Фінансова система України: правова характеристика та законодавче регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Фінансова система України: правова характеристика та законодавче регулювання

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Найбільш загальною системною категорією фінансового права, яка виражає функціональну єдність фінансових ресурсів і всіх органів держави, що здійснюють фінансово-правову політику, виступає фінансова система. Фінансова система виникла з появою держави і нерозривно пов'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава накопичує і використовує фінансові ресурси на виконання своїх функцій. Від оптимально функціонуючої фінансової системи країни залежить фінансове забезпечення різних сфер суспільного життя. Чим розвиненіші ринкові відносини, тим складніші й різноманітніші зв'язки в державі, тим складніша й фінансова система.

На теперішній час в Україні продовжується формування фінансової системи, яке було розпочато ще після проголошення незалежності. Цей процес є досить складним, тривалим і суперечливим. У цілому в Україні закладені підвалини фінансової системи ринкового типу. Водночас накопичилося і багато проблем, що стосуються як фінансової системи в цілому, так і окремих її елементів зокрема. Саме ці проблеми потребують вирішення найближчим часом.

Теорії фінансів, фінансової системи і проблемам окремих складових фінансової системи приділялося і приділяється багато уваги з боку як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Разом із тим проблематика, пов'язана з розумінням, змістом фінансової системи у вітчизняній економічній та юридичній науках, досліджена ще недостатньо. Так, немає чіткого її визначення, не встановлено остаточно її структури. Ці та інші невирішені проблеми знижують результативність функціонування фінансової системи України в цілому та її складових зокрема. У зв'язку з цим постає потреба у формуванні нового концептуального бачення фінансової системи України, що передбачає оновлення понятійного апарату, доктринального визначення цього терміна-поняття в процесі його практичного застосування, а також уточнення традиційних понять, пов'язаних із ним.

Аналіз існуючих наукових праць свідчить про те, що у вітчизняній науці зовсім небагато фундаментальних наукових досліджень, безпосередньо присвячених аналізові стану фінансової системи та обґрунтуванню напрямів її розбудови, зокрема є різні точки зору на зміст фінансової системи та її складових. Слабо розкриті взаємозв'язки і взаємодія елементів, що входять до її складу, дискусійним є питання подальшого розвитку фінансової системи в Україні тощо. Головним чинником неузгодженості позицій науковців щодо основних проблем функціонування фінансової системи є відсутність єдиного методологічного підходу стосовно встановлення сутності фінансової системи та взаємодії її складових. Таким методологічним підходом має бути метод системного аналізу, тобто розгляд фінансової системи насамперед як складної системи, яка існує і розвивається відповідно до певних законів, що зумовлюють як її поступальний розвиток як єдиного цілого, так і взаємозв'язок між її складовими частинами.

Серед фінансистів за останні роки здійснила дослідження фінансової системи Е.Д. Соколова у своїй монографії «Правові основи фінансової системи Росії» (Росія), в якій вона розглядає: фінансову діяльність держави та місцевого самоврядування як необхідну умову функціонування фінансової діяльності; співвідношення норм публічного та приватного права в правовій основі функціонування фінансової системи; різні точки зору вчених юристів щодо визначення структури фінансової системи. Інший аспект щодо визначення фінансової системи дослідив С.В. Запольський у монографії «Дискусійні питання теорії фінансового права» (Росія), який присвячує четвертий розділ праці проблемам суті та значення фінансової системи. Науковець звертає увагу на те, що різні погляди вчених щодо складу фінансової системи, як правило, допускають змішування правового та економічного підходів щодо визначення кола складових її елементів. А.Т. Ковальчук у праці «Фінансове право України: стан та перспективи розвитку» (Україна) починає своє дослідження фінансово-правових відносин з фінансової системи України як базисної основи фінансово-правових відносин. Н.А. Зайцева в дисертації «Правове регулювання державного кредиту в Україні» (Україна) визначає наявність публічного кредиту серед існуючих складових фінансової системи (які визначають більшість науковців). О.А. Лукашев у дисертації «Система фінансового права: теоретичні проблеми розвитку і трансформації» (підрозділ «Співвідношення фінансової системи, системи фінансового права та системи фінансового законодавства») (Україна) охарактеризував основні існуючі концепції щодо характеристики змісту фінансової системи, а саме: фондова, інституціональна, посуб'єктна. Також автор наводить свою концепцію характеристики змісту фінансової системи, а саме стадійний (або динамічний). Г.В. Комарова в монографії «Фінансова система Російської Федерації як об'єкт судового захисту» (Росія) розглянула фінансову систему як об'єкт судового захисту. О.П. Орлюк у книзі «Фінансова енциклопедія» (Україна) визначила поняття та структуру фінансової системи. Разом із тим проблематика (структуризації) фінансової системи у вітчизняній економічній та правовій науках ще недостатньо досліджена.

Враховуючи зазначене, а також у зв'язку з відсутністю системного дослідження фінансової системи України, її структури та взаємодії її елементів, доцільним є звернення до цих та інших питань з точки зору теорії систем на рівні окремого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри адміністративного і фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 рр. на тему «Система адміністративного, адміністративно-процесуального та фінансового права у контексті адміністративної реформи». Ця тема є складовою частиною дослідницької роботи університету в рамках загальної тематики «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» (державний реєстраційний номер 0110U001195).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розроблення концептуальних засад функціонування фінансової системи України, комплексна характеристика стану та перспектив розвитку елементів (інститутів) фінансової системи, а також усієї фінансової системи України в цілому, вироблення рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких задач:

визначити методологічні підстави визначення фінансової системи та її складових;

визначити модель фінансової системи для сучасної України на основі наукових підходів до моделей формування фінансової системи;

з'ясувати сутність та структуру фінансової системи України та охарактеризувати їх;

сформулювати авторське визначення поняття «фінансова система України»;

визначити фінансову систему в матеріальному, економічному та правовому аспектах;

здійснити класифікацію функцій фінансової системи;

визначити та узагальнити принципи фінансової системи України;

згрупувати ланки фінансової системи у дві сфери: базові та додаткові, з'ясувати їх зміст і особливості функціонування;

з'ясувати зміст і проблеми функціонування кожної ланки фінансової системи України;

з'ясувати місце та роль міжнародних фінансів та фінансового ринку у складі фінансової системи України;

структурувати поняття «кредитування», виокремивши поняття «банківський кредит», «місцевий кредит», «державний кредит», та визначити їх місце в різних ланках фінансової системи;

визначити поняття та сутність «фінанси страхування» як різновиду добровільного страхування.

Об'єктом дослідження є фінансова система України.

Предметом дослідження є правова характеристика та законодавче регулювання фінансової системи України.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією використовувалися загальнонаукові методи та спеціальні методи, такі як: діалектичний метод використовувався для становлення взаємозв'язку між змістом фінансової системи та її структурними елементами, що дало змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між складовими системи, зокрема між публічними фінансами та фінансовим ринком (р.р. 3, 4). Системний метод дозволив проаналізувати фінансову систему як структуровану модель системи, з її взаємозв'язками із зовнішнім середовищем, та взаємозв'язки її елементів усередині системи, надати всебічну характеристику фінансової системи як відкритої, динамічної, складної, ієрархічної системи та як сукупності складових фінансової системи: публічних фінансів, фінансів суб'єктів господарювання, міжнародних фінансів та фінансового ринку (п.п. 2.1, 2.2, 2.4). Метод порівняльного аналізу було використано для дослідження вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актів, новітніх досягнень вітчизняної та зарубіжної правової науки, що дало змогу зіставити окремі явища досліджуваної проблеми і виявити в них як загальні, так і особливі риси (п.п. 1.4, 1.5, 2.3). Метод нормативно-логічного аналізу служив для визначення нормативно-правових засад фінансової системи України та її елементів, що дозволило сформулювати пропозиції до низки нормативних актів, зокрема до Конституції України (п.п. 1.3, 4.2). Метод історичного аналізу - для дослідження фінансової думки, що формувалася в різні періоди розвитку фінансової системи (виникнення державного бюджету, розвиток фінансів, фінансової системи в соціалістичний період, сучасна Україна), з метою виявлення функціонування фінансової системи та її складових (п.п. 1.1, 1.2, 3.1). Метод синтезу застосовано для дослідження фінансової системи України в єдності її елементів та їх взаємозв'язку (р.р. 3, 4). Метод аналогії застосовано для визначення змісту, місця та ролі фінансово-правових інститутів у складі фінансової системи України (п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4).

Теоретичною базою дослідження стали наукові доробки вітчизняних і зарубіжних науковців на різних етапах становлення і розвитку фінансової системи та її складових. Оскільки фінансова система є багатогранним явищем, характерним як для економічної, так і для правової наук, науково-теоретичним підґрунтям цього дослідження, насамперед, стали наукові доробки представників соціології, філософії, теорії систем, системного аналізу: Л. фон. Берталанфі, І.Б. Родіонова, К.О. Сороки, В.М. Чернишова, М.В. Антонова, А.Ю. Мамичева, С.Б. Тіунової, А.М. Михайлова, В.І. Сагатовського, Д.М. Гвишіані, Ю.Л. Єгорова, В.М. Садовського, П.К. Анохіна та ін. Серед економістів значний внесок у дослідженні фінансової системи та її складових здійснили такі науковці, як: В.Є. Леонтьєв, А.І. Балабанов, І.Т. Балабанов, С.І. Лушин, В.П. Нагребельний, В.М. Опарін, С.А. Буковинський, С.О. Булгакова, В.І. Кравченко, Ц.Г. Огонь, К.В. Павлюк, Н.В. Сидорова, М.П. Афанасьєв, С.В. Дьомін, І.О. Луніна, О.П. Кириленко, І.Я. Чугунов, С.В. Слухай, О.Д. Василик, В.В. Аленичев, В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, К.С. Батигін, В.С. Бєлих та ін. Зокрема, дослідження історичного аспекту становлення і розвитку наукової думки з питань фінансової системи та її складових здійснено на основі праць науковців дореволюційного періоду, які досліджували складові фінансової системи в рамках фінансової науки: В.Л. Лебедєва, І.Х. Озерова, І.І. Янжула, П.М. Годме, І.О. Горлова, Д.М. Львова, І.Т. Тарасова, В.М. Твердохлєбова, М.М. Сперанського. Радянський період функціонування фінансової системи та її складових характеризують наукові праці Ю.А. Ровинського, С.Д. Ципкіна, Д.А. Бекерської та ін.

Серед видатних російських науковців, які фундаментально досліджували фінансову систему та її складові й тим самим збагатили фінансово-правову науку принциповими теоретичними положеннями щодо визначення фінансової системи та її складових, слід назвати О.М. Ашмаріну, Д.В. Вінницького, О.М. Горбунову, О.Ю. Грачову, С.В. Запольського, М.В. Карасьову, Ю.О. Крохіну, Е.Д. Соколову, Н.І. Хімічеву, О.І. Худякова та ін. Особливу увагу акцентовано на наукових доробках із питань визначення фінансової системи та її складових у період незалежності України, який характеризується як новітнім законодавством, появою нових фінансових інститутів, так і активними науковими пошуками оптимальної моделі фінансової системи держави. Цей період представлений такими науковцями, як: Є.О. Алісов, Л.К. Воронова, Е.С. Дмитренко, О.О. Дмитрик, Л.М. Касьяненко, А.Т. Ковальчук, І.Є. Криницький, М.П. Кучерявенко, Т.А. Латковська, О.А. Лукашев, А. Монаєнко, О.А. Музика-Стефанчук, А.А. Нечай, С.О. Ніщимна, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, Н.Ю. Пришва, Л.А. Савченко, В.Д. Чернадчук, Н.Я. Якимчук та ін.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, закони, підзаконні нормативно-правові акти України, концепції та стратегії розвитку окремих видів публічної фінансової діяльності, міжнародно-правові документи, а також положення законодавства іноземних держав (Російської Федерації, США, Німеччини, Великої Британії, Франції, Італії).

Емпіричною базою є узагальнені дані та матеріали Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної фінансової інспекції України, інших органів публічної фінансової діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим монографічним і системним дослідженням фінансової системи України в теоретичному та правовому аспектах у вітчизняній фінансово-правовій науці, в якому сформульовано концепцію розуміння фінансової системи України під кутом зору теорії систем, особливості її функціонування, виявлено основні недоліки теорії взаємозв'язків складових фінансової системи і запропоновано шляхи їх усунення, сформульовано низку нових понять фінансового права, сформульовані науково обґрунтовані й практично-значущі рекомендації з удосконалення її функціонування, зокрема:

уперше:

запропоновано визначення фінансової системи України як складної, відкритої, динамічної, структурованої ієрархічної системи: доведено, що сучасна фінансова система становить собою внутрішньообумовлену сукупність взаємопов'язаних і об'єднаних єдиною метою сфер, ланок та інститутів, кожна з яких представляє специфічну групу фінансових відносин, які опосередковують формування, розподіл та організацію використання фондів грошових коштів держави, місцевого самоврядування, підприємств різних форм власності, фінансових інституцій;

запропоновано до складу фінансової системи включити дві групи самостійних сфер: 1) базові (публічні фінанси та фінанси суб'єктів господарювання); 2) додаткові (міжнародні фінанси та фінансовий ринок), які мають складну структуризацію та складаються з ланок та фінансово-правових інститутів;

визначено такі підходи до розуміння сутності фінансової системи держави, як: 1) матеріальне розуміння - сукупність складових фінансової системи, що мають форму фондів, які формуються, розподіляються та використовуються щодо публічного інтересу; 2) економічне розуміння - сукупність складових у формі фінансових (грошових та інших) відносин, що розвиваються у зв'язку з функціонуванням складових фінансової системи (відносини, пов'язані з утворенням, розподілом і використанням фондів коштів (як приватних, так і публічних); 3) правове розуміння - сукупність методів, які встановлені нормативно-правовими актами, що мають форму нормативних вимог до режиму функціонування фінансової системи (фінансове законодавство, фінансова політика в її правових формах, функції та методи діяльності, що реалізуються конкретними уповноваженими суб'єктами);

доведено, що система функцій, яка притаманна фінансовій системі України, є складною та багаторівневою: основні функції, другорядні функції, забезпечуючі функції, системні функції, інші функції (забезпечення способів переміщення економічних (фінансових) ресурсів у часі та просторі; забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів; надання фінансової інформації);

виокремлено та охарактеризовано принципи фінансової системи України: стійкість, цілісність, стабільність фінансової системи, принцип взаємодії й узгодженості фінансового контролю і державного управління з державними і фінансовими органами, динамічність, плановість, активна реакція на нові чинники, прагнення до здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави, принцип прозорості та звітності;

надано пропозиції щодо реформування бюджетної системи: 1) не відмовляючись від пріоритетності соціальних видатків бюджету, їх варто розглядати через призму економічного зростання, забезпечуючи більш активну роль в економічній політиці держави; 2) питання розподілу повинні вирішуватися на основі принципу оптимізації; 3) необхідно мати горизонт фінансового планування строком на три роки, що дозволить розвивати виробничі проекти та ін.;

сформульовано основні відмінні риси державних позабюджетних цільових фондів, які мають дещо спільне з фондами страхування, але відрізняються порядком формування, та визнано за необхідне створення «Державного позабюджетного цільового фонду розвитку підприємницької діяльності та виробництва»;

доведено, що державний, місцевий і банківський кредити мають особливості, які слід чітко розмежовувати та включати їх до складу фінансової системи в різних сферах та ланках, а саме: державний кредит у ланці - державні фінанси сфери публічних фінансів; місцевий кредит у ланці - місцеві фінанси сфери публічних фінансів; банківський кредит у ланці - ринок капіталів сфери фінансового ринку;

доведено, що інститут «страхування» входить до складу фінансової системи в різних сферах: сфера публічних фінансів (як інститут «обов'язкового державного страхування») і сфера фінансового ринку (як інститут «фінансів страхування»);

встановлено, що: 1) фінансовий ринок є складовою фінансової системи, якому притаманні особливості, а саме: а) можливість існування та розвитку тільки в умовах ринкової економіки; б) його правовий режим відрізняється від правових режимів суб'єктів господарювання; 2) місце фінансового ринку у складі фінансової системи в додатковій сфері - сфері фінансового ринку;

удосконалено:

теоретичні підходи щодо висвітлення змісту «фінансів» як публічно-правової та приватноправової категорії, яка є базовою основою функціонування фінансової системи України;

визначення понять: «державний цільовий позабюджетний фонд» як інститут фінансової системи; «місцеві фінанси» як ланка фінансової системи держави; «фінанси комунальних підприємств» як складова фінансової системи; «фінанси страхування» як складова фінансової системи; «фінанси підприємств» як інститут фінансової системи; «фінанси домогосподарств» як інститут фінансової системи; «банківський кредит» як інститут фінансової системи; «міжнародні фінанси» як додаткова сфера фінансової системи;

набули подальшого розвитку:

визначення «змішаної» моделі фінансової системи для сучасної України;

удосконалення системи антикризового контролінгу на комунальних підприємствах шляхом впровадження в їхню діяльність методів антикризового фінансового управління, що передбачає побудову: а) системи планування та бюджетування; б) методики оцінки відхилення фактичних даних від планових; в) збалансованої системи показників; г) системи ризику - менеджменту та конролінгу ризиків; д) систем внутрішнього аудиту та контролінгу персоналу;

положення щодо ринку фінансових послуг, який є органічною складовою фінансової системи держави в ринкових умовах, що вирізняється як організаційною (зовнішньою) формою прояву, так і інституційною (внутрішнім змістовим наповненням) специфікою.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції можуть бути використані в:

науково-дослідній діяльності - як основа для подальших досліджень, спрямованих на вирішення фінансово-правових проблем функціонування фінансової системи України;

правотворчій сфері - для підготовки та уточнення змісту низки законодавчих актів: Конституції України; Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України; Законів України «Про страхування», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про банки та банківську діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок»; Указу Президента України «Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування»;

правозастосовній діяльності - для вдосконалення практики реалізації фінансово-правових приписів у сфері функціонування фінансової системи;

навчальному процесі - при підготовці підручників та навчальних посібників з таких дисциплін, як «Фінансове право», «Місцеві фінанси», «Банківське право», та відповідних навчальних курсів.

Особистий внесок здобувача. У колективній монографії «Система фінансового права: проблеми теорії і правового регулювання» самостійно підготовлено розділ «Функції фінансової системи» (у джерелі №2 зі списку опублікованих праць).

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету «Одеська юридична академія» та засіданні Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. Висновки, узагальнення та пропозиції, що одержала дисертант у процесі дослідження, оприлюднені на 15 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Визначення ролі та місця позабюджетних цільових фондів у фінансовій системі» (м. Київ, 2006 р.); «Функції фінансів та їх значення на сучасному етапі розвитку держави» (м. Одеса, березень 2008 р.); «Дослідження суті та структури фінансової системи України» (м. Одеса, 21-22 травня 2010 р.); «Проблеми співвідношення і застосування контролю та нагляду у сфері фінансової діяльності України» (м. Харків, 15-16 квітня 2010 р.); «Функції фінансової системи» (м. Ірпінь, 4-7 жовтня 2011 р.); «Фінансова система України як частина міжнародної фінансової системи в умовах світової фінансово-економічної кризи» (м. Одеса, 2011 р.); «Фінансовий ринок як елемент фінансової системи України» (м. Одеса, 20-21 квітня 2012 р.); «Принципи фінансової системи України» (м. Харків, квітень 2012 р.); «Роль фінансової системи у розвитку економіки країни після фінансової кризи» (м. Одеса, листопад 2012 р.); «Бюджет: історія виникнення та сучасне його тлумачення» (м. Дніпропетровськ, 31 березня 2013 р.); «Роль бюджету як фінансової бази діяльності держави у фінансовій системі» (м. Одеса, 16-17 травня 2013 р.); «Місцеві бюджети у фінансовій системі держави» (м. Сімферополь, 21-22 лютого 2014 р.); «Фінанси (публічні та приватні) як базова основа фінансової системи держави» (м. Одеса, 16-17 травня 2014 р.); «Правове поняття фінансової системи» (м. Київ, 11-12 квітня 2014 р.); «Позабюджетні цільові фонди як складова фінансової системи України» (м. Львів, 27-28 червня 2014 р.); «Функціонування фінансової системи України: система управління фінансами» (м. Дніпропетровськ, 1-2 серпня 2014 р.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли відображення в 45 наукових працях, у тому числі: у двох монографіях (1 - одноособово; 1 - колективна монографія), 22 статтях у наукових фахових виданнях, 5 - у зарубіжних виданнях, 15 - у тезах та матеріалах наукових конференцій.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, 13 підрозділів, висновків, списку використаної літератури.

Загальний обсяг дисертації складає 455 сторінок, у тому числі 408 сторінок основного тексту, список використаних джерел розміщений на 47 сторінках (577 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначено мету й задачі, об'єкт і предмет дослідження, характеризуються його методологія та емпірична база, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація, особистий внесок здобувача, структура та обсяг дисертації.

Розділ 1. «Теоретичні засади правового регулювання фінансової системи України» складається з п'яти підрозділів, у яких досліджуються методологічна основа фінансової системи України та її сутність, визначається фінансова система в правовому, матеріальному та економічному аспектах, досліджуються функції та принципи фінансової системи України.

У підрозділі 1.1. «Загальна теорія систем як методологічне підґрунтя дослідження фінансової системи України» на основі системного аналізу встановлено концептуальні засади функціонування фінансової системи України, що зумовлює методологічний імператив дослідження.

З'ясовано, що кожному з визначень поняття «система» притаманні такі властивості: емерджентність (цілісність); інтегративність; комунікативність; ієрархічність; закон необхідного різноманіття; закономірність здійсненності й потенційної ефективності системи; закономірність формулювання мети; масовий характер явищ і процесів; випадковість і невизначеність полягає в розвитку процесів і явищ; динамічність виявляється у зміні параметрів і структури систем; залежність від змін зовнішнього середовища; активна реакція на нові фактори.

Акцентовано увагу, що фінансова система, будучи невід'ємною складовою соціально-економічної системи (на мікрорівні) і міжнародної фінансової системи (на макрорівні) в цілому, становить собою складний, динамічний і відкритий організм. Складність фінансової системи визначається неоднозначністю складових її елементів, різнохарактерністю зв'язків між ними, їх структурною різноманітністю. Це викликає різноманіття і відмінність елементів фінансової системи, їх взаємозв'язків, тенденцій, змін складу та стану системи, множинність критеріїв їхньої діяльності. Відзначено, що фінансова система має складну структуру, яку можна розглядати в трьох рівнях: сфери - ланки - елементи (інститути) фінансової системи. Кожна ланка фінансової системи поєднує комплекс однорідних елементів (інститутів). Динамічність фінансової системи обумовлюється тим, що вона перебуває в постійному розвитку, у постійно мінливій величині фінансових ресурсів, витрат, доходів, у коливаннях попиту і пропозиції на капітал. Динамічність системи супроводжується принципом історизму, відповідно до якого в різні періоди часу для фінансової системи характерні ті чи інші ознаки. Відкритість фінансової системи пояснюється взаємодією її ланок із соціально-політичними структурами держави, а також з фінансами зарубіжних країн. Гнучкість і ефективність фінансової системи досягається за рахунок її багатоланковості. І нарешті, мета, яка стоїть перед фінансовою системою й об'єднує спільною метою всі елементи, - це відтворення всіх процесів з перерозподілу суспільного продукту і національного доходу, саме тому фінансова системи є одним із найважливіших регуляторів розвитку національної економіки.

У підрозділі 1.2. «Публічний та приватноправовий аспекти поняття «фінансів» щодо визначення «фінансової системи»» наголошено на тому, що поняття фінансів є важливою теоретичною основою, початковою методологічною позицією для з'ясування сутності категорії «фінансова система». Фінанси опосередкують усю сукупність грошових відносин, що виникають у процесі руху фінансових (грошових) ресурсів у публічно-правовій і приватноправовій формах, формування і використання на цій основі публічних і приватногосподарських фондів у результаті приведення в дію фінансових інструментів і механізмів.

Зазначено, що для фінансового права фінанси є базовою, чи ключовою, категорією. При цьому йдеться про публічні фінанси, які є досить складним, багатогранним, динамічним явищем, мають відмінні ознаки, що відповідають умовам розвитку держави в конкретний історичний період. Існує нерозривний зв'язок між публічними та приватними фінансами. Основним критерієм розмежування між публічними і приватними фінансами є наявність публічного (державного) інтересу; можливість застосування державного примусового порядку мобілізації фінансових ресурсів; зв'язок державних фінансів з грошовою системою, яка певною мірою управляється державою і не залежить від волі приватного власника, який розпоряджається лише власними фінансами; значний розмір державних фінансів порівняно з приватними; орієнтація приватних фінансів на одержання прибутку, а не на задоволення спільного інтересу.

Визначено, що одним із важливих питань фінансів є встановлення закономірностей еволюції фінансової системи. Економічна структура будь-якого суспільства не може функціонувати без нормально організованого потоку коштів між державою і виробничими структурами, державою і населенням, між регіонами й окремими державами. Такі грошові потоки відбивають процеси реального життя суспільства. Вони утворюють єдину систему руху грошових ресурсів з метою підтримки життєдіяльності всіх елементів державних і недержавних структур. У своїй динаміці грошові ресурси утворюють фінансову систему суспільства.

Зроблено висновок, що приватні та публічні фінанси є базовою основою функціонування фінансової системи будь-якої держави взагалі та України зокрема. Їх процентне співвідношення змінюється з урахуванням багатьох чинників (політичні, економічні умови), які існують у державі в той чи інший період часу, але вони завжди мають місце у фінансовій системі країни та є базовими для її функціонування.

У підрозділі 1.3. «Поняття фінансової системи в матеріальному, економічному та правовому аспектах» зазначено, що дослідження категорії «фінансова система» належить до дискусійних питань у галузі фінансів та визначається в різних джерелах по-різному. На теперішній час категорія «фінансова система» відсутня в чинному законодавстві. У науці фінансового права узагальнене розуміння її також відсутнє.

Акцентовано увагу, що представники економічної науки розглядають фінансову систему як дещо розмите явище, пов'язане з грошовими процесами взагалі, як сукупність грошей, фінансових ринків, фінансових інститутів, форм та методів формування, розподілу та використання фондів грошових коштів держави та організацій. Сучасні фінансово-правові дослідження є підтвердженням того, що тлумачення «фінансової системи держави» має різні підходи. Більшість сучасних фахівців у галузі фінансового права сходяться на думці, що до числа елементів фінансової системи, які зумовлюють її зміст, входять фонди грошових коштів. Включаються у фінансову систему також такі ланки, як бюджетна система, кредитна система, обов'язкове державне страхування, фінанси підприємств. Зроблено висновок про відсутність точного визначення категорії «фінансова система», а також про визначення її структурного складу без єдиного критерію. Розглядаючи категорію «фінансова система» щодо її сутності та структури, звернуто увагу на три аспекти (економічний, матеріальний та правовий), під якими зміст даної категорії змінюється. Оскільки категорія «фінансова система» є категорією фінансово-правовою, то більш детально розглянуто цю категорію з точки зору правового визначення. Фінансова система сучасної України - багатостороння за змістом категорія, сторона суспільного життя, що включає комплекс економічних та організаційних відносин, які їх забезпечують, що піддаються детальному нормативному правовому регулюванню з боку держави. Фінансово-правова політика, законодавство, правові засоби і способи стабілізації фінансової системи становлять невід'ємну частину її правового розуміння, містячи в собі, по суті, режимні характеристики її матеріальних елементів, що дозволяють цим елементам реально функціонувати і вдосконалюватися.

У підрозділі 1.4. «Функції фінансової системи держави в правовому вимірі» визначено, що кожній ланці фінансової системи притаманні певні властивості й функції, які є схожими за їх роллю і призначенням, не повторюються іншими її ланками, але всі ланки взаємодіють та інтегрують, що і є ознакою цілісності фінансової системи. Для визначення функцій, які властиві фінансовій системі, розглянуто функції основних складових фінансової системи, а саме: державних та муніципальних фінансів, кредитування, страхування, приватних фінансів та фінансового ринку і міжнародних фінансів.

Визначено функції фінансової системи: 1) основні: розподільна (обміну) та контрольна; 2) другорядні: виробнича, стимулююча, регулююча, планування, організації; 3) забезпечуючі: формування, використання та контрольна; 4) системні: динамічність, відкритість, гнучкість, ефективність фінансової системи; 5) інші: забезпечення способів переміщення економічних (фінансових) ресурсів, забезпечення способів управління ризиком, забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів, надання фінансової інформації.

У підрозділі 1.5. «Правове закріплення принципів фінансової системи держави» з'ясовано, що будь-яка юридична система ґрунтується на фундаментальному виборі принципів, які є нечисленними, здатні відігравати панівну роль усередині юридичної системи і визначати її ідейну серцевину і мету. Визначено, що принципи фінансової системи - це сукупність суспільно визнаних настанов, фундаментальні орієнтири, дотримуючись яких можливо формувати й розвивати фінансову систему держави, у тому числі її складові. Для визначення принципів, на яких базується фінансова система, розглянуто принципи, на основі яких функціонують основні складові фінансової системи, а саме: державні та муніципальні фінанси, кредитування, страхування, приватні фінанси та фінансовий ринок і міжнародні фінанси.

Згруповано принципи фінансової системи на: 1) принципи «системи» в загальному сенсі; 2) принципи побудови фінансової системи; 3) принципи складових фінансової системи; 4) принципи, спрямовані на поновлення та розвиток стабільної фінансової системи.

Запропоновано такі принципи, які притаманні фінансовій системі України: стійкість, цілісність, стабільність фінансової системи, принцип взаємодії та узгодженості фінансового контролю і державного управління з державними і фінансовими органами, динамічність, плановість, активна реакція на нові чинники, прагнення до здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави, принцип прозорості та звітності.

Розділ 2. «Структура фінансової системи України» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджуються структурний склад фінансової системи України, модель організації фінансової системи та розмежовуються сфери фінансової системи на: базові та додаткові.

Підрозділ 2.1. «Наукові погляди економістів та фінансистів на структуру фінансової системи» присвячений структурі сучасної фінансової системи країни, оскільки вона є основою для структурування системи українського фінансового права, а також системи фінансового законодавства. Проаналізовано стан дослідження проблеми в працях учених-фінансистів, економістів, правознавців, які займалися даною проблематикою раніше, зокрема зазначено, що ще професор С.Д. Ципкін, розглядаючи структуру фінансової системи СРСР, зробив спробу розробити своєрідну ієрархію ланок (інститутів) фінансової системи, зазначивши найбільш значущі, і розставив фінансово-правові інститути в певному порядку (відповідно до їх значимості). Пізніше наука фінансового права при дослідженні фінансової системи як правової категорії сформулювала такі основні концепції її праворозуміння. Фондова концепція, згідно з якою класифікацію слід здійснювати, виходячи з особливостей фінансових фондів. Інституційна концепція виходить із функціональної своєрідності окремо існуючих фінансових інститутів. Посуб'єктна концепція базується на визначені органу, що здійснює управління фондом або інститутом або володіє речовим правом певного виду щодо мобілізованих фінансових ресурсів. Визначено, що вибір ознаки структуризації фінансової системи держави має базуватися на повному відображенні всієї сукупності фінансових відносин.

У підрозділі 2.2. «Поняття та види фінансової системи держави» визначено, що найбільш загальноприйнятою у фінансовій літературі є позиція, відповідно до якої в даний час усі фінансові відносини в суспільстві структуровані у фінансову систему, яка становить собою сукупність різних сфер і ланок фінансових відносин, у процесі яких утворюються і використовуються фонди грошових коштів. Однак за межами цього залишається питання, які саме сфери та ланки входять до складу фінансової системи України.

За основу структуризації фінансової системи обрано фінансово-правові відносини, використання яких дасть можливість найбільш гармонійно поєднувати публічні інтереси, які полягають у створенні та використанні державних фінансових фондів, з дотриманням гарантованого юридичній або фізичній особі права приватної власності та права на участь у цивільному обороті та вступу в майнові відносини.

Зроблено висновок про те, що «фінансова система» - це матеріальна система, якій притаманні такі властивості, як взаємопов'язаність, багатоплановість, ієрархічність, різнопорядкованість, динамічність, відкритість, цілеспрямованість. Визначено, що «фінансова система» - це складна багатоелементна система, яку слід розглядати на трьох рівнях. Перший рівень - це сфери, які характеризують узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, другий рівень - це ланки, що характеризують їх відособлену частину, третій рівень - елемент - першооснова, неподільна в умовах даної системи, з якої складаються інші її частини. Під елементом фінансової системи слід розуміти фінансово-правові інститути, які регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин у відповідній сфері. Сфери фінансової системи запропоновано поділяти на дві: базові та додаткові. Базові сфери - це такі, що, як свідчить історичний досвід, змінюються залежно від багатьох факторів, які мають вплив на розвиток і формування фінансової системи держави, але існують у складі фінансової системи завжди. Без базових сфер неможливо функціонування фінансової системи. До базових сфер належать: публічні фінанси (централізовані фінанси) та фінанси суб'єктів господарювання (децентралізовані фінанси). Виключення інших складових з її складу пов'язано із запровадженням новітніх світових підходів до національної економічної системи, запровадженням або адаптацією національного законодавства до норм міжнародного права, а також зміною ролі держави на фінансовому ринку. Додаткові сфери виникають та функціонують у фінансових системах у залежності від багатьох умов, на сьогодні в Україні у фінансовій системі є такі додаткові сфери, як міжнародні фінанси та фінансовий ринок. Це зумовлено виходом України на міжнародні ринки, розвитком економічних відносин, глобалізацією України та ін. Кожна сфера включає до свого складу низку ланок.

У підрозділі 2.3. «Моделі фінансової системи» досліджено модель організації фінансової системи, яка відбиває її таксономію - функціональне співвідношення та структурне підпорядкування складових фінансової системи, що задають механізм її функціонування. Важливість фінансової структури зумовлюється тим, що залежно від існуючих сфер, інститутів та інструментів, механізмів укладання контрактів і правил, які визначають організацію фінансової діяльності, одні й ті самі функції фінансової системи можуть виконуватися краще або гірше, стимулюючи фінансовий розвиток і економічне зростання або перешкоджаючи їм. Тому вкрай необхідним є здійснення аналізу діючих моделей фінансових систем («банківська», «ринкова», «адміністративна», «американська», «скандинавська», «західноєвропейська») для подальшого використання більш розвинених із них.

З'ясовано, що ні теорія, ані практика не дають однозначної відповіді на питання щодо оптимальної структури фінансової системи. Кожна з моделей її організації має відносні переваги і недоліки, своїх прихильників і критиків.

Встановлено, що фінансова сфера більшості країн розвиненого світу давно стала єдиною «змішаною», незважаючи на збереження державної суверенності, наявність кордонів і національних валют. Динамічний характер змін фінансової структури стає додатковим фактором, який не дає можливості чітко та однозначно розмежовувати існуючі національні фінансові системи на «банківські» чи на «ринкові». Зроблено висновок про доцільність використання саме «змішаної» моделі фінансової системи, яка могла б задовольняти інтереси і публічної, і приватної сфери суспільства та сприяти розвитку економіки держави в цілому.

У підрозділі 2.4. «Рівні фінансової системи України як предмет правового впливу» зазначено, що сфери фінансової системи необхідно розмежовувати (ґрунтуючись на їх участі в політичному, суспільному, економічному житті суспільства) на базові (публічні фінанси і фінанси суб'єктів господарювання) і додаткові (міжнародні фінанси та фінансовий ринок). Базові сфери - публічні фінанси та фінанси суб'єктів господарювання - у свою чергу, містять такі ланки: публічні фінанси (державні та місцеві фінанси); фінанси суб'єктів господарювання (фінанси підприємств і фінанси домогосподарств). Публічні фінанси є досить складною соціально-економічною структурою, покликаною обслуговувати інтереси держави і всього суспільства. Фінанси суб'єктів господарювання відображають рух грошових потоків підприємств. Додаткові сфери: міжнародні фінанси (фінанси міжнародних організацій; міжнародні фінансові інститути); фінансовий ринок (ринок капіталу; грошовий ринок). Міжнародні фінанси відображають перерозподільні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Фінансовий ринок - ця сфера охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару.

Розділ 3. «Загальна характеристика базових сфер фінансової системи України» складається з двох підрозділів, у яких надається правова характеристика кожному елементу (інституту) базових сфер фінансової системи України.

У підрозділі 3.1. «Сфера публічних фінансів фінансової системи» встановлено, що Державний бюджет є провідною складовою фінансової системи держави. Визначено, що фінанси як самостійна сфера людської діяльності й економічна категорія сформувалися на кілька століть раніше, ніж бюджет, але поступово бюджетні відносини стали головними у фінансових. Ця фінансова основа не може бути сформована поза спеціалізованої організуючої ланки, а саме поза відокремлених фондів, що акумулюють і розподіляють грошові кошти в рамках фінансової системи в цілому. Бюджет повинен і може забезпечити збільшення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для реалізації його функцій, у тому числі соціально-економічних завдань, які в сукупності мають бути спрямовані на стійкий розвиток економіки. Зазначено, що Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи держави. У безпосередньому взаємозв'язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи.

Встановлено, що практично в усіх випадках прискореного економічного зростання в тій чи іншій країні бюджет перебував у стані дефіцитності. Кожна держава робила свої можливі спроби вирішувати питання, відповідно, до формування, розподілу та використання бюджету щодо тих умов, які складалися на певній території та в певний проміжок часу. Україні необхідно теж проводити реформи щодо бюджетної системи, оскільки лише сформувавши працездатну бюджетну систему можна бути впевненим у майбутньому. Зроблено такі пропозиції щодо основних напрямів реформування бюджетної системи та місця бюджету у фінансовій системі: а) не відмовляючись від пріоритетності соціальних видатків бюджету, їх слід розглядати через призму економічного зростання, забезпечуючи більш активну роль в економічній політиці держави; б) питання розподілу повинні вирішуватися на основі принципу оптимізації. Оптимальною визнається така зміна, за якої підвищується рівень добробуту хоча б для одного учасника економічного процесу, але при цьому не допускається зниження рівня добробуту жодного з інших. Витрати для кожного індивіда окремо повинні врівноважуватися набутками. Для «економіки пропозиції» найважливіше значення мають заощадження. Вони виступають двигуном економічного розвитку; в) у даний час стоїть питання про роботу над річним бюджетом. Краще було б мати горизонт фінансового планування строком на три роки, що дозволило б розвиток проектів виробничої сфери; г) необхідно перейти до системи «управління результатами», яка має на увазі підвищення ефективності формування та використання бюджетних коштів в інтересах суспільства. Також - це зміна якісних характеристик як кожного окремого бюджету, так і їх взаємодії (міжбюджетних відносин), перегляд функцій, які покладатимуться на органи держави, регіонів та місцевого самоврядування.

У процесі поглиблення бюджетних реформ слід значно більше уваги приділяти проблемам забезпечення економічного зростання держави (а саме виробничої сфери). Досліджено позабюджетні фонди, які є важливою складовою в системі публічних фінансів. У сучасних умовах позабюджетні фонди становлять собою механізм перерозподілу національного доходу, а іноді й частини сукупного суспільного продукту, з метою захисту інтересів окремих соціальних груп населення, вирішення конкретних завдань економічного характеру. Встановлено, що на державному рівні функціонують як самостійні загальнодержавні фінансові установи тільки чотири соціальні позабюджетні фонди: Пенсійний фонд, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності.

Визначено, що Державні позабюджетні фонди є базовими складовими фінансової системи держави, які, з одного боку, значною мірою забезпечують функціонування інших складових, з іншого - самі функціонують за рахунок ресурсів, що надходять від цих складових. У цілому позабюджетні фонди покликані збільшувати фінансові ресурси держави і забезпечувати їх найбільш ефективне і доцільне використання. Для позабюджетних цільових фондів характерно чітке встановлення доходних джерел, що дозволяють досить точно прогнозувати обсяги коштів цих фондів і, що не менш важливо, контролювати цільове використання зазначених фінансових ресурсів. З'ясовано, що Державний позабюджетний цільовий фонд - це насамперед фонд грошових коштів, утворений поза державного бюджету для реалізації конкретних цілей соціально-економічної політики держави. І як свідчить досвід країн світу (США, Німеччини, Франції), позабюджетні фонди (переважно економічного призначення) розширюють можливості державного впливу на розвиток господарської діяльності та соціального життя суспільства. Визначено, що Україна в сучасних умовах потребує використання державних позабюджетних цільових фондів як складової фінансової системи, як економічного відновлення виробництва. Але в чинному законодавстві України з 2001 року діє заборона на формування нових позабюджетних фондів. Запропоновано відмовитися від дії даної норми та скористатися досвідом розвинених країн світу, які вже не одноразово пройшли такі кризові етапи розвитку та вирішували складні питання саме за допомогою державних позабюджетних цільових фондів. Запропоновано створення «Державного позабюджетного цільового фонду розвитку підприємницької діяльності та виробництва», який має формуватися за рахунок податку на прибуток підприємств, який необхідно переадресувати з Державного бюджету України в цей Фонд з метою його цільового використання на розвиток підприємницької діяльності та відтворення виробництва.

Зазначено, що Державний кредит є частиною державних фінансів, однією з форм мобілізації та розподілу грошових ресурсів державою з метою виконання нею своїх функцій. Державний кредит бере участь у формуванні та використанні централізованих грошових коштів держави (бюджету і позабюджетних фондів), що робить його елементом фінансової системи. У той самий час процес його формування та використання здійснюється у специфічній формі - залучення грошових коштів на тимчасовій і, як правило, оплатній основі.

Зазначено, що не виникає жодних сумнівів щодо включення «кредиту» у фінансову систему держави. Але необхідно чітко розмежовувати різновиди кредиту: державний, муніципальний (місцевий) і банківський. Ці види кредиту мають особливості, які необхідно чітко враховувати. Тому запропоновано державний кредит, місцевий кредит і банківський кредит розглядати в різних сферах - ланках фінансової системи держави: державний кредит - у ланці державних фінансів сфери публічних фінансів; місцевий кредит - у ланці місцевих фінансів сфери публічних фінансів; і банківський кредит - у ланці ринку капіталів сфери фінансового ринку. Визначено, що ланка публічного (державного та місцевого) і приватного (банківського) кредиту має важливе значення для ефективного функціонування всієї фінансової системи країни в цілому.

Визначено, що інститут страхування є складовою фінансової системи держави. Але різні вчені фахівці в галузі фінансового права застосовують різні категорії щодо даної складової фінансової системи, а саме: «страхування», «фонди страхування», «фінанси страхування», «державне обов'язкове страхування». Виникає необхідність у визначенні формулювання даної складової фінансової системи. Встановлено основні підстави, за яких інститут страхування розглядається у двох сферах фінансової системи, а саме: публічні фінанси - ланка державних фінансів - як інститут обов'язкового державного страхування; сфера фінансового ринку - інститут фінансів страхування (як вид добровільного страхування). Ознака «юридична природа» визначає дві основні форми страхування - обов'язкове і добровільне.

Визначено, що фінансово-правове регулювання у сфері обов'язкового страхування обумовлено тим, що: сама держава в законодавчому порядку встановлює види, умови обов'язкового страхування; держава визначає бюджетні джерела виплат страхових відшкодувань; держава або виступає однією зі сторін даних відносин, або здійснює державний нагляд за виконанням вимог закону страховиком і страхувальником; регулювання відносин з обов'язкового страхування здійснюється державою з використанням імперативного методу, що є характерним для фінансового права; законодавчо встановлюються тарифи страхових внесків; платежів; держава визначає порядок формування, розміщення та витрачання відповідних фондів у публічних цілях.