політики констатувати, що її варто пов'язувати з підтримкою і розвитком різних видів відносин між різними соціально-демографічними групами населення, створенням сприятливих умов для його життєдіяльності, встановленням обґрунтованих соціальних гарантій та економічних стимулів для участі в суспільному виробництві, а також з соціальним забезпеченням і соціальним розвитком;

2) при з 'ясуванні особливостей формування соціальної політики маємо визнати, що її формування на рівні регіону не можливе без урахування пріоритетів національного рівня, соціально-економічних особливостей регіону та обраних соціальних політик суб'єктів господарської діяльності регіону;

3) при аналізі методологій оцінювання ефективності соціальної політики дійшли висновку, що при його здійсненні застосовуються підходи, принципи та методи, які є характерними для різних соціальних досліджень, тобто специфіка оцінювання залежить не від його предмету, принципу чи методу, а від наміру та цілей його проведення. Так як головною ціллю оцінювання є удосконалення соціальної політики (або соціальної програми), тоді, оцінювання є суто прикладним дослідженням, яке спрямоване на вдосконалення соціальної політики (або соціальної програми), а от для отримання кількісної оцінки, яка б була єдиною та на підставі використання системи показників, потрібен: засіб, який здатен буде привести до порівняльного виду різні показники, що різняться за своїм соціально-економічним змістом; або метод, який буде мати високу ефективність, оскільки оцінюваний проєкт передбачає цілу низку різних за природою соціальних ефектів та які, як правило, не можна виразити в грошовій формі;

4) при розгляді засади соціального аудиту як інструменту удосконалення соціальної політики було встановлено, що даний вид аудиту ставить за мету оцінку здатності розв'язувати соціальні проблеми, що виникають, а також управляти тими з них, що завдають безпосередньо впливу на якість життя. Тобто, він є експертною оцінкою роботи органів управління у сфері підвищення ефективності трудової діяльності, зниження рівня безробіття, соціальної захищеності населення, підвищення задоволеності працею, зростання рівня доходів, підвищення якості життя та добробуту населення тощо. Для здійснення соціального аудиту пропонуємо передбачати проведення трьох його складових (етапів) - аудит соціальної відповідності, аудит соціальної ефективності (або аудит результатів соціального управління) та аудит управління соціальним розвитком (або стратегічний соціальний аудит).

Отже, на даний час Україна має наявні певні здобутки у сфері соціальної політики, але проголошені гарантії в документах нормативно-правового забезпечення, які регламентують соціальну сферу, потребують не тільки доопрацювання, а й розробки та затвердження нових законів, актів, положень, розпоряджень, інструкцій тощо з метою вдосконалення процесів управління соціальною сферою на різних рівнях управління. Крім того, вивчення та удосконалення проблем формування соціальної політики має велике актуальне значення, так як на даний час в Україні є відсутньою ефективна модель соціальної політики, яка б поєднувала найкращі досягнення європейських моделей, але враховувала українську національну специфіку щодо надання соціальної допомоги за умов економічного реформування суспільства.

Ключові слова: формування соціальної політики, соціальний аудит, удосконалення соціального управління.

А. Volkivska,

PhD in Economics, Associate Professor,

Deputy Director for Scientific and Methodological Work,

Associate Professor of the Department of Management and Administration, Zhytomyr Institute PJSC «HEI «IAPM»

O. Aksonova,

PhD in Economics, Director,

Associate Professor of the Department of Management and Administration, Zhytomyr Institute PJSC «HEI «IAPM»

O. Yatsenko,

Doctor of Economic Sciences, Professor, Kyiv National Economic University Named

After Vadym Hetman, Kyiv, Ukraine О. Miaskovskyi

Head, STI of the Zhytomyr State Tax Inspectorate of the State Tax Inspectorate of the

Zhytomyr Region N. Osypovych,

Master of the Management and Administration,

Zhytomyr Institute PJSC «HEI «IAPM»

SOCIAL POLICY: FORMATION, EVALUATION OF EFFICIENCY, AUDIT

The socio-political background, which was created under the conditions of the market development of the economy in Ukraine, as well as the spread of such negative phenomena as poverty, excess profits in certain spheres of activity, improper regulation and control over the market activity of economic entities, the perception of the majority of the population ”the binding nature of past social traditions ”, the weak development of civil society and the weak position of the state authorities regarding control and, if necessary, punishment for economic and social activities, in their totality, complicate the solution of social problems. Therefore, the purpose of this study was to diagnose the theoretical and methodological bases for the formation of social policy at the state and regional levels, as well as the prospects for their development.

Setting the task of scientific research made it possible to establish the following:

1) when studying the essence of social policy, it should be stated that it should be associated with the support and development of various types of relations between different socio-demographic groups of the population, the creation of favorable conditions for their life activities, the establishment of reasonable social guarantees and economic incentives for participation in social production, as well as with social security and social development;

2) when clarifying the peculiarities of the formation of social policy, we must recognize that its formation at the regional level is not possible without taking into account the priorities of the national level, the socio-economic characteristics of the region and the selected social policies of the subjects of economic activity in the region;

3) when analyzing the methodologies for assessing the effectiveness of social policy, they came to the conclusion that approaches, principles and methods are used in its implementation that are characteristic of various social studies, that is, the specifics of the assessment do not depend on its subject, principle or method, but on its intention and goals carrying out. Since the main goal of evaluation is to improve social policy (or social program), then evaluation is a purely applied research that is aimed at improving social policy (or social program), but to obtain a quantitative assessment that would be unified and based on the use system of indicators, we need: a tool that will be able to bring various indicators that differ in their socio-economic content to a comparative form; or a method that will be highly effective, since the evaluated project involves a number of social effects of a different nature and which, as a rule, cannot be expressed in monetary terms;

4) when considering the principles of social audit as a tool for improving social policy, it was established that this type of audit aims to assess the ability to solve emerging social problems, as well as to manage those that directly affect the quality of life of an employee . That is, it is an examination of the work of management bodies in the field of increasing labor efficiency, reducing the level of unemployment, social security of the population, increasing job satisfaction, increasing the level of income, improving the quality of life and well-being of the population, etc. In order to carry out a social audit, we propose to provide for its three components (stages) - social compliance audit, social efficiency audit (or social management results audit) and social development management audit (or strategic social audit).

So, at the moment, Ukraine has certain achievements in the field of social policy, but the guarantees declared in the regulatory documents that regulate the social sphere require not only refinement, but also the development and approval of new laws, acts, regulations, orders, instructions etc. in order to improve the processes of social sphere management at different levels of management. In addition, the study and improvement of the problems of social policy formation is of great topical importance, since currently there is no effective model of social policy in Ukraine that would combine the best achievements of European models, but take into account the Ukrainian national specifics regarding the provision of social assistance under the conditions of economic reform society.

Key words: formation of social policy, social audit, improvement of social management.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ У ЗАГАЛЬНОМУ ВИГЛЯДІ ТА ЇЇ ЗВ'ЯЗОК ІЗ ВАЖЛИВИМИ НАУКОВИМИ ТА ПРАКТИЧНИМИ ЗАВДАННЯМИ

Суспільні інтереси потребують узгодження і тому відносяться до складних та аспектних процесів, які, у свою чергу, охоплюють інші різні процеси управління на різних рівнях регулювання. Визначення обґрунтованості суспільних інтересів пов'язані з визначенням можливостей соціальної політики, яка, у свою чергу, здатна забезпечити поліпшення якості життя суспільства, оскільки головною місією державного управління є місія щодо задоволення потреб суспільства. Це означає, що найоб'єктивніше встановлена уява про цінності й потреби суспільства дають можливість визначити основи і напрями соціальної політики та обрати для її розробки стратегію. Крім того, соціальна політика державного рівня лише тоді відповідає суспільним вимогам, коли її формування відбулося на основі обґрунтованих соціальних політик її регіонів, які побудовані на досвіді формування соціальної політики підприємств регіону, які охоплюють різні сфери діяльності людини. Таким чином, вивчення проблем соціальної сфери та удосконалення процесу формування соціальної політики має велике актуальне значення.

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПУБЛІКАЦІЙ

соціальна політика правовий

Дослідженнями проблем соціальної політики займалися багато вчених, серед яких Багрова І., Бар'я Н., Волгіна Н., Григор'єва І., Гриньова B., Дороніна М., Лисиця Н., Новикова О., Пономаренко В., Скуратівський В., Смирнова С., Ягідка А. та інші; проблеми оцінювання доходів населення та регулювання соціальних стандартів були висвітлені у працях А. Костишина, B. Загорського, А. Колота, В. Литвинова, В. Мандибура, Г. Завіновської, Г. Кулікова, Д. Богині, Е. Лібанової, І. Білоуса, І. Гнибіденка, І. Новака, І. Ротчука, К. Ковазіної, Л. Черенька, М. Крупки, М. Лазебної, М. Соколика, Н. Федірка, О. Базилюка, О. Бистрицької, О. Варецької, П. Герасименка, С. Борлуцького, C. Мірошниченка та інших. Ця проблематика досліджувалася і науковцями ближнього зарубіжжя, а саме Л. Абалкіним, А. Аганбегяняном, М. Волковим, М. Мейксіним, В. Логіновою, А. Ощепковим, Л. Степановою, Л. Яковлєвою та іншими, а також дальнього - Н. Больцем, Дж. Гіксом, А. Дейтоном, С. Клейном, О. Лоренцом, Г. Патлером, О. Руф-Фідлером та іншими.

Разом з тим, є безліч питань, які потребують системності дослідження та уточнення, наприклад: відсутній чіткий поділ змісту «соціальна» та «економічна» політики; зміст поняття «соціальна політики», у більшості випадків, обмежуються питаннями забезпечення соціального захисту населення; вирішенню підлягають проблеми вузького кола сфера соціальної політики або розглядалася соціальна політика в межах соціальної відповідальності; є проблеми щодо узгодженості даної сфери з нормативно-правовим забезпеченням. Отже, обрана тема дослідження має актуальність не тільки для забезпечення соціального розвитку, а для формування виваженої соціальної стратегії.

ФОРМУВАННЯ ЦІЛЕЙ СТАТТІ (ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ)

Мета дослідження полягає у аналізі теоретичних і методологічних основ формування соціальної політики на державному та регіональному рівнях, а також перспектив їх розвитку. У дослідженні поставлено такі завдання:

1) розглянути суть соціальної політики;

2) з'ясувати особливості формування соціальної політики;

3) дослідити методології оцінювання ефективності соціальної політики;

4) розглянути засади соціального аудиту як інструмент удосконалення соціальної політики.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПОВНИМ ОБГРУНТУВАННЯМ ОТРИМАНИХ НАУКОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

В умовах ринкової економіки головною метою соціальної сфери є зняття усіх можливих обмежень на шляху вільної економічної діяльності, а також надання можливості кожному працівникові та його трудовому колективу одержувати дохід, який відповідає реальному внеску щодо збільшення суспільного багатства й задоволення потреб суспільства та населення. Тільки за таких умов має відбуватися відродження людської гідності, віри у власні сили, у реальність досягнення кращого життя, тобто у соціальну справедливість. Соціальні проблеми фіксуються в сфері економіки нашої країни, тому рівень життя більшістю громадян України сприймається як критерій оцінки ефективності державної економічної і соціальної політик. Таким чином, сутність соціальної політики варто пов'язувати з підтримкою і розвитком різних видів відносин між різними соціально-демографічними групами населення, створенням сприятливих умов для його життєдіяльності, встановленням обґрунтованих соціальних гарантій та економічних стимулів для участі в суспільному виробництві, а також з соціальним забезпеченням і соціальним розвитком. Тобто, це означає, що соціальна політики має бути зосереджена на людині та на її добробуті, а також на створенні таких умов для розвитку, які б сприяли її самореалізації, соціальній безпеці й життєзабезпеченню. Вона має будуватися на засадах соціальної справедливості, яка являє собою міру рівності або нерівності життєвого становища людей, соціальних груп і класів та об'єктивно відображають рівень матеріального та духовного розвитку суспільства. Як міра рівності вона має виражається у благах (матеріальних і духовних), які мають надходити у розпорядження людей. Це означає, що мова іде не про зрівнялівку щодо споживання, а про встановлення і дотримання усіма чітко визначених критеріїв.

Отже, соціальною політикою є комплекс соціально-економічних заходів суб'єктів соціальної політики (держави, органів місцевого самоврядування, різних суб'єктів господарювання, громадських інститутів, суспільних груп, окремих осіб і т. і.), які мають спрямовання на реалізацію прав людини й задоволення її соціальних потреб та забезпечують їй відповідний рівень життєдіяльності й розвиток як соціальної-суспільної істоти на умовах дотримання її громадянських прав та свобод з метою забезпечення соціальних захищеності і справедливості.

Соціальна та економічна політики є невід'ємними, бо взаємно доповнюють й узгоджують одна одну, тому особливістю соціально-економічної політики України є її пріоритет щодо соціального захисту населення держави на засадах соціальної справедливості, а також щодо зростання ролі трудового доходу кожного її громадянина та формування ефективного механізму фінансування й регулювання розвитку соціальної сфери. Функції системи відносин соціальної політики як економічної категорії, які перераховані нижче, взаємопов' язані між собою та здійснюють комплексний вплив на соціально-економічну ситуацію як на державному рівні, так і на рівні її регіонів:

1) досягнення збалансованості (спрямована на забезпечення такого балансу, де максимально урівноважуються інтереси населення, підприємств і держави);

2) перерозподільна (полягає в перерозподілі доходів та ресурсів населення, підприємств та держави й покликана скоротити розрив в умовах життя населення. Каналами перерозподілу доходів є оподаткування доходів і система трансфертних платежів (трансферти поточні, капітальні та натуральні (соціальні послуги установам та громадам, пільги тощо)));

3) відтворювальна (передбачає створення умов для задоволення людей матеріальними і духовними благами, послугами сфери освіти та охорони здоров'я, подальшого навчання та життя, які сприяють нормальному відтворенню робочої сили);

4) стимулююча (реалізується шляхом фінансуванням сфер економіки та освітньої галузі, а також спонукає працівника до трудової активності з максимальною віддачею та підвищеною ефективністю через створення належних умов праці й встановлення розміру оплати праці, що має залежність від досягнутих результатів працівником);

5) регулююча (зміщує напрями економічного розвитку з метою формування ринкового механізму господарювання, досягнення бажаного рівня зайнятості та регулювання безробіття. Також вона спрямована на задоволення потреб населення через значимість ролі трудового доходу, гарантоване забезпечення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, індексацію заробітної плати, створення соціальних інституцій (фондів соціальної допомоги, державних страхових фондів, захист населення від інфляційних процесів, впровадження механізмів субвенцій).

Від обраних тенденції формування соціальної політики на рівні держави залежить і регіональне її формування. Тому, визначимося з її основними функціями, завданнями та складовими.

Державна соціальна політики виконує такі основні функцій:

1) економічну (забезпечує політичні перетворення через створення умови для їх реалізації, а також стимулює різні види стабільності з економічних позицій);

2) соціальну (створює передумови соціально-економічного характеру для збереження і розвитку «людського капіталу», забезпечує визначений рівень життя, а також надає доступ до медичного обслуговування, освіти та культурних цінностей);

3) стратегічну (створює соціальні та економічні передумови для розвитку суспільства та збереження в ньому стабільності).

Соціальна політики на державному рівні нашої держави виконує такі основні завдання:

1) адресна підтримка соціально незахищених верств населення;

2) запровадження пенсійної реформи;

3) забезпечення зростаючою динаміки зростання вартості робочої сили;

4) створення нових робочих місць шляхом орієнтації стратегії економічного зростання на це;

5) розвиток житлового сектору та забезпечення доступності житла;

6) підвищення якості системи охорони здоров'я;

7) сприяння активізації демографічна політика;

8) надання молоді рівних можливостей щодо здобуття якісної освіти;

9) розширення позицій середнього класу.

Формується соціальна політика держави з різних складових політик, але, на нашу думку, пропозиція А. Ярошенко, Т. Семигіної та Н. Сухицької є найбільш вдалою, оскільки зважена на об'єкт державної соціальної політики [7, с. 122-123]. Розглянемо характеристики деяких основних складових політик, які утворюють соціальну політика:

1) політика соціального забезпечення та захисту громадян. Здійснюється ця політика через такі структури як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики, регіональні органи влади та органи місцевого самоврядування, громадське самоврядування. Вона передбачає:

- визначення соціальних стандартів (мінімальної заробітної платні, прожиткового мінімуму, мінімальних споживчих бюджетів);

- створення інституціями, які характерні для соціальної сфери (пенсійні фонди (державні або недержавні), фонди соціального захисту);

- запровадження новацій у соціальній сфері (зміни в умовах оплати праці, запровадження нових систем щодо пенсійного забезпечення, допомог, стипендій, окладів (в установах та організаціях бюджетної сфери діяльності), фінансового забезпечення);

- запровадження системи збережень доходів населення та їх індексація;

- розроблення програм адресної допомоги певним верствам населення;

- реалізації заходів з метою захисту внутрішнього ринку споживання;

- запровадження компенсаційного механізму населенню через підвищення цін на товари і послуги і т. і.

Інституціональна структура політики складається з такого:

- системи соціальних гарантій (припускає надання соціальних благ на засадах загальної доступності, а от розподіл благ відбувається за потребами. Маємо відзначити, що держава бере на себе гарантії щодо соціального захисту громадян);

- системи соціальної допомоги (передбачає уніфіковані підходи щодо встановлення різних груп населення та надання цим групам соціальної допомоги на основі принципів соціальної турботи суспільства та соціальної добродійності. Разом з тим, особлива роль починає відводитися приватній системі соціальної допомоги та страхування, а основі яких закладено принцип особистої відповідальності);

- системи соціального страхування (припускає зобов'язання сплати страхових внесків та на основі пропорційності або не враховуючи її; встановлює взаємний зв'язок між страховими платежами та об'ємом отримування соціальних благ через застосування принципів громадської солідарності і відповідальності держави за своїх громадян. Страхування є системою економічних відносин, оскільки формується за рахунок поєднання різних форм і методів утворення фондів грошових коштів цільового призначення для відшкодування. Вид соціального страхування залежить від види соціального ризику: страхування втрати працездатності у зв'язку з інвалідністю (через загальні захворювання, нещасні випадки) або через старість; страхування від нещасних випадків на виробництві через отриманий травматизм чи професійні захворювання (передбачає 2 страхування: тимчасову та постійну втрату працездатності); страхування на випадок безробіття; страхування медичне (страхування можливих витрат на надання медичної допомоги).

2) політика зайнятості. Здійснюється ця політика через діяльність таких структур як Міністерство праці та соціальної політики України, Державну службу зайнятості, Державний Фонд сприяння зайнятості та має передбачати комплекс заходів, які б сприяли зниженню рівня безробіття у державі;

3) політика доходів членів суспільства. Здійснюється ця політика через такі структури як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики, Головну державну податкову інспекція та державні податкові інспекції за місцем постійного проживання громадян та має передбачати системне та безповоротне зростання доходів різних верств населення;

4) політика споживання. Ґрунтується вона на рівновазі між попитом і пропозицією та межі споживання і нагромадження і повинна мати чітко виважені межі урегулювання (організаційні, юридичні, власницькі та податкові). Здійснюється ця політика через такі структури як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство праці та соціальної політики, Головну державну податкову інспекція та державні податкові інспекції за місцем постійного проживання громадян, регіональні органи влади та органи місцевого самоврядування;

5) політика соціальної сфери. Вона має свої інфраструктурні складові, оскільки функції цих складових передбачають забезпечення певного напряму реалізації соціальної політики. Соціальну інфраструктуру утворюють такі сфери діяльності:

- охорона здоров'я (охоплює мережу різних медичних закладів, які мають зміцнювати здоров'я людей, збільшувати їх довголіття, задовольняти медичні потреби. Система охорони здоров'я має бути національною. У багатьох країнах охорона здоров'я державна і державою контролюється);

- освіта (охоплює мережу різних освітніх закладів, які мають забезпечити у населення інтерес до здобуття знань (не залежно від віку), узгодити навчальні процеси з потребами економіки країни, впровадити ефективні шляхи співпраці між учнем і вчителем, студентом і викладачем);

- торгівля (передбачає, що кожен покупець може купити будь-який товар, що виробляється будь-де в світі, оскільки торгівля постійно враховує потреби і смаки споживачів, які не тільки формують доходи виробничників і торгівців, а ще й є законодавцями мод і смаків та суворими контролерами, які пильнують стан економіки);

- житлово-комунальне господарство (покликане вирішити житлові проблеми громадян країни, оскільки значна кількість громадян не мають свого житла, або ж мешкають в умовах, які потребують нагального поліпшення. Гострою є проблема утримання житла, яке вже надане громадянам. На законодавчому рівні мають бути закріплені засоби та напрями розв' язування житлової проблеми);

- сфера культура та мистецтва (представлена закладами, призначенням яких є забезпечення духовного життя людей, утвердження норм моралі, виховання переконань громадян, прищеплення віри в гідність людини);

- інші складові соціальні сфери.

Усі вищеперераховані інфраструктурні складові мають функціональну спільність - діяльність цих сфер спрямована на конкретну людину та на суспільство в цілому. Крім того, соціальна інфраструктура здатна впливати на рівень ефективності суспільного виробництва через її головну продуктивну силу - людей. На даний час розвиток сфер діяльності соціальної інфраструктури відстає від реальних потреб народу. Причиною цього, на нашу думку, є успадкована радянська економічна система, яка передбачала, що вироблялася продукція заради виробництва або військових потреб, а от на соціальну сферу кошти виділяли за принципом «залишку». У умовах сьогодення соціальна інфраструктура являє собою потрібну та важливу ланку розвинутої системи суспільного розподілу праці.

В соціальній інфраструктурі за своєю економічною суттю економічні відносини є відносинами, які притаманні споживанню та нематеріальному виробництву, та виявляють себе: як «економічні відносини через доведення матеріальних благ до споживання», бо являють собою відносини щодо матеріальних благ з їх обміну, розподілу та споживання; як «економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг» (визначається тим, що процес створення соціальних послуг є одночасно процесом споживання матеріальних благ. Певним категоріям населення у нашій державі деякі види послуг надають безкоштовно (відносяться послуги соціально-культурних сфер діяльності соціальної інфраструктури - освіта, охорона здоров'я і певні види культурного обслуговування - їх розвиток забезпечують за рахунок суспільних фондів споживання), на пільгових умовах або у платній формі (послуги житлово-комунального господарства, зв'язку, пасажирського транспорту, побутового обслуговування, правових служб та ін. Ці послуги також задовольняють попит населення на споживчі блага, а їх розвиток забезпечується через залучення коштів населення та ресурсів суб'єктів господарювання);

6) соціоекологічна політика. Спрямована на збереження і збільшення природних ресурсів, забезпечення ефективного природокористування, підтримку екологічної безпеки через оновлення виробничих фондів, підвищення їх надійності і безаварійності; пошук засобів протистояння спробам нанесення різної шкоди довкіллю; створення і поліпшення законодавства із захисту природних ресурсів від нищівного та неефективного використання.

Отже, соціальна політика є одним із найважливіших напрямів внутрішньої політики держави, оскільки пов'язана із відтворенням соціальних ресурсів, а також із забезпеченням стабільності її системи та динамічності розвитку.

Найбільший вплив на формування соціальної політики на регіональному рівні здійснює саме визнана соціальна політики держави, оскільки держава, яка є головним суб'єктом реалізації соціально-економічних функцій, забезпечує коригування певних негативних явищ, що притаманні ринковій економіці через дію ринкових механізмів, а саме:

1) ринок не враховує впливу негативних зовнішніх ефектів (це пов'язано з тим, що виробники не бажають нести додаткові витрати щодо відновлення ресурсів);

2) ринок не повністю враховує вплив частини позитивних зовнішніх ефектів (наприклад через ефективність послуг освіти та охорони здоров'я), а враховує комерційний аспект цих ефектів, тобто недооцінюється корисність соціальних благ і послуг;

3) неповна зайнятість і безробіття притаманні ринковій системі, а через це ринку не властиво вирішити соціальні проблеми, які пов'язані з цими явищами. Ринок є байдужим до виробництва суспільних благ, бо орієнтується на задоволення попиту за умов наявності грошей.

Отже, при формуванні регіональної соціальної політики обов'язково мають враховуватися визначені загальнодержавні тенденції. А от щодо особливостей соціальної політики на регіональному рівні, то ми повністю погоджуємося з висновком Я. Хоменко, який констатує, що «... при формуванні регіональної політики слід враховувати такі особливості формування соціальної безпеки регіону та стійкого розвитку: великий дисбаланс доходів громадян, виробництва й споживання товарів і послуг, що створює загрозу для економічного розвитку регіону (полярні прояви багатства й бідності підривають стабільність суспільства в цілому й, відповідно, стійкість усього навколишнього природного середовища); неефективне використання людського, культурно-історичного, природнього потенціалу території (процеси економічного зростання заради добробуту і могутності багатої меншості ведуть до ризиків і дисбалансів, які однаковою мірою загрожують і багатим, і бідним); постійно прискорюються зміни, які відбуваються у світі, причому раціональне природокористування відстає від соціально-економічного поступу. Темпи зростання населення й економічного розвитку випереджають екологічні досягнення, які забезпечуються новими технологіями й політикою» [10, с. 46].

Важливість дієвості соціальної політики І. Мойсеєнко та В. Корбяк вбачають у тому, що «реалізація соціальної безпеки регіонів України визначає необхідність формування нових раціональних стандартів життя, таку модель поведінки і добробуту, яка б давала можливості користуватися всіма благами цивілізації, бережливо ставитися до природи та її ресурсів, виховувати здорову, освічену і духовно багату людину» [12].

Отже, у загальному вигляді, економічна політика на різних рівнях її формування дозволяє визначити можливості соціальної політики, а соціальна політика, за умов її ефективності, здатна стимулювати економічну. До основних чинників економічного впливу на соціальну політику належать:

1) загальний рівень економічного зростання; 2) розмір валового внутрішнього продукту на душу населення (визначає можливості щодо підвищення рівня добробуту суспільства); 3) доходи та видатки бюджету держави; 4) обсяг державного боргу; 5) темпи змін обсягу виробництва; 6) рівень інфляції;

7) офіційні межі бідності та малозабезпеченості; 8) заробітна плата; 9) співвідношення розміру середньої зарплати та споживчого кошика. Формування соціальної політики на рівні регіону не можливе без урахування пріоритетів загальнодержавному рівні, соціально-економічних особливостей регіону та обраних соціальних політик суб'єктів господарської діяльності регіону.

Від діяльності суб'єктів соціальної політики на різних рівнях її управління, залежать подальший розвиток суспільства у цілому, а також розвиток різних соціальних груп та окремих людей. У зв'язку з цим, актуальності набуває сфера оцінювання соціальної політики, оскільки людині притаманне намагання оцінити дії політиків та їх ідеї, а особливо суспільну, соціальну та економічну ситуації в країні. У загальному вигляді будь яке оцінювання передбачає порівняння з якоюсь мірою та встановлення на базі цього якоїсь цінності або значимості. Оцінювання соціальної політики має очевидну важливість, оскільки дослідження у соціальній сфері дозволяють визначити «суспільну значимість» соціальної політики та знайти шляхи її вдосконалення.

У науковій літературі зазначено, що ефективність економічної політики та програм, що її забезпечують, можна визначити через розвиток ринкових механізмів (наприклад, через зміну попиту), то соціальну політику такі механізмі не характеризують. Соціальна політика та її програми, які є надзвичайно витратні для бюджету, реалізовуються та тривають незалежно від попиту на них, а також не враховують рівень задоволеності клієнтів. Практично єдиним способом визначитися щодо їх «суспільної значимості» є проведення спеціальних досліджень.

Саме поняття «оцінювання соціальної політики» є дещо дискусійним. Частина науковців вважала, що оцінювання є експертизою цінності соціальної політики, а інша, що це є дослідження для оцінки з метою визначення різниці між буденними судженнями про цю цінність чого-небудь та її професійною оцінкою на основі використання науково-дослідних методів і прийомів.

Значна частина науковців розширили значення терміну «оцінювання соціальної політики» шляхом додавання мети оцінювання, яку пов'язали з вдосконаленням соціальної політики. Найчастіше можна зустріти значення цього терміну, яке було узагальнено К. Вайс. Вона «оцінювання соціальної політики» вважала, що це є «систематична оцінка операцій та/або результатів програми або політики в порівнянні з комплексом явних і неявних стандартів, з метою вдосконалення програми або політики» [2, с. 25]. Дане трактування передбачає, що об'єктом оцінювання є як соціальна політика, так і її окремі елементи, якими є різні соціальні програми й проєкти, а також інструменти забезпечення. Не можемо погодитися з таким трактуванням, оскільки соціальну політику слід розглядати і як практичну діяльність, так і як наукову й навчальну. Дійсно, об'єктом «оцінювання соціальної політики», в першу чергу, стає такий аспект соціальної політики як її практична діяльність. Цю діяльність є можливість визначити як діяльність суб'єктів суспільства та держави, яка є спрямованою на функціонування та розвиток соціальної сфери, а також на вирішення соціальних проблем. Однак можна і заперечити, оскільки в науковому та навчальному аспектах соціальна політика може виступити як об'єкт оцінювального дослідження.

Дослідження свідчать, що соціальна політика в цілому стає об'єктом оцінювання досить рідко. Найчастіше об'єктом оцінювання стають саме соціальні програми визнаної соціальної політики, оскільки:

1) по-перше, вони є структурним елементом соціальної політики, а також її комплексним інструментом;

2) по-друге, саме через наявні соціальні програми соціальна політика набуває конкретики для громадськості, а також стає основою для діяльності суб'єктів соціального управління на різних рівнях її реалізації.

Переклад з грецької слова «програма» означає розпорядження або оголошення. Тобто, зміст цього слова полягає у визначені «що слід роботи?» та «яким чином це роботи?» Отже, у загальному вигляді, соціальна програма являє собою документ, де описуються сукупності заходів, які спрямовані на досягнення визнаних цілей і завдань у соціальній сфері за умов визначення засобів та термінів їхньої реалізації.

Маємо відзначити, що соціальні програми носять недирективний характер, тобто вони вказують на доцільність майбутніх дій та пропонують суб' єктам управління варіанти вирішення проблем через управлінські заходи, відповідно до цих майбутніх дій. Офіційне декларування та затвердження соціальних програм, надає цим програмам директивного характеру, а от їх реалізація - є функцією системи соціального управління.

До основних функцій соціальних програм відносяться:

1) конкретизація для системи соціального управління цілей і завдань соціальної політики;

2) зниження невизначеності та суб' єктивізму управлінської діяльності;

3) надання суспільству можливості контролювати діяльність суб'єктів соціального управління;

4) суспільний раціоналізм та обґрунтованість процесу вирішення соціальних проблем.

Оцінювання також може зосереджуватися або на процесі реалізації соціальної політики, або на результатах її реалізації (або соціальної програми). Тоді, предметом оцінювання соціальної політики (або соціальної програми) виступає результат соціальної політики (або соціальної програми) або процес реалізації соціальної політики (або соціальної програми).

Оцінювання соціальної політики має багато спільного з іншими науковими дослідженнями. При здійсненні оцінювання соціальної політики

застосовуються підходи, принципи та методи, які є характерними для різних соціальних досліджень. Це означає, що специфіка оцінювання залежить не від його предмету, принципу чи методу, а від наміру та цілей його проведення. Оскільки головною ціллю оцінювання є удосконалення соціальної політики (або соціальної програми), тоді, оцінювання є суто прикладним дослідженням, яке спрямоване на вдосконалення соціальної політики (або соціальної програми).

Відмінною особливістю оцінювання соціальної політики від інших досліджень є таке:

1) при оцінюванні завжди є порівняння результату зі стандартом;

2) завдання для оцінювання випливають з наявних проблем, якими опікується певне коло причетних до соціальної політики (або соціальної програми) людей, тобто вони не обираються самостійно;

3) не завжди результати оцінювання підлягають опублікуванню.

Вченими запропоновані різні методології оцінювання ефективності соціальної політики. Досліджуючи їх, І. Іртищева, О. Гуріна та Ю. Работін дійшли висновку, що усі вони «... використовуються для ідентифікації проблем соціальної політики, компаративного аналізу та оцінки реалізації соціальної політики за різними індикаторами» [6, с. 417]. Щодо оцінювання ефективності соціальної політики, то ця проблема завжди знаходиться в центрі уваги вітчизняних вчених. Методології оцінювання ефективності соціальної політики здебільшого розглядається в контексті порівняльного аналізу на основі окремих інтегральних індикаторів для можливості прогнозування окремих процесів економіки [4, с. 528; 14, с. 151-165; 15, с. 392]. Маємо звернути увагу ще на одну важливу проблему у визначені ефективності соціальної політики - проблема підвищення ефективності функціонування органів державної служби, оскільки її вирішення є важливим не лише для забезпечення реформування державної служби, а також для вироблення та реалізації публічної політики.

О. Макарова стверджує, що у сфері оцінювання ефективності соціальної політики більшість дослідників використовують метод описової статистики з метою пояснення динаміки основних показників у соціальній сфері [9, с. 244]. Ми вважаємо, що таке оцінювання обмежує можливості для пояснення особливостей реалізації регіональної соціальної політики через те, що статистичні показники виконують функцію «зрізу стану справ». Крім того, ми переконані, що своєї актуальності не втратили методики, які оцінюють ефективність соціальної політики на основі витрачених ресурсів.

Зарубіжні дослідники рекомендують використовувати окрім описової статистики ще і аналітичний метод Data Envelopment Analysis (DEA). Перша публікація про методику DEA відбулася у 1981 р. [18]. Базова модель DEA ґрунтувалася на припущені, що вхідна інформація конкретного періоду щодо реалізації певних рішень витрачається на отримання певних результатів, які відповідають тому ж періоду реалізації певної програми (або політики) [17]. Метод дозволяє оцінити ефективність певної соціальної політики на основі співвідношення витрачених ресурсів і отриманих результатів [16, с. 690-695] та набув широкого використання для оцінки ефективності прийняття рішень у сфері публічної політики, оскільки передбачає опрацювання «вхідної інформації», якою є різні бюджетні витрати за певний період часу, та надає «інформацію виходу», що являє собою соціальну віддачу від реалізації певної політики. Основою методу DEA є математичне моделювання, яке надає можливість щодо визначення ефективності (або відносної ефективності прийнятих рішень). Дослідники вказували, що перевагами методу DEA є здатність виявити джерела неефективності та здійснити оцінювання ефективності певних цільових соціальних програм (політики) шляхом створення інструменту для перерозподілу ресурсів [20, с. 240-246].

На даний час метод DEA зазнав суттєвої еволюції, бо класичний варіант моделі аналізу DEA не у повній мірі оцінює ефективність прийнятих рішень, так як певні програми або політики матимуть результативність на протязі певного періоду у майбутньому. В основі оновленого методу DEA покладено вагові показники, які дозволяють подолати фактор запізнювання в часі між соціальною віддачею та витраченими державними коштами [19, с. 2-4], або так звані «лаги». Застосування такої моделі DEA на основі використання «лагів» дозволяє моделювати часовий період в оцінюванні ефективності прийнятих рішень. Модернізований метод DEA базується на принципі, що вирішення конкретної проблеми має певний набір можливостей. Ці можливості складається з комбінацій вхідних і вихідних даних. Для певного набору максимально допустиме значення даних становить «одиницю». Одиниця вважається ефективною за умови, що вона охоплює велику кількість вхідних ресурсів на вихідних показників.

О. Аліксійчук запропоновував адаптовану модель DEA та набір вхідних та вихідних даних для неї (табл. 1):

Таблиця 1.

Вхідні та вихідні дані для застосування Data Envelopment Analysis

Вхідні дані (inputs)	Вихідні дані (outputs)
бюджетні видатки на охорону здоров'я на душу населення	рівень дитячої смертності очікувана тривалість життя при народженні рівень захворюваності первинним туберкульозом
бюджетні видатки на середню освіту на душу населення	частка учнів, які закінчили випускний клас з атестатом про повну загальну середню освіту
бюджетні видатки на правоохоронні органи на душу населення	кількість померлих внаслідок вбивства у розрахунку на 100 тис. населення за рік
бюджетні видатки на житлово- комунальну сферу, скориговані на чисельність населення	питома вага обладнаної загальної площі житлових приміщень загальна площа ветхого та аварійного житлового фонду
загальний обсяг витрат консолідованого бюджету регіону на душу населення	рівень безробіття за методологією МОП частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму.

Досить части здійснюють оцінювання ефективності складових елементів соціальної політики на основі методики побудови інтегральних показників, які характеризують аспекти життєдіяльності людини, яким є індекс людського розвитку. Даний інтегральний показник було запропоновано до застосування фахівцями програми розвитку ООН, а також його адаптований варіант О. Власюком та С. Пиріжковим [3]). До сучасних моделей інтегральних показників, які характеризують якість життя, відносять інтегральний індикатор якості життя. Цей показник розробили під керівництвом С. Айвазяна спеціалісти Центрального економіко-математичного інституту Російської академії наук. Він орієнтований на серйозні та масштабні державні соціальні програми.

Г. Задорожний та Ю. Діденко стверджують, що відмінними позитивними рисами методу інтегральної оцінки є їх простота (вони не передбачають застосування складних технологій), застосування статистичних даних органів Державної статистики, мала витратність [5, с. 59], тобто саме універсальність методу надає можливість здійснити оцінку ефективності соціальної політики (як у розрізі різних верств населення, так і на різних етапах її впровадження) щодо реалізації різних програмам, які мають чіткий соціальний характер, шляхом порівняння отриманих результатів з метою.

У. Садова переконана, що необхідність визначення ефективності регіональної соціальної політики (РСП) пов'язана з тим, що трансформаційні процеси в економіці мають відбуватися на основі нової парадигми, а саме - економічне зростання без покращання добробуту людей не може визначатися розвитком, тобто ефективність РСП є максимальним досягненням соціальних цілей розвитку регіону за умови залучення мінімальних інвестиційних коштів [14, с. 154]. Нею запропонований перелік критеріїв, алгоритм їх методик та суть процедур, які ми представили у таблиці 2. Автор стверджує, що «у методичному плані робота зводиться до розрахунку показників, котрі є індикаторами міри реагування ТСС (соціально-відтворювальних, соціально-трудових, соціально-культурних), на певні пакети заходів РСП. Вони є темповими характеристиками інтенсивності змін досліджуваних систем під впливом відповідної політичної діяльності суб'єктів регіональної економіки та територіального управління» [14, с. 158].

Таблиця 2.

Основні критерії оцінювання моделей розвитку регіональної соціальної політики

Критерії, в т. ч:	Алгоритм методики	Суть процедури
1) результативність	визначення окремих цілей процесів РСП та регіональної суспільної системи; формулювання критеріїв досягнення окремих цілей процесів РСП; 3) встановлення ймовірності досягнення загального комплексу цілей процесів РСП та регіональної суспільної системи.	Оцінка ймовірності РСП щодо реалізації цілей
2) ефективність	2.1) визначення вигод та витрат варіантів РСП шляхом урахування ресурсів, часу, ризику та коштів; оцінка чистої вигоди у грошовому еквіваленті та часовому вимірі.	Оцінка співвідношення РСП щодо витрат та результатів
3) справедливість	встановлення міри реалізації соціальних гарантій: а) на основі статусної приналежності мешканців регіональної суспільної системи; б) на основі геопросторової доступності мешканців регіональної суспільної системи; в) на основі впливу зв'язків поколінь.	Оцінка секторальної, територіальної та демографічної пропорційності РСП
4) політична здійсненність	аналіз відповідності: а) пріоритетним завданням Уряду; б) інтересам громадських організацій; в) інтересам бізнесу.	Оцінка середовища реалізації РСП
5) адміністративна здійсненність	аналіз відповідності: а) законодавчо-нормативним обмеженням; б) готовності матеріальної бази; в) фаховості кадрів; г) фінансового забезпечення; д) часової доречності.	Оцінка інфраструктури РСП

Отже, соціальна політика вимагає ґрунтовного аналізу від виникнення і розвитку соціальних потреб до їх задоволення, тобто всього логічного ланцюга. Пріоритетність держави у вирішенні соціальних проблем не повинна мінімізувати роль інших суспільних інститутів, як і самої людини щодо забезпечення особистого соціального захисту, оскільки, соціальна політика - це соціальні взаємні відносини між елементами соціальної структури, то є неодмінність її розглядати у взаємному зв'язку із характером суспільства, який ототожнює його суспільний устрій, етапи розвитку та формування соціальної політики країни з урахуванням специфіки кожної категорії населення. Щодо оцінки ефективності соціальної політики, то питання її оцінки виникають від етапів планування певних соціальних програм та їх обґрунтування до підведення підсумків проведеної роботи.

Модель соціальної політики України за роки незалежності зазнала серйозних змін - пройшла шлях від «радянського типу патерналістської моделі» до моделі, яка за формальними ознаками є схожою до сучасної європейської. Значна кількість дослідників переконані, що модель соціальної політики України повинна представляти собою поєднання лібералізму та соціальної орієнтації, оскільки, лібералізм надає можливість створити умови для самореалізації та самозабезпечення суб'єктам економічних відносин за умов відсутності потрібних фінансових коштів у держави, а соціальна орієнтація - є складовою, яка передбачає формування та запровадження раціональної системи соціального захисту населення.

А. Колот стверджує, що «... із самого початку ринкових трансформацій і дотепер на соціальну сферу поширюють суто ліберальну концепцію. Але робити це без створення економічних, правових, організаційних передумов розвитку державно-приватного партнерства в соціальній сфері, без задіяння нових організаційно-економічних механізмів функціонування соціальних інститутів означає свідомо чи несвідомо продукувати відносини, які неминуче спричиняють деградацію соціальної сфери, що власне й сталося в Україні» [8]. Отже, на даний час є відсутньою ефективна модель національної соціальної політики. Ми переконані, що ця політика має поєднувати найкращі досягнення європейських моделей, але враховувати українську національну специфіку.

У країнах з розвинутою економікою через істотне збільшення обсягу і складності соціальних проблем виник соціальний аудит, який є своєрідним інструментом управління, що подібний до фінансово-бухгалтерського аудиту.

Питаннями соціального аудиту, але на рівні підприємства, займався визнаний в Україні дослідник проблем ринку праці В. Петюх, який наголошує, що «його суть зводиться до проблем діагностики, що виникають в організаціях, передусім соціального характеру, оцінки їх важливості, причин виникнення і можливостей розв'язання, формулювання конкретних рекомендацій для керівництва підприємства» [13, с. 165]. А от виконавці проєкту «ЛОКУС: Лідери громад на півдні України» наголошують, що «соціальний аудит - засіб забезпечення підзвітності влади через вивчення думки кінцевих отримувачів послуги чи публічної політики», а його ціллю «є покращення врядування, посилення демократії, покращення моніторингу політики, оцінка наслідків певної політики, перевірка використання публічних ресурсів [11, с. 3].

Дослідивши це питання більш детальніше, ми дійшли висновку, що такий аудит варто здійснювати на рівні регіону (країни), оскільки він ставить за мету - оцінку здатності розв'язувати соціальні проблеми, що виникають як усередині регіону (країни), так і за його межами, а також управляти тими з них, що завдають безпосередньо впливу на якість життя працівника. Отже, цілями соціального аудиту на регіональному рівні є експертиза роботи органів управління у сфері підвищення ефективності трудової діяльності, зниження рівня безробіття, соціальної захищеності населення, підвищення задоволеності працею, зростання рівня доходів, підвищення якості життя та добробуту населення і т. і.

На сучасному етапі розвитку України соціальний аудит застосовується як інструмент контролю та управління у такій конкретної сфері, якою є сфера трудових відносин. Соціальний аудит є специфічним видом аудиту. Його специфічність полягає в природі та характері об'єкта аудиту, який диктує застосування тих чи інших методів. Визнаним є факт, що людські ресурси в основному характеризуються якісно, тому, для відшкодування недостатності кількісної інформації, аудитор соціальної сфери має використовувати методи і техніку, які властиві сфері соціальних наук.