Суспільство як соціальна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Суспільство як соціальна система

План

1. Суть поняття суспільство. Основні концепції походження суспільства

2. Основні елементи та функції суспільства

3. Типологізація суспільств

4. Характеристика сучасного суспільства

5. Соціальні спільноти

6. Соціальні інститути та організації

7. Система соціальних відносин та регуляція соціальних зв'язків

Об'єктом соціології є суспільство як цілісна соціальна реальність. Однак, поняття "суспільство" не має однозначного визначення серед соціологів та представників інших суспільствознавчих наук. В зарубіжній та вітчизняній літературі можна зустріти величезну кількість визначень суспільства. Одні вчені його трактують як велику групу людей, що сформували спільну культуру, другі - як складну соціальну систему життєдіяльності людей, треті - як соціально-політичне об'єднання, що асоціюється з певною територією. Перш ніж дати визначення суспільству виділимо найбільш значні історичні етапи становлення даного поняття, особливості еволюції якого призвели до виникнення соціології як самостійної науки.

Уявлення про суспільство та його специфіку почали формуватися ще в Стародавньому світі. Довгий час в соціальній думці суспільство ототожнювалось з державою. Наприклад, у Платона суспільство характеризує передусім суспільні функції держави - захист населення від зовнішніх ворогів, підтримка порядку в середині країни. Думки Платона продовжив розвивати його учень Аристотель.

Представники раннього Середньовіччя (А. Блаженний, Ф. Аквінський) розглядали суспільство як результат Божої волі.

Соціальна думка Нового часу у трактуванні суспільства виходила з концепції "природного стану" і суспільного договору. Зокрема такі думки зустрічаємо у творах Т. Гоббса, Ж-Ж. Руссо, Дж. Локка.

В ХІХ ст. з'являються праці, в яких поняття "суспільство" аналізується з точки зору соціології. Так, родоначальник соціології О. Конт розглядав суспільство як функціональну систему, основними підставами виникнення якої став розподіл праці між індивідами, що спонукав їх до взаємодії та сприяв формуванню певних типів соціальних відносин.

У творах Е. Дюркгейма суспільство постає як надіндивідуальна реальність, що базується на колективних уявленнях; як наймогутніший фокус фізичних і моральних сил, який тільки існує у світі.

Дж. Мілль розглядав суспільство як агрегат індивідів, мислення яких зазнає поступових змін і розвитку.

М. Вебер розумів суспільство як взаємодію людей, яка є продуктом соціальних дій.

Сьогодні поняття "суспільство" має такий же понятійний зміст, що і в соціальній науці ХІХ ст. Зокрема, можна зустріти наступні визначення даного поняття.

Суспільство - особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя, що включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державно-територіальних кордонів.

Суспільство - це більш-менш велика, стійка і цілісна сукупність людей, об'єднаних історично сформованими формами їх взаємозв'язків і взаємодій з метою задоволення власних потреб.

Суспільство - це продукт взаємодії людей, специфіку якого складають відносини людей один з одним.

Суспільство - це специфічна організація життєдіяльності людей, певний соціальний механізм, система відносин, що зв'язує людей в єдине ціле.

Отже, складність загального визначення поняття "суспільство" полягає у тому, що воно є досить широким за об'ємом, високоабстрактним за характером, багатогранним і багаторівневим за структурою поняттям.

Найчастіше суспільство визначається в соціології як системно організована сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання, що породжується цілеспрямованою діяльністю великих груп людей. У такому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природних явищ.

Неоднозначність трактування поняття "суспільство" призвела до розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства: натуралістичних (суспільство є продовженням закономірностей природи, Космосу), ідеалістичних (єдиним основним фактором соціального життя виявляються суто духовні мотиви), методологічного індивідуалізму (взаємодія індивідів є вихідною основою соціальної організації).

Різними є погляди і на причини та процес виникнення суспільства, які зводяться до наступних концепцій: інструментальної (основним чинником зародження суспільства є винахід людиною знарядь праці, завдяки яким вона навчилась працювати, покращувати свій добробут, що згодом призвело до суспільного розподілу праці та появи майнової та соціальної нерівності);

сексуальної (суспільство виникло у результаті еволюції шлюбно-сімейних відносин: постійний розвиток регулюючих норм стимулював еволюцію общин, зумовивши з часом виникнення соціальної організації);

кратичної (заснована на аналізі причин появи влади та владних відносин, розподілу угрупування на еліту та підлеглих);

гендерної (заснована на аналізі розподілу соціальних ролей між чоловіками та жінками);

семантичної (звертає увагу на особливості становлення у людини основних психічних процесів, зокрема, мови, пам'яті, мислення).

У сумативному вигляді суспільство складається з таких основних елементів, як індивіди, соціальні спільноти, соціальні відносини, соціальні інститути та організації, соціальні норми і цінності. Але суспільство є цілісною а не сумативною єдністю, тому соціологія прагне знайти механізм внутрішньої упорядкованості суспільства, принцип ієрархічного поділу суспільства на складові.

Найбільш повний перелік необхідних ознак, яким повинно відповідати будь-яке соціальне об'єднання, дав відомий американський соціолог Е. Шілз:

1) об'єднання не є частиною якої-небудь більшої системи (суспільства);

2) між представниками даного об'єднання укладаються шлюбні союзи;

3) воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які є визнаними його представниками;

4) об'єднання має власну територію;

5) наявність власної назви та історії;

6) наявність власної системи управління;

7) об'єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда;

8) наявність загальної системи цінностей, тобто культури.

Таким чином, в соціології під суспільством зазвичай розуміють об'єднання людей, що характеризується:

- спільною територією, яка становить основу соціального простору, в якому проживають, взаємодіють, формують і розвивають взаємозв'язки члени суспільства;

- загальноприйнятою системою норм і цінностей, системою культури, що є основою зв'язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам;

- саморозвитком, самодостатністю, саморегуляцією. Тобто має здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень;

- автономністю, суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створити для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження та самореалізації.

Наявність цих елементів дає змогу трактувати суспільство як певну соціальну систему. Системний підхід до суспільства в соціології сформувався у ХХ ст. Зокрема, суспільство як соціальну систему розглядають Т. Парсонс, Р. Дарендорф, Дж. Тернер та інші вчені.

Соціальна система - цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Системний підхід дає можливість відповісти на питання про походження, історичні умови і фактори виникнення суспільства, про його ієрархічну будову і основні елементи, а також про механізми функціонування і розвитку соціальної системи.

В сучасній соціологічній літературі застосовують різні прийоми та принципи для структурування суспільства.

На думку американського соціолога А.Тоффлера, структуру суспільства визначають такі компоненти:

1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу);

2) соціосфера (різні соціальні інститути);

3) біосфера;

4) сфера влади (формальні й неформальні інститути політики);

5) іносфера (системи інформації та соціальної комунікації);

6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків).

Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. Саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється від хаотичного скупчення людей. суспільство соціальний об'єднання

Взагалі поняття структури суспільства багатозначне. Воно наповнюється різним змістом в залежності від загально соціологічного напрямку, в якому використовується, від тієї позиції, якої дотримується соціолог-дослідник і, нарешті, від конкретного завдання соціологічного дослідження.

В соціології розрізняють структуру суспільства в широкому та вузькому значенні.

Структура суспільства у вузькому значенні позначається поняттям "соціальна структура суспільства". Під соціальною структурою суспільства розуміється сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою, упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільностей, верств, станів і відносин між ними.

Визначення структури суспільства в широкому значенні має два найпоширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро- і мікрорівень. По-друге, це застосування сферного членування суспільства.

Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства:

- функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

- функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства; упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

- функцію акумуляції і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного рості особистості.

У науковій літературі можна зустріти найрізноманітніші критерії та підходи до типологізації суспільств.

Критерії та підходи до типологізації	Тип суспільства	Характерні риси
За кількістю рівнів управління та мірою соціальної диференціації	Прості	Таке суспільство немає правителів і підкорених, багатих і бідних, класів та держави
	Складні	Існує соціальне розшарування, поділ на тих, що управляють, і тих, ким управляють
За способом здобуття засобів до існування	Суспільство мисливців та збирачів	Виникло 50 тис. р. до н.е. та складались з малих груп або племен, які добувають собі засоби до прожитку полюванням, риболовлею та збиранням їстівних рослин. У них відсутня нерівність. Соціальна різниця обмежується віком і статтю
	Скотарське суспільство	Виникло 12 тис. р. до н.е. Люди даного типу суспільств залежать від розведення одомашнених тварин як джерела свого матеріального існування. Чітко виражена соціальна нерівність. Особливо значну персональну владу мають вожді, ватажки племен та воєначальники
	Аграрне суспільство	Виникло приблизно одночасно з скотарськими. Засоби для прожитку люди здобувають з обробітку землі, часто доповнюючи їх полюванням або збиранням диких плодів. Тут більш виражена соціальна нерівність, аніж серед мисливців та збирачів. Управляються такі суспільства вождями
	Традиційні держави або цивілізації	Виникли 6 тис. р. до н.е. і проіснували до ХІХ ст. В основі їх матеріальної культури - переважно сільськогосподарське виробництво. Ці суспільства виникали внаслідок розвитку міст і характеризувалися яскраво вираженою нерівністю. Мають окремий апарат управління на чолі з царем або імператором. Оскільки в них була розвинута писемність і в них процвітали наука та мистецтво, їх часто називають цивілізаціями
За наявністю писемності	Писемні	Це суспільство, де люди володіють абеткою та фіксацією звуку у матеріальних носіях: клинописних таблицях, книгах, газетах, комп'ютерах
	Дописемні	Люди вміють розмовляти, але не володіють знаковою системою фіксації мови
За ціннісним критерієм	Традиційне	Індивіди керуються традиційними цінностями. Такі особливості характеризують доіндутсріальне суспільство
	Суспільство, кероване з середини	Поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень. В ньому відсутні чіткі моральні норми. Це індустріальне суспільство
	Суспільство, кероване ззовні	Індивід у суспільстві, керованому ззовні, спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суспільство
За індустріальним розвитком (Е. Гіденс)	Суспільства "першого світу"	Виникли у ХVІІІ ст. та засновані на індустріальному виробництві. Для них характерна велика класова нерівність. До такого типу суспільств належать США, Канада, Японія, більшість європейських країн
	Суспільства "другого світу"	Виникли на початку ХХ ст. (після революції 1917 р.) і проіснували до початку 1990-х років. Такі суспільства були засновані на індустрії, але з економічною системою централізованого планування. Велика класова нерівність неподолана. До 1989 р. включали в себе СРСР та Східну Європу, але соціально-політичні зміни почали перетворювати їх на економічні системи вільного підприємництва, переводячи їх у категорію суспільств "першого світу"
	Суспільства "третього світу"	Виникли у ХVІІІ ст., коли вони здебільшого були колоніями. Більшість населення таких суспільств працює в сільськогосподарському секторі, застосовуючи традиційні методи виробітку аграрної продукції. Деякі мають системи вільного підприємництва, інші вдаються до централізованого планування. Сюди Е. Гіденс відносить окремі політичні спільноти або національні держави, включаючи Китай, Індію та більшість африканських та південноамериканських країн
	Нещодавно індустріалізовані країни	Виникли в 70-ті роки ХХ ст. Це колишні суспільства "третього світу", тепер засновані на індустріальному виробництві. Для них характерна велика класова нерівність, більше виражена як у суспільствах "першого світу". Включають Гонконг, Пд. Корею, Сінгапур, Тайвань, Бразилію та Мексику
Типологія Г. Спенсера	Військове	Характеризується сильним централізованим контролем та ієрархічним порядком влади. Все життя підпорядковане дисципліні. Індивід примусово підпорядкований соціальному цілому
	Індустріальне	Переважають промисловість та торгівля, з'являється політична свобода а соціальна організація стає гнучкішою. Влада розглядається як відображення волі індивідів, об'єднання яких є добровільним
За способом виробництва та формою власності (суспільно-економічні формації К. Маркса)	Первіснообщинне	Не існує соціальної та майнової нерівності. Всі члени суспільства були рівними щодо засобів виробництва, а спосіб отримання частки суспільного продукту був єдиним для всіх. Відсутні приватна власність, класи та держави
	Рабовласницьке	Основу виробничих відносин становила повна власність на знаряддя праці та засоби виробництва і рабів, які розглядались як одушевлені знаряддя праці. Закріплювалася соціальна нерівність. Панівний клас - рабовласники. Раб вважався головною виробничою силою
	Феодальне	Зберігається приватна власність та соціальна нерівність. Основні класи: феодали та селяни. Закріпачені селяни мали на відміну від рабів певні особисті права, але вони були прикріплені до землі, перебували в юридичній залежності від феодалів
	Капіталістичне	Соціальною базою такого суспільства стають приватні підприємці - власники основних засобів виробництва. Економічна свобода стає базою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканості приватної власності. Основними соціальними класами є капіталісти та робітники
	Комуністичне (комунізм, соціалізм)	Характеризується суспільною власністю на засоби виробництва. Відсутня соціальна нерівність. Члени суспільства поділяються на робітників та селян
За способом здобування засобів до існування (Д. Белл)	Доіндустріальне	Виникло 6 тис. р. тому. Ключовою сферою виробництва є сільське господарство. Провідну роль у суспільстві відіграють церква та армія. Соціальна структура такого суспільства відносна проста. Люди проживають у невеликих селищах. Характеризується тісними зв'язками між соціальними групами. Нерівність викликана в основному статевими та віковими параметрами. Для них характерна традиційна система цінностей. Соціальні зміни здійснюються досить повільно. Управляли таким суспільством старійшини
	Індустріальне	Виникло 250 р. тому. Промислове виробництво стає головною основою економіки. Переважає машинне виробництво. Характеризується скороченням частки населення, зайнятого у сільському господарстві. У суспільстві велику вагу мають промислово-фінансові корпорації. Складна соціальна структура та система управління
	Постіндустріальне	Висунення на перший план (після сільського господарства і промисловості) сфери економічної діяльності - сфери послуг. Відбувається індустріалізація виробництва і споживання. Провідна роль науки та знань. Комп'ютеризація і відкритість суспільства, безперервна освіта й різке зростання творчих основ у праці, професіоналізму, відповідальності. Статусна ієрархія в класовій структурі формується на підставі освіти, рівня культури, ціннісних орієнтацій

Сучасне суспільство є постіндустріальним, оскільки сьогодні відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація посідають дедалі важливіше місце. Цей термін запровадив японський вчений І. Масуда. Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічне значення інформаційного сектора але й його соціальна та політична вага. Головними чинниками розвитку цього суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура - інформаційні мережі, банки, масове виробництво інформації. Основним суб'єктами соціальної комунікації є не людина-природа, так як у до індустріальному суспільстві, і не людина-машина, як в індустріальному, а людина-людина.

Отже, спробуємо визначити контури (характеристики) інформаційного суспільства:

1) в сфері матеріального виробництва відбувається така структурна перебудова, коли інформація стає домінуючою сферою виробництва суспільного життя.

2) Інформатизація впливає на ефективність спілкування людей. Завдяки комп'ютерній техніці, телебаченню та іншим засобам створюється можливість подолати часово-просторові бар'єри між людьми. Інформаційна техніка відкриває нові можливості для демократії, зокрема, для обміну думками, електронних плебісцитів, безпосереднього зв'язку громадян і політичних діячів.

3) Інформатизація суспільства є засобом еволюції людства (культура, освіта, наука, мистецтво).

Соціальна спільнота - сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають й неповторної своєрідності.

Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. Соціальні спільності можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціалізовано (організовано), бути формальними чи неформальними. Враховуючи також, що індивід є одночасно членом кількох спільнот, їх класифікація досить важлива і певною мірою умовна. За найзагальнішою сукупністю ознак можна виділити два широких підкласи соціальних спільнот - масові і групові спільноти.

Масова соціальна спільнота - сукупність індивідів, яких об'єднають певні спільні погляди, схильності, смаки.

Групова соціальна спільнота (соціальна група) - сукупність індивідів, яка існує реально, фіксується емпірично, характеризується відносною цілісністю, є самостійним суб'єктом історичної та соціальної дії, поведінки.

У суспільстві існує значна кількість типів, видів груп: залежно від чисельного складу розрізняють соціальні групи малі й великі; від характеру зв'язку в середині групи, його міцності, форм здійснення - первинні і вторинні. Особливостей індивідів, які входять до групи, - демографічні, етнічні, регіональні.

Соціологи звертають увагу на те, що групи з парним числом учасників відрізняються від груп з непарним. У парних помітніше виявляються розбіжності, суперечності, тому вони менш стійкі.

Групи з парною кількістю учасників можуть розпадатися на фракції з рівною їх кількістю. У групі з непарною кількістю учасників одна з сторін завжди матиме кількісну перевагу. Деякі дослідники вважають оптимальною за чисельністю групу з 5 осіб. У таких групах відсутні вищезазначені проблеми. Їх учасники не страждають від напруження і хисткості стосунків. У групах з 5 осіб кожен краще розуміє свою роль. Крім того, у таких групах "дисиденти" отримують підтримку з боку деяких учасників. Якщо до групи входить більше 5 осіб, окремі з них можуть відчути себе в ізоляції. Вивчення малих груп допомагає у вирішенні проблем, з якими стикаються в організаціях, установах.

Отже, соціальні спільноти відіграють важливу роль в сучасному суспільстві. Протягом всього життя людина причетна до певних спільнот, які соціалізують її, надають можливість забезпечити різні потреби, виконують захисні та інші функції.

Соціальна структура включає не тільки соціальні групи та спільноти, але й надзвичайно важливі форми соціальної взаємодії - соціальні інститути та соціальні організації.

Вперше в соціологічній науці поняття "соціальний інститут" застосував Г. Спенсер. Він вважав соціальні інститути каркасом соціуму, що виникають внаслідок процесу диференціації суспільства.

Соціальний інститут (від лат. institution - організація, лад) - це форма закріплення і форма здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Соціальний інститут - це певним чином організована, стандартизована і узгоджена форма суспільних відносин, орієнтована на задоволення соціально значимих потреб.

Соціальні інститути створюють можливість для задоволення істотних потреб всіх соціальних суб'єктів тим способом і в тому обсязі, які вважаються суспільством оптимальними і санкціонуються ним. Вони гарантують виконання необхідних функцій і виключення небажаних з точки зору суспільства форм соціальної поведінки, сприяючи безперервності та спадковості соціального життя. Соціальні інститути забезпечують інтеграцію і координацію дій соціальних суб'єктів, створюючи внутрішню стабільність соціального простору. Інститутом є наша сім'я, система освіти, політика, культура, релігія. Завдяки соціальним інститутам здійснюється і соціалізація індивідів, забезпечується послідовність у використанні культурних цінностей, передачі навичок і норм соціальної поведінки. Тому соціальний інститут - це стійка форма організації спільної діяльності людей, яка склалася історично.

Соціальні зв'язки, які є основою соціальних інститутів, називаються інституціональними. Процес організації та регулювання суспільного життя, впорядкування, формалізації та стандартизації суспільних зв'язків і відносин називається інституціалізацією. Інакше кажучи, інституціалізація - є процесом виникнення, становлення, розвитку та історичних змін соціальних інститутів.

Зворотній процес, що буде характеризувати падіння певного інституту, наприклад сім'ї, зниження його авторитету, називається інституційна криза. Причиною кризи є нездатність даного інституту ефективно виконувати свої головні функції, наприклад, освіти - навчати дітей, медицини - лікувати людей. Інституційні норми при цьому існують, вони проголошені але суспільством не дотримуються. Наслідок такої кризи - перерозподіл функцій. Кризи відбуваються постійно, вони представляють собою звичайний стан інституту. Криза інститутів проявляється в зниженні до них рівня довіри зі сторони населення. Криза вказує на неполадки, що виникли у механізмі функціонування інституту, і допомагає позбутися їх, а в результаті краще пристосуватись до реальності. Без кризи не може і розвитку інституту.

Соціальні інститути поділяються на формальні і неформальні. Формальні інститути характеризуються тим, що мають ознаку - це взаємодія між суб'єктами, що здійснюється на основі формально узгоджених чи зафіксованих правил, законів, регламенту, положень. Формальні інститути відіграють велику роль в згуртуванні суспільства. Неформальні соціальні інститути, хоч і регламентуються в соціальних діях, вони не оформлені законом.

Російський соціолог С. Фролов виділяє п'ять груп загальних ознак соціальних інститутів:

1 - установки і взірці поведінки (наприклад для сім'ї - прив'язаність, повага, відповідальність; для держави - лояльність, субординація, легальність);

2 - культурні символи (для сім'ї - обручки, шлюбний ритуал; для держави - герб, прапор, гімн; для бізнесу - фабрична марка, патентний знак; для релігії - хрест, ікони, святині);

3 - утилітарні культурні риси (для сім'ї - будинок, квартира, меблі; для освіти - класи, бібліотека; для держави - установи та організації);

4 - усні і письмові кодекси поведінки (для держави - конституція, закони; для бізнесу - контракти, ліцензії)

5 - ідеологія (для сім'ї - сумісність, індивідуалізм; для бізнесу - монополії, свобода торгівлі, право на працю; для релігії - православ'я або католицизм).

Соціальні інститути класифікуються відповідно до суспільно значимих потреб та виконуваних ними завдань.

1. Економічні інститути, які регламентують соціальні відносини у сфері господарської діяльності, виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг. Це - власність, гроші, заводи, ринок, банки, торгівля, трудова діяльність.

2. Політичні інститути, які пов'язані із здобуттям влади, її здійсненням, розподілом, захистом. Це - держава, політичні партії, армія, правоохоронні органи, профспілки та інші суспільно-політичні організації.

3. Інститути культури та виховання, які пов'язані із створенням, зміцненням, розвитком та розповсюдженням духовних цінностей. Це - освіта, наука, релігія, шлюб, художні заклади і організації.

Дещо відмінною є класифікація соціальних інститутів у західних соціологів. Критерієм класифікації соціальних інститутів можуть бути сфери, види діяльності, функції, рівень і характер організації. Г. Спенсер виділив три типи соціальних інститутів: 1) репродуктивні, ті що продовжують рід; 2) розподільчі; 3) регулюючі. Ян Щепанський виділяє такі види соціальних інститутів: 1) економічні, котрі займаються виробництвом, обміном і розподілом матеріальних благ і послуг; 2) політичні, пов'язані з встановленням, підтриманням влади; 3) виховні і культурні, які створені для зміцнення культури, соціалізації молодого покоління; 4) соціальні, що регулюють взаємодію спільнот; 5) релігійні.

Соціальні інститути виконують такі функції:

· Репродуктивну, закріплення, збагачення і відтворення на новому рівні чи в певній галузі суспільних відносин;

· Регулятивну і соціального контролю;

· Інтегративну, згуртування суспільства;

· Комунікативну або залучення людей до діяльності.

Функції, що здійснюють інститути, з часом змінюються. Скажімо, функція освіти та соціальної допомоги бідним, яку раніше виконувала церква, згодом прийняла на себе держава, створивши розгалужену гілку установ, що працюють у заданому напрямі.

Якщо інститут замість користі приносить суспільству шкоду, то така дія називається дисфункцією. Наприклад, функція інституту освіти - готувати всебічний розвиток спеціалістів. Але якщо він не справляється із даним завданням, то необхідних спеціалістів він не отримає. Школи та вузи випустять в життя людей з не повним багажем знань. Таким чином, функція інституту перетворюється в дисфункцію.

Функціонування будь-якого соціального інституту проходить в рамках відповідних соціальних організацій. Вони в свою чергу також бувають різні за розміром, структурою. Тому слід розмежовувати поняття "соціальний інститут", "соціальна організація".

Соціальна організація (від лат. organizo - повідомляю, влаштовую) - специфічна формалізована група, яка має повноваження від суспільства на здійснення певної діяльності в рамках певного соціального інституту і здійснює систему конкретних функцій.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціальних інститутів, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена для реалізації певних цілей, прагне якомога швидше та ефективніше їх досягти, тобто вона є певним засобом вирішення завдань.

2. Члени організації розподіляються по ієрархічній драбині відповідно до статусів і ролей.

3. Соціальна організація виникає на основі поділу праці, її спеціалізації за функціональною ознакою. У цьому розумінні соціальна організація є формою соціальних відносин, що змінюється відповідно до зміни типу суспільства та ступеня розвитку матеріального виробництва.

4. Кожна соціальна організація має певний координуючий орган або систему управління. Управляючі підсистеми формують свої механізми і засоби регулювання і контролю за діяльністю різних елементів організації.

Отже, соціальна організація має власну назву, мету, завдання, певну сферу діяльності, порядок роботи, штат працівників. Можна навести наступні приклади соціальних організацій таких, як політична партія, уряд, футбольна команда, школа.

У відповідності до виконуваних завдань та методів їх досягнення суспільством створюються різні типи організацій:

- органи законодавчої та виконавчої влади;

- організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сервісні підприємства, фірми, фінансові установи);

- організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі заклади, заклади постосвіти);

- організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури та спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони).

Сучасне суспільство не можна уявити без соціальних організацій - банків, підприємств, установ, вузів, магазинів. Кожна соціальна організація має власну назву, кодекс, мету та завдання, сферу діяльності, порядок роботи, штат працівників, офіс. Надзвичайно важливою функцією соціальних організацій в суспільстві є підвищення впорядкованості, організованості дій його членів в життєво важливих сферах всього суспільства.

Основні проблеми соціального життя відображаються в соціальних діях. Проте, не всяка дія людини є дією соціальною, тому що досягнення не всякої мети передбачає орієнтацію на інших людей.

Соціальна дія - спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, які ґрунтуються на зіткненні інтересів і потреб головних соціальних сил суспільства.

Найвизначніші вчинки людина здійснює свідомо. Індивідуальна мета, що відтворює потреби людини - це початок соціальної дії і початок орієнтації на інших. Наприклад, людина хоче купити собі якусь дорогу річ. Вона може йти до родичів брати позику, або почати заощаджувати. На вибір людиною, соціальною спільністю конкретної мотивації впливає ряд обставин: впливає ситуація, моральна культура конкретної особи, існуюча в суспільстві система цінностей.

Сьогодні соціологи користуються класифікацією соціальних дій, яку запропонував ще М. Вебер: цілераціональна, ціннісно-раціональна, традиційна та афективна.

Для задоволення своїх потреб і інтересів людина завжди вступає у взаємозв'язок з іншими членами суспільства.

Соціальну взаємодію можна визначити як процес, в якому люди діють і реагують на дії інших людей.

Структура та механізм соціальної взаємодії включає: суб'єктів взаємодії, тобто людей, які діють, зміни, викликані їх діями, і вплив цих змін на інших людей, а також реакцію людей, на яких була спрямована дія.

Одним із виявів соціальної взаємодії є зв'язок.

Соціальний зв'язок - соціальна дія, що виражає залежність і сумісність людей або груп.

Соціальні зв'язки є об'єктивними, залежать від соціальних умов, у яких живуть індивіди. Основними їхніми елементами є: суб'єкти зв'язку (індивіди, спільноти), предмет зв'язку (з приводу чого він здійснюється; механізм регулювання взаємин між суб'єктами ("правила гри" між індивідами). На особливість соціального зв'язку впливає збільшення чи зменшення чисельності його учасників. Він може виявлятися у формі соціального контакту і соціальної взаємодії.

Люди постійно вступають у соціальні контакти: ми платимо за проїзд в транспорті, беремо книжки в бібліотеці, робимо покупки в магазині. Визначальною рисою всіх цих соціальних контактів є їх поверхневий і короткочасний характер.

На відміну від соціального контакту, соціальна взаємодія є формою спілкування, яка передбачає систематичний, взаємний вплив індивідів. Характерною рисою соціальної взаємодії є глибока і тісна координація системи дій суб'єктів.

Важливою формою вияву соціальних зв'язків є соціальні відносини. Соціальні відносини - це відносно стійкі зв'язки між індивідами і соціальними групами, обумовлені їх неоднаковим положенням в суспільстві та роллю в суспільному житті.

Виокремлюють різні види соціальних відносин:

· за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі і відносини по вертикалі;

· за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені) та неформальні;

· за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, між особові або безпосередні;

· за суб'єктами діяльності: між організаційні, внутріорганізаційні;

· за рівнем справедливості: справедливі і несправедливі.

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю.

Соціальний контроль - засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі правового) регулювання.

Модель соціального контролю включає такі лементи: індивід, соціальна спільнота, індивідуальна дія, соціальна (групова) дія.

Важливим атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

Соціальна норма - загальновизнане правило, зразок поведінки дій індивідів, соціальних груп. Вона визначає межу допустимої поведінки індивіда, соціальної групи, що історично склалася у конкретному суспільстві. Соціальні норми бувають різними. Залежно від характеру зміни структури - інтенсивні та екстенсивні, прогресивні та регресивні. Залежно від періоду існування - ті, що народжуються, розвиваються, сформувалися. За масовістю - масові, групові, індивідуальні.

Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила (регулюють взаємодію людини і природу).

Соціальні приписи - норми, що визначають соціальне становище індивіда. Серед соціальних приписів фігурують: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль. Вони служать реалізації загальної мети, яка відповідає інтересам соціальної спільноти.

Санкція - стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотримання норм поведінки. Від них залежить соціальний порядок.

Найчастіше виділяють чотири типи санкцій: позитивні та негативні, формальні та неформальні.

Формальні позитивні санкції - публічне схвалення з боку влади або інших офіційних організацій: вручення грамот, державні премії, стипендії, нагородження орденами, медалями, спорудження пам'ятників тощо.

Неформальні позитивні санкції - публічне схвалення: слава, повага, визнання авторитету, посмішка, визнання лідерських або експертних якостей.

Формальні негативні санкції - покарання, передбачені законом, державними наказами, адміністративними інструкціями, розпорядженнями: арешт, ув'язнення, штрафи, позбавлення громадських прав, конфіскація майна, звільнення.

Неформальні негативні санкції - покарання, непередбачені офіційними інстанціями: громадський осуд, висловлювання подиву, злий жарт, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки, розповсюдження пліток.

З огляду на зміст суспільних вимог також можна виділити правові санкції (система передбачених законом покарань і заохочень за певні дії); етичні санкції (система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів); сатиричні санкції (система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято); релігійні санкції (нагороди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення).

Отже, соціальний контроль є найефективнішим інструментом, за допомогою якого соціальні інститути організовують життя членів суспільства. Існує велика кількість методів соціального контролю. Вони залежать від ситуації, мети та характеру конкретної групи. Механізми контролю спрямовані не на самого індивіда, а на його вчинки, відносини з іншими індивідами.

Питання до теми

1. У чому специфіка соціологічного аналізу суспільства?

2. Назвіть основні ознаки суспільства.

4. Доведіть, що суспільство можна розглядати як систему, що має власну структуру.

5. Назвіть основні риси інформаційного суспільства.

6. Які критерії типологізації суспільств вам відомі?

7. Роль соціальних інститутів в житті суспільства.

8.Назвіть основні причини і наслідки інституційної кризи.

9. Назвіть основні риси соціальних організацій.

10. Вплив соціальних санкцій на поведінку людини.

Тема 4. Соціальна структура суспільства

План

1. Соціальна структура суспільства: основні види та елементи.

2. Теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності.

3. Соціальна структура сучасного українського суспільства.

Проблема соціальної структури суспільства є ключовою проблемою соціології, однією з найважливіших тем у курсі соціології, бо саме соціальна структура суспільства виступає регулятором еволюції суспільного розвитку.

Соціальна структура суспільства - сукупність взаємопов`язаних і взаємодіючих між собою упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільностей, соціальних верств, станів і відносин між ними.

Основою для її виникнення та існування можуть бути різні фактори: природні - нерівність природних даних індивідів; соціальні - різне соціальне становище людей у суспільстві. Серед соціальних факторів особливе місце має економічний фактор. Згідно з ним розрізняються такі соціальні групи, як бідні та багаті, власники і ті, хто власності не має.

Крім перелічених критеріїв у сучасній соціології досить часто для опису соціальної структури суспільства використовують такий комплексний показник, який отримав назву соціального статусу.

Будь-яка людина займає багато позицій в суспільстві, бо бере участь в найрізноманітніших групах і організаціях. Наприклад, студент у групі крім статусу студента має ще й статус громадянина держави і поселенця певної території і представника молодіжної соціальної групи, сина або доньки.

Отже, певна позиція в соціальній структурі групи або спільності, що пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків, є статус.

Кожну людину можна охарактеризувати статусним набором. Статусний набір - сукупність всіх статусів, який займає індивід. В цьому наборі статусів завжди знайдеться головний або ключовий. Головним статусом називається найбільш характерний для даного індивіда статус, за яким його виділяють оточуючі або з яким вони ототожнюють його.

Крім того, статуси можуть бути особистісні та соціальні. Соціальний статус - становище людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи.

Особистісний статус - становище, яке людина займає в малій або в первинній групі, в залежності від того, як вона оцінюється за її індивідуальними якостями.

Якщо статус розглядається як місце в ієрархії, його називають рангом. Ранг статусу визначає те, яким він є - високим, середнім чи низьким.

Статуси також є природними і придбаними. Природні це стать, раса, національність, а придбані - статуси, які людина набуває в процесі життєдіяльності: студент, робітник, батько, мати.

Досягнутим називається статус, який людина одержує завдяки власним зусиллям, бажанню вільного вибору, заслугам, званню. Статус директора підприємства, депутата, чемпіона світу можна, як правило, досягти застосовуючи свої знання, вміння, наполегливість, навички.

Виділяють також змішаний статус. Він має риси і приписаного і досягнутого статусу. Наприклад, звання доктора наук є досягнутим статусом, але пізніше воно перетворюється у приписаний, бо вважається по життєвим, хоча і не наслідуваним.

В реальному житті статус проявляється в різних ролях, які людина виконує в процесі взаємодії з іншими людьми. В будь-якій соціальній ситуації кожний з нас виконує певну соціальну роль: суддя на футбольному полі, студент, чоловік, дружина, син, донька. Кожна з цих ролей здійснюється за певним сценарієм. Поняття соціальної ролі означає сукупність вимог, які пред'являються до осіб, що займають певні соціальні позиції.

Роль - це точка, де пересікаються індивід і суспільство. Реалізація соціальної ролі - можливість конфліктів (міжрольових, внутрірольових). Є об'єктивні та суб'єктивні способи вирішення конфліктів.

Підводячи підсумок сказаному, слід наголосити, що саме через свої статусні позиції і обумовлені ними ролі особистість включається в різноманітні соціальні відносини. Якщо статус характеризує включеність особистості в соціальну структуру суспільства, то соціальна роль втілює в собі включеність особистості в культуру, міру культурного розвитку людини.

Соціологія виділяє такі види соціальних структур: соціально-класова (класи, соціальні верстви, соціальні групи, прошарки, стани); соціально-демографічна (вік, стать); соціально-територіальна (міська, сільська спільноти, населення агломерацій, переселенські групи); соціально-професійна; соціально-етнічна та ін.

Соціально-демографічна структура - це сукупність спільностей людей, що виділяються за такими ознаками: стать, вік, сімейний стан, місце народження та проживання. Вона включає в себе - 1) статево-вікову структуру населення. Її можна аналізувати за однією ознакою (стать чи вік) або за обома. Співвідношення між ними характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, яка охоплює ці три контингенти, розкриває трудовий потенціал країни, дає змогу виявити динаміку його розвитку. Вивчення структури населення за статтю має не менш важливе практичне значення, оскільки впливає на розміщення виробничих сил, на відтворення і територіальне формування населення. 2) Сімейну структуру (сім'я, її члени, одинокі люди, одружені, неодружені, розлучені, вдови). 3) Генетичну структуру (місцеві уроженці, старожили).

Соціальна структура суспільства пов'язана й взаємодіє з професійною структурою, оскільки професійний розподіл праці пов'язаний з її суспільним розподілом (на аграрну й індустріальну, організаторську й виконавську і т.п.). Аналізуючи професійну структуру суспільства, доцільно розмежовувати фахову диференціацію людей і професійний розподіл праці, зважаючи, крім того, на існування природного зв'язку професій із соціально-економічними відмінностями у суспільстві, тобто з суспільними класами і верствами. Фаховий поділ не може бути основою, вихідним пунктом утворення класів і соціальних верств.

Одним із аспектів соціальної структури суспільства є соціально-територіальна структура. Основною важливою ознакою суспільства є територія, де консолідується, зосереджуються, розселяються люди і виникають, діють соціальні зв`язки.

Розрізняють кілька видів соціально-територіальних спільностей: первинні соціально-територіальні спільності (республіки, провінції, штати, області й райони); регіональні спільності (регіони); типи поселення (місто й село).

Важливий зріз соціальної структури суспільства відображає соціально-класова структура. Вона відображає складну картину соціальної нерівності між суспільними класами, представниками розумової і фізичної праці, соціальними верствами всередині класів.

Класи - великі групи людей, які відрізняються за своїми спільними економічними можливостями. Головна ознака класових відмінностей полягає в нерівності між оплатою й умовами праці.

Прошарок - соціальна група, яка володіє юридично закріпленими за нею правами і обов`язками.

Елементом соціально-класової структури суспільства є соціальні верстви, які утворюють внутрішню структуру класів і великих соціальних груп (наприклад, робітники низької, середньої та високої кваліфікації).

Соціальна верства - сукупність індивідів, зайнятих економічно й соціально рівноцінними видами праці, які отримують приблизно рівну матеріальну та моральну винагороду. Це така спільнота, в якій кожен індивід є носієм однієї ознаки. Такою ознакою може бути: тип трудової поведінки на робочому місці; рівень доходу; способи проведення вільного часу, дозвілля й задоволення потреб; зміст соціальних орієнтацій, установок, цінностей, інтересів; ставлення до найважливіших подій у країні й за рубежем; ставлення до соціальних і технологічних нововведень.

До соціально-класової структури суспільства належать і декласовані елементи - люди з невизначеним соціальним статусом.

Вивчення соціальної нерівності - одна з найважливіших сфер соціології. Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації. Вона є основною загально прийнятою і стандартизованою методикою соціологічного аналізу соціальної структури різних країн світу. Вихідні ідеї теорії соціальної стратифікації закладені К. Марксом, М. Вебером та П.Сорокіним. Її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К. Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.

Стратифікація (від лат. stratum - верства, пласт, а також facere - робити) - водночас процес і результат соціального розшарування елементів соціальної структури. Це соціологічне поняття, яке означає диференціацію соціальних груп у суспільстві за ознаками: дохід, влада, престиж, освіта.

Соціальна стратифікація - процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

В соціології відомими є 4 типи стратифікації - рабство, касти, стани і класи. Перші три характеризують закриті суспільства, останній тип - відкриті. Відкрите суспільство називають також суспільством рівних можливостей, де кожний має можливість піднятися на самі високі сходинки соціальної ієрархії.

Проте, правлячий клас і в закритому і відкритому суспільстві не зацікавлений в поповненні своїх рядів за рахунок представників нижчих класів. Залишаючи спадок і титули своїм дітям, еліта схильна до самопродукування. У проникненні у вищий клас зацікавлені передусім представники середнього і нижчого класів. Для них це і кар'єра, і показник загального життєвого успіху.

Для обмеження інфільтрації знизу вищий клас створює багато різних бар'єрів. Перший тип соціальних бар'єрів - адміністративно-правові. У феодальному суспільстві кожна людина була юридично записана за певним станом, а відносини між станами, в тому числі й шлюбні, права і обов'язки кожного з них регламентувались державними актами.

Другий тип бар'єрів - релігійні та професійні. Прикладом є кастова система Індії. Касту протягом століть визначала передусім професія. Вона переходила від батька до сина, не змінювалась протягом життя десятки поколінь. Шлюби укладалися в рамках однієї касти.

Третій тип бар'єрів - освіта. Для того, щоб потрапити в еліту, наприклад, англійського суспільства, обов'язково потрібно закінчити престижну школу в Ітоні, Оксфордський або Кембріджський університети. В цілому чим нижче освіта, тим більше перешкод на своєму шляху буде зустрічати людина.

Четвертим типом бар'єрів є гроші і власність. Їх відсутність перешкоджає просуванню у вищий клас. Їх наявність передбачає відповідний рівень і стиль життя, високопрестижну і високооплачувану посаду.

В деяких суспільствах в якості бар'єрів виступають також раса, стать і вік. Наприклад, раніше 35 р. людина не може балотуватися в президенти, а до 16 р. не володіє більшістю тих прав, які має дорослий громадянин.

Стратифікація виникла разом з зародженням людського суспільства. В початковій формі вона з'являється в первісному суспільстві. З появою ранньої держави - східної деспотії - стратифікація стає більш жорсткою, а по мірі розвитку європейського суспільства, лібералізації порядків, стратифікація пом'якшується.

Історично першою системою соціальної стратифікації є рабство. Воно виникає в стародавньому Єгипті, Вавілоні, Китаї, Греції, Римі.

Рабство - економічна, соціальна та юридична форма закріпачення людей, що межує з повним безправ'ям і крайньою мірою нерівності.

Розрізняють дві форми рабства:

- при патріархальному рабстві (примітивна форма) раб володів всіма правами молодшого члена сім'ї, його заборонялось вбивати.

- при класичному рабстві (зріла форма) раба остаточно було закабалено: він не мав власності і сам вважався власністю господаря. Його можна було вбити

Коли говорять про рабство як про історичний тип стратифікації, мають на увазі його вищу стадію.

Соціологи виділяють 6 видів інституціонального групового рабства: жіноче, домашнє, ремісниче, рабство-солдатчина, адміністративне та аграрне. Різновидом останнього є кріпосництво.

Кріпосництво, або кріпосне право, - це форма залежності селян: прикріплення їх до землі і підкорення адміністративній і судовій владі феодала.

Термін "каста" запозичений з португальської й іспанської мов, де він означає "расу", "імідж", "потомство". В сучасній соціологічній літературі касти трактуються як групи людей, що мають особливий соціальний ранг, характеризуються спільним походженням, шлюбом і професією. Розповсюджена в Індії кастова система бере початок в античності. Кожна каста має власні звичаї, які диктують виконання професійних обов'язків, харчування, одяг і соціальні контакти з представниками інших каст.

Кастою називають соціальну групу (страту), членством в якій людина зобов'язана виключно своїм народженням. Представники кожної касти одружуються лише на своїх.

Система каст - це досить складна ієрархія, що утворена сотнями каст, точніше підкаст. В Індії нараховується близько 3 000 каст і 25 000 субкаст, чисельність яких може варіюватися від декількох сот чоловік до декількох мільйонів.