Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.95:343.81

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

фінансове право; інформаційне право

кандидата юридичних наук

Микитась Ірина Миколаївна

Київ - 2013

Робота виконана у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини “Україна”

Науковий керівник

кандидат юридичних наук Чомахашвілі Олена Шотаєвна, Київський університет права Національної академії наук України, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Шопіна Ірина Миколаївна, Державний науково-дослідний інститут МВС України, начальник 2-го науково-дослідного відділу науково-дослідної лабораторії проблем правового забезпечення діяльності ОВС;

кандидат юридичних наук, професор Демський Едуард Францович, Академія праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, професор кафедри конституційного, адміністративного та господарського права

Захист відбудеться «29» січня 2014 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини “Україна” за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

Автореферат розісланий «21» грудня 2013 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої радиС.О. Короєд

адміністративний правовий пенітенціарний кримінальний

Анотація

Микитась І.М. Адміністративно-правовий статус Державної пенітенціарної служби України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», Київ, 2013.

Дисертація є науковим дослідженням, у якому здійснено аналіз проблемних питань адміністративно-правового статусу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Дисертацію присвячено адміністративно-правовому статусу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Автором розглянуто історію розвитку діяльності Державної пенітенціарної служби України в законодавстві та правовій доктрині. Визначено поняття, специфічні ознаки діяльності Державної пенітенціарної служби України як об'єкта адміністративно-правового регулювання. Проаналізовано міжнародний досвід регулювання діяльності пенітенціарної системи та сформульовано передумови і пріоритети його запозичення в Україні. Приділено увагу організаційно-правому забезпеченню діяльності Державної пенітенціарної служби України.

Дисертантом запропоновані напрями підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання внаслідок удосконалення норм чинного законодавства. Сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Ключові слова: Державна пенітенціарна служба України, адміністративно-правовий статус, персонал, удосконалення, взаємодія.

Аннотация

Микитась И.М. Административно-правовой статус Государственной пенитенциарной службы Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Открытый международный университет развития человека «Украина», Киев, 2013.

Диссертация является научным исследованием, в котором проведен анализ проблемных вопросов механизма административно-правового статуса центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере исполнения уголовных наказаний. Работа состоит из вступления, трех разделов, десяти параграфов, выводов, перечня использованной литературы, приложений, которые обусловлены целью работы. На основании анализа действующего законодательства, а также норм международных документов пенитенциарной сферы робота посвящена комплексному исследованию правовых и организационных особенностей функционирования Государственной пенитенциарной системы Украины в современном государстве.

В работе исследуется состояние научной разработки проблемы, дается характеристика методологических основ исследования, научных и нормативно-правовых источников. Акцентируется внимание на том, что неотъемлемым элементом реализации функции государства по исполнению наказаний является Государственная пенитенциарная служба Украины.

Автор заостряет внимание на основных вопросах организации современной деятельности Государственной пенитенциарной службы Украины. Рассматривает ее как самостоятельную государственную институцию со специальным статусом. Даная служба осуществляет правоприменительные и правоохранительные функции. Правоприменительная функция деятельности Государственной пенитенциарной службы Украины проявляется в формировании и реализации, на основе специального законодательства в сфере исполнения наказаний, комплекса нормативно-правового регулирования организационного характера. Автор определяет процедуру и порядок применения конкретной юридической нормы в уголовно-исполнительных и административных правоотношения.

Автором проанализирована история развития деятельности Государственной пенитенциарной службы Украины в законодательстве и правовой доктрине. Определено понятие, специфические признаки деятельности Государственной пенитенциарной службы Украины как объекта административно-правового регулирования. Проанализированы международный опыт регулирования деятельности пенитенциарной системы и сформулированы предпосылки и приоритеты его заимствования в Украине. Доказано, что процесс исполнения уголовных наказаний является специфической административной деятельность. Исходя из этого, диссертант рассмотрел формы и методы публичного администрирования в исследуемой сфере.

Определено, что исполнение уголовных наказаний является самостоятельной функцией государства, включая непосредственное влияние государственных органов специальной компетенции на пенитенциарную систему и необходимые отношения для выполнения задач и достижения целей исполнения наказаний.

Также раскрываются научные положения относительно организационно-правового обеспечения деятельности Государственной пенитенциарной службы Украины. В результате чего автор делает собственные заключения и предложения.

Диссертант раскрывает организационные основы взаимодействия пенитенциарных учреждений с общественными правозащитными, религиозными организациями, средствами массовой информации. Акцентируется внимание на основополагающих вопросах организации совместной деятельности Государственной пенитенциарной службы Украины и государственных органов и негосударственных организаций. Автор формулирует понятие взаимодействия пенитенциарной системы с государственными органами и негосударственными организациями. Подчеркивает, что данный порядок организованный в соответствии с требованиями действующего законодательства.

На основе нормативно-правовой основы и научных источников, практики деятельности правоохранительных органов автор определяет организационные аспекты взаимодействия Государственной пенитенциарной службы Украины с разными категориями правоохранительных органов. Указывает проблемы совместной деятельности и разработанные направления и пути их совершенствования. Диссертант характеризует организационные и нормативные основы деятельности пенитенциарной системы и соответствующих государственных служб.

Автором предложены направления повышения эффективности административно-правового регулирования в результате усовершенствования норм действующего законодательства. Сформулированы предложения о внесении дополнений в действующее законодательство, в частности Кодекс Украины об административных правонарушениях.

Ключевые слова: Государственная пенитенциарная служба Украины, административно-правовой статус, персонал, усовершенствования, взаимодействие.

Annotation

Mykytas I.M. Administrative and legal status of the State Penitentiary Service of Ukraine. - Manuscript.

The Ph.D. thesis in Law in major 12.00.07 - Administrative Law and Procedure; Financial Law; Information Law. - The Open International University of Human Development «Ukraine», Kyiv, 2013.

The thesis is a scientific research which is focused on the analysis of problem issues of administrative and legal status of the central executive body that implements the state policy in the field of execution of criminal penalties.

The thesis is concerned with the administrative and legal status of central executive body that implements the state policy in the field of execution of criminal penalties. The author examines the history of the development of the State Penitentiary Service of Ukraine in legislation and legal doctrine. The concept and specific features of the State Penitentiary Service of Ukraine as an object of administrative regulation are defined. An international experience in regulation of the penitentiary system is analyzed, preconditions and priorities of its implementation in Ukraine are formed. The author pays special attention to the organizational and legal functioning of the State Penitentiary Service of Ukraine.

The author proposes the measures for increasing the effectiveness of administrative and legal regulation by the improvement of the current legislation. A number of proposals for amendment to the current legislation, including the Administrative Offences Code of Ukraine are suggested.

Keywords: The State Penitentiary Service of Ukraine, administrative and legal status, staff, improvement, interaction.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Принципові зміни, що відбуваються в нашій державі, відзначаються певними демократичними процесами, перетвореннями і завданнями, які вона ставить перед собою, і мають не лише матеріальне, а й моральне підґрунтя.

Створення умов для забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів особами, які відбули покарання, поступове наближення умов відбування покарання засудженими особами до міжнародних стандартів вимагає ретельного перегляду правових засад діяльності Державної пенітенціарної служби України, а також її місця та ролі в суспільстві.

За часів незалежності пенітенціарна система України зазнала істотних правових та організаційних змін, які пов'язані з її реформуванням. Але стверджувати, що ці зміни завжди мали системний характер передчасно, адже діяльність Державної пенітенціарної служби України не повною мірою відповідає сучасним вимогам забезпечення прав, свобод людини і громадянина. Реформування потребує кадрова політика пенітенціарної системи у напрямку її модифікації, а також необхідним є налагодження взаємовідносин Державної пенітенціарної служби України як з державними органами, так і з недержавними організаціями з метою приведення вітчизняної системи виконання покарань у відповідність до вимог міжнародно-правових актів.

Удосконалення діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань було розпочато Президентом України з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, в процесі якої було створено Державну пенітенціарну службу України, яка повинна забезпечити використання нових форм та методів відносно реалізації державної політики щодо виконання кримінальних покарань.

На сьогодні діяльність Державної пенітенціарної служби України забезпечують 47700 працівників, при штатній чисельності 53900 посад, з них: вищий середній та старший начальницький склад - 14400; рядовий та молодший начальницький склад - 22200, а також 11100 вільнонайманих працівників. Саме для персоналу Державної пенітенціарної служби України, як носія владних повноважень є важливим концептуальне визначення прав та обов'язків цього органу з метою здійснення комплексної, системної, компетентної і конструктивної роботи.

Згідно із статистикою станом на 1 листопада 2013 року в 182 установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, трималося 129941 особа; крім того, на обліку у 697 підрозділах кримінально-виконавчої інспекції перебувало 133996 засуджених до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та адміністративних стягнень. Щодо виконання адміністративних стягнень, так станом на 1 липня 2013 року на обліку підрозділів кримінально-виконавчої інспекції перебувало 140300 підоблікових осіб з них: притягнуті до адміністративної відповідальності - 10370 осіб серед яких адміністративне стягнення у виді громадських робіт - 10324 особи та адміністративне стягнення у виді виправних робіт - 46 осіб. Створення дієвої системи забезпечення прав та свобод особи в даних установах та зміцнення гарантій захисту прав і свобод осіб є пріоритетним напрямом діяльності працівників Державної пенітенціарної служби України. Загалом немала кількість людей є дотичними до діяльності Державної пенітенціарної служби України.

Головним чинником, що впливає на статус Державної пенітенціарної служби України є визначення її як державного органу з правової точки зору. В Україні Державна пенітенціарна служба входить до складу Міністерства юстиції України, що негативно впливає на її регуляторні функції.

У зв'язку з відсутністю законодавчого закріплення адміністративно-правового статусу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, комплексне наукове дослідження зазначеного питання набуває особливої актуальності. Таким чином, необхідність удосконалення діяльності Державної пенітенціарної служби України, як центрального органу виконання покарань обумовлює актуальність дослідження широкого кола питань, пов'язаних із визначенням, нормативно-правовим закріпленням, реалізацією та розвитком адміністративно-правового статусу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Фундаментальною основою для даного наукового дослідження стали праці таких вчених-адміністративістів: В.Б. Авер'янова, М.І. Ануфрієва, І.В. Арістової, О.М. Бандурки, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.Т. Білоуса, І.П. Голосніченка, Е.Ф. Демського, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, В.В. Коваленка, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.В. Конопльова, О.В. Кузьменко, К.Б. Левченко, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенка, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, Д.В. Приймаченка, Т.О. Проценка, О.П. Рябченко, Л.А. Савченко, В.В. Цвєткова, О.Ш. Чомахашвілі, І.М. Шопіної, В.К. Шкарупи, Х.П. Ярмакі та ін.

Наукова значущість дослідження комплексу проблем недосконалості адміністративно-правового статусу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, зумовила вибір теми дисертаційної роботи, визначила мету, конкретні завдання, об'єкт і предмет дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на тему: «Адміністративно-правовий статус центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань» (номер державної реєстрації 0107U008696). Тема затверджена вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» 28 грудня 2009 р., протокол № 6; тему уточнено вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” від 26 грудня 2011 р., протокол № 6.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародного досвіду та практики його застосування розкрити адміністративно-правові засади й особливості функціонування пенітенціарної системи України і розробити рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі задачі:

- здійснити теоретичний аналіз становлення та розвитку Державної пенітенціарної служби України;

- з'ясувати теоретичні основи адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України як органу виконавчої влади;

- визначити поняття та структуру адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України, проблеми його правового закріплення;

- узагальнити досвід діяльності пенітенціарної системи зарубіжних країн та визначити передумови для його запозичення в Україні;

- розкрити поняття та зміст компетенції Державної пенітенціарної служби України;

- визначити форми та методи контрольної діяльності Державної пенітенціарної служби України;

- з'ясувати повноваження Державної пенітенціарної служби України щодо запобігання та припинення порушень у сфері виконання покарань;

- визначити напрями розвитку взаємодії Державної пенітенціарної служби України з іншими державними та недержавними організаціями у сфері виконання кримінальних покарань;

- сформулювати рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового статусу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України.

Предметом дослідження є адміністративно-правовий статус Державної пенітенціарної служби України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об'єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження нормативних актів, аналітичних матеріалів, поглядів вчених на окремі питання, які є предметом дослідження (розділи 1, 2, 3). Історичний метод застосовано під час аналізу історії та становлення Державної пенітенціарної служби України (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження проблемних питань розмежування компетенції різних суб'єктів, задіяних у сфері виконання покарань, з'ясування елементів адміністративно-правового регулювання, а також зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання у названій сфері (підрозділ 1.3). За допомогою системного та функціонального методу було здійснено аналіз структури Державної пенітенціарної служби України (підрозділи 2.2, 2.3). Метод документального аналізу застосовано для виявлення результатів взаємодії Державної пенітенціарної служби України з іншими державними та недержавними органами та організаціями у сфері виконання кримінальних покарань (підрозділи 3.1, 3.2). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій згідно з метою дослідження. Застосування методів моделювання, аналізу та синтезу дозволили сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

Нормативною основою роботи стали Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти‚ норми яких регулюють відносини у сфері виконання кримінальних покарань, а також законодавство деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового забезпечення створення та діяльності пенітенціарної системи можна використати в Україні.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять статистичні матеріали, які характеризують діяльність суб'єктів адміністративно-правового регулювання діяльності пенітенціарної системи, зокрема Державної пенітенціарної служби України, узагальнення їх практичної діяльності, політико-правова публіцистика, довідкові видання, а також власний досвід роботи у сфері діяльності пенітенціарної системи. Достовірність та обґрунтованість одержаних результатів також забезпечується проведеним здобувачем опитуванням та анкетуванням персоналу Державної пенітенціарної служби України (250 осіб), державних службовців та працівників органів внутрішніх справ України (60 осіб), фахівців у галузі права (30 осіб) і студентів юридичних факультетів (440 осіб).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень організаційно-правових основ діяльності пенітенціарної системи, а також законодавчого регулювання його адміністративно-правового статусу. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, зокрема:

вперше:

- комплексно проаналізовано адміністративно-правове регулювання діяльності Державної пенітенціарної служби України та доведено, що реалізація виконання кримінальних покарань є самостійною функцією держави, яка включає вплив органів державного регулювання на пенітенціарну систему з метою виконання кримінальних покарань;

- визначено юридичну природу реалізації адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України, яка полягає в тому, що реалізація адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України виступає не лише у якості проміжної обставини існування даного статусу, а й як фактор, що є гарантією реальної можливості чинити певні дії, пов'язані з виконанням кримінальних покарань;

- обґрунтовано, що без формування якісного складу персоналу Державної пенітенціарної служби України, здатного вирішити покладені на нього завдання, неможлива ефективна реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, а тому підготовка персоналу, перепідготовка і підвищення його кваліфікації визнані одним з перспективних шляхів оптимізації адміністративно-правового регулювання у даній сфері;

- сформульовано і обґрунтовано низку пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правових та організаційних засад діяльності Державної пенітенціарної служби України в сучасних умовах, зокрема визначено необхідність внесення змін до деяких нормативно-правових актів, які забезпечують окремі напрямки функціонування пенітенціарної системи (Кодекс України про адміністративні правопорушення; Кримінально-виконавчий кодекс України; Закон України “Про боротьбу з тероризмом”);

удосконалено:

- теоретичну характеристику сутності адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України як правової категорії, наділеної особливими специфічними ознаками, шляхом виокремлення його особливостей, які визначаються специфікою режиму, методів та інших засобів виправлення та перевиховання засуджених, специфікою компетенції, відповідальності, а також надання відповідних спеціальних гарантій;

- процес правового регулювання адміністративно-правового статусу пенітенціарної системи, шляхом внесення змін і доповнень до нормативно-правової основи, яка регулює адміністративно-правовий статус Державної пенітенціарної служби України;

- визначення головної мети діяльності Державної пенітенціарної служби України, яка полягає в забезпеченні умов виконання кримінального покарання, що має стати не лише карою, але й сприяти виправленню і ресоціалізації;

набули подальшого розвитку:

- зміст наукових положень щодо структури правового статусу (мета, завдання, функції, обов'язки, права, відповідальність та адміністративні процедури діяльності) органу виконавчої влади;

- заходи, які сприятимуть стабілізації складу персоналу Державної пенітенціарної служби України, до числа яких запропоновано віднести такі: законодавче закріплення системи матеріальних та інших гарантій проходження служби в пенітенціарній системі; удосконалення системи стимулювання персоналу органів і установ виконання покарань до сумлінного виконання службових обов'язків; покращення умов праці, робочого місця.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть використовуватись: у науково-дослідній сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки адміністративно-правового регулювання діяльності пенітенціарної системи; у правотворчій сфері - у результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України “Про боротьбу з тероризмом”; у сфері правозастосування - запропоновані автором рекомендації дозволять покращити практичну діяльність пенітенціарної системи; у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при викладанні відповідних тем навчальних дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративна відповідальність”, “Кримінально-виконавче право” (акт впровадження Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України від 24.01.2011; акт впровадження Деснянського економіко-правового технікуму при Міжрегіональній Академії управління персоналом від 30.01.2012; акт впровадження Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 31.09.2013).

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, де була виконана дисертація. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних: ХІ Міжнародній науково-практичної конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи» (м. Київ, 28 січня-1 лютого 2010 р.); науково-практичній конференції «Сучасне міжнародне та вітчизняне право як регулятор суспільних відносин» (м. Одеса, 7-8 жовтня 2010 р.); науково-практичній конференції «Кримінально-правова наука в умовах сучасних трансформаційних процесів» (м. Херсон, 4-5 листопада 2010 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 р.); VIII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Молодь: освіта, наука, духовність» (м. Київ, 2 квітня 2011 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми національного законодавства» (м. Кіровоград, 1 грудня 2010 р.); науково-практичній конференції «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (м. Одеса, 12-13 лютого 2011 р.); XIV науково-практичній конференції «Актуальные проблемы борьбы с преступностью в Сибирском регионе» (м. Красноярськ, 17 лютого 2011 р.); науково-практичній конференції «Правові проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Харків, 23-24 лютого 2011 р.); науково-практичній конференції «Перші зимові юридичні читання» (м. Кіровоград, 18-19 березня 2011 р.); науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ, 23-24 березня 2011 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 24 листопада 2011 р.); науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ, 14-15 березня 2012 р.); науково-практичній конференції «Реформування національного та міжнародного права: перспективи та сьогодення», (м. Одеса, 21-22 вересня 2012 р.); науково-практичній конференції «Правова система України в умовах державних реформаційних процесів сьогодення» (м. Ужгород, 26-27 жовтня 2012 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ, 20-21 березня 2013 р.); науково-практичній конференції «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації законодавства України до вимог Європейського Союзу» (м. Херсон, 14-15 червня 2013 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно. Усі сформульовані у ньому положення та висновки обґрунтовані автором на підставі особистих теоретичних і практичних досліджень. Для аргументації окремих положень дисертації використовувалися наукові праці інших учених, на які зроблено посилання. У співавторстві опубліковано одну статтю «Зарубіжний досвід діяльності системи виконання покарань», особиста участь здобувача становить 50 % та стосується формулювання пропозицій щодо відображення міжнародних стандартів пенітенціарної сфери у вітчизняних нормативно-правових актах.

Публікації. Основні положення та результати наукового дослідження відображено у 26 наукових публікаціях, шість з яких - наукові статті, опубліковані у наукових фахових виданнях України, одна стаття у іноземному виданні, дві статті в нефахових виданнях, та сімнадцять тез доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що діляться на десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 207 сторінок, з них: 166 сторінок - основний зміст; 18 сторінок - список використаних джерел (175 найменування).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробленості проблеми, наводиться зв'язок роботи з науковими планами та програмами, розкриваються мета, задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів із наведенням даних про їх апробацію, особистий внесок здобувача та публікації.

Розділ перший “Концептуальні основи діяльності Державної пенітенціарної служби України” містить три підрозділи, які присвячені дослідженню історико-правових аспектів становлення та розвитку адміністративно-правового статусу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, вивченню теоретичних основ адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України, а також вивченню зарубіжного досвіду діяльності пенітенціарних служб.

У підрозділі 1.1“Історико-правова природа становлення адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України” досліджено історичні умови виникнення та розвитку пенітенціарної служби, зміну її прав і обов'язків залежно від чинників соціально-економічного, політичного, організаційно-технічного характеру.

На підставі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних вчених обґрунтовується місце пенітенціарної системи у регулюванні правовідносин, що виникають з приводу здійснення виправлення та ресоціалізації засуджених осіб. Вивчення цього питання неможливе без звернення до історично-правового досвіду минулого.

Проаналізувавши історично-правовий розвиток центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, ми дійшли висновку, що виникнення та розвиток цього органу пройшло складний шлях, адже за довготривалий проміжок часу пенітенціарна система зазнала великої кількості реформ.

Розглянуті історичні етапи становлення та розвитку інституту виконання покарань заклали основу для подальшого розвитку кримінально-виконавчої діяльності, їх розвиток та відповідні напрацювання відобразились на сучасному стані нормативного регулювання статусу, функцій та інших аспектів діяльності установ виконання покарань в Україні. Необхідно зазначити і те, що велика кількість позитивного історичного досвіду правоохоронної діяльності установ виконання покарань на різних історичних етапах розвитку нашого суспільства може бути втілена в правоохоронну діяльність пенітенціарної системи на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

У підрозділі 1.2 “Соціальне призначення Державної пенітенціарної служби України та принципи її діяльності” визначається місце Державної пенітенціарної служби України в сучасній системі органів виконавчої влади та в системі правоохоронних органів.

На сьогодні, відповідно до чинного законодавства, Державна пенітенціарна служба України є державним органом зі спеціальним статусом, яка здійснює правозастосовні та правоохоронні функції. Зазначається, що організація пенітенціарної системи, як складової частини держави визначається ступенем розвитку її суспільно-правових відносин, тому і усі проблеми суспільства відображаються на діяльності установ виконання покарань.

Зазначається, що за основу визначення оптимальної організаційної структури пенітенціарної системи має бути взято: забезпечення організаційної єдності та керованості системи; зміцнення керівної функції з метою підвищення ефективності управління.

До основних принципів організації діяльності пенітенціарної системи, закріплених у нормах правових актів, слід віднести: 1) єдність завдань всіх видів органів та установ виконання покарання; 2) дотримання законності в діяльності органів та установ виконання покарання; 3) демократичний централізм; 4) принцип науковості; 5) принцип правової упорядкованості; 6) гуманізм; 7) участь громадськості в управлінні пенітенціарною системою, у виправленні засуджених осіб.

У цьому підрозділі також досліджується функціональна структура органів та установ виконання покарань, яку визначено як сукупність різних видів та напрямів їх діяльності, що обумовлені певною метою та завданнями, а також сукупність функцій їх підрозділів і служб та функціональних обов'язків їх працівників.

У підрозділі 1.3 “Зарубіжний досвід у системі виконання покарань” проаналізовано міжнародні стандарти пенітенціарної сфери та їхнє відображення у вітчизняних нормативно-правових актах.

Встановлено, що національне законодавство повною мірою відображає положення Європейських пенітенціарних правил. Так, європейські стандарти поводження із засудженими вимагають того, щоб усі положення, які закріплюють права засуджених або встановлюють певні обмеження, регулювалися виключно нормами закону.

Організаційні засади, передбачені Європейськими пенітенціарними правилами повністю підкріплені положеннями національного законодавства, але на даний час постає проблема повної і неухильної реалізації даних положень.

Досліджено досвід функціонування тюремних служб Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Англії, Німеччини, Словацької Республіки, Японії, Австрії. Узагальнення цього досвіду дозволило визначити окремі напрямки подальшого удосконалення функціонування Державної пенітенціарної служби України. Так, зокрема, обґрунтовується створення якісно нової нормативно-правової бази функціонування Державної пенітенціарної служби України з урахуванням відповідних положень міжнародних стандартів та досвіду зарубіжних країн, а також розвиток і зміцнення матеріально-технічної бази місць позбавлення волі та перебудова установ виконання покарань за новими архітектурними зразками. Також важливим є апробація нових форм і методів управлінської роботи із персоналом та соціально-психологічної роботи із засудженими, а також підготовка і залучення до роботи в пенітенціарній системі висококваліфікованих фахівців.

Розділ другий “Організаційно-правове забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України” містить чотири підрозділи, в яких визначається поняття та елементи правового статусу пенітенціарної системи, досліджуються особливості управління установами та органами виконання покарань, аналізується кадрове забезпечення кримінально-виконавчої системи України.

У підрозділі 2.1 “Нормативно-правове забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України” визначено, що нормативно-правова основа діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, врегульована рядом нормативно-правових актів.

Діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань здійснюється на підставі системи законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів. Відомчим нормативним актам відводиться роль регулювання зовнішньої та внутрішньої організації діяльності пенітенціарної системи з метою підвищення ефективності здійснення виправлення та ресоціалізації засуджених осіб.

У широкому розумінні йдеться про систему нормативно-правових актів, що містять норми кримінально-виконавчого та адміністративного права. Це нормативно-правові акти органів влади, які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу та в процесі виконання адміністративних стягнень у виді громадських і виправних робіт та застосування до правопорушників засобів адміністративного впливу.

У підрозділі 2.2 “Елементи адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України” зазначається, що органи та установи виконання покарань, які є складовою частиною правоохоронної системи України, виконують широке коло завдань щодо забезпечення виконання кримінального покарання з тим, щоб воно не тільки було карою за вчинений злочин, але й виправляло та перевиховувало засуджених щодо чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло зменшенню рівня злочинності. Тобто, від належного виконання кримінально-виконавчими органами чи установами своїх функцій значною мірою залежить стан правопорядку в країні. За таких умов особливо гостро постають питання визначення правового статусу пенітенціарної системи України, з'ясування напрямів удосконалення правового регулювання останнього, тенденцій розвитку юридичних гарантій по забезпеченню його реалізації.

Зазначається, що метою діяльності пенітенціарної системи є виправлення та перевиховання засуджених, дотримання норм моралі, точного виконання законів та інших нормативних установлень, їх ресоціалізація, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

У підрозділі 2.3 “Система прав та обов'язків Державної пенітенціарної служби України” проаналізовано основні форми реалізації повноважень пенітенціарної служби, вимагання вчинення конкретних дій від правозобов'язальної сторони кримінально-виконавчих відносин, а також звернення до інших державних органів за допомогою у забезпеченні виконання покладених на пенітенціарну систему обов'язків.

Зазначається, що обов'язки певною мірою здатні виступати як критерії оцінювання ефективності та результативності діяльності Державної пенітенціарної служби України. Адже ступінь виконання обов'язків, повноту та якість їхньої реалізації завжди можна оцінити завдяки відповідним показникам, що дають можливість скласти уявлення про якість виконання Державною пенітенціарною службою покладених на неї завдань та функцій.

Аналіз нормативно-правових актів, які регулюють діяльність пенітенціарної системи дозволив виявити ряд недоліків, серед яких невизначеність їх загальних завдань, прав та обов'язків. В нормативних актах в досліджуваній сфері визначено лише права та обов'язки персоналу установ виконання покарань, які до речі подаються не у систематизованому порядку. Звідси, зроблено висновок про необхідність нормативного визначення загальних завдань, прав та обов'язків установ виконання покарань у Кримінально-виконавчому кодексі чи у Законі України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”.

У підрозділі 2.4 "Юридична відповідальність персоналу Державної пенітенціарної служби України" проаналізовані наукові джерела щодо визначення працівників у суміжних сферах функціонування державних службовців та інших, подібних сферах діяльності. Для формулювання поняття "персонал установ виконання покарання" було розглянуто наукові тлумачення термінів, які сьогодні є узагальнюючими стосовно кола працівників установ виконання покарання: адміністрація, кадри, персонал, працівники, рядовий і начальницький склад, особовий склад, співробітники, службовці та інше.

Соціально-правовий захист персоналу Державної пенітенціарної служби України визначається як законодавчо встановлена і реалізована на практиці система заходів, що створює персоналу умови для достатнього рівня життя в період проходження служби, а також після її припинення за певних обставин. Але на даний час рівень соціально-правового захисту персоналу пенітенціарної системи не забезпечує прагнення осіб до праці в органах та установах пенітенціарної системи, а також не спонукає до розвитку своїх професійних здібностей.

Висвітлено види обмежень, пов'язаних з проходженням служби персоналом Державної пенітенціарної служби України, умови, заборони, правила, які персонал повинен дотримуватися, тобто виконувати не порушуючи встановлених законодавством норм, і які визначають межі адекватної поведінки персоналу пенітенціарної системи.

Розділ третій “Вдосконалення адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України ” складається із двох підрозділів.

Підрозділ 3.1 “Взаємодія Державної пенітенціарної служби України з державними органами” присвячено аналізу загальнотеоретичних положень організації взаємодії. Обґрунтування було проведено при використанні наукових визначень спільної діяльності державних органів, що дало можливість визначити особливості взаємодії Державної пенітенціарної служби України з державними органами.

Специфічна сутність процесу виконання та відбування кримінальних покарань, а відповідно, особливості, пов'язані зі специфічним статусом засуджених, зумовлені суспільною небезпекою даної категорії осіб та складністю роботи з ними, а також специфікою діяльності пенітенціарної системи, яка вирізняється особливим місцем в механізмі держави.

Практика організації взаємодії Державної пенітенціарної служби України з державними органами дозволяє характеризувати її як функціонуючу динамічну систему, складовими компонентами якої є погоджені і спільні дії, які здійснюються з метою досягнення завдань суб'єктів взаємодії. У залежності від спрямування конкретних спільних заходів взаємодія може бути організована для реабілітуючого впливу на засуджених та їх правозахисту, а також боротьби зі злочинністю.

Практика діяльності Державної пенітенціарної служби України засвідчує, що найчастіше взаємодія відбувається з: судами; прокуратурою; органами внутрішніх справ; Службою безпеки України; Державною виконавчою службою Міністерства юстиції України; Державною прикордонною службою. Такий перелік є умовний, адже в окремих випадках взаємодія відбувається з усіма зацікавленими правоохоронними органами.

Аналіз різних форм взаємодії Державної пенітенціарної служби України з правоохоронними органами засвідчує актуальність цієї взаємодії. Проте деякі нормативні акти, у яких визначені аспекти спільної діяльності цих суб'єктів, знижують ефективність та додають додаткових складнощів.

Функціонування Державної пенітенціарної служби України має складний характер і у повсякденній практичній діяльності зіштовхується з певною кількістю проблем, які вирішити самостійно вони не здатні. До питань взаємодії з державними органами є: участь у реалізації регіональної політики і формуванні відповідних програмних документів; ліквідація надзвичайних ситуацій на території установ виконання покарань; сприяння працевлаштування засуджених та звільнених осіб; участь у соціальній адаптації звільнених осіб; надання медичних послуг та допомоги засудженим та ув'язненим особам; надання можливості засудженим здобути освіту.

Підрозділ 3.2 “Взаємодія Державної пенітенціарної служби України з недержавними організаціями” присвячено визначенню загальнотеоретичних засад організації взаємодії пенітенціарної служби з недержавними організаціями.

Взаємодії Державної пенітенціарної служби України з недержавними організаціями характерні такі основні ознаки: правова форма відносин; складається в рамках взаємозв'язків правової держави і розвиненого громадського суспільства; відбувається поєднання державно-владної діяльності та повноважень і громадського впливу; спрямована на роз'яснення соціальних завдань.

Основними організаційними формами співпраці пенітенціарної системи з недержавними організаціями є: відвідування установ виконання покарань і огляд житлових, виробничих, комунально-побутових та інших приміщень і об'єктів; бесіди із засудженими особами та персоналом; ознайомлення з документами, що стосуються питань дотримання прав і законних інтересів засуджених; прийом пропозицій, звернень, заяв і скарг засуджених, підозрюваних і обвинувачених, персоналу Державної пенітенціарної служби України; надання засудженим допомоги з відновлення соціально корисних зв'язків; сприяння у відвідуваннях засуджених священнослужителями різних конфесій, а також представниками релігійних об'єднань; надання благодійної допомоги Державній пенітенціарній службі України; надання адресної фінансової підтримки конкретних програм, спрямованих на реалізацію основних напрямів діяльності громадських об'єднань в рамках договорів про співпрацю і конкретних проектів.

В підрозділі приведено приклади співпраці Державної пенітенціарної служби України з різними недержавними організаціями та узагальнено форми взаємодії. Результати дослідження свідчать, що основним джерелом відомостей для громадськості про діяльність Державної пенітенціарної служби України є повідомлення засобів масової інформації. Позитивну думку громадськості про діяльність пенітенціарної системи можна сформувати за умови інформування населення про реальні факти її діяльності.

У підрозділі 3.3 “Напрями вдосконалення правового та організаційного забезпечення Державної пенітенціарної служби України” зроблено висновок, що для належного нормативного забезпечення Державної пенітенціарної служби України необхідно:

1) Для вирішення правової проблеми щодо взаємодії Державної пенітенціарної служби України з судами, необхідно внести зміни до чинного законодавства, а саме:

по-перше, необхідно доповнити ч. 2. ст. 164 КВК України такими словами: „Прибуття засудженого до суду на розгляд клопотання (подання) кримінально-виконавчої інспекції є не обов'язковим”;

по-друге, доповнити ч. 4 ст. 539 КПК України пунктом 3 наступного змісту: „Неприбуття в судове засідання осіб на розгляд клопотання (подання) кримінально-виконавчої інспекції у справах про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання не перешкоджає проведенню судового розгляду”.

2) Відобразити у Законі України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” положення щодо значення участі різних інституцій у діяльності кримінально-виконавчих установ, а саме змінити ч. 7 ст. 102 КВК України наступним: „Засудженим забороняється зберігати на території їхнього проживання предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державної пенітенціарної служби України. У разі виявлення даних виробів, предметів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню. При цьому, вилучені з обігу речі знищуються; гроші, цінності та інші речі зберігаються до кінця строку відбування засудженим покарання або за рішенням суду за поданням державної виконавчої служби можуть бути передані в дохід держави”.

3) Для покращення взаємодії Державної пенітенціарної служби України з громадськими об'єднаннями пропонується доповнити ст. 25 КВК України частиною третьою таким змістом: „Громадські об'єднання контролюють дотримання прав засуджених під час виконання кримінальних покарань у встановленому законодавством порядку”.

Автором пропонується удосконалення інформаційного забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України на законодавчому рівні. Для цього необхідно розробити та ухвалити Положення про Центр зв'язків з громадськістю Державної пенітенціарної служби України.

Висновки

У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародного досвіду та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць адміністративно-правового, кримінально-виконавчого та пенітенціарного напряму, автором здійснено теоретичне узагальнення, сформульовано ряд висновків, пропозицій і нове вирішення наукового завдання, що полягає у вдосконаленні адміністративно-правового статусу Державної пенітенціарної служби України. Основними науковими результатами роботи є такі.

1. Проаналізовано теоретико-правові основи становлення та розвитку Державної пенітенціарної служби України та встановлено, що адміністративно-правове регулювання діяльності Державної пенітенціарної служби України охоплює відносини, що складаються при створенні, функціонуванні, реорганізації і ліквідації органів і установ пенітенціарної системи, підприємств, що забезпечують її діяльність, науково-дослідних, навчальних, лікувальних і інших установ; пов'язані зі встановленням завдань, функцій, компетенції, форм і методів діяльності в даній сфері; які виникають в результаті реалізації принципів управління, побудови і підпорядкування елементів Державної пенітенціарної служби України, планування їхньої роботи; видання нормативних і індивідуальних актів. Адміністративно-правовим регулюванням також охоплюються відносини, які пов'язані з підготовкою, розстановкою і підвищенням кваліфікації кадрів, проходженням служби особами, які мають спеціальні звання, співробітників Державної пенітенціарної служби України, правовим і соціальним захистом її персоналу; що виникають під час здійснення контролю за діяльністю Державної пенітенціарної служби України з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості; що забезпечують боротьбу з адміністративними правопорушеннями в діяльності Державної пенітенціарної служби України.