Окремі питання господарського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ

1. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам

За загальним уявленням інститут підвідомчості означає розмежування кола справ між судами, судами і адміністративними органами. Сукупність правових норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), за якими їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу.

У юридичній літературі існують різні погляди щодо розуміння підвідомчості господарських справ. Одні автори підвідомчість справ господарським судам розуміють як коло справ, віднесених до ведення цих органів на підставі прямої вказівки закону. Інші вважають, що юридичні норми, сукупність яких утворює інститут підвідомчості, визначають не компетенцію певних юрисдикційних органів, а властивості (характер спірних правовідносин) справ, за якими їх вирішення віднесене до компетенції того чи іншого органу.

Підвідомчіст - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Таке розуміння підвідомчості дозволяє враховувати характер спірних правовідносин і відносити вирішення однохарактерних (однотипових) спорів до ведення того чи іншого органу. Це надає змогу не виходити тільки з того, що вже встановлено в законодавстві, а вдосконалювати норми інституту підвідомчості. Таким чином, інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених саме до ведення господарського суду, і дозволяє відмежувати їх від справ, віднесених до ведення інших органів.

На думку Р. Е. Гукасяна, В. Ф. Тараненко, критеріями, що визначають підвідомчість справ господарському суду, є суб'єктивний склад і характер діяльності суб'єкта (підприємницька діяльність) Арбитражный процесс: учебное пособие / под ред. Р. Е. Гукасяна и В. Ф. Тараненко. - М.: Юрид. лит., 1996. - С. 50.. Цей підхід поширений і в українській юридичній літературі. В основу визначення підвідомчості покладено два критерії - суб'єктивний (суб'єктивний склад) і об'єктивний (певний характер спірних матеріальних правовідносин).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності і ним, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участі державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За об'єктивним критерієм - це коло справ, визначених ст. 12 ГПК України:

1) справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів із підстав, зазначених у законодавстві, крім:

- спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги, якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законодавства України, міждержавних договорів та угод віднесене до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Отже, підвідомчість господарських спорів господарським судам і відмежування їх від підвідомчості іншим юрисдикційним органам проводиться на підставі правових ознак, а саме: характеру спірних правовідносин, суб'єктивного складу учасників спору.

При вирішенні питань щодо підвідомчості спорів за участі фізичних осіб, які здійснюють чи здійснювали підприємницьку діяльність, необхідно враховувати, зокрема, таке. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, але не мають виданого у встановленому порядку свідоцтва про державну реєстрацію підприємця, не набувають статусу підприємця. Отже, спори за участі таких громадян, у тому числі пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, не підвідомчі господарським судам. З моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, за його особистою заявою, спори за участі такого громадянина, у тому числі пов'язані зі здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушене до настання зазначених обставин. Якщо в державній реєстрації громадянину було відмовлено або її не проведено у встановлений строк, справи зі спорів про визнання недійсним акта відповідного державного органу про відмову в реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності або про спонукання провести таку реєстрацію підвідомчі суду, а не господарському суду.

Справи зі спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, підлягають розгляду господарськими судами лише за умови попереднього спростування цих відомостей за рішенням суду загальної юрисдикції або добровільно особою, яка їх поширила.

На відміну від підвідомчості, яка визначає розмежування повноважень господарських судів та інших органів, у тому числі загальних судів, щодо розгляду господарських справ, підсудність означає розмежування компетенції між різними ланками господарських судів та між окремими судами однієї ланки.

Підсудністю називається розмежування компетенції щодо розгляду справ між окремими господарськими судами Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 08.02.1996 р. № 02-5/ 62 (зі змінами, внесеними Роз'ясненням ВГСУ від 31.05.2002 р. № 04-5/609).. Таке розмежування здійснюється за двома ознаками:

1) за родовою ознакою, тобто родом справи, її предметом - за допомогою родової підсудності можна встановити, якій судовій ланці підсудна конкретна справа.

Загальні положення родової підсудності зазначені в ст. 13 ГПК України;

2) територіальною ознакою, тобто за місцезнаходженням сторін. Територіальна підсудність дозволяє розмежувати компетенцію господарських судів одного рівня. Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності необхідно керуватися таким. Територіальна підсудність справи за участі відокремленого структурного підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог ст. 15 ГПК України за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Оскільки цей підрозділ діє в межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відокремленого підрозділу відповідних повноважень та (або) коли спір не пов'язаний із діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю - у господарський суд за місце- знаходженням юридичної особи.

З територіальної підсудності зроблено три винятки, які охоплюються поняттям виключної підсудності. Виключна підсудність має місце тоді, коли категорія справ законом віднесена до підсудності конкретного суду, що виключає можливість розгляду цих справ у будь-якому іншому суді. Так, справи, що виникають з договору перевезення, у яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу. Справи в спорах про право власності на майно, або витребування майна з чужого незаконного володіння, або про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього майна. Місцезнаходження цього майна має бути достовірно встановлене й підтверджене документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах згідно зі статтею 15 ГПК України. Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення. Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, має бути ним розглянута по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, ст. 17 ГПК України встановлює правила передачі матеріалів справи з одного господарського суду до іншого.

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів із дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи, яка може бути оскаржена.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого належить справа, то Голова Вищого Господарського Суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є в провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

Підсудність справи про стягнення іноземної валюти визначається відповідно до ст. 13 ГПК України, виходячи з ціни позову в національній валюті України - еквіваленті іноземної валюти згідно з офіційним курсом, установленим Національним банком України на день подання позову.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стягнення заборгованості з орендної плати здійснюється в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Відповідна норма передбачена також затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99р. № 1172 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Щодо угод про оренду майна інших, крім державної та комунальної, форм власності чинне законодавство відповідних приписів не містить. Однак якщо такі угоди нотаріально засвідчені, то заборгованість за ними також може стягуватися на підставі виконавчих написів нотаріусів. Водночас господарським судам слід ураховувати, що відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. У разі наявності спору з приводу стягнення заборгованості з орендної плати та (або) пені за несвоєчасне внесення такої плати справа з відповідного спору підвідомча господарському суду на загальних підставах.

Спори, пов'язані із застосуванням чи порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвідомчі господарським судам на загальних підставах, якщо інше не встановлено чинним законодавством, міжнародними договорами або угодами. Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язаних з визнанням права на майно, на яке накладений арешт, і про звільнення майна з-під арешту, та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення коштів із боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (ст. 59 і 86 Закону України "Про виконавче провадження") за умови, якщо сторонами в судовому процесі є підприємства чи організації в розумінні ст. 1 ГПК України. Щодо скарг, які подаються до суду на підставі ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 121-2 ГПК України, то за змістом останньої їх розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто в першій інстанції.

Визначаючи підсудність справи, у якій поєднані майнові та немайнові вимоги, господарські суди мають виходити з такого. Якщо заявником об'єднані вимоги про визнання недійсним акта державного чи іншого органу і повернення стягнутих на його підставі сум, підсудність спору повинна визначатися з урахуванням вимог ст. 16 ГПК України. Об'єднання вимог про розірвання чи зміну умов договору та відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, суперечить правилам ст. 58 ГПК України, і тому такі позовні заяви не повинні прийматися до розгляду відповідно до ч. 5 ст. 63 ГПК України.

Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом, до якого звернувся заявник, за місцем знаходження однієї зі сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ГПК України справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами в цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначені обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого. У відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з ч. 3 ст. 15 ГПК України, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

2. Учасники господарського процесу

Учасники господарського процесу - це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії Притика Д. М. Арбітражний процес: навч. посібник / Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина та ін. - Ч. 2. - С. 63.. До складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України, зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для надання пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Учасники господарського процесу - це суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав та інтересів, що охороняються законом, суб'єктів господарювання. За змістом господарського процесуального права особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті розгляду справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені комплексом прав, які надають їм таку можливість Арбитражный процесс: учеб. пособие / под ред. Р. Е. Гукасяна и В. Ф. Тараненко. - М.: Юрид. лит., 1996. - С. 66.. Інші автори визначають учасників як осіб, що мають у справі юридичну зацікавленість і з огляду на зазначене наділені правом впливати на рух господарського процесу Балюк І. А. Господарське процесуальне право. - С. 44.. Їх інтерес у процесі може бути спрямований на захист своїх прав чи охоронюваних законом інтересів або на захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб у передбачених законом випадках. За цим критерієм виділяють матеріально-правовий інтерес та суспільний інтерес (державний, службовий, функціональний).

Інтерес кожного учасника у справі є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі в справі і водночас відрізняється від інтересу інших учасників, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав і обов'язків. Цю обставину слід ураховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи.

Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об'єктивно й означає можливість впливу судового рішення на права, обов'язки учасників. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те, що особа не має юридичного інтересу до процесу і відповідно не може в ньому брати участь.

З усіх учасників судового процесу лише сторони, треті особи і прокурор, який бере участь у процесі, наділені правом заявити відвід судді за наявності підстав та в порядку, зазначених у ст. 20 ГПК України, у тому числі у випадках, коли суддя бере участь у перегляді в апеляційному чи в касаційному порядку рішення, ухвали, прийнятих ним або за його участі, а також у новому розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятих ним чи за його участі.

Склад учасників судового процесу визначений розділом IV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи:

1) особи, які залучаються до процесу із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);

2) особи, які залучаються до процесу із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи);

3) особи, які залучаються до процесу для надання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт) Там само. - С. 63..

У юридичній літературі залежно від правового стану учасників господарського процесу поділяють також на три групи. Перша група - господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують господарську справу. Друга група - учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі: сторони (позивач і відповідач), треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів відповідно до покладених на них законом функцій. Третя група - особи, які сприяють здійсненню правосуддя, вони не є учасниками господарського процесу, і закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, у разі коли їх викликано для надання пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші особи Балюк І. А. Господарське процесуальне право. - С. 44.. Існують й інші підходи щодо класифікації учасників судового процесу, наприклад: сторони, треті особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у справі внаслідок покладених на них обов'язків, заявники та інші заінтересовані особи, що беруть участь у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, а також у справах про банкрутство Арбитражный процесс: учеб. пособие / под ред. Р. Е. Гукасяна и В. Ф. Тараненко. - М.: Юрид. лит., 1996. - С. 67..

Кожен учасник господарського процесу наділений правами і обов'язками відповідно до мети його участі в процесі.

Серед учасників виокремлюються особи, без яких процес у конкретній господарській справі неможливий. Обов'язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя), який здійснює судову владу, і сторони. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є характерною і визначальною ознакою судового провадження. Сторонами є особи, між якими виник спір щодо матеріальних господарських правовідносин. Як зазначалося вище, важливою ознакою сторін є юридична заінтересованість. Так, відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Але законодавець не визначає, у чому може полягати цей інтерес. Досліджуючи категорію інтересу в праві, багато авторів доходять висновку щодо існування матеріально-правового інтересу і зумовленого ним процесуального інтересу, які разом і визначають юридичну заінтересованість особи в процесі Абова Т. Е. Разрешение хозяйственных споров / Т. Е. Абова, В. С. Тадевосян- М., 1968. - С. 17..

Юридичну заінтересованість у процесі має не лише позивач, для якого вона полягає в отриманні того блага, яке принесе йому рішення господарського суду про задоволення позову (матеріально-правовий інтерес) і у винесенні господарським судом відповідного рішення про задоволення позову (процесуальний інтерес). Так само юридичну заінтересованість, але протилежну за змістом, має відповідач, для якого матеріально-правовий інтерес полягає у встановленні рішенням господарського суду відсутності будь-яких правових обов'язків перед позивачем, а процесуальний - у винесенні господарським судом рішення про відмову в позові. Стосовно правосуддя в господарських відносинах юридичну заінтересованість підприємств та організацій необхідно розглядати як об'єктивно існуюче явище, за яким права й обов'язки сторін залежать від рішення господарського суду. Саме в поширенні дії рішення господарського суду на права й обов'язки сторін і полягає сутність юридичної заінтересованості.

Господарське процесуальне законодавство не містить загального визначення поняття сторін, але визначає, хто може бути кожною з них: позивачами й відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України. Це підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушуваного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач - це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вважає, що її право порушене або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Таким чином, виходячи з аналізу ст. 1, 2 ГПК України, розрізняють:

- заінтересовані підприємства та організації, що звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів (цим поняттям охоплюються також і громадяни-підприємці);

- державні та інші органи, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідачами в господарському процесі є підприємства та організації, фізичні особи - підприємці, яким пред'явлено позовну вимогу. Відповідач - це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано оспорює його права, вона внаслідок цього притягується до відповідальності за позовом і проти неї порушено справу. Чинне законодавство також передбачає, що відповідачами в господарському суді можуть бути, зокрема, державні та інші органи в разі подання заяви про визнання недійсними виданих ними актів.

Ст. 21 ГПК України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами й відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені в ст. 1 ГПК України. Позивач і відповідач є суб'єктами спірних матеріальних господарських правовідносин, але доки не прийняте рішення з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить із наявності спірного права в однієї сторони та обов'язків в іншої сторони. Тому сторони є тільки передбачуваними суб'єктами спірних матеріальних господарських правовідносин, що будуть предметом розгляду в господарському суді.

Права та обов'язки сторін у господарському процесі визначає ст. 22 ГПК України, згідно з якою сторони користуються рівними процесуальними правами, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи й міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Рівність правових можливостей сторін полягає в тому, що вони мають однакові можливості використання процесуальних засобів свого захисту.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім загальних прав, якими наділені сторони, слід мати на увазі, що позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України в цій частині, відмовитися від позову чи зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Господарське процесуальне законодавство припускає можливість участі у справі кількох позивачів і відповідачів (ст. 23 ГПК України), що визначається в юридичній літературі як процесуальна співучасть. Кожен із позивачів чи відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучати за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Таке клопотання може бути задоволене за умови вживання щодо іншого відповідача заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України. Залучення до участі у справі відповідача з ініціативи господарського суду може здійснюватися незалежно від додержання порядку досудового врегулювання спору.

Однак ст. 24 ГПК України не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з ч. 3 ст. 104 ГПК України.

Господарський суд, установивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. При залученні іншого відповідача чи заміні неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Від залучення іншого відповідача та заміни неналежного відповідача слід відрізняти процесуальне правонаступництво, тобто заміну сторони, яка вибула, її правонаступником (ст. 25 ГПК України). У разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього тією самою мірою, якою вони були обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов'язків незалежно від того, правонаступництво в матеріальному праві є універсальним чи сингулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють одне одного.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, із заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою. Вступ цієї особи в справу можливий на будь-якій стадії провадження справи в господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала. Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 26 ГПК України).

Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (ст. 27 ГПК України). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Відповідно до ст. 27 ГПК України така третя особа може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття господарським судом рішення з урахуванням того, чи є в цієї особи юридичний інтерес до такої справи.

Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть органи, що діють у межах своїх повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Питання представництва сторін і третіх осіб визначені ст. 28 ГПК України. Керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що засвідчують їх службове становище. Представниками сторін можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, яка видається за підписом керівника та засвідчується печаткою цього підприємства, організації.

У випадках, коли відокремленому структурному підрозділу, створеному юридичною особою, статутом, положенням або довіреністю надане право здійснювати в господарському суді повноваження сторони у справі, такі підрозділи мають право від імені юридичної особи здійснювати всі процесуальні дії. Але стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку, набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також громадяни-кредитори у справах про банкрутство можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджується довіреністю.

Стаття 29 ГПК України передбачає участь прокурора в розгляді справи, а також обсяг і межі його повноважень. Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом України "Про прокуратуру" та Господарським процесуальним кодексом України. Відповідно до ст. 29 ГПК України та ст. 35 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право брати участь у судовому процесі, вступаючи у справу в будь-якій стадії, якщо цього потребує захист інтересів держави або суспільства. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються чинним законодавством. Вступати в справу на будь-якій стадії процесу прокурор може на підставі відповідного письмового повідомлення господарського суду, якщо справу вже призначено до розгляду, або з власної ініціативи. Стаття 31 ГПК України визначає правовий статус експерта як учасника судового процесу. Але при встановленні його статусу слід також керуватися й Законом України "Про судову експертизу" у редакції 1994 р. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" експертами можуть бути особи, які мають вищу освіту, пройшли відповідну підготовку й атестацію як судові експерти певної спеціальності. Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур веде Міністерство юстиції України. У випадку, якщо господарський суд доручає проведення судової експертизи підприємницькій структурі або громадянину, йому слід пересвідчитися, чи можуть вони здійснювати таку діяльність згідно з вимогами статей 7 та 10 Закону України "Про судову експертизу". Суд зобов'язаний перевірити повноваження експерта, наявність у підприємця ліцензії на право здійснювати експертну діяльність та свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною спеціалізацією в безпосереднього виконавця експертизи.

Особа набуває права та виконує обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатися як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатися первинною.

3. Судові витрати

Судові витрати - це пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, що складаються з судового збору і витрат, пов'язаних із розглядом справи; це витрати, пов'язані із розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства, що покладаються на сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги з метою їх відшкодування державі, спонукаючи їх до врегулювання господарського спору без втручання держави Притика Д. М. Арбітражний процес / Д. М. Притика, М. І. Тітов,

В. С. Щербина та ін. - Ч. 2. - С. 99..

Стаття 44 ГПК України встановлює склад судових витрат, до яких віднесені судовий збір; суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплата послуг перекладача, адвоката; інші витрати, пов'язані з розглядом справи. До інших витрат належать суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для надання пояснень із питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК України); за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК України) тощо.

Отже, судові витрати, зазначені ст. 44 ГПК України, охоплюють:

- судовий збір - обов'язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд, пов'язані з розглядом, вирішенням, переглядом господарських справ.

- інші судові витрати - це суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, за відшкодування витрат, пов'язаних із оглядом і дослідженням доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг перекладача, адвоката, інших витрат, пов'язаних із розглядом господарської справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору і визначається окремо у кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам, яким вони призначені.

Позовні заяви, заяви про вживання запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються судовим збором, крім випадків, установлених законодавством. Судовий збір справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство; апеляційних і касаційних скарг на рішення і постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. Ставки судового збору встановлені Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 р. статтею 4 пунктом 2. Про судовий збір: Закон України від 8 липня 2011 р.// Голос України вiд 03.08.2011. - № 142.

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума судового збору сплачується чи стягується згідно з ціною нового позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку й розмірі, за винятком звільнення від сплати цього збору, відстрочення або розстрочення його сплати.

У разі якщо позивач згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив судовий збір зі збільшеної суми, господарський суд стягує з позивача суму недоплаченого судового збору в дохід державного бюджету. Якщо позивачем завищена ціна позову, або в процесі розгляду спору він зменшив свої позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, судовий збір у цій частині не повертається.

У разі об'єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до ст. 58 ГПК України, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно до вимог кожного з них. Сплата всієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий предмет позову.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно із законодавством підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, судовий збір сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У випадках, коли в позовній заяві альтернативно викладені майнові або немайнові вимоги, господарський суд визначає предмет спору і вирішує питання про сплату позивачем судового збору у встановленому розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови у прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог господарський суд порушує провадження у справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення судового збору вирішується за загальними правилами.

Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються всіма правами і мають усі обов'язки позивача, обов'язок сплатити судовий збір із заяви про вступ у справу або про перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на них.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати судового збору. Проте в разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад, подання заяви про перегляд рішення господарського суду, на них покладається обов'язок сплатити судовий збір на загальних підставах.

У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її правонаступником згідно зі ст. 25 ГПК України судовий збір сплачується правонаступником або стягується з нього господарським судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем.

Відповідно до п. 2. ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; заяви про скасування судового наказу; заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення; заяви про поворот виконання судового рішення; заяви про винесення додаткового судового рішення; заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому порядку безвісно відсутньою або недієздатною, або з особою, засудженою до позбавлення волі на строк не менш як три роки; заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або давали підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; заяви про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; заяви про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; заяви про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується судовим збором. У разі безготівкового перерахування судового збору з рахунку платника відповідальний виконавець установи банку зобов'язаний на лицьовому чи зворотному боці останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (позначку) про зарахування судового збору до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком круглої печатки кредитної установи із зазначенням дати виконання платіжного доручення. Невиконання цієї вимоги є наслідком повернення позовної заяви або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 або п. 3 ч. 5 ст. 113 ГПК України. Якщо позивач сплатив судовий збір готівкою, то в такому разі не передбачається здійснення кредитною установою будь-яких написів, крім установлених формою квитанції. У цьому випадку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж.

Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження судового збору до державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування судового збору до державного бюджету вправі витребувати від позивача або особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому судовий збір перераховано, про що зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної) скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати судового збору.

Судовий збір сплачується до територіальних органів Державного казначейства України. Платники судового збору у платіжних дорученнях на перерахування судового збору до державного бюджету повинні в рядку "одержувач" зазначити найменування територіального органу казначейства за місцем знаходження платника та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку. Якщо стороною не подані докази сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі або документи, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і господарський суд із посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. На цих самих підставах повертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перерахування судового збору не до державного бюджету України. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала.

У випадках, коли господарським судом розглядаються кілька справ за позовними заявами одного й того самого позивача, останній має право сплатити судовий збір за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї із справ. У решті справ робиться позначка про суму судового збору, сплаченого за розгляд справи, та зазначається номер справи, у якій знаходиться платіжний документ. Така позначка робиться у справах у випадках повернення судового збору.

Зазначений порядок подання доказів сплати судового збору повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли судовий збір сплачується за позивача (заявника) іншою особою. Порядок сплати судового збору встановлений ст. 6 Закону України «Про судовий збір».

Категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору, зазначені у ст. 5 Закону України «Про судовий збір». До них, зокрема, належать: державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі -- за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав; органи прокуратури -- при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді; Міністерство юстиції України -- за подання позовів про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України; позивачі -- за подання позовів про уточнення списку виборців.

Витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, у розмірах, установлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

В основу розподілу судових витрат покладений принцип відповідальності за шкоду тієї особи, яка цієї шкоди завдала. Тому судових витрат зазнає особа, яка виявилася неправою у спорі. Розподіл судових витрат здійснюється згідно зі ст. 49 ГПК України.

Судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі сторін;

- у спорах, що виникають під час виконання договорів та на інших підставах, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник через неправильні дії сторони, господарський суд має право накласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує збір за рахунок другої сторони і в тому випадку, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, накладаються:

- у разі задоволення позову - на відповідача;

- у разі відмови в позові - на позивача;

- у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), та розподіл цих витрат мають визначатися господарським судом з урахуванням ставок і окладів, установлених експертною установою.

Експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для надання пояснень, відшкодовуються вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті; вартість попереднього продажу проїзних документів; проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межею населеного пункту; наймання житлового приміщення, а також добові в розмірах, установлених законодавством про службові відрядження, та згідно з поданими документами, що підтверджують розмір цих витрат. Якщо проїзні документи не подані, відшкодовується мінімальна вартість проїзду між місцем проживання і місцем виклику.

Витрати, пов'язані з викликом до суду, відшкодовуються після виконання експертами, перекладачами та іншими особами своїх обов'язків у розмірі, що визначається в рішенні господарського суду. Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших судових витрат проводиться за правилами розподілу судового збору.

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це в рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.