Державне регулювання соціального страхування

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Державне регулювання соціального страхування



1. Основи державного регулювання соціального страхування. Соціальна політика

Вплив держави на сферу розподілу та перерозподілу доходів за ринкових умов здійснюється шляхом державного регулювання соціального страхування. За конкретних умов становлення ринкової економіки держава бере на себе завдання і відповідальність виступати гарантом соціальних прав всіх своїх громадян і формує законодавчу базу забезпечення їхньої життєдіяльності. В цьому полягає захисна соціальна функція держави і на цьому будується стратегія її соціальної політики.

Державне регулювання соціального страхування являє собою діяльність держави, спрямовану на створення та підтримання ефективного функціонування системи соціального страхування населення. Державне регулювання соціального страхування - це не разовий акт встановлення розміру мінімальних соціальних гарантій чи соціальних допомог, а комплексний вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Головною метою державного регулювання соціального страхування є формування національної системи, здатної виконувати наступні функції:

- охоплення соціальним страхуванням усього населення країни;

- ефективний захист населення від потенційних соціальних ризиків;

- забезпечення стабільної роботи всіх соціальних інститутів у сфері соціального страхування населення;

- підтримання гармонійного розвитку державного та приватного сектору соціального страхування;

- акумуляція довгострокових інвестиційних ресурсів для розвитку економіки.

Метою державного регулювання соціального страхування є:

- розроблення та втілення у життя єдиної соціальної політики;

- гарантування права громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- створення умов для стабільної та ефективної діяльності системи соціального страхування, яка охоплює державні та приватні страхові фонди;

- забезпечення дотримання законів, нормативних та інших підзаконних актів усіма учасниками системи соціального страхування (державними органами, роботодавцями, працівниками);

- подальше реформування системи соціального страхування з метою створення такої національної системи, яка, з одного боку, забезпечувала найбільш повний соціальний захист усіх верств населення, а, з іншого боку, не була фінансово обтяжливою для держави та суспільства.

Державне регулювання соціального страхування реалізується через розроблення та втілення в життя соціальної політики держави.

Соціальна політика являє собою систему правових, організаційних і регулятивно-контрольних заходів з управління соціальними процесами суспільства, сформовану на певному історичному етапі під впливом об'єктивних законів суспільного розвитку. Сучасна соціальна політика базується на наступних взаємопов'язаних принципах:

- економічна спрямованість суспільства на створення передумов до ініціативної і свідомої діяльності кожного громадянина в досягненні свого добробуту;

- комплексність взаємозв'язків та розподілу відповідальності всіх рівнів соціального управління;

- забезпечення ефективності суспільного виробництва та консолідації суспільних відносин;

- врахування інтересів і потреб членів суспільства в усіх сферах життєдіяльності, на всіх стадіях життєвого циклу і для всього населення;

- диференційований підхід до груп населення залежно від рівня їх працездатності й засобів отримання доходів;

- компенсаційність, цільовий характер, адресність, конкретність заходів, спрямованих на задоволення потреб та інтересів кожної людини протягом усього її життя;

- забезпечення соціальної справедливості;

- використання механізмів фінансового самоврядування;

- поєднання державних, комерційних і добродійних засад у соціальному забезпеченні;

- запровадження змішаних форм фінансування соціальних заходів та механізму складання соціальних бюджетів як засобу забезпечення збалансованості доходів і витрат;

- пріоритетність стимулювання і соціальної підтримки трудової активності населення;

- гарантованість юридичного захисту соціальної політики.

Відповідно до статті 96 п.6. Конституції України закони держави визначають “основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки”. Отже, державна політика соціального захисту опирається на багатовекторність задоволення потреб суспільства через підвищення ролі трудового доходу, захисту населення від зростання цін, гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму, реалізації заходів щодо недопущення росту безробіття, нарощування підтримки соціально незабезпечених категорій громадян, індексації заробітної плати, впровадження механізмів субвенцій.

Забезпечуючи конституційно закріплені соціальні гарантії громадян, держава свою діяльність концентрує на розробленні та контролі за дотриманням законів, щодо соціальних відносин, а також заходів із забезпечення некомерційної діяльності, пов'язаної з соціальною сферою, організації благодійних фондів, умов отримання міжнародної допомоги. Основний акцент при цьому ставиться на формуванні бюджетної політики і її орієнтації на розв'язанні актуальних соціальних проблем.

Для реалізації соціальної політики використовуються правові, адміністративні, економічні та соціально-психологічні методи (рис.1).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис.1 Методи державного регулювання соціального страхування

Правові методи державного регулювання є важливою функцією держави, яка виконується завдяки правовим нормам з регулювання відносин у сфері соціального страхування і створенням юридичних гарантій нормального функціонування кожного суб'єкту соціальних відносин, тобто прийняття державними органами в межах їх компетенції чітко сформульованих правових актів з регулювання соціального страхування. Враховуючи важливість системи соціального страхування для забезпечення достатнього рівня життя більшості населення країни, законодавче регулювання соціального страхування населення впливає на національну безпеку країни. Ключовим аспектом цього процесу є прийняття законодавства, яке дає змогу регулювати найважливіші аспекти соціального страхування і створювати необхідні управлінські структури з певною сферою і рівнем їх правової відповідальності за реалізацію прийнятих законів.

Адміністративні методи державного регулювання соціального страхування є конкретизацією правових методів через прийняття підзаконних нормативно-правових актів. На даний час адміністративні методи державного регулювання соціального страхування направлені на забезпечення стабільної роботи системи соціального страхування, шляхом створення і реалізації нормативних адміністративних і інших підзаконних актів і контролю за їх виконанням.

Економічні методи сприяють створенню державою таких умов, щоб учасникам системи соціального страхування було вигідно діяти так, як цього бажає держава. При цьому держава шляхом формування відповідної нормативно-правової бази впливає на економічні інтереси об'єкта управління (наприклад, шляхом надання певних податкових пільг щодо оподаткування коштів, що спрямовуються на недержавне пенсійне страхування, держава, таким чином, стимулює розвиток даної форми соціального страхування).

Соціально-психологічні методи державного регулювання соціального страхування - це методи, орієнтовані на створення і ефективне використання соціально-психологічного потенціалу суспільства і його окремих індивідів. До методів соціально-психологічного управління відносяться: встановлення і розвиток соціальних норм поведінки, створення суспільних ідеалів, мотивація праці, підтримання сприятливого соціально-психологічного клімату в суспільстві, соціальне планування. Дані методи регулювання нерозривно пов'язані з законами держави.

Сучасні механізми державного регулювання соціального страхування населення з боку держави здійснюються шляхом використання різних форм соціального забезпечення. Зокрема, встановлення та періодичного перегляду мінімальних споживчих бюджетів прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, створення фондів соціальної допомоги, пенсійних фондів, індексації доходів та заробітної плати, формування державних страхових фондів на непередбачені обставини. Тобто, це ті заходи, що входять у сферу державного регулювання через використання механізмів забезпечення. Ці заходи і механізми їх реалізації охоплюють значний спектр соціальної підтримки населення, мають свою логічну структуру і послідовність та полягають у розробленні соціальних прогнозів, концептуальних (бюджетних) послань, впровадження нормативів та соціально-економічних стандартів, розроблення цільових програм як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Вони включають також механізми реалізації програм, наприклад, оподаткування заробітної плати та доходів населення, ціноутворення, використання системи граничних цін на окремі соціальні послуги, товари тощо. Узагальнюючою формою державного регулювання соціального страхування є розроблення системи показників, які характеризують стан та динаміку зростання рівня життя населення. До таких показників відносяться: обсяг та структура доходів населення, споживання матеріальних благ та послуг; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення (доходів та споживання); стан споживчого ринку. Загальними показниками оцінки соціально-економічного стану є фактичний та перспективний баланси грошових доходів та видатків населення, в яких відображені джерела грошових надходжень, їх обсяг, структура. Розрахунки використовуються для визначення пропорцій між доходами (грошовими) та роздрібним товарообігом, заощаджень та можливих платних послуг. Ці показники балансу відображають стан соціального забезпечення населення, сприяють визначенню ступеню забезпеченості його грошовою готівкою, дають уявлення про реальні доходи населення та його платоспроможність.

Розглядаючи сучасні важелі державного механізму соціального захисту, слід звернути увагу на те, що вони склалися в кризовий період, період початку переходу до ринкових відносин. Нові умови викликають потребу розроблення і впровадження нових механізмів в системі соціально-економічних відносин. Так, з поглибленням ринкових відносин процес реформування системи соціального захисту повинен виходити з двох суттєвих принципів, а саме:

а) переорієнтації на формування соціальної свідомості до самозахисту;

б) зведення соціально-захисних функцій держави до всебічного законодавчого забезпечення підтримки найменш захищених, неконкурентоспроможних верств населення, а також формування ринкових засад щодо соціального захисту з оптимізацією перерозподілу економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, місцевою владою, підприємствами і громадянами.

2. Система органів державного регулювання соціального страхування

Система державних органів, що здійснюють регулювання та управління соціальним захистом населення і державними соціальними фондами, визначена Конституцією України і іншими законодавчими актами. Вона є віддзеркаленням цілей і завдань, що стоять перед державою на сучасному етапі.

Єдиним органом законодавчої влади в країні є Верховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні показники витрат, що включаються до державного бюджету, визначає розмір (тариф) обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян. До компетенції Верховної Ради України відносяться питання затвердження загальнодержавних програм економічного і соціального розвитку; питання подальшого вдосконалення правової бази, що стосується пенсійної реформи, медичного, соціального страхування, соціальної підтримки сімей з дітьми.

Важлива роль в розробленні і втіленні у життя соціальної політики держави належить Президентові України. Він затверджує національні програми соціального захисту населення, підписує закони, приймає Укази з питань соціального захисту, зокрема з пенсійного забезпечення, захисту малозабезпечених сімей, по боротьби з бідністю, попередженню виробничого травматизму і професійних захворювань, трудовій реабілітації інвалідів та інші.

До повноважень Кабінету Міністрів України (далі КМУ), як найвищого органу в системі виконавчої влади відносяться питання, пов'язані з реалізацією і дотриманням гарантій і прав громадян, передбачених законодавством про соціальний захист, проведення єдиної соціальної політики. КМУ розробляє і здійснює через систему органів виконавчої влади загальнодержавні програми соціально-економічного розвитку країни, приймає або затверджує нормативні акти, що регламентують діяльність органів соціального захисту населення.

Центральним органом виконавчої влади в соціальній сфері є Міністерство праці і соціальної політики України (далі Мінпраці). Основними завданнями міністерства є:

- участь у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування і стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин;

- керівництво діяльністю державної служби зайнятості, здійснення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;

- розроблення і здійснення заходів щодо посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації і нормування;

- здійснення комплексного управління охороною праці і державного нагляду за дотриманням в процесі трудової діяльності вимог з безпеки та гігієни праці і виробничого середовища;

- забезпечення через систему підлеглих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом надання своєчасної і адресної соціальної підтримки, зокрема державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати годувальника, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо;

- забезпечення розвитку соціально-трудових відносин, захисту прав працюючих громадян через встановлення відповідних стандартів охорони і умов праці і нагляду за їх дотриманням працедавцями.

Мінпраці України здійснює управління у сфері зайнятості, соціального страхування, оплати, нормування і стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин. Міністерство має понад 3,5 тисяч регіональних підрозділів. Це унікальна державна структура, яка здійснює соціальний захист людини впродовж всього його життя. В даний час в соціальній сфері працює більше 140 тис. співробітників, які виконують функції соціального обслуговування населення.

З Міністерством праці і соціальної політики України тісно співпрацює Пенсійний фонд України, який функціонує як центральний орган виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України і Указом Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» від 1 березня 2001 р. № 121/2001, постановами правління та наказами Фонду, а також Положенням про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим постановою Правління ПФУ від 27 червня 2002 р.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд України вносить у встановленому порядку Міністру праці та соціальної політики України пропозиції з питань формування державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечує її реалізацію. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо через управління фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, а також відділеннях фонду в районах, містах і районах в містах. Виконавчі органи Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації приймають участь в регулюванні соціальних фондів. Коло повноважень державних адміністрацій в області соціального забезпечення і соціального захисту населення визначений відповідно до ст.23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту населення закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування». Безпосередню організаторську роботу з соціального забезпечення виконують в кожному регіоні спеціально створені для цього обласні, а в містах Києві і Севастополі - міські управління праці і соціального захисту населення. Головне в діяльності обласних управлінь - організаторська робота із забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони і належних умов праці, зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту і обслуговування населення, зокрема громадян, які потребують допомоги і підтримки з боку держави.

Управління соціального захисту є структурним підрозділом місцевого органу влади. Воно підзвітне і підконтрольне районній адміністрації і Головному управлінню праці і соціального захисту обласної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування.

Пріоритетним напрямом діяльності районних управлінь є соціальний захист населення, надання соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам, а після передачі функцій за призначенням і виплати пенсій Пенсійному фонду - здійснення контролю за їх призначенням і виплатою. Районні управління приймають імперативні, владні рішення щодо призначення соціальної допомоги, на яких не можуть не зважати інші державні органи, підприємства, організації і громадяни.

Спеціальний блок питань - це виконання районними управліннями функцій з соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів. Вони полягають в професійній реабілітації, працевлаштуванні інвалідів, санаторно-курортному лікуванні, влаштування тих, хто має потребу в будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, надання протезно-ортопедичної допомоги, забезпечення транспортними засобами, надання субсидій населення для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Порядок надання різних видів соціальних послуг регламентується спеціальним законодавством.

Державне регулювання соціального страхування в Україні здійснюється за наступними принципами:

1) соціальне забезпечення на умовах обов'язкового страхування всіх працюючих громадян;

2) наявність різних форм і видів соціального забезпечення, застрахованих працівників (у всіх страхових випадках);

3) диференціація підстав і норм соціального забезпечення залежно від характеру і тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників;

4) забезпечення пенсіями та допомогою на рівні прожиткового мінімуму;

5) фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язкових страхових внесків і недержавних фондів;

6) здійснення соціального забезпечення органами державного управління;

7) охорона та захист громадян на права щодо соціального забезпечення.

Держава встановлює види пенсій, допомоги, визначає порядок і умови їх призначення, джерела фінансування, створює систему органів, через яку здійснюється управління соціальним забезпеченням, що закріплене в законодавчих актах. Органи державного управління і регулювання соціальним забезпеченням представляють систему органів спеціальної компетенції, що здійснюють свої повноваження в межах, встановлених законодавством.

Функції фінансування соціального забезпечення виконують спеціальні фонди соціального страхування. Таких фондів в Україні три: фонд страхування від нещасного випадку на виробництві, фонд соціального страхування на випадок безробіття, фонд страхування з тимчасової непрацездатності. За рахунок коштів цих фондів виплачується допомога з тимчасової непрацездатності на випадок безробіття, відшкодовується збиток, заподіяний здоров'ю застрахованої особи у разі виробничої травми або професійного захворювання, фінансуються витрати на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих членів їх сімей.

Страхові соціальні фонди є органами, які здійснюють керівництво і управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та справляють збір з наступною його акумуляцією проводять контроль за використанням засобів, забезпечують фінансування виплат з загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до затверджених статутів.

Страхові соціальні фонди є самоврядними некомерційними організаціями. Їх кошти не включаються до складу Державного бюджету України. Управління фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб'єктів соціального страхування (застрахованих осіб і працедавців).

Згідно Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління і виконавчі дирекції страхових фондів (рис.2).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 2 Схема управління фондами соціального страхування в Україні



До складу правління страхових фондів входять по 15 представників держави, застрахованих осіб і працедавців, виконуючих свої обов'язки на громадських засадах. Представники від держави призначаються Кабінетом Міністрів України. Представники застрахованих осіб і працедавців обираються сторонами самостійно. Термін повноважень членів правління Фонду складає шість років. Правління Фонду очолює голова, який обирається з членів правління Фонду терміном на два роки по черзі від представників кожної сторони. Голова правління має двох заступників, які разом з головою представляють три сторони.

Правління страхового фонду:

- затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, зокрема виконавчій дирекції;

- подає в установленому порядку пропозиції щодо визначення розмірів загальнообов'язкових внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування;

- затверджує проекти річних бюджетів фонду і звіти про їх виконання, порядок використання засобів по окремих витратах бюджету фонду;

- створює резерви засобів для забезпечення виплат і надання соціальних послуг застрахованим особам;

- здійснює контроль над цільовим використанням засобів Фонду;

- розглядає кандидатури і затверджує на посаду керівника виконавчої дирекції фонду і його заступників;

- здійснює кадрову політику і інші функції.

Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду, що забезпечує виконання його рішень. Робочими органами виконавчої дирекції Фонду і його відділень є виконавчі дирекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Виконавчі дирекції відділень Фонду вирішують покладені на них завдання в тісній взаємодії з профспілковими органами, працедавцями і місцевими органами виконавчої влади.

Нагляд за діяльністю цільових фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює Наглядова рада. Вона здійснює контроль з виконання статутних завдань і цільовому використанню засобів відповідним фондом по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. З цією метою до складу Наглядової ради входять в рівній кількості (по п'ять осіб) представники від застрахованих громадян, працедавців і держави. Представники від держави призначаються КМУ, представники від застрахованих осіб і працедавців обираються (делегуються) сторонами самостійно.

Склад Наглядової ради і його повноваження визначаються законами України по окремих видах загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наглядова рада здійснює свою діяльність на принципах рівноправ'я сторін і їх відповідальності за ухвалені ним рішення. Термін повноважень членів Наглядової ради складає 6 років.

Державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений КМУ центральний орган виконавчої влади.

3. Нормативно-правове забезпечення соціального страхування в Україні

Одним з головних методів державного регулювання соціального страхування є його нормативно-правове забезпечення. Нормативно-правове забезпечення - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Предметом правового регулювання соціального страхування є відносини між державою (державними органами), працівниками і роботодавцями в процесі створення, акумулювання та використання коштів соціальних фондів.

Основними формами правового регулювання соціального страхування в Україні є: Конституція та Закони України; Укази та розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Велика кількість і різноманітність нормативно-правових актів, щодо соціального страхування дають можливість охарактеризувати тільки найважливіші, основні акти, в яких закріплюються права громадян на ті чи інші види соціального страхування, відображаються вимоги та умови їх надання, регламентується організаційно-правовий порядок здійснення вказаних вимог діючим нормативним актам (рис. 3). Першу групу нормативно-правових актів, які регулюють соціальне страхування в Україні складають міжнародні договори і конвенції Міжнародної організації праці (МОП). Згідно ст.9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». До таких міжнародних договорів відноситься норми Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини і громадянина, який був ратифікований Президією Верховної Ради СРСР 18 вересня 1973 року. Важливе місце відводиться Загальній декларації прав людини 1948 року. До першої групи також відносяться Конвенції МОП. Наприклад, Конвенція №117 «Про основні цілі і норми соціальної політики» (1962 р.), де закріплюється важливе положення, згідно якого підвищення життєвого рівня розглядається в якості основної цілі при плануванні економічного розвитку, Конвенція №118 «Про рівноправ'я в соціальному забезпеченні» (1962 р.). Важливе значення, окрім конвенцій в сфері прав соціального страхування відіграють рекомендації МОП, наприклад, Рекомендація №167 «Про збереження прав в сфері соціального забезпечення» (1983 р.) і інші. Новими нормативно-правовими актами в сфері соціального страхування є міжнародні угоди та договори, які регулюють питання соціального страхування. Наприклад, протягом останніх років Україна уклала ряд угод з різними країнами, які регламентують право на пенсію особам, що здобули його в інших країнах. Так, Україною було підписано «Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення» 13 березня 1992 року. У відповідності до даної угоди - країни-члени СНД дійшли угоди щодо проведення політики гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення. Україна заключила цілий ряд двосторонніх міжнародних договорів з іншими країнами світу, що регламентує пенсійне страхування: Молдова (1996 р.), Грузія (1995 р.), Азербайджан (1996 р.), Білорусь (1997 р.), Латвія (1999 р.), Іспанія (1998 р.), Литва (2001 р.), Естонія (1997 р.), Словаччина (2000 р.), Чехія (2001 р.), Болгарія (2001 р.).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 3 Класифікація нормативно-правових актів, які забезпечують правове регулювання системи соціального страхування України



До другої групи нормативно-правових актів, які регулюють соціальне страхування включені закони України. Серед них особливе місце займає Конституція України. У чинній Конституції закріплене правовий статус громадян в сфері соціального захисту, зроблено акцент, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття із-за незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Серед нормативних актів щодо соціального забезпечення важливе місце належить «Основам законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р., де сформульовані основні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їх, сімей.

Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, регулюється Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року.

Відносини у сфері соціального страхування регулюються Законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття від 2 березня 2000 року», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року. Нормативними актами щодо соціального забезпечення є Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 грудня 1995 р., «Про державні виплати сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 р.

Особливе місце серед законів, які регулюють сферу соціального страхування, займають нормативно-правові акти щодо пенсійного забезпечення. Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розроблення національного законодавства із загальнообов'язкового соціального страхування яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність громадян при одночасному досягненні макроекономічної стабілізації.

Початком цієї роботи стало схвалення 5 листопада 1991 р. Верховною Радою України Закону «Про пенсійне забезпечення». З ухваленням цього Закону національна солідарна пенсійна система започаткувала свій перехід до функціонування на страхових засадах. Натомість у грудні 1990 р. було створено Українське відділення Пенсійного фонду СРСР, на базі якого у січні 1992 р. було створено Пенсійний фонд України. Тоді було створено незалежну від Держбюджету систему фінансових потоків, цільовим призначенням яких стало пенсійне забезпечення громадян.

Водночас цей Закон майже нічим не відрізнявся від аналогічного Закону СРСР 1990 р., про який мова йшла в п. 1.1. Винятком стало суттєве розширення пільгових категорій пенсіонерів, які отримали право на достроковий вихід на пенсію. Найбільш вагомим недоліком цього Закону було те, що він не враховував демографічні чинники під час створення пенсійної системи.

Протягом останніх років Верховна Рада України розробила нове пенсійне законодавство європейського рівня, що базується на принципах соціальної, фінансової стабільності та сприяння економічного розвитку.

Сучасне законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Крім того, в даний час пенсійне забезпечення населення України регламентується ще рядом нормативних актів, зокрема закону: «Про прожитковий мінімум», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про статус і соціальну захищеність громадян, потерпілих в результаті Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», «Про державну службу», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів», «Про статус суддів», «Про прокуратуру» тощо.

На сьогодні питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються більше ніж 28 законами, які встановлюють спеціальні умові пенсійного забезпечення окремих категорій і нерідко дублюють один одного. Тому актуальним стає питання систематизації пенсійного законодавства, вироблення єдиних методологічних підходів щодо правового регулювання у сфері пенсійного забезпечення.

Третю групу складають підзаконні нормативні акти, серед яких особливе місце посідають Укази Президента України в сфері соціального страхування. Вони забезпечують нормативний характер і доповнюють закони України.

Четверту групу серед підзаконних актів займають постанови Уряду України, які встановлюють порядок застосування норм законів з окремих видів соціального страхування (пенсії, допомоги, компенсації). Крім того, вони можуть встановлювати додаткові міри соціального захисту для конкретних верств населення в Україні: наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»; Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2005 № 261 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд»; Постанова Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 937 «Про затвердження Порядку призначення пенсій за рахунок коштів підприємств та організацій окремим категоріям працівників за результатами атестації робочих місць за умовами праці» тощо. Важливу роль в правовому регулюванні відіграють міністерства і відомства. Серед них особливе місце займає Міністерство праці і соціальної політики, яка є центральним органом, що здійснює керівництво із забезпечення державної політики в сфері соціального захисту інвалідів, пенсіонерів, жінок, дітей і інших верств населення, які потребують підтримку з боку держави. Сюди можна віднести накази Міністерства праці та соціальної політики України “Про затвердження Порядку надання допомоги з безробіття, зокрема одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності” від 20.11.2000 р. № 307, погоджений правлінням Фонду (постанова від 07.09.2000 р. №7); “Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги з безробіття, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні” від 20.11.2000 р. №309 погоджений правлінням Фонду (постанова від 05.10.2000 р. № 10); „Про пункт 15 Порядку страхування осіб на добровільних засадах за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, затверджений постановою правління Фонду від 02.06.05 № 62 від 21.10.2006 № 336 тощо. Існує ряд нормативних актів інших міністерств і відомств. Так, наприклад, діяльність недержавних пенсійних фондів регулюється розпорядженнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Зокрема: Розпорядження Держфінпослуг від 111.2003 № 118 Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів; Розпорядження Держфінпослуг від 27.11.2003 № 139 Про затвердження Положення про інвестиційну декларацію недержавного пенсійного фонду; Розпорядження Держфінпослуг від 29.12.2003 № 188 Про встановлення плати за видачу ліцензій тощо.

На сучасному етапі розвитку держави та ринкових відносин, важливе значення набувають локальні нормативні акти, як джерела права соціального страхування. До локальних джерел можуть відноситися територіальні угоди, акти органів самоврядування тощо.

Таким чином, на даний час в Україні створено законодавчі умови для становлення загальнообов'язкового державного соціального страхування, яке базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці.

4. Державні соціальні стандарти і соціальні гарантії

Система державних соціальних стандартів і нормативів створюється з метою забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина;

- для законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

- диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу щодо визначення нормативів;

- наукового обґрунтування норм споживання;

- гласності та громадського контролю при їхньому визначенні та застосуванні;

- урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту й трудових відносин.

За допомогою соціальних гарантій держава, вилучаючи у громадян частину доходу, повертає їм блага у формі послуг освіти, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального забезпечення. Шляхом соціальних гарантій є можливим надання важливих соціальних благ і послуг громадянам, які за станом здоров'я не спроможні самі забезпечити себе необхідними благами і послугами.

Система соціальних гарантій в різних країнах має свої особливості. Але можна визначити загальні критерії їх класифікації: за фінансовою ознакою, за необхідністю виконання, за галузевою ознакою, за цільовим призначенням, за тривалістю їх надання, за типом затрат на їх фінансування.

За фінансовою ознакою або за джерелами фінансування соціальні гарантії держави можуть бути розділені на декілька груп. Світова фінансова наука розділяє джерела фінансування соціальних гарантій на такі групи: бюджетне асигнування, фінансові ресурси підприємств, кошти спонсорів, кошти благодійних організацій, страхування.

За необхідності виконання всі соціальні гарантії держави можуть бути поділені на безумовні та умовні. До безумовних соціальних гарантій відносяться гарантії перед фізичними особами з виплати їм у відповідності зі встановленим чинним законодавством соціальних трансфертів (наприклад, державні пенсії, виплати з безробіттю, компенсації шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку із здійсненням ним своїх трудових обов'язків тощо), заробітної плати зайнятих у бюджетних установах. Особливим видом безумовних соціальних гарантій держави є виплати, які здійснюються при виникненні надзвичайних ситуацій. Розміри таких гарантій визначаються в разовому порядку в залежності від масштабів надзвичайної ситуації.

До складу умовних соціальних гарантій держави слід включити безпосередньо зобов'язання перед фізичними та юридичними особами, які затверджуються бюджетом на черговий календарний рік і не носять систематичного характеру. Це, перш за все, видатки на соціально-культурні заходи, котрі можуть бути секвестровані по відповідній статті бюджету.

За галузевою ознакою можливе групування соціальних гарантій держави за такими напрямками: у сфері трудових відносин і оплати праці; у сфері охорони праці; зайнятості; пенсійного та інших видів соціального забезпечення; у сфері державного соціального страхування; підтримки сімей з дітьми; підтримки студентів всіх категорій; підтримки інших категорій населення; у сфері охорони здоров'я, освіти, культури.

За цільовим призначенням соціальні гарантії держави розділяються на прямі та інфраструктурні. В свою чергу, у складі прямих соціальних гарантій держави можна виділити гарантії перед фізичними особами (різні види соціальних трансфертів) та юридичними особами (фінансування об'єктів соціальної сфери та державних програм соціального характеру). Особливістю соціальних гарантій держави перед фізичними особами на сьогодні є те, що призначаються вони в основному за категоріальною ознакою, при використанні якої той чи інший вид соціального трансферту призначається фізичній особі, якщо її вікові, медичні, соціальні, сімейні характеристики співпадають із затвердженими законодавчими і нормативними актами, що визначають категорії отримувачів соціальних трансфертів.

До складу інфраструктурних входять так звані адміністративно-управлінські витрати, класичним прикладом яких є витрати на фінансування роботи відділень Пенсійного фонду.

За своєю тривалістю всі соціальні гарантії держави можуть бути поділені на постійні та тимчасові. До постійних відносяться, зобов'язання із забезпечення державними трудовими або соціальними пенсіями осіб, які досягли пенсійного віку, пенсіями з інвалідності громадян, які визнані інвалідами на безстроковий період.

До складу тимчасових соціальних гарантій відносяться гарантії з виплати допомоги із безробіття, допомоги по вагітності та інші гарантії перед фізичними особами, а також передбачені державним бюджетом на черговий календарний рік гарантії з фінансування бюджетної сфери, державних програм соціального характеру та інші.

За типом затрат на фінансування соціальних гарантій держави вони можуть бути поділені на такі: авансовані, ресурси для забезпечення яких формуються на основі страхових принципів до їх фактичного фінансування (державні трудові пенсії, допомоги з безробіття тощо); витратні, фінансування яких здійснюється у відповідності з чинним законодавством про соціальний захист та державним бюджетом на черговий рік; окупні, типовим прикладом є нині діюча в Україні допомога на дітей віком до 16 років (учнів - до 18 років). Підраховано, що виплати на здійснення цієї допомоги будуть компенсовані державі на протязі приблизно 7 років.

Також практикується класифікація соціальних гарантій у вигляді пільг, субсидій, компенсацій і послуг за напрямками їх використання. У відповідності з даним принципом можуть бути виділені пільги, субсидії, компенсації і послуги з медичного обслуговування; житлово-комунальному обслуговуванню; оплаті проїзду; забезпеченню транспортними засобами; забезпеченню засобами пересування; утриманню дітей; інші пільги, субсидії, компенсації і послуги. Але остання класифікація має більш локальний характер, оскільки орієнтована виключно на соціальні пільги, субсидії, компенсації і послуги, що реалізуються на місцевому рівні і тому далеко не завжди відносяться до соціальних гарантій держави.

Система державних соціальних стандартів і соціальних гарантій в Україні регламентується Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій. На його основі розробляється й затверджується Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, використання якого сприяє встановленню вимог, що забезпечують державний захист інтересів громадян і держави за допомогою застосування відповідних нормативних документів.

Даний Закон встановлює лише загальні правові основи державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій, які застосовуються до всіх об'єктів соціальної політики.

Згідно з цим законом в Україні встановлюються державні соціальні стандарти і нормативи у наступних сферах:

- доходів населення;

- соціального обслуговування;

- житлово-комунального обслуговування;

- транспортного обслуговування та зв'язку;

- охорони здоров'я;

- забезпечення навчальними закладами;

- обслуговування закладами культури;

- обслуговування закладами фізичної культури та спорту;

- побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування.

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки.

З цією метою визначаються:

- перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів;

- норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави;

- норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До їх числа належать:

- гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

- соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

- показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають:

- норми забезпечення транспортом загального користування;

- показники якості транспортного обслуговування;

- норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я включаються:

- перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

- нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

- показники якості надання медичної допомоги;

- нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

- нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

- нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

- нормативи санаторно-курортного забезпечення;

- нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними закладами включаються:

- перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальносередньої, професійно-технічної та вищої освіти;

- нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

- норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури включаються:

- перелік та обсяг безоплатних послуг які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

- показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

- нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури.

До державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту включаються

- перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;

- нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

До державних соціальних нормативів у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування включаються

- нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

- показники якості надання побутових послуг;

- нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування;

- показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум, установлений законом. соціальний страхування гарантія законодавчий

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються інші державні соціальні гарантії, додаткові державні гарантії щодо:

- рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

- рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

- стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

- індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;