Адміністративно-правове регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Адміністративно-правове регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

кандидата юридичних наук

Дніпров Олексій Сергійович

Львів, 2013

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка»

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Остапенко Олексій Іванович, Навчально-науковий інститут права та психології Національного університету «Львівська політехніка», професор кафедри адміністративного та інформаційного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Юридичний інститут Національного авіаційного університету, завідувач кафедри конституційного і адміністративного права (м. Київ)

кандидат юридичних наук, професор Ковалів Мирослав Володимирович, Львівський державний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри адміністративно-правових дисциплін

Захист відбудеться «23» грудня 2013 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.19 у Національному університеті «Львівська політехніка» (79008, м. Львів, вул. Князя Романа, 1-3, ауд. 301 ХІХ навчального корпусу)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» (79013, м. Львів, вул. Професорська, 1)

Автореферат розісланий «22» листопада 2013 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради Н.П. Бортник

Анотація

Дніпров О. С. Адміністративно-правове регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України, Львів, 2013.

Дисертація є науковим дослідженням, у якому здійснено аналіз адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні.

Вивчено та проаналізовано стан наукових досліджень з надання державних послуг у сфері освіти, методологію їх надання з урахуванням соціально-економічних передумов подальшого розвитку освіти.

Обґрунтовано на основі чинного вітчизняного законодавства адміністративно-правові засади формування системи надання державних послуг у сфері освіти України. Здійснено аналіз поняття, ознак та класифікації державних послуг у сфері освіти. З'ясовано сутність сучасної державної політики у сфері освіти, спрямованої на поліпшення існуючої системи надання державних послуг. Сформульовано пропозиції щодо формування нової парадигми надання державних послуг у сфері освіти на основі національного та зарубіжного досвіду, що сприяє проведенню подальшої модернізації системи надання вказаних послуг.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, державні послуги, законодавство, освіта, реформа.

Аннотация

Днепров А. С. Административно-правовое регулирование предоставления государственных услуг в сфере образования в Украине. - На правах рукописи.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет «Львовская политехника» Министерства образования и науки Украины, Львов, 2013.

Диссертация является научным исследованием, в котором выполнен анализ административно-правового регулирования предоставления государственных услуг в сфере образования в Украине.

Актуальность научного исследования состоит в том, что образование является одним из чрезвычайно важных направлений в развитии украинского общества, а доступность и качество его получения есть одной из главных задач, которые стоят перед государством Украины. С учетом этого проведен научный анализ состояния оказания государственных услуг в сфере образования, который указал на ряд пробелов методологического содержания, что препятствует созданию эффективной системы оказания государством услуг в сфере образования.

Осуществлена административно-правовая характеристика оснований формирования системы оказания государством услуг в сфере образования. Это способствовало более углубленному анализу и выработке предложений по обогащению и развитию понятия, черт и классификации оказания услуг государством в сфере образования; дальнейшему развитию законодательства призванного регулировать отношения в сфере оказания образовательных услуг.

Проанализирована структура органов государственной власти и управления в сфере образования, которые выступают в качестве субъектов оказания государством данного вида услуг. Обращено внимание на ряд причин, которые препятствуют осуществлению демократизации процесса управления учебными заведениями с предоставлением им большей автономности при решении вопросов учебного и социально-экономического содержания.

Предложены пути формирования новой парадигмы оказания государством образовательных услуг с использованием зарубежного опыта на основе существующих мировых образовательных стандартов, что должно способствовать дальнейшей модернизации системы оказания государством образовательных услуг для выполнения общенациональной задачи - подготовки интеллектуально развитого, высокопрофессионального человека и гражданина способного с учетом современных реалий развивать и укреплять общество и государство.

Ключевые слова: административно-правовое регулирование, государственные услуги, законодательство, образование, реформа.

Summary

Dniprov O. S. Administrative and legal regulation of public services in education in Ukraine. - Printed as a manuscript.

The thesis for a candidate of law degree on the specialty 12.00.07 - Administrative law and Process; Financial law; Informational law. - Lviv Polytechnic National University of Ministry of Education and Science of Ukraine, Lviv, 2013.

The thesis is a scientific research where an analysis of administrative and legal regulation of public services delivery in the field of education in Ukraine was made.

The state of scientific research on public services in the field of education and the methodology of their delivery considering social and economic prerequisites of further development of education were studied and analyzed.

The administrative and legal principles of the formation of the public services delivery system in the field of education in Ukraine were grounded on the effective national law. The essence of the effective modern public policy in the field of education aimed at improving of existing public services delivery system was found out. The proposals for the formation of a new paradigm of the public services delivery system in the field of education on the basis of national and international experience which promotes the further modernization of the mentioned public services delivery system were formed.

Key words: administrative and legal regulation, public services, legislation, education reform.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Прагнення України набути статусу розвиненої Європейської держави потребує законодавчого підкріплення - упорядкування механізму захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина відповідно до світових і європейських стандартів права. У такому процесі одну із визначальних ролей відіграє реорганізація системи освіти, без якої неможливий сучасний духовний, інтелектуальний, культурний, соціальний та економічний розвиток української держави.

Сьогодні освітня галузь є необхідною умовою суспільного відтворення та успішної трудової діяльності. Завдяки її нормальному функціонуванню відбувається формування кадрів для усіх сфер народного господарства, суспільного і державного життя. Тому невизначеність та некоректність стандартів у сфері надання державою освітніх послуг є однією із проблем, яка потребує негайного вирішення.

Реалізація конституційного права людини і громадянина на освіту залежить від діяльності органів освіти у частині створення належних для цього умов. За останні роки можемо спостерігати і негативні, і позитивні зрушення в галузі освіти. З одного боку, існування значної кількості нормативно-правових актів, які регламентують розвиток національної освіти та надання освітніх послуг для населення, в окремих випадках впливає на зниження якості освіти та погіршення освітнього рівня населення. З іншого, у практику діяльності органів управління освітою запроваджено низку новацій. Наприклад, конкретними і дієвими є заходи у боротьбі з корупційними проявами, подолання яких сприяє усуненню та ліквідації деліктних детермінант на основі надання своєчасних і якісних державних послуг у сфері освіти.

Залишається нерозв'язаним питання щодо лінгвістично-юридичного тлумачення закріплених законодавчо адміністративних та електронних державних послуг, публічних та соціальних послуг. Такий стан справ негативно впливає на створення адміністративно-правового механізму їх регулювання, і як наслідок, на якісний рівень надання державних послуг зокрема й у сфері освіти.

Крім того, наявність значної кількості навчальних закладів у сфері освіти і державної, і приватної форм у більшості випадках не свідчить про якісне надання освітніх послуг. За даними міжнародної бази наукових досягнень Scopus, наукову та практичну цінність має робота лише восьми українських вищих навчальних закладів. Наближення до вказаної «відмітки» інших вищих навчальних закладів України можливе за умови суттєвого покращення і якості освіти, і удосконалення правового регулювання сфери освіти загалом.

Інститут державних послуг в тому розумінні, яке в нього вкладається сьогодні, тобто держави як менеджера з надання послуг громадянам з орієнтацією на їх інтереси, запозичений у західних країнах. Аналізу сучасної освіти як детермінанти розвитку постіндустріального суспільства присвячено праці зарубіжних дослідників: А. Мінка, Е. Тоффлера, Т. де Шардена, А. Швейцера, М. Шелера, Ф. фон Хайека та ін. Д. Белл, Й. Масуда та З. Бжезинський основою сучасного, розвинутого суспільства визначають теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних фахівців адміністративного та інших галузей права, зокрема: В. Авер'янова, І. Арістової, А. Берлача, Ю. Битяка, В. Білоуса, Я. Болюбаша, В. Венедиктова, Є. Додіна, О. Долженкова, В. Кампо, С. Ківалова, М. Коваліва, І. Коліушко, В. Колпакова, Т. Коломоєць, А. Комзюка, Є. Курінного, О. Кузьменко, Д. Лук'янця, Н. Нижник, О. Остапенка, П. Рабіновича, О. Рябченко, С. Селіванова, О. Скакун, С. Стеценка, М. Стрельбицького, О. Ярмиша та ін.

В наш час вивчення проблеми надання державних послуг у сфері освіти в Україні збагатилося новими теоретичними підходами і змістовними напрацюваннями. Ґрунтовними і цікавими щодо осмислення становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень у цій галузі є праці В. Андрущенка, В. Астахової, В. Вікторова, Б. Гершунського, Д. Дзвінчука, А. Джуринського, М. Згуровського, І. Зязюна, І. Каленюк, С. Клепка, К. Корсака, В. Кременя, В. Кудіна, В. Кушерця, В. Лугового, М. Лукашевича, В. Лутая, М. Михальниченка, О. Навроцького, С. Ніколаєнка, В. Огаренка, В. Огнев'юка, Л. Рижак, М. Розова, М. Романенка, П. Таланчука, В. Шинкарука та ін.

Не зважаючи на наявність значної кількості праць з численних питань реформаційного поступу національної освіти та становлення системи надання державних послуг у сфері освіти в Україні, дослідники відзначають незавершеність, підкреслюють багатоплановість, складність, багатозначність вказаних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р.; Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1993 р. № 896; Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347; Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схваленої Указом Президента України від 25 червня 2013 р. № 344, а також у контексті наукових досліджень кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка» за напрямами: «Адміністративно-правові проблеми реформування правової системи України» та «Вдосконалення правового механізму захисту прав і свобод людини і громадянина в умовах розбудови правової держави» (державний реєстраційний номер 0112U001217).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному дослідженні адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні та виробленні на цій основі дієвих рекомендацій щодо їх удосконалення.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

? здійснити історико-правовий аналіз передумов становлення і розвитку освіти та формування системи надання державних послуг у сфері освіти України;

? розглянути глобалізаційні виклики розвитку освіти та з'ясувати їх вплив на вітчизняну освіту;

? проаналізувати соціально-економічні передумови створення ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти;

? розкрити поняття, ознаки та класифікацію державних послуг у сфері освіти України;

? систематизувати етапи становлення та розвитку законодавства, що регулює сферу освіти України;

? охарактеризувати діяльність суб'єктів надання державних послуг у сфері освіти України;

? узагальнити зарубіжний досвід регулювання освітньої сфери та існуючої в ній системи надання послуг;

? з'ясувати місце та роль стандартів вищої освіти в забезпеченні якості надання державних послуг та запропонувати систему необхідних умов для створення ефективної системи надання послуг у сфері освіти України;

? додатково обґрунтувати необхідність модернізації системи надання державних послуг у сфері освіти в контексті інтеграції в європейський освітній простір.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері надання державних освітніх послуг.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання надання державних послуг у сфері освіти України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є загальнонаукові та філософські принципи: об'єктивності, системності, причинності, історизму, світоглядного плюралізму, що дозволило уникнути однобічності, монологізму та спрощення і уможливило аналіз проблеми адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні неупереджено, з урахуванням різноманітних поглядів.

Специфіка предмета та об'єкта дослідження зумовила використання діалектичного методу, який надав змогу розглянути в розвитку та взаємозв'язку державно-правових процесів і явищ, що пов'язані зі становленням та розвитком національної системи освіти, встановлення її ціннісного значення для суспільства (підрозділи 1.1, 1.4).

Системно-структурний метод сприяв з'ясуванню сутності понять «освіта», «освітній простір», «державні послуги у сфері освіти», «якість освітніх послуг», «модернізація системи освіти» (підрозділи 1.1, 1.4, 2.1, 3.2, 3.3). Функціональний метод застосовано при вивченні законодавства, що регулює правовідносини у сфері освіти, дослідженні діяльності суб'єктів надання державних послуг у сфері освіти України у процесі реалізації положень, що містяться в нормативно-правових актах (підрозділи 2.3, 2.4). Використання соціологічного та статистичного методів сприяло узагальненню практики надання державних послуг закладами освіти, а також дозволило проаналізувати емпіричну інформацію щодо існуючої системи надання державних послуг (підрозділи 2.2, 2.3,2.4). За допомогою формально-юридичного методу запропоновано розв'язання завдань в частині оптимізації системи надання державних послуг у сфері освіти (підрозділ 2.1).

Структурно-логічний метод використано для аналізу зарубіжного досвіду щодо регулювання освітньої сфери та існуючої системи надання послуг в ній (підрозділ 3.1).

За допомогою логіко-семантичного методу розроблено пропозиції щодо вдосконалення національної освіти та надання освітніх послуг для населення.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи є розробки фахівців у сфері теорії держави і права, адміністративного та конституційного права.

Нормативно-правовою основою роботи є положення Конституції України, закони України, укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства освіти і науки України.

Основні наукові висновки та теоретичні положення дисертації ґрунтуються на аналізі чинного законодавства України, зокрема Конституції України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, нормативних актах Міністерства освіти і науки України.

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності закладів освіти України, аналіз правових публікацій, довідкових видань, обробка статистичних даних з офіційних джерел. Поглибленому вивченню проблеми слугували проведені дослідження діяльності МОН України та інших суб'єктів надання державних послуг у сфері освіти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексних науково-практичних досліджень проблеми адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні. Найвагомішими результатами дослідження, що зумовлюють його новизну і визначають ступінь вирішення поставлених завдань, є, зокрема, такі положення і висновки:

уперше:

? здійснено науковий аналіз теоретичних засад нормативно-правового регулювання та практики надання державних послуг у сфері освіти в контексті Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»); державний послуга освіта модернізація

? розроблено концептуальні основи формування ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти з внесенням конкретних пропозицій щодо змін і доповнень до чинного законодавства України з урахуванням міжнародних стандартів, що діють у цій сфері;

? розкрито зміст принципів, на яких має базуватися сучасна освітня політика держави щодо надання освітніх послуг, під якими слід розуміти основні, об'єктивні, універсальні закономірності, що відображають специфіку взаємовідносин між суб'єктами надання та отримання освітніх послуг у відповідності з чинним законодавством;

удосконалено:

? зміст категорій «освіта», «освітній простір», «якість освітніх послуг», «модернізація системи освіти», «державні послуги у сфері освіти»;

? підходи щодо класифікації державних послуг у сфері освіти в Україні;

? положення про сутність напрямів модернізації системи освіти України в контексті інтеграції в європейський освітній простір;

набули подальшого розвитку:

? напрями адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти, перший з яких містить нормативно-правові акти, що визначають загальні засади надання освітніх послуг навчальними закладами України; другий - визначає особливості надання окремих (платних і безоплатних) послуг у сфері освіти;

? характеристика завдань, функцій, повноважень та механізм надання державних послуг у сфері освіти суб'єктами надання цих послуг;

? питання щодо доцільності врахування зарубіжного досвіду з регулювання освітньої сфери та системи надання послуг, що існує в ній.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані в дисертації висновки і пропозиції мають і науково-теоретичну і практичну цінність, зокрема можуть бути застосовані у:

? науково-дослідній сфері - для подальшої розробки питань адміністративно-правового регулювання сфери освіти загалом та надання державних послуг зокрема;

? правотворчій сфері - для підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів, що стосуються адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти України;

? сфері правозастосування - сприятимуть підвищенню ефективності практичної діяльності закладів освіти щодо надання державних послуг та покращення їх якості;

? навчальному процесі - для вдосконалення викладання нормативних курсів із дисциплін «Адміністративне право України», «Державне будівництво і органи місцевого самоврядування» та спецкурсу, пов'язаного з вивченням Болонського процесу навчання, а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробленні методичних рекомендацій.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджено в навчальний процес Національного університету «Львівська політехніка» (Акт впровадження від 11 листопада 2013 року).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації положення, узагальнення, висновки, рекомендації та пропозиції обґрунтовано на підставі власних досліджень у результаті опрацювання й аналізу наукових, нормативних і статистичних джерел.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки, результати дослідження були обговорені та отримали схвалення на засіданні кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка». Найважливіші положення дослідження були апробовані на науково-практичних заходах: науково-практичній конференції «Соціально-правові реформи в незалежній Україні: досягнення, проблеми, перспективи» (м. Київ, 21 серпня 2009р.); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Управління в освіті» (м. Львів, 18-19 квітня 2013 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання юридичної науки» (м. Львів, 26 квітня 2013 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Захист прав і свобод людини і громадянина в умовах формування правової держави» (м. Львів, 12 червня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Методологія публічного та приватного права: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Запоріжжя, 29 жовтня 2013 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в 12 публікаціях, з яких чотири статті - у наукових фахових виданнях України, одна - в іноземному науковому журналі та п'ять - у збірниках тез доповідей, виголошених на науково-практичних заходах.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 199 сторінок, з них 173 сторінки - основний текст, 2 сторінки - додатки, 24 сторінки - список використаних джерел - 226 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, ступінь дослідження, звернено увагу на зв'язок роботи з науковими програмами та планами, окреслено мету й основні завдання, визначено об'єкт і предмет, а також основні методологічні основи дослідження, вказано на його наукову новизну, науково-теоретичне і практичне значення, наведено інформацію про апробацію результатів, а також висвітлено основні положення дисертації, що виносяться на захист.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти України» складається із чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню загально-методологічних засад надання державних послуг у сфері освіти, з'ясуванню глобалізаційних світових викликів на розвиток освіти та їх вплив на соціально-економічні передумови створення і функціонування ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти.

У підрозділі 1.1 «Загальна характеристика стану наукових досліджень надання державних послуг у сфері освіти в Україні» розглянуто історичний досвід розвитку освітньої сфери на теренах України в частині надання державних послуг її населенню та іноземним громадянам. Звернено увагу на те, що розвиток освіти в Україні з урахуванням її тривалої історії пройшов низку етапів, а саме: 1) з часів Київської Русі до експансії України Польщею та Росією; 2) з часу втрати Україною залишків автономії в ХVІІ-ХVІІІ століттях до лютневої 1917 року буржуазно-демократичної революції в Росії; 3) від Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року до встановлення радянської влади на території України; 4) радянський етап до 1991 року, що характеризувався у різні періоди (мирний, воєнний) розширенням та звуженням права на освіту; 5) сучасний період - з моменту проголошення незалежності України та конституційного закріплення права громадян на освіту, а також відповідальності органів державної влади і управління за її якість.

Характеристика сучасного періоду розвитку освіти в Україні свідчить про її структурні, якісні та кількісні зміни. Це стосується, насамперед, запровадження ступеневої вищої освіти на основі ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів; деідеологізації вищої освіти від засилля комуністичної ідеології з-поміж науково-педагогічних кадрів, учнів та студентів; нових підходів щодо гуманізації в діяльності вищих навчальних закладів; підготовки фахівців з урахуванням вимог ринкового господарства України та світової економіки; створення вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, заснованих на недержавній формі власності; запровадження української мови у навчальний процес та діловодство; диверсифікації джерел фінансування вищої освіти за рахунок державного бюджету, за кошти юридичних і фізичних осіб.

Зусиллями вчених і практиків розроблені та запропоновані стандарти вищої освіти, які дають змогу готувати фахівців на основі отримання ними якісних державних послуг у сфері освіти.

У підрозділі 1.2 «Методологічні засади дослідження надання державних послуг у сфері освіти» акцентовано увагу на тому, що якісний рівень надання державних послуг у сфері освіти залежить від методологічного їх забезпечення. Доведено, що пізнання сутності надання державних послуг у сфері освіти є багаторівневим з використанням загальних, міждисциплінарних та конкретних методів і методик їх застосування.

Розглянуто функції, за допомогою яких існує можливість одержання нових наукових знань та інформації про державні послуги у сфері освіти. Використання фундаментальних, загальнонаукових і конкретно-наукових принципів сприяло визначенню загальної стратегії закладів освіти у наданні державних послуг. Певною мірою, вказані методологічні принципи надання держаних послуг у сфері освіти знайшли своє відображення у Концепції розвитку освіти України на 2006-2010 роки. Вказана Концепція стала основою для подальшого узагальнення досвіду надання державних послуг у сфері освіти, вироблення навичок та умінь з-поміж фахівців цієї галузі для реалізації права людини і громадянина на освіту.

У підрозділі 1.3 «Глобалізаційні виклики розвитку освіти та їх вплив на освітню сферу України» обґрунтовано і доведено, що глобалізація для якої, передусім, властивий економічний зміст, за своїм поширенням охоплює фактично усі сфери людської життєдіяльності. Основою для цього є сучасні інформаційні та комунікаційні технології, використання яких все більше охоплює сферу освіти.

Аналіз наукових джерел сприяв такому визначенню поняття глобалізації - це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції, основними характеристиками якого виступає розповсюдження ринкових відносин, світовий розподіл праці, міграція у масштабах усієї планети фінансових, людських та виробничих ресурсів, адаптація законодавства, стандартизація економічних і технологічних процесів, а також зближення культур різних народів.

Формування завдань для розвитку вітчизняної освіти в умовах глобальних змін, що відбуваються у світі, є вимогою часу. Одним з таких завдань є модернізація змісту і методів освіти на основі якісної підготовки населення для життя і праці в умовах глобалізації.

Надання державою якісних послуг у сфері освіти сприяє усуненню протиріч між ідеологічною та етнічною соціалізацією, між культурною експансією і національною системою освіти з її цінностями, нормами, уявленнями.

Існує можливість створення глобального освітнього ринку послуг. Для закладів освіти України це створить змогу: а) за рахунок підготовки фахівців для інших країн отримувати додаткові надходження до бюджету України; б) подальшої модернізації та розвитку системи вищих навчальних закладів з урахуванням потреб світового ринку праці; в) розробки нових навчальних програм і курсів з включенням до них міжнародних освітніх складових; г) залучення кращих іноземних випускників вищих навчальних закладів України для подальшого їх працевлаштування в нашій державі; д) розширення переліку державних послуг у сфері освіти для громадян України та іноземців.

У підрозділі 1.4 «Соціально-економічні передумови створення ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти» охарактеризовано призначення, роль та зміст соціально-економічних передумов, а також їх вплив на створення ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти.

Сучасні соціальні трансформації, які відбуваються в українському суспільстві переконливо доводять, що освіта у соціальній сфері: а) перетворюється на інструмент не лише знання, а й розуміння та пояснення механізмів інтелектуалізації суспільства; б) визначається мірою підготовленості людини до еволюційних змін та конструктивних дій, спрямованих на розв'язання суперечностей суспільного розвитку; в) сприяє пізнанню учасниками соціальних відносин їх механізму, впливу влади на розподіл знань.

Механізм формування ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти неможливий без уяви спільної картини майбутнього розвитку суспільства і держави з урахуванням змін та утворення або відтворення їх на новій соціально-економічній основі. Цей інтегрований процес є соціалізацією, завдяки якій індивіди стають членами суспільства та підтримують цей статус. Соціальний процес в українському суспільстві складається з мільйонів окремих дій конкретних індивідів, за участю яких відбувається рух суспільства. Освіта при цьому є тим чинником, який визначає поведінку особистості, її вплив на суспільні відносини. Соціалізація освіти впливає на формування моделі поведінки особи, на її соціальну цінність. Водночас суспільство за допомогою різноманітних інституційних форм, найважливішою з-поміж яких є освіта, узгоджує процес передачі свого соціального досвіду. Ми вважаємо, що системний характер надання державних послуг у сфері освіти формує систему соціальних цінностей та об'єднує членів суспільства.

Економічні передумови створення ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти мають тісний зв'язок між науково-технічною революцією і загальним соціальним прогресом у світі. Це призводить до появи нового типу економічної організації суспільства - постіндустріального суспільства. На відміну від індустріального суспільства для постіндустріального суспільства головною метою є виробництво та надання послуг, зокрема й освітніх. Основним економічним ресурсом при цьому є знання, розуміння дії та впливу економічних законів на розвиток економічних відносин, наукові та технологічні розробки. Найціннішими якостями трудових ресурсів є рівень освіти в суспільстві, кваліфікація і професіоналізм спеціалістів на виробництві, у сфері державного управління.

Переосмислення змісту освіти в постіндустріальному суспільстві виявило існування низки закономірностей, сутність яких полягає у безперервності освіти протягом життя людини, у духовному та інтелектуальному її розвитку, у застосуванні освітніх інновацій, що сприяє усуненню невідповідностей між чинними вимогами щодо економічного розвитку держави та стандартами освіти сучасного періоду.

Отже, поєднання впливу соціально-економічних передумов на створення ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти є показником освітнього рівня розвитку людини і громадянина в Україні.

Розділ 2 «Адміністративно-правові засади формування системи надання державних послуг у сфері освіти України» складається із чотирьох підрозділів, висновків до розділу і присвячений дослідженню лінгвістично-юридичного змісту поняття, ознак та класифікації державних послуг у сфері освіти України; здійсненню освітньої політики у сфері надання державних послуг; аналізу етапів становлення та розвитку національного законодавства, що регулює відносини у сфері освіти; з'ясуванню кола суб'єктів, уповноважених надавати послуги у сфері освіти України.

У підрозділі 2.1 «Поняття, ознаки та класифікація державних послуг у сфері освіти України» досліджено лінгвістично-юридичний зміст понять «адміністративні послуги», «державні послуги», «електронні державні послуги», «публічні послуги», «соціальні послуги» та зроблено висновок про те, що при конструюванні загального поняття «державна послуга» необхідно: по-перше, виділити і проаналізувати ознаки, які характеризують термін «послуга» у цілому; по-друге, виключити із загального поняття «послуга» складові елементи, що не мають практичного інтересу до формулювання поняття «державна послуга» і на цій основі визначити корисний ефект дії з боку держави, спрямований на задоволення потреб населення у сфері освіти.

Запропоновано такий перелік ознак, що характеризують зміст освітніх послуг: а) це соціальна послуга (опосередковує гарантовані законодавством соціальні права); б) метою державної послуги є задоволення потреб людини у знаннях, і загальних, і професійних; в) освітня послуга складається з дій особливого змісту, які властиві тільки для цього виду послуги; г) здійснюється суб'єктами, наділеними повноваженнями надавати освітні послуги від імені держави; д) наявність нормативних вимог щодо дій суб'єктів, які надають освітні послуги від імені держави та одержувачів цих послуг.

За допомогою критеріїв визначена і запропонована така класифікація державних освітніх послуг: 1) державні та недержавні освітні послуги; 2) загальнообов'язкові (основні) і додаткові професійно спрямовані освітні послуги; 3) безкоштовні і платні освітні послуги; 4) індивідуальні і колективні освітні послуги; 5) тимчасові, регулярні і постійні освітні послуги.

У підрозділі 2.2 «Освітня політика щодо формування системи надання державних послуг у сфері освіти України» розглянуто сутність поняття «державна політика», його використання для пояснення мети, завдань та принципів державної політики у сфері освіти. Зазначено, що державна політика у сфері освіти передбачає взаємодію між суб'єктами, наділеними повноваженнями надавати державні послуги у сфері освіти і суб'єктами, що виступають як одержувачі цих послуг. Взаємовідносини між вказаними суб'єктами визначаються характером соціально-економічних та політичних відносин у суспільстві, якістю еліт, домінуючою політичною культурою, національними освітніми традиціями тощо.

Формування державної освітньої політики в Україні відбувається на основі вимог Конституції України, національного законодавства про освіту та міжнародного досвіду у сфері освіти та проходить відповідні етапи: 1) визначення принципових завдань у сфері освіти; 2) накреслення перспективних і поточних цілей, які мають бути досягнуті у конкретні терміни (періоди); 3) вироблення та впровадження в освітню діяльність ефективних методів, засобів і форм реалізації освітньої політики держави; 4) вибір освітніх установ, за допомогою яких здійснюватиметься освітня діяльність та будуть реалізовані поставлені цілі у сфері освіти; 5) підбір і розстановка кадрів, здатних зрозуміти й виконати конкретні завдання.

Кожен із позначених етапів формування державної політики у сфері освіти передбачає реалізацію завдань і стратегічного, і тактичного змісту. Ми вважаємо, що до стратегічних завдань у сфері освіти в Україні слід віднести: подальшу розбудову національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян, формування освіченої, творчої особистості, забезпечення пріоритетного розвитку людини; виведення національної освіти на рівень розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних та організаційних засад; формування багатоваріантної інвестиційної політики у галузі освіти.

Отже, можемо стверджувати, що основою державної політики у сфері освіти є діяльність держави, яка здійснюється з метою ефективного використання її можливостей для досягнення стратегічної мети і розв'язання завдань загальнодержавного та глобального значення.

У підрозділі 2.3 «Становлення та розвиток законодавства, що регулює сферу освіти України» досліджено тенденції розвитку освіти на законодавчому рівні, який змінювався у різні часи і залежав від обставин, на які впливали чинники соціально-політичного, економічного та історичного змісту.

Радянський період розвитку освіти в Україні мав свої особливості. Перші акти в галузі освіти (1917-1922 рр.) мали несистемний розрізнений характер. Багато відносин, які стосувались надання освітніх послуг залишалися неврегульованими. Значною подією у сфері освіти стала розробка і прийняття Кодексу законів про народну освіту УРСР (1922 р.).

Окремі питання вищої освіти регулювалися іншими нормативними актами, настільки чисельними, що виникла потреба у їх систематизації. Так, у 1940 році був виданий тематичний збірник законоположень про вищу освіту під назвою «Вища школа», який регулярно друкувався до 1978 року. Важливим законодавчим актом у галузі освіти стали Основи законодавства Союзу РСР про народну освіту, що були прийняті 19 липня 1973 року. На підставі цих Основ 28 червня 1974 року був прийнятий Закон Української РСР «Про народну освіту», який діяв до 23 травня 1991 року.

Сучасний період розвитку освіти у незалежній Україні має багато позитивних прикладів нормативно-правового регулювання відносин у вказаній сфері. Прийняття Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року стало основою для створення Міністерства освіти України (12 грудня 1991 р.). Подальшим документом, що сприяв реформуванню освіти в Україні є Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 896 від 3 листопада 1993 року та Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України № 347 від 17 квітня 2002 року.

Особливо велике значення для напрацювання законодавчої бази діяльності вищої школи набув прийнятий Верховною Радою України перший в історії незалежної України Закон «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року. За його допомогою законодавчо закріплено основні положення державної політики в сфері освіти, визначена мета, завдання, принципи діяльності, правові, фінансові, організаційні та інші засади функціонування системи вищої освіти.

Водночас, починаючи з квітня 2010 року органами держаної влади і управління України зроблені важливі кроки запровадження стандартів і рекомендацій, які сприяють входженню України до Європейського простору вищої освіти.

Адаптація законодавства України у сфері освіти є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

У підрозділі 2.4 «Суб'єкти надання державних послуг у сфері освіти в Україні» йдеться про надання освітніх послуг галузевими та міжгалузевими суб'єктами у сфері освіти. Ці суб'єкти за своїм призначенням не мають комерційного спрямування. Водночас, розвиток ринкових відносин і закріплення права власності створило підґрунтя для появи приватних навчальних закладів, діяльність яких має комерційний характер.

З урахуванням реформ, що відбуваються у сфері освіти, суб'єкти, які надають освітні послуги залежно від їх призначення та виконання функцій можна умовно поділити на: а) суб'єкти управління у сфері освіти; б) суб'єкти, що організовують та забезпечують навчально-виховний процес; в) суб'єкти, що організовують і проводять наукові дослідження.

Управлінська діяльність вказаних суб'єктів має вертикальне підпорядкування з урахуванням принципу ієрархії, використання якого у поєднанні з іншими принципами сприяє більш змістовному наданню державних послуг у сфері освіти.

Класифікація суб'єктів надання державних послуг у сфері освіти повинна будуватися з урахуванням таких критеріїв: а) за рівнем розташування суб'єкта з надання державних послуг в освітніх структурах; б) з урахуванням ролі та масштабів діяльності суб'єктів надання державних послуг у сфері освіти; в) залежно від порядку утворення суб'єкта з надання державних послуг у сфері освіти; г) від обсягу повноважень, що впливають на прийняття рішень з надання державних послуг у сфері освіти.

Навчальні заклади як суб'єкти надання державних послуг у сфері освіти за своїм призначенням повинні входити до існуючої структури освіти, мати статус юридичної особи, форму власності, передбачений законодавством порядок утворення (органами державної виконавчої влади; органами місцевого самоврядування; юридичними особами незалежно від форм власності; громадянами України) та відповідний рівень акредитації.

Розділ 3 «Напрями формування нової парадигми надання державних послуг у сфері освіти України» складається із трьох підрозділів та висновків до розділу. Присвячений висвітленню зарубіжного досвіду щодо надання послуг у сфері освіти та визначенню місця і ролі стандартів вищої освіти в забезпеченні якості надання державних послуг у сфері освіти; модернізації системи надання державних послуг у сфері освіти в контексті інтеграції в Європейський освітній простір.

У підрозділі 3.1 «Зарубіжний досвід щодо надання послуг у сфері освіти» проведено аналіз існуючої за кордоном практики надання послуг у сфері освіти.

З урахуванням світових тенденцій розвитку освіти доцільно творчо використовувати досвід розвинених країн. Так, у Республіці Польщі повноваження центральних органів управління освітою мають певні обмеження, оскільки частину їх передано до органів управління освітою місцевого рівня, що сприяє поєднанню державного та громадського управління.

Суттєво розширено співпрацю у сфері освіти з надання послуг між органами місцевого самоврядування і керівниками навчальних закладів, що створило умови для співпраці місцевої громади та закладів освіти. Розширено автономію польських навчальних закладів усіх рівнів і можливості для реалізації самоуправління цими закладами.

Заслуговує на увагу структура системи шкільної освіти у Республіці Польща, складовою якої є дошкільні заклади (загальні та спеціалізовані), початкові школи, гімназії, післягімназійні школи з інтеграційними відділами, а також школи спеціальні, спортивні та олімпійського резерву, мистецькі школи, освітньо-виховні заклади, заклади позашкільної роботи, заклади безперервного навчання, психолого-педагогічні консультації та інші спеціалізовані консультації, шкільно-виховні ланки (загальні та спеціальні) для дітей і молоді, заклади, які забезпечують опіку і виховання учнів за місцем постійного проживання, добровільні трудові загони, спрямовані на навчання і виховання їх учасників, заклади навчання та установи удосконалення вчителів, педагогічні бібліотеки.

Надання освітніх послуг у Франції є державною прерогативою. Система освіти у Франції має чотири ступені: материнська школа, початкова школа, загальноосвітня школа (І цикл - колежі, ІІ - цикл - ліцеї) та вища освіта (університети, технологічні та професійні інститути). Дошкільні освітні послуги у Франції є найкращими у світі. Заслуговує на увагу положення щодо безконкурсного вступу до державних університетів Франції на основі диплому старшої школи.

Освітні послуги у Федеративній Республіці Німеччина мають таку структуру: дошкільні, початкова, середня, професійна, вища та освіта дорослих. Важливою у цьому аспекті є німецька професійна освіта. Система професійної освіти Німеччини комбінує практику і теорію, що створює умови для підготовки висококваліфікованих німецьких співробітників та інших фахівців.

Отже, використання позитивного закордонного досвіду надання послуг у сфері освіти є однією з умов подальшого розвитку національної системи освіти з метою її збагачення та вирішення низки проблем, які стоять перед Україною в частині формування ринку освітянських послуг.

У підрозділі 3.2 «Місце та роль стандартів вищої освіти в забезпеченні якості надання державних послуг у сфері освіти України» на основі аналізу та оцінки діяльності закладів освіти з надання державних послуг обґрунтовано доводиться, що ключовим моментом у забезпеченні належного рівня освітніх послуг є їх якість.

Показник якості надання освітніх послуг залежить від існуючих систем її оцінки. На рівень оцінки якості освітніх послуг впливають: а) домінування державних освітніх структур, що надають послуги; б) автономія управління вищими навчальними закладами освіти у наданні державних послуг; в) оцінка якості наданих освітніх послуг на умовах «доданої вартості», сутність якої полягає у формуванні власної позиції студентів до освітніх послуг, прагнення держави фахово та інтелектуально розвинути і збагатити особистість.

Важливою при цьому є роль стандартів освіти, які за своїм призначенням, видами і змістом повинні відповідати міжнародному рівню. Запропоновано переглянути складові елементи державних стандартів вищої освіти з метою уточнення існуючого переліку кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, визначенню переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ, обґрунтування більш змістовних вимог до освітніх рівнів вищої освіти та інше.

У підрозділі 3.3 «Модернізація системи надання державних послуг у сфері освіти в контексті інтеграції в Європейський освітній простір» обґрунтовано необхідність модернізації існуючої системи надання державних послуг у сфері освіти, що сприятиме вирішенню таких проблем. Перша - це виховання людини і громадянина здатного свідомо вибирати та застосовувати нові технологічні навички, прийоми та уміння для практичної діяльності, а також використовувати цінності українського суспільства з метою інтелектуального розвитку особистості. Друга - це наявність бажання і активна участь громадянина у прийнятті рішень, які за своїм впливом та поширенням на коло суб'єктів можуть бути локальними і глобальними.

Модернізація системи надання державних послуг у сфері освіти повинна сприяти формуванню інтересу до знань, створювати потребу в навчанні й постійному самовдосконаленні, усвідомлення необхідності навчатися протягом усього життя. Вважаємо, що забезпечити цей процес можна лише за допомогою цілеспрямованої, послідовної виховної роботи, яка повинна базуватися на глибокій теоретико-методологічній основі.

Надання державних послуг у сфері освіти за умови їх модернізації буде сприяти: а) подальшому розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування в інших країнах світу; б) посиленню міжнародної конкурентоспроможності національних вищих навчальних закладів з Європейською та світовою системою вищої освіти; в) формуванню та зміцненню інтелектуального, культурного, освітнього та науково-технічного потенціалу вищих навчальних закладів України у наданні ними освітніх послуг.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародного досвіду і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць з різних галузей юриспруденції, сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на нове вирішення наукового завдання стосовно визначення та вдосконалення адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти в Україні у контексті підвищення його ефективності, якості та відповідності стандартам, що впроваджені та діють у розвинених країнах світу.

1. Ґрунтовний аналіз теоретико-методологічних основ дослідження адміністративно-правового регулювання надання державних послуг у сфері освіти дав змогу: а) здійснити загальну характеристику стану наукових досліджень надання державних послуг та запропонувати низку етапів розвитку освіти; б) з'ясувати структурні, якісні і кількісні зміни надання державних послуг у сфері освіти, особливо у сучасний період (з моменту проголошення незалежної України та конституційного закріплення права громадян на освіту).

Практична цінність розгляду методологічних основ дослідження надання державних послуг у сфері освіти пов'язана з пропозиціями щодо створення і застосування більш ефективної системи надання таких послуг.

2. Глобалізація за своїм змістом має характерні для неї економічні ознаки. Водночас, її поширення і вплив на освітню сферу відбувається через інформаційні та комунікаційні технології, використання яких в Україні, на жаль, ще не відповідає вимогам часу. Важливим кроком для органів освіти України є входження нашої держави до глобального освітнього ринку послуг, що сприятиме модернізації змісту, форм, видів та якості освітніх послуг.

3. З'ясування соціально-економічних передумов створення ефективної системи надання державних послуг у сфері освіти сприяло виокремленню відносин у вказаній сфері. З-поміж них: а) соціальні - характеризують суспільство у безупинному соціальному русі, який сприяє його інтенсивному і постійному самоперетворенню завдячуючи освіті та знанням, які впливають на рівень соціальної організації, а також сприяють створенню ефективної системи освітніх послуг державою для громадян; б) економічні - сприяють обґрунтуванню положення про те, що основним економічним ресурсом в умовах постіндустріального суспільства є знання, наукові та технологічні розробки, а найбільш цінними якостями трудових ресурсів - рівень освіти та кваліфікації, професіоналізм та інноваційність.