Адміністративно-правове регулювання права громадян на засоби самооборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Адміністративно-правове регулювання права громадян на засоби самооборони

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Кучерук Катерина Олександрівна

Київ - 2014



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, профессор КОНСТАНТІНОВ Сергій Федорович, Національна академія внутрішніх справ, учений секретар Вченої ради.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України ОЛЕФІР Віктор Іванович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», проректор з наукової роботи;

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник ПЛУГАТАР Тетяна Анатоліївна, Державний науково-дослідний інститут МВС України, провідний науковий співробітник відділу науково-інформаційної та редакційно-видавничої діяльності.

Захист відбудеться «24» квітня 2014 року о «14» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4а.

Автореферат розіслано «22» березня 2014 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.М. Шопіна



АНОТАЦІЯ

Кучерук К. О. Адміністративно-правове регулювання права громадян на засоби самооборони. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Державний науково-дослідний інститут МВС України. - Київ, 2014. самооборона захист право

Дисертацію присвячено адміністративно-правовим засадам обігу засобів самооборони в Україні.

Досліджено поняття, сутність і правові підстави обігу засобів самооборони в Україні, які виникають у процесі публічного адміністрування сфери придбання, зберігання, носіння, обліку, реєстрації, реалізації, застосування та використання засобів самооборони громадянами з метою захисту власного життя, здоров'я, гідності, власності від протиправних посягань, а також сторонніх осіб, які потребують цієї допомоги. Установлено, що в більшості розвинених держав обіг зброї та засобів самооборони регулюють закони, що забезпечують реалізацію правових підстав і правового контролю в цій сфері. На підставі здійсненого дослідження сформульовано висновки, що враховують сучасні тенденції правової науки у сфері обігу засобів самооборони. Вони мають важливе теоретичне значення для подальшого розвитку сучасної доктрини адміністративного права, а також практичне значення, оскільки можуть бути використані у практичній діяльності для вдосконалення вітчизняного адміністративно-правового законодавства у сфері обігу засобів самооборони.

Ключові слова: адміністративно-правове регулювання, адміністративна відповідальність, адміністративно-правовий режим, право громадян на самооборону, обіг засобів самооборони, засоби самооборони, інститут обігу засобів самооборони, застосування засобів самооборони.



АННОТАЦИЯ

Кучерук Е. А. Административно-правовое регулирование права граждан на средства самообороны. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Государственный научно-исследовательский институт МВД Украины. - Киев, 2014.

Диссертация посвящена административно-правовым основам обращения средств самообороны в Украине.

Исследованы вопросы обращения средств самообороны как отдельного института разрешительной системы привели к обоснованию и разработке предложений по усовершенствованию законодательства в сфере обращения средств самообороны, разработка изменений и дополнений в Кодекс Украины об административных правонарушениях, проекта Закона Украины «О средствах самообороны» и другие. Обоснована необходимость изменений и принятия указанных нормативных актов в современных условиях становления Украинского государства. Выяснено, что административно-правовое обеспечение института права на средства самообороны предусматривает совокупность взаимообусловленных, взаимосогласованных, юридически определенных и закрепленных норм и стандартов, направленных на урегулирование общественных отношений, возникающих в процессе обеспечения и реализации прав на средства самообороны, то есть права граждан на приобретение, хранение, ношение, перевозка, использование, применение специально определенных законом средств самообороны.

Исследованы понятие, сущность и правовые основания обращения средств самообороны в Украине, возникающие в процессе публичного администрирования сферы приобретения, хранения, ношения, учета, регистрации, реализации, применения и использования средств самообороны гражданами с целью защиты собственной жизни, здоровья, достоинства, собственности от противоправных посягательств, а также посторонних лиц, нуждающихся в такой помощи. Указано, что в большинстве государств оборот оружия и средств самообороны регулируется законами, которые обеспечивают на высоком уровне реализацию правовых оснований и контроля в этой сфере.

Разрешения на приобретение и хранение (ношение) газовых пистолетов и револьверов, патронов к ним выдают органы внутренних дел гражданам, достигшим возраста 18 лет, при определенных условиях, а именно: при наличии заключения (справки) медицинского учреждения (лечебно-квалификационной комиссии) установленной формы о том, что по состоянию здоровья эти лица могут владеть (пользоваться) специальными средствами самообороны и ознакомлены с порядком их хранения (ношение) и применения. К устройствам для отстрела патронов, снаряженных резиновыми снарядами, принадлежит такая травматическое оружие: пистолеты и револьверы, изготовленные в установленном законом порядке, конструктивно предназначенные только для отстрела патронов, снаряженных резиновыми или аналогичными по своим свойствам метательными снарядами несмертельного действия, их не могут использовать для стрельбы боевыми патронами. Их конструкция должна обеспечивать невозможность взаимозаменяемости главных частей боевой и спортивного огнестрельного оружия.

На основе проведенного исследования сформулированы выводы, в которых учтены современные тенденции правовой науки в сфере обращения средств самообороны. Они имеют теоретическое значение для дальнейшего развития современной доктрины административного права, а также практическое, поскольку могут быть использованы в практической деятельности с целью усовершенствования отечественного административно-правового законодательства в сфере обращения средств самообороны и оружия.

Ключевые слова: административно-правовое регулирование, административная ответственность, административно-правовой режим, право граждан на самооборону, обращение средств самообороны, средства самообороны, институт обращения средств самообороны, применение средств самообороны.



SUMMARY

Kucheruk K. O. Administrative-legal regulation of the citizens' right of self-defense device. - Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of legal sciences, speciality 12.00.07 - administrative law and procedure; financial law; informational law. - State Research Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2014.

The dissertation is devoted to administrative and legal principles of circulation of the means of self-defense device in Ukraine.

The concept, essence and legal grounds of the circulation of the means of self-defense device in Ukraine which arise in the course of public administration of the sphere of acquisition, storage, carrying, accounting registration, realization, application and use of the means of self-defense device by citizens with the purpose to protect one's life, health, dignity, property against illegal encroachments and also outsiders who need this help, is investigated. It is set up, that in the majority of developed countries the circulation of weapons and means of self-defense are regulated by the laws, providing the realization of legal grounds and legal control in this sphere.

On the basis of the conducted research conclusions, considering current trends of legal science in the sphere of the means of self-defense circulation, are formulated. They have both theoretical (for the further development of modern administrative law doctrine) and practical meanings, because they can be caused in practice to improve domestic administrative-legal legislation in the sphere of the means of self-defense device and weapons circulation.

Keywords: administrative and legal regulation, administrative responsibility, administrative and legal regime, citizens' right to self-defense, self-defense circulation, self-defense device, self-defense institute treatment, application of self-defense device.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У складних умовах політичних і соціально-економічних перетворень, що супроводжуються зниженням рівня добробуту населення, ускладненням криміногенної обстановки, збільшенням кількості протиправних посягань на життя, здоров'я й інші права людини та громадянина, особливої актуальності набуває питання вдосконалення і підвищення ефективності системи контролю з боку держави щодо обігу засобів самооборони, які є джерелом підвищеної суспільної небезпеки в державі.

Відповідно до ст. 92 Конституції України правовий режим власності в державі, а також основи національної безпеки і забезпечення громадського порядку визначається лише законами України. Незважаючи на ці однозначні конституційні норми, в Україні й досі питання обігу засобів самооборони регулює значна кількість підзаконних нормативно-правових актів, серед яких укази, постанови, накази, які містять чимало прогалин, прорахунків та істотних недоліків. Тому потребує негайного розв'язання проблема розроблення на основі передового міжнародного досвіду комплексного нормативно-правового акта, який би охоплював увесь комплекс питань щодо врегулювання відносин, пов'язаних з обігом засобів самооборони в Україні.

Особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку й використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій передбачено Положенням про дозвільну систему, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576. Іншими нормативно-правовими актами України встановлюється порядок функціонування дозвільної системи, яка є одним з головних адміністративно-правових засобів забезпечення громадської безпеки та громадського порядку.

Необхідність забезпечення громадської безпеки та громадського порядку зумовлює нагальну потребу поглибленого комплексного дослідження проблем обігу засобів самооборони та функціонування дозвільної системи в цій сфері, становлення, розвитку, сутності й значення суспільних відносин у сучасних умовах обігу зазначених засобів, діяльності органів й установ щодо забезпечення права громадян на засоби самооборони, удосконалення законодавства з питань організаційно-правових і процедурних засад регулювання аналізованої сфери.

Дослідження питання обігу засобів самооборони як окремого інституту дозвільної системи є доцільним у контексті розвитку й удосконалення законодавства, розроблення проектів низки нормативних актів, зокрема: змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення, проекту Закону України «Про засоби самооборони» тощо.

Проблеми забезпечення громадської безпеки і громадського порядку, а також організації діяльності та функціонування дозвільної системи України досліджували такі вчені-адміністративісти, як: В. Б. Авер'янов, І. В. Арістова, Г. В. Атаманчук, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, І. Л. Бачило, В. І. Безсмертний, Ю. П. Битяк, В. Т. Білоус, А. С. Васильєв, І. І. Веремєєнко, В. М. Гаращук, С. Т. Гончарук, Є. В. Додін, О. В. Дяченко, М. І. Єропкін, В. О. Заросило, В. В. Зуй, О. П. Клюшниченко, Л. В. Коваль, А. Т. Комзюк, С. Ф. Константінов, О. П. Коренєв, Б. М. Лазарев, В. І. Олефір, Р. С. Павловський, Т. А. Плугатар, Л. Л. Попов, Т. О. Проценко, Л. А. Савченко, А. О. Селіванов, Ю. А. Тихомиров, Ф. Д. Фіночко, В. В. Цвєтков, О. М. Якуба, О. Н. Ярмиш. Праці цих науковців присвячені вивченню особливостей соціальних взаємозв'язків, що виникають між учасниками правових відносин у сфері охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки.

Засади функціонування та здійснення дозвільної системи окремими державними органами розглядали дослідники В. А. Гуменюк, І. Г. Кириченко, С. В. Лихачов, Г. Г. Месі, Д. В. Осинцев, С. Д. Подлінєв.

Віддаючи належне цим науковим напрацюванням, слід наголосити, що в умовах сьогодення відсутність досконалого законодавства, яким було б регламентовано механізм забезпечення права громадян на засоби самооборони, перманентна загроза виникнення кризових ситуацій у сфері обігу засобів самооборони свідчать про брак науково обґрунтованих підходів і цілеспрямованості в формуванні інституту дозвільної системи держави, що також обумовлює актуальність і практичну значущість на сучасному етапі розвитку нашої держави дослідження адміністративно-правового регулювання прав громадян на засоби самооборони.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до додатку 16 пунктів 19, 20 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 року № 347, планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2010-2013 роки; плану науково-дослідної роботи кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ.

Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Національної академії внутрішніх справ (від 28 грудня 2010 року протокол № 20).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з обігом засобів самооборони в Україні як окремого інституту дозвільної системи та реалізації права громадян на них, а також розробка пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення адміністративного законодавства, що регулює суспільні відносини в цій сфері.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

? дослідити передумови становлення та розвитку інституту права громадян на засоби самооборони в національному законодавстві;

? проаналізувати поняття «обіг засобів самооборони» та його генезис;

? вивчити міжнародний досвід реалізації права громадян на засоби самооборони, на його основі розробити пропозиції щодо вдосконалення інституту самооборони в Україні та його публічного адміністрування;

? розглянути перелік і класифікацію засобів самооборони, які здатні реалізувати конституційне право громадян на самооборону у національному законодавстві;

? визначити підстави застосування засобів самооборони та ризики виникнення небезпеки, пов'язаної з їх застосуванням;

? проаналізувати адміністративно-правове регулювання використання громадянами засобів самооборони;

? з'ясувати особливості застосування заходів адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані з незаконним обігом засобів самооборони в Україні;

? розробити пропозиції щодо вдосконалення та посилення адміністративно-правової відповідальності у сфері обігу засобів самооборони.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері реалізації права громадян на засоби самооборони в Україні.

Предмет дослідження - адміністративно-правове регулювання права громадян на засоби самооборони.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження стала сукупність загальнонаукових (історико-правового, системного, логіко-семантичного, системно-структурного та системно-функціонального аналізу тощо) та спеціальних (порівняльно-правового, статистичного, компаративного аналізу тощо) методів наукового пізнання. Історико-правовий метод використано під час аналізу етапів розвитку права громадян на використання засобів самооборони в національному законодавстві (підрозділ 1.1). Застосування методу системного аналізу надало можливість комплексно розглянути положення законодавства, нормативно-правових актів, що закріплюють право громадян на використання засобів самооборони (підрозділ 1.2). За допомогою порівняльно-правового методу виявлено переваги та прогалини правового регулювання і практики використання певних видів засобів самооборони в національному й зарубіжному законодавстві (підрозділ 1.3). Логіко-семантичний метод використано для визначення головних категорій і понять (підрозділ 3.1). Системно-структурний і системно-функціональний методи застосовано в контексті з'ясування сутності прав громадян на засоби самооборони для захисту власного життя, здоров'я, гідності та власності від протиправних посягань, а також інших громадян, які потребують захисту (підрозділ 3.1). Ці методи надали можливість дослідити особливості використання заходів адміністративного примусу для протидії правопорушенням у зазначеній сфері. Системний підхід став одним з інструментів дослідження об'єкта наукового дослідження як складного явища, що містить елементи, взаємозв'язок між якими забезпечує його цілісність (підрозділ 2.1). Синтез як прийом наукового пізнання використано для узагальнення даних, отриманих унаслідок аналізу складових обігу засобів самооборони серед громадян з метою захисту власного життя, здоров'я, гідності та власності від протиправних посягань й інших громадян, які потребують захисту (підрозділи 2.2, 2.3). Метод статистичного аналізу сприяв відстеженню динаміки застосування заходів адміністративного примусу для протидії правопорушенням у сфері обігу засобів самооборони з метою самозахисту та захисту громадян (підрозділ 3.2). Компаративний метод застосовано під час розроблення рекомендацій, спрямованих на вдосконалення теоретико-правових засад і практики використання засобів самооборони з метою захисту власного життя, здоров'я, гідності та власності від протиправних посягань й інших громадян, які потребують захисту (підрозділи 3.1, 3.3).

Нормативною базою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти; закони України; акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти МВС України та інших органів виконавчої влади, які регулюють обіг засобів самооборони та вогнепальної зброї; законодавчі та інші нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн, а також праці провідних учених України та інших країн у галузі адміністративного права.

Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування й інтерв'ювання 320 громадян України, працівників підрозділів дозвільної системи органів внутрішніх справ України, друковані статистичні звіти й аналітичні матеріали Міністерства внутрішніх справ України, матеріали 70 справ про адміністративні правопорушення у сфері порушення обігу засобів самооборони.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з реалізацією права громадян на засоби самооборони в Україні, на підставі якого автором сформульовано висновки, рекомендації та пропозиції. Основні з них наступні:

вперше:

- надано авторське визначення поняття права громадянина на засоби самооборони як надане та гарантоване державою право на володіння, користування та застосування засобів самооборони, перелік яких встановлено законодавством з метою самооборони, захисту їх життя, припинення чи відвернення незаконних дій відносно себе чи осіб яким загрожує небезпека;

- сформульовано визначення поняття обігу засобів самооборони як встановлений та санкціонований державою порядок розробки, виробництва, експорту, імпорту, обліку, придбання, продажу, нагородження, передачі, носіння, перевезення, використання, застосування, зберігання, ремонт, обслуговування, вилучення, знищення засобів самооборони в Україні з метою захисту життя, здоров'я, власності від протиправних посягань;

- запропоновано класифікацію засобів самооборони, до якої автор відносить: спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної (газові пістолети і револьвери та патрони до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії; аерозольні балони, що містять у своєму складі отруйні речовини дратівної дії); пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, належать такі пістолети і револьвери вітчизняного виробництва, які виготовлені у встановленому законом порядку, конструктивно призначені тільки для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, і технічно непридатні для стрільби бойовими патронами (пістолети та револьвери, призначені для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями); електрошокові пристрої; пістолети і револьвери під патрон «Флобера»; нагородна (іменна) зброя; вогнепальна мисливська зброя; холодна зброя; пневматична зброя;

- визначено особливості обігу засобів самооборони та його адміністративно-правового регулювання в Україні;

удосконалено:

- визначення поняття адміністративно-правового регулювання обігу засобів самооборони, під яким запропоновано розуміти сукупність адміністративно-правових норм, які визначають право громадянина на придбання, зберігання, носіння, перевезення, володіння, застосування та використання засобів самооборони, перелік яких закріплено законом, і становлять самостійний правовий інститут дозвільної системи держави;

- концептуальні підходи щодо напрямів удосконалення інституту реалізації прав громадян на вогнепальну зброю та спеціальні засоби самооборони;

- правове регулювання обігу засобів самооборони в Україні, який є важливим об'єктом адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення громадського порядку та безпеки громадян;

- норми законодавства України про адміністративні правопорушення в контексті посилення відповідальності у сфері обігу зброї та засобів самооборони, зокрема, запропоновано зміни та доповнення до ст.ст. 190-195 Кодексу України про адміністративні правопорушення, враховані пропозиції знайшли своє відображення в доповненні статті 192 КУпАП (назву та абзац перший після слова «перереєстрації» доповнено словом нагородної);

дістали подальшого розвитку:

- загальні положення адміністративно-правового регулювання надання дозволів громадянам і юридичним особам на право володіння, користування та застосування засобами самооборони, перелік яких установлено законом;

- аналіз досвіду зарубіжних країн щодо реалізації прав громадян на самозахист за допомогою засобів самооборони, а також можливості його упровадження в національне законодавство;

- систематизація законодавства у сфері обігу засобів самооборони, вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, зокрема щодо відповідальності у сфері цього обігу;

- класифікація превентивних заходів, заходів примусу й відповідальності у сфері обігу засобів самооборони;

- пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України, спрямовані на регулювання правовідносин у сфері обігу засобів самооборони, зокрема необхідності розробки проекту Закону України «Про засоби самооборони в Україні».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження впроваджено як рекомендації та мають перспективу використання у:

- законотворчій діяльності - з метою вдосконалення адміністративно-правового законодавства, норми якого регулюють правовідносини у сфері обігу засобів самооборони та зброї розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності у сфері обігу зброї» (акт Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 18.02.2013 р. № 04-20/12-293);

- правозастосовній діяльності - щодо провадження у справах про порушення обігу засобів самозахисту та зброї (акт Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України від 20.02.2012 р.);

- науково-методичній роботі та навчальному процесі - під час підготовки лекційних й інших навчально-методичних матеріалів, викладання теми «Організація діяльності дозвільної системи органів внутрішніх справ» із дисципліни «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» Національної академії внутрішніх справ (акт впровадження від 22 грудня 2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено й обговорено на таких науково-практичних заходах: Всеукраїнському науково-практичному читанні «Теорія та практика державно-правового будівництва України: сучасний період» (Львів, 29-30 квітня 2011 року); науково-практичному семінарі «Сучасний стан та перспективи розвитку адміністративно-правової науки» (Київ, 24 травня 2011 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності» (Київ, 25 листопада 2011 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми адміністративного права та процесу» (Донецьк, 28 вересня 2012 року); круглому столі «Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи подолання» (Київ, 4 грудня 2012 року); круглому столі «Публічне адміністрування в сфері внутрішніх справ» (Київ, 24 квітня 2013 року).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано п'ять наукових статей у фахових наукових виданнях України та одна - у міжнародному виданні, а також шість тез виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (226 найменувань) і додатків. Повний обсяг дисертації становить 228 сторінок, з них основного тексту - 186 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо шляхів і форм їх упровадження й апробації, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретичні та методологічні засади адміністративно-правового регулювання права громадян на засоби самооборони в Україні» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Методологічні засади дослідження питань регулювання права громадян на засоби самооборони» встановлено, що зміст, організація та функціонування адміністративно-правового регулювання реалізації прав громадян на володіння, використання й застосування засобів самооборони в Україні безпосередньо пов'язані із суспільними процесами, що відбуваються під час становлення Української держави. Ефективність перебігу суспільних процесів залежать від соціальних і політичних явищ, зазнають трансформаційних змін унаслідок впливу на них внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності та взаємодії міжнародної спільноти, держави й соціуму.

Правовою основою реалізації конституційних прав громадян на самозахист, самооборону та їх адміністративно-правове забезпечення, на думку автора, є система взаємопов'язаних, взаємозумовлених юридичних стандартів і засобів, спрямованих на врегулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з реалізацією прав громадян на захист власного життя та здоров'я, а також осіб, які потребують захисту, від протиправних посягань.

З'ясовано, що адміністративно-правове забезпечення інституту права на засоби самооборони передбачає сукупність взаємозумовлених, взаємопогоджених, юридично визначених і закріплених норм та стандартів, спрямованих на врегулювання суспільних відносин, які виникають у процесі забезпечення та реалізації прав на засоби самооборони, тобто права громадян на придбання, зберігання, носіння, перевезення, використання, застосування спеціально визначених законом засобів самооборони.

Нині в Україні процес утвердження правових стандартів щодо реалізації прав громадян на засоби самооборони відбувається на досить високому рівні. Певні досягнення в цій сфері відображено в нормативних актах, зокрема: проекті Закону України «Про зброю», постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціальних засобів, придбання, зберігання та використання яких здійснюється суб'єктами охоронної діяльності» від 11 лютого 2013 року № 97 тощо. Ці тенденції наближають зміст національного законодавства до конституційних стандартів, які мають відповідати міжнародним.

Формування якісної та дієвої адміністративно-правової основи забезпечення та реалізації прав громадян на засоби самооборони є невід'ємною умовою розбудови демократичної та правової держави, у якій особа може реалізувати власні конституційні права на самооборону й самозахист, застосування з метою самозахисту засобів, визначених законом, для відвернення можливості завдання шкоди.

Під час дослідження чинного адміністративно-правового регулювання прав громадян на засоби самооборони, зброю та окремі спеціальні (травматичної дії) засоби встановлено, що конституційні права на зазначені вище засоби мають не всі громадяни. Це право можуть реалізувати деякі категорії громадян, які перебувають у певному статусі, а саме: народні депутати, працівники засобів масової інформації та правоохоронних органів тощо. Зазначено, що не всі стандарти Конституції України якісно відображені в адміністративно-правовому регулюванні прав громадян на засоби самооборони. Запропоновано шляхи розв'язання виявлених проблем щодо реалізації прав громадян на засоби самооборони.

У підрозділі 1.2 «Теоретичні засади правового регулювання обігу засобів самооборони та права громадян на їх використання» зазначено, що до системи нормативно-правових актів, які регулюють порядок надання дозволів на придбання, зберігання та використання спеціальних засобів самооборони, належать: акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, накази Міністерства внутрішніх справ України тощо, однак єдиного нормативного документа, який системно забезпечив би регулювання права на засоби самооборони та порядок їх обігу, у національній правовій системі поки що немає.

Дослідження свідчить, що Основний Закон нашої держави не містить вичерпного переліку засобів самооборони, за допомогою яких громадяни мають змогу захищати себе та своїх близьких від протиправних посягань, тому для придбання і зберігання цих засобів, відповідно до чинного законодавства, здебільшого, потрібний спеціальний дозвіл.

Порядок реалізації та придбання упаковок з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії регламентовано відповідним розділом Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Відповідно до цього документа, упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики) реалізують громадянам, які досягли віку 18-ти років, суб'єктам підприємницької діяльності, установам й організаціям без дозволу органів внутрішніх справ у спеціалізованих магазинах, окремих секціях магазинів. Водночас порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку та зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів, патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, регулює те саме Положення, згідно з яким дозволи на придбання і зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів, патронів до них видають органи внутрішніх справ громадянам, які досягли віку 18-ти років, за певних умов, а саме: за наявності висновку (довідки) медичного закладу (лікувально-кваліфікаційної комісії) установленої форми про те, що за станом здоров'я ці особи можуть володіти (користуватися) спеціальними засобами самооборони й ознайомлені з порядком їх зберігання (носіння) та застосування.

Під час аналізу адміністративно-правового регулювання аналізованої сфери увагу акцентовано на проблемах надання дозволу на придбання цих пристроїв. Зазначені дозволи видають не всім законослухняним громадянам, а лише окремим категоріям громадян, перелік яких визначено не законом, а підзаконним актом. Водночас ці пристрої деякі відомства відносять до засобів самооборони, інші - до вогнепальної зброї. Автор вносить пропозицію чітко визначити перелік пристроїв для відстрілу снарядів, споряджених гумовими кулями, розширити коло громадян, яким може бути надано право на цей засіб самооборони, а також спростити процедуру його набуття. Зазначене обґрунтовано тим, що конституційне право громадян на засоби самооборони реалізують шляхом дозволу на застосування та використання пристроїв, які не призводять до смерті, а лише нейтралізують правопорушника, щоб мінімізувати ризик завдання шкоди його життю та здоров'ю.

Водночас розширення кола осіб, які володіють різними засобами самооборони, може спричинити надмірну напруженість у суспільстві, тому право на володіння цими пристроями повинні мати осудні та дієздатні громадяни.

У підрозділі 1.3 «Міжнародний досвід регулювання обігу засобів самооборони» проаналізовано досвід розвинених зарубіжних країн щодо реалізації прав громадян на самозахист за допомогою засобів самооборони.

Шляхом дослідження міжнародного досвіду у сфері інституту засобів самооборони з'ясовано засади визнання права громадян на самозахист, розроблення стандартів суворого державного контролю в цій сфері. Розглянуто питання правового регулювання використання громадянами засобів самооборони та зброї в індивідуальних цілях у Німеччині, Сполучених Штатах Америки, Російській Федерації, Словаччині, Латвійській Республіці, Республіці Польща, Естонії, Чеській Республіці, Швеції. З'ясовано, що в більшості цих країн громадяни мають право володіти та користуватися як засобами самозахисту, так і короткоствольною вогнепальною зброєю (пістолетами та револьверами). У різних країнах наявні певні відмінності в дозвільних провадженнях на їх зберігання, носіння та перевезення. Розглянуто специфіку провадження дозвільних публічних послуг у Франції та Великобританії. Аналіз законодавства про засоби самооборони країн-членів Співдружності Незалежних Держав засвідчив, що воно є ліберальнішим, порівняно із законодавством прибалтійських держав, його норми дозволяють володіння короткоствольною вогнепальною зброєю як засобом самооборони. У деяких країнах право на володіння й використання зброї громадянами як засобу самооборони утвердилося історично та є складовою їх культури.

Визначено, що в різних країнах передбачено різний вік, з якого дозволяють придбання зброї, на підставі чого запропоновано надавати особі дозволи на придбання, зберігання та носіння окремих засобів самооборони в Україні лише після досягнення віку 25-ти років за умови, що ця особа є право- та дієздатною, не притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності у сфері обігу засобів самооборони чи зброї.

На підставі аналізу законодавства зарубіжних країн, що регулює суспільні відносини у сфері інституту самооборони, обґрунтовано, що позитивна практика зарубіжних країн у сфері обігу засобів самооборони та зброї не завжди позитивно впливає на рівень дотримання громадського порядку. Автор обстоює позицію, відповідно до якої використання зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання обігу засобів самооборони та зброї має полягати в удосконаленні правового забезпечення чинного порядку реалізації прав громадян на засоби самооборони. Доцільно впроваджувати в національне законодавство досвід тих країн, у яких засоби самооборони застосовують лише для самозахисту, а не з іншою метою.

На підставі вивчення зарубіжного досвіду у сфері обігу засобів самооборони з метою самозахисту стало зроблено висновок, що в системі правового регулювання інституту засобів самооборони в Україні на перших етапах дозвільних проваджень доцільно здійснювати моніторинг осіб на предмет притягнення їх до відповідальності у сфері обігу засобів самооборони та вогнепальної зброї, індивідуально практикувати вивчення правових основ застосування цих засобів, відповідальності за їх застосування, заходів безпеки тощо. Цю позицію автор аргументує тим, що засоби самооборони є джерелом підвищеної небезпеки для особи, яка володіє цими засобами, й інших осіб, крім цього, засоби самооборони є джерелом незаконного заволодіння, у зв'язку з труднощами дозвільного провадження.

Розділ 2 «Адміністративно-правове регулювання обігу зброї та засобів самооборони в Україні» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Класифікація засобів самооборони та їх адміністративно-правовий статус» зазначено, що в національній адміністративно-правовій науці та практиці нерозв'язаною є проблема законодавчого визначення переліку і класифікації спеціальних засобів самооборони.

Установлено, що поняття спеціальних засобів самооборони охоплює й електрошокові пристрої, однак, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна», якою затверджено перелік видів майна, що не може знаходитися у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій і юридичних осіб інших держав на території України, зазначені суб'єкти не можуть мати у власності «…електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії». Відповідно до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених постановою Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 27 лютого 1991 року № 49, електрошокові пристрої належать до спеціальних засобів, які застосовують працівники міліції під час охорони громадського порядку. Їх носіння та застосування пересічними громадянами в Україні заборонено.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року № 706, до спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, дозволених до виготовлення, реалізації (продажу), придбання, реєстрації, обліку, зберігання (носіння) і застосування, належать: упаковки з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії (газові балончики); газові пістолети і револьвери та патрони до них калібру 6, 8 і 9 міліметрів, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Проаналізувавши правові аспекти та порядок набуття права на засоби самооборони, автор визначає зміст деяких понять, зокрема: зберігання спеціальних засобів самооборони - це створення особою, якій належить спеціальний засіб самооборони та яка має відповідний дозвіл, умов, що виключають втрату, доступ сторонніх осіб і можливість викрадення спеціального засобу самооборони у спеціально відведеному місці; носіння спеціальних засобів самооборони - носіння особою, якій належить спеціальний засіб самооборони та яка має відповідний дозвіл, поза місцем їх зберігання; застосування спеціальних засобів самооборони - це умисне приведення їх у дію з метою тимчасового виведення людини чи іншої живої істоти зі стану, придатного для нападу. Застосуванню спеціального засобу самооборони має передувати попередження про його використання, якщо дозволяє ситуація.

Дано класифікацію засобів самооборони, до якої автор відносить: спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної (газові пістолети і револьвери та патрони до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії; аерозольні балони, що містять у своєму складі отруйні речовини дратівної дії); пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, належать такі пістолети і револьвери вітчизняного виробництва, які виготовлені у встановленому законом порядку, конструктивно призначені тільки для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, і технічно непридатні для стрільби бойовими патронами (пістолети та револьвери, призначені для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями); електрошокові пристрої; пістолети і револьвери під патрон «Флобера» калібром понад 4 мм; нагородна (іменна) зброя; вогнепальна мисливська зброя; холодна зброя; пневматична зброя.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правове регулювання обігу зброї та спеціальних засобів самооборони» проаналізовано чинне законодавство, що регламентує підстави обігу зброї та спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, досліджено сучасну практику їх застосування у процесі реалізації прав на самооборону.

Нині в Україні правовими підставами обігу зброї та спеціальних засобів самооборони є, переважно, акти Міністерства внутрішніх справ України. Вивчення наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 свідчить, що Інструкцію, затверджену ним, розроблено на основі Закону України «Про міліцію», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дозвільну систему» від 12 жовтня 1992 року № 576, Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 383, Постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року № 24-71, а також інших нормативних актів у сфері дозвільної системи. Водночас зазначена Інструкція майже не реалізує конституційні засади прав на самооборону, не визначає умови та порядок застосування засобів самооборони.

Крім того, 11 лютого 2013 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціальних засобів, придбання, зберігання та використання яких здійснюється суб'єктами охоронної діяльності» № 97, у якій визначено перелік спеціальних засобів, придбання, зберігання та використання яких здійснюють суб'єкти охоронної діяльності, однак ця постанова не вирішує питання реалізації прав саме громадян на засоби самооборони.

Адміністративно-правові акти, які регламентують обіг зброї та спеціальних засобів, містять спеціальні правила щодо користування зброєю і спеціальними засобами, окреслено вузьке коло осіб, на яких ці правила поширюються. Визначено, що питання адміністративно-правових підстав обігу зброї та засобів самооборони, набуття права власності на володіння, користування й розпоряджання ними, порядок виробництва тощо потребують нагального й системного врегулювання. У зв'язку із зазначеним, обґрунтовано необхідність прийняття розробленого автором законопроекту «Про засоби самооборони в Україні», який буде регулювати правовідносини, що виникають під час обігу засобів самооборони в Україні, визначить їх перелік і порядок набуття прав на їх застосування чи використання, забезпечить реалізацію конституційного права громадян на самооборону.

Обґрунтовано авторські визначення понять права на засоби самооборони, адміністративно-правових підстав обігу засобів самооборони, права на придбання, зберігання, носіння, перевезення, застосування, використання, передання засобів самооборони.

На підставі ґрунтовного дослідження запропоновано шляхи вдосконалення діяльності дозвільної системи держави, урегулювання публічних послуг у сфері обігу засобів самооборони та підвищення рівня їх правової регламентації.

У підрозділі 2.3 «Адміністративно-правове регулювання використання засобів самооборони» зазначено, що чинні нормативно-правові акти України встановлюють порядок набуття прав на використання засобів самооборони окремими юридичними та фізичними особами.

Аргументовано, що важливим засобом комплексного дослідження адміністративно-правового регулювання використання передбачених законом засобів самооборони є застосування всіх принципів системного підходу до визначення аналізованого інституту.

На підставі вивчених джерел автор доходить висновку, що в адміністративно-правовій науці є різні підходи до визначення переліку засобів самооборони. Зокрема, до спеціальних засобів, використання яких здійснюють суб'єкти охоронної діяльності, належать: бронежилети, захисні каски, газові балончики з аерозолями сльозоточивої та дратівної дії, газові пістолети і револьвери та патрони до них калібру 6, 8 і 9 міліметрів, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, гумові кийки, наручники пластикові (текстильні) одноразового використання, електрошокові пристрої, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони. До пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, належить така травматична зброя: пістолети і револьвери, виготовлені в установленому законом порядку, конструктивно призначені тільки для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, їх не можна використовувати для стрільби бойовими патронами. Водночас їх конструкція має забезпечувати неможливість взаємозаміни головних частин бойової та спортивної вогнепальної зброї.

Під час аналізу адміністративно-правового регулювання використання пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, увагу акцентовано на тому, що деякі відомства вважають їх засобами самооборони, а інші - вогнепальною зброєю. Зазначені розбіжності необхідно усунути як у контексті діяльності виробників цієї продукції, так й органів, які визначають ступінь відповідальності за її використання.

Досліджуючи адміністративно-правове регулювання використання пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими снарядами, автор визначає, що невід'ємною складовою захисту прав людини і громадянина є право на використання пристроїв, які не призводять до смерті, а лише нейтралізують правопорушника, з метою мінімізувати ризик завдання шкоди життю та здоров'ю правопорушника й унеможливити завдання шкоди стороннім особам.

Розділ 3 «Перспективи вдосконалення адміністративно-правового регулювання права громадян на засоби самооборони» містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Удосконалення адміністративно-правового регулювання прав громадян на засоби самооборони» проаналізовано проблеми обігу засобів самооборони та запропоновано авторське бачення шляхів урегулювання цього питання.

Визначено, що забезпечення та реалізація прав громадян на засоби самооборони - це наукова проблема, яка є предметом як наукового пошуку, так і практичного застосування в законотворчому процесі.

Розглянуто суспільні відносини, пов'язані з обігом засобів самооборони й адміністративно-правовим забезпеченням дозвільної системи в цій сфері, визначено проблеми організаційного характеру, що стосуються застосування засобів контролю за обігом спеціальних засобів самооборони.

На підставі дослідження праць учених науково-дослідних установ, позицій представників органів публічного адміністрування у сфері обігу засобів самооборони сформульовано висновки та пропозиції щодо прийняття Закону України «Про засоби самооборони», який урегулює суспільні відносини в цій сфері, буде сприяти розв'язанню проблеми зловживання владою або службовим становищем посадових осіб у сфері публічного адміністрування дозвільної системи. Запропонований підхід аргументовано тим, що в більшості розвинутих країн світу обіг засобів самооборони та зброї регулюють виключно закони, які належно забезпечують конституційне право на самооборону, оскільки містять вичерпний їх перелік, створюють правові підстави й забезпечують контроль у сфері обігу зброї і засобів самооборони.

Розроблено й обґрунтовано авторський проект Закону України «Про засоби самооборони в Україні».

У підрозділі 3.2 «Актуальні проблеми відповідальності за порушення, пов'язані з незаконним обігом, використанням і застосуванням засобів самооборони» розглянуто особливості адміністративної відповідальності у сфері обігу спеціальних засобів самооборони за порушення, що мають ознаки адміністративного правопорушення. Автор доводить, що заходи адміністративної відповідальності у сфері обігу засобів самооборони є одним з найдієвіших засобів адміністративного впливу.

Адміністративна відповідальність за порушення правил обігу засобів самооборони - це вид юридичної відповідальності, ознаками якої є застосування до винних фізичних і юридичних осіб, які допустили порушення правил обігу засобів самооборони, установлених законами й іншими нормативно-правовими актами України, заходів державного примусу - адміністративних стягнень, передбачених ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Адміністративна відповідальність є самостійною формою реагування з боку держави на правопорушення у сфері обігу засобів самооборони.

Проаналізовано заходи адміністративного впливу, що застосовують суб'єкти адміністративної юрисдикції у сфері обігу засобів самооборони, виокремлено ознаки, що визначають ступінь суспільної небезпеки деяких правопорушень. Досліджено суб'єкти відповідальності за адміністративне правопорушення у сфері обігу спеціальних засобів самооборони, особливості притягнення до відповідальності суб'єктів з різним адміністративно-правовим статусом, а саме: посадової особи, громадянина України й іноземця. Автор доводить, що до суб'єктів зі спеціальним адміністративно-правовим статусом за правопорушення у сфері обігу спеціальних засобів самооборони, крім адміністративних стягнень, необхідно також застосовувати заходи дисциплінарної відповідальності; крім цього, увагу акцентовано на корупційних правопорушеннях у цій сфері. Окремо досліджено право іноземних громадян на засоби самооборони й особливості їх відповідальності за порушення в цій сфері.

Проаналізовано адміністративні правопорушення, які вчиняють у сфері розроблення, виготовлення, реалізації спеціальних засобів самооборони, порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони, що посягають на громадський порядок. На підставі аналізу наукових теорій щодо класифікації адміністративних правопорушень, досліджень вітчизняних й іноземних науковців розроблено пропозиції щодо чіткого визначення спеціальних засобів самооборони як предмета чи об'єкта адміністративного правопорушення. Аргументовано позицію, згідно з якою до спеціальних засобів самооборони слід віднести: газові балончики, газові пістолети і револьвери, пристрої для відстрілу патронів, споряджених снарядами несмертельної дії, пневматичну короткоствольну зброю, мисливську зброю. Визначено аспекти та підходи до класифікації адміністративних правопорушень у цій сфері.