Адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки України

Бєлєвцева Вікторія Вікторівна

Київ - 2015



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Забезпечення державної безпеки належить до фундаментальних проблем теорії безпекових систем, вирішення якої прямо залежить від розуміння чинників досконалості механізму застосування адміністративно-правових режимів. Це дуже важлива методологічна проблема, оскільки юридична наука здатна змоделювати оптимальну специфічну систему останніх, яку через законодавче оформлення необхідно залучити до вирішення конкретних соціально-політичних ситуацій.

Досі в Україні не провадилося фундаментального дослідження, присвяченого засадам механізму застосування такого суспільно-правового інституту, як адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки. Однак неможливо отримати адекватне уявлення про їх стан і наявні проблеми, які необхідно вирішити шляхом реформування сектора безпеки, без здійснення виміру якості функціонування існуючих інституцій державної влади.

У зв'язку із цим постають доволі складні теоретично-правові завдання: здійснити структурно-функціональний аналіз змісту режимної діяльності уповноважених суб'єктів; визначити критерії й методологію її оцінювання в умовах ускладнення внутрішньополітичної обстановки; виокремити ключові напрями підвищення її оптимізації відповідно до європейських стандартів.

Об'єктивна потреба пошуків конструктивних підходів до вдосконалення існуючої системи адміністративно-правових режимів в Україні згідно з традиціями соціальної, правової й демократичної держави стала передумовою обрання тематики цього дисертаційного дослідження.

Розвиток і вдосконалення науки адміністративного права, перехід до сучасних тенденцій щодо предмета і призначення засобів адміністративного права України - адміністративно-правових режимів - вимагають якісно нових, заснованих на утвердженні верховенства права підходів до поглибленого вивчення проблеми інструментарію забезпечення державної безпеки, адміністрування безпекових правовідносин, різних складників адміністративно-правових режимів такого забезпечення, законодавчого їх гарантування, застосування органами сектора безпеки та ін.

Усе це вплинуло не лише на систему адміністративного забезпечення державної безпеки, яка має тенденції до збільшення її інструментів, а й на засади й підходи до наукового розкриття окресленої проблеми. Безумовним є те, що суттєвого значення набувають питання аналізу й характеристики зазначених режимів, у тому числі й переосмислення їх ролі й місця у сфері державної безпеки за сучасних реалій і в перспективному розвитку України.

У різні періоди становлення й розвитку адміністративно-правової доктрини розроблення теоретичної концепції правового режиму привертало увагу багатьох учених-юристів. Зокрема, ним займалися С. С. Алексєєв, Ю. Ю. Ветютнєв, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, С. І. Керимов, Д. А. Максимов, М. І. Матузов, О. В. Малько, В. С. Нерсесянц, Ю. М. Оборотов, М. П. Орзіх, Л. В. Петров, П. М. Рабінович, М. В. Цвік та ін.

Обґрунтуванню теоретичних висновків і практичних рекомендацій стосовно покращання діяльності щодо забезпечення державної безпеки в Україні послужили праці таких учених, як К. І. Бєляков, С. Г. Гордієнко, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань, В. П. Ємельянов, М. Ю. Зеленков, В. С. Зеленецький, О. Л. Копиленко, І. Ф. Корж, В. В. Крутов, О. Д. Крупчан, В. А. Ліпкан, А. В. Опальов, М. І. Панов, В. Г. Пилипчук, В. А. Рубанов, М. П. Стрельбицький, В. П. Тихий, О. Г. Фролова та ін.

Дослідження ролі й місця адміністративно-правових режимів у сфері забезпечення державної безпеки ґрунтуються на сучасних теоретико-методологічних розробках у галузі держави і права, конституційного й адміністративного права, теорії управління, які знайшли відображення в роботах В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, Ж. Венделя, В. М. Гаращука, В. М. Горшеньова, Є. В. Додіна, Л. В. Коваля, В. К. Колпакова, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюка, В. В. Конопльова, О. В. Кузьменка, С. О. Кузніченко, В. В. Копєйчикова, М. В. Костицького, Є. Б. Кубка, Є. В. Курінного, В. В. Ласточкіна, С. С. Маїляна, В. М. Марчука, А. І. Маращука, Т. П. Мінки, В. Я. Настюка, Н. Р. Нижник, А. В. Опальова, В. Ф. Опришка, В. І. Олефіра, О. М. Остапенка, Г. О. Пономаренко, В. Г. Перепелюка, Д. В. Приймаченка, В. Б. Рушайла, А. О. Селіванова, В. М. Селіванова, С. Г. Стеценка, М. Ф. Стахурського, В. Я. Тація, М. М. Тищенка, С. А. Трофімова, В. В. Цвєткова, В. М. Шаповала, В. К. Шкарупи, Ю. С. Шемшученка, Х. П. Ярмакі та ін.

У роботі проаналізовані положення міжнародних актів і норм національного законодавства й окремих зарубіжних держав щодо організації й функціонування адміністративно-режимної діяльності в умовах звичайного і кризового періоду. На підставі їх аналізу й узагальнення вироблено, обґрунтовано й викладено в дисертації певні висновки і пропозиції.

Однак, незважаючи на зростаючу в останні роки інтенсивність наукових досліджень, присвячених різним аспектам означеної проблематики, на позитивні зрушення в розвитку українського суспільства, прояви сучасної системної кризи все негативніше впливають на стан усіх галузей життєдіяльності держави. Відмітимо, що багато питань цієї проблеми й дотепер залишаються дискусійними. Це стосується насамперед браку в Україні концепції розвитку нормативно-правової бази організації й функціонування системи гарантування безпеки держави (як у цілому, так і в умовах надзвичайних ситуацій), методологічних засад використання адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки, вивчення їх особливостей, сутності, місця й ролі у забезпеченні останньої та ін. Детальний розгляд законодавчих приписів із забезпечення базових функціональних адміністративно-правових режимів і практики їх застосування дозволить усунути прогалини, що існують в українському законодавстві, створити чіткий механізм, необхідний для подолання наслідків тієї чи іншої кризової або конфліктної ситуації й відновлення нормального стану суспільних відносин. Як бачимо, глибоке й комплексне розкриття адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки набуває особливого значення й актуальності, чим і пояснюється вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових робіт Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України на 2012-2016 роки, зокрема, за такими напрямами: «Державно-правові проблеми інформаційної безпеки людини і суспільства в умовах інтеграції України у світовий інформаційний простір» (номер державної реєстрації 0112U002073) і «Проблеми юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері в умовах формування інформаційного суспільства» (номер державної реєстрації 0112U002074). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України від 23 грудня 2011 року (протокол № 4).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб за допомогою досягнень юридичної науки, вітчизняного й зарубіжного законодавства та практики діяльності із забезпечення державної безпеки комплексно визначити концептуальні засади застосування адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки в Україні, розробити науково обґрунтовану дефініцію поняття «адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки», визначити його зміст, структуру, назвати основні принципи використання цих режимів, проаналізувати організаційні положення гарантування державної безпеки шляхом застосування базових функціональних адміністративно-правових режимів, запропонувати комплекс заходів з удосконалення законодавчого гарантування останньої, усунення прогалин у вітчизняному законодавстві з названих проблем, а також з'ясувати аспекти взаємодії міжнародного й національного права щодо гарантування й захисту прав і свобод осіб під час використання цих режимів.

Для досягнення означеної мети поставлено такі завдання:

- визначити природу адміністративно-правових режимів та охарактеризувати їх систему у сфері державної безпеки України;

- висвітлити роль і місце адміністративно-правових режимів у забезпеченні державної безпеки;

- навести дефініцію конструкції «адміністративно-правовий режим у сфері забезпечення державної безпеки» й показати її основні складники;

- розкрити сутність та особливості категорії «базові функціональні адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки»;

- окреслити види базових функціональних адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки й розкрити їх завдання;

- провести огляд основних нормативно-правових актів з питань регулювання базових функціональних адміністративно-правових режимів;

- проаналізувати положення щодо відповідальності за порушення законодавства, вимог і правил адміністративно-правових режимів у досліджуваній царині;

- охарактеризувати правові норми захисту прав людини при застосуванні адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки України;

- навести поняття й ознаки адміністративно-правового режиму захисту прав людини в царині забезпечення державної безпеки;

- сформулювати пропозиції з удосконалення правового регулювання порядку захисту прав людини при використанні адміністративно-правових режимів у розглядуваній сфері;

- викласти особливості провадження у справах, пов'язаних із забезпеченням адміністративно-правових режимів у досліджуваній царині;

- обґрунтувати теоретичні засади формування структури законодавчого забезпечення адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки;

- аргументувати пропозиції й рекомендації, спрямовані на вдосконалення законодавчих засад із забезпечення адміністративно-правових режимів і практики їх застосування.

Об'єктом дослідження виступає сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі застосування адміністративно-правових режимів у сфері забезпечення безпеки держави.

Предметом дослідження є адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки України.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дисертаційної роботи становлять загальновизнані наукові критерії об'єктивності й дослідницькі методи - діалектичний, логіко-семантичний, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний та інші, а також спеціальні юридичні методи граматичного розгляду й тлумачення правових норм. Діалектичний метод допоміг дослідити процеси становлення й розвитку законодавства щодо регулювання відносин у сфері державної безпеки, зміст основних складників адміністративно-правових режимів у цій царині (розд.1, п.1.1; розд.2, пункти 2.1, 2.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1-4), з'ясовано сутність таких правових конструкцій, як «адміністративно-правовий режим у сфері забезпечення державної безпеки» (розд.1, п.1.1), «базові функціональні адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки» (розд.1, п.1.2), «державна безпека» (розд.3, п.3.1), «адміністративно-правовий режим захисту прав людини у сфері забезпечення державної безпеки» (розд.3, п.3.1). Формально-логічний і соціологічний методи дозволили окреслити роль і місце адміністративно-правових режимів у забезпеченні державної безпеки, назвати їх особливості і призначення (розд.1, пункти 1.1, 1.2). Статистичний і порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення напрямків удосконалення законодавчого гарантування адміністративно-правових режимів, їх застосування в забезпеченні державної безпеки, для вивчення законодавства і практики захисту прав людини в досліджуваній сфері (розд.3, пункти 3.1, 3.2; розд.4, пункти 4.1, 4.2). Методи граматичного розгляду і тлумачення правових норм сприяли виявленню прогалин та інших недоліків у законодавстві з питань забезпечення державної безпеки, а також виробленню пропозицій для його вдосконалення (розд.3, п.3.2; розд.4, пункти 4.1, 4.2).

Нормативну основу дослідження становить законодавство України, що регулює діяльність у сфері державної безпеки (норми статей Конституції й законів України, законодавчих та інших нормативно-правових актах, які містять правові засади застосування адміністративно-правових режимів, діяльності у сфері державної безпеки в Україні), міжнародні акти у зазначеній царині.

Емпіричну базу дослідження складають різноманітні джерела: наукові публікації (монографії, підручники, коментарі); автореферати дисертацій; результати узагальнення публікацій у засобах масової інформації, статистичні й аналітичні матеріали діяльності Харківського окружного адміністративного суду та підрозділів Служби безпеки України із забезпечення державної безпеки з 2012 по 2014 рр. (641 справа з приводу забезпечення громадського порядку й безпеки).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що подана на захист дисертація є першим у вітчизняній науці адміністративного права самостійним завершеним комплексним науковим дослідженням проблем застосування адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки, що служить справі попередження, припинення й ліквідації глобальних викликів і загроз державній безпеці. Його результатом є сформульована в роботі низка нових наукових положень і висновків.

Уперше:

?запропоновано авторське визначення поняття «адміністративно-правові режими у системі забезпечення державної безпеки» як урегульований законодавством порядок поведінки громадян (людей) і юридичних осіб, а також порядок реалізації їх прав і свобод у сфері забезпечення сталого розвитку суспільства, своєчасного виявлення, запобігання і нейтралізації реальних та потенційних загроз і небезпек національним інтересам Української держави, суспільству й людині. Доведено, що сучасна правова модель застосування адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки полягає в розумінні їх як міжгалузевого функціонального інституту;

?введено в науковий обіг поняття «базові функціональні адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки» як інструментарій попередження або припинення поширення кризових і конфліктних ситуацій, а значить, і глобальних викликів і загроз у секторі безпеки держави;

?обґрунтовано авторську позицію вважати базовими функціональними адміністративно-правовими режимами у сфері державної безпеки такі з них, як режим секретності, охорони державного кордону, митний, податковий, паспортний, перебування й пересування іноземців та осіб без громадянства на території України, об'єктів підвищеної небезпеки й закритих для вільного перебування зон, захисту державних інформаційних ресурсів, криптографічного і технічного захисту інформації. Наголошено, що перелічені режими покликані забезпечувати виконання завдань та обов'язків головних суб'єктів забезпечення державної безпеки України;

?аргументовано важливість включення до таких базових функціональних адміністративно-правових режимів розширених заходів попередження, припинення й нейтралізації викликів і загроз державній безпеці. Запропоновано внести зміни до Закону «Про Службу безпеки України» щодо створення належної правової бази для використання адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки;

?доведено, що за сучасних умов розвитку вітчизняного законодавства не передбачено адміністративно-правових заходів протидії кризовим явищам неміжнародного характеру, які є викликами й загрозами державній безпеці. Розроблено низку змін, які треба внести до законодавства України і які спрямовані на забезпечення єдності державного сектора безпеки, а також систему перспективних змін з питань забезпечення державної безпеки з метою її посилення;

?запропоновано для забезпечення адміністративно-правового режиму у сфері державної безпеки запровадити належний захист прав людини, під яким маються на увазі врегульовані законодавством порядок, вимоги і правила діяльності компетентних органів щодо захисту прав та свобод людини і громадянина під час виявлення, попередження й нейтралізації реальних і потенційних загроз державній безпеці України;

?надана науково-теоретична аргументація доцільності розроблення й запровадження Закону України «Про систему адміністративно-правових режимів».

Удосконалено:

?змістове навантаження поняття «державна безпека», яке має бути закріплено на законодавчому рівні. Пропонується оперувати ним у розумінні його як цілеспрямованого організуючого юрисдикційного впливу суб'єктів виконавчої влади спеціальної компетенції на внутрішні й зовнішні загрози (небезпеки), за якого державними інституціями створюються умови для ефективного функціонування системи національної безпеки;

?наукові положення щодо необхідності застосування адміністративно-правових режимів у діяльності органів сектора безпеки;

?теоретичні засади, що визначають специфічність адміністративної правосуб'єктності прав і свобод людини як головних об'єктів забезпечення державної безпеки;

?існуючу в доктрині міжнародного права позицію щодо використання особливих організаційно-правових способів підтримки правопорядку, які припускають застосування адміністративно-правових режимів, а в певних випадках і введення режимів особливих (спеціальних).

Дістали подальшого розвитку:

?наукові підходи щодо трактування поняття «права і свободи людини». Запропоновано тлумачити їх як сукупність соціально-політичних, економічних, етичних та інших норм, що визначають фундаментальні основи демократичного й гуманітарного статусу окремого індивіда, його взаємовідносини з іншими особами, суспільством і державою;

?положення про потребу врахування можливості появи загроз державній безпеці неміжнародного характеру у виді внутрішніх озброєних конфліктів, що передбачають введення режиму особливого стану;

?думки науковців стосовно можливостей застосування інформаційних режимів з метою попередження, припинення й нейтралізації глобальних викликів і загроз безпеці України;

?визначення підстав і критеріїв допустимості обмеження прав і свобод людини у зв'язку з використанням адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки;

?питання з вирішення проблем адміністративно-режимного провадження в досліджуваній сфері.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки, теоретичні положення, пропозиції й рекомендації сприятимуть удосконаленню процесу застосування адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки України. Одержані результати можуть бути використані:

?у науково-дослідницькій роботі - як фундамент для подальших досліджень нагальних проблем забезпечення адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки в Україні (довідка Науково-дослідного інститут інформатики і права Національної академії правових наук України від 01.12.2014 р.);

?у правотворчості - у процесі підготовки проектів нових і вдосконалення чинних нормативно-правових актів з питань регулювання забезпечення державної безпеки, зокрема, авторські рекомендації і пропозиції можуть бути враховані як підгрунтя для прийняття Закону України «Про Службу безпеки України» в новій редакції; розробки проектів Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань регулювання інформаційної сфери», «Про засади інформаційної безпеки України», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії інформаційній агресії іноземних держав» та Указу Президента України «Про затвердження Стратегії розвитку інформаційного простору України» (довідка Науково-дослідного інститут інформатики і права Національної академії правових наук України від 01.12.2014 р.);

?у правозастосуванні - у практичній діяльності суб'єктів забезпечення державної безпеки з метою підвищення ефективності відповідних адміністративно-правових заходів (довідка Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.01.2015 р.);

?у навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних і методичних посібників з адміністративного права й адміністративної діяльності, при підготовці фахівців - виконавців завдання державної безпеки, а також у науково-дослідницькій роботі студентів, слухачів і курсантів відповідних навчальних закладів (довідка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 26.01.2015 р.).

Наукові напрацювання цього дисертаційного дослідження використовуються в науково-дослідницькій діяльності Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України, а також у доповідях на науково-практичних конференціях і семінарах за участю представників правоохоронних органів, зокрема, Служби безпеки України.

Особистий внесок здобувачки. Дисертація підготовлена авторкою самостійно. У працях, опублікованих у співавторстві, визначається її особистий внесок. Зокрема, у монографії «Адміністративно-правові режими в Україні» (В. Я. Настюк, В. В. Бєлєвцева) здобувачкою розглянуто поняття й ознаки адміністративно-правових режимів, їх види і зміст, шляхи вдосконалення адміністративного провадження у сфері режимної діяльності. У монографії «Адміністративно-правовий захист інформації: проблеми та шляхи вирішення» (В. Я. Настюк, В. В. Бєлєвцева) нею окреслено законодавче регулювання складників режиму секретності (державної, банківської й комерційної таємниць, персональних даних, службової інформації тощо). У науковій статті «Проблеми регулювання адміністративно-правового режиму захисту прав людини в умовах протидії тероризму» (В. Я. Настюк, В. В. Бєлєвцева) дисертанткою досліджено адміністративно-правовий режим захисту прав людини в умовах протидії тероризму, проаналізовані ключові проблеми порушення прав людини, пов'язані з терористичною діяльністю.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться в цій науковій роботі, обговорені, схвалені й рекомендовані до захисту вченою радою Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України. Ключові теоретичні здобутки й рекомендації оприлюднені в тезах доповідей і наукових повідомлень на регіональних і міжнародних наукових, науково-практичних конференціях і семінарах: «Правове забезпечення оперативно-службової діяльності: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Харків, 28 травня 2010 р.); «Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Харків, 19 жовтня 2010 р.); «Громадянське суспільство і право людини» (м. Харків, 9 грудня 2010 р.); «Правове забезпечення оперативно-службової діяльності: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Харків, 27 травня 2011 р.); «Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Харків, 7 грудня 2011 р.); «Філософські та суспільно-правові проблеми становленні і розвитку інформаційного суспільства» (м. Київ, 20 березня 2013 р.); «Актуальні проблеми адміністративного права» (м. Запоріжжя, 22 березня 2013 р.); «Приватний сектор безпеки: сучасний досвід та проблеми правового регулювання (м. Харків, 19 квітня 2013 р.); «Правове забезпечення оперативно-службової діяльності: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Харків, 25 травня 2013 р.); «Международное и национальное законодательство: способы усовершенствования» (г. Симферополь, 12-13 июля 2013 г.); «Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування» (м. Київ, 13-14 липня 2013 р.).

Публікації. Ключові положення й висновки дисертаційного дослідження знайшли відбиття у 3-х монографіях - «Адміністративно-правові режими в Україні», «Адміністративно-правовий захист інформації: проблеми та шляхи вирішення», «Організаційно-правове забезпечення адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки України», у 26 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, 4 з яких містяться у зарубіжних виданнях, а також в 10 тезах доповідей на названих конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження робота складається зі вступу, 4-х розділів, що містять 8 підрозділів, з висновків і списку використаних джерел і 3-х додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 477 сторінок, з яких основного тексту - 438 сторінок. Загальна кількість використаних джерел складається з 352 найменувань і має обсяг 35 сторінок, додатків [4 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

адміністративний правовий державний безпека

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, висвітлено її зв'язок з науковими планами та програмами, мету, задачі, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його наукову новизну, викладено методологічну основу, розкрито теоретичне і практичне значення результатів дослідження, а також їх апробацію.

Розділ 1. «Роль і місце адміністративно-правових режимів у забезпеченні державної безпеки» складається з 2-х підрозділів, присвячених загальнотеоретичному розгляду й комплексному формулюванню концепції застосування адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки і висновків до цього розділу.

У підрозділі 1.1. «Визначення структури й характеристика системи адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки» розкрито доктринальні підходи до окреслення сфери державної безпеки, проведено аналіз теоретичних досліджень з питань виокремлення об'єктів і суб'єктів забезпечення державної безпеки України, також випадків прояву адміністративно-правових режимів у досліджуваній царині.

На підставі поглибленого вивчення існуючих поглядів на природу цих режимів обґрунтовується висновок, що інститут адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки є найбільш поширеним порівняно з будь-якою іншою галуззю соціально-політичного життя.

Досліджувані режими в цілому понад усе відповідають специфіці забезпечення системи державної безпеки як більш-менш цілісному утворенню, що виокремлюється в системі державного управління. Як правило, вони зароджуються у цій сфері й зазвичай поширюють свою дію на інші галузі державного управління.

Основна увага приділяється обґрунтуванню доцільності застосування існуючої системи адміністративно-правових режимів органами сектора безпеки для попередження, припинення й нейтралізації глобальних викликів і загроз державній безпеці України. З урахуванням цього відзначається, що інститут адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки є найбільш поширеним порівняно з будь-якою іншою галуззю соціально-політичного життя. Одна частина з цих режимів пронизує сферу державної безпеки в цілому, конкретизуючись щодо її окремих складників і суб'єктів забезпечення, інша поширюється тільки на окремі державні структури.

Правові режими, за допомогою яких попереджається або припиняється поширення кризових ситуацій, глобальних викликів і загроз у забезпеченні безпеки держави, можна визначити як спеціальні або базові адміністративно-правові режими в системі забезпечення державної безпеки. Їх основне призначення охоплює:

а) гарантування конституційної безпеки при виникненні зовнішніх і внутрішніх загроз територіальній цілісності й незалежності Української держави, озброєних конфліктів і масових заворушень;

б) забезпечення функціонування об'єктів, що становлять підвищену суспільну небезпечність або мають важливе державне значення;

в) наведення порядку реалізації прав та обов'язків громадян, умов їх життєдіяльності на територіях, де проводяться спеціальні природоохоронні, санітарні, протипожежні та інші заходи, а також на територіях, що є спеціальними зонами державно-правової охорони;

г) встановлення порядку користування предметами, що становлять підвищену суспільну небезпеку або містять відомості з питань державної таємниці;

д) створення умов для ефективної діяльності органів виконавчої влади, результативного здійснення ними контрольних, наглядових і регламентаційних повноважень.

Виконано поставлене завдання: на базі існуючих трактувань поняття «адміністративно-правовий режим» і суміжних з ним, сформулювати дефініцію конструкції «адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки», яка, з одного боку, відображатиме головні сутнісні ознаки цього інституту права, а з другого - надасть можливості органам сектора безпеки ефективно протидіяти будь-яким порушенням у царині державної безпеки. Викладено авторське тлумачення поняття «адміністративно-правовий режим у системі забезпечення державної безпеки» як урегульований законодавством порядок поведінки громадян і юридичних осіб, реалізації їх прав і свобод у сфері забезпечення сталого розвитку суспільства, своєчасного виявлення, запобігання й нейтралізації реальних і потенційних загроз і небезпек національним інтересам Української держави, суспільству й окремій людині.

У підрозділі 1.2. «Базові функціональні адміністративно-правові режими у сфері державної безпеки» на основі системного підходу розкривається проблема опрацювання теоретико-правових підвалин виокремлення базових функціональних адміністративно-правових режимів у галузі державної безпеки. Наголошується, що діяльність із забезпечення останньої становить собою істотний елемент функціонування будь-яких органів адміністративно-політичної сфери. Це прямо випливає з концепції поділу влади, згідно з якою головна функція влади виконавчої полягає у взаємодії із законодавчою й судовою гілками влади, у виконанні нею законів. Іншими словами, захисна (безпекова) функція виступає основним видом діяльності відповідних органів.

Доводиться, що адміністративно-правові режими в царині державної безпеки несуть відповідне функціонально-цільове навантаження. У зв'язку із цим виділяються їх окремі види, за допомогою яких попереджається або припиняється поширення кризових і конфліктних ситуацій, глобальних викликів і загроз у секторі безпеки. Тому існують усі підстави визнати їх базовими функціональними адміністративно-правовими режимами, задіяними у сфері безпекових правовідносин, які охоплюють: режим секретності, охорони державного кордону, оподаткування, митний і паспортний режими, перебування й пересування іноземців та осіб без громадянства на території України, режими об'єктів підвищеної небезпечності й закритих для вільного перебування зон, захисту державних інформаційних ресурсів, криптографічного й технічного захисту інформації.

Розглядувані функціональні адміністративно-правові режими покликані забезпечувати виконання відповідних завдань та обов'язків основних суб'єктів забезпечення державної безпеки:

- режим секретності - охорона державної таємниці й конфіденційної інформації, що є власністю держави, в передбаченому законодавством порядку, сприяння підприємствам, організаціям, установам та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;

- режим охорони державного кордону - захист державного суверенітету, конституційного ладу й територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань, дотримання правил прикордонного режиму;

- режим перебування й пересування іноземців та осіб без громадянства на території України - вирішення питань, що стосуються в'їзду в Україну й виїзду за її кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства;

- митний режим - додержання порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів і дотримання обсягу митних процедур, які при цьому здійснюються;

- паспортний режим - забезпечення додержання порядку реєстрації населення за місцем проживання на території України;

- податковий режим - гарантування економічної безпеки держави у сфері справляння податків, формування й виконання Державного бюджету;

- режим об'єктів підвищеної небезпеки й закритих для вільного перебування зон - забезпечення режиму воєнного й надзвичайного станів у разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій; здійснення заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також проведення спеціальної перевірки в разі допуску до спеціальних робіт;

- режим захисту державних ресурсів, криптографічного й технічного захисту інформації - забезпечення засекреченим і шифрованим зв'язком державних органів України й посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, вжиття заходів щодо криптографічного й технічного захисту секретної інформації.

Усвідомлюючи, що в рамках одного розділу цієї роботи неможливо розглянути всі проблемні аспекти, пов'язані із запровадженням базових функціональних адміністративно-правових режимів, передбачених українським законодавством у сфері державної безпеки, і що деякі висновки не є беззаперечними й мають дискусійний характер, дисертантка пропонує напрямки подальших наукових пошуків з питань виокремлення особливостей структурно-функціонального і правозастосовного аспектів адміністративно-правових режимів у секторі безпеки.

Розділ 2. «Законодавче регулювання адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки України: вимоги, правила й відповідальність» складається з 2-х підрозділів і висновків до нього.

У підрозділі 2.1. «Системний огляд законодавства з питань регулювання базових функціональних адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки» проведено поглиблений аналіз законодавства України з питань регулювання кожного окремого виду досліджуваного правового режиму у сфері державної безпеки, що дає можливість визначити стан та особливості нормативно-правового регулювання порядку реалізації заходів з попередження, припинення й нейтралізації можливих викликів чи загроз національній безпеці.

На підставі проведеного теотерико-правового аналізу й визначення змісту кожного окремого виду базового функціонального адміністративного правового режиму в розглядуваній царині, обґрунтовано, що в загальному виді вони становлять собою врегульований законодавством безпековий правопорядок у сфері життєдіяльності окремої людини, суспільства й держави в цілому.

Що ж становлять собою ці правові режими? Спираючись на можливості їх використання з метою забезпечення державної безпеки, можемо навести такі визначення:

1) це обумовлені призначенням конкретного адміністративно-правового режиму умови й передумови здійснення суб'єктами сектора безпеки комплексу організаційних, правових, інформаційних та інших засобів для вирішення поставлених завдань у сфері забезпечення державної безпеки;

2) основні напрямки реалізації суб'єктами забезпечення державної безпеки своєї компетенції в певній сфері державного управління, де встановлено й функціонує адміністративно-правовий режим;

3) нормативно закріплені засоби, що можуть реалізовуватись уповноваженими суб'єктами сектора безпеки у сфері функціонування адміністративно-правових режимів при настанні певних юридичних фактів.

З метою гарантування державної безпеки можуть бути використані практично всі встановлювані в царині державного управління адміністративно-правові режими.

Серед адміністративно-правових режимів, що регулюють правоохоронну діяльність перш за все органів сектора безпеки, які використовують її як засіб для вирішення завдань, що стоять перед ними, помітне місце посідають режими, які отримують певну визначеність і правову регламентацію на відомчому рівні. Найчастіше вони є закритими, а відомості про них обмежені режимом державної таємниці.

Розуміння державної безпеки як цілісної властивості всієї системи забезпечення безпеки, що допускає наявність викликів і загроз, не перевищуючих деяких порогових значень, припускає існування більш-менш універсального режиму захисту національної безпеки, який може бути застосований стосовно множинних загроз, що не охоплюються лише режимами надзвичайного й воєнного стану. Основи такого режиму варто закріпити законодавчо, орієнтуючись при цьому на концептуальні положення відповідних законів.

У рамках пропонованої концепції законодавство, зокрема, система забезпечення державної безпеки, набули б вигляду дворівневих, де в режимі ординарного функціонування сфери безпеки досягався б стійкий стан національної безпеки. Захист останнього повинен забезпечуватися на другому рівні застосуванням надзвичайних режимів, об'єднаних кодексом законів про захист державної безпеки.

У підрозділі 2.2. «Відповідальність за порушення законодавства, вимог і правил адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки» підкреслюється, що адміністративна відповідальність є важливим елементом правового регулювання безпекових правовідносин, сутність якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку людей за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування зазначених правовідносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлено потребою підтримувати соціальний порядок в неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які загрозливі відхилення від установлених правил поведінки.

За допомогою адміністративної відповідальності встановлюються механізми охорони й захисту правовідносин у досліджуваній сфері від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, що порушують умови нормального розвитку й суперечать інтересам держави, суспільства й окремої людини.

Проведений огляд законодавства з питань адміністративної відповідальності за порушення вимог і правил адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки дозволив зробити висновок, що юридична відповідальність реалізується через відповідні функції, що відображають основні напрямки її впливу на суспільні відносини. Саме функції інституту відповідальності розкривають її роль і значення в забезпеченні реалізації, охорони й захисту прав і свобод особи, що в цілому є головним завданням державної безпеки.

Адміністративна відповідальність у сфері функціонування адміністративно-правових режимів державної безпеки, як і всі інші види юридичної відповідальності, характеризується певними ознаками, а саме:

?фактичною підставою виникнення такої відповідальності виступає правопорушення;

?правопорушник притягується до адміністративної відповідальності у відповідному процесуальному порядку в результаті здійснення правозастосовної діяльності;

?притягнення до цієї відповідальності, як і інші види правозастосовної діяльності, здійснюється уповноваженими державними органами та їх посадовими особами; цьому виду режиму притаманний державно-владний характер;

?чітка нормативна регламентація її здійснення;

?притягнення до адміністративної відповідальності є невіддільним від державного примусу, який за вчинене правопорушення чітко регулюється санкціями правових норм, що визначають вид і міру останнього, тобто його кількісні показники. Цей примус завжди звернений на правопорушника - особу, яка вчинила протиправне діяння, і тягне за собою негативні для неї наслідки, що виявляються в позбавленні її певних благ, які їй належали до його вчинення;

?наявність для винної особи передбачених законом певних втрат, позбавлення її відповідних благ як необхідна умова адміністративної відповідальності. Ці втрати є реакцією держави на шкоду, заподіяну правопорушником суспільству, державі або окремій особі, і можуть мати для нього особистий - майновий або організаційний - характер.

Доведено, що соціальне призначення адміністративної відповідальності як засобу охорони й захисту суспільних відносин у сфері застосування адміністративно-правових режимів з метою забезпечення державної безпеки, у тому числі від будь-яких незаконних дій, реалізується в цілях і функціях останньої.

Підставами притягнення до адміністративної відповідальності в розглядуваній царині є:

а) факт учинення особою незаконної дії;

б) наявність у її діях складу правопорушення;

в) наявність відповідної правової норми, що передбачає притягнення до юридичної відповідальності за певне правопорушення;

г) акт застосування права (вирок суду, рішення адміністративного органу тощо).

Доцільність функціонування інституту адміністративної відповідальності за порушення законодавства, вимог і правил адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки України передбачає відповідність обраних щодо правопорушника заходів покарання загальним цілям юридичної відповідальності - відновленню порушених прав і свобод, покаранню й перевихованню правопорушника, запобіганню вчинення неправомірних дій у майбутньому.

У цьому розділі дисертації здійснено детальний науковий аналіз положень щодо відповідальності за адміністративні правопорушення вимог, правил та законодавства базових функціональних адміністративно-правових режимів у досліджуваній царині.

Розділ 3. «Адміністративно-правовий режим захисту прав людини у сфері забезпечення державної безпеки України» складається з 2-х підрозділів і висновків до нього. Розділ присвячено розгляду загальнотеоретичних проблем захисту прав людини, аналізу існуючої практики формування поняття «права людини», розробленню авторської моделі режиму захисту прав індивіда в царині державної безпеки і пропозиції вжиття необхідних для цього відповідних організаційних заходів.

У підрозділі 3.1. «Правові засади функціонування взаємозв'язку державної безпеки та прав людини: вимоги і правила» визначено, що державна безпека за своїм змістом передбачає, з одного боку, нівелювання небезпек, з другого - підтримання стану захищеності (стабільності) життєво важливих інтересів держави від різного роду загроз.

Наголошено, що забезпечення державної безпеки - необхідна умова життєдіяльності держави, що реалізується через систему правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів, здійснюваних спеціально уповноваженими суб'єктами сектора безпеки з метою охорони й захисту держави від глобальних викликів і загроз.

На підставі аналізу існуючих поглядів науковців на проблему забезпечення прав індивіда зроблено висновок, що дослідники стоять на різних позиціях, що наука й досі не виробила одностайного розуміння цих прав.

Одні вчені під поняттям «прав людини» мають на увазі соціальні можливості користування елементарними благами, існуючими незалежно від визнання їх державою.

Інші вважають, що права людини - це соціальні можливості, визнані законом, а за порушення цих прав з боку держави застосовуються санкції. У першому випадку права індивіда розглядаються як соціальна категорія, у другому - як юридична.

Пропонується узагальнена робоча дефініція: під правами і свободами людини слід розуміти сукупність соціально-політичних, економічних, етичних та інших норм, що визначають фундаментальні підвалини демократичного й гуманітарного статусу окремої особи, її взаємовідносини з іншими, із суспільством і державою.

Спираючись на вивчення особливостей використання адміністративно-правових режимів у сфері захисту прав індивіда, авторка рекомендує запровадити в законодавство правову конструкцію «адміністративно-правовий режим захисту прав людини у сфері забезпечення державної безпеки», яка трактується як урегульовані законодавством порядок, вимоги і правила діяльності компетентних органів щодо захисту прав та свобод особи і громадянина під час виявлення, попередження й нейтралізації реальних і потенційних загроз національній безпеці країни.

Доведено, що реальна взаємодія державної безпеки і прав громадянина здебільшого є суперечливою. Витоки такої суперечливості сягають поділу інтересів, цінностей і цілей окремих індивідів та їх об'єднань, з одного боку, та інтересів крупних суспільних співтовариств, частиною яких вони є, - з другого. Обмеження прав і свобод меншості можуть становити реальну або потенційну загрозу державній безпеці.

У підрозділі 3.2. «Стан і перспективні напрямки вдосконалення захисту прав людини при застосуванні адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки» використовуються міжнародний досвід і висновки експертів у царині захисту прав індивіда, розглядаються проблеми, які треба враховувати у процесі законотворчої діяльності й захисту права людини і громадянина при застосуванні адміністративно-правових режимів у сфері національної безпеки.

Обґрунтовано, що ефективність вітчизняних правових норм - дуже важливий фактор для забезпечення захисту прав громадян від незаконного або недозволеного втручання або обмеження цих прав.

Зроблено висновок, що в українському законодавстві не враховуються постійні зміни, що відбуваються в інформаційній сфері, та їх можливості у сфері порушення прав людини (приміром, стеження), доступні завдяки таким змінам. До того ж у деяких юрисдикціях бракує незалежного контролю над вжиттям заходів стеження як гарантія захисту від перевищення повноважень представниками органів сектора безпеки.

Існуюче в країні достатнє законодавче забезпечення контролюючими механізмами й неефективне їх застосування неодмінно сприяють відсутності підзвітності відповідних органів стосовно недозволеного або незаконного втручання у права громадян при оперуванні адміністративно-правовими режимами у сфері державної безпеки.

Підкреслюється необхідність визначення критеріїв законності використання розглядуваних правових режимів, які здійснюють органи сектора безпеки і які більше впливають на право на недоторканність приватного життя. З метою дотримання законних інтересів безпеки держави уряд має право збирати й захищати важливу інформацію, обмежувати доступ громадськості до деякої (наприклад, до тієї, що стосується операцій, джерел і методів роботи суб'єктів державної безпеки). Проте при цьому влада повинна забезпечувати повне дотримання міжнародного права в царині прав людини. Серйозну стурбованість викликає можливе перевищення суб'єктами державної безпеки своїх повноважень без належних гарантій їх захисту від порушень.

Аргументується потреба в закріпленні в національному праві (у відповідних нормативно-правових актах) спеціальних норм, регулюючих кризові ситуації, подібні тим, які недавно мали місце на території України. Ці норми мають визначати основні поняття внутрішніх озброєних конфліктів неміжнародного характеру, правовий статус їх учасників, встановлювати певні гарантії їх прав та свобод і відповідальність за неправомірні дії в цих умовах.

З метою вдосконалення захисту прав людини при застосуванні адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки слід ураховувати такі аспекти:

а) націленість режимів на забезпечення державної безпеки й на ефективний захист прав та свобод людини і громадянина;

б) ці режими в досліджуваній сфері багато в чому відіграють роль опори державної влади при виконанні нею найбільш важливих функцій, основною з яких є захист прав і свобод своїх громадян;

в) правові обмеження прав та свобод людини і громадянина, що допускаються на підставі серйозних причин. Проте треба дотримуватися відповідності обмежень існуючим свободам людини;

г) використання різного роду режимних обмежень прав і свобод громадян допоможе, зрештою, захистити їх основоположні, невід'ємні права, в тому числі найважливіше з них - право на життя.

Рекомендується опрацювати й ухвалити спеціальний закон, який регулював би кризові ситуації неміжнародного характеру, що становлять загрозу державній безпеці, передбачав би введення особливого правового режиму на території ведення бойових дій між правоохоронними силами держави й озброєними незаконними учасниками заворушень. Це дозволить запобігти ситуації, подібної тій, що мала місце на території України, коли органи сектора безпеки, виконуючи завдання захисту суверенітету, єдності й територіальної цілісності України, захисту основних прав і свобод людини, діяли юридично поза рамками правового поля.

Розділ 4. «Удосконалення законодавчого забезпечення адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки України» складається з 2-х підрозділів і висновків до цього розділу.

У підрозділі 4.1. «Розбудова структури законодавчого забезпечення адміністративно-правових режимів у сфері державної безпеки» аналізуються норми адміністративного права, що регулюють режимну діяльність. На підставі викладеного матеріалу доводиться, що сьогодні існує об'єктивна необхідність систематизації законодавства України з питань регламентації адміністративно-правових режимів у галузі державної безпеки, у відокремленні їх від суміжних сфер суспільних правовідносин. Це дозволить:

-запобігти дублюванню у правовому регулюванні системи адміністративно-правових режимів;

-уникнути появи суперечностей при створенні відокремленої системи норм, що адекватно віддзеркалюють сформовану систему суспільних правовідносин у розглядуваній царині;

-оптимізувати діяльність органів сектора безпеки, які в тій чи іншій формі застосовують адміністративно-правові режими;

-створити належну систему юридичних гарантій захисту прав та свобод людини і громадянина при застосуванні адміністративно-правових режимів.

Повноваження органів, на яких покладено здійснення режимних функцій, застосовуючи у своїй діяльності адміністративно-правові режими, повинні визначатися з урахуванням поширення режимної діяльності в Україні. Так, більшість видів діяльності в галузі виробництва, перелічено в Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (наприклад, видобуток уранових руд, виробництво виробів з дорогоцінних металів і коштовних каменів, виробництво пестицидів та агрохімікатів, виконання авіаційно-хімічних робіт, професійна діяльність на ринку цінних паперів тощо). Разом із цим до сфери державної безпеки входять і деякі інші види діяльності, які в цьому Законі не згадуються (приміром, зберігання й перевезення вибухових речовин, робота з документами, що становлять державну або комерційну таємницю, використання природних ресурсів місцевого значення та ін.).

На реформування правових та організаційних засад системи адміністративно-правових режимів в Україні суттєво вплинув указ Президента України «Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади», який нормативно закріпив, з одного боку, комплексну перебудову існуючої в системі державного управління всіма сферами суспільного життя, з другого - створення деяких інститутів державного управління, яких Україна, як суверенна держава, ще не створила. Разом із тим суттєвим недоліком цього документа є відсутність у ньому окремого розділу, присвяченого реформуванню органів сектора безпеки. Вважаємо, що питання, які стосуються названої проблеми, у процесі подальшого розроблення або доопрацювання напрямків реалізації завдань адміністративного реформуваня, що триває сьогодні в Україні, мають бути закріплені на законодавчому рівні як правові аспекти підвищення ефективності режимної діяльності цих органів з огляду на європейське спрямування держави.