Суспільство як соціальна система

В ході індустріалізації касти змінюються класами. Індійське місто все більше стає класовим, а село, в якому проживає 7 частина населення, залишається кастовим.

Формою стратифікації, яка передувала класовій, є стани. Стан - соціальна група, що володіє закріпленими звичаями або юридичним законом, правами та обов'язками, що передаються у спадок. Основою станів була земельна власність. Права і обов'язки кожного стану визначались юридичним законом і освячувались релігійною доктриною. Кожний стан включав багато прошарків, рангів, рівнів, професій, чинів. Чим вище в соціальній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус.

Станова система проіснувала більше 5000 років. Спеціалісти перераховують велику кількість її модифікацій. Вона була в кожній країні, яка досягла високого рівня цивілізації і проіснувала до ХVІІІ ст.

Узагальненим показником існування класових відмінностей вважають так звані життєві шанси або можливості. Поняття "життєві шанси" запропонував М. Вебер. У соціологічному словнику поняття "життєві шанси" визначається як "матеріальні винагороди, соціальні та культурні можливості чи брак можливостей, на які може очікувати типовий член групи чи класу в межах певного суспільства".

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р. і з того часу воно активно використовується.

Соціальна мобільність - процес руху індивідів між ієрархічно або іншим чином організованими елементами соціальної структури: класами, прошарками, групами, статусами, позиціями.

За спрямуванням розвитку розрізняють два основних типи соціальної мобільності: вертикальну мобільність й горизонтальну мобільність.

Горизонтальна мобільність - рух між однорідними в соціальному відношенні позиціями й категоріями населення; перехід індивіда або соціального об`єкта з однієї соціальної групи в іншу, яка розташована на одному і тому ж рівні.

Вертикальна мобільність - переміщення індивіда з однієї соціальної верстви в іншу: посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з вищим чи нижчим статусом в ієрархічно упорядкованих зрізах соціальної структури. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна й низхідна, тобто соціальний підйом (просування до позицій, які більш престижні, більш прибуткові, дають більше влади тощо) і соціальний спуск (соціальна деградація).

У житті горизонтальні й вертикальні переміщення переплітаються, взаємодіють.

Соціальна мобільність, соціальні переміщення між групами є досить складними і супроводжуються істотними соціальними наслідками для тих чи інших груп. Найважливіший з них - постійна наявність перехідних, так званих маргінальних верств, тобто межових, проміжних відносно тих чи інших соціальних спільнот.

Маргіналізація - це втрата особистістю об'єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.

Класична, еталонна модель маргінала - фігура мігранта із села в місто в пошуках роботи. Ця людина - вже не селянин, але ще не робітник. Не можна ототожнювати маргіналів з декласованими елементами. Маргіналізація - об'єктивний соціально-економічний процес переходу до іншої соціальної групи, а не "виштовхування" особистості на периферію соціального життя.

Для оцінки соціальної мобільності використовуються показники її швидкості та інтенсивності. Під швидкістю мобільності П. Сорокін розумів число страт, які проходив індивід за певну одиницю часу.

Під інтенсивністю соціальної мобільності розуміється кількість індивідів, втягнутих у соціальне переміщення. Загальну кількість, втягнутих у процес соціальної мобільності, визначають поняттям "абсолютної інтенсивності", а їх частка стосовно загальної кількості людей, що становлять ту або іншу верству, визначається поняттям "відносної інтенсивності" соціальної мобільності.

Сучасна соціальна структура зазнала значних змін в умовах ринкових відносин.

Розвиток соціальної структури в Україні складається нині з двох процесів - трансформації тих верств, що існували раніше, за часів командно-адміністративної системи, і виникнення нових. У зв'язку із зубожінням переважної частини населення й швидким збагаченням певних верств нижчий та вищий класи зростають швидше за середній, поглиблюючи поляризацію суспільства, його нестабільність.

Виникла "крупна буржуазія": підприємці, банкіри, що поповнили вищий клас. Її джерелом була перш за все номенклатура, яка почала переходити з управлінського апарату в бізнес, спираючись на матеріальну базу партії, держави, сформовані господарські зв'язки та колишні привілеї.

В Україні середній клас почав лише формуватися. Його становлення відбувається внаслідок виникнення стійкого прошарку людей - власників нерухомого майна, земельних ділянок, акцій, а також прискореного розвитку малого й середнього бізнесу, фермерських господарств, зміцнення позицій науково-технічної інтелігенції, вчених, діячів культури та освіти, фінансистів та менеджерів.

Найважливішим питанням соціальної політики будь-якої держави є боротьба з бідністю.

У 2001 р. в Україні було визнано існування бідності, що відобразилося у запропонованій Кабінетом Міністрів України "Стратегії подолання бідності". Зокрема, бідність визначається як "неможливість у наслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу".

Більшість соціологів вважають, що майнове розшарування в Україні у 2016 р. було таким: група багатих - від 3% до 6%, група середніх - близько 13%, група бідних за різними даними від 70,8% до 86,5%. Для порівняння - майнове розшарування в США виглядає так: багаті - 3%, забезпечені - 17%, середні - 60%, бідні - 20%. Згідно з даними офіційної статистики, в Україні 31,7% населення перебували за межею бідності.

Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення. Високий рівень безробіття в Україні призвів до масової трудової міграції працездатного населення.

У жодній із держав, які перебували в стані бідності, остання не долалася лише шляхом підтримки нужденних, а з допомогою комплексного підходу, орієнтованого як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення. Світовий досвід показує, що політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.

Питання до теми

1. Охарактеризуйте свій статусний набір.

2. Які види соціальної структури Вам відомі?

3. Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації.

4. Охарактеризуйте історичні типи стратифікації.

5. Які ознаки лежать в основі соціальної стратифікації?

6. Порівняйте становище раба та кріпосного.

7. Проаналізуйте основні причини соціальної мобільності.

8. Розкрийте сутність процесу соціальної мобільності.

9. Які особливості еволюції соціально-класової структури властиві українському суспільству на рубежі ХХ - ХХІ ст.?

Размещено на Allbest.ru