Процедури примирення в цивільному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В. М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидатаюридичних наук

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Процедури примирення в цивільному судочинстві

Горецький Олег Васильович

Київ - 2019



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Тимченко Геннадій Петрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, профессор Кармаза Олександра Олександрівна, Апарат Верховної Ради України, головний консультант Головного юридичного управління

кандидат юридичних наук Гулик Андрій Григорович, Львівський окружний адміністративний суд, суддя

Захист відбудеться «13» березня 2019 року об 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «7» лютого 2019 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук О. О. Кваша



АНОТАЦІЯ

Горецький О. В. Процедури примирення вцивільному судочинстві. -На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». ?Інститут держави і права ім. В. М. КорецькогоНАН України, Київ, 2019.

Дисертаційне дослідження присвячене розробці теоретичних основ здійснення примирних процедур, узагальненню наявного досвіду примирення сторін, обґрунтуванню оптимальної конструкції процедур урегулювання спорів у вітчизняному цивільному судочинстві в контексті закономірностей і тенденцій його розвитку, важливості подальшої європейської інтеграції національної доктрини і практики цивільного процесу. примирення цивільний судочинство

У роботі визначено, що процедури примирення як елемент структури цивільної процесуальної діяльності ускладнюють доктринальну характеристику єдиних складних цивільних процесуальних правовідносин, що обумовлено специфікою застосування методу правового регулювання цивільного процесуального права, суб'єктного складу, метою виділення і правовими наслідками. Дослідник обґрунтовує, що ідеї примирення сторін не знайшли адекватного законодавчого відбиття на етапі підготовчого провадження.

Ключові слова:процедури примирення,врегулювання спору за участю судді, медіація, мета цивільного судочинства, підготовче провадження, оптимізація цивільної процесуальної діяльності.



АННОТАЦИЯ

Горецкий О. В. Процедуры примирения в гражданском судопроизводстве. - На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2019.

Диссертационное исследование посвящено разработке теоретических основ осуществления примирительных процедур, обобщению имеющегося опыта примирения сторон, обоснованию оптимальной конструкции процедур урегулирования спора в отечественном гражданском судопроизводстве в контексте закономерностей и тенденций его развития, важности дальнейшей европейской интеграции национальной доктрины и практики гражданского процесса.

В работе определено, что процедуры примирения как элемент структуры гражданской процессуальной деятельности усложняют доктринальную характеристику единых сложных гражданских процессуальных правоотношений, что обусловлено спецификой применения метода правового регулирования гражданского процессуального права, субъектного состава, целью выделения и правовыми последствиями. Исследователь обосновывает, что идеи примирения сторон не нашли адекватного законодательного отражения на этапе подготовительного производства.

Ключевые слова: процедуры примирения, урегулирование спора с участием судьи, медиация, цель гражданского судопроизводства, подготовительное производство, оптимизация гражданской процессуальной деятельности.



SUMMARY

Goretskyy O.Procedures of reconciliation in civil proceedings.-Оn the rights of the manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law, specialty 12.00.03 - civil Law and civil Procedure; family law; international private law.- V. M. Koretsky Institute of State and LawNational Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2019.

The dissertation is devoted to the development of theoretical foundations for the implementation of conciliation procedures, the generalization of the existing experience of reconciling the parties, the substantiation of the optimal design of disputes settlement procedures in domestic civil justice in the context of regularities and trends of its development, the importance of further European integration of national doctrine and practices of the civil process.

The scientific novelty of the obtained results is that this work is the first dissertation research of theoretical problems of conciliation procedures in the context of the consistent implementation of the security and reconciliation functions of civil justice in the conditions of formation of new directions of scientific search of civil procedural science and new judicial practice.

The author for the first time argues that the allocation of stages of the formation of reconciliation procedures contributes to the recognition of their complex legal nature as an autonomous method of resolving legal conflicts and a method that increases the efficiency of civil procedural activities.

The work stipulates that reconciliation procedures are regulated by the norms of civil procedural legislation, actions which are consistently implemented under the court control by the mediator and persons involved in the case, and, where necessary, by the court itself, aimed at resolving the dispute by peaceful means and closing the proceedings, as well as the achievement of the goals of civil justice. Procedures of reconciliation as an element of the structure of civil procedural activities complicate the doctrinal characteristic of the single complex civil procedural legal relations, which is due to the specific application of the method of legal regulation of civil procedural law, subject structure, purpose of allocation and legal consequences.

The researcher substantiates that the ideas of reconciliation of the parties did not find an adequate legislative reflection at the preparatory proceedings, the purpose and objectives of which are formulated only in the context of the execution of persons involved in the duties of concentration of evidence in civil cases.

The provisions of the Civil Procedural Code of Ukraineabout the settlement of a dispute with the participation of a judge is only part of the process of institutionalization of procedural activities related to the reconciliation of the parties, as well as the necessary condition for the formation of a cross-sectoral and integrated character of the institution of reconciliation of the parties. It is stated in the thesis that civil procedural law limits the possibilities of the parties, providing only the procedure for settling the dispute with the participation of a judge, as well as does not contribute to the development of the system of conciliation procedures and the conditions for their implementation, there is no logical completeness in initiating the settlement of a dispute, ensuring the confidentiality of received information and drawing up the results of reconciliation of the parties.

The practical significance of the results obtained is determined by the relevance of the chosen topic, the novelty of the provisions and conclusions. The presented theoretical positions, conclusions, suggestions and recommendations can be used in the research area, in the draft law, in law enforcement practice, in the educational process.

Key words: reconciliation procedures, settlement of a dispute with the participation of a judge, mediation, the purpose of civil proceeding, preparatory proceeding, optimization of civil procedural activity.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Еволюція цивільного процесу свідчить про постійний пошук найбільш ефективної моделі здійснення цивільної процесуальної діяльності. У різні періоди на території земель сучасної України були проведені реформи судової системи, які не тільки визначили особливості функціонування судової влади і цивільного судочинства, але й ознаменували собою кардинальну зміну основних ідей їх розвитку.

Національні правові пам'ятки в цьому сенсі персоніфікують європейський вибір українського народу, прагнення до формування правової держави, пріоритету прав, свобод та інтересів особистості. Оцінюючи пройдений шлях, можна констатувати, що знаковим для становлення вітчизняної державності стало впровадження європейських демократичних і правових цінностей - незалежного і безстороннього суду, змагального і гласного цивільного судочинства, розширення автономії волі сторін, раціональної судової юрисдикції, закріплення процесуальних можливостей щодо перевірки й перегляду судових постанов, розвиток альтернативних форм і методів вирішення правових конфліктів.

Продовженням обраного європейського напряму руху стали сучасні перетворення в державі. Зокрема, розробка фактично нового ЦПК України, в основі якого - очікування і потреби суспільства в належному й доступному правосудді, розумних строках судового розгляду, ефективних судових процедурах, виконуваності прийнятих судових рішень.

Набуття чинності змінами до Цивільного процесуального кодексу України надає, з одного боку, нові можливості для осіб, що беруть участь у справі, щодо захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів, з іншого боку - можливість формування відмінної, порівняно з наявною, судової практики, новітніх підходів у правозастосуванні. Підставами для такої тези є численні новели цивільного процесуального законодавства, серед яких уперше із часів діяльності полюбовних судів і мирової юстиції нормативна регламентація процедур урегулювання спорів за участю судді. Безперечно, це тільки перші кроки на важливому шляху широкого законодавчого тлумачення примирних процедур і зміни основних концептів здійснення правосуддя у цивільних справах. Цивільне судочинство більше не обмежується тільки виконанням охоронної функції.Примирення сторін давно і успішно застосовується у країнах загального й континентального права.

Такі законодавчі рішення обумовлюють необхідність осмислення примирних процедур як новітньої і перспективної наукової проблематики цивільного судочинства. Не можна сказати, що розглянуті питання зовсім не одержали скільки-небудь серйозного висвітлення в доктринальній правовій літературі. Насамперед, це стосується аналізу закордонного досвіду здійснення примирення сторін, останніх тенденцій у сфері цивільного процесу, суміжних галузей наукового знання і практики, окремих інститутів цивільного процесуального права.

Роботи сучасних учених-процесуалістів Ю. В. Білоусова, С. С. Бичкової, В. І. Бобрика, О. В. Гетманцева, О. В. Дем'янової, К. В. Гусарова, С. І. Запари, О. С. Захарової, І. О. Ізарової, О. О. Кармази, В. В. Комарова, С. О. Короєда, В. А. Кройтора, Д. Д. Луспеника, Ю. В. Навроцької, Г. О. Огренчук, Н. Ю. Сакари, О. М. Спектор, Н. О. Киреєвої, М. П. Курила, М. Я. Поліщук, Ю. Д. Притики, В. І. Тертишнікова, О. С. Ткачука, Г. П. Тимченка, Т. А. Цувіної, С. Я. Фурси, М. М. Ясинка закладають необхідний фундамент для розуміння примирних процедур, можливого прогнозу розвитку теорії і практики цивільного судочинства.

Водночас ще не склалися стійкі уявлення щодо сутності примирних процедур, їх видів, місця і значення такої діяльності у структурі цивільного процесу, припустимих моделей реалізації у вітчизняному цивільному судочинстві. Всебічний аналіз поставлених питань буде сприяти формуванню цілісної системи знання щодо примирних процедур, інтенсивному розвитку цього нового соціального і правового інституту, систематизації накопиченого досвіду щодо схиляння сторін до миру, визначення напрямів подальшого оновлення цивільного процесуальногозаконодавства і практики його застосування.

Усе це підкреслює актуальність дисертаційного дослідження теоретико-прикладних проблем примирних процедур у цивільному судочинстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах планових тем відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Актуальні проблеми права власності і цивільних правовідносин у сучасній Україні» (номер державної реєстрації 0112U007721), «Проблеми гармонізації цивільного законодавства України із законодавством Європейського Союзу» (номер державної реєстрації 0115U002136).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних основ здійснення примирних процедур, узагальнення наявного досвіду примирення сторін, обґрунтування оптимальної конструкції процедур урегулювання спорів у вітчизняному цивільному судочинстві в контексті закономірностей і тенденцій його розвитку, важливості подальшої європейської інтеграції національної доктрини і практики цивільного процесу.

Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:

- встановити основні етапи формування процедур примирення сторін у контексті діалектики розвитку цивільної процесуальної форми розгляду й вирішення цивільних справ;

- узагальнити наявні теоретичні погляди і наукові підходи до розуміння примирних процедур як концептуальної правової категорії даного дослідження;

- визначити в умовах зближення правових систем сучасності характер впливу цілей цивільного судочинства на структуру примирних процедур;

- виявити, враховуючи результати останніх змін цивільного процесуального законодавства, особливості реалізації принципів цивільного процесу під час здійснення діяльності щодо примирення сторін;

- обґрунтувати характеристики усталених за кордоном моделей примирних процедур з урахуванням можливості їх імплементації у вітчизняне цивільне судочинство;

- визначити у межах традиційної структури цивільного процесу переваги й недоліки правового регулювання підготовки цивільних справ до судового розгляду як основної стадії врегулювання спору за участю судді та здійснення інших примирних процедур;

- виявити проблемні аспекти нормативної регламентації процедури вирішення спору за участю судді в цивільному судочинстві;

- сформулювати пропозиції й рекомендації щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства і практики його застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у ході здійснення правосуддя у цивільних справах.

Предметом дослідження є процедури примирення в цивільному судочинстві.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальнонаукових і загальноправових засобів і прийомів пізнання явищ дійсності, а також спеціальні методи вивчення цивільного процесуального права.

Загальнонауковим методом цього дослідження є діалектичний метод, який дозволив, в умовах постійного реформування судової системи, здійснити всебічний аналіз предмета, що розглядається, визначити найбільш адекватні шляхи вирішення наявних проблем правозастосування, створити основу для формування належної судової практики. Зокрема, проаналізувати сутність процедур примирення, дати об'єктивну оцінку процедурам урегулювання спору за участю судді як нормативній основі впровадження примирних процедур у цивільне судочинство, виявити спільність і відмінності законодавчих підходів до їх регламентації, сформулювати нові висновки і гіпотези щодо можливого розвитку цивільного судочинства в контексті його примирної функції.

Системний аналіз сприяв осмисленню примирних процедур як цілісного об'єкта наукового пізнання з характерними для нього внутрішніми зв'язками його елементів. Це дозволило висловити низку авторських суджень щодо специфічних рис структури цивільного процесу з позиції здійснення примирення сторін.

Застосування діяльнісного підходу сприяло вивченню примирних процедур з погляду динамічних властивостей цивільної процесуальної діяльності, виявленню особливостей здійснення таких процедур під час переходу з однієї стадії цивільного процесу до іншої.

Дисертаційне дослідження проводилося також із використанням загальнонаукових методів і принципів розвитку, загального зв'язку, тотожності діалектики, логіки й теорії пізнання, єдності логічного й історичного, об'єктивності і всебічності пізнання предмета, руху від абстрактного до конкретного й від конкретного до абстрактного, аналізу і синтезу, дедукції й індукції, порівняльного та історичного методів, а також інших відомих філософських прийомів, що надає можливість аналізу проблеми, яка розглядається, із загальнонаукових світоглядних позицій, визначити місце і значення нових теоретичних положень, які формулюються, у системі наукового знання про цивільне судочинство.

Специфіка даної роботи визначила використання як її методологічної основи загальноправових способів і прийомів вивчення дійсності. До них належать: формально-догматичний метод, застосування якого сприяло формуванню основних понять і категорій цього дослідження, виявленню сутності нормативної моделі примирних процедур у цивільному судочинстві, логіки її розвитку; історико-правовий аналіз був необхідний для розуміння генези становлення примирних процедур, їх особливостей у різні періоди часу, оцінки змін основоположних концептів здійснення правосуддя у цивільних справах; порівняльно-правовий метод служив пізнанню закордонних цивільних процесуальних норм і інститутів, моделей реалізації ідеї примирення сторін у цивільному судочинстві, спільного й відмінного у правовому регулюванні діяльності щодо примирення сторін.

Спеціальним методом дослідження примирних процедур у цивільному судочинстві був метод узагальнення й аналізу судової практики, що дозволив установити крізь призму правозастосування прогалини й недоліки чинного цивільного процесуального законодавства, визначити необхідні шляхи його вдосконалення, сформулювати основні положення й висновки дослідження, поєднуючи теорію і практику здійснення примирних процедур.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в Україні дисертаційним дослідженням теоретичних проблем примирних процедур у контексті послідовної реалізації охоронної й примирної функції цивільного судочинства. Наукову новизну дисертації становлять такі основні положення, висновки і рекомендації:

вперше:

1) доведено, що виділення етапів становлення процедур примирення сприяє пізнанню їх складної правової природи як автономного способу вирішення правових конфліктів і методу, що підвищує ефективність цивільної процесуальної діяльності. В зв'язку з цим, запропонована періодизація розвитку примирних процедур:дореформений період, починаючи від ранніх засобів захисту права, самостійного урегулювання спорів самими сторонами до процедур посередництва, мирової угоди, створення судових установ, що здійснювали примирення сторін;період кодифікацій і судових реформ XIX століття, котрі визначили місце мирової юстиції та відособлених судових примирних процедур у структурі цивільної процесуальної діяльності; радянський період розвитку нашої державності, для якого було характерним розуміння мирової угоди якєдино можливої примирної процедури;період становлення альтернативних способів вирішення правових спорів як спроби подолання кризи правосуддя, що склалася в постіндустріальному суспільстві, і необхідності забезпечення його доступності;сучасний етап, в якому процедури примирення як підсумок новелізаціїзаконодавства, відбивають основні тенденції оптимізації правосуддя у цивільних справах, уніфікації та гармонізації судових правил і процедур;

2) процедури примирення визначено як урегульовані нормами цивільного процесуального законодавства послідовно здійснювані під контролем суду дії посередника та осіб, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках і самого суду, спрямовані на врегулювання спору мирним шляхом і закриття провадження у справі, а також досягнення цілей цивільного судочинства;

3) аргументовано, що процедури примирення як елемент структури цивільної процесуальної діяльності ускладнюють доктринальну характеристику єдиних складних цивільних процесуальних правовідносин, що обумовлено специфікою застосування методу правового регулювання цивільного процесуального права, суб'єктного складу, метою виділення і правовими наслідками;

4) обгрунтовано, що концепти примирення сторін не знайшли адекватного законодавчого відбиття на етапі підготовчого провадження, мета і завдання якого сформульовані тільки в контексті виконання особами, що беруть участь у справі обов'язків концентрації доказового матеріалу у цивільних справах;

5) доведено, що процедури примирення є базисом формування нових підходів до розуміння сутності цивільного судочинства, що обумовлено, передусім, характером реформування судових процедур, видозміною тих правових ідей, які складають основу цивільної процесуальної діяльності;

6) обгрунтовано, що цивільне процесуальне законодавство обмежує можливості сторін, передбачаючи тільки процедуру урегулювання спору за участю судді, а також не сприяє розвитку системи примирних процедур і умов їх здійснення, не має логічної завершеності в питаннях ініціації урегулювання спору, обов'язковості його проведення, забезпечення конфіденційності отриманої інформації та оформлення результатів примирення сторін;

7) аргументовано, що принципи здійснення процедур примирення - це основні положення, що розкривають правову природу діяльності щодо врегулювання спору, визначають способи впливу на суспільні відносини, що виникають між судом і учасниками процесу в межах його проведення, послідовність здійснення, а також права і обов'язки її суб'єктів. Ці засади є процесуальними гарантіями проведення примирення сторін, належної процесуальної форми врегулювання спору, статусу її учасників тощо.

дістали подальшого розвитку положення щодо:

8) традиційного розуміння мети цивільного процесу як захисту права не враховує необхідність реалізації судом примирної функції і не створює умови для розвитку примирення сторін як складової цивільної процесуальної системи;

9) систематизації зарубіжної практики цивільного судочинства, яка свідчить про корисність заохочення та нормативної регламентації активності сторін у сфері здійснення примирних процедур, а також необхідність закріплення формальних або фактичних заходів примусу до їх використання.

10) поєднання класичних форм концентрації доказового матеріалу і примирних процедур, що сприяє завершеності правового регулювання підготовки справи до судового розгляду, правильному визначенню місця примирення сторін в системі цивільного процесу, порядку і наслідків його здійснення;

11) урегулювання спору за участю судді як лише частини процесу інституалізації цивільної процесуальної діяльності, що пов'язана з примиренням сторін, а також необхідну умову формування міжгалузевого і комплексного характеру інституту примирення сторін;

12)підготовки цивільних справ до судового розгляду, що має розвиватися в аспекті вивчення обґрунтованості позову і заперечень на нього, контролю за рухом справи в цілях запобігання його можливої надмірної тривалості розгляду, недопущення здійснення необґрунтованих процесуальних дій, забезпечення правильності судового розгляду, створення умов для укладення мирової угоди;

13) ефективності нормативної регламентації можливості врегулювання спору за участю судді як одної із імовірних форм реалізації обов'язку суду сприяти врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами. Доцільно говорити не лише про врегулювання спору за участю судді, а й у цілому про примирні процедури як процедури досягнення примирення сторін у вже розпочатому спорі.

удосконалено:

14) поняття «інститут врегулювання спору за участю судді» як відносно самостійна системаправових норм, відокремлених у межах цивільного процесуального права, які регулюють специфічну групу суспільних відносин. Дана сукупність правових норм має властивості міжгалузевого інституту з огляду на спільність правової природи примирення сторін, тотожність завдань, що стоять перед судом, засоби їх досягнення, порядок здійснення і однорідність змісту правових норм;

15) поняття «підготовче засідання», основними характеристиками якого є: обов'язковість проведення по кожній цивільній справі, яка розглядається в порядку загального позовного провадження; порядок проведення; підготовче засідання є завершальною формою виконання цілей і завдань підготовчого провадження.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю обраної теми, новизною положень і висновків. Викладені теоретичні положення, висновки, пропозиції й рекомендації можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері - для подальших досліджень актуальних проблем науки цивільного процесуального права, а також для продовження наукової розробки теорії процедур примирення в цивільному судочинстві;

у законопроектній роботі - під час укладання нових процесуальних кодексів, внесення змін і доповнень до чинного Цивільного процесуального кодексу України;

у правозастосувальній практиці - для використання судом під час трактування цивільних процесуальних норм або під час обґрунтування судових рішень;

у навчальному процесі - у процесі викладання навчальної дисципліни «Цивільний процес», під час підготовки навчальної літератури і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять з указаної дисципліни.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації обговорювалися на наукових конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема, на: Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Концепція розвитку правової держави в Україні» (м. Тернопіль, 29 вересня 2016 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Чотирнадцяті економіко-правові дискусії» (м. Львів, 5 жовтня 2016 р.).

Публікації. Основні результати й висновки дисертаційного дослідження опубліковані автором у шести наукових статтях у фахових виданнях з юридичних наук, чотири з якихвключено до міжнародних науково-метричних баз, а також у двох тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації.Дисертація складається ізвступу, 2 розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить 201 сторінку, з яких основний текст дисертації - 177 сторінок, список використаних джерел розташований на 22сторінках (містить 239 найменування), додаток - на 2 сторінках. джерел



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказується на зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами, визначаються мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, висвітлюються методологічні засади роботи, формується наукова новизна дослідження та його практичне значення, наводяться відомості про апробацію та опублікування одержаних результатів дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ 1 «Процедури примирення та цивільне судочинство: історичний нарис і сучасний стан» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Етапи становлення та розвитку процедур примирення»відмічається, щопочаток осмислення процедур врегулювання спорів був обумовлений появою римського права і процесу як незмінною і сьогодні історичною цінністю для законотворчості, юридичної освіти і культурної спадщини. Римське право допускало в певних випадках можливість врегулювання спору самими сторонами. У цьому випадку мав значення час вчинення таких дій, а саме: до укладення litiscontestatio і передачі справи на розгляд обраного судді.

Наступні зміни у процедурах врегулювання спорів були пов'язані з тенденціями упорядкування правових норм і видання на підставі аналізу наявного різноманітного юридичного та судового матеріалу єдиного кодифікованого акта. Збережені письмові правові пам'ятки, хоча і не розрізняли процес кримінальний і цивільний, однак адекватно відобразили власні уявлення про провадження цивільних справ. У своєму розвитку такі уявлення подолали шлях від розуміння судової діяльності як суто примирної процедури, мета якої у підтримуванні соціальної рівноваги, до змагального процесу з більш або менш очевидними елементами розшуку.

Шлях розвитку процедур примирення на ґрунті вітчизняного правознавства в певному сенсі був співзвучний європейським правовим традиціям вирішення спорів. Процесуальні відносини тривалий час визначалися договорами між сторонами, які визначали предмет спору, суддю і строки явки сторін до суду. Безсумнівним є вплив стародавніх звичаїв на становлення правових процедур, зокрема й договірних форм ведення процесу і врегулювання спорів. Історичні факти свідчать про прийнятність використання форм врегулювання конфліктів, заснованих на довірі, справедливості, рівноправ'ї.

Автор аналізує положення Російського та Австрійського статутів цивільного судочинства та обгрунтовуєспрямованість післяреформеного цивільного процесуального законодавства на врегулювання спорів та примирення сторін. І хоча практика його застосування виявила недоліки законодавчої концепції необхідно говорити про те, що вперше у теорії і практиці цивільного судочинства знайшла втілення ідея примирних процедур як спеціального порядку врегулювання спорів і укладення мирової угоди, а також визначення наслідків їх здійснення.

Ситуація кардинально змінилася у зв'язку з відомими подіями 1917 року. Очевидно, що був занапащений весь позитивний досвід регулювання цивільних процесуальних відносин і здійснення цивільного судочинства. Натомість передбачалося створення особливого соціалістичного права і правосуддя. Знаковою для автора в контексті логіки й закономірностей розвитку процедур примирення вбачається та обставина, що для радянського законодавця автономія сторін не мала важливого значення, на відміну від захисту публічних прав і правопорядку в цілому.

Із прийняттям нового ЦПК 1963 року можливості для застосування мирової угоди були дещо розширені.Так, можливість укладення мирової угоди доповнювалася вказівкою на те, що суд не затверджує мирової угоди сторін, якщо вона суперечить закону або порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб. Крім того, порядок укладення і затвердження мирової угоди встановлювався щодо стадії судового розгляду і регулювався не самостійно, а разом із такими діями як відмова позивача від позову і визнання позову відповідачем.

Узагальнюючи досвід законодавчого регулювання мирової угоди як примирної процедури в радянський період необхідно вказати на постійно зростаючу (з цілком зрозумілих причин) роль суду у здійсненні цієї процедури. На другий план відходять питання правової природи мирової угоди, її змісту, меж застосування.

ЦПКУкраїни 2004 року в попередній редакції передбачавлише правосторінукласти мирову угодуімету проведенняпопереднього судовогозасідання, якаполягала у визначенні можливості врегулюватиспірдосудовогозасідання.

У підрозділі 1.2 «Поняття та класифікація процедур примирення у цивільному судочинстві»зазначається, що судові процедури є визначальним базисом розвитку публічно або приватноправових концептів реалізації судової влади в цивільному судочинстві.

Оцінюючи сучасний стан наукової розробленості проблеми, що розглядається, дослідник відмічає протиставлення чи навіть відокремлення примирних процедур і самого процесу розгляду та вирішення цивільних справ.Не змінює ситуації і розуміння мирової угоди як примирної процедури або надання суду нових процесуальних обов'язків.На думку автора, наведені вище характеристики примирних процедур відображають наявну й сьогодні відмінність у поглядах на сутність правової процедури та юридичного процесу.

У роботі процедурипримирення розглядаються як урегульовані нормами цивільного процесуального законодавства послідовно здійснювані під контролем суду дій посередника та осіб, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках і самого суду, спрямованих на врегулювання спору мирним шляхом і закриття провадження у справі, а також досягнення мети цивільного судочинства.У контексті дослідження процедур примирення аналізуєтьсяспіввідношення понять «примирення» і «медіація», пошук вирішення яких є особливо актуальним на фоні численних проектів Закону України «Про медіацію» та досвіду міжнародно-правового регулювання даної сфери.

В якості аналітичного способу вивчення правового явища дисертант класифікує процедури примирення за джерелом їх закріплення; залежно від підстави використання; ураховуючи можливий суб'єктний склад; правові наслідки їх здійснення.

У підрозділі 1.3 «Основоположні засади здійснення процедур примирення у цивільному судочинстві»обґрунтовано, що принципи права є мірилом змін держави і права, світоглядної основи суспільства. У цьому сенсі відхід від нормативності у праві, розгляд правових явищ із позиції природного права і примату інтересів особистості, який усе частіше спостерігається в юридичній літературі, є знаковою подією. Принципи права необхідно розглядати в контексті фундаментальних процесуальних гарантій, а в більш широкому сенсі - пріоритету інтересів особистості, що дозволяє розкрити їх інструментальну цінність, сформувати нормативні, інституційні та соціальні аспекти справедливої судової процедури та доступності правосуддя у цивільних справах.

Дисертант визначає принципи здійснення процедур примирення як основні положення, що розкривають правову природу діяльності щодо врегулювання спору, визначають способи впливу на суспільні відносини, що виникають між судом і учасниками процесу в межах його проведення, послідовність здійснення, а також права і обов'язки її суб'єктів. Ці принципи є процесуальними гарантіями проведення примирення сторін, належної процесуальної форми врегулювання спору, статусу її учасників тощо.Дослідник аналізує основоположні концепти, що відображають сутнісні характеристики примирення сторін у цивільному судочинстві.

У підрозділі 1.4 «Процедури примирення в контексті сучасного розвитку цивільного судочинства»обґрунтовується, що право на справедливий судовий процес є вихідною тезою реформ цивільного процесуального законодавства, які проводяться в різних країнах, і відновлення системи цивільного судочинства, що дозволяє реалізувати права і інтереси громадян, гарантувати суд рівний, доступний і об'єктивний.На фоні таких тенденцій відбувається пошук і вдосконалення форм вирішення цивільно-правових спорів, усе частіше пов'язаних із альтернативними способами їх вирішення. До переліку таких способів правомірно відносити і різні примирні процедури, спрямовані на врегулювання спору, які здійснюються сторонами і третіми особами як поза судовим процесом, так і в його межах. Незважаючи на суттєві відмінності, властиві даним процедурам, і в передусім, сферам їх реалізації, їх об'єднує одне - спільний пошук виходу зі спірної ситуації, нормалізація відносин, і в підсумку - врегулювання конфлікту, що виник.

На думку дисертанта, впровадження процедури врегулювання спору за участю судді як новели нового ЦПК України одразу не зможе кардинально змінити ситуацію в судах або вирішити накопичені проблеми правосуддя. Для цього немає необхідних передумов, і передусім, належного сприйняття такої процедури суддівським співтовариством і особами, які беруть участь у справі. Причини такого ставлення слід шукатиу самому розумінні права, суду і правосуддя, яке тривалий час було характерним для вітчизняної правової системи. Ментальні особливості нації не дають можливості в осяжному майбутньому говорити про зміну ставлення до права, юридичної професії, розуміння їх цінності, того факту, що простіше попередити виникнення конфлікту, ніж вирішувати його в судовому порядку.Крім того, практика останніх років показує безперервне збільшення кількості цивільних справ в умовах кадрового дефіциту в судах, зростання навантаження на суддів.

Проте еволюція цивільного судочинства невпинно супроводжується впровадженням у судовий процес примирних процедур. Розуміння сучасного стану примирних процедур, а також перспектив їх розвитку можливий тільки в аспекті концептуального осмислення руху цивільного судочинства. Автор виділяє декілька найбільш значущих етапів у розвитку цивілістичної правової думки і законодавствавід початку обгрунтування важливості примусової реалізації матеріального цивільного права доформування нових фундаментальних концептів - прав і свобод людини, які отримали свій подальший розвиток у низці міжнародно-правових документів, а також так званого всесвітнього руху доступу до правосуддя.

Поряд зі спробами оптимізувати цивільну процесуальну діяльність і підвищити її ефективність сучасний період розвитку цивільного процесу характеризується таким же незворотнім процесом уніфікації та гармонізації судових процедур.Одним із проявів таких тенденцій, є і впровадження процедур примирення у цивільне судочинство. У дисертації в цій частині аналізується цивільне процесуальне законодавство зарубіжних країн.

Розділ 2 «Концептуальні проблеми моделі примирення сторін у цивільному судочинстві» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Мета цивільного судочинства з огляду на процедури примирення»автор аналізує проблему типологізації цивільного судочинства і виділення цивільних процесуальних систем розгляду та вирішення правових спорів. Схожість і відмінності практичної реалізації мети здійснення правосуддя у цивільних справах в англосаксонській та континентальній процесуальних системахслід шукати в первинних підходах до розуміння природи цивільного процесу, протиборства ліберальної і соціальної моделі правосуддя в цивільних справах, що мало місце в середині XIX століття і певним чином, відобразилося у процесуальних кодифікаціях минулого та нинішнього століття.

Для країн континентального права розуміння мети цивільного судочинства як захисту права є визначальним. Дослідник обґрунтовує, що поняття «захист права» набагато ширше за своїм змістом, ніж вирішення справи по суті.Знаковим для автора вбачається і ставлення до встановлення істини в цивільному судочинстві. Проблема, що має давнє коріння, однак і сьогодні ще не отримала свого остаточного вирішення. У роботі підтримується позиція, що правосуддя потребує всебічно розробленої концепції істини, за допомогою якої вдалося б вирішити основні суперечності сучасного цивільного судочинства, що пов'язані з важливістю оптимального поєднання активних повноважень суду та змагальних правомочностей учасників справи.

Аналізуючи новели цивільного процесуального законодавства, автор виходить із необхідності належного розвитку у ньому ідеї примирення сторін, їх сприйняття і затребуваність практикою застосування. Дисертант пропонує уточнити мету цивільного судочинства та встановити для суду обов'язок сприяти примиренню сторін.

У підрозділі 2.2 «Підготовче провадження як основа втілення процедур примирення у цивільному судочинстві»акцентується увага, що підготовка справи до судового розгляду є процесуальною основою оптимізації цивільної процесуальної діяльності та впровадження новітніх процесуальних конструкцій.Дисертант критично оцінює положення ЦПК України щодо правильності, своєчасності та безперешкодностірозгляду справи як мети підготовчого провадження.Законодавець не розглядає примирення сторін як мету та завдання підготовчого провадження. Увага приділяється лише визначенню предмета судової діяльності та обсягу необхідного доказового матеріалу.

Аргументується, що мета підготовки полягає у здійсненні дій, котрі спрямовані на примирення сторін або концентрацію доказового матеріалу.У цьому контексті ст. 189 ЦПК України може бути доповнена положенням про обов'язок суду сприяти примиренню сторін, що передбачає активну участь судді з метою полегшення, допомоги, підтримки сторін при здійсненні процедури врегулювання спору.

У підрозділі 2.3 «Теоретико-правова та нормативна модель процедур примирення у цивільному судочинстві»обгрунтовується необхідність інституалізації цивільної процесуальної діяльності, пов'язаної з врегулюванням спору, тобто важливості надання цій діяльності певного впорядкування і формалізації. Автор доводить, що з огляду на спільність правової природи примирення сторін, тотожність завдань, що стоять перед судом, засоби їх досягнення, порядок здійснення і однорідність змісту правових норм є підстави говорити про врегулювання спору за участю судді як міжгалузевий інститут.

У дисертації аналізуються повноваження судущодо виконання обов'язку сприяти врегулюванню спору шляхом досягнення згоди між сторонами. Аргументується, що конкретними обов'язками суду є тільки: роз'яснення в разі потреби учасникам судового процесу їх процесуальних прав і обов'язків, наслідків здійснення або невиконання процесуальних дій (п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України); роз'яснення сторонам мети, порядку проведення врегулювання спору за участю судді, прав і обов'язків сторін; з'ясування предмету та основи позову, підстав заперечень, роз'яснення сторонам предмету доказування в даній категорії справ, пропозиція сторонам визначити можливі шляхи мирного врегулювання спору (ч. 3, 4 ст. 203 ЦПК України).Усі інші дії суду, що здійснюються у процесі врегулювання спору, а саме: пропозиція можливого шляху мирного врегулювання спору, звернення уваги сторін на судову практику в аналогічних справах не мають для суду характеру юридичного обов'язку (ч. 4, 5 ст. 203 ЦПК України). Подібні дії суду поняттям «процедури примирення» або «врегулювання спору» здебільшого не охоплюються.

Аналізуючи редакції статей ЦПК України щодо врегулювання спору і сприяння примиренню сторін, автор відмічає, що обов'язкам суду сприяти врегулюванню спору жодним чином не кореспондуються відповідні права сторін.Вважаємо, що ЦПК України слід доповнити нормою, згідно з якою сторони мають право звернутися до суду або іншого посередника з метою проведення процедури врегулювання спору на будь-якій стадії цивільного процесу. Право ініціювати примирні процедури видається важливим не лише в контексті закріплення активної ролі сторін у виборі судових процедур і перебігу цивільного процесу, але і концептуального розвитку способів врегулювання спору.

Закріплення норм щодо врегулювання спору за участю судді в розділі «Позовне провадження» не надає можливості однозначно вирішити питання про місце примирних процедур у цивільному судочинстві. Тільки відхід від теоретичних усталених поглядів на стадійність процесу, обмежену розглядом і вирішенням цивільної справи, їх переосмислення з урахуванням нових функцій суду дозволять вирішити питання щодо місця примирних процедур і вийти на новий рівень знання щодосистеми цивільних процесуальних дій і їх класифікації.Ураховуючи правову природу інституту врегулювання спору за участю судді, вважаємо, що він все ж більш близький до інститутів, що мають загальне значення для всього цивільного судочинства.

Вітчизняний законодавець пішов шляхом закріплення тільки однієї примирної процедури - врегулювання спору за участю судді. Сьогодні напрацьовані різні процедури врегулювання спорів, серед яких прийнято виокремлювати переговори, посередництво, судову медіацію, незалежний експертний висновок, спрощений розгляд судом присяжних, що має рекомендаційний характер, незалежну оцінку на ранніх стадіях, рекомендаційний арбітраж, оцінювальне посередництво, розгляд спору керівництвом компаній, що сперечаються, та інші. Зрозуміло, що в межах цивільного судочинства не всі заявлені види примирних процедур можуть знайти своє застосування. Деякі з них все ж більше характеризують сферу альтернативного вирішення правових спорів. Проте вбачається, що об'єднання традиційного правосуддя і процедур досліджуваної сфери сприятиме розширенню можливостей сторін щодо врегулювання спору. Особи, що беруть участь у справі, повинні мати певний набір засобів і методів досягнення примирення.

У зв'язку з цим, доцільно говорити не лише про врегулювання спору за участю судді, а й у цілому про примирні процедури як процедури досягнення примирення сторін у вже розпочатому спорі. Відповідно, і назва глави ЦПК України може бути переглянута. Вважаємо, що ця глава може називатися «Процедури примирення». При цьому для формування послідовної правової регламентації примирення сторін і врегулювання спору важливо закріпити в цивільному процесуальному законодавстві право сторін використовувати будь-які примирні процедури, які не суперечать закону, а також визначати умови їх проведення.Розглядаючи можливі види примирних процедур у вітчизняному цивільному судочинстві, обгрунтовується, що в такому переліку основними повинні стати процедури за участю третіх осіб, які сприяють ефективному пошуку сторонами взаємоприйнятних варіантів вирішення конфлікту.Потенціал багатьох примирних процедур поки виявляється невикористаним.

Основним засобом досягнення примирення сторін і врегулювання спору є, та залишаються переговори. Пропонуємо доповнити цивільне процесуальне законодавство положенням про те, що сторони мають право провести переговори для досягнення примирення і врегулювання спору. Умови проведення таких переговорів сторони визначають самостійно.

Наступним видом примирних процедур, які можуть знайти застосування в межах цивільної процесуальної форми, є посередництво або медіація. Незважаючи на те, що медіація є самостійним способом вирішення правових спорів, її інтеграція в цивільне судочинство видається досить перспективною.У ЦПК України необхідно передбачити норму про те, що сторони мають право на будь-якій стадії цивільного процесу звернутися до суду зі спільною заявою про бажання врегулювати спір і провести примирну процедуру за участю посередника (медіатора) в порядку, передбаченому чинним Кодексом. Дисертант аналізує спірні аспекти нормативної регламентаціїурегулювання спору за участю судді, а саме: відсутність у суду або однієї сторін можливості ініціювати процедуру врегулювання спору; проблему так званої обов'язковості процедури врегулювання спору;механізм забезпечення конфіденційності процедури врегулювання спору; питання процесуального оформлення отриманих результатів врегулювання спору за участю судді.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявилось у розробленні теоретичних основпроцедур примиренняв цивільному судочинстві. Проведене дослідження дало можливість сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення цивільного процесуального законодавства України. Найбільш вагомими науковими результатами роботи, крім положень наукової новизни, є такі висновки.

1. Здійснення примирення сторін є відмінною рисою європейської правової традиції, в якій усне посередництво було основним способом урегулювання спорів на різних етапах розвитку європейських народів. Теорія та практика пройшла шлях від закріплення посередництва як попередньої процедури перед зверненням до суду до примирення сторін як головного завдання і принципу цивільного судочинства;

2. В особливостях предмету та методу правового регулювання, суб'єктного складу, мети виділення і правових наслідків здійснення необхідно шукати характерні ознаки процедур примирення. Правові відносини, які виникають у процесі примирення сторін, дозволяють розглядати їх як систему, яка існує в межах єдиних складних цивільних процесуальних відносин.

3. Процедури примирення - це урегульовані нормами цивільного процесуального законодавства послідовно здійснювані під контролем суду дії посередника та осіб, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках і самого суду, спрямовані на врегулювання спору мирним шляхом і закриття провадження у справі, а також досягнення цілей цивільного судочинства.

4. Помітними результатами пошуку нових методів і способів вирішення правових спорів став розвиток примирних процедур як частини більш загального процесу оптимізації розгляду і вирішення цивільної справи. Поряд зі спробами оптимізувати цивільну процесуальну діяльність і підвищити її ефективність сучасний період розвитку цивільного процесу характеризується таким же незворотнім процесом уніфікації та гармонізації судових процедур. Одним із проявів розглянутих тенденцій, є і впровадження примирних процедур у цивільне судочинство.

5. Активність сторін у сфері застосування примирних процедур є основою нормативних моделей примирення, незважаючи на відмінність в переліку таких процедур, формальних і фактичних заходів примусу до їх використання.

6. Примирні процедури є одним з напрямів зближення цивільних процесуальних систем країн загального і континентального права, в основі яких різні уявлення про мету цивільного судочинства, а саме: забезпечення класичної змагальності і належних судових процедур або усебічного захисту права або охоронюваного законом інтересу.

7. Поява у структурі цивільного процесу дій суду, пов'язаних із врегулюванням спору, обумовлює аналіз принципів примирних процедур із позиції доктрини і практики реалізації системи принципів цивільного судочинства, яка склалася.

8. Принципи примирних процедур - це основні положення, що розкривають правову природу діяльності щодо врегулювання спору, визначають способи впливу на суспільні відносини, що виникають між судом і учасниками процесу в межах його проведення, послідовність здійснення, а також права і обов'язки її суб'єктів. Ці засади є процесуальними гарантіями проведення примирення сторін, належної процесуальної форми врегулювання спору, статусу її учасників тощо.

9. Етапи розвитку фундаментальних ідей здійснення правосуддя у цивільних справах обумовлені доктринальною характеристикою категорій «суб'єктивне право» та «права і свободи людини», що визначили порядок і межі здійснення і захисту такого права, розробку концептів ліберального та соціального цивільного процесу, а також його оцінку в контексті забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

10. Ускладнення судових процедур, збільшення строків розгляду і вирішення цивільних справ, обов'язкова участь представників і збільшена вартість ведення процесу в країнах класичного цивільного судочинства зумовила становлення і розвиток альтернативних способів вирішення правових спорів.