Правова система: проблеми ефективності в контексті сучасних тенденцій правового розвитку

1) по-перше, будь-яке правовідношення - це значно більше, ніж та абстрактна або чітко визначена модель, що закладена у змісті правової норми. Адже в реальних правовідносинах, поряд із визначеним у законі правовим режимом їх здійснення, завжди знаходять свій прояв чимало інших об'єктивних (наприклад, фактично домінуюча в суспільстві ідеологічна система, місце звичаїв, моралі та релігії у соціальному житті тощо) та суб'єктивних чинників (наприклад, світоглядні, психологічні параметри учасників правовідносин, рівень їх моральної свідомості, особливості їх особистого характеру, звичок, уподобань, переконань тощо);

2) по-друге, справжня соціально корисна якість правовідношення, його позитивна результативність, пов'язана не стільки з формальною досконалістю правових приписів, скільки з узгодженістю їх смислового контексту з домінуючою у суспільстві ціннісно-нормативною системою координат його функціонування та розвитку, яка належним чином сприймається громадянами як така, що веде суспільство до прогресу, а не регресу. Якщо ж відповідна ціннісно-нормативна система координат в реальному суспільному житті не сприймається як прогресивна шкала, то правове регулювання суспільних відносин в жодному разі не досягне закладеної в ньому мети - упорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охорона, захист та стимулювання прогресивного розвитку в майбутньому. Навпаки, в цих умовах закріплення ідейних засад такої ціннісно-нормативної системи координат на правовому, зокрема, конституційному рівні, та навіть їх поширення у суспільстві за допомогою інших механізмів, може призвести до посилення такого негативного внутрішнього явища у свідомості індивіда, як когнітивний дисонанс, тобто стану його психічного дискомфорту, що обумовлений неузгодженістю або зіткненням у його свідомості суперечливих, взаємовиключних уявлень (вірувань, емоцій, цінностей тощо).

Таким чином, ефективність реалізації правовідносин в суспільстві залежить насамперед від того, наскільки правильно враховані всі об'єктивні соціокультурні засади розвитку такої складноорганізованої системи, як суспільство. Зрозуміло, що соціокультурний вимір життя суспільства завжди поєднує в собі насамперед історично обумовлену специфіку взаємодії та взаємозв'язку трьох найбільших соціальних регуляторів (права, моралі та релігії), взаємообумовленість яких протягом тривалого історичного періоду не лише закладала міцний світоглядний фундамент у громадську свідомість, а й до певної міри сформувала глибинні рівні індивідуальної та колективної підсвідомості. У зв'язку з цим потрібно підтримати думку деяких сучасних науковців, згідно із якою «стає все більш очевидним, що складноорганізованим системам не можна нав'язувати шляхи їх розвитку. Значно доцільніше зрозуміти, яким чином можна сприяти розвитку їх внутрішніх тенденцій, тобто яким чином можна простимулювати їх самоорганізацію. Іншими словами, проблема керованого розвитку містить в собі і проблему самокерованого розвитку» [16, с. 215];

3) по-третє, якщо звернутися до такого різновиду юридичної діяльності, як правозастосування, то його належна реалізація також об'єктивно виходить за межі формальних правових приписів, у тому числі в тих випадках, коли відповідні правовідносини або індивідуальні справи детально регламентуються нормами права. Адже фактичні суспільні відносини, які регламентуються правом, завжди можна також охарактеризувати у контексті їх ціннісно-смислового значення, явних, а в багатьох випадках і завуальованих намірів їх учасників, їх конкретних дій або вчинків в межах цих відносин, особливостей дотримання правил етики їх здійснення тощо. При цьому ці, а також чимало інших чинників, які не мають правового виміру, справляють визначений вплив на свідомість відповідного суб'єкта правозастосування, наділеного повноваженнями щодо вирішення відповідної справи та прийняття індивідуального правового акта по ній. У зв'язку з цим виникає необхідність в упорядкуванні зазначених чинників таким чином, щоб в результаті вирішення певної індивідуальної справи зміцнювався, а не порушувався режим законності і правопорядку в суспільному житті. Досягти ж цього можна лише у тому випадку, якщо система або ієрархія соціальних цінностей правильно усвідомлюється суб'єктом правозастосування, зокрема, у контексті морального обґрунтування, не обмеженого дескприптивним контекстом;

4) по-четверте, безпосередні суб'єкти державно-владної діяльності (державні службовці з загальним та спеціальним статусом, вищі посадові особи держави тощо) приймають рішення, виконують певні дії чи, навпаки, відмовляються від їх виконання, виходячи не лише з рівня свого особистого професіоналізму, компетентності та загального інтелектуального потенціалу, а й з внутрішніх психічних процесів і станів (відчуття, сприйняття, емоції, пам'ять, наміри, схильності, переконання тощо), які формуються та розвиваються під впливом значної кількості суб'єктивних та об'єктивних чинників, що не обмежуються лише соціальним виміром. Саме тому якість державно-владної діяльності, а отже, позитивний вплив на конкретні долі необмеженого кола осіб, не вимірюється одними лише формальними параметрами на кшталт професіоналізму, освіти чи досвіду роботи, а пов'язується насамперед зі здатністю відповідних суб'єктів спрямовувати свої свідомо-вольові якості на досягнення моральних чеснот та ідеалів.

Таким чином, ефективність функціонування організаційного елементу правової системи безпосередньо залежить не лише від рівня якості відповідної нормативно-правової бази та формального факту здобуття відповідної освіти, на що зазвичай звертається увага у науковій літературі [17, с. 89-95], а й від моральної вихованості кадрового потенціалу державної служби, формування якої починається з традиційної сім'ї і продовжує розвиватися в процесі соціалізації в інших соціальних інститутах (освіта, економіка, політика, мораль, релігія, мова, ЗМІ, правова система, різні соціальні групи тощо) або у прогресивному, або у регресивному напрямі, залежно від особливостей ціннісно-нормативних домінант, пануючих в них та у суспільстві.

З огляду на зазначені вище тенденції сучасного правового розвитку, неважко переконатися у тому, що жодні формально здійснювані реформи у відповідних сферах та галузях суспільного життя ніколи не призведуть до соціально корисного ефекту навіть у короткостроковій перспективі, якщо в суспільстві нівелюється значення моралі взагалі, тобто як особливого соціального регулятора, а також моральних якостей осіб, уповноважених на виконання функцій та завдань держави. При цьому потрібно чітко усвідомлювати, що законність і правопорядок в суспільстві пояснюються та обґрунтовуються двома взаємообумовленими, взаємодіючими процесами: з одного боку, все більшим зростанням моральної свідомості населення відповідної держави, а з іншого - особистими моральними якостями державних управлінців.

Висновки

Таким чином, можемо зробити наступні висновки:

1. Сучасні тенденції правового розвитку свідчать про спроби суб'єктивного втручання у внутрішню логіку та закономірності функціонування всієї системи соціальних регуляторів. Узагальнюючи їх зміст, можна констатувати наявність своєрідного парадоксу, а саме: з одного боку, суспільні відносини все більше формально унормовуються за допомогою права на всіх його рівнях, а з іншого - право як особлива соціонормативна система все більше втрачає свій авторитет у суспільному житті, який, як свідчить практика, не покращується шляхом прийняття все «кращих» і «кращих» законів. Вказаний парадокс ускладнюється ще й тим фактом, що мова йде не про авторитарні та тоталітарні, а демократичні політичні режими, в межах дії яких все більше загострюються як зовнішні соціальні протиріччя та конфлікти, так і внутрішні стани свідомості індивідів, які все складніше піддаються належному (позитивному) соціонормативному впливу.

2. Право, як і будь-яка інша об'єктивно функціонуюча в суспільстві соціонормативна система, відтворює у своєму змісті визначену ціннісну матрицю позитивної організації суспільного життя, що має ієрархічну будову. Конкретний зміст цієї матриці на внутрішньодержавному рівні визначається насамперед на рівні конституції як найвищого за юридичною силою та найавторитетнішого акта у будь-якій державі, а деталізується у нормах галузевого законодавства, якими оформлюється визначений правовий режим здійснення прав і обов'язків учасників відповідних відносин. Поряд із внутрішньодержавним рівнем ретрансляції вказаної ціннісної матриці, її зміст представлений також на рівні міжнародного права, а також, що не менш важливо, відтворюється в інших механізмах впливу на волю і свідомість, а отже, на поведінку та діяльність індивідів (наприклад, через ЗМІ, мистецтво тощо). При цьому основна проблема полягає у тому, що ціннісна шкала суспільного та індивідуального розвитку, представлена у сучасному демократичному праві та відтворена у діяльності багатьох інших соціальних інститутів, не лише не враховує об'єктивно функціонуючу складноорганізованість людського життя, а й передбачає надто спрощений, примітивний та по суті помилковий шлях досягнення так званого «суспільства добробуту».

3. Ефективність правової системи, тобто її реальна здатність забезпечувати законність і правопорядок у суспільному та державному житті, залежить не лише від ступеня формального закріплення та відображення у змісті правових норм загальних метанормативних засад організації людського співжиття (наприклад, свобода, рівність, справедливість тощо), а й безпосереднього сприйняття та усвідомлення їх змісту з боку індивідів як такого, що відповідає єдності їх цілісної соціокультурної традиції та найбільш повно і точно узгоджується зі складністю та багатоаспектністю соціального буття. Правова система, з огляду на соціальний вимір її регулятивно-охоронного впливу, об'єктивно не здатна самостійно або автономно від інших соціальних регуляторів забезпечити реальний правопорядок в суспільстві та його прогресивний розвиток. Адже в соціумі, в якому моральні принципи та поняття (наприклад, совість, сором, відповідальність, честь тощо) втратили своє об'єднуюче та чітко усвідомлене більшістю його представників значення, правопорядок існує лише як визначений симулякр, а не справжнє явище, оскільки його основою в цьому випадку може бути лише державно-владний примус. Очевидно, що такий «правопорядок» навряд чи матиме довгострокову темпорально-просторову перспективу свого функціонування.

правовий соціальний колізійність законодавство

Список використаних джерел

1. Лукач І. В. Значення поділу права на приватне та публічне в господарських відносинах // Електронне наукове видання «Порівняльно-аналітичне право». - 2016. - № 3. - С. 107-109. - URL: http://www.pap.in.ua/3_2016/30.pdf

2. Чепис О. І. Значення приватних та публічних інтересів для формування цивільного права // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Право». - 2010. - Вип. 13. - С. 261-265.

3. Погребняк С. П. Поділ права на публічне і приватне (загальнотеоретичний аспект) // Державне будівництво та місцеве самоврядування. - 2006. - Вип. 12. - С. 3-17.

4. Кашанина Т. В. Корпоративное право : учеб. - 5-е изд., перераб. и доп. - М. : Издательство «Юрайт»; Высшее образование, 2010. - 899 с.

5. Андреев В. К. Об управлении государственным имуществом, о недвижимости и предприятии // Предпринимательское право. - 2004. - № 1. - С. 25-28.

6. Шкабаро В. М., Рибіна С. А. Деякі аспекти проблематики колізійності законодавства України // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». - 2013. - № 2 (5). - С. 114-119.

7. Нерсесянц В. С. Процессы универсализации права и государства в глобализирующемся мире // Государство и право. - 2005. - № 5. - С. 38-47.

8. МарченкоМ. Н. Тенденции развития права в современном мире: учебное пособие. - М. : Проспект, 2015. - 376 с.

9. Таранюк А. О. Проблемні аспекти уніфікації законодавства України на шляху до єдиного правового простору // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». - 2016. - Вип. 40. - Т 1. - С. 15-19.

10. Оніщенко Н. М. Співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права: наукові реалії сьогодення // Вісник Національної академії правових наук України. - 2015. - № 1 (80). - С. 29-36.

11. Поздняков Э. А. Философия государства и права. - [2-е изд., исправ. и доп]. - М. : Изд-во «Весь мир», 2016. - 344 с.

12. Оніщенко Н. М. Правова аналітика: доктринальний підхід та практичне осмислення // Альманах права. Правова аналітика: доктринальні підходи та галузеві виміри. - Вип. 9. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корець- кого НАН України, 2018. - С. 35-39.

13. Львова О. Л. Межі толерантності українських законів: аналітико-правовий зріз // Держава і право: Збірник наукових праць. Серія «Юридичні науки». Вип. 82 / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К. : Вид-во «Юридична думка», 2018. - С. 23-36.

14. Заморська Л. І. Нормативність права як соціальна цінність // Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. / редкол.: С. В. Ківалов, Л. І. Кормич, Ю. П. Аленін. - Одеса : Фенікс, 2012. - Вип. 45. - С. 28-37.

15. Вележев С. С. Нормативность права как проявление нормативности сознания // Вестник Владимирского юридического института. - 2011. - № 2 (19). - С. 58-60.

16. Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристъ, 2004. - 250 с.

17. Тимофієв В. Актуальні питання удосконалення кадрового потенціалу державної служби // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012. - Вип. 4. - С. 89-95.

References

1. Lukach I. V. Znachennia podilu prava na pryvatne ta publichne v hospodarskykh vidnosynakh // Elektronne naukove vydannia «Porivnialno-analitychne pravo». - 2016. - № 3. - S. 107-109. - URL: http://www.pap.in.ua/3_2016/30.pdf

2. Chepys O. I. Znachennia pryvatnykh ta publichnykh interesiv dlia formuvannia tsyvilnoho prava // Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia «Pravo». - 2010. - Vyp. 13. - S. 261-265.

3. Pohrebniak S. P. Podil prava na publichne i pryvatne (zahalnoteoretychnyi aspekt) // Derzhavne budivnytstvo ta mistseve samovriaduvannia. - 2006. - Vyp. 12. - S. 3-17.

4. Kashanina T. V. Korporativnoe pravo: uchebnik. - 5-e izd., pererab. i dop. - M. : Izdatel'stvo «Yurajt»; Vysshee obrazovanie. - 2010. - 899 s.

5. Andreev V. K. Ob upravlenii gosudarstvennym imushchestvom, o nedvizhimosti i predpriyatii // Predprinimatel'skoe pravo. - 2004. - № 1. - S. 25-28.

6. Shkabaro V. M.., Rybina S. A. Deiaki aspekty problematyky koliziinosti zakonodavstva Ukrainy // Visnyk Dnipropetrovskoho universytetu imeni Alfreda Nobelia. Seriia «Iurydychni nauky». - 2013. - № 2 (5). - S. 114-119.

7. Nersesyanc V. S. Processy universalizacii prava i gosudarstva v globaliziruyushchemsya mire // Gosudarstvo i pravo. - 2005. - № 5. - S. 38-47.

8. MarchenkoM. N. Tendencii razvitiya prava v sovremennom mire: uchebnoe posobie. - M. : Prospekt, 2015. - 376 s.

9. TaraniukA. O. Problemni aspekty unifikatsii zakonodavstva Ukrainy na shliakhu do yedynoho pravovoho prostoru // Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia «Pravo». - 2016. - Vyp. 40. - T. 1. - S. 15-19.

10. Onishchenko N. M. Spivvidnoshennia vnutrishnoderzhavnoho i mizhnarodnoho prava: naukovi realii sohodennia // Visnyk Natsionalnoi akademii pravovykh nauk Ukrainy. - 2015. - № 1 (80). - S. 29-36.

11. PozdnyakovE. A. Filosofiya gosudarstva i prava. - [2-e izd., isprav. i dop]. - M. : Izd-vo «Ves' mir», 2016. - 344 s.

12. Onishchenko N. M. Pravova analityka: doktrynalnyi pidkhid ta praktychne osmyslennia // Almanakh prava. Pravova analityka: doktrynalni pidkhody ta haluzevi vymiry. - V. 9. - K. : In-t derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy, 2018. - S. 35-39.

13. LvovaO. L. Mezhi tolerantnosti ukrainskykh zakoniv: analityko-pravovyi zriz // Derzhava i pravo: Zbirnyk naukovykh prats. Seriia «Iurydychni nauky». Vypusk 82 / In-t derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy. - K. : Vyd- vo «Iurydychna dumka», 2018. - S. 23-36.

14. Zamorska L. I. Normatyvnist prava yak sotsialna tsinnist // Aktualni problemy polityky: zb. nauk. pr. / redkol.: S. V Kivalov, L. I. Kormych, Yu. P. Alenin. - Odesa : Feniks, 2012. - Vyp. 45. - S. 28-37.

15. VelezhevS. S. Normativnost' prava kak proyavlenie normativnosti soznaniya // Vestnik Vladimirskogo yuridicheskogo instituta. - 2011. - № 2 (19). - S. 58-60.

16. Mal'koA. V. Stimuly i ogranicheniya v prave. - 2-e izd., pererab. i dop. - M. : Yurist», 2004. - 250 s.

17. Tymofiiev V. Aktualni pytannia udoskonalennia kadrovoho potentsialu derzhavnoi sluzhby // Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy. - 2012. - Vyp. 4. - S. 89-95.

Сунєгін С. О. Правова система: проблеми ефективності в контексті сучасних тенденцій правового розвитку

Стаття присвячена дослідженню проблем ефективності правової системи в контексті основних тенденцій сучасного правового розвитку. Наголошується, що сучасні тенденції правового розвитку свідчать про спроби суб'єктивного втручання у внутрішню логіку та закономірності функціонування всієї системи соціальних регуляторів. Обґрунтовується думка, що ефективність правової системи залежить насамперед від єдності та цілісності континууму соціальної нормативності, який має об'єктивно-суб'єктивний вимір.

Ключові слова: правова система, мораль, соціальна нормативність, особистість, свідомість, правопорядок, законодавство.

Sunegin S. О. Legal system: problems of efficiency in the context of modern trends of legal development

The article is devoted to the study of the problems of the efficiency of the legal system in the context of the main trends of modern legal development. In particular, as the main trends of modern legal development, it is proposed to distinguish the following: 1) strengthening of legal regulation of both private and public relations, which is expressed, in particular, in the growth of the legal and regulatory array or the number of legal acts of various legal force governing the relevant social relations; 2) universalization and unification of law, which increasingly acquire a multidimensional, internally contradictory nature, and are most pronounced in the economic sphere of public life; 3) strengthening and, at the same time, complicating the interconnection and interaction of international, regional and national law; 4) the tendency of politicization of law both at the international and national levels.

The indicated tendencies of legal development testify to attempts of subjective interference in internal logic and regularities of functioning of the whole system of social regulators. Summarizing their content, we can state the presence of a peculiar paradox, namely: on the one hand, social relations are increasingly formalized with the help of law at all its levels, and on the other - law as a special socio-regulatory system is increasingly losing its credibility in public life, which, as practice shows, is not improved by the adoption of all the «best» and «best» laws. This paradox is complicated by the fact that it is not authoritarian and totalitarian, but democratic political regimes, within the scope of which are increasingly exacerbated by external social contradictions and conflicts, and internal states of consciousness of individuals, which are increasingly difficult to cope with the proper (positive) socio-regulatory impact in general.

Law, like any other socio-normative system objectively functioning in society, reproduces in its content a definite value matrix of a positive organization of social life that has a hierarchical structure. The specific content of this matrix at the national level is determined primarily at the level of the constitution as the highest legal force and the most authoritative act in any state, and is detailed in the norms of sectoral legislation, which formalize a certain legal regime of the exercise of rights and obligations of participants in the relevant relations. The main problem is that the value scale of social and individual development, presented in modern democratic law and reproduced in the work of many other social institutions, not only does not take into account the objectively functioning complex organization of human life, but also involves a very simplistic, primitive and essentially false way of achieving the so-called «welfare society».

The effectiveness of the legal system, that is, its real ability to ensure the law and order in society and public life, depends not only on the degree of formal consolidation and reflection in the content of the legal norms of the general metanormative principles of organization of human co-existence (for example, freedom, equality, justice, etc.), but also the direct perception and awareness of their content on the part of individuals as such, which corresponds to the unity of their integral socio-cultural tradition and most fully and precisely consistent with the complexity and multi-dimensionality of social life in general. The legal system, taking into account the social dimension of its regulatory and protective influence, is objectively unable to independently or autonomously of other social regulators to provide a real legal order in society and its progressive development. Indeed, in a society in which the moral principles and concepts (for example, conscience, shame, responsibility, honor, etc.) have lost their unity and clearly understood by the majority of its representatives meaning, the rule of law exists only as a certain simulacrum, and not a real phenomenon, because its basis in this case can be only state-power coercion.

Key words: legal system, morality, social normativism, personality, consciousness, law and order, legislation.

Размещено на Allbest.ru