Механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні

Положення глави 16 ЗК України переважно змістовно дублюють норми глави 32 ЦК України, незважаючи на різницю у текстуальному оформленні. Нині глава 16 ЗК України не передбачає специфічних земельно-правових особливостей регулювання сервітутів.

7. У сфері сервітутного користування договір про встановлення сервітуту має подвійне значення, оскільки виступає одночасно як юридичний факт, та окремо як своєрідний регулятор поведінки учасників сервітутних правовідносин. Договір про встановлення сервітуту містить модель майбутнього сервітуту як суб'єктивного речового права, розроблену та узгоджену його сторонами з урахуванням конкретних обставин та у межах, визначених законом.

Договір про встановлення сервітуту - це договір, що опосередковує виникнення речового права - сервітуту. Характерними особливостями договору про встановлення сервітуту є такі: 1) він не передбачає передачі самого нерухомого майна у користування; 2) за ним не відбувається передачі майнового права (сервітуту); 3) цей договір сам не породжує сервітуту, але є однією з правових підстав його виникнення. Укладення договору про встановлення сервітуту породжує зобов'язальні сервітутні правовідносини, а державна реєстрація - сам сервітут та речові сервітутні правовідносини. Договір про встановлення сервітуту, як окремий правовий регулятор в механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, постає як засіб правового саморегулювання, що є різновидом індивідуально-правового регулювання. Договір про встановлення сервітуту є правовим регулятором, але не має нормативного характеру і не включається у нормативну основу механізму цивільно-правового регулювання.

За договором про встановлення сервітуту одна сторона (власник [володілець] нерухомого майна) зобов'язується надати на умовах оплатності чи безоплатності другій стороні (сервітуарію) можливість здійснення обмеженого певним способом та у певному масштабі користування належним їй на праві власності (іншому визначеному законом правовому титулі) нерухомим майном, а також сприяти та/або не перешкоджати оформленню такої можливості в право (сервітут), а друга сторона (сервітуарій) зобов'язується здійснювати таке користування з моменту виникнення у неї відповідного права (сервітуту) в спосіб та у межах визначених договором та законом.

8. Сервітут як речове право на чуже майно виникає та припиняється на підставі різних за змістом юридичних (фактичних) складів, які є складними. Державна реєстрація виступає особливим юридичним фактом, що завжди завершує процеси виникнення, зміни та припинення сервітуту.

При вирішенні питання про поіменованість чи непоіменованість договору слід дотримуватися змістовного підходу - обов'язкова наявність спеціального регулювання такого договору. Тому договір про встановлення сервітуту визнано непоіменованим. Положення ч. 1 ст. 402 ЦК України щодо можливості встановлення сервітуту законом слід тлумачити у напрямку визнання закону виключно як способу встановлення окремих конструкцій сервітутних прав, виникнення та реалізація яких повинна пов'язуватися з конкретними юридичними фактами. Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом не підлягає державній реєстрації, що є своєрідним винятком з обов'язковості державної реєстрації незалежно від виду сервітуту. При встановленні сервітуту за заповітом спадкоємець та потенційний сервітуарій не беруть участі у розробці майбутньої моделі сервітуту, але їх волі мають пряме значення для його виникнення та проявляються пізніше - з моменту відкриття спадщини. Спадкоємець та потенційний сервітуарій, виражаючи волю на прийняття спадщини, фактично здійснюють своєрідне приєднання до раніше розроблених спадкодавцем умов сервітуту. Відмінність ст. 1246 ЦК України від ч. 2 ст. 1238 ЦК України полягає в тому, що у першому випадку сервітут встановлюється самим заповідачем у заповіті, тоді як у другому - обов'язок встановлення сервітуту покладається на спадкоємця, що реалізується укладенням договору про встановлення сервітуту між останнім та відказоодержувачем.

Правило ч. 3 ст. 402 ЦК України слід розуміти як таке, що проголошує пріоритет договірного порядку встановлення сервітуту. При встановленні сервітуту за рішенням суду не потрібне додаткове укладення договору про встановлення сервітуту.

Розірвання договору про встановлення сервітуту за взаємною згодою сторін не суперечить чинному цивільному законодавству. Сам факт розірвання договору (без державної реєстрації) не припиняє дію сервітуту. Припинення сервітуту в судовому порядку з підстав, передбачених ч.ч. 2 та 3 ст. 406 ЦК України та п. «д» ч. 1 і п. «б» ч. 2 ст. 102 ЗК України, одночасно означає й розірвання договору про встановлення сервітуту.

9. У сфері сервітутного користування наявні дві групи правовідносин: речові та зобов'язальні сервітутні правовідносини. Наявність останніх пояснюється об'єктивною неможливістю всебічного законодавчого регулювання різноманітних питань супутнього характеру, пов'язаних з реалізацією сервітуту та необхідністю забезпечення балансу інтересів учасників сервітутних правовідносин. Зобов'язальні сервітутні правовідносини за механізмом виникнення передують речовим сервітутним правовідносинам, але носять додатковий характер і не можуть бути реалізовані без наявності самого сервітуту. У період між фактом укладення договору про встановлення сервітуту та фактом державної реєстрації сервітуту існують зобов'язальні сервітутні правовідносини, спрямовані на забезпечення процесу виникнення сервітуту як суб'єктивного речового права.

Під терміном «володілець», який використовується законодавцем в межах глави 32 ЦК України та глави 16 ЗК України, слід розуміти титульного володільця - особа, володіння якої засновано на певній правовій підставі. За загальним правилом орендар повинен безперешкодно визнаватись особою, що має право вимагати встановлення сервітуту. Власник орендованої земельної ділянки може обмежити право орендаря вимагати встановлення сервітуту в договорі оренди шляхом абсолютної заборони або шляхом необхідності одержання попередньої згоди власника.

У зобов'язальних сервітутних правовідносинах в залежності від характеру правового зв'язку сервітуарій та власник обтяженого нерухомого майна можуть одночасно виступати і уповноваженою і зобов'язаною особами. Титульний володілець може бути сервітутодавцем за договором про встановлення сервітуту лише при умові уповноваження його на це законом, договором з власником або за письмовим дозволом власника, отриманим безпосередньо після звернення потенційного сервітуарія до титульного володільця з вимогою про встановлення сервітуту.

Об'єктом речових сервітутних правовідносин є нерухома, індивідуально визначена та чужа річ. Об'єктом зобов'язальних сервітутних правовідносин з приводу встановлення сервітуту є дії по державній реєстрації сервітуту. Об'єктом зобов'язальних сервітутних правовідносин з приводу реалізації сервітуту є різноманітні дії, характер яких різниться в залежності від змісту таких правовідносин. Зміст сервітутних правовідносин є різним в залежності від їх природи. Зміст зобов'язальних сервітутних правовідносин має динамічний характер, оскільки залежить від конкретної ситуації сервітутного користування.

10. Для сфери сервітутного користування притаманна властивість одночасного використання всіх форм (актів) безпосередньої реалізації прав та обов'язків - використання (здійснення), виконання, дотримання. Правозастосування обов'язкове виключно стадії виникнення сервітуту, крім випадків, пов'язаних із захистом прав та законних інтересів у сфері сервітутного користування.

Головною особливістю процесу реалізації суб'єктивних цивільних прав та обов'язків у сфері сервітутного користування є його різнорідний характер, зумовлений наявністю сукупності неоднакових за правовою природою прав та обов'язків, а відтак і неоднорідністю правовідносин. Як наслідок, характер реалізації юридичного змісту речових сервітутних правовідносин суттєво відрізняється від характеру реалізації юридичного змісту зобов'язальних сервітутних правовідносин, незважаючи на те, що реалізаційні процеси відбуваються в рамках загальної конструкції сервітутних правовідносин та певною мірою переплітаються між собою.

Під здійсненням сервітуту як суб'єктивного цивільного права слід розуміти вчинення сервітуарієм дій, спрямованих на використання можливостей, що випливають з обмеженого певним способом, у певному просторовому масштабі та за іншими критеріями користування чужою нерухомою річчю, визначених договором чи заповітом або рішенням суду та законом.

Здійснення сервітуту відбувається переважно через фактичні дії сервітуарія, що одночасно є способами обмеженого користування при сервітуті. Фактичні способи здійснення сервітуту класифіковано на дві групи: 1) поіменовані - ті, що визначені на рівні ч. 1 ст. 404 ЦК України та ст. 99 ЗК України або будь-яким іншим законом у розвиток відповідних положень; 2) непоіменовані - ті, що законодавчо не передбачені, але не суперечать суті сервітуту та загальним засадам цивільного законодавства.

Правова природа сервітуту обумовлює значне обмеження власного розсуду сервітуарія на стадії безпосередньої реалізації сервітуту. Виконання грошового зобов'язання при сервітуті носить акцесорний характер по відношенню до процесу здійснення сервітуту як суб'єктивного речового права, що виявляється в неможливості, за загальним правилом, його виконання до моменту виникнення самого сервітуту як суб'єктивного речового права, а також у повному обсязі після його припинення.

11. За результатами проведеного наукового дослідження висловлено окремі пропозиції щодо вдосконалення Цивільного кодексу України у частині регулювання сервітутних відносин, зокрема:

- внести зміни до абзацу другого частини другої статті 402, виклавши його у такій редакції: «Сервітут підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно».

- доповнити главу 32 положенням, змістовно направленим на відображення принципу найменшої обтяжливості сервітуту, аналогічно приписам частини четвертої статті 98 ЗК України, без прив'язки до конкретного об'єкту сервітуту.

- доповнити статтю 405 положенням такого змісту: «Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом виникає в силу закону за наявності передбачених ним умов та не потребує державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно». При внесенні відповідних змін, подібний виняток з принципу обов'язковості державної реєстрації слід врахувати й на рівні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

- внести зміни до частини шостої статті 406, виклавши її в такій редакції: «Земельний сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на обтяжену ним земельну ділянку та на земельну ділянку, на користь якої його було встановлено. Особистий сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності виключно на майно, щодо якого він встановлений, крім випадків передбачених законом». Виняток має стосуватися особистого сервітуту, передбаченого ст. 405 ЦК України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Мазур В. В., Клименко О. М. Перспективне планування законотворчої діяльності як передумова забезпечення ефективності правового регулювання цивільних відносин (на прикладі сервітутних відносин). Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. № 3. С. 20-25.

2. Мазур В. В. Механізм цивільно-правового регулювання як правова категорія. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. № 6. С. 51-57.

3. Мазур В. В. Механізм цивільно-правового регулювання: теоретико-методологічний аспект. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2016. Вип. 36: Т. 1. С. 108-113.

4. Мазур В. Понятие и признаки механизма гражданско-правового регулирования сервитутных отношений в Украине. Legea si Viata. 2016. № 2/2 (290). С. 94-98.

5. Мазур В. В. Проблема визначення структури механізму цивільно-правового регулювання. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2016. № 2. С. 75-80.

6. Мазур В. В. Принципи правового регулювання сервітутних відносин у структурі механізму цивільно-правового регулювання. Право і суспільство. 2017. № 3: Ч. 2. С. 56-61.

7. Мазур В. Договір у механізмі цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Jurnalul juridic naюional: teorie єi practicг. 2017. № 3 (25). С. 70-75.

8. Мазур В. В. Система сервітутних правовідносин. Право і суспільство. 2018. № 1: Ч. 2. С. 62-68.

9. Мазур В. В. Особливості реалізації прав та обов'язків у сфері сервітутного користування. Приватне та публічне право. 2018. № 2. С. 48-53.

10. Мазур В. В. Перспективне планування законотворчої діяльності як передумова забезпечення ефективності правового регулювання сервітутних відносин. Законодавча діяльність Верховної Ради України : стратегія планування в умовах європейської інтеграції : матеріали круглого столу (м. Київ, 28 січня 2015 р.). Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2015. С. 203-206.

11. Мазур В. В. Стадії процесу цивільно-правового регулювання як критерій визначення структури його механізму. Efektivnн nбstroje modernнch vмd - 2016 : materiбly XII Mezinбrodni vмdecko-praktickб konference (Praha, 22-30 kvмtna 2016 roku). Dнl 6. Prбvnн vмdy. Praha : Publishing House «Education and Science» s.r.o. stran. 12-18.

12. Мазур В. В. Конституційні гарантії реалізації речових прав на чуже майно. 20-річчя Конституції України: національна традиція та європейські стандарти конституціоналізму : матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 червня 2016 р.). Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2016. С. 172-177.

13. Мазур В. В. Справедливість, добросовісність та розумність як принципи цивільно-правового регулювання сервітутних відносин. Conceptul de dezvoltare a statului de drept оn Moldova єi Ucraina оn contextul proceselor de eurointegrare : conferin?a interna?ionalг ?tiin?ifico-practicг. (Chi?inгu, Republica Moldova, 4-5 noiembrie 2016) / com. org. : V. Bujor (pre?.) [et al.]. Chi?inгu : Iulian, 2016 (Tipogr. «Cetatea de Sus»). P. 149-152.

14. Мазур В. В. Принцип неприпустимості позбавлення права власності у регулюванні сервітутних відносин. Інтеграція юридичної науки і практики як основа сталого розвитку вітчизняного законодавства : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 25-26 листопада 2016 р.). Дніпро : Дніпропетровський гуманітарний університет, 2016. С. 76-79.

15. Мазур В. В. Щодо окремих юридичних фактів у системі підстав припинення сервітутних правовідносин. Тенденції та пріоритети реформування законодавства України : матеріали всеукр. наук.-практ. конф. (м. Херсон, 8-9 грудня 2017 р.). Херсон : Видавничий дім «Гельветика», 2017. С. 35-39.

16. Мазур В. В. Окремі проблемні аспекти правового регулювання встановлення та реалізації сервітуту в Україні. International Scientific Conference «Modern Jurisprudence of the European Union : the interaction of law, rulemaking and practice» : conference proceedings (Lublin, Republic of Poland, April 17, 2018). Lublin : Fundacja Instytut Spraw Administracji Publicznej, 2018. P. 156-159.

17. Мазур В. В. Щодо істотних умов договору про встановлення сервітуту. Юридична наука в ХХІ столітті : перспективні та пріоритетні напрями досліджень : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 11-12 травня 2018 р.). Запоріжжя, 2018. С. 28-32.

АНОТАЦІЯ

Мазур В.В. Механізм цивільно-правового регулювання сервітутних відносин в Україні. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2019.

У дисертації досліджено питання щодо становлення та розвитку вчення про механізм цивільно-правового регулювання, його становища на сучасному етапі наукових пошуків у правовій матерії, поняття та характерних особливостей механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, як окремого різновиду цивільних відносин.

Автором значну увагу приділено аналізу складових елементів механізму цивільно-правового регулювання сервітутних відносин, а саме: засад (принципів) правового регулювання сервітутних відносин; цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання сервітутних відносин та форм їх зовнішнього вираження; договору про встановлення сервітуту в значенні правового регулятора; юридичних фактів у сфері сервітутного користування; сервітутних правовідносин тощо. Висловлено ряд пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення цивільного законодавства України у частині правового регулювання сервітутних відносин.

Ключові слова: механізм цивільно-правового регулювання, сервітут, сервітутні правовідносини, договір про встановлення сервітуту, здійснення сервітуту.

АННОТАЦИЯ

Мазур В.В. Механизм гражданско-правового регулирования сервитутных отношений в Украине. - На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2019.

В диссертации исследован вопрос относительно становления и развития учения о механизме гражданско-правового регулирования, его положения на современном этапе научных поисков в правовой материи, понятия и характерных особенностей механизма гражданско-правового регулирования сервитутных отношений, как отдельной разновидности гражданских отношений.

Автором значительное внимание уделено анализу составных элементов механизма гражданско-правового регулирования сервитутных отношений, а именно: начал (принципов) правового регулирования сервитутных отношений; гражданско-правовых норм, направленных на регулирование сервитутных отношений и форм их внешнего выражения; договора об установлении сервитута в значении правового регулятора; юридических фактов в сфере сервитутного пользования; сервитутных правоотношений и т. д. Изложен ряд предложений и рекомендаций относительно совершенствования гражданского законодательства Украины в части правового регулирования сервитутных отношений.

Ключевые слова: механизм гражданско-правового регулирования, сервитут, сервитутные правоотношения, договор об установлении сервитута, осуществления сервитута.

ANNOTATION

Mazur V.V. Mechanism of civil regulation of easement relations in Ukraine. - On the right of the manuscript.

Thesis to obtain a scientific degree of Candidate of Juridical Sciences, specialty 12.00.03 - Civil Law and Civil Procedure; Family Law; International Private Law. - V. M. Koretsky Institute of State and Law of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2019.

The thesis is an independent completed research paper and in fact it provides the first comprehensive study in civil law doctrine of Ukraine concerning the issues of the mechanism of civil regulation of easement relations specifically.

It addresses the issue of formation and development of the theory of the mechanism of civil regulation, its position at the present stage of scientific research in legal matter, the main provisions which are the basis for the corresponding theory and which determine the strategy for the research of the mechanisms of civil regulation of any type of civil relations, including easement relations. The theoretical and methodological approaches to understanding the essence of the mechanism of civil regulation existing in legal doctrine in general and civil law doctrine in particular and the actual results of their application in civil law were analyzed. The criticisms available in the legal literature concerning the appropriateness of using the category of «mechanism of civil regulation» in legal science have been considered; and it has been concluded that they were premature.

The industry-wide civil structure of the mechanism of civil regulation was described without reference to a specific type of civil relations, creating the opportunity to further deduce the key features of the mechanism of civil regulation of easement relations, conditioned mainly by the specifics of these relations. Based on the principles of the instrumental theoretical and methodological approach and on the basis of the theoretical generalization of views on the mechanism of civil regulation, the point of view on understanding the essence of the mechanism of civil regulation of easement relations was drawn.

Special attention is paid to the study of constituent elements of the mechanism of civil regulation of easement relations as a system of civil-legal remedies, such as: principles (fundamentals) of legal regulation of easement relations, civil regulations and forms of their expression, easement agreement in the sense of a separate legal regulator, legal facts in the field of easement use, easement legal relationships, acts of the realization of rights and responsibilities.

It was substantiated that in the field of easement use the complex of legal relations arises, the legal nature of which is not homogeneous, since the set of rights and obligations available in the easement cannot be expressly qualified as having exclusively material (absolute) essence. The rights and obligations of a binding (relative) nature may also be created in respect of and around the easement. At the same time, the easement itself as a subjective civil right always has a real legal nature. As a result, the author of the thesis substantiates that easement legal relationships is a generic name for all types of legal relationships that arise in the field of easement use, namely: 1) real easement legal relationships; 2) binding easement legal relationships. Their further characterization in comparison with the mechanism of creation of easement as a subjective real right to someone else's real estate enshrined in the current legislation of Ukraine, enabled the author of this thesis to assert that the group of binding easement relations has various functional orientations and, as a consequence, to divide them into two separate subgroups.

In addition, a number of other conclusions, suggestions and recommendations of theoretical and practical nature were formulated during the research. In particular, the principles (fundamentals) of legal regulation of easement relations have been classified into general and special ones with their simultaneous description. The legal nature of easement agreement, its significance and place in the mechanism of civil legal regulation of easement relations, the issue of its content, form and procedure of conclusion were analyzed. The arguments for the inexpediency of qualification of the easement agreement in Ukraine as a real contract were made. It has been proved that the rule, according to which the types and content of real rights are determined exclusively by law, requires its rethinking in view of the understanding of the contract as a legal regulator.

Particular attention should be given to the suggestions and recommendations made by the author of this thesis on the improvement of the current civil law of Ukraine regarding legal regulation of easement relations.

The chosen line of research allowed for approaching the problems of legal regulation in a certain rather specific area of civil relations, i.e. the sphere of servitude use, in a holistic and general manner, made it possible to determine the reasons for their appearance on the basis of interconnections and interdependencies between the various components of the mechanism of civil regulation and at the last to develop the possible ways of their elimination.

Key words: mechanism of civil regulation of easement relations, easement, easement legal relations, easement agreement, easement implementation.

Размещено на Allbest.ru