Механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

Мазур Віталій Вікторович

УДК 347.26

МЕХАНІЗМ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СЕРВІТУТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2019

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор

КЛИМЕНКО Оксана Михайлівна,

Інститут законодавства Верховної Ради України, завідувач відділу проблем розвитку національного законодавства

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент

ОТРАДНОВА Олеся Олександрівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

БЕРЕСТОВА Ірина Еріївна,

Національна академія внутрішніх справ, старший науковий співробітник відділу організації наукової діяльності та захисту прав інтелектуальної власності.

Захист відбудеться «14» березня 2019 року о 14 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «7» лютого 2019 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук О.О. Кваша

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

сервітутні правовідносини цивільний правовий

Актуальність теми. Право як соціальний феномен покликане за допомогою всіх своїх властивостей та засобів забезпечувати відповідний рівень організованості та впорядкованості життя суспільства. Таке призначення права відображає основну сутність та цінність його як інструменту регулятивного впливу на відносини, що виникають у суспільстві. Відомо, що однією з функцій права є регулятивна функція. Регулятивний вплив права на суспільні відносини перебуває в динамічному стані, змінюючись під впливом тих потреб, які постають перед суспільством на кожному етапі його розвитку. Відтак важливим є дослідження питань, пов'язаних з тим правовим інструментарієм, за допомогою якого право реалізує свою регулятивну функцію.

Правове регулювання будь-яких цивільних відносин, зокрема сервітутних, реалізується за допомогою певних правових засобів. Система таких правових засобів, інструментів у доктрині права в цілому, та в цивілістичній доктрині зокрема, прийнято називати «механізмом цивільно-правового регулювання». Останній фактично виконує обслуговуючу роль по відношенню до самого процесу цивільно-правового регулювання, приводить його у «рух». Відтак, конструкція механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин має важливе теоретичне та практичне значення для забезпечення ефективності процесу їх цивільно-правового регулювання. Водночас, окремі цивільні суспільні відносини мають притаманні суто їм властивості, які вирізняють їх з-поміж інших, тому й механізми їх цивільно-правового регулювання характеризуються своєю специфікою.

На сьогоднішній день у нашій державі інститут сервітутного права фактично знаходиться в стадії свого становлення та розвитку, що значною мірою зумовлено його тривалим невикористанням в силу невизнання права приватної власності та виключну роль державної власності за радянських часів. Внаслідок цього правове регулювання сервітутних відносин в Україні характеризується фрагментарністю та непослідовністю, що, в свою чергу, викликає різноманітні складнощі на практиці. Така ситуація не є прийнятною, оскільки сервітутні відносини характеризуються наявністю певної колізії інтересів між власником нерухомого майна, щодо якого існує об'єктивна потреба у встановленні сервітуту, та власне особою, на користь якої встановлюється сервітут. Тому лише за умови досконалого цивільного законодавства можна забезпечити ефективність цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, що, в свою чергу, сприятиме збалансованості інтересів їх учасників.

Проблематика механізму цивільно-правового регулювання, а також питання сервітутних відносин, не є новими в правовій доктрині в цілому та в доктрині цивільного права зокрема. Дослідженням зазначених проблем та окремих їх аспектів займалися наступні вітчизняні та зарубіжні вчені-правники: А. О. Абрамова, Ч. Н. Азімов, С. С. Алексєєв, А. Г. Ананьєв, І. А. Безклубий, І. Е. Берестова, О. В. Білоцький, О. О. Бірюков, В. М. Горшеньов, О. В. Дзера, С. Я. Зінченко, О. С. Іоффе, О. Я. Кархут, Т. О, Коваленко, В. М. Коссак, А. В. Коструба, О. О. Красавчиков, Ю. В. Кривицький, Н. С. Кузнєцова, П. Ф. Кулинич, Р. А. Майданик, О. В. Малько, В. М. Мартин, Р. І. Марусенко, О. М. Михайленко, О. О. Михайленко, Є. О. Мічурін, Д. А. Монахов, В. І. Нагнибіда, А. Г. Остапенко, О. О. Отраднова, Н. М. Пархоменко, О. А. Підопригора, С. О. Погрібний, Ж. Я. Резнік, Д. І. Рогов, О. М. Родіонова, Т. І. Тарахонич, Г. П. Тимченко, Є. О. Харитонов, В. В. Цюра, М. Є. Черкас, В. Н. Шабалін, Р. Б. Шишка, Л. С. Явич, В. Л. Яроцький та інші.

Однак ряд питань досі залишаються невирішеними та дискусійними, зокрема: щодо розуміння самої сутності механізму цивільно-правового регулювання, його елементів, доцільності використання вченими-правниками та цивілістами даної категорії тощо. В частині сервітутних відносин деякими вченими досліджувалися лише окремі аспекти їх правового регулювання, але системного комплексного уявлення про механізм цивільно-правового регулювання саме сервітутних відносин та його особливостей представлено не було. Постійна динаміка цивільних відносин, зокрема сервітутних, потребує вирішення деяких питань під новим кутом зору, з урахуванням сучасних умов розвитку цивільного обороту. Все вищесказане лише підкреслює актуальність даної проблематики та необхідність проведення відповідних наукових досліджень у зазначеному напрямку.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є розроблення концепції механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, з урахуванням їх особливостей і вироблення на цій основі рекомендацій щодо підвищення ефективності їх правового регулювання в Україні.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання наукового дослідження:

- охарактеризувати існуючі теоретико-методологічні підходи до розуміння сутності механізму правового регулювання як фундаментальної категорії для права в цілому та цивільного права зокрема;

- дати загальну характеристику механізму цивільно-правового регулювання;

- визначити поняття та з'ясувати особливості механізму цивільно-правового регулювання саме сервітутних відносин;

- виявити специфіку нормативно-правового регулювання відносин щодо реалізації сервітутних прав (сервітутних відносин);

- визначити зміст та значення загальних засад (принципів) у структурі механізму цивільно-правового регулювання стосовно сервітутних відносин;

- з'ясувати значення та особливості договору як регулятивного інструменту в структурі механізму цивільно-правого регулювання сервітутних відносин;

- дати характеристику інших елементів механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, зокрема, юридичних фактів, сервітутних правовідносин та актів реалізації суб'єктивних цивільних прав та юридичних обов'язків, визначити їх значення та особливості в структурі механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин.

Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини у сфері обмеженого користування чужою нерухомою річчю (сервітутні правовідносини) у цивільному праві України та теоретико-практичні проблеми їх правового регулювання з точки зору доктрини цивільного права, чинного цивільного законодавства та практики його застосування.

Предметом дослідження є механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні.

Методи дослідження. З урахуванням мети та завдання, а також об'єкта і предмета даної дисертаційної роботи були використані наступні філософські, загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження: діалектичний та історичний методи - для аналізу поступального розвитку вчення про механізм цивільно-правового регулювання, поглядів на сутність норм та принципів права, юридичних фактів у сфері сервітутного користування тощо; формально-юридичний метод - для аналізу норм чинного законодавства з метою з'ясування їх дійсної суті та змісту, в тому числі для встановлення характеру цивільно-правових норм, присвячених регулюванню сервітутних відносин в Україні, виявлення різноманітних техніко-юридичних дефектів; методи індукції та дедукції - для визначення характерних особливостей механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, переліку його ознак; метод аналізу та синтезу - для дослідження механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин як цілісного правового явища та особливостей окремих складових його внутрішньої будови; порівняльно-правовий метод - для порівняльного аналізу вітчизняних доктринальних положень та приписів законодавства у сфері забезпечення регулювання сервітутних відносин із доктринами та законодавством інших країн, у тому числі для з'ясування дійсного значення поняття «речовий договір»; формально-логічний та системно-структурний метод - для формулювання понять «механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин», «сервітут» та ін., класифікації принципів цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, визначення та характеристики складових елементів механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин тощо; структурно-функціональний метод - для визначення місця та значення окремих структурних елементів механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин на основі з'ясування їх зв'язків між собою; метод правового моделювання та прогнозування - для формування пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері регулювання сервітутних відносин, можливих шляхів подальшого розвитку вчення про механізм цивільно-правового регулювання та сервітут як речове право.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота являє собою перше комплексне дослідження в доктрині цивільного права України проблематики механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Крім того, в ході дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій теоретико-практичного характеру, що мають ознаки наукової новизни та виносяться на захист, зокрема такі:

вперше

1) сформульовано визначення поняття механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин як системи взаємопов'язаних та взаємодіючих у певній послідовності цивільно-правових засобів, за допомогою якої забезпечується регулятивний вплив норм цивільного права на сервітутні відносини шляхом трансформації приписів цивільно-правової норми та/або похідних від неї регуляторів у реальну поведінку учасників сервітутних правовідносин за схемою «загальне-конкретне» для забезпечення відповідного рівня упорядкованості даних відносин, а відтак і сприяння їх розвиткові та правовій охороні;

2) розкрито та систематизовано ознаки механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин за двома основними групами - загальні та спеціальні. Загальні ознаки охоплюють собою комплекс властивостей, які: а) притаманні родовому поняттю «механізм правового регулювання» як загальнотеоретичній правовій конструкції; б) притаманні видовому поняттю «механізм цивільно-правового регулювання» чи «механізм правового регулювання цивільних відносин» як загальногалузевому цивільно-правовому явищу. Приналежність даних ознак механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин обумовлена його похідним характером від загальних понять «механізм правового регулювання» та відповідно «механізм цивільно-правового регулювання». Група спеціальних ознак притаманна виключно механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин та обумовлена його спрямованістю на забезпечення цивільно-правового регулювання в особливій сфері цивільних відносин - сфері сервітутного користування;

3) обґрунтовано доцільність вдосконалення положень глави 32 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у бік приведення їх змістовно до системного вигляду, за наступною схемою викладу нормативного матеріалу: поняття сервітуту, суб'єкт-об'єктний склад сервітутних правовідносин, підстави та юридично значимі умови їх виникнення, права та обов'язки суб'єктів сервітутних правовідносин, окремі особливості земельних та особистих сервітутів, підстави припинення сервітуту як суб'єктивного цивільного права, особливості захисту сервітуту;

4) обґрунтовано правову позицію, що договір про встановлення сервітуту безпосередньо не породжує, а лише опосередковує виникнення сервітуту як суб'єктивного цивільного права. Речовий ефект у вигляді виникнення сервітуту за чинним вітчизняним законодавством пов'язується не з фактом укладення договору, а з фактом державної реєстрації сервітуту як речового права на нерухоме майно. Договір про встановлення сервітуту містить розроблену та узгоджену його сторонами модель майбутнього сервітуту як суб'єктивного речового права та виступає юридично значимою підставою для проведення державної реєстрації сервітуту;

5) доведено, що сервітутні правовідносини неоднорідні за своїм складом і охоплюють відносно відокремлені групи правовідносин, які тісно пов'язані, але не змішуються між собою, а саме: речові сервітутні правовідносини та зобов'язальні сервітутні правовідносини. Останні, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи: а) зобов'язальні сервітутні правовідносини з приводу встановлення сервітуту (або зобов'язальні сервітутні правовідносини організаційного характеру); б) зобов'язальні сервітутні правовідносини, пов'язані з реалізацією сервітуту;

6) аргументовано висновок, що здійснення сервітуту як суб'єктивного речового права відбувається переважно за допомогою фактичних дій. Способи обмеженого користування при сервітуті є одночасно фактичними способами здійснення сервітуту. Фактичні способи здійснення сервітуту за критерієм передбачення їх чинним законодавством можна класифікувати на: 1) поіменовані; 2) непоіменовані;

удосконалено:

7) характеристику принципів правового регулювання сервітутних відносин шляхом класифікації їх за критерієм ступеня зв'язку зі сферою сервітутних відносин на дві основні групи:

а) загальні принципи - діють на всіх стадіях процесу цивільно-правового регулювання сервітутних відносин та поширюються на всі цивільні відносини, включаючи й сервітутні, як їх окремий різновид. До них віднесено загальні засади цивільного законодавства, відображені на рівні ст. 3 ЦК України;

б) спеціальні принципи - діють лише на окремих стадіях цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, обумовлені виключно особливостями цих відносин, та, як наслідок, поза ними їх застосування неможливе. До них доцільно віднести: 1) принцип об'єктивної обумовленості сервітуту; 2) принцип найменшої обтяжливості сервітуту; 3) принцип невідчужуваності сервітуту;

8) науковий підхід щодо співвідношення ЦК України та Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у сфері сервітутного користування, зокрема: 1) ЗК України не є актом цивільного законодавства, але в частині регулювання сервітутних відносин може бути визнаний цивільним законом, тобто законом, що містить цивільно-правові норми; 2) нині норми ЗК України у частині регулювання сервітутних відносин не можуть бути визнані спеціальними по відношенню до норм ЦК України, адже детальний аналіз норм глави 16 ЗК України засвідчив, що, незважаючи на відмінність у текстуальному оформленні, переважна більшість її положень змістовно дублює норми глави 32 ЦК України. Останнє ж не відповідає дійсній сутності спеціальних норм; 3) запропоновано два можливі шляхи розв'язання проблеми співвідношення ЦК України та ЗК України, у частині регулювання сервітутних відносин, які за характером передбачених ними законодавчих змін охарактеризовано як радикальний (виключення глави 16 із ЗК України та забезпечення детального регулювання сервітутних відносин на рівні ЦК України, з включенням до останнього відсильної норми до ЗК України у частині обов'язковості дотримання принципів земельного законодавства при встановлення та реалізації земельного сервітуту) та поміркований (зміна концепції глави 16 ЗК України у бік вироблення дійсно специфічних правил правового регулювання, обумовлених виключно природою земельного сервітуту);

9) положення, за яким види і зміст речових прав визначаються виключно законом, по відношенню до сфери сервітутного користування, шляхом констатації неможливості його поширення на способи обмеженого користування при сервітуті, масштаб дії останнього та інші обмежувальні чинники, що можуть і повинні обумовлюватися сторонами в договорі, без зміни, закладеної чинним цивільним законодавством, концепції сервітуту;

10) визначення сервітуту, як встановленого в порядку передбаченому законом та такого, що виникає з моменту державної реєстрації, речового права обмеженого певним способом, у певному просторовому масштабі та за іншими критеріями, визначеними договором, заповітом або рішенням суду та законом, користування чужою нерухомою річчю для задоволення певних потреб його носія, які не можуть бути задоволені інакше, ніж способом сервітутного користування;

11) підходи до розуміння переліку істотних умов договору про встановлення сервітуту та моменту його укладення, виходячи з положень чинного цивільного законодавства. Істотними умовами вказаного договору визнано предмет договору та розмір плати за встановлення сервітуту та/або користування чужим нерухомим майном на підставі сервітуту, у випадку оплатного характеру договору. Моментом укладення договору про встановлення сервітуту слід вважати момент одержання особою, яка направила оферту, відповіді про прийняття оферти (акцепту);

набули подальшого розвитку:

12) положення щодо можливості дослідження механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин з точки зору різних за своїм змістом теоретико-методологічних підходів: інструментального, діяльнісного, системного та комплексного;

13) теоретичні положення щодо статусу ЦК України у системі цивільного законодавства як основного акту шляхом визнання того, що в розділі І «Основні положення» ЦК України знайшла відображення загальногалузева модель механізму цивільно-правового регулювання, що вимагає відповідності останній будь-якого акта цивільного законодавства;

14) положення щодо місця договору про встановлення сервітуту як окремого правового регулятора в механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин шляхом визнання цього договору засобом правового саморегулювання як окремого виду індивідуально-правового регулювання та піднормативного характеру договірних правил поведінки, вироблених сторонами договору;

15) положення щодо необхідності розмежування сервітуту, встановленого заповітом, та заповідального відказу з обов'язком встановити сервітут.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані дисертантом у ході проведення даного наукового дослідження результати можуть бути корисними:

1) у науково-дослідній діяльності - для подальшого розвитку вчення про механізм правового регулювання як у цілому, так і в сфері цивілістичної науки, а також у частині наукових досліджень окремих аспектів сервітутних правовідносин;

2) у правотворчій діяльності - для вдосконалення цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні, шляхом внесення відповідних змін та доповнень до цивільного законодавства;

3) у правозастосовній діяльності - для підвищення рівня ефективності застосування відповідних цивільно-правових норм на практиці, зокрема при захисті суб'єктивних цивільних прав та інтересів учасників сервітутних правовідносин;

4) у навчальному процесі - для розробки відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при підготовці лекційних занять з цивільного права та окремих спецкурсів для студентів юридичних вищих навчальних закладів, у навчально-методичній роботі.

Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані в дисертації положення і висновки ґрунтуються на власних дослідженнях. В опублікованій у співавторстві науковій праці особистим внеском здобувача є положення щодо осмислення ролі та значення перспективного планування законотворчої діяльності у сфері правового регулювання сервітутних відносин в Україні, аналізу законодавчих недоліків у вказаній сфері, зумовлених відсутністю чіткої стратегії розвитку національного законодавства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки, одержані в ході проведеного дисертаційного дослідження, були апробовані на ряді всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях та круглих столах, а саме: круглому столі «Законодавча діяльність Верховної Ради України: стратегія та планування в умовах європейської інтеграції» (м. Київ, 28 січня 2015 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Удосконалення правового забезпечення права власності в Україні, Німеччині та Польщі» (м. Київ, 2-4 червня 2015 року); XII Mezinбrodni vмdecko-praktickб konference «Efektivnн nбstroje modernнch vмd - 2016» (Praha, 22-30 kvмtna 2016 roku); Науково-практичній конференції «20-річчя Конституції України: національна традиція та європейські стандарти конституціоналізму» (м. Київ, 22 червня 2016 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Концепція розвитку правової держави у Молдові та Україні в умовах євроінтеграційних процесів» (м. Кишинів, 4-5 листопада 2016 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства» (м. Дніпро, 25-26 листопада 2016 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Херсон, 8-9 грудня 2017 р.); International Scientific Conference «Modern Jurisprudence of the European Union : the interaction of law, rulemaking and practice» (Lublin, Republic of Poland, April 17, 2018); Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень» (м. Запоріжжя, 11-12 травня 2018 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження, включаючи висновки, узагальнення, пропозиції та рекомендації викладено у сімнадцяти наукових працях, а саме: у семи наукових статтях, опублікованих у вітчизняних фахових виданнях, перелік яких затверджений МОН України, два з яких внесено до Міжнародної наукометричної бази «Index Copernicus International» (Польща); у двох наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях зарубіжних держав; у восьми тезах доповідей, опублікованих за результатами вітчизняних та міжнародних науково-практичних конференцій та круглих столів.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 242 сторінки, з них основного тексту - 208 сторінок. Список використаних джерел налічує 328 найменувань та займає 28 сторінок, додаток займає 3 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми проведеного дисертаційного дослідження, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт та предмет, охарактеризовано методологічну основу, використану в процесі наукового пізнання в межах теми дисертації, розкрито наукові положення, пропозиції та рекомендації, що утворюють наукову новизну одержаних результатів дослідження, охарактеризовано їх практичне значення, з'ясовано особистий внесок здобувача, наведено інформацію щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та публікацій, окреслено структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Сутність механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Генеза вчення про механізм цивільно-правового регулювання» встановлено, що процес формування вищезазначеного вчення схематично може бути представлений у вигляді поетапного виникнення та розвитку окремих методологічних підходів до розуміння сутності механізму правового регулювання, а відтак і похідного від нього механізму цивільно-правового регулювання, а саме: інструментального (або спеціально-юридичного), діяльнісного, системного та комплексного (або інтегративного) підходів. Проаналізовано основні засади та положення, на яких ґрунтується кожен із вказаних підходів та їх відмінність між собою. Констатовано, що в доктрині цивільного права найбільш повно реалізовано потенціал виключно інструментального підходу. Останній обрано для дослідження проблематики механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Сучасною тенденцією вчення про механізм цивільно-правового регулювання є поява в його межах окремих критичних зауважень щодо можливості та доцільності застосування категорій «механізм правового регулювання» та похідної - «механізм цивільно-правового регулювання» у правовій доктрині в цілому та у доктрині цивільного права зокрема.

У підрозділі 1.2 «Загальна характеристика механізму цивільно-правового регулювання» проведено аналіз його конструкції відособлено від будь-яких видів цивільних відносин, що складають предмет цивільного права, тобто як загальногалузевого цивільно-правового явища. Проаналізовано ознаки механізму цивільно-правового регулювання та зроблено висновок, що їх формування відбувається під впливом характеру процесу цивільно-правового регулювання, на забезпечення якого спрямовано зазначений механізм, а також специфіки цивільних відносин. Крім ознак, притаманних безпосередньо механізму цивільно-правового регулювання, що підкреслюють своєрідність даного правового явища, йому властиві також ознаки механізму правового регулювання у системі координат «рід-вид».

Окремо приділено увагу питанню структурно-елементної будови механізму цивільно-правового регулювання, проаналізовано існуючі в юридичній літературі погляди науковців у цій частині. Підтримано позицію необхідності виокремлення елементів механізму цивільно-правового регулювання як цивільних відносин загалом, так і окремих їх видів не довільно, а у відповідності до чітко визначеного критерію, яким виступають стадії процесу цивільно-правового регулювання. Подібне унеможливлює охоплення поняттям механізму цивільно-правового регулювання різних за своєю природою правових явищ, що безпосередньо не задіяні у цивільно-правовому регулюванні.

У підрозділі 1.3 «Особливості механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин» на основі розуміння загальногалузевого механізму цивільно-правового регулювання здійснюється дослідження специфіки його видової конструкції, задіяної у забезпеченні регулятивного впливу цивільного права на сферу сервітутного користування.

Особливості механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин охарактеризовано на основі виділення та розкриття притаманних виключно йому ознак, які об'єднані в групу спеціальних. Встановлено, що спеціальними ознаками механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин є: 1) особлива правова природа суспільних відносин, на які завдяки зазначеному механізму здійснюється забезпечення регулятивного впливу цивільно-правової норми; 2) обумовленість даного механізму необхідністю забезпечення балансу інтересів учасників сервітутних відносин; 3) розгалуженість норм законодавчого регулювання сервітутних відносин, що складають нормативну основу даного механізму; 4) обмежений характер саморегулювання сервітутних відносин безпосередньо їх учасниками; 5) органічне поєднання імперативних та диспозитивних властивостей у характеристиці елементів механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин; 6) складна структура юридичних фактів як складового елементу даного механізму - виникнення сервітутних правовідносин на підставі юридичного (фактичного) складу; 7) абсолютно-відносний характер сервітутних правовідносин як складового елементу даного механізму; 8) специфіка захисту сервітуту як суб'єктивного цивільного права. Крім того, механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин притаманні також і ознаки загальногалузевого механізму цивільно-правового регулювання та загальноправового механізму правового регулювання, що об'єднані в групу загальних ознак. На основі проведеної характеристики особливостей механізму цивільно-правового регулювання, запропоновано авторське визначення його поняття. Для визначення складових елементів механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин з'ясовано стадії процесу їх цивільно-правового регулювання: виділено чотири основні та одну факультативну стадії.

Розділ 2 «Регулятивні інструменти в структурі механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Основні засади (принципи) правового регулювання сервітутних відносин» вказані засади (принципи) розглядаються як всезагальний регулятивний інструмент, що справляє вплив на інші елементи механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, забезпечуючи їх ефективний взаємозв'язок та взаємодію.

Автором досліджено значення засад (принципів) правового регулювання сервітутних відносин у механізмі цивільно-правового регулювання, відмінність регулятивного впливу принципів та цивільно-правових норм на сервітутні відносини, питання сутності принципів правового регулювання та їх співвідношення з принципами цивільного права і засадами цивільного законодавства. Зокрема, встановлено, що поняття «принципи цивільного права» ширше, ніж поняття «принципи правового регулювання» та включає останні до свого змісту. Водночас, не всі принципи цивільного права можуть мати статус принципів цивільно-правового регулювання.

Проведено класифікацію засад (принципів) правового регулювання сервітутних відносин за критерієм ступеня зв'язку зі сферою сервітутних відносин (або за сферою їх дії) на загальні і спеціальні та охарактеризовано їх дію у сфері сервітутного користування по кожному окремому принципу, у т. ч. з використанням матеріалів судової практики України.

У підрозділі 2.2 «Нормативно-правові інструменти цивільно-правового регулювання сервітутних відносин» основна увага зосереджується на характеристиці особливостей та ролі складового елементу механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, традиційно названого в юридичній науці нормативною основою.

З урахуванням правил ч. 3 ст. 6 ЦК України та правової природи сервітутних відносин визначено характер норм глави 32 ЦК України з точки зору їх імперативної чи диспозитивної сутності. Дисертантом обґрунтовано відсутність у межах глави 32 ЦК України імперативних цивільно-правових норм з прямою вказівкою на неможливість відступу від правил, закріплених в них (перший критерій імперативності, передбачений абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України). Зроблено висновок, що переважна більшість норм глави 32 ЦК України є імперативними, в силу необхідності запровадження в регулювання сервітутних відносин різноманітних правових обмежень на шляху забезпечення дійсного балансу інтересів учасників сервітутних правовідносин. Кількість диспозитивних цивільно-правових норм у сфері сервітутного користування, порівняно з договірними цивільними відносинами, є значно меншою, що в основному зумовлено суттю сервітутних відносин.

Встановлено, що для забезпечення ефективного цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, необхідне переосмислення положень глави 32 ЦК України з точки зору системності та послідовності побудови нормативної моделі сервітутного користування.

Визначено, що у нормах розділу І ЦК України «Основні положення» узагальнено та у прихованому вигляді (тобто без прямого зазначення) охарактеризовано особливості складових елементів загальногалузевого механізму цивільно-правового регулювання відносин, що підлягають регулюванню цивільним законодавством.

У підрозділі 2.3 «Договір в механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин» проаналізовано конструкцію договору про встановлення сервітуту в значенні його, як окремого, досить своєрідного правового регулятора сервітутних відносин, що містить правила поведінки, якими керуються учасники сервітутних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків.

Встановлено, що правило, за яким види і зміст речових прав визначаються виключно законом у сфері сервітутного користування потребує свого уточнення для уникнення випадків применшення або взагалі нівелювання регулятивної сутності договору про встановлення сервітуту. Адже роль закону в регулюванні сервітутних відносин є визначальною, але не виключною.

Проаналізовано правову природу договору про встановлення сервітуту та, як наслідок, питання щодо можливості та доцільності визнання його речовим договором. Зроблено висновок про недоцільність визнання в Україні договору про встановлення сервітуту речовим договором, оскільки сервітут як речове право на нерухоме майно за чинним українським законодавством виникає не з моменту укладення відповідного договору, а з моменту державної реєстрації. У вітчизняній цивілістиці відсутня достатньо розроблена концепція речового договору, яка враховувала б особливості національної правової системи, а неоднозначність розуміння речового договору не сприяє усвідомленню сутності договору про встановлення сервітуту. Договір про встановлення сервітуту є особливим договором, який важко чітко віднести до конкретної групи цивільно-правових договорів серед тих, що традиційно виділяються у науці цивільного права.

Питання щодо місця договору про встановлення сервітуту як правового регулятора у механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин розглянуто паралельно з проблемою кваліфікації природи правил поведінки в змісті будь-якого цивільно-правового договору. Визнання за договірними правилами поведінки, самостійно розробленими та узгодженими сторонами договору про встановлення сервітуту, нормативного характеру в будь-якому разі вимагає глибокого переосмислення фундаментальних правових вчень. Обґрунтовано, що договірні правила поведінки за будь-яких умов матимуть свою специфіку і не зможуть перетворитись у класичні цивільно-правові норми. З огляду на це автор вважає доцільним визнати, що договір про встановлення сервітуту як правовий регулятор у структурі механізму цивільно-правового регулювання виконує роль засобу правового саморегулювання, а договірні правила поведінки в його межах носять піднормативний характер.

Розділ 3 «Сервітутні правовідносини у механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Юридичні факти як підстави виникнення та припинення сервітутних правовідносин» досліджено специфіку юридичних фактів у сфері сервітутного користування.

Особливість сервітутних правовідносин визначає характер підстав їх виникнення та припинення. Сервітутні правовідносини виникають та припиняються виключно за наявності юридичних (фактичних складів). Окремі юридичні факти у змісті юридичних (фактичних) складів, притаманних сфері сервітутного користування, можуть породжувати самостійні правові наслідки, наприклад, факт укладення договору про встановлення сервітуту останнього не породжує, але викликає до життя інший правовий наслідок - зобов'язальні сервітутні правовідносини. Державна реєстрація сервітуту є обов'язковим складовим елементом юридичних (фактичних) складів, необхідних для виникнення та припинення сервітуту як суб'єктивного речового права.

Встановлено, що закладена чинним цивільним законодавством України пріоритетність договору як способу встановлення сервітуту до кінця не реалізована через відсутність законодавчої регламентації даної договірної конструкції. Проаналізовано питання поіменованості чи непоіменованості договору про встановлення сервітуту та моменту його укладення.

Обґрунтовано неможливість виникнення сервітуту безпосередньо зі закону за відсутності необхідних для цього юридичних фактів. Визначено недоцільність закріплення у вітчизняному цивільному законодавстві давності володіння або користування як окремої підстави виникнення сервітуту. При давності користування, як підстави виникнення сервітуту, на зацікавлену особу покладатиметься додатковий тягар доказування через необхідність доведення не лише факту об'єктивної потреби у сервітуті, але й додатково факту давнісного користування відповідним нерухомим майном.

Перелік підстав припинення сервітуту, визначений ст. 406 ЦК України не є вичерпним. Підставами припинення сервітуту та сервітутних правовідносин, на відміну від підстав їх виникнення, можуть бути не лише правомірні, але й неправомірні дії. Крім того, припинення сервітутних правовідносин можливе не лише на основі юридичних актів, але й юридичних вчинків.

У підрозділі 3.2 «Структурні особливості сервітутних правовідносин» розглянуто питання правової природи та складу правовідносин у сфері сервітутного користування, охарактеризовано їх суб'єкти та об'єкти, визначено специфіку їх змісту.

Доведено, що «сервітутні правовідносини» - це загальне поняття, яке об'єднує комплекс двох видів правовідносин: речових сервітутних правовідносин та зобов'язальних сервітутних правовідносин. Ці дві групи правовідносин тісно пов'язані між собою, оскільки всі вони виникають з приводу встановлення та реалізації сервітуту. Разом з тим, їх тісний зв'язок не обумовлює тотожності зазначених правовідносин та не викликає їхнього змішування. Зобов'язальні сервітутні правовідносини поділено на дві підгрупи: 1) зобов'язальні сервітутні правовідносини з приводу встановлення сервітуту (або зобов'язальні сервітутні правовідносини організаційного характеру); 2) зобов'язальні сервітутні правовідносини, пов'язані з реалізацією сервітуту (плата за сервітут, обов'язки щодо ремонту нерухомого майна тощо). Конструкція зобов'язальних сервітутних правовідносин з приводу встановлення сервітуту дозволяє пояснити той правовий зв'язок, який існує між власником нерухомого майна та потенційним сервітуарієм з часу укладення договору про встановлення сервітуту і до моменту державної реєстрації.

Чинне вітчизняне законодавство не є послідовним у визначенні суб'єктного складу сервітутних правовідносин. Підтримано підхід розширеного тлумачення змісту терміну «володілець» у сфері сервітутного користування як будь-якого титульного володільця за умови, що конструктивні властивості його володіння не суперечать правовій природі сервітуту. Окремо проаналізовано можливість орендаря виступати у сервітутних правовідносинах як зі сторони сервітуарія, так і зі сторони сервітутодавця, а також механізм захисту інтересів власника орендованого нерухомого майна.

Неоднорідність сервітутних правовідносини зумовлює те, що об'єкт таких правовідносин є різним в залежності від їх різновиду. Автором підтримано позицію недоцільності визнання рухомих речей та майнових прав об'єктами речових сервітутних правовідносин. Зроблено висновок, що зміст зобов'язальних сервітутних правовідносин відзначається підвищеним ступенем динамічності з огляду на дію принципу свободи договору. Водночас, зміст речових сервітутних правовідносин є більш стабільний через постійну наявність правового зв'язку у вигляді сервітуту як суб'єктивного цивільного права та юридичного обов'язку не перешкоджати в його реалізації.

Підрозділ 3.3 «Реалізація змісту сервітутних правовідносин та досягнення мети цивільно-правового регулювання сервітутних відносин» присвячений дослідженню особливостей актів реалізації суб'єктивних прав та обов'язків у сфері сервітутного користування як окремого складового елементу механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин.

Паралельне існування при сервітуті одночасно речових та зобов'язальних сервітутних правовідносин та наявність різних за своїм характером суб'єктивних прав та обов'язків зумовлює неоднорідність процесу їх реалізації. Адже зміст та характер суб'єктивного цивільного права та обов'язку впливає і на хід їх здійснення та виконання, обумовлюючи необхідність вчинення конкретного акту реалізації. Дисертантом окремо проаналізовано особливості реалізації змісту речових та зобов'язальних сервітутних правовідносин. Встановлено, що зміст сервітуту складає виключно правомочність користування, без включення до нього володіння. З урахуванням цього визначено поняття здійснення сервітуту як суб'єктивного цивільного права.

У сфері сервітутного користування зобов'язання не завжди мають договірний характер, оскільки можуть виникати на підставі рішення суду про встановлення сервітуту, зокрема щодо справляння плати за сервітут. Зобов'язання з приводу справляння плати за користування чужим нерухомим майном на підставі сервітуту переважно носить характер грошового зобов'язання, адже його предметом є дії щодо передання грошової суми. Відтак, порядок його виконання повністю підпорядковується загальним засадам виконання цивільно-правових зобов'язань, передбаченим главою 48 ЦК України, з урахуванням особливостей виконання грошових зобов'язань. Висловлено аргументи на користь можливості періодичного характеру справляння платежів при сервітуті.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилось у комплексному дослідженні механізму цивільно-правового регулювання в окремій сфері цивільних відносин - сфері сервітутного користування, вирішення деяких теоретичних та практичних проблем на шляху підвищення рівня ефективності правового регулювання сервітутних відносин в Україні. Одержані результати оформлені у вигляді конкретних положень, пропозицій та рекомендацій, серед яких найбільш важливими є такі висновки:

1. Вчення про механізм цивільно-правового регулювання генезисно сформувалося на основі загально-правової проблематики механізму правового регулювання і фактично є її «галузевим» продовженням, що зумовлює необхідність обов'язкового врахування загальнотеоретичних здобутків у даній сфері. Генезу вчення про механізм цивільно-правового регулювання схематично можна представити у вигляді поетапного виникнення та розвитку окремих методологічних підходів до розуміння його (тобто механізму) сутності, а саме: інструментального (або спеціально-юридичного), діяльнісного, системного та комплексного (або інтегративного). Констатовано факт застосування у цивілістиці виключно інструментального підходу, який також обрано для опанування проблематики механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Існуючі у юридичній літературі критичні зауваження щодо категорії «механізм цивільно-правового регулювання» доцільно спрямовувати не на повну відмову від його використання, а на вироблення якісно нових за змістом та характером положень у межах загального вчення про механізм правового регулювання, які згодом можуть бути оформлені в самостійний науково-обґрунтований методологічний підхід.

2. Специфіка механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин зумовлена характером самого процесу цивільно-правового регулювання та особливістю сервітутних відносин. Механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин притаманні загальні та спеціальні ознаки. Спеціальними ознаками є: 1) особлива правова природа суспільних відносин, на які завдяки зазначеному механізму здійснюється забезпечення регулятивного впливу цивільно-правової норми; 2) обумовленість необхідністю забезпечення балансу інтересів учасників сервітутних відносин; 3) розгалуженість норм законодавчого регулювання сервітутних відносин, що складають нормативну основу даного механізму; 4) обмежений характер саморегулювання сервітутних відносин безпосередньо їх учасниками; 5) органічне поєднання імперативних та диспозитивних властивостей у характеристиці його елементів; 6) складна структура юридичних фактів як складового елементу даного механізму; 7) абсолютно-відносний характер сервітутних правовідносин як складового елементу даного механізму; 8) специфіка захисту сервітуту як суб'єктивного цивільного права.

3. Стадіями процесу цивільно-правового регулювання сервітутних відносин визнано: 1) стадію забезпечення загально-регулятивної дії цивільно-правової норми, спрямованої на регулювання сервітутних відносин; 2) стадію настання конкретних життєвих обставин, з якими цивільно-правова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення сервітутних правовідносин; 3) стадію виникнення конкретних суб'єктивних цивільних прав та юридичних обов'язків, що складають зміст сервітутних правовідносин; 4) стадію реалізації суб'єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків та досягнення мети цивільно-правового регулювання. Факультативною стадією є стадія захисту суб'єктивних цивільних прав та законних інтересів учасників сервітутних правовідносин.

4. Елементи механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин визначено за критерієм їх відповідності певній стадії процесу цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, а саме: 1) основні елементи - цивільно-правова норма та різні форми її вираження, юридичний факт, сервітутні правовідносини, акти безпосереднього здійснення/виконання суб'єктивних цивільних прав та обов'язків; 2) факультативний елемент - засоби захисту цивільних прав та законних інтересів суб'єктів сервітутних правовідносин.

5. Принципи (засади) правового регулювання сервітутних відносин є одним із регулятивних інструментів, що завдяки своїй всезагальності пронизує всі інші елементи механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, забезпечує їх ефективну взаємодію і діє на всіх стадіях процесу цивільно-правового регулювання. Вони визначають найбільш загальні межі реалізації прав та обов'язків учасників сервітутних відносин і тому вимагають свого дотримання не лише у випадку наявності прямої вказівки закону. Принципи цивільно-правового регулювання є одночасно й принципами цивільного права, але не всі принципи цивільного права можуть мати статус принципів цивільно-правового регулювання. Запропоновано принципи (засади) правового регулювання сервітутних відносин поділяти на загальні та спеціальні.

6. Сфера сервітутного користування через характер відповідних відносин вимагає широкого запровадження в їх регулюванні різноманітних правових обмежень. Переважна більшість норм глави 32 ЦК України є імперативними. Причини цього вбачаються у власне речовій природі сервітуту та необхідності забезпечення балансу інтересів учасників сервітутних правовідносин, що вимагає стабільності нормативного матеріалу та передбачення відповідних охоронно-захисних правових гарантій.

Для вироблення у державі єдиної концепції речових прав та зміцнення принципів правового регулювання речових відносин, відмінних від відносин права власності, доцільне передбачення конституційних гарантій реалізації та захисту речових прав на чуже майно (включаючи й сервітут), шляхом доповнення положень Конституції України, в яких закріплено гарантії реалізації та захисту права власності як основного речового права, формулюванням «інші речові права» (наприклад, ст. 41 Конституції України).

Будь-який акт цивільного законодавства має відповідати моделі загальногалузевого механізму цивільно-правового регулювання, відображеній у приписах розділу І ЦК України «Основні положення».