Реалізація принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві

28

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Реалізація принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві

Київ - 2015

Робота виконана в Міжрегіональній Академії управління персоналом.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, доцент

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права.

Захист відбудеться 28 травня 2015 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 Міжрегіональної Академії управління персоналом за адресою: 03039, м. Київ-39, Фрометівська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у Міжнародному бібліотечно-інформаційному центрі Ярослава Мудрого Міжрегіональної Академії управління персоналом за адресою: 03039, м. Київ, вул. Фрометівська, 2.

Автореферат розісланий «25» квітня 2015 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради В.О. Заросило

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запровадження адміністративної юстиції значно наблизило судову систему України до європейських стандартів. У цьому аспекті великим кроком у напрямку демократичного розвитку нашої держави стало прийняття Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), яким легітимовано процесуальну основу судового механізму захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Розвиток та удосконалення адміністративного судочинства вимагають оновлення його змісту, організаційних форм і методів функціонування, при цьому важлива роль у цих процесах відводиться основоположним засадам, на яких будується судочинство в адміністративних справах, серед яких принцип процесуальної економії займає особливе місце. Необхідність дослідження проблемних питань реалізації принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві зумовлено значною кількістю випадків невиправдано тривалого судового розгляду адміністративних справ, у тому числі під час перегляду судових рішень, що не лише негативно впливає на захист прав та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, а й знижує авторитет держави на міжнародному рівні. Про оперативність судового розгляду адміністративних справ свідчать, зокрема, звітні дані, відповідно до яких у 2014 р. в судах першої інстанції в порядку адміністративного судочинства перебувало 265259 справ, з них розглянуто - 232769, у т.ч. з порушенням строків, передбачених КАС - 26039, а залишок нерозглянутих на кінець звітного періоду склав - 32490 справ.

Правову основу зазначених відносин складають норми Конституції України про засади судочинства в Україні, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», КАС та інших законодавчих актів. Аналіз чинного адміністративно-процесуального законодавства та судової практики свідчить про необхідність удосконалення правового забезпечення принципу процесуальної економії та вироблення ефективних засобів його реалізації у практичній діяльності. Необхідність законодавчого забезпечення принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві також обумовлено поширенням практики зловживання учасниками судового процесу належними їм процесуальними правами, що спрямоване на свідоме невиправдане затягування судочинства та перешкоджає судовому вирішенню публічно-правових спорів упродовж розумного строку.

У сучасній науці адміністративного процесуального права процесуальна економія як одна з основних засад адміністративного судочинства комплексно ще не досліджувалась. Попри те, що в юридичній літературі з'являється чимало наукових публікацій, присвячених особливостям розгляду адміністративних справ у цілому (В.Б. Авер'янов, О.М. Бандурка, Ю.П. Битяк, І.Л. Бородін, Т.О. Гуржій, С.В. Ківалов, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюк, І.Б. Коліушко, В.К. Колпаков, Р.В.Миронюк С.Ф. Константінов, О.В. Кузьменко, В.І. Курило, О.В. Марченко, В.Г. Перепелюк, А.М. Подоляка, А.О. Селіванов, М.О. Сорока, М.М. Тищенко, Н.П. Христинченко та ін.), у тому числі з огляду на засади адміністративного судочинства (О.О. Бандурка, В.М. Бевзенко, Р.О. Куйбіда, О.М. Пасенюк, О.П. Рябченко, В.С. Стефанюк, І.О. Хар та ін.), захищаються дисертації, присвячені окремим принципам адміністративного судочинства (С.А. Бондарчук, С.В. Потапенко, А.О. Рибченко, Н.В. Шевцова та ін.), поняття, значення, зміст і засоби реалізації принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві України не знайшли свого належного висвітлення. Питання процесуальної економії, віднесення її до принципів судочинства розглядали багато вчених-процесуалістів, зокрема, у галузі цивільного процесуального права - В.В. Тихонович, Є.В. Васьковський, С.О. Короєд, у галузі кримінального процесуального права - О.Ю. Смолін, І.О. Сопронюк, у галузі господарського процесуального права - Л.Є. Зуєва та інші, наукові роботи яких стали теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження.

Враховуючи значну кількість процесуальних норм та інститутів, які забезпечують реалізацію принципу процесуальної економії та допомагають розкрити його зміст, додаткового дослідження, зокрема, потребують проблемні питання письмового провадження, передачі справи з одного адміністративного суду до іншого, процесуальної відповідальності учасників судового процесу за зловживання процесуальними правами. Необхідність вирішення низки науково-теоретичних питань реалізації принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві також зумовлена потребою у науковому забезпеченні удосконалення адміністративно-процесуального законодавства з метою оптимізації судового розгляду та вирішення адміністративних справ з урахуванням міжнародних стандартів здійснення судочинства.

Вищенаведене обумовлює актуальність та доцільність проведення дослідження за обраною темою дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до положень Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006, положень Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», схваленої Указом Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015. Наукове дослідження виконано згідно з планом науково-дослідницьких робіт Інституту права ім. князя Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом, державний реєстраційний номер 0101U001605, в якій дисертантка брала участь як співвиконавець і в межах якої досліджено аспекти реалізації принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні змісту та особливостей прояву принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві, обґрунтуванні пропозицій з удосконалення адміністративно-процесуального законодавства України з метою підвищення ефективності засобів реалізації принципу процесуальної економії.

- дослідити правову природу та зміст принципу процесуальної економії, визначити поняття принципу процесуальної економії адміністративного судочинства;

- охарактеризувати місце та функціональне значення принципу процесуальної економії в системі принципів адміністративного судочинства, проаналізувати взаємозв'язок та взаємозалежність принципів адміністративного судочинства;

- проаналізувати ґенезу та розвиток принципу процесуальної економії судового процесу з урахуванням зарубіжного досвіду;

- дослідити засоби реалізації принципу процесуальної економії на стадії судового розгляду та вирішення адміністративної справи, окреслити проблеми правового забезпечення принципу процесуальної економії у різних інститутах адміністративного судочинства та обґрунтувати напрями їх вирішення; процесуальний економія адміністративний суд

- розкрити особливості дії принципу процесуальної економії під час апеляційного і касаційного проваджень, перегляду судових рішень Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами, виявити недоліки правової регламентації цієї сфери відносин та обґрунтувати пропозиції щодо їх усунення;

- дослідити заходи процесуального примусу, що застосовуються в адміністративному та інших видах судочинства, виробити пропозиції щодо удосконалення процесуальної відповідальності осіб, які беруть участь у справі, за невиконання процесуальних обов'язків та зловживання процесуальними правами;

- виявити недоліки правового забезпечення принципу процесуальної економії адміністративного судочинства, на підставі аналізу судової практики систематизувати правозастосовні проблеми у досліджуваній сфері відносин та обґрунтувати напрями удосконалення адміністративно-процесуального законодавства в контексті реалізації принципу процесуальної економії.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері адміністративного судочинства, що виникають при реалізації принципу процесуальної економії.

Предметом дослідження є принцип процесуальної економії в адміністративному судочинстві України та порядок його реалізації.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали методи і прийоми наукового пізнання - як загальнонаукові, так і спеціально-правові, у тому числі діалектичний, аналітико-синтетичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, системно-структурний, статистичний, формально-логічний, логіко-юридичний та метод аналізу. Застосування історико-правового методу у взаємозв'язку із аналітико-синтетичним дозволило охарактеризувати ґенезу та розвиток принципу процесуальної економії (розділ 1, підрозділ 1.3). Застосування системно-структурного методу у взаємозв'язку із методом аналізу дозволило визначити правову природу, сутність та основні елементи змісту принципу процесуальної економії адміністративного судочинства (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2). За допомогою діалектичного, формально-логічного методів охарактеризовано засоби реалізації принципу процесуальної економії під час судового розгляду адміністративної справи судом першої інстанції, а також перегляду судових рішень (розділ 2, підрозділи 2.1, 2.2). Логіко-юридичний метод застосовувався при дослідженні та розкритті таких понять, як принципи адміністративного судочинства, принцип процесуальної економії адміністративного судочинства, зловживання процесуальними правами тощо (розділ 1, підрозділ 1.1; розділ 3, підрозділ 3.1). Системно-структурний метод застосовано при визначенні місця і ролі принципу процесуальної економії в системі принципів адміністративного судочинства (розділ 1, підрозділ 1.2). За допомогою порівняльно-правового методу аналізувались законодавчі акти України та деяких зарубіжних країн у сфері адміністративного судочинства (розділ 1, підрозділ 1.3; розділ 3, підрозділ 3.2), що дозволило сформулювати пропозиції про використання позитивного зарубіжного досвіду у вітчизняній правотворчості. Статистичний метод застосовано під час вивчення й узагальнення судової практики з метою дослідження ефективності норм, які забезпечують реалізацію принципу процесуальної економії у національному адміністративному судочинстві (розділ 2, підрозділи 2.1, 2.2). Формально-логічний і логіко-юридичний методи використано при аналізі правозастосовних проблем та виявленні недоліків адміністративно-процесуального законодавства України, а також обґрунтуванні напрямів його вдосконалення (розділ 3, підрозділи 3.1, 3.2).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, конституційного та адміністративного процесуального права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних.

Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, міжнародно-правові акти у сфері судочинства та основних прав людини, КАС, інше адміністративне процесуальне законодавство України, нормативно-правові акти інших галузей права, нормативні джерела зарубіжних країн (зокрема, Франції, ФРН, Австрії, Російської Федерації, США), рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричну базу дослідження склали офіційні статистичні дані за останні три роки, національні законопроекти, матеріали преси та інтернет-ресурси, матеріали розгляду адміністративних справ у судах, правові позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, практика Європейського суду з прав людини тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексних досліджень, яке системно висвітлює проблему реалізації принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві. На підставі аналізу робіт вітчизняних та зарубіжних науковців, правових норм та матеріалів судової практики сформульовано та вдосконалено низку наукових положень та висновків, які містять наукову новизну.

Вперше:

- визначено місце принципу процесуальної економії в системі принципів адміністративного судочинства, а саме обґрунтовано його належність до функціональних і галузевих принципів адміністративного судочинства;

- обґрунтовано визначення принципу процесуальної економії адміністративного судочинства як загального керівного положення, відповідно до якого суд та учасники судового процесу економно і ефективно використовують встановлені законом процесуальні засоби для правильного і оперативного розгляду та вирішення адміністративної справи;

- встановлено основні елементи змісту принципу процесуальної економії адміністративного судочинства: 1) вимога оперативного розгляду та вирішення адміністративної справи судом; 2) вимога економного використання процесуальних засобів судом та особами, які беруть участь у справі, з метою правильного і швидкого вирішення адміністративної справи.

- правила передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, а саме обгрунтовано закріплення у законі, що: а) якщо в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду, її розглядає і вирішує той суд, який відкрив у ній провадження з додержанням правил підсудності, якщо інше не встановлено законом; б) ухвала суду про передачу справи (позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами) за підсудністю оскарженню не підлягає; в) не може бути скасоване судом вищестоящої інстанції судове рішення з мотивів порушення правил підсудності, якщо справу було розглянуто судом, до якого вона надійшла з іншого суду на підставі ухвали про передачу справи за підсудністю;

- судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах шляхом: 1) уточнення, що суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, яке вимагає від нього вчинення певних дій; 2) скасування припису ч. 2 ст. 267 КАС, відповідно до якого суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту про виконання судового рішення; 3) посилення відповідальності керівника суб'єкта владних повноважень за невиконання постанови суду або неподання звіту про її виконання шляхом встановлення у законі підвищеного розміру штрафу;

- інститут заміни неналежної сторони шляхом уточнення, що суд першої інстанції може за згодою позивача виключити відповідача з участі у справі, встановивши, що за адміністративним позовом повинен відповідати лише один відповідач, але позивач у позовній заяві вказав в якості відповідачів кілька суб'єктів владних повноважень;

- заходи процесуального примусу, а саме обґрунтовано доцільність: 1) накладення штрафу на осіб, які беруть участь у справі, за невиконання чи неналежне виконання процесуальних обов'язків; 2) покладення всіх судових витрат у справі на сторону, яка зловживає належними їй процесуальними правами або не виконує процесуальних обов'язків, що призвело до затягування судового процесу та перешкоджало прийняттю законного й обґрунтованого судового рішення у справі у встановлені строки.

Дістали подальшого розвитку положення щодо:

- порядку відкриття провадження в адміністративній справі, зокрема, уточнено підстави та порядок повернення позовної заяви, залишення її без руху та відмови у відкритті провадження у справі;

- правових наслідків вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, заміни неналежної сторони та залучення до участі у справі іншого відповідача, а саме запропоновано продовження в цих випадках розгляду справи по суті, якщо залучена сторона чи третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не заявляють клопотання про розгляд справи спочатку;

- електронного документообігу в адміністративному судочинстві, зокрема, аргументовано прирівняти електронну адресу до адреси місцезнаходження чи місця проживання, яка використовуватиметься судом за письмовою згодою учасників судового процесу для надсилання ним процесуальних документів лише в електронному вигляді, а саме: судових рішень, повісток-викликів та повісток-повідомлень;

- порядку відкриття апеляційного провадження, а саме запропоновано доповнити перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справах щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень, з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, такою підставою як необґрунтованість апеляційної скарги суб'єкта владних повноважень;

- процесуальних строків, зокрема, уточнено правові наслідки пропуску процесуальних строків, обгрунтовано необхідність подання клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, удосконалено строки розгляду заяви про забезпечення доказів, подання та розгляду зауважень щодо технічного запису і журналу судового засідання тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані та обґрунтовані в дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані та використовуються:

у правотворчій діяльності - для удосконалення чинного адміністративно-процесуального законодавства щодо реалізації у ньому принципу процесуальної економії, при підготовці експертно-аналітичних матеріалів відповідними комітетами Верховної Ради України (Акт впровадження Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики від 11 січня 2015 р.);

у правозастосовній діяльності - при судовому розгляді та вирішенні справ адміністративної юрисдикції, для удосконалення судової практики адміністративних судів України (Акт впровадження Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2014 р.);

у науково-дослідній сфері - для подальшого дослідження проблем реалізації принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві України, при підготовці наукових доповідей і наукових статей, для удосконалення правового забезпечення засад адміністративного судочинства України (Акт впровадження у науково-дослідну діяльність Державного науково-дослідного інституту МВС України, від 11 грудня 2014 р.);

навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників і навчально-методичних матеріалів, при викладанні студентам вищих навчальних закладів навчальних дисциплін «Адміністративний процес» і «Адміністративне судочинство» (Акт впровадження у навчальний процес Інституту права ім. князя Володимира Великого МАУП від 9 вересня 2014 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертації доповідались та обговорювались на: Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн» (Запоріжжя, 2013); Міжнародній науковій конференції «Верховенство права та правова держава» (Ужгород, 2014); Міжнародній науково-практичній конференції «Правові реформи в Україні: реалії сьогодення» (Харків, 2014).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у шести наукових статтях (одна з них у міжнародному науковому виданні), опублікованих у фахових наукових виданнях, та трьох публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних наукових та науково-практичних конференцій.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, встановлено її зв'язок з науковими планами і програмами, висвітлено ступінь наукової розробки та методи наукового аналізу, визначено мету і задачі дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Процесуальна економія як принцип адміністративного судочинства» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено зміст і правову природу процесуальної економії судового процесу, визначено місце принципу процесуальної економії в системі принципів адміністративного судочинства, проаналізовано становлення та розвиток принципу процесуальної економії як однієї із засад здійснення судочинства в адміністративних справах.

У підрозділі 1.1 «Поняття, правова природа та зміст принципу процесуальної економії адміністративного судочинства» здійснено дослідження правової природи та сутності принципу процесуальної економії, охарактеризовано основні елементи змісту принципу процесуальної економії адміністративного судочинства.

Зауважено, що до категорії принципів адміністративного судочинства відносяться лише ті керівні та загальні правові положення, які: визначають його спрямованість, форму і зміст його стадій та інститутів; виражають панівні в державі правові ідеї, які стосуються завдань, побудови в цілому і порядку здійснення судочинства в адміністративних справах; мають нормативне закріплення (закріплені в окремій чи низці правових норм); діють у всіх або кількох стадіях адміністративного судового процесу; забезпечують дотримання прав і законних інтересів учасників судового процесу; у разі їх порушення тягнуть скасування прийнятих у справі судових рішень та/або застосування до порушників заходів процесуального примусу. На підставі аналізу адміністративно-процесуального законодавства й узагальнення наукових поглядів обґрунтовано, що принцип процесуальної економії являє собою загальне керівне положення, відповідно до якого суд та інші учасники судового процесу економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного і оперативного розгляду та вирішення адміністративної справи. Автором аргументовано доцільність законодавчого закріплення принципу процесуальної економії адміністративного судочинства шляхом внесення до КАС відповідних змін.

Дослідження правової природи та змісту принципу процесуальної економії дозволило зробити висновок, що процесуальна економія за змістом включає в себе економне, бережне використання часу і процесуальних засобів суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності та покликана забезпечити справедливий й швидкий розгляд адміністративних справ, і, таким чином, охоплює своїм змістом такі процесуально-правові категорії як швидкість, оперативність, своєчасність, економічність судового процесу. Авторкою встановлено, що основними елементами змісту принципу процесуальної економії адміністративного судочинства слід вважати: а) вимогу оперативного розгляду та вирішення адміністративної справи судом; б) вимогу економного використання процесуальних засобів судом та особами, які беруть участь у справі. Враховуючи, що принципи адміністративного судочинства взаємопов'язані і не підпорядковані один одному, не можуть виводитись один з одного та охоплювати своїм змістом інші принципи, дисертанткою обґрунтовано належність принципу процесуальної економії до системи принципів адміністративного судочинства як такого, що у порівнянні з іншими суміжними правовими засадами судочинства має більш загальний характер.

У підрозділі 1.2 «Місце принципу процесуальної економії в системі принципів адміністративного судочинства» досліджено наукові погляди щодо визначення принципів адміністративного судочинства та їх класифікації, визначено місце та розкрито роль принципу процесуальної економії в системі принципів адміністративного судочинства.

На підставі встановлення відповідності процесуальної економії усім критеріям процесуальних принципів обґрунтовано, що за своєю природою принцип процесуальної економії є галузевим принципом адміністративного судочинства, загальний зміст якого полягає у забезпеченні якісного та оперативного розгляду справи з мінімальними витратами часу і коштів учасників судового процесу. Він відбиває спеціалізацію та направленість адміністративного судочинства, спрямований на реалізацію його завдань, реалізується у всіх стадіях судового процесу, гарантує своєчасний та належний судовий захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Доведено, що принцип процесуальної економії відноситься до функціональних принципів адміністративного судочинства, який визначає процесуальну діяльність адміністративного суду та учасників адміністративного судового процесу.

З'ясовано роль принципу процесуальної економії в системі принципів адміністративного судочинства, який знаходить своє втілення у результаті дії більшості з принципів адміністративного судочинства та виступає гарантією для реалізації інших процесуальних принципів. Доведено, що принцип процесуальної економії, як важлива складова системи принципів адміністративного судочинства, виступає основою для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, що, в свою чергу, сприяє ефективній реалізації інших принципів адміністративного судочинства.

У підрозділі 1.3 «Історичний розвиток та становлення принципу процесуальної економії» здійснено історико-правовий аналіз розвитку принципу процесуальної економії судового процесу, з урахуванням зарубіжного досвіду висвітлено особливості правового забезпечення і реалізації принципу процесуальної економії у різні історичні епохи та в окремих країнах.

На основі дослідження ґенези процесуальної економії як правового положення дисертанткою зазначено, що окремі її елементи були відомі судочинству різних епох та різних правових систем світу. В міру розвитку процедури судового розгляду та вирішення публічно-правових спорів, дедалі більше ускладнювалась процесуальна форма, що породжувало повільність і складність судочинства, та обумовило пошук шляхів удосконалення елементів процесуальної економії в адміністративному судочинстві. Аргументовано, що питання економного використання ресурсів, засобів адміністративно-процесуальної діяльності повинні вирішуватись на законодавчому рівні при розумній конструкції процесуальних форм, які прискорюватимуть адміністративне судочинство та мають органічно поєднуватись з інтересами правосуддя. Встановлено, що проблема процесуальної економії полягає в усуненні з адміністративно-процесуальної форми усього того, що не є суттєво необхідним, надмірно ускладнює процес і може бути замінено більш економними процесуальними засобами, які достатньо гарантують належне здійснення правосуддя. У зв'язку з цим однієї з найважливіших умов забезпечення реалізації принципу процесуальної економії визнано дотримання адміністративно-процесуальної форми, оскільки її грубі порушення призводять до надлишкових витрат процесуальних засобів та затягування судочинства.

На підставі аналізу правових джерел зарубіжних країн у сфері здійснення правосуддя у публічно-правових спорах (зокрема, Закону ФРН про адміністративне судочинство, Закону ФРН про адміністративну процедуру, Загального закону Австрії про адміністративну процедуру, Кодексу адміністративного судочинства Російської Федерації, Федерального закону США про адміністративну процедуру, Кодексу про адміністративну юстицію Франції), зроблено висновки щодо подальшої імплементації позитивного зарубіжного досвіду в адміністративно-процесуальне законодавство України в контексті предмета та об'єкта дослідження. Зокрема, виявлено позитивні риси, притаманні адміністративному судовому процесу Німеччини і Франції, частину з яких запропоновано запровадити в національне адміністративне судочинство з метою ефективної реалізації вимог процесуальної економії, а саме: 1) створення спеціалізованих адміністративних судів, призначених для вирішення окремих публічно-правових спорів (фінансових, дисциплінарних, соціальних тощо), що забезпечуватиме високу якість та оперативність вирішення різних видів адміністративних справ; 2) наділення суддів адміністративних судів дорадчими і консультативними повноваженнями щодо діяльності публічної адміністрації, а також повноваженнями щодо відміни (зміни) індивідуального правового акту з покладанням на публічну адміністрацію обов'язку усунути наслідки дії неправомірного акту та відновити порушені права і відшкодувати завдані збитки; 3) забезпечення виконання рішення адміністративного суду штрафними санкціями.

Розділ 2 «Особливості дії принципу процесуальної економії у різних стадіях адміністративного судочинства» складається з двох підрозділів, у яких досліджено особливості дії принципу процесуальної економії при розгляді і вирішенні адміністративних справ та під час перегляду судових рішень.

У підрозділі 2.1 «Засоби реалізації принципу процесуальної економії при розгляді та вирішенні адміністративних справ судом» проаналізовано проблемні питання реалізації принципу процесуальної економії на стадії розгляду судами першої інстанції адміністративних справ, досліджено проблеми правового забезпечення принципу процесуальної економії у різних інститутах адміністративного судочинства та обґрунтовано напрями удосконалення адміністративно-процесуального законодавства.

Дисертанткою проаналізовано дані судової статистики та досліджено динаміку судового розгляду адміністративних справ. Зокрема, у 2014 р. у провадженні місцевих загальних та окружних адміністративних судів знаходилося майже 264,9 тис. адміністративних справ (у 2013 р. - 319 тис. справ), при цьому з порушенням строків, встановлених КАС, було розглянуто 26 тис. справ або 11,2% (у 2013 р. - 11,4%), а залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду склав 32,5 тис. справ (у 2013 р. - 33,8 тис. справ), що свідчить про необхідність подальшого удосконалення правового забезпечення реалізації принципу процесуальної економії у різних інститутах адміністративного судочинства.

З метою оптимального використання часу і коштів учасників адміністративного судового процесу обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення інститутів предметної і територіальної підсудності, зокрема, запропоновано закріпити у КАС: 1) якщо адміністративна справа щодо однієї з вимог підсудна Вищому адміністративному суду України, а щодо іншої вимоги (вимог) - іншому адміністративному суду, таку справу розглядає Вищий адміністративний суд України; 2) справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ; 3) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, підсудні окружним адміністративним судам. Встановлено, що об'єднання й роз'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії судового процесу, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин. У зв'язку з цим, уточнено підстави для повернення позовної заяви, пов'язаних з порушенням правил об'єднання позовних вимог, шляхом вироблення змін до ст. 108 КАС. Зазначено, що встановлений у ст. 109 КАС вичерпний перелік підстав відмови у відкритті провадження у справі забезпечує процесуальні гарантії прав суб'єктів публічно-правових відносин на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів. У зв'язку з цим, уточнено підстави відмови у відкритті провадження у справі шляхом розроблення змін до ч. 1 ст. 109 КАС, вироблено пропозиції щодо удосконалення інститутів залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви.

Удосконалено інститут заміни неналежної сторони шляхом обґрунтування, що суд першої інстанції може за згодою позивача виключити відповідача з участі у справі, встановивши, що за адміністративним позовом повинен відповідати лише один відповідач, але позивач у позовній заяві вказав в якості відповідачів кілька суб'єктів владних повноважень. З огляду на те, що сучасні публічно-правові відносини вимагають від учасників судового процесу швидкого та правильного вирішення адміністративної справи з найменшими затратами, враховуючи правове забезпечення подібних відносин у цивільному судочинстві, аргументовано доцільність удосконалення правових наслідків вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, заміни неналежної сторони та залучення до участі у справі іншого відповідача, а саме запропоновано в цих випадках продовження розгляду справи по суті, якщо залучена сторона чи третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, не заявляють клопотання про розгляд справи спочатку. Отримали подальший розвиток положення щодо порядку розгляду адміністративної справи, зокрема, обґрунтовано подальше удосконалення письмового провадження шляхом уточнення, що у разі неприбуття у судове засідання жодної із осіб, які беруть участь у справі, за умови, що вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд може розглянути справу у письмовому провадженні, якщо немає потреби заслухати свідка чи експерта та за відсутності інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених законом. Обґрунтовано удосконалення визначення письмового провадження, що міститься у ст. 3 КАС, а саме запропоновано уточнити, що письмовим провадженням є розгляд і вирішення справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій за відсутності осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених КАС.

У підрозділі 2.2 «Особливості прояву принципу процесуальної економії під час перегляду судових рішень» досліджено проблемні питання реалізації принципу процесуальної економії під час апеляційного і касаційного проваджень, перегляду судових рішень Верховним Судом України та за нововиявленими обставинами, виявлено недоліки і правозастосовні проблеми у цій сфері відносин та обґрунтовано пропозиції щодо їх усунення.

У роботі проаналізовано якість судового розгляду адміністративних справ, про що свідчать, зокрема, дані про кількість скасованих та змінених в апеляційному порядку судових рішень місцевих судів. Зазначено, що у 2014 р. місцевими загальними та окружними адміністративними судами розглянуто 351,8 тис. справ з ухваленням рішення, що підлягає оскарженню, (у 2013 р. - 361 тис. справ), з них скасовано та змінено 221,3 тис. судових рішень (у 2013 р. - 222,1 тис. рішень). Питома вага скасованих і змінених у 2014 р. судових рішень у справах адміністративного судочинства склала 62,9% від загальної кількості рішень, ухвалених судами першої інстанції. Зауважено, що такий високий показник зумовлено тим, що у 2013 та 2014 роках апеляційні адміністративні суди переглядали судові рішення, пов'язані із соціальними виплатами, ухвалені місцевими судами в попередніх періодах.

Дисертанткою підтримано правову позицію, відповідно до якої апеляційний адміністративний суд має перевіряти законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому апеляційна інстанція не обмежена доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. На підставі аналізу правозастосовних проблем та з метою підвищення ефективності реалізації принципу процесуальної економії адміністративного судочинства аргументовано розширити перелік підстав відмови у відкритті апеляційного провадження шляхом його доповнення такою підставою як необґрунтованість апеляційної скарги суб'єкта владних повноважень у справах щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат. Удосконалено підстави письмового провадження в апеляційній інстанції, а саме обґрунтовано, що подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухваленого за правилами статей 108, 109 КАС, є підставою розгляду справи апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розділ 3 «Проблеми та перспективи розвитку принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві України» складається з двох підрозділів, в яких проаналізовано проблемні питання правової регламентації принципу процесуальної економії адміністративного судочинства, систематизовано проблеми правозастосування та обґрунтовано шляхи удосконалення адміністративно-процесуального законодавства в контексті предмета дослідження.

У підрозділі 3.1 «Правове забезпечення засобів протидії недобросовісному використанню процесуальних прав» проаналізовано умови, причини та наслідки зловживання учасниками адміністративного судочинства належними їм процесуальними правами, з урахуванням зарубіжного досвіду регулювання подібних відносин досліджено заходи процесуального примусу у різних судових процесах, вироблено пропозиції щодо удосконалення процесуальної відповідальності осіб, які беруть участь в адміністративній справі.

З метою оптимізації адміністративно-процесуального законодавства України в частині порядку добросовісного використання особами, які беруть участь у справі, процесуальних прав й обов'язків, обґрунтовано застосування адміністративним судом до порушників такого заходу процесуального примусу як штраф за недобросовісне використання процесуальних прав, а також невиконання, неналежне виконання процесуальних обов'язків, передбачених КАС, чи покладених на них судом згідно з КАС. Удосконалено порядок застосування адміністративним судом такого заходу процесуального примусу, як попередження і видалення із залу судового засідання, шляхом уточнення, що суд може продовжити розгляд справи по суті на підставі наданих йому доказів або відкласти судове засідання, якщо із судового засідання видалено особу, яка бере участь у справі. Аргументовано доцільність покладення всіх судових витрат у справі на сторону, яка зловживає належними їй процесуальними правами або не виконує процесуальних обов'язків, що призвело до затягування судового процесу та перешкоджало прийняттю законного й обґрунтованого судового рішення у справі.

З метою спрощення порядку судового розгляду адміністративної справи, економії часу і зменшення судових витрат, вироблені пропозиції щодо удосконалення порядку відводу та наслідків зловживання учасниками судового процесу цим правом, зокрема, аргументовано, що, якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування судового процесу, суд, який розглядає справу, має право залишити таку заяву без розгляду.

У підрозділі 3.2 «Напрями удосконалення адміністративно-процесуального законодавства в контексті реалізації принципу процесуальної економії» досліджено недоліки правової регламентації принципу процесуальної економії адміністративного судочинства, систематизовано проблеми судової практики у досліджуваній сфері відносин, обґрунтовано напрями подальшого удосконалення правового забезпечення принципу процесуальної економії в адміністративному судочинстві.

За матеріалами практики окружних та апеляційних адміністративних судів, а також Вищого адміністративного суду України, проаналізовано причини скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через порушення норм процесуального права, досліджено правові позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, зокрема, щодо порушення й поновлення процесуальних строків, вироблено пропозиції щодо підвищення оперативності розгляду адміністративних справ. Зауважено, що відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованої Верховною Радою України, Україна зобов'язана забезпечити кожній особі справедливий, публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону. У зв'язку з цим, отримали подальший розвиток положення щодо процесуальних строків, зокрема, аргументовано необхідність подання клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, удосконалено строки розгляду заяви про забезпечення доказів, подання та розгляду зауважень щодо технічного запису і журналу судового засідання тощо. Також обґрунтовано доцільність закріплення у КАС правових наслідків пропуску процесуальних строків, а саме: право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом; документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду та повертаються особі, що їх подала, якщо суд за клопотанням цієї особи не знайде підстав для поновлення або продовження строку.