Щодо проблеми наукового обґрунтування змісту поняття "пенітенціарна система"

- установи виконання покарань.

Зміст більшості вищенаведених термінів переважною мірою розкрито в наукових дослідженнях і нормативно-правових актах, водночас певна частина потребує змістового уточнення й відповідного тлумачення. Особливої уваги потребує проблема визначення змісту поняття «пенітенціарна система», що й визначило мету статті.

Постановка завдання

Мета статті - сформувати перелік визначень, які є основними для пенітенціарного законодавства, і визначити зміст ключового поняття пенітенціарної системи.

Результати дослідження

Основні наукові підходи до визначення змісту поняття «пенітенціарна система».

Поняття пенітенціарної системи належить, безумовно, до головних дефініцій пенітенціарії і є ключовим для проблематики дослідження. Відповідно, обумовленою буде й посилена увага дослідників до вказаного питання. Актуальність наукового забезпечення та відпрацювання змісту зазначеного поняття переконливо доведені Д.В. Ягуновим, який пов'язав відсутність його нового концептуального осмислення з фрагментарністю та безсистемністю впровадження нових ідей у процес виконання покарань [1, с. 18]. Аналізуючи здійснені в цьому напрямі наукові розвідки, відразу зауважимо на диференціацію результатів відповідних досліджень з погляду широкого та вузького розуміння зазначеного поняття. У цьому плані цінним є наукове узагальнення, здійснене Є.М. Бодюлом, який підкреслював сутність широкого розуміння пенітенціарної системи як сукупності взаємопов'язаних і взаємозумовлених державно-правових засобів, методів і гарантій, спрямованих на досягнення цілей кримінального покарання в діяльності органів та установ виконання покарань. Вузьке ж розуміння пропонується вченим як система органів та установ виконання покарань [2]. Ставлення пенітенціарної науки й практики до вузького розуміння поняття пенітенціарної системи доволі яскраво ілюструється підходом, запропонованим Р. А. Ромашовим, який уважає таке розуміння недоцільним, виходячи з того що в суспільстві доволі широко застосовуються як покарання, пов'язані з позбавленням волі, так і такі, що не передбачають суспільної ізоляції засудженої особи, а позбавлення волі має як процесуальний, так і санкціонований характер. Подібна ситуація, на думку вченого, зумовлює включення до пенітенціарної системи, окрім місць позбавлення волі, органів управління, установ, підприємств, виробничих потужностей, наукових інституцій, спеціалізованих закладів освіти тощо [3].

Широке розуміння аналізованого поняття закладено видатним ученим-пенітенціаристом ГО. Радовим, який у розробленій ним доктринальній моделі Закону України «Про пенітенціарну службу України» запропонував класичне розуміння пенітенціарної системи як «цілісного, функ- ціонально-інтегрованого утворення повноважних суб'єктів державного управління, місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та їх узгоджених дій щодо забезпечення ре соціалізації засуджених» [4, с. 11].

М.М. Яцишин, розширюючи розуміння аналізованого поняття за рахунок включення до нього, окрім інституційного, нормативного, наукового та методичного складників, пропонує розглядати широке розуміння пенітенціарної системи як сукупності взаємопов'язаних і взаємозу- мовлених державно-правових засобів, методів і гарантій, спрямованих на досягнення цілей кримінального покарання в діяльності органів та установ виконання покарань, вузьке ж трактування автор зводить виключно до системи органів та установ виконання покарань [5].

Широке трактування пенітенціарної системи пропонує й О.Б. Пташинський, який розглядає її як «сукупність взаємопов'язаних державних установ та органів виконання покарань, створених із метою виправлення і перевиховання засуджених, які здійснюють єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань згідно із чинним законодавством» [6, с. 45]. Підкреслюючи наукову та практичну значимість наведеної наукової позиції, уважаємо за необхідне відзначити виявлене в ній досить поширене уподібнення пенітенціарної та кримінально-виконавчої систем. Найбільш яскраво зазначений підхід виявився в дослідженнях Ю.В. Чакубаша, який узагалі розглядає зазначені поняття як ідентичні за змістом, підкреслюючи при цьому дослідження пенітенціарної системи з погляду «закономірно-історичної змістовності», надає наукові можливості вивчення ґенези та динаміки історичних ступенів еволюції саме кримінально-виконавчих моделей і з достатньо високою вірогідністю прогнозувати перспективи їх подальшого розвитку [7, с. 39].

Аналізуючи подібні підходи, варто базуватися на позиції ГО. Радова, який зазначав: «Поняття, зміст та структура пенітенціарної функції держави не тотожні кримінально-виконавчій або виправно-трудовій функції. Сутність останніх базується на вирішенні локальних, формально-юридичних обов'язків і не охоплює об'єктивно суспільно корисного результату, досягнення якого має прагнути держава, виконуючи покарання» [8, с. 6]. Розвиваючи це положення, О.О. Шкута вказує на наявність якісних відмінностей у змісті категорій «пенітенціарна система» та «кримінально-виконавча система», виходячи передусім з аналізу динаміки правозастосовної практики у сфері виконання покарань, яка характеризується наявністю стійкої тенденції трансформування кримінально-виконавчої системи шляхом її поступового переродження в пенітенціарну. При цьому важливо підкреслити важливість запропонованого дослідником саме широкого підходу в розумінні змісту дефініції «пенітенціарна система», яка, окрім сукупності органів та установ виконання покарань, включає ще й інститути громадянського суспільства, які здійснюють співпрацю з кримінально-виконавчою системою, і засоби постпенітенціарної адаптації засудженого, що й дало автору змогу запропонувати таке формулювання: «Пенітенціарна система - це динамічний складний соціально-правовий механізм взаємодії державних органів, інституцій громадянського суспільства та органів і установ виконання покарань» [9, с. 83]. Певною мірою запропоноване визначення збіднюється у зв'язку з відсутністю формулювання в ньому змісту й цілей діяльності пенітенціарної системи. Однак у подальшому тим же автором запропоноване широке й ґрунтовне визначення поняття «пенітенціарна система», яке сформульоване так: «Пенітенціарна система України - це сукупність органів і установ, підпорядкованих центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань і пробації, функціонування яких у взаємодії з іншими соціальними інститутами підпорядковане досягненню мети захисту особи, суспільства й держави шляхом виправлення засуджених, ресоціалізації осіб, які відбули покарання, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам, або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими» [10, с. 58].

O. В. Лісіцков визначає сучасну пенітенціарну систему України як сукупність органів та установ виконання покарань, що становить комплекс державно-правових, соціально-економічних і психолого-педагогічних інститутів, які у взаємодії здійснюють єдину державну політику у сфері виконання покарань [11, с. 3].

Д.В. Ягунов визначає пенітенціарну систему як «сукупність органів державної влади, місцевого самоврядування та державних інституцій, об'єднаних на інтегрально-функціональних засадах навколо центрального органу пенітенціарного управління, на який покладено обов'язки з вироблення та реалізації єдиної державної політики в сфері виконання кримінальних покарань, де всі органи і інституції взаємодіють у напрямку забезпечення безпеки суспільства шляхом ресоціалізації осіб, які відбувають, або відбули кримінальне покарання» [1, с. 24].

P. А. Калюжний, В.К. Шкарупа та Г.Г. Горобець узагалі пропонували розглядати пенітенціарну систему не як комплекс державних і громадських інституцій, а як принцип диференціації строку відбування ув'язнення. Базуючись на зазначеному підході, учені аналізують переваги прогресивної пенітенціарної системи, яка передбачає розподіл строку ув'язнення на декілька етапів, кожен із яких характеризується різними умовами утримання [12].

У плані офіційного тлумачення терміна «пенітенціарна система» варто зазначити, що аналіз законодавства подібного тлумачення не виявив. Разом із тим зміст такого поняття розкривається в Проекті Закону України «Про пенітенціарну систему» так: «Пенітенціарна система - це система спеціально уповноважених органів і установ, діяльність яких спрямована на формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Метою пенітенціарної системи є захист суспільства від злочинності. Діяльність пенітенціарної системи не має каральної спрямованості та направлена на ресоціалізацію та реінтеграцію особи» [13]. Відразу зауважимо на недоцільності включення в наведене тлумачення запропонованої для органів та установ функції формування державної політики, оскільки такими повноваженнями наділені Президент України, Верховна Рада України та Рада Національної безпеки і оборони України. Водночас формувати й реалізувати внутрішню політику, до якої, безумовно, належить і державна політика у сфері виконання кримінальних покарань і пробації, можуть Кабінет Міністрів та окремі центральні органи виконавчої влади [14]. Окрім того, певний дисонанс уносить і подвійне використання терміну «система».

Змістово-категорійні засади формулювання дефініції «пенітенціарна система».

На нашу думку, під час тлумачення терміна «пенітенціарна система» необхідно використати зазначений термін як видового поняття, визначивши при цьому відповідне родове поняття, яке буде ширшим за змістом за аналізований термін. Найбільш вдалим видається використання в такій якості поняття «сукупність», що вже неодноразово застосовувалося в чинному законодавстві для тлумачення терміна «система» в різних його інтерпретаціях.

Національне законодавство неодноразово вдається до розкриття змісту поняття «система», однак здійснює це переважно з метою визначення змісту такого поняття в технологічній, технічній та інформаційній сферах. У такій інтерпретації найбільш вдалою видається дефініція «система управління», яка вміщена в Положенні про систему управління безпекою руху поїздів у Державній адміністрації залізничного транспорту України, яке втратило чинність. Водночас лаконізм і повнота такого визначення можуть бути використані для формулювання аналогічних тлумачень. Зазначена дефініція викладена так: «Система управління - сукупність взаємопов'язаних або взаємодіючих елементів, яка дає змогу встановити політику та завдання і досягати цих завдань» [15].

Доволі часто поняття «система» тлумачиться в законодавстві не через розкриття його змісту, а шляхом переліку включених до неї елементів. Як приклад можна навести тлумачення поняття «система органів прокуратури», яка в Законі України «Про прокуратуру» розкривається так: «Систему прокуратури України становлять:

1. Офіс Генерального прокурора;

2. обласні прокуратури;

3. окружні прокуратури;

4. Спеціалізована антикорупційна прокуратура» [16].

Розгорнуте тлумачення поняття «система освіти» в його широкому розумінні пропонує Закон України «Про освіту». Система освіти розглядається у ньому, як «сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними» [17].

Поняття державної системи з огляду на її управлінські аспекти розкрито в Концепції адміністративної реформи в Україні так: «Система державного управління - складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи: а) суб'єкти управління, тобто органи виконавчої влади; б) об'єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави; в) управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління» [18].

Українська радянська енциклопедія розглядає систему як «сукупність якісно визначених елементів (зміст системи), між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія (структура системи). Найважливішими рисами системи є її розчленованість і цілісність» [19, с. 174].