Адвокатська етика у соціальних мережах: проблемні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Адвокатська етика у соціальних мережах: проблемні аспекти

Діхтярь А.В., студентка V курсу факультету адвокатури

Овчаренко О.М., доктор юридичних наук, доцент кафедри адвокатури

Стаття присвячена дослідженню особливостей професійної етики адвокатів під час використання Інтернету. Зокрема, розглянуто міжнародні стандарти поведінки адвоката в соціальних мережах. Встановлено зміст принципів, на яких ґрунтуються деонтологічні засади адвокатської діяльності в мережі Інтернет. Акцентовано увагу на оцінювальних категоріях, що є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до цього, з урахуванням практики судів англо-американської правової сім'ї, зроблено висновок про необхідність установлення конкретних критеріїв належності поводження особи деонтологічним засадам.

Крім того, досліджено Правила адвокатської етики в ретроспективному аспекті. Розкрито закономірності регламентації правил професійної етики адвоката в соціальних мережах. З огляду на практику встановлено наявність диференційованого підходу органів, уповноважених притягувати адвоката до дисциплінарної відповідальності, щодо застосування до нього заходів примусу. Обґрунтовано, що окремі положення, які закріплюють етичні особливості поведінки адвоката в глобальному просторі, не відповідають практиці Європейського суду з прав людини в контексті принципу правової визначеності. Розглянуто підхід Конституційного Суду України до розуміння принципу правової визначеності.

Проаналізовано практику дисциплінарних органів із приводу притягнення адвокатів до відповідальності у зв'язку з порушенням ними правил професійної етики в мережі Інтернет. Досліджено національну правозастосовну практику в контексті оцінки судом доказів винуватості особи, що наділена професійним статусом. Визначено проблемні аспекти доказування скаржником винуватості адвоката щодо невиконання ним деонтологічних норм, які встановлюють правила професійної поведінки в соціальних мережах. Зокрема, встановлено роль скріншотів інтернет-сторінок як достатніх доказів факту вчинення адвокатом дисциплінарних проступків. Робиться висновок про необхідність удосконалення національного законодавства з огляду на досліджені в статті проблемні аспекти регламентації поведінки адвоката в соціальних мережах.

Ключові слова: адвокатська етика, соціальні мережі, правила поведінки, міжнародні стандарти, дисциплінарна відповідальність адвоката.

ATTORNEY ETHICS IN SOCIAL MEDIA: PROBLEMATIC ASPECTS

The article is devoted to the study of the features of the professional ethics of lawyers when using the Internet. In particular, the international standards of lawyer's behavior on social networks are considered. The content of principles on which the deontological principles of advocacy on the Internet are based is established. Emphasis was placed on valuation categories, which is the basis for bringing a lawyer to disciplinary action. Accordingly, taking into account the practice of the courts of the Anglo-American legal family, the author concluded that the establishment of specific criteria for the compliance of a person with deontological principles is necessary.

In addition, the Rules of Attorney Ethics in retrospect was examined. The regularities of adjustments of the rules of professional ethics of the lawyer in social networks were revealed. It has been established in practice that there is a differentiated approach by the authorities empowered to hold a lawyer disciplinary in respect of the application of coercive measures. It was substantiated that certain provisions that enshrine the ethical peculiarities of a lawyer's behavior in the global arena do not correspond to the case law of the European Court of Human Rights in the context of the principle of legal certainty. The approach of the Constitutional Court of Ukraine to understanding the principle of legal certainty is determined.

The practice of disciplinary bodies regarding the prosecution of lawyers in connection with their violation of the rules of professional ethics on the Internet is analyzed. National law enforcement practice was examined in the context of the court's assessment of the innocence of a person with professional status. The problematic aspects of the appellant's proving the guilt of the lawyer for non-compliance with the deontological norms that set the rules of professional conduct on social networks was identified. In particular, the role of screenshots of websites as sufficient evidence of the fact that a lawyer committed disciplinary misconduct was determined. It was concluded that it is necessary to improve the national legislation in view of the problematic aspects of regulation of the lawyer's behavior in social networks, explored in the article.

Key words: attorney ethics, social media, code of conduct, international standards, advocate's disciplinary liability.

1. Постановка проблеми

Натепер, в умовах глобальної інформатизації суспільства й гіпертрофованого використання соціальних мереж, актуалізується питання дослідження етико-правових аспектів поведінки в мережі Інтернет осіб, наділених відповідним правовим статусом внаслідок професійної діяльності, зокрема адвокатів, адже некоректне поводження у віртуальному комунікативному просторі становить потенційну можливість притягнення останніх до юридичної відповідальності. Водночас положення, спрямовані на регламентацію правил поводження в такій сфері, залишаються дещо недосконалими, у зв'язку із чим необхідний аналіз останніх і надання пропозицій щодо їх удосконалення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти, пов'язані з деонтологічними засадами поводження адвоката в глобальному просторі, досліджували такі науковці, як В.О. Осташова [15], О.О. Храпенко [16] та інші. Водночас дослідження інституту професійної етики адвоката в соціальних мережах залишається фрагментарним, що, як наслідок, зумовлює необхідність його подальшого аналізу.

Метою статті є системний аналіз особливостей поведінки адвоката в соціальних мережах зокрема й у глобальному просторі загалом, а також формулювання пропозицій конструктивного оновлення чинного законодавства в цій сфері.

2. Виклад основного матеріалу

Варто зазначити, що попри достатню не трафаретність питання щодо деонтологічних засад адвокатської діяльності в Інтернет-мережі, на рівні міжнародних стандартів сформовано низку положень, які регламентують окреслену сферу. Так, міжнародні стандарти поведінки адвоката у віртуальному просторі в концентрованому вигляді представлені Міжнародними принципами поведінки в соціальних мережах для юридичних професій (IBA International Principles on Social Media Conduct for the Legal Profession), прийнятими Радою Міжнародної асоціації юристів 24 травня 2014 р. (далі Принципи IBA) [1], а також Загальним кодексом правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятим 01 жовтня 1988 р. делегацією 12 країнучасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі [2].

Зокрема, Принципи IBA закріплюють кілька засад, які мають становити базис провадження професійної діяльності кожного адвоката, в тому числі в мережі Інтернет, а саме принципи незалежності, доброчесності, відповідальності, конфіденційності, зміцнення довіри до професії в суспільстві й корпоративної політики [1].

Незалежність, у розумінні окреслених вище міжнародних стандартів, є необхідністю забезпечення адвокатом детермінанту власної професійної діяльності задля унеможливлення виникнення ситуацій, які прямо чи опосередковано свідчили б про його упередженість або залежність від інших суб'єктів. Водночас на практиці досить часто виникає питання щодо потенційного порушення зазначеного принципу у зв'язку з відсутністю чітких критеріїв кваліфікації дій адвоката як таких, що не відповідають принципу незалежності.

Наприклад, Верховний Суд штату Флорида у рішенні від 15 листопада 2018 р. розглядав питання щодо задоволення клопотання про відвід судді на підставі того, що останній був «другом» адвоката на Facebook, розтлумачивши категорію «дружба» наступним чином: «друг» у Facebook може бути, а може і не бути «другом» у традиційному розумінні цього слова. Але Facebook-«дружба» не є функціональним еквівалентом традиційної «дружби». Створення «дружби» у Facebook об'єктивно не сигналізує про існування прихильності й поваги до традиційної «дружби». Нині заведено розуміти, що «дружба» у Facebook ширша за своїм значенням, ніж традиційна. Водночас остання змінюється за ступенем від найбільшої близькості до випадкового знайомства, тоді як «дружба» у Facebook залежить від ступеня найбільшої близькості до «віртуального незнайомця» або «цілковитого незнайомця» [3, с. 13]. У зв'язку із цим судом було встановлено відсутність достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення питання про відвід судді.

Разом з тим, питання щодо авторитетності цього прецеденту залишається відкритим у зв'язку з контроверсійністю позицій суддів у контексті можливої упередженості суду з огляду на «дружбу» останнього з адвокатом в мережі Інтернет. Приміром, суддя Barbara J. Pariente вказує на неприпустимість наявності взаємовідносин судді й адвоката, навіть формальних, які перебувають у площині соціальних мереж, адже така діяльність загрожує ризиком, який може підірвати впевненість у здатності судді бути нейтральним арбітром. З огляду на це, суддя пропонує прийняти суворе правило, яке вимагало б від суддів відмовлятись, коли адвокат, з яким вони є «друзями» у Facebook, з'явиться перед ними [3, с. 24].

Отже, незалежність як принцип адвокатської діяльності, фактично, є оцінювальною категорією, відносність розуміння якої ескалується внаслідок відсутності уніфікованих підходів до кваліфікації поведінки адвоката як такої, що порушує чи, навпаки, відповідає цій засаді. Водночас розв'язання вищенаведеного проблемного аспекту лежить у площині дискреційних повноважень відповідних органів (дисциплінарних комісій або суду), що, як наслідок, не корелює з принципом правової визначеності.

Доброчесність стосується здебільшого якості зроблених адвокатом публікацій і полягає в забороні вчинення дій (поширення дописів, написання коментарів та інше), що можуть так чи інакше зашкодити репутації юриста зокрема й дискредитувати адвокатську спільноту загалом. До того ж, Принципами IBA покладено на асоціації адвокатів і регуляторні органи обов'язок заохочувати юристів акцентувати увагу на потенційні наслідки, які може містити їхня поведінка в соціальних мережах.

Відповідальність як принцип поводження адвоката в Інтернеті містить кілька аспектів, а саме: обізнаність стосовно правил використання соціальних мереж (насамперед йдеться про необхідність збереження власної інформації); свідоме поширення інформації (у зв'язку з невизначеним колом суб'єктів, які її сприймають); належне використання (шляхом аналізу потенційної аудиторії, вірогідності неоднозначного чи неналежного сприйняття допису чи коментаря); дотримання нормативно-правових актів (наприклад, у контексті рекламування професійної діяльності); конфлікт інтересів.

Конфіденційність передбачає необхідність забезпечення з боку адвоката як носія особистої інформації збереження таких відомостей від неправомірного розголошення. Виконання такого обов'язку реалізується шляхом мінімізації використання соціальних мереж для роботи з клієнтськими даними, оскільки вони, за своєю суттю, не є належними для цього платформами. Щобільше, такий принцип встановлює обов'язок екстраполяції конфіденційного характеру на процес листування між адвокатами.

Примітно, що саме вищенаведеному принципу присвячено низку положень в усіх без виключення міжнародних стандартах організації та діяльності адвокатури. Так, відповідно до Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого 01 жовтня 1988 р. делегацією 12 країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі [2], встановлено, що конфіденційність є першорядним і фундаментальним правом та обов'язком адвоката, який зобов'язаний однаково зберігати як відомості, отримані під час консультування, так і інформацію про клієнта, надану йому під час надання послуг.

Окрім цього, згідно з принципом b) Хартії основоположних принципів європейських адвокатів, прийнятою Радою адвокатур та правових товариств Європейського Союзу (CCBE) 24 листопада 2006 р. [4], право на обов'язок адвоката зберігати конфіденційність справ і дотримуватися професійної таємниці містить усі ці пов'язані поняття гарантії юридичної діяльності, конфіденційність і професійну таємницю. Обов'язок адвоката перед клієнтом зберігається навіть після завершення роботи по справі клієнта.

Таким чином, забезпечення збереження адвокатом інформації про клієнта, в тому числі в мережі Інтернет, становить основу фідуціарних відносин між ними. Задля уникнення випадків неправомірного поширення окреслених даних необхідне нівелювання використання у своїй професійній діяльності соціальних мереж.

Зміцнення довіри до професії в суспільстві передбачає покладення обов'язку на юриста щодо публікації в соціальних мережах матеріалів (дописів, коментарів тощо), які мають виключно правдивий характер і не вводять потенційних «споживачів інформації» в оману. Водночас як фактор, що детермінує регламентації окресленого принципу, було визначено необхідність утвердження важливої ролі адвокатури в соціумі, що корелює, зокрема, з європейськими стандартами, які діють у цій сфері. Приміром, Венеціанська комісія в «Переліку питань для оцінки стану верховенства права в окремих державах» у 2016 р. вказала, що адвокатура відіграє засадничу роль у діяльності судової системи, а згідно з меморандумом Парламентської Асамблеї Ради Європи визначено, що адвокати становлять важливе значення в забезпеченні взаємодії між фізичними особами й органами влади в питаннях, пов'язаних зі здійсненням і захистом прав цих осіб [5, с. 5-6].

Корпоративна політика безпосередньо пов'язана з використанням соціальних мереж у контексті здійснення професійної діяльності юридичними фірмами (посилання на таку категорію в Принципах ІВА об'єктивно зумовлюється відсутністю конвергенції сутнісно-дефінітивних визначень різних правових систем, у зв'язку із чим було регламентовано цю родову категорію). Її зміст зводиться до необхідності кожного співробітника бути проінформованим про умови й правила використання конкретної соціальної мережі, а також запобігання ознайомленню з такою інформацією в разі, якщо останнє матиме спорадичний характер.

Отже, з огляду на вищезазначене, можна зробити висновок про те, що нормотворець, закріплюючи правила поведінки адвокатів у глобальному просторі шляхом регламентації міжнародних стандартів, використав низку оцінювальних понять, таких, як «незалежність» і «доброчесність», з одного боку, а з іншого зобов'язав асоціації адвокатів і регуляторні органи застосовувати заохочувальні заходи до відповідних суб'єктів задля належного дотримання правил поведінки в Інтернет-просторі. Водночас додержання зазначених міжнародних стандартів реалізовується у зв'язку з їхньою імплементацією на національному рівні, зокрема в правилах адвокатської етики.

Слід зауважити, що, аналізуючи норми Правил адвокатської етики (далі Правила) в ретроспективному аспекті на предмет наявності положень щодо поведінки адвоката в мережі Інтернет, можна дійти висновку, що у попередніх корпоративних актах, які регламентували етичні стандарти діяльності останніх, не містилося правових норм, які б прямо чи опосередковано визначали їхню поведінку, зокрема в соціальних мережах. Така індиферентність нормотворця до регламентації діяльності адвокатів у глобальній мережі була абсолютно виправданою з огляду на порівняння гіпертрофованого розвитку інформаційного суспільства з темпоральними межами прийняття попередніх Правил.

Так, перші Правила були прийняті Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01 жовтня 1999 р. (далі ПАЕ від 01 жовтня 1999 р.). Водночас питання щодо інформатизації суспільства на рівні національного законодавства, в тому числі в контексті розвитку й використання соціальних мереж, були визначені лише у Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр.», прийнятому на основі Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 р. «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні». Таким чином, абсолютно очевидний факт неможливості встановлення правил поводження адвокатів у мережі Інтернет у ПАЕ від 01 жовтня 1999 р. з огляду на зародковий стан інформатизації суспільних відносин в Україні. Разом з тим, приміром, ст. 13 цього корпоративного акту передбачає, що адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж звання адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї професійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд [6]. По суті, така норма, встановлюючи загальні стандарти діяльності адвоката й окреслюючи широке коло відносин, на які вона поширюється, гіпотетично може бути застосована в тому числі до його поведінки у віртуальному просторі.

Варто зазначити, що Правила адвокатської етики, затверджені Установчим з'їздом адвокатів України 17 листопада 2012 р. (далі ПАЕ від 17 листопада 2012 р.) [8], які передували прийняттю чинних натепер, також не регламентували особливості поводження адвоката в глобальній мережі. Більш того, якщо ПАЕ від 01 жовтня 1999 р. у загальному окреслювали межі й принципи культури поведінки осіб, на яких поширюється дія Правил, що, своєю чергою, потенційно могло бути екстрапольовано на діяльність у віртуальному просторі, то ПАЕ від 17 листопада 2012 р. лише окреслили у ст. 46 культуру поведінки адвоката у відносинах з учасниками судового провадження.

Натомість, з прийняттям Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 р. (далі ПАЕ) [9], якісно змінився підхід нормотворця до встановлення правил поведінки адвоката, в тому числі, до регламентації його діяльності в мережі Інтернет, що повністю корелює з міжнародними стандартами, які діють у цій сфері. Так, наразі ПАЕ містять розділ VIII, що має назву «Дотримання норм адвокатської етики при використанні мережі Інтернет».

Відповідно до ст. 57 ПАЕ визначено, що участь адвоката в соціальних мережах (наприклад, але не обмежуючись: Facebook, Twitter, Linkedln, Pinterest, Google Plus+, Tumblr, Instagram, Flickr, MySpace та інших), Інтернетфорумах і застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет допустимі, проте адвокат може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету адвокатів та адвокатури в цілому. [9]. Фактично, окреслене положення, одночасно констатуючи потенційну можливість адвоката на здійснення відповідної діяльності в мережі Інтернет, обмежує форми останньої його правовим статусом.

Разом із тим, використання органами адвокатського самоврядування оцінювальної категорії у вигляді «авторитет адвокатів і адвокатури в цілому» при регламентації імперативних норм зумовлює неможливість, зокрема, уніфікованого застосування до адвоката дисциплінарних стягнень за порушення окреслених положень відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [10], де зазначено, що до дисциплінарних проступків адвоката відноситься, в тому числі, порушення правил адвокатської етики. Вищенаведена теза пояснюється диференційованим підходом органів, уповноважених притягувати адвоката до дисциплінарної відповідальності, у зв'язку з відсутністю визначених на законодавчому рівні критеріїв кваліфікації дій особи як таких, що дискредитують адвоката й адвокатуру загалом.

Наприклад, у рішенні № ХІІ-009/2019 Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 05 грудня 2019 р. [11] було констатовано порушення з боку адвоката ПАЕ у зв'язку з опублікуванням у мережі Facebook допису комічного змісту з використанням лайливих слів. Проаналізувавши пояснення особи, яка ініціювала питання щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, а також самого адвоката, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (далі ВКДКА) вказала, що з огляду на опублікований пост вбачається факт невідповідності розміщеної в ньому інформації вимогам, які передбачені Правилами адвокатської етики; однак, орган адвокатського самоврядування водночас не зазначив, яким чином була завдана шкода авторитету адвокатів та адвокатури загалом, не сформувавши у зв'язку із цим критерії, за якими можна було б встановити порушення ПАЕ адвокатом.

Водночас Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у п. 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України» зазначив, що формулювання національного законодавства повинно бути досить передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «C.G. та інші проти Болгарії» (C.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Наявність конкретних процесуальних гарантій в цьому контексті необхідне. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру й масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P.G. та J.H. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.H. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX) [12]. Більш того, як справедливо підкреслив Конституційний Суд України у рішенні № 3-р(І)/2019 від 5 червня 2019 р. [13], юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

Разом із тим, доводиться констатувати неоднозначність змісту цілої низки приписів адвокатської етики, що, як наслідок, зумовлює їхнє свавільне тлумачення. Отже, по суті, ст. 57 ПАЕ натепер має здебільшого рудиментарний характер внаслідок відсутності необхідної для належного правозастосування конкретизації, важливість регламентації якої актуалізується відсутністю ефективних механізмів контролю за дискреційними повноваженнями дисциплінарного органу адвокатури, оскільки суд, перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень, беручи до уваги виключно процедурні аспекти [14]. На нашу думку, існує прямий корелятивний зв'язок між чіткістю формулювання положень ПАЕ, з одного боку, з легкістю їх тлумачення та дотримання адвокатами з іншого, адже належний рівень регламентації етичних норм стимулює правомірну поведінку адресатів.

Слід відзначити, що ст. 57 ПАЕ не лише вказує на конкретні форми діяльності адвоката в соціальних мережах, а й у концентрованому вигляді містить перелік принципів, яким має відповідати поведінка останнього у віртуальному просторі, а саме: незалежність, професійність, відповідальність, чесність, стриманість і коректність, гідність, недопущення будь-яких проявів дискримінації, толерантність і терпимість, корпоративність і збереження довіри суспільства, конфіденційність. Водночас деякі науковці зазначають, що принципи адвокатської етики, визначені в ст. ст. 6-13 ПАЕ, збігаються з принципами поведінки адвокатів у соціальних мережах лише у двох позиціях незалежність і конфіденційність, на підставі чого можна зробити висновок, що всі інші, визначені ст. 57 ПАЕ, поширюються виключно на діяльність адвоката в мережі Інтернет [15, с. 8].

Варто звернути увагу, що один із проблемних аспектів притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення імперативних норм, пов'язаних із дотриманням правил поведінки в соціальних мережах, репрезентований у відсутності правової регламентації механізму ідентифікації особи в Інтернеті. Так, найбільш небезпечними можуть стати випадки створення так званих «фейкових сторінок» на ім'я адвоката, суть яких спрямована на дискредитацію останнього шляхом розповсюдження, зокрема, компрометувальної інформації [16, с. 55]. Наприклад, у рішенні № VI-014/2019 ВКДКА від 25 червня 2019 р. [17] як доказ неетичного поводження адвоката в соціальній мережі шляхом опублікування допису відповідного змісту було визнано копії скріншотів з Інтернет-сторінки, що, однак, не може повною мірою свідчити про факт опублікування конкретної інформації саме цією особою.

Про важливість дотримання юристами етичних професійних приписів свідчить і практика Верховного Суду.

Так, у справі №9901/998/18 Велика Палата Верховного суду за позовом особи до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо скасування рішення про звільнення встановила, що позивачка, порушуючи Кодекс професійної етики, в соціальній мережі «Одноклассники» на власній сторінці шляхом проставлення відміток «считает классным» під відповідним контентом висловлювала повагу до комуністичної символіки, підтримувала пропаганду комуністичного й націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, прихильно ставилася до закликів до агресивної війни, розв'язування воєнного конфлікту, відкритої підтримки учасників терористичної організації «Донецька Народна Республіка». За результатами розгляду цієї справи Верховний суд визнав законним звільнення позивачки з посади прокурора, незважаючи на те, що отримання Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів доступу до забороненого сервісу «Одноклассники» було здійснено з порушенням Указу Президента України від 15 травня 2017 р. №133/2017. Примітне у цьому провадженні те, що Верховний Суд погодився з Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, яка зауважила, що грубий характер цього дисциплінарного правопорушення очевидний, оскільки вчинення подібних дій, що порочать звання прокурора й можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості й незалежності, а також одноразове грубе порушення правил прокурорської етики не може бути виправдано жодними обставинами та є несумісним із подальшим зайняттям нею будь-якої посади в органах прокуратури, а тому відповідне до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» [18].

Більш того, практика використання як доказу винуватості адвоката у вчиненні дисциплінарного проступку скріншотів із соціальних мереж не уніфікована. Приміром, відповідно до рішення № ІХ-002/2018 ВКДКА від 27 вересня 2018 р. [19] зазначено, що скріншоти сторінок із соціальної мережі із зазначенням сторінки адвоката не можуть бути доказом розміщення та розповсюдження вказаної в скарзі інформації саме цим адвокатом, оскільки неможливо певно ідентифікувати особу, яка створила й розповсюджує вказані скаржником електронні документи в соціальній мережі Facebook; такі скріншоти не мають сукупності обов'язкових реквізитів, передбачених для документів, без яких вони не можуть слугувати підставою для врахування та, відповідно, не мають юридичної сили.