Адміністративна відповідальність у державному управлінні

У розвинутій, повноцінній правовій системі повинна дотримуватися деяка юридична ієрархія норм і законність правових актів. Існує ієрархія між законами і підзаконними актами, а також ієрархія самих законів і ієрархія підзаконних актів. Закони неоднозначні за своєю юридичною чинністю. Вищою юридичною чинністю володіють конституційні закони стосовно поточних законів. Ієрархія припускає, що закон нижчої юридичної чинності повинний відповідати закону вищої юридичної чинності. Не підлягає застосуванню поточний закон, що суперечить конституційному. Не має сили закон, що суперечить новому закону рівної юридичної чинності. Як і закони, підзаконні акти знаходяться в суворій ієрархії. Правопорушення, як і будь-який інший акт соціальної поведінки, не виникає само собою, поза людиною. Воно завжди має свого матеріального носія - особу, котра відзначається свідомою активністю і свободою вибору варіанту поведінки. Тому ніякі зовнішні обставини не можуть бути причинами якогось, в тому числі протиправного, вчинку. Гегель писав: «Якщо людина посилається на те, що з істинної дороги її збили обставини, спокуси та ін., то цим вона хоче немов усунути від себе вчинок, але тим самим лише принижує себе до невільної істоти - істоти природи, тоді як насправді її вчинок є завжди є її власним вчинком, а не вчинком когось іншого, тобто не наслідком будь-чого поза цією людиною».

Отже, буде помилкою вбачати причини правопорушень у якихось обставинах соціального середовища, або конкретної життєвої ситуації. Конструкція такого причинно-наслідкового відношення по суті нехтує особою з її свідомістю і волею, відводячи їй тільки роль центральної ланки, яка пов'язує причину і наслідок.

Загальновідомо, що крах тоталітарної системи у всіх пострадянських країнах (не лише в Україні) привів до росту злочинності, особливо організованої, та пов'язаного з нею насильства. Сьогодні ми стикаємося з ситуацією, яка є вкрай драматичною. Ідеологія «життя заради світлого майбутнього» виявилася повністю зруйнованою протягом дуже короткого періоду. Але й уміння повноцінно, повнокровно жити без «казки» - не сформувалось. Ця ситуація, складна навіть для дорослих, виявилась надскладною, зверх кризовою для підлітків і юнацтва. У результаті в багатьох з них виникає або повна розгубленість перед сьогоднішнім і найближчим завтрашнім днем, або бажання урвати від життя якомога більше, і негайно [35]. Причин правопорушень багато і серед дорослих громадян.

Розглядаючи причини та умови адміністративних правопорушень державних службовців, в умовах сьогодення неможливо не приділити увагу такому фактору правопорушень серед цієї категорії громадян, як корупція.

Антикорупційні обмеження державних службовців, на нашу думку, можна визначити як встановлення законодавчих меж при реалізації окремих суб'єктивних прав державних службовців, що здійснюється з метою протидії корупції, а в довгостроковій перспективі - належного функціонування держави та інститутів громадянського суспільства, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Слід підкреслити, що необхідність антикорупційних обмежень прав і свобод військовослужбовців обумовлюється низкою об'єктивних та суб'єктивних факторів, які потребують визначення. Разом з цим, в літературі цьому питанню ще не приділялася належна увага. Вважаємо, що фактором антикорупційних обмежень державних службовців є сукупність об'єктивних та суб'єктивних обставин, які спричиняють необхідність встановлення законодавчих меж реалізації такого роду прав і свобод з метою досягнення цілей обмеження. На нашу думку, такими факторами є: правовий, економічний, політичний, службовий.

Правовий фактор знаходить своє вираження в тому, що положення, які обмежують певні права, є необхідними в будь-якому суспільстві і державі, так як без них використання прав може призвести до анархії та свавілля [5, c. 17]. Схожої думки притримувався і В.А. Патюлін, який вказував на те, що здійснення прав має свої встановлені законом межі, за якими свобода, якщо нею зловживають, перетворюється в антисоціальне діяння [43, c. 25].

Важливим правовим аспектом антикорупційних обмежень є власне визначення поняття корупції для встановлення чітких правових меж розуміння цього явища. На сьогодні питання визначення категорії корупції є відносно вирішеним, проте підходів вчених до визначення цього явища все ще багато.

Корупція - слово латинського походження, що означає псувати, завдавати шкоди, руйнувати, викривляти, фальсифікувати, а в найуживанішому варіанті - використання особою повноважень, наданих їй державою, з метою власного збагачення або на користь третіх осіб [30, c. 7].

Великий тлумачний словник сучасної української мови подає кілька визначень поняття «корупція», а саме:

- корупція - це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг;

- корупція - це пряме використання посадовою особою свого службового становища з метою особистого збагачення;

- корупція - підкупність, продажність урядовців і громадських діячів [10, c. 624].

О.Є. Панфілов, здійснивши ґрунтовний аналіз існуючих підходів до визначення поняття корупції, дійшов висновку, що за широтою охоплення тих явищ, діянь, соціальних зв'язків, які включаються до поняття «корупція» різними вченими, виокремлено такі точки зору на це явище: а) корупція - це злочинне діяння, в основному хабарництво; б) корупція - це незаконне використання державної посади для отримання особистої вигоди; в) корупція - це систематична протиправна діяльність, спрямована на використання службового становища в особистих цілях; г) корупція - це елемент організованої злочинності; д) корупція - це соціальне явище, яке пов'язано або проявляється у зловживанні владою (службовим становищем) в особистих корисливих інтересах чи в інтересах близьких осіб [42, c. 7].

На законодавчому рівні поняття корупції було закріплене у Законі України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII, відповідно до статті 1 якого, корупція - це використання суб'єктом, на якого поширюється дія цього Закону, наданих йому службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди відповідній особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей. У свою чергу, відповідно до статті 3 вказаного Закону, суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови; державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування; військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки; члени Національного агентства з питань запобігання корупції; члени Центральної виборчої комісії; поліцейські; посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим; члени державних колегіальних органів та багато інших.

Як свідчить назва Закону, яка містить слово «запобігання», пріоритетним стане саме превентивний підхід до подолання корупції, який істотно відрізняється від підходу, який мав місце раніше і полягав у репресивному характері законодавства, у першу чергу, кримінального. При цьому, основна увага приділялася питанням відповідальності за корупційні правопорушення, на сьогодні ж найважливішим напрямом протидії корупції, у тому числі і з адміністративно-правових позицій, є запобігання їй. Важливість і правильність обраної стратегії підкріплюється давно обговорюваній в наукових колах значимістю саме попередження корупційних проявів [33, c. 15]. Однак, запропоновані в Законі заходи ще не дали особливо відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції, оскільки ситуація з корупцією в нашій країні істотно ускладнена: корупція стала системним елементом управління державою і суспільства, її негативний вплив на політику, економіку, соціальну сферу набув постійного характеру [33, c. 23]. Варто враховувати, що корупція - це не тільки власне юридичне діяння, а ще й соціально-психологічне та економічне. А тому здійснювати запобігання виключно юридичними методами без врахування особливостей українського менталітету (мова йде про те, що вчинення корупційного діяння є вигідним не тільки отримувачу відповідних благ, а й тому, хто їх надає, це, у свою чергу, полегшує «вирішення питання» надавачу незаконних благ та сприяє збагаченню отримувача), а також складної економічної ситуації, неможливо.

Удосконалення законодавства і правозастосовчої практики в сфері протидії корупції є можливим лише за умови з'ясування певних соціальних явищ, на яких заснована корупція. Слід погодитися з Б.В. Волженкіним, що корупцію не можна викорінити до кінця, оскільки вона - індикатор здоров'я суспільства [14, c. 56], тобто корупція пов'язана як з недосконалістю сучасного суспільства, так і з рядом інших обставин. З цього приводу деякі фахівці вважають, що діючі закони тут ні при чому і корупція є відображенням споконвічної недосконалості людської природи. Інші називають головною причиною корупції бюрократизацію життя, зростання числа чиновників, посилення ролі держави та ін. [60, c. 77] Крім того, корупція обумовлена і тим, що формальні відносини держави з недержавними структурами, закріплені в законах, не забезпечують гідного функціонування системи державного управління і доповнюються неформальними відносинами.

Економічний фактор визначається значущістю державної служби для суспільства і держави, тим фактом, що більшості державних службовців необхідно майже весь свій час приділяти виконанню службових завдань. З урахуванням цього з економічної точки зору вважаємо цілком доцільно обмежити державних службовців у реалізації права на підприємницьку діяльність, так як ті пільги, якими він користується як державний службовець надавало б йому необґрунтовані правові та економічні переваги у здійсненні цього права. Більш того, державна служба має бути основним видом діяльності службовця і майже весь свій час він має присвячувати саме їй.

Розглядаючи обґрунтування обмеження прав з точки зору політичного фактору, відзначимо, що саме державні органи можуть стати потужною силою впливу на політичних суб'єктів. Однак, одночасно з цим, при вдалому маніпулюванні ними та політичній нестабільності і соціальній кризі в державі стати засобом зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, усунення легітимно призначених чи обраних органів державної влади чи місцевого самоврядування тощо.

Таким чином, необхідність обмеження прав з службової точки зору, слід мати на увазі, що такого роду обмеження об'єктивно пов'язані з необхідністю підтримання належного рівня службових відносин, реалізацією цілей і завдань державної служби.

3.3 Особливості притягнення державних службовців до адміністративної відповідальності

Правовою основою протидії корупції в Україні є Конституція України, Конвенція Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції, Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Стамбульський план дій боротьби з корупцією Організації економічного співробітництва та розвитку (далі - ОЕСР), Указ Президента України від 21 жовтня 2011 р. № 1001/2011 «Про Національну антикорупційну стратегію на 2001-2015 рр», а також Закон України «Про запобігання корупції». Ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. (далі - Закон) надає легальне поняття корупції - як використання особою, зазначеною в ч. 1 ст. 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень і пов'язаних із цим можливостей із метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або, відповідно, обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в ч. 1 ст. 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам із метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей [8, c. 39].

Частина 1 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає можливість притягнення державних службовців до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних правопорушень [49].

Це означає, що державні службовці притягуються до юридичної відповідальності за порушення своїх службових обов'язків, які вони виконуються відповідно до своєї компетенції, визначеної законодавством. Юридична відповідальність настає в разі порушення передбачених законодавством норм, суб'єктом яких виступають державні службовці.

За загальним правилом, відповідно до ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, державні службовці за вчинення корупційних правопорушень несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах [23].

Тобто притягаються до відповідальності згідно з нормами КУпАП, а не згідно з нормами дисциплінарного статуту осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. Відповідно до ст. 221 КУпАП, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, вчинені державними службовцями, водночас до державних службовців не може бути застосовано такі види адміністративних стягнень, як громадські роботи, виправні роботи й адміністративний арешт [23].

Отже, правовий статус службової особи дещо відрізняється від статусу загального суб'єкта правопорушення. Зокрема, до нього не можуть застосовуватися деякі види покарань, що пов'язано з тим, що службовець здійснює захист держави, а держава надає йому відповідні привілеї.

На державних службовців поширюються обмеження, визначені Законом України «Про запобігання корупції» [48].

Тому, визначаючи особливості адміністративної відповідальності державних службовців за вчинення корупційних правопорушень, варто наголосити на тому, які склади адміністративних правопорушень необхідно вважати корупційними. Склад злочину таких адміністративних правопорушень, зазначено в окремій гл. 13-а «Адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією» особливої частини КУпАП, а саме такі статті: 172-4 «Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності», 172-5 «Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків», 172-6 «Порушення вимог фінансового контролю», 172-7 «Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів», 172-8 «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень», 172-9 «Невжиття заходів щодо протидії корупції» [23].

Відповідно до вищенаведеного переліку, можна зробити висновок, що законодавство приділяє велику увагу правопорушенням, пов'язаним із корупцією, для запобігання цьому негативному явищу, яке останнім часом глибоко проникло в державну службу й інші сфери суспільного життя та проявляє свій негативний вплив шляхом руйнування державності та порушенням конституційних свобод людини і громадянина.

Відповідно до законодавства, корупцією визнається використання визначеними в Законі України «Про запобігання корупції» особами наданих їм службових повноважень чи пов'язаних із ними можливостей із метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди, чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або, відповідно, обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч. 1 ст. 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних із ними можливостей [48].

Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності продубльовано в Законі України «Про Національну поліцію» [53].

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом [49].

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно. Не є сумісництвом робота, яка визначена Переліком робіт, зазначених у Положенні про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій [49].

Службовим необхідно вважати сумісництво, пов'язане з поєднанням поліцейським своїх службових обов'язків з іншою оплачуваною діяльністю, пов'язане із самим статусом державного службовця, його службою в органах. Також необхідно з'ясувати сутність науково-педагогічної, наукової або творчої діяльності, яка не вважається сумісництвом за законодавством. Відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», науково- педагогічна діяльність - це педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах, пов'язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю, а наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань, основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження [52].

Відповідно до Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», творча діяльність - це індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність [54].

Отже, службова особа не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.

Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», державним службовцям забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: у зв'язку зі здійсненням такими особами діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи [48].

Державні службовці можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім вищезазначених випадків, якщо вартість таких подарунків не перевищує одну мінімальну заробітну плату, встановлену на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки [48].

Наслідком порушення встановлених обмежень державним службовцем є притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 172-5 КУпАП.

Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», державні службовці зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається національним агентством.

Тільки в разі відмови чи неможливості виправлення відомостей у декларації державний службовець притягується до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, що, за статистикою, відбувається вкрай рідко.

Порушенням є неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни в майновому стані. Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», на державного службовця покладено обов'язок у разі відкриття ним або членом його сім'ї валютного рахунку в установі банку-нерезидента в десятиденний строк письмово повідомити про це національне агентство встановленим ним порядком, із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження банку-нерезидента [48].

У разі суттєвої зміни в майновому стані державного службовця, а саме: отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року, державний службовець у десятиденний строк із моменту отримання доходу або придбання майна зобов'язаний письмово повідомити про це національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті національного агентства.

Невиконання покладених законодавством України обов'язків спричинює притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП.

Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів розрізняє два види конфлікту інтересів. Потенційний конфлікт інтересів - це наявність в особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Такий конфлікт необхідно негайно вирішувати, застосовуючи всі наявні сили та засоби. У разі виявлення порушення етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності державного службовця або іншого порушення Закону України «Про запобігання корупції» національне агентство вносить керівнику відповідного органу припис щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності [48].

Припис національного агентства є обов'язковим для виконання. Про результати виконання припису національного агентства посадова особа, якій його адресовано, інформує національне агентство впродовж десяти робочих днів із дня одержання припису.

Отже, завданням державного службовця є, по-перше, не допустити виникнення конфлікту інтересів, а по-друге, у разі виникнення такого конфлікту - швидко його врегулювати. Наявні обмеження щодо службового підпорядкування близьких осіб, тобто перебування в прямій організаційній або правовій залежності підлеглої особи від її керівника, зокрема й через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням [48].

У разі виникнення таких обставин поліцейський, близькі йому особи вживають заходів до їх усунення в п'ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, поліцейського може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 172-7 КУпАП.

З огляду на вищезазначене, необхідно виділити такі особливості адміністративної відповідальності державних службовців за корупційні правопорушення: державні службовці несуть відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних із корупцією, на засадах, передбачених КУпАП і Законом України «Про запобігання корупції»; до адміністративної відповідальності за вчинення зазначених правопорушень державних службовців уповноважені притягнути судді загальної юрисдикції; до державних службовців можуть бути застосовані такі стягнення, як попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт; склади адміністративних правопорушень, пов'язаних із корупцією, зазначені в окремій главі особливої частини КУпАП, об'єднані одним родовим об'єктом (суспільні відносини, пов'язані з корупцією), а також закріплення у законодавстві норм, що визначають відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень державними службовцями, спрямовано на забезпечення виконання державою свої функцій в особі органів державної влади та їх посадових осіб, що ґрунтується на додержані конституційних прав і свобод людини і громадянина. Подальший розвиток наукових напрацювань позитивно впливатиме на вітчизняну науку та правотворчість.

Висновки до Розділу 3

1. Адміністративно-правовий статус державних службовців - категорія багатоаспектна. Можна сказати, що загалом його структуру складають шість груп норм, що визначають: права, обов'язки, обмеження, відповідальність, гарантії та соціальне забезпечення.

Необхідність обмеження прав з службової точки зору, слід мати на увазі, що такого роду обмеження об'єктивно пов'язані з необхідністю підтримання належного рівня службових відносин, реалізацією цілей і завдань державної служби.

2 Правовий статус службової особи дещо відрізняється від статусу загального суб'єкта правопорушення. Зокрема, до нього не можуть застосовуватися деякі види покарань, що пов'язано з тим, що службовець здійснює захист держави, а держава надає йому відповідні привілеї.

Необхідно виділити такі особливості адміністративної відповідальності державних службовців за корупційні правопорушення: державні службовці несуть відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних із корупцією, на засадах, передбачених КУпАП і Законом України «Про запобігання корупції»; до адміністративної відповідальності за вчинення зазначених правопорушень державних службовців уповноважені притягнути судді загальної юрисдикції; до державних службовців можуть бути застосовані такі стягнення, як попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт; склади адміністративних правопорушень, пов'язаних із корупцією, зазначені в окремій главі особливої частини КУпАП, об'єднані одним родовим об'єктом (суспільні відносини, пов'язані з корупцією), а також закріплення у законодавстві норм, що визначають відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень державними службовцями, спрямовано на забезпечення виконання державою свої функцій в особі органів державної влади та їх посадових осіб, що ґрунтується на додержані конституційних прав і свобод людини і громадянина. Подальший розвиток наукових напрацювань позитивно впливатиме на вітчизняну науку та правотворчість.

Висновки

Таким чином, в результаті написання роботи, ми дійшли до наступних висновків:

1. Управлінський аспект адміністративної відповідальності проявляється і в особливостях її підстав, тобто юридичних фактів, що тягнуть за собою виникнення відносин адміністративної відповідальності.

Правопорушення, за які Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність, - адміністративні правопорушення - переважно є правопорушеннями з формальним складом, причому об'єктивна сторона переважної більшості з них полягає у порушенні різноманітних правил, порядків, положень, інструкцій тощо, які за своєю формою є правовими актами управління. Порушення вимог, що містяться у правових актах управління, самі по собі є підставами для застосування заходів адміністративної відповідальності незалежно від наслідків, до яких призведе це порушення. Така особливість підстав адміністративної відповідальності свідчить про те, що адміністративна відповідальність є саме реакцією на відхилення у процесі діяльності об'єктів управління, а не на результат їхньої діяльності. Адміністративна відповідальність набуває якості примусу як одного з основних методів державного управління, що є ще одним аргументом на користь управлінської концепції.

2. До заходів адміністративного припинення належать: вимога припинити протиправну поведінку. Таке право мають працівники правоохоронних органів, інші суб'єкти владних повноважень у разі виявлення такої поведінки. Так, працівникам поліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень поліції, виносити на місці усне попередження особам; вимога усунення негативних наслідків протиправної поведінки. Так, працівники поліції мають право вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень правил утримання та експлуатації автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів. Зокрема така вимога може мати форму припису. Припис обов'язкова до виконання письмова вимога уповноважених суб'єктів публічної адміністрації, що надається юридичним і фізичним особам з метою припинення виявленого порушення законодавства та усунення його наслідків, що не передбачає застосування санкцій та інші.

Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень становлять найбільш чітко виражену групу заходів адміністративного примусу. Це примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях і застосовуються публічною адміністрацією як наслідок вчинення адміністративних правопорушень з дотриманням встановленої процедури.

3. Адміністративна відповідальність становить особливий вид юридичної відповідальності, їй властиві всі ознаки останньої. Традиційно юридичну відповідальність пов'язують із застосуванням примусових заходів, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення і здійснення санкцій. Основні риси юридичної відповідальності, а значить і адміністративної, полягають в тому, що вона: по-перше, є засобом охорони правопорядку, засобом здійснення державної влади; по-друге, нормативно визначена і проявляється в застосуванні, реалізації санкцій правових норм; по-третє, є наслідком винного антигромадського діяння; по-четверте, супроводжується державним і громадським осудом проступку; по-п'яте, забезпечується державним примусом; по-шосте, пов'язана з несприятливими для правопорушника наслідками, які він зобов'язаний перетерпіти і фактично перетерпіває; по-сьоме, реалізується у відповідних процесуальних формах. Ці ознаки характерні для всіх видів юридичної відповідальності. В той же час, кожен з них має специфічні риси, які визначають його відособленість.

4. Адміністративним проступком визнається таке протиправне, винне діяння, за яке законодавством передбачено особливий вид державного примусу - адміністративну відповідальність. Караність є важливою ознакою адміністративного проступку і нормативно відбивається закріпленням у законі адміністративних стягнень. Реалізація адміністративних стягнень не обов'язково супроводжує адміністративний проступок, але можливість їх застосування становить його обов'язкову властивість.

5. Щоб забезпечити ефективне функціонування розглянутого виду адміністративної відповідальності, слід встановити чіткий перелік юрисдикційних органів, а також загальні правила щодо притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності. Стан справ, наявний нині, коли в кожного державного органу розроблений свій, окремий і здебільшого дуже недосконалий, порядок накладення адміністративних стягнень (розгляду справ про адміністративні правопорушення з боку юридичних осіб), а в багатьох випадках він взагалі відсутній, є незадовільним.

В зв'язку з цим проведення систематизації, зокрема кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб, має важливе практичне значення. Це дозволить не лише ефективніше застосовувати відповідні правові норми, що є передумовою зміцнення законності в сфері діяльності підприємств, установ і організацій, а й створить надійну базу для подальшої роботи в напрямі вдосконалення згаданого законодавства та практики його реалізації.

6. Адміністративно-правовий статус державних службовців - категорія багатоаспектна. Можна сказати, що загалом його структуру складають шість груп норм, що визначають: права, обов'язки, обмеження, відповідальність, гарантії та соціальне забезпечення.

Необхідність обмеження прав з службової точки зору, слід мати на увазі, що такого роду обмеження об'єктивно пов'язані з необхідністю підтримання належного рівня службових відносин, реалізацією цілей і завдань державної служби.

7. Правовий статус службової особи дещо відрізняється від статусу загального суб'єкта правопорушення. Зокрема, до нього не можуть застосовуватися деякі види покарань, що пов'язано з тим, що службовець здійснює захист держави, а держава надає йому відповідні привілеї.

Необхідно виділити такі особливості адміністративної відповідальності державних службовців за корупційні правопорушення: державні службовці несуть відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних із корупцією, на засадах, передбачених КУпАП і Законом України «Про запобігання корупції»; до адміністративної відповідальності за вчинення зазначених правопорушень державних службовців уповноважені притягнути судді загальної юрисдикції; до державних службовців можуть бути застосовані такі стягнення, як попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт; склади адміністративних правопорушень, пов'язаних із корупцією, зазначені в окремій главі особливої частини КУпАП, об'єднані одним родовим об'єктом (суспільні відносини, пов'язані з корупцією), а також закріплення у законодавстві норм, що визначають відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень державними службовцями, спрямовано на забезпечення виконання державою свої функцій в особі органів державної влади та їх посадових осіб, що ґрунтується на додержані конституційних прав і свобод людини і громадянина. Подальший розвиток наукових напрацювань позитивно впливатиме на вітчизняну науку та правотворчість.

Список використаних джерел

1. Аверьянов В.Б. О правовой природе административной ответственности/ В.Б. Аверьянов, Д.Н. Лукьянец / Юридическая практика, 2001. - № 18 (176). - С. 9-12.

2. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П. Коренева. - 2003. - 340 с.

3. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч посібник // М.І. Городиський, В.А. Гуменюк, Г.В. Джагупов та ін. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. - 590 с.

4. Адміністративне право України: підруч. / [Битяк Ю.П., Гаращук В.М., Дяченко О.В. та ін.]; за ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

5. Аметистов Э.М., Клинова Е.М., Шахунянц Е.А. Международная защита прав человека и их нарущения в капиталистических странах: Научно-аналитический обзор. М., 1981. - 173 с.

6. Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 1994. - 155 с.

7. Башняк А. Адміністративна відповідальність як правовий інститут / А. Башняк / Зб. наук. праць Академії ДПС України, 2002. - № 3 (17). - С. 221-224.

8. Бездольний М. Державно-правовий механізм протидії корупції / М. Бездольний // Форум права. - 2009. -№ 2. - С. 38-43.

9. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Конспект лекцій / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй. - Х., 1996. - 230 с.

10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. К.: ВТФ Перун, 2003. - 1440 с.

11. Види заходів адміністративного примусу // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://pidruchniki.com/1270061948218/pravo/ vidi_zahodiv_administrativnogo_primusu. - Заголовок з екрану.

12. Виконавча влада і адміністративне право / За ред. В.Б. Авер'янова . -- К: ІнЮре, 2002. -- 422 с.

13. Відповідальність у державному управлінні та адміністративне правопорушення / за заг. Ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Юр. наука-центр, 2001. - 362 с.

14. Волженкин Б.В. Коррупция. фер. Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе. СПб., 1998. 190 с.

15. Голосніченко І.П. Адміністративне право України: основні поняття. Загальна та основна частина: [навч. посіб.] / Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф., Золотарьова Н.І. - К., 2005. - 231 с.

16. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України / Т.С. Гончарук. Навч. пос. - К., 1995. - 296 с.

17. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст. 144.

18. Грибанова М. Правосуб'єктні підстави адміністративної відповідальності фізичних осіб / М. Грибанова // Право України. - 2001. - № 12. - С. 38-42.

19. Грянка Г.В. Адміністративно-процесуальний примус (за Кодексом України про адміністративні правопорушення): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Г.В. Грянка. - К., 2010. - 16 с.

20. Загальна теорія держави і права // За ред. В.В. Копєйчикова, - К.,1999. - 385 с.

21. Зоркин Д.А. Основы политологии: Ростов на Дону. Феника., 2009. - 412 с.

22. Коваль Л.В. Адміністративне право України / Л.В. Коваль. - К.: Основи, 1994. - 340 с.

23. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - № 51. - С. 1122.

24. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10/page.

25. Козлов Ю.М Исполнительная власть: сущность, функции // Весник МГУ. Серия. Право. 1992. - № 4. - С. 4-19.

26. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації: [моногр.] / Коломоєць Т.О. - Запоріжжя: Поліграф, 2004. - 404 с.

27. Колпаков В.К. Адміністративне право України: [підруч.] / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 543 с.

28. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К., 2009. - 295 с.

29. Комзюк А. Адміністративний примус: деякі загальні проблеми дослідження та правового регулювання в контексті забезпечення прав людини / А. Комзюк // Юриспруденція оn-linе [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.1аwуег.оrg.uа/?w=г&і=6&d=455.

30. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження / Керівник авт. кол. доц. І.О. Ревак. Львів: ЛьвДУВС, 2011. - 220 с.

31. Котюк І.І. Основи публічного права України / І.І. Котюк. - К., 2008. - 340 с.

32. Кривуля О.М. Чи можуть бути суспільні відносини об'єктом злочину? / О.М. Кривуля, В.М. Куц // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1997. - Вип. 2. - С. 70-75.

33. Кухарук А.В. Запобігання і протидія корупції в Україні: нові акценти та роль Міністерства юстиції України. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. № 1. С. 14-23.

34. Куян І. Адміністративна відповідальність як інструмент правової держави // Право України. - 1998. - № 5. - С. 66-69.

35. Лагіна С. Причини правопорушень в Україні та шляхи їх подолання / С. Лагіна // http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/5856/1/44.pdf 216-217.

36. Лесько Н.В. Правове виховання дітей - важливий напрям профілактики правопорушень / Н.В. Лесько // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Юридичні науки. - 2014. - № 810. - С. 33-37.

37. Лук'янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку / Д.М. Лук'янець: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 220 с.

38. Малиновський В.Я. Теорія і практика: навчальний посібник / В.Я. Малиновський. - К.: Атіка, 2003. - 160 с.

39. Мельник І.В. Застосування заходів адміністративного примусу в умовах розбудови правової держави : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / І.В. Мельник. - К., 2004. - 20 с.

40. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие / Д.М. Овсянко. - М., 1995. - 328 с.

41. Осауленко А.О. Юридична відповідальність та адміністративний примус : аспекти співвідношення / А.О. Осауленко // Науковий вісник Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2006. - № 5. - С. 20-25.

42. Панфілов О.Є. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення в Україні. Автореф. … канд. юрид. наук. Одеса, 2013. 24 с.

43. Патюлин В.А. Политические права и свободы граждан СССР. Социализм и личность. М., 1979. 275 с.

44. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту. // За заг. Ред. В.Б. Авер'янова, К.: Наукова Думка, 2007. -- 189 с.

45. Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 27.02.1991 № 49 // [Електронний ресурс] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/49-91-%D0%BF. - Заголовок з екрану.

46. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 490.

47. Про державну службу. Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII // Відомості Верховної Ради. - 2016. - № 4. - Ст. 43.

48. Про запобігання корупції: Закон України від 14жовтня 2014 р. № 1700-УІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

49. Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій: наказ Мінпраці України (до 1997 р.), Мін'юсту України, Мінфіну України від ЗО червня 1993 р. № 76 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0076-93.

50. Про затвердження Порядку накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів. Постанова КМУ від 17 серпня 2002 р. № 1177 // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1177-2002-%D0%BF/conv.

51. Про захист прав споживачів. Закон України Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 30, ст. 379.

52. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13 грудня 1991 р. № 1977--ХІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1977-12.

53. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 р. № 580--УІІІII Відомості Верховної Ради України. -2015. - № 40-41. - 1970 с.-Ст. 379.

54. Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/554/97-%D0%B2%D1%80.

55. Про рекламу. Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 39, ст. 181.

56. Проблемні питання застосування Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»: Роз'яснення Міністерства Юстиції від 10.07.2012 // Режим доступу. - [Електронний ресурс]: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0026323-12.

57. Старилов Ю.Н. Служебное право: учебник / Ю.Н. Старилов. - М.: Издательство БЕК, 1996. - 698 с.

58. Устименко Є.В. Управлінський аспект концепції адміністративної відповідальності / Є.В. Устименко // Право та інноваційне суспільство. - 2015. - № 1. - С. 181-184.

59. Фролов О.С. Проблеми правового регулювання та практики застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ: Дис. ... канд. юрид. наук. - 2005. - 211 с.

60. Щетинин В. Одолеем ли коррупцию? Международная жизнь. 1993. № 2. С. 77-80.

61. Юридична енциклопедія: в 6-ти томах / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. - К., 1998. - Т. 1. - 822 с.

Размещено на Allbest.ru