Главная Коллекция "Otherreferats" Государство и право Роль органів місцевого самоврядування в адміністративно-правовому регулюванні підтримання екологічної безпеки

Роль органів місцевого самоврядування в адміністративно-правовому регулюванні підтримання екологічної безпеки

Дослідження взаємовпливу адміністративно-правового та економічного інструментарію регулювання екологічної безпеки в частині аналізу справляння, надходжень та використання коштів від сплати екологічного податку із використанням витратного методу.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 15.03.2023
Размер файла 59,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Маріупольський державний університет

Донецький державний університет управління

РОЛЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ПІДТРИМАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

О.В. БЕСПАЛОВА, асистент

С.І. БЕСПАЛОВ, асистент, аспірант

Я.О. ПРИДАНОВ

Анотація

адміністративний правовий екологічний безпека

Мета. Аналіз ролі органів місцевого самоврядування в адміністративно-правовому регулюванні підтримання екологічної безпеки.

Методи. Досліджено взаємовплив адміністративно-правового та економічного інструментарію регулювання екологічної безпеки в частині аналізу справляння, надходжень та використання коштів від сплати екологічного податку за витратним методом.

Результати. Здійснено порівняльний аналіз основних положень Стратегій державної екологічної політики до 2020 року та до 2030 року. З'ясовано, що до 2020 року відповідальність за доступність та достовірність екологічної інформації покладалась на органи виконавчої влади, а не органи місцевого самоврядування. Зазначено, що до 2020 року показником ефективності Стратегії було встановлено кількість прийнятих місцевих планів дій з охорони довкілля, серед якісних показників передбачено проведення стратегічної екологічної оцінки, однак, профільний закон було прийнято через 7 років після Стратегії, а перші оцінки проведено лише в 2019 році. З'ясовано, що Стратегія до 2030 року потребує коректив або в частині перерахунку запланованих цілей щодо досягнення показника індексу екологічної ефективності (ЕРІ) (досягнення показнику нижчого ніж 83 бали) або перерахунку всієї Стратегії з метою її інтенсифікації та подолання «слабких місць», що висвітлюються при використанні нової методики оцінки ЕРІ.

Висновки. З'ясовано, що направлення більшої частини доходу від справляння екологічного податку до загального фонду державного бюджету створило ризики їх нецільового використання, що не дає змоги місцевому самоврядуванню в повній мірі здійснювати природоохоронні заходи відповідно до потреб міст та областей. Серед основних пропозицій по вдосконаленню вказаної ситуації є підвищення розмірів екологічного податку, зміна розподілу надходжень від екологічного податку з сторону збільшення доходів до місцевих бюджетів, розробка механізму економічного стимулювання підприємств, які здійснюють заходи з підтримання екологічної безпеки.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: екологічна безпека, екологічна політика, органи місцевого самоврядування, екологічний податок, державний бюджет, місцевий бюджет

Annotation

O. V. BESPALOVA, Assistant, Graduate Student Mariupol State University

S. I. BESPALOV, Assistant, Graduate Student Mariupol State University

Y. O. PRYDANOV Donetsk State University of Management

THE ROLE OF LOCAL SELF-GOVERNMENT BODIES IN ADMINISTRATIVE AND LEGAL REGULATION OF ENVIRONMENTAL SAFETY

Purpose. The analysis of the role of local governments in the administrative and legal regulation of environmental safety.

Methods. The interaction among administrative-legal and economic tools of environmental safety regulation in the analysis of collection, receipts and use of funds from the payment of environmental tax by the cost method is studied.

Results. The comparative analysis of the main provisions of the Strategies of the state environemtnal policy till 2020 and till 2030 is carried out. It was found that until 2020, the responsibility for the availability and accuracy of environmental information was on the executive, not local governments. It is noted that by 2020 the indicator of effectiveness of the Strategy was the number of adopted local action plans for environmental protection, a strategic environmental assessment is among the qualitative indicators, however, the relevant law was adopted 7 years after the Strategy, and the first assessments were conducted only in 2019. It was found that the Strategy until 2030 needs to be adjusted either in terms of recalculating the planned targets for achieving the Environmental Performance Index (ERI) (achieving a score below 83 points) or recalculating the entire Strategy in order to intensify it and overcome "weaknesses". are highlighted when using the new ERI assessment methodology.

Conclusions. It was found that the transfer of most of the revenue from the environmental tax to the general fund of the state budget created risks of their misuse, which does not allow local governments to fully implement environmental measures in accordance with the needs of cities and regions. Among the main proposals to improve this situation are to increase the size of the environmental tax, change the distribution of revenues from the environmental tax by increasing revenues to local budgets, developing a mechanism for economic incentives for enterprises that implement measures to maintain environmental safety.

KEY WORDS: environmental safety, environmental policy, local self-government bodies, environmental tax, state budget, local budget

Вступ

Одними з першопричин екологічних проблем є низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля, переваг збалансованого (сталого) розвитку територій та об'єктів, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти, низький рівень зацікавленості місцевих громад екологічними проблемами, нерозуміння можливостей органів місцевого самоврядування в процесах підтримання екологічної безпеки.

Ролі місцевого самоврядування в процесах забезпечення та підтримання екологічної безпеки довгий час не приділялось потрібної уваги. Частково це можна пояснити системою державного управління, яка залишилась у спадщину від Української радянської соціалістичної республіки, зокрема, слабкими процесами децентралізації, частково, тим, що населення було апатичним до екологічних проблем через тривалі економічні та соціальні кризи. Навіть у Конституції України не виокремлено чітких повноважень органів місцевого самоврядування щодо екологічних питань, і ми можемо тільки припустити, що вони мались на увазі у статті 143 у формулюванні «вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції» [1].

Окремими питаннями адміністративно-правового статусу, правового регулювання місцевого управління та взаємодії органів місцевого самоврядування з органами правопорядку та громадськістю, займались такі науковці як Г.В. Атаманчук, Я.О. Бомчак, М.А. Кащишин, Ю.М. Кириченко, С.С. Нешик, М.М. Сирант, М.М. Сливка та інші. Однак, з огляду на сучасні екологічні виклики, прийняття нових стратегічних програм державної екологічної політики та розширення повноважень органів місцевого самоврядування, питання ролі та місця місцевої влади в процесах адміністративно-правового регулювання підтримання екологічної безпеки є наразі актуальним.

Мета - аналіз ролі органів місцевого самоврядування в процесах адміністративно-правового регулювання підтримання екологічної безпеки.

Результати та обговорення

Якщо подивитись в ретроспективі на Стратегію державної екологічної політики України до 2020 року, то можна зазначити, що серед першопричин екологічних проблем тоді взагалі не стояло питання щодо діяльності органів місцевого самоврядування та практичних проблем реалізації фінансової забезпеченості екологічних заходів. І оцінюючи минулу Стратегію зауважимо, що окреслення проблемних питань було стандартною констатацією фактів. У Постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 05.03.1998 року [2], органи місцевого самоврядування згадувались лише в рамках функціонування Державної системи екомоніторингу довкілля, а всі повноваження в екологічні сфері щодо розробок програм розвитку територій чи реальних планів дій по попередженню екологічних загроз покладались на місцеві органи виконавчої влади.

До того ж, до 2014 року в Україні так гостро не стояло питання екологічних проблем Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим, пов'язаних з військовими подіями. Підставами виниклої ситуації у вказаних регіонах урядовцями визнається проблема прорахунку та недосконалості державної внутрішньої політики та політики регіонального розвитку того періоду, що є наслідком застарілих пріоритетів державного розвитку та взаємодії з власним суспільством.

Вказане стало передумовами актуалізації ролі органів місцевого самоврядування, розпочавши сучасні процеси реформування місцевого самоврядування та територіальної організації, які стартували в 2015 році та створили нові можливості для розвитку територій, а також, бюджетну децентралізацію, що дозволяє перерозподіляти бюджетні ресурси на користь місцевого самоврядування та залучати кошти вітчизняних та іноземних інвесторів для реалізації місцевих програм розвитку.

Відповідно до «Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року» (далі - Стратегія) серед першопричин екологічних проблем України є, зокрема:

- неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища;

- недостатнє фінансування з державного та місцевих бюджетів природоохоронних заходів, фінансування таких заходів за залишковим принципом [3].

Стратегія до 2020 року закріпила важливість розробки національних та регіональних планів соціально-економічного розвитку, які матимуть підґрунтям місцеві плани дій, підготовлені на рівні територіальних громад, міських, сільських та селищних рад, що також відзначається в нинішній Стратегії до 2030 року та закріплює важливість органів місцевого самоврядування в процесах реалізації державної екологічної політики шляхом врахування регіональних особливостей розвитку.

Важливими відмінностями, на нашу думку, між минулою та актуальною Стратегією є:

1) Питання відповідальності за доступність, своєчасність і достовірність екологічної інформації. До 2020 року вказана відповідальність покладалась лише на органи виконавчої влади, відтепер до цього будуть долучені і органи місцевого самоврядування.

2) Встановлення показників ефективності Стратегії. Недосконалістю вважаємо закріплення показника кількості прийнятих місцевих планів дій з охорони навколишнього природного середовища в рамках цілі удосконалення регіональної екологічної політики в Стратегії до 2020 року. Кількість в даному випадку не є інформаційним показником, оскільки кількість не означає якісне інформаційне та змістовне наповнення. На користь цієї редакції Стратегії слід відмітити наявність приписів щодо впровадження такого інструменту реалізації національної екологічної політики як стратегічної екологічної оцінки, поняття та зміст якої більш детально регламентовано Стратегією до 2030 року. Так, стратегічна екологічна оцінка та оцінка впливу на довкілля передбачає встановлення відповідності між запланованою та здійснюваною діяльністю нормам та вимогам екологічного законодавства та забезпечення екологічної безпеки.

Процедура реалізації стратегічної екологічної оцінки (далі - СЕО) регламентована законом України «Про стратегічну екологічну оцінку», від 2018 року, а це майже через 7 років після прийняття Стратегії до 2020 року, що свідчить про те, що законотворці не поспішали вирішувати екологічні проблеми на фоні економічної кризи та військових подій на Сході. Відповідно до Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2019 році - 2019 рік став першим роком, в якому повномасштабно почали впроваджувати в життя процедуру стратегічної екологічної оцінки документів державного планування [4]. Загалом за вказаний рік було проведено 350 процедур СЕО, з них лише 2 процедури стосувались державних цільових програм розвитку секторів економіки, 5 процедур проектів стратегій розвитку та планів заходів територій та регіонів та 6 процедур щодо екологічних програм: Державної цільової екологічної програми першочергових заходів приведення у безпечний стан об'єктів і майданчика колишнього уранового виробництва виробничого об'єднання «Придніпровський хімічний завод» на 2019-2023 роки, проекту Програми комплексного озеленення м. Запоріжжя на 2019-2029 роки «Зелене місто», Програми охорони навколишнього природного середовища Тернопільської міської територіальної громади на 2019-2022 роки, Регіональної програми моніторингу стану довкілля Донецької області, Схеми теплопостачання м. Суми на 2019-2029 роки, внесення змін до Схеми санітарної очистки міста Суми. Оскільки станом на листопад 2021 року аналогічної доповіді за результатами 2020 року не опубліковано, аналіз щодо кількості проведених процедур СЕО здійснити неможливо.

1) Використання та планування індексу екологічної ефективності (EPI - Environmental Performance Index). Стратегія до 2020 року взагалі не містила подібного показника, а у Стратегії до 2030 року зазначено показник 79,691 (станом на базовий рік - 2015 р.), і заплановано підвищити його до значення 83 до 2025 року. Слід роз'яснити, що EPI запроваджений в 2006 році Центром екологічного права та політики Йельського та Колумбійського університетів спільно з Об'єднаним дослідницьким центром Європейської комісії, є одним з показників, який комплексно відображає різні аспекти стану навколишнього природного середовища та життєстійкості її екологічних систем, збереження біорізноманіття, стан протидії зміні клімату, а також ефективність державної екологічної політики [5]. У період з 2014 по 2018 рік EPI розраховувався на підставі 22 показників, і в 2015 році Україна посідала 44 місце серед 180 країн світу з показником 79,691. У 2020 році в рамках розрахунку EPI вже використовується 32 показники, і Україна посідає 60 місце з рейтингом 49,5. Для порівняння перше місце займає Данія з EPI 82,5. З огляду на зміни, які зазнала методика розрахунку ЕРІ у період з 2018 по 2020 р. Стратегія потребує коректив або в частині перерахунку запланованих цілей (досягнення показнику нижчого ніж 83 бали) або перерахунку всієї Стратегії з метою її інтенсифікації та подолання «слабких місць», що висвітлюються при використанні нової методики оцінки ЕРІ.

Відповідно до цілі 3 «Забезпечення інтеграції екологічної політики у процес прийняття рішень щодо соціально -економічного розвитку України» завданнями, зокрема, є забезпечення обов'язковості інтеграції екологічної складової до політик та/або програм загальнодержавного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку, створення податкового, кредитного та інвестиційного клімату для залучення коштів міжнародних донорів та приватного капіталу у природоохоронну діяльність, а також, включення до місцевих програмних документів та планів розвитку економіки та галузей питань щодо цінностей біорізноманіття [3].

На сайті Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України можна ознайомитись з регіональними доповідями про стан навколишнього природного середовища за 2019 рік. Станом на кінець 2021 року подібні звіти за 2020 рік відсутні, і лише 10 областей з 24 представили інформацію. Ці доповіді, зокрема містять інформацію про виконання державних цільових екологічних програм. В середньому в кожній області, яка представила подібний звіт, є 2-3 програми, які або вже виконано і по ним надано повну звітність, в тому числі по обсягам отриманих та витрачених коштів на її реалізацію, або ще в процесі виконання, і інформація за такими програмами узагальнена до основних її напрямків без зазначення проміжних результатів виконання.

З метою оцінки ефективності ролі органів місцевого самоврядування в процесах підтримання екологічної безпеки маємо на меті дослідити взаємозв'язок та взаємовплив адміністративно-правового (нормативне врегулювання) та економічного інструментарію державного регулювання екологічної безпеки. Так, відповідно до Податкового кодексу України (ст. 240) регламентовано такий економічний інструмент як справляння екологічного податку. Платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

1) викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

2) скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

3) розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання);

4) утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

5) тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк [6].

Відповідно до п.п.4.1 ч. 1 ст.69.1 Бюджетного кодексу України (далі - БКУ) до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів (до бюджетів місцевого самоврядування) надходить 25 відсотків екологічного податку (крім бюджетів міст Києва та Севастополя, 55 відсотків) [7]. Відповідно до п.п.16-1 ч. 2 ст.29 БКУ 45 відсотків екологічного податку находить до загального фонду державного бюджету, при цьому, екологічний податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення, зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі, а дохід від справляння екологічного податку, за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встановлений особливими умовами ліцензії строк, зараховується до спеціального фонду державного бюджету у повному обсязі [7]. Слід акцентувати увагу на тому, що аргументація з приводу такого розподілу екологічного податку відсутня. До того ж, відсутній прозорий механізм, який би регламентував витрачання коштів, які надійшли від екологічного податку та розподіл.

Таблиця 1

Витрати на охорону навколишнього природного середовища за видами природоохоронних заходів у 2020 році Table 1 Expenditures on environmental protection by types of environmental protection measures in 2020

Усього

У тому числі

капітальні інвестиції

поточні витрати

усього

з них на капітальний ремонт

Усього

41332201,7

13239649,8

1691248,1

28092551,9

у тому числі на:

охорону атмосферного повітря і проблеми зміни клімату

7971112,2

5595319,4

840022,5

2375792,8

очищення зворотних вод

12325011,2

1578201,4

265946,3

10746809,8

поводження з відходами

14096941,5

2899793,4

155176,8

11197148,1

захист і реабілітацію ґрунту, підземних і поверхневих вод

4131255,3

2554224,5

350992,1

1577030,8

зниження шумового і вібраційного впливу

478199,9

77909,2

73747,9

400290,7

збереження біорізноманіття і середовища існування

1339109,7

371118,1

2415,9

967991,6

радіаційну безпеку

514031,8

142915,9

-

371115,9

науково-дослідні роботи природоохоронного спрямування

127887,1

9808,0

399,6

118079,1

інші напрями природоохоронної діяльності

348653,0

10359,9

2547,0

338293,1

Примітка: складено на підставі [9]. Note: compiled on the basis of [9]

Варто зазначити, що капітальні інвестиції на охорону навколишнього природного середовища є кошти на придбання матеріальних та нематеріальних активів, витрати на капітальний ремонт та модернізацію, що здійснюється з метою охорони довкілля. До поточних витрат відносяться витрати, які їх саме на природоохоронні заходи різної направленості.

Для оцінки ефективності справляння екологічного податку нами буде використано витратний підхід. Ця методика передбачає порівняння результату проведення заходів із його витратами по певних статтях (витрати капіталу, витрати праці, матеріальні витрати, витрати на інновації) тощо [8]. Відповідно до даних державної статистичної служби України витрати на навколишнє середовище у розрізі за 2020 рік мають наступний вигляд (таблиця 1 «Витрати на охорону навколишнього природного середовища за видами природоохоронних заходів у 2020 році»).

здійснюються на утримання та експлуатацію об'єкта в робочому стані та входять до витрат поточного періоду на охорону навколишнього середовища [9].

В розрізі областей витрати мають наступний вигляд (табл. 2).

Таблиця 2

Витрати на охорону навколишнього природного середовища в розрізі областей України за період з 2016 по 2020 роки Table 2 Expenditures on environmental protection in regions of Ukraine for the period from 2016 to 2020

Регіон

2016

2017

2018

2019

2020

Динаміка у % відносно 2016 р.

Україна

32488702,1

31491958,5

34392270,3

43735862,1

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены