Правове становище волинських міщан у XVI - першій половині XVII ст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове становище волинських міщан у XVI - першій половині XVII ст

Андрій Заяць

Правове становище міщан Волині ранньомодерної доби передбачало як певні права, так і обов'язки. До перших відносимо право обирати й бути обраними до органів міської влади, право вільного вибору професійних занять та придбання нерухомості в місті. До обов'язків належали сплата податків і виконання повинностей. Основні засади правового становища міщан містилися у привілеях - як локаційних, так і окремих наданнях прав та вольностей міщанам. Найбільш докладно їх було виписано у привілеях, наданих власниками міст. З'ясовано, що рівень юридичних свобод міщан залежав від того, чи були міста привілейованими, тобто наділеними маґдебурзьким правом, або ж непривілейованими, а також від майнової їх належності - королівські чи приватні. Зростання ролі міст у житті держави сприяло тому, що на законодавчому рівні ними щораз більше цікавилася центральна влада. Правове становище міщан проаналізовано за трьома параметрами: громадсько-політичні права, соціально-економічні права, право на утворення громадських організацій. Окрім того, міщани виконували обов'язки: грошові, натуральні, відробіткові. Міщани приватних міст уважалися підданими своїх власників. Прийняття до міського права вдалося простежити в Луцьку, хоча, очевидно, що його застосовували ще у Володимирі та Кременці. право міщанський волинь

Ключові слова: Волинь, місто, міщани, правове становище міщан, міське громадянство.

This article deals with the legal status of Volynian burghers in the early modern period. It meant both certain rights and responsibilities. The first item is the right to elect and to be elected to the city authorities, the right to choose of professional occupations and to buy property in the city. Their obligations were to pay taxes

and to perform duties. The basic principles of the legal status of the burghers were contained in the privileges - both the location documents, and the separate charters for the rights and liberties to the burghers. In the most detail they were written out in the privileges granted by the owners of cities. It is investigated that the level of legal liberties of the burghers depended on whether these cities were privileged, i.e. endowed with Magdeburg law, or unprivileged and also it depended on the property type, that is, whether they were royal or private. The growth of the role of cities in the life of the state contributed to the fact that at the legislative level they increasingly attracted attention of the central government. The legal position of the burghers is analyzed in three dimensions: socio-political rights, socio-economic rights and rights to establish public organizations. In addition, the burghers were obliged to carry out some duties. The burghers of private-owned cities were considered subjects of their owners. The acquisition of urban citizenship was found out in Lutsk, but probably, it was also used in Volodymyr and Kremenets.

Keywords: Volyn, city, burghers, legal status of the burghers, urban citizenship.

Правовий статус і проблема міського громадянства міщан Волині ранньомодерної доби недостатньо вивчені в українській історіографії. Правове становище міщан частково у своїх працях досліджували М.Грушевський, П.Сас, В.Щербак, А.Заяць Грушевський М. Історія України-Руси. - Т.5. - К., 1994. - С.222-287, 342-355; Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХМ-60-х гг. XVI в. - К., 1989. - С.153-162; Щербак В.О. Соціальне та правове становище міщанства Правобережної України // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. - Вип.15. - К., 1989. - С.21-25; Заяць А. Правове становище міщан Правобережної України в XVI - першій половині XVII ст. // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Вип.23. - Л., 2010. - С.149-157; Його ж. Міщани поміж литовськими статутами і практикою життя // Соціум: Альманах соціальної історії. - Вип.9. - К., 2010. - С.9-19.. Натомість проблема міського громадянства (тобто прийняття до міського права) стосовно волинських міст взагалі випала з поля зору істориків. Правове становище передбачало комплекс як прав, так і обов'язків міщан. До основних прав належали право обирати й бути обраними до органів міської влади, право повноцінно займатися господарською діяльністю (найперше торговельною та ремісничою), право володіти нерухомістю в місті. Щодо обов'язків міщан, то це найперше сплата податків і виконання повинностей.

Міщанами на Волині вважалися більшість мешканців міст. Правове становище їх не було однаковим у різних реґіонах Великого князівства Литовського, а далі -- Речі Посполитої, та в межах окремих земель/воє- водств. Важливою була також майнова належність (приватні або королівські) міських поселень. Заснування міст на території Волині мало певні особливості. На відміну від Корони Польської, зокрема Руського, Белзького та Подільського воєводств, де передбачалося автоматичне надання міщанам маґдебурзького права, на теренах Волині, Київщини, Брацлавщини, які до Люблінської унії входили до складу Великого князівства Литовського, так було далеко не завжди Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI -- першій половині XVII ст. -- Л., 2003. -- С.91--105; Білоус Н. Приватні міста Київського воєводства в першій половині XVII ст.: кількість, особливості розвитку та функціонування // Україна в Центрально-Східній Європі. -- Вип.15. -- К., 2015. - С.125-141.. В окремих випадках акт на заснування міського поселення містив відразу норму про надання «маґдебурґії» (так званий локаційно-маґдебурзький привілей -- за класифікацією М.Ковальського), однак ціла низка привілеїв давали право засновувати місто без надання самоврядування. Цей фактор був базовим для юридичного становища міщан, позаяк виразно поділяв міста (а з ними -- міщанство) на привілейовані, тобто такі, що були наділені маґдебурзьким правом, і непривілейо- вані -- котрі його не отримали. Слід зазначити, що в подальшому частина непривілейованих міст усе ж отримала таке право, а отже -- стали привілейованими. За даними автора близько 85% волинських міст були наділені маґдебурзьким правом ZajacA.MiastaprywatneWoiyniawXVIipierwszejpoiowieXVIIwieku: Liczbaispecyficznecechyfunkcjowania// RocznikiDziejowSpoiecznychiGospodarczych. -- T.LXXVII. -- Warszawa, 2016. -- S.188.. Великокнязівські/королівські міста Волині практично всі були привілейованими, чого не можна сказати про міста Київщини і Брацлавщини.

Певна різниця була й серед привілейованих міст -- це залежало від того, яким було місто за правом власності: великокнязівським/королівським чи приватним (маґнатським, церковним/костельним). Обсяг прав і привілеїв, наданий великим князем/королем, був зазвичай більшим та, що важливо, стабільнішим. Дуже рідко король робив корективи в бік їх зменшення чи зовсім ліквідовував їх. Натомість привілеї, надані міщанам їхніми приватними власниками, були більш гнучкими та цілком залежали від волі маґнатів. Міста цікавили шляхту передовсім із мотивів прагматичних, економічних. Навіть якщо на повітових сеймиках шляхта й боронила інтереси міст, то здебільшого переслідуючи власні інтереси. Слушно зазначив П.Кулаковський:

«[...] якщо до інструкцій (сеймикових ухвал -- А.З.) і потрапляли прохання щодо міст, то вони насамперед відповідали інтересам їхніх власників, передбачаючи збільшення прибутків шляхом влаштування митниць, проведення ярмарків і торгів, звільнення від сплати податків до скарбниці [...]. Прохання ж стосовно королівських міст мали на меті покращити якість приватного життя та публічної діяльності шляхти. Так, життєво важливим було підвищення обороноздатності міст, бо чимало шляхтичів володіло тут нерухомістю, а крім того, у містах зберігалися книги земських і ґродських канцелярій, що відігравали ключову роль у доведенні прав власності й шляхетства» Кулаковський П. Перший образ ранньомодерного українського сеймику // Український гуманітарний огляд. - Вип.13. - К., 2008. - С.71-72..

Основні засади правового становища міщан містилися у привілеях -- як локаційно-маґдебурзьких, так і окремих наданнях прав та вольностей міщанам. Королівські міста час від часу на прохання міщан отримували конфірмаційні (підтверджувальні) привілеї або й нові, що розширювали міські права: звільняли від підводної повинності, міських зборів, розширювали самоврядування тощо.

Інколи розширення міських прав було пов'язане з політичними причинами. Так, після укладення Люблінської унії король Сиґізмунд ІІ Авґуст видав 18 липня 1569 р. привілей міщанам Луцька, яким не лише підтверджував попередні акти, а й до права безмитно торгувати луцьким купцям у межах Великого князівства Литовського додав таке ж право безмитної торгівлі й у Короні Польській, тобто на теренах усієї щойно утвореної держави -- Речі Посполитої Луцьку 900 років: 1085-1985: Зб. док. і матер. - К., 1985. - С.281.. Зазвичай у текст підтверджувального привілею місту вносилися повні тексти попередніх привілеїв. Зокрема в 1576 р. король Стефан Баторій, підтверджуючи маґдебурзьке право Луцьку, долучив у привілей ще й тексти привілеїв місту за 1498, 1502, 1507, 1558, 1569 рр. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною комиссией для разбора древних актов при киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе (далі - АЮЗР). - Ч.5. - Т1. - К., 1869. - С.17-27.

Щодо приватних міст, то їхні королівські привілеї на маґдебурзьке право були більш лаконічними, оскільки проблеми самоврядування віддавалися на відкуп власникам. Окрім того, такі документи не містили положень про звільнення від сплати мит, зменшення чи скасування підводної повинності, заборону жовнірських постоїв у містах (так званих «леж»). Натомість так звані локаційні документи, які приватним містам видавали їхні власники, набагато детальніше реґламентували правове становище міщан і ширше -- загалом життя міста, зокрема його самоврядування та співвідношення влади війта й урядника, котрого призначав маґнат.

Мацей Лешневський у привілеї міщанам новозаснованого Лешнева (1627 р.) обумовив широкий спектр питань життя міста -- від детальної розмітки терену та видачі «плаців» (ділянок) міщанам до організації управління. У місті дозволялося оселятися «людям різних народів як релігії римської католицької, так і релігії грецької» Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.2228. - Оп.1. - Спр.316. - Арк.1 зв.. Останнім дозволено будувати стільки церков, скільки їм буде потрібно (натомість костел і монастир при ньому власник зобов'язувався звести власним коштом). Окремо згадувалося про вірмен, шотландців і греків, які могли вільно поселятися, безперешкодно купувати собі будинки на ринку, вулицях та передмісті. Нехіть М.Лешневський виявив лише до євреїв («не хочу мати в місті, а особливо в ринку»). Але в подальшому ця категоричність пом'якшилася, оскільки євреям таки було виділено п'ять будинків у східній частині ринку й вулицю, що виходила з ринку, на якій можна було збудувати до 50 будинків. Місту надавалося маґдебурзьке право, згідно з яким міщани мали судитися війтом, райцями, лавниками. Замковий («дворний») уряд не повинен був втручатися в міське судочинство, апеляція від якого скеровувалася власникові. Застерігалося, щоб війт, райці та лавники брали штрафи лише згідно з нормами маґдебурзького права. Натомість штрафи від «злодійського, ґвалтовного і вогневого», що відповідало так званим «чотирьом артикулам» (тобто старостинській компетенції), мали належати до замкового суду. На час перебування на уряді війт і райці звільнялися від міських податків, але не від панських, а поза тим вони не звільнялися від робіт щодо зміцнення міста, позаяк «то є річ потрібна кожному». Міські податки спрямовувалися на потреби міста, передусім оборонні. Після закінчення терміну «волі» (міщани отримали її на 15 років) на користь міста повинні збиратися податки від продажу хлібопекарських виробів, риби, збіжжя. На потреби міста мали також збиратися оплати від постригальні, воскобійні й лазні, але за умови, що міщани збудують їх власним коштом. Після виходу терміну «волі» міщани зобов'язані були платити дідичному панові торгове, а на замок давати по лопатці м'яса. Власники повних волочних земельних наділів щороку мали платити по 1 золотому і мірку (так звану «мацу») вівса. Той, хто не матиме ріллі, повинен платити від ринкового будинку 1 золотий, а від городу та сіножаті -- по 12 грошів. Лешнівці мали також два дні брати участь у жнивах на панських полях. Опікуючись католицькою парафією, М.Лешневський зобов'язав міщан (католиків і православних) щоквартально давати пробощу по 3 гроші. Зауважувалося, що нерухомість католиків може спадкуватися лише католиками. Якби хтось хотів покинути місто, то мав продати будинок і заплатити міському уряду 6 грошів (комірники платили тільки 3 гроші), і лише тоді вільно залишити місто Заяць А. Заснування містечка Лешнів // Студії і матеріали з історії Волині: 2009. -- Кременець, 2009. - С.86--91..

Поступове зростання ролі міст у житті держави сприяло тому, що ними щораз більше цікавилася центральна влада. Незважаючи на тогочасну специфіку управління, коли більшість міських проблем вирішувалися через надання відповідних привілеїв, усе ж міська проблематика потрапила до статей загальнодержавного зведення законів -- Литовських статутів. Вони передбачали ґарантії міщанам свобод і вольностей. У I Литовському статуті це відбито в такій формулі: «Зобов'язуємося своїм ім'ям господарським зберігати за всією шляхтою, княжатами, панами хоруговними і всіма боярами,міщанами і їхніми людьми свободи і вольності, що дані їм як нашими предками, так і нами» Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. -- Т.1: Статут Великого князівства Литовського 1529 р. -- Одеса, 2002. -- С.224 (далі -- Перший ЛС). Див. також аналогічні застереження у II і III Литовських статутах: Там само. -- Т.2: Статут Великого князівства Литовського 1566 р. - Одеса, 2002. - С.277 (далі - Другий ЛС); Там само. - Т.3. - Кн.2: Статут Великого князівства Литовського 1588 р. - Одеса, 2004. - С.45-46 (далі - Третій ЛС).. Аналогічна стаття є і у II Литовському статуті Другий ЛС. - С.276.. Сама присутність міщанства у зазначеному переліку доволі промовиста. Значною мірою розвитком та деталізацією цих свобод і були численні надання містам зазначених привілеїв, в яких підтверджувалися старі воль- ності й надавалися нові (маґдебурзьке право, привілеї на торги, ярмарки, безмитну торгівлю тощо).

Литовські статути реґулювали низку важливих для функціонування міст питань. Зростання їх сприяло переселенню до них селян, більшість з яких робили це самовільно. Важливим для міської життєдіяльності був артикул 29 розділу ІІІ II Литовського статуту, в якому йшлося про втікачів до міст (за I ЛС (арт. 11, розд.Х!) застерігалася можливість потрапити в місто лише челяді невольній, вигнаній паном під час голоду). Артикул хоча й однозначно відстоював інтереси шляхти, усе ж залишав деякі шанси втікачам.

З огляду на зростання значення міст як економічних центрів у статутах приділялася увага «економічним» питанням. Уже в I Литовському статуті з різних причин фіґурували міські торги. В арт. 9 розд. ХІІ вказувалося:

«Міщани і наші піддані за якісь свої кредити не повинні у місті на торгу свавільно відбирати власність селян наших, також чиюсь іншу, духовних і світських грабувати, учиняти перешкоди і тим добиватися від них відновлення у правах, але стосовно цих боргів вони повинні добиватися повернення боргу від боржників у їхніх панів, а від наших підданих -- у наших урядників» Там само. - С.287..

II Литовський статут зафіксував втягнення шляхти у внутрішню та зовнішню торгівлю й лобіювання нею своїх економічних інтересів. Це виявилося в тому, що шляхтичі звільнялися від сплати мита з товарів і збіжжя, вироблених в їхніх маєтках і транспортованих на продаж Там само. - С.264.. Шляхта ставала серйозним конкурентом міщан, ремісники та купці зазнавали від цього серйозних економічних збитків. Щоправда, великий князь у статуті суворо наказував, аби ніхто зі шляхти «не смів нових мит вимишляти, ані встановляти ні на дорогах, ні на місцях, ані на греблях, ані на річках, ані на торгах, ані в містечках» Там само. - С.263.. Водночас відомі десятки скарг на те, що шляхтичі незаконно збирали мито у своїх маєтках Заяць А. Волинські міста XVI - першої половини XVII ст.: митна політика та організаційні засади торгівлі // Історія торгівлі, податків та мита: Зб. наук. праць. - Вип.1. - Дніпропетровськ, 2015. - С.78-81.. III Литовський статут, дбаючи про міські торги, забороняв ставити «єзи» на річках, «бо щоб мав на ста підводах до міста [...] живності, що не використаною зосталася, для продажу послати, то може судном (комягою) водним шляхом, тільки з кількома людьми відправити» Третій ЛС. - С.68..

За III Литовським статутом Про застосування III Литовського статуту на Волині див.: Заяць А. Судочинство в приватних містах Правобережної України у XVI -- першій половині XVII ст. // Крізь століття: Студії на пошану Миколи Крикуна з нагоди 80-річчя [Українознавча наукова бібліотека НТШ. -- Число 33. -- Л., 2012. -- С.230]. шляхта для примноження прибутків отримала право самостійно засновувати міста («хто б хотів на землі своїй містечко нове садити, то йому вільно буде те вчинити, і торгове в ньому згідно давнього звиклого звичаю, як те в містечках інших князівських і панських зберігається, встановити» Третій ЛС. -- С.66.). Відповідний артикул отримав підтвердження на практиці, позаяк саме після 1588 р. почали з'являтися випереджаючі маґ- натські локаційні документи на заснування міст, які лише пізніше підтверджувалися королівськими локаційними привілеями Див.: Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині... -- С.103..

Статути вреґульовували судову процедуру у суперечках між шляхтичами й міщанами. У I Литовському статуті зазначалося, що шляхтич у такій суперечці міг уникнути судового розгляду лише у трьох випадках: коли б він через державні справи був в ув'язненні в іншій державі; перебував на державній службі та не міг відлучитися з неї; був важко хворий, що мав підтвердити присягою Перший ЛС. -- С.210.. Статут 1566 р. дещо видозмінював ці умови: пожежа чи затоплення маєтку, розбійницький напад на нього, зубожіння чи розорення шляхтича, які сталися заради державних справ Другий ЛС. -- С.317.. Щодо стягнення боргу, то I Литовський статут у цьому питанні ще ліберальний: «щоби жоден шляхтич і міщанин не давав у борг без боргового запису більше десяти коп. А якби хто зі шляхтичів або міщан дав у борг без боргового запису більше десяти коп грошей, [...] то має втратити» Перший ЛС. -- С.278.. Натомість II Литовський статут (арт. 26, розд. 7) більш категоричний: «міщани чи жиди, що не належать до шляхти, не можуть добиватися ніяких боргів жодними іншими документами, окрім записів в урядових чи церковних книгах» Другий ЛС. -- С.350., а шляхтичі могли домагатися виплати боргів через свідків і присягу, яка відігравала винятково важливу роль у шляхетському середовищі. Це підтвердив і статут 1588 р. Третій ЛС. -- С.221--222.

Місто як економічний і торговельний центр «втягувало» у свою орбіту навколишні села, що сприяло підприємницьким контактам міщан із селянами. Відповідна стаття I Литовського статуту внормувала правові суперечки між міщанами й селянами на міських торгах Перший ЛС. -- С.287., а домагатися повернення боргу міщани мали у власників селян чи великокнязівських урядників. Статут 1588 р. мав цікаве доповнення: «міщани [...] як міст привілейованих, так і містечок менших наших, також князівських, панських і шляхетських» Третій ЛС. -- С.106., тобто наводилося явно розширене коло міських поселень. Це мало б свідчити про зростання торгово-грошових стосунків села й міста та зростання ролі локальних ринків, осередками яких були невеликі міста. Розвиткові міської торгівлі мала сприяти також стаття II Литовського статуту про уніфікацію мір і ваг. У ній вказувалося, що в усіх великокнязівських та приватних містах на торгах збіжжя має продаватись однаковою мірою Другий ЛС. - С.289-290.. На практиці ця норма далеко не завжди виконувалася, адже й далі по містах міряли місцевими мірками Заяць А. Умови функціонування міських поселень Волині XVI -- першої половини XVII ст. (стримуючі фактори розвитку) // Вісник Львівського університету: Серія історична. -- Вип.37. -- Л., 2000. -- С.115--116..

Звичним явищем у тогочасних містах були пожежі. На захисті майна міщан, яке ставало предметом крадіжок під час цих лих, був арт. 27 розд. XIV II Литовського статуту, який передбачав стягнення штрафу в розмірі чотириразової вартості речі Другий ЛС. -- С.406..

Литовські статути ґарантували міщанам право на заповіт. Арт. 9 розд. III звучав так:

«Після смерті батьків, діти: сини і дочки, не можуть бути позбавлені маєтків, отриманих у спадщину від батьків і діда, але ці маєтки відповідно до закону вони самі зі своїми нащадками отримують у повне володіння і як княжата і пани хору- говні, шляхтичі та міщани Великого князівства Литовського володіють ними і мають від них прибуток» Перший ЛС. -- С.225..

Але статут 1566 р. обмежував спадкові права міщан непривілейованих міст, тобто, нагадуємо, таких, які не були наділені магдебурзьким правом. Вони могли вільно заповідати лише третину свого рухомого майна, а дві третини мали переходити до дітей, а якщо б дітей не було, то до пана Другий ЛС. -- С.353.. У королівських містах майно міщанина, який помер і не залишив спадкоємців, переходило до короля. Тобто і в першому, і у другому випадках майно переходило до власника.

Поступальний розвиток міст сприяв вивищенню міщанської верстви, інтереси котрої в багатьох випадках перетиналася з інтересами шляхти. Це призводило до протистояння, яке не завжди було мирним, а отже потребувало втручання держави. I Литовський статут у випадку побиття міщанином шляхтича передбачав: «Якщо ж на шляхтича підійме руку, поб'є його і пустить кров простий селянин або міщанин, а шляхтич би те довів, тоді селянина або міщанина має бути покарано тільки відтинанням руки [...], за винятком, якби той міщанин був радним» Перший ЛС. -- С.226.. Тоді такий міщанин, як і шляхтич, мав би заплатити штраф 12 рублів грошей. Аналогічні артикули містили статути 1566 і 1588 рр., із тією різницею, що вони вже реґулювали випадки вбивства шляхтича, що опосередковано може свідчити про загострення суперечностей між міщанами і шляхтою Другий ЛС. - С.378; Третій ЛС. - С.267.. Водночас згадані артикули засвідчували не лише соціальне, але й правове розшарування міщанства, оскільки міські бурмистри фактично прирівнювалися до шляхти.

Артикули статутів 1566, 1588 рр. реґламентували порядок розгляду судами справ між міщанами і шляхтичами. У випадку, коли правопорушення скоював міщанин із міста на маґдебурзькому праві, то його справу зі шляхтичем розглядав міський суд, а за відмови шляхтича -- ґродський. Якщо ж злочин учиняв шляхтич проти міщанина, то розгляд такої справи покладався на земський суд Другий ЛС. - С.317.. У 1590 р. на луцькому ярмарку слуга князя Олександра Пронського Симон Крупа відібрав у долинських міщан-куп- ців волів та підводи з сіллю. Спроба притягнути його до луцького міського суду викликала його протест у ґродському суді, в якому він зазначав, що, згідно з арт. 19 і 42 розд. IV він -- саме ґродський підсудний ТТДТАК, України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.38. - Арк.323-323 зв.. Інколи міська влада вдавалася до хитрощів, зволікаючи з вирішенням справ. У 1587 р. служебник Януша Збаразького Григорій Дедеркал скаржився на кременецький міський уряд і війта Федора Новоселецького, адже в його справі з міщанином Павлом Бараном, який побив і поранив Г.Дедеркала, кременецький війт дозволив міщанинові апелювати до Львова як вищого суду Там само. - Ф.26. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.574-575 зв..

У 1561 р. по дорозі на жидичинський ярмарок троє луцьких шевців убили боярина князя В.Четвертинського й останній вимагав, щоб убивць судили за правом земським, згідно з I Литовським статутом, а не міським, як зажадали міщани. І навіть після того, як було продемонстровано відповідні статті статуту, міщани стояли на своєму Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України (далі - ІР НБУ). - Ф.П. - Спр.21631. - Арк.3-4..

Щодо судочинства між міщанами й духівництвом, то в арт. 26 розд. ІІІ II Литовського статуту зазначалося: «Єпископи і всі прелати стану духовного і їх посередники [...] міщан [...] не мають у своїх справах до духовного суду про світські справи визивати; так і [...] міщани [...] не мають до духовного суду звертатися і позивати про справи світські, під закладом стороні позваній двадцятьма рублями грошей» Другий ЛС. - С.288..

Певна частина міщан володіла маєтками, з яких держава зобов'язувала їх відбувати військову службу (арт. 1, розд. ІІ 1566 р.): «Міщанин [якщо б] не мав у своєму маєтку людей так багато, як встановлено буде, той сам має їхати і служити; так теж, який не має, пішки іде з рушницею або рогатиною, і на місці, вказаному у листах наших або гетьмана нашого великого, має особисто кожний становитися на той день, який через нас або через гетьмана нашого [...] буде встановлений» Там само. - С.266..

Річ Посполита була становою державою, де саме шляхта наділялася всім обсягом прав, зокрема політичних -- брати участь в державному управлінні через своїх представників на сейм, що обиралися на повітових сеймиках. Шляхта становила урядницьку мережу. Для міщанства місця у цій структурі управління не було. Міста могли хіба що звертатися до сеймиків і сейму з проханнями та клопотаннями, хоча, як уже зазначалося вище, шляхтичів міста цікавили передусім із меркантильних міркувань Кулаковський П. Міська проблематика на шляхетському сеймику Волинського воєводства (перша половина XVII ст.) // Студії і матеріали з історії Волині: 2009. -- С.15--24; Lewandowska- MalecI. SejmwalnykoronnyRzeczypospolitejobojganarodowijegodorobekustawodawczy (1587-- 1632). -- Krakow, 2009. -- S.331; MazurK.WstronieintegracjizKoronq; SejmikiWolyniaiUkrainywlatach 1569-1649. - Warszawa, 2006. - S.107-120; BoguckaM.MiastaazyciepolitycznewPolsceXV-XVIIw. // WladzaispoleczenstwowXV-XVIIw. - Warszawa, 1999. - S.39-46; Idem. Miasta a wladza centralna w Polsce i w Europie wczesnonowozytnejz (XVI-XVII w.). - Warszawa, 2001. - S.28-40..

Важливим аспектом правового становища міщан був ступінь їхньої особистої свободи. У значній кількості привілеїв на заснування міст містилося застереження, щоб тут поселялися лише вільні люди. Так, у привілеї, наданому містечку Смідину (1556 р.), зазначалося: «людьми вольными место ку пожитьку своему садити» Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА). - Ф.389. - Оп.1. - Д.35. - Л.284.. Аналогічні клаузули було внесено у привілеї Чорториї, Купіля, Вишнівця та інших міст Там же. - Д.38. - Л.219 об.; Д.191. - Л.98 об.; Д.31. - Л.112; Д.193. - Л.67, 102; Д.195. - Л.21, 215, 311 об..

Традиційно вважається, що «міське повітря» робило міщан вільними Ястребицкая А.Л. Предисловие // Проблемы методологии истории средних веков: европейский город в системе феодализма. - Ч.1. - Москва, 1979. - С.16; Щербак В.О.Соціальне та правове становище міщанства Правобережної України. - С.23; Kulejewska-Topolska Z. Nowe lokacje miejskie w Wielkopolsce od XVI-XVIII w. - Poznan, 1964. - S.129., але, як правильно зазначав М.Колесницький, повної свободи міщани не мали і в містах Західної Європи Колесницкий Н.Ф.Феодальное государство (XVI-XVIII вв.). - Москва, 1967. - С.94.. У низці міських привілеїв приватним містам було виписано застереження, згідно з якими міщанин, котрий захотів залишити місто, мав сплатити певну (зазвичай невелику) грошову суму РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Д.219. - Л.83 об.; Д.215. - Л.37 об.; ЦДІАК України. - Ф.26. - Оп.1. - Спр.40. - Арк.714.. У разі самовільного залишення міщанином міста, власник домагався його повернення ЦДІАК України. - Ф.21. - Оп.1. - Спр.116. - Арк.34 (Ланівці, 1642 р.); Ф.28. - Оп.1. - Спр.52. - Арк.936 (Серкизів, 1618 р.); Спр.27. - Арк.25, 83 зв. (Порицьк, 1590 р.); Ф.25. - Оп.1. - Спр.19. - Арк.169-169 зв. (Любче, 1579 р.); Спр.26. - Арк.170 зв. (Рохманів, 1582 р.); Спр.32. - Арк.52-53 (Лабунь, 1595 р.); Спр.62. - Арк.549 (Сокіл, 1601 р.); Спр.207. - Арк.639-640 зв. (Кошовград, 1635 р.); Ф.21. - Оп.1. - Спр.35. - Арк.33-35 (Полонне, 1598 р.).. Натомість міщани королівських міст були вільнішими. Водночас відомі випадки серйозної залежності міщан від волі старости, який отримував свій уряд за позичання королеві грошей.

У вересні 1571 р. кременецькі міщани скаржилися до Луцького ґроду на утиски місцевого старости князя Миколая Андрійовича Збаразького, який не зважав на надані королем міські привілеї та заявив: «Я [...] ни толко пе- редмещан, але и вас самых мещан у присуде своемь замьковомь мети, дей, буду, бо, дей, я за вас господару королю его млти немалую суму пнзей дал и вас в себе в заставе маю» Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.458. - Арк.436 зв.. А далі зауважив, що якщо міщани мають бажання, то можуть «выкупитися, яко лвовяне, и мешкати волно, а передместя, дей, я вамъ не поступлю и его боронити буду» Там само. - Арк.437 зв.. Про заставу чорторийських міщан ішлося в листі Миколая Мороховського, вписаного у жовтні 1612 р. до книги Луцького земського суду. Із документа довідуємося, що покійний на той час Ян Злотський «держалъ за листомъ» князя Юрія Чорторийського в сумі 400 золотих село Гудлю й «килку мещан в месте Старимъ Чарториску правомъ заставъным», однак, потребуючи грошей, перезаставив село та згаданих міщан М.Мороховському. У подальшому Чорторийськ із селами дістався княжні Софії Андріївні з Вишневецьких Яновій Пацовій, яка, за словами М.Мороховського, «зо мъною еи мл о подданые мещане чарториские на Старом месте певный контрактъ и постановене учинила, за которымъ я мещан чарториских и всих пожитков, на Старом месте мне за правом моим служачих, ей мл уступил» Там само. - Ф.26. - Оп.1. - Спр.21. - Арк.564.. У грудні 1605 р. князь Юрій Чорторийський за 1200 золотих віддав Павлові Богушевичу «с пляцами, с полями, сеножатми, чиншами и подводами в местечку Рохманове тридцать чоловека и оранду горелчаную» Там само. - Ф.21. - Оп.1. - Спр.42. - Арк.93 зв. - 94..

Про безоглядно залежний стан міщан довідуємося з наступного документа. У серпні 1595 р. князь Олександр Пронський із дружиною Федорою Сангушківною продали Жуків із селами Адамові Горайському. З огляду на це, князь написав листа, в якому читаємо:

«Всим бояром, войтом, мещаном и подданым нашимь жуковским такь в местечку, яко и во всих селахь и приселках жуковских. Ведомо вамь чинимо, ижь есми вас всих на вечность продали [...], абысте вже от того часу яко властность пана своего дедичного во всем послушны были, за пана своего дедичного его мл признавали, чинши и всякие повинности его мл отдавали, так яко дотул нам самым» Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.47. - Арк.157..

Із документа виходило б, що князь не робив різниці між міщанами й селянами, адже з погляду князя як ті, так і інші -- його піддані. Очевидно, що у практиці життя різниця таки була, але просто втаємничена від нас скупістю джерел.

Водночас відомі випадки, коли шляхтичі передавали своїх підданих у заставу міщанам. Казимир Ледницький у серпні 1571 р. позичив у луцького міщанина Парфена Васильовича Щетинчича 135 кіп литовських грошів, під які дав йому у заставу сімох підданих із полями, сіножатями, податками й повинностями Там само. - Спр.459. - Арк.95 зв. - 97.. У грудні 1613 р. Христина Ярофіївна Гостська позичила в дорогобузького міщанина Лаврина Войташкевича 800 золотих, натомість передала йому у селі Майків у заставу «чоловековъ на волоках чотырох из службами их и зо всими повинностями их [...] на два годы, до выкупна тыхъ менованыхъ подъданыхъ» Там само. - Спр.94. - Арк.972.. Отримували у заставу підданих і євреї. Возний Дем'ян Зарембський заявив, що 20 березня 1618 р., маючи при собі двох шляхтичів, був у справі торговицького орендаря єврея Абрама Якубовича в маєтку Більче, де Станіслав Білецький за 115 золотих передав євреєві «подданых своих отчизныхъ трох на имя Демида, Игната, Пашка обычаем заставнымъ» Там само. - Спр.110. - Арк.257..

Відомий випадок дарування міщанинові підданого. У серпні 1612 р. Ян Ластовський у Луцькому ґроді заявив, що «славетному Федорови Мурадиновичови, месчанинови луцъкому, хлопца москвитинъка своего власного на име Феска, которого зъ Москвы сам вывезлъ, дал, даровал и на што скриптъ рукою своею власною подписаный дал» Там само. - Спр.93. - Арк.786 зв..

Ю.Мазуркевич слушно зауважив, що міщан приватних міст у тогочасних актах нерідко окреслюють як підданих, але між залежністю міщан і підданством селян була величезна різниця, яку розуміли й підкреслювали самі власники Mazurkiewicz J. O niektфrych problemach prawno-ustrojowych miast prywatnych w dawnej Polsce // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. - Sectio G. - Vol.XI.4. - Lublin, 1964. - S.113-114.. Означення «підданий» не було чимось принизливим для міщан приватновласницьких міст, оскільки це сприймалося як цілком буденна та зрозуміла річ. Зрештою й міщани королівських міст теж були підданими -- короля. Самі міщани теж артикулювали свою підданість, що добре видно з міських присяг. Так, у 1635 р. у Луцькому ґроді одночасно міщанами й підданими власників назвали себе міщани Гощі ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.197. - Арк.25 («Я, Грицко Береза, месчанин и подданый его мл пана Романа Гостского кашътеляна киевъского»)., Шепетина Там само. - Арк.91 («Я, Янъ, месчанинъ и подданый его мл пана Яна Козловъского»)., Сульжина Там само. - Арк.115 зв. («Я, Левъко, месчанин и подданый зъ местечъка Шулжинецъ», власник князь Домінік Заславський)., Ляхівців Там само. - Арк.176 («Я, Гарасимъ Чайко, месчанин и подданый его мл пана Сенютві»)., Бережниці Там само. - Арк.554 зв. («Я, Сидор Любарец, бурмистръ и подданый ясне освецоного кнежати его мл Владислава Доминика на Острогу Заславского»)., Нової Четвертні Там само. - Арк.642 («Я, Ерий Литвиновъский, месчанинъ и подданый кнежати его мл Стефана Четвертенского»)., Несухоїж Там само. - Арк.27 («Я, Иван Янчыкович, войтъ з местечка Несухоижъ подданый и месчанин ее мл панее Евы с Кашева Сапижвшое»). В одному з актів за квітень 1644 р. читаємо: «В жалобе уцтивого Василя Романовича Кулъжича, месчанина несухоезкого, подданого велможного его мл пана Крыштофа на Несухоежахъ Сапеги» (див.: Там само. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.79. - Арк.281).. Траплялося, що міщани називали себе не просто підданими, а дідичними підданими Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.153. - Арк.405 («Мы Мартынъ Сикура бурмистр и Иванъ Чыжыкъ подданые дедичные ясне освецоного кнежати его млти Кароля Корецъкого», Межиріч, 1627 р.); Спр.229. - Арк.840 зв. («Я, Иванъ Ластовецкий, месчанин и подданый ясъне освецоного кнежати его мл пана конюшого короннго дедичный», Корець, 1642 р.).. У скаргах

шляхти на міщан їх теж не раз називали підданими Там само. -- Спр.102. -- Арк.500 зв. («подданые албо мещане з Мосора», 1615 р.); Арк.686 («мещан олыцких, подданых кнежати его мл [Альбрехта Станіслава Радзивілла], 1616 р.); Спр.175. -- Арк.654 зв. («славетный Левъко Трушович подданый и мешъчанинъ местечъка Мосора», 1630 р.)., не забуваючи, при цьому, що вони все ж міщани. Бальцер Раєцький скаржився у червні 1626 р. на «подданых албо рачей месчан яновских» Там само. -- Спр.148. -- Арк.630.. В одному з документів зроблено спробу дедалі понизити статус міщанина. У серпні 1621 р. слуга князя Павла Друцького Любецького Дем'ян Гуляницький скаржився «противко робочим Климови Мостовому, Андрееви Дубкови и Селешковы Колчинцови, подданым и мещаномъ [...] рожыским» Там само. - Спр.123. - Арк.532.. У той час слово «робочий» було чітким окресленням селянина SiownikPolszczyznyXVIw. - T.35. - Warszawa, 2011. - S.298..

Міщани приватновласницьких міст перебували в юрисдикції свого пана, який представляв їх у судах у разі їхніх кривд чи шкод, учинених міщанами. У листопаді 1589 р., оскаржуючи Мартина Івановича з Дубна за борг перед князем Богданом Масальським, возний відніс позов не боржникові, а князеві Василеві-Костянтинові Острозькому ЦДІАК України. - Ф.26. - Оп.1. - Спр.7. - Арк.6 зв. - 7, 309-309 зв., 417-417 зв.. Торчинський міщанин Роман, оскаржений Войтехом Борковським, прийшов до суду у квітні 1629 р. разом зі власником міста луцьким біскупом Ахацієм Ґроховським. Останній заявив суддям, що розгляд справи не може відбутися, оскільки поданий міщанинові позов суперечить правовим приписам, адже за неправові дії підданих мають відповідати пани. І суд дозволив йому апелювати до трибуналу Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.167. - Арк.82-83.. Скарги до суду на образу міщан теж не раз подавали не самі міщани, а за них це робиливласники міст. У липні 1586 р. на Марка Жоравницького, який забрав у голятинських міщан кілька десятків волів, скаржилися не вони, а власник міста князь Роман Сангушко Archiwum Giowne Akt Dawnych(далі - AGAD). - ArchiwumZamojskich. - Sygn.2633. - K.87..

Правове становище міщан добре розкриває наступна судова справа. У вересні 1608 р. володимирський міщанин Василь Гордієвич Хивчич скаржився до Володимирського земського суду на холмського підсудка Фрідріха Підгородецького за те, що його вербський урядник Савицький із помічниками напав на скаржника під час збирання останнім урожаю проса. Його побили, поранили й пограбували. Збитки потерпілий оцінив у 100 золотих. У судовому процесі його інтереси представляв шляхетний Семен Зеленський. Уповноваженим від Ф.Підгородецького був Андрій Дахнович. Після прочитання позову, оскаржуваний разом із його адвокатом поставили під сумнів право міщанина без присутності війта позивати шляхтича. Більше того, адвокат заявив, що позивач є не володимирським міщанином, а передміща- нином, і що без присутності старости чи війта не має права сам провадити процес. На цій підставі представник просив увільнити свого підопічного від позову. Уповноважений від міщанина Семен Зеленський на це відповів, що позов правильно, адже

«того право не учит, абы мещанин зъ его мл паном войтом против шляхтичови справедливости собе доводити мел, кгды ж мещане свое бенефициум, от королей их мл надано, мают, же кождому мещананови права майдеборского волно без пана войта самому в кривды своей з шляхтичом справедливости собе доводити, бо то толко пан подданому своему справедливости доводит, а мещанин каждый своего права заживает» ЦДІАК України. - Ф.27. - Оп.1. - Спр.18. - Арк.557..

На підтвердження своїх слів адвокат навів арт. 47 розд. IV II Литовського статуту, де чітко сказано, що такі справи підсудні земському суду. Вислухавши обидві сторони, суд усе ж став на бік Ф.Підгородецького. Адвокат міщанина не визнав такого рішення й апелював до трибуналу, що йому було дозволено Там само. - Арк.357 зв..

У ще більш невизначеному стані були міщанки. Традиційно вважалося, що жінки з огляду на «вразливість статі» були не вповні дієздатними, а тому потребували опіки чоловіка Dqbkowski P. Prawo prywatne Polskie. - Lwow, 1910. - S.208.. У червні 1644 р. володимирська міщанка Катерина Шимонова Чапличівна, побита шляхтичем Каспером Савицьким, прийшла скаржитися до Володимирського ґроду «зъ притомъностю и персо- налною ассистенъциею славетъного Шымона Чапълича яко опекуна стану малъженъского, мещанина места кор мл Володимера» ЦДІАК України. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.79. - Арк.336.. Однак в іншому випадку володимирська міщанка Овдотія Олешкова в липні 1632 р. сама прийшла до ґроду зі скаргою на жовніра Гієроніма Кантора, винного в пожежі її дому Там само. - Спр.67. - Арк.645-645 зв.. Жінка, залишаючись у тіні чоловіка, усе ж не була безправною, про що свідчать судові процеси за участю жінок Заяць А. Судочинство в приватних містах Правобережної України у XVI - першій половині XVII ст. // Крізь століття: Студії на пошану Миколи Крикуна з нагоди 80-річчя. - С.219-243..

Права міщан у сфері соціально-економічних відносин стосувалися найперше торгівлі й, передусім, проведення торгів та ярмарків, які були важливим інструментом тогочасного господарського життя міста. Так, Петро Семашко, отримавши привілей на осаду Добрятина з правом на щотижневий торг, за певний час, у 1559 р., звернувся до великого князя литовського із проханням надати місту ще й ярмарок, «бо жодного пожитку в том месте своем без ярмарку мети не может» РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Кн.38. - Л.219 об.. Унікальним свідченням ролі ярмарку виступає документ щодо Торчина (1630 р.). Згідно з ним, «габелла» (податок) із торгів за весь рік дала 33 золотих, а за один ярмарок - 13 золотих і 20 грошів, тобто, умовно кажучи, 1 ярмарок дорівнював 22 торгам ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.172. - Арк.828 зв.. Можливість професійно займатися торгівлею, тобто бути купцем, стала прероґативою власне міщанина -- шляхтичеві це забороняв закон, тобто він не міг бути професійним торгівцем (хоча на практиці траплялися винятки). Селянин теж ще не міг цим займатися, адже такі привілеї селам, а відповідно й селянам, не надавалися.

Ще одним соціально-економічним надбанням міщан було право засновувати цехи. У приватних містах такий дозвіл надавав власник, у королівських -- король. Корпорації ремісників -- цехи -- отримували зазвичай свій статут. Самі цехові статути слугують першорядним джерелом для з'ясування життя цехів -- їх організації, структури, стосунків, подеколи самого виробництва Швидько А.К.К вопросу о ремесленном цехе в средневековом городе (по германским и украинским источникам) // Вопросы германской истории и историографии. -- Вып.1. -- Днепропетровск, 1973. -- С.5; Методические рекомендации по подготовке к спецсеминару по источниковедению истории Украины XVI--XVII вв. (Цеховые уставы городов Украины) / Сост. Н.П.Ковальский, Г.Н.Виноградов. -- Днепропетровск, 1986. -- С.5--16.. Цехи, як засвідчують статути, виникали на прохання ремісників відповідних професій. У королівському привілеї ковельським кравцям (1634 р.) зазначалося: «Били нам чолом міщани ковельські, піддані наші, [...] і просили [...], аби ми їм порядком і звичаєм інших міст наших головних право на обирання собі цехмістра в тому ремеслі дали» РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Кн.214. - Л.53.. Спочатку цеховий статут затверджувала міська влада, а далі й король Там же. - Кн.206. - Л.62 об. - 63 об. (цеховий статут володимирським шевцям, 1615 р.).. Обраний цехмістр, що очолював цех, представляв його інтереси перед іншими професійними корпораціями, а також перед міським управлінням і королівською владою. Усі спірні справи в межах цеху повинен був вирішувати цехмістр, а ті, хто хотів би оминути цеховий суд і звернутися зі скаргою до міського управління, підлягали грошовому покаранню. Лише після цехового присуду можна було апелювати до міської влади Там же. - Кн.197. - Л.84 (підтвердження привілею володимирським кушнірам, 1596 р.)..

Важливою складовою юридичного статусу міщан було право утворювати громадські організації -- братства, зокрема церковні. Самі цехи мали яскраво виражений мішаний характер -- одночасно економічно-професійний і релігійно-добродійний. Таке братство-цех було у Степані на початку XVII ст. Кудринский Ф. Цеховые братства в м. Степани // Киевская старина. - 1890. - №7. - С.88-104. Як зауважував Я.Ісаєвич, «цехи і братства взаємно впливали одне на одного» Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVІ--XVІII ст. - К., 1966. - С.19.. Траплялося, що міщани відігравали у братстві другорядну роль. Так, у 1617 р. бере початок історія луцького Хрестовоздвиженського братства, в якому, на думку М.Довбищенка, провідна роль відводилася волинським православним шляхтичам, а на другорядних були міщани Довбищенко М.В.Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI - першої половини XVII ст. - К., 2008. - С.185-187.. Братства дбали про моральність і боронили православ'я, активно допомагаючи священикам, випускаючи релігійну полемічну й освітню літературу. Участь міщан у діяльності братств формувала корпоративізм та допомагала відстоювати свої інтереси.

Були чинники, які неґативно впливали на правове становище міщан. Передусім це загалом зневажливе ставлення шляхетського загалу до міщан, котрих сприймали як щось меншовартісне. Місто було простором, де стикалися інтереси різних соціальних груп, найперше міщан і шляхти, що породжувало бажання оволодіти владним простором задля розподілу ресурсів різного характеру Miasta polskie w tysi^cleciu. -- T.1. -- Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1955. -- S.51..

Міщанин не був власником земельної ділянки, на якій розташовувався його будинок, він нею лише користувався Opas T.WlasnoscwmiastschijurydykachprzywatnychwdawnejPolsce. -- Lublin, 1990. -- S.49--50; Kulejewska-TopolskaZ.Nowelokacje... -- S.128--129, 133, 159., і саме це становило основу його залежності. Згідно з конституцією 1588 р., спадок після смерті бездітного міщанина (так званий «кадук») переходив на користь власника міста Volumina Constitutionum. - T.II. - Vol.2 (1587-1609). - Warszawa, 2008. - S.64., що не раз траплялося AGAD. - MetrykaKoronna. - Rkps.129. - K.267-267 v. (Кременець, 1583); Rkps.163. - K.183 v. - 184 (Ковель, 1619); Rkps.174. - K.203-204 (Володимир, 1626).. З.Кулеєвська-Топольська слушно зазначала, що підданство, а з ним повинності міщан, випливали з факту, що

«місто було розташоване на землі феодала. Підставою повинностей була феодальна власність землі. Власник зосереджував у своїх руках владу та найвище право в місті, виявом чого була його ключова роль у царині законодавства, судочинства; із цього випливала й залежна позиція міщан щодо пана -- власника міста» Kulejewska-Topolska Z. Nowe lokacje. - S.133..

Перелік міщанських повинностей містили локаційні документи, ординації, інвентарі й т. п. Ibid. - S.134.

Отже, окрім прав, на міщанах лежали певні обов'язки. Як піддані, вони мали виконувати повинності, що здебільшого були троякими: грошові, натуральні, відробіткові. Державні податки сплачували як королівські, так і приватні міста, однак останні робили це ще й на користь власника. Значна частина міщан, що займалася сільськогосподарськими заняттями, платила чинш, залежно від величини земельного наділу та його якості. Міщани Берестка в 1578 р. давали з 1 волоки 30 литовських грошів ІР НБУ. - Ф.ІІ. - Спр.22167. - Арк.6 зв. - 7., а Білогородки в 1601 р. -- 66 ArchiwumNarodowywKrakowie. ArchiwumSanguszkow(далі - ANK.AS). - Sygn.59/1. - K.3.. Згідно з даними інвентаря маєтків князів Острозьких 1620 р., міщани Олександрії платили з 1 волоки 1 золотий, Рівного -- 2, Баранівки й Дорогобужа - 3, Смолдирева - 6, Жорновна - 8, Суража - по 1 червоному золотому, Берездова, Хлапотина та Старого Полонного - по 1 копі литовських грошів Biblioteka Zakladu Narodowego im. Ossolinskich we Wroclawiu. Oddzial r^kopisow (далі - BZNO.OR). - Rkps.3669/II. - K.109. - 131 v., 143, 183, 275, 276 v., 290, 293, 306, 365.. Окрім того, міщани Смолдирева давали по 2 курки та 1 гусці, Рівного - по 1 маці вівса, Дорогобужа - по 1 курці й десятку яєць, Сурожа, Берездова та Хлапотина - по 1 маці вівса, по 2 курки, а 10 кіп яєць та баранячу десятину - загалом із міста.

На міщанах лежав обов'язок різноманітних ремонтних робіт. Зокрема у червні 1572 р. володимирські міщани брати участь у ремонті веж і городень місцевого замку ЦДІАК України. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.7. - Арк.149 зв. - 150.. Обов'язком сульжинських міщан (1632 р.) було ремонтувати греблю й мости ANK.AS. - Rkps.99. - K.3.. Такі ж повинності стосувалися міщан Берездова, Старого Полонного, Лабуні (1620 р.) BZNO.OR. - Rkps.3669/IL - K.290, 365 v., 477.. Ремонтувати млини та утримувати в належному стані стави мали міщани Красилова (1615 р.) Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В.Стефаника (далі - ВР ЛННБ). - Ф.91. - Спр.39/І. - Арк.57. Опубл.: Опис володінь князя Януша Острозького у південно-східній Волині 1615 р. / Упор. В.Атаманенко, І.Рибачок. - Острог, 2009. - С.187. Питання повинностей міщан Південно-Східної Волині досліджувала у своїй кандидатській дисертації І.Рибачок (див.: Рибачок І.О. Соціально-економічний розвиток міст Південно-Східної Волині в останній третині XVI - першій половині XVII ст.: Дис. ... канд. іст. наук. - Острог, 2012. - С.133-146)..

Обтяжливою для міщан була підводна повинність BuczekK.PubliczneposiugitransportoweikomunikacyjnewPolscesredniowiecznej// KwartalnikHistoriiKulturyMaterialnej (Warszawa). - Z.2. - 1967. - S.287; КрикунМ.Г. Передмова // Селянський рух на Україні: 1569-1647 рр.: Зб. док. і мат. - К., 1993. - С.11; Його ж. Селянський рух на українських землях Речі Посполитої у 1569-1647 рр. // Його ж. Воєводства Правобережної України у XVI-XVIIIст. - Л., 2012. - С.152.. Міщани Лабуні (1620 р.) зобов'язані були відвозити з трьох тамтешніх ставів рибу до Любліна і 2 фури врожаю з 1 волоки до Львова чи Ярослава BZNO.OR. - Rkps.3669/II. - K.477-477 v.. Возити рибу в Люблін було обов'язком і міщан Красного Корця (1637 р.) ANK.AS. - Rkps.64/13. - K.93.. Давати підводи до Львова повинні були міщани Закриничого (1637 р.) Ibid. - K.146.. Підводну повинність виконували також міщани Дорогобужа (1620 р.) Biblioteka PAN w Korniku. - Rkps.1275. - K.4 v.. Інколи міщани відкуповувалися від цієї повинності. Так, у 1585 р. міщани Білева князеві Юрієві Чорторийському «чиншъ по три золотых полских за фуру от возен до Буга зъ особна досыт были [...] учинили» ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.34. - Арк.185 зв.. Великокнязівські/королівські міста зазвичай давали підводи гінцям. Зубожілі через татарські напади міщани Луцька просили зняти з них цей обов'язок, і великий князь зробив це у квітні 1501 р. РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Кн.6. - Л.191. Опубл.: Lietuvos Metrika. - Knyga №6 (1494-1506). - Vilnius, 2007. - Р.263., однак пізніше повинність було відновлено. У квітні 1612 р. міські урядники Луцька скаржилися на королівського коморника Самуеля Каменського, який узяв у міщан чотирьох коней і двох не віддав ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.93. - Арк.456.. Знана для міщан приватних міст була й панщина, котру, щоправда, можна вважати символічною, оскільки йшлося про кілька днів роботи під час сівби та жнив Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI - першій половині XVII ст. - Л., 2003. - С.155-156.. Певним винятком були міщани Сульжина, які за інвентарем 1621 р. мали відробляти на користь власника два дні на тиждень ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.131. - Арк.479 зв..