Правове становище волинських міщан у XVI - першій половині XVII ст

Міщани мали «почесний» обов'язок відбувати військові повинності. Уже саме виникнення міст у великій кількості було серйозним оборонним фактором у реґіоні. Частину з них свідомо засновували на татарських шляхах (Купіль, Шпанів, Стохот, Воронівці, Остропіль, Краснопіль) РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Кн.191. - Л.97 об., 233 об.; Кн.195. - Л.310 об.; Кн.202. - Л.85; Кн.207. - Л.76 об.; Кн.210. - Л.120 об.. Деякі міста (Торговиця, Старокостянтинів, Волочища, Столпин, Милятин) були локо- вані при наявних замках Там же. -- Кн.38. -- Л.341 об., 225--225 об., 75 об.; Кн.21. -- Л.222; АЮЗР. -- Ч.7. -- Т.1. -- К., 1905. -- С.212.. Розуміючи їх значення, держава робила певні кроки для зміцнення фортифікацій, хоча важко назвати їх достатніми. Це засвідчили описи волинських замків 1545 і 1552 рр.

Оглядаючи луцький замок, люстратори зі слів шляхти записали, що почав його будувати князь Любарт, а завершив - князь Свидриґайло. Люстратори зазначили, що його довжина 52,5, а ширина -- 48 сажнів РГАДА. -- Ф.389. -- Оп.1. -- Кн.563. -- Л.161 (1552 р.).. До замку вів міст, утримувати який у належному стані повинні були міські столяри, а деревину для цього мали давати «панове земяне волости мельницкое». У замку було три башти. Тут же знаходилася церква Св. Іоанна Богослова. Окрім Верхнього, у місті був так званий «Окольний» (або Нижній) замок. Ланцюги для підйомних мостів цих замків виготовляли й ремонтували власним матеріалом місцеві рудники. Під час люстрації 1545 р. ревізори довідалися, що для сторожі Верхнього замку с. Радомишль надсилає двох чоловік на тиждень, і вирішили збільшити цю кількість до шести, зважаючи на великий розмір села -- вони зобов'язані «завжди вдень стереч, а вночи кликати» Литовська метрика: Книга 561: Ревізії українських замків 1545 р. / Підгот. В.Кравчен- ко. -- К., 2005. -- С.132--133.. Крім того, четверо сторожів були в Окольному замку. У 1568 р. луцький воротний Ярош Палікієвський скаржився, що київський воєвода князь В.-К.Острозький наказав своїм радомишльським селянам давати йому щотижня не по грошу й курці, як це було раніше, а тільки курку ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.10. -- Арк.360.. У замку перебував пушкар Ірик Вацлавович, який отримував за службу 24 копи литовських грошів. Обороноздатність замку знижувала відсутність колодязя, хоча була «фортка, которая [...] к воде вчинена» Литовська метрика: Книга 561. -- С.144--145.. До замку були приписані 11 рибалок і 3 городники. Крім того, на замкові потреби йшла капщизна від корчем і шинків.

Про Володимирський замок сказано, що він «з дерева дубового отъ осмидесятъ летъ справою городничего некогды пана Солтана робленъ» РГАДА. -- Ф.389. -- Оп.1. -- Кн.563. -- Л.191 об. (1552 р.).. Тут було чотири башти. Староста розповів, що він наймає до замку двох -- трьох сторожів у рік, вони стоять при брамі вдень і вночі. Міщани скаржилися на шляхту й духівництво через небажання брати участь у ремонті мурів. Люстратори у відповідь наказали мешканцям юридик допомагати ремонтувати мури, «бо оборона местъская всимъ потребна естъ». Міст перед замком був у доброму стані, ремонтувати його повинна була шляхта всього Володимирського повіту. На території замку була розташована церква Св. Якима. Пушкар Грицько Сенькович мав вільний від податків будинок і корчму в місті. До замку належав млин на річці Лузі з двома колами. Окрім того, згадуються 9 слуг «поездников», котрих використовували як посильних. Щотижня «на день постний» шестеро рибалок мали давати рибу на замок.

Кременецький замок розташовувався на високій горі («з долу до стены нигде з лука дострелити не може») Там же. - Л.148 об., 198-198 об. (1552 р.).. Тут була церква Св. Михайла. Біля неї при мурі пушкарня. Пушкарів троє: німець Ганус, поляк Матуш, яким платили в рік по 12 кіп литовських грошів, а третій був місцевим, отримував 5 кіп Там же. - Л.150..

Міщан приватних міст зобов'язували мати зброю та залучали до оборони Заяць А. Волинські міста XVI -- першої половини XVII ст. як опорні пункти оборони краю // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. -- Вип.15. -- Л., 2014. - С.179.. Замки й міські укріплення приватних міст здебільшого були дерев'яними. Лише більші міста мали добре уфортифіковані муровані замки та пристойну міську оборонну систему. З інвентарного опису 1605 р. довідуємося про укріплення Клеванського замку, який був мурованим, мав муровану браму й такі самі башти та досить велику кількість зброї, а на одній із башт навіть був годинник ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.73. - Арк.440 зв. - 453 зв.. Окрім замків, значна частина міст мала свої укріплення. Ідеться в основному про дерев'яно-земляні фортифікації. У традиційному наборі функцій, які виконувало місто, завжди значиться оборонна. М.Ткачов зазначав: «Прийнято вважати одним із критеріїв міського поселення наявність у кожному конкретному випадку системи оборонних укріплень і військової організації міщан» Ткачёв М.А.Организация обороны городов Белоруссии XIV-XVIIIвв.: Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук. - Минск, 1987. - С.12.. А.Янечек слушно зауважив, що саме надання магдебурзького права й міська реформа добре служили справі оборони міста, а до того ж просторова локація мала важливе оборонне значення JaneczekA.Osadnictwopograniczapolsko-ruskiego: WojewodztwobeiskieodschyikuXIVdopocz^tkuXVIIw. - Wrociaw; Warszawa; Krakow, 1991. - S.282-283..

Інколи у привілеях прямо вказувалося, що новозбудований міський храм повинен мати оборонний характер. Так, у привілеї короля Сиґізмунда ІІІ на право будівництва в Луцьку синагоги (1626 р.) зазначалося, що нагорі, у разі ворожого нападу, має розташовуватися артилерія. Окрім того, було зазначено, що при нападі татар для оборони «божниці» євреї повинні виділити певну кількість озброєних людей, а інших, що можуть тримати зброю, передати під команду міського уряду AGAD. - Metryka Koronna. - Rkps.174. - K.141-142.. У люстрації Кременця (1563 р.) зазначалося, що міщани у своїх будинках для потреб оборони повинні мати «всілякі гаківниці, рушниці, сагайдаки й іншу зброю, рогатини [...] або хоча б лише рушницю та рогатину нехай має», а у протилежному разі «хай не живе у своєму будинку» АЮЗР. - 4.VII. - Т.2. - К., 1890. - С.71.. Король Стефан Баторій у 1578 р. дозволив кременецьким передміщанам «корчмы вольные [...] в домехъ ихъ мети, медомъ и пивомъ шинковати и речи въ домехъ гостинныхъ ку живности потребные держати, продавати и тое волности въ шинку корчомномъ заровно зъ мещаны места нашого Кременецкого уживати», і все це «для лепшего запомноження ихъ и потужнейшое, а способнейшое обороны оного замку и места нашого Кремянецкого» Там же. - Ч.'УІІІ. - Т.5. - К., 1907. - С.215.. За привілеєм 1532 р., володимирські міщани брали мостове з гостя по півгроша й помірне від маци по пенязю для потреб оборони міста РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Кн.41. - Л.167.. У 1578 р. луцькі міщани з власної ініціативи за 400 золотих купили у шляхтича Миколи Дубровського 4 невеликих гармати, 12 гаківниць і 6 рушниць ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.18. - Арк.450..

Значною мірою справі оборони сприяв сам міський устрій та соціальна структура населення. Ідеться про десятково-сотенну організацію міщан, яка була одночасно фіскальною та оборонною. Існування десятків і сотень зафіксовано в понад двадцяти волинських містах. Окрім того, міста мали значну кількість «воєнізованого» населення. У майже 30 згадувалися бояри, інколи у чималих кількостях, як, наприклад, у Звягелі -- понад 50 осіб (1579 р.) ЦДІАК України. - Ф.44. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.533 зв.; AGAD. - АгсЬ^ит SkarbuKoronnego. - Dz.I. - &.31. - К.17 V.. Щонайменше у 25 містах фіксувалися гайдуки. Зокрема в Острозі -- 30 осіб (1620 р.), Рівному - 28 (1620 р.), Красилові - 20 (1615 р.), Новому Любартові - 18 (1620 р.) BZNO.OR. - Rkps.3669/П. - К.128-131 V, 199-207, 430-437; ВР ЛННБ. - Ф.91. - Спр.39/І. - Арк.58.. У понад 10 містах згадувалися стрільці. Так, у Красному Корці їх було 6, Закриничому -- 5, Смолдирові -- 3 АМК^. - Rkps.64/11. - К.40; Rkps.64/13. - К.91, 145.. Окрім цього, у низці міст згадувалися гайові, побережники, п'ятигорці тощо. Усе це сприяло обороноздатності. Високу оцінку міщанству як захисникові краю від татар дав сучасник -- київський біскуп Юзеф Верещинський Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. - Т.1. - К., 1911. - С.119..

За рішенням сейму 1578 р. створювалося так зване «вибранецьке» військо, до якого спочатку залучали селян із королівських маєтків, а пізніше й міщан Крикун М.Документи комісарського суду Подільського воеводства 1678-1679 рр. - Л., 2015. - С.21-31.. Як мали виглядати «вибранці» видно з листа від 30 березня 1633 р. ротмістра Лукаша Заленського до війтів, бурмистрів і райців королівських міст. На 24 квітня міщани мали виставити «досвідчених і вислужених па- холків, із добрим спорядженням, і у звичайному однострої, тобто в нових блакитних плащах та жупанах, оскільки у старих під хоругву не буде прийнятий жоден, а одяг у всіх [має бути] червоний» ЦДІАК України. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.69. - Арк.313 зв.. Збережені документи засвідчують небажання міщан брати участь у таких формуваннях. У травні 1595 р. служебник королівського ротмістра Мартина Апаровського Сиґізмунд Вольський свідчив у Володимирському ґроді про відмову володимирських міщан поставити «вибранців» та підводи до королівського війська. Служебник заявив, що ходив

«непооднокрот тут до мещан володимирских, бурмистров и радецъ и всего посполства [...], упоминаючися у нихъ, абы дали з ланов, которых они уживають, выбранцы. На которое непооднокротное навпоминане мое панове мещане обетницами своими мене, дей, убезпечали, же мели выправит, которых и до сих часов не выправили и выправляти не хотят» Там само. - Спр.27. - Арк.490..

Не дали міщани й підвід. Шкоду від цього служебник оцінив у 200 золотих Там само. - Арк.490 зв.. У липні 1622 р. король ганив луцьких міщан за те, що вони «водле повинъности своее, прикладомъ инъших мест, яко были повинъни, звлас- ча на теперешънюю експедицыю противъко цесарови турецкому, десети гайдуковъ и возов скарбных трох зъ живъностю и инъшими ринъштунъками военъными зъ места [...] упорне выправити не хотели и не выправили» Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.130. - Арк.535 зв.. У травні 1625 р. ротмістр Криштоф Квілинський у Кременецькому ґро- ді скаржився на бурмистра та райців Луцька й Володимира, які повинні «кожъдый рокъ гайдуковъ выбранъцовъ на служъбу королевъское милости и речи посполитое давати», але цього не роблять, фактично бойкотуючи королівські розпорядження Там само. - Ф.21. - Оп.1. - Спр.74. - Арк.170 зв.. У травні наступного року слуга того ж ротмістра Станіслав Трецильський заявив, що звернувся до бурмистра, райців і міщан Луцька з універсалом короля,

«яко ест звычай и повинност на услугу Речи Посполитое вы- бъранцовъ ставит под хоруговъ пана ротмистра з воеводства Волынского о чомъ конституция сейму теперешънего, которая опевает, же з мест, з местечокъ, никого не охиляючы, на услугу Речи Посполитое водлуг звычаю давъного се ставит, въ чымъ панове мешъчане луцкие универсалу его кр мл, ани повинности своей [.] досит учинит не хочут» Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.148. - Арк.472 зв. - 473..

З інтервалом у три дні аналогічну скаргу від згаданого ротмістра на во- лодимирських міщан було занесено до Володимирського ґроду¹³⁸. Ситуація повторилася у травні 1627 р., коли поручник роти К.Квілинського Станіслав Орловський заявив, що прибув до Луцька з універсалом короля для набору вибранецького війська та звернувся до бурмистра Олександра Бедермана, однак той допомогти йому відмовився, ще й не дав підвід і продоволь- ства¹³⁹. У серпні 1639 р. перед королівськими комісарами луцькі бурмистри та райці заявили, що з Луцька ніколи ані вони самі, ані їхні попередники не давали вибранців. На цьому присягли бурмистри Шимон Злоторович і Павло Антонович, райці Іван Богомаз і Нестер Ювкович, лавники Роман Левонович і Стефан Нестерович¹⁴⁰. Часом вибранцями називали приватні маґнатські формування. Зокрема князь Юрій Заславський у листі до Флоріана Стемпковського від 16 червня 1634 р., доручаючи йому управління

Шепетівкою, зазначав, щоб «також і вибранецька піхота, коли не будуть на моїй службі, то щоб йому були послушні» Там само. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.69. - Арк.825..

Наприкінці XV ст. почалося обмеження права міщан володіти землею Volumina Constitutionum. - T.I. - Vol.1 (1493-1526). - Warszawa, 1996. - S.78.. У XVI ст. це обмеження ще кілька разів підтверджував сейм Ibid. - S.141, 258; T.III. - Vol.1 (1611-1626). - Warszawa, 2010. - S.22.. Не все гаразд було і з правом міщан на власне судочинство, адже в королівських містах до нього втручалися старости, а у приватних -- власники міст Михайлина П.В. Визвольна боротьба трудового населення міст України (1569-1654). - К., 1975. - С.53-55..

Шкодила міщанству відсутність спільної позиції перед королем (про приватні міста навіть не йдеться, адже вони були цілком у владі власників). Своєю чергою, брак консолідації у середовищі міщан не дозволяв утворити якийсь координуючий орган чи надміщанську структуру, яка лобіювала б інтереси верстви у загальнодержавному масштабі. Частково тут була винна й королівська влада, яка через свою слабкість у протистоянні зі шляхетством навіть не намагалася зіпертися на міщанство, як це робили королі в інших країнах Європи. Спостерігаємо й суперечки між містами за кращі привілеї, торговельне право складу тощо. Зрештою бачимо розбіжності навіть на рівні кожного окремого міста між замковою та міською юрисдикціями, між міщанами різних релігійних конфесій і національностей. Наслідком усього цього була роз'єднаність міщанства, що неґативно впливало на його правове становище.

Очевидно, у більшості міст Волині не існувало проблеми отримання міського права (набуття міського громадянства) у класичному його варіанті, а це, своєю чергою, спричиняло значне обмеження міської самостійності та міського самоврядування Gqsiorski A. Glos w dyskusji // Miasta doby feudalnej w Europie Srodkowo-Wschodnej: Przemiany spoleczne a uklady przestrzenne. - Warszawa; Poznan; Torun, 1976. - S.297; Rutkowski H. Glos w dyskuji // Annales Universitatis Mariae Curie-Skkidowska. - Sectio G. - Vol. XI. - Lublin, 1964. - S.112-114. й, без сумніву, впливало на рівень станової свідомості міщан, котрий, як уважають дослідники, не був високим Bogucka M. Mi^sce mieszczanstwa w spoleczenstwie szlacheckim: Atrakcyjnosc wzorow zycia szlacheckiego w Polsce XVII w. // Spoleczenstwo staropolskie: Studia i szkice. - Т.1. - Warszawa, 1976. - S.187-188; Idem. Miasta Europy srodkovej w XIV-XVII w.: Problemy rozwoju // Roczniki Dziejow Spolecznych i Gospodarczych. - T.42. - Poznan, 1981. - S.22..

Проблема прийняття до міського права у волинських містах, за великим рахунком, навіть не ставилася дослідниками В українській історіографії прийняття до міського права досліджувалося лише стосовно Львова та Києва (див.: Заяць О. Громадяни Львова XIV-XVIII ст.: правовий статус, склад, походження. - К.; Л., 2012. - С.53-151; Білоус Н. Київ наприкінці XV - у першій половині XVII ст.: Міська влада і самоврядування. - К., 2008. - С.166-168).. Зрештою лише кілька істориків по-справжньому займалися міською проблематикою Волині. Головною перепоною для з'ясування цього питання став брак джерел. Про книги прийняття до міського права навіть не йдеться. За майже повної відсутності волинських міських книг єдина надія натрапити на згадки про міське право -- це детальний перегляд усього масиву збережених ґродських і земських книг. Такі записи вдалося виявити.

У грудні 1611 р. луцький бурмистр Михайло Федорович від імені міщан скаржився на зловживання орендаря лентвійтівства Андрія Рачковського. Орендар,

«будучи недавным приходнем до места тутешнего луцкого на мешкане, просил, абы его до свебот и волности места тутешнего луцъкого припустили, што они, яко речи слушное, не зборо- няючи, оного принявши, водлуг права посполитого майдебурского, присегу на вшелякое послушенство, водлуг роты в праве на нового мещанина описаное, выконат наказали, который, выконываючи тую присегу свою, во всем верным, цнотливым раде местской и всее речи посполитой послушным быти и доброго посполитого примножати зо всими обецал, не хотечи псовати прав и волности, тому месту служачим»¹⁴⁸.

У жовтні 1624 р. луцький бурмистр Нестор Ювкович (Євкович) Партичич та райці скаржилися на війта Андрія Загоровського, який на уряд лентвій- та й лавників набрав людей випадкових, малограмотних, не знайомих із правом, а писарем узяв Парфена Голузку, котрий не перебував під міською юрисдикцією та не склав присяги. Далі у скарзі читаємо, що війт приймає «до цехов за цехмистры людей неоселых, безъ выконаня присеги на местское и цеховое [право], мимо ведомост и позволенъя бурмистра и радец» ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.90. - Арк.1141-1141 зв. ^{Там само. - Спр.140. - Арк.681. Там само. - Спр.157. - Арк.501 зв.}.

У серпні 1627 р. луцькі міщани оскаржували пекаря Юнаса Шолца (Солца) за непослух міським властям. Він уникав сплати міських податків і виконання повинностей,

«не паметаючи на присягу свою [...] в ратушу, где месцкое право и волност беручи од панов бурмистра и радец, быти его кр млти на сей раде во всем послушным и поволным быти, але и овшем той присязе своей спротивляючис и недосыт оной чинячи, зо всего ся выламует и зверхност их розмаите зневажает»¹⁵⁰.

Луцький бурмистр Ян Матвійович у січні 1629 р. від себе та райців, цехмістрів і поспільства скаржився на згаданого пекаря Юнаса й ще кількох десятків міщан, які, прийнявши захист різних світських і духовних покровителів, не хочуть визнавати ратушної юрисдикції, «мимо записы и присегу свою послушными быти бурмистровы и урядови месцкому» Там само. - Спр.165. - Арк.98..

Ще одна згадка про міське право міститься в королівському підтверджу- вальному привілеї кравецькому й кушнірському цеху Луцька. Окрім конфірмованих цехових статей, 1564 р. король, на прохання міщан, додав ще кілька артикулів. В одному з них ішлося про те, що прибулі до міста ремісники, перш ніж потрапити до цеху, повинні подати листи про «добре народження», місце попереднього проживання та «визволення» з ремесла, і в ратуші скласти присягу згідно з правом «на прийняття міського громадянства»¹⁶². Тобто йшлося про прийняття до міського права. Аналогічна вимога містилася в конфірмованому королем цеховому статуті луцьких різників (1635 р.), де містився наказ, щоб «майстер, перш ніж ним стане, прийняв міське право, згідно зі стародавнім правом і звичаєм» Там само. - Спр.236. - Арк.408 зв. ^{AGAD. -- Metryka Koronna. -- Sygn.354. -- K.49.}.

Отже можна з упевненістю говорити про прийняття до міського права в Луцьку з початку XVII ст. як про незаперечний факт. Цілком очевидно, що початки цього треба шукати у XVI ст. Наведені приклади свідчать, що отримання міського громадянства вимагало виконання певних умов. Необхідно було представити щонайменше лист «доброго народження» та посвідку з попереднього місця проживання. Невідомо, чи відбувалося прийняття до міського права в інших королівських містах Волині. Можемо припустити, що у Володимирі та Кременці, як повітових центрах, теж в якийсь спосіб це робили. Щодо приватних міст, то є підстави сумніватися в наявності такої процедури. Тут, напевно, вона замінялася визнанням війта та міської влади й, найголовніше, визнанням свого підданства власникові міста. Подібно було і в містах Корони Польської Gqsiorowski A. Glos w dyskusji. -- S.297..

Міське громадянство на Волині (як, зрештою, на Київщині та Брац- лавщині) значно відрізнялося від того, що було в містах Корони, зокрема у сусідніх Руському, Белзькому, Подільському воєводствах. Там під словом «міщанин» розуміли повноправного члена міської комуни/громади, який прийняв міське право і став громадянином міста Grodiski S. Obywatelstwo w szlacheckiej Rzeczupospolitej. -- Krakow, 1963. -- S.134--160; Gierszewski S. Obywatele miast Polski przedrozbiorowej: Studium zrodloznawcze. -- Warszawa, 1973. -- S.31--39.. Натомість у містах Волині термін «міщанин» був розмитим і до певної міри відповідав коронному «обиватель» («obywatel»), тобто мешканець міста Про тонкощі розрізнення цих термінів див.: Заяць О. Громадяни Львова XIV-- XVIII ст. ... -- С.53--56.. У травні 1626 р. перед луцьким ґродським урядом постали «славетные Тимошъ Супруновичъ и Грыцъко Грынъцученя, мешъчане и обывателе местечъка Жорновъка» ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.148. -- Арк.547 зв.. Нерідко самі міщани називали себе «обивателями» Там само. -- Спр.133. -- Арк.514 зв. («Ja, Jan Matfieiowicz, obywatel miasta jego Kr Msci Lucka, odstqpiwszy swej wlasnej jurisdicyi maideburskiey», 1623 р.); Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.62. -- Арк.1264 зв. («Ja, Piotr Ostrowsky, y ia, Les Swiatohorowicz, mieszczanie y obywatele wlodzimirscy», 1628 р.); Ф.23. -- Оп.1. -- Спр.1. -- Арк.97 (у липні 1639 р. луцького лавника Романа Левоновича названо «обивателем»)..

Із приватними містами простіше, адже там усі були «міщани» і всі вони піддані власника міста. У королівських містах словом «міщанин» називали не лише тих, хто визнавав ратушну юрисдикцію, а й мешканців передмість, юри- дик та євреїв. Якщо в містах Корони передміщан чітко відрізняли від міщан середмістя (щодо перших уживався термін «виЬигЬаш»), то для волинських міст словом «передміщанин» послуговувалися вкрай рідко. Фактично передмістя не творило чогось цілком окремого. Часом лише випадково можна було довідатися, що названий у документах міщанин насправді був передміщани- ном. Так, луцький міщанин Михайло Ульріх 19 березня 1625 р. згадувався як «міщанин» Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.141. - Арк.432 зв., а вже 29 березня про нього йшлося як про «передмещанина луцкого, на грунте костельном Святого Крыжа за местом мешъкаючого» Там само. - Спр.144. - Арк.456..

Міщанами називали також мешканців юридик (що в містах Корони Польської було немислимим). Так, у жовтні 1587 р. володимирський бурмистр Тихно Пахирович Глоба скаржився на «мещанина володимерского, подданого его мл пана Михайла Оранъского манастырского Святого Спаса на ймя на Лаврыша Филита» Там само. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.20. - Арк.493 зв..

У містах Корони євреїв ніколи не називали міщанами та вони не були громадянами міста. Волинські міста й тут мали свою особливість, адже до євреїв вживали терміни «міщанин», «пан», «славетний». Міста Волині були щодо євреїв значно толерантнішими порівняно з коронними. У серпні 1628 р. луцькі євреї Айзик Лейбович із дружиною Дворою Іцхаківною в листі на продаж ними будинку зазначали, що вони це роблять, «відступившись від своєї власної, належної, єврейської маґдебурзької правової юрисдикції» Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.160. - Арк.1040 зв. - 1041.. У листопаді того ж року Іванис Якубович, означений як «купец ормян- ский и мещанин луцкий», продав за 300 золотих будинок на Караїмській вулиці «славетному пану Симше Лавъриновичови, жидови луцкому збору караимского» Там само. - Арк.1535 зв.

Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.43. -- Арк.59 («от неверъного Юска, жида Абрамовича, месщанина ковелского», 1611 р.); Спр.53. -- Арк.717 («неверный Зовол, жид и мещанин ковелский», 1621 р.); Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.195. -- Арк.723 зв. («неверный Иршъ Якелевич, жид и месчанинъ ковелский», 1635 р.); Спр.197. -- Арк.424 («противко неверному Зеликови, жидови и месчанинови ковелскому», 1635 р.).

Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.196. -- Арк.81 («неверный Шмойло Хлебцевичъ, жид и месчанин берестецкий», 1635 р.).

Там само. -- Спр.165. -- Арк.346 зв. («неверный Ровенъко Израелевич, жид и мешчанин володимирецъкий», 1629 р.).

Там само. -- Спр.88. -- Арк.88 («в жалобе Мошка, жида и мещанина гороховского», 1610 р.); Спр.116. -- Арк.410 («в жалобе неверного, жида и мешъчанин, горуховского Гошея Езофовича», 1620 р.); Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.70. -- Арк.271 зв. («противъко неверным Юскови Лейбовичови, месчанинови гороховъскому и товаришови его Хаскелеви Юсковичови, месчанинови стояновскому», 1635 р.).

Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.201. -- Арк.856 зв. («неверная Ривъка Зелъмановая, мешчъка и аренъдарка гоская», 1636 р.).

Там само. -- Спр.234. -- Арк.820 зв. («неверный Израел Мошковичъ з места Деражны, месчанинъ и подданый ясне освецоного кнежати его мл Владислава Доминика граби на Тарнове», 1643 р.).

Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.116. -- Арк.147 зв. («на праве и потребе неверных Мошка Ицхаковича и Израеля Давыдовича, жидовъ, месчанъ дубенских, подданых освецоного кнежати его мл пана краковского», 1620 р.); Спр.116. -- Арк.700 («в жалобе неверъного Мордухая Шмойловича, жида и мещанина дубенъского», 1620 р.).

Там само. -- Спр.175. -- Арк.509 («неверный Ицко Шмойлович, жыд збору рабанъского и мешчанинъ колковъский», 1630 р.).

Там само. -- Спр.229. -- Арк.834 («неверный Абрам Мошкович, жид и мешчанин с Корца», 1642 р.).

Там само. -- Спр.252. -- Арк.434 зв. («неверный Абрам Иляшкович, жид и месъчанин зъ месътечъка Хлапотина», 1646 р.).

Там само. -- Ф.22. -- Оп.1. -- Спр.37. -- Арк.261 (справа між «Мошком, жидом и мещанином ляховецким», 1630 р.).

Там само. -- Ф.26. -- Оп.1. -- Спр.31. -- Арк.128 («неверный, славетный, Ицко Юскович, жид муравицкий», 1623 р.).

Там само. -- Спр.153. -- Арк.561 («противко неверныхъ Лейбу Чорного и Шимана, жидовъ и месчанъ з места Нового Острова», 1627 р.).

Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.56. -- Арк.963 зв. («Зовол, жид и мещанинъ озеранъский», 1623 р.); Спр.69. -- Арк.447 («зыскъ в справе Говшуи Зоволевича, жида и мещанина озеранского», 1634 р.).

Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.88. -- Арк.1046 («в жалобе славетных Аврона Юзефовича а Антона Авроновича, жидовъ и мещанъ олыцкихъ», 1610 р.).

Там само. -- Спр.196. -- Арк.240 зв. («неверный Юско Носанович, жид и месчанин острозский», 1635 р.).

Там само. -- Спр.86. -- Арк.461 («мещанинови своему Иляшови Юсковичу ровенскому», 1610 р.).

Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.55. -- Арк.859 зв. («неверному пану Давыдови Маеровичови, жидови и мещанинови свинюскому», 1622 р.).

Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.213. -- Арк.629 зв. («неверный жид славетъный Юда Шмойлович, мещанинъ степанъский», 1638 р.).

Там само. -- Спр.86. -- Арк.110. -- Спр.87. -- Арк.479 зв. («в жалобе Израеля Лазаровича, жида и мещанина торчинского», 1610 р.).

Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.72. -- Арк.939 зв. («неверный Борох Якубовичъ, жид и месчанин туриский», 1637 р.).

Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.172. -- Арк.242 зв. («Я, Мошко Лейбович, жид и мешъчанинъ збору рабанского шепетинъский», 1630 р.).. Таке дивне для міст Корони словосполучення «єврей-міща- нин» подибуємо не лише стосовно Луцька Там само. - Спр.86. - Арк.616 («славетный Симха Злотарович, жвщъ и мещанин луцъкий», 1610 р.); Спр.88. - Арк.877 («в жалобе Юска Якубовича, жида и мещанина луцъкого», 1610 р.); Спр.118. - Арк.895 («неверным Абрамомъ Юзефовичемъ Алъхимистою, жидом и мешчанином луцкимъ», 1624 р.); Спр.140. - Арк.53 («в жалобе и кривде Зыскеля, жида и мещанина луцъкого», 1624 р.); Спр.141. - Арк.32 зв. («неверный Юда Леменович, жид и мешанин луцкий», 1625 р.); Арк.180 зв. («славетный Абрамъ Юзефович Алъхимисъта, жидъ и месъчанинъ луцъкий», 1625 р.); Спр.201. - Арк.789 («на справе неверныхъ Юды Леменовича и Якуба Юдича, жыдовъ и месчановъ луцъкихъ», 1636 р.); Спр.224. - Арк.227 («в жалобе славетъного Якуба Кгитлича, жыда месчанина луцъкого», 1641 р.)., Володимира Там само. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.43. - Арк.399 («противко невернымъ Якубови Длугачови и Иршови Юзефовичови, жидом и мещаном володимерскимъ», 1611 р.); Спр.47. - Арк.707 («жид и месчанин володимерский Михел, аптикар», 1616 р.); Спр.50. - Арк.576 зв. («неверный Лейзер Конашович, жид и мещанин володимерский», 1618 р.); Арк.874 («неверного жида и мещанина володимерского Шмойла Цирълича», 1618 р.); Спр.51. - Арк.640 («неверный Ицко Мендловичъ, жид и мещанин володимерский», 1619 р.); Арк.962 («славетный Левко Шиманович, жид и аренъдар володимерский», 1619 р.); Спр.53. - Арк.172 зв. («неверного Якуба, наречоного Чорного, жида и мещанина володимерского», 1621 р.); Арк.835 («неверный панъ Шмойло Цирличъ, жидъ и мещанинъ володимерский», 1621 р.); Спр.54. - Арк.114 зв. («неверная Факгела Иршовая, жидовъка и мещанка володимерская», 1622 р.); Арк.730 зв. («Я, Иля Марковичъ, жид и мещанин володимерский», 1622 р.); Спр.58. - Арк.42 («протестация Хаима Ицъковича, жыда и мещанина володимерского», 1624 р.); Арк.294 («протестация Лейзера Гиршовича, жида и мещанина володимерского», 1624 р.); Спр.62. - Арк.704 («неверный Лейзер Гиршович, жвід и мещанин, и обывател володимерский», 1628 р.)., Кременця Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.117. - Арк.783 («невернымъ Лейзеромъ Боруховичом, жидом и мещанином кременецъким», 1620 р.); Ф.22. - Оп.1. - Спр.45. - Арк.51 («неверному Мошкови Александровичови Сминдерови, жидови и месчанинови кремянецкому», 1639 р.).,

Ковеля¹⁶⁷, а й інших міст: Берестечка¹⁶⁸, Володимирця¹⁶⁹, Горохова¹⁷⁰, Гощі¹⁷¹, Деражні¹⁷², Дубна¹⁷³, Колок¹⁷⁴, Корця¹⁷⁵, Красностава (Хлапотина)¹⁷⁶, Ляхівців¹⁷⁷, Муравиці¹⁷⁸, Нового Острова (Вишеньок)¹⁷⁹, Озерян¹⁸⁰, Олики¹⁸¹, Острога¹⁸², Рівного¹⁸³, Свинюх¹⁸⁴, Степані¹⁸⁵, Торчина¹⁸⁶, Турійська¹⁸⁷, Ше- петина¹⁸⁸. Неодноразово до міщан-євреїв волинських міст писарі ґродськоїканцелярії прикладали окреслення «пан» Там само. -- Спр.73. -- Арк.367 зв. (Степань); Спр.78. -- Арк.472 (Торчин); Арк.731 (Муравиця); Спр.89. -- Арк.495 зв. (Колки); Спр.90. -- Арк.11 (Колки); Спр.124. -- Арк.658 (Дубно); Спр.125. -- Арк.709 (Корець).. Королева Бона привілеєм від 12 серпня 1547 р. наказувала євреям Ковеля виконувати міські повинності разом із міщанами, але й дозволяла їм користуватися міськими вольностями Там само. -- Ф.1. -- Оп.1. -- Спр.1. -- Арк.163 зв..

«Міщанськість» євреїв у тогочасному соціумі добре ілюструє судова справа, яка розглядалася в Луцькому ґроді в березні 1628 р. Миколай Єло Малинський оскаржував старшого рабанського збору Іуду Чорного за покривання єврея Зискеля, який, тримаючи у заставі речі скаржника, розпродав їх, а сам залишив Луцьк і переховувався по інших містах, маючи від луцьких євреїв листа з проханням до всіх євреїв допомагати Зискелеві. Уповноважений від Іуди Чорного луцький бурґрабій Ян Козакович Прошицький на захист свого підопічного заявив, що ця справа непідсудна ґродському суду, адже євреї звільнені від шляхетського права й перебувають «под голою юрисди- циею приватною его мл пана старосты луцького». Далі вповноважений нагадав про «статут Гербуртовь», підтверджений королем Сиґізмундом ІІІ, за яким євреї передавалися під присуд воєвод, а на Волині - під приватну, а не публічну владу старости, акцентуючи на тому, що від публічного ґродського суду апеляція йтиме на трибунал, а від суду старости «яко з месчаныза дворомего кор мл». Урешті в документі було висловлено найцікавіше для нас твердження:

«Право заборонило абы месчане не были потягани до земь- ства и до кгроду, але жебы корам суо маистрату респонде- рентъ, а маистратус корам сакра реиа маестате, а ижь жиды цивес [сунт] етъ ин цивитате декгунтъ и онера местцъские «щоб перед своїм магістратом відповідали, а магістрат перед його королівською милістю, а оскільки євреї є міщанами (громадянами) й у місті проживають та міські обов'язки виконують».вси поносят и свое права особные од шляхецкого мают, теды теж ведлугь тое конституцеи захованы быти мают и корам суо маистрату (перед своїм магістратом -- А.З.), то ест перед его мл паномь старостою инь привата юриздиционе сунтъ конве- ниенди» ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.162. -- Арк.208 зв..

Заперечення вповноваженого від повода Павла Вишковського, що публічний суд старости є вищим від приватного, не допомогли. Судді винесли вердикт: «Ижь жиды тутошьние суть мешъчанами места его кор мл тутошнего и под форумь кгродское публичное тутошьнее не подлегают, але голой юриздицией его мл пана старосты местца тутошьнего, ведлугь звычаюв давных и прав своихь субьсунть» та звільнили Іуду Чорного від позову Там само. -- Арк.209 зв.. Отже на рівні ґродських урядників євреїв чітко трактували як міщан.

***

Правове становище волинських міщан включало у себе комплекс їхніх прав та обов'язків, який визначався локаційно-маґдебурзькими привілеями короля та власників міст, а також іншими привілеями, котрі доповнювали чи розширювали вже наявні права. Низка міських прав та обов'язків прописувалася в Литовських статутах. Абсолютна більшість міст були привілейованими, тобто наділеними магдебурзьким правом. З іншого боку, абсолютна більшість міст були приватновласницькими, і міщани цих міст розглядалися їхніми власниками як піддані, котрих можна було заставити чи продати разом із містом, що суттєво обмежувало особисту свободу. Економічний блок міських прав і свобод складали право проведення торгів, ярмарків, вільний вибір сфери діяльності. До обов'язків міщан належали грошові та натуральні платежі, відробітки й часткова панщина. Особливо обтяжливою була підводна повинність. Сплачували вони також і державні податки.

Прийняття до міського права вдалося простежити лише в Луцьку, хоча можна припустити, що в якійсь формі воно могло бути щонайменше у Володимирі та Кременці. До міщан зараховували як тих, хто прийняв міське право та перебував під магістратською юрисдикцією, так і мешканців юри- дик, передміщан, євреїв. Останніх називали не лише «міщанами», а ще «панами» та «славетними», чого не було в містах Корони Польської.

REFERENCES

1. Bilous, N. (2008). Kyiv naprykintsi XV - u pershii polovyni XVII stolittia: Miska vlada i samovriaduvannia. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», 2008. [in Ukrainian].

2. Bilous, N. (2015). Pryvatni mista Kyivskoho voievodstva v pershii polovyni XVII st.: kil- kist, osoblyvosti rozvytku ta funktsionuvannia. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 15, 125--141. [in Ukrainian].

3. Dovbyshchenko, M.V. (2008). VolynskashliakhtaurelihiinykhrukhakhkintsiaXVI - pershoipolovynyXVIIst.Kyiv: PP Serhiichuk M.I. [in Ukrainian].

4. Isaievych, Ya.D. (1966). Bratstva ta yikh rol v rozvytku ukrainskoi kultury XVI-XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Krykun, M.H. (2012). SelianskyirukhnaukrainskykhzemliakhRechiPospolytoiu 1569--1647 rokakh. Krykun, M. Voievodstva Pravoberezhnoi Ukrainy u XVI-XVIII stolit- tiakh. Lviv, 143--166. [in Ukrainian].

6. Krykun, M. (2015). Dokumenty komisarskoho sudu Podilskoho voievodstva 1678-1679 rokiv. Lviv: Vyd-vo UKU. [in Ukrainian].

7. Kulakovskyi, P. (2008). Pershyi obraz rannomodernoho ukrainskoho seimyku. Ukrainskyi humanitarnyi ohliad, 13, 66--83. [in Ukrainian].

8. Kulakovskyi, P. (2009). Miska problematyka na shliakhetskomu seimyku Volynskoho voievodstva (persha polovyna XVII st.). Studii i materialy z istorii Volyni, 2009. Kremenets: Kremenetsko-Pochaivskyi derzhavnyi istoryko-arkhitekturnyi zapovidnyk, 15--24. [in Ukrainian].

9. Mykhailyna, P.V. (1975). Vyzvolna borotba trudovoho naselennia mist Ukrainy (15691654). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

10. Rybachuk, I.O. (2012). Sotsialno-ekonomichnyirozvytokmistPivdenno-SkhidnoiVolynivostanniitretyniXVI - pershiipolovyniXVIIst. Dys. na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata istorychnykh nauk. Ostroh. [in Ukrainian].

11. Sas, P.M. (1989). Feodalnyye goroda Ukrainy v kontse XV - 60-kh gg. XVI v. Kiev: Naukova dumka. [in Russian].

12. Shcherbak, V.O. (1989). SotsialnetapravovestanovyshchemishchanstvaPravoberezhnoiUkrainy, Istorychnidoslidzhennia: Vitchyznianaistoriia, 15, 21--25. [in Ukrainian].

13. Shvydko, A.K. (1973). K voprosu o remeslennom tsekhe v srednevekovom gorode (po germanskim i ukrainskim istochnikam). Voprosy germanskoy istorii i istoriografii, 1, 3--16. [in Russian].

14. Tkachev, M.A. (1987). Organizatsiya oborony gorodov Belorussii XIV-XVIII vv. Avtoreferat diss. dok. ist. nauk. Minsk. [in Russian].

15. Zaiats, A. (2000). Umovy funktsionuvannia miskykh poselen Volyni XVI -- pershoi polovyny XVII st. (strymuiuchi faktory rozvytku). Visnyk Lvivskoho universytetu: Seriia istorychna, 37, 103--121. [in Ukrainian].

16. Zaiats, A. (2003). Urbanizatsiinyi protses na Volyni v XVI - pershii polovyni XVII stolittia. Lviv Dobra sprava. [in Ukrainian].

17. Zaiats, A. (2009). Zasnuvannia mistechka Leshniv. Studii i materialy z istorii Volyni: 2009. Kremenets: Kremenetsko-Pochaivskyi derzhavnyi istoryko-arkhitekturnyi zapo- vidnyk, 86--91. [in Ukrainian].

18. Zaiats, A. (2010). Mishchany pomizh lytovskymy statutamy i praktykoiu zhyttia, Sotsium: Almanakh sotsialnoi istorii, 9, 9--19. [in Ukrainian].

19. Zaiats, A. (2010). Pravove stanovyshche mishchan Pravoberezhnoi Ukrainy v XVI -- pershii polovyni XVII st. Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia: Zb. nauk. pr. Lvivskoho rehionalnoho instytutu derzhavnoho upravlinnia Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy, 23, 149--157. [in Ukrainian].

20. Zaiats, A. (2012). Sudochynstvo v pryvatnykh mistakh Pravoberezhnoi Ukrainy u XVI -- pershii polovyni XVII stolit. Kriz stolittia: Studii na poshanu Mykoly Krykuna z nahody 80-richchia / Ukrainoznavcha naukova biblioteka NTSh, 33, 219--243. [in Ukrainian].

21. Zaiats, A. (2014). Volynski mista XVI -- pershoi polovyny XVII st. yak oporni punkty oborony kraiu. Naukovi zoshyty istorychnoho fakultetu Lvivskoho universytetu, 15, 175-- 182. [in Ukrainian].

22. Zaiats, A. (2015). Volynski mista XVI -- pershoi polovyny XVII st.: mytna polityka ta orhanizatsiini zasady torhivli. Istoriia torhivli, podatkiv ta myta, 1, 78--81. [in Ukrainian].

23. Zaiats, O. (2012). Hromadiany Lvova XIV-XVIII st.: pravovyi status, sklad, po- khodzhennia. Kyiv, Lviv: Instytut ukrainskoi arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M.S.Hrushevskoho. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru