54. Обгородження селянських земель. «Криваве законодавство»

У ХVІ ст. в Англії відбувається процес первісного нагромадження. Ціни на вовну зростали. Вівчарство ставало дедалі вигіднішим, ніж землеробство. Лорди почали перетворювати свої землі в пасовиська. Вони захоплювали общинні угіддя. Ці землі обгороджували. Це підривало уклад села.

Уряд Тюдорів був наляканий практикою обгороджень. Селяни не могли платити податки і нести повинності. Зросли крадіжки й інші злочини. Пауперизм був небезпечним для імущих класів.

У 1489р. Генріх 7 заборонив обгороджувати і руйнувати селянські садиби, що мали менше 20 акрів. Статут Генріха 8 у 1516р. забороняв перетворювати орні землі в пасовиська. Статут 1533р. обмежував к-ть овець у одного власника до 2000 голів. У 1597р. статут королеви Єлизавети підтвердив попередній указ про відновлення зруйнованих селянських садиб. Але все було марним. Контроль був покладений на тих, хто сам був зацікавлений в обгороджуванні.

На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що “революція цін”, яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням. Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з'явилася величезна кількість жебраків.

Король Генріх VІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним - тих же, хто ще міг працювати, били і повертали додому. Якщо людину затримували вдруге - били та відрізали половину вуха, якщо втретє - страчували.

Наступний король Едуард VІ ще більше посилив ці міри - згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс. Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. Ці закони ввійшли у історію під назвою “криваве законодавство”.

55. Виникнення структура та компетенція англійського парламенту

Та ці документи не припинили протистоянь, які в 1263 р. призвели до відкритої війни. Вона зумовила широкий рух серед народних мас Англії- стихійні виступи селян проти феодалів і виступи міського населення проти міської верхівки.

Налякані цим рухом барони, лицарі, заможні міщани та король припинили громадянську війну й пішли на взаємні поступки. Наслідком цього компромісу стало виникнення в Англії Парламенту. Унаслідок громадянської війни в Англії був здійснений перехід до нової, більш централізованої форми феодальної держави, до феодальної монархії зі становим представництвом. 31295 р. Парламент став збиратися регулярно. У1343 р. остаточно була закріплена його структура. Він розділявся на "Палату лордів", членство в якій з кінця ХІУ ст. стало спадковим, та "Палату общин", у якій представники лицарства та міст засідали спільно. Об'єднання лицарства й міщан в одній палаті, а також відсутність в англійському Парламенті особливого представництва від духовенства як стану - це його важлива особливість порівняно з іншими становими зібраннями Середньовіччя. В1297 р. Парламент отримав право встановлювати податки, а згодом взагалі затверджувати бюджет, у 1322 р. - право санкціонувати важливі закони. З кінця XIV ст. він мав уже законодавчу ініціативу: парламентські акти-статути приймалися за петиціями Палати общин з наступним затвердженням їх Палатою общини та королем.

Запроваджується процедура імпічменту, що полягала в порушенні палатою общин перед Палатою лордів, як вищим судовим органом, звинувачення проти якоїсь посадової особи у зловживанні владою.

У XIV ст. парламент двічі скидав невгодних йому королів: Едуарда II (і Річарда II. Одночасно він сприяв подальшому зміцненню англійської феодальної держави, згуртовував феодалів навколо центральної влади, допомагав їй втілювати антиселянську політику.

56. Характеристика англійського абсолютизму

Як і в інших країнах Західної Європи, абсолютна монархія в Англії утверджується в період розпаду феодалізму та зародження капіталістичних відносин. Однак, порівняно з класичним, англійський мав такі особливості:

поряд із сильною королівською владою продовжував існувати Парламент;

порівняно незначний рівень бюрократизації та централізації державного апарату та збереження порівняно розвинутого місцевого самоврядування;

збройні сили як постійна армія були нечисленними.

Вищими органами влади й управління були король, Таємна рада та Парламент. Реальна влада зосереджувалась у руках короля, що через численні й тільки йому підпорядковані органи здійснював законодавчі, виконавчі та судові функції. Після прийняття в XVI ст. законів, які проголошували короля главою англіканської церкви, остання втрачає самостійність і перетворюється на частину державного апарату. Поєднання світської та церковної влади значно посилювало авторитет корони.

Одним з вищих органів управління була Таємна рада, до складу якої належали представники як феодальної знаті, так і нового дворянства (джентрі) та буржуазії, що тільки зароджувалася. Вони обіймали тут вищі посади: лорда-канцлера, лорда скарбника, лорда охоронця великої печатки, лорда адмірала та ін. До компетенції Таємної ради належали: управління заморськими колоніями, регулювання зовнішньої торгівлі, розгляд деяких судових справ.

Після виникнення окремої Англіканської церкви вищим церковним органом країни стає Висока комісія. Установлення абсолютизму в Англії зовсім не означало, що її королі повністю стали незалежними від Парламенту. Парламент продовжував скликатися й при абсолютизмі. При Тюдорах він навіть розширив свої повноваження, будучи водночас слухняним інструментом у руках королів. Суперечності між королем і Парламентом розпочалися тільки з кінця XVI ст., коли абсолютизм перестав задовольняти буржуазні елементи суспільства. Місцеві органи влади й управління зі встановленням абсолютної монархії стали більш залежними від центральних органів. Вони залежали від Таємної ради, що спрямовувала та контролювала їх. Установився порядок призначення королем на всі посади місцевих органів.

56. Судова система феодальної Англії

У цей час відбувається також розвиток нового виконавчого органу - Королівської ради, до якої переходить вища законодавча та судова влада. З'являються нові посадові особи нарівні місцевого управління - коропери й констеблі.

Утверджується практика призначення з місцевих землевласників у графствах, так званих, охоронців миру, чи мирових суддів, які згодом перебрали на себе функції місцевого управління замість шерифів. Розвивається судова система, вищими ланками якої стають: Суд королівської лави (для розгляду кримінальних справ), Суд загальних позовів (цивільні справи), Суд скарбниці (цивільні справи, в яких однією зі сторін була держава). Згодом із загальної системи вищих королівських судів виділяється Суд лорда-канцлера (вирішував справи за принципом справедливості).

58. Виникнення й розвиток феодальної держави та права Польщі

Творцем польської держави був Мєшко І (бл. 960-992 рр.), князь із династії П'ястів. Він об'єднав польські землі в державне утворення. Син Мєшка - Болеслав Хоробрий (992-1025) став першим польським королем, коронованим у 1025 р. На початковому етапі існування польської держави володарі з династії П'ястів успадковували трон по прямій лінії (від батька до сина). Цей звичай було змінено в XII ст., коли в Польщі поширилася характерна для тогочасної Європи феодальна роздробленість держави на князівства, якими управляли удільні князі. Незадовго до своєї смерті (1138 р.) король Болеслав Кривоустий визначив засади престолонаслідування, поділивши державу між синами. Титул сеньйора, тобто верховного князя, був пов'язаний із пануванням над Малопольщею зі столицею в Кракові. Відтак процес роздробленості поглибився, призводячи до появи дедалі дрібніших князівств, деякі намагалися навіть порвати зв'язки з Польщею.

Польські князі неодноразово вдавалися до спроб подолання удільної роздробленості через об'єднання деяких князівств під своєю владою. Одним з найважливіших етапів об'єднання польських земель можна вважати державу Генриків Сілезьких (1201-1241 рр.), кінець якій поклав напад монголів. Під кінець XIII ст. найамбітніші князі прагнули відбудувати Польське Королівство. Першим, хоча й ненадовго, цієї мети домігся Пшемисл II (1295-1296 рр.), якого коронували після об'єднання Великопольщі та Помор'я. Найбільших наслідків у об'єднанні роздріблених польських князівств досягнув Владислав Локєток, який правив Польщею в 1320-1333 рр. Об'єднання окремих уділів у єдине державне утворення продовжувалося за сина Влади-слава Локєтка - Казимира Великого

Подолавши удільну роздробленість, Польща перетворилася на станову монархію, привілейоване місце належало духовенству та лицарському стану, що поступово став шляхетським. Два інші суспільні стани - міщани та селяни.

Казимир Великий не мав синів, тому, з огляду на попередні династійні вимоги, на польському троні його заступив Людовик Анжуйський (Угорський). Його донька Ядвіга, коронована на польський престол (1384 р.) через одруження з великим князем Литовським Ягеллом, прийняла рішення не тільки про зміну панівної в Польщі династії, але й про державний зв'язок Польщі та Литви. У 1385 р. у м. Креві було укладено польсько-литовську унію, що проявлялася в особі спільного володаря. Та все ж Польща й Литва зберігали певну незалежність держав.

Володіючи Польщею, династія Ягеллонів (1386-1572 рр.)у XV- XVI ст. була однією з найзаможніших у Європі, її представники обіймали водночас трони Польщі, Литви, Чехії та Угорщини.

59. Особливості станово-представницької монархії Польщі.

Подолавши удільну роздробленість, Польща перетворилася на станову монархію, в якій привілейоване місце належало духовенству та лицарському стану, що поступово став шляхетським (шляхтою). Два інші суспільні стани - міщани та селяни.

Важливим постійним органом влади Польщі, котрий сформувався приблизно в середині 15ст., була Королівська рада. До неї належали: королівський (коронний) канилер і його заступник - підканцлер', коронний маршал (керував королівським двором, чинив суд над придворними) та його заступник - надвірний маршал', коронний підскарбій (охоронець королівської скарбниці) та його заступник -надвірний підскарбій; воєводи, каштеляни, католицькі єпископи.

У XV ст. сформувалася система польського парламентаризму -загальний (вальний) сейм. Сейм поділявся на дві палати: Сенат (виріс із Королівської ради) та Посольську ізбу, збирався він щорічно. Сейм вирішував питання про податки, приймав законодавчі акти.

Важливе значення для формування державного ладу мала Конституція 1505 р., яка проголосила, що жоден новий закон не може бути прийнятий без згоди шляхти. З того часу для прийняття сеймової ухвали необхідно було отримати згоду трьох станів сейму: короля, Сенату та Посольської ізби.

60. Джерела та характеристика польського феодального права

Спочатку в Польщі, як і в більшості країн, діяло звичаєве право. Згодом з'являються збірники - Польська Правда (Ельблонська книга) (XIII ст.), Статути Казимира Великого (1347 р.), три Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.), збірники магдебурзького права.

Ельблонгська книга - Написана вона німецькою мовою у XIII ст. як посібник для суддів-хрестоносців.

Право XIII ст. захищає не лише життя, а й майно заможних класів суворіше, ніж простолюду.

Подібно до германського, польське право того часу також у спірних випадках вдається до ордалій - випробувань поєдинком, розпеченим залізом чи водою. Пан може для судового поєдинку виставити свого кмета. Крім грошових штрафів, застосовуються ще й інші засо би покарання - кваліфікована смертна кара та вигнання. Ув'язнення як самостійний вид покарання відсутнє.

Систематизацію польського права провів король Казимир III Великий. Для Малої Польщі близько 1347 р. було створено Віслицький статут, для Великої Польщі у 1346-1347 рр.,-Петраковський. Цими актами було систематизовано правові норми служби в ополченні, становище духовенства, відносини поміщиків з селянами тощо. Велика увага зверталася на право власності.

62. Характеристика петиції про право 1628р.в Англії

За наступника Якова - Карла І (1625-1649) - політичний шантаж, інтриги, свавілля ще більше загострили конфлікт між королем і Парламентом. 7 червня 1628р. королеві була подана так звана "Петиція про право", Вона зводилася до чотирьох пунктів:

1. Населення не повинно змушуватися до виплати податків, не затверджених парламентом;

2. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за ухвалою суду і за законами країни;

3. Повинні бути припинені арешти цивільних осіб за законами воєнного часу;

4. Повинні бути припинені постої військ у будинках обивателів.

Король був змушений затвердити цю петицію, проте майже відразу почав порушувати її. У березні 1629 р. і цей «непокірний» парламент було розігнано.

Одинадцять років безпарламентського правління ознаменувалися новими утисками проти протестантів-пуритан. Соціальною базою цієї релігійної течії була міська буржуазія, нове дворянство та дрібнобуржуазні елементи міста і села. Одночасно вводилися нові податки (наприклад, корабельний податок, запроваджений урядом у 1635 p.), що збуджувало невдоволення в усіх верствах населення, незалежно від релігійної орієнтації.

61. Причини, етапи та особливості англійської буржуазної революції

На початку XVII ст. Англія була типовою аграрною країною. 4/5 від 5 000 000 осіб з її населення проживало в селі. Та капіталістичні відносини в цій країні розвивалися значно інтенсивніше, ніж в інших європейських країнах (окрім Нідерландів). Відбувалося накопичення капіталу в промисловості й торгівлі.

Однак розвиток капіталу в Англії стримувався: свавіллям у процесі встановлення та збирання податків; свавіллям судової влади, що перебувала в повній залежності від короля; терором і позасудовими розправами "Зоряної палати" й "Високої комісії""; королівською монополією, що обмежувала свободу торгівлі й урядовими регламентаціями розвитку промисловості; релігійною політикою абсолютизму, що викликала загальне обурення.

Революція мала свої особливості: революція розпочалася та відбувалася під релігійним стягом. Роль бойової теорії повстанців відіграла ідеологія пуританізму, гаслами якої були реформи панівної англіканської церкви, очищення її від католицизму, створення своєї общини на чолі з пресвітерами, відновлення давніх вольностей.

Під час революції пуритани розділилися на три прошарки: пресвітеріани - які прагнули встановити в країні парламентську монархію; індепенденти - погоджувалися з ідеєю конституційної монархії та вимагали, щоби за вільною людиною були визначені права на свободу слова, совісті, друку та ін.; певеллери - вимагали ліквідації монархічної влади та встановлення демократичної республіки з однопалатним парламентом і загальним виборчим правом; проти абсолютизму англійська буржуазія виступила в союзі з новим дворянством (джентрі), а не з народом;

Основне завдання, що стояло перед англійською революцією, -це ліквідація феодальної влади та встановлення буржуазного панування, забезпечення переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої. У своєму розвиткові вона пройшла такі чотири етапи:

· конституційний (1640-1642 рр.);

· Перша громадянська війна ( 1642-1646 рр.);

· боротьба за поглиблення демократичного змісту революції (1646-1649рр.);

· індепендеитська республіка (1649-1653 рр.).

63. Характеристика Трьохрічного акту 1641р.в Англії

Після розгону Королівського парламенту політична ситуація в Англії ще більш ускладнилася. В Лондоні один за одним спалахували народні заворушення. Відсутність грошей, невдоволення не тільки в низах, але і серед фінансистів, купецтва і нового дворянства зробили положення Карла І безнадійним.

Усвідомивши, що без допомоги парламенту йому не вдасться вивести країну з кризи, король в листопаді 1640 року скликав новий парламент. За безперервність роботи до 1653 р. він отримав назву “Довгого”. Практично відразу парламентарі подали королю ряд актів, спрямованих на обмеження королівської влади і встановлення конституційної монархії.

15 лютого 1641 р. король підписав “трьохрічний акт”, в якому регламентувалися скликання парламенту (1 раз на три роки) незалежно від волі короля.

Актом від 5 червня були знищені важливі органи англійського абсолютизму - “Зоряна палата” і “Висока комісія”, а також передбачено обмеження повноважень Таємної ради короля.

1 грудня 1641 р. парламент прийняв “Велику ремонстрацію”, в якій підтверджувалися основні положення “трьохрічного акту”, констатувався факт знищення свавілля в стягненні податків з боку королівської влади; йшлося про необхідність упорядкувати роботу судів; вводився порядок призначення службовців з відома парламенту. Цим фактом було заборонено переслідування незгодних.

64. Характеристика Навігаційного акту 1651р.в Англії

Торгівля. Держава під натиском революції також сприяла розвитку зовнішньої торгівлі. У 1651 р. було прийнято Навігаційний акт Кромвеля, який зобов'язував доставляти товари в Англію з Азії й Америки тільки на англійських суднах, а з європейських держав - на англійських або суднах країн-експортерів. Навігаційний акт сприяв розвитку англійського суднобудування та мореплавства і був спрямований на підрив монопольного становища Голландії.

Реалізація його в другій половині XVII ст. призвела до ряду англо-голландських воєн. Після їхнього успішного завершення Англія стала найбільшим у світі морським і торговим центром. Положення Навігаційного акта потім були розширені в актах 1660, 1663, 1672 і 1696 pp.

Основані на принципах меркантилізму, вони відіграли велику роль у розвитку зовнішньої торгівлі. Їх скасували лише в середині XIX ст. у зв'язку з досягненням Англією промислової гегемонії у світі і з переходом до вільної торгівлі. У цей час Англія вже обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.

Після революції почався активний процес зміцнення великої земельної власності. Наприкінці XVIII ст. англійське селянство зовсім зникло з історичної арени, а середні розміри земельної власності становили вже 300 акрів (акр дорівнює 0,4 га), тоді як наприкінці XVII ст. вони становили 70 акрів і половина земель була в руках селян. Навігаційний акт був значним інструментом англійської політики протекціонізму і сприяв прискореному економічному розвитку країни протягом двох століть. Був скасований в 1849 році.

65. Характеристика Знаряддя правління 1653р.в Англії

16 грудня 1653 року в Англії ухвалено конституцію («Знаряддя управління»). Вона поставила останню крапку в державному перевороті, який здійснили Олівер Кромвель і Джон Ламберт. Згідно з Конституцією Олівер Кромвель призначався лорд-протектором Англії, Шотландії й Ірландії.

Йому «разом із парламентом» віддавали законодавчу владу. Кромвель ставав пожиттєвим законодавцем, а парламентарі мінялися кожні три роки. Виконавчу владу взяли на себе знову ж таки протектор «разом із Державною радою», членами якої були його прихильники.

Фактично виконавча влада в країні належала лише Кромвелю, а законодавча ділилася між парламентом, який обирався на три роки і складався з 460 депутатів. Відтак Кромвель отримав таку широку владу, що йому заздрили й легітимні монархи. Він командував армією й флотом, контролював фінанси й правосуддя, керував зовнішньою політикою, оголошував війну й укладав мир, нарешті, у перервах, коли не діяв парламент, його ордонанси мали силу законів.

Отже, Конституція встановлювала в Англії режим одноосібної влади. За словами Кромвеля, принцип, що привів його до влади, був такий: «Ліпше переплатити за добру інформацію, ніж недоплатити за погану».

66. Характеристика Габеас корпус акту 1679р.в Англії

У 1679р. в період реставрації Стюартів англійський Парламент прийняв закон, який став важливою складовою частиною некодифікованої британської конституції. За першими його словами він увійшов в історію як Габеас корпус акту. Він врегулював і остаточно

1. оформив давно відомі англійському праву правила арешту та притягнення обвинувачених до суду. Документ відображав намагання англійської буржуазії захистити свої інтереси від абсолютистського свавілля. Згідно з ним:

2. судді були зобов'язані вимагати негайного судової перевірки законності арешту чи судового розгляду справи;

3. ув'язнення обвинуваченого могло здійснюватися тільки після пред'явлення наказу зі вказівкою про підстави арешту;

4. у разі затримки судового розслідування закон передбачав можливість звільнення заарештованого під заставу

5. заборонялося незаконне заслання до колоній.

Текст документа містив багато застережень, які практично ігнорували інтереси народних мас і свідчили про вузькокласовий характер акта. Уряду надавалося право призупиняти дію цього Закону, що й використовували панівні класи, коли виникала загроза їхньому пануванню. Та, попри все, НаЬеаз согриз акї, як і Велика Хартія вольностей та Петиція про права, заклав міцний фундамент захисту особистих прав англійських підданих.

67. Біль про права 1689 р.

Прийнятий в жовтні 1689 р. англійським Парламентом Біль про права юридична закріпив встановлення в Англії конституційної монархії. Цей акт істотно обмежував королівську владу на користь Парламенту, а саме:

1. король не мав права без згоди Парламенту скасовувати, призупиняти закони чи звільняти від їхньої дії;

2. без згоди Парламенту король не міг встановлювати та збирати які-небудь податки;

3. королю заборонялося без згоди Парламенту збирати й утримувати армію;

4. вибори до Парламенту мали бути вільними;

5. виступи й обговорення актів у Парламенті не повинні були обмежуватися та контролюватись будь-яким чином;

6. Парламент мав право приймати будь-які закони;

7. Парламент мав скликатися досить часто;

8. королівські витрати щорічно затверджував Парламент.

Крім цього, Біль про права встановлював відповідальність міністрів перед судом, надавав право підданим звертатися з петиціями безпосередньо до короля, встановлював порядок успадкування престолу та ін.

68.Акт про престолонаступництво 1701 р.

Основні положення Акта про престолонаступництво:

1. після смерті Вільгельма королевою мала стати його донька Ана Донська;

2. -якщо в Анни не буде дітей - корона мала перейти до німецьких князів Ганноверзьких;

3. особа, що вступала на королівський трон, повинна була приєднатися до Англіканської церкви та не підтримувати жодних зв'язків з Папою;

4. король не мав права без згоди Парламенту виїздити за межі Англії;

5. особа, що була народжена за межами Англії, не могла бути членом Таємної ради, депутатом Парламенту, обіймати будь-яку іншу відповідальну посаду в державному апараті;

6. усі акти короля потребували підпису відповідного міністра;

7. заборонялося обіймати посаду в королівській адміністрації й одночасно бути членом Парламенту;

8. судді, призначені короною, залишалися на своїх постах "доки ведуть себе добре", їх можна було змістити тільки за рішенням Парламенту;

король не мав права милувати тих своїх міністрів, які були засуджені Парламентом у порядку імпічменту. У цьому акті простежується намагання Парламенту бачити на престолі невпливову особу, котра не становила б загрози для нього та водночас закріпити своє верховенство в державі. Наприкінці XVII-XVIII століть в Англії сформувалася буржуазна конституційна монархія з розподілом влади та зверхністю Парламенту.

69. Зміст парламентської реформи 1832р. в Англії

Поштовхом для прийняття нового виборчого законодавства була революція 1830 р. у Франції, під упливом якої в Англії розпочинається боротьба за реформи. Таких реформ у XIX ст. було здійснено три. їхня суть була викладена в Акті про зміну старого представництва в Англії та Уельсі (1832 р.) та Актах про народне представництво 1867р. і 1884р., вона зводилася до такого:

1) право голосу на парламентських виборах отримали:

а) всі, хто протягом 12 місяців володів нерухомістю, що приносила десять фунтів стерлінгів на рік, і сплатив усі місцеві податки;

б) наймачі чи власники будинків, які сплачували податок на бідних;

в) дрібні землевласники, корендарі землі, короткотермінові орендарі, котрі щорічно отримували певний прибуток;

г) орендарі квартир, які сплачували за квартиру не менше від 10 фунтів стерлінгів і проживали в них не менше за 12 місяців;

2) так звані "гнилі містечка" були позбавлені представництва в Парламенті, а їхні місця були передані новим промисловим центрам.

3) запроваджувався віковий ценз-21 рік;

4) уводилося таємне голосування (за законом від 1872 р.);

5) з 1884 р. передбачено покарання за підкуп виборців;

6) у 1885 р. були створені виборчі округи з визначеною кількістю населення;

7) діяла мажоритарна система виборчого права (більшості). Права голосу, як і раніше, були позбавлені жінки, чоловіки молодші за 21 рік, а також особи, що протягом 12 місяців отримували допомогу від приходу.

Важливим наслідком реформ виборчого законодавства стало перетворення політичних партій: торі - на консерваторів, а вігів-на лібералів. З'явилося поняття постійного партійного членства. У 1877 р. партія лібералів оформилась у Національну ліберальну партію, а консерваторів у 1883 р. - в Національний союз консервативних асоціацій. У 1906 р. утворилася лейбористська партія Великобританії як федерація різних організацій.

70. Характеристика Чартиського руху в Англії

30-40 рр. 19 ст. в історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму. Суспільство стрімко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію.

Робітники приходять до рішення самостійно боротися за реформу парламенту в інтересах власного класу. 8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. На підтримку вказаних 6 пунктів відбулися грандіозні мітинги в Глазго (200 тис. учасників), Бірмінгемі (250 тис), Манчестері (400 тис).

4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент. На травень 1839 р. петицію чартистів підписали 1250 тис. чоловік. У відповідь уряд заборонив мітинги і розпочав арешти їх учасників.

Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. Парламент 27 травня 1841 р. цю петицію відкинув.

У серпні 1842 р. країну охопив загальний політичний страйк, придушений після 20 серпня за допомогою масових арештів. Сотні чоловік були засуджені до тюремного ув'язнення.

Значення самого чартистського руху важко переоцінити. Під його тиском правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні реформи: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завоювання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка оплачувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.

71. Зміст парламентської реформи 1867р. в Англії

Восени 1866 р. рух за реформу набирає небаченого розмаху: на мітингу в Манчестері було 100 тис. учасників, в Лідсі - 300 тис, в Бірмінгемі - 350 тис, в Глазго - 200 тис. і т. д. У лютому 1867 р. в палату общин було внесено новий проект реформи, який після прийняття кількох додаткових поправок 15 серпня 1867 р. став законом. У «гнилих» містечок відібрали ще 45 місць, з них 44 були передані містам. В самих містах право голосу надавалося особам чоловічої статі, які проживали там протягом останніх 12 місяців, сплачували податок на користь бідних, та винаймали житло, не дешевше 10 ф. ст. на рік. У графствах коло виборців було розширене орендарями з прибутком від 12 ф. ст. на рік і вище.

Зменшення цензу для орендаторів та розширення виборчого права для винаймачів житла дещо збільшило число виборців - з 1 млн 400 тис. чол. до 2,5 млн. Воно зачепило не лише буржуазію, але й верхівку робітничого класу. Зміни в середовищі електорату змушували уряд враховувати інтереси нового кола виборців, щоб в майбутньому мати змогу розраховувати на їхні голоси. Зокрема, в 1867 р. уряд консерватора Дізраелі скасував закон про господарів і слуг, урівнявши права підприємця і найманого працівника у суді. В 1875 р. парламент скасував карну відповідальність за порушення договору найму.

72. Утворення та характеристика політичних партій в Англії

Уже після реформи 1832 р. розпочався процес утворення політичних партій. Боротьба за голоси виборців вимагала не лише структурної перебудови давніх торі і вігів, але й пошуку нових форм організаційної роботи. Ще у 1831 р. консерватори заснували спеціальний Карлтон-клуб для координації діяльності партії у національному масштабі. У 1836 р. аналогічний орган з'явився у лібералів. Пізніше консерватори сформують Національний союз консервативних та конституційних асоціацій.

У 1877 р. буде створена Національна ліберальна асоціація.

Розширюється соціальна і національна база колишніх торі та вігів. Під впливом лібералів перебувала не лише верхівка промислової буржуазії, але й пролетаріат, дрібна буржуазія міста і села, більшість інтелігенції. Користувалися ліберали підтримкою і в Ірландії, якій обіцяли т. зв. гомруль - самоуправління. Консерватори розширили свою соціальну базу за рахунок армії, державних чиновників, кліру офіційної англіканської церкви тощо.

Самостійна масова робітнича партія почала оформлюватися на Плімутському конгресі тред-юніонів 1899 р. У 1900 р. на виконання рішень цього конгресу в Лондоні пройшла конференція за участю 129 делегатів від профспілок та дрібних соціалістичних угруповань і союзів. Конференція створила Комітет робітничого представництва для організації виборчої кампанії 1905 р. У рік виборів Комітет було реорганізовано в Лейбористську партію.

На перших же виборах ця партія провела до парламенту 29 своїх кандидатів, що стало вагомим успіхом третьої політичної сили Англії. Однак дуже швидко керівництво Лейбористської партії відмовилося від проведення самостійної політичної лінії і опинилося у блоці з лібералами.

73. Зміст реформи англійського парламенту в 1911р.

По своєму соціальному складу палата лордів була оплотом аристократії і була, продовженням консервативної партії в парламенті. Коли консерватори опинялися в парламенті в меншості і терпіли поразку з якого-небудь важливого питання, палата лордів, використовуючи свою стримуючу функцію, забезпечувала захист однієї із сторін, що борються. Тим самим перекручувався дійсній сенс двопалатної системи.

Це не могло не турбувати лібералів, що прагнули перетворити палату лордів або добитися її розпуску. В результаті боротьби лібералів з палатою лордів з'явився Акт про парламент 1911 р. Згідно цьому Акту, нефінансовий білль, що пройшов палату общин в трьох послідовних сесіях і всякий раз відкидався палатою лордів, після третього разу прямував на королівське твердження, минувши палату лордів, за умови, що між другим читанням в першій сесії і останнім читанням в третій сесії пройшли не менше двох років. Проведення фінансових біллів зовсім не вимагало згоди палати лордів. Характер білля визначав спікер палати общин. Цим же Актом встановлювалася тривалість парламентської легіслатури в п'ять років. Реформу 1911 р. не можна пояснювати лише боротьбою партій. Її проведенню сприяло і посилення кабінету міністрів, і зміна соціального складу палати лордів. На початок XX ст сталося злиття родової аристократії і буржуазії при явному переважанні останньої. Буржуазія, не відмовляючись повністю від верхньої палати, робила ставку на сильний кабінет міністрів, який при слабкій нижній палаті мав можливість досить повно забезпечити її інтереси.

У 1911 р. депутати нижньої палати почали отримувати заробітну плату за свою парламентську діяльність. Ця зміна мала особливо важливе значення для лейбористів, чиї лідери не могли користуватися сторонніми джерелами надходжень.

74. Причини та етапи Великої французької буржуазної революції

Причинами революції були:

1. конфлікт між продуктивними силами та феодальними відносинами;

2. більшість населення через численні податки, повинності та безробіття вели злиденне життя. Не задоволення викликала юр. нерівність і станові привілеї;

3. загальна криза абсолютизму: щорічний дефіцит у королівській скарбниці, постійно збільшувалися податки, знецінювалися гроші; королівська ж влада витрачала великі гроші на утримання двору, ведення війн та інші потреби;

4. ідеологія французького Просвітництва

У 1788-1789 рр. в країні виникла революційна ситуація. Селянські повстання, що охопили багато французьких провінцій, доповнювалися виступами плебейства в містах. Монархія, що виявилася нездатною старими методами втримувати свої позиції, змушена була піти на поступки: в 1787 р. були скликані нотаблі, а потім засідання Генеральних штатів, куди було обрано 600 представників від дворянства та духовенства, а також 600 депутатів від третього стану. Дворянство, духовенство та король обстоювали станове голосування, сподіваючись у такий спосіб підкорити собі всю діяльність Генеральних штатів. Третій стан відхилив цей принцип та 17 червня 1789 р. проголосив Генеральні штати Національними зборами, а 9 липня -Установчими зборами. Тим часом уряд стягував до столиці війська та готувався до розправи з антифеодальним рухом. Однак на боротьбу з абсолютизмом піднялися народні маси. 13 липня 1789р. спалахнуло повстання в Парижі. 14 липня повстанці штурмом взяли королівську фортецю. Ця подія врятувала Установчі збори та ознаменувала початок буржуазної революції. В історії Великої Французької революції виділяють такі основні етапи:

14липня 1789р. - 10 серпня 1792р. - перетворення Франції на конституційну монархію. Провідну роль відігравала велика буржуа зія та ліберальне дворянство, що переважали в Установчих зборах;

10 серпня 1792 р.-2 червня 1793 р. - утвердження республіки, проведено більш радикальні антифеодальні заходи, домінувала торговельно-промислова буржуазія; 2 червня 1793 р. - 27 липня 1794 р. - диктатура якобінців, за вершується ліквідація феодальної системи, встановлюються капіталістичні відносини, етап найвищого піднесення революції, її кульмінація.

75.Декларація прав людини та громадянина 1789 р.

26 серпня 1789 р. Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини та громадянина - програмний документ французької буржуазної революції. Вона складалася із 17 статей, базувалася на положеннях теорії природного права і, на противагу королівському самодержавству, проголошувала:

1. принцип національного верховенства, згідно з яким нація це єдине джерело влади;

2. непорушність невід'ємних природних прав людини (свободи, власності, безпеки, опору гнобленню та ін.);

3. рівність людей перед законом;

4. принцип поділу влади (на законодавчу, виконавчу та судову);

5. відповідальність і підзвітність посадових осіб;

6. принцип презумпції невинуватості;

7. свободу слова, совісті та преси;

8. рівномірний розподіл податків між усіма громадянами відповідно до їхнього матеріального становища.

Декларація прав людини та громадянина мала величезне революційне значення в боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу, за буржуазне-демократичні права і свободи. Вона зумовила піднесення революційного ентузіазму у Франції, її із захопленням сприйняли передові люди інших країн. Принципи Декларації справили величезний уплив на боротьбу всіх народів Європи проти феодального й абсолютистського гніту.

76.Конституція Франції 1791 р.

Конституція 1791 р. - це перша конституція Франції. Вона була прийнята Установчими зборами 3 вересня 1791 р. та закріплювала основи буржуазної держави, встановлювала як форму державної влади конституційну монархію. Конституція складалася зі Вступу (преамбули), який підтверджував основи Декларації прав людини та громадянина, та семи розділів, поділених на глави. У документі проголошувалися принципи народного суверенітету, рівності всіх перед законом, політичні свободи. Священним і недоторканним визнавалося право власності.

Основні положення Конституції відображали намагання великої буржуазії закріпити своє панування й усунути народні маси від участі в політичному житті. Усі громадяни поділялися на "активних" (які мали право брати участь у виборах) і "пасивних". До перших належали особи, що сплачували прямий податок у розмірі, не меншому за триденну заробітну плату, досягли 25 років і мешкали в одному місці не менше від одного року. Права голосу були позбавлені слуги. Тож до виборів допускалося лише близько 15 % населення Франції. Вибори були двоступеневими.

Закріплювався принцип розподілу влад. Вища законодавча влада належала однопалатним Національним зборам, до компетенції яких було віднесено законодавство, заснування нових державних посад, верховна фінансова політика, вирішення питань війни та миру. Виконавчу владу здійснювали король і міністр. Королю надавалося право призупиняти затвердження закону, але не більше, ніж двічі. Король не мав права розпускати Національні збори. Місцеві органи управління були виборними. Суд оголошувався незалежним від законодавчої та виконавчої влади.

Спеціальні розділи Конституції були присвячені військовим силам держави, порядку встановлення державних податків. Проголошувався миролюбний характер зовнішньої політики. Та дія Конституції не поширювалася на колонії Франції. Конституція фактично діяла до повалення монархії (10 серпня 1792р.).

77. Встановлення Диктатури якобінців (1793-94рр.) її характеристика

Якобінці, що прийшли до влади в червні 1793 р., були найреволюційнішою силою в історії французької революції. Зміцненню влади якобінців сприяло швидка розробка і прийняття 24 червня 1793 р. нової декларації та нової Конституції.

Декларація прав людини та громадянина 1793 р. була покладена в основу якобінської Конституції, в якій Франція проголошувалася республікою, де верховна влада належала народові. Верховним органом законодавчої влади став Законодавчий корпус. Ситуація, що склалася, вимагала твердого централізованого управління, дійового державного механізму. Так виникає диктатура якобінців.

Вищим органом влади, як і раніше, залишався Національний конвент, який зосередив у своїх руках усю найвищу владу та став єдиним центром управління. Розподілу влад не існувало. Конвент мав право видавати закони та через систему різних комітетів і комісій управляв країною. Якобінці здійснили перебудову армії,. Було оголошено про масовий набір в армію. Насамперед, призову підлягали неодружені чоловіки віком від 18 до 25 років. Патріотичне піднесення дало змогу створити масову армію-тільки перший набір дав 450 000 чоловік.

За неповні 10 місяців свого правління якобінці здійснили низку важливих заходів: остаточно знищили феодальні повинності для селянства, демократизували державний апарат, ліквідували рабство в колоніях.

Після розгрому внутрішньої контрреволюції та звільнення Франції від зовнішніх інтервентів потреба в якобінській диктатурі відпала, тому її владу в липні 1794 р. було повалено. Падіння якобінської диктатури завершило третій, найвищий і останній етап Великої Французької буржуазної революції.

78. Термідоріанська реакція та Директорія у Франції (1794-1799 рр.)

Унаслідок контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794 р. до влади повертається велика буржуазія. Термідоріанці були лютими ворогами плебейських мас міста та села. Вони прагнули ліквідувати революційні порядки якобінської диктатури й запобігти чинності Конституції 1793 р. Проте вони не хотіли й реставрації феодально-абсолютистського ладу, обстоювали буржуазну республіку.

Термідоріанська реакція позначилася підвищенням цін на хліб та інші продовольчі товари. У грудні 1794 р. було скасовано максимум цін і нестримною стала спекуляція. Курс асигнатів різко падав. Цей же режим розпочав війну з Бельгією, Італією, Швейцарією, Єгиптом задля збагачення та приєднання до Франції територій. Усе це спричинило незадоволення народних мас, які відчули, що їх ошукано.

Проти термідоріанців піднімалася хвиля народного гніву. У квітпі-травні 1795 р. спалахнули повстання бідняків Парижа У серпні 1795 р. термідоріанський Конвент прийняв нову конституцію Франції, відому як Конституцію III року Республіки, що складалася з 372 статей. Вона, за традицією, відкривалася декларацією, назву якої було дещо змінено - "Декларація прав і обов'язків людини та громадянина". З неї були виключені всі революційні положення, що були в декларації якобінців. Конституція скасовувала загальне виборче право, відновлювався високий майновий ценз. Вибори ставали двоступеневими. Виборцями могли бути особи віком не менш як 25 років, що мали нерухому власність. Засновувався Законодавчий корпус із двох палат: Ради п 'ятисот із законодавчою ініціативою та Ради старійшин з осіб, не молодших за 40 років. Склад Законодавчого корпусу мав щороку оновлюватися на одну третину виборами нових членів. Виконавча влада надавалася Директорії з. п'яти членів, яких обирала Рада старійшин зі списку, поданого Радою п'ятисот. Щорічно мінявся один з директорів.

79.Встановлення Другої республіки у Франції. Конституція 1848р.

Липнева революція 1830 р. не задовольнила ні народні маси, ні торгово-промислову буржуазію. Створюється Тимчасовий уряд у складі семи членів і чотирьох секретарів. Підтиском робітників Тимчасовий уряд 25 лютого 1848 р. проголошує Францію республікою.

Для робітничого класу, що був провідною рушійною силою революції, проголошенням республіки революція тільки розпочиналася та він намагався розширити її соціальний зміст. Для буржуазії з падінням Липневої монархії завдання революції були вичерпані й основні її зусилля спрямовувалися на припинення революції та приборкання пролетаріату. Саме тому буржуазні республіканці пішли на суттєві поступки монархістам, що яскраво відбилося в Конституції Другої республіки, яка була прийнята в листопаді 1848 р. Антинародна політика буржуазних республіканців позбавила їх підтримки в країні. У результаті державного перевороту 2 грудня 1851 р. в країні встановлюється режим диктатури Луї-Наполеона Бонапарта, який 2 грудня 1851 р. проголошує імперію, а себе - імператором Наполеоном III.

Конституція Другої республіки Франції була прийнята 4 листопада 1848 р. Установчими зборами. Франція проголошувалася республікою, принципами якої були свобода, рівність, братерство, а засадами-сім'я, праця, власність, громадський порядок. Конституція закріплювала недоторканність особи, житла, свободу совісті, друку, навчання. Однак гарантій здійснення цих прав і свобод Конституція не передбачила.

Державна влада за Конституцією засновувалася на принципах її розподілу. Вищим органом законодавчої влади проголошувалися Національні збори, що обиралися один раз на три роки прямими та загальними виборами таємним голосуванням у складі 750 депутатів. Виборцями могли бути громадяни, котрим виповнився 21 рік. Майновий ценз скасовувався. Збори мали право приймати закони, бюджет, вирішувати питання війни та миру. Та реальної сили й авторитету Національні збори в тогочасних умовах Франції не мали.

80.Друга імперія у Франції (1852-1870)

Після набуття чинності Конституції Другої республіки 10 грудня 1848 р. були проведені вибори президента. Балотувалося шість претендентів. Перемогу одержав Луї-Наполеон Бонапарт. Після президентських виборів урядова влада у Франції, фактично, перейшла до рук монархістів Вони виступили за перегляд Конституції 1848 р.

2 грудня 1851 р., нібито захищаючи республіку від змовників, Луї Бонапарт здійснив державний переворот: війська зайняли всі стратегічні пункти, в Парижі було оголошено військовий стан, Національні збори розігнано, деяких депутатів заарештовано. Так встановлено відкриту військову диктатуру. У січні 1852 р. прийнято нову Конституцію, що передавала президентові на десять років усю повноту влади в країні, а через рік після бонапартистського перевороту, 2 грудня 1852 р., у Франції відновлено монархію, так звану, Другу імперію, а Луї-Наполеона проголошено імператором

За Конституцією, президент був главою збройних сил, призначав міністрів, від його імені здійснювалося правосуддя, парламентарії та посадові особи приносили йому присягу на вірність, він проголошував стан облоги, видавав декрети й затверджував закони. Поступово в країні були знищені буржуазно-демократичні свободи, скасоване місцеве самоврядування, до нуля зведена парламентська система. Державний лад Франції набуває все більш авторитарного характеру. Політичй авантюризм Наполеона III призвів до війни з Пруссією. У цьому зіткненні Наполеон III зазнав поразки, 4 вересня нова революція в Парижі повалила імперію Наполеона III. Франція знову стала республікою.

81. Становище англійських колоній у пн. Ам. до війни за незалежність

У міру економічного розвитку колоній, з початком перетворення Англії на велику колоніальну державу, погіршується економічний і політичний статус колоній, загострюються суперечності між ними та метрополією. Англійська буржуазія розглядала колонії як джерело сировини й ринок збуту для промисловості метрополії. Північні та центральні колонії розвивалися подібно до метрополії, тож американська буржуазія ставала суперником англійської буржуазії в торгівлі з індійцями, Вест-Індією, в суднобудівництві тощо.

Протягом ХУІІ-ХУПІ століть Англія, гальмуючи економічний розвиток колоній, вдавалася до заходів, спрямованих на припинення в них зростання промисловості. Законом від 1699 р. був заборонений експорт вовни та вовняних виробів з колоній; закон 1750 р. забороняв спорудження в колоніях домен, прокатних станів; колоністам було заборонено виготовляти підкови, цвяхи, ґудзики, вивозити вичинені шкіри. У 1763 р. заборонили колонізацію земель на захід від Аллеганських гір. У 1765 р. законом про гербовий збір були введені податки на всю комерційну, судову й іншу ділову документацію, на періодичну пресу та ін. Така політика метрополії обмежувала інтереси всього населення колоній, тому колоністи багато разів зверталися до королів Англії зі скаргами, петиціями, але бажаного ефекту це не давало.

82. Прийняття і характеристика Декларації незалежності США

У середині XVIII ст. суперечності між метрополією й американськими колоніями особливо загострюються. У 1773-1774 рр. складається революційна ситуація, що супроводжувалася протиурядовими виступами американців. 5 вересня 1774 р. колоністи скликають перший Континентальний конгрес, який, поклавши початок створенню загального представницького органу для всіх колоній і закликавши колонії спільно бойкотувати англійські товари, звернувся до короля Георга ІН з адресом про надання колоніям ширших прав. Король віддав наказ придушити виступ колоній і відправив війська. У квітні 1775 р. між колоністами (війська яких очолив Дж. Вашингтон) і англійською армією розпочалися військові дії. У травні 1775 р. зібрався другий Континентальний конгрес, який, констатувавши стан війни з Англією, прийняв рішення про створення армії. Кожна колонія оголосила себе незалежною. 4 липня 1776 р. було прийнято "Декларацію незалежності", в котрій проголошувалося, що колоніальний гніт суперечить природним правам людини на свободу, життя та прагнення до щастя, а повсталі колоніїє вільними та незалежними державами й об'єднуються в Сполучені Штати Америки. Автором Декларації був Т. Джефферсон (1743-1826). Нове державне утворення Англія визнала в 1783 р.

83. Причини прийняття та хар-тика Статей конфедерації 1781 р.

Одразу ж після проголошення незалежності (протягом 1775-1778рр.) в усіх штатах було вироблено та прийнято конституції. Та нерозв'язаним залишалося питання про державну єдність США. Його важливість посилювалась, адже все ще існувала небезпека поразки у війні з Англією. З огляду на це, другий Континентальний конгрес у листопаді 1777р. приймає першу Конституцію - "Статті конфедерації та вічного союзу", проект якої було передано на схвалення всіх штатів. Остаточно цей документ набуває чинності з 1 березня 1781р.

Статті конфедерації закріплювали революційні завоювання народу та визначали республіканську форму державного ладу колишніх колоній у Північній Америці, проголосивши утворення конфедерації та вічного союзу штатів. Згідно зі Статтями конфедерації, штати зберігали свій суверенітету внутрішніх і зовнішніх справах. Для керівництва загальними справами (оголошення війни та миру, підписання міжнародних договорів, створення збройних сил тощо) передбачалося щорічно скликати однопалатний конгрес із делегацій, які обирали законодавчі органи штатів. Кожний штат мав право надсилати від двох до семи делегатів, але мав лише один голос. Рішення повинні були прийматися кваліфікованою більшістю (не менше від дев'яти голосів). Конгрес не мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Отже, Конгрес був не представницьким, а радше дипломатичним органом. У період між сесіями Конгресу його функції покладалися на Комітет штатів, котрий утворювався з представників від кожного штату(по одному). Комітет, порівняно з Конгресом, мав обмежені права.

84. Конституція США 1787 р.

У травні 1787 р. у Філадельфії відкрилося засідання Конституційного конвенту, скликаного для перегляду "Статей конфедерації" 1781р. та вироблення нової конституції. Засідання Конвенту відбувалися таємно, розголошувати зміст дебатів заборонялося. 17 вересня 1787 р. Конвент схвалив проект Конституції, що після її ратифікації 11 штатами в липні 1788 р. набирає чинності. Вона складається з семи статей, більшість з яких мають декілька розділів. Авторами її вважаються Б. Франклін, А. Гамільтон, Д. Медісон.