Виконавчий напис нотаріуса у цивілістичному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

ВИКОНАВЧИЙ НАПИС НОТАРІУСА В ЦИВІЛІСТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СТРОКАЧ Ірина Іванівна

Київ 2018

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському університеті права Національної академії наук України.

Науковий керівник доктор юридичний наук, професор, заслужений юрист України Фурса Світлана Ярославівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник ТИМЧЕНКО Геннадій Петрович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права

кандидат юридичних наук, професор КРОЙТОР Володимир Андрійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільного права та процесу

Захист відбудеться «15» червня 2018 року о 14 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «11» травня 2018 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена відсутністю в Україні концептуальних наукових досліджень виконавчого напису нотаріуса як способу захисту прав осіб у цивілістичному процесі. Це питання актуалізується в світлі сучасних тенденцій реформування правової системи України, де нотаріат крім правоохоронної функції, згідно зі ст. 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), здійснює також захист прав та інтересів учасників цивільно-правових відносин шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Враховуючи значення виконавчих написів нотаріусів для захисту прав фізичних та юридичних осіб, можна визнати процедуру їх вчинення недосконалою, що зумовлено безліччю питань як теоретичного, так і практичного характеру, а численні судові справи, предметом яких є виконавчі написи нотаріусів, лише підтверджують недосконалість норм як матеріального, так і процесуального права. Певні труднощі виникають й при примусовому виконанні виконавчих написів нотаріусів, так як процедура такого виконання не узгоджується із нормами матеріального права та законодавства про нотаріат.

Тому виникає необхідність аналізу проблемних питань вчинення нотаріусами виконавчих написів, наслідків їх вчинення, зокрема, причин оскарження в суді і примусового їх виконання. Нагальна проблема проведення комплексного наукового дослідження виконавчих написів нотаріусів у рамках цивілістичного процесу зумовлена необхідністю вдосконалення процедури вчинення нотаріусом виконавчого напису та його примусового виконання виконавцями і розгляду даних категорій справ судами та законодавства, яке ці питання регламентує.

Науково-теоретичну базу дисертації становлять праці відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права та теорії права. У галузі теорії права - це роботи С.С. Алєксєєва, О.С. Іоффе, В.С. Нерсесянца, П.М. Рабіновича; у галузі цивільного права - М.І. Брагінського, С.М. Братуся, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, В.Я. Калакури, Н.С. Кузнецової, І.М. Кучеренко, Р.А. Майданика, М.С. Малєїна, Є.О. Мічуріна, О.А. Підопригори, Ю.Д. Притики, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.Б. Шишки, Я.М. Шевченко та інших.

Під час написання роботи були проаналізовані праці українських та російських учених, що займаються безпосередньо дослідженням питань нотаріального процесу, з-поміж яких слід зазначити Н.І. Авдєєнко, В.Н. Аргунова, В.В. Баранкову, О.А. Дерій, М.М. Д'якович, В.В. Комарова, В.А. Кройтора, Л.Ф. Лесницьку, І.С. Мельник, О.М. Нікітюк, С.Г. Пасічник, Л.К. Радзієвську, О.С. Снідевича, Г.П. Тимченка, С.Я. Фурсу, Є.І. Фурсу, та публікації практикуючих нотаріусів - А.М. Єрух, Ю.М. Козьякова, В.В. Марченка та ін.

Вагомий вклад цих вчених є невід'ємною передумовою подальшого розвитку теорії з даної проблематики, проте спеціальних досліджень виконавчого напису нотаріуса не проводилося. Це свідчить про актуальність обраної теми для цивілістичної процесуальної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Київського університету права НАН України за комплексною темою «Державно-правове регулювання суспільних відносин в умовах нових викликів: вітчизняні та міжнародні реалії (державний реєстраційний номер U11U004775)».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є науково-теоретичне обґрунтування та розробка методичних підходів і практичних рекомендацій з удосконалення процедури вчинення нотаріусом виконавчого напису та виконання його у примусовому порядку, зменшення підстав для оскарження даних процедур у суді, тобто проведення комплексного дослідження виконавчого напису нотаріуса у межах цивілістичного процесу.

Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі завдання:

- сформулювати поняття «виконавчий напис нотаріуса»;

- охарактеризувати виконавчий напис нотаріуса як нотаріальну дію та передумови його вчинення і провести їх класифікацію;

- визначити процесуальний порядок вчинення нотаріусом виконавчого напису та його стадії;

- розкрити сутність законної (виконавчої) сили виконавчого напису нотаріуса;

- узагальнити судову практику щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, виявити причини оскарження виконавчого напису нотаріуса до суду;

- визначити умови та порядок повернення майна, стягнутого за виконавчим написом нотаріуса;

- охарактеризувати виконавчий напис нотаріуса як виконавчий документ та вимоги, яким він має відповідати;

- виявити особливості примусового виконання виконавчого напису нотаріуса;

- визначити шляхи удосконалення нотаріальних процедур вчинення виконавчого напису, оскарження виконавчого напису нотаріуса до суду та його примусового виконання.

Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, що виникають при вчиненні нотаріусом виконавчого напису, оскарженні його до суду, примусовому його виконанні.

Предметом дослідження є виконавчий напис нотаріуса в цивілістичному процесі.

Методи дослідження обрані, виходячи із поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням його об'єкта та предмета. У роботі використовувалися такі наукові методи, як історико-правовий, що дозволив прослідкувати законодавчу регламентацію такого нотаріального провадження як виконавчий напис нотаріуса, вплив економічного розвитку суспільства на законодавчий процес в цій сфері. Цей метод допоміг проаналізувати становлення та розвиток в Україні цивілістичного процесу, та окремо юрисдикційних процесів, зокрема, нотаріального, цивільного, виконавчого та їх значення при вирішенні правових ситуацій, пов'язаних з вчиненням нотаріусами виконавчих написів, їх примусового виконання та оскарження в суді. Формально-логічний метод надав змогу сформулювати авторське визначення поняття «виконавчий напис нотаріуса». Порівняльно-правовий метод застосовувався при порівнянні чинного законодавства України та інших країн щодо виконавчих написів нотаріусів. Конкретно-статистичний - при узагальненні нотаріальної, судової та практики примусового виконання щодо виконавчих написів нотаріуса. Метод моделювання послугував для формулювання пропозицій з удосконалення норм ЦК України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про виконавче провадження».

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця робота є першим комплексним науковим дослідженням, у якому розглянуто питання виконавчого напису нотаріуса у цивілістичному процесі (нотаріальний, цивільний, виконавчий процеси) в період істотного реформування правової системи України. У дисертаційному дослідженні автором сформульовано та обґрунтовано такі узагальнені теоретичні та практичні висновки, які виносяться на захист:

Вперше:

1) обґрунтовано, що за умов зростання конкуренції між нотаріусами та судом у правозахисній діяльності, саме суб'єкти цивільних відносин ще на стадії виникнення останніх, мають наділятися правом вибору способів захисту їх власних безспірних прав. З цією метою у законі мають бути передбачені прості та ефективні засоби фіксування правопорушення, способи забезпечення і відновлення таких прав, що покладає на нотаріусів обов'язки з надання комплексної правової допомоги та підвищення якості нотаріальних послуг, починаючи від посвідчення договорів і до вчинення на них виконавчих написів;

2) аргументовано, що хоча згідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, сторони, в силу свободи договору, можуть домовлятися і про інші способи захисту порушених прав, про що у договорі має робитися застереження, яке є обов'язковим як для самих сторін, так і для суду;

3) сформульовано визначення поняття «виконавчий напис», під яким слід розуміти фіксацію нотаріусом безспірного правопорушення з боку боржника на оригіналі документа, який підтверджує його заборгованість, законодавчо встановленим наслідком якої є право кредитора звернутися за примусовим стягненням грошових коштів або вилученням майна боржника або іпотекодавця чи переведенням права власності на ім'я кредитора або за відчуженням від його імені чи поверненням майна до власності іпотекодавця боржника. З множини способів захисту прав кредитора, передбачених у законі чи договорі, кредитор, на момент виникнення права вимоги, може обирати найоптимальніший для себе спосіб;

4) сформульовано об'єктивні та суб'єктивні передумови вчинення нотаріусом виконавчого напису. Під об'єктивними передумовами слід розуміти суспільні потреби у спрощеному порядку констатації і припинення безспірного правопорушення та усунення його наслідків, що має бути відтворено у процедурі вчинення нотаріусом виконавчого напису. Під суб'єктивними передумовами вчинення виконавчого напису слід розуміти необхідність дотримання нотаріусом та особами, які звернулись за вчиненням нотаріальних дій, Правил посвідчення угод, передбачених Законом України «Про нотаріат»;

5) доведено, що на відміну від діяльності суду, який діє згідно принципу верховенства права, діяльність нотаріусів щодо здійснення правозахисної функції, про яку йдеться у ст. 18 ЦК України, повинна підпорядковуватися принципу законності;

6) запропоновано в основу розмежування компетенції суду в наказному провадженні і нотаріусів із вчинення виконавчих написів покласти, відповідно, просту письмову та нотаріальну форму, яка має бути визначальною для віднесення заборгованості до абсолютно безспірної, коли нотаріуси мають вчиняти виконавчі написи, та умовно безспірної, коли заборгованість має стягуватися в порядку цивільного судочинства шляхом видачі судового наказу. На цій підставі слід встановлювати та узгоджувати відповідні процедури видачі судового наказу та вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки останній в силу його нотаріальної форми має підтверджувати абсолютно безспірну заборгованість. Тому вчинення виконавчого напису не повинно узгоджуватися з боржником;

7) доведено, що при вчиненні нотаріусом виконавчого напису питання має стояти, одночасно, про фіксацію правопорушення, відновлення прав кредитора та про матеріальні наслідки, зокрема, припинення цивільних правовідносин;

8) обґрунтовано, що для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку», має застосовуватися нотаріальний порядок вчинення виконавчого напису, але за умови існування в іпотечному договорі застереження про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; при невиконанні боржником взятих на себе зобов'язань за договором і при внесенні на депозитний рахунок нотаріуса кредитором суми, яка перевищує вартість предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя;

9) запропоновані автором схеми вчинення нотаріусами виконавчих написів для перереєстрації права власності на ім'я іпотекодержателя щодо предмету іпотеки та для реалізації його шляхом продажу під контролем нотаріуса дозволять застерегти і об'єктивно забезпечити права та інтереси всіх суб'єктів. Така пропозиція є кращою, ніж непередбачувані і некваліфіковані дії особисто заінтересованих іпотекодержателів, а також примусове виконання рішення і звичний порядок звернення стягнення на майно боржника. Саме тому має ставитися питання про законну силу виконавчого напису, яким встановлюється факт правопорушення з певним правовим сенсом і в певних випадках вимоги стягувача приводяться до примусового виконання;

10) визначено, що стягувач при наявності в нього відповідних документів про відправлення його заяв може приховати факт отримання від інших іпотекодержателів або іпотекодавця відповіді на його звернення та не буде нести за це відповідальності. Тому необхідною є передача відповідних заяв і отримання повідомлень від боржників, інших іпотекодержателів та іпотекодавців через нотаріуса шляхом вчинення нотаріального провадження, яке передбачене п. 17 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»;

11) обґрунтовано, що для повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса майна слід комплексно вирішувати правову ситуацію, а саме: доводити незаконність вчинення виконавчого напису та наступних дій виконавців, а також здійсненої підготовки і проведення електронних торгів. Тільки в такому випадку майно за реституцією може повертатися іпотекодавцю;

набули подальшого розвитку:

12) концепції С.Я. Фурси:

- щодо визнання опротестованого в неплатежі векселя таким, що не потребує вчинення на ньому виконавчого напису. Оскільки заборгованість очевидна, вона встановлюється самим нотаріусом на підставі безспірного платіжного документа (векселя), і матеріальна відповідальність векселедавця безспірна. Тому не доцільно вчиняти дві подібні нотаріальні дії та витрачати заявнику кошти на їх оплату;

- про необхідність доповнення та викладення пункту 3 ст. 3 «Рішення, що підлягають примусовому виконанню. Виконавчі документи» Закону України «Про виконавче провадження» положенням у такій редакції: «1. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: оригінал документа заборгованості із вчиненим на ньому нотаріусом, консулом виконавчого напису».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дослідженні пропозиції та висновки можуть бути використані для подальшої теоретичної розробки й удосконалення інституту виконавчого напису нотаріуса у цивілістичному процесі, зокрема:

- у сфері нормотворчості - для вдосконалення національного законодавства, а саме: ЦК України, ЦПК України, Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України;

- у правозастосовній діяльності - при посвідченні договорів та вчиненні нотаріусами виконавчих написів, при розгляді судами справ про визнання виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню, при примусовому виконання виконавчих написів нотаріусів;

- у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Нотаріальний процес», «Цивільний процес», «Виконавчий процес» та підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів з означеної тематики.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені та обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 16-17 жовтня 2015 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації української держави» (м. Одеса, 8-9 квітня 2016 року).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у п'ятнадцяти наукових публікаціях, з яких п'ять статей опубліковано у фахових періодичних виданнях України, дві - у іноземних фахових виданнях, шість - в інших виданнях та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із переліку умовних позначень, вступу, двох розділів, що включають дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок, з яких основний текст - 198 сторінок, список використаних джерел налічує 220 найменувань та розташований на 23 сторінках, додатки - на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його зв'язок з науковими програмами, планам, темами, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано основні методи, за допомогою яких здійснювалось дослідження, сформульовано положення наукової новизни та висновки, які виносяться на захист, вказано практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

Розділ 1 «Теоретичні засади вчинення нотаріусом виконавчого напису» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Виконавчий напис нотаріуса як нотаріальна дія» узагальнено позиції вчених з досліджуваної проблематики. Встановлено, що останні новели Закону України «Про нотаріат» ще більше наближують діяльність нотаріусів до діяльності суддів, оскільки ст. 34 цього Закону доповнена такою нотаріальною дією: «9-1) накладають заборону щодо відчуження грошових сум, що будуть зараховані заявником вимоги, визначеним відповідно до ч. 4 ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритого відповідно до зазначеного закону». Така новела свідчить про розширення повноважень нотаріусів, оскільки раніше лише суд накладав таку заборону. Відповідно в роботі констатовано, що в Україні склалась ситуація нарощування конкуренції між нотаріатом та судами, що є актуальним в світлі претензій, які пред'являються суспільством до судочинства в Україні.

Суд не повинен розглядати заяву кредитора у разі існування не тільки третейського (арбітражного) застереження, а й в силу прямої вказівки в нотаріальному договорі на спосіб відновлення прав кредитора шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на оригіналі договору. Тобто при належній регламентації умов нотаріального договору правопорушення має ставати очевидним, і спірність вимог кредитора має доводити боржник. Не зважаючи на те, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, автор вважає, що в силу свободи договору сторони можуть домовлятися про способи захисту порушених прав, одним з яких є виконавчий напис нотаріуса, і таке застереження має ставати обов'язковим для сторін договору.

Якщо договір не посвідчувався нотаріально, то для нотаріуса заборгованість не є безспірною, особливо, коли йдеться про нарахування заборгованості в односторонньому порядку кредитором навіть на підставі нормативних актів. Якщо Кодекс торговельного мореплавства України визначає залишення судом у силі диспаші, то нераціонально, щоб стягнення по ній було зроблене на підставі виконавчого напису нотаріуса, а не суд констатував дійсність боргу і звернення стягнення. Таке формальне положення закону призводитиме до зайвих витрат коштів, часу і зусиль з боку кредитора тощо. В роботі надано авторське визначення поняття «виконавчий напис».

У підрозділі 1.2. «Передумови вчинення нотаріусом виконавчого напису» визначені об'єктивні та суб'єктивні передумови, які повинні належно відображатись у законодавстві. Виходячи з п. 14 ст. 92 Конституції України зроблено висновок про необхідність вдосконалення Закону України «Про нотаріат» з метою чіткої і конкретної регламентації дій нотаріуса, щоб правопорушення, які ним допускаються, були очевидними і призводили до відповідної дисциплінарної, матеріальної чи кримінальної відповідальності. Для втілення даного положення в життя слід комплексно вирішувати проблему шляхом внесення змін та доповнень до Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також інших підзаконних актів, які мають системно увійти до їх змісту та узгоджуватися між собою.

Безумовним правом особи, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріального провадження, має вважатися її право на відмову від вчинення нотаріальної дії на будь-якій стадії її вчинення, що повинно бути регламентовано в Законі України «Про нотаріат».

Встановлено, що положення ч. 2 ст. 42 Закону України «Про нотаріат», де допускається відкладення вчинення нотаріальної дії в разі «необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб…» та п. 2.2. Глави 16. Вчинення виконавчих написів Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не відповідають повноваженням нотаріуса. Так, якщо для надання додаткових документів потрібна згода особи, то це вже не витребування додаткових документів, а пропозиція їх надати, наслідком якої може стати відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії або відмова такої особи від посвідчення правочину. Процедура відкладення вчинення нотаріальної дії не регламентована Законом України «Про нотаріат», а розкрита лише на теоретичному рівні, тому відкритим є питання, чи залишаються вже подані документи в нотаріуса чи вони повертаються особі. В останньому випадку особа може вже і не звернутися до цього нотаріуса, тому, фактично, матиме місце не відкладення, а відмова від вчинення нотаріального провадження. Дискусійним є питання щодо належного оформлення відкладення вчинення нотаріального провадження, оскільки будь-які важливі нотаріальні обставини потребують їх фіксації. Автор обґрунтовує, що у разі відкладення нотаріального провадження нотаріус має виносити відповідну постанову, особливо в тих випадках, коли в нього залишатимуться документи особи. Це зумовлюватиме зміст постанови, у якій повинен бути вказаний перелік документів, які залишилися у нього на оплатному чи безоплатному (якщо термін зберігання незначний) зберіганні. Тобто в цьому випадку, фактично, йтиметься про вчинення такої самостійної нотаріальної дії як прийняття нотаріусом документів на зберігання (п. 22 ст. 34 Закону).

У підрозділі 1.3. «Процесуальний порядок вчинення нотаріусом виконавчого напису» проаналізовано процедуру вчинення виконавчих написів. Оскільки положення про компетенцію щодо вчинення виконавчого напису конкретним нотаріусом стосується осіб, які звертаються за вчиненням цього нотаріального провадження, то це питання має бути регламентовано законом.

Запропоновано виключити із повноважень консулів (ст. 38 Закону України «Про нотаріат») вчинення виконавчих написів або ж доповнити ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» положенням, яке викласти у такій редакції: «1. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 3) виконавчих написів нотаріусів і консулів». Враховуючи те, що виконавчий напис вчиняється без жодних обмежень будь-яким нотаріусом, то автором надана перевага другому варіанту з надання виконавчої сили вчинених консулами виконавчих написів, оскільки це розширюватиме права кредиторів на захист власних прав як на території України, так і за її межами.

У пункті 1.3.1. «Відкриття нотаріального провадження з вчинення виконавчого напису» проаналізовано першу стадію вчинення виконавчого напису і запропоновано, виходячи із послідовності викладення Загальних правил вчинення нотаріальних дій (гл. 4 Закону України «Про нотаріат»), перед ст. 43 Закону «Про нотаріат» про установлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, передбачити у Законі норму щодо з'ясування причин звернення особи до нотаріуса.

Обґрунтовано, що письмова форма звернення клієнта за виконавчим написом не є обов'язковою, але юридичне значення може мати дата такого звернення та повноваження на вчинення даного нотаріального провадження. Тому доцільною та раціональною визнана письмова форма звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису та пропонується цю пропозицію відтворити в Законі України «Про нотаріат». Якщо ж від заявника вимагатиметься письмова форма звернення до нотаріуса, то слід визнати обов'язковим елементом нотаріальної процедури її реєстрацію, щоб у майбутньому була можливість довести факт такого звернення.

У пункті 1.3.2. «Підготовка до вчинення виконавчого напису» сформульовано зміст підготовчої стадії вчинення виконавчого напису. В Законі України «Про нотаріат» необхідно відтворити статус адвоката як радника та особи, яка вправі представляти інтереси свого клієнта у нотаріуса на підставі договору, ордеру. Це положення має узгоджуватися із принципом, що адвокати в силу їх правової компетентності обирають найкращі способи охорони та захисту прав свого клієнта і можуть діяти поряд з ним або за його відсутності згідно повноважень, передбачених договором, укладеним із довірителем.

Запропоновано внести зміни до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку, та чітко визначити, які саме документи підтверджують факт безспірності заборгованості.

Нотаріус при підготовці до вчинення виконавчого напису має роз'яснити, що переуступка права вимоги до боржника, згідно загальних положень ЦК України, допустима, проте в цьому випадку кредитор зобов'язаний повідомити боржника про це, а для вчинення виконавчого напису мають надаватися докази несплати боргу не тільки первісному кредитору, а й правовласнику на момент вчинення виконавчого напису. Зокрема, на практиці доволі часто стягнення заборгованості передається спеціалізованим колекторським фірмам на підставі довіреностей або за договором факторингу.

У пункті 1.3.3. «Безпосереднє вчинення виконавчого напису» визначено основні риси цієї стадії. Для усунення можливості подвійного використання і оригіналу, і дублікату документу для вчинення виконавчого напису, в роботі запропоновано в електронному реєстрі нотаріальних бланків зазначати, що нотаріальний бланк, на якому було викладено оригінал договору, втрачає чинність при видачі дублікату. При вчиненні виконавчого напису нотаріус має перевіряти чинність нотаріального бланку, на якому викладено оригінал договору, тому за таких умов вчинення виконавчого напису як на оригіналі, так і дублікаті стане неможливим. Положення про те, що з моменту видачі дублікату нотаріального документу, перестає діяти його оригінал має увійти до ст. 53 Закону України «Про нотаріат» разом з обов'язком нотаріуса внести відомості про припинення дії спеціального нотаріального бланку.

В роботі критично розглянуті положення п. 5.3. гл. 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки не може встановлюватися у договорі погашення заборгованості частинами шляхом вчинення виконавчих написів. Вчинення навіть одного виконавчого напису нотаріусом має свідчити про втручання в цивільно-правові відносини інших суб'єктів, тобто виникнення правопорушення, яке має призводити до припинення, відмови або розірвання договірних відносин, які в такому випадку втрачають таку ознаку як добровільність.

Автором запропоновано уточнити і доповнити зміст виконавчого напису положеннями, які закріплено у ст. 89 Закону України «Про нотаріат». Запропоновано зазначену норму доповнити такими додатковими реквізитами як: адреса розташування робочого місця нотаріуса; відомості про суб'єктів, які безпосередньо звертаються до нотаріуса і на підставі яких документів; про підставу набуття статусу стягувача та боржника; доцільно також зазначати відомості для більшої ідентифікації фізичних та юридичних осіб; норми законодавства, на підставі яких вирішувалися ті чи інші питання.

Вимоги до змісту виконавчого напису нотаріуса та судового рішення з питань звернення стягнення на предмет іпотеки кардинально відрізняються, тоді як вони мають бути тотожними. Виконавчий напис нотаріуса повинен містити всі ті відомості, які є необхідними для судових рішень згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку», але мати власну специфіку, яка випливає з повноважень нотаріусів.

У підрозділі 1.4. «Законна (виконавча) сила виконавчого напису нотаріуса» розкриті правові властивості виконавчого напису нотаріуса. Для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» має застосовуватися нотаріальний порядок вчинення виконавчого напису. Виконавчий напис нотаріуса в такому випадку може слугувати підставою для реєстрації права власності за іпотекодержателем, але за умови невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за договором і за наявності в такому договорі застереження про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Встановлено, що чинні умови ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» надають абсолютні переваги іпотекодержателю, оскільки оцінка предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності здійснюватиметься за його ініціативою, а можливість наступного оскарження оцінки або порушення кримінальної справи проти суб'єкта оціночної діяльності є сумнівною. Про такі дії іпотекодержателя іпотекодавець може довідатися з істотним запізненням, коли предмет іпотеки буде вже відчужений третій особі - добросовісному набувачу.

Обґрунтовано, що перереєстрація права власності на предмет іпотеки на ім'я іпотекодержателя згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» допустима, коли останній внесе на депозитний рахунок нотаріуса перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. У разі обтяження права власності іпотекодавця правом на проживання в об'єкті нерухомості членами його сім'ї або іншими особами більш раціонально звертатися не до нотаріуса за виконавчим написом, а з позовом до суду. Згідно зі ст. 42 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний попередити третіх осіб про такий перехід права власності, що обумовлюється обов'язком орендарів здійснювати оплату оренди новому власнику, а інших осіб звільнити об'єкт нерухомості, оскільки їх права втратили чинність.

Виявлено недоліки у ст. 38 Закону України «Про іпотеку»: серед осіб, яким пропонується купити предмет іпотеки є його власник - іпотекодавець, який виступив поручителем за боржника, тоді як він не повинен купувати предмет іпотеки - свою ж власність, а має відповісти по боргах боржника тощо.

Автор обґрунтовує, що перераховані у ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передумови є недостатніми для реалізації права на продаж предмету іпотеки, оскільки має існувати офіційний дозвіл на таку дію. З одного боку, такий дозвіл може надати суд в своєму рішенні, а, з іншого, нотаріус ? шляхом вчинення виконавчого напису. Якщо кошти від продажу предмету іпотеки будуть нотаріусом зараховані на його депозитний рахунок і будуть ним видаватися всім кредиторам, включаючи, залишок іпотекодавцю, то будуть гарантовані права всіх осіб.

За змістом і формально виконавчий напис нотаріуса не може існувати окремо від оригіналу документа про заборгованість.

Розділ 2 «Виконавчий напис нотаріуса у цивільному та виконавчому процесах» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Юрисдикція судів щодо виконавчих написів та процесуальний статус в цивільних справах нотаріуса, який вчинив виконавчий напис», обґрунтовано, що скарги на дії нотаріуса можуть бути предметом розгляду: суду, згідно зі ст. 50 Закону України «Про нотаріат»; Міністерства юстиції України або його обласних територіальних управлінь, згідно зі ст. 33 Закону України «Про нотаріат»; Нотаріальної палати України відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України «Про нотаріат». Визначено, що сучасні положення і Господарського процесуального кодексу України, і ЦПК України значно звужують повноваження судів. Так, в цих нормативних актах повноваження суду зводяться до розгляду таких справ: «визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або поверненням стягненого за виконавчим написом нотаріуса», а у ст. 50 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що до суду оскаржуються: «нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт», що встановлює значно ширші повноваження суддів щодо перегляду законності дій або бездіяльності нотаріуса, а також щодо дійсності нотаріального акту.

Слід встановити необхідність передачі заяви від стягувача і отримання ним повідомлень від інших іпотекодержателів та іпотекодавців через нотаріуса.

При зверненні до суду слід враховувати таке: якщо нотаріус діяв відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і внаслідок недосконалості останнього особі була завдана матеріальна шкода, то відповідальність має покладатися на державу в силу ст. 1175 ЦК України. У разі перевищення нотаріусом наданих йому повноважень та/або недотримання правил вчинення нотаріальних проваджень: за дії державного нотаріуса відповідальність нестиме держава (ст. 1174 ЦК України), а приватний нотаріус має відповідати особисто відповідно до статей 27, 28 Закону України «Про нотаріат». Ці положення зумовлюватимуть й вид судочинства, де вирішуватиметься питання про відповідальність перелічених осіб: адміністративне - щодо відповідальності держави за дії і рішення державних нотаріусів та Міністерства юстиції України. Відповідальність приватних нотаріусів може визначатися в цивільному судочинстві.

У підрозділі 2.2. «Аналіз судової практики щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню», досліджено судову практику та позиції вчених. Якщо предметом спору є визнання виконавчого напису недійсним, то такий предмет позову відповідає нормам цивільного та цивільного процесуального законодавства України, оскільки базується на правочині стягувача, посвідченому нотаріусом. Зроблено висновок щодо правового змісту виконавчого напису в контексті ст. 16 ЦК України, його квінтесенція - це визнання нотаріусом права кредитора на примусове виконання невиконаного боржником зобов'язання.

Автором виділено найбільш поширені підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а саме: порушення порядку вчинення виконавчого напису; не надсилання вимоги стягувача; сплив строків давності; неповнота та невідповідність законодавству документів, що були надані нотаріусу; відсутність у змісті виконавчого напису відомостей, що передбачені законодавством.

Обґрунтовано, що у ст. 184 ЦПК України згідно принципу диспозитивності саме відповідачі та треті особи можуть ініціювати питання про допит їх як свідків, тому дана норма має бути викладена у новій редакції: «Якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони вправі заявити клопотання про допит їх як свідків згідно зі статтями 180-182 цього Кодексу». Визнано недоцільним допит нотаріуса як свідка в силу того, що всі юридично значущі факти він зобов'язаний відобразити в нотаріальному акті і вчиняти нотаріальні дії на підставі безспірних доказів, а у разі наявності сумнівів в тому чи іншому факті, вжити заходи для з'ясування дійсних обставин. Тому нотаріус має виступати як фахівець, що вчинив нотаріальну дію, а не як свідок, який має повідомити суду те, що він бачив або чув тощо. Нотаріальна таємниця буде збережена, якщо під час допиту нотаріуса як свідка судовий розгляд буде закритим.

Детальний аналіз судової практики, зокрема, цивільного і господарського судочинства свідчить про наявність проблеми вчинення нотаріусами даної нотаріальної дій, оскільки значна кількість виконавчих написів нотаріусів в судовому порядку визнаються такими, що не підлягають виконанню. Це пов'язано як з намаганням боржників захистити свої інтереси від спроби кредиторів задовольнити вимоги таким способом, так і з недосконалістю правового регулювання процедури вчинення виконавчих написів, під час якої кредиторами та нотаріусами допускаються помилки, що дають змогу в судовому порядку оспорювати відповідні дії.

У підрозділі 2.3. «Повернення майна, стягненого за виконавчим написом нотаріуса», визначено проблеми з поверненням стягненого майна. Зокрема, якщо у ч. 2 ст. 388 ЦК України не допускається витребування від добросовісного набувача майна, що придбане в порядку примусового виконання рішення, то для цього мають бути такі об'єктивні підстави: покупець майна має бути добросовісним; процедура купівлі-продажу має бути оптимальною для всіх заінтересованих осіб.

Процедура проведення торгів спирається на електронне програмне забезпечення, але при його цілеспрямованому налаштуванні на певний результат можна отримувати результати, які не відповідають об'єктивній дійсності. Результат буде бажаний і очікуваний для покупця такого майна, тому навряд чи можна його визнавати в такому випадку добросовісним. Тому автором запропоновано здійснення періодичних перевірок дії програмного забезпечення на предмет ручного керування електронними торгами.

В Порядку реалізації арештованого майна іпотекодавець згадується лише в контексті письмового повідомлення про день та час проведення електронних торгів та про початкову ціну продажу майна, направлення йому копії протоколу електронних торгів, а також нотаріально засвідченої копії акта про реалізацію предмета іпотеки. Однак згідно зі ст. 42 Закону України «Про іпотеку» спеціальні права встановлені щодо боржника, майнового поручителя, фактично, іпотекодавця та наступних іпотекодержателів, які користуються правом виконати основне зобов'язання до моменту реалізації предмета іпотеки. Право боржника конкретизоване днем продажу предмета іпотеки. В роботі обґрунтовано, що днем продажу предмета іпотеки слід вважати день зарахування на рахунок одержувача належної до сплати суми від переможця електронних торгів, що матиме місце у десятиденний строк з дня проведення електронних торгів. До цього моменту відносини з покупцем мають характер попереднього договору (ст. 635 ЦК України), що підтверджується його можливістю не вносити відповідних коштів на рахунок одержувача.

Формально приватного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби можна визнати стороною умовного договору купівлі-продажу стягненого за виконавчим написом нотаріуса майна, оскільки саме начальник відділу затверджує акт. Відповідальність за недосконалість процедури проведення електронних торгів може бути покладена й на Міністерство юстиції України, а також на державне підприємство «СЕТАМ» за невідповідну підготовку та проведення електронних торгів.

Для повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса майна необхідно комплексно вирішувати правову ситуацію, а саме: доводити незаконність вчинення виконавчого напису та наступних дій виконавців, а також перевіряти підготовку і проведення електронних торгів. Тільки в такому випадку майно за реституцією має повертатися іпотекодавцю.

Доведено, що в основному договорі має бути встановлено, коли у кредитора виникатиме право вимоги до боржника, наприклад, у разі невиплати максимально допустимої ним проплати за три місяці, і відповідно має бути встановлено, коли йтиметься про право вимоги кредитора до іпотекодавця і його відповідальність як майнового поручителя. Згідно змісту ст. 11, ч. 3 ст. 42 Закону України «Про іпотеку» за іпотекодавцем - майновим поручителем має бути зафіксоване право погасити основне зобов'язання за боржника і залишити за собою право власності на предмет іпотеки (зокрема, квартиру) до моменту реалізації предмета іпотеки, включаючи електронні торги, і це має бути чітко зафіксоване у виконавчому провадженні. При цьому особистим обов'язком боржника залишатиметься відшкодування будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Отже, право іпотекодавця на повернення предмету іпотеки взамін сплати тільки основного зобов'язання боржника, зафіксоване в Законі України «Про іпотеку», але залишається декларацією і не відображається ні у виконавчому провадженні, ні в іпотечних договорах, тому може слугувати підставою для визнання виконавчого напису недійсним і, відповідно, наступних електронних торгів.

Запропоновано ч. 2 ст. 388 ЦК України викласти у такій редакції: «2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, і публічні торги не були визнані судом недійсними».

У підрозділі 2.4. «Виконавчий напис нотаріуса як виконавчий документ» розкриті особливості сприйняття виконавчого напису у виконавчому процесі. На відміну від рішень судів, виконавчі написи нотаріусів мають бути чітко регламентовані законом, договором та визначати способи відновлення прав, які містяться в Законі України «Про виконавче провадження». Умови ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» передбачають зміст вимоги стягувача: стягнення грошових сум або витребування майна боржника, однак дане положення погано узгоджується зі змістом інших нормативних актів і діяльністю виконавців. При такому вузькому врегулюванні вимог стягувача може скластися враження, що стягуються лише грошові суми, які є в наявності в боржника, або витребовується майно. Стягнення може звертатися як на грошові кошти, так і на майно боржника, яке буде реалізоване на електронних торгах для задоволення вимог кредитора-стягувача, а не «витребуване». Крім того, стягнення може звертатися на майно іпотекодавця, тому ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» потребує удосконалення.

У разі вчинення виконавчого напису на документі, який встановлюватиме іпотечне забезпечення основного зобов'язання, місцем виконання має бути місце розташування іпотечного майна.

Доведено, що у ч. 2 ст. 433 ЦПК України передбачається можливість подачі заяви до суду про поновлення строку на пред'явлення виконавчого напису нотаріуса, і такий судовий розгляд відбуватиметься в суді за місцем його виконання. При цьому участь нотаріуса у судовому розгляді не визнається доцільною, оскільки нотаріус не є стороною в цих відносинах, якщо інше не буде позначено в матеріалах справи. Це потребує уточнення у ст. 91 Закону України «Про нотаріат».

Автор обґрунтовує необхідність надати виконавцям інформацію щодо реєстрації виконавчого напису нотаріуса, щоб в них з'явилася можливість перевірити відсутність його скасування, оспорення або щодо внесення змін до його змісту. Тому має бути створений реєстр чинних виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» слід формувати виконавчі написи нотаріуса з урахуванням характеру та змісту відповідальності конкретного суб'єкта. Так, при вчиненні виконавчого напису на іпотечному договорі, згідно зі ст. 11 Закону України «Про іпотеку» має встановлюватися відповідальність іпотекодавця і боржника, а також право першого у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на задоволення його вимог за рахунок боржника. В такому разі іпотекодавець, на майно якого було звернено стягнення, може вчиняти виконавчий напис на іпотечному договорі щодо обов'язків боржника перед ним і з урахуванням тих сум, які були зафіксовані у виконавчому провадженні, оскільки така заборгованість буде мати так само безспірний характер.

Визначено, що у разі невиконання виконавчого напису нотаріуса виконавцями існує загроза, що стягувач звернеться з позовом до нотаріуса за відшкодуванням завданої йому шкоди, якщо причини відмови будуть зумовлені неналежним виконанням нотаріусом своїх повноважень. Тому нотаріусу доречно роз'яснювати стягувачу наслідки вчинення виконавчого напису та ті ризики, з якими він може зіштовхнутися при його примусовому виконанні. У зв'язку з чим були сформульовані об'єктивні причини невиконання виконавчого напису нотаріуса, а також суб'єктивні фактори, які можуть до цього призвести та мають бути роз'яснені нотаріусом, щоб стягувач не припустився помилок.

У підрозділі 2.5. «Особливості примусового виконання рішень судів та виконавчих написів нотаріусів: порівняльний аспект і взаємодія судів, нотаріусів та виконавців» проаналізовані повноваження перелічених осіб в процесі відновлення порушених прав. Обґрунтовано, що новела Закону України «Про виконавче провадження» про виключення із його норм строку, в межах якого боржник мав право добровільно виконати рішення (в цей період не стягувався виконавчий збір), зобов'язує переглянути діяльність інших правоохоронних і правозахисних органів, щоб їх необізнаність не була використана їм на шкоду. Суд відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України разом з оголошенням рішення про присудження зобов'язаний попереджати відповідачів-боржників, що у разі невиконання останніми рішення суду у добровільному порядку протягом строку набрання ним законної сили, звернення стягувача до виконавців означатиме стягнення з них виконавчого збору. При зверненні виконавчого напису до примусового виконання відбувається збільшення заборгованості боржника на 12 відсотків, що є важливою юридичною обставиною, про яку його зобов'язані завчасно повідомляти. Тому боржника необхідно повідомляти про вчинений виконавчий напис і надавати йому строк для добровільного виконання рішення. Домовленість між боржником та стягувачем за ч. 8 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» матиме місце тоді, коли на боржника ляже обов'язок у додаткових 12 відсотків, а не до відкриття виконавчого провадження. І про це у ч. 8 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» нічого не сказано. Хоча для боржника і цей етап є вигідним для укладання, по суті, мирової угоди на зазначених умовах, оскільки при організації і проведенні електронних торгів він може втратити додатково ще 5 відсотків, а при переоцінці і зменшенні розміру стартової ціни на торгах - ще більше.

У ч. 3 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про «наявність заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів», яка слугує підставою для вчинення виконавчого напису і має у ньому констатуватися. Заборгованість також може виникнути з моменту вчинення виконавчого напису до моменту пред'явлення виконавчого документу та також зумовлюватися засобами забезпечення виконання зобов'язань (неустойкою, відсотками). Тому дана норма потребує перегляду щодо кваліфікації дій уповноважених осіб, які допустили зростання заборгованості і не виконали, наприклад, рішення суду.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилося у розв'язанні теоретичних та практичних питань інституту виконавчого напису нотаріуса у цивілістичному процесі. Автором запропоновано комплексне вирішення проблеми посвідчення і дії виконавчого напису нотаріуса як міжгалузевого інституту, який виникає в нотаріальному процесі, застосовується у виконавчому провадженні і доволі часто стає підставою судового розгляду в цивільних і господарських справах. Можливість використання такого інструменту захисту прав та інтересів, як виконавчий напис нотаріуса, має важливе значення, тому що він є одним з найбільш ефективних та діючих механізмів, які дозволяють у найменші строки та з найменшими витратами задовольнити законні вимоги стягувача. Недосконалість нормативного врегулювання виконавчого напису нотаріуса спричиняє труднощі з його широким застосуванням на практиці. Причини виникнення ускладнень з використання виконавчого напису нотаріуса криються й у вузькому його сприйнятті і аналізі науковцями, зокрема, лише як інституту нотаріального процесу без врахування його базису - матеріальних правовідносин, сфери дії - у виконавчому процесі тощо.

Автором проаналізовані проблемні питання теорії вчинення виконавчого напису, коли його сприймають як розпорядження нотаріуса і тим самим визначають не властиві нотаріусу владні повноваження, називають нараховану кредитором заборгованість безспірною. Однак нотаріуси не перевіряють розрахунків кредиторів, а користуються підзаконними актами для встановлення тих документів, які мають надаватися як безспірні докази заборгованості тощо.

Визначено передумови вчинення виконавчого напису від норм матеріального права до конкретних дій нотаріусів. Запропоновано відмежувати діяльність нотаріусів від посвідчення тих виконавчих написів, у яких докази виникнення заборгованості не ґрунтуються на нотаріальних договорах, зокрема, щодо стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних авторським правом, стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти тощо. Якщо договір не посвідчувався нотаріально і не було конкретизовано прав та обов'язків сторін, то для нотаріуса заборгованість не є безспірною, особливо, коли йдеться про нарахування заборгованості в односторонньому порядку кредитором навіть на підставі нормативних актів.

Встановлено, що неприпустимими вважаються випадки, коли боржники дізнаються про вчинені нотаріусами виконавчі написи лише тоді, коли майно вже продане на електронних торгах, а на шляху для відновлення прав боржника або іпотекодавця на майно стають перепони: положення ч. 2 ст. 388 ЦК України; неоднозначна судова практика тощо. На основі аналізу позицій науковців та судової практики визначено питання юрисдикції справ, в яких фігурує виконавчий напис нотаріуса, уточнено статус в таких справах нотаріусів, конкретизовано питання визнання виконавчого напису недійсним (нікчемним), таким, що не підлягає виконанню, повернення відчуженого на його підставі майна тощо.

Доведено, що коли предметом спору є визнання виконавчого напису недійсним, такий предмет позову відповідає нормам цивільного та цивільного процесуального законодавства України, оскільки базується на правочині стягувача, посвідченому нотаріусом.

Зважаючи на пункт 14 статті 92 Конституції України потребує істотного вдосконалення Закон України «Про нотаріат» в частині чіткої регламентації діяльності нотаріусів, а також забезпечення відповідної дисциплінарної, матеріальної чи кримінальної відповідальності нотаріусів за вчинені ними правопорушення. Запропоновано зі ст. 49 цього закону вилучити термін «суперечність». Доцільно також комплексно вдосконалити і Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також інші підзаконні акти, які мають системно увійти до його змісту. При цьому положення законодавства мають системно регламентувати діяльність не тільки нотаріусів, а й виконавців, суддів та інших зацікавлених осіб у такий спосіб, щоб унеможливити випадки зловживання правом тощо.