Судочинство у кримінальному провадженні під час пандемії COVID-19: міжнародний досвід та вітчизняна практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судочинство у кримінальному провадженні під час пандемії COVID-19: міжнародний досвід та вітчизняна практика

Капліна О.В.,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального процесу, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Туманянц А.Р.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Шаренко С.Л.,

кандидат юридичних наук, доцент, голова Київського районного суду, Заслужений юрист України

Стаття присвячена розгляду актуальних проблем, які постали перед вітчизняними судами у зв'язку із запровадженням карантинних заходів, спрямованих на запобігання розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2. Автори відзначають, що пандемія коронавірусу, яка поставила під загрозу життя та здоров'я людства, є й досі непрогнозованою у своєму розвитку та не дає можливості передбачити всі потенційні наслідки, які вона за собою тягне, для різних сфер життєдіяльності, як-от економіка, політика, медицина, освіта, наука тощо. Авторами зазначено, що реагування на виклики, які постали перед країнами у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією, є важливою складовою позитивних зобов'язань держав стосовно прав їх громадян на життя в цілому та повагу до приватного життя зокрема. Пандемія коронавірусу вплинула не лише на сферу економіки країн, суттєвих викликів зазнала також сфера судочинства, яка потребувала та й досі потребує адекватного реагування з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів осіб, що прагнуть судового захисту.

Автори звернулися до досвіду зарубіжних країн (Франції, Нідерландів, Великобританії, Італії, Іспанії, Індії, КНР, Грузії, Румунії, Естонії) та проаналізували запроваджені ними заходи, які, попри розповсюдження коронавірусної хвороби, сприяли забезпеченню здійснення правосуддя та реалізації права особи на доступ до суду. Також автори вивчили документи Ради Європи та Європейської комісії із забезпечення ефективності правосуддя (CEPEJ), які розробили інструментарій для країн - членів Ради Європи стосовно вирішення в тому числі проблем забезпечення доступу до правосуддя в умовах пандемії.

У статті проаналізовані заяви країн, які побажали скористатися ст. 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відступити від зобов'язань, які випливають із Конвенції, а також заходи, які ними запроваджені у зв'язку з пандемією.

Також у статті сфокусована увага на змінах, які були внесені до українського законодавства з метою запобігання розповсюдження коронавірусної хвороби. На підставі проведеного дослідження автори зробили висновок, що у період пандемії COVID-19 запровадження певних обмежень є вимушеною тимчасовою мірою задля збереження здоров'я та життя населення держави, але разом з тим надзвичайні заходи повинні будуватися на принципах верховенства права, законності, правової визначеності та пропорційності, а також бути тимчасовими, достатніми при виниклій небезпеці та супроводжуватися низкою гарантій від свавілля. Україна не заявила про відступ від Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а отже, запроваджені протиепідемічні заходи під час здійснення кримінального судочинства повинні будуватися на неприпустимості обмеження фундаментальних прав людини, які нею гарантовані. судочинство кримінальний пандемія covid

Виходячи зі здійсненого аналізу українського законодавства, автори підкреслили, що значна більшість змін, що запроваджені законодавцем, були встановлені законом, переслідували легітимну мету, були пропорційними та необхідними в демократичному суспільстві. Втім, деякі з них, як-от можливість продовження строків тримання під вартою у режимі відеоконференції, дотримання розумних строків під час судово-контрольних процедур потребують вдосконалення.

Ключові слова: правосуддя в умовах пандемії COVID-19; доступ до правосуддя в умовах пандемії COVID-19; судовий контроль за дотриманням прав, свобод та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні; слідчий суддя; розумні строки кримінального провадження; гласність і відкритість судового провадження; судовий розгляд у режимі відеоконференції.

The article deals with the current problems facing domestic courts in connection with the introduction of quarantine measures to prevent the spread of acute respiratory disease COVID-19 caused by the coronavirus SARS-CoV-2. The authors note that the coronavirus pandemic, which has endangered human life and health, is still unpredictable in its development and does not make it possible to predict all the potential consequences it entails for various fields of life, such as economy, politics, medicine, education, science, etc. Authors admit that responding to the challenges posed by the complicated epidemiological situation is an important component of the positive obligations of States concerning their citizens' rights to life in general and respect for privacy in particular. The coronavirus pandemic has affected not only the economies of the countries, but also the judiciary systems, which needed and still need to respond adequately to ensure that the rights and legitimate interests of those seeking justice are respected.

The authors drew their attention to the experience of foreign countries (France, the Netherlands, Great Britain, Italy, Spain, India, China, Georgia, Romania, Estonia) and analyzed their measures, which, despite the spread of coronavirus, contributed to administration of justice and the right to access to court. The authors also examined the documents of the Council of Europe and the European Commission for the Efficiency of Justice (CEPEJ), which developed tools for member states of the Council of Europe concerning solving the problems including ones of access to justice during pandemic.

The article analyzes the statements of countries that decided to use Art. 15 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and to derogate from the obli-gations arising from the Convention, as well as the measures they have introduced in connection with the pandemic

The article also focuses on changes that have been made to Ukrainian legislation to prevent the spread of coronavirus disease. Based on the study, the authors concluded that during the COVID-19 pandemic, the introduction of certain restrictions is a temporary measure to preserve the health and lives of the population, but at the same time emergency measures should be based on the rule of law, legality, legal certainty and proportionality, as well as to be temporary, sufficient in the emerged danger and accompanied by a number of guarantees against arbitrariness. Ukraine has not declared a derogation from the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, and therefore, the introduced anti-epidemic measures in criminal proceedings must be based on the inadmissibility of restrictions of fundamental rights guaranteed by it.

Based on the analysis of Ukrainian legislation, the authors emphasized that the vast majority of changes introduced by the legislator were established by law, pursued a legitimate goal, were proportionate and necessary in a democratic society. However, some of them, such as the possibility of prolongation of the detention by videoconference, observance of reasonable time frame during judicial and control procedures, need the improvement.

Key words: justice during pandemic COVID-19; access to justice during pandemic COVID-19; judicial control over the observance of rights, freedoms and legal interests of a person in criminal proceedings; investigating judge; reasonable time frame of criminal proceedings; openness and transparency of court proceedings; court hearing via videoconference

Постановка проблеми та її актуальність

Пандемія коронавірусу, яка поставила під загрозу життя та здоров'я людства, є й досі непрогнозованою у своєму розвитку та не дає можливості передбачити всі потенційні наслідки, які вона за собою тягне, для різних сфер життєдіяльності, як-от економіка, політика, медицина, освіта, наука тощо. Реагування на виклики, які постали перед країнами у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією, є важливою складовою позитивних зобов'язань держав стосовно прав їх громадян на життя в цілому та повагу до приватного життя зокрема. У рамках забезпечення реалізації позитивних зобов'язань та враховуючи масштаби пандемії коронавірусної хвороби, на яку захворіли у всьому світі станом на 25 серпня вже майже 24 млн людей [51], держави запровадили безпрецедентні заходи, спрямовані на убезпечення населення від масових захворювань: істотно обмежили свободу пересування, заборонили багатолюдні публічні зібрання, передбачили правила щодо соціального дистанціювання, відвідування людей похилого віку, які опинилися у групі ризику, запровадили можливість дистанційної праці та дистанційне навчання для школярів та студентів, постійний температурний скринінг, заборонили чи обмежили роботу закладів харчування та багато інших.

Звичайно, на передньому краї боротьби із хворобою опинилися лікарі, самовідданості яких аплодував увесь світ. Втім, «коронакриза» істотно вплинула на реалізацію права на справедливий і публічний розгляд упродовж розумного строку, права на доступ до суду, а також функціонування судів, порядок здійснення правосуддя майже у всіх країнах, обумовила необхідність пошуку нових законодавчих кроків, які, гармонізуючись із карантинними заходами, здатні убезпечити життя та здоров'я осіб, що беруть участь у судовому провадженні, рівно як забезпечити реалізацію їх фундаментальних прав та свобод.

Методи дослідження обрані з урахуванням специфіки мети, завдань, об'єкта і предмета дослідження. Під час написання статті були використані: діалектичний метод наукового пізнання дійсності та спеціальні методи - порівняльно-правовий, формально-логічний, герменевтичний, моделювання, абстрагування та узагальнення. Використання діалектичного методу дало змогу дослідити механізм забезпечення прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні під час пандемії коронавірусу в його динаміці, з урахуванням цілісності явища і взаємопов'язаності його окремих елементів. Порівняльно-правовий метод було застосовано при аналізі правової регламентації здійснення судочинства в умовах карантинних обмежень у зарубіжних державах. За допомогою формально-логічного та герменевтичного методу з'ясовувався правовий зміст норм кримінального процесуального законодавства та законодавства, яке було прийнято в умовах запровадження карантинних заходів, а також виявлялися дефекти нормативного регулювання. Методи моделювання та абстрагування дозволили спроектувати підходи до усунення виниклих питань під час здійснення досудового розслідування та судового провадження. Метод узагальнення надав можливість послідовно звести одиничні факти в єдине ціле та сформулювати обґрунтовані висновки спрямовані на вдосконалення нормативної регламентації досліджуваних питань, подолання її дефектів. Комплексне використання зазначених методів сприяло проведенню повного, об'єктивного і всебічного наукового дослідження.

Метою статті є здійснення аналізу заходів, що були запроваджені у судочинстві окремих держав як реакція на виклики пандемії коронавірусу, звернення до документів Ради Європи, прийнятих як інструментарій для держав-членів, Європейської комісії з ефективності правосуддя, а також дослідження заходів, що були запроваджені вітчизняним законодавцем, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) під час здійснення судового розгляду у кримінальному провадженні, виявлення пов'язаних із цим проблем та роз-робка науково-обґрунтованих підходів щодо можливих шляхів їх вирішення.

Виклад основного матеріалу дослідження й отримані результати

1. Вирішення проблеми здійснення судочинства в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, у зарубіжних країнах. Серйозні загрози життю та здоров'ю, викликані небезпечною інфекційною хворобою, змусили держави терміново реагувати на кризові явища та запроваджувати заходи, спрямовані на убезпечення учасників судового провадження від загрози інфікування. Багато в чому ці заходи були схожими. Зокрема, вже починаючи з 12 березня 2020 р. переважна частина штатів США запровадили дистанційний розгляд судових справ - деякі як обов'язкову процедуру, а більшість - як рекомендовану. Верховний суд США у травні 2020 р. прийняв революційні зміни у порядку своєї роботи - заборонив відвідування приміщення Суду та розпочав слухати справи онлайн. 10 справ розглядалися Верховним судом США у режимі відеоконференц-зв'язку з наданням відкритого доступу громадськості до трансляції [50]. Виняток було зроблено лише для судового розгляду за участю присяжних - у більшості штатів відклали чи взагалі скасували розгляд справ [36].

Французькі суди з 15 березня продовжили розглядати лише найважливіші справи, серед яких справи щодо осіб, які тримаються під вартою, справи щодо дітей та щодо виселення партнера за вчинення домашнього насильства [36].

Під час слухань резонансної справи про збиття 17 липня 2014 р. Боїнга МН-17 над територією України 23 березня 2020 р. Schiphol Judicial Complex (Нідерланди) транслював засідання через Інтернет, не дозволивши рідним загиблих, пресі та іншим бажаючим бути присутніми під час судового провадження у зв'язку з пандемією коронавірусу [37].

У Великобританії вже 25 березня 2020 р. був прийнятий Закон «Про коронавірус» [33], яким були внесені зміни до низки законодавчих актів, серед яких Закон про кримінальну юстицію 2003 р., яким було пе-редбачено, що особи можуть взяти участь у судових засіданнях за допомогою аудіо- чи відеозв'язку (додаток 23, розділ 53, частина 1 Закону «Про коронавірус»). Для порівняння наведемо деяку статистику: 23 березня 2020 р. британські суди проводили 300 засідань з використанням аудіотехнологій та 250 - з використанням відео. 27 березня 2020 р. ці цифри виросли в декілька разів і проведення дистанційних засідань стало складати 70% від загальної кількості судових засідань у державі. Їх загальна кількість сягнула 1700 (1250 засідань з використанням аудіотехнологій, а 450 - з використанням аудіо та відео). Очно було проведено всього 650 засідань. Причому ця статистика продовжувала зростати і 14 квітня 2020 р. було проведено 3300 засідань (2100 з аудіотехнологіями та 1200 - з аудіо та відео), кількість очних зменшилася до 350. Тобто фактично «заочний розгляд» справ здійснювався у 90% засідань [35].

Більш того, для розгляду дрібних кримінальних правопорушень британські судді проводили слухання справ, перебуваючи вдома та використовуючи програмне забезпечення Skype. Так, суддя Бен Яллоп (Ben Yallop), який поділився своїм досвідом, вказав, що, розглядаючи справи, пов'язані із дрібними дорожньо-транспортними правопорушеннями, він перебував вдома, всю інформацію по справах йому надсилав його Legal Advisor (помічник), який також перебував вдома та готував матеріали. Правопо-рушники були відсутніми під час розгляду їх справ, втім, за бажанням мали змогу надати заздалегідь свої письмові пояснення, надіславши їх до суду. Такий режим дозволив судді розглянути 60 справ за дві години [49].

В Італії, яка в квітні-травні 2020 р. стала епіцентром коронавірусної хвороби в Європі, було прийнято Закон, яким «заморожувалися» всі судові процеси, що мали здійснюватися в період жорсткого карантину, та встановлювалася пролонгація строків, які зупинялися під час карантину до його завершення. Виняток було зроблено лише для надзвичайно важливих справ - обрання запобіжних заходів, слухань habeas corpus, розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, слухань щодо обвинувачених, що тримаються під вартою, у випадку, якщо захисник чи обвинувачений подали клопотання про проведення такого слухання, судовий розгляд з метою забезпечення доказів. З метою розвантаження італійської пенітенціарної системи, убезпечення життя та здоров'я засуджених, що відбували покарання менш ніж 18 місяців, покарання щодо них змінювалося на домашній арешт [44]. Аналогічні заходи щодо строків проваджень застосовувалися в Іспанії, у якій також Указом Короля Іспанії був запроваджений надзвичайний стан. Розгляд майже всіх справ відкладався, за винятком обрання та зміни запобіжних заходів, пов'язаних із триманням під вартою, «заморожування» активів, проведення обшуків та накладення арешт на майно, справ неповнолітніх, вчинення домашнього насильства щодо жінок та дітей. Тимчасово правом подавати клопотання та апеляційні скарги наділялися лише юристи, включаючи прокурорів та виключно у наведених вище справах. Це було обумовлено тим, що подача таких документів в інших справах призведе до обов'язку їх розглядати, що в умовах надзвичайної ситуації було ускладнено. Підозрюваним за можливості було рекомендовано уникати безпосередньої явки у судове засідання та замість цього використовувати альтернативні засоби комунікації, зокрема, телефон та електронну пошту [32].

Першого червня 2020 р. Верховний Суд Індії провів перше «безпаперове засідання», яке відбувалося он-лайн. Судді знайомилися з матеріалами проваджень через екрани моніторів, а учасників судового провадження заслуховували через відеозв'язок. Показово, що судді та адвокати позитивно оцінили таку практику та зазначали, що діджиталізація повинна продовжуватися й надалі після перемоги над хворобою. Втім, головною проблемою залишається нерівність у технологічному забезпеченні судів в Індії, а саме проста відсутність комп'ютерного обладнання та засобів зв'язку. Ускладнює ситуацію віддаленість деяких судів, які не можна було забезпечити належним комп'ютерним обладнанням у короткий термін [40].

Китайська Народна Республіка виявилася більш підготовленою до викликів пандемії, оскільки в неї ще в 2018 р. були створені інтернет-суди, які й взяли на себе основне навантаження щодо судового розгляду. В умовах пандемії вони стали працювати ці-лодобово, забезпечуючи швидкість та зручність подачі заяв. За словами Чжана Веня, голови Пекінського інтернет-суду, з 2 по 20 лютого 2020 р. Пекінський інтернет-суд отримав 2681 позов від громадян, які знаходилися вдома у зв'язку з пандемією, але бажали захистити своє право [41].

Судові адміністрації у всьому світі запровадили певні організаційні заходи, спрямовані на запобігання поширенню короновірусної хвороби. Відтак, судова адміністрація Англії та Уельсу видала Керівництво для суддів Королівського суду «Court Judges - Covid-19» («Заходи по боротьбі з Ковід-19»), в яких порекомендували тримати між відвідувачами та учасниками судових засідань, у тому числі й присяжними, двометрову дистанцію, як у залі судового засідання, так і в будівлі суду; забезпечити суди санітайзерами; заборонили передавати документи, гаджети, пам'ятки та присяги для присяжних із рук у руки; запровадили обов'язкову обробку зали судового засідання та всіх поверхонь, яких торкаються люди у будівлі суду (дверні ручки, двері, лави присяжних та учасників судового засідання). Крім того, в деяких судах для баристерів та соліситорів запроваджений вхід до суду по айді картах без проходження перевірки системою безпеки [43].

У Сполученому Королівстві Служба судів і трибуналів Її Величності розробила Керівництво «Відвідування судів чи трибуналів під час спалаху коронавірусу (Covid-19)», в якому запропоновані рекомендації щодо відвідування судів та перебування у залі судових засідань. Зокрема, якщо певні особи є учасниками судового розгляду, але мають симптоми коронавірусу, або перебувають в обов'язковій самоізоляції, чи належать до категорії найбільш уразливих осіб, вони не можуть відвідувати судовий розгляд та мають повідомити про це суд з метою перенесення судового засідання. Також у цьому Керівництві міститься низка рекомендацій щодо вирішення питань, які пов'язані з перебуванням осіб у суді, як-от носіння маски, дотримання гігієни, тримання соціальної дистанції, вирішення проблеми харчування під час тривалого перебування у суді тощо [39].

2. Регіональні системи захисту прав людини та проблеми забезпечення доступу до правосуддя в умовах поширення гострої респіраторної хво-роби COVID-19. Регіональні системи захисту прав людини також оператив-но зреагували на виклики часу. Зокрема, Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ) прийняла Декларацію «Отриманий досвід та виклики, що стоять перед судовою системою в період пандемії Covid-19 та після неї». Декларація містить принципи, які CEPEJ хотіла би нагадати державам - членам Ради Європи. Так, було підкреслено, що криза потребує негайного та термінового реагування. Однак будь-яке реагування на кризу повинно суворо засновуватися на принципах верховенства права, а також дотримувати і захищати права людини. Надзвичайні заходи мають враховувати принципи законності, правової визначеності, співрозмірності і повинні постійно переглядатися. Будь-які прийняті заходи повинні мати суворо встановлену дату закінчення строку їх дії, і має бути передбачена можливість судового контролю в належний строк (принцип 1). Публічне здійснення правосуддя має зберігатися по можливості максимально, включаючи забезпечення доступу до правосуддя за допомогою альтернативних способів, таких як онлайн-сервіси, або шляхом розширення доступу до інформації на сайтах судів і за допомогою інших засобів зв'язку (телефон, електронна пошта тощо) (принцип 2).

Співробітники системи правосуддя повинні мати можливість працювати дистанційно (принцип 3). Інформаційно-технологічні рішення, такі як онлайн-сервіси, дистанційні слухання і відеоконференції, а також подальший розвиток цифрового правосуддя у всіх випадках повинні поважати основні права та принципи справедливого судового розгляду (принцип 5).

У Декларації CEPEJ підкреслила, що пандемія COVID-19 стала приводом для застосування інноваційних практик у надзвичайній ситуації. Має бути розроблена стратегія перетворення судових систем, щоб користуватися всіма перевагами нещодавно прийнятих рішень. До перетворення судової системи в майбутньому варто підходити позитивно, враховуючи необхідність постійного дотримання основних прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - КЗПЛ або Конвенція) [38].

У свою чергу Рада Європи 7 квітня 2020 р. прийняла Інструментарій для держав - членів Ради Європи «Повага до демократії, верховенства права та прав людини в умовах епідеміологічної кризи, викликаної COVID-19». В Інструментарії було зазначено, що навіть у надзвичайній ситуації має превалювати принцип верховенства права (параграф 2.1). Принцип необхідності вимагає, щоб надзвичайні заходи забезпечували можливість досягнення цілей, заради яких вони були прийняті, з мінімальними змінами звичайних правил і процедур прийняття рішень у демократичному суспільстві (параграф 2.3). Безпрецедентні заходи, прийняті для запобігання коронавірусної інфекції COVID-19, можуть зачепити здатність держави гарантувати право на свободу та особисту недоторканність та змінити звичний порядок функціонування судової системи. Як відомо, відступ від дотримання обов'язків, за ст. 15 КЗПЛ, може призвести до розширення переліку заходів, допустимих відповідно до статей 5 і 6 КЗПЛ, і до збільшення можливості державних органів для маневру при дотриманні деяких строків і виконання інших звичайних процесуальних вимог. Однак фундаментальна заборона на тримання під вартою без встановлених законом підстав і без можливості негайного розгляду питання про законність позбавлення волі судом, а також необхідність забезпечення особам, позбавленим волі, істотних процесуальних гарантій, таких як доступ до лікаря, право на побачення з адвокатом чи родичем, у принципі повинні дотримуватися навіть за даних обставин. Крім того, зберігається загальний обов'язок держав забезпечувати, щоб судові розгляди відповідали основоположним вимогам справедливості (наприклад, принципу рівних процесуальних можливостей сторін у справі) і не порушували презумпцію невинуватості, а також забезпечувати, щоб не вживались заходи, які можуть бути визнані втручанням у незалежність суддів чи судів (параграф 3.2) [34].

Варто звернути увагу на ще один важливий момент, на якому наголошено в Інструментарії для держав - членів Ради Європи: «Ефективне користування всіма правами та свободами, гарантованими статтями 8-11 Конвенції, є стандартом сучасних демократичних суспільств. Обмеження цих прав та свобод допускаються лише у випадках, якщо вони передбачені законом, співрозмірні легітимній меті, якою може виступати охорона здоров'я... Завданням органів влади є забезпечення того, щоб всі подібні обмеження, незалежно від того, чи засновані вони на відступі, були явним чином передбачені законом, відповідали застосованим конституційним гарантіям і були співрозмірні меті, яку вони переслідують (параграф 3.3) [34].

3. Відступ від зобов'язань держав - учасниць КЗПЛ відповідно до ст. 15 КЗПЛ в умовах поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19. Користуючись правом, передбаченим ст. 15 КЗПЛ [5], відповідно до якого держави - учасниці Конвенції під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, від моменту початку пандемії, оголошеної Всесвітньою організацією охорони здоров'я, 10 держав, оголосивши надзвичайний стан на своїй території, скористались таким правом. Серед них Албанія, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія, Молдова, Північна Македонія, Румунія, Сан-Марино та Сербія.

Зокрема Естонія, 12 березня 2020 р. оголосивши надзвичайний стан у державі, 20 березня зробила Раді Європи заяву про відступ від зобов'язань відповідно до ст. 15 КЗПЛ. Уряд Естонії вказав, що держава відступає від зобов'язань стосовно статей 5, 6, 8, 11 КЗПЛ, статей 1, 2 Першого Протоколу, ст. 2 Четвертого Протоколу до КЗПЛ.

У додатку до Вербальної ноти JJ9017C Постійного Представництва Естонії у Раді Європи серед іншого були наведені запроваджені заходи, які були обумовлені необхідністю запобігання поширенню коронавірусної хвороби. А саме зазначено, що стосовно прокурорів у кримінальному провадженні, то судді можуть розраховувати на їх участь у судовому засіданні через відеозв'язок (п. 15, додаток 3); там, де можливо, судовий розгляд має проводитися у письмовій формі; письмовий судовий розгляд буде здійснюватись через інформаційну систему судів та за допомогою подачі електронних заяв (п. 9, додаток 3); суди віддають перевагу загальнодоступному електронному файлу та електронній пошті при виборі способів подання процесуальних документів (п. 18, додаток 3); під час надзвичайної ситуації необхідні та невідкладні справи будуть розглядатися за допомогою технічних засобів зв'язку. До таких категорій справ віднесено: надання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів (ст. 126-4 КПК Естонії); надання дозволів на обшук (ст. 91 (2) КПК Естонії); тримання під вартою та продовження тримання під вартою (ст. 130 КПК Естонії); тримання під вартою за вчинення проступку (частини 2-3 ст. 44 Кодексу про проступки Естонії); дострокове звільнення від відбування покарання у зв'язку з хворобою (ст. 425 КПК Естонії); звернення до виконання покарання у виді тюремного ув'язнення, його відстрочення та примусове позбавлення волі, його відстрочення та відмова від звернення його до виконання (статті 414-416 КПК Естонії); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді тюремного ув'язнення (ст. 426 КПК Естонії) [45].

16 березня 2020 р. Президент Румунії оголосив надзвичайний стан на території держави та видав Наказ № 195, яким запроваджувалися надзвичайні заходи, спрямовані на боротьбу з поширенням коронавірусу на території держави. У Наказі було зроблено застереження про те, що ці заходи можуть призвести до обмеження певних конституційних прав і свобод людини і громадянина, про що представництво Румунії в Раді Європи повідомило останню 17 березня 2020 р. Причому влада Румунії не назвала Раді Європи конкретні статті КЗПЛ, від вимог яких може бути здійснено відступ.

Низка заходів, запроваджених Наказом Президента Румунії, стосувалася здійснення судочинства. Так, передбачалося, що судові засідання, які очікують на розгляд в судах, автоматично зупиняються на час запровадження надзвичайного стану. Розгляду підлягають лише такі питання: щодо обрання запобіжних заходів у кримінальному провадженні; оскарження обраних запобіжних заходів; щодо здійснення міжнародного співробітництва у кримінальних справах; щодо застосування до свідків та потерпілих заходів безпеки; примусових заходів медичного характеру; щодо неповнолітніх як жертв злочинів; щодо заходів, спрямованих на забезпечення доказів у кримінальному провадженні; справи по злочинах щодо національної безпеки, тероризму та відмивання грошей (пп. 1, 2 ст. 43 Наказу).

Наказом також передбачено, що через 10 днів після припинення надзвичайного стану суддя чи суд вживатимуть заходів щодо встановлення строків судової процедури та здійснення процесуальних дій.

Крім того, в Наказі Президента Румунії були передбачені й інші важливі положення. Зокрема, що у кримінальних справах слід запровадити електронне листування за наявності згоди особи, а судові органи в разі необхідності невідкладно мають телефоном запитувати електронні адреси для відправки необхідних документів (п. 4 ст. 43). Строки для відправки рішень та подання і вирішення скарг, за винятком невідкладних випадків, що наведені вище, перериваються, тоді як нові строки аналогічної тривалості мають поновитися після закінчення надзвичайного стану. Аналогічний підхід передбачений для поновлення перерваних строків подання апеляційних скарг (п. 5 ст. 43). Право бути почутим особам, позбавленим волі, забезпечується за допомогою відеоконференції у місці тримання під вартою або в місцях, які відповідають вимогам щодо забезпечення здоров'я, без необхідності отримання згоди особи, позбавленої волі (п. 6 ст. 43). Під час надзвичайного стану у випадках, коли не проводиться кримінальне розслідування або воно зупинено, відповідно до чинного Наказу зупиняється сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (п. 8 ст. 43) [48].

21 березня 2020 р. Президент Грузії оголосив надзвичайний стан, а 23 березня 2020 р. Грузія, користуючись правом, що випливає зі ст. 15 КЗПЛ, повідомила Раду Європи про відступ від зобов'язань, які випливають зі статей 5, 8, 11 КЗПЛ. Зокрема, у кримінальному судочинстві були запроваджені такі заходи: судові засідання відповідно до кримінально-процесуального законодавства Грузії мають проводитися дистанційно з використанням електронних засобів. У таких справах сторона не має права відмовитися від участі в засідання дистанційно, якщо вона бажає особисто взяти участь у цьому засіданні [46].

У Латвійський Республіці, яка заявила про відступ від зобов'язань, покладених на неї КЗПЛ, 16 березня 2020 р., визначення процедур та умов, за яких заплановані судові засідання призупиняються, взагалі не проводяться чи інших чином обмежуються, покладено на Голову Верховного Суду після консультацій з головами обласних та міських судів [47].

Враховуючи послаблення карантинних заходів та сприятливу епідеміологічну ситуацію, деякі із зазначених держав на даний час відмовилися від свого відступу від зобов'язань, покладених на них КЗПЛ1.

4. Українські суди та проблеми, які виникають під час здійснення кримінального судочинства в умовах запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Україна відреагувала на виклики всесвітньої пандемії та 11 березня 2020 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVГО-19, спричиненої корона-вірусом SARS-CoV-2» якою запроваджувалися обмежувальні заходи [13]. Перша редакція цієї Постанови передбачала, серед іншого, заборону про-ведення масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Крім того, до зазначеної Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, враховуючи епідеміологічну ситуацію в країні. З цього приводу можна зауважити, що відповідно до Конституції України судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації адвокатури, визначаються виключно законами України (п. 14 ст. 92). Отже, незважаючи на запроваджені карантинні за-ходи, процесуальний порядок здійснення судочинства у кримінальному провадженні змінено не було.

Лише 30 березня 2020 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVГО-19)» [10] (з наступними змінами 18 червня 2020 р.). Цим Законом законодавець запровадив певні обмеження щодо перебування в залі судового засідання під час судового розгляду, а також намагався унормувати деякі особливості судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Зміни до законодавства щодо перебігу процесуальних строків у господарському, цивільному та адміністративному судочинстві під час дії карантину були внесені Законом України лише 18 червня 2020 р. [11]. Втім, законодавець оминув увагою кримінальне процесуальне законодавство. Отже, судді та слідчі судді повинні були переборювати виниклі проблеми та прогалини кримінального процесуального законодавства фактично в умовах відсутності належного нормативного регулювання.

Зрозумілим є те, що у період пандемії запровадження певних обмежень є вимушеною мірою задля збереження здоров'я населення держави, але разом з тим надзвичайні заходи повинні будуватися на принципах верховенства права, законності, правової визначеності, передбачуваності та пропорційності.

Слід констатувати, що запроваджені заходи переважно були пропорційними та необхідними в демократичному суспільстві, адже гостра респіраторна хвороба COVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, є особливо небезпечною інфекційною хворобою, що характеризується важкими та стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням серед населення, а отже, потребує державного регулювання дій, спрямованих на захист від неї населення, запровадження протиепідемічних заходів.

Українські суди під час запровадження карантинних заходів постали перед складною проблемою забезпечення реалізації вимог ст. 6 КЗПЛ та відповідних положень кримінального процесуального законодавства, які імплементовані у національне законодавство, зважаючи на міжнародно-правові стандарти здійснення правосуддя та дотримання прав людини, які існують у світі. Зокрема, КЗПЛ передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя (ст. 6).

Отже, із положень ст. 6 КЗПЛ випливає, що право на справедливий суд містить такі складові: доступність правосуддя; розгляд справи судом, встановленим законом; належна судова процедура; незалежність та безсторонність суду; справедливість судового розгляду; публічність судового розгляду; право особи брати участь у судовому розгляді справи, маючи рівні можливості з іншою стороною; правова визначеність судових рішень; виконання остаточного судового рішення; розумність строків. Саме ці інституціональні та процесуальні складові є визначальними критеріями оцінки ефективності судової влади та правосуддя у правовій державі в цілому.

Справедливість судового розгляду, відповідно до КЗПЛ, обумовлює право бути присутнім у судовому засіданні; право на ефективну участь у судовому розгляді; рівність процесуальних можливостей сторін; змагальність сторін; допустимість лише доказів, отриманих законним шляхом; безпосередність дослідження доказів; свободу від самообвинувачення; право на захист.

Втім, прагнення забезпечити життя та здоров'я осіб, що беруть участь у судовому провадженні, поставили під загрозу повноцінну реалізацію вимог ст. 6 КЗПЛ. Однією з проблем, з якою зіткнулися вітчизняні суди, полягала в неможливості забезпечення реалізації гласності кримінального провадження. Нормативною основою цієї засади є положення п. 6 ч. 2 ст. 129 Конституції України [6] , ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [16], міжнародно-правових актів, зокрема, ст. 10 Загальної декларації прав людини [4], ч. 1 ст. 6 КПЗЛ [5], ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі - МПГПП або Пакт) [8]. У кримінальному провадженні «Гласність і відкритість судового провадження та повне фіксування технічними засобами судового засідання і процесуальних дій» закріплена на рівні загальної засади (ст. 27 КПК України). Суть цієї засади кримінального провадження полягає не лише в тому, що вона є однією з умов справедливого судового розгляду, але й у тому, що вона є гарантією транспарентності судової влади, що значно сприяє формуванню довіри суспільства до неї; засобом публічного контролю громадськості за здійсненням правосуддя; засобом здійснення виховного впливу на осіб, що були присутні в залі судового засідання, а також членів суспільства в цілому, сприяючи розвитку правової культури та правосвідомості громадян.

30 березня 2020 р. Законом України № 540-ІХ [10] до КПК України були внесені зміни, які надалі судді, слідчому судді право прийняти рішення про обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, в судове засідання під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» [15], якщо участь у судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров'ю особи.

Хочеться звернути увагу на те, що законодавець не обмежив такими нововведеннями дію засади «гласності та відкритості судового провадження», а запровадив лише певні обмеження, пов'язані з дискреційністю, строковістю, вибірковістю, цілеспрямованістю. Зокрема: 1) прийняти рішення про обмеження доступу осіб до судового засідання є дискреційним правом судді, слідчого судді; 2) суддя, слідчий суддя може лише обмежити доступ осіб до зали судового засідання, але не заборонити повністю; 3) запроваджені обмеження можливо застосовувати лише на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України; 4) обмеження доступу може розповсюджуватися виключно на осіб, які не є учасниками судового процесу;

5) обмеження доступу до судового засідання може бути запроваджено лише у разі загрози життю чи здоров'ю особи.

Як можна зробити висновок із законодавства, мета зазначеного рішення суду або слідчого судді є поліваріантною. Її можна розглядати в широкому та вузькому значеннях. Зокрема, у вузькому значенні нею є обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, до судового засідання, а в широкому - також убезпечення життя та здоров'я учасників судового розгляду та запобігання поширенню та території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Юридичними підставами для рішення про обмеження доступу осіб до судового розгляду є ухвала слідчого судді, яка повинна бути законною та обґрунтованою. Фактичними підставами для такого рішення є наявність загрози життю чи здоров'ю особи. Отже, законодавець таким чином створив оціночне поняття, яке практичні працівники тлумачать неоднаково, втім, слідчий суддя, суддя повинен належно обґрунтувати ухвалу про обмеження доступу до судового розгляду. Вирішити питання про те, чи створюється під час судового засідання загроза життю чи здоров'ю особи, дуже складно, оскільки виникла правова невизначеність стосовно особи, про яку йдеться у змінах до ст. 27 КПК. Це, зокрема, може бути як обвинувачений, потерпілий, свідок, так і особи, присутні в залі судового засідання без процесуального статусу. На наш погляд, тлумачити цю статтю слід поширювально та обмежувати доступ осіб у судове засідання, якщо є загроза життю та здоров'ю всім присутнім у залі судового засідання - слідчому судді, суду, учасникам судового провадження, коло яких визначено п. 26 ст. 3 КПК. Також, здійснюючи тлумачення наведеного положення, слід виходити з того, що головним завданням судового рішення щодо обмеження доступу до зали судового засідання має стати попередження шкідливих наслідків, які можуть настати у зв'язку з присутністю осіб, які не є учасниками судового провадження.

Крім того, складність тлумачення розглядуваного оцінного поняття полягає в тому, що найчастіше під час вирішення питання про попередження шкідливих наслідків однією з умов їх застосування є наявність реальної небезпеки, однак в умовах пандемії встановити наявність реальної небезпеки дуже складно, оскільки «ворог» є невидимим. Зрозуміло, реальна небезпека для учасників судового провадження має місце, коли температурним скринінгом, обов'язковість якого була запроваджена відповідно до протиепідемічних заходів, виявлено особу чи осіб, у яких є підвищеною температура тіла. Однак відомо, що підвищена температура може супроводжувати низку інших хвороб. Отже, суддя, який повинен прийняти рішення про обмеження доступу осіб до судового розгляду, має виходити з такого. Саме по собі запровадження карантинних заходів у державі свідчить про розповсюдженість хвороби на невизначене коло осіб, причому багато хто з хворих можуть бути так званим «безсимптомними» її носіями, в чому й виявляється специфіка захворювання на COVID-19. Отже, лише існування факту на-явності хворих на небезпечну хворобу на території певної території, що детермінувало запровадження масштабних карантинних заходів, свідчить про загрозу здоров'ю та життю суду, слідчому судді та особам, що беруть участь у судовому провадженні. Не вирішить проблеми, що розглядається, вимога представлення довідки про відсутність в організмі особи вірусу, ПЛР-тестів на COVID-19, оскільки захворювання розповсюджується дуже швидко, а інкубаційний період триває до двох тижнів. Захист життя та здоров'я громадян країни є легітимною метою, яка обумовлює право судді та слідчого судді на обмеження перебування в залі судового розгляду осіб, які не є його учасниками.

Отже, на наш погляд, підставами ухвалення рішення про обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, до судового розгляду можуть бути: 1) запровадження законодавством карантинних заходів у державі (на певній території, місцевості, у певному місті); 2) загроза небезпеки життю та здоров'ю, яка аргіогі об'єктивно існує під час поширення на території держави хвороби, що стала причиною запровадження карантинних заходів; 3) наявність у слідчого судді, суду імовірного судження, припущення про існування загрози життю та здоров'ю суду, учасникам судового провадження, інших присутніх у залі судового засідання, яке виникає на підставі внутрішнього переконання, що формується виходячи з загальної ситуації в державі (на певній території, місцевості, у певному місті); 4) можливість настання шкідливих наслідків обумовлюється об'єктивними обставинами, небезпечністю хвороби та специфічністю її поширення; 5) небезпека повинна загрожувати не лише життю, але й здоров'ю осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Враховуючи досвід зарубіжних держав, який наведено вище, на наш погляд, з метою дотримання вимог КЗПЛ щодо публічності судового розгляду та українського законодавства стосовно реалізації засади гласності судового провадження, доцільним є забезпечення висвітлення найбільш «гучних» судо-вих процесів у засобах масової інформації; забезпечення онлайн-трансляцій судових засідань; аудіотранслювання перебігу судових засідань тощо. Такі заходи сприятимуть реалізації засади гласності судового прова-дження та дотримання прав осіб, які випливають з правового змісту цієї засади.

Припинення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України N° 211 [13] регу-лярних та нерегулярних перевезень пасажи-рів автомобільним транспортом у примісь-кому, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями), залізничним транспортом, міжнародного авіасполучення призвели до значних ускладнень або зробили взагалі неможливим реалізацію учасниками судового провадження права на участь у розгляді їх справи у суді.

Державна судова адміністрація України, враховуючи міжнародний досвід, на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVГО-19)», відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 152, ч. 5 ст. 153 Закону України «Про судоустрій і статус судів» видала Наказ, яким був затверджений Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду [14]. Однак, як можна звернути увагу, цей акт був спрямований на унормування порядку проведення відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, ци-вільному та господарському процесах. Дер-жавна судова адміністрація оминула увагою кримінальний процес. Можливо, така ситуа-ція склалася у зв'язку з тим, що процесуаль-ний порядок проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження передбачений КПК України у ст. 336 та був затребуваним у практичній діяльності ще до моменту запровадження протиепідемічних заходів. Втім, уявляється, що порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку за участі сторін поза межами приміщення суду під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах повинен бути уніфікованим.

Також Верховна Рада України прийняла Закон, яким були внесені зміни до КПК України щодо особливостей судового контр-олю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період дії карантину, вста-новленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірус-ної хвороби (COVID-19) [12]. Цим Законом, зокрема, передбачено, що розгляд питань, віднесених до повноважень слідчого судді, суду (крім розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою), за його рішенням, прийнятим з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження, може бути проведено у режимі відеоконференції, про що повідомляються сторони криміналь-ного провадження. Слідчий суддя, суд не має права прийняти рішення про проведення судового засідання щодо розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою у режимі відеоконференції, в якому поза межами приміщення суду перебуває підозрюваний (обвинувачений), якщо він проти цього заперечує. Проведення судового засідання у режимі відеоконференції, у тому числі під час судового провадження, здійснюється з дотриманням правил, перед-бачених частинами 3-9 ст. 336 КПК України (п. 205 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України).

Законодавець встановив, що не може розглядатися у режимі відеоконференції лише клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такий підхід є цілком виправданим з огляду на те, що тримання під вартою істотно обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканність, гарантоване ст. 29 Конституції України, ст. 5 КЗПЛ. Не будучи абсолютним, це право може зазнавати обмежень, проте при їх застосуванні мають бути дотримані гарантії, що забезпечують законність втручання в права людини. Разом з тим можливість проведення судового засідання щодо розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою у режимі відеоконференції, в якому поза межами приміщення суду перебуває підозрюваний (обвинувачений), законодавець поставив у залежність від його згоди на це. На наш погляд, в умовах, коли Україна не скористалася правом, передбаченим ст. 15 КЗПЛ, відповідно до якого держава може прийняти рішення про відхід від зобов'язань, які покладаються на неї КЗПЛ, таке положення стосовно можливості проведення відеоконференції щодо продовження строків тримання під вартою, на наш погляд, здатне призвести до формального підходу, по суті квазіавтоматичного продовження періоду тримання під вартою. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях («Шишков проти Болгарії» [30], «Тасе проти Румунії» [31]) зазначав, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у п. 3 ст. 5 КЗПЛ.

Звичайно, на таке твердження можна заперечити, що відповідно до чинного кри-мінального процесуального законодавства підозрюваний чи обвинувачений повинні надати згоду на розгляд клопотання про продовження тримання під вартою у режимі відеоконференції. Втім, виникає питання до-бровільності такої згоди. Наведений підхід уявляється дискримінаційним порівняно з процесуальним порядком, який існує щодо обрання запобіжного заходу, коли розгляд цього питання слідчим суддею у режимі ві-деоконференції є неприпустимим. Крім того, узагальнення судової практики показує, що не завжди судді перевіряють добровільність згоди, що повинно бути обов'язковим [25]. Примусове нав'язування підозрюваному чи обвинуваченому пропозиції щодо проведення судового розгляду у режимі відеоконфе- ренції здатне істотно вплинути на права осіб, щодо яких продовжується запобіжний захід.

Увагу також слід звернути на дотримання процесуальних прав потерпілого. Якщо звернутися до міжнародних стандартів участі потерпілого у судовому провадженні щодо обрання чи зміни запобіжного заходу підозрюваному, обвинуваченому, то можна зробити висновок, що міжнародні акти ви-ходять із необхідності обов'язкового враху-вання думки потерпілого стосовно обрання запобіжного заходу. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою закріплює обов'язок держав сприяти тому, щоб судові й адміні-стративні процедури більшою мірою відпо-відали потребам жертв злочинів шляхом за-безпечення можливості викладу й розгляду думок і побажань останніх на певних етапах судового розгляду у випадках, коли зачіпа-ються їх особисті інтереси, без шкоди для обвинувачених і згідно з національною сис-темою кримінального правосуддя [2]. ЄСПЛ у своєму рішенні «Бацаніна проти Росії» зазначив, що участь потерпілого в судовій процедурі ґрунтується на тому, що принципи рівноправності і змагальності сторін ви-магають «справедливого балансу між сторо-нами», причому кожній із них повинна бути надана розумна можливість представити свою позицію у справі в умовах, які не став-лять його в менш вигідне становище порів-няно зі своїм опонентом [3]. Участь потерпі-лого в судовій процедурі - необхідна умова забезпечення балансу інтересів сторін і за-безпечення права особи на судовий захист власних інтересів.