Організаційно-правові засади проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Організаційно-правові засади проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Сторожук Олександр

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Ладиченко Віктор Валерійович,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Національний авіаційний університет,

заступник директора Юридичного інституту

кандидат юридичних наук, доцент

Армаш Надія Олексіївна,

Класичний приватний університет,

доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКИ РОБОТИ

Актуальність теми. Питання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, правового регулювання проходження є одним з важливих і актуальних у сучасній правовій науці. Його вивчення являє собою не тільки теоретичний інтерес, але є також дуже важливим із суто практичного погляду.

Великі зміни політичного, економічного, правового характеру, які відбулися на міжнародній арені наприкінці XХ століття, проголошення незалежності України створили позитивні умови для розвитку дипломатичної служби України, виведення української дипломатії на сучасний міжнародний рівень.

Ці зміни, а також розбудова демократичної, правової, соціальної держави зумовлюють відповідні зміни суспільно-політичних відносин в Україні, зовнішньої політики держави і відповідно необхідність піднесення української дипломатії до рівня вимог сьогодення, сучасної міжнародної практики.

Тому актуальними є питання підвищення ефективності дипломатичної служби, що, у свою чергу, потребує організаційно-правового вдосконалення проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками, які, виконуючи завдання, обов'язки і реалізуючи права, визначені в їх посадових інструкціях, забезпечують реалізацію зовнішньої політики держави.

Оскільки, на нашу думку, проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками полягає передусім в реалізації їх правового статусу, зокрема таких його ключових елементів як права та обов'язки, важливе значення має дослідження змісту і особливостей цього статусу, його правового регулювання та забезпечення реалізації.

Деякі аспекти проходження дипломатичної служби, зокрема правове регулювання статусу дипломатичних працівників під час проходження ними дипломатичної служби за кордоном, певним чином розглядалися у науковій літературі, але предметом комплексного дослідження на рівні дисертації організаційно-правові питання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби досі не були, що підкреслює актуальність дослідження.

Дипломатична служба відповідно до Закону України «Про дипломатичну службу» є державною службою, її складовою частиною, одним із її видів.

У той же час вона має багато специфічних особливостей, які виділяють її серед інших видів державної служби.

Специфіка дисертаційного дослідження полягає у висвітлені предмету дослідження, виходячи із особливостей дипломатичної служби, на тлі загального та спільного характерного для всіх видів державної служби та їх проходження.

Зазначене вище і обґрунтовує вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність та важливість.

Науково-теоретичною базою для дисертації стали праці таких вчених у різних галузях права: В. Б. Авер'янова, Н. О. Армаш, Г. К. Ашина, Ю. П. Битяка, В. Г. Буткевича, Б. І. Гуменюка, С. Д. Дубенка, В. В. Зуй, Р. А. Калюжного, Л. В. Коваль, О. В. Кузьменко, В. І. Курила, В. В. Ладиченка, Н. Р. Нижник, П. І. Павленка, О. В. Петришина, В. М. Репецького, І. В. Розпутенка, О. Ф. Скакун, Ю. М. Старилова, Л. Д. Тимченка та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове опрацювання теми здійснено з урахуванням положень Концепції адміністративно-правової реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні», Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, схваленої Законом України від 21 листопада 2002 року № 228-IV і плану науково-дослідної роботи кафедри адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів і правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб дослідити організаційно-правові засади проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками - державними службовцями, які мають дипломатичний ранг і виконують дипломатичні і консульські функції з метою реалізації завдань держави у сфері зовнішньої політики, та на цій основі розробити рекомендації, спрямовані на вдосконалення проходження дипломатичної служби, підвищення його ефективності, які можуть бути використані у практичній діяльності органів дипломатичної служби, інших державних органів, під час ухвалення ними відповідних рішень, пов'язаних із проходженням дипломатичної служби, вдосконаленням проходження, виконанням завдань держави у сфері зовнішньої політики.

Для досягнення поставленої мети визначені такі основні задачі:

- дати організаційно-правову характеристику дипломатичної служби, визначити особливості її проходження;

- проаналізувати адміністративно-правові засади та визначити особливості правового регулювання проходження дипломатичної служби;

- розкрити поняття та зміст правового статусу дипломатичних працівників, визначити його особливості;

- визначити ключові елементи правового статусу дипломатичних працівників, у реалізації яких полягає проходження дипломатичної служби, здійснити їх класифікацію і дати розгорнуту характеристику;

- запропонувати авторське визначення поняття проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби;

- дослідити реалізацію правового статусу дипломатичних працівників, розкрити поняття, зміст та значення державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу, класифікувати їх;

- дати ґрунтовну характеристику державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників та визначити їх особливості;

- сформулювати пропозиції щодо удосконалення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають під час проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.

Предмет дослідження - організаційно-правові засади проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є сучасні наукові методи та прийоми пізнання: діалектичний, історичний, логіко-семантичний, формально-логічний, структурно-функціональний, порівняльний, системно-структурний, системного аналізу тощо.

Так, під час здійснення організаційно-правового аналізу дипломатичної служби у підрозділі 1.1 використовувався, переважно, діалектичний, історичний, логіко-семантичний та формально-логічний методи.

Системно-структурний, структурно-функціональний, а також формально-логічний, логіко-семантичний методи використовувалися у підрозділі 1.2 для аналізу системи та інституційного механізму забезпечення засад адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби та у розділі 2 для дослідження правового статусу дипломатичних працівників, його структурних елементів.

Під час дослідження державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, їх класифікації, визначення особливостей цих гарантій у розділі 3 використовувалися системно структурний, системного аналізу та формально-логічний методи.

За допомогою логіко-семантичного методу створювався та поглиблювався понятійний апарат.

Для визначення особливостей завдань і функцій дипломатичної служби та органів дипломатичної служби, правового статусу дипломатичних працівників, державних гарантій забезпечення реалізації статусу, аналізу відповідних положень адміністративно-правових актів законодавства, які регулюють проходження дипломатичної служби, використовувався передусім діалектичний, формально-логічний та порівняльний методи.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, закони України, інші нормативно-правові акти, зокрема акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, а також міжнародно-правові акти, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори України.

Емпіричну та інформаційну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності дипломатичних працівників, політико-правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень організаційно-правових засад проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби. Внаслідок проведеного дослідження у дисертації сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем, а саме:

вперше:

- поняття проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби визначається як процес реалізації ними свого правового статусу, передусім його ключових елементів - прав та обов'язків, оскільки насамперед саме вони однозначно і чітко характеризують їх правове положення та є головними інструментами проходження дипломатичної служби. Адже внаслідок реалізації саме цих елементів відбувається виконання дипломатичними працівниками своїх завдань, закріплених в їх посадових інструкціях;

- встановлено особливості проходження дипломатичної служби, що обумовлені завданнями дипломатичної служби, її органів, а також системою і правовим статусом цих органів.

Завданнями дипломатичної служби, її органів є забезпечення реалізації завдань та функцій держави у сфері зовнішньої політики, тобто вони мають зовнішньополітичний характер.

Специфіка системи органів дипломатичної служби полягає у тому, що вони розташовані не тільки в Україні, але й за кордоном.

Особливості статусу органів дипломатичної служби, окрім зовнішньополітичного характеру його змісту, є також у тому, що статус закордонних дипломатичних установ додатково регулюється нормами міжнародного права та законодавством держави їх перебування відповідно до міжнародного права;

- здійснено класифікацію: прав і обов'язків дипломатичних працівників як ключових елементів правового статусу. За своїм змістом їх пропонується поділити на службові і службово-особисті, які поділяються на загальні, спеціальні та посадові, а також на зовнішньо-службові та внутрішньо-службові (апаратні); державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу, які, залежно від характеру їх впливу на дипломатичних працівників і відповідно на реалізацію їх правового статусу, пропонується класифікувати на такі основні види (групи): добровільно-спонукальні (стимулюючі), примусово-спонукальні (відповідальність) та організаційні;

- обґрунтовано необхідність вдосконалення нормативно-правового забез-печення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, а саме: пропозиції стосовно розроблення та прийняття «Кодексу дипломатичної служби»; пропозиції щодо необхідності затвердження «Положення про постійне представництво при міжнародній організації»; внесення змін до адміністративно-правових актів, зокрема Закону України «Про дипломатичну службу», актів Президента України, інших правових актів щодо статусу дипломатичних працівників, забезпечення його реалізації.

удосконалено:

- систему та інституційний механізм забезпечення засад адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби, які включають як вищі інститути державної влади - Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, так і органи дипломатичної служби;

- визначення правового статусу дипломатичних працівників, як їх правове положення, що характеризується сукупністю таких елементів, як права, обов'язки, відповідальність, обмеження, стимули та інші, ключовими з яких є права і обов'язки та які є визначальними для реалізації їх посадових завдань;

- характеристику прав і обов'язків дипломатичних працівників як ключових елементів їх правового статусу.

набули подальшого розвитку:

- дипломатична служба як комплексний правовий інститут;

- система правового регулювання проходження дипломатичними пра-цівниками дипломатичної служби за кордоном, особливість якої полягає у поєднанні регуляторного впливу принципів і норм адміністративного та принципів і норм міжнародного права та яку в дії можна вважати правовим режимом проходження дипломатичної служби за кордоном;

- поняття та характеристика державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, якими є:

добровільно-спонукальні (стимулюючі) гарантії - гарантії соціально-економічного характеру (заробітна плата, премії тощо) та морально-психологічні (професійне удосконалення, підвищення кваліфікації шляхом навчання і стажування, моральне заохочення);

відповідальність як гарантія примусово-спонукального характеру; організаційні гарантії - контроль, атестація та щорічна оцінка, організаційно-правові питання щодо ротації, просування по службі, навчання, забезпечення умов праці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичне, так і практичне значення.

Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальшого вивчення питань проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками, його організаційно-правового вдосконалення;

- у правотворчості - для вдосконалення нормативно-правового забез-печення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, за результатами дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін до законодавства, прийняття нових адміністративно-правових актів;

- у правозастосовній діяльності - для подальшого удосконалення проход-ження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, підвищення його ефективності та відповідно оптимізації діяльності органів дипломатичної служби;

- у навчальному процесі - під час проведення занять з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Адміністративна відповідальність», «Міжнародне публічне право», «Право зовнішніх зносин» та ін., а також у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці наукової проблеми, визначенні мети і задач, теоретичному аналізі та узагальненні джерел наукової літератури і практичного досвіду, розробленні методології та методів дослідження.

Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі особистих досліджень.

Апробація результатів дослідження. Підсумки дослідження, одержані узагальнення і висновки, наукове значення основних результатів дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів і правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України, а також були оприлюднені у матеріалах науково-практичних конференцій юридичного факультету Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства: «Сучасність. Наука. Час. Взаємодія та взаємовплив» (Київ, 23-25 листопада 2011 р.); «Роль прав людини у глобальних інтеграційних процесах» (Київ, 08-09 грудня 2011 р.), а також Міжнародної науково-практичної інтернет конференції «Розвиток юридичної науки на сучасному етапі» (Тернопіль, 5 червня 2013 р.); Дев'ятої Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасна наука XXI століття» (Київ, 17-19 червня 2013 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 11 наукових працях, 7 із яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг роботи становить 200 сторінок, список використаних джерел - 210 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета, завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертаційного дослідження, її структура та обсяг.

Розділ 1. «Загальнотеоретичні засади проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби» містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Організаційно-правова характеристика дипломатичної служби» наведена організаційно-правова характеристика дипломатичної служби як складової державної служби, підкреслюється її суспільно-історична обумовленість.

Наголошується, що дипломатична служба являє собою історично сформований державно-правовий інститут, який структурно і функціонально взаємодіє з іншими інститутами суспільства, держави, забезпечуючи реалізацію зовнішньої політики держави.

Зазначено, що особливості проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками обумовлені завданнями дипломатичної служби, її органів, а також системою і правовим статусом цих органів.

Проаналізовано завдання дипломатичної служби, її органів, досліджено систему і статус органів дипломатичної служби.

Наголошено, що завданнями дипломатичної служби, її органів є забезпечення реалізації завдань та функцій держави у сфері зовнішньої політики, тобто вони мають зовнішньополітичний характер.

Зазначається, що систему органів дипломатичної служби складають: Міністерство закордонних справ України, Представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України (Дипломатичні представництва України за кордоном, Консульські установи України за кордоном, Постійні представництва України при міжнародних організаціях).

Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує здійснення зовнішньої політики держави і координацію діяльності органів державної влади у сфері зовнішніх зносин, воно здійснює свої повноваження безпосередньо та через інші органи дипломатичної служби, а також здійснює керівництво системою органів дипломатичної служби.

Зазначено, що специфіка системи органів дипломатичної служби - в їх розташуванні не тільки в Україні, але й за кордоном.

Стверджується, що із зазначеного вище випливають особливості проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками, правового регулювання проходження, а саме: проходження дипломатичної служби не тільки в Україні, але й за кордоном; зовнішньополітичний характер статусу дипломатичних працівників, його ключових елементів - прав та обов'язків; регулювання правового статусу дипломатичних працівників та забезпечення його реалізації додатково нормами міжнародного права та законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права.

У підрозділі 1.2. «Адміністративно-правові засади та особливості правового регулювання проходження дипломатичної служби» зазначається, що забезпечення засад адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби здійснюється відповідними державними органами, які утворюють відповідну систему та інституційний механізм адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби.

Ця система включає як вищі інститути державної влади - Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, так і органи дипломатичної служби - передусім Міністерство закордонних справ. Адміністративно-правове регулювання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби проявляється в регулюванні до найменших подробиць питань призначення їх на посади, правового статусу, забезпечення його реалізації, організаційних аспектів проходження служби.

Визначення правового регулювання проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками пропонується сформулювати як здійснюваний за допомогою норм передусім адміністративного права (за кордоном додатково міжнародним правом та законодавством держави перебування органів дипломатичної служби відповідно до міжнародного права) вплив на поведінку суб'єктів відносин, які виникають під час проходження дипломатичної служби, з метою забезпечення виконання завдань та функцій дипломатичної служби, її органів для реалізації, в свою чергу, зовнішньополітичних завдань держави.

Стверджується, що особливість правового регулювання проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками має місце передусім за кордоном і полягає насамперед в додатковому регулюванні проходження, правового статусу дипломатичних працівників та забезпечення його реалізації, нормами міжнародного права і законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права.

Ця особливість проявляється у поєднанні регуляторного впливу принципів і норм національного права, передусім адміністративного, та принципів і норм міжнародного права.

Зазначене поєднання утворює цілісну систему правового регулювання проходження дипломатичної служби за кордоном, яку в дії можна вважати правовим режимом проходження дипломатичної служби за кордоном, що характеризує особливості проходження дипломатичної служби, його правового регулювання.

Пропонується, в контексті вдосконалення адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби, розроблення та прийняття Кодексу дипломатичної служби України, як законодавчого адміністративно-правового акта, що узгоджувалося б із загальними тенденціями розбудови національної правової системи.

Розділ 2. «Правовий статус дипломатичних працівників» включає два підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Поняття, зміст та порядок набуття правового статусу» наголошується, що ключовим правовим фактором (інструментом), визначальним чинником проходження дипломатичної служби, який визначає зміст службових відносин в процесі її проходження дипломатичними працівниками та відповідно є засобом реалізації органами дипломатичної служби своїх завдань і функцій, є правовий статус дипломатичних працівників.

Зазначено, що правовий статус дипломатичних працівників - це їх правове положення стосовно інших учасників суспільних відносин, у тому числі державних службовців інших видів державної служби, яке характеризується встановленою нормами передусім адміністративного права, а за кордоном також додатково нормами міжнародного права та законодавством держави перебування органів дипломатичної служби відповідно до міжнародного права сукупністю таких елементів статусу, як права, обов'язки, відповідальність, обмеження, стимули та інших (за кордоном додаткові права - привілеї та імунітети), ключовими з яких є права і обов'язки.

Зміст та особливості елементів правового статусу залежать від того, в якому органі дипломатичної служби працює дипломатичний працівник та конкретної посади, яку він обіймає.

Права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що права, як правило, одночасно є обов'язками, а обов'язки - правами, бо інакше обов'язки неможливо буде здійснити і ця єдність виражається досить часто у функціях, визначених для дипломатичних працівників у типових професійно-кваліфікаційних характеристиках посад та посадових інструкціях.

Стверджується, що проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками полягає насамперед у реалізації ними свого правового статусу і передусім таких його ключових елементів, як права та обов'язки, оскільки перш за все вони однозначно і чітко характеризують їх правове положення та є головними інструментами проходження дипломатичної служби, адже внаслідок реалізації саме цих елементів відбувається виконання дипломатичними працівниками своїх посадових завдань, а це і є ніщо інше як проходження служби, у ході якого відбувається послідовна зміна рівня їх професійних знань, досвіду, правового положення, посад.

Зазначаються особливості правового статусу дипломатичних працівників, якими є зовнішньополітичний характер його змісту, а також регулювання, передусім під час проходження дипломатичної служби за кордоном, додатково нормами міжнародного права і законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права, наявність у дипломатичних працівників за кордоном відповідних привілеїв та імунітетів як додаткових прав, що сприяють успішному проходженню дипломатичної служби.

Проаналізовано порядок та підстави набуття правового статусу. Зазначається, що набуття правового статусу дипломатичного працівника відбувається за наявності певних умов та у відповідному порядку, після виконання необхідних процедур, визначених законодавством.

Зазначені умови, порядок, процедури, з огляду на їх важливість, закріплюються у правових актах, набуваючи характеру правових.

Такими умовами є громадянство, вища фахова освіта, необхідні професійні та ділові якості, володіння державною та іноземними мовами, прийняття присяги, стан здоров'я, відсутність обмежень, передбачених законодавством.

Вимога щодо освіти знайшла своє відображення у типових професійно-кваліфікаційних характеристиках посад дипломатичних працівників.

Кандидат на посаду дипломатичного працівника має також взяти, окрім деяких випадків, зазначених у законодавстві, участь у конкурсі.

Зазначається, що конкурс є найбільш ефективним способом підбору кадрів, оскільки він стимулює претендентів до удосконалення своїх навиків, оволодіння більшим обсягом знань, дозволяє відібрати з певної кількості претендентів найбільш досвідчену та професійно підготовлену особу.

Особа може набути статусу дипломатичного працівника тільки після зарахування її на дипломатичну службу шляхом прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою Міністерства закордонних справ.

У підрозділі 2.2. «Характеристика прав і обов'язків як ключових елементів правового статусу» обґрунтовується ключове значення прав і обов'язків дипломатичних працівників як елементів їх правового статусу. Наводиться їх докладна характеристика.

Зазначається, що права і обов'язки дипломатичних працівників визначені в типових професійно-кваліфікаційних характеристиках посад дипломатичних працівників та посадових інструкціях, затверджених в Міністерстві закордонних справ.

Наголошується, що права і обов'язки дипломатичних працівників, їх особливості безпосередньо випливають із функцій органів дипломатичної служби, в яких вони працюють.

Наведено функції органів дипломатичної служби, зафіксовані в правових актах (положеннях), що визначають статус цих органів, а також права і обов'язки, які випливають із цих функцій та які є найхарактернішими для дипломатичних працівників Міністерства закордонних справ, інших органів дипломатичної служби.

Класифіковано права і обов'язки дипломатичних працівників, які за своїм змістом поділено на службові і службово-особисті.

До службових пропонується віднести права і обов'язки, пов'язані безпосередньо з виконанням дипломатичними працівниками своїх посадових завдань.

Службово-особисті права і обов'язки покликані забезпечувати успішну діяльність, зацікавленість в роботі, в просуванні по службі тощо.

Службові та службово-особисті права і обов'язки поділяються на загальні, спеціальні та посадові.

До загальних віднесено права і обов'язки дипломатичних працівників, які є також і у державних службовців інших видів державної служби незалежно від того, в якому державному органі він служить.

До спеціальних належать права і обов'язки, які може мати лише дипломатичний працівник та які відповідно випливають із функцій органу дипломатичної служби, у якому дипломатичний працівник працює.

Особливість посадових прав і обов'язків визначається особливістю тієї чи іншої посади дипломатичного працівника. Різноманітність посадових прав і обов'язків зумовлена різноманітністю посад.

Залежно від характеру службових відносин, в яких дипломатичний працівник може брати участь, права і обов'язки поділяються також на зовнішньо-службові та внутрішньо-службові (апаратні).

Зазначається, що зовнішньо-службові відносини - це відносини із працівниками інших державних органів, наприклад, дипломатичного працівника із працівниками інших органів дипломатичної служби, інших державних органів, працівниками підприємств, установ, організацій, у тому числі громадських, громадянами України, іноземцями та іншими особами, а також працівниками відповідних органів інших держав, міжнародних організацій, оскільки виконання завдань та функцій держави в зовнішньополітичній сфері та відповідно органів дипломатичної служби передбачає здійснення дипломатичними працівником зовнішньо-службової діяльності.

Внутрішньо-службові (апаратні) відносини - це відносини, які складаються у межах органу, в якому дипломатичний працівник працює.

Пропонується затвердити актом Президента України положення про Постійне представництво України при міжнародній організації, яке на сьогодні відсутнє, що, в свою чергу, дасть можливість чіткіше визначити правовий статус дипломатичних працівників цього органу, а також внести зміни до Закону України «Про дипломатичну службу» щодо вдосконалення регулювання правового статусу дипломатичних працівників.

Розділ 3. «Забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Поняття, зміст та класифікація державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу» наголошується, що для забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників держава має вживати дієвих заходів задля цього, передбачати у законодавстві та застосовувати відповідні способи і засоби організаційно-правового характеру - державні гарантії для створення необхідних умов реалізації прав та виконання обов'язків дипломатичними працівниками з метою забезпечення ефективного виконання дипломатичними працівниками своїх посадових завдань, що, в свою чергу, забезпечить ефективне виконання органами дипломатичної служби їх завдань і функцій.

Зазначено, що інститут державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників являє собою складну конструкцію, у межах якої одночасно взаємодіють відповідні його елементи, що характеризуються різним внутрішнім змістом.

Гарантії є ланкою, яка поєднує елементи правового статусу зі сферою їх реалізації. Без державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу його елементи, зокрема права та обов'язки, втрачають будь-який сенс.

Державні гарантії забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників забезпечують реалізацію потенційних можливостей, закріплених у загальних і спеціальних правових актах.

Гарантії досить різноманітні, але спільним для них є те, що всі вони визначені в законодавстві правовими нормами і всі вони мають одну мету - забезпечити ефективну реалізацію правового статусу дипломатичних працівників.

Зазначається, що для досягнення зазначеної мети державні гарантії забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників самі повинні відповідати певним вимогам, головною з яких повинна бути їх дієвість, ефективність.

Суть цієї вимоги полягає в тому, що зазначені державні гарантії повинні забезпечити кожному дипломатичному працівникові можливість реально користуватися передбаченими законодавством правами та виконувати належним чином свої обов'язки.

Дієвість будь-якої окремої державної гарантії забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників значно збільшується, якщо вона діє в комплексі з іншими державними гарантіями.

Запропоновано класифікацію державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, залежно від механізму та характеру їх впливу на дипломатичних працівників і відповідно реалізацію їх правового статусу, на такі основні види (групи): добровільно-спонукальні (стимулюючі), примусово-спонукальні (відповідальність) та організаційні.

Зазначені гарантії створюють відповідну систему державних гарантій, яка в дії являє собою механізм забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників.

Підкреслюється, що деякі державні гарантії забезпечення реалізації правового статусу можуть одночасно виступати в якості елементів правового статусу, зокрема такі гарантії, як відповідальність, стимулювання, оскільки вони визначають відмінність та особливість правового положення дипломатичного працівника в порівнянні із правовим положенням інших осіб, в тому числі державних службовців інших видів державної служби.

У підрозділі 3.2. «Характеристика державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу» досліджуються державні гарантії забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, наводиться їх докладна характеристика, визначаються особливості, формулюються пропозиції щодо їх удосконалення.

Добровільно-спонукальні (стимулюючі) гарантії запропоновано поділити на соціально-економічні (заробітна плата, премії тощо) та морально-психологічні (професійне удосконалення, підвищення кваліфікації шляхом навчання та стажування, моральне заохочення).

Зазначається, що стимулювання це своєрідний спосіб посилення значущості тих функцій, які виконуються дипломатичними працівниками. Силу стимулювання можна вимірювати мірою задоволення інтересів дипломатичних працівників шляхом надання в їх користування матеріальних благ і духовних цінностей для створення сприятливих умов життєдіяльності.

Під час стимулювання необхідно враховувати конкретні соціальні, професійні, матеріальні, психологічні особливості кожного дипломатичного працівника, під впливом яких сформувалися його інтереси.

У досягненні адекватності форм стимулювання потребам та інтересам дипломатичних працівників повинна полягати суть всієї практики стимулювання. Ефективність цієї практики в сучасних умовах можлива за умов індивідуалізації форм стимулювання.

Індивідуальне стимулювання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби - ідеал мистецтва стимулювання, який повністю відповідає завданням розвитку дипломатичної служби, підвищення ефективності її проходження. дипломатичний служба державний правовий

Наголошено, що відповідальність як спонукально-примусова державна гарантія забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників є засобом профілактики, запобігання правопорушенням.

Головне цільове призначення заходів юридичної відповідальності полягає в стимулюванні добросовісної роботи дипломатичних працівників, у вихованні в них бажання працювати краще, оскільки у разі вчинення правопорушення наступить справедливе і невідворотне покарання.

Ці правові наслідки настають за порушення норм права під час виконання дипломатичними працівниками своїх дипломатичних функцій - виконання своїх обов'язків, реалізації наданих прав.

Підкреслено, що юридична відповідальність дипломатичних працівників органічно пов'язана з правовими засадами проходження дипломатичної служби, необхідністю дотримуватися у своїй роботі вимог законодавства, службової дисципліни, етики поведінки як в Україні, так і за кордоном.

Зазначається, що залежно від виду і серйозності правопорушення, ступеня провини та обставин, за яких ці правопорушення відбулися, дипломатичні працівники можуть притягуватися до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної, цивільно-правової відповідальності.

Відповідальність реалізується шляхом застосування державного примусу, тобто впливу зі сторони відповідних державних органів, посадових осіб. Держава зобов'язана вживати певні заходи до осіб, які вчинили правопорушення. Ці заходи мають правовий характер та є заходами легального державного примусу, вони здійснюються у визначених законом формах.

Наголошується, що важливе значення для забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників мають також і організаційні гарантії.

Якщо добровільно-спонукальні (стимулюючі) та примусово-спонукальні (відповідальність) гарантії безпосередньо впливають на дипломатичного працівника, то організаційні гарантії, як правило, являють собою способи та засоби, які здійснюють скоріше опосередкований вплив.

Разом з тим, організаційні гарантії суттєвим чином впливають на ефективність реалізації правового статусу дипломатичних працівників, вони створюють базу для успішного проходження дипломатичної служби.

До організаційних гарантій віднесено: контроль за проходженням дипломатичними працівниками дипломатичної служби; проведення атестації та щорічної оцінки, за допомогою яких здійснюється перевірка професійної компетентності дипломатичних працівників, виконання покладених на них завдань; забезпечення вирішення організаційних питань щодо ротації дипломатичних працівників (направлення у довготермінові закордонні відрядження), просування по службі (кар'єрного росту), їх навчання; забезпечення належних умов праці, у тому числі і безпосередньо на робочому місці.

Визначено особливості державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, зокрема наявність у них додаткових стимулів (привілеїв та імунітетів) під час проходження дипломатичної служби за кордоном (дипломатичні працівники в державі перебування звільняються від усіх державних і муніципальних податків, зборів і мита, користуються імунітетом від юрисдикції держави перебування щодо цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності), а також (у частині організаційних гарантій) здійснення ротації дипломатичних працівників - направлення у довготермінові закордонні відрядження.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження організаційно-правових засад проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби як складової державної служби, теоретичного осмислення наукових праць здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні сутності, сучасного стану, особливостей проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби та перспектив розвитку і вдосконалення організаційно-правових засобів забезпечення підвищення його ефективності.

Отримані у ході дослідження результати дали змогу сформулювати такі висновки і пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення.

1. Дипломатична служба як складова державної служби це:

історично сформований державно-правовий інститут. Він структурно і функціонально взаємодіє з іншими інститутами суспільства і держави. Цей правовий інститут включає передусім адміністративно-правові норми, які забезпечують організацію дипломатичної служби та її функціонування;

система органів дипломатичної служби, яка включає Міністерство закордонних справ України, Представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України (Дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, Постійні представництва України при міжнародних організаціях). Ці органи забезпечують реалізацію зовнішньої політики держави;

професійна діяльність дипломатичних працівників - державних службовців, які мають дипломатичний ранг і виконують дипломатичні та консульські функції, а також інших працівників дипломатичної служби, спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави в сфері зовнішньополітичної діяльності, захист національних інтересів України, прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном на платній основі за рахунок бюджетних коштів.

Особливості проходження дипломатичної служби обумовлені завданнями дипломатичної служби, її органів, а також системою і правовим статусом цих органів.

Завдання дипломатичної служби, її органів полягають у тому, що вони мають забезпечувати реалізацію завдань і функцій держави у сфері зовнішньої політики, тобто вони мають зовнішньополітичний характер.

Специфіка системи органів дипломатичної служби - в їх розташуванні не тільки в Україні, але й за кордоном.

Особливості статусу органів дипломатичної служби, окрім зовнішньополітичного характеру його змісту, полягає також в тому, що статус закордонних дипломатичних установ додатково регулюється нормами міжнародного права та законодавством держави перебування цих установ відповідно до міжнародного права.

Особливостями проходження дипломатичної служби, які випливають із зазначеного вище, є:

в організаційному аспекті - проходження дипломатичної служби не тільки в Україні, але і за кордоном;

в змістовному плані - зовнішньополітичний зміст (характер) правового статусу дипломатичних працівників (прав, обов'язків);

в правовому аспекті - регулювання проходження дипломатичної служби передусім за кордоном, статусу дипломатичних працівників та забезпечення його реалізації, додатково нормами міжнародного права та законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права.

2. Забезпечення засад адміністративно-правового регулювання проход-ження дипломатичної служби дипломатичними працівниками здійснюється відповідними державними органами, які утворюють відповідну систему та інституційний механізм адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби. Зазначена система включає як вищі інститути державної влади - Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, так і органи дипломатичної служби.

Особливість правового регулювання проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками має місце передусім за кордоном і полягає у додатковому регулюванні проходження (правового статусу дипломатичних працівників, забезпечення його реалізації) нормами міжнародного права та законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права.

Ця особливість проявляється в поєднанні регуляторного впливу принципів і норм національного права, передусім адміністративного, та принципів і норм міжнародного права.

Зазначене поєднання утворює цілісну систему правового регулювання проходження дипломатичної служби за кордоном, яку в дії можна вважати правовим режимом проходження дипломатичної служби за кордоном, який виражає особливості проходження дипломатичної служби, його правового регулювання.

3. Правовий статус дипломатичних працівників є основним фактором (інструментом), визначальним чинником проходження ними дипломатичної служби, що визначає зміст відносин у процесі її проходження та відповідно є засобом реалізації органами дипломатичної служби своїх завдань і функцій.

Зміст правового статусу дипломатичних працівників, його елементів та особливості залежать від того, в якому органі дипломатичної служби працює дипломатичний працівник та конкретної посади, яку він обіймає.

Правовий статус дипломатичних працівників визначено як їх правове положення стосовно інших учасників суспільних відносин, у тому числі державних службовців інших видів державної служби, яке характеризується встановленою нормами, передусім адміністративного права, а за кордоном додатково міжнародного права та законодавством держави перебування органів дипломатичної служби відповідно до міжнародного права, сукупністю таких елементів правового статусу, як права, обов'язки, відповідальність, обмеження, стимули та ін. (за кордоном додаткові права - привілеї та імунітети). Ключовими із зазначених елементів є права і обов'язки, які є визначальними для реалізації посадових завдань.

Пропонується класифікувати права і обов'язки дипломатичних працівників на службові і службово-особисті, які поділяються на загальні, спеціальні та посадові, а також на зовнішньо-службові та внутрішньо-службові (апаратні).

4. Особливостями правового статусу дипломатичних працівників є зовнішньополітичний характер його змісту, а також регулювання, передусім під час проходження дипломатичної служби за кордоном, додатково нормами міжнародного права і законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права, наявність у дипломатичних працівників за кордоном відповідних привілеїв та імунітетів як додаткових прав, які сприяють ефективному проходженню дипломатичної служби.

5. Проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками полягає, на нашу думку, насамперед в реалізації ними свого правового статусу і передусім таких його ключових елементів, як права та обов'язки, оскільки перш за все вони однозначно і чітко характеризують їх правове положення та є головними інструментами проходження дипломатичної служби, адже внаслідок реалізації саме цих елементів відбувається виконання дипломатичними працівниками своїх посадових завдань, а це і є ніщо інше як проходження служби, у ході якого відбувається послідовна зміна рівня їх професійних знань, досвіду, правового положення, посад.

6. Для забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних пра-цівників держава має вживати відповідних дієвих заходів, передбачати у законодавстві та застосовувати відповідні способи і засоби організаційно-правового характеру - державні гарантії для створення необхідних умов реалізації дипломатичними працівниками своїх прав та виконання обов'язків, як ключових елементів правового статусу.

Пропонується державні гарантії забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, залежно від характеру (механізму) їх впливу на дипломатичних працівників і відповідно на реалізацію їх правового статусу, класифікувати на такі основні види (групи): добровільно-спонукальні (стимулюючі), примусово-спонукальні (відповідальність) та організаційні. Зазначені гарантії створюють відповідну систему державних гарантій, яка в дії являє собою механізм забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, тобто механізм забезпечення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.

Добровільно-спонукальні (стимулюючі) державні гарантії пропонується класифікувати на соціально-економічні (заробітна плата, премії тощо) та морально-психологічні (професійне удосконалення, підвищення кваліфікації шляхом навчання та стажування, моральне заохочення).

Відповідальність як спонукально-примусова державна гарантія забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників є засобом профілактики, запобігання правопорушенням.

Залежно від виду і серйозності правопорушення, ступеня провини та обставин, за яких ці правопорушення відбулися, дипломатичні працівники можуть притягуватися до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної, цивільно-правової відповідальності.

До організаційних державних гарантій пропонується віднести: контроль за проходженням дипломатичними працівниками дипломатичної служби; проведення атестації та щорічної оцінки, за допомогою яких здійснюється перевірка професійної компетентності дипломатичних працівників, виконання покладених на них завдань; забезпечення вирішення організаційних питань щодо ротації дипломатичних працівників, просування по службі (кар'єрного росту), їх навчання; забезпечення належних умов праці, у тому числі і безпосередньо на робочому місці.

7. Особливостями державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників є наявність у них під час проходження дипломатичної служби за кордоном додаткових стимулів (привілеїв та імунітетів), які надаються дипломатичним працівникам для підвищення ефективності проходження дипломатичної служби (дипломатичні працівники в державі перебування звільняються від усіх державних і муніципальних податків, зборів і мита, користуються імунітетом від юрисдикції держави перебування щодо цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності), а також (в частині організаційних гарантій) здійснення ротації дипломатичних працівників - направлення їх у довготермінові закордонні відрядження.

8. З метою вдосконалення правового регулювання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби пропонується розроблення та прийняття Кодексу дипломатичної служби як законодавчого адміністративно-правового акта, затвердження актом Президента України Положення про постійне представництво при міжнародній організації, розроблення і прийняття, з урахуванням особливостей проходження дипломатичної служби, окремих правових актів щодо соціально-економічного забезпечення дипломатичних працівників, оплати їх праці, затвердження окремої процедури застосування заохочень, а також внесення змін до адміністративно-правових актів, зокрема Закону України “Про дипломатичну службу“, актів Президента України та інших щодо вдосконалення правового регулювання статусу дипломатичних працівників, забезпечення його реалізації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, опубліковані у фахових наукових виданнях:

1. Сторожук О. Р. Правовий статус (привілеї та імунітети) консульських посадових осіб у державі перебування / О. Р. Сторожук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 1. - С. 147-152.

2. Сторожук О. Р. Правове регулювання статусу дипломатичних працівників як державних службовців / О. Р. Сторожук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 3. - С. 76-82.

3. Ладиченко В. В. Питання правового статусу адміністративно-технічних працівників та обслуговуючого персоналу консульських установ у державі перебування / В. В. Ладиченко, О. Р. Сторожук // Науковий вісник Національного університету біоресурсів та природокористування України. Серія «Право». - 2012. - Вип. 173. - С. 374-380. (Здобувачем проаналізовано питання правового статусу, підготовлено статтю до друку).

4. Сторожук О. Р. Соціально-економічні державні гарантії забезпечення правового статусу дипломатичних працівників, як державних службовців /

О. Р. Сторожук // Наука і правоохорона. - 2012. - № 4, Ч. 2. - С. 260-264.

5. Сторожук О. Р. Юридична відповідальність дипломатичних працівників як примусово-спонукальна державна гарантія забезпечення реалізації їх правового статусу / О. Р. Сторожук // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2012. - Вип. 20, Ч. 2, Т. 2. - С. 263-266.

6. Сторожук О. Р. Контроль як державна гарантія забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників / О. Р. Сторожук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2013. - № 2. - С. 122-127.

7. Сторожук А. Р. Стимулирующие государственные гарантии обеспечения реализации правового статуса дипломатических работников / А. Р. Сторожук // Наука и образование: хозяйство и экономика предпринимательства; право и управление. - Ростов н/Дону, 2013. - № 7. - С. 52-57.