Адаптація інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

12.00.07 - Адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адаптація інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства

Ткаченко Віта Віталіївна

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Захист відбудеться «9» квітня 2014 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, Київ-41, вул. Генерала Родімцева, 19, навчальний корпус № 1, кімната 97

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, Київ-41, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус № 4, кімната 41а

Автореферат розісланий «7» березня 2014 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. Ю. Піддубний

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКИ РОБОТИ

Актуальність теми. Прагнення України стати органічною ланкою глобального інформаційного суспільства знаходить своє підтвердження передусім у Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки». Усвідомлення державою важливості ролі права та його найбільш активної частини - законодавства - у розв'язанні багатьох завдань у процесі розбудови інформаційного суспільства в Україні, а також міжнародного співробітництва потребує від нашої країни проведення відповідної політики та реалізації низки організаційно-правових заходів, серед яких, зокрема, узгодження та взаємодія систем законодавства (у тому числі й інформаційного). Всесвітні саміти з проблем інформаційного суспільства приділяють зазначеним питанням велику увагу. Сама сфера закону та системи законодавства різних країн вступили у період найбільш активної взаємодії і гармонізації.

Зважаючи на те, що право й особливе законодавство дуже чутливі до змін, які відбуваються у сучасному суспільстві і, зокрема, породжуються дією інформаційно-комунікаційних технологій, спостерігається тенденція активного розвитку інформаційного права та інформаційного законодавства у багатьох країнах світу. Безумовно, складна природа інформаційного права та інформаційного законодавства (комплексний, міжгалузевий, у тому числі, міжнародний характер) пред'являє особливі умови до діяльності у сфері нормотворення в умовах інформаційного суспільства. Очевидно, що виникає потреба у об'єднанні зусиль органів державної влади, різноманітних інститутів громадянського суспільства та наукової спільноти України задля розв'язання важливого завдання щодо розробки спеціальних норм або нормативно-правових актів інформаційного законодавства, які адаптувалися б до відповідних міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства.

Розуміючи значення створення теоретико-правового та методологічного фундаменту для адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів, юридична наукова спільнота України починає здійснювати наукові пошуки у зазначеному напрямі. Попри багатоманітність наукових праць, присвячених формуванню теоретичних основ інформаційного права, різним формам систематизації інформаційного законодавства України (передусім кодифікації), проблема адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів досліджувалася вченими переважним чином фрагментарно, починаючи з початку XXI століття. До зазначеної проблеми, передусім в аспекті європейської інтеграції України, зверталися, зокрема, такі вчені, як: М. О. Баймуратов, В. М. Брижко, Р. В. Войтович, А. С. Гавердовський, Е. В. Горян, В. А. Залізняк, Ю. М. Кобзарь, Л. Т. Комзюк, Н. М. Пархоменко, С. М. Ратушний, О. В. Стоєцький, Н. В. Сухицька, Ю. В. Трач, Ю. С. Шемчушенко, Водночас, фундаментальні монографічні дослідження зазначеної проблематики були відсутні, за винятком дисертаційного дослідження С. В. Грищака (червень 2013 року), у якому основний акцент було зроблено на розв'язання завдань за допомогою правових засобів та способів адміністративного права, а також досліджено адаптацію інформаційного законодавства України лише до норм Європейського Союзу.

Однак саме багатоаспектність вирішення проблеми адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства зумовлює активізацію проведення наукових досліджень фахівцями в галузі інформаційного права та міжнародного права. Зважаючи на паспорт наукової спеціальності 12.00.07 (у частині - «інформаційне право»), зазначена проблема постає одним із пріоритетних наукових напрямів дослідження. Отже, науковий пошук відповідей на питання, що виникають у процесі адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства саме у межах науки «інформаційне право», за допомогою конструктивного використання знань з наукових галузей загальної теорії права, міжнародного, конституційного, адміністративного права, підкреслює важливість обраної тематики дисертаційного дослідження.

Таким чином, недостатність розробок на теоретичному рівні, існування проблем у практиці нормотворення та правозастосуванні, необхідність висвітлення нових напрямів дослідження адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах інформаційного суспільства, а також комплексного їх опрацювання, зумовили актуальність теми дисертації.

Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали праці українських та зарубіжних (у тому числі російських) фахівців у галузі загальної теорії права, інформаційного права, конституційного права, адміністративного права та міжнародного права: С. С. Алексєєва, І. В. Арістової, О. А. Баранова, І. Л. Бачило, К. І. Бєлякова, В. М. Брижка, М. В. Буроменського, О. Б. Венгерова, Г. В. Виноградової, В. Д. Гавловського, О. О. Городова, М. В. Гуцалюка, А. О. Дорошева, О. В. Задорожнього, О. В. Зайчука, Р. А. Калюжного, О. М. Кісілевича, В. О. Копилова, Б. А. Кормича, Г. М. Красноступ, І. Ю. Крегула, Т. А. Костецької, М. О. Куца, Д. Б. Лєвіна, В. А. Ліпкана, І. І. Лукашука, Л. А. Луць, С. М. Ляхівенка, О. О. Макарової, А. І. Марущака, В. С. Нерсесянця, А. М. Новицького, Н. М. Оніщенко, І. В. Панової, В. Г. Пилипчука, М. М. Рассолова, К. М. Рудой, О. Ф. Скакун, М. І. Ставнійчук, Д. М. Третьякова, А. Фердросса, Ч. Хайда, С. В. Черніченка, В. С. Цимбалюка, М. Я. Швеця, Ю. С. Шемчушенка.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до основних положень Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки». Тема дисертації пов'язана з підготовкою проекту Кодексу України про інформацію, має відношення до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 року, відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки в Україні на 2011-2015 роки, затвердженим постановою Загальних зборів НАПрН України від 24 вересня 2010 року. Робота також виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення наукових праць у галузі юриспруденції, міжнародного досвіду та законодавства, чинного законодавства України, узагальнення практики їх реалізації розробити підхід до визначення змісту адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства, її організаційно-правових та концептуальних засад, з'ясувати перспективи застосування міжнародних інформаційно-правових стандартів, що містяться у актах міжнародного інформаційного законодавства, під час правового регулювання внутрішньодержавних інформаційних відносин, надати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо удосконалення як процесу адаптації, так і інформаційного законодавства України в умовах інформаційного суспільства.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні задачі дослідження:

з'ясувати визначення поняття та видів джерел національного права;

надати загальну характеристику інформаційного законодавства України як юридичного джерела національного інформаційного права;

визначити поняття, класифікацію міжнародних правових стандартів, а також їх роль у формуванні юридичних джерел інформаційного права України; правовий стандарт інформаційний законодавство

дослідити правову природу адаптації інформаційного законодавства України, зміст та її особливості;

сформулювати й дослідити концептуальні засади адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства;

розкрити організаційно-правові заходи та правові засоби адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства;

висвітлити зміст міжнародних правових принципів, а також їх роль і значення для інформаційного законодавства України як об'єкта адаптації;

визначити та проаналізувати напрями подальших наукових досліджень у сфері адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах інформаційного суспільства;

виявити проблеми адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства та сформулювати конкретні пропозиції й рекомендації задля вирішення означених проблем.

Об'єктом дослідження є суспільні інформаційні відносини в умовах глобалізації інформаційного суспільства, а також їх правове регулювання.

Предметом дослідження є адаптація інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стала сукупність методів та прийомів наукового пізнання - як загальнонаукових, так и спеціальних: діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз, статистичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний та ін. Провідним є загальнонауковий діалектичний метод пізнання адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів, який дає можливість розглянути у взаємозв'язку організаційно-правові заходи, концептуальні засади, правові засоби, міжнародні правові стандарти, інформаційне законодавство, процес адаптації, а також виявити усталені напрями й закономірності в цілому. Застосування методів і прийомів наукового пізнання спрямовується системним підходом, що допомагає досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділи 1, 2). Завдяки історично-правовому методу проаналізовано генезу формування інформаційного законодавства України (п. 1.2). Формально-логічний метод допоміг визначити джерела національного права України (п. 1.1). Статичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення міжнародних правових стандартів (п. 1.3), визначення правової природи адаптації інформаційного законодавства України (п. 2.1), а також місця та ролі міжнародних інформаційно-правових принципів у розвитку інформаційного законодавства України як об'єкта адаптації (п. 3.1). Системно-структурний метод сприяв визначенню концептуальних засад (п. 2.2) та організаційно-правових заходів адаптації інформаційного законодавства України (п. 2.3). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми національного та міжнародного інформаційного права, що регулюють інформаційні відносини в умовах розвитку інформаційного суспільства (п. 3.1). За допомогою соціологічного методу було з'ясовано позиції фахівців у галузі міжнародного права щодо напрямів поглиблення досліджень у сфері адаптації національного законодавства, що сприяло окресленню перспективних шляхів розробки теоретико-правових засад адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів (п. 3.2).

Положення й висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародних, національних законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які постають базою для удосконалення інформаційного законодавства України, що регулює суспільні інформаційні відносини в умовах розвитку інформаційного суспільства. Інформаційну та емпіричну базу дослідження становлять політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці та застосуванні авторського підходу до визначення змісту адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства і її концептуальних та організаційно-правових засад і визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній науці «інформаційне право» комплексним дослідженням цієї проблематики у форматі монографічної роботи. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, які виносяться на захист:

вперше:

запропоновано та обґрунтовано доцільність розгляду адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства як процесу, пов'язаного із особливостями взаємодії норм національного інформаційного права з нормами міжнародного інформаційного права, а також із механізмом застосуванням останніх у сфері внутрішньодержавних інформаційних відносин, який засновано на положеннях теорії імплементації;

запропоновано системну модель концептуальних засад адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства; як взаємодіючі елементи досліджено п'ять основних концептуальних засад - зміст та особливості адаптації, інформаційне законодавство України, міжнародні інформаційно-правові стандарти, умови розвитку інформаційного суспільства, особливості міжнародного інформаційного права;

запропоновано та обґрунтовано комплексний підхід щодо дослідження процесу адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства, який враховує систему забезпечувальних організаційно-правових заходів (необхідна умова) та систему концептуальних засад (достатня умова);

удосконалено:

понятійний апарат науки «інформаційне право», а саме: запропоновано та обґрунтовано визначення поняття «адаптація інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства», «міжнародні правові стандарти», «інформаційне законодавство України», «перспективні юридичні джерела інформаційного права України»;

характеристику функцій інформаційного права, а саме: виділено нову для цієї галузі права, інтеграційну (інтегративну) функцію з метою її подальшого використання в якості однієї з основних характеристик інформаційного законодавства України в умовах глобалізації інформаційного суспільства;

підхід щодо формування нових юридичних джерел інформаційного права України, який передбачає обґрунтований вибір перспективних джерел цього права із актів міжнародного інформаційного законодавства;

визначення критеріїв класифікації інформаційного законодавства України (за якими ідентифікуються інститути інформаційного законодавства) за допомогою створення Прогнозного класифікатора зазначеного законодавства;

розуміння місця адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства у процесі імплементації - це перша його стадія; другою та третьою стадіями процесу імплементації постають гармонізація та, відповідно, уніфікація;

дістало подальшого розвитку:

загальна характеристика міжнародних правових стандартів, що пов'язано із вибором конструктивного критерію їх класифікації, а саме: «за видом суспільних відносин». Аргументовано необхідність пріоритетного виділення тих міжнародних актів, у яких закріплено інформаційно-правові стандарти. Їх норми та принципи призначені не лише для врегулювання міждержавних інформаційних відносин, але й внутрішньодержавних інформаційних відносин;

використання концепції міжнародного «м'якого права» під час дослідження перспективних джерел інформаційного права України;

позиція щодо існування передумов для розгляду наукових доктрин як юридичного джерела інформаційного права України;

наукові положення щодо конструктивного впливу міжнародного інформаційного права і міжнародного інформаційного законодавства на національне інформаційне право та інформаційне законодавство України в умовах розвитку інформаційного суспільства;

визначення пріоритетних наукових завдань щодо вдосконалення теоретико-правових засад адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах інформаційного суспільства;

пропозиції та рекомендації до чинного інформаційного законодавства України та до проекту Кодексу України про інформацію задля вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин в умовах розвитку інформаційного суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої наукової розробки адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства;

у правотворчості та правозастосовній діяльності - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані у процесі наукової та правової експертизи проектів законів України з питань розвитку інформаційного законодавства України, а також його практичної адаптації до міжнародних правових стандартів в умовах інформаційного суспільства відповідними органами державної влади (довідка про впровадження Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України від 4 жовтня 2013 р. № 16/6-60);

у навчальному процесі - матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників та навчальних посібників з навчальних дисциплін «Інформаційне право», «Міжнародне інформаційне право» та при викладанні зазначених дисциплін (акт про впровадження на юридичному факультеті Сумського національного аграрного університету від 8 жовтня 2013 р. № 180).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки інформаційного права, усі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на: Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука» (м. Суми, 16-17 травня 2008 р.); Науково-практичному круглому столі «Становлення інформаційного суспільства в Україні: економіко-правовий аспект» (м. Ірпінь, 12 травня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Вплив права та закону на сучасний розвиток суспільства» (м. Ужгород, 28-29 грудня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Шляхи вдосконалення нормативно-правової бази України як основи сталого розвитку суспільства» (м. Донецьк, 17-18 серпня 2013 р.), а також на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у п'яти наукових статтях, чотири з яких - у фахових виданнях з юридичних наук в Україні, одна - у зарубіжному виданні, а також у чотирьох тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 213 сторінок. Список використаних джерел складається із 220 найменувань і займає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. «Загальноправова характеристика юридичних джерел інформаційного права України в умовах розвитку інформаційного суспільства» складається із трьох підрозділів і присвячений дослідженню питань, пов'язаних із поняттям та видами джерел національного права, інформаційним законодавством України як юридичним джерелом національного інформаційного права, а також поняттям, класифікацією міжнародних правових стандартів і їх роллю у формуванні юридичних джерел інформаційного права України.

У підрозділі 1.1. «Поняття та види джерел національного права» висвітлено існування різноманітних теорій стосовно визначення поняття «право», узагальнення яких дало змогу переконатися, що їх об'єднує низка загальних положень, висвітлених у роботі. Проаналізовано поняття функцій права (регулятивної, охоронної та соціальної), а також з'ясовано їх роль у правовому регулюванні суспільних відносин. Обґрунтовано місце інформаційної функції права у структурі соціальної, а також зростання ролі цієї функції в умовах інформаційного суспільства та її поступове відокремлення від соціальної функції права. Акцентовано увагу на ролі правових засобів (у тому числі джерел права) у забезпеченні ефективності правового регулювання суспільних відносин.

Дослідження джерел права потребувало визначитися із змістом та співвідношенням понять «форма права» та «джерело права». Підтримано наукову позицію, відповідно до якої ці поняття є взаємопов'язаними, але не тотожними. Показано розуміння джерел права у різних аспектах - матеріальному, ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному). Усвідомлено доцільність використання конструкції «джерело (форма) права», яка передбачає дослідження джерела права у формальному (юридичному) розумінні. Аналіз доктринальних підходів до визначення основних джерел (форм) права допоміг переконатися, що найпоширенішими джерелами постають: нормативно-правовий акт; нормативно-правовий договір; правовий прецедент; правовий звичай; релігійно-правовий текст; правова доктрина. Надано загальну характеристику зазначеним джерелам (формам) права. З'ясовано, що основними джерелами (формами) права в Україні постають нормативно-правові акти та нормативно-правові договори. Розглянуто класифікації нормативно-правових актів (закони, підзаконні нормативно-правові акти) та нормативно-правових договорів (внутрішньодержавні та міжнародні). Акцентовано увагу на тому, що міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, постають частиною національного законодавства.

У підрозділі 1.2. «Інформаційне законодавство України як юридичне джерело національного інформаційного права», з метою визначення загальних характеристик інформаційного законодавства України, проведено доктринальний аналіз понять «інформаційні відносини», «інформаційне суспільство», «інформаційне право» (як галузь права та як наука), а також визначено власну позицію щодо змісту означених понять. З'ясовано, що взаємовплив інформаційного права, інформаційного законодавства та інформаційного суспільства зумовив існування чотирьох етапів формування інформаційного законодавства України як джерела інформаційного права нашої країни.

Аналіз позицій науковців показав відсутність усталеного визначення поняття «інформаційне законодавство», а також дав змогу приєднатися до існуючої точки зору щодо тлумачення цього поняття: це комплексна галузь законодавства України, яка включає не лише закони держави, а й підзаконні нормативно-правові акти. Визначено системоутворюючі нормативно-правові акти, що постають фундаментом інформаційного законодавства України. Акцентовано увагу на тому, що на сьогодні інформаційне законодавство нашої країни являє собою сукупність нормативно-правових актів, які мають різну юридичну силу. Наведено перелік нормативно-правових актів, що знаходяться на шести ієрархічних рівнях, починаючи із законів України (перший рівень), які було проаналізовано у роботі.

Виявлено основні проблеми та недоліки існуючого інформаційного законодавства України. Здійснено відповідні пропозиції щодо покращення зазначеної ситуації. Підтримано позицію щодо необхідності систематизації інформаційного законодавства у формі кодифікації.

У підрозділі 1.3. «Міжнародні правові стандарти: поняття, класифікація та роль у формуванні юридичних джерел інформаційного права України» акцентовано увагу на важливості для інформаційного права та інформаційного законодавства України виділення та дослідження нової функції інформаційного права - інтеграційної в умовах глобалізації інформаційного суспільства. Аргументовано, що в Україні проблеми щодо забезпечення належного рівня правового регулювання існуючих та нових інформаційних відносин об'єктивно потребують активізації діяльності з адаптації інформаційного законодавства України до важливих актів міжнародного інформаційного законодавства. У роботі відстоюється позиція, згідно з якою визначення таких актів має виходити як із визнання міжнародною спільнотою їх як актів, у яких закріплено міжнародні правові стандарти, так і з важливістю їх для України на сучасному етапі розбудови інформаційного суспільства.

На основі доктринального аналізу було з'ясовано тлумачення основних понять, зокрема, «міжнародні правові стандарти», «міжнародне інформаційне право», «міжнародне інформаційне законодавство». Виходячи із того, що у світі утверджуються загальнолюдські цінності як базові засади справедливого суспільного порядку та починає динамічно зростати роль міжнародно-правових норм і принципів у регулюванні внутрішньодержавних суспільних відносин (у тому числі й інформаційних), у роботі запропоновано введення нового поняття «перспективні (потенційні) юридичні джерела інформаційного права України».

Здійснено класифікацію міжнародних правових стандартів за різними критеріями, зокрема, за видом суспільних відносин, що допомогло усвідомити важливість для нашої роботи міжнародних інформаційно-правових стандартів, основні із яких було досліджено у роботі. Обґрунтовано доцільність виділення цих стандартів із перспективних юридичних джерел інформаційного права України (певних актів міжнародного інформаційного законодавства) як пріоритетних. Запропоновано конструктивне використання концепції міжнародного «м'якого права» під час дослідження перспективних юридичних джерел інформаційного права України.

Розділ 2. «Концептуальні та організаційно-правові засади адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства» складається із трьох підрозділів і присвячений визначенню та аналізу змісту цієї адаптації, її концептуальних і організаційно-правових засад, а також правових засобів, що сприяє цілісному уявленню про процес адаптації.

У підрозділі 2.1. «Правова природа адаптації інформаційного законодавства України: зміст та особливості» підкреслюється необхідність адаптації інформаційного законодавства та наводяться відповідні аргументи. Формування понятійного апарату зазначеної проблеми потребувало проведення певного доктринального та нормативно-правового аналізу. Показано існування таких понять, як «гармонізація», «адаптація», «рецепція», «уніфікація», «зближення», «імплементація», «трансформація», «інкорпорація», «апроксимація» законодавства України до міжнародно-правових норм та принципів. З'ясовано зміст наведених понять, що допомогло усвідомити, що адаптація - це процес, який пов'язаний із особливостями взаємодії, зокрема, норм міжнародного інформаційного та національного інформаційного права. Таке розуміння адаптації потребувало зосередження уваги на з'ясуванні загальних проблем співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права, які знайшли своє втілення у дуалістичній та моністичній концепціях.

Визначено, що основні положення теорії трансформації та теорії імплементації постають науково-теоретичним підґрунтям вирішення наукової проблеми щодо застосування норм міжнародного (зокрема, інформаційного) права у сфері внутрішньодержавних відносин. Проаналізовано зміст зазначених теорій та отримано узагальнюючий висновок, що положення теорії імплементації точніше, ніж теорія трансформації, описують механізм застосування міжнародно-правових (зокрема, інформаційних) норм у сфері внутрішньодержавних (зокрема, інформаційних) відносин. Автор у роботі підтримує широке тлумачення поняття імплементація; проаналізовано способи імплементації та з'ясовано, що трансформація постає одним із таких способів.

Запропоновано визначення поняття «адаптація інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства»; узагальнено особливості цієї адаптації; з'ясовано співвідношення понять: «інформаційне законодавство України» та «інформаційне законодавство, що застосовується в Україні».

У підрозділі 2.2. «Концептуальні засади адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства» запропоновано авторській підхід до створення системної моделі концептуальних засад, невід'ємними взаємодіючими елементами якої постають: 1) зміст та особливості адаптації інформаційного законодавства; 2) інформаційне законодавство України; 3) міжнародні інформаційно-правові стандарти; 4) умови розвитку інформаційного суспільства; 5) особливості міжнародного інформаційного права. У роботі відстоюється позиція, що визначення та ґрунтове дослідження складових елементів системи концептуальних засад постає достатньою умовою здійснення адаптації інформаційного законодавства України. Відповідно до означеної позиції у підрозділі 2.1 вже проаналізовано перший елемент системи. Що стосується інших концептуальних засад, то їх аналіз передусім спирався на результати досліджень, отриманих у розділі 1 дисертації. Водночас, об'єктивна потреба у комплексному бачені шляхів удосконалення адаптації інформаційного законодавства України зумовила поглиблене дослідження цих засад.

Здійснено історико-правовий аналіз проектів систематизації інформаційного законодавства України. Виявлено відсутність єдиної позиції щодо визначення критеріїв класифікації, за якими мають формуватися інститути інформаційного законодавства України, а також існування лише приблизного розуміння системи інформаційного законодавства України, що негативно впливає на проведення його адаптації до міжнародних правових стандартів. Обґрунтовано, що інформаційне законодавство України - це комплексне законодавство, яке створюється переважно міжгалузевими інститутами інформаційного законодавства. Підкреслено доцільність створення Прогнозного класифікатора інформаційного законодавства. Визначено критерії класифікації, які можуть бути враховані у процесі розробки класифікатора.

Що стосується міжнародних правових стандартів, до яких має адаптуватися інформаційного законодавства України, то обґрунтовано доцільність формування їх системи, за однією із класифікацій якої взаємодіючими складовими постають стандарти ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейського Союзу. Акцентовано увагу на необхідності подальшого дослідження інформаційно-правових міжнародних стандартів, які формуються зазначеними вище міжнародними організаціями, а також способів участі України у цьому процесі. З'ясовано, що постійного моніторингу потребують міжнародні інформаційно-правові стандарти на їх відповідність сучасним умовам розвитку інформаційного суспільства, які визначені у роботі. Обґрунтовано, що міжнародне інформаційне право є джерелом розвитку національного інформаційного права та інформаційного законодавства України, що буде розкрито, зокрема, у підрозділі 3.1.

У підрозділі 2.3. «Організаційно-правові заходи та правові засоби адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства» обґрунтовується необхідність дослідження адаптації інформаційного законодавства України як планомірного процесу приведення інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів, що має забезпечуватися системою відповідних організаційно-правових заходів - правотворчих, правозастосовних, організаційних, контрольно-наглядових, правоохоронних. Запропоновано та обґрунтовано комплексний підхід щодо дослідження процесу адаптації інформаційного законодавства України, який враховує систему забезпечувальних організаційно-правових заходів (необхідна умова) та систему концептуальних засад (достатня умова, яку було досліджено у підрозділі 2.2).

З'ясовано, що здійснення організаційно-правових заходів, як і процесу адаптації інформаційного законодавства України, має виходити із мети функціонування правової системи України - забезпечення правопорядку у державі. Проаналізовано складові системи організаційно-правових заходів забезпечення процесу адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів. Зокрема, визначено критерії класифікації правотворчих заходів та наведено приклади нормативно-правових актів, у яких знайшли своє відображення функції правотворчості.

Аргументовано необхідність дослідження правових засобів, що зумовило з'ясування їх поняття, правової природи. Наведено перелік правових засобів, а також акцентовано увагу на тому, що найважливішою функцією правових засобів постає досягнення цілей правового регулювання. На думку дисертанта, належна реалізація цієї функції потребує системного впливу правових засобів на інформаційні відносини в умовах розвитку інформаційного суспільства, що вимагає формування цілісної системи правових засобів.

Розділ 3. «Напрями удосконалення адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства» складається із двох підрозділів та висвітлює авторську позицію, згідно з якою визначення цих напрямів виходить із необхідності комплексного бачення шляхів забезпечення якісно нового результату під час здійснення процесу адаптації. Йдеться передусім про: 1) напрям формування нових юридичних джерел національного інформаційного права; 2) напрям, пов'язаний із подальшою розробкою теоретико-правових засад адаптації інформаційного законодавства України.

У підрозділі 3.1. «Міжнародні правові принципи: зміст, роль та значення для інформаційного законодавства України як об'єкта адаптації» обґрунтовано доцільність вважати пріоритетними (потенційними) юридичними джерелами інформаційного права України ті міжнародні акти, в яких закріплено міжнародні інформаційно-правові стандарти, зокрема міжнародні інформаційно-правові принципи. Визначено поняття принципів права, вихідних правових норм, їх співвідношення та роль у механізмі правового регулювання суспільних відносин. Аргументовано існування різниці між принципами інформаційного права та нормами-принципами інформаційного законодавства. Усвідомлено місце інформаційних норм-принципів у механізмі правового регулювання інформаційних відносин. З'ясовано, що принципи інформаційного права утворюють систему, невід'ємними взаємодіючими складовими якої постають галузеві (міжгалузеві) й інституційні правові принципи, та ґрунтуються на загальноправових принципах права. Проаналізовано доктринальні підходи до визначення галузевих принципів інформаційного права та сформовано власну позицію з цього приводу. Визначено та досліджено принципи інституту інформаційного права - права масової інформації: принцип свободи масової інформації, принцип балансу інтересів, принцип пріоритету договору, принцип ідеологічної багатоманітності. Визначено підстави, які дають змогу стверджувати, що зазначені вище правові принципи постають і принципами інформаційного законодавства України.

Надано перелік актів, у яких закріплено міжнародні інформаційно-правові стандарти, що пов'язані передусім з інститутами міжнародного інформаційного законодавства - право масової інформації та право на доступ до інформації. З'ясовано загальноправову характеристику зазначеної групи міжнародних правових стандартів (якими постають міжнародні інформаційно-правові принципи), серед яких, наприклад, принцип максимального оприлюднення інформації, принцип обов'язковості оприлюднення, принцип стимулювання відкритого уряду, принцип обмеження сфери винятків, принцип процедури сприяння доступу до інформації, принцип захисту інформаторів. Проаналізовано інформаційне законодавство України з позиції доцільності врахування зазначених міжнародних інформаційно-правових норм-принципів у чинних нормативно-правових актах України. Запропоновано відповідні організаційно-правові заходи щодо удосконалення діяльності органів державної влади України, які зумовлені необхідністю належного дотримання зазначених вище міжнародних інформаційно-правових принципів, до яких мають адаптуватися норми-принципи інформаційного законодавства України.

У підрозділі 3.2. «Напрями подальших наукових досліджень у сфері адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів» дисертант вважав за доцільне конструктивно використати окремі положення загальної теорії права, міжнародного та інформаційного права з метою визначення завдань подальших наукових досліджень у зазначеній сфері. Встановлено, що під час дослідження адаптації інформаційного законодавства України слід виходити із структури саме правової системи, яка, крім нормативної частини, включає інституційну та функціональну частини. Підкреслено необхідність врахування системного впливу з боку інституційної та функціональної частини правової системи.

Обґрунтовано доцільність акцентування уваги на понятті, цілях, завданнях, методах та сфері правової конвергенції національних правових систем. З'ясовано, що адаптацію інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів можливо здійснювати в межах спеціальних методів правової конвергенції. У роботі висувається гіпотеза, що системне бачення процесу конвергенції національних правових систем сприятиме виробленню такого підходу, відповідно до якого враховуються не лише юридичні джерела (форма) національного інформаційного та міжнародного інформаційного права, а й форми реалізації інформаційного права, зокрема правозастосування. Водночас, у роботі розглянуто й інші перспективні наукові завдання, розв'язання яких, на думку автора, також сприятиме становленню й розвитку інституту інформаційного права - адаптація норм національного інформаційного права до норм міжнародного інформаційного права.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на нове розв'язання наукового завдання, що виявляється у визначенні змісту, особливостей адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства, її організаційно-правових та концептуальних засад. Основні з них наступні:

Наукове значення вирішення даного завдання полягає у: а) поглибленні досліджень щодо приведення інформаційного законодавства України у відповідність до міжнародних правових стандартів, що сприяє реалізації одного із пріоритетних завдань, закріплених у Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»; б) подальшому розвитку як науки «інформаційне право», так і відповідної галузі національного права, що тісно взаємодіє з міжнародним інформаційним правом в умовах глобалізації інформаційного суспільства.

Усвідомлення дисертантом важливості правових засобів допомогло дійти висновку щодо необхідності удосконалення правових засобів, зокрема, джерел права як невід'ємної їх складової. З'ясовано, що джерело права розкриває витоки формування права, причини і закономірності процесу його виникнення та розвитку. Узагальнюючи існуючі наукові позиції, визначено доцільність розгляду джерел права у різних аспектах. Показано, що серед найпоширеніших юридичних джерел права, в Україні основними постають нормативно-правові акти та нормативно-правові договори, класифікацію яких було проведено у роботі. Запропоновано активізувати дослідження щодо доцільності визнання правової доктрини юридичним джерелом права.

Обґрунтовано, що формування інформаційного законодавства України значною мірою обумовлено становленням інформаційного права нашої держави як комплексної галузі національного права та достатньо динамічним розвитком інформаційного суспільства в нашій країні, що поступово інтегрується до глобального інформаційного суспільства. Визнання інформаційного законодавства України юридичним джерелом інформаційного права держави потребувало формування позиції дисертанта щодо визначення поняття «інформаційне законодавство»: це комплексне законодавство, яке формується переважно міжгалузевими інститутами інформаційного законодавства.

Доведено, що на сьогодні загальна характеристика інформаційного законодавства України виражається у наступному: а) існування взаємозв'язку та взаємовпливу національного інформаційного права та інформаційного законодавства; б) існування чотирьох історичних етапів у становленні інформаційного законодавства України; в) динамічний характер розвитку вітчизняного інформаційного законодавства зумовлений глобалізаційними інформаційними процесами; г) міжнародний характер інформаційного законодавства України зумовлений розвитком нової інтеграційної функції національного інформаційного права, реалізація якої, у свою чергу, сприятиме забезпеченню взаємодії міжнародного та національного інформаційного права та, відповідно, національного й міжнародного інформаційного законодавства; д) потребує систематизації у формі кодифікації; е) відсутність нових законів України, які необхідні для врегулювання інформаційних відносин, притаманних інформаційному суспільству; є) невідповідність національного інформаційного законодавства міжнародним інформаційно-правовим стандартам та ін.

Встановлено, що розвиток інформаційного законодавства України об'єктивно потребує систематизації, обґрунтованого плану законотворчої діяльності в інформаційній сфері, виваженого пошуку «джерел» його розвитку. У роботі доведено, що такими «джерелами» розвитку мають поставати загальновизнані міжнародні норми та принципи, які в умовах глобалізації інформаційного суспільства допомагають вирішувати не лише міжнародні інформаційні проблеми, але й внутрішньодержавні.

На основі проведеного доктринального аналізу сформовано узагальнюючу позицію щодо визначення поняття «міжнародні правові стандарти»: це міжнародні правові норми та принципи, що закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва. Тобто, стандарти встановлюють певні мінімальні вимоги, дотримуватися яких повинні всі держави. Обґрунтовано, що в умовах зростання ролі міжнародних правових норм та принципів у регулюванні певних внутрішньодержавних процесів (зокрема, інформаційних) доцільно використовувати широке тлумачення поняття «міжнародні правові стандарти», відповідно до якого розширюється перелік суб'єктів, стосовно яких закріплюються стандартизовані правила поведінки. Цими суб'єктами постають не лише держави, а й інші суб'єкти національного права. Доведено пріоритетність дослідження міжнародних інформаційно-правових стандартів, що розробляються ООН, ЮНЕСКО, Радою Європи, Європейським Союзом.

Визначено, що відповідні міжнародні договори, що вже ратифіковані Верховною Радою України, постають юридичними джерелами інформаційного права нашої країни. Запропоновано в якості перспективних (потенційних) юридичних джерел інформаційного права України розглядати відповідні, ще не ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори, та міжнародні акти рекомендаційного характеру після проведення належної правової експертизи.

Аргументовано доцільність використання концепції міжнародного «м'якого права» під час дослідження окремих перспективних юридичних джерел інформаційного права України. Акцентовано увагу на тому, що у нових сферах, зокрема, сфері розвитку інформаційного суспільства, нерідко доволі складно досягти загальної згоди щодо конкретних норм. І саме в таких випадках застосовуються норми «м'якого права», що відрізняються більшою гнучкістю.

Обґрунтовано тезу, згідно з якою в умовах поступової трансформації сучасного світу в єдину систему, в якій різні структурні елементи (наприклад, національні держави) втрачають свою колишню самодостатність, постаючи взаємозалежними елементами єдиного цілого, є усі підстави розглядати адаптацію інформаційного законодавства України як зважений процес взаємодії норм національного та міжнародного інформаційного права, ґрунтуючись на положеннях концепції «помірного» монізму та дуалізму, яка виходить із необхідність формування нових підходів до якісної взаємодії між зазначеними правовими конструкціями.

Встановлено, що вирішення проблеми зазначеної взаємодії потребує визначення із підходами щодо застосування норм міжнародного інформаційного права у сфері внутрішньодержавних інформаційних відносин. Тобто, необхідно запропонувати способи виконання норм міжнародного інформаційного права всередині України. З'ясовано, що науково-теоретичним підґрунтям розв'язання зазначеного завдання можуть бути теорія трансформації та теорія імплементації. Зроблено висновок, що адаптація інформаційного законодавства України «охоплюється» положеннями теорії імплементації та її способами - інкорпорацією, трансформацією, відсилкою, рецепцією.

З'ясовано, що взаємодію норм міжнародного інформаційного права та норм інформаційного права України доцільно розглядати як комплекс правотворчих та організаційно-виконавчих заходів (що забезпечує застосування норм міжнародного інформаційного права у сфері внутрішньодержавних інформаційних відносин), які розрізняються залежно від предмета та кінцевої мети міжнародного інформаційно-правового регулювання.

Запропоновано визначення поняття «адаптація інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства»: це комплексний планомірний процес приведення інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів, який забезпечується низкою правотворчих (у сфері правозастосування), організаційних, оперативно-виконавчих та контрольних заходів з метою як створення умов для виконання Україною взятих на себе зобов'язань на шляху інтеграції до глобального інформаційного суспільства відповідно до міжнародних правових стандартів, так і гарантування належного рівня інформаційно-правового регулювання існуючих та нових інформаційних відносин в Україні.

Доведено, що адаптація інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства постає першою стадією здійснення процесу імплементації, гармонізація та уніфікація законодавства - другою та третьою стадіями.

Запропоновано та обґрунтовано авторський підхід щодо створення системної моделі концептуальних засад адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства, невід'ємними взаємодіючими складовими якої постають: 1) зміст та особливості адаптації інформаційного законодавства; 2) інформаційне законодавство України; 3) міжнародні інформаційно-правові стандарти; 4) умови розвитку інформаційного суспільства (соціальні, економічні, технологічні, правові, культурні); 5) особливості міжнародного інформаційного права (комплексна галузь права; міжнародна сутність інформаційного права зумовлена особливостями глобалізації інформаційного суспільства, які передбачають міжнародне співробітництво; відображає нову концепцію спільного виробництва та спільного використання юридичних знань; постає джерелом розвитку національного інформаційного права та інформаційного законодавства).

Доведено, що важливу роль у визначенні цілісної системи інформаційного законодавства відіграють обґрунтований вибір критеріїв класифікації законодавства та формування цілісної системи класифікації, яка б поставала теоретичним підґрунтям визначення основних інститутів інформаційного законодавства як складових елементів системи інформаційного законодавства. Встановлено, що для прогнозу законодавства необхідний якісно інший інструмент класифікації, наприклад, Прогнозний класифікатор, який потребує свого подальшого дослідження.

Наведено перелік важливих для України інформаційно-правових стандартів, які було прийнято міжнародними організаціями: ООН, ЮНЕСКО, Радою Європи, Європейським Союзом. Аргументовано потребу у постійному моніторингу міжнародних інформаційно-правових стандартів на їх відповідність умовам розвитку інформаційного суспільства.

Виходячи із широкого тлумачення поняття «імплементація інформаційного законодавства», запропоновано та обґрунтовано комплексний підхід щодо дослідження процесу адаптації інформаційного законодавства України до міжнародних правових стандартів в умовах розвитку інформаційного суспільства, який враховує систему забезпечувальних організаційно-правових заходів (необхідна умова процесу адаптації) та систему концептуальних засад (достатня умова процесу адаптації). Аргументовано, що такий підхід сприятиме розумінню важливості врахування теоретико-правових та практичних питань, пов'язаних з виконанням процесу адаптації інформаційного законодавства України, а, отже, і методології дослідження процесу адаптації.