Діяльність зовнішньополітичних органів влади України в ООН і міжнародних судах щодо протидії російській гібридній агресії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність зовнішньополітичних органів влади України в ООН і міжнародних судах щодо протидії російській гібридній агресії

Євгенія Юрійчук

Станіслав Опінко

Анотація

Розглянуто діяльність зовнішньополітичних органів влади України щодо знаходження оптимальних шляхів протидії гібридному впливу РФ через механізми ООН і в міжнародних судах з метою захисту національного суверенітету. Розкрито проблеми представництва національних інтересів України через неефективність механізму прийняття рішень в Раді безпеки ООН, складнощі їх захисту в судових органах внаслідок гальмування процесів відповідачем - Російською Федерацією. Відзначено ефективність тактики звернення до міжнародних судів задля використання механізму тимчасових заходів як засобу припинення порушень прав і свобод людини, означення юрисдикції відповідача та прийняття справ до розгляду. Проаналізовано ефективність діяльності української делегації в ГА ООН і РБ ООН протягом 2016-2017 рр. З'ясовано, що уряд України поступово напрацював системний підхід протидії гібридній агресії у зовнішньополітичній сфері, який означився координацією дій різних відомств на міжнародній арені.

Ключові слова: зовнішньополітична діяльність, МЗС України, гібридна агресія, ООН, Міжнародний Суд ООН, Міжнародний Трибунал ООН з морського права, Постійна палата третейського суду, Міжнародний Кримінальний Суд, Європейський суд з прав людини.

Abstract

The Activities of Ukraine's Foreign Policy Authorities in the UN and International Courts to Counter Russian Hybrid Aggression

The necessity of effective counteraction to the existing hybrid threats is substantiated. It presupposes the necessity of improvement and modernization of the foreign policy of the state. The importance of Ukraine's active participation in the UN and the use of its potential in the face of external aggression are emphasized. It is mentioned in almost all key state documents in the field of foreign policy and defense.

The purpose of the study is to identify the main achievements and shortcomings in the activities of foreign policy authorities of Ukraine to implement public policy in a hybrid war at the UN and international courts in the period 2014-2020.

The activity of Ukrainian delegations in the UN General Assembly, UN Security Council, UN International Court of Justice, UN International Tribunal for the Law of the Sea, Permanent Court of Arbitration, International Criminal Court, European Court of Human Rights on protection of national sovereignty is considered and analyzed, rights and freedoms of citizens of Ukraine in the conditions of hybrid aggression of the Russian Federation. The effectiveness of the tactics of appealing to international courts to use the mechanism of temporary measures as a means of stopping violations of human rights and freedoms and crimes against humanity, defining the jurisdiction of the defendant.

The activity of the Ukrainian delegations to the UN, the adoption of UN GA resolutions on Ukraine, the possible options for overcoming the veto mechanism in the UN Security Council are analyzed. It was found that the Government of Ukraine gradually developed a systematic approach to combating hybrid aggression in the foreign policy sphere, which was characterized by the coordination of actions of various agencies in the international arena. The implementation of the government's human rights project “Legal Confrontation of Ukraine against the Russian Federation” has a special legitimizing significance of its actions.

Keywords: foreign policy, Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, hybrid aggression, UN, UN International Court of Justice, UN International Tribunal for the Law of the Sea, Permanent Court of Arbitration, International Criminal Court, European Court of Human Rights.

Постановка наукової проблеми та її значення

З початком агресії та гібридної війни з боку Російської Федерації (РФ) Україна вимушена нагально розв'язувати велику кількість проблем, які загрожують її існуванню як держави. Необхідність ефективного протистояння вже наявним і запобіганню потенційних загроз зумовлює необхідність удосконалення та модернізації державної політики в багатьох напрямках і сферах, у сфері зовнішньої політики зокрема.

Зовнішню політику держави традиційно розглядають разом із політикою національної безпеки, а дипломатія в умовах військового конфлікту виконує безліч функцій та завдань: від підтримки збройних сил за допомогою політико-дипломатичних механізмів до пошуків шляхів мирного врегулювання збройного конфлікту. Оскільки гібридна війна не є війною в звичайному розумінні, перед зовнішньополітичними органами влади України в умовах «гібридності» окрім стандартних, стоять ще й нові специфічні цілі та завдання, як от, необхідність боротьби з інформаційним впливом РФ у світі чи навіть потреба «доводити» на світовій арені сам факт російської агресії супроти України за допомогою різних інструментів. А отже існує нагальна потреба детального вивчення діяльності зовнішньополітичних органів влади України задля її подальшої оптимізації в умовах гібридної агресії, на «юридичному фронті», зокрема.

«Прихована анексія» території України - Криму та частини Донецької та Луганської областей, необхідність протистояти агресивним діям РФ змушують зовнішньополітичні органи влади України використовувати різні платформи та формати з метою протидії агресору та притягненню його до відповідальності. Однією з таких можливостей для України є діяльність в міжнародних організаціях, зокрема, в ООН і міжнародних судах.

Аналіз останніх досліджень

Перелік праць закордонних і вітчизняних науковців щодо заявленої проблематики досить обширний, проте у ньому переважають загальні дослідження концептуального плану в контексті гібридної війни та міжнародно -правових аспектів анексії Криму. В українській політичній думці аналіз зовнішньополітичних аспектів представлений у низці колективних праць, аналітичних доповідей, науково-експертних матеріалів дослідницьких центрів, інститутів, у яких йдеться про визначення місця України в безпекових процесах, її пріоритети на зовнішьополітичній арені Горбулін, В. (ред.) (2017) Світова гібридна війна: український фронт; Парахонський, Б., Яворська, Г. (2015) Зовнішня політика України в умовах кризи міжнародного безпекового середовища; Україна та проект «русского мира» : аналіт. доп., фактор гібридної війни в зовнішній політиці України Перепелиця, Г., Потєхін, О (ред.) (2015) Зовнішня політика України - 2014: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети; Перепелиця, Г. (ред.) (2016) Зовнішня політика України - 2015: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети та її підсумки, перегляд зовнішньої та безпекової політики України після зміни влади в 2019 р. Зовнішня політика та політика безпеки після оновлення влади: послідовність, зміни, перспективи

(2019). та ін. зовнішньополітичний гібридний суверенітет суд

Серед численних монографій і статей виокремимо як засадничу працю Григорія Перепелиці «Віра у фетиш дипломатії як виклик національній безпеці України» Перепелиця, Г (2015) Віра у фетиш дипломатії як виклик національній безпеці України., оскільки він ще 2015 р. передбачив «камені спіткання» на тернистому шляху дипломатичних переговорів і судових процесів та вважав їх недостатніми для протидії агресії.

Мета дослідження: проаналізувати основні здобутки та недоліки в діяльності зовнішньополітичних органів влади України щодо реалізації державної політики в умовах гібридної війни в ООН (Генеральній Асамблеї та Раді Безпеки) і міжнародних судах у період 2014 -2020 рр. Задля цього розглянути та проаналізувати діяльність українських делегацій у Раді Безпеки ООН (РБ ООН) та міжнародних судах щодо захисту державного суверенітету та притягнення Росії до відповідальності.

Методологія та методи

Для досягнення поставленої мети автори послуговувалися інститу- ційним і системним підходами та використали низку спеціальних методів, а саме історичний, порівняльно-правовий, критичний, експертних оцінок і статистичний.

Виклад основного матеріалу

Спроби використати потенціал та можливості ООН задля захисту національних кордонів України було здійснено ще на початку Кримської кризи, яка в закінчилась анексією півострова з боку РФ. Тоді Верховна Рада Україна прийняла звернення до держав гарантів Будапештського меморандуму Верховна Рада України (2014) Про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї., яке також було адресовано до ООН. У своєму зверненні ВРУ вимагала від РБ ООН надати допомогу Україні в разі ескалації конфлікту, а також направити моніторингову місію на Кримський півострів Там само.. Проте, особливих результатів дані звернення не принесли, моніторингова місія не була допущена до півострова окупаційною владою, а підтримки з боку РБ ООН через позицію РФ, Україна так й не отримала. Такий результат був очікуваний, зокрема Г. Перепелиця підкреслював: «Головним об'єктом російської гібридної агресії є цінності, щодо яких досягти компромісу практично неможливо, отож такі конфлікти неможливо урегулювати. Традиційні стратегії миротворчої діяльності, до яких вдаються ООН, НАТО, ЄС та ОБСЄ в умовах гібридної війни є неефективними» Перепелиця Г (2015), вказ. пр., с. 304.. Наскільки пророчими виявилися ці твердження свідчить подальший перебіг подій на міжнародній арені.

Фактичним «апогеєм» підтримки з боку ООН стало прийняття ГА ООН резолюції про підтримку територіальної цілісності України The United Nations (UN) (2014) A/RES/68/262 Territorial Integrity of Ukraine. UN (1945) Charter of the United Nations and Statute of the International Court of Justice. San Francisco., при цьому сама резолюція є консультативною, а найважливішим у ній є факт невизнання так званого «референдуму» в Криму.

Починаючи з 2016 р. ГА ООН приймає низку резолюцій, що стало фактично єдиним механізмом надання підтримки Україні цією організацією у гібридній війні з Росією. Зокрема, за ініціативи України та інших держав були прийняті резолюції щодо ситуації з правами людини на окупованому півострові, проблеми мілітаризації Криму та Чорного й Азовського морів. Головною ж проблемою є те, що згідно зі статтями 10, 11 та 13 Статуту ООН11 резолюції, прийнятті ГА ООН у сфері міжнародної безпеки та оборони, носять виключно рекомендаційний характер, оскільки РБ ООН фактично володіє «монополією» на розв'язання проблем міжнародної безпеки та оборони. Через це, дані резолюції не можна назвати потужним політико -правовим інструментом, який би допоміг вирішити військовий конфлікт (насправді ж війну) з Росією, а тим паче сприяти деокупації частини територій України в найближчому майбутньому, однак їх значення для України полягає в наступному: 1) факт прийняття даних резолюцій засвідчує підтримку України з боку більшої частини міжнародної спільноти; 2) дані резолюції є важливими для діяльності зовнішньополітичних органів влади у контексті міжнародних судових позовів України проти РФ.

Неможливість притягнути Росію до відповідальності за порушення міжнародного права за допомогою механізмів ООН, активізувала діалог про необхідність реформування даної організації, і найбільш спірним питанням тут надалі залишається питання реформування РБ ООН, постійним членом якої є й Росія - держава-агресор. Фахівці з даної проблематики виокремлюють три напрямки реформування РБ ООН: «зміна складу; зміна методів роботи; зміна права вето постійних членів» Дорош, Л., Охремчук, С. (2015) РБ ООН у сучасних умовах: до проблеми пошуку варіантів реформування, с. 21.. Безумовно, найактуальнішою та найважливішою для України в даних умовах є саме остання категорія.

РФ активно використовує своє право вето Статут ООН не містить можливостей накладання вето як такого, а під ним розуміється право постійних членів заблокувати резолюції РБ ООН, проголосувавши «проти» під час голосування. для блокування тих рішень, які можуть стати на заваді її імперським амбіціям та притягнути її до відповідальності. Право офіційної Москви накласти вето на будь-які «незадовільні» ініціативи, як от щодо введення миротворчого контингенту на Донбас, сильно звужує можливості української дипломатії.

Можливість реформування РБ ООН повністю залежить від волі держав - постійних членів Радбезу, які фактично повинні відмовитися від настільки потужних геополітичних інструментів впливу. Поки що, єдиними державами, які загалом погоджуються на певні обмеження права вето є Франція та Великобританія, при цьому мова не йде про реформування право вето або взагалі про відмову від нього, а лише про так звану добровільну відмову від його використання у випадку масових злодіянь. Дослідники підкреслюють, що враховуючи небажання Китаю підтримувати дану пропозицію, і виключне небажання взагалі піднімати дане питання з боку Росії та США, як держав, які найчастіше користуються цим правом, можливості щодо реформування право вето в РБ ООН нині відсутні Дорош, Л., Охремчук, С. (2015) Вказ. праця, с. 23.. Тому, всупереч бажанню України взяти участь у реформуванні ООН, про що йдеться в Стратегії національної безпеки Президент України (2015) Про Стратегію національної безпеки України : Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України (№ 287/2015)., Україна не володіє жодними реальними зовнішньополітичними інструментами, щоби вплинути на даний процес, який цілком залежить лише від геополітичних реалій. Проте, в ООН існує механізм, який потенційно здатен подолати вето РФ у РБ ООН - резолюція ГА ООН № 377 «Єдність на користь миру» UN (1950) A/RES/377(V) 9 Uniting for Peace., за допомогою якою ООН зуміла подолати ігнорування засідань РБ ООН із боку СРСР та прийняти рішення щодо використання миротворчих сил ООН в Корейській війні (19501953 рр.). Фактично це єдиний випадок подолання права вето постійного члена РБ ООН, але його аналіз дозволяє змоделювати гіпотетичну можливість подолання права вето РФ українською делегацію.

Загальний алгоритм дій за даною резолюцією є наступним: не менше 9 із 15 членів РБ ООН повинні винести питання на розгляд ГА ООН, яка повинна підтримати дане рішення не менш аніж 2/3 голосів і створити спеціальну дорадчу комісію, яка фактично дублює функції РБ ООН, а за допомогою голосування приймає необхідне рішення UN (2017) S/RES/2341..

Протягом останніх років на Заході почали активно обговорювати можливість використання даної процедури задля подолання вето російської делегації у питаннях щодо Сирії, а, ймовірно, й щодо Криму та Донбасу. Однак, використання даного алгоритму дій для України є надто складним, оскільки: 1) прийняття даної резолюцій було пов'язано не з тим, що СРСР ветувало прийняття рішення щодо миротворчої операції, а з тим, що він взагалі ігнорував засідання РБ ООН, тобто фактично дана резолюція ніколи не використовувалася для подолання права вето; 2) створення подібного прецеденту може бути небезпечним і не вигідним з геополітичної точки зору для інших постійних членів РБ ООН, навіть тих, які підтримують Україну, оскільки в майбутньому дана процедура може бути використана й проти них самих. Окрім того, складно буде спрогнозувати реакцію Китаю на дану ініціативу, імовірно, що він спробує її заблокувати; 3) найскладнішим етапом у даному процесі для України буде зібрати 2/3 голосів ГА ООН, тобто залучитися підтримкою близько 130 держав зі 193 присутніх в ГА. У даному питанні статистика для України не втішна. Так, резолюцію про підтримку територіальної цілісності України в 2014 р. підтримало 100 держав світу, лише 11 на чолі з Росією проголосували проти й 58 на чолі з Китаєм утримались UN (2014) A/RES/68/262 Territorial Integrity of Ukraine., а вже за резолюцію щодо ситуації з правами людини на території Криму проголосувало лише 65 держав, при цьому зросла частка як тих, які голосували проти - до 23, включно з Китаєм, так й тих, хто утримався - до 83 UN (2016) A/RES/71/205 Situation of Human Rights in the Autonomous Republic of Crimea and the City of Sevastopol (Ukraine).. Таким чином, навіть якщо Україна зможе зібрати необхідних 9 голосів у РБ ООН для винесення даного питання на голосування в ГА ООН, залучитися підтримкою ще 129 держав для української делегації буде просто непосильним завданням.

Для досягнення поставленої мети дослідження важливе значення має висвітлення результатів діяльності постійного представництва України в ООН, яка в період 2016 -2017 рр. займала місце непостійного члена РБ ООН.

Одним із ключових здобутків української делегації стало прийняття ініційованої Україною та її міжнародними партнерами резолюції РБ ООН щодо захисту від терористичних актів критичної інфраструктури держави ICJ (2019) Reports of judgments, advisory opinions and orders Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Preliminary objections.. Враховуючи те, що критична інфраструктура держави є одним із ключових напрямків для гібридних атак, а терористичні акти є одним з методів введення гібридних війн, можна зробити висновок, що українська делегація в дещо завуальований спосіб використала можливості свого непостійного членства в РБ ООН для удосконалення світової системи безпеки від гібридних загроз. Більше того, за ініціативою Української сторони було проведено неофіційне засідання РБ ООН за формулою Арріа Організовані одним чи декількома членами Ради безпеки неформальні зустрічі задля відкритого обміну думками, за участю осіб, яких корисно заслухати і яким хотіли би щось повідомити. на тему «Гібридна війна як загроза міжнародному миру та безпеці» Постійне представництво України при ООН у Нью-Йорку. Діяльність України в Раді Безпеки ООН 2016-2017 рр.. Це засвідчує, що українська делегація використовувала отримані нею можливості непостійного члена РБ ООН для протидії гібридним загрозам. Однак зусилля зовнішньополітичних органів влади, які були направлені на притягнення офіційної Москви до відповідальності в ООН за свої дії на території України, не досягли своєї мети, насамперед, через геополітичні чинники та фактичну «недоторканість» Росії, як постійного члена РБ ООН. Оскільки в найближчі роки жодних суттєвих змін та реформ в ООН, які б дозволили використати наявні в організації механізми для притягнення агресора до відповідальності, не передбачається, єдиною можливістю для України залишаються міждержавні судові позови України проти Росії в міжнародних судах.

Ініційовані Україною міждержавні позови повинні не лише притягнути Росію до відповідальності за свої дії, але й, враховуючи специфіку гібридної війни, «довести» для світової спільноти сам факт російської агресії й стати не тільки потужною юридичною, але й інформаційною зброєю України у даному протистоянні. Агресія РФ спричинила низку позовів України до Міжнародного Суду ООН (МС ООН/ICJ) (Гаага), Постійної палати третейського суду ((ПТС/PCA) (Гаага), Міжнародного Кримінального Суду (МКС/ICC) (Гаага), Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ/'ECHR) (Страсбург), Міжнародного арбітражного суду при Міжнародній торгівельній палаті (МАС/ICC - International Court of Arbitration) (Париж), Міжнародного Трибуналу ООН з морського права (МТМП/ICZOy) (Гамбург), як індивідуального, так і державного характеру щодо відновлення порушених прав, припинення та упередження подібної діяльності в майбутньому. Прийняття до розгляду, призначення тимчасових заходів, а основне - визначення юрисдикції відповідача та пов'язаних із цим проблем суверенітету спонукало активізацію відповідних напрямків діяльності МЗС, міністерства юстиції та інших структур особливо у справах МС ООН про порушення РФ Міжнародних конвенцій - «Про боротьбу з фінансуванням тероризму» (МК БФТ) та «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» (МК ЛРД) The International Court of Justice (ICJ) (2017) Application instituting proceedings filed in the Registry of the Court on 16 January 2017 Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation); ICJ (2017) Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Request for the indication of provisional measures..

Зауважимо, що в даних позовах йдеться не про притягнення Росії до відповідальності за безпосередню окупацію Криму та розв'язання війни на Донбасі, а лише про окремі епізоди російської агресії, що викликало критику дій української влади. Проте Україна вимушена перевести дане протистояння з політичної в юридичну площину та звузити коло дій до порушених РФ міжнародних договорів, за які її можна притягнути до відповідальності лише до тих, які Міжнародний Суд має право розглядати.

Ключове місце у цьому напрямку зовнішньополітичної діяльності України посідає спеціально створена Указом Президента України делегація на чолі із заступницею міністра закордонних справ О. В. Зеркаль Президент України (2017) Про делегацію України для участі у слуханнях Міжнародного Суду ООН щодо порушення Російською Федерацією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (№ 46/2017).. Також опосередковану участь у даному процесі взяло посольство України в Королівстві Нідерланди та окремі структурні підрозділи деяких державних органів влади, насамперед, правоохоронних. Важливу роль у цьому процесі, як і в інших, відіграли адвокати різних відділень юридичної фірми «Covington & Burling LLP» а також відомі професори, фахівці міжнародного права. Зазначимо важливість даного напрямку діяльності Міністерства закордонних справ (МЗС), оскільки, починаючи з 2018 р. він фігурує в уже традиційних щорічних планах пріоритетних дій Уряду, які розраховані на рік Кабінет міністрів України (2020) Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2018 рік (№ 244-р)., та на основі яких формуються плани дій інших міністерств. Українська сторона напрацювала низку документів (заява України про порушення справи ICJ (2017) Application instituting proceedings filed in the Registry of the Court on 16 January 2017 Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation)., запит української сторони про вживання запобіжних заходів ICJ (2017) Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Request for the indication of provisional measures., Меморандум України ICJ (2018) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Memorial Submitted by Ukraine., письмова відповідь України на контрмеморандум російської делегації ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Written Statement of observations and submissions on the preliminary objections of the Russian Federation submitted by Ukraine. та три томи доказів ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Volume I of the annexes to the written Statement of observations and submissions on the preliminary objections of the Russian Federation submitted by Ukraine.

ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Volume II of the annexes to the written Statement of observations and submissions on the preliminary objections of the Russian Federation submitted by Ukraine.

ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Volume III of the annexes to the written Statement of observations and submissions on the preliminary objections of the Russian Federation submitted by Ukraine., які підкріплювали письмову заяву) та дозволили визначити результати діяльності не лише української делегації в суді, але й роботу зовнішньополітичних відомств щодо дотримання ними процесуальних процедур. Зауважимо, що обсяг Меморандуму складав 17 500 сторінок, а вага - близько 90 кілограмів Укрінформ (2020). Україна проти РФ: за Керченський інцидент Москва має заплатити, 22 травня..

Зміст першого позову України до РФ зводиться до того, що Росія порушує конвенцію, не виконує її приписів та взятих на себе зобов'язань щодо боротьби з фінансуванням тероризму, та повинна нести за свої вчинки міжнародну відповідальність. Через це Україна виставила низку вимог до Росії, зокрема, зупинити канали фінансування та постачання терористичних угру- пувань, розпочати розслідування за фактом фінансування з боку російських посадових осіб, виплатити компенсацію за терористичні атаки та інше ICJ (2017) Application instituting proceedings filed in the Registry of the Court ..., p. 46-48.. Зазначимо, що це перший випадок в історії, коли Міжнародний суд ООН розглядає позов за даною конвенцією.

Щодо другого позову, то тут Україна звинувачує РФ у порушенні МК ЛРД через постійні утиски прав кримських татар та етнічних українців на окупованому півострові, та просить суд зобов'язати Росію виконати низку вимог, серед яких є відновлення Меджлісу кримськотатарського народу та виплата компенсацій усім особам, які зазнали утисків через політику РФ Ibid., p. 48-49..

Окрім того, Україна просила, щоби суд зобов'язав Росію виконати низку термінових заходів, а саме зобов'язати Росію: утриматися від будь-яких дій, які можуть ускладнити ситуацію в питаннях, що розглядаюсь судом; встановити належний контроль за своїм державним кордоном для запобігання подальшого фінансування тероризму; зупинити грошові та інші потоки допомоги для бойовиків, та утримати останніх від подальших терористичних актів, а також: припинити етнічну та расову дискримінацію на всіх територіях, що знаходяться під контролем Росії; відмовитися від політичних та культурних утисків кримських татар та відновити Меджліс; зупинити викрадення кримських татар та розслідувати ті випадки, що вже трапились і припинити політичний, культурний тиск на етнічних українців в Криму на час розгляду даної справи ICJ (2017) Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Request for the indication of provisional measures, p. 6-7..

Процес розгляду даної справи та участь в ньому українських представників можна поділити на такі етапи:

Перший етап - досудовий (процесуальний) - підготовка позовів до Міжнародного суду ООН (МС ООН), важливий з огляду на необхідність урегулювання сторонами спору шляхом переговорів або арбітражу, у разі безрезультатності якого одна зі сторін має право подати позов до МС ООН. Свого часу саме через недотримання цієї вимоги МС ООН відмовився визнавати свою юрисдикцію у справі «Грузія проти Росії» щодо порушення МК ЛРД Кравченко, В. (2017) Україна vs Росія: поле битви -- Гаага, DT.UA, 10 березня.. Враховуючи даний прецедент, зовнішньополітичні відомства України напередодні складання позову виконали великий обсяг хоч і формальної, проте дуже важливої роботи. Тут варто досить високо оцінити діяльність українських дипломатів, управлінців та політиків. Як зазначила в інтерв'ю «Дзеркалу Тижня» О. Зеркаль за перші два роки агресії Україна понад 40 разів зверталася до РФ з вимогою не порушувати МК БФТ та провела 4 раунди консультацій щодо її тлумачення та застосування Зеркаль, О. (2017) Гаазький гамбіт, Дзеркало тижня, 19 травня., не останню роль в даному позові відіграли й вже згадані вище резолюції ГА ООН, які фігурують в тексті позову, як докази порушення Росією обох міжнародних конвенцій. У подальшому МС ООН підтвердив факт дотримання Україною необхідних процесуальних процедур, відхиливши при цьому звинувачення Росії, яка наполягала на протилежному.

Другий етап - слухання щодо запобіжних заходів по даній справі (5-9 березня 2017 р. Аргументи та позиції обох сторін зводилися до наступного.

Основна діяльність російської делегації полягала в спробах «політизувати» розгляд даної справи та звинуватити в цьому ж саму Україну. Представники РФ наполягали на тому, що в умовах збройного конфлікту, жертви серед мирного населення є наслідком військових дій, а не тероризму, доводили, що Україна не спробувала розв'язати спірні питання шляхом переговорів, що підтримка бойовиків на Донбасі не мала на меті саме підтримку терористичної діяльності, й те, що згідно з міжнародною конвенцією державу не можна звинуватити в фінансуванні тероризму та ін.

Контраргументація та докази Української делегації базувалися на фактах та документах, зокрема українське представництво вказало на вже згадані раніше ноти протесту, які направило Українське МЗС в Росію, також, щодо аргументів російських представників про «відсутність тероризму» та наявність лише військових дій, Україна наводить приклад терористичної діяльності «Аль Каїди» у військових конфліктах на Близькому Сході. Зазначимо, що в позові щодо порушення Росією МК БФТ мова не йде про військову агресію РФ на сході України загалом, а лише про окремі її епізоди, як от: збиття літака Малайзійських авіаліній МН17, обстріли бойовиками житлових будинків та мирних мешканців на Донбасі, теракт під час Маршу єдності в Харкові ICJ (2017) Application instituting proceedings filed in the Registry of the Court on 16 January 2017 Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation)..

Ключовим моментом на даному етапі було прийняття 19 квітня 2017 р. рішення МС ООН щодо тимчасових заходів. Після опублікування рішення суду обидві сторони одразу почали заявляти про свою «впевнену» перемогу та поразку суперника по ключових питаннях позову, що спонукає детальніше розібратися в даному питанні. Загалом прийняте рішення було достатньо оптимістичним для України, першим важливим досягненням стало те, що суд визнав свою первинну юрисдикцію щодо права розглядати дані позови ICJ (2017) Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Request for the indication of provisional measures, p. 26. Ibid., p. 31-32.. Поразкою для України стала відмова суду зобов'язати РФ виконати превентивні заходи щодо порушення нею МК БФТ, оскільки, на думку суддів, Україна не змогла довести, що допомога бойовикам здійснювалася з конкретними намірами, цілю та усвідомленням того, що вона буде використана саме для терористичних актів, як це зазначено в статті 2 даної конвенції , проте при цьому суд не відмовився надалі розглядати дану справу. Перемогою ж для Української делегації стало рішення МС ООН щодо порушення Росією МК ЛРД, тут суд задовольнив деякі вимоги України, а саме, щодо відновлення Меджлісу та викладання українською мовою в навчальних закладах Криму Ibid., p. 35.. Також судді вказали на необхідність обох сторін дотримуватися положень даних конвенцій та відмовитися від поглиблення спору.

Третій та останній етап, був пов'язаний із винесенням судом рішення щодо своєї юрисдикції в даній справі. Розпочався даний етап із низки юридичних процедур, а саме подання 12 червня 2018 року, Україною меморандуму (таку назву має позовна заява) про порушення Росією обох конвенцій, до якої були підкріплена й доказова база. Загалом доказова база, наведена українською стороною складає 1113 додатків, із них до безпосередньо наведених з боку зовнішньополітичних органів влади можна віднести 10 вербальних нот МЗС, направлених російській стороні, 9 вербальних нот, отриманих від російської сторони та 2 листи, отриманих від Нац- гвардії та Державної прикордонної служби, а також окремі міжнародні та міжнародно-правові документи до розробки яких, долучилася й українська сторона, як, наприклад, згадані вище резолюції ГА ООН ICJ (2018) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Memorial Submitted by Ukraine, p. 375-447.. Однак, наведена саме зовнішньополітичними органами влади доказова база в меморандумі виявилася недостатньою, надалі українська сторона виправила свою помилку.

З відповіддю на Український меморандум РФ у вересні 2018 р. подала контрмеморандум, у якому російська сторона заперечувала юрисдикцію суду в даній справі, на що Україна вже на початку 2019 р. подала письмову відповідь, підкріплену доказовою базою.

Для письмової відповіді на контрмеморандум РФ, зовнішньополітичні відомства України подали значно більшу доказову базу, яка складалася з 35 вербальних нот, направлених РФ, 22 дипломатичних нот, отриманих із боку Росії, стенограми переговорів українських та російських представників від 18 жовтня 2016 р. ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Written Statement of observations and submissions on the preliminary objections of the Russian Federation submitted by Ukraine, p. 215-228.. Зазначимо, що всі надіслані українською стороною вербальні ноти, як і щодо МК ЛРД ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Volume III of the annexes to the written Statement of observations and submissions on the preliminary objections of the Russian Federation submitted by Ukraine, p. 171-386., так і щодо МК БФТ ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Volume I of the annexes to the written Statement of observations and submissions on the preliminary objections of the Russian Federation submitted by Ukraine, p. 243-425. не лише містили в собі перелік подій чи питань, щодо яких українська сторона висловлювала своє незадоволення та протест, але й конкретні, підкріплені фактами звинувачення в бік російської сторони щодо порушення нею обох конвенцій, включаючи посилання на конкретні статті. Це свідчить про те, що починаючи з самого початку російської агресії, зовнішньополітичні органи влади розглядали можливість судових позовів саме за цими двома конвенціям. Ноти, відправленні російською стороною, досить часто містили заперечення «української інтерпретації подій», а інколи навіть звинувачення у відповідь. Наприклад, йшлося про те, що Україна сама порушила МК БФТ під час подій Євромайдану та в Одесі 2 травня 2014 р. ICJ (2019) Case concerning Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Volume I p. 333-336.. Зазначимо, що наведена дипломатична кореспонденція містила всі необхідні для розгляду судом справи процедурні аспекти та стосувалася переговорів у Мінську (не плутати з засіданнями ТКГ у рамках Мінського процесу), між українськими та російськими дипломатами щодо порушень МК БФТ, як того вимагають положення даної конвенції.

Момент істини настав 8 листопада 2019 р., коли суд опублікував рішення щодо своєї юрисдикції в обох справах, яке виявилося дуже обнадійливим для України, оскільки в ньому Суд визнав свою юрисдикцію не тільки в справі щодо порушення Росією МК БФТ ICJ (2019) Reports of judgments, advisory opinions and orders Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation) Preliminary objections. Judgment of 8 November 2019, p. 36-37., а й визнав прийнятність позову України та визнав свою юрисдикцію в справі щодо порушення Росією МК ЛРД Ibid., p. 52.. Для України надзвичайно важлива його інтерпретація положень Конвенції з огляду на суб'єкт відповідальності. Питання про фінансування тероризму з боку держави знаходиться поза межею МК БФТ, проте МС ООН зазначив, що під юрисдикцію даної конвенції потрапляють державні службовці, хоч їхня діяльність не означає відповідальності з боку держави загалом Ibid., p. 31.. Даний пункт одразу уподобали російські ЗМІ.

Загалом, можна досить високо оцінити діяльність зовнішньополітичних органів в даному судовому процесі у період з 2017-2019 рр. Україна фактично стала першопроходьцем у справі про порушення МК БФТ, й створила перший юридичний прецедент визнання юрисдикції суду щодо порушення даної конвенції. Однак, існує й привід для занепокоєння.

По-перше, визнання юрисдикції суду ще не означає прийняття рішення щодо наявності порушення конвенції, оскільки при попередньому розгляді справи деякі судді вважали, що наведені Україною приклади є скоріше порушенням міжнародного гуманітарного права, і не стосуються даної конвенції. Загалом рішення суду буде багато в чому залежати від ефективності роботи зовнішньополітичних відомств, ясності та переконливості аргументів та доказів української сторони і, звісно ж, від певних внутрішньополітичних факторів.

По-друге, існує певна ймовірність того, що навіть, якщо рішення суду буде на користь України, Росія відмовиться його виконати, так само як це трапилося з рішенням щодо тимчасових заходів. Однак, якщо рішення про попередні заходи має досить складну юридичну природу і не є обов'язковим, то рішення МС ООН по суті справи, згідно зі ст. 94 Статуту ООН є обов'язковим для всіх учасників судового процесу The United Nations (UN) (1945) Charter of the United Nations and Statute of the International Court of Justice.. Проте, в цій же статті також сказано, якщо одна зі сторін конфлікту відмовиться виконувати рішення Суду, то інша сторона має право звернутися до РБ ООН, який повинен вжити ті чи інші заходи. Тобто весь процес знову зводиться до необхідності прийняття відповідного рішення Радою Безпеки, в якій Росія володіє правом вето, і яке Україна не здатна подолати. Окрім того, дана стаття дозволяє Росії вдатися до певних маніпуляцій, наприклад, російська делегація взагалі не стане голосувати за рішення РБ ООН, а право вето на нього накладе дружній до РФ Китай, який досить часто разом з Росією голосує «проти» на засіданнях РБ ООН, і який через внутрішні фактори, явно не зацікавлений в тому, щоби питання пов'язані з расовою дискримінацією піднімалися в РБ ООН.

Не виключено, що у випадку позитивного для України рішення Суду, Росія може зімітувати виконання деяких вимог, наприклад створити фейковий Меджліс або відправити осіб, розшукуваних за фінансування тероризму, на відпочинок в сусідні «дружні» держави. В будь -якому випадку, якщо суд виявиться прихильним до України, та винесе рішення на її користь, навіть якщо воно не буде виконане РФ, зовнішньополітичні органи влади України отримають абсолютно нові інструменти впливу на світовій арені, отримають додаткові інформаційні приводи для формування позитивного зовнішньополітичного іміджу держави, гібридна агресія Росії перейде з політичної в юридичну площину, що вельми не вигідно агресору.

Отже, з самого початку гібридної російської агресії зовнішньополітична діяльність України в ООН була спрямована на захист державного суверенітету та притягнення до відповідальності РФ, проте через застарілість та не реформованість інститутів і механізмів ООН, певні геополі- тичні чинники, діяльність України виявилась не досить вдалою, й фактично обмежилася прийняттям ГА ООН декількох консультативних резолюцій. Не останню роль тут зіграло й те, що ООН, за своєю суттю, є міждержавною організацією, і результативність діяльності України в ній детермінована станом двосторонніх відносин із іншими державами світу.

Останнім реальним механізмом ООН, здатним вплинути на політику Росії, для України залишилися судові позови до МС ООН про порушення Росією МК БФТ та МК ЛРД. Обидва даних позови не стосуються окупації Криму та розв'язання Росією війни на Донбасі загалом, а рішення суду по них, навіть якщо вони будуть на користь України, не здатні повернути нам окупованих територій та відшкодувати завдані збитки, а лише дозволять притягнути РФ до відповідальності за окремі епізоди агресії. Через це, дані позови досить часто сприймаються суспільством як не значущі, а політиками трактуються як не перспективні, дріб'язкові.

На нашу думку, ці позови є важливим напрямком зовнішньополітичної діяльності України, оскільки у випадку задоволення судом обох цих позовів, українська влада отримає потужні міжнародно-правові інструменти протидії гібридній агресії РФ. Підкреслимо, що ми досить високо оцінюємо діяльність зовнішньополітичних органів влади на даному напрямку.

Звернення України до ЄСПЛ у 2014 р. окремі фахівці вважали не дуже доречним, оскільки розгляд територіальних спорів не входить до його компетенції, як і припинення агресії, хоча побічно він може визнати наявність факту анексії. До того ж у нього немає можливостей «для подолання серйозних гуманітарних криз у Європі», а наявність політичного тиску, надмірні витрати на «дотримання тимчасових заходів» могли б «підірвати репутацію» ЄСПЛ, що вимагає від нього особливої ретельності задля уникнення звинувачень у застосуванні «подвійних стандартів або упередженості» Dzehtsiarou, K. (2014) The European Court of Human Rights and the Armed Conflict between Russia and Ukraine.. Основне ж його завдання - попередити велику кількість імовірних порушень Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р. (ЄКПСЛ) на території Договірної сторони, України зокрема. У позовах України йдеться про порушення більше десяти статей ЄКПСЛ і протоколів до неї. Таку ж мету переслідував і Уряд України разом із доведенням факту «ефективного контролю РФ над частиною території України» ECHR (2014) Ukraine v. Russia (I) (re Crimea), no. 20958/14, 13 March 2014..

Українські зовнішньополітичні відомства прагнули якомога швидше використати любу можливість перешкодити масовим злочинам та порушенням прав людини на окупованій території (на той час із невизначеним правовим статусом - Криму, Донецькій і Луганській областях). Звернення до ЄСПЛ надавало таку можливість, оскільки застосування ним тимчасових заходів для припинення відповідачем порушень дозволяло бодай якось стабілізувати ситуацію та попередити порушення прав як фізичних, так і юридичних осіб ECHR (2014-2018) Ukraine v. Russia (I) (re Crimea), no. 20958/14, 13 March 2014; Ukraine v. Russia (II), no. 43800/14, 13 June 2014; Ukraine v. Russia (III), no. 49537/14, 10 July 2014; Ukraine v. Russia (IV), no. 42410/15, 27 August 2015; Ukraine v. Russia (V), no. 8019/16, 12 February 2016; Ukraine v. Russia (VI), no. 70856/16; Ukraine v. Russia (VII) no. 38334/18), 11 August 2018; Ukraine v. Russia (VIII) (no. 55855/18), 29 November 2018. Savchenko v. Russia (№ 50171/14).. Завдяки наполегливій праці представників України, і зокрема заступника Міністра юстиції України, Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Івана Ліщини як агента, часом це дало певні результати. Зокрема, щодо подій у Криму чи військових дій на Сході України на розгляді Суду наразі перебуває вісім міждержавних заяв (Україна проти Росії) і близько 6500 індивідуальних заяв (серед яких і заяви родичів загиблих збитого літака рейсу МН17 Малайзійської авіакомпанії над Східною Україною 17 липня 2014 р.), поданих або проти однієї з країн, або проти обох і у 200 випадках були застосовані тимчасові заходи, коли уряди закликали забезпечити права осіб позбавлених волі, чи місцеперебування яких є невідомим. Однак більше значення мали інформаційний та політичний супроводи справ у міжнародній спільноті. Проте із прийняттям рішення судом 16 січня 2020 р. про прийнятність справи «Україна проти Російської Федерації (щодо Криму)» та розгляд справи по суті, з'явилися можливості для протидії гібридній агресії. Міністр юстиції України Денис Малюська наголосив на важливості юридичного та комунікаційного аспектів цього рішення, оскільки воно дає можливість перенести акцент із політичної площини антигібридної протидії в юридичну - за допомогою міжнародного права, санкцій, Трибуналу, тобто у сферу, яку на Заході означили як поняття «юридична війна» - «lawfare». Також було засвідчено через судове визнання належність Криму до України, та основне: «Рішення ЄСПЛ - потужний юридичний удар по міфології, яка використовується РФ у гібридній війні. Крим - це історія збройної агресії та грубих порушень прав людини, а не «референдуму» та «мирного волевиявлення», - наголосив міністр Міністерство юстиції України (2021) Денис Малюська: ЄСПЛ опублікував рішення щодо прийнятності справи «Україна проти Росії (щодо Криму)»..

Рішення ЄСПЛ перегукується із заявою прокурора МКС Фату Бенсуди від 11 грудня 2020 р. про завершення попередньої експертизи ситуації в Україні на підставі двох заяв 2014 і 2015 рр. і наявність обґрунтованих підстав вважати, що були скоєні військові злочини та злочини проти людяності, які було згруповано наступним чином:

злочини, вчинені в контексті ведення бойових дій;

злочини, скоєні під час затримання;

злочини, вчинені у Криму The International Criminal Court (2020) Statement of the Prosecutor, Fatou Bensouda, on the Conclusion of the Preliminary Examination in the Situation in Ukraine..

Йдеться про злочини усіх осіб під час акцій протесту «Майдан» з 21 листопада 2013 р., під час збройного конфлікту (за термінологією заяви) без обмеження терміну, на території всієї України (з Кримом і Східними регіонами). Потенційно риторика протидії гібридній війні набуває іншого забарвлення, бо ймовірність притягнення до відповідальності (а терміну давності таких злочинів немає) вже не примарна. Основне ж - очікуване українцями визнання МКС збройного міждержавного конфлікту між Росією та Україною, а не громадянської війни. Хоча РФ відкликала свій підпис під Римським статутом 2016 р. і вийшла із МКС, ймовірне тавро «злочинця» на окупантах і їх керівниках є вагомою зброєю в гібридній війні.

Для досягнення цієї мети Офіс генерального прокурора України надіслав 19 інформаційних повідомлень до Офісу прокурора МКС щодо злочинів на території української держави, в останньому з яких задокументовано «факти віроломного вбивства українських військових під час Іловайської трагедії та оборони Донецького аеропорту» Укрінформ (2021) Міжнародний кримінальний суд отримав звернення України через події у ДАП і під Іловайськом, 9 квітня..

Окрема сторінка гібридної війни дипломатів на «юридичному фронті» - морська. Йдеться про дві справи: Великий морський позов «Україна проти Росії» та Спеціальний морський позов, пов'язаний з «Керченським інцидентом» Schatz, V., Koval, D. (2018) Ukraine v. Russia: Passage through Kerch Strait and the Sea of Azov (Part I). Vdlkerrechtsblog, 10 January 2018. та справи у ЄСПЛ.

16 вересня 2016 р. Україна розпочала арбітражне провадження проти РФ відповідно до частини XV та додатку VII до Конвенції ООН з морського права 1982 р. (UNCLOS) UN (1982) United Nations Convention on the Law of the Sea (“UNCLOS”). у спорі про права прибережних держав у Чорному морі, Азовському морі та Керченській Протоці PCA (2020) Case No. 2017-06 In the Matter of an Arbitration- before -an Arbitral Tribunal Constituted under Annex Viito the 1982 United Nations Convention on the Law of the Sea- between -Ukraine- and -the Russian Federation- in respect of -Dispute Concerning Coastal State Rights in the Black Sea, Sea of Azov, and Kerch Strait Award Concerning the Preliminary Objections of the Russian Federation 21 February 2020.. Українську делегацію до 11 червня 2020 р. очолювала О. Зеркаль, а потім - Є. Єнін, співагентом, як і в інших справах, що розглядають у судах у Гаазі, виступав Надзвичайний і повноважний посол України у королівстві Нідерланди В'ячеслав Ченцов. Дипломати прагнули добитися відшкодування за причинену шкоду внаслідок обмеження судноплавства через будівництво Керченського моста та ін. Ситуація була досить складна внаслідок відсутності морського кордону з РФ. Після тривалого попереднього розгляду Арбітраж визнав відсутність юрисдикції щодо прямого чи опосередкованого визнання суверенітету будь -якої Сторони над Кримом, прийняв рішення щодо розгляду справи по суті та зобов'язав підготувати нові документи для обґрунтування позиції сторони з урахуванням юрисдикції Суду PCA (2020) Op. cit..

У зв'язку із затриманням українських морських суден та 24 військовослужбовців наприкінці листопада 2018 р. професійна команда українських дипломатів, юристів на чолі із агентом, заступником міністра закордонних справ Євгенієм Єніним, вкотре оперативно підготувала та 1 квітня 2019 р. подала позов до МТМШ/ТХО^ згідно з Додатком VII до Конвенції ООН з морського права 1982 р. (UNCLOS). Спільно з правниками-міжнародниками юридичної фірми Covington & Burling LLP та професорами (Ф. Соунс, Ж.-М. Тювінен), вона домоглася застосування тимчасових заходів, як от: звільнення трьох кораблів ВМФ України («Нікополь», «Бердянськ», «Яна Капу») та 24 членів екіпажів The International Tribunal for the Law of the Sea (2019) Case No. 26. Case Concerning the Detention of Three Ukrainian Naval Vessels (Ukraine v. Russian Federation), Provisional Measures.. «Чиста перемога», за висловом О. Зеркаль, була досягнута внаслідок апелювання до «абсолютного імунітету військових кораблів», оскільки «військові кораблі та їхні екіпажі в принципі не можуть бути затримані правоохоронними органами іноземних держав і піддані юрисдикції іноземних судів. Отже, те, що сталося, було актом агресії, а моряки - військовополоненими» Укрінформ (2020). Україна проти РФ: за Керченський інцидент Москва має заплатити, 22 травня..