Судове врегулювання поземельних відносин у Правобережній Україні (1797–1840 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет ім. І. Франка

Судове врегулювання поземельних відносин у Правобережній Україні (1797-1840 рр.)

Андрій Шевчук,

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри всесвітньої історії

м. Житомир

Анотація

Мета статті полягає у з'ясуванні механізмів судового вреґулювання поземельних відносин у Правобережній Україні в 1797-1840 рр. Верховна влада, заради здобуття лояльності місцевої знаті й утвердження в реґіоні, проводила гнучку політику, одним з елементів якої стало відновлення річпосполитської системи земельної власності. Досліджується організація діяльності підкоморських і межових судів, аналізується їх кадровий склад та юридичні практики. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-системного, історико-типологічного, просопографічного) методів із принципами історизму, системності, науковості, що дозволило зосередитися на механізмах судового вреґулювання поземельних відносин в умовах пошуку компромісу верховної влади з місцевими елітами. Просопографічний метод використано для аналізу суддівського корпусу. Наукова новизна полягає в дослідженні імперської практики пошуку згоди з польською шляхтою через збереження річпосполитської судової традиції вреґулювання поземельних відносин та дозволу місцевій еліті самостійно вирішувати свої партикулярні поземельні справи. Висновки. Павло І для збереження стабільності в реґіоні пішов на співробітництво з місцевими елітами, головним елементом чого стало повернення у землекористування практик польського правосуддя через відновлення мережі повітових підкоморських судів, які займалися розмежуванням. Перевантаження справами і брак кадрів обернулися незначною ефективністю підкоморського суду. У 1814 р. Олександр І на прохання еліти запровадив у Подільській ґубернії значно більш дієвішу межову систему. Для пришвидшення вирішення земельних суперечок спершу було створено незалежні повітові межові установи, а 1818 р. - ґубернську апеляційну. Держава не втручалася у приватне розмежування, але контролювала земельні межі своєї власності. Підкоморська й межова судові мережі примирили місцеву еліту з російською владою.

Ключові слова: Правобережна Україна, річпосполитська судова традиція, розмежування, підкоморський суд, межове судочинство, лояльність еліт.

Abstract

Andrii Shevchuk

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Docent at Department of the World History, I. Franko Zhytomyr State University (Zhytomyr, Ukraine),

Judicial Adjustment of Land Relations in the Right-Bank Ukraine (1797-1840)

The purpose of the article is to determine the mechanisms of land relations settlement in the Right-Bank Ukraine in 1797-1840-ies. The supreme power of the Russian Empire held flexible policy in order to become firmly established in the region by means of obtaining the local establishment's loyalty. One of its means was to re-establish the Polish-Lithuanian land ownership system. The author studies the pidkomorious and bordering courts, analyses their staffing and social practices. The methodology of the research is based on a combination of general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical-legal, historical-systematic, historical - typological) methods with the principles of historicism and scientificity, making it possible to specify the role of judicial settlement of land relations in search of a compromise between the state's supreme power and local elite groups. The author refers to prosopography in order to provide analysis of the judiciary. The scientific novelty is reached by discovering the imperial expertise in cooperation with the regional Polish nobility by means of preserving the Polish-Lithuanian judicial tradition and providing controlled class autonomy in settling argumentative land ownership and land use. Conclusions. In order to preserve stability in the right-bank bordering region, Paul I proceeded to cooperate with the local elites mainly by re-establishing a net of governorate pidkomorious courts and, consequently, returning the Polish justice to land use. The overload of cases and the lack of court staff led to the low efficiency of the pidkomorious courts activity. At the request of the elite Alexander I introduced a much more efficient bordering system in the Podillia Governorate in 1814. To speed up the resolution of land disputes, first independent district surveying institutions were created, and then in 1818 - the governorate appeal court Podillia Provincial Ordinary Court of Appeal. The state did not interfere with the delimitation of the landlords' estates, but controlled the land boundaries of the state property. The pidkomorious and bordering judicial networks reconciled the local elite with the Russian authorities

Keywords: Right-Bank Ukraine, Polish-Lithuanian judicial traditions, delineation, pidkomorious court, bordering legal proceedings, loyalty of the elite.

Основна частина

Кінець ХШІІ ст. став переломною епохою в історії Правобережної України. Включення регіону до складу Російської імперії мало позначитися на всіх сферах життя місцевого населення. І справді, Катерина ІІ від 1775 р. почала проводити зміни, спрямовані на уніфікацію управління та судочинства за російським зразком. Павло І здійснив перехід до більш централізованої й бюрократизованої моделі управління, особливістю якої було співробітництво з місцевими елітами. Як винагорода за їх лояльне ставлення поверталося польське судочинство. Проте політика «загравання» стосувалася лише судової ланки, натомість реальні військова, адміністративна та фінансова влади належали центру. З іншого боку, збереження наявної системи поземельних відносин ґарантувало лояльність місцевої знаті. Було відновлено попередню мережу судової влади, зокрема підкоморські суди. Вони повинні були займатися передусім розмежуванням землеволодінь/землекористувань місцевої шляхти. Політика компромісу тривала за Олександра І, виявом чого стало запровадження в Подільській ґубернії мережі межових судів. Утім хоч вони й уважалися російськими, проте розглядали земельні справи за річпосполитським зразком, а їх кадровий склад формували місцеві дворяни.

Уреґулювання поземельних відносин на Правобережжі України наприкінці XVIII - у першій третині ХІХ ст., його соціальне значення не знайшли належного відображення в історіографії. Причини полягають, на нашу думку, у незадовільному збереженні архівних фондів, специфіці їх формування (документи часто зберігалися в підкоморія й не передавалися до ґубернських установ), трудомісткості вивчення питання. Ускладнює наукове з'ясування проблеми перебування об'єкта дослідження на стику історії та юриспруденції.

Водночас діяльність підкоморських судів у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій не залишилася поза увагою дослідників. І. Лаппо детально проаналізував процес створення та функціонування підкоморського суду наприкінці XVI - на початку XVII ст. Важливість значення цієї установи для розмежування він пов'язував зі зростанням впливу шляхти, найкращі представники якої ставали судовими урядниками. Головним завданням було розмежування земель безпосередньо на місці суперечки Лаппо И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI и начале XVII в. // Журнал Министерства народного просвещения. -- 1899. -- №8. -- С.341--403.. В.Німчук та Н. Яковенко звернулися до роботи підкоморських судів на українських землях у складі Речі Посполитої, зазначаючи важливість цієї установи у шляхетському землеволодінні. Вони детально визначили кадровий склад суду, указавши, що посади підкоморіїв обіймали переважно представники великих князівських і маґнатських родів Німчук В.В., Яковенко Н.М. Передмова // Книга Київського підкоморського суду (1584--1644). -- К., 1991. - С.5-56.. ГВорончук звернула увагу на еволюцію набуття підкоморіями своїх урядів, їх важливості, наголосивши, що, окрім розмежування спірних площ, підкоморський суд вимірював ґрунти, котрі розподілялися між спадкоємцями, фіксував межі під час купівлі або продажу земель тощо Ворончук І.О. Підкоморський суд // Енциклопедія історії України. -- Т.8: Па-Прик. -- К., 2011. -- С.236-237.. О. Резнік, проаналізувавши текст Литовського статуту 1566 р., уважає, що юрисдикція підкоморського суду поширювалася не лише на шляхетські, але й на міські та монастирські землеволодіння. Також підкоморії вимірювали ґрунти, фіксували обводи під час купівлі чи продажу Резнік О.І. Склад та компетенція підкоморських судів за Статутом Великого князівства Литовського 1566 р. // Актуальні проблеми держави і права. -- Вип.49. -- Одеса, 2009. -- С.127--132..

Проблемі ґрунтового судочинства Лівобережної України у другій половині XVII-XVIII ст. присвячено монографію Я. Падоха. Автор зауважує, що на Гетьманщині ґрунтові справи вели не підкоморські суди, а козацькі, передусім Ґенеральний військовий суд, через комісарів-межовщиків зі складу старшини, тобто по суті випадкових людей. Лише після судової реформи К. Розумовського було відновлено підкоморські суди, які проіснували з перервами до 1842 р. Зауважено збереження чинності Литовського статуту та великий вплив польського права на юридичне життя Гетьманщини Падох Я. Ґрунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині XVII--XVIII ст. -- Л., 1994. -- 199 с..

Зміни, започатковані Павлом I, стали об'єктом дослідження фахівців. М. Клочков, позитивно оцінюючи катерининську реформу 1775 р., критикував її за велику кількість судових інстанцій та нерівномірне представництво в них інтересів інших станів порівняно з дворянством. Унаслідок заходів Павла I було зменшено число судових установ. Хоча й відновлювалися попередні права та привілеї, але реальна влада перебувала в руках ґубернаторів і ґубернських правлінь Клочков М.В. Очерки правительственной деятельности времени Павла I. -- Петроград, 1916. -- 631 с.. Л. Писарькова вважає, що внаслідок курсу імператора на бюрократизацію судова система втратила становий та, значною мірою, виборний характер. Характерним стало відновлення в ґуберніях «з особливими правами та привілеями» місцевих особливостей в організації судової системи, що проявилося у створенні головних судів Писарькова Л.Ф. Государственное управление России с конца XVII до конца XVIII в.: Эволюция бюрократической системы. -- Москва, 2007. -- 743 с.. М. Бармак переконаний, що запроваджувана на українських землях судова мережа була найслабшою ланкою всієї системи російського управління на цих територіях, вона не справлялася зі своїми обов'язками Бармак М. Трансформації в системі судоустрою на Правобережній Україні наприкінці XVIII ст. // Наукові

записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка: Серія

«Історія». -- Вип.2. -- Тернопіль, 2016. -- С.4--8.. Дослідник стверджує, що персональний склад судів Правобережжя формувався переважно за рахунок місцевого шляхетства, яке доволі зневажливо ставилося до служби на виборних посадах у судах Бармак М. Російські судові установи в системі управління українських земель Правобережної України наприкінці XVIII -- в першій половині ХІХ ст. // Там само. -- Вип.2(1). -- Тернопіль, 2010. -- С.19--25.. С. Борисевич розглядає історію законодавчого реґулювання поземельних відносин у Правобережній Україні від приєднання краю до Росії до чиншової реформи 1886 р. та стверджує про постійне вдосконалення механізму розмежування земельних володінь упродовж першої третини ХІХ ст., передусім у Подільській ґубернії, де було започатковано ґенеральне межування Борисевич С.О. Законодавче регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні (1793-- 1886 рр.). - К., 2007. - 424 с.. В. Вороніна, оцінюючи ініціативи Павла І у сфері судочинства доходить висновку про серйозність і послідовність реформування. Одночасно звернуто увагу на досягнуте підвищення ефективності судового процесу. Авторка переконана, що отримання місцевими елітами посад зменшувало сепаратистські тенденції на «окраїнах» імперії Вороніна В. Законодавчі ініціативи Павла І у сфері судочинства // Український історичний збірник. -- 2008. -- №11. -- С.80--91.. О.Ільїн стверджує, що спроба Павла І поліпшити судову владу мала на меті не повернення до старих порядків, а створення більш централізованої та залежної від імператора системи, хоч і з урахуванням деяких місцевих традицій. Проте ці зміни мали короткостроковий характер та істотно не вплинули на подальшу еволюцію судоустрою Ільїн О.В. Зміни в судоустрої на українських землях у складі Російської імперії у 1796--1801 рр. // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. -- Вип.2. -- Х., 2016. -- С.23--28..

Нижче спробуємо з'ясувати, яким чином за допомогою судової влади вреґу - льовувалися поземельні відносини на Правобережжі України в 1797-1840 рр. Сфокусуємося на таких питаннях: зміни повноважень підкоморських судів після входження зазначеної території до складу Російської імперії; формування їх кадрового складу та юридичних практик; причини створення й повноваження межового судочинства в Подільській ґубернії, чому місцева судова мережа відрізнялася від наявної на Волині та Київщині.

Приєднавши Західний край, Російська імперія зустрілася тут із досконалішою системою землекористування, реґулювання якої здійснювала не стільки держава, як місцева знать. У кожному повіті Речі Посполитої створювався підкоморський суд. Його діяльність реґламентувалася 70-м артикулом 4-го розділу II Литовського статуту (1566 р.). Очолював установу підкоморій, якого спочатку призначали «згори» пожиттєво Статут Вялікага княства Літоу'скага 1566 г. -- Мінськ, 2003. -- С.35--263., а з 1588 р. обирали Ворончук І.О. Підкоморський суд. -- С.237.. В ієрархії повітових урядників він, згідно з конституцією 1611 р., поступався лише каштелянові та маршалкові Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. -- Москва, 1980. -- С.218.. Підкоморій самостійно формував склад суду, обираючи з числа місцевої шляхти одного чи двох коморників, писаря, мірників Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. -- T.II: Статут Великого князівства Литовського 1566 р. -- Одеса, 2003. - 560 с. (далі - Другий ЛС).. Лише копачі були підданими підкоморія Німчук В.В., Яковенко Н.М. Передмова. -- С.10.. Характеризуючи статус останнього, І. Лаппо визначав критерії призначення королем на цей уряд: деякі з кандидатів були відомі тим, що служили при дворі, інші отримували підвищення з коморників, окремі були простими шляхтичами Лаппо И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском... -- С.352, 354, 368, 390.. На українських землях посади підкоморіїв обіймали переважно представники великих князівських і маґнатських родів. Натомість частина коморників мали велику адвокатську практику Німчук В.В., Яковенко Н.М. Передмова. -- С.11--13, 15--16..

Для підкоморських судів існувала спеціальна процедура: провадження розпочиналися лише за дорученням земського суду та проходили безпосередньо на місці суперечки з повідомленням сторін за чотири тижні. Вивчалися докази (листи й межові знаки), заслуховувалися свідки, відтак присуджувався спірний ґрунт, який позначався копцями. Якщо були відсутні достовірні письмові чи межові докази, то використовувалися свідчення позивача. Підкоморій видавав підписане й завірене печаткою рішення суду. Заборонялося переривати розгляд справи (за винятком хвороби або службової зайнятості однієї зі сторін).

Литовський статут передбачав процедуру апеляції, коли незадоволений скаржився до земського суду. У цьому разі призначався комісарський суд зі шляхти повіту (в тому числі каштелян), і підкоморій пояснював причини такого рішення. Ухвалений цим судом вирок уважався остаточним. У випадку необґрунтованості позивач сплачував підкоморієві 2 копи грошей штрафу та відшкодовував збитки іншій стороні. При розмежуванні на стику двох повітів обов'язковою була участь двох підкоморіїв Статут Вялікага княства...; Другий ЛС. -- С.327.. Із часом процедура апеляції змінювалася: згідно з польським правом справа надходила до Люблінського трибуналу, який самостійно не розглядав її, а направляв на місце іншого підкоморія. Коли той вирішував питання аналогічно, вирок підлягав безумовному виконанню. Якщо ж вирок був протилежним, то незадоволений знову апелював до трибуналу, і тоді призначався третій підкоморій, чий декрет не міг змінити навіть король Русов С. Волынские записки. -- Санкт-Петербург, 1809. -- С.141--142.. Оплата становила від кожного (насипаного чи вкопаного) наріжного копця 24 литовських гроші, середнього - 12 (відстань між копцями складала 147,375 м) Статут Вялікага княства.; Другий ЛС. -- С.327..

Юрисдикція підкоморських судів поширювалася передусім на шляхетське землеволодіння. Якщо конфлікт зачіпав межі королівщин, то у процесі брали участь королівські комісари. При розмежуванні з представниками інших вільних прошарків до судової колегії входили представники магістратів, капітулів Німчук В.В., Яковенко Н.М. Передмова. -- С.11.. Крім суперечок, суди вимірювали ґрунти, що розподілялися між спадкоємцями, фіксували межі під час купівлі, продажу маєтків Ворончук І.О. Підкоморський суд. -- С.237..

Оскільки земля була основним джерелом статків, спільнота прагнула до узаконення землеволодінь. Через малочисельність судів звичним явищем ставало затягування розгляду деяких справ навіть на десятиріччя (встановлення меж між володіннями брацлавського підкоморія князя С. Святополка-Четвертинського і графа А. Сенявського та інших землевласників тривало з 1599 по 1783 рр. та розглядалося дванадцять разів, штрафи становили 4 тис. литовських коп Державний архів Вінницької обл. (далі -- Держархів Вінницької обл.). -- Ф.484. -- Оп.1. -- Спр.28. -- Арк.1--2 зв., 187--188.).

Після приєднання Правобережної України до складу Російської імперії під - коморські установи було ліквідовано, а їх місце зайняли російські станові повітові суди, до складу яких входили обрані дворянством на три роки суддя і два засідателі, чиї кандидатури схвалював ґубернатор. Під їх юрисдикцію підпадали всі земельні справи. За потреби повітовий суддя разом із присяжним землеміром повинні були оглядати на місці спірні межі Полное собрание законов Российской империи (далі -- ПСЗРИ). -- Собрание 1. -- Т.20 (1775--1780). -- Санкт- Петербург, 1830. -- №14392. -- С.235, 246..

Павло І продовжив трансформації судової влади, повернувши Литовський статут та відновивши попередню судову мережу. Він намагався поєднати два, здавалося б, протилежних аспекти: централізацію й бюрократизацію зі самоврядуванням, сподіваючись на підтримку місцевих еліт. Для зближення верховної влади з її представниками було обрано суди як один із місточків домовляння. Діяльність відновленої старої мережі контролювали державні суди: Волинський надвірний (1798-1801 рр.) і ґубернські головні (1797-1831 рр.) разом із фіскалами (1799 р.).

У 1797 р. в кожному повіті було створено підкоморський суд (як і в Речі Посполитій). До його складу шляхта обирала підкоморія 6-го класу, коморника 12-го класу й возного 14-го класу. Жалування вони отримували від власної роботи Там же. -- Т.44: Ч.2: Штаты по духовной и по гражданской части: Штаты по гражданской части (1715--1800). -- Санкт-Петербург, 1830. -- С.396--397.. Нововведенням стало присвоєння посадовцям чинів («Табель про ранґи»), проте в архівних документах відсутні згадування цивільних чинів, що дозволяє стверджувати, що ця практика не прижилася. Вдалим можна вважати запровадження посади возного, який вручав повідомлення про виклики до суду, виконував цивільні вироки, уводив у володіння маєтками Ворончук І.О. Возний // Енциклопедія історії України. -- Т.1: А--В. -- К., 2003. -- С.601--602., але фактично використовувався більше як посильний від суду з офіційними паперами та виступав суддівською вартою Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі -- ЦДІАК України). -- Ф.1254. -- Оп.1. -- Спр.1411. -- Арк.11 зв.. Писаря, мірника й копачів підкоморій або коморник залучали до безпосередніх видів робіт.

У 3 ґуберніях Правобережжя мали існувати 36 підкоморських судів. Проте, ураховуючи малочисельність дворян у повітах, створювалися об'єднані установи. На Поділлі це був Гайсинсько-Ольгопільський підкоморський суд Там само. -- Ф.1582. -- Оп.1. -- Спр.1. -- Арк.11.. На Київщині 1829 р. діяли Васильківсько-Богуславський Там само. -- Ф.802. -- Оп.1. -- Спр.9. -- Арк.1., Сквирсько-Махнівський, Липовецько-Таращанський, Умансько-Звенигородський, Чигиринсько-Черкаський підкоморські суди Там само. -- Ф.484. -- Оп.2. -- Спр.236. -- Арк.823.. Лише на Волині в кожному повіті був окремий суд. У 1814 р. в повітах Подільської ґубернії замість підкоморських було створено межові суди.

Уже на перших шляхетських виборах 1797 р. суперечливим виявилося питання щодо термінів перебування посадовців на службі: згідно з річпосполитською судовою традицією, підкоморії обіймали посаду пожиттєво, натомість за російськими законами - лише три роки. Павло І залишив пожиттєву практику. Шляхетство не підтримало цього розпорядження. 25 січня 1800 р. київський ґубернський маршалок Ф. Козловський звернувся до цивільного ґубернатора В. Красно-Милашевича з одностайним проханням про призначення трирічного терміну. Це звернення було переадресоване ґенерал-прокуророві О. Беклешову Там само. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.308. - Арк.1, 3-3 зв., але воно виявилося безрезультатним: імператор 1 листопада 1800 р. підтвердив, що підкоморії повинні обіймати посади безстроково ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.26 (1800-1801). - Санкт-Петербург, 1830. - №19628. - С.367-370.. Проте з 1802 р. після звернення шляхти Волинської ґубернії все ж було встановлено трирічний термін Там же. - Т.27 (1802-1803). - №20273. - С.146-147..

Значно складніше для розгляду (надто з огляду на фраґментарність збереження фондів) питання персонального складу підкоморських судів. Єдиним джерелом з'ясування соціального портрету стали дані формулярних списків про службу. При їх аналізі встановлено, що підкоморіями були шляхтичі-поміщики. Виокремлюються дві категорії: професійні посадовці, які постійно обіймали посади у судах і мали відповідні знання, та випадкові особи. Після відновлення підкоморських судів їх головами було обрано досвідчених шляхтичів. Очевидно, що типовою можна вважати кар'єру заможного волинського землевласника А. Домбровського, котрий після вивчення в Люблінському коронному трибуналі юриспруденції 1768 р. більше 30 років займав посади у судовій системі. Уже за російської влади в 1799-1805 рр. був дубенським підкоморієм. Від 1809 р. очолював департаменти Волинського головного суду, неодноразово виконував обов'язки цивільного ґубернатора Державний архів Житомирської обл. (далі - Держархів Житомирської обл.). - Ф.16. - Оп.1. - Спр.17. - Арк.1 зв. - 6.. Схожою була кар'єра іншого голови цивільного департаменту цього ж суду - Й. Бачинського Там само. - Спр.1. - Арк.1 зв. - 2., який у 1798-1802 рр. став підкоморієм Житомирського повіту ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.1439. - Арк.1 зв.. Й.Пінінського 1788 р. обрали депутатом-суддею Люблінського коронного трибуналу. Після приєднання реґіону до Росії він був засідателем Волинської цивільної палати, а 1797 р. одноголосно обраний підкоморієм Ковельського повіту та обіймав цю посаду безперервно 20 років Держархів Житомирської обл. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.42. - Арк.1 зв. - 2..

Другу групу складали також заможні поміщики, для яких юриспруденція не стала справою життя. Це призводило до плинності кадрів. Із результатів виборів 1811, 1817, 1823 рр. Державний архів Рівненської обл. (далі - Держархів Рівненської обл.). - 1811 р.: Ф.550. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.35-35 зв.; 1817 р.: Спр.5. - Арк.11-13 зв.; 1823 р.: Спр.11, Арк.5-6 зв. очевидно, що лише підкоморії Ковельського та Рівненського повітів займали посади, як мінімум, від 1817 (дані про 1814 р. відсутні) по 1826 рр. (тобто до закінчення каденції 1823 р.). Типовою була ситуація в Луцькому повіті, де 1823 р. підкоморієм став В. Красіцький, власник 450 кріпаків Державний архів Волинської обл. (далі - Держархів Волинської обл.). - Ф.496. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.22 зв. - 24. (отже в 1817, 1820, 1823 рр. на цю посаду були обрані різні особи). Схожа ситуація була в Острозькому повіті, де з 1817 по 1823 рр. обрано троє підкоморіїв - О.Ілінський (перебував на російській військовій службі, вийшов у відставку підпоручиком Держархів Рівненської обл. - Ф.550. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.60 зв. - 61; Там само. - Спр.4. - Арк.111 зв.), Л. Лознинський (службу розпочав з посади повітового хорунжого 1805 р., далі після довгої перерви 1820 р. обраний підкоморієм Там само. - Спр.7. - Арк.21 зв.) і Ф. Прушинський Там само. - Спр.11. - Арк.17 зв.. Водночас у ґубернії жоден коморник не був обраний на вищу посаду Там само. - 1811 р.: Ф.550. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.35-35 зв.; 1817 р.: Спр.5. - Арк.11-13 зв.; 1823 р.: Спр.11. - Арк.5-6 зв.. Це свідчить про зміну річпосполитської судової традиції, коли коморники могли ставати підкоморіями.

Схожою була ситуація в Київській ґубернії. У Радомишльському повіті 1823 р. підкоморієм став П. Воронич Держархів Житомирської обл. -- Ф.530. -- Оп.2. -- Спр.18. -- Арк.438 зв., у 1824 р. після виборів - майор Й. Злотницький Там само. - Оп.1. - Спр.9. - Арк.4., 1826 р. - С. Михайловський Там само. - Спр.16. - Арк.8..

Відсутність бажання служити в підкоморському суді пояснюється комплексом факторів. Хтось не хотів працювати на російську державу, воліючи господарювати у власному маєтку. Певною компенсацією могли стати грошові кошти, але утримання здійснювалося на встановлені місцевими правами доходи: за позов, запис справи в реєстр - 1, за лист до учасників чи до іншого підкоморія, за відтермінування - 2, за повідомлення до суду про стягнення за рішенням - 6, за кожен наріжний копець - 24, за середній копець - 12 грошів. Також підкоморії отримували за кожну межу по 3 марки Ручной словарь, или Краткое содержание польских и литовских законов, служащих руководством в судебных тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и для пользы частных обывателей Коронных и Литовских провинций / Пер. с пол. - Санкт-Петербург, 1810. - С.201-202.. Про незначні суми свідчить сенатський указ 1831 р., що згадувані в Литовському статуті 1 копа рахувалася за 1 руб. 25 коп., 1 руб. - за 1 руб., 1 гріш - за 2 коп. ПЯТАК України. - Ф.484. - Оп.2. - Спр.261. - Арк.319.

Робота підкоморіїв була максимально забюрократизована та супроводжувалася постійними погрозами за можливі порушення. У 1798 р. Подільське ґубернське правління вимагало швидко вирішувати судові справи приватних осіб, погрожуючи звільняти з посад та віддавати під суд Держархів Вінницької обл. - Ф.514. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.121 зв.. Підкоморії подавали щомісячні відомості про хід справ ґубернському прокуророві, головному суду ЦДТАК України. - Ф.1582. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.68. й повітовому стряпчому, а в разі порушення термінів звітування їм загрожувала сувора догана Держархів Рівненської обл. - Ф.550. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.31-31 зв.. У 1814 р. до Острозького підкоморського суду, який не мав свого приміщення в місті, а письмові справи зберігалися в будинку одного з членів суду у селі, надійшло звернення повітового стряпчого, що він упродовж року не отримував жодних відомостей про хід справ Там само. - Арк.3-3 зв.. Аналогічно в 1820 р. луцький стряпчий повідомляв, що останню місячну відомість було отримано півроку тому й не вдалося відшукати приміщення суду Держархів Волинської обл. - Ф.496. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.2-2 зв., 5-5 зв.. Нерідко Волинське ґубернське правління наказувало нижнім земським судам «змушувати» колишніх підкоморіїв здавати справи. У 1816 р. Острозький нижній земський суд запитував підкоморський суд, у кого знаходяться справи Держархів Рівненської обл. - Ф.550. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.8.. Через два роки новий склад цього суду «відшукав» їх Там само. - Спр.5. - Арк.21.. Київське ґубернське правління забороняло колишнім підкоморіям відлучатися до передачі справ Держархів Житомирської обл. - Ф.530. - Оп.1. - Спр.9. - Арк.3 зв..

Розглядаючи компетенцію підкоморських судів, можна зазначити, що зовні відновлена судова система мала всі річпосполитські елементи: виборність посадовців, польську мову на повітовому рівні, порядок роботи суду, оплату, терміни апеляції тощо. 11 вересня 1797 р. Сенат за рапортом управляючого Мінською, Волинською та Подільською ґуберніями О. Беклешова прийняв рішення про польську мову у судочинстві та службовому листуванні з головними судами. Згідно з

попередніми традиціями, зберігалися терміни засідань ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.24 (6 ноября 1796-1797). - Санкт-Петербург, 1830. - №18135. - С.727-733. і подання апеляцій на рішення підкоморського суду Там же. - №18147. - С.737.. Проте Павло І для контролю за повітовою судовою системою створив ґубернські головні суди 18 листопада 1797 р. з Подільського ґубернського правління до Кам'янецького підкоморського суду надійшло розпорядження, що всі відновлені маґістрати, повітові та підкоморські суди повинні виконувати все, що вимагатиме головний суд, і мають звітуватися йому про вирішені справи (див.: ЦДІАК України. - Ф.1582. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.27). та Волинський надвірний суд. Із підкоморського суду справи повинні були надходити на ревізію до головного суду, а вже той самостійно складав екстракт (формальну копію) зі справи російською мовою для подання до Сенату ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.24 (6 ноября 1796-1797). - №18135. - С.727-733.. Ці правила 7 лютого 1799 р. було поширено на Київську ґубернію Там же. - Т.25 (1798-1799). - №18850. - С.552-554..

За річпосполитською судовою традицією незадоволені скаржилися до Люблінського трибуналу, який надсилав для розгляду нового підкоморія. За часів російського панування поставало формальне документальне право, коли рішення приймалося на основі діловодних паперів, відкидаючи людський фактор при розв'язанні поземельних справ. Головні суди краю стали апеляційними установами, які свого рішення не змінювали, а за апеляцією направляли справу до Сенату Русое С. Волынские записки... - С.142.. Навіть якщо всі сторони ухвалювали рішення, справа надходили на ревізію до цивільного департаменту головного суду.

Підкоморські суди розглядали справи трьох типів: суперечки між приватними власниками, між приватними власниками та казною, адміністративного характеру (розмежування повітів і ґуберній). Найчисельнішими, копіткими і тривалими були поземельні справи з розмежування маєтностей приватних власників. Деякі тягнулися десятки років. Так, Гайсинсько-Ольгопільський суд у 1810 р. слухав справу, де виводився початок землеволодіння з 1459 р., але чіткого розмежування не було проведено, що призводило до суперечок про межі, напади та привласнення земель Держархів Вінницької обл. - Ф.790. - Оп.1. - Спр.214. - Арк.357-359 зв.. Розгляд суперечки графа Самойлова призвів до того, що в 1807 р. він скаржився міністрові юстиції П. Лопухіну на з'їздовий підкоморський суд і просив захисту в ґубернського прокурора, адже «тутешні дрібні законники лише тим тільки марнославні, що можуть утискати та гнобити людей заслужених, але котрі не мають захисту» ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.1037. - Арк.1-2..

Справи про розмежування маєтків приватних власників були основними в роботі судів. Для прикладу вкажемо на книгу межових декретів та актів Дубенського підкоморського суду за 1799-1805 рр. з рішеннями у справах лише між приватними власниками Держархів Рівненської обл. - Ф.612. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.3-3 зв.. У 1800 р. у цьому суді було видано два остаточних рішення («dekret w sprawie graniczney»), дві справи про проведене розмежування («akt graniczny») та п'ять актів відкладання справ («akt limity») Декрет належав до групи судово-межових актів, це було рішення суду про присудження акторату одній зі сторін, тобто права скріпити свої докази присягою, що дорівнювало виграшу процесу (див.: Німчук В.В., Яковенко Н.М. Передмова. - С.24). Акт граничний належав до фіксаційно-межових актів і, на відміну від судових, описував ті межові операції, в яких підкоморський суд виступав як виконавець, не вдаючись до розгляду суперечок, а лише оформляючи межі (див.: Там само. - С.27). Акт ліміти відкладав вирішення справи. Прикладом може слугувати розгляд Дубенським підкоморським судом питання про розмежування маєтків Перемилівка й Мошкове 20 липня 1800 р. Це вже був повторний розгляд, і знову судовий процес переносився за згодою шести учасників конфлікту на 12 серпня того ж року (див.: Держархів Рівненської обл. -- Ф.612. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.50-50 зв.).. У 1801 р. - три декрети, два граничних і сім актів відкладання справ. У 1802 р. - два граничних, десять актів відкладання Держархів Рівненської обл. - Ф.612. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.1, 53, 126..

Питанням організації розмежування казенних маєтків від власницьких керували цивільні департаменти головних судів. У 1808 р. Подільський головний суд спланував на літній період відповідні роботи по повітах Державний архів Хмельницької обл. (далі - Держархів Хмельницької обл.). - Ф.120. - Оп.1. - Спр.2130. - Арк.1-1 зв.. Як і у випадку з приватними власниками, справи тягнулися роками й часто супроводжувалися гучними скандалами. У 1802 р. Радомишльський підкоморський суд розпочав розмежування Рожевського староства від володінь приватних власників, і лише в 1823 р. справу було передано на ревізію до Київського головного суду Держархів Житомирської обл. - Ф.530. - Оп.1. - Спр.18. - Арк.63, 231 зв., 291, 438 зв.. Аналогічно тривало розмежування, з 1802 по 1822 рр., казенного Димерського староства ЦДІАК України. - Ф.484. - Оп.2. - Спр.75. - Арк.40.. У 1822 р. три рази на з'їзди прибував київський підкоморій, але радомишльський посадовець без пояснень не з'явився Держархів Житомирської обл. - Ф.530. - Оп.1. - Спр.8. - Арк.90, 96, 98-98 зв..

Однією з функцій, яку адміністрація делеґувала підкоморським судам, стала участь у розмежуванні ґуберній і повітів. У 1798 р. з Подільського ґубернського правління надійшло розпорядження про залучення повітових землеміра та підкоморія до розмежування ґуберній ЦДІАК України. - Ф.1582. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.89, 90-90 зв.. До розмежування повітів залучалися підкоморій із повітовим землеміром та членом нижнього земського суду. Проте й через майже десять років роботи не було завершено: у 1807 р. не було відмежовано Балтський повіт від Ольгопільського Держархів Вінницької обл. - Ф.481. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.9-10.. У 1817 р. Острозький повіт - від Старокостянтинівського та Заславського Держархів Рівненської обл. - Ф.550. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.60.. Станом на 1821 р. Луцький підкоморський суд не зміг завершити розмежування Луцького повіту від Володимирського Держархів Волинської обл. - Ф.496. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.14 зв., 17-18 зв..

Загалом у Правобережній Україні склалася парадоксальна ситуація: на Поділлі в 1814 р. верховна влада розпочала запровадження межової системи, у той час, як на Київщині й Волині продовжували діяти підкоморські суди. Очевидну причину цього встановити не вдалося. Можна припустити, що Олександр І віддячив подільському дворянству за лояльність ефективнішим межовим судочинством. Нашою робочою гіпотезою може бути припущення, що межова система створювалася на прохання шляхти, серед якої частка поляків була значно меншою, ніж у Волинській ґубернії. Верховна влада боялася різких змін і не запровадила межові суди на Волині та Київщині.

Запровадження межових судів здійснювалося за ініціативи ґубернського маршалка графа Н.Ґрохольського й подільської шляхти, які прагнули прискорити вирішення межових справ за підтримки місцевої адміністрації. Юридичною основою стало «Положення для розмежування Литовсько-Віленської ґубернії» Двомовний польсько-російський текст надійшов до Подільської ґубернії вже 17 листопада 1810 р., але не був представлений дворянству до 1813 р. (див.: Держархів Хмельницької обл. - Ф.134. - Оп.2. - Спр.32. - Арк.1-13 зв.). від 6 жовтня 1810 р. ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.31 (1810-1811). - Санкт-Петербург, 1830. - №24370. - С.377-379. 26 січня 1814 р. межові установи було запроваджено в Подільській ґубернії Там же. - №25528. - С.737-740.. Для проведення розмежування в кожному повіті створювався межовий суд із двох частин: першої інстанції (розглядав межові справи на місці та межував маєтки) й апеляційний (окрім, власне, апеляцій на рішення суду першої інстанції, відряджав членів для припинення самоуправства та розорення в незавершених провадженнях, на прохання сторін поновлював межі або перевіряв межові знаки, розглядав скарги на зловживання, самоуправство членів суду першої інстанції) Там же. - №24370. - С.379, 381..

Повітові межові суди складалися з виборного керівного елементу та призначуваних канцелярських службовців. Спочатку формувалася апеляційна установа, до складу якої шляхта повіту обирала від 15 до 21 судді на три роки залежно від чисельності населення та площі повіту. Головою ставав кандидат, який набрав найбільше балів на виборах. До суду першої інстанції входили один із межових суддів (обраний за жеребом), арбітри від сторін, канцелярські службовці - реґенти чи секретарі та призначені апеляційним судом коморники. До участі в роботі суду не допускалися родичі когось зі сторін процесу. На посади рекомендувалося обирати урядників, які мали досвід виборної служби. На випадок смерті чи вибуття межового судді за присутності повітових чиновників і маршалка обирався тимчасовий суддя Там же. - С.378-379..

За архівними даними за 1823 та 1826 рр. бачимо, що у 12 повітах Подільської ґубернії було створено 11 повітових апеляційний установ (Гайсинсько-Ольгопільський межовий суд - через малу чисельність шляхти). Кадровий склад очільників був нестабільним: лише двоє голів (Гайсинсько-Ольгопільського й Літинського судів) були переобрані на наступний термін. Очевидно, що в умовах відсутності фінансового забезпечення та великого обсягу завдань польські поміщики не бажали служити. Із дев'яти новообраних суддів у 1826 р. лише двоє мали досвід роботи в повітовому межовому суді, решта сім - не обіймали жодної виборної посади в повіті. Що ж до суддів, то ситуація по повітах відрізнялася: з 11 судів у трьох були переобрані по два члени, у двох - по три, у чотирьох - по чотири. Найкраща ситуація була у Брацлавському (шість членів) та Вінницькому (вісім осіб) повітах Держархів Хмельницької обл. - 1823 р.: Ф.120. - Оп.1. - Спр.3043. - Арк.1186 зв. - 1192 зв.; 1826 р.: Ф.134. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.59, 60-63.. Отож лише у двох повітових апеляційних судах був відносно сталий кадровий склад, хоча й зі зміною голів, у решти спостерігалася «плинність кадрів».

Щодо соціального походження, то головами й суддями були шляхтичі-поміщики. Формулярних списків про їх службу виявити не вдалося, тож усю інформацію отримано з інших діловодних документів. У 1824 р. голова Ушицького межового суду Я.Ліпінський указував, що спочатку вступив на військову службу, а після звільнення розпочав службу за вибором: у 1816 та 1818 рр. - суддя Ушицького межового суду, із 1820 р. - голова Там само. - Ф.134. - Оп.1. - Спр.77. - Арк.215-216.. Суддя Брацлавського межового суду В. Бохенський із 1826 по 1840 рр. перебував на виборних посадах: спочатку земського писаря, потім засідателя повітового суду Там само. - 1823 р.: Ф.120. - Оп.1. - Спр.3043. - Арк.1189 зв.; 1826 р.: Ф.134. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.61 зв..

Дещо окремо від суддів повітового межового апеляційного суду перебували возні: з одного боку, вони обиралися шляхтою, а отже повинні були відповідати всім цензам, з іншого - за своїми функціями вони були близькі до канцеляристів. У 1814 р. О. Бахметьєв безуспішно пропонував обирати їх зі шляхтичів, котрі не мали маєтностей, але мали хист до служби ЦДІАК України. - Ф.1254. - Оп.1. - Спр.1411. - Арк.11 зв.. У 1823 р. в 10 повітах були несхва - лені кандидати на посади возних через їх відсутність у дворянських книгах, недостатність «кондицій» (власності), перебування під судом Держархів Хмельницької обл. - Ф.120. - Оп.1. - Спр.3043. - Арк.1185-1192 зв.. На виборах 1826 р. проблема повторилася, і подільський ґубернатор Н.Ґрохольський наказав, щоб попередні возні продовжили службу далі. Загалом з 11 повітових судів у п'яти не було схвалено жодного возного, із 17 схвалених лише троє були новими, решта - старими Там само. - Ф.134. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.59 зв. - 60 зв..

Виконавська дисципліна повітових межових судів була на низькому рівні. Вимоги адміністрації вчасно надавати відомості про хід справ та укладати формуляри часто іґнорувалися. У травні 1824 р. вибухнув скандал після того, як із вересня минулого року до березня поточного довелося сім разів безрезультатно (!) нагадувати про необхідність подання формулярів Там само. - Спр.77. - Арк.21-22 зв.. Дієвим механізмом покарання ставав приїзд чиновників по естафеті за кошт винуватців Держархів Вінницької обл. - Ф.484. - Оп.1. - Спр.14 - Арк.73.. Ґубернський межовий суд отримав право віддавати посадовців під суд та накладати на повітові межові суди штрафи ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.38 (1822-1823). - Санкт-Петербург, 1830. - №28912. - С.56-57..

Дражливим було питанням оплати праці. Згідно з «Положенням для розмежування Литовсько-Віленської ґубернії» від 1810 р., у судах першої інстанції межовий суддя отримував з 1 уволоки 1 литовська уволока мала 19 дес. 1420 саж. У першій половині ХІХ ст. цю одиницю площі продовжували використовувати в деяких повітах Подільської ґубернії (див.: Малиновский Ф.Л. Исторический взгляд на межевание в России до 1765 г. - Санкт-Петербург, 1844. - С.81). спірної землі 1 руб. сріблом, реґент чи секретар та землемір із такої ж площі - 4 злотих (1 злотий = 15 коп. сріблом), за кожен наріжний копець - 2 злотих, за середній копець на відстані 5 шнурів - 1 злотий. В апеляційній установі судді з уволоки мали отримувати по 3 руб. сріблом, реґент або секретар - 4 та землемір - 2 злотих ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.31 (1810-1811). - №24370. - С.384.. Держава ніякого жалування їм не платила Там же. - Т.38 (1822-1823). - №29431. - С.936.. Установлені розцінки на виконані роботи були незначними. У 1840 р. Брацлавський межовий суд повідомляв повітовому стряпчому, що кошти не виділялися ані на жалування, ані навіть на канцелярію, винаймання будинку під присутствіє та архів Держархів Вінницької обл. - Ф.515. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.5..

Віддання на відкуп партикулярних земельних справ повітовим межовим судам, рішення яких були остаточними, викликало незадоволення сторони, котра програла, та, як наслідок, звинувачувала конкурентів у родинних зв'язках, хабарництві тощо. Тому за ініціативи ґубернського маршалка й депутатів у 1815 р. було створено Гродненський ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.33 (1815-1816). - Санкт-Петербург, 1830. - №26001. - С.380., у 1816 р. - Мінський Там же. - №26087. - С.445. і Віленський Там же. - №26428. - С.1018., 22 грудня 1818 р. - Подільський ґубернські апеляційні нормальні суди Там же. - Т.35 (1818). - №27593. - С.646.. Верховна влада, пояснюючи причини їх запровадження, визнавала факти порушень із боку повітових апеляційних судів. Новоутворені установи діяли згідно з правилами для повітових межових судів і їхні рішення були остаточними Там же. - Т.33 (1815-1816). - №26001. - С.380-381.. Виняток становило відсудження казенної власності, адже такі вироки надходили до Сенату на ревізію Там же. - Т.40 (1825). - №30228. - С.66-67..

Формування Подільського ґубернського апеляційного нормального суду (використовувалася й більш зрозуміла назва - Подільський ґубернський апеляційний межовий суд) відбувалося на дворянських виборах у Кам'янці-Подільському. Повітове дворянство обирало своїх представників на три роки. Від кожного повіту до складу ґубернського суду делеґувалися по одному з членів повітового межового апеляційного суду Там же. - Т.33 (1815-1816). - №26001. - С.381..

Згідно зі «Штатами для існуючих у Гродненській, Віленській і Подільській ґу - берніях нормальних чи межових апеляційних судів» від 1825 р. було витримано традиційну структуру: виборний елемент (голова та судді) й канцеляристи зі службовим персоналом (12 осіб). Для економії коштів, окрім постійного голови, передбачалося засідання не менше семи суддів, які були у присутствії чи відряджалися для перевірки спірної землі та меж Там же. - Т.44: Ч.2: Штаты по духовной и по гражданской части: Штаты по гражданской части (1813-1825). - С.202.. Оскільки судді на час виконання судових повноважень перебували в ґубернському місті, то їм належало сплачувати жалування за рахунок коштів на земські повинності Там же. - Т.33 (1815-1816). - №26001. - С.381.. У 1823 р. верховна влада повернулася до питання про «Штати» Там же. - Т.38 (1822-1823). - №29431. - С.935-936.. Навіть Державна рада визнавала встановлені Сенатом оклади вкрай недостатніми: голова отримував 200 руб. сріблом, тому було зрівняно фінансове утримання ґубернського суду з казенною палатою. Жалування голові становило 600 руб., сімом суддям - по 400 руб. Із канцеляристів найбільше отримував секретар - 300 руб., найменше - копіїст (100 руб.). З обслуговуючого персоналу: возний - 60 руб., сторож - 45 руб. Виділялося 645 руб. на оренду будинку, опалення, канцелярське приладдя Там же. - Т.44: Ч.2: Штаты по духовной и по гражданской части: Штаты по гражданской части (1813-1825). - С.202.. Під загрозою відповідальності було заборонено стягувати додаткові кошти зі сторін процесу Там же. - Т.38 (1822-1823). - №29431. - С.935-936..

Архівні дані за 1823 та 1826 рр. дають можливість встановити плинність кадрового складу. Змінився голова ґубернського межового суду Держархів Хмельницької обл. - Ф.120. - Оп.1. - Спр.3043. - Арк.1186 зв., 1592 зв., лише четверо з дванадцяти депутатів від повітів були переобрані на наступне триріччя. Логічним поясненням цього стала близькість розташування маєтностей трьох із них - неподалік від ґубернського центру, четвертий мав сумнівну власність з ознаками підробленого документа Там само. - Ф.134. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.125 зв., 127 зв., 130 зв.. Решта вісім депутатів (67%) були новообраними. Що ж до соціального походження, то 42-річний голова граф Г. Комарніцький мав 2375 кріпаків. Його кар'єра може бути типовою для тих представників польської еліти, які служили російській владі. У 1802 р. його у віці 21 року було обрано в Кам'янець - Подільському повіті комісаром по земській повинності, потім він обіймав посади повітових хорунжого та маршалка, межового судді. У 1823 р. вшосте обраний на виборну посаду - головою ґубернського межового суду Там само. - Ф.134. - Оп.1. - Спр.112. - Арк.9-12.. Його наступник 36-річ - ний граф П. Стадніцький (мав 221 ревізьку душу) після закінчення у Варшаві «наук» (не зазначено, яких саме) в 1810 р. розпочав службу в міністерстві фінансів. У 1812 р. вступив на військову службу підпоручиком, через рік був звільнений. Після 13-річної перерви обраний головою суду Там само. -- Арк.125 зв..

Аналізуючи формулярні списки за 1827 р., удалося з'ясувати, що 12 суддів ґу - бернського межового суду були відносно молодими людьми: семеро у віці від 23 до 29, решта - від 30 до 39 років. Власність вимірювалася числом кріпаків: зовсім їх не мали двоє; володіли від 22 до 99 душ - також двоє; від 100 до 199 душ - п'ятеро; понад 200 мали три особи (найбільше - 960 кріпаків). Із 10 власників лише володіння одного було розташоване не в тому повіті, в якому його обрано. Щодо освітнього рівня, то тільки один закінчив Львівський університет, ще один - народне училище (раніше вони перебували на державній службі). У решти освіта не зазначена. Перебіг кар'єри виявив, що вперше були обрані й відразу на посаду судді - п'ятеро, обрані вдруге - четверо осіб Там само. - Арк.125-132.. Верховна влада продовжувала практику контролю за діяльністю судових органів шляхом примусового «обрання» колишніх чиновників. Це робилося для відстоювання державних інтересів при межуванні, адже рішення ґубернського суду були остаточними. Для прикладу, на виборах 1826 р. чиновниками було двоє: 39-річний відставний капітан С. Чайковський і 33-річний титулярний радник С.Білінський, які прийшли з розформованої канцелярії військового ґубернатора Там само. - Арк.47 зв., 52, 126 зв. - 127, 128 зв. - 130..

Юрисдикція межових судів поширювалася передусім на розмежування приватних маєтків. Установлення меж землеволодіння/землекористування попередніми підкоморськими судами було пов'язане з багатьма проблемами: завантаженістю судів, тривалістю розглядів зі складною системою ревізування та апеляції справ. Щоб досягти справедливого рішення, законодавство деталізувало процес розгляду справи межовими судами: представлялися відповідні документи від обох сторін, справа розглядалася на місці та проводилося розмежування. Призначений повітовим межовим апеляційним судом суддя прибував на місце суперечки за кошти сторін. Від початку їх закликали до примирення. Першим етапом було складання присяги, далі збиралися докази, зіставлялися показання свідків (по троє осіб від кожної сторони). Суддя відразу ж повинен був ухвалити рішення. У випадку нормативних прогалин необхідно було використовувати правила Литовського статуту для підкоморських судів. Влада стимулювала швидкий розгляд, і тому судді надавалася можливість карати винуватців затягування процесу: ув'язнювати на шість тижнів та накладати штраф на користь потерпілого в 100 кіп грошів Удалося відшукати згадки лише про один випадок, коли в 1833 р. Брацлавський межовий апеляційний суд визнав правильним рішення судді першої інстанції Ш.Веллмана про накладання штрафу в розмірі 100 кіп литовських грошів (1500 срібних злотих або 225 руб. сріблом) на поміщика графа Б.Потоцького за нескладання у строк документів. Тому суд звертався до Брацлавського (нижнього) земського суду, щоб той стягнув у десятиденний термін гроші з Немирівського ключа та надіслав до суду, звідки вони мали бути передані казенним селянам як компенсація за довгий термін розгляду і для сплати казні за негербовий папір та мито. Проте суд нічого не робив, і ще двічі межова установа зверталася до ґубернатора й ґубернського правління, аби вони вплинули на ситуацію (див.: Держархів Вінницької обл. - Ф.489. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.5, 10 зв., 14 зв. - 15).. Якщо ці заходи не допомагали, то межовий суддя приступав до вирішення справи за участю однієї сторони ПСЗРИ. - Собр.1. - Т.33 (1815-1816). - №26001. - С.380-381..