Суб’єкти адміністративного права

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1

Національний університет Державної податкової служби України

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Спеціальність: 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Суб'єкти адміністративного права

Мацелик Тетяна Олександрівна

Ірпінь 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті державної податкової служби України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Запорізький національний університет, професор кафедри адміністративного та господарського права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Тищенко Микола Маркович, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, декан факультету підготовки кадрів для Пенсійного фонду України;

доктор юридичних наук, професор Калюжний Ростислав Андрійович, Юридичний інститут Національного авіаційного університету, заступник директора з наукової роботи;

доктор юридичних наук, професор Ярмакі Христофор Петрович, Одеський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права та адміністративного процесу.

Захист відбудеться „ 26 ” вересня 2014 року о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 в Національному університеті державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, 55.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31.

Автореферат розісланий „ 23 ” серпня 2014 року.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради В.Б. Кузьменко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

юридичний адміністративний право публічний

Актуальність теми дослідження. Запровадження концепції людиноцентризму в діяльності органів публічної адміністрації іманентне конституційним засадам розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави і вимагає принципового оновлення наукових підходів до визначення і характеристики сутності базових категорій у доктрині, насамперед, публічного права. Так, за сучасних умов розвитку суспільних відносин доктринально-ідеологічною основою розвитку науки адміністративного права є переосмислення змісту предмета, методу і принципів, структури адміністративного права, формування засадничих положень теорії суб'єктів адміністративного права тощо.

Сутність функціонування суб'єктів адміністративного права полягає в убезпеченні людини від адміністративної сваволі та забезпечення розумного співвідношення приватних та публічних інтересів, що зумовлено природою публічної влади - нерозривним зв'язком з інтересами суспільства та спрямованістю на максимальне задоволення прав людини. Від того, наскільки досконало сформованою буде організаційна структура та функціональна компетенція органів публічної адміністрації, логічно і послідовно розподілені функції в системі публічної адміністрації, залежить її дієвість та рівень задоволення інтересів у суспільстві.

Звертаючи увагу на виконання функцій суб'єктами адміністративного права, можна зазначити, що ключовим моментом у процесі функціонування є ефективність виконання цих функцій. Такий висновок підтверджується результатами аудитів (в частині забезпечення діяльності та виконання повноважень державними органами), які були проведені у 2009 - 2012 роках Рахунковою палатою України в міністерствах фінансів, економіки, праці та соціальної політики щодо виконання покладених на них функцій. Так, Міністерство фінансів України забезпечувало свої функції на 55 %, Міністерство економіки України - на 45 %, а Міністерство праці та соціальної політики України - не більше ніж на 40 % своїх функцій та обов'язків.

З огляду на викладене оновлення наукових поглядів на суб'єктний зміст сфери адміністративно-правового регулювання детермінується кількома чинниками теоретичного та практичного характеру: по-перше, здійсненням в Україні інституційних перетворень з метою створення системи публічного адміністрування, що сприятиме забезпеченню становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої, європейської держави; по-друге, докорінною зміною доктринальних підходів до змісту предмета, методів, принципів адміністративного права; по-третє, відсутністю в українській адміністративно-правовій науці комплексних, монографічних досліджень з теорії суб'єктів адміністративного права. Усі ці чинники вимагають оптимізації системи теоретичних уявлень про суб'єктів адміністративного права.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження щодо встановлення сутнісних характеристик суб'єкта адміністративного права як наукової категорії та розкриття її юридичної конструкції, розгляду історіографії досліджень суб'єктів адміністративного права та визначення їх місця в системі юридичних понять становили праці відомих фахівців філософії, соціології, загальної теорії держави і права, галузевих наук публічного та приватного права, серед яких: О. Автономов, П. Алексєєв, С. Алексєєв, С. Архіпов, В. Бойцов, С. Братусь, А. Васильєв, М. Вебер, Б. Віндшейд, М. Владимирський-Буданов, М. Дювернуа, А. Єлістратов, О. Євтихієв, О. Іоффе, М. Козюбра, Д. Керімов, С. Кечек'ян, Б. Кістяківський, А. Колодій, М. Коркунов, Д. Курський, С. Максимов, О. Малицький, Т. Мінка, В. Нерсесянц, М. Орзіх, Ю. Оборотов, П. Пашуканіс, М. Перепелиця, Л. Петражицький, Г. Петров, І. Покровський, М. Ренненкампф, П. Рабінович, О. Скакун, В. Сорокін, П. Стучка, М. Суворов, М. Тарасов, Є. Трубецький, М. Цвік, В. Чиркін, М. Шакарян, Ю. Шемшученко, Г. Шершеневич, А. Черданцев, Р. Халфіна, В. Хвостов, Е. Юдін, О. Якімов, Ц. Ямпольська та інші.

Обґрунтуванню нових поглядів на правову природу суб'єктів адміністративного права, визначенню поняття та структури правового статусу суб'єктів адміністративного права, здійсненню їх класифікаційного розподілу слугували праці: В. Авер'янова, О. Бандурки, Д. Бахраха, Ю. Битяка, Л. Білої-Тіунової, І. Бородіна, М. Віхляєва, І. Голосніченка, С. Гончарука, В. Зуй, Д. Калаянова, Р. Калюжного, Т. Коломоєць, В. Колпакова, А. Комзюка, Є. Кубка, О. Кузьменко, Є. Курінного, П. Лютікова, Н. Нижник, В. Олефіра, О. Остапенка, Д. Приймаченка, О. Рябченко, А. Селіванова, О. Соколенко, Ю. Тихомирова, М. Тищенка, В. Шкарупи, Х. Ярмакі та інших.

Базове підґрунтя спостережень і висновків щодо встановлення сутнісних характеристик системи суб'єктів адміністративного права склали дослідження: А. Агапова, Г. Атаманчука, О. Ващука, В. Вітрука, А. Воєводіна, І. Гриценка, Д. Гудими, О. Дьоміна, Ю. Іщенка, Л. Коваля, І. Коліушка, С. Константінова, Т. Кравцової, В. Селіванова, Ю. Старилова, С. Стеценка, В. Тимощука, Н. Тиндик, А. Школика, Н. Янюк та інших.

Аналізуючи функції суб'єктів адміністративного права, використовувались праці: О. Андрійко, І. Арістової, Н. Армаш, О.Баклан, І. Бачило, В. Бевзенка, А. Берлача, В. Білоуса, К. Бєльського, В. Галунька, В. Гаращука, В. Гіжевського, Е. Демського, П. Діхтієвського, Є. Додіна, С. Ківалова, В. Конопльова, Б. Лазарєва, К. Левченко, М. Лошицького, Д. Лук'янця, Р. Мельника, О. Миколенка, Р. Миронюка, В. Настюка, В. Пєткова, О. Проценка та інших.

Серед учених представників різних наукових шкіл держав Європейського Союзу, роботи яких стали підгрунтям для дослідження, варто відмітити: A. Barak, A. Caldas, G. Casado, L. Dubois de Carratier, J. Enrique, E. Fernandez, D. Gomien, M. Hauriou, H. Kelsen, Z. Kmiecik, C. Palop, E. Soto Kloss, R. Severiano, J. Zimmermann та інших.

У поле наукового пошуку згаданих вчених-юристів, як правило, потрапляли певні суб'єкти, їх групи, однак лише в окремих дисертаційних дослідженнях приділялась увага проблематиці суб'єктів права, суб'єктів адміністративного права (зокрема, у радянський період досліджувала суб'єктів адміністративного права Ц. Ямпольська (докт. дис. 1958 р.), суб'єктів радянського права О. Міцкевич (канд. дис.1952 р.), у сучасний період ґрунтовне теоретичне дослідження суб'єктів права здійснив російський теоретик права С. Архіпов ( докт. дис. 2005 р.), в українській науці загальнотеоретичні засади правового статусу суб'єкта права розглядав І. Окунєв (канд. дис.2010 р.), юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права П. Лютіков (докт. дис. 2013 р.), громадські об'єднання як суб'єктів адміністративного права України М. Віхляєв (докт. дис. 2013 р.), беручи до уваги важливість і наукову цінність наявних досліджень та віддаючи належне досягненням учених у теоретичних і практичних питаннях суб'єктів адміністративного права, необхідно констатувати, що у вітчизняній адміністративно-правовій науці відсутнє комплексне дослідження цієї проблеми.

Роботи вітчизняних і зарубіжних фахівців склали теоретичну базу для нового погляду на правову природу та систему суб'єктів адміністративного права, дали авторові змогу через детальний огляд концепції суб'єкта в адміністративному праві встановити його юридичну конструкцію та визначити місце суб'єкта адміністративного права у системі юридичних понять, а також висвітлити стан теоретичних досліджень, присвячених різновидам суб'єктів адміністративного права, довести, що система суб'єктів адміністративного права характеризується функціональною анізотропністю, цілісністю, поліморфністю та структурованістю, яка визначається сукупністю індивідуальних і колективних суб'єктів адміністративного права, кожен з яких займає відповідне місце, пов'язане з його адміністративно-правовим статусом.

Наведені обставини зумовлюють актуальність теми дослідження, її важливе теоретичне і практичне значення щодо подальшого осмислення системи суб'єктів адміністративного права й оновлення законодавчого забезпечення їх статусу відповідно до потреб сучасного українського державотворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планових досліджень відповідно до Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої Законом України від 21.11.2002 № 228-IV, Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22.07.1998 р., а також спрямована на реалізацію завдань, визначених Указом Президента України від 09.12.2010 р. „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” та „Стратегією державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні”, яка була затверджена Указом Президента України від 24.03.2012 № 212/2012, а також має безпосереднє відношення до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 20112015 рр., затверджених постановою Загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010. Дисертаційне дослідження відповідає напрямам науково-дослідної роботи кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України на 20122015 рр. за темою „Правове регулювання управлінської та правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (державний реєстраційний номер 0112U001826).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету державної податкової служби України 27 листопада 2008 року (протокол № 3), розглянута та схвалена координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України (п. 378, 2008 рік).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження - розробка на основі нової ідеології реформування адміністративно-правових інститутів і оновлених уявлень про адміністративну доктрину, концептуальних засад української теорії щодо суб'єктів адміністративного права, визначення пріоритетних шляхів удосконалення відповідного законодавства.

Відповідно до поставленої мети перед дисертантом постали такі основні завдання:

- на підставі застосування методу правового моделювання дослідити суб'єкта адміністративного права як наукову категорію;

- простежити історіографію досліджень суб'єктів адміністративного права;

- визначити правову природу, ознаки та поняття ідеалізованого суб'єкта адміністративного права;

- на підставі системно-структурного аналізу розкрити зміст юридичної конструкції категорії „суб'єкт адміністративного права”, встановити його місце в системі юридичних понять;

- визначити оновлені критерії класифікації суб'єктів адміністративного права;

- розкрити інтеграційні особливості системи суб'єктів адміністративного права, її сутність, поняття та ознаки;

- визначити поняття, ознаки, види колективних суб'єктів адміністративного права;

- розкрити сутність індивідуальних суб'єктів адміністративного права та охарактеризувати їх різновиди;

- встановити особливості функцій суб'єктів адміністративного права в публічному управлінні, у сфері адміністративних послуг, у сфері адміністративної відповідальності, у сфері адміністративного судочинства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку із формуванням, функціонуванням суб'єктів адміністративного права та теоретичним обґрунтуванням їх концепції.

Предметом дослідження є суб'єкти адміністративного права.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичного матеріалізму, історичний, логічний, системного аналізу, метод моделювання тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового аналізу тощо).

Діалектичний метод у дослідженні доповнюється герменевтичним принципом розуміння: ціле сприймається на основі аналізу окремих частин, а частини - на основі аналізу цілого.

Метод абстрагування дозволяє не зважати на багатство змісту конкретного явища, свідомо не брати до уваги його численні сторони і риси, але виявити типове, найбільш характерне й істотне в ньому, визначити закони, за якими воно існує, тобто розкрити його як наукову категорію (підрозділи 1.1, 3.1, 4.1 та ін.). Системний метод (системний аналіз або системний підхід) сьогодні розглядається як універсальний інструмент пізнавальної діяльності, що відкриває шлях до подолання суперечності між зростанням кількісних характеристик інформаційних потоків і обмеженими можливостями сприйняття інформації. Його застосування дає, наприклад, підстави розглядати суб'єктів адміністративного права як систему (розділ 3). Метод правового моделювання застосовується при дослідженні юридичної конструкції суб'єкта права, структури статусу суб'єкта адміністративного права (підрозділи 1.3, 2.3 та ін.). Функціональний метод застосовується для вивчення функцій суб'єктів адміністративного права у сферах адміністративно-правового впливу (підрозділи 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 та ін.). Використання порівняльно-правового методу дозволяє врахувати у ході дослідження тенденції розвитку відповідного законодавства в державах з близькими до вітчизняної правовими системами, уникнути некоректних рішень, запозичити позитивний досвід законотворення (підрозділи 3.2, 3.3, 4.2, 4.3, 4.5 та ін.).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження склали наукові праці фахівців у галузі філософії, феноменології, герменевтики, загальної теорії держави і права, теорії управління, адміністративного права та процесу, а також інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних вчених, а також концепції людиноцентризму.

В основу авторських суджень та аналітичних висновків були покладені приписи Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади функціонування суб'єктів адміністративного права, правові позиції Конституційного суду України.

Емпіричну базу становить узагальнення результатів правозастосовної діяльності органів публічної адміністрації, матеріали статистичних досліджень, зокрема статистичні збірники України Державної служби статистики за 2009 - 2013 роки, звіти Рахункової палати України за 2009 - 2012 роки, звіти діяльності, доповіді з окремих питань соціально-економічного розвитку України, політико-правова публіцистика, були використані також довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів у загальнотеоретичному вимірі полягає в тому, що сукупність суб'єктів адміністративного права з позиції застосування системного підходу в українському адміністративному праві не досліджувалась. Зазначений підхід дозволив отримати нові знання, які, по-перше, вивели розуміння їх системи за рамки існуючих доктрин та концентрували дослідницькі зусилля на питаннях системності суб'єктів у межах локальних підгалузей та інститутів; по-друге, засвідчили, що адекватне суспільним потребам регулювання адміністративних правовідносин потребує об'єктивації уявлень насамперед про ідеалізованого суб'єкта як первісний і домінуючий фактор утворення структурованої за суб'єктними ознаками системи адміністративного права.

Наукова новизна полягає у таких результатах:

вперше:

- обґрунтовано доцільність застосування категорії ідеалізованого суб'єкта адміністративного права у діалектичному взаємозв'язку з іншими поняттями;

- доведено змістовні властивості суб'єкта адміністративного права як наукової категорії. Пропонується ознаками суб'єкта адміністративного права, як наукової категорії, визначити: наступність змістовних властивостей зазначеної категорії від загальної категорії „суб'єкт права”; системність існування в історичній ретроспективі; зайняття вагомого місця в системі понять адміністративного права;

- обґрунтовано місце суб'єкта адміністративного права в системі юридичних понять та виокремлено, по-перше, поняття, що входять у структуру юридичної конструкції суб'єкта адміністративного права; по-друге, поняття, які є суміжними; по-третє, опосередковані поняття;

- доведено, що діалектичний підхід до дослідження сутності ідеалізованого суб'єкта адміністративного права є методологічною основою виділення таких кластерних блоків юридичної конструкції суб'єкта: а) його виникнення; б) функціонування; в) припинення;

- розкрито зміст кластерного блоку „виникнення суб'єкта адміністративного права” з позиції набуття суб'єктом ідентифікуючих ознак, які генерують поняття „правовий статус” ;

- на підставі аналізу правової природи та ознак суб'єкта адміністративного права сформульовано авторське визначення суб'єкта адміністративного права;

- виходячи з обґрунтованості поняття „ідеалізований суб'єкт адміністративного права”, доведено динаміку розвитку категорії адміністративна правосуб'єктність у сукупності та взаємозв'язку її елементів (правоздатності, дієздатності, деліктоздатності);

- гносеологія дослідження обумовила доцільність застосування антропологічного підходу як підстави класифікації суб'єктів адміністративного права;

- доведено, що системі суб'єктів адміністративного права притаманні три основоположні інтегруючі виміри: реально існуюче становище, яке визначається в структурі системи; дія, поведінка або функція, що відбувається в конкретний час; становлення або еволюція, тобто розвиток системи;

- запропоновано розширену структуру публічної адміністрації шляхом включення: а) органів виконавчої влади; б) органів місцевого самоврядування; в) спеціально створених органів для реалізації окремих функцій органів виконавчої влад;

- аргументовано положення про уніфікації організаційної діяльності щодо функціонування центрів надання адміністративних послуг;

- обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері адміністративно-правового регулювання статусу окремих суб'єктів адміністративного права;

набули подальшого розвитку:

- положення про співвідношення поняття „правовий статус суб'єкта адміністративного права” із суміжними правовими поняттями: „правовий модус”, „правове положення”, а також поняття „суб'єкт адміністративного права” та „суб'єкт адміністративних правовідносин”;

- визначення періодів формування наукових підходів до визначення поняття „суб'єкт адміністративного права” ;

- наукові положення щодо визначення переліку видів публічних службовців;

- обґрунтування щодо застосування адміністративної відповідальності до юридичних осіб;

удосконалено:

- структуру системи спеціальних статусів індивідуальних суб'єктів адміністративного права за видом суспільних відносин, в яких виникає спеціальний статус. Відповідно до зазначеного критерію виокремлено статус: а) публічних службовців; б) суб'єктів адміністративної опіки; в) суб'єктів адміністративного примусу; г) суб'єктів дозвільно-реєстраційної системи;

- визначення змісту розуміння функцій суб'єктів адміністративного права як основних напрямів їх діяльності, що визначаються метою, завданнями та засобами реалізації;

- поняття сутності функціонування публічної адміністрації у сфері адміністративного судочинства.

Практичне значення одержаних результатів обумовлено, перш за все, теоретичною спрямованістю роботи. Викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - як основа для подальшої розробки проблематики суб'єктів адміністративного права;

- у правотворчій діяльності - для підготовки та доповнення законодавчих актів, зокрема при підготовці проектів: Кодексу законів про публічну службу в Україні, законів України „Про систему органів виконавчої влади”, „Про державне стратегічне планування”, „Про дорадчі, допоміжні, консультативні органи” тощо (довідка про впровадження у правотворчу діяльність від 05 березня 2014 р. № 04-25/13-158);

- у правозастосовній сфері використання одержаних результатів дозволить підвищити ефективність діяльності органів публічної адміністрації (довідка про впровадження методичних рекомендації у діяльність виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 13 березня 2013 року № 01-17/2461);

- у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін „Адміністративне право”, „Адміністративний процес”, „Адміністративне судочинство” та при підготовці підручників і навчальних посібників (акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес Національного університету ДПС України від 23 травня 2013 року № 1009/01-12).

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконане дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки адміністративного права, усі сформульовані положення і висновки обґрунтовано на підставі власних досліджень автора.

Окремі положення дисертації викладені у колективних виданнях, де, як правило, містяться зауваження щодо розмежування вкладу кожного із співавторів у підготовку видань. У роботах, які не містять вказівок на таке розмежування, особистий внесок здобувача становить: ”Аміністративний примус у діяльності органів державної податкової служби України„ - 80 %; ”Адміністративна відповідальність за ухилення від оподаткування„ - 20 %; ”Фінансове право„ - 40 %; „Організаційно-правові засади діяльності судової міліції по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” - 30%; „Словник базової термінології з адміністративного права” - 50 % від виконаного у співавторстві обсягу роботи.

У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дослідження оприлюднено в доповідях і виступах на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних, регіональних та інших науково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях і семінарах: Міжнародна науково-практична конференція „Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів” (24 - 25 грудня 2009 р., м. Запоріжжя); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених „Права людини і основоположні свободи: міжнародні стандарти та національний вибір” (20 березня 2010 р., м. Донецьк); VII Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання реформування правової системи України” (4 - 5 червня 2010 р., м. Луцьк); ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Роль та місце органів внутрішніх справ у розбудові демократичної правової держави” (23 квітня 2010 р., м. Одеса); Науково-практична конференція „Реформування податкової служби України відповідно до європейських стандартів” (22 жовтня 2010 р., м. Ірпінь); Міжнародна науково-практична конференція „Напрями удосконалення протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності” (26 - 27 листопада 2010 р., м. Київ); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Роль та місце органів внутрішніх справ у розбудові демократичної правової держави” (21 квітня 2011 р., м. Одеса); Науково-практична конференція „Право і держава в умовах глобалізації та регіоналізації” (14 жовтня 2011 р., м. Ірпінь); VI Міжнародна науково-практична конференція „Фінансовий механізм структурної модернізації національної економіки” (5 - 7 березня 2012 року, м. Ірпінь); Міжнародна науково-практична конференція „Правове життя сучасної України” (20 - 21 квітня 2012 р., м. Одеса); VII Міжнародна науково-практична конференція „Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці” ( 23 - 24 квітня 2009 р., м. Ірпінь); Міжнародна науково-практична конференція „ Сучасні держава і право: теорія і практика” (07 грудня 2012 р., м. Ірпінь); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання публічного та приватного права” (03 жовтня 2012 р., м. Запоріжжя); Міжнародна науково-практична конференція „ Актуальні правові та організаційні проблеми публічного управління та судочинства” (12 - 13 квітня 2013 р., м. Кіровоград); VI Міжнародна науково-практична конференція „Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку” (18 - 19 травня 2013 року, м. Суми).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено в опублікованій одноосібній монографії; 7 навчальних посібниках (у співавторстві); 1 науково-практичному коментарі (у співавторстві); 1 словнику термінів (у співавторстві); 28 наукових статтях, 23 з яких опубліковано у вітчизняних наукових фахових виданнях, 5 - у зарубіжних наукових виданнях; 24 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, 16 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 533 сторінки. Додатки і список використаних джерел (656 найменувань).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Концепція суб'єкта в адміністративному праві” складається із п'яти підрозділів, в яких досліджується суб'єкт адміністративного права як наукова категорія, розглядається історіографія досліджень суб'єктів права, визначається юридична конструкція категорії „суб'єкт адміністративного права”, розкриваються місце суб'єкта права у системі юридичних понять, а також методологія дослідження суб'єкта у праві.

У підрозділі 1.1 „Суб'єкт адміністративного права як наукова категорія” вказується, що теорія суб'єкта адміністративного права, як і будь-яка наукова теорія, є найвищою формою організації наукового знання, що забезпечує цілісне уявлення про закономірності та інтегративні зв'язки суб'єктів адміністративного права.

У зв'язку з цим зазначено, що дослідження понятійного апарату будь-якої науки належить до важливих завдань її методологічного аналізу. Гнучкість і адекватність понятійного апарату науки є найважливішою умовою ефективності наукового дослідження, а отже, і необхідною передумовою подальшого розвитку науки, адже саме в поняттях концентруються підсумки та результати її розвитку.

Акцентована увага на тому, що категорії науки серед всіх наукових понять займають особливе місце та характеризуються як фундаментальні поняття, які найбільш узагальнені, мають важливе значення в окремій галузі знання та необхідні для розвитку відповідних галузей знання, а також створюють умови для розвитку науки в цілому.

Визначено три рівні наукових категорій: а) філософський; б) категорії загальних теорій природничо-гуманітарних наук; в) категорії конкретних природних і гуманітарних наук, що деталізують загальні категорії щодо практичної діяльності, досліджуваної цими науками.

У зв'язку з цим категорія „суб'єкт адміністративного права” з гносеологічної точки зору дисертантом визначається як абстракція високого філософсько-соціологічного та юридичного рівня, адекватне осмислення якої вимагає залучення філософсько-соціологічних засобів пізнання. У цьому аспекті вихідною уявляється необхідність визначення змісту поняття „суб'єкт права” порівняно з загальнодіалектичною категорією „суб'єкт”.

На підставі аналізу наукових, філософських, соціологічних джерел здобувачем обґрунтовано визначення суб'єкта як носія діяльнісної здібності. Зокрема наголошено, що статус суб'єкта має носій не будь-якої, а лише цілеспрямованої активності, який володіє свідомістю і волею, що опосередковують його зв'язок з об'єктом діяльності.

Відповідно визначено, що суб'єкт - це джерело цілеспрямованої активності, носій предметно-практичної діяльності, оцінки і пізнання. Суб'єктом може бути індивід, соціальна група, суспільство в цілому.

Саме таке розуміння категорії „суб'єкт”, вироблене на рівні філософії та суспільних наук, суттєво впливає на формування категорії „суб'єкт права”, яка, у свою чергу, є консолідованим юридичним поняттям, виробленим у рамках інших наук і адаптованим до юридичної дійсності.

Визначаються характерні риси категорії „суб'єкт адміністративного права”.

Наголошується, що саме нормами об'єктивного права встановлюється, хто може бути носієм прав і обов'язків у певній сфері суспільних відносин.

У зв'язку з цим у роботі категорія „суб'єкт права” розглядається як категорія теорії права (правознавства) і категорія правових галузевих наук та одночасно зазначається, що категорія суб'єкта може виступати одночасно і як загальна категорія щодо науки в цілому, і як категорія конкретна щодо юридичної, зокрема адміністративно-правової, науки.

Звертається увага на те, що право проявляє себе, коли сформована правова потреба суб'єкта, що перетворюється в його інтерес, який об'єктивується у правових поглядах та фактичних діяннях. Сприйняття права є його буття в соціальному суб'єкті та обумовлена цим його внутрішня готовність відповідно до своїх інтересів та потреб діяти правомірно або протиправно.

Проаналізовано як філософські підходи до розуміння категорії суб'єкта права, так і її визначення у приватних та публічних галузях права, у результаті чого зроблено висновок про цінність саме галузевих досліджень суб'єкта права.

Підрозділ 1.2 „Історіографія досліджень суб'єктів адміністративного права” присвячено аналізу історіографії дослідження суб'єктів права, починаючи з періоду Античності й до сьогодні, у ньому виділено етапи цього процесу та здійснено аналіз кожного з них.

Звернуто увагу на те, що кожному етапу історичного розвитку права притаманні особливі уявлення про права і обов'язки, свободу та несвободу суб'єкта права. У цьому сенсі історія права - є також історією формування уявлень про суб'єкта права.

Зазначено, що історичний аналіз досліджень суб'єкта адміністративного права дасть можливість визначити тенденції його розвитку та сприятиме розкриттю змісту в сучасних умовах, адже зміст цього поняття може бути розкритий саме шляхом вивчення його історичних витоків, джерел, що, у свою чергу, збагатить обґрунтованість наукових висновків. У зв'язку з цим детально проаналізовано історичні передумови формування сучасного суб'єкта адміністративного права.

Досліджуючи період держави та права давнього світу, що характеризується рабовласницьким устроєм, з'ясовано, що особою (percona), тобто істотою, здатною мати права, визнавалась не кожна людина. Так, раби визнавались не суб'єктами, а об'єктами права. Вільних поділяли за станом громадянства - на римських громадян та інших вільних осіб (латини, перегріни), а за сімейним станом виділяли самостійних батьків сімейств та підвласних батькам сімейств.

Колективними суб'єктами римське приватне право визначало римську державу; її підрозділи - curiae, tribus, civitates, municipia, coloniae тощо; корпорації жреців, фесталів, пантифіків; добровільні об'єднання осіб - collegia, до яких відносились корпорації релігійні, ремісничі, взаємодопомоги.

Існувало обмеження щодо створення корпорацій, яке полягало в отриманні попереднього дозволу держави.

Для періоду Середньовіччя характерним було широке розповсюдження (де-факто, майже суцільне панування ) влади свавільного типу, носієм якої був одноосібний верховний правитель. Причиною цього була відсутність представницьких органів управління, процедур прийняття колективних рішень, політичної культури громадянського суспільства. Феодальні монархи ототожнювали себе з державою, абсолютизували владу. Разом з тим спроби теоретично з'ясувати природу суб'єкта права зводились до намагань переосмислити теоретичні напрацювання античного світу.

У період XIV - XV ст. у світовій політиці починається процес формування нового державного і суспільного устрою - національних держав, що був пов'язаний як з розпадом старих імперій, так і з появою і становленням суб'єкта національних держав - національної буржуазії. Це зумовило формування підвищеної зацікавленості до концепції природного права та системи позитивного права.

Окрему увагу приділено історії держави і права Київської Русі, що суттєво відрізнялася тенденціями розвитку від країн Західної Європи. Публічне та приватне начало в цій державі не розмежовувались, а особами визнавалися соціальні союзи: сімейний, родовий, общинний, державний. Фізична особа як суб'єкт права сприймалась через колективних суб'єктів.

Звернуто увагу на суттєву відмінність руського права від законів більшості країн тогочасного світу, які статус приватної особи у повному розумінні визнавали лише за особами чоловічої статі, обмежуючи в цьому жінок. Натомість руське право визнавало рівну правоздатність як за чоловіком, так і за жінкою.

У період Московської держави особа звільняється від впливу сімейного, родового, общинного, але її права обмежуються на користь держави. Навпаки, у Литовській державі спостерігається досить сильний розвиток прав приватної особи завдяки впливу німецького та римського права.

Констатовано фактичне існування прототипів суб'єктів адміністративного права та наголошено, що в теоретичному форматі виникнення суб'єкта адміністративного права пов'язане з виникненням поліцейської науки та її поступовою трансформацією в адміністративно-правову.

Встановлено, що дослідження суб'єктів адміністративного права як наукової категорії з'являються у ХІХ столітті. Вчені того періоду (Б. Кістяківський, М. Коркунов, М. Дювернуа, М. Ренненкампф, Є. Трубецький, Л. Петражицький, Г. Шершеневич) переважно епізодично досліджували суб'єкта адміністративного права, визначаючи його як волездатну особу, тобто особу, наділену розумною волею; як суб'єкта користування, інтереси якого забезпечуються законом; як особу, здатну мати права не залежно від того, користується вона ними в дійсності чи ні; як формально визнаного об'єктивними нормами. Існували погляди, які відкидали саму ідею суб'єкта в праві, обґрунтовуючи існування безсуб'єктних прав і обов'язків.

Крім того, вченими здійснювалась і класифікація суб'єктів права, щоправда на загальнотеоретичному рівні. Такі підходи до розуміння суб'єкта права формувалися вченими, виходячи із позитивістського праворозуміння.

Радянський період дослідження суб'єкта адміністративного права (із 20-х по 90-ті роки ХХ століття) характеризується запереченням людини як самосійного і незалежного суб'єкта. Правоздатність не визнається особливою якістю людини (П. Стучка), заперечується існування недоторканих суб'єктивних приватних прав (Е. Пашуканіс), особа не вважається носієм і джерелом прав (А. Малицький), індивіду відмовляють у визнанні та захисті прав і свобод (Д. Курський). Таке розуміння суб'єкта права взагалі та адміністративного права зокрема отримало назву ”вузьконормативного„. Із середини 50-х років ХХ століття суб'єкта права стали трактувати як єдність правової норми і правовідносин (С. Кечек'ян, А. Піонтковський) або як єдність правової норми, правовідносин і правосвідомості (А. Стальгевич, Я. Миколенко). У цей період суб'єкта права ототожнювали з учасником (суб'єктом) правовідносин, хоча окремі автори розмежовували ці поняття (Г. Петров, Ц. Ямпольська, В. Бойцов, В. Сорокін, Р. Халфіна).

Сучасний період дослідження суб'єкта адміністративного права (з 90-х років до сьогодення) характеризується людиноцентристською спрямованістю: до суб'єктів адміністративного права відносять як індивідуальних, так і колективних осіб, за якими визнається існування адміністративної правосуб'єктності, невід'ємних прав і свобод, які підлягають захисту державою.

У результаті проведеного аналізу зроблено ряд висновків щодо тенденцій розвитку вчень про суб'єктів адміністративного права.

У підрозділі 1.3 „Юридична конструкція категорії „суб'єкт адміністративного права”, виходячи з концептуальних положень загальної теорії права, а також фундаментальних галузей права, здійснюється розгорнута характеристика структурних елементів юридичної конструкції категорії „суб'єкт адміністративного права”.

Наголошено, що в науковій літературі юридична конструкція розглядається як гносеологічна категорія, інструмент, засіб пізнання правових явищ, що являє собою ідеальну модель. Вона відображає складну структурну будову врегульованих правом суспільних явищ, їх елементів, слугує формою відображення дійсності, виступаючи спрощеним образом, абстракцією правових явищ, відрізняється чіткістю, необхідною наочністю і приводить знання в певну систему. Це полегшує розуміння та інтерпретацію досліджуваних об'єктів, розкриваючи, з яких елементів складається досліджуваний об'єкт, відтворює його як системно-структурне явище чи механізм дії.

Зосереджено увагу на тому, що юридична конструкція суб'єкта в адміністративному праві відображає його складну структурну побудову, зміст якої розкривається через аналіз її елементів, враховуючи характерні системні властивості. Внутрішній зв'язок між цими елементами відображає впорядкованість, єдність і повноту складових структури у певному змістовному і функціональному спрямуванні.

Зазначено, що для формування юридичної конструкції важливим є момент виникнення суб'єкта в адміністративному праві, який безпосередньо залежить від його різновиду. Він пов'язаний з юридичною фіксацією його ідентифікуючих ознак, що дозволяє та породжує можливості мати права і обов'язки та визначається категорією „правосуб'єктність”.

У результаті аналізу наукових досліджень, присвячених вивченню правосуб'єктності, вказано на відсутність у адміністративно-правовій доктрині єдиного підходу як до її визначення, так і до переліку притаманних їй елементів та їх співвідношення. Крім того, зроблено висновок, що чинне законодавство, незважаючи на використання цієї категорії, також не дає її визначення, тому варто законодавчо сформувати дефініцію та визначити її структурні елементи.

З метою формування чіткої для сприйняття юридичної конструкції сформульовано визначення адміністративної правосуб'єктності.

Наступною частиною юридичної конструкції суб'єкта адміністративного права є його функціонування в праві, яке забезпечується за рахунок встановлення правового статусу суб'єкта адміністративного права.

У науковій літературі поняття правового статусу зазвичай розкривають через його складові. Проведений аналіз існуючих підходів до розуміння структури категорії „правовий статус” дозволив запропонувати власну структуру правового статусу суб'єкта адміністративного права.

Припинення суб'єкта в адміністративному праві як елемента юридичної конструкції відрізняється залежно від виду суб'єкта: індивідуального чи колективного.

Сформульовані положення запропоновано врахувати у сучасному нормотворчому процесі для усунення існуючих недоліків та прогалин, щодо визначення правового статусу, його елементів, подолання розпорошеності та фрагментарності їх фіксації, усунення суперечності термінологічного апарату тощо.

Зроблено висновок, що така юридична конструкція суб'єкта в адміністративному праві: по-перше, сприятиме полегшенню його розуміння та цілісному сприйняттю доктриною, по-друге, спростить процес нормотворення, оскільки виконає свою основну функцію створить теоретичне підґрунтя для розробки відповідного законодавства.

У підрозділі 1.4 „Суб'єкт адміністративного права в системі юридичних понять” зазначено, що пізнання категорії „суб'єкт адміністративного права” передбачає її теоретичне осмислення у зв'язку із такими поняттями, як „об'єкт права”, „інтерес”, „правовий режим”.

У результаті аналізу наукової літератури встановлено, що в об'єкті права перетинаються інтереси уповноваженого і зобов'язаного суб'єктів, а також наголошено, що серед галузевих наук найбільш ґрунтовну увагу питанням об'єкта права приділяють приватно-правові. У науці публічного права об'єкту права не приділено достатньої уваги: питання про об'єкт права або не ставиться взагалі, або ж ототожнюється зі змістом правовідносин.

Сформульовано ознаки об'єкта права як парної правової категорії. Разом з тим акцентовано увагу на тому, що об'єкт права є засобом здійснення визначених правом інтересів, що зумовлюються потребами суб'єктів права.

Наголошено, що впродовж багатьох десятиліть поняття „інтерес” вживається як у науковій літературі, так і в законодавстві більшості держав, а різні аспекти інтересу в праві є традиційною проблемою юридичної науки.

Стверджується, що інтерес є специфічною категорією, яка виражає перехід об'єктивного в суб'єктивне та навпаки, а також визначає єдність об'єктивного і суб'єктивного. Коли усуваються перепони, суб'єкт переходить до діяльності відповідно до інтересу, який він має. Діяльність об'єктивує інтерес, який проявляється у результатах діяльності у формі буття як пасивна властивість.