Окремі аспекти правового регулювання служби у підрозділах з протидії злочинам, вчинених державними службовцями високого рангу (аналіз досвіду США, Німеччини та Франції)

Питанню організації та діяльності Державного бюро розслідувань присвячені наукові праці таких учених, як: Л.І. Аркуша, М. Бакаянова, Р.В. Греба, О.В. Ільченко, І. Литвиненко, М.С. Моісєєв М.А. Погорецький, Є.Д. Скулиш, В.А. Тимошенко, В. Телешев, Г.О. Усатий, В.І. Цимбалюк, В. Цюприк та ін.

Метою статті узагальнення зарубіжного досвіду та правових засад проходження служби в підрозділах з протидії злочинам, вчиненим державними службовцями високого рангу, працівниками правоохоронних органів і суддями, та визначення можливостей його використання в діяльності Державного бюро розслідувань України.

Із урахуванням мети завданнями, що вирішуватимуться у статті, є: узагальнити зарубіжний досвід підрозділів з протидії злочинам, вчиненим державними службовцями високого рангу, працівниками правоохоронних органів і суддями, та визначити можливості його використання в діяльності Державного бюро розслідувань України, визначити окремі аспекти зарубіжного досвіду підрозділів з протидії злочинам, вчиненим державними службовцями високого рангу, працівниками правоохоронних органів і суддями Сполучених Штатах Америки, Німеччини, Франції, Сінгапуру.

Виклад основного матеріалу

Для створення сучасного правового регулювання служби у підрозділах з протидії злочинам, вчиненим державними службовцями високого рангу, працівниками правоохоронних органів і суддями важливим, є досвід зарубіжних країн у цій сфері. Досвід вважається одним із найвпливовіших наскрізних інструментів опановування та практики застосування в будь-якій сфері; важливим способом закріплення, накопичення та транслювання знання [5, с. 169].

Незалежність і неупередженість правоохоронної системи, державних службовців і суддів є головною гарантією для членів будь-якого суспільства, що до них ставитимуться справедливо та всі будуть рівні перед законом. Якщо суспільство втрачає віру в здатність своїх державних органів, правоохоронної системи та судів виконувати цю функцію, то ніхто не зможе гарантувати соціальну стабільність [6, с.7]. Тому неупередженість, прозорість та чесність цих структур є одними з основоположних показників реальної демократії в конкретній державі.

Насамперед, розглянемо досвід правового регулювання служби у підрозділах структури, яку найчастіше вважають праобразом сучасного Державного бюро розслідування в Україні. Багато популярних інформаційних порталів, пишучи статті про Державне бюро розслідування в Україні, так і зазначають у назві, наприклад: «Український аналог американського ФБР планує почати «з чистого аркуша»» [7]. Федеральне бюро розслідувань США було створено в 1908 році, коли генеральний прокурор Чарльз Дж. Бонапарт наказав створити спеціальний агентурний підрозділ у міністерстві юстиції. Було відібрано 23 слідчих, які вже працювали в департаменті, і на постійній основі було найнято вісім агентів з Міністерства фінансів. Цей наказ вважається формальним початком агентства, яке в 1935 році отримає назву Федеральне бюро розслідувань [8]. 15 червня 1917 року Конгрес США прийняв Акт про шпигунство 1917 року. Закон забороняв шпигунство, втручання в призов або спроби перешкодити лояльності. Це значно підвищило здатність Федерального бюро розслідувань боротися зі шпигунством і підривною діяльністю під час війни, що є актуальним нині для України. Проте нестача персоналу перешкоджала зусиллям Федерального бюро розслідувань повністю дотримуватись вимог закону [9]. Відмічаємо наявність схожості з сучасними проблемами Державного бюро розслідування в Україні щодо надмірного навантаження на одного працівника.

28 жовтня 1919 року Конгрес Сполучених Штатів Америки прийняв національний Закон про викрадення транспортних засобів, також відомий як Закон Дайера. Цей акт уповноважив Федеральне бюро розслідувань займатись розслідуванням викрадення автомобілів, які перетнули межі штату. До ухвалення цього акту юрисдикційні кордони між штатами перешкоджали правоохоронним органам займатись вседержавними групами крадіжок автомобілів [8]. 1 липня 1924 року Федеральне бюро розслідувань заснувало відділ ідентифікації після того, як Конгрес дозволив «обмін документами про ідентифікацію з посадовими особами міст, округів і штатів». Бюро створило свої файли відбитків пальців у Вашингтоні, округ Колумбія, об'єднавши бази даних з колишнього Бюро ідентифікації злочинців у Лівенворті, штат Канзас, і базу даних Міжнародної асоціації керівників поліції, яка раніше розташовувалася в Чикаго.

З 01 січня 1928 року Федеральне бюро розслідувань запровадило курс теоретичної та практичної підготовки нових спецагентів. Під час двомісячного відрядження до польового офісу у Вашингтоні нові агенти отримували знання щодо правил і процедур Федерального бюро розслідувань, робили практичні вправи з розслідування злочинів і отримували оцінку досвідчених агентів щодо їх якості і потенціалу роботи в Федеральному бюро розслідувань. Тобто з перших років існування Федерального бюро розслідувань існувала система підбору кадрів та їх первинної підготовки. Тому розроблення програми обов'язкової вузькоспеціалізованої підготовки службовців Державного бюро розслідувань України, що має бути нормативно закріплена, дозволить підвищити рівень професійності службовців, а отже, і ефективності протидії злочинам, вчинених державними службовцями високого рангу, працівниками правоохоронних органів і суддями. А вже з 11 червня 1930 року Конгрес США уповноважив Національний відділ ідентифікації та інформації Федерального бюро розслідування збирати та компілювати єдину статистику злочинності для всіх Сполучених Штатів Америки. Раніше цією програмою займалася Міжнародна асоціація начальників поліції. Цією статистикою, розвиваючись відповідно до вимог сучасності, Федеральне бюро розслідувань займається і нині [10].

Вважаємо, нормативно визначений механізм ведення статистики Державним бюро розслідувань України, бажано в реальному часі, тобто щоденне оновлення інформації, відносно кількості злочинів, вчинених державними службовцями високого рангу, працівниками правоохоронних органів і суддями, підвищить рівень довіри серед населення нашої країни до Державного бюро розслідувань України, а також буде позитивним показником нашої держави для всього демократичного світу. Прозорість та висвітлення ефективності роботи Державного бюро розслідувань України через таку статистику суттєво допоможе прогресу євроінтеграції нашої держави.

1 березня 1932 року Федеральне бюро розслідування розпочало міжнародний обмін даними про відбитки пальців із дружніми іноземними урядами [11]. Практика обміну даними в міжнародному просторі, і не тільки в контексті відбитків пальців, в умовах глобалізації підвищує в рази ефективність роботи державного органу. Доказова база для протидії злочинам, вчиненим державними службовцями високого рангу, працівниками правоохоронних органів і суддями може виходити за межі кордонів нашої держави. Тому правове регулювання роботи Державного бюро розслідувань України в цьому питанні є важливим фактором підвищення його ефективності.

22 червня 1932 р. у відповідь на справу про викрадення Ліндберга та інші резонансні викрадення Конгрес Сполучених штатів Америки прийняв Федеральний закон про викрадення людей. Закон надав Бюро повноваження розслідувати викрадення, які були вчинені за кордоном [12].

Законодавством надано повноваження спецагентам Федерального бюро розслідувань арештовувати та носити вогнепальну зброю. До 1934 року спецпризначенці ФБР могли здійснювати лише «громадянський арешт». В іншому випадку агент повинен був викликати маршала США або місцевого офіцера поліції, щоб взяти підозрюваного під варту [8]. Таким чином, відзначимо наявність у ФБР фактору служби з використанням вогнепальної зброї, що відповідає сучасному українському досвіду.

24 червня 1940 року Федеральне бюро розслідувань, на прохання президента Рузвельта, створило Спеціальну розвідувальну службу (SIS). У зв'язку з SIS Федеральне бюро розслідувань розсилало агентів у країни Західної півкулі (крім Панами). Агенти Федерального бюро розслідувань у Південній і Центральній Америці збирали розвідувальну інформацію та працювали над запобіганням шпигунства, диверсій і пропагандистських зусиль ворожих країн, спрямованих проти США та їхніх союзників. Спеціальні агенти, призначені на пости в Європі, Канаді та Латинській Америці, почали діяти в якості офіційного зв'язку. Після того, як президент Трумен закрив SIS у 1946 році, ці зв'язки з агентами лягли в основу Програми правового аташе Федерального бюро розслідувань (Legat) [13]. Тобто в часи другої світової війни було розширено повноваження Федерального бюро розслідувань до фактичного представництва в кожній країні світу. Такий досвід для Державного бюро розслідувань України, вважаємо, є не доречним. Проте, в умовах нинішньої війни в Україні доцільно передбачити можливість службових відряджень та співпраці з подібними інституціями в інших державах світу та існуючими міжнародними організаціями для збирання доказової бази.

27 жовтня 1955 року директор Федерального бюро розслідувань Гувер, за згодою генерального прокурора, дозволив офіційну співпрацю з репортером Доном Уайтхедом, який написав історію Бюро під назвою «Історія Федерального бюро розслідувань». Книга стала бестселером і була знята у фільмі 1959 року з Джиммі Стюартом у ролі агента Федерального бюро розслідувань. Для ефективної роботи Державного бюро розслідувань України потрібна співпраця з населенням. Слід демонструвати населенню в доступній, цікавій формі всю небезпеку відповідних злочинів та необхідність співпраці з Державним бюро розслідувань України. На сьогодні громадська думка це істотний важіль у роботі держави.

Особливої уваги заслуговує «Операція Гейлорда», у результаті якої посадовим особам було пред'явлено звинувачення, у тому числі 17 суддям, 48 адвокатам, восьмам поліцейським, 10 заступникам шерифа, восьмам судовим чиновникам і одному законодавцю штату. Майже всіх засудили, більшість із них визнали свою провину. Це був важливий крок до очищення системи правосуддя в окрузі Кук та показовим для всієї країни [14].

Майже вся доказова база збиралась таємно - використовуючи агентів під прикриттям, прослуховування телефонних розмов, відеоспостереженням [15]. Таємні операції є надзвичайно ефективними. Ці методи допомагають процесу встановлення істини, уникаючи помилкових ідентифікацій або неправдивих спроб свідка перекласти вину на іншу особу і в такий спосіб заплутати слідство. Відповідно до Керівних принципів таємної діяльності, Федеральне бюро розслідувань може використовувати таємні операції під час попередніх розслідувань, розслідувань загальних злочинів і обох типів розслідувань кримінальної розвідки: розслідування рекету та розслідування тероризму. Федеральне бюро розслідувань також може брати участь у спільних таємних операціях з іншими правоохоронними органами [16]. Україна потребує аналізу та доопрацювання всієї правової бази, що регламентує поняття таємної роботи, роботи під прикриттям, програми захисту свідків. Державні службовці високого рангу, працівники правоохоронних органів та судді інколи мають великі фінансові та адміністративні ресурси для того, щоб скрити свої злочини та залякати потенційних свідків. Саме таємні методи проведення розслідування забезпечують достатню кількість прямих доказів, щоб виявити та ефективно довести справу до осудного кінця.